Геть орду! Повстань! Повстань і йди!
Нагостри шаблі проти орди!
Тільки є тут заковика (чи біда),
Як нам бути? – Ми самі орда!

Наші коники каурі і гніді
Служать вірою і правдою орді,
Під бунчук (чи стяг) чергових «перемен»
Нас так звично заганяють у тумен.

На мівіні й паперовій ковбасі
Призвичаїлись, як білки в колесі,
Через гори, через доли і луга
Уперед (чи в зад) – все 'дно алга!

А про інше я судити не берусь,
Наша юрта скраю і улус,
Їм шурпу, утупившись в екран,
Де камлає про реформи нам шаман.

Краще пива гормонального нап’юсь,
У сметані порошковій мокне вус,
Все висить, неначе з шапок башлики,
Добре жиють під ордою вахлаки.

А якщо і є десь вітряні уми,
З них швиденько настругають шаурми,
Доля їх непевна і тяжка,
Та й кінець один – сєкір-башка.

Б’ють литаври у кривавий тан,
Нас на приступ кине Ур-Каган,
Ми підем… Після кумису (чи шаблі)
Настовбурчимо загривки і шаблі.

За орду (чи за імперію, чи рейх)
Куршавель впаде, застогне Шарм-аль-Шейх,
Скачем з піною (від пива) на губах
По анатолійських берегах.

Якщо ж буде вже скакати нам в облом,
Станем станом круг Кагана кагалом.
Ми підкажемо куди тобі іти…
Ну? Давай, пацан! Повстань проти орди!

24.01.2011

Б А Й К А


Його привезли в неосяжні далі,
На край землі й встромили у пісок,
Щоби екзотикою тішив він надалі
І дарував опівдні холодок.
Між голими деревами, без пробки,
Межи оливками і пальмами в парку,
Він так й завмер самотній, одинокий,
Зі смутком на зеленому листку.
Йому царівна-Пальма говорила:
«Та кинь ти, Клене, так журитись, мій!
Дивися, як тут тепло, як красиво!
Який чудовий голубий прибій!
Дивись, як сонце сходить спозаранку,
Як апельсини пахнуть у цвіту!
Захочеш - буду я тобі коханка,
А не захочеш - то й не підійду!
Дивись, як чистотою сяє місто,
Скільки людей на тебе, он, глядять!
Ну, перестань, коханий, в думах виснуть,
Проснися свіжим соком у гілках!
Ну що ти там у себе бачив вдома -
Терпкі морози, хурделИці, сніг?
А тут живеш, як в пазусі у Бога
І всі причуди Півдня - біля ніг!»
На те їй Клен у відповідь промовив:
«Що знаєш, Пальмо, ти про ті краї?
Там - благодать живущої вологи,
Там - дім мій! І серпанки вогнянні!
Там щедрі роси умивають зранку,
Там, літом, в різнобарв"ї ситих трав
Така краса, яку я доостанку
У своїм серці, з болем, приховав!
Так, там і холодно узимку, і тривожно,
Так, восени не жалують дощі.
Але, хіба цей край зрівняти можна?
Замовкни, Пальмо! Й більше не гріши!
Тобі, можливо, тут і добре, сестро,
Хоч і сама тутешнею не є,
Я ж пригадаю як Калину пестив -
І туга моє серце обдає!»
Надулась гордовито Пальма-цяця,
Поправила корону угорі,
А Клен почав тихенько помирати
Зі смутком в серці у чужім дворі.

Мораль така: Не милі райські далі,
Не тішить душу золото і шик,
Бо найтепліше місце в світі - в ріднім краї,
Де народився й виріс чоловік!


2010р.

Втрачаю надії.
Шукаю роботу.
Розгляну усі пропозиції.

Працювати готовий.
Вночі і в суботу.
Не буду писати петиції.

Потрібні гроші.
Здійснити плани.
Вчитись. Тримати слово.

Працювати готовий.
На вас і з вами.
Знаю польську й англійську мови.

Я програмую.
Перекладаю.
Пишу вірші і добре готую.

Я не підробка.
Я не з Китаю.
Не підставлю і не надую.

Шукаю роботу.
Потрібні гроші.
Готую запаси на зиму.

Дзвоніть на мобільний.
Пишіть на пошту.
Розгляну все, крім інтиму.

Я хочу бути з тобою –
Вести тебе за собою
Вже по втоптаній стежці.

Я хочу з тобою ділитись
Сльозами і сміхом. Добитись
Твого кохання нарешті!

Я хочу з тобою долати
Усі перешкоди й напасті –
І вмерти з тобою від щастя.

Але коли я біля тебе,
Хоч знаю, що дуже треба –
Нічого не можу сказати,

Бо соромно, що забувся,
А перепитати боюся:
– Як тебе звати?

( гумореска )
Вчора вечір справді вдався, навіть сам початок:
Ми з Ігорком « зачепили » в барі трьох дівчаток.
Відпочили « перша кляса»! Випили добряче!
Веселились всі на повну, вже як друзі наче.
Встав я ледве під обід. Відразу до Ігорка.
- Як здоров’я, апетит, вдома обстановка?
Ігор нині сам не свій. Чогось блідий … і нервний.
Може, раптом захворів? Чи закохався, певно?..
Щось плете собі під ніс: - Забава так забава.
Та й повторює, як робот: - Третя була зайва.
А мені ж цікаво стало: про яку ж то мова? -
Він до всіх чіплявся вчора, наче Казанова.
- Та котра ж: руда, чорненька чи ота русява?
Як заведений торочить: - Третя була зайва.
- Ти давай кажи конкретно: Галя чи Наташка?
- Та ти шо? При чім тут Галя? Зайва третя пляшка!..
21.01.2011

No questions more, no phrases & no sounds...
Your beauty overwhelmingly surrounds
Me. Yes, I feel it & I can it drink.
Is there a thing which I can dream or think
In this exciting momentary joy?
Your gracious body now I do enjoy -
Your cheeks & lips & such a playful laugh((:))
You're just a rose. For me - that is enough.

Прісні води рік несуть до моря
Нашу долю на засіл вікам.
Хай там що історики говорять, -
Правди скарб не на землі, а там.

Тут він зогниє, а чи звітріє
Мов старий папірусу сувій,
Чи дослідник на догоду мрії
Дасть йому нюанс омани свій.

Сивий Дніпр поповнить море Чорне,
Злуда сяде мертвою в намул,
Істину глибінь морська огорне,-
Не страшне їй зло земних акул.

Прісні води рік несуть до моря
Нашу долю на засіл вікам.
Ми йдемо на дно, та дуже скоро
Правди скарб об’явить море нам.

Потім, як у Пушкіна бояна
З моря вийдуть душ проводирі,
І можливо стане світу явна
Русь зі стольним градом на Дніпрі.

«Где ж начало этой песни?
Ну, не пишется, хоть тресни!»
Долго мучился поэт –
Есть бумага, мыслей нет.

Крылья слиплись за спиной,
Только рифмы – ни одной.
Выпил рюмочку чайка,
Глядь – уверенней рука
Начала водить пером.
Стал поэт писать о том,
что всё плохо в этом мире,
как в общественном сортире.

Посмотрел поэт в окошко,
написал еще немножко:
о погоде, о народе,
о делах на огороде,
о сухом насущном хлебе,
о высоком зорком небе,
о своей любви к порядку –
всё занёс в свою тетрадку.

И пошёл, собой любимый,
Пух отлёживать перинный.
………………………………….
Завтра будет, вашу мать,
Он опять стехи песать.

Мене порівняли з Шекспіром –
Шекспір ХХI-го віку!
Та в це я не дуже й повірив:
Поетів ж у світі - без ліку.

Мене порівняли із Глібом
Горбовським – ну, знаєте, може?
Та є у моїх віршах хиби -
Який я Горбовський, о, Боже?

Мене порівняли з Шевченком -
"Кобзар" знають всі і довкола,
Та жодної в мене поемки -
Що ж вчитимуть дітки у школах?

Мене переконують хором
І кажуть мені, що я геній,
Що я в поетичному морі -
Немов Євтушенко Євгеній.

Я з Пушкіним запанібрата,
На пиво з поетами ходжу -
Пора гонорари вже брати,
Вступати в письменницьку ложу.

Я вірші пишу на дозвіллі,
Пародії та епіграми -
А скоро придбаю і віллу
На Кіпрі, а, мо', на Багамах.

Дізнаються за океаном
Про вірші мої і сонети -
Осяє всесвітня шана,
Про мене напишуть в газетах...
...
Ну, що ви накоїли, друзі -
Читаючи ваші "коменти",
Втонув я у річці ілюзій,
Віддавшись на мить сентиментам...


18.01.2011

Очко, століття!
І без перебору!
Ми виграли!
А хто ж тоді програв?
Чому не можем
Вигоїтись хворі,
Правицю долі
Впхати у рукав?

Очко, століття!
Карта нам щаслива
В останню мить
Раптово підійшла,
Та довгожданого
Не сталось дива:
Добра не збільшилось –
Не зменшилось і зла.

Очко, століття!
В клунях напівпусто, -
Щури гуляють
Катастроф і криз,
В грам золота
Ціна мішка капусти,
Колись було – задарма
Заєць гриз.

Очко , століття!
Нації змішались,
Будує вежу Неовавилон.
Ми виграли ,
Залишилася малість
Щоб глобалізм
Змотав нас у рулон.

Все здесь - радость почем
И откуда беда -
Все здесь в тайне.
Пластилиновым днем
Здесь я встретил тогда
Айне кляйне...

Пластилиновых тем
Неожиданный крой.
И тем паче -
Гретхен, Гретхен! Зачем
Ты рассталась со мной
Наудачу?

С Лотарингии ли
Начинались дела
Или с Менса,
Гретхен, в снежной дали
Ты была, ты была -
Совершенство.

Здесь не будем одни,
Руку здесь протяни -
Снимут палец.
Знаешь, родина-мать
(Не желавшая нас целовать)
Юбер алес.

На каком вираже,
Небеса, этот сон
Обернете?
Фауст перерожден:
Спит в качалке уже
Старец Гете.

2009

Чехов писал и писал; а у каждого мера
Весен и весей своя, не сегодня сложилась.
Суть не в клубничке. Не нужно совсем адъюльтера.
Боже, полцарства отдал бы за тонкость и живость.

Здравствуй, мой свет невечерний. Живая прохлада.
Легкий воробушек взгляда и краешек речи.
Глядь, и не рада; потом и опять-таки - рада.
Нет, все равно заменить это скучно и нечем.

Так и в рассказе, ей-ей, огонек не затушен
С верой, что непотопляемы грани натуры.
Глянет какой-нибудь Кашин, какой-нибудь Хрюшин.
Дама и дама, - он скажет, - ну, Гуров и Гуров.

Пусть ухмыльнется, но только оставь напоследок
Что-то еще понежнее, а то не заплачем.
Свет невечерний беседок неверен и редок.
Мир этот пристальный был бы напрасен иначе.

2009

там, де роси медовіють
на здичавілих стежках,
простягнули ноги мрії -
ноша видалась важка.

там були ми так недавно,
а насправді так давно -
геть охляли мавки й фавни,
циндрять душі в казино.

кольтом бавиться вендета,
тесаком грозиться нам.
та не вирватися, де там,
із підводного човна.

Прийшов жид, принюс колєчко,
Нич не ржавоє,
Я ж му з Олвейза крилечко
Дала правоє.

На ланцку москаль сердечко
Дав "красівоє",
Тоже дала-м му крилечко
Уже - лівоє.

Прийшов русин небричений.
Писок колеся,
Нич дарити не навчений,
Забрав "Олвейза"!

Каже: - Фігля файна, ніжна,
Може, й дві є?
Каже:- З нив нога у чіжмах
Не запріє!

От такого би любила
Мати в домі я,
Котрий думат, де би била
Економія.

Я вже "Олвейз" не купую
Сама временно,
Не з-за того, што шповрую,
Ай беременна…

- Мусиме-ся поженити
Типирь, русине!
- Ти здуріла?! Та иди ти!
Ніт, не мусиме!!

Бов скандал великий, шумний,
Усьо кончено…
Ун хоть сволоч, но розумний,
Между прочим є:

Бо ни пахнуло уд нього
Ані малинько,
А в жида воняли ноги
Из москаликом!!!

Не такий я вже й великий
Уд копоні до п'яти...
Як же в мене голуб дикий
Трафив так из восоти?!

Сходит сніг. Намочив пішоход
Всі топанки, но вто 'му не шкодит.
Из автобуса сходит народ.
Над Боронявов сонічко сходит.
З чоловіком ся сходит жона,
Дeбет-крeдит ся сходит у банку;
В комерсанту ся сходит ціна,
Алкашня в бар ся сходит на п'янку;
Тяжко сходит на пік альпініст,
Легко сходит из піка лавина;
На горшочок, коли ся наїст,
Сходит чесно малинька дьитина,
И розсада из породичок
Сходит дружно пуд склом, тай капуста;
Сходит з розума море мачок -
Хочут секс, як и жителі Хуста.
Из кунцьом як ся сходит кониць,
Прокурор нaраз діло заводит;
Сходит кісто уд друждю й яиць...
Лиш на гатях ся цібзарь не сходит!!!

У вусім без пяти
Прийшла на нас любов-
Лежав я без гати ,
А ти - без будюгов.
Так віллонь ни трясе,
Ги мнов типир трясло,
Упріло ми лице,
А также и чоло.

Я пупцьом пупиць тер ,
Попереком трудив,
Майскоро би-м умер,
Чим діло йсе лишив!
Як нимащений вуз
Скрипіло рекоме,
Бо ми великий груз,
Та щи собов б'єме.

Утік пуд стул мацур
И тихо там сидів,
Ни чути ні мур-мур,
(Гадав , што я здурів).
Сього-м чекав давно,
Ходив-им уцілий гуд,
То ковтав у окно,
То лізав через пуд.

Просив смиренно:- "Дай!"
А ти лиш - "нєт" та "нєт!"
Зайти-м хотів у рай,
Но ти кіряла гет.
Косиці-м ти носив,
Водив на кавиї,
До тебе-м ся молив,
Ги шофер до ГАІ

Тож стратив розум я,
Кой ляг без нагавиць-
Пустила до рая
Мене ти накониць.
И люблю тя типир,
Ги мухи люблят мед,
Ги руські люблят мир,
Ги хокеисти - лед.

..Минуло сім минут.
У вусім нула дві
Готово.Всьо.Капут.
Лиш мрак у голові.
Коли ж міні оп'ять
Вернувся розум муй,
Міркую:-"Благодать
Дустав малу я туй.

Сись довгожданний труд
Ни д'доброму веде,
Бо сім минут на гуд-
Мізерний КПД...

Восени захолоділо,
Не як у маю,
Но спиртним не грію тіло,
Нич не п'ю!
           Не балдію, не гуляю,
            Просто так жию,
            Жон чужих не заціпляю,
            Бо не п'ю!
Вшиткі свальбы и гостины
Так, як солов'ю-
Промыкаю доста слины,
Но - не п'ю!
            Всі до корчмы носят гроші,
            Я же - у сім'ю;
            Майпорядний, майхороший,
            Я - не п'ю.
Кум на мене пре, як трактор:
-Не упознаю!
Я ж додержую характер
И - не п'ю.
Вже з газеты приходили
Брати интерв'ю:-
-Удкі маєте вы силы
Нa тото "не п'ю"?
Ще поселят вас живого
Ангелы в раю,
Так додержуєте строго
Правило "не п'ю"?
У алфавіті послідні
Буквы "Я" тай "Ю"…
Дуже мало, котрі згідні
З правилом "не п'ю"!
-Я не хворий, не суботник,
Чесно признаю,
Мало-м упити охотник,
Но - не п'ю
Коли їду из машинов-
Ще ся з нив уб'ю-
То єдинов є причинов,
Што не п'ю.
Та з п'яницями ще буду
У однум строю,
Зразу правило забуду
Про "не п'ю"!
И душі и серцю скучно,
Также и х..,
Йсе доказано научно-
Кидь не п'ю.
Та поламлеся жилізо,
Слово вам даю-
Наливайте кулько влізе,
Вшитко п'ю!
Из пшениці або з цукру,
Аж бы з мелаю;
Й магазинну радо прумкну,
Й "просту" п'ю.
Доста было з капучіно,
Доста з кавию,
Стане море по коліно,
Як зап'ю.
Фіглі жонам я розкажу
Типа "Ай лав ю",
А потому тихо ляжу
Баюшки-баю;
Знову буду з колективом,
А не на краю…
Люди! Дайте кружку з пивом!
П'ю!

Коли я году мав дись три,
То цігаретлик взяв у зуби,
А няньо каже :-Ни кури!
Узяв римінь та убив- убив!
Пруйшли годи. Типир я п "ю,
Ни промину нієдну курву,
Паскудно лаю, карти б"ю,
Но тямлю няня - і ни курю....

Давно, коли ще був Союз,
Мені казав один француз:
"Щоб ти не знав життєвих драм -
Шерше ля фам!

Гарненьку фаму підшукай,
Тоді живцем потрапиш в рай,
Коли ж ти фами не знайдеш,
То пропадеш".

Питався я у різних дам:
-"Чи ви, пробачте, не ля фам?"
Одна сказала: "Ну ти й хам!
У морду дам!"

Сказала друга: "Я то фам
Але не зараз і не вам..."
Коротше, толку ні на грам,
Я знову сам.

Мов шершень я туда-сюда,
Багато фам, одна біда-
В бістро-так всі, а там -мерсі,
Й тю-тю в таксі.

Ну, не летять в моє гніздо!
Звичайно, я не Бельмондо,
Але ж і не гіпопотам;
Якого ж вам?!

Із горя думав-та невже
Фам не шерше у негліже?
Ніхто не йде-волосся рву-
На рандеву.

Забракло все ж одній грошей...
Мій портмоне вона шерше;
Як відшершелила платню,
То стала "ню".

Шикарна мадемуазель!
Шиньйон, лосьйон, Діор, Шанель,
Нейлон, капрон, мадаполам,
Ну, справжня фам.

Я, нашершелившись як слід,
Ослаб мов дід, ще й інвалід,
Аж фам сама шерше мене
За реноме.

Отак з"явилася сім"я
Із двох персон-мадам і я;
Щодня розмови про амур,
Кругом ажур.

Один гарсон між нас загруз...
І став трикутним наш союз,
А згодом_паралелограм
Оце так фам!

І далі фам шерше мес"є,
Помалу колом шлюб стає,
Рогатий в центрі, наче лось-
Це я, не хтось.

Мене ж ганяла тут і там,
Не фам, а прямо Чінгісфам!
Якби я інших фам не мав,
То б геть пропав.

Отой розхвалений амур-
Обман, хвороба або дур,
Нехай все хамство пропаде,
Ну їх в біде!

А втім, нормальне се ля ві-
Усі здорові, всі живі,
Як щось не так-то міль пардон
І весь шансон!

Вагітний день у грубім ковпаку
Навшпиньки підбирається до краю...
А Той, що записник буття гортає
Дрімати поволікся в осоку...

Ку-ку.!Ку-ку..Сіреньке пташеня
Блукає серед нот, росою вмитих..
Чорнявий Вечір, в молоках розлитих
Сідлає срібногривого коня..

Дзвенять-летять з безодні мідяки.
Блищать сльозою на трагічних стріхах..
Там зойк..там Смерть..
там біла-біла втіха..-
ЇЇ цілунки - чорні нагідки..

..Вагітний день у грубім ковпаку
Навшпиньки підкрадається.. до краю..
Де у хаосі арій затихає
Загублене зозулею - Ку- ку..

Сині пальчики вербові
Зоряні торкнули струни
Й позбігались ноти-луни
В зачаровану діброву.

Ой. дівчатка-зоренятка
Буйні трави столочили..
Направляє дядько Місяць
По Чумацькому спроквола
Мідяні свої гринжоли..
Сяють твої очі милі..
Відьма бавиться на хвилях -
Миє ноженята білі..

Комарі зловили ноту -
Цідять з неї в келих чорний..
Бог парується із Чортом-
Кружеляють знову..й знову..
І колишуть соньку- Тишу...

Художественно блефуя, пытались говоруны
Добиться восхода солнца с неправильной стороны.
И всем им тогда казалось: имеют такую власть.
Но солнце опять всходило, откуда ему и шасть.

Известнейшие поэты, поэты куда ни глянь,
Пытались заставить банки платить им большую дань.
Но банки, любя поэтов, теперь, как и с давних пор,
Старались свою капусту скорей переслать в оффшор.

И бились тогда поэты над музыкой вечных тем,
Но стало тогда поэтов в траве не видать совсем.
Победа досталась мертвым, а между стеблей и струн
Непонятых подмастерьев носился лихой табун.

2009

І Гера, й Зевс повернуться не скоро,
доба лише минула, як вони
прокинулись. Комусь сказати - сором!
А ще повчали: "Зранку - у човни!"

Де ділися прекрасні коліснИці?
Програли вчора смертним в преферанс?!
Які вже тут громИ і блискавИці?
Не боги, а суцільний декаданс!

Де німби? Діадеми? Справжній подив!
Туніки порозкидані лежать,
І тяжко щось... Мезим би не зашкодив.
Олімпе! По тобі пройшовся тать?!

Ну добре, хоч горУ не завалили!
Згадати б ще, з чого все почалось…
Все Діоніс! Такий спочатку милий...
(Еге ж, пляшок тут цілий хмарочос…)

А Аполлон? Розбив свою кіфАру...
в Гермеса перев’язана рука …
Вони з Гефестом добре "дали жару"!
А ще Арей «косив» під жебрака.

Тож треба бУло - хОри розігнати!
І замість них поставити богинь!
Ось Афродіта - з пІни чи із вати?
Не видно, бо в очах – похмілля синь…

Хор (ображено):
Ці боги, як розійдуться – капець!
Ховайсь, хто може, хай їм грець!

І де вже тут до правил добрих тону!
Який вже там (о, боги!) пієтет!
Не наливайте більше Посейдону!
Він з німфами гуляє тет-а-тет!

Ні в чОму в них немає дефіциту!
Ікра і херес, хвилі за бортом,
Все ж сплутали Афіну й Афродиту!
За що і поплатилися, бо ртом.

Розгнівавсь Зевс - нема на них закону?
А ті йому: «Старий! Сховай-но гнів!»
От братія гулЯ із Пантеону!
А смертного вже Мінотавр би з’їв…

Їх «наказати» чи скрутити дулю?
Чи, може, приєднатися до них?
Чи знов трансформувАтися в зозулю?
А раптом дітки скажуть: «Тато – псих»?

Хор (обурено):
О tempora! О mores! Де це видно,
Щоб діти так на батька? Це ж огидно!

Все! Гера спить! То хто побив гігантів?
Ну, ти й згадав! Коли все те було…
Не пийте все! ЗалИште краплю Санті!
(Сховати треба пляшечку в дупло)…

ДіОніс вкляк! Гермеса посилати?
О, ні! Вже краще хай зганя Пегас.
Вони - богИ! Дадуть їм без оплати...
Знов буде бійка, як було не раз!

Хор (осуджуючи):
Якшо ти бог, то все тобі «на шару»,
Життя – прогулянка по чистому бульвару.

Зевс захотів (сказати не посмію),
Допоки Гера спить блаженним сном,
До Муз своїх додати Дивну Мрію!
Щоб боги з нею мріяли гуртом.

І Амальтея доїться допоки,
І сивина - не вада, а краса,
То з Герою "хитрили" триста років,
Хоча й ходив «наліво» - в небеса.

Бажання Зевса – над усе, звичайно,
Пегаса – у відрядження мерщій!
Богині ставлять вже сервізи чайні,
Боги вже повилазили з кущів.

Захекалась конячка, ледве диха,
Бо двох тягти – це вам не парадиз,
Він думав Мрію – то була би втіха,
Та поруч опинився пародист.

І ще пропав десь Зевс - старий гульвіса,
Ще може громом вкреше із-за хмар!
І Санта щось поперся за куліси,
Де Мрія з пародистом - СУПЕР СТАР!

Дарунки всім "по рангу" - в цьому й фішка,
( А Мрії - мандрування по часах).
О, навіть Гері щось поніс до ліжка!
І відкрива шампанське... Бамка! БАХ!!!

Хор (радісно):
Усім – скарбничку новорічних снів!
Зі святом всіх – за волею богів!

12-13 січня 2011 р.

КИМ СТАТИ?

Ошелешив мене син , каже мені : - Тату,
Знаєш , я уже не хочу Шварцнегером стати .
І Кличком не хочу бути , й навіть Джекі Чаном ,
В космонавти теж не візьмуть , бо я їм погано .
У валютники пішов би, долари міняти,
Чи інспектором Петренко – машини спиняти.
А в начальники не хочу, то нервові люди,
То ж крутого бізнесмена із мене не буде .
Я вже цілий місяць думав, ким же мені стати ,
І тепер таки надумав: піду в депутати.
То робота не марудна, і платня нівроку , -
Відзначатися щоранку й пантрувати кнопку.


ОДНАКОВІ ГЕНИ

Прибіга малий Євгенко ввечері зі школи ,
Каже : - Більше вже не піду я туди ніколи .
Тяжко висидіти , мамо , навіть два уроки ,
А ти кажеш ,що ходити в школу 10 років .
Оля дражнить , Ігор б’ється ,робить нам підніжки,
Старшокласники сміються і кидають сніжки .
Гратись зовсім не дають нам , лиш одна наука ,
Я ж стараюсь на уроках піднімати руку.
Мати слухала уважно й теж питати стала :
- Що сьогодні на уроках вчителька казала?
- Та питала , чом це я вже зранку набурмосивсь
І чому так часто в мене червоніє носик .
Мама хитро посміхнулась й каже до Євгена :
- Тут , напевно , синку , винні ваші з татом гени .
Тато ваш в мороз і в спеку ( чи зима , чи осінь )
Вічно ввечері приходить із червоним носом.

Я ґартувався рік за роком,
Нормально працював і жив,
Допоки нагло, ненароком
Радикуліт мене звалив.

Либонь, проблема не найтяжча
На тлі аптекарських звитяг -
Сучасні ліки і пропащих
За день рятують доходяг.

В ефір старанно телеящик
І "побрехунчик" в унісон
Диктують мантру для болящих:
Диклофенак... Апізортрон...

І я, цінуючи турботу,
Зрадів, що все в аптеці є,
Планую вранці на роботу,
А ніч - на зцілення моє.

Зазнав до ранку болю море:
І так прострілює, і сяк.
Дружину кличу: "Люба, горе!
Прийшов мені диклофенак!"

Отак, проживши тиждень грізний,
Здорове згадував життя.
Вночі, бувало, спав у кріслі,
Не міг помитись до пуття.

Чудес приречений чекати,
Втирав у поперек крема.
Та попри всі мої витрати
Чомусь полегшення нема.

Отож, нехай вас не турбують
Рекламних роликів дива.
За день нікого не лікують
Найліпші ліки, чи трава.

А там, де ми шукаєм поміч,
Момоні зведено вівтар.
Найтяжчий стан - найлегша здобич
І чийсь стабільний гонорар.

25.01.2008

Стану стрічкою з пісні чужої.
Стану міфом останнього дня.
Не тобі. Не твоя. Не з тобою.
Навмання, по життю навмання…

Голограмного відтиску думки
Слід загубиться десь поміж строф.
Ролі сипляться, сипляться лунко
З недограної п’єси «Любов».

Написався сценарій у когось –
Вища проба розлуки і болю,
Надзвичайно печальна повість
Й аромат ідентичний любові.

Бідолашна, чи може щаслива?
За лаштунками прірва і тиша.
Я на фото не крайня із ліва,
А прямісінько в центрі вірша.

Акт останній прожито не мною –
Підмінили. Ніхто й не помітив…
Аромат ідентичний любові
Буде обрано й прийнято світом.

Еталон надзвичайного фарсу
І чужого кохання кліше
Обминаю тихенько у часі
От не сплутати б шляху лише!

Присягала на вірність у тиші.
Дзвінко падали в безвість слова.
Я на згадку вірша залишу,
Буде так, ніби я жива.

Добровільно пошились у дурні…
Що блазнюють, чи й весело їм?
Не дограні попурі й ноктюрни
Дивакам залишаю отим.

А на сцені ще грають і зріють
Нові драми й нові рубежі.
Не чужі – так, як справжні чужі!
Що то грають! Ото вже уміють!

У якому Парижі кували
Цей холодної посмішки блиск?
Аби потім колись ви сказали:
- Так! Я знав цю актрису колись…

Препогана була, препогана!
Гидко грала, на сцені ніхто!
Зараз де? Та не знаю… Пропала…
- Зовсім?
- Хто зна… Он, висить пальто.

Ви їй хто? І вона вам навіщо?
Та й нездара! Нема що й казати!
Не гукайте. Вже зайнята ніша.
Є кому і без неї зіграти.

А на сцені ще грають і зріють
Нові драми й нові рубежі.
Що то грають! Ото вже уміють!
Не чужі – так, як справжні чужі!

Акт останній прожито з любов’ю.
Не помітив. Ніхто не помітив.
Аромат ідентичний любові
Буде обрано й прийнято світом.

Дням, де «Браво!» гуло нещодавно,
Я тепер від душі посміхнусь.
Якщо хтось хоч один згадає –
Отоді я «на біс» повторюсь.
22.06.2010

Навіщо йдем?
Куди ідем?
Уже не знаємо...
Про що не можна говорить –
Про те співаємо.

Упізнаємо з нот кількох
Космічну музику
І «сображаємо» на трьох
З чужими музами.

Як вітер, довга, кров шумить
В хрестах без написів.
Тут вічність – мить, що не болить,
Забуті напасті.

Як пуповина, шлях у рай:
Короткий, змотаний.
Сміється Бог –
Старенький Ра –
Над ідіотами,
Які виходять на льодок
Тонкий і ломаний.
І роблять злет –
Останній крок, –
Не знавши, хто вони.

А вже коли отам, за всім,
Ураз дізнаються,
Чомусь...
Напевно, добре їм...
Не повертаються...

І. Г.
Як важливо не втратить міру...
Я писатиму – ти налий,
Розфарбуєм буденність сіру,
І зустрінемо Рік Новий.

М. П.
Не лякає нас вітер злобний,
Не турбує нічний нас жах,
То не філін кричить утробно,
То Орфей волає в кущах.

І. Г.
Як туди він забрів – не знати,
А не вийде – хоч вовком вий!
Де йому вже на арфі грати –
Добре п’яний, але живий!

М. П.
Не дивись так на мене, Ваню!
Не кажи: «бідолаха не їв»,
Я таких арфеїстів знаю,
Хай під снігом шука грибів!

І. Г.
Арфеїсти – не аферисти,
Він на «шубку» не заробив?
Дай щось ліпше йому «загризти» –
Може в нього...корпоратив.

М. П.
«Загризе» і почне співати,
І збіжиться ...корпоратив,
Я йому не дружина й не мати,
Тут йому не країна див!

І. Г.
А як в нього святковий... потяг?
То не просто ідея-фікс!
Пожалій – у кущах там протяг,
Бо замерзне й рвоне за Стікс...

М. П.
Бачиш, ось вже і Евридика
(несподіваний заворот!),
Неодягнена, тобто дика,
Ну, навіщо нам зайвий рот?

І. Г.
Бачиш, склеїв вже кислу «міну» –
Не набрався б, коли б знаття...
Набереться адреналіну
До останку свого життя!

М. П.
Ех, не заздрю тому Орфею,
І не камінь серце моє,
Клич його міфоносну фею,
Хай нам свято вже не псує.

І. Г.
Німфи швидко виходять з моди?
Знати б тільки, коли і де!
Та хіба вона нам пошкодить?
От Орфею перепаде!

М. П.
Тихо! Чуєш, у місті бамка,
Наливаємо і п’ємо...

І. Г.
Була б, звісно, Орфею «клямка» –
Евридиці не віддамо...

30-31.12.2010

Колись була я груба трасовичка.
Тепер я стала схожа на людину.
Я кинула свої шкідливі звички.
Мені вже добре платять за годину.

Все в мене є. Харчів стоїть торбега.
Біде собі купила із бідою.
Але приходить іноді бентега –
Як хочеться знов бути молодою!

В осінні дні на широчезній трасі
Спинять раптово отакеееенні фури,
Й давать якомусь Льоні, Петі, Васі
На незручних мішках макулатури...

А потім по усій лісопосадці
І навіть в балці, що була навпроти,
Шукать послЯ напруженої праці
Закинуті у пристрасті колготи.

Не через мене вже ламають гальма.
Гаїшники вже б’ються не за мною.
Стоїть вже інша, наче юна пальма,
В осінні вечори над окружною.

ковтаю морок, мовби вирок - судді,
бандана згадує про вічну коноплю.
змія вмостила грубе лігво в грудях -
це неприємно, хоч я змій люблю.

давно мостила, клалися галузки,
і мох, і порох, і стара луска,
і зараз неможливо, хоч би лусни,
її нажахати. душа слизька.

та сором не стидається довіку,
на все є воля, сила, дія є.
повстань же проти себе, недоріку!
стань прямо! вже душа гниє!

За сталевим парканом*

За сталевим парканом –
Майдан Незалежності,
і пильнують сталеві менти.
Вже каркасом стоїть
та ялинка сталевої важності,
і ялинки живі –
до сталевих обрубків хвости.

Веселіться, брати!
Веселіться із владною владою.
Дуже жвавий тепер
президент-поліцай:
в келих поту наллє,
розіп’є того поту із бандою,
що збігає солоний
з народу лиця.

Хай же луплять народ
ті бандити о камені мордою –
щоб із кров’ю той піт –
поки без голови.
Вже будує Йому
за лихою московською згодою
промосковську тюрму
президент –
будівник головний.

У тій спільній тюрмі –
у країні з залізними ґратами
вже чекає із катом
душі аудит:
ті, що злодієм були
не доокрадені,
аудитор докраде –
московський бандит…

Українці, брати!
Україну готують Московії,
вже кати бальзамують «хохландії» розтин душі.
Об’єднайтесь, брати,
не працюйте на банду розколами,
діставайте із піхов своїх палаші.

Сивий Кентавр

* 5-16 грудня 2010 р. Після розгону Майдану
протестуючих проти «Податкового кодексу»

Утекла поезія від мене,
Я упав, немов підбитий птах,
І важкі пегасові стремена
Вдарили щосили по зубах.

Насміхався лунко-шпарко вітер,
Піднімав на глузи і на свист,
Ніби дулю виписав із літер
Мій двійник безжальний – пародист.

Мов отруту випив я медузи,
І заїв зненацька їжаком.
Так буває, як образиш музу…
І життя по крижах б»є кийком.

19.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

...Ой шинок...шинок...
Молоде вино...
Молоде вино..
Чаша мідяна...
Росить в споришах
Зваблена душа
Голову хмільну.
Серце вітряне...

Місяць-молодик
П"яний і рудий
Загубив штани
Десь під сливами...
Грає юна ніч
В молодім вині
Та з поетками
Сміхотливими.

Молоде вино...
Випитий шинок...

Ну як, чи буде спокій у країні?
У відповідь – байки на всі лади,
Неначе байкарі лихої днини
З усіх усюд зібралися сюди.

Чиїх порад наїлися вельможі –
Електоральних душ орендарі?
У впалих животах бурчить вороже
Дешевий «харч» заморських «кухарів».

П’ять років у бульйон жовто-гарячий
Підмішували штатівський акцент,
Та знову мідним тазиком невдачі
Накрили черговий експеримент.

Ще не здали знамен сердечно-білі:
Суди, піар, сесійний епатаж, -
Вже «цар» північний викликав на «килим»
Лакузу на детальний інструктаж.

І смикається Україна-мати
Туди й сюди не роки, а віки.
Та скільки можна розум позичати,
Своїх умів проциндривши полки?!

Колись торжествував державний розум
За княжої найкращої доби.
Нема мужів, лишились тонкосльози,
Вишукують повчальників собі.

Закони – декорації вистави,
Міняються зі зміною панів.
А я спокійний, як вода у ставі:
Чомусь таки навчають нас вони?

16.12.2010

Як я хочу полинути в небо
Кажеш не зможу?
Ні, так казати не треба.

Я хочу летіти далеко
Мене ти тримаєш за крила
Говориш, що я не лелека.
А лише людина безсила.

Чому?

Питаю я тебе, себе, усіх,
Чому не можна відірватись від землі?
І поза очі чую лише сміх.

Шкода, що зрозуміти ми не в силах,
Що суть уся тут зовсім не у крилах,
І не в бажанні просто полетіти в небо,
А у стереотипах,
Які давно вже знищити нам треба.

Їхав, їхав пан, пан
На «мерині» сам, сам
До столиці радий-радий,
Бо попав у Раду, Раду.

Голосуйте хором, хором:
Став Михайло Семафором,
А йому на груди цяцю
За ручну невтомну працю.

Як там натовп, стих? Стих,
Бо дали під дих, дих.
Їм і зашморг, бачте, тісний,
Їх інспектор сильно тисне.
Не подобається пісня?
Їм давай своїх артистів?
А! Їдять сухе та прісне?
Не вдоволені міністром?
Щось їм там смердить у місті?
А у нас машини чисті.

Ми вас бачим.
Ми вас чуєм.
Ми вам гетто розбудуєм.

07.12.2010

Майже рік, як пішов з ефірів
Наш майдановий „чемпіон”,
Так безславно кредит довіри
Прогундосивши в мікрофон.

Не по силах народна слава?
А дарма! Бо урвавши пуп,
Ми чекали на чесні справи,
А отримали диcпут-клуб.

Можна гордо до строю стати,
І „Ура!!!” з усіма кричать.
Можна дзиґою обертатись
І не зрушити ні на п’ядь.

Може грім рокотать суворо,
Тільки хмара не дасть дощів,
Може довго шуміти море,
Не виходячи з берегів.

Можна словом любити красно,
Можна гімни співати в тон,
Тільки час відкриває ясно
Дум розхристаних Вавилон.

От і маєм в своїй державі
Кримінальний нахабний лик.
Що ми бачим? Конкретні справи.
А які? То вже інший бік.

Президенти, як всі ми, грішні.
Хто нас ще за ніс не водив?
Чи то нинішній, чи колишній...
Ми достойні своїх вождів.

07.12.2010

Шурує перо,
мов лопата,
Щодня піддає
гостинці,
Писати, аби
писати –
Такий головний
твій принцип.


Загнавши
на смерть Пегаса,
Мордуєш
тендітну музу.
Нехай виходить
не «в касу»,
Проте, об’єми –
від пуза.


Зруйнуєм омани капище:
Як каже один твій фан,
Щоб стати ТАКИМ графоманищем,
То теж треба мати талант.

6.12.2010

Усе робити треба гарно:
Кришити фрукти на компот,
Плести скатерку чи фіранку,
Обводити червоним рот.

Шукала мушлі між камінням,
Ступала з хвилі на причал,
Ще й хизувалася умінням
У сорок бути між дівчат,
То й не прив"яла, ніби смоква.
Сушу антонівку, киш-миш...
Летять листочки в напівспокій
Світлиці Вітру:"Довго спиш!
Зірви мені в мелісі диню,
Коти баштаном пил, кавун...
Я нині - кішка чорно-синя.
Оселя - прихист риб і лун.
Під вечір я - далекоглядна.
Ні, не кажи - напівчужа...
Неси капусту попід ляду,
Виточуй каяття ножа.
Рахуй дерева і стодоли...
На клямку двері зачини!"

Ой... ти пішов у прірву полем...
Там, каже Грім... дають чини...


2010

Простягнула донька татові долоньки,
на коліна сіла, щось залопотіла.
Лащиться і в'ється, як дзвінок, сміється.
Мружить оченятка, наче кошенятко.
В очі заглядає: чи її кохає?
Татка «нареченим» ніжно називає...

Батько теж щасливий, ніжний і пестливий.
Обіймають доню лагідні долоні.
Сміх його лунає: – Звісно, що кохаю!
Тільки «нареченою» маму називаю.
В тата сяють очі: – Що принцеса хоче?
Книжку почитати чи іще пограти?
Мама обіймає і її, і тата.
Та чомусь злітають вгору бровенята,
і очиці прямо дивляться на маму.

Погляд дорікає:
– Ти відволікаєш!
Мила моя нене! То було – до мене!
І не будь смішною: він уже – зі мною!
«Жениха» мого ти не чекай з роботи!
Не чіпай ні зá що – в тебе буде кращий!
Буду я, як жінка, поруч з татком спати...

– Годі вже, дитинко, маму проганяти! –
мама розібратись у конфлікті хоче,
та її дівчатко слуха неохоче...
Вушка нагострило – і вмовляє тата
(смішно він і мило вміє розказати)!
Кожна оповідка – як у полі квітка.
З ним завжди цікаво, бо не зна лекала!

Клюнув мертвий півень їхню бідну маму:
– Голову й мені він задурив так само?

На себе вільну викроїв хвилину,
Писати віршик по обіді сів,
Пошарудів у мізкових клітинах,
А там не вистачає точних слів.

Тож, голову поклавши на долоні,
Заліг у дрейф, очікуючи Муз.
Прийшов Морфей, стиснУв перстАми скроні,
На тім процес до вечора загруз.

"Вставай, нарешті, скільки можна спати?"-
Дружини голос чується м"який.
Шкода, а так хотілось описати
Свого життя яскраві сторінки.

3.10.2007

Усі, хто може ще тримати зброю,
Гуртом біжімо мову рятувати!!!
Я впевнена, готові ми до бою,
Російську мову нумо в кожну хату!!!

Її з усіх усюдів витискають
Не відає наш люд її ваги...
Про неї освітянський батько дбає,
Та одномУ йому не до снаги!

То треба нам міністру підсобити
І мову Пушкіна від знищення спасти!!!
Щоб в Україні мали змогу діти
Російськомовними надалі в нас рости.

Культурними нащадки хай зростають,
(Не личить їм малоросійська мова),
Та Чехова в оригіналі прочитають,
"Поет" цей - надзвичайний майстер слова...

Як боляче душі моїй сьогодні,
Нестерпно важко думати про те,
Що моя мова, як межа городня,
Вже скоро бур'янами заросте.

В якім краю скажіть, будь ласка, люди,
Тримали б в кріслі владному людця,
З нутром й лицем біблійного Іуди?..
Чия ж скажіть в країні влада ця?..


17.11.2010

Досягнення прогресу безсумнівні.
У кожній справі – чіткий алгоритм.
Вірші, либонь, писатимем пасивно,
Задавши у програму тему й ритм.

Для нас, цивілізації девізом –
Комфорт, компакт і, звісно, компіляція.
Ми, мо′, й залишим місце для сюрпризів,
Але то так, убога аплікація.

Стрімкі здобутки світу технологій.
Чотири"D"рно на екран – пласку свідомість!
Не старчить дерну лиш для аналогій,
Для невимовного – лишИться невагомість.

Омріяне м′яке і тепле крісло,
Розумний дім, безвихідно живий,
І-нет – усе цікаве та корисне
У вузлику на ниточці оцій.

Ширвжиток сприйняття нових шаблонів,
Всесвітня для потіхи заоаженість…
У цьому надшвидкому перегоні
Так хочеться, звичайно, ще й розважитись.

Поглянь, навколо таємниць – без ліку!
В лісах, в пустелях, у глибинах океану…
Вони – завжди, і, певно, ще не зникнуть,
Споконвіків було їм це не притаманно.

Зчерствіле серце і холодний розум
Не зорять далі власних животів.
І я вчуваю неясну погрозу
Для таїни…Для казки – й поготів…

Моя епоха Neo-реалізму,
Бінарного логізму в межах матричних,
Відкинувши свою хистку харизму,
Що здатна будеш залишити завтрашнім ?

Вони ідуть, хай – бавлячись у клумбі,
Верткі непослухи, чомучки безугавні,
Маленькі, ще не знайдені Колумби,
Такі замріяні, захмарні Магелани.

Хто Атлантиду зможе відшукати?
Хто до Центавра, через простір й час?
Ростіть мої маленькі голуб′ята,
Космічні траси ще чекають вас…

2010р.

По сто грамм на брата и фестал.
Скатертью тебе, мой друг, дорога.
Ах, забыл за стрелки – переставь,
натяни ушанку, сплюнь и с Богом...

Если слишком остр я на язык –
прикушу, на то он и змеиный.
Ну давай, на посошок, мужик:
– За любовь к стране... ах, нет... то к Холуину.

Обеднел на русский – нищий Львов,
с валидолом как-то мягче воздух.
Прикусить язык – всегда готов!
Но и ты смотри на вещи просто.

На кукушку не хватает лет –
соловьиный отмолчится в книжке.
От тебя несёт. Ну что за бред,
чтоб язык приравнивать с воришкой?

Я ж тебя по-прежнему ценю,
только ты корней моих не трогай,
а затронул – режь хоть под корню,
всё равно мой город лучше таганрогов.

12 Ноября 2010

Різниця потенціалів.

В приємнім затишку ошатного будинку,
У брудній недозваленій холупі,
В привілейованому домі відпочинку,
На згарищі, чи на сміттєвій купі,

Чи хомутом народу − на загривні,
Дрібним куратором приватної гуральні, −
Усі ми є потенціально рівні,
Хоча фактично − різні номінально.

2010р.

Не задавайте мне вопрос,
Почему я стала стервой,
Почему иду по трупам.
И хочу быть всюду первой.

Почему я хладнокровна,
Умерла в сердце любовь,
И душа моя безмолвна,
Нет прощенья, лишних слов.

Да, была я романтичная,
Й дороги слались мне цветами,
В душе играла музыка лиричная,
И я жила только мечтами.

Но ведь не спрашивал никто,
Разрешения делать больно,
Рушить жизнь мою на части...
Стоп, может быть уже довольно!

Да, вы сломали мне судьбу,
Но не сумели убить до конца,
Я ожила и стала сильнее
Под маской стального лица.

Як важко стало жити між людей.
Собі й малечі не закриєш вуха.
Раніше хоч соромились дітей,
Тепер: "Не хочеш слухати? Не слухай!"

Ще сам в собі не впевнений суб'єкт,
Слинявий рот скрививши нездорово,
Демонстрував "потужній" інтелект,
Відмінюючи три-чотири слова.

Чи так свободу трактував Кобзар?
Свобода є - нема куди дівати:
Свобода в око вставити "ліхтар";
Свобода гідність ближнього топтати.

"Цензура - диктатури рудимент!
Свободу спілкуватись НЕ цензурно!"...
А зміг би ти коханій комплімент
Зашифрувати в трьох словах ажурно?

Обмеженість в усьому розрослась.
Отак і Україну в світі славим.
На конкурс українка подалась:
Слова - англійські; автор - росіянин.

Хай "згинуть воріженьки як роса",*
Ми їх самі навчилися ростити.
А де самодостатність і краса
Одної з трьох найліпших мов у світі?

Чому так скрутно з совістю у нас?
Нема злодюг, а розум, наче вкрали.
Причин багато є, та основна -
Не візьмеш там того, чого не вклали.

Зважаючи на клопіт тат і мам
(а хто сьогодні зайву хвильку має?),
Дитина з телевізору сама
Зразки життя для себе здобуває.

У пошуках "видовищ і харчів",**
Притлумивши турботами сумління,
Втрачаєм не окремих "шмаркачів",
А нації безцінні покоління.

Мовчав би я, та сил нема мовчать.
Чи може прав гуляти я не маю,
Тримаючи за руку дитинча?
І щоб ніхто по мамі не облаяв.

02.06.2008

Пахнуть ранком, розмиті стандартом газети.
Манить простором, шматтям забите вікно.
Політична вуаль у кіно, між людей в інтернеті.
Підсвідомо сьогодні вона - мій гіпноз.



Сонна лампа і промені змерзлого сонця.
На полиці - відксерений друг і поет.
І листівки-агітки на кожному кроці,
Про політику кожен відомий куплет.



Огляд преси вечірній: трагедії, вибори, гроші.
А про цінність і вибір нема ні рядка.
Президент, депутати і мер - всі хороші.
Тільки гречка на рівні з ікрою - гірка.



Енергетики сумно стоять на вітрині.
Не купують їх, надто уже дорогі.
Тільки черга зібралась за "Вінстоном" синім.
І міліції повно, і дим, як туман, навкруги.



"Я радію за тебе. Нарешті навчилась писати", -
Витирає дідусь мій розквітлу сльозу.
Розумію. Політика в домі у нього, як свято.
От і я так повільно у неї вповзу.



На дисплеї замигало щось кольорово.
Вимикаю мобільник. Депресія. Осінь. І я на краю.
Я ступаю розритими клаптями рідного Львова.
Хтось багаття розвів у моїм українськім раю.

період підрахунку голосів
листопад, 2010р.

Вечір осінній зимний, аки розмова,
Все так доречно – сходи у монастир.
Я – Білий карлик, ви тутки – Супер-Нова.
… Мудра Софія нам пропонує мир.
Що нам до миру? Спільності територій
Ми не вбачаєм, перевтомились, мо?
Щедра Софія Вас відігріє … чаєм.
Поки що вечір, холодно, ідемо.
З Вами знайомі ми десь на іншому рівні.
Певно, майстерному, посеред римо-лих,
Я і не заздрю Вашій столичній царівні
(Зміїв люблю, довгих і захудих).
Та заплітає доля верейки планів
Наших і Божих в римо-прозову суть.
Що Вам у Києві не доспівали каштани,
В Умані верби Софіївські допіють.
Клаптик землі, де розмаху було замало
Гонті з Максимом, дат випрядає мить.
Горлиці й ворони спуджено постихали,
Мовчки мудріють – то ж Чорногуз летить!