Время искуплений желто-красным мором
Зазвучало криком, рухнувши Гомморой.
Пепел отрусивши, зарождая стаю
Счет идет на годы, время упуская.

Я давая слово, поддававшись диву,
Лиц не вспоминаю, убежав пугливо.

Страх идет от завтра, от частот всесильных
От «неведоманий», все ж туманно-пыльных.

Ждать готова вечность, исчисляя жизнью,
Счеточеловечно уровняв все кривью.

Только бы проснулся, только бы ты ведал,
И тогда бы снова, вновь меня проведал.

Если бы ты слушал, знал о чем глаголю,
Ты пришел бы снова по своей же воле.

Или отвернулся, стало б неудобно
Мигом заробея, так женоподобно.

Очутившись первым в личном измерении
Уходи последним, не хватав призренья.

Погрузившись в глади, их так стало много
Только твой-то голос – снова за порогом.

И его так жажду слышать ежечасно
Все не ухватила, обратив в напрасность.

Я кличу : серденько, впади
Рясним дощем на пил печалі,
Тебе бажаю, як води
Ланів – степів квітки прив’ялі.

Тебе взиваю із пустинь,
В розлуці сохну і шкарубну,
Явись оазою , прилинь
І вибань з уст жадобу згубну.

У прохолоді чистих рос
Я килим зелені розстелю,
І жару збудемось погроз
У цій божественній оселі.

28.05.11.

Я не знаю, чи є хто з поетів в раю,
Крім поетів, що складали рядки молитов.
Я не знаю, чи є хто з поетів у пеклі,
Бо хто бачив межі Господнього милосердя?
Я не знаю, де тиняються померлі поети;
Чи можуть вони згадати свої забуті рими;
Чи можуть вони почути гармонію небесних терцин?
Але я достеменно знаю, що всі наші поезії
Бережуть янголи в літописах нашого життя,
З народження до останнього подиху.

В останню ніч торішнього страху,
у першу ніч прощення і прощання
мої гріхи і сльози не рахуй.
Бо вже не перші. Вибач, не останні.
Не розпинай на вістрях власних слів,
але і не зітри слова у порох.
Цей світ мені із пуп’янка болів.
Я ним жива і ним безмежно хвора.
Я, Боже, статків не прошу, повір
(хоч і вони потрібні, як ніколи).
Дай сил мені, терпіння до тих пір,
допоки не пройду пекельне коло
життя земного. Господи, прости
і збережи в душі любов і віру.
Одна надія на землі – це Ти.
Не дай мені змаліти в крапку. Вірю…

Ми не самі, поговорим очима,
Не смій, не котися, не зраджуй сльоза,
Коріння, плоди залишає людина,
А далі стежинка у всіх лиш одна.
*
Зупинися, спинись - ми єдине з тобою,
Не хочу, не вірю, не буду, не зможу сама.
Стежинку мою ми розділим на двоє,
Не йди, не лишай, тільки двоє - життя.
*
Не сама, не сама, озирнись, роззирнися довкола,
Збережи те, що б'ється, це наші зійшли почуття.
Прийми, зрозумій - ходим всі ми по лінії кола,
Є початок кінцем, кількість кроків - своя.
*
Зачекай і послухай, повір і торкнися рукою,
Не відпустим, ми зможем, тепер же нас двоє,
Піднімися, борись, чуєш син розмовляє з тобою -
Кількість кроків розділим на троє.
*
І здригнулася та, що стоїть за плечима,
Відступила знеможена, знищена жертвою днів
І стежинка за нею услід, і не видно кінця їй очима,
Тільки справжнє уміє без слів.
28.05.2011

Мы одиноки среди многих,
Нам хорошо зато вдвоем
В полуневидимой пироге
Скользить сквозь чистый водоем.

Не тело в душе - сердце в сказке;
В щепотке счастья - целый клад.
Наш почерк полунезатаскан,
Плетется рысью наугад.

Над нами держат опахала
Единорог и Алконост.
Почти случайно перепало
Нам зажигаться среди звезд.

Миропоползновенье зыбко
В среде вершин. Издалека
На милых нас одна улыбка -
Она прощальна и легка.

2010

Моя неземная, представь на минутку:
В один несказанный прием
Мы в комнате жизни, вполне не на шутку,
Могли оказаться вдвоем.

Во все эти громы мы были, как дома.
Почти сквозь цветное стекло,
Почти запоздало, почти невесомо
Сосердие нас увлекло.

Себя находил я желанным тобою,
А ты - беззаветно мила,
А ты - словно всей предыдущей судьбою -
Разученной гаммой была.

Во взоре твоем - безоглядная сила,
Масштабного сердца залог.
Меня ты любила! Любила? Любила?! -
Да я догадаться не смог.

Негаданной пери в невиданной мере
Пристойна и счастлива будь.
Ведь я был уверен! Уверен? Уверен?! -
Что это не нужно ничуть.

А небо играло, минуя запреты,
Для нас ослепительный джаз.
О, как удивительно сталось, что это
Заметили все, кроме нас!

2010

Хоч не горнулась доля,
Сіяла лихо й плач,
У чорнолісся клапоть поля
Відвоював орач.

В Бога благав удачі,
Чисті плекав думки
І,Вернидуб казковий наче,
Все корчував пеньки.

Скиба думок на скибу-
Вже й зеленіє лан.
Тільки ж чому немає хліба,
Лише цвіте бур'ян?!

Певно забув єдине-
Сім'я спалить в огні,
Щоби не гнуть даремно спину
В полі тім день при дні.

"Факты" - чудова газета:
Теми цікаві, сюжети.
От на останній сторінці
В циці впираєшся жінці.

І закидає уява
В Лондон, Париж чи Варшаву,
Дякуєш "Фактам" та долі:
Циці ж розкішні і... голі!

То ж без жіночої вроди -
Й "Факты" не зроблять погоди!

Утричі старші-як тоді були.
Підтоптані уже,хоча й не літні:
І на обличчя борозни лягли,
І руки в мозолях,а не тендітні.

У когось діти вже випускники,
Онуків хтось навчився колисати...
Як швидко вміють бігати роки
І як їх, клятих, хочеш наздогнати!

Спинити одчайдушних на скаку.
-Вгамуйтеся...-їм тихо шепотіти
І в школу повернутись гомінку,
І поцілунку першому радіти.

Сьогодні тридцять, як іконостас,
Нас на молитву юності зібрали.
Тож вип'єм, однокласники, за нас,
Щоб те родинне в душах не зів'яло!

Викликали в суд:
тут
прокурор розводить крила гри очима -
лівою сітківкою лівий бачить кут!
Правою ж - праворуч, де гримить дверима.

- Вам інкримінують бідність як шаблон.
Самі з собою Ви у злочинній змові.
Навіть не спроможні поважать Закон -
адвокат відсутній поруч при розмові.

- Я купую хліб.
Біб
сам собі рощу я, на бобах сидівши.
Комунальні послуги через десять діб
сплачено належно. До судових рішень.

- Все одно Ви бідні, а спокійний сон
зайвий раз доводить темперамент крові.
Значить, не спроможні поважать Закон -
адвокат відсутній навіть при розмові.

- Та не скаржусь, ні!
Дні
допечуть, буває, менше або більше.
Що ж, вдається виспатись зморено мені -
вранці бачить небо. До судових рішень.

- Ну а де ж "Ferrari", вілла, спа-салон,
що належать тій, з котрою Ви..... з любові?
Певно, не спроможні поважать Закон -
адвокат відсутній зараз при розмові.

- Не надбав, але
зле
нам у ліжку "пішки" не було й раніше.
Сваримось, буває, бо такі уже є:
ще і ще жадаєм - до... Судових рішень.

28.05.2011 "Сльозогінний сік березових віників"

Мені нема чого втрачати,
Раптово втратив все, що міг,
Забув кохання приховати,
Його відкинуто до ніг.

Відчув натхнення та свободу,
Уже не раб своїх надбань,
Дістав за зраду нагороду:
Набув важких та нових знань.

Тепер непросто налякатись,
Боялись ті, хто щось та мав,
Я можу плакати й сміятись,
Раптово стало безліч прав.

Хочу звільнятись від маєтків,
Втрачати цінностей багаж,
Тоді можливо сподіватись,
На свіжий вітер, на кураж.

У собі часто сумнівався,
Старим боявся ризикнуть,
Тепер зі страхом поквитався,
Подамся вільним в новий путь.

Бигборды словно в альбоме марки.
На асфальт, где отросли тени-бороды,
Ночь оседает мутной заваркой
В огромном чайнике спящего города.

Чуть шевельнешься – весь потный, жарко.
Злая ирония лета – соленый чай.
Филателист-невидимка марки
Перебирает, под нос что-то бормоча.

Скло витече крізь очі субмарин,
логін-пароль - забута наслідковість,
тіла на берег викине натомість,
неначе рами вкрадених картин.

У спазмах море, подзвони «нуль три»,
мо’, ще врятують штильовим прогнозом,
нейронний смерч затихне під наркозом,
плоть охолоне, в пам’яті зітри.

Кити – у плач, але навіщо це?
Хоча на дні покоїться «Титанік»,
човни на хвилях намалюють грані,
і час гвинтом зануриться в лице.

Буває – серед моря ти один
й уламок щогли... Маринічна повість,
логін-пароль - забута наслідковість,
і скло тече крізь очі субмарин.

Серце до серця горнулося вчора,
Грілося серце із серцем удвох.
Серце у серця шукало опору
Тільки одну між сердець багатьох.
Серце боліло, терзалося глухо,
Серце раділо та цвітом цвіло.
Поклику серця колись я послухав
Розуму й долі, напевно, назло…

27.05.11.

Пародія

Хоч ту голову бий, а хоч три,
бідний мозок, а вмів працювати.
Музу нудить вже місяців три,
а ще шість. О, як довго чекати,

поки вродить хоч троє малят,
віршенят і крикливих, й невинних.
Вже я доляр навчивсь малювать,
розберуся і в штампах у римах.

Вже тополя продала всю вату,
щипле в горлі і сльози у оці.
І нема їй кому підказати,
що в Китаї утричі дорожче.

Графоман я чи лауреат,
аби лаври і гроші у банку.
І зі Спілки пошвидше назад,
поки літветерани на карку.

Хмари-ятра такі голубі,
що сексшопам не снилися досі.
Як тут бути: собою, в собі;
ще й ця вата лоскоче у носі.


27.05.2011.

Пародія

Не лякаюсь я темної ночі,
до найкращої із королев
я повз цвинтар - удвічі коротше -
пробігаю, неначе той лев.

Для мерців є у мене півлітра,
і сальце, і ковбаски кільце.
Дарувала кохана, щоб вітром
я примчав цілувати лице.

Не цвинтарних основах пустельних
сили тьми я розвиднив не раз.
Гляну в чортові очі пекельні -
бідний чорт перехреститься враз.

Я Кличків переможу, як схочу.
Хто ще вийде до мене на ринг?
Адже чую я пісню дівочу,
є любов, є ще порох і дриг.

27.05.2011.

Присутність. Тут ваше крещендо й майбутність.
Карбовані голубом у туркотінні,
осіли на струни небесної лютні,
невидимі зверху, пришиблені й сині.

З пера ви навчились мости будувати,
в луні кремувати замовчену сутінь.
На клаптики неба – рядки ці потяті,
дрібніше не можна – дощу не почути.

Я в стані вібрацій, у гирлі події.
Пробіг медіатор, любов стала ближче.
Поезія серцем рядок пересіє,
нікому не скаже, що він – перебіжчик.

Прикута до пальців, згорівша усоте,
хай тінь проростає в папір у чорнилі,
уста відчиняє, породжує протяг
у цій недослуханій стінами хвилі.

24 Травня 2011


And in English:
---------------

I sense your crescendo in presence.
It’s shaped by the cooing of dove,
alighted on edges of Heaven ,
crestfallen, unseen from above.

You know how to build feather bridges,
crepuscular silence cremate
in echoes. Abridged to the smidges
amaze with what poems are made.

Ahem! And the vibes are upshifted
and Love tracks a plectrum with throat.
Through airs and graces I’m sifted
and seen in some eyes as turncoat.

Immured, immolated by shafting,
your shadow shall rest under nibs
and, read by my lips, make them drafty
in case... for your adage ad-libs.

May 24, 2011

Коли я йшла до тебе
у ніжно-салатовім платті
Мені здавалося, що то не я крокую -
То саме літо вийшло на вулиці міста -
Такою сильною і світлою була.

Тепер я про одне лиш мрію –
Не загубить це відчуття.


2011 про 2010

Не лякайте мене, темні ночі,
Хрустом хмизу і окриком сов ,
Ясно світять коханої очі,
Страх з душі витісняє любов.

Йду повз цвинтаря жахні основи,
Над гробами чатують хрести,
Не злякаюсь, бо поклик любові
І крізь пекло поможе пройти.

Щиро вдячний тобі, моя доле,
За звитягу над силами тьми.
Що ще є, аби ми не збороли?
Хто ще є, щоб не встояли ми?

26.05.11.

Бузкове нашестя стрімке, мов орда,
Шаленство духмяного цвіту!
У барві воскресла зелена гряда -
Бузковим і світ став, і вітер.

Лілове і біле й тобі до лиця
(А знаю, що любиш зелене).
Забувши про вік, увесь день залицявсь,
Щоб знову ти вийшла за мене.

А ти - неприступна. І жодних надій,
Як в роки, далекі і юні.
Та радив бузок: "Не здавайся і дій -
Занадто капризні красуні".

І я не здаюся: у серці давно
Прописана сином, весною.
І стільки любові для щастя дано...
І ти - не зі мною?!

Як засипане у мокрі чоботи зерно,
мізки сушить безгрошів’я … Щонайперше
світ здобути маю! КутернОга
доля шкандибає… «СтаробЕшеве», –

ось пароль, щоб в Україну увійти…
Просапне рільнИцтво, щоб ти стЯмилось!
Зміни наближаються – дуйнИй
вітер дме… Поклав у берестянку

паску, крашанки – йдемо у степ…
з радіо луна тюремна мУзина…
Нап’ємОсь до напівсмерті – тре’
якось нам звикать, що ми вже рускіє…

Ви пошлете мене світ за очі,
І я піду, нічого не кажучи.
Лину в небуття далеке,
Де літають орли та лелеки,
Де немає ні щастя, ні горя,
Та є давно омріяна воля.

2011

Коли б ти знав, у якому пламені
Згорала й, мов фенікс, зринала моя душа,
Яким самоцвітом вона цвіла в мені,
Та так і зівяла без твого тепла, на жаль...
Сонце в єдиній сльозі своїй
Я погашу, аж скипляться роси
Зітханням своїм роздмухну буревій,
Й не скінчиться він , поки ти не попросиш.
Коли б ти глянув у мої очі,
Сухі до болю, пісок з водою .
Не глянеш! Вуста свої в них не змочиш
Не змочиш, бо тоді уже я не встою.
Коли б ти трокнувся хоч краєм подиху
Хоча б однієї букви мого імені
Мої звірі самі себе закрили би на замку
І ритми спокою б залишились незмінені
Коли б я змогла в куточку твоєї памяті
Зростися з корінням вічнозелених рослин
Коли б розчинилася там у ранковій сльоті,
Ти був би зі мною - і був би один.
І я, проростаючи квітами синіми,
Пелену засліплення з тебе зніму,
Повільно і вперто міцними спинами
Тріщинку пущу в безмежну стіну.

2011





Прокинусь завтра вранці,
подивлюсь у вікно.
А там танцюють танці
реальність і кіно.

Хотілось би у небо, -
немає з ким летіть.
І вічністю без тебе -
одна єдина мить.

Болить, але воно пройде.
Вже скоро я засяю.
Не буть без тебе Раю
ніколи і ніде.

У дні, що прийде завтра -
іще один щабель.
Вночі розпалим ватру
в підніжжі змерзлих скель.

Зігріємося трошки,
пограємось вогнем.
Наповнимо легені
новим прекрасним днем.

-----------
10.07.2008

До вишневого видиху «Ах»,-
Де співатимемо алілую,
Блідні губи твої зацілую
До Геєни у синіх очах.
До Голгофи... Диявол і Бог
Позiхнуть, бо Ліліт я і Єва.
Пізнається в торнадо чертог
Та під вітром – стожильні дерева.
У засніженій – скільки віків? –
Ти узрієш горі - хай запізно,-
Як окреслиться лик, що горів,
Мої риси, в погордi залiзнi.
Висотою до інших планет
Намалюєш вулкан на мольберті...
Як життя – до повільної смерті,
Зацілує тебе мій портрет.

2011 р.

Залюль мене, залель, заколиши
і залюби як люблять раз на вічність.
Цілунком спопели страхи і відчай.
Не зволікай, не бійся, ну, мерщій…
І плач в мені неясністю надій
і подихом, і шепотом, і словом.
І не ставайся ранком аж до скону…
Залюль мене, залель мене… і дій….

Подружжю Хмельницьких – Тамарі й Володі
на згадку про відвідання Стіни Плачу

...А поміж свят шабат в юдея
(байдуже, сьогодні де він) –
І найсвятіший, і найперший:
Діяння надлюдські Господь завершив.
Шабат в Єрусалимі –
Найкоротший шлях до Бога:
Відлунням од Стіни Плачу
Слова без перешкод рушають у дорогу,
А помисли і думи заповітні
Лягають в щілини тисячолітні.

Дякую, що не снишся
Дав перешумувати
Забути жагу божевілля
Втопити звіриний шал

Дякую, що не знаєш
Як боляче тріскали нерви,
Як зводила думку судома
Неначе на вістрі ножа

Дякую, що не снишся
Я вже тепер спокійна
Я вже тепер кохаю
Слава.., що не тебе!

...То було лиш етапом
Шляхом знайти себе.


26.05.2011

Пародія

Світ – тонка субстанція колізій…
Твій животик – сонне кошеня
Пещу радо в час вечірній пізній,
Ще буває ранком… серед дня…
Не чекаєш…Зануртує раптом –
Серце “тьох!” – рука на ніжний стан.
Пульс у нормі – теж важливий фактор,
Ніжний доторк і… розцвів каштан!
Ти моя Кицюня і Мадонна,
Ти моя перлина і корал!
А жага розбудженого лона –
Сьоме небо чи Дев’ятий вал?
Ще годинник (аж сказати сором)
Тим дзвінком на злеті… дістає.
Був і капітаном, і кондором
Я у тебе, Сонечко моє!
Веслувати, звісно, не покину,
Сам у рабство – еротичний шок!
Вкóтре вже швартую бригантину…
А галери? Смішно… дитсадок!

27.05.2011

переполовинена істота
з внутрішніми органами навиворіт
ходом стиглих вишень
поціловує lego-бруківку
її очі не вимолені
висмоктані
пилосмоком думок
кудись вглиб
черепної півмиски

вона сунеться мляво
на off-стопі
пащеко-роззявлених поглядів
на краєчках липких
вказівних дитячих флангів
то чіпляє подоли спідниць
руко-дротами
то спіткає каміння
тихі глуми сирен
і примружене блимання фар

половино-істота
собакою загнана
мов чувак
який йшов у кіно по воді
бачить досі веселку
рельєфно-крапковими знаками
хоч сховали і стерли
натільні
й швидкої хрести

підіймися і ти
над собою
і Над-свідомістю
подивися й сягни
кордонних
і поза-речей
досить бачити пил
павутинних доріг
із непотребом
загрубілих у гумі жувальній
життів

усі люди навколо
снують половино-істотами
з животами розпір
кишками навиворіт
все скитають
сліпими щенятами
сонними
у безвихідних зонах
уявних богів

2011р.

Не плач, Україно, а смійся –
Часи твої кращі пройшли!
Народ, що з колін лиш підвівся,
Вдягає нові кандали!..

Нема булави у гетьмана,
А зрештою і голови…
Морози на Йвана Купала
Сплелись з холодами Москви.

Не буде вже більше Майдану
Напевне, що кілька століть…
О, як ця незримая зрада
В народному серці болить!..

Та бачили, очі, що брали?
Тепер це смакуйте сповна!
У сотий раз нас обікрали! –
Хіба це для нас дивина?

…Вже біль потихенько стихає,
Апатія гору бере.
Ай справді – ніхто ж не здихає,
Народ виживає-живе…

І з газом буде все чудово,
До цін – також звикнемо ми!
І другу державную мову
Приймемо – теж не для Москви…

Буде коаліція ладна,
Буде Конституція – клас!
І рідна Верховная Рада
Піклується тільки про нас!!!

…Отак нас, дурних, присипляють,
Зацитькують, вкоськують нас. –
Самі ж капітали складають
Бо то їхній знайдений шанс!

Та ти подивись, Україно,
Заплакані очі протри,
Як грізно, нестримно, невпинно
Чужі майорять прапори!

І значення колір не має
Тих стягів - розвихрений шал –
Тебе, Україно, ковтає
Потворний чужий Капітал!!!
І будеш ти згадувать Маркса,
Шевченка… Забиті голи…
…Вони ж не прибули із Марса –
Усі, що тебе продали!..

13.10.2006р

Депутати, депутати! Трясця вашій мамі!
Україну ви поклали догори ногами!
Ви останню копійчину тягнете з народу,
І за що народ наш має таку «нагороду?

Ви пишете нам закони, а чи вони в дії?
Ми ж бачимо, що у дії лиш одні злодії!
Бо закони ваші «чесні» помогають красти
І так ловко і кмітливо, щоби не попастись!

Налякала нас Росія, що не дасть нам газу,
А ви пукніть їй в трубу і усі, й одразу!
Послужіть хоч раз, обранці, рідній Україні!
І «оранжеві зас…ці», й «красно-біло-сині»!

Депутатське вже містечко хочуть будувати,
Бо ж ви бідні і бездомні, - не маєте хати!
Від сім’ї ви тікаєте задля «сублімації»
Віддаєте перевагу «політмастурбіції»!

Ой, які ви, депутати, страшні лицеміри!
Сто раз можете зректися і роду, і віри…
Для вас тільки одна зірка – «євро» і «доляри»…
Та невже не боїтеся ви Божої кари?

…В нас корупція гуляє, як чума, по світу!
Хабарі давать навчились навіть малі діти…
«Не підмажеш – не поїдеш!» - знають вже зі школи.
- За що тяжко так караєш Україну, доле?

Депутати, депутати! А ви би згадали,
Як свої оті мандати «тяжко» здобували!
Що ви людям обіцяли? Як низько «стелились»!!!
Оте все, що в нас украли, - щоб ним і вдавились!

На екрані показують – ви, як мухи, сонні!
Та у вас від отих п’янок аж очі червоні…
Дрімаєте, куняєте, длубаєтесь в носі –
Що до того вам, що люди у нас голі й босі?..

А коли зачеплять бізнес, ваші інтереси
Ви усі тоді б’єтеся, наче Геркулеси!
Вам вже «не по барабану», як хто голосує, -
Ця «етика депутатська» вам тоді пасує!..

Депутати, депутати! Трясця вашій мамі!
Ви поклали Україну догори ногами!
Коаліції не вийде! Не буде співпраці
Бо, звиняйте, Україна вам усім при с…ці!

16.09.2006р.

***
Депутати, ой ви депутати,
Схаменутись, мабуть, уже час!
Ви, я к ті сомалійські пірати,
У заручниках держите нас.

Ви взяли Україну в облогу,
Але викуп нам треба платить…
Чи ж бо ви не боїтеся Бога,
А чи совість в вас міцно так спить?

На екранах – красиві і горді,
Ваше слово вагоме й тверде,
Та з-за нових облич – старі морди
Визирають уже де-не-де.

Ваша виборча гоп-камасутра –
«Хто, за скільки, куди і кого…»
Вже й держава під вами прогнута,
Мов без племені-роду свого.

…Депутати, ех ви, депутати,
Не було і нема з вас пуття!..
Хіба ж можна отак обкрадати
Матір ту, яка дала життя?
04.05.2009. І.П.

***
Розмовля сусід Микола
З сусідом-суддею:
- Ви їздили на Маямі
З жінкою соєю...

Я в рекламі бачив – чудо!
Там курорт хороший…
Це ж, мабуть, силу-силенну
Потрачено грошей?

А суддя говорить: - Правда,
«Попахать» прийшлось мені,
Але, знаєте, "нашкрябав, –
Та й отримав відпускні…

- Відпускні? Що так багато?
А у нас в мене не густо…
- А це, дивлячись, сусіде,
Кого ми відпустим…

02.05.2009.
Іван Пустовий

(переклад з О.Вертинського)

Де Ви тепер?
Хто Вам цілує пальці?
Куди пішов Ваш китайчатко Лі ?
Здається, Ви тоді любили португальця,
Чи подались з малайцем на Балі?
Останній раз я бачив Вас так близько.
В сплетіння вулиць Вас помчав авто.
Приснилось, що тепер в притонах Сан-Франциско
Ліловий негр Вам подає манто.

***

- Як новий шеф ваш? Кажуть, він дивак!
Працює, що й не ходить на обід…
- Та-а-! Всюди пхає носа, неборак,
Але, якщо відверто – так собі…
А ваш?

- А наш – суцільний демократ!
За правду у щоденній боротьбі!
Але, якщо відверто все не так:
Ваш – «так собі», а наш – «усе собі»!...

18 квітня 2008р.

****

- Чом, Іване, такий смутний,
Немов сич, обдувся?
- То все жінка!.. Через неї
Пенсії позбувся…

Дістає мене, холера, -
- Приріс до дивана?
Хоч би за день прогуляв
Собаку Полкана!..

Я й послухав - вона ж в мене
Злюща й норовиста…
Погуляли ми з Полканом
Гривень так… на триста!..

11 квітня 2008р.

***
Батько раз прийшов з роботи
Й малого спитав:
- У акваріумі рибкам
Ти воду міняв?
Маля носиком шморгнуло,
Очима закліпало:
- А навіщо? Вони, татку,
Ще тої не випили…

***
Запитав якось Микола
У сусіда, у Панька:
- А чого це в тебе, друже,
Забинтована рука?
- Вчора з кумом на природі…
Трохи випивав,
Ну а потім здуру… дятла
З руки годував!..

***
- Мила, мені такий сон приснився,
Ніби ми ще юні…
Я руки твоєї прошу
В садку біля клуні…
- А чому ж такий раденький? –
Дружина промовила.
- Бо приснилось далі, мила, -
Ти мені відмовила!!!


***
- Чому, Петре, ти похмурий?
- Дома така драма…
Жінка хвора і з села
Їде її мама…
- Співчуваю, друже! Правду
Кажуть у народі,
Що біда сама ніколи
Одна не приходить!..
06.09.08
****

- Ваша жінка в Італії,
То є правда, куме?
- Таки правда! Й висилає
Чималенькі суми…
- Як же, куме, ви без неї
Новий рік стрічали?
- Нє ізвєстно, бо… сусіди
Ще не розказали!..


****

Бабка Химка прибирає
У клубі сільському,
А увечері ніколи
Не спішить додому,

Бо з города наїжджають
Хлопці дуже хвацькі,
Крутять «відик» й показують
Фільми чудернацькі.

Надивилась баба «порно»
Що хай цому нападь!
То ж на бабу сильно вплинув
Той «гниючий Запад»!

…Раз пригонить дід корову,
Заходить до хати,
Бачить, - баба ходить… гола,
Що й сором казати!

Дід аж сплюнув спересердя,
Озирнувсь довкола:
- Ну чого це ти по хаті
Ходиш, бабо, гола?..

Баба стала в горду позу:
- Ти, я бачу, «ні бум-бум!»
Я – не гола! Це у мене…
«Еротічеський костюм»!

-Так, - промовив дід невтішно, -
Що тут скажеш?.. О-го-го!..
Я мовчу! Та ти ж би, бабо,
Попрасувала хоч його!..

****

Підмовляє старий дядько
Дівчину Марусю:
- Ти, як лялька! Така гарна,
Що й не надивлюся!

Поїдемо до лісочка…
Ти не пожалієш…
- Та ви ж… старий, та куди вам? -
Сміється Марія.

- То пусте!...Знай, що любов
Дивні дива творить…
Кажуть люди, старий кінь
Борозни не спортить!

А Маруся засміялась,
Взялася у боки:
- Може й так, та старий кінь
Не зоре глибоко!

20 травня 2008р.
Іван Пустовий

****

Із трибуни до народу
Кандидат кричить:
- Ви нікому з них не вірте,
Мене оберіть!
Так старається, сердега,
Аж горло хрипить:
- Жили добре ми! Та скоро
Будем краще жить!!
Тут нараз запала тиша
Помежи людьми,
Й несміливо хтось із зали
Запитав: - А ми???

1992р.

ХТО ВИГАДАВ ФУТБОЛ

- Тату, хочеш, розповім я
Новенький «прикол»?
Як ти думаєш, хто перший
Вигадав футбол!

- Так, цікаво, як зявилась
Модна гра така?
- Це дідусь, що наздогнав
У лісі… Колобка!!!

***
Розказує бомж бомжеві
Біля сміттєбака,
Як він наніч влаштувався
Гарно, неборака.
- Ночував цієї ночі
В міській теплотрасі!
Спалось солодко мені,
Та ще й на матрасі!
- А я цілу ніч вертівся!
Не вертівсь так змалку…
- А то чому?
- Та упав
В бетономішалку!

20.08.08.

***
Вранці жінка за сніданком
Почала питати:
- Ти хоч знаєш, чоловіче,
Яке нині свято?
- Ні не знаю… - Той злякано
Хита головою.
- Тридцять років, як ми разом
Живемо зтобою!
І сльозу з очей змахнула -
- Як літа спливають…
А давай-но, чоловіче,
Півня зарубаєм!
Чоловік схопивсь з-за столу
- Що ти! Боже борони!
Я ніяк не зрозумію,
Чим тут півень завинив?..

7.06.2009р

(історична дума)

Мала мати-Україна
Синочків завзятих:
Козаченьки її славно
Вміли захищати!
Були вони й до кохання
І спритні, і щирі,
То ж столицю охрестили –
Свою - Трахтемирів!

ПРИСІВ:

Трахтемирів, Трахтемирів, трах! трах!! трах!!!
Мандрували козаченьки по усіх світах!
Таких міцних та хоробрих
Ще не бачив світ
І плодили козачньки
Український рід!

Йшли походами на турків,
Москалів, татар
І гармат козацьких гуркіт
Линув аж до хмар!
А коли вертались з бою
До рідної хати,
То з’являлися по світу
Малі козачата!

ПРИСПІВ.

Тепер має Україна
Синочків-заср…ців,
Розвелося їх до біса -
Народних обранців!
Світ таких дурних не бачив,
І таких невдах!
Тепер всі, кому не ліньки,
Україну – трах!..

ПРИСПІВ:

Їздять наші молодиці по світах,
Заробляють, бідні, гроші – трах, трах, трах!..
То ж чорненькі і косенькі
Приходять на світ
І зникає потихенько
Український рід…


23 серпня 2008р.

Ой, не пийте ви чарки до дна,
Бо до дна – кожна чарка дурна!
Вона винищить нас до ноги,
Хай до дна її п’ють вороги!

Ой, не пийте, ви, люди, до дна,
Бо до дна – то велика ціна.
Трішки випий, а більше – співай,
Веселися і горя не знай!

За здоров’я завжди усі п’ють
І цим шкоди йому завдають.
А ти лиш пригуби і постав,
Щоб назавтра здоровим ти встав.

Ой, не пийте ви, люди, до дна,
Бо на дні тім сидить сатана,
Він затягне до себе на дно,
І людині тоді все одно!

Ой, не пий, чоловіче, до дна,
В тебе гарна і мудра жона,
В тебе дітки маленькі ростуть,
Вони татка тверезого ждуть.

Ой, дівчино-красуне, не пий,
Бо «ДЖИН-ТОНІК» і «ЛОНГЕР» - то змій!
Вип’є розум він твій і красу
Та ще й довгую русу косу…

Не ходіть з пивом ви, юнаки,
Не смакуйте його залюбки.
Пиво мізки вам хмелем залл’є
Й все одно вам, що було, й що є!

Українці, не пиймо до дна,
Бо у нас Україна одна!
Світлий розум потрібний усім,
Щоби нам будувати рідний дім!


2008р.

Прочитав я у Зігмунда Фрейда,
Що в коханні є вічна потреба,
Що ця сила – від пекла і неба
І становить життя чисту суть…
Чи то миле тобі, чи не миле,
Та це дуже потужна є сила!
Від колиски веде до могили
І цю силу «ЛІБІДО» зовуть.

ПРИСПІВ:

Ах, лібідо, лібідо,
Через тебе всі біди,
Бо і важко, і радісно жить…
Витрачаю я гроші
На дівчата хороші,
А мені все кортить і кортить!..
Прочитав я у Фрідріха Ніцше,
Щоб кохання та й було смачніше,
Як до жінки ідеш – ніс не вішай,
А з собою візьми батога,
Бо жінки – то цікаві створіння:
Люблять силу, і мають терпіння,
І кохать може цеє насіння
Одночасно і друга, й врага!

ПРИСПІВ.

Прочитав я у Вілі Шекспіра,
Що не мав до жінок він довіри,
Що орудують здавна всім миром
Лиш дві речі – це голод й любов…
А ще влучно сказав отой Віля,
Що «нікчемність» - жінкам усім ім’я,
Бо вони, таке капосне зілля,
Випивають у нас усю кров!..

ПРИСПІВ.

Прочитав я у Карлика Маркса,
Що хоть будь ти з Венери, чи з Марса,
Буть кацапом, хохлом, папуасом, -
Абись мав капітал в гаманці,
То жінки всі до тебе прилипнуть,
Як ті свині до браги в кориті,
І хоч будь ти аж двічі горбатий,
Й чорт горох молотив на лиці…

ПРИСІВ:

Ах, лібідо, лібідо,
Не страшні були б біди,
Щоб до нього іще й капітал!
Не лякаючись СНІДу,
Я б «злетів на орбіту» -
Всіх жінок тоді б перекохав!!!


1994р.

В мене жінка – плакса,
Ниє кожен день:
- Не приносиш бакси,
Все, як не в людей!
Он сусід наш, Вася,
Крутиться ще й як!
Заробив десь купу баксів
І має «Понтіак»!
А я кажу жінці: - Ти ще не гріши,
В мене теж є приклад, так, що не спіши!
Он, сусідка Ала теж побула «десь»,
Щось за бакси дала і… має «Мерседес»!

ПРИСПІВ:

Бакси, бакси, трясця вашій матері,
А де ж отих баксів бідним нам набрати?!!

Чи в автобус впхався,
Чи в тролейбус вліз,
Тільки й чути «бакси», «бакси»,
Вхопив би їх біс!
Гаїшник на трасі,
В кабінеті врач –
Усі хочуть баксів, баксів,
Що хоч сядь, та й плач!
Вже й бабці в базарі розказують нам:
- Я тілько за бакси кугута продам!
І не обманете, хто би не хотів!
В «курсі дєла» курса – один до пяті!

ПРИСПІВ.

Телекси і факси, всі дзвінки й листи –
Всюди тільки «бакси», «бакси» - господи прости!
Міні, міді, максі, шорти, чи штани -
Все тепер за «бакси», хоч візьми, й помри!
Хтось сидить в кіоску, а хтось пре в Москву,
Той п'яний «у доску» й має на жратву.
Роберти і Макси, Сем і Никодим –
Всі клепають «бакси», аж куриться дим!

ПРИСПІВ.

Тільки у колгоспі все так, як було –
Робить за купони біднеє село.
І їздовий Вася, й тракторист Іван
Трудяться без «баксів», «виполняють план»!
Ганька і Марійка роблять «на дурняк» -
Смикають за дійки, й сапають буряк.
Їм не треба «Снікерс», «Марс», або «Тампакс»,
Доки село, дурне, «паше», в бізнесі все клас!

ПРИСПІВ.

В нас, у музикантів,
Теж купа проблем –
Музики не буде,
Як баксів не знайдем!
«Роланди» і сакси,
«Корги» і дроти –
Все тільки за «бакси»,
І не говори!
Щоби записати,
Те, що я співав,
Треба купу «баксів» дати,
Чорт би їх побрав!
То ж закінчу пісню
І попрошу вас:
Дайте музиканту
Хоча б один «бакс»!

ПРИСПІВ.



1994р

Ми – українці! Бідні, босі й голі,
Уже в Європу вибрики ідем…
Але спасибі нашій бараболі, -
Завдяки їй на світі цім живем!..
За роки незалежності і волі
У нас з’явилось безліч чужих страв,
Але нема смачніш від бараболі –
Її поки ніхто ще в нас не вкрав!
Так! Ще не вмерла ненька-Україна,
Бо бараболя родить залюбки!
Перед Європою не станем на коліна,
Хай стануть колорадськії жуки!
А ще – і президент, і депутати,
І влади всі покручені гілки,
І олігархи – всі повинні знати:
Відбулись бараболі завдяки!
Мільони ваші і тепер уже мільярди,
Спираючись на демократію і час,
Беруть початок з тих, кого зовуть «селяни»,
Хто бараболі сапав і худобу пас.
Політики нема без бараболі,
Без хліба й сала волі не бува!
… А ми ще досі і принижені , і голі,
Бо демократія і воля – лиш слова…
Куди ми йдем? – Одні бажають в НАТО,
Інші в Росію хочуть під крило…
Коли сусідові запалять нову хату,
Усі біжать погрітис… На тепло…
…Рятує українця бараболя,
Та мабуть, й це в нас скоро відберуть,
Бо - з депеутатів праведної волі, -
Мутанта-бараболю продають!
Модифікована генетика у моді,
І кури й свині – чистий селікон…
Всім шарлатанам світу на догоду
Слуги народу прийняли закон!..
Хіба ж їм шкода того українця,
Він – пересічний і такий малий…
…Ні, таки треба з гарапником німця,
Щоб показав, хто свій, а хто чужий!!!
.

2008 р.

Це не моя Україна,
Це не мої ігри,
Бо зібралися на лови
Два великі тигри.

Один тигр – біло-синій,
Другий – із сердечком.
Україна межи ними,
Як бідна овечка…

Така худа і немічна,
Ще й шерсті кат має…
Але тигри домовляться,
Про неї подбають.

Відгодують і відпоять
Сердечну овечку –
І оті, що біло-сині,
І ті, що в сердечках…

Коаліція в них вийде
Нарешті правдива
І буде тоді овечка
І сита, й щаслива!

…Коаліціям тим краю
Не видно, й кінця,
А овечка усе вірить…
От дурна вівця!



2009р

Це не моя Україна,
Це не мої ігри,
Бо зібралися на лови
Два великі тигри.

Один тигр – біло-синій,
Другий – із сердечком.
Україна межи ними,
Як бідна овечка…

Така худа і немічна,
Ще й шерсті кат має…
Але тигри домовляться,
Про неї подбають.

Відгодують і відпоять
Сердечну овечку –
І оті, що біло-сині,
І ті, що в сердечках…

Коаліція в них вийде
Нарешті правдива
І буде тоді овечка
І сита, й щаслива!

…Коаліціям тим краю
Не видно, й кінця,
А овечка усе вірить…
От дурна вівця!



2009р

реп

Україна котиться з горба –
В одній руці торба, в другій руці торба,
Віз чомусь їде попереду коней –
«Нас не догонят, нас не догонят!»
Куди України шлях пролягає –
Бог його знає… Чорт його знає!..
Одні хочуть а Азію, інші – в Європу,
Ніде нема місця бідному хлопу.
Фірман нездалий, коней поганяє,
Дороги не бачить, дороги не знає…
Бідні конята загрузли по шию
А їх все лупцюють, - вселяють надію…
Всім «по цимбалах», «по барабану»,
Чиновники ходять ситі і п’яні.
Ростуть олігархи, неначе кнурі,
Кругом хабарі, хабарі, хабарі!..
Чиновник великий, чиновник маленький
Три шкури здере хоч із рідної неньки!
Купують усі і усі продаються…
Коли ж вони крові людської нап’ються?..
… А бідним як жити? Простому народу
Як заробити на хліб і на воду?
У нас демократія, добре всі знають –
Зачепиш «верхи», то в асфальт закатають,
А там буде просто «касетний скандал»,
«Которий нікто єщо нє доказал»…
То ж бідна Вкраїна котиться з горба,
В одній руці торба, в другій руці торба,
Попереду віз чомусь, коні – позаду –
Танцюють усі «політичну ламбаду».
…А все починалось так щиро і гарно:
Вільна Вкраїна! Ми скинули ярма!
Свобода без крові! Свята Незалежність!
Була ейфорія, наївна «безмежність»…
Безмежність, чи може підступна «безкришність»?..
Історія вкаже, що добре, що лишнє.
…Спочатку за безцінь «прихватизували»
Заводи і фабрики, все розікрали,
Віддали задурно всю ядерну зброю,
(Тепер боронитись будем булавою…)
А далі – родюче Вкраїнське село
У прірву злодійську пішло-загуло.
Земельку прордали а гроші проср…ли,
Аграрну реформу в нас так починали!
Ці неуки думали, буде все просто
І запросто враз розігнали колгоспи.
Тепер в бурянах Україна втопає,
Земелька не родить… «Она отдихаєт…»
Порожньо в селах, темно і чорно…
Це мелють потрохи «державнії жорна»…
…О людоньки, люди, чи ж цього чекали?
«Вікно у Європу уже прорубали»!
У німця, поляка, а чи в італьяна
Батрачимо нині від рана до рана!
А ви, українки, «святі Роксолани»
За долар будете вилизувать пана,
Щоб тут, в Україні, дітей годувати,
Голодною смертю померти не дати…
… А віз України все котиться з горба,
В одній руці торба, в другій руці торба…
Чи в Азію котить, чи котить в Європу,
Від того не ліпше бідному хлопу!
Ти, злидню, ішач від зорі до зорі,
А кругом хабарі, харі, хабарі…
Корупція-шашіль все з’їла, сточила,
Мотає з народу останнії жили…
Та знайте – в Європі і в Азіїї – грози…
Ніде не чекають порожнього воза…


2003р.

Артисти великі, артисти маленькі,
Всіх вас породила ріднесенька ненька,
Вона колискових ночами співала
Живим голосочком і без фонограми.

То звідки ж ви взяли
Порочну манеру
В концертах співать
Під плюсову ФАНЕРУ?

Тепер – це, як пошесть,
Тепер – як чума
Й управи на це
Неподобство нема!

Це ж стільки артистів
Роти відкриває,
Руками махає,
В слова попадає!
Ну що за хвороба, ну що за химера?
Державний ансамблі – вже й ті «під ФАНЕРУ»!
Людей у нас, певне, вважають ЛОХАМИ,
Коли всі працюють під ПЛЮС-фонограми?
Бо те, що звучить,
То музична «консерва» -
Не сходиться з словом
І ріже по нервах.
Бо це ж не мистецтво -
Дешева попса!
Зате хочуть всі, щоби хліб, ковбаса,
І сало – щоб було усе натуральне!
…Хіба козаки отакі «чудеса»
Творили б колись?
Вони би до турків
Пішли на галеру
Ніж стали б співать
Під прокляту «ФАНЕРУ»!..

Хай голос живий понад світом літає
Бандура хай грає, сопілка хай грає,
Хай грають цимбали і скрипка, й труба –
«ФАНЕРІ» - велика вселюдська ганьба!!!






2011р.

Ти кличеш мене в даль,
Печальний пташе,
Не обтрусивши з крил
Завій вітрів,
Примарно-ніжно
Легко і без крил
Ти - полетів.
Мене залишив - наше
Туманне сонце берегти
В обіймах снів.

1999р.

Можна я промовчУ?
Не скажУ про потріскані вени…
І краплини сердешні дощу
Мені вкажуть, що все не даремно…

Можна я не заплАчу?
Бо від сліз роз’ятрилися очі…
Відпущу і назавжди пробачу
Та єднання сумбурне не хочу.

Можна я посиджУ?
Тут самотньо і сумно-душевно
І мовчанням своїм розкажУ,
Як болить в середИні нікчемно.

Можна більш не прийдУ?
В ті роки, що болять і страждають.
В ту морозну і сіру сльоту,
Що дитинство і юність гукає…

Можна просто мене не чіпати?..


24.05.2011

Ты других нежнее и жженней -
вечерея, слова горьки.
Нараспев, как неверным женам -
камни, мне себя обреки.

Клонит башенки белоцветник,
скалы вчерчены в зодиак.
Я клянусь, что никто на свете
не был вечен тобой вот так.

2010

Доктор Абсурд приходить із пекла
І збиває вам наголоси…
По губах його щось текло
Та у рота не улилося.

Доктор Абсурд вручатиме медаль
І казатиме: "Медом политі",
А за рогом чи де-не-де
Зачекає вас із пістолетом.

Доктор Абсурд сидить за катедрою
І ніколи нікого не слухає,
А якщо і ви не допетрали,
То прийде і накрутить вуха.


27.05.2011

Не буває вогню без диму,
Та навіщо країні дим?!
У міністри послали "діму"
Й недолугих братків за ним.

І недолі стара химера
Видирає надію з дум,
Й неслухняний язик прем'єра
Переводить святе на глум.

Скаженіє од статків панство,
А у сказу межі - нема!
І нові каганат чи ханство
Насуваються, мов пітьма.

І доноситься з неба ехом:
-Знову карти поплутав чорт!
То реве перевізник Леха,
Що не тих він узяв на борт!