А Сюзан и думать забыла о профессоре Пестеле,
О том, что на небе какой-то очередной парад,
О том, что ей третий год жениха навесили.
Лишь о НЕМ в мозгу и вспыхивают фонемы!
Там, в глубине, где и гибсус себе не рад, -
Как там Немо?

Господи, как там сипаи,
Как там колониальным гнетом
Измученный весь народ?
Только подумаешь о сипаях,
Сразу хватает колика.
А профессор в полдень мирно котлету жрет,
А профессор Пестель - это известный жмот
И мучает кроликов.

В свете судачат, пора прикусить губу.
Даже на вздохи пора бы ввести табу.
Вот ведь в гостиной
Было сказала "любимый Немо", -
Лишь третьего дня хватилась.
Все эти тайны готовы влететь в трубу.
Все эти тайны (а их у нее немеряно),
Все эти тайны (фантазий желанный силос)
Лучшей подруге - подруге одной доверены.
И вообще -
Шансы на лучшее не потеряны,
Пока плывет "Наутилус".

2009

Доли - кручі.
Рани
Пекучі.
А на майданах
Борці невмирущі.

Зиску замало,
Гасло
Зів’яло!
Масло - не сало,
Рило - не рало,
Впало - не встало.


В тюрми
Бандюг!

Юрми
Злодюг
І нових
Хитрюг,-
Клич їх, не клич -
Знищили клич
Мов пияки
Могорич.

Гнуту підкову -
Щастя обнову,
Оклику знак
Знищив за так, -
- Злющенко?*
– Т-а-а-к!

Щезлики злі
П’ють при столі,
Платять рублі.
Гривні у їх –
Сором та гріх.

Батя -Донбас.
Профіль - анфас.
Править «січас» –
Карабас.

Влада - від Бога,
Тиха чи строга.
Влада ніяка, -
Дітки, – то кака.


Золото - гречка ,
Мотуз – кольє.
Діти, вуздечка
Злющенку є!

Час - у стремена.
Нива зелена
Всохне від кривд
Аж до іскри,
Потім запалу
Торкнеться помалу,
Маслом - не салом,
Рилом - не ралом.

Впало й пропало.

Стали ми
Між людьми
Ні тюрми,
Ні бандюг,
Тільки брат,
Тільки друг.


На цей раз вже вдало:
І сало як сало,
І рало як рало,
А рило - пропало.


Підкова -
Туфтова ! -
Енергія слова,
Душевна розмова
І мамина мова -
Ось міць наша, Вово!


* - демон зла при укр. владі ( нічого спільного з реальними людьми)

Не маю я освіти,
Вмисневого* знання,
То нащо маю пріти,
Віршуючи щодня?

Пора стоїть осіння
Письменницьких епох,
Невже мої творіння
Туди впускає Бог?

- Так, Я тебе, Мій сину,
Підтримую ще як!
Ось маєш глиб камінну,
Зубило і наждак,

Бий звечора до рання,
Непотріб відчикриж,
Шліфуй до блиску грані
Допоки бездоганним
Не виявиться вірш.

І тим Мені послужиш,
Що роль тут не твоя,
А ти лише оружжя,
Яким керую Я.

Нехай ти без освіти,
Вмисневого знання,-
Даю тобі радіти
Над віршами щодня.


* Вмисневий (діалект)– той, що треба; підходящий .

10.02.11.

У парня две девушки:
Одна в родном городке
И одна в столице -
В собственном вузе,
Как говорится.
И на обеих пора жениться.
А ведь не хочется ни на одной.
Обычный такой
Любовной истории поворот.
В жизни ведь
Надобно смело идти вперед,
Причем без особенных репетиций.

То есть бросит обеих.
Ну, то есть из этого варева
Нужно время от времени
Выкарабкиваться на берег!
Некоторые знакомые в результате
Перестанут с ним разговаривать,
И будут смотреть на него
Тяжело и немо,
И, может быть, даже
Бросят в лицо - "стервец".
А так, вообще,
Найти девчонку -
Разве теперь проблема?
Ведь жизнь только начинается,
Хотя и в ее начале
Однозначно проглядывает конец.

В общаге у парня
Ни много, ни мало -
Три девчонки,
И еще четвертая на примете.
Такие гонки под одеялом
Порой бывают -
Забудешь о скорости и о свете.
(Впрочем, о Свете давно забыто!)

Два зачета сданы со скрипом.
Три дня перед этим
Впустую почти прожиты.
Размышляет, к какой пойти.

С Катей в последнее время сложно.
К Аленке можно б,
Да только еще не время,
Надобно к ней к тому ж вина подороже.
А вот к Натахе - вполне, вполне.
Простые вещи у ней в цене.
Надобно восемь бутылок пива,
Четыре презерватива -
И все красиво.

К Вере бывает довольно трех,
Да и то по мере
Надобности
(Здесь получился невольный вздох).
Но пойдет он, пожалуй, к Вере -
Вот ведь в конце-т-концов
С ней можно в лучшем виде
Поговорить по душам,
А там -
А там, как войдет и выйдет.

2009

И какая, в общем, разница,
кто и чем законы пишет?
Мозг по сути – та же задница,
только поднятая выше.

Пасе отаву коровина
Одна єдина на селі.
І то Петра хуторянина
Пасе отаву коровина.
На всі світи одна єдина,
Неначе рана на землі,
Пасе отаву коровина
Одна єдина на селі.

ABaAabAB

05.02.11.

Нащо , серце, вирушаєш
У хирляву путь, -
За ребристим небокраєм
Лиходії ждуть
Із шунтами для аорти,
Холодом для вен
І казенної роботи:
Ескулап – рентген,
Асистентка - ртуть срібляста
І добродій – цинк.
Їх зустрінеш – точно баста!
Що там нікотин.
Ти давай, зміни свій напрям,
Захвилюйся знов,
Глянь яка чудова Катря!
Що, - скипає кров?
Бачиш, - холод відступає,
Бета – промінь мре,
Потихеньку оживає
Почуття старе
І тужавіє охляле,
І пашить бліде.
У полях пружисте рало
Землероб веде.
Б'є в дошки сталеві цвяхи
Столяр молодець.
Бачиш, серце, як ти крахи
Зводиш нанівець.
Відпочинь собі до рання
По важких трудах,
І забудь про шкутильгання
І безвольний шлях.

04.02.2011.

И на земле возможен рай,
Коль под собою сук не рубят:
Да будет свято слово «дай» -
Дают, а это значит любят.

Сторінка друга: Він, Вона і мить,
коли вони прокинулись. Іскрить
ще кожен дотик дорогого тіла.
– Маленька, ти ще їсти не схотіла?
– Мій любчику, сніданком буде нам
кохання, що не снилося богам!

Година…дві…чотири… Час – ріка,
якби ще в ній той апетит зникав…

– Послухай, люба, може, поїмо?
бо сили вже скінчилися давно,
і не рятує навіть дика хіть,
у мене вже у животі бурчить!
– Ах, котику, цілуй отут і тут,
це до обіду спрощений маршрут,
а на десерт… о, ні! о, так!
і знову
він на коні і до всього готовий.

Стемніло, тиша ластиться до ніг,
він і заснув би – голод переміг.
– Коханий, де ти? Киця хоче пити!
– На батареї я – вечерю розігріти.

2011

1

Не так любили в наше время,
Но раз уж ты не антиквар,
Ты соблюдай учтенный всеми
Дресс-код, за собственный базар
Слегка как будто будь в ответе.
Как несмышленые, как дети,
Невероятно будь смышлен,
Для айне кляйне - чемпион,
Факир с изрядной пачкой гривен!
В раю сто двадцать поросят
Тебе, майн либе, не простят,
Что апатичен, неактивен,
Что ты в дозволенном углу
Не зажимал свою герлу.

2

В работе принцип деревенский
Всепобеждающей любви!
О чем ты думал, Ленский, Ленский,
Пока крепчала се ля ви?
Ты, в целом, по какому праву
Глядел на девку на халяву?
Их в поле не одна, не две
Совсем не прячется в траве,
Ну так того, бери, не мешкай,
Послушай, такова игра,
Чья предыстория стара,
Не норови остаться пешкой -
И, верно, ляжешь ты ферзем
В наш уникальный чернозем.

3

Не ожидай ведра ванили
От псевдодевичьих щедрот.
Чуть понял, что тебя отшили,
Не хнычь, а двигайся вперед.
Пришло такое время что ли -
Не унывать, а дальше - боле:
Стремиться - вот уж дура лэкс! -
Девчонку раскрутить на секс,
Ежеминутно быть в ударе,
Везти в вечерний "Камелот"
Ее на тачке из "тойот".
Когда б я мог раскочегарить
Подобным образом дела,
Глядишь, она бы мне "дала"...

2009

Украдкой (делать было нечего!)
Я изучил куда как тщательно
Твой шрам, твой признак человечьего,
Между большим и указательным.

Нет, и теперь, не вызнав ключика,
Не завалю тебя укорами.
Твои глаза в глазах попутчиков
Сияют светлыми озерами.

Твоих волос заря бутонная
Спадает гроздьями акации.
Что ж, культивируй изощренные
Голосовые модуляции.

Не бросив быть такой же нежною,
Ажурную крестополосицу
Ты спрячь-ка лучше под одеждою -
Нательный крест поверх не носится.

2009

Геть орду! Повстань! Повстань і йди!
Нагостри шаблі проти орди!
Тільки є тут заковика (чи біда),
Як нам бути? – Ми самі орда!

Наші коники каурі і гніді
Служать вірою і правдою орді,
Під бунчук (чи стяг) чергових «перемен»
Нас так звично заганяють у тумен.

На мівіні й паперовій ковбасі
Призвичаїлись, як білки в колесі,
Через гори, через доли і луга
Уперед (чи в зад) – все 'дно алга!

А про інше я судити не берусь,
Наша юрта скраю і улус,
Їм шурпу, утупившись в екран,
Де камлає про реформи нам шаман.

Краще пива гормонального нап’юсь,
У сметані порошковій мокне вус,
Все висить, неначе з шапок башлики,
Добре жиють під ордою вахлаки.

А якщо і є десь вітряні уми,
З них швиденько настругають шаурми,
Доля їх непевна і тяжка,
Та й кінець один – сєкір-башка.

Б’ють литаври у кривавий тан,
Нас на приступ кине Ур-Каган,
Ми підем… Після кумису (чи шаблі)
Настовбурчимо загривки і шаблі.

За орду (чи за імперію, чи рейх)
Куршавель впаде, застогне Шарм-аль-Шейх,
Скачем з піною (від пива) на губах
По анатолійських берегах.

Якщо ж буде вже скакати нам в облом,
Станем станом круг Кагана кагалом.
Ми підкажемо куди тобі іти…
Ну? Давай, пацан! Повстань проти орди!

24.01.2011

Б А Й К А


Його привезли в неосяжні далі,
На край землі й встромили у пісок,
Щоби екзотикою тішив він надалі
І дарував опівдні холодок.
Між голими деревами, без пробки,
Межи оливками і пальмами в парку,
Він так й завмер самотній, одинокий,
Зі смутком на зеленому листку.
Йому царівна-Пальма говорила:
«Та кинь ти, Клене, так журитись, мій!
Дивися, як тут тепло, як красиво!
Який чудовий голубий прибій!
Дивись, як сонце сходить спозаранку,
Як апельсини пахнуть у цвіту!
Захочеш - буду я тобі коханка,
А не захочеш - то й не підійду!
Дивись, як чистотою сяє місто,
Скільки людей на тебе, он, глядять!
Ну, перестань, коханий, в думах виснуть,
Проснися свіжим соком у гілках!
Ну що ти там у себе бачив вдома -
Терпкі морози, хурделИці, сніг?
А тут живеш, як в пазусі у Бога
І всі причуди Півдня - біля ніг!»
На те їй Клен у відповідь промовив:
«Що знаєш, Пальмо, ти про ті краї?
Там - благодать живущої вологи,
Там - дім мій! І серпанки вогнянні!
Там щедрі роси умивають зранку,
Там, літом, в різнобарв"ї ситих трав
Така краса, яку я доостанку
У своїм серці, з болем, приховав!
Так, там і холодно узимку, і тривожно,
Так, восени не жалують дощі.
Але, хіба цей край зрівняти можна?
Замовкни, Пальмо! Й більше не гріши!
Тобі, можливо, тут і добре, сестро,
Хоч і сама тутешнею не є,
Я ж пригадаю як Калину пестив -
І туга моє серце обдає!»
Надулась гордовито Пальма-цяця,
Поправила корону угорі,
А Клен почав тихенько помирати
Зі смутком в серці у чужім дворі.

Мораль така: Не милі райські далі,
Не тішить душу золото і шик,
Бо найтепліше місце в світі - в ріднім краї,
Де народився й виріс чоловік!


2010р.

Втрачаю надії.
Шукаю роботу.
Розгляну усі пропозиції.

Працювати готовий.
Вночі і в суботу.
Не буду писати петиції.

Потрібні гроші.
Здійснити плани.
Вчитись. Тримати слово.

Працювати готовий.
На вас і з вами.
Знаю польську й англійську мови.

Я програмую.
Перекладаю.
Пишу вірші і добре готую.

Я не підробка.
Я не з Китаю.
Не підставлю і не надую.

Шукаю роботу.
Потрібні гроші.
Готую запаси на зиму.

Дзвоніть на мобільний.
Пишіть на пошту.
Розгляну все, крім інтиму.

Я хочу бути з тобою –
Вести тебе за собою
Вже по втоптаній стежці.

Я хочу з тобою ділитись
Сльозами і сміхом. Добитись
Твого кохання нарешті!

Я хочу з тобою долати
Усі перешкоди й напасті –
І вмерти з тобою від щастя.

Але коли я біля тебе,
Хоч знаю, що дуже треба –
Нічого не можу сказати,

Бо соромно, що забувся,
А перепитати боюся:
– Як тебе звати?

( гумореска )
Вчора вечір справді вдався, навіть сам початок:
Ми з Ігорком « зачепили » в барі трьох дівчаток.
Відпочили « перша кляса»! Випили добряче!
Веселились всі на повну, вже як друзі наче.
Встав я ледве під обід. Відразу до Ігорка.
- Як здоров’я, апетит, вдома обстановка?
Ігор нині сам не свій. Чогось блідий … і нервний.
Може, раптом захворів? Чи закохався, певно?..
Щось плете собі під ніс: - Забава так забава.
Та й повторює, як робот: - Третя була зайва.
А мені ж цікаво стало: про яку ж то мова? -
Він до всіх чіплявся вчора, наче Казанова.
- Та котра ж: руда, чорненька чи ота русява?
Як заведений торочить: - Третя була зайва.
- Ти давай кажи конкретно: Галя чи Наташка?
- Та ти шо? При чім тут Галя? Зайва третя пляшка!..
21.01.2011

No questions more, no phrases & no sounds...
Your beauty overwhelmingly surrounds
Me. Yes, I feel it & I can it drink.
Is there a thing which I can dream or think
In this exciting momentary joy?
Your gracious body now I do enjoy -
Your cheeks & lips & such a playful laugh((:))
You're just a rose. For me - that is enough.

Прісні води рік несуть до моря
Нашу долю на засіл вікам.
Хай там що історики говорять, -
Правди скарб не на землі, а там.

Тут він зогниє, а чи звітріє
Мов старий папірусу сувій,
Чи дослідник на догоду мрії
Дасть йому нюанс омани свій.

Сивий Дніпр поповнить море Чорне,
Злуда сяде мертвою в намул,
Істину глибінь морська огорне,-
Не страшне їй зло земних акул.

Прісні води рік несуть до моря
Нашу долю на засіл вікам.
Ми йдемо на дно, та дуже скоро
Правди скарб об’явить море нам.

Потім, як у Пушкіна бояна
З моря вийдуть душ проводирі,
І можливо стане світу явна
Русь зі стольним градом на Дніпрі.

«Где ж начало этой песни?
Ну, не пишется, хоть тресни!»
Долго мучился поэт –
Есть бумага, мыслей нет.

Крылья слиплись за спиной,
Только рифмы – ни одной.
Выпил рюмочку чайка,
Глядь – уверенней рука
Начала водить пером.
Стал поэт писать о том,
что всё плохо в этом мире,
как в общественном сортире.

Посмотрел поэт в окошко,
написал еще немножко:
о погоде, о народе,
о делах на огороде,
о сухом насущном хлебе,
о высоком зорком небе,
о своей любви к порядку –
всё занёс в свою тетрадку.

И пошёл, собой любимый,
Пух отлёживать перинный.
………………………………….
Завтра будет, вашу мать,
Он опять стехи песать.

Мене порівняли з Шекспіром –
Шекспір ХХI-го віку!
Та в це я не дуже й повірив:
Поетів ж у світі - без ліку.

Мене порівняли із Глібом
Горбовським – ну, знаєте, може?
Та є у моїх віршах хиби -
Який я Горбовський, о, Боже?

Мене порівняли з Шевченком -
"Кобзар" знають всі і довкола,
Та жодної в мене поемки -
Що ж вчитимуть дітки у школах?

Мене переконують хором
І кажуть мені, що я геній,
Що я в поетичному морі -
Немов Євтушенко Євгеній.

Я з Пушкіним запанібрата,
На пиво з поетами ходжу -
Пора гонорари вже брати,
Вступати в письменницьку ложу.

Я вірші пишу на дозвіллі,
Пародії та епіграми -
А скоро придбаю і віллу
На Кіпрі, а, мо', на Багамах.

Дізнаються за океаном
Про вірші мої і сонети -
Осяє всесвітня шана,
Про мене напишуть в газетах...
...
Ну, що ви накоїли, друзі -
Читаючи ваші "коменти",
Втонув я у річці ілюзій,
Віддавшись на мить сентиментам...


18.01.2011

Очко, століття!
І без перебору!
Ми виграли!
А хто ж тоді програв?
Чому не можем
Вигоїтись хворі,
Правицю долі
Впхати у рукав?

Очко, століття!
Карта нам щаслива
В останню мить
Раптово підійшла,
Та довгожданого
Не сталось дива:
Добра не збільшилось –
Не зменшилось і зла.

Очко, століття!
В клунях напівпусто, -
Щури гуляють
Катастроф і криз,
В грам золота
Ціна мішка капусти,
Колись було – задарма
Заєць гриз.

Очко , століття!
Нації змішались,
Будує вежу Неовавилон.
Ми виграли ,
Залишилася малість
Щоб глобалізм
Змотав нас у рулон.

Все здесь - радость почем
И откуда беда -
Все здесь в тайне.
Пластилиновым днем
Здесь я встретил тогда
Айне кляйне...

Пластилиновых тем
Неожиданный крой.
И тем паче -
Гретхен, Гретхен! Зачем
Ты рассталась со мной
Наудачу?

С Лотарингии ли
Начинались дела
Или с Менса,
Гретхен, в снежной дали
Ты была, ты была -
Совершенство.

Здесь не будем одни,
Руку здесь протяни -
Снимут палец.
Знаешь, родина-мать
(Не желавшая нас целовать)
Юбер алес.

На каком вираже,
Небеса, этот сон
Обернете?
Фауст перерожден:
Спит в качалке уже
Старец Гете.

2009

Чехов писал и писал; а у каждого мера
Весен и весей своя, не сегодня сложилась.
Суть не в клубничке. Не нужно совсем адъюльтера.
Боже, полцарства отдал бы за тонкость и живость.

Здравствуй, мой свет невечерний. Живая прохлада.
Легкий воробушек взгляда и краешек речи.
Глядь, и не рада; потом и опять-таки - рада.
Нет, все равно заменить это скучно и нечем.

Так и в рассказе, ей-ей, огонек не затушен
С верой, что непотопляемы грани натуры.
Глянет какой-нибудь Кашин, какой-нибудь Хрюшин.
Дама и дама, - он скажет, - ну, Гуров и Гуров.

Пусть ухмыльнется, но только оставь напоследок
Что-то еще понежнее, а то не заплачем.
Свет невечерний беседок неверен и редок.
Мир этот пристальный был бы напрасен иначе.

2009

там, де роси медовіють
на здичавілих стежках,
простягнули ноги мрії -
ноша видалась важка.

там були ми так недавно,
а насправді так давно -
геть охляли мавки й фавни,
циндрять душі в казино.

кольтом бавиться вендета,
тесаком грозиться нам.
та не вирватися, де там,
із підводного човна.

Прийшов жид, принюс колєчко,
Нич не ржавоє,
Я ж му з Олвейза крилечко
Дала правоє.

На ланцку москаль сердечко
Дав "красівоє",
Тоже дала-м му крилечко
Уже - лівоє.

Прийшов русин небричений.
Писок колеся,
Нич дарити не навчений,
Забрав "Олвейза"!

Каже: - Фігля файна, ніжна,
Може, й дві є?
Каже:- З нив нога у чіжмах
Не запріє!

От такого би любила
Мати в домі я,
Котрий думат, де би била
Економія.

Я вже "Олвейз" не купую
Сама временно,
Не з-за того, што шповрую,
Ай беременна…

- Мусиме-ся поженити
Типирь, русине!
- Ти здуріла?! Та иди ти!
Ніт, не мусиме!!

Бов скандал великий, шумний,
Усьо кончено…
Ун хоть сволоч, но розумний,
Между прочим є:

Бо ни пахнуло уд нього
Ані малинько,
А в жида воняли ноги
Из москаликом!!!

Не такий я вже й великий
Уд копоні до п'яти...
Як же в мене голуб дикий
Трафив так из восоти?!

Сходит сніг. Намочив пішоход
Всі топанки, но вто 'му не шкодит.
Из автобуса сходит народ.
Над Боронявов сонічко сходит.
З чоловіком ся сходит жона,
Дeбет-крeдит ся сходит у банку;
В комерсанту ся сходит ціна,
Алкашня в бар ся сходит на п'янку;
Тяжко сходит на пік альпініст,
Легко сходит из піка лавина;
На горшочок, коли ся наїст,
Сходит чесно малинька дьитина,
И розсада из породичок
Сходит дружно пуд склом, тай капуста;
Сходит з розума море мачок -
Хочут секс, як и жителі Хуста.
Из кунцьом як ся сходит кониць,
Прокурор нaраз діло заводит;
Сходит кісто уд друждю й яиць...
Лиш на гатях ся цібзарь не сходит!!!

У вусім без пяти
Прийшла на нас любов-
Лежав я без гати ,
А ти - без будюгов.
Так віллонь ни трясе,
Ги мнов типир трясло,
Упріло ми лице,
А также и чоло.

Я пупцьом пупиць тер ,
Попереком трудив,
Майскоро би-м умер,
Чим діло йсе лишив!
Як нимащений вуз
Скрипіло рекоме,
Бо ми великий груз,
Та щи собов б'єме.

Утік пуд стул мацур
И тихо там сидів,
Ни чути ні мур-мур,
(Гадав , што я здурів).
Сього-м чекав давно,
Ходив-им уцілий гуд,
То ковтав у окно,
То лізав через пуд.

Просив смиренно:- "Дай!"
А ти лиш - "нєт" та "нєт!"
Зайти-м хотів у рай,
Но ти кіряла гет.
Косиці-м ти носив,
Водив на кавиї,
До тебе-м ся молив,
Ги шофер до ГАІ

Тож стратив розум я,
Кой ляг без нагавиць-
Пустила до рая
Мене ти накониць.
И люблю тя типир,
Ги мухи люблят мед,
Ги руські люблят мир,
Ги хокеисти - лед.

..Минуло сім минут.
У вусім нула дві
Готово.Всьо.Капут.
Лиш мрак у голові.
Коли ж міні оп'ять
Вернувся розум муй,
Міркую:-"Благодать
Дустав малу я туй.

Сись довгожданний труд
Ни д'доброму веде,
Бо сім минут на гуд-
Мізерний КПД...

Восени захолоділо,
Не як у маю,
Но спиртним не грію тіло,
Нич не п'ю!
           Не балдію, не гуляю,
            Просто так жию,
            Жон чужих не заціпляю,
            Бо не п'ю!
Вшиткі свальбы и гостины
Так, як солов'ю-
Промыкаю доста слины,
Но - не п'ю!
            Всі до корчмы носят гроші,
            Я же - у сім'ю;
            Майпорядний, майхороший,
            Я - не п'ю.
Кум на мене пре, як трактор:
-Не упознаю!
Я ж додержую характер
И - не п'ю.
Вже з газеты приходили
Брати интерв'ю:-
-Удкі маєте вы силы
Нa тото "не п'ю"?
Ще поселят вас живого
Ангелы в раю,
Так додержуєте строго
Правило "не п'ю"?
У алфавіті послідні
Буквы "Я" тай "Ю"…
Дуже мало, котрі згідні
З правилом "не п'ю"!
-Я не хворий, не суботник,
Чесно признаю,
Мало-м упити охотник,
Но - не п'ю
Коли їду из машинов-
Ще ся з нив уб'ю-
То єдинов є причинов,
Што не п'ю.
Та з п'яницями ще буду
У однум строю,
Зразу правило забуду
Про "не п'ю"!
И душі и серцю скучно,
Также и х..,
Йсе доказано научно-
Кидь не п'ю.
Та поламлеся жилізо,
Слово вам даю-
Наливайте кулько влізе,
Вшитко п'ю!
Из пшениці або з цукру,
Аж бы з мелаю;
Й магазинну радо прумкну,
Й "просту" п'ю.
Доста было з капучіно,
Доста з кавию,
Стане море по коліно,
Як зап'ю.
Фіглі жонам я розкажу
Типа "Ай лав ю",
А потому тихо ляжу
Баюшки-баю;
Знову буду з колективом,
А не на краю…
Люди! Дайте кружку з пивом!
П'ю!

Коли я году мав дись три,
То цігаретлик взяв у зуби,
А няньо каже :-Ни кури!
Узяв римінь та убив- убив!
Пруйшли годи. Типир я п "ю,
Ни промину нієдну курву,
Паскудно лаю, карти б"ю,
Но тямлю няня - і ни курю....

Давно, коли ще був Союз,
Мені казав один француз:
"Щоб ти не знав життєвих драм -
Шерше ля фам!

Гарненьку фаму підшукай,
Тоді живцем потрапиш в рай,
Коли ж ти фами не знайдеш,
То пропадеш".

Питався я у різних дам:
-"Чи ви, пробачте, не ля фам?"
Одна сказала: "Ну ти й хам!
У морду дам!"

Сказала друга: "Я то фам
Але не зараз і не вам..."
Коротше, толку ні на грам,
Я знову сам.

Мов шершень я туда-сюда,
Багато фам, одна біда-
В бістро-так всі, а там -мерсі,
Й тю-тю в таксі.

Ну, не летять в моє гніздо!
Звичайно, я не Бельмондо,
Але ж і не гіпопотам;
Якого ж вам?!

Із горя думав-та невже
Фам не шерше у негліже?
Ніхто не йде-волосся рву-
На рандеву.

Забракло все ж одній грошей...
Мій портмоне вона шерше;
Як відшершелила платню,
То стала "ню".

Шикарна мадемуазель!
Шиньйон, лосьйон, Діор, Шанель,
Нейлон, капрон, мадаполам,
Ну, справжня фам.

Я, нашершелившись як слід,
Ослаб мов дід, ще й інвалід,
Аж фам сама шерше мене
За реноме.

Отак з"явилася сім"я
Із двох персон-мадам і я;
Щодня розмови про амур,
Кругом ажур.

Один гарсон між нас загруз...
І став трикутним наш союз,
А згодом_паралелограм
Оце так фам!

І далі фам шерше мес"є,
Помалу колом шлюб стає,
Рогатий в центрі, наче лось-
Це я, не хтось.

Мене ж ганяла тут і там,
Не фам, а прямо Чінгісфам!
Якби я інших фам не мав,
То б геть пропав.

Отой розхвалений амур-
Обман, хвороба або дур,
Нехай все хамство пропаде,
Ну їх в біде!

А втім, нормальне се ля ві-
Усі здорові, всі живі,
Як щось не так-то міль пардон
І весь шансон!

Вагітний день у грубім ковпаку
Навшпиньки підбирається до краю...
А Той, що записник буття гортає
Дрімати поволікся в осоку...

Ку-ку.!Ку-ку..Сіреньке пташеня
Блукає серед нот, росою вмитих..
Чорнявий Вечір, в молоках розлитих
Сідлає срібногривого коня..

Дзвенять-летять з безодні мідяки.
Блищать сльозою на трагічних стріхах..
Там зойк..там Смерть..
там біла-біла втіха..-
ЇЇ цілунки - чорні нагідки..

..Вагітний день у грубім ковпаку
Навшпиньки підкрадається.. до краю..
Де у хаосі арій затихає
Загублене зозулею - Ку- ку..

Сині пальчики вербові
Зоряні торкнули струни
Й позбігались ноти-луни
В зачаровану діброву.

Ой. дівчатка-зоренятка
Буйні трави столочили..
Направляє дядько Місяць
По Чумацькому спроквола
Мідяні свої гринжоли..
Сяють твої очі милі..
Відьма бавиться на хвилях -
Миє ноженята білі..

Комарі зловили ноту -
Цідять з неї в келих чорний..
Бог парується із Чортом-
Кружеляють знову..й знову..
І колишуть соньку- Тишу...

Художественно блефуя, пытались говоруны
Добиться восхода солнца с неправильной стороны.
И всем им тогда казалось: имеют такую власть.
Но солнце опять всходило, откуда ему и шасть.

Известнейшие поэты, поэты куда ни глянь,
Пытались заставить банки платить им большую дань.
Но банки, любя поэтов, теперь, как и с давних пор,
Старались свою капусту скорей переслать в оффшор.

И бились тогда поэты над музыкой вечных тем,
Но стало тогда поэтов в траве не видать совсем.
Победа досталась мертвым, а между стеблей и струн
Непонятых подмастерьев носился лихой табун.

2009

І Гера, й Зевс повернуться не скоро,
доба лише минула, як вони
прокинулись. Комусь сказати - сором!
А ще повчали: "Зранку - у човни!"

Де ділися прекрасні коліснИці?
Програли вчора смертним в преферанс?!
Які вже тут громИ і блискавИці?
Не боги, а суцільний декаданс!

Де німби? Діадеми? Справжній подив!
Туніки порозкидані лежать,
І тяжко щось... Мезим би не зашкодив.
Олімпе! По тобі пройшовся тать?!

Ну добре, хоч горУ не завалили!
Згадати б ще, з чого все почалось…
Все Діоніс! Такий спочатку милий...
(Еге ж, пляшок тут цілий хмарочос…)

А Аполлон? Розбив свою кіфАру...
в Гермеса перев’язана рука …
Вони з Гефестом добре "дали жару"!
А ще Арей «косив» під жебрака.

Тож треба бУло - хОри розігнати!
І замість них поставити богинь!
Ось Афродіта - з пІни чи із вати?
Не видно, бо в очах – похмілля синь…

Хор (ображено):
Ці боги, як розійдуться – капець!
Ховайсь, хто може, хай їм грець!

І де вже тут до правил добрих тону!
Який вже там (о, боги!) пієтет!
Не наливайте більше Посейдону!
Він з німфами гуляє тет-а-тет!

Ні в чОму в них немає дефіциту!
Ікра і херес, хвилі за бортом,
Все ж сплутали Афіну й Афродиту!
За що і поплатилися, бо ртом.

Розгнівавсь Зевс - нема на них закону?
А ті йому: «Старий! Сховай-но гнів!»
От братія гулЯ із Пантеону!
А смертного вже Мінотавр би з’їв…

Їх «наказати» чи скрутити дулю?
Чи, може, приєднатися до них?
Чи знов трансформувАтися в зозулю?
А раптом дітки скажуть: «Тато – псих»?

Хор (обурено):
О tempora! О mores! Де це видно,
Щоб діти так на батька? Це ж огидно!

Все! Гера спить! То хто побив гігантів?
Ну, ти й згадав! Коли все те було…
Не пийте все! ЗалИште краплю Санті!
(Сховати треба пляшечку в дупло)…

ДіОніс вкляк! Гермеса посилати?
О, ні! Вже краще хай зганя Пегас.
Вони - богИ! Дадуть їм без оплати...
Знов буде бійка, як було не раз!

Хор (осуджуючи):
Якшо ти бог, то все тобі «на шару»,
Життя – прогулянка по чистому бульвару.

Зевс захотів (сказати не посмію),
Допоки Гера спить блаженним сном,
До Муз своїх додати Дивну Мрію!
Щоб боги з нею мріяли гуртом.

І Амальтея доїться допоки,
І сивина - не вада, а краса,
То з Герою "хитрили" триста років,
Хоча й ходив «наліво» - в небеса.

Бажання Зевса – над усе, звичайно,
Пегаса – у відрядження мерщій!
Богині ставлять вже сервізи чайні,
Боги вже повилазили з кущів.

Захекалась конячка, ледве диха,
Бо двох тягти – це вам не парадиз,
Він думав Мрію – то була би втіха,
Та поруч опинився пародист.

І ще пропав десь Зевс - старий гульвіса,
Ще може громом вкреше із-за хмар!
І Санта щось поперся за куліси,
Де Мрія з пародистом - СУПЕР СТАР!

Дарунки всім "по рангу" - в цьому й фішка,
( А Мрії - мандрування по часах).
О, навіть Гері щось поніс до ліжка!
І відкрива шампанське... Бамка! БАХ!!!

Хор (радісно):
Усім – скарбничку новорічних снів!
Зі святом всіх – за волею богів!

12-13 січня 2011 р.

КИМ СТАТИ?

Ошелешив мене син , каже мені : - Тату,
Знаєш , я уже не хочу Шварцнегером стати .
І Кличком не хочу бути , й навіть Джекі Чаном ,
В космонавти теж не візьмуть , бо я їм погано .
У валютники пішов би, долари міняти,
Чи інспектором Петренко – машини спиняти.
А в начальники не хочу, то нервові люди,
То ж крутого бізнесмена із мене не буде .
Я вже цілий місяць думав, ким же мені стати ,
І тепер таки надумав: піду в депутати.
То робота не марудна, і платня нівроку , -
Відзначатися щоранку й пантрувати кнопку.


ОДНАКОВІ ГЕНИ

Прибіга малий Євгенко ввечері зі школи ,
Каже : - Більше вже не піду я туди ніколи .
Тяжко висидіти , мамо , навіть два уроки ,
А ти кажеш ,що ходити в школу 10 років .
Оля дражнить , Ігор б’ється ,робить нам підніжки,
Старшокласники сміються і кидають сніжки .
Гратись зовсім не дають нам , лиш одна наука ,
Я ж стараюсь на уроках піднімати руку.
Мати слухала уважно й теж питати стала :
- Що сьогодні на уроках вчителька казала?
- Та питала , чом це я вже зранку набурмосивсь
І чому так часто в мене червоніє носик .
Мама хитро посміхнулась й каже до Євгена :
- Тут , напевно , синку , винні ваші з татом гени .
Тато ваш в мороз і в спеку ( чи зима , чи осінь )
Вічно ввечері приходить із червоним носом.

Я ґартувався рік за роком,
Нормально працював і жив,
Допоки нагло, ненароком
Радикуліт мене звалив.

Либонь, проблема не найтяжча
На тлі аптекарських звитяг -
Сучасні ліки і пропащих
За день рятують доходяг.

В ефір старанно телеящик
І "побрехунчик" в унісон
Диктують мантру для болящих:
Диклофенак... Апізортрон...

І я, цінуючи турботу,
Зрадів, що все в аптеці є,
Планую вранці на роботу,
А ніч - на зцілення моє.

Зазнав до ранку болю море:
І так прострілює, і сяк.
Дружину кличу: "Люба, горе!
Прийшов мені диклофенак!"

Отак, проживши тиждень грізний,
Здорове згадував життя.
Вночі, бувало, спав у кріслі,
Не міг помитись до пуття.

Чудес приречений чекати,
Втирав у поперек крема.
Та попри всі мої витрати
Чомусь полегшення нема.

Отож, нехай вас не турбують
Рекламних роликів дива.
За день нікого не лікують
Найліпші ліки, чи трава.

А там, де ми шукаєм поміч,
Момоні зведено вівтар.
Найтяжчий стан - найлегша здобич
І чийсь стабільний гонорар.

25.01.2008

Стану стрічкою з пісні чужої.
Стану міфом останнього дня.
Не тобі. Не твоя. Не з тобою.
Навмання, по життю навмання…

Голограмного відтиску думки
Слід загубиться десь поміж строф.
Ролі сипляться, сипляться лунко
З недограної п’єси «Любов».

Написався сценарій у когось –
Вища проба розлуки і болю,
Надзвичайно печальна повість
Й аромат ідентичний любові.

Бідолашна, чи може щаслива?
За лаштунками прірва і тиша.
Я на фото не крайня із ліва,
А прямісінько в центрі вірша.

Акт останній прожито не мною –
Підмінили. Ніхто й не помітив…
Аромат ідентичний любові
Буде обрано й прийнято світом.

Еталон надзвичайного фарсу
І чужого кохання кліше
Обминаю тихенько у часі
От не сплутати б шляху лише!

Присягала на вірність у тиші.
Дзвінко падали в безвість слова.
Я на згадку вірша залишу,
Буде так, ніби я жива.

Добровільно пошились у дурні…
Що блазнюють, чи й весело їм?
Не дограні попурі й ноктюрни
Дивакам залишаю отим.

А на сцені ще грають і зріють
Нові драми й нові рубежі.
Не чужі – так, як справжні чужі!
Що то грають! Ото вже уміють!

У якому Парижі кували
Цей холодної посмішки блиск?
Аби потім колись ви сказали:
- Так! Я знав цю актрису колись…

Препогана була, препогана!
Гидко грала, на сцені ніхто!
Зараз де? Та не знаю… Пропала…
- Зовсім?
- Хто зна… Он, висить пальто.

Ви їй хто? І вона вам навіщо?
Та й нездара! Нема що й казати!
Не гукайте. Вже зайнята ніша.
Є кому і без неї зіграти.

А на сцені ще грають і зріють
Нові драми й нові рубежі.
Що то грають! Ото вже уміють!
Не чужі – так, як справжні чужі!

Акт останній прожито з любов’ю.
Не помітив. Ніхто не помітив.
Аромат ідентичний любові
Буде обрано й прийнято світом.

Дням, де «Браво!» гуло нещодавно,
Я тепер від душі посміхнусь.
Якщо хтось хоч один згадає –
Отоді я «на біс» повторюсь.
22.06.2010

Навіщо йдем?
Куди ідем?
Уже не знаємо...
Про що не можна говорить –
Про те співаємо.

Упізнаємо з нот кількох
Космічну музику
І «сображаємо» на трьох
З чужими музами.

Як вітер, довга, кров шумить
В хрестах без написів.
Тут вічність – мить, що не болить,
Забуті напасті.

Як пуповина, шлях у рай:
Короткий, змотаний.
Сміється Бог –
Старенький Ра –
Над ідіотами,
Які виходять на льодок
Тонкий і ломаний.
І роблять злет –
Останній крок, –
Не знавши, хто вони.

А вже коли отам, за всім,
Ураз дізнаються,
Чомусь...
Напевно, добре їм...
Не повертаються...

І. Г.
Як важливо не втратить міру...
Я писатиму – ти налий,
Розфарбуєм буденність сіру,
І зустрінемо Рік Новий.

М. П.
Не лякає нас вітер злобний,
Не турбує нічний нас жах,
То не філін кричить утробно,
То Орфей волає в кущах.

І. Г.
Як туди він забрів – не знати,
А не вийде – хоч вовком вий!
Де йому вже на арфі грати –
Добре п’яний, але живий!

М. П.
Не дивись так на мене, Ваню!
Не кажи: «бідолаха не їв»,
Я таких арфеїстів знаю,
Хай під снігом шука грибів!

І. Г.
Арфеїсти – не аферисти,
Він на «шубку» не заробив?
Дай щось ліпше йому «загризти» –
Може в нього...корпоратив.

М. П.
«Загризе» і почне співати,
І збіжиться ...корпоратив,
Я йому не дружина й не мати,
Тут йому не країна див!

І. Г.
А як в нього святковий... потяг?
То не просто ідея-фікс!
Пожалій – у кущах там протяг,
Бо замерзне й рвоне за Стікс...

М. П.
Бачиш, ось вже і Евридика
(несподіваний заворот!),
Неодягнена, тобто дика,
Ну, навіщо нам зайвий рот?

І. Г.
Бачиш, склеїв вже кислу «міну» –
Не набрався б, коли б знаття...
Набереться адреналіну
До останку свого життя!

М. П.
Ех, не заздрю тому Орфею,
І не камінь серце моє,
Клич його міфоносну фею,
Хай нам свято вже не псує.

І. Г.
Німфи швидко виходять з моди?
Знати б тільки, коли і де!
Та хіба вона нам пошкодить?
От Орфею перепаде!

М. П.
Тихо! Чуєш, у місті бамка,
Наливаємо і п’ємо...

І. Г.
Була б, звісно, Орфею «клямка» –
Евридиці не віддамо...

30-31.12.2010

Колись була я груба трасовичка.
Тепер я стала схожа на людину.
Я кинула свої шкідливі звички.
Мені вже добре платять за годину.

Все в мене є. Харчів стоїть торбега.
Біде собі купила із бідою.
Але приходить іноді бентега –
Як хочеться знов бути молодою!

В осінні дні на широчезній трасі
Спинять раптово отакеееенні фури,
Й давать якомусь Льоні, Петі, Васі
На незручних мішках макулатури...

А потім по усій лісопосадці
І навіть в балці, що була навпроти,
Шукать послЯ напруженої праці
Закинуті у пристрасті колготи.

Не через мене вже ламають гальма.
Гаїшники вже б’ються не за мною.
Стоїть вже інша, наче юна пальма,
В осінні вечори над окружною.

ковтаю морок, мовби вирок - судді,
бандана згадує про вічну коноплю.
змія вмостила грубе лігво в грудях -
це неприємно, хоч я змій люблю.

давно мостила, клалися галузки,
і мох, і порох, і стара луска,
і зараз неможливо, хоч би лусни,
її нажахати. душа слизька.

та сором не стидається довіку,
на все є воля, сила, дія є.
повстань же проти себе, недоріку!
стань прямо! вже душа гниє!

За сталевим парканом*

За сталевим парканом –
Майдан Незалежності,
і пильнують сталеві менти.
Вже каркасом стоїть
та ялинка сталевої важності,
і ялинки живі –
до сталевих обрубків хвости.

Веселіться, брати!
Веселіться із владною владою.
Дуже жвавий тепер
президент-поліцай:
в келих поту наллє,
розіп’є того поту із бандою,
що збігає солоний
з народу лиця.

Хай же луплять народ
ті бандити о камені мордою –
щоб із кров’ю той піт –
поки без голови.
Вже будує Йому
за лихою московською згодою
промосковську тюрму
президент –
будівник головний.

У тій спільній тюрмі –
у країні з залізними ґратами
вже чекає із катом
душі аудит:
ті, що злодієм були
не доокрадені,
аудитор докраде –
московський бандит…

Українці, брати!
Україну готують Московії,
вже кати бальзамують «хохландії» розтин душі.
Об’єднайтесь, брати,
не працюйте на банду розколами,
діставайте із піхов своїх палаші.

Сивий Кентавр

* 5-16 грудня 2010 р. Після розгону Майдану
протестуючих проти «Податкового кодексу»

Утекла поезія від мене,
Я упав, немов підбитий птах,
І важкі пегасові стремена
Вдарили щосили по зубах.

Насміхався лунко-шпарко вітер,
Піднімав на глузи і на свист,
Ніби дулю виписав із літер
Мій двійник безжальний – пародист.

Мов отруту випив я медузи,
І заїв зненацька їжаком.
Так буває, як образиш музу…
І життя по крижах б»є кийком.

19.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

...Ой шинок...шинок...
Молоде вино...
Молоде вино..
Чаша мідяна...
Росить в споришах
Зваблена душа
Голову хмільну.
Серце вітряне...

Місяць-молодик
П"яний і рудий
Загубив штани
Десь під сливами...
Грає юна ніч
В молодім вині
Та з поетками
Сміхотливими.

Молоде вино...
Випитий шинок...

Ну як, чи буде спокій у країні?
У відповідь – байки на всі лади,
Неначе байкарі лихої днини
З усіх усюд зібралися сюди.

Чиїх порад наїлися вельможі –
Електоральних душ орендарі?
У впалих животах бурчить вороже
Дешевий «харч» заморських «кухарів».

П’ять років у бульйон жовто-гарячий
Підмішували штатівський акцент,
Та знову мідним тазиком невдачі
Накрили черговий експеримент.

Ще не здали знамен сердечно-білі:
Суди, піар, сесійний епатаж, -
Вже «цар» північний викликав на «килим»
Лакузу на детальний інструктаж.

І смикається Україна-мати
Туди й сюди не роки, а віки.
Та скільки можна розум позичати,
Своїх умів проциндривши полки?!

Колись торжествував державний розум
За княжої найкращої доби.
Нема мужів, лишились тонкосльози,
Вишукують повчальників собі.

Закони – декорації вистави,
Міняються зі зміною панів.
А я спокійний, як вода у ставі:
Чомусь таки навчають нас вони?

16.12.2010

Як я хочу полинути в небо
Кажеш не зможу?
Ні, так казати не треба.

Я хочу летіти далеко
Мене ти тримаєш за крила
Говориш, що я не лелека.
А лише людина безсила.

Чому?

Питаю я тебе, себе, усіх,
Чому не можна відірватись від землі?
І поза очі чую лише сміх.

Шкода, що зрозуміти ми не в силах,
Що суть уся тут зовсім не у крилах,
І не в бажанні просто полетіти в небо,
А у стереотипах,
Які давно вже знищити нам треба.

Їхав, їхав пан, пан
На «мерині» сам, сам
До столиці радий-радий,
Бо попав у Раду, Раду.

Голосуйте хором, хором:
Став Михайло Семафором,
А йому на груди цяцю
За ручну невтомну працю.

Як там натовп, стих? Стих,
Бо дали під дих, дих.
Їм і зашморг, бачте, тісний,
Їх інспектор сильно тисне.
Не подобається пісня?
Їм давай своїх артистів?
А! Їдять сухе та прісне?
Не вдоволені міністром?
Щось їм там смердить у місті?
А у нас машини чисті.

Ми вас бачим.
Ми вас чуєм.
Ми вам гетто розбудуєм.

07.12.2010

Майже рік, як пішов з ефірів
Наш майдановий „чемпіон”,
Так безславно кредит довіри
Прогундосивши в мікрофон.

Не по силах народна слава?
А дарма! Бо урвавши пуп,
Ми чекали на чесні справи,
А отримали диcпут-клуб.

Можна гордо до строю стати,
І „Ура!!!” з усіма кричать.
Можна дзиґою обертатись
І не зрушити ні на п’ядь.

Може грім рокотать суворо,
Тільки хмара не дасть дощів,
Може довго шуміти море,
Не виходячи з берегів.

Можна словом любити красно,
Можна гімни співати в тон,
Тільки час відкриває ясно
Дум розхристаних Вавилон.

От і маєм в своїй державі
Кримінальний нахабний лик.
Що ми бачим? Конкретні справи.
А які? То вже інший бік.

Президенти, як всі ми, грішні.
Хто нас ще за ніс не водив?
Чи то нинішній, чи колишній...
Ми достойні своїх вождів.

07.12.2010