уявили: нависа темне кровозжерне небо, пристрастю сходить земля, ароматичні гілочки лимонника, дивні глибокоалкогольні водорості волинські, бурхливо пророста пєчєнь, важко плентається пікселізуючи привмара тарантіно; Охохох, Ухухух і Вахвах, гіперболізуються.

уявили файно: за столом плаче Маша. з Машою трапилася весна, з Весною трапилася маша. іще неясно кому гірше.

Переваги завєдєнія типу забігайлівка: над входом жваво майоріє картата жилава напис «От заката до рассвєта»; на стінах висять і нічого не просять: чарівна флейта (1 шт.), смарагдова скрижаль (раритетне видання), меланхолія (консервована), дік трейсі (перша кляса), і чегевара (куди ж без нього).

Голос із пєчєні: нє спать!

уявили: під ногами швендяють гноми-торчки (за станом здоров*я), стихійні набори з русалки, ведмежатка-гаммі, пародійні німфоманки (за станом душі), крабові паличкі, сруделі, яйця однорога (прісноводні), буйок, пуцьки-пуцьки, бюстгальтери без дівчат, прага, так говорив заратустра, курва-мать, слободські лишайчики, приблюзки, ніжні сукимоскалі, тихі рожеві мойри, караоке на майдані, ширли-мирли, волохаті циганські дівчата без бюзгалтерів, круторогатий василь м.київ, лоно пітона, лото забава джекпот 8 мільйонів, жито і пашниця, безрадісна паранойа, доктор ковбасиль, неживе усім радісно, і штучка-дрючка.

Дія друга.

Двері гірко розчиняються. На ровері в ритмі капаейри в*їжджає нєзабвєнна m-lle ку-куй.
Маша намагається: е-е-е… хай ку-куй…

Всі улибаються весело. Всім кукуйово. Веснавесна прийде. Осьось. Кукуй вимирає.

О, діє третя.

Голос із пєчєні: нє спать..

Маша граційно сахається. Маша осьось.

Весна брутально припіка,
Над вічним присмаком очей,
На Вічні мухи приріка
Облізла темрява ночей.

Я вас кохав, я вас коха,
Я вас кохати буду ще,
Весна брутально припіка,
І хочу я іще і ще.

Я ради вас пустити б ладен
Собі із вени венну кров,
Нехай завидує Б. Ладен,
Не знав бо він таку любов.

Бом! він злетів уже на небо,
А я кохаю вас іще,
Мені вас треба, треба, треба,
І ще, і ще, і ще, і ще.

Коефіціент прозорості в шокє. Пародійні Лезбійки прозрівають. Маша хоче ще. Весна осьось.

Тим часом дія четверта.
Голос із пєчєні заснув.

Світло мляво гасне. Луна музика. Завсідникам враз стає млосно і еротично. У повітрі кублиться «О!... О!... ОООООО…». На сцені являється травесці-діво Звіздатая. Сьогодні день народження і торт, Охохох, Ухухух і Вахвах.

Голос із пєчєні пойот:

Вона така красива як кросівок,
І, шельма, дорога як дві машини,
Як стегнами крутне і випне груди,
Так всім стає спекотно й тісно в гульфік…

І тоне білий світ у тій ширінці,
І в грудях роздається па-де-дьо,
Вона іде, ступа, і наступа,
І платтям грає вітер і хорти.

Екстатичний вірш обривається. Травесці-діво гламурово перечипляється через труп. Всім радісно. Йой! Труп не заперечує.

О, що це? Труп? Кошлатий?
Мека-бека досі?
Як це ставалось, ґа?
О, Машо, роздивися,
Знайди убивцю нам!

Всі щось аплодують. Натовп регоче.

Маша (неочікувано для себе):
Як медексперт засвідчую, же смерть
Настала від задушення м*ячем,
М*яч був китайський. Добре видно це
По гумі. Ось така фігня аж страшно.
Як бачимо це сталось випадково,
Коли шахтар віддався барселоні,
загибла непомітно, у запалі
Ковтнула м*яч і захлинулась їм.

Голось із пєчєні: ми всє умрьом…

Увага, дія п*ята.

Перед вами манливі рожеві двері. Над дверима маньєристично блимає напис: мрія поета. До дверей стоїть черга. Нікого не впускають. Парить. Весна осьось.

За дверима на червоних подушках, обтягнутих чоловічою шкірою, набитих курчавим чоловічим ворсом, спочиває панна. Раптом зі стіни пародійно випадає Маша. Панна млосно висне. Затемнення.

Маша поправляє вуса, осмикує кіски і гмика. По радіо передають:

О, панна двинули копита?
О, склали ласти,
О, простерли ніжки…
Як шкода… Чу! Це реквієм вівальді!..
Чи знов г-глючить страшно і безбожно?
Чи патефон? Дослідимо умить.
Оце лежить... Не спить... Померла? Жуть.

За дверима чутно пародійно сублімоване ридання тисяч голосів і натовпу. Маша хутко хаває труп, вдягає вуаль, прокрашується, манікюриться, особливо ногу, відчиняє. Весна осьось.

Дія шоста.

З-за дверей заглядає бабця з косою. Всі збиваються купи, йдуть гулять, пить, волать, стрибать, реготать, конать, ганять, ригать, валять, драть, і все це через с….ку і така інша чорнорота грязь.

Здичавіла Тать:
Я чую голоси, це йдуть сюди
Літературні негренята. Шість.
Підкину їм сокиру і дрова.
А вдруг хтось з них захоче порубать?..
Ось, бачу вже один схопив
топор…

Здригнувся ліс, почувся зойк. На парашуті тут же Маша. Все елементарно, як той Ватсон.

Тут сталось вбивство. Як дізналась я,
Спитаєте мене? Я відповім:
Дізналась з характерної сокири,
Яка стирчить. І сім смертельних ран.
Він зарубався сам,
це очевидно!

Все сталось дуже швидко, прямо тут.
Що характерно, саме через с…ку.
Та інша чорнорота грязь…

Натовп екстатує і гойдає Машу. Машу укачує і блює. Натовп дебільно втирається.

Дія сьома.

Встать. Суд іде.
Всі типу встають. Суд типу іде. Маша зачаїлась. Весна осьось.

Головний Реактор:

Цей вірш кричить, він грюкає дверима,
Він продирається наскрізь,
Ніхто нічьо не розуміє. Шедевр!
А ви б змогли…

Руйнуються дрімотні хмари,
Дракони сипляться з небес.
Вам нездогнати! Це шедевр…
В одній руці у мене вічність,
В другій руці пустелище жаги
Іграє в карти зі стихійним лихом…
А ви могли б? А Ніфіга!
Вам не вгадати хто я є!
А - Я...
Шедевр! Шедевр!

Натовп одностайно тицяє великим пальцем у ґрунт. Сушитє вьосла, сер. Хана прийшла..
Парить. Над побоїщем пародійно сходить ясне сонце і заходить тупий місяць. Всі розбігаються.

Мій боже, бачиш свіже тіло!
Чи не таке вже й свіже… Ніпанять.
(Як придивитись видно ж нам стає,
що труп сей дуже жвавий як на труп.
Підморгує панянкам, ніби він
давно померлий дон іще й жуан)

Його судили тут, це очевидно.
Де очевидність?, спросите мене…
Я відповім: підтверджує цю тезу
Хоча би мох на дереві отут,
Весілля Христіана Розенкрейца,
І пекло Данта, тільки подивіться!
Це очевидно!
Ватсон теж підтвердить.

Його судили іменем страшним
Кофіцієнта Про. За це й убили
сімнацять з половиною разів.

Бабця з косою пародійно грюкає невидними дверима. З-за них несеться дебільний регіт. Двері розчиняються.

Дія восьма.

Маша йде гуляючи. Аж раптом бачить щось таке страшне, що тут же намагається говорити віршем:

Я бачу труп! (Я бачу труп?)
Останній з нас поліг
В нерівному бою з маразмом світу!
Загинуло усе. Усьо пропало, шеф!
Яка печаль… Та що, скажіть, мені…
Аби не розплескалась суть повз посуд…

Цей труп втонув. Чому? Спитає щось…
Я чесно відповім: це очевидно.
Якщо подробиць хтось бажає знать,
Скажу, нема секрету в цьому ніц.
Він йшов гулять цим лісом,
Йшов і йшов, і раптом утопився він у чаї.
Таке буває.
Більше з тим, погляньте,
Це ґречно очевидно!

Маша озирається навколо:
Панічні груди сміття, металічних кшталтів брухт,
брудні трупи, попалені шматки макулатури, апокаліптична
заварка, рештки ровера і Тать.
Хтось там ридає, потім щось регоче, потім занову нудно.
А Всі хотіли пародійних спецефектів? абідна, да.

Фінал.
Сонце стоїть у зеніті. Зеніт теліпається на шиї у Маші. Кіски шляхетно потемніли від крові. І хто це побачив. Ну?
Всі шляхетно морозяться. Бабця з косою. Парить.
Весна осьось.

Завіса падає. Трупи ґраційно оживають і п*ють чай.
Ніщо не натякає.

Голос з пєчєні німує.

Над нами небо кришталево ясне
Над нами сонце чиста голубінь
Та в мить і сонце й небо те погасне
На землю впаде чорна тінь

Гріха людського тінь проклята
Страждань минулого і майбуття
Вперед життя наздоганяти
Біжать всі люди навмання

Чи довго злість в душі тримати
Слова травити попелом надій
На світі жити і не знати
Що ти людина цим радій

Радій бо сонце ще над нами
Бо світло в голові твоїй
Та перекотиться все догориногами
Ти ще живеш то ще радій

Радій бо очі твої бачать
Бо серце б’ється і душа горить
Звучить твій голос і неначе
Цього ще мало щоб щасливо жить?

Ти хочеш золота і срібла
Та пам’ятай це не життя
Іди до Бога йди до світла
Відкрий всім людям їх серця

По вікнах дощ стіка на землю
Ти хочеш плакати то плач
Та сльози впадуть не даремно
А за образи всі пробач

Пробач страждання це не легко
Пробач бо боляче комусь
Пробач і я тобі повірю
Й тобі пробачити клянусь

В очах твоїх нестримна жалість
Прошепотів комусь прощай
А ти повірив у страждання
Чи біль у серці заховав

Гримить гроза і дощ холодний
Так страшно б’ється у вікно
Ти з усіма чи одинокий
Тобі погано або все одно


Живеш життям слозами плачеш
Багато зла в тобі кричиш
Як хочеш дружби то пробачиш
А сам не знаєш то мовчиш

Мовчи слова твої порожні
Як і душа якою ти живеш
Твої думки то знаки подорожні
Куди подумаєш туди і йдеш

Іди дорога безкінечна
Іди спіши бо кличуть вже
Слова казати недоречно
Куди дорога приведе

Куди прийдеш і сам не знаєш
І все таки ти поспішаєш
І слів моїх не дочуваєш
І рук моїх не помічаєш

Ти йдеш а я вже відлітаю
Бо я лиш дух і тіла я не маю
Бо я лиш ангел твій й мене
Ти бачити не поспішаєш!

Я відкриваю себе,
Я бачу тільки дощі,
Та скоро сонце зійде,
В моїй розбитій душі.

Я відкриваю тебе,
Там біль розлуки й печаль
Я знаю біль твій мине,
А ти на віки прощай.

Прощай, не згадуй мене.
Солодкі дні вже пройшли,
Я знаю біль твій мине,
Ти доживи до весни,

І квіти знов розцвітуть
Хотіти будеш життя,
А наші дні не прийдуть
Прийде лише забуття.

Хоч зараз сонце бліде
І світ ховає любов
Тебе ще щастя знайде ,
І покохаєш ти знов.

Не вір іще почуттям,
Бо ти не знаєш життя,
Тобі я серце не дам,
Бо не для тебе душа.

Зійде і твоя зоря
Ти зрозумієш колись,
Чому мої почуття
Твого кохання зреклись.

Я знаю біль у душі,
Я бачу сльози в очах,
Та стіни горя крихкі
Зійдуть у землю в дощах.

Прошу мене зрозумій,
І другом стань у житті.
З печалі вижить зумій,
Бо ти потрібен мені

Тепло твоїх почуттів,
Яскравість твоїх бажань,
Ти підкорити зумів
Не моє серце нажаль.

А я холодна й далека,
Я просто впавши зоря,
Мені тепла твого не треба,
І зрозумій я не твоя!

Як дорога та ниточка життя,
Що з’єднує з родиною близькою!
До дому рідного завжди є вороття,
Й це серцю втомленому додає спокою.
Додому хочеться - де б, друже, ти не був,
Бо поклик крові - то святе бажання.
Ніхто із рідних вдома не забув
Про ваші любі стрічі і прощання.
А ти в світах, далеко від рідні,
Життєва доля не дарує тільки радість.
Хвилини щастя є, а є й сумні,
Важкі думки, що викликають жалість.
Та все ж надійсь, очікуй вороття,
Стривоженій душі додай спокою,
Бо дорога та ниточка життя,
Що з’єднує з родиною близькою.

На підвіконні білі голуби
Кохаються. Якби лише кохалися –
Лишають сірі наслідки-сліди,
Які, пробачте, тяжко так змиваються.

А голубам то що? Любов така
Що про буденні справи і не думає.
Вона і ніжна, ніби, і м’яка, –
А в грудях так потужно гучно гупає.

Придертися до дієслівних рим
Дає цей твір можливість, але друзі,
Нас дурять знову білі голуби –
Паскудять підвіконня всій окрузі.

Любов – це тільки верхній бік медалі.
На іншому ж – і сльози, і печалі…

2011

Про що ви мовчите,високі?
Що криє вічність тишини?
Про що?Про що холодноокі
Мовчать,все видячи згори?
***
Чи,може,зорі нам говорять,
А ми не знаєм тої мови?
Чи то ми,ниці,грішні люди,
Не гідні їхньої розмови?

Зіграй мені, зіграй мені, Ніно*.
Зіграй, перед тобою мої руки...
Зіграй - і в душу проллється вино,
Зіграй мені, забудьмо час розлуки.

Так владно й ніжно, як то вмієш ти,
Мелодію дзвінку свою, веселу
Зіграй же так, щоб не хотілось йти,
Не гірше, ніж зіграла б Ізабелла**.

Ці звуки - я уся від них тремчу,
І моя кров повільно закипає.
Звучання уподібнене ключу,
Що двері відкрива до твого раю.

Я закохалася у небо.
В безодню хмар.Немов у сні
Воно на вухо шепотіло
Приємні думи весняні.
***
Розвіяв вітер аромати-
Парфуми ранньої весни.
Заграло променями сонце
В краплинах теплої роси.
***
Дзвінкоголосі соловейки
Співали оду тій весні.
А я,закохана у небо,
Сиділа й слухала її.
***
Краса квіток і їх блаженство
Мене,мов хвиля,полонило.
Красою цьою неземною
Усе навколо затопило.

пірнали дрова в баби з рук до печі,
місився хліб і пікся хліб старечий.
з-поза вікна дивився голуб сизий,
як по столу текли недільні ризи.

мінився жар, поволі повз обличчям
у дим, і шамотів у небокличчі.
кахикав комин, дід сидів на лаві.
і кіт куняв. ще був. рябий, ласкавий.

Я все искал тебя родная,
И негде было мне упасть,
Остановить себя,…прощая
твою наигранную власть.

Ты убедила меня морем
невинных, искренних очей,
Ты забрала меня без боя,
Так как тогда я был ничей.

И твою дрожь я - снег задорный,
Согрел собою. Все тепло,
Отдал наивный и покорный,
как вновь зимою замело.

Мое тепло ты не полюбишь,
Как жаль, что я всего лишь снег,
Мои кристаллы позабудешь,
И вспомнишь лишь весенний смех.

Дивлюсь крізь скло на платинові струни -
четвертий день над містом йдуть дощі.
Воно старе - та знову стане юним,
як тільки бруньки вкриють всі кущі.

Німує телефон: відняло мову.
Як завжди у неділю, він мовчить.
Я слухаю мелодії любові -
кларнет укотре ніжності навчить.

Знайомий сон: оливкова хустина,
тоненька збірка Джойса на столі...
Неначе у калюжах, щохвилини
у серці розпливаються нулі.

Одним-одна. І все ж таки - щаслива.
В цей день немає місця для журби
і смутку, адже поруч - справжнє диво:
у склянці пахнуть гілочки верби...


квітень 2009

Под белой ночью, затаив дыханье,
Проходишь мимо слов и суеты
И ждёшь в ответ нелепого признанья,
Теряясь в запоздалых Я и Ты.

И, погружая пальцы в чёрный омут
Дряхлеющей сновидицы Невы,
Пытаешься извлечь давно знакомый
Предметный вымысел ответному - Не Вы.

Но где-то на задворках полстолетья
Кружит тоска того, что не сбылось.
И мой двойник касается, как плетью,
Твоей души и вымыслов, и грёз.

T

Q

H

6

P

Лягає паморозь на пересохлі трави,
Промінням сонце місто обiйма,
I чує вже знеможена зима
Квітневих радощів нечувані октави.

Лишилося сім днів до часу слави
Господньої. Здригається пітьма,
Бо гілочку верби малюк трима,
Мов перший спалах грізної заграви,

Що провістить завершення вiкiв.
Єрусалим не істини хотів,
Не відпочинку від будення злого,
За князя він сприймав Живого Бога,
Чекав меча. А Iiсус любовi
Принiс дарунки нiжно-волошковi.

Y

4

H

K

Gf

E

Ty

7

Gh

Благородство, Гідність і Сумління –
ось свят-воїнство, нам дане триєдине.
Простягни йому листки долонь.
Не шкодА за нього і в огонь.

Дивовижний і високий – його лик.
Присвяти йому життя своє недовгеє.
Може, і не вийдеш з перемогою,
та зате скінчиш по-людськи вік.

2010

Ножем розрізав тишу блюз,
Ніч навпіл розколов...
В коротких сукнях сотня муз
Співає про любов...
В корсет зодягнені слова...
Прошамкав баритон...
Прозора сукня зігріва
Чийсь еротичний сон...
Дим сигаретний, мов туман,
Сховає всі думки...
А в мікрофон:"Любов - обман!
Любов,то все казки!"
Сміється п'яний дирижер...
Смакує ніч мартіні...
Десь під столом дрімає сер...
Танцюють люди-тіні...
Ножем розрізав тишу блюз,
Ніч навпіл розколов...
В коротких сукнях сотня муз
Співає про любов...

Христе,
милосердя твоє -
без міри.
Здатне
весь світ обійняти.
Гірчичним зернятком віри,
крізь молитву,
в серцях проростати.

2010

В зв’язку з тим, що всі бажаючі не встигають прибути на презентацію 19-го квітня, а також в зв’язку з несподіваним виникненням непередбачуваних обставин, що тимчасово унеможливлюють проведення заходів в Львівській Спілці письменників, презентація збірки пародій "Чавунні канделябри" переноситься (не відміняється!) на травень. Дорогі друзі, радий буду бачити Вас і поспілкуватися з Вами. Точну дату проведення презентації повідомлю додатково.
З повагою...

Ой ви, пізні пісні, вас у гніздах ще теплих
Журавлі полишили.
Не сумуйте, пісні, доки випаде сніг,
Випростовуйте крила.
А якщо в синім небі вам не стачить сил
До людей долетіти,
Упадіть долілиць у зелені вруна пшениць,
Проростайте з ними до літа.
Вийде вдосвіта в степ удова,
Колосок розітре на долоні,
На обрій гляне займистий
І проклюнеться в серці задавнений біль,
Так же схожий на пісню:
«Ой, літа, ви літа…Видко, я вже не та,
Якщо разом і втіха, і туга...»
А над нею журавлик курлика-літа,
Наче спомин про друга.

В среду мы нелюбимся
В четверг поненавидимся
В пятницу чаруемся,
А в субботу видимся
Дальше мы расстроимся
Не расчетверяемся.
Снова все откинув прочь,
Издавна влюбляемся.
Падая – купаемся
В ласках и иллюзиях.
На часы, и не смотря
Пока не заиграемся.
Друг другом не насытимся
А нам все не хватается.
Час не остановится,
Рука не отпускается.
Чем чаще отрезается,
Тем туже пришивается.
09

***
Как часто задаю вопрос себе я строго,
Как часто в душу я гляжу сама себе,
И жизни уступила я так много,
И отдано все мною лишь судьбе.

И помню я, как просто в детстве все мы
Тепло любили, раннюю весну.
И год за годом обрушались стены,
Туманом, озаряя тишину.

Но день за днем неведомая сила
Так сильно тянет всю меня на дно,
И я уже вся растеклась по миру,
Как пролитое вам на стол вино.

И все обиды с возрастом проходят,
Лишь растворяясь, словно белый свет,
И разум, и терпение к нам приходят,
И светлый побеждает темный цвет.

И верю я, что все мои надежды,
Исполнятся, но в образе другом.
Но знайте, что будет с вами прежде:
К разгадкам жизни ближе подойдем.

И ложны в нас бессилие и смущение,
И дан не зря нам жизнью этот свет
И всем грехам на свете есть прощение,
И каждому вопросу есть ответ.

2009

***
Любовь нельзя предугадать,
Нельзя молить о появлении.
Она рождается как дар,
Минуя все повиновения.

Нельзя заставить разлюбить,
И об обратном не попросишь.
Но все так жаждут получить
Того, о чем других не спросишь.

Ведь каждый получает раз,
Один лишь раз в огромной
жизни,
Когда он счастлив больше всех,
И мир вокруг безукоризнен.

2009

це той самий огидний затертий треееш...
ти не чуєш, як тхне затяжним пубертатом?
не гріши, що востаннє чи, типу, вперше,
у коханні освідчивсь практично матом.

на мені вже бували такі, як ти,
піді мною бували саменькі принци
[навіть курвлюся - щиро, без персня/фати],
та з тобою - НІ ЗА ЩО. вважай за принцип...

алкоSEX, алкоDRUGS, ROCK-n-ROLLовий спирт -
димна суміш твого недозрілого мозку
концентрує "любов" у відомий штир,
у паху розгріва характерний лоскіт.

і я тямлю до чого увесь цей Сплін,
і мільйон антитіл випускаю у вени
"Я відтрешила досить", ясніше - "Згинь!",
бо мене вже од цього ВЕРНЕ!

У смутку моєму не винен
Стрімкий і короткий мій вік.
За те, що люблю Україну
Страждати себе я обрік.
Як сни перетлілого літа,
Зникають надії в диму.
Не можу – без радості жити,
Не знаю – радіти чому?
Самому несила збагнути
Питання болюче одне:
- Чому нерозсудлива скрута
Обачний достаток жене?
Брехні полохлива полуда,
Хоробро мене облягла.
Догоди холуйської брудом
Вкриваюсь, буває, зі зла.
Я думав, що все тимчасово,
Що скоро минеться цей біль.
Та всюди – порожні розмови,
І рабська покірність – суціль!
Невже червоніти калина
Від сорому буде повік
Тому, що люблю Україну,
Як друзі мої – звіддалік?..

15.04.11.

Я задихнувсь од погляду твого -
Сліпучої солодкої покари -
Спалив дощенту жадібний огонь
Й одразу оживили іскри карі.

Але вже іншим я тоді постав -
Сміливішим, одвертішим, надійним.
І ніжно-ніжно пестив руки став -
Нам у човні було затишно, мрійно.

Не зблякли, не зістарились слова,
І анітрохи не змінився погляд.
Посивіла хіба що голова...
Але ж ти - поряд!

2010

Здійснилось. Вдруге. Через сотні літ...
Знайшлась під ранок - зорі не сховали...
Тягнувся довгий променадний слід
До снів її (з коралового балу)...

Хрещена матір. Паличка. Палац.
Бліде мовчання. Збудженість знайома…
Кришталь - у серці. Ліжко. Лялька Bratz...
А замість казки – збайдужіла втома…
2011 рік

Яка несамовита нині злива!
Земля омита владою води.
А ти не муч мене. І не годи.
Сьогодні я достоту особлива.

Звідкіль ота в мені незнана сила?
Мовчали сльози - осаду нема:
печаль моя, незряча і німа,
у зливу цю своє відголосила.

Надіне сонце гарну вишиванку:
минула ніч - погляну догори.
А серце почуттями догорить,
допоки вип’ю кави на світанку.

Аби апатію лопатою,
Як щойновпалий сніг згорнуть
Та виліпить кумедну апатійну «бабу»,
Та посміятись, та забуть,
Де причаїлась її суть...
...Та якже приховати
Те, що в очах неждано залягло?
***
Найкращі ліки од апатії -
Дістать граблі та ще лопату
І заходитися згрібати
Опале листя. Грядку скопати
Під нові деревця й кущі...
Мов перукар, взяти мерщій
Великі ножиці садові,
Аби звільнить од сухостою
Крону. Зробить її, немов корону.
...Корисні ліки ці й дешеві.
То ж поки при здоров’ї ще ви,
Беріться за граблі й лопату,
Щоб назавжди забути про апатію.

Я незнаю, що робити?
Серце рветься на шматки,
Як подумаю про нього –
Сльози ллються по щочі!
День за днем минають довго,
Я не можу в самоті;
Як побачу його знов –
Буде важко на душі!!!

2008

И вот пошел, тот пятый месяц,
Когда не вместе я с тобой,
Но та любовь осталась в сердце,
И тяжело мне быть одной!

Когда могла б я временем править,
Все было б по-другому! –
Не допустила б я разлуки,
И были б мы вдвоем!

Но мир жесток порой бывает,
И сердца двоих разбить легко,
И все исправить не под силу
Богам любви – вот тяжело!!!


2008

Вітер свище над водою,
В моїм серці щось щемить
Мов ріка покрилась льодом –
Тяжко жить мені в цю мить!

Вранці сонце зійде ясне,
Мов любов до мене в дім,
А настане вечір смутний –
Так чомусь тіка, мов грім!

Ніч багатая на зорі –
Серденько моє пусте,
Мов листочок в чистім полі –
Смутно жити без тебе!!!

2009

А что поделать с собой?

Ты далеко от меня!
И мне трудно одной!
Время идет, как река,
А что поделать с собой?!!

Грусть, мечты на душе,
Невозможно порой!
Время идет, как река,
А что поделать с собой?!!

Год не видеть тебя,
Очень трудно одной!
Время идет, как река,
А что поделать с собой?!!

В моем сердце любовь,
Будет вечно со мной!
Время идет, как река,
А что поделать с собой?!!


2008

Коли ти покинув мене –
На серці сльози гарячі лилися,
Та не змогла я сказати собі,
Що з тобою ми вже розійшлися!

Туга і біль пройняли моє серце,
Бо важко було з цим змиритись,
Та не змогла я сказати собі,
Що з тобою ми вже розійшлися!

Солодкі спогади того кохання,
Назавжди в серденьку лишилися,
Та не змогла я сказати собі,
Що з тобою ми вже розійшлися!


2009

Почему так бывает, скажи?
Почему разошлися мосты?
Почему я любила, страдала?
Об измене, зная , прощала!

Почему ты ушел навсегда?
Почему ты бросил меня?
Почему ты при встрече стоишь,
Только смотришь в глаза и молчишь!

Может, просто боишься признать,
Ты вену й обо всем рассказать:
Что давно ты предал меня,
И любить не любил никогда!

Ну и что, я хотела, плевать,
На любовь, на тебя, твою мать!
Слишком долго была я одна,
Чтоб теперь посмотреть на тебя!

Вот теперь будешь долго мечтать,
Обо мне, посмотрев на кровать!
Позвонив, ты услышиш гудки,
И не скажешь свое ты: »Прости»!!!


2010

Люблю тебя я очень сильно!
Хоть знаю, уже с другой,
Но все же сердце мое знает:
Прошла любовь и вернется вновь!

Любовь, как жар, то вспыхнет резко,
То просто тихонечко уйдет,
Но знай, любить тебя я буду вечно –
Не забывай меня, любовь!!!




2007

Для мене все було за казку:
Гуляти, бачити тебе,
Твій голос чути і тремтіти,
Але забув про мене ти!!!

Це сталося все так одразу,
Не знаю я: чому й за що:
Холодним став одного разу
І проміняв ти ні на що!

А я була і є – стерпіла,
Але для тебе це пусте,
Знайшов ти іншу собі милу
Вона для тебе щось нове!

Але мені пора змиритись,
Кохона в тебе зараз є,
На новий світ пора дивитись,
Шукати щось – але своє!!!




2010

Прошу, вернись, любов моя!
Сердечко рвется без тебя!
Мне очень трудно жить одной,
И с жизнью хочется покончить мне порой!

Когда ты любишь – мир стоит.
И мальчиков других не видишь.
Мне очень трудно, не могу –
Спаси ты если любишь.

Моим слезам по вечерам
Не будет же покоя –
Лишь настоящая твоя любовь –
Помочь мне может вдвое!!!



2009