Это странное чувство,
Когда обнимаешь …
Я теряюсь в пространстве и времени…
Верю в то, что не врешь,
И меня не обманешь…
Только вера, увы, моя временна…
На погоду не сетую,
Все случится, как думаю,
Только надо помедлить сценарии,
Мы напутали много, кругами напутали,
И забыли, как начали ранее…

Где же смысл?
Тот начальный смысл…
то ли дружба,
то ли общение?
Наша жизнь…
Нас смутила жизнь…
Потеряв высоту стремления…
Кто сказал, что пойдут дожди,
Облака все седыми тенями…
Невзначай разошлись пути…
И сошлись в неизвестном времени…

Эти странные звуки, дыхания в спину,
И пустые слова все по ветру…
Не желаю их слушать,
Но взглядом окину,
То, что было доселе дорого…
И как будто внутри
Поломалась и треснула,
Не зажглась, ну и пусть, «до свидания»
«Разошлись, не срослось» –
Режет слух, словно лезвием…
Помахала рукой на прощание…

А за стеклами жарко, и лето в разгаре,
Нам нечего сетовать-морщиться…
Видно, больно душе надоели скитания…
Все проходит, пройдет одиночество…
И в бокале застыло вино некрепленое,
И рисует нам отблески алые…
Мы с тобой молоды, и немного влюбленные,
Это радует, искренне радует…


Это странное чувство,
Когда обнимаешь …
Я теряюсь в пространстве и времени…
Верю в то, что не врешь,
И меня не обманешь…
я вручаюсь тебе на хранение…

***
Якщо на сороковий день вже не скімлиш,
Лише спостерігаєш за круками,
Що колуваються над містом,
Набридло слухати співчуття та іпохондрії,
Ти візьмешся за ретельне прибирання.
Це ззовні незрозуміло, чому так сумлінно
Змиваєш пил з підвіконня,
Ретельно шмугляєш скло
Ганчіркою із розчином для миття вікон.
Прагнеш змити мій погляд, мій подих.
Повідносиш геть усі мої речи на смітник –
Бажаєш спекатися споминів.

Коли після тривалих погожих днів
Випаде дощ, мені припаде наснитися,
Але ти пробачиш таку примху.
2010-03-28

я знаю – він прийде,
він все одно приходить.
йому начхати на мою втому,
головний біль його не цікавить
і він не ведеться на умовляння.
все буде просто – і як завжди –
кілька коротких слів
і владне: давай...
і я наперед знаю,
що не зможу відмовити,
я здамся на першому ж слові,
я підтримаю його гру –
так, як він захоче, –
я зроблю все,
тільки б почути, що він скаже далі, –
мій пристрасний,
солодкий,
нестерпний
вірш.

Здавалося б… Все позаду…всі трагедії зіграні,
театр не потерпає більше від синтезу наших з тобою колишніх
ролей.
Музика, архітектура, живопис,голі,здобні жінки з
навіженими тиграми,
що їм облизують груди.
Багато лікеру, подертих панчіх та зламаних застібок.
Заповнені в щент вольєри, де завжди тхне спаленими нервами,
де волого і брудно...
Коли часто буває нежить і ти вкотре ловиш на собі сторонній погляд,
який за тобою вже декілька тижнів стежить.
Здавалося б… Все давно постікало у відкриті каналізаційні
люки літніми зливами та шлунковим соком.
А я ще досі залишаюсь надто вразливою,
тому закупорюю судини гострими спеціями і почуваюсь не те,
щоб щасливою, зате надійно.

В мене до тебе затяжне, одержиме бароко,
в мене до тебе сни...розбещені, летаргійні.

Здавалося б все минуло, тільки під нігтями, з боку стегон
та посередині, де між ключицями вм’ятина...
Я ще досі відчуваю твій запах.
Безалкогольна ніч думками виснажує, нагнітає, квапить.
І я знову від всіх цих рапсодій не спатиму...Наче невпійманий злодій,
наче збентежені легким порно незаймані атоми.

Озарение в уединении среди родной природы,
что Самопознание - ключик родничка любви.
Август - бархатный сезон в тишине,
К небесам взмах крылом на утренней заре
И мысль начертает на девственном пергаменте души,
Ты, неимеющий ничего - содержиш все,
Все в Едином Целом Беспредельности.
2011г.

***

Якщо наважуся розмалювати обличчя,
Перш за все піду до бабусі... в дитинство.
Нехай назбирає каміння,
Яке пахкотить солодощами вересневих вечорів,
Коли вудильники, повертаючись додому,
Заповнюють місток,
Змішуючись з отарою овець –
Переходять річку.
Цупкі пальці, розписані ієрогліфами довгого життя,
Затирають на кожному камінці
Генетичну пам’ять дитячого літа,
Залишаючи вохрою спогади про щастя.
Чабан зачинить ворота.
Моє обличчя
Стане жовтим воском,
Що сховало зморшки мудрості.

Осінь,дождь і хмари вранці
Листя під ногами,
А холод у душі.
І раптом блиск-
то сонце в небі,
кохання у душі моїй!..

І знову хмари,злість
І зрада,страждання,
Кохання і все знову,
спочатку; здається
не буде вже цьому буття...

А потім тепло-
то отрада душі,
пробудження від усього,
що було у житті.
І хочеться вірити,
співати й кричати,
що знову ти є
у моєму житті.

Твій дотик,як промінь,
А слово,як мед.
Ми будемо разом
Ти тільки повірь.

2011

***

Якщо зима
Назавше перестане біліти,
Розхворіється сірою буденною мрякою,
Сонце з-за хмар
Чи хоча би з-за віття
Не проглядатиме,
Світла ніякого
Цілу вічність… сподіватимешся на лавину,
Чекаючи снігу.
Дожидатимеш, коли в новинах,
Чи у погоді з Ґабріеллою Массанґою
Повинні
Сказати вам,
Що наближається циклон
З Арктики.
Ти підеш на балкон,
Ніби з цигаркою,
Казатимеш, що жарко,
Тобі дуже жарко у глобальному потеплінні
Стосунків між нами.
Чекатимеш на сніг,
Як американці, що чатують на цунамі.

Ми з тобою суцільна галактика, зіткана з дешевого вина,
довгих фільмів і пожовклих клаптиків паперу, ріжемо простір
навпіл, фарбуємо стіни у синє.
І коли ти зверху...Я завжди дряпаю тобі спину.

Рубці газетним почерком дають інтерв'ю у

порожніх квартирах,

вимикають світло опівночі, наче боючись ненароком спалити сонце...

Паркет душі поволі болем просочується і тоді

частіше здається , що я її вб'ю.Штрихпунктиром.

Або залию горлянку свинцем.

Ти цілуватимеш моє лице, купуватимеш речі зношені

і як завжди, на виріст.

Знаєш, коли до тремтіння...

Уся принциповість-
до нудоти , до найвищої міри зразкова
викидається у смітник.Коли під рукав залазить
мурашкою втома,
тоді не метро, а твоя м’яка, тепла, зніжена
обіймами шкіра натомість мене повертає додому.

Мовчи.
Бо коли ти вкотре мені щось доводиш, все кипить,
наче шматок бекону, кинутого у воду.
Твоя чашка зеленого чаю
нагадує отруйне лоно з паростками свіжої цвілі.
Буває ж так, що другої половинки просто немає,
Коли ти, мабуть, таки народилась ціла.

***

Якщо сей сніг на твоєму лутці
Споглядає, як ми кохаємось,
Він чимало про що може переповісти.
Ти трохи соромишся його
Білого допитливого обличчя,
Завжди зашторюєш вікно.
Безхитрісна, не розумієш, він бачить скрізь.
Коли сутеніє, його маленькі очі
Відлискують бажання,
Яким ти насичена,
Яке перетворюєш на світло.
Світло легко розлітається по Світу,
А коли перестає відчувати тепло,
Випадає снігом на підвіконня.
Не соромся своїх пристрастей,
Ви – одне ціле.

Заговорили дерева навесні:
«Царя вже люди, звірі й птахи мають,
От тільки в нас його немає».
Звернулись до оливи: «Будь нашим царем!»
«Ви жартома, а чи навспражки?
Щоб за корону та ненадійний трон
Я проміняла пишну свою крону?..»
Одповіли отак і груша, й яблуня, і смоква...
Хоч-не-хоч звернулися й до терну.
І почули: «Як хочете, щоб я сидів на троні,
Так тому і буть. В тіні моїй спочити можна.
А як комусь не до вподоби буде,
То знаю, як швидко вгамувать його».
Р.S.
Ніхто так швидко не стає всесильним,
Як той, кому бракує кебети й сили..

Перелітаючи із вишні на черешню,
Невтомний соловейко з вечора й до рана
Підказував слова милі та гречні
В любові недосвідченим коханим.
Та ось нарешті стихли поцілунки й охи,
Намірився і соловей перепочити трохи.
І треба ж так, що саме тої миті
У яструбових кігтях довелося опинитись.
«Змилуйся!- благає.- Який з мене наїдок
Для тебе чи й для твоїх діток?
Довкола ж птаства більшого доволі...
А щоб удатніші та швидші були лови,
Я пісню заспіваю тобі нову...»
«Невже гадаєш ти, що я вже з глузду з’їхав,
Щоб здобич промінять на непотрібну втіху?
Напризволяще кинуть те, що маю,
І вдовольнитись тим, що не спіймаю?»
P.S.
Аби напасника не довелось просити слізно,
Про пильність дбай. Щоб не було запізно.

***
Якщо моя дівчинка
Домагається від мене любощів,
Я будь що хочу ухилитися цих розмов,
Бо не подобається під час обідньої рекреації,
Замість насичення свого організму
Чимось скоромним,
Вибиратись кудись у кущі
На надбережжя Гнила-П’яді.
Набагато приємніше ввечері
Коли постіль застелена
Духмяними простирадлами,
Освітлення приглушене,
А в домі суцільна тиша…
Ні, вона хоче екстрему.
Тому віддається мені на передньому сидінні
Мого джипу, на очах здивованих рибалок,
А коли достигає оргазму кричить так,
Що вудкарі готові розсипатись аплодисментами,
Але замість цього покручують пальцем у скроні.
Я не в афронті на рибалок,
Це ж не мені налякали рибу.
Мабуть, це тільки сексуальне відхилення
Моєї дівчинки.
Але чому я ніколи не відмовляю?

***

Якщо організуєш пожежу в оселі,
Почни з мого столу,
Там зберігаю почуття до тебе.
Розумію, що не палиш,
Це ускладнює влаштування нещасного випадку.
Утвори коротке замикання,
Навіть грозову блискавку,
Спрямуй до місця накопичення намірів,
Пов’язаних зі стосунками.
Тобі байдуже, яким чином застраховані думки.
На столі багато паперових зізнань,
Пишномовних та не дуже.
Кепський з мене майстер орігамі.

Ще сніг лежить
Ще слизько
Зима не йде

Але летять пташки
За ними хмари
Певно когось несуть

Не можна втриматись
від глибокого подиху весни
Але вона ще далеко

Хоча усі серця цвітуть
Мов рожевий цвіт сакури
Отже весна сердець вже тут

Незабаром і справжня весна
Прийде нарешті
Цікаво для чого

Всі живуть взимку
Не жаліються на спеку
Для чого ж весна

Просинається дерево і зеленіє
Позіхає навесні зеленими листочками
Цікаво чи зможеш так ти

Зможеш бо і ти частина весни
Ти частина року
Отже разом з тобою весна і прийде

Не зволікай а швидше
Роздягни свою душу для квітневої прохолоди
Пробудись насправді

Видно зелені бруньки
Але ще є лід
Значить не всі прокинулись

Чомусь хтось не хоче
Стрибнути у вихор весни
Але й вона може образитись

2011

***

Якщо я забажаю
Змалювати своє життя,
Чи написати про це музику,
Створити поезії,
Почну з покритої кригою річки.
Але у Бердичеві подібне є дуже рідко,
Коли ще снігу нема, а мороз вже пропік
Воду сантиметрів за п’ять.

Так, я – річка,
Котра має своє існування
І не буває холоднішою ніж
Плюс чотири градуси за Цельсієм.
Бо мені потрібно жити.
Мені подобається жити навіть так!
Як там у класика:
«…И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит?..».

***

Якщо я нічого не бачу
Крізь лобове скло мого джипу,
Мені моторошно.
Бо одного разу я переїду якесь тіло,
Поїду далі.
А воно, ще живе і тепле,
Буде стікати дощем.
А ще більше лячно, що його знайдуть.
Якась бабця буде благати
Викликати карету швидкої допомоги,
Приїде МНС та телебачення,
Щоб зафіксувати пригоду.
Потім родичі шукатимуть гроші на лікування
Під матрацом і на книжкових полицях бідолашного.
А він все одне сконає.
Мене охоплює жах,
Краще, щоб він помер відразу.
2010

Двадцятиріч...
Хто?
Студентка? Студент?
Ось тут, на планеті,
пороблено.
Ніжин.
Двадцятиріч...
Нема протиріч!
Вінчаються знову
тарілочки їжі.

Зустріч! І ось -
ну...
зустрілися. Ще?
Ось тут, на світлині
(єдиній!),
є Гоголь.
Спогади ось:
не бачились...
Хтось
нас знов
спонукає натхненно до
того.

Не впізнаєш?
Ех,
а скільки разів
отут, в коридорі,
разом хвилювались!
Не впізнаєш.
Пусте.
Як живеш?
Чого б там...
А діти?
Хто як...
Бо
так сталось.

Сотовий мій?
Так,
пиши: абонент...
Роз'їдемось ми
по домівках,
звичайно.
Дощ... Буревій -
"Алло!"
Не чужий.
На Зустріч
наступну йдемо.
Одностайно.

3.07.2011

* * *
Я міг би на початку ночі
дивитись на світло настільної лампи,
при якій ти читаєш,
коли б стіна між нами
була прозорою.

Я міг би всю ніч
вслухатись у мелодію
твого дихання,
коли б стіна між нами
була тоншою від паперу.

І міг би кожної ночі
засинати,
притулившись щокою
до твого плеча,
коли б стіна між нами
була відсутньою.

2009

Я хочу почати зі слів "любов" та "біль". У нашому житті майже у 70 віссотків людей ці слова синоніми. Коли я відкриваю очі і бачу коло себе кохану мені людину, у серці визріває любов, (досі не зрозуміле нам почуття) але на протязі дня дуже часто це почуття переростає в біль, ну може не в біль, але у неприязність точно.
Моя любов і моя біль ходе за мною тінню уже чотири роки. крок в крок переслідуючи мене, це почуття не дає мені спокою, і сну.
Вже чотири роки я не можу спати, але тоді коли він коло мене я бачу кольрові сни. Він - людина котру я не вважала, за достойного для себе, котра за чотири роки принесла в моє життя більше болі чим світлих променів сонця. Напевно не кожен може зрозуміте те- чому люди страждають біля одної особистості, а не шукають чогось кращого. Але відповідь дуже проста, і з цим уже нічого не поробиш - це "єдине ціле" те єдине яке не дозволяє мені забутися і втекти.
На аркуші цифрового паперу, я хочу викласти чотири роки мого кохання.

11 вересня 2007, увечері сидячи на лавці в рожевій піжамі коло свого підїзду, я побачила людину, голос котрої знала все своє життя, але обличчя ніколи не бачила. Кумедний юнак, з двома ямочками на обличчі мене зачарував простим рінгтоном свого телефону. доля склалася так, що буквально роки два назад перед нашою зустрічу, я почула його голос по телефону і він не знаючи мене досі виклав мені свій стан душі. Його зовнішність зовсім не співпадала з його зовнішністю, але коли пізнаєш людину блище вона стає для тебе прекрасною у всьому.
Біль у серці почалась з наступного дня, коли я не могла його зрозуміти а він мене, а точніше ми просто не могли зрозуміти, що вже закохані. Проблеми переслідували нас на кожному кроці, проблеми були дитячі, але на той час такі для нас важливі.
Пройшов деякий час і коло мого підїзду мокрой від дощу хлопиць, який чекає мене, у руках притка шоколаду. Коли він грайливо почав годувати мене цим шоколадом мене - мокру, знесилину, взагалі ніяку, я зрозуміла. що він закоханий, і я перестувши через свою гордість закохана також.

***

Якщо я заховаюся від тебе
У старезні фотокартки
Шістдесятих років минулого сторіччя,
Лопотатиму чужими плівками
Допотопного магнітофону та
Архаїчними словесами приблудної цивілізації -
Ти все одно, за будь-яких обставин,
Відшукаєш мене.
Знімеш з мене окуляри з риб’ячих міхурів,
Наділиш бритвою,
Наповниш купіль,
А потім,
Охайного та духмяного,
Відішлеш на скотомогильник.

Ти завжди поводилася зі мною як з твариною.

***

Якщо я піду,
Ти не шкодуватимеш.
Але я швидко стану
Торботрясом Пересічним
Чи то Бомжем Зачуханим.
Десь у теплотрасі тихесенько
Віддам Богові душу,
Якщо я піду.
Але ти мене ніколи не відпустиш.

Ластівки літали в небі.
Непомітно залетіли в мою душу.
І я стала небом...

***

Якщо перетворюся на пташку –
Нехай це буде голуб.
Саме він, голодний і виснажений,
Доживе до перших морозів…
Я сидітиму на трубі газопроводу
І чекатиму на тебе.

Звісно, забереш мене до хати,
Звільниш поличку від книг,
Бо в тебе нема зайвої клітки, а тільки коти.
Відігрієш мене від холоду,
Запропонуєш зернятко,
Я ночуватиму в тебе.

На ранок… буду проситись на вулицю

Якщо вербою чи явором –

Я ріс під твоїм віконцем

Доконче.



Імпонує припускати

Твоє споглядання за моїм існуванням.

Я повідував би пори року

Чи погоду на власний приклад.



Одного разу твій батько

Звалить мене на дрова.



Мені не шкода життя,

Відданого тобі, як тепло…

Не держи ты свой камень за пазухой,
Не томи свое сердце в плену.
Научись подавлять гнев свой паузой,
Прогони опостылую скуку-тоску.
Талант любить и помагать
Дороже всех даров на свете!
Прощать и помогать опять
Быть чистыми душой, как дети.
Если беден или не богат
Не в состоянии помочь деньгами,
Все равно будет тебе рад
Тот, который не ходит ногами.
Ты проведай любого больного
Погуляй с ним просто в саду.
Ему одиночество и болезни
Не покажутся жизнью в аду!
Ты поделись своей улыбкой
Ты помоги своим трудом
Чтобы не было ошибкой,
Что ты прошел другим путем!
2011г.

Если сил терпеть не осталось
И устал от борьбы, от болячек,
Может семья твоя не состоялась
Или на зоне кто-то плачет,
Живи с Богом, в борьбе закаляйся,
Пройдут эти черные дни,
Вопреки всему сопротивляйся,
Прошедшим сном окажутся они.
Даже если в угол тебя загнали,
И понимаеш, некуда бежать...
Вот так и мы все Господа познали,
А больше нас некому спасать!
Пролетят все хмурые дни,
Пробьется солнечный лучик
И за страдания твои
Благословение ты получишь!
И главное, в ногу с веком
Пред Богом и людьми
Останься добрым человеком
И это в заповедь возьми!
2011г.

Как часто слышим слово "поздно",
Не может врач уже помочь!
Эти слова звучат так грозно,
Где силы взять, чтоб превозмочь.
Ту дрожь противную в ногах,
И слезы боли на глазах.
Куда бежать и где спасенье?
Все в миг становится чужим
Друзья, родня и дом и пенье,
Не умирать же молодым!
Но ты забыл, мой друг о Боге,
Ведь только Он тебе поможет.
Поведай о своей тревоге,
Отдай Ему, что тебя гложет!
Ты попроси за все прощенье,
И жизнь твою Он сам решит.
Ведь сколько дров ты наломал?
А сколько раз судьбою бит?
И часто ведь не понимал
Как много ты принес обид!
Придется жизнь менять, мой друг!
Давайте станем мы добрее!
Мы разорвем болезней круг!
А жизнь становится милее!
Как к солнцу, к Богу потянись
И стань лозою ты полезной.
И от плодов так изогнись
Дорога к Богу станет верной.
2011г.

Сон снився дивний мені,
Поле, заметіль, сніг
Зі Христом ми йшли,
Залишали сліди.
Дійшли до краю, обернулася я,
І, не розуміючі спросила у Христа:
"Чому у полі слід Твій щеза?
Ти порібен був мені,
Була я в біді!
Слід мій один, Твого нема"
Іісус, ніжностью торкнувся до мене:
"Сестрико, де слід один - Там Я ніс Тебе - мижбо Рідня".

2010р.

Я подарую тобі мухобійку,
Коли востаннє прийду попрощатись…
Або сьогодні, або в неділю,
Або на Трійцю, або на дату
Життя Сосюри чи смерті Стуса,
Чи в Хвильового число «13»…
Та знай, що я вже не повернуся…

Напевно, боляче, коли залишають,
Коли тебе, а не ти,
Коли кохання.
Напевно, боляче, тужно й сіро,
Але мені це ще так невідомо.
Я подарую тобі мухобійку,
Бо знаю, ти не затужиш в спину,
Я знаю, буде це неодмінно,
І я востаннє піду із дому.

Я подарую тобі мухобійку…
Без болю втрат і нудних пробачень,
Коли від наших стосунків тлінних
Повіє запахом загнивання
Або образ, або «Якось вийшло»,
Або «Навіщо?», і холод. Холод…
Але це буде якось не зараз,
Тому всміхайся, цілуй у скроні…
А завтра вранці відкрий кватирку,
Нехай вітри залетять в кімнату.
Можливо (зовсім лише можливо!!!)
Їм вдасться вигнати першу муху.

2010

Иду сжигая прошлого устаревшие мосты,
Ведь то, что видят глаза - это илюзия,
То, что видит сердце - Истина Реальности.
Дориносимо воспоем, цель уже видна.
Личный код и двери Дома открыты,
Радость сердца -мы - Одна Семья.

2011

я боюсь висоти без твого плеча, коханий
я боюсь глибини без твоєї руки, коханий
я боюсь темноти без обіймів твоїх, коханий
я боюсь по життю не з тобою іти, коханий

та злякає тебе висота – ось тобі моє плече, коханий
та злякає тебе глибина – ось тобі моя рука, коханий
та злякає тебе темнота – обійму тебе міцно, коханий
скажеш, нам треба нарізно йти – благословлю тебе і піду, коханий

я кохаю тебе
коханий

нами зайняті місця
в моїй каюті
відкриті всі люки
від сенсу до суті

прошу запам’ятовуй
придумані мною
і все розмальовуй
фарбами грою

злітають
щасливі рейси
звикають
знайомі і преса

приємно зізнатись
ми один одного варті
можна не оглядатись
гарні знаки на карті

і коли ти досить
навіть схожа на Карпу
я схильний
і згоден на таку карму

правильний трафік
Луцьк feat Луцьк
намалюй графік
і слабкість відвикати від слів

пахнуть лаймом слова
торкають ситно губи
придумала схему сама
соромно схудла а я

придбав на заднє скло
приклеїв мешти
очі рахують сто
дякую не потрібно решти

міняю по курсу день
поцілуй і лягаєм спати
приємне світло Пльзень
привіт є що розказати

ти слухаєш рок
і крізь мої пальці
сиплеш пісок

ти захотіла зізнатись
між нами струни є спільні
що має бути те буде

на півдні пляжі рив’єра
захоплює подих
заходимо швидше

і сонце заходить
так вчасно і гарно
від неба за море

самотній човен
приємний і гарний
історій повен
а питати й марно

хоча б на пів долі
стати другом
і водами волі
заслухатись вухом

зробити фото очима
на гарну згадку

коли так тісно
не має дихати з ким
коли без правди
шукаєш профіль для рим

поспішні вчинки
все ж вимагають
хоч накривають ковдрою
приховує язик очі моргають

і так сховатися
краще не оглядатися
для роздумів ще вдосталь часу
відпочити хочу спокою

тікай
я згоден вірити тілу
тікай
обманом правдою сміло
тікай
обмежень правил не має
тікай
сьогодні коло за колом
стрімко по венах кров
справ так мало багато мови
я стомився жити для тебе
знов

записуй мій номер
телефонні гудки
помада на комір
і диму клубки

до речі твій голос
обірвані фрази
заплетене в колос
волосся в прикраси

так тихо блукаєш
чарівні смс
ти мені надсилаєш
приємно не стрес

слухай мила
барви сонця
твої крила
хочуть в гості
поряд ляж
засни
і грайся
чуєш мила
не йди зранку
залишайся

ти купиш на літак
один чужий квиток
і навіть не спитаєш
куди той рейс

ти сядеш у авто
натиснеш лиш на газ
і стрімко полетиш
до аеропорту

знайомий термінал
і навіть не цікаво
шукати автомат
купити собі кави

посадка швидко палиш
Іспанія Мадрид
всі випадкові зустрічі
ти повертаєшся додому

подихом голосу
падати разом вниз
кажеш є секс між нас
кажеш є love ше раз

займані погляди
губляться серед нас
непідійма повік
голосом тиша раз

молиш і колиш так
бережно голишся
авіа L літак
кров ще є ти і рак

зуби відбілені
ти посміхаєшся
тин не росте між нас
ти залишаєшся

коли я прокидався
і серце чуло біль
на твої сині очі
падав мокрий сніг

облизувала губи
і замерзала біль
ковзалась і просила
я завжди сипав сіль

але життя сторінки
перегорнулися нові
змінилися бажання
групи крові і телефонні номери

так добре
що я зайшов в гості
ми розкладемо
кинемо кості

як добре
що в тебе є фарби
якби дізнатись
де сховані скарби

так добре
що сигналу часом немає
якби ще випадок
і так усе життя

коли очі
і не можливо сховати
підіймаєш
і краще не грати

так мало правди
коли ламаються долі
так прикро красти
чужі паролі

і їх привласнити
позначити фарбою
залишити в пам’яті
і як не згадувати ?

не скажу
що так
але й не можу
сказати ні

сьогодні не теплий
вечір
і фільми
ставлять не ті

і я шукаю хвилі
немає
в ефірі штиль

а настрій
твоїх очей
бадьорить
солодом
і запахом снів

а я все ще
не кажу так

на полотно лягають фарби
ти пишеш дива
я знаю краще вкрав би
твоє шершеляфа

закриті жалюзі сховали
і тиша змов
вітри мене заколихали
нам перелили кров

я ледве горло надірвав
часу мить – сеанс
твої манери оперував
секунд надії дійсний шанс

і раптом сон негайно зник
розбив кришталь сухих очей
я до життя ласкаво звик
і лише вічність днів ночей

ми знали що залишиться
літо між нами
листами телефонами
нічними дзвінками

в Парижі лиш в готелях ми
від тостів і кави
з вежі паралелями
дороги зникали

на вулиці червоних
нічних ліхтарів
бажаннями японок
Амстердам так хотів

залишитись в потоках
мріями снів
секретами знайомих
на video live

ми відвикаємо від втоми
автобусних днів
і налаштовуємо темпи
хто як хотів

розносить думки
від занудливих пар
я жваво-живий
лиш під звуки гітар

твій подих холодний
твої губи як скло
на мені порізи
вони всі від тебе

а коли вони
заживають
в мені не має страху
мене ламає

ти на мене
маєш право
а я без тебе
не можу жити

тому я сплю
з тобою я п’ю тебе
вдихаю
і для тебе живу