Затихають пізно вранці
балачки Шехерезади.
Ані співи, ані танці
не зворушують посади.
Не вербується на натяк,
не розчулиться від вроди -
де ті наміри... ну... графік
чоловічої породи?
"Мушу! Треба!" Геть сказився...
За посадою й не бачить,
що свідомо напросився
на брехню він - казку, значить!

Гаснуть всі нічні краплини
і сови мисливські зорі.
У історій - море слини
і напоїв в коридорі.
Врешті, сон сіда на вуха,
посадовець він чи ні вже.
Уночі її він слуха,
отже день - для неї ніша.
На свічках лишились згадки
догорілих слів застави...
Знов якісь шука колядки
в надрах пам'яті уява.

Засиха на небі воля
як новий ранковий колір...
Третій рік ночами доля
випробовує на "говір"!
Не мовчить Шехерезада,
не втрача свого натхнення.
Він іде (чека посада),
щоб здолати сьогодення.
Монотонні дні доручень
переносить він і втому...
Задоволення не мучить
повертатися додому.

3.06.2011

Верби розплетена коса
лоскоче озера долоню,
і вирина сором'язливо
із ніжних водяних обійм.
Весна?
Чи паморозь чуття,
зігріта дотиком Любові?
Та за півмиті, на півслові
цвіт
віти світу розповив...
На диво –
учорашня крига
увінчана кущем бузку,
смакує теплий подих сонця,
і чи не вперше на віку
привітна радісна щаслива.
А у обвітренім танку
намарно кличе буревій
довкілля у глуху безодню...

...Жадають усміху уста...

...Верби розплетена коса
лоскоче озера долоню
і вирина сором'язливо
із ніжних водяних обійм.
Весна!
2011р.

Пародія

Згадав ти знову ненависне.
Забий, воно того не варте.
Стоїш, мов партизан на варті,
а раки стигнуть, пиво кисне.

Вже в ополонці повно риби,
ловити можна хоч руками.
Я спінінг витягла з колиби,
а діти марять шашликами.

Забий. Я з шефом поговорю,
мене послухається зайчик.
Як ті офшори я розорю,
зміняє джипа на трамвайчик.

Набридла вже ікра і суші,
зловлю й нафарширую щуку.
Потреш ти спинку мені в душі.
Усе мине. Давай-но руку.

Заб"ємо гола ми з пенальті,
в час додатковий у вітальні.
Химер розмажем по асфальті,
то все – пусте, а ти – реальний.

03/06/2011.

Між тепла і літа,
як солодко спала,
ніченька ласкаво
сон мій колихала,

що його сплітали
мерехтінням зорі
прядивом тендітним,
ніжно і прозоро.

...Розбудила тиша
лагідно, як мати:
"Уставай, дитино,
сонечко стрічати".

Нічка відступала,
ранком засіріло,
обізвалась пташка
сонно і несміло...

Як здіймалось сонце
із-за рогу хати -
босими ногами
бігла зустрічати.

Босими ногами,
юною росою...
Вперше милувалась
дивною красою.

Приповзла відьмою ніч,
Блискавицями огризнулася.
І дощу бойовий клич
По принишклих несеться вулицях,

Відбива барабанний дріб
І вологу в атаку кидає,
По деревах дрижак заскріб,
Захлинулась земля обидою.

Та негода для нас - пусте,
Ми в обіймах гарячих мліємо.
І запалюємо святе,
І палаємо, а не тліємо.

Заспокойся, жорстока ніч,
Замилуйся кохання чарами!
Міріади зіркових свіч
Хай отримають верх над хмарами.

В день липневий на черіні літа
Причамріли від спекоти квіти.
-Гостра в нас у дощику потреба,-
На коліна впали перед небом.

І тоді гримуча блискавиця
Вдарила по хмарах сіролицих,
Зашуміло небо,завелося,
Над лугами сріблом пролилося.

Довго-довго шаленіла злива,
Райдуга всміхнулась соромливо,
Під веселих цвіркунів цимбали
Квіти вдячно небу закивали.

Не виділяюсь вродою,
але не в тому суть.
Була з тобою гордою -
як хочеш, то забудь.

У самоті - й під ковдрою
зігрітися дарма.
Була з тобою гордою,
мов льодяна зима.

Тож не жонглюй свободою,
я жертви не прийму,
бо залишилась гордою.
І не питай чому.

За ночі прохолодою
дні сонячні прийдуть...
Якби була негордою,
була б із ким-небудь.

2007

Село селом. Похилені двори,
дерева з омелою як вервечка.
Учитель сивий якось говорив,
що тут колись було гучне містечко,

сто років тому. Нині бідний слід
широких вулиць, кам’яних будівель.
Сидить на березневім сонці дід.
А діти по столицях. Важко дітям.

Та у селі – чекати смерть хіба.
Земля чужа – він сам позбувся паю.
Розумні кажуть – горе – не біда
а тут щось інше, але що – не знає…

Схилився тин у зарості бузку,
прогнувся сволок в глинобитній хаті.
Дід місить стежку чорну і в’язку
до магазину, щоб хлібину взяти.

і цигарок. Оце і все життя.
Курей десяток і коза Анфіска.
Він міг би до дочок, але зятям
там по столицях і без нього тісно.

По правді, і не хоче в місто дід.
Тут вік минув, город копав, криницю.
І бабу поховав… Аби тоді,
то ще б прижився. А сьогодні сниться

стара частіше. Ніби й не на дощ.
Все дивиться на нього із-за тину.
Він сам до неї скоро, мабуть. То ж
хіба козу і хату так покине?

Село селом. Похилені двори,
як люди у літа. І дика тиша…
А думка визріває, як нарив,
що не біда, не горе тут, а більше…

Пародія

…Запий. Ну й що, як підеш криво,
Немов сапер по полі міннім?
Що варт горілочка без пива?
А «поліровка» - штука цінна!

Химер не бійсь – у них манера
Добрішати по третій кварті!
Запий, кажу тобі іще раз,
І заспівай – ми того варті!

2.06.2011

Ти збирав мене по крихті
В рухах, поглядах, словах
І повторював щомиті,
Що тобі потрібна я.

Але сталося печальне -
Ти не втримав, не зберіг
І кидаєшся вінчальним
На засмічений поріг.

Розриваєш квіти, стрІчки,
В тебе сльози на щоках,
Нащо смикати по крихті,
Якщо вся твоя була?

02.06.2011

Ты никогда не стекал дождём
По расскалённой горячей крыше?
Не был холодом и огнём
В шуме капель еле слышном?

Никогда не вростал в окно,
Единым прозрачным целым?
Не мечтал обо мне в простом
Кружевном пышном платье белом?

Не любил ты мои стихи,
Говорил, что всё - детский лепет
И ругал за пустые дни,
За безсонных ночей беспечность.

А дождём никогда не стал
И не станешь капелью звонкой,
Хоть бы я попыталась сказать,
Что ждала от тебя ребёнка.

02.06.2011

Машин гуденье монотонное.
Дурман акаций среди лип.
И существо ползёт безсонное
В стремленьи жадном - полюбить.

С душою полною отчаянья,
С глазами, с ложной пустотой
Лишь образ милый неприкаянный
С безумной острой прямотой.

Целует жадными обрывками,
Срывает путанку одежд.
Исчезнут вдруг настрои мирные,
Остатки девственных надежд.

01-02.06.2011

Невдачі переслідують
чи зирить світ з погордою, -
віршами висповідуюсь,
віршами виговорююсь.
А що мені лишається?
Лиш те, що хтось загубить...
Фортуна відвертається.
І я кусаю губи.
Було усе попереду,
тепер - якраз навпроти.
Народженим у середу -
Сізіфову роботу
і вічне невдоволення
буттям, у вищій суті.
Солодке - не дозволене.
Гірке - не проковтнути...
В природи-посередника
довершені закони.
Узріти світ у середу,
або - уже ніколи.

2004

Мова народу , як замкові мури,
Завше рятує з навал і облог
Орд словоблуддя , засилля халтури,
Чиста, як небо і вічна, як Бог.

Згине народ у безмовних обіймах,
Суржиком ниви засмітиться суть.
Друзі мої, слово батьківське сіймо,
Душі рятуймо з німотних окуть .

Мова народу – це шелест тополі,
Спів солов’їний, клектання лелек,
Човен , що хвильки гойдають прозорі,
Сни, що стартують в ракетах смерек .

02.06.11.

Коли гітари звук наповнить тишину
пожовклим старим блюзом, то знай,
що сонце вже сіда за горизонт,
рожевим світлом освітля пісок,
й легкі відбитки твоїх ніг.
Немає рими в цих рядках,
так само і життя повзе без рими,
Сивіють давні мури Риму,
вмирають шовкопряди на нитках.

Муравським шляхом повз рябі лани
Ми йшли в село, вколисане узліссям.
Прогіркло пахли перші полини.
Пливла десь пісня.

Котився день, травневий, молодий...
Спішили й ми з порожніми саквами
До джерела - у світ Сковороди,
Вкарбований у незабудь віками.

Ми йшли в село, якому літ і літ,
Де у пошані здавна хліб і звичай,
Де кожна хата, як його криниця, -
Замислившись, над вічністю стоїть.

Був день як день - звичайна середа,
Та ж у саду стрічав Сковорода!

***
Знову безкраїм моїм степом
побігли язики полум’я
здіймаючи шалену музику
обертаючи заворожений спокій
на лет і падіння
надію і розпач
слово і муку
*

Ты не всегда был мне опорой...
Жила я в поисках пути,
Чтоб вместе счастье обрести
И не сдаваться с первой ссорой.

Ты не всегда был тих и мил,
Но я нашла опровержение
Тупому гневу извержения -
Молила я, чтоб полюбил.

Ты не всегда мне улыбался,
И я старалась, как могла:
Надежду в сердце берегла -
И пыл души твой разгорался.

Ты не всегда со мной согласен:
Мы спорим, ссоримся, грешим,
Но нужен нам один режим -
Такой союз наш дом украсит.

Вдали от близких мне людей,
В тенистом таинстве ночей,
В мелькании бесконечном дней
Несу тоску по матери своей.

Мелькают дни, проходят годы -
Печали, радости, невзгоды...
Прогресс и казусы природы,
Большие, малые доходы...

Всё суета и жизнь уходит.
Тоска по матери приводит
В отцовский дом. И там находит -
Тепло от рук твоих исходит.

Я не всегда была с тобою:
Вдали оставлена судьбою.
Но часто вспоминаю с болью,
Как ты склонялась к изголовью...

Тебе здоровья и добра!
Спасибо, что нам жизнь дала,
Спасала от чужого зла.
За всё, за всё - тебе хвала!

Видишь ли, "друг заветный"-

(Всю жизнь тебя так называла,

Прятав сердца истину едва ли ),

А теперь посмею заявить

О том, как трудно жить

Без твоих рук, твоих глаз, твоэй души.

И сердце просит :" Ты не болей ,ты им дышы"



Так взять бы и вырвать всю эту боль,

И чуства впрять зарыть поглубже,

Тоску пустить бы доль,

Умиреть, наверно, будет луччше.


Нельзя всю жизнь любить,

Молчать , страдать не сумев звбыть.

Нельзя,нельзя же знать, что любишь ты

Но между нами сломаны мосты.


Так взять бы и прыгнуть в бездну,

Чтобы горечь отступила.

Да, дажэ если б из Земли изчезла,

Всё ровно любовь бы не убила.

О горе,горе, Україно!
На що сини твої ростуть?
О моя, матінко - рибчино,
Куди ж ці води нас несуть??

Твої кайдани виростають,
Міцніші цепи в них стають.
А діточки - блукають:
У сусідів вже гніздечка в'ють.

О ,серце -Україно, єдина лелечко моя!
Як зарадить гореньку , отруйному ,немов змія?
Коли сліпці тіло твоє топчуть,
І вже згаса "Шевченкова зоря",
І "дзвони золоті" не гомонять- шепочуть?????

Я не знаю, сон то сниться
Чи ява , чи небилиця
Чи, можливо, мрії
Про чудні події:

На ПМі тріо грає,
А поважний пан чекає
Поки вдатне щось утнуть,
Щоб сказати: вері гуд!

Не вдавалися Патарі
Три акорди на гітарі,

І терликав щось на лірі
Володимир Сірий,

Гентош той, що звуть Іван
Штурмував баян.

Величавий Чорногуз
Піджидав на блюз.

Вбіг захеканий Павлюк:
Та зробіть тихішим звук,
Гляньте, - Любця Бенедишин
Через вас сидить, не пише,
Через галас на ПМі
Я гальмую у поемі –
Щезли образи і теми,
Ох вже ці проблеми!
Обернувся і пішов -
Дим і нитка з підошóв.


Увійшов кривавий Гаррі
І вчепився до Патари:
« - Не мордуйте інструмент,
Не настав бо ще момент,
Щоби тиснути на струни
Ви занадто юні.
І хоча ви так нічого –
Стримайтесь небого!

-Ти ж бо, лірнику сіренький,
Кинь ці млосні витребеньки,
Виграєш із фальшю в нотах,
То не є робота!

-По моїм переконанню,
Непогано граєш, Ваню,
Та пораджу ще тобі –
Раком свисни на вербі,
На моїх повчися творах -
Тріоронделемажорах.

А ви, пане Чорногузе,
Не надійтесь дуже,
Ці не те, що блюз не втнуть ,
Їм не дасться й муть.»

Благо , втрутилась Адель:
-Перестаньте, Гаррі,
Ще повчаться в мене, в Ель,
Отоді і вшкварять!

Вбіг і Клюско Анатолій,
Під пахвою жмут бемолів
Ще й дієзи в кулаці –
Користуйтесь , молодці!

Увійшов солідний пан –
Член НСПУ - Кузан,
За такої – каже – гри
Розраховуйте на «три».

Тріо ждало від Софійки
Одиниці або двійки,
А вона їм п’ять і п’ять –
З лаври благодать.

З тої радості заграли
Чардаш, каперуш!,
Писки всі пороззявляли,
Навіть Чорногуз.

Олексій Потапов третій
Практикується в дуеті
З Гаррі спідтишка,
Хочуть тріо переплюнуть,
В бубон б’ють, термосять струни,
Тягають смичка.

Вітер Ночі
Теж охоче
Партитуру вчить,
Гаму до –ре –мі –фа –соль –ля
Витинає на роздоллях,
І не мовте: цить!...

Пребагато в небилиці
Парубки та молодиці
Натворили справ,
Та цю тему, зовсім іншу,
Не для цього, звісно, вірша
Я на бік відклав.
І нехай мені дарують
Ті, кого узяв я всує
До своїх маляв.



02.06.11.

У моєї у феміни
Ягід – повні жмені:
На базарі в першу зміну
Я торгую ними.

У моєї у феміни -
Грона винограду:
Виноградар - в другу зміну
Жду винагороду.

У моєї у феміни
Лоно – піч мартена:
Металургом - в третю зміну
Від темна́ до те́мна.

Описав я вам феміну
Файно і сучасно -
Але йду, дровець підкину,
Щоб лоно не згасло...


02.06.2011

Колись простіше все було,
колись...
Хоч не без джина, але зло
не так до труднощів тягло -
борись!

Сьогодні - імпорт усього.
І ламп.
Не Аладдін, а все одно,
бо сорок глечиків - ого!
Як штамп.

І на ПМ якісь дива!
Одні
у рукави тузи хова,
а інші - пишуть про права...
Складні.

Чи то така тут "боротьба",
чи як?
І хто ж тут "свій" Алі-Баба,
що сорок джинів вискуба?
Ось так!

2.06.2011

Красне літо розсипає
Сміх-сміх!
І мені дарує повно
Втіх-втіх!
У травичку, мов грибочок,
Сюп-сюп,
А у річці, наче рибка, –
Хлюп-хлюп!
Полунички в рученята –
Гам-гам!
Червоніє он малинка
Там-там!
Личко, сонечку, ласкаво
Грій-грій!
Пречудовий світ навколо –
Мій-мій!
2010

Прости, Милий Боже,
Сю душу живу,
Що Ти дав.

Прости, Милосердний,
І серце живе,
Що Ти дав.

Прости, Вседержителю,
Слово живе,
Що Ти дав.

Прости мені, Боже,
Або забери,
Що Ти дав.

2011

Як солодко, як боляче, як дивно
заплакати над римами твоїми
надривами
нестримно і нестерпно.
Для когось я, можливо, просто стерво.
Для тебе – згадка ночі-пантоміми,
де тіло – дибки, а душа – на дибу…

Не дай мені подати вдруге голос
і подихи мої не заримовуй.
Я сили вчуся рік чи трохи більше –
а досі не навчилась навіть тиші
і досі у твоїм гублюся слові,
і плачу в нім така безбожногола…

Як солодко, як боляче, як дивно
здіймати душу власноруч на дибу…

Голос кокаиновый
Penelope Cruz
Без слепой наивности,
Только боль и грусть,
Стелется по комнате,
Расстелает шлейф.
Дымом переполнена
Я сижу в окне.
Одинокий пялишься
На изгиб спины:
Родинки и пятнышки...
И следы любви...
Ссадины, царапины,
Кисти в синяках.
Вот любовь досталась нам!
Муки, страть и страх.
Так сидим и пялимся
В голое окно:
Я - твоё спасение,
Ты же мне - огонь.
Закоптил и выжег всё -
Так печёт в груди...
И спасенье нахожу
Там, где никотин.
Пальцами дрожащими
Поднося ко рту,
Выдыхаю с дымом я
Всю печаль свою.
Всё. Допела песенку
Penelope Cruz
В этой тёмной комнате,
Где лишь боль и грусть.
01.06.2011

Часів покоси,
правди досить...
Твоїм словам
тепер неспішно.
І Пеліон даремно
й безутішно
засів на Оссі.
Пішло “бувай”
із губ твоїх,
моїх очей
у тиші рай.
Вивчаю
перетворення утіхи –
на точку – простір,
на вузли – горіхи.
І сприйняття моє
не по прямій летить,
в обледенілій капсулі
зрослось,
душі у леті не чаїть
і знає більше
про свій лід,
аніж за втрату.
Йому накаркано
блукати
туди-сюди,
пружинно
цю хвилину
розгортати,
в годиннику,
що за зозулею
ходив
по кола
і глухі кути.
Нема майбутнього,
нема – що пережити.
Порожні мушлі
осяйного літа.
Іржа сріблиста
в місячне виття
вростає,
повітря збите
і кровить
у зграї
урвистих “лю...”
Люблю,
та незабаром
метелик ночі
згубить чари.
Він запалає
в танці
з мойрою
у парі.

25 Травня 2011

And in English:
---------------

No time
and no true
to your word
anymore...
Peloin is heaped
upon Ossa
for nothing.
Goodbyes
from your lips
and my eyes
demise.
I learn
how to turn
space to dots,
from nuts to knots.
My acceptance
is not
as the crow flies,
frosted over
and condensed
in the capsule
of the fatal stance,
knowing
more about the frost
than the loss.
It wanders
from pillar to post,
uncoils the minute
hand on my cuckoo clock
with its fading act
into the point
of impasse.
I have
no future
to outlast.
An empty shell's
what was the best.
A silver rust
grows in the baying
at the moon
and beaten air
bleeds with
tinctures
of lateral tongue
with “love” in mind
and soon
the butterfly of night
will meet its fate
in candled light.

May 25, 2011

иней палой листвы парчов,
нов и ноябрен,

город безграчен и огорчен
каждым грабом.

мы по ладони вкопаны в тьму
чтиворечий,

каждому вой дан - по одному
cбессердечить.

2010.

Ось – ось, здається, випущу на волю
Мелодію , що зріє в надрах вен,
І я парад імен тоді очолю,
Де після мене Моцарт, Бах, Шопен .

Ось –ось, здається, в ділі римотворчім
Нарешті видам істинний шедевр,
Що сам Павлюк у мене взяти схоче
Автографа, - жаги бо йняло нерв.

Ось – ось, здається, заспіваю круто,
Що заздритимуть бору солов’ї,
Та це фантазії, - таланту суто
Стає лише на марення мої…

01.06.11.

Можете, колєги, замість Павлюка себе приміряти))

Я на себе беру,
скільки можу донЕсти.
Без кінця вибачаюсь
за скривджену мить.
А життя не прийма
мою ноту протесту,
як біду не назви -
однакОво болить.

Липень літу не здав
надокучливі тести,
от і плаче.
За двох надривається дощ.
...Знову жінці одній,
що в душі - поетеса,
власне щастя, як вірш,
зримувать не вдалось.

2005

...Милий хлопчику, спочинь-но, розчешу твої кучéрі,
поцілунки до вечері – то найкращий ліґумін,
тепла втома невагома, наче хмара чорнобрива,
чорнобривцями колише, тихо-ша, засніть, малі...
Попливемо сном, і човник нас обох візьме на плечі,
гойда-гойда, ластів'ята, заморилися за день…

…і вночі – сплітати сіті з рук, і ніг, і снів вабливих,
ніби рибки срібнопері, ротом на гачок пливти…
Сон його – сріблясті хвилі, сон її – то мушля тиші,
дотули до лона вухо – чуєш, як зітхає Бог?
То чаїними слідами ходить їх любов-сновида,
шкіра місяця волога, океанна кров густа,
довга вервиця слідочків у пісках безчасся ночі,
Не впусти руки вузької,
виведи мене у день….

Не везёт - так не везёт!
Зацепилась за комод,
Наступила на кота,
Крики, визги, суета!
Я коленкой, да об стол!
Миска с кашей - бряк! На пол!
Повернулась, поскользнулась,
Рядом с миской растянулась!
Я ору и кот орёт,
В каше я и в каше кот!
Так! - кричу я, - уговор!
Ты вылизываешь пол!
Сладкой кашей мы с котом
Наслаждаемся вдвоём!
Так бывает - не везёт,
Но зато доволен кот!

…усе не так. Для чогось так вже склалось,
А може, хтось за це все відповість?
Діапазон всього у дві октави,
Хоча й вони і то не збереглись…

…не відбулись. В тенетах тих інвенцій
Застряли між незрощених думок.
І тільки щось вогнем заниє в серці,
То був, либонь, на зустріч сотий крок…

…і він минув. І далі йти не можна,
У хащах всіх дурних перипетій…
І все би так, та знов чомусь тривожно,
На морі – штиль, а в серці – буревій…

…і надарма. Хай вже не дме на руки,
На душу тих, що зібгана в кулак.
То була мить тривоги і розлуки,
А нині добре, добре… Та не так.

Ти мене, матусю, не свари:
То кохання стрілося із долею...
Лагідні у липні вечори
Так натхненно пахнуть матіолою.

Не свари, матусю, не свари:
Цілувалася із ним за школою.
Небо колихали явори
І весільно пахло матіолою.

І злітало серце догори -
З ним була і сильною, і кволою.
Він слова пестливі говорив,
І вони хмеліли матіолою.

Ти мене, матусю, не свари:
То кохання стрілося із долею...
Лагідні у липні вечори
Неспокійно пахнуть матіолою.

Вірш СашО написав про Муму -
честь і слава ПМська йому.
Написав би ще він про коня –
хіт новий для пародії дня.

Як змішались би люди і коні –
настрочили б Пегасових клонів.
Вже би можна знімати кіно
про ПМівське Бородіно.

В дружнім колі і Муми, і люди,
у тій ванні – новий Вавілон,
добре, мова одна в нас усюди,
не пародія, а пентагон.

Ні, не той, що війну пророкує,
наш - від воєн боронить усіх,
бо у жилах нестримно нуртує
щирий дружній веселий наш сміх.

Всі пародії строчать уміло,
а у ванні заплив за запливом.
Від води аж зсудомило тіло,
тре" послати когось і за пивом.

Вже замало у ванні і місця,
бідний песик забився в кутку.
Де ж Герасим, хоч йди та й повісься,
краще в річку, ніж долю таку.

Кінь себе затоптати б не дав,
не ловили б у ванні ми гав.

Не «Муму», а якийсь «Macintosh»,
А чи то поетичний "Рenthouse":
Станіславська, Кузан і Генто́ш,
О.Зубрій, Бачія і Чорно́гуз.

Познущались вони над Муму -
Утопили собачку... У ванну
Позалазили... Я не пойму,
Це до шмиги Тургєнєву Йвану?

Повертайся, Тургєнєв Іван,
Приведи і Муму із собою -
Принеси їм горілочки жбан
І закуски хоча би якої.

Хай сідають на чистий газон
І вилазять із ванни скоріше -
Бо чекає їх «Декамумон»
І поема «Мумоній» у віршах.


01.06.2011

Хотя Му-Му
во царстве мрака,
Но люди
помнят о собаке.

2011

Пародія

Нині не до перéсічних справ –
Пан Василь всіх у ванну запхав!
Хто там спúнку намилить комý?
(Вже забули чомусь про Му-Му…)

І Герасиму місця нема,
Воду влити забули – дарма!
Ще собачку затопчуть на дні –
То такі… пародисти одні…

Все гадають – де ніс, де корма?
Добре, в ванні вітрила нема –
Так би точно чкурнýли кудись!
Ще Му-Му затесалася… Брись!

В ванні – кожен друзяка і “кент”,
Ну а хіть… То як вдасться… Му-Мент!
А не вдасться – то просто… помрій…
Знав би те все спочатку Зубрій!

01.06.2011

Пожбурив Герасим Му-Му
за корму... Не нюхати їй більше квіти...
Ох важко мені уявити
Му-Мою себе... Не збагну -
Ну чому я це маю робити?!
Шкодую, шкодую Му-Му
І заздрю Патарі Бачії -
вдалось їй! А я ж бо не вмію
пірнати так довго....
Ось перша спроба, і друга спроба...
Я також, ніби, творча особа -
як хочу творю, а як ні - витворяю!
Ось навіть Му-Мою себе уявляю...
Агов, гей, народ!
Хто не встиг, всі за мною!
Шикуємось в чергу услід за Му-Мою!
Ой, ні! Що я мелю? Не треба! Му-Му
давно вже Герасим жбурнув за корму.
А нам ще життю радіти
і нюхати, нюхати квіти!

2011

Ж. С.
Романтик железного города
С холодным бронзовым взглядом
Задумчиво чешет бороду
И грязно ругается матом.

Романтик железного города
Курит, прищурив глаз,
Не осыпает золотом
И не умеет играть.

Сквозь дымку он улыбается.
Сверлит бронзой глаза.
А вы о нём не мечтаете?
Вам эта боль не нужна?

И, тихо ругнувшись матом,
Бъёт кулаком, как молотом,
С холодным бронзовым взглядом
Романтик железного города.
30.05.2011

Заховалася щирість
глибоко у закутках серця -
подолала її нелюбов у нерівнім бою...
Я боєць чи глядач
серед цього безладного герцю?
Прохачем у недолі за долею в черзі стою...

Як в примарному сні
проминають ошукані мрії...
Я не плачу, вже ні, бо не топиться жаль у сльозах
Тільки серце щемить
в неминучій холодній завії
серед літа й тепла, безнадією випитих днях.

Заховалася щирість
у закутки серця глибоко,
як сполохана птаха , мисливцями загнаний звір
Може вийде колись
через очі бурхливим потоком...
А допоки, у серці щемить і туманить мій зір.

2011

…Спробуй себе уявити
На місці собачки Му-Му.
Пожбурив тебе за корму
Герасим. Не дав зрозуміти,
Що більше вже нюхати квіти
І дзявкать не будеш йому.
Спробуй себе уявити
На місці собачки Му-Му.
Ніхто не питає, чому
Хазяїна щиро любити,
Хоч він тебе їде топити,
Повинна? Бо треба ж комусь.
Спробуй себе уявити…

Спробуй себе уявити Олександр Зубрій

Перша спроба пройшла зразково -
Дві хвилини була під водою
І, хоч ванна наповнена знову,
Я... ще пару хвилинок постою.

Друга спроба напрочуд вдала -
Три хвилини і гак у додачу,
Та, чомусь, мені знову мало...
Я не здамся і не заплачу!

Третя спроба (Бог трійцю любить)-
Майже п'ять хвилин під водою!!!
Я, нарешті, як творчі люди,
УЯВИЛА СЕБЕ МУ-МОЮ!!!!!!!

Страсті за Му-Мою Патара Бачія

Вже від мила очей не бачу я,
Що ж ти робиш, пан Біг, зо мною,
Раптом стала Патара Бачія
Під водою ванни Му-Мою!!!

Стала справді, немов собачка,
Під водою дряпалась, вила,
Ледь - як Байду, за ребро гаком
Ще й сама себе – не зачепила.

Затопила сусіда знизу,
Як себе уявляла Му-мою,
Капа, капа вода з карнизу,
Бо ще й мукнула під водою!

В ражі експерименту Ярослав Чорногуз


Пародія на пародію на пародію

Ось така в нас Му-Ма із вами -
Не вилазять поети з ванни.
Всі себе уявляють Му-Мою
Та ще й (м)укають під водою.
Першим приклад подав Зубрій,
Він увесь розчинився в ній,
Не у ванні, а в тій Му-Мі.
Дивні думи в його умі.
Уявляти - заразна справа:
Роздяглась - і до нього Патара.
Не в Му-Му! А у ванну, друзі!
Й понеслося по всій окрузі!
Всі взялися за експерименти:
Му-Мію, Му-Маю, Му-Моменти...
Епідемія шириться швидко -
У роботі нікого не видко.
Всі пірнають, Му-М"ять, Му-Міюють,
Над собачкою всі домінують.
Тут прийшов Чорногуз із підколом -
Він свій шанс не упустить ніколи.
Він у ванну заліз - уявіть!
У Патари з"явилася хіть
До життя.
Ей! Ви двоє, а нуж, потісніться,
Бо для кобзи немає вже місця,
А ще треба капелі й кумі...
І маленькій нещасній Му-Мі.

2011

Коралові рифи і води прозорі.
Корали - рожеві, а води - у зорях.
Вагання там зайві і зайві скафандри:
В життєвому морі я плив Іхтіандром.

Неначе потрапив до райського саду:
Повсюди краса, а довкола принади.
І там не було ні тривог, ані горя -
В чудовім куточку життєвого моря.

Це зверху десь, бурі на нім вирували,
Вони і мене, Іхтіандра, чекали.
Чекали та лагідно й тихо просили
У райськім садку набиратися сили.

А серце шепнуло мені по секрету:
-Юначе, на щастя знайди амулета.
Й уздрів я її: і найпершу, й останню -
Перлину у мушлі з палкого кохання!

Цвіте бузок у Творчості саду,
Ворота відкриваючи для літа.
Я щось шукаю серед сього цвіту,
Надіюсь, може щастя тут знайду
І...проковтну

В прохладе винницких каштанов,
когда они расстелят тени,
не поленюсь, и утром встану,
перед тобою на колени.

2010

Кожне серце має корінь.
Кожен лицар має дім.
Кожне Сонце має промінь.
Кожен пломінь має дим.

Я чутний не кожному вуху.
Так треба.
Я бджола, а ти вулик.
Я приніс тобі меду.

Облітавши все навколо,
накружлявшися по колу,
я набрав пилку й нектару.
Це мої могутні чари.

Кожен шлунок має горло.
Кожне горло має рот.
Кожні губи мають гордість.
Кожна гордість - лише лот.

Змащую я твої губи.
Жало - мудра комета.
Я бджола, а ти вулик.
Я приніс тобі меду.

Вирушивши завтра вранці,
залечу не в кожний дім.
І не всі побачать танець,
і який я красень в нім.

Дехто скаже, що я трутень.
але я покажу мед.
І вкажу на їх отруту,
що прилипла до комет.

Оближу я твої губи.
Так смачно - до злету!
Я бджола, а ти вулик.
Я приніс тобі меду.


07.09.2008

Пародія

Париж, Париж, як в слові цім багато.
Навіщо я Дискавері дивився.
От не чекав, що Франція – це свято,
котре веде до сліз, як молодиця.

Душі в Парижі весело в компанії.
На Ейфелевій вежі, на Монмартрі
гуляє веселіше, ніж на хмарі,
а серце плава у текілі і шампані.

А тіло вирішило, досить з мене грижі,
пластом лежатиму, бездушно-бездиханне.
Мене покинула, ну добре би в Парижі,
а то на Баренцеве море, на заслання.

Я так хотів поїхать до Берліну,
співав би там, як ситий нахтігаль.
Ти зрадила мене, мов матір рідну,
нехай тебе навчить отой Пігаль.

Нехай горить вогнем така душа,
хай попіл понад Сеною розвіє.
Без серця я не Саша, а СашА.
Душа моя, невже ти теж… свята?

30.05.2011.

Вже від мила очей не бачу я,
Що ж ти робиш, пан Біг, зо мною,
Раптом стала Патара Бачія
Під водою ванни Му-Мою!!!

Стала справді, немов собачка,
Під водою дряпалась, вила,
Ледь - як Байду, за ребро гаком
Ще й сама себе – не зачепила.

Затопила сусіда знизу,
Як себе уявляла Му-мою,
Капа, капа вода з карнизу,
Бо ще й мукнула під водою!

31.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)