Шифер.
Штось ховзкий - видко падав дощ.
Восьмий.
Тарілки. Хліб, сметана, борщ.
Семий.
Туй ремонт. Циймент и вапно.
Шестий.
Туй за фронт никают кіно.
Пятий.
Ун, она. Сим не до кіна.

Море на четвертум палинки й вина.

Третій.
Пеленки и дїтинський писк.
Другий.
Старики. Дохтор мірят тиск.
Перший.
Магазин. Много шуб и пальт.

Оп-па! Долетів!
Асфальт

Жив-бов хлопчик-даун,
Доста легко жив:
Вшитко в рот подай му,
Вшитко покажи.

Як тваринка: дише,
Какат, їст та спит,
Нич `го не колише,
Нич `му не хибит.

В мозок вітер дує,
Як в пусте дупло…
Сись проголосує
За еС Де ПУ о!

Коли я году мав дись три,
То цігаретлик взяв у зуби,
А няньо каже :-Ни кури!
Узяв римінь та убив- убив!
Пруйшли годи. Типир я п "ю,
Ни промину нієдну курву,
Паскудно лаю, карти б"ю,
Но тямлю няня - і ни курю....

Давно, коли ще був Союз,
Мені казав один француз:
"Щоб ти не знав життєвих драм -
Шерше ля фам!

Гарненьку фаму підшукай,
Тоді живцем потрапиш в рай,
Коли ж ти фами не знайдеш,
То пропадеш".

Питався я у різних дам:
-"Чи ви, пробачте, не ля фам?"
Одна сказала: "Ну ти й хам!
У морду дам!"

Сказала друга: "Я то фам
Але не зараз і не вам..."
Коротше, толку ні на грам,
Я знову сам.

Мов шершень я туда-сюда,
Багато фам, одна біда-
В бістро-так всі, а там -мерсі,
Й тю-тю в таксі.

Ну, не летять в моє гніздо!
Звичайно, я не Бельмондо,
Але ж і не гіпопотам;
Якого ж вам?!

Із горя думав-та невже
Фам не шерше у негліже?
Ніхто не йде-волосся рву-
На рандеву.

Забракло все ж одній грошей...
Мій портмоне вона шерше;
Як відшершелила платню,
То стала "ню".

Шикарна мадемуазель!
Шиньйон, лосьйон, Діор, Шанель,
Нейлон, капрон, мадаполам,
Ну, справжня фам.

Я, нашершелившись як слід,
Ослаб мов дід, ще й інвалід,
Аж фам сама шерше мене
За реноме.

Отак з"явилася сім"я
Із двох персон-мадам і я;
Щодня розмови про амур,
Кругом ажур.

Один гарсон між нас загруз...
І став трикутним наш союз,
А згодом_паралелограм
Оце так фам!

І далі фам шерше мес"є,
Помалу колом шлюб стає,
Рогатий в центрі, наче лось-
Це я, не хтось.

Мене ж ганяла тут і там,
Не фам, а прямо Чінгісфам!
Якби я інших фам не мав,
То б геть пропав.

Отой розхвалений амур-
Обман, хвороба або дур,
Нехай все хамство пропаде,
Ну їх в біде!

А втім, нормальне се ля ві-
Усі здорові, всі живі,
Як щось не так-то міль пардон
І весь шансон!

На Олені Труси зелені
На Ирині-Світло-сині
На Лілі Чисто білі
На Наташі Рябі, не наші
Зато на Єві Місцеві
У Маринки Розмір малинький
А на Любі Гаті грубі
На Люді Мадярські буді
А в Маруськи Фасон руський
На Вірі Темно-сірі
На Ліді Майбліді
На Берті Спереду протерті
У Наді- Ззаді
А на Макрині Посередині;
На Каті Полосаті
У Марічки Кругом чічки
У Валі Тоже, но пов'ялі
У Машки Ромашки
У Юлі Якісь пасулі
У Стефи Чирви та трефи
У Анжеліки Бубни та піки
У Нати Кругом заплати
Тими , що у Свети
Шкода мити туалети
У Моніки Довгі панталоніки
Зато у Женьки Коротенькі
На Шурі Усьо в ажурі
Нюра Носит из гіпюра
У Насті Чіпкасті
У Лариси Клин висит
А Ліза З трудом залізла
У Христинки Слабі резинки
Зато у Жужі Сильні , дужі
Носит Ніна До коліна
А у Олі Половинки голі
Дустала Маріка Уд чоловіка
Сара-З базара
Галина З магазина
Анці Купили коханці
А Оксані Якісь п'яні
У Тамарки З гуманітарки
На Марті Нич не варті
На Ріті Добрі уліті
А у Рози Добрі на морози
Людмила Сама пошила
Алла Сусідські вкрала
У Тані Якісь рвані
На Мирославі Тоже діряві
А Віта В цілі одіта
У Сніжани Є й кармани
На Аліні Бікіні
На Калині Замащині
Рая Завезла з Китая
Марії Загнали з Росії
У Гапки Спадок від бабки
Ріва Дустала з Тель-Авіва
У Еріки З Америки
На Маргареті Від друга Петі
На Соні-Від Льоні
У Іци Від Галамбіци
Лиш у Зої Куплені за свої
У Дусі Не в моєму вкусі
По Мар'яні Відсутні дані
На Аліці Як солдатські нагавіці
У Наталки И відіти жалко
На Ірмі Безрозмірні
А Леся Без них є…ся!

"Я вас любил; любовь еще, быть может…"

Я вас любив и дуже годно бити
Што вта любов загасла ни домак
Айбо мене ви годні вже забити,
Ни прийду д' вам ні нині ні май пак.
Я вас любив так, ги болото свиня,
Шпаціровав из вами я ни раз;
Но туй чомусь ся родила дитина...
Типирки вже най другі люблят вас!

Вже й ти безсилий у тій правді

Немає віри вищої за Правду.
Пророк Лев Силенко

Ти мужній адвокат.
Від влади захищаєш
отою ж владою покривджених рабів.
Ти захищаєш,
наче просвіщаєш,
бо й сам покривджений,
і раб на пів.
Крива Феміда
і судді підступність,
фальшований закон багатіїв…
Щодня товчеш
оте огидне в ступі,
хоч вже на цьому
і «собаку з’їв».

«Чи то на краще,
чи то на більше гірше,
чи то початок,
чи то тупий кінець,
чи перейнятись
«горем» тих крутіших,
що мають владу
й товстий гаманець?»

Та хто ж за бідних,
що живуть з зарплати
хоч слово скаже, де суддя
на важелі
для хабарів від влади
кладе
знедолених життя?

У тім суді –
не правосудді! –
знедолені завжди в біді.
У тім суді –
немає суті,
є приробіток для судді…

В пітьмі знедолена країна,
чужий бандит в суді суддя,
підсудні – мати-сиротина
і сирота – її дитя.

Вже й ти безсилий у тій правді,
все важче в правді і тобі.
Як на війні, не на параді,
ізнову йдеш
у правий бій.

Сивий Кентавр

30 грудня 2010 р.

А на війні як на війні -
Думки згасають осяйні,
Високе небо тускне-гасне,
Життя плюється, кров’ю красне.
І полотніє дух тривоги,
На сонце моляться дороги,
Хліби пліснявіють насущні,
В тумані зріють дні задушні
І божеволіють солдати,
Коли сміються автомати,
Шугають душі в позасвіття
Невінчані…Сумне століття...

КАРПАТИ
Мов непохитна кам’яна стіна,
Стоять могутнії Карпати-гори.
Ніяка спека й дощ їм не страшна,
Бо гордо дивляться на Чорне море.
Покрита мороком вершина їх стрімка,
Туман із хмар рознісся в полонинах.
Ліси могутні таємничих благ
Безсмертну славу шлють по всіх країнах.
Немов священна постать, крізь віки
до нас долине голос із вершини:
„Стоятимуть Карпати навіки
і без Карпат не буде України!”.

ГЕОГРАФІЯ
Географія складна,
бо країна не одна.
З поміж всіх наук відомих,
Вчить планету лиш вона.
Чи у Африці ти будеш,
Чи в Америку підеш,
Та на кожнім континенті ти географа знайдеш.
Він розкаже все про гори,
Про моря і про ґрунти.
Розповість про всі народи,
Про Нові й Старі світи.
І про плавання цікаві,
Чорна море й океан.
Про населення в країні
Й про економічний стан.
Говорити можна довго,
Та не вистачить і слів
Розповісти все докладно
Про науку всіх світів.

МАТЕМАТИКА
З поміж всіх наук мені,
Чи насправді то чи ні.
Математика цікава, наче пташка навесні.
Всі задачі, вам скажу,
Що я знаю – напишу.
Ну, а ті, що невідомі –
Вчительку я попрошу.
Пояснить вона мені –
В чому річ. Й тоді ясні
Стануть ці мені слова,
Адже тема в нас нова...
А коли кінець уроку –
Учні в класі з напівскоку
На перерву всі підуть.
Лише вчитель все ще тут.

Осінні сайти обіцяють дощ,
І жовте, мов коньяк, стікає листя.
Веселі друзі в вічність потяглися –
Ти п’єш один, зітхнувши: «Так отож…»

Життя коротке – хоч на день продовж,
На вірш, на тост за всіх, що не збулися.
Погойдуються в чарці, як в колисці,
Два символи епохи – Бог і Бомж.

На дні завжди лишається сльоза.
Бродяги, ланці, грішники, сіроми
Із тьмяним блиском в золотих очах,

Чи є для вас, як стрінетесь по всьому,
Хоча б один генделик в небесах?
Мовчить Святе Письмо, як партизан.

В той вечір не співав, не пив -
Лише на неї я дививсь.
Так можуть діти, так можуть діти.
Та той, котрий із нею був,
Сказав, щоб я її забув,
Сказав, щоб я її забув, -
Мені не світить.

Той, хто раніше з нею був, -
Про гальма взагалі забув,
Я пам'ятаю - я був не п'яний.
Коли ж я вирішив іти,
Вона спитала: «Ти куди?»
Вона сказала: "Не іди,
Ще надто рано!"

Й той, хто раніше з нею був,
Мене, як видно, не забув, -
І якось в осінь, доволі пізню -
Я з другом йду, дивлюсь - стоять, -
Вони стояли мовчки в ряд,
Вони стояли мовчки в ряд -
Їх було вісім.

Зі мною - ніж, подумав: все ж
Мене так просто не візьмеш, -
Тримайтесь, гади! Тримайтесь, гади!
Життя за так вам не віддам,
Ударю спершу вас я сам,
Ударю спершу вас я сам -
І дам вам ради.

Й той, хто раніше з нею був, -
Цю справу круто завернув,
Цілком серйозно і надто грізно.
На карку хтось мені завис, -
Валюха крикнув: «Бережись!»
Валюха крикнув: «Бережись!» -
Та було пізно.

Я відповів за все вперед.
Є й у в'язниці лазарет, -
Я там валявся, я там валявся.
Хірург всього мене латав,
«Тримайся, брат!» - мені казав,
«Тримайся, брат!» - мені казав, -
І я тримався.

Розлука миттю пронеслась,
Вона мене не діждалась,
Та я прощаю, її - прощаю.
І, хоч всі пристрасті вляглись,
Того, хто з нею був колись,
Того, хто з нею був колись, -
Не вибачаю.

І, хоч всі пристрасті вляглись,
Йому, хто з нею був колись,
Йому, хто з нею був колись, -
Я пригадаю!


14.01.2011

вербовим прутиком - по глині...
заміси
слова і суті - у єдине тіло,
що на світанку щастям зо-ло-ті-ло:
воно - хотіло, і воно - летіло,
немов лелітка -
із медвяних снив

у бурштини чекання, в руки долі,
де краплею на споді - мураша
зав"язло у смолі:
його душа
спочинку просить...
ти цілуєш - "шаааа....
засни..."
...і засинає,
і поволі
збуваються обітниці усі,
що дані
травам, каменю і житу,
тобі, мені, метелику, осі,
зозульці, лані, мигдалеві -
ж-и-т-и:
не ворожити "чи буде, чи ні" -
триматися за серце чи стеблину...
...і павутинка усміху полине,
де полинові пахощі сумні
з лавандою сплелися
воєдино...

У надрах слів живе могуть незнана.
З глибин отих - скрижалей таємниць -
Ім'я твоє розкотисте, кохана,
В князівстві трав, у пахоті суниць.

Віщун і знак, код вкладеної сили
У кожнім слові, що зійшло на пруг.
Тисячоліття їх не пригасили:
Вуста розтулиш - запрацює плуг!

І слів назад не вернеш, не спіймаєш,
Як випустив - то вороття не жди.
У надрах їх і Цур, і Пек дрімає,
Але до часу: щастя чи біди.

Зерно і меч...В лексемах бродять гени.
Хто ж ми - творці чи слів сліпі раби?
Не квапляться з вердиктом діогени,
Не менша тайн в космічної доби.

От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!
І Наталці,і Маринці,
І Мишкові,і Галинці,
І Олегу,і Сашку,
Намолов Мороз сніжку!

Сипле-сипле на поріг
Дід Мороз пухнастий сніг,
А Зима збирає в міх
На морозяний пиріг!
Наліпила для потішки
Ще й морозяні горішки!

Щоби був пиріг на втіху,
Додала ще й дрібку сміху!
Вдалий видався пиріг,
Бо чудовий випав сніг!
От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!

2010

Заблукала любов в павутиннi стежин,
Позбивала натомленi ноги,
Все шукала,де ж вiн,той єдиний,один!
Та чужі зустрічала пороги...

Заблукала любов у чужій стороні,
На чужих захолола долонях.
Вже забула,як влітку співала пісні,
Сивиною застигши на скронях...

Покотилось по серцю стежинкою сліз
Вже здавалось,забуте бажання,
День вчорашній залишив сліди від коліс,
Там,де плаче розп'яте кохання...

2010

Дика симетрія привитого простору
Надто абстрактно трактує пейзаж
пальці дерев несправжнього розміру
зап*ястя колише червона гуаш

народження п*яної діви завчасно.
рамки і течії
як завжди приречені
для когось стати прекрасним.

акварель розродилася поза папером
і кричить у потугах бо справді болить
викохує муз прямо в партері
бідний актор драматично мовчить

народження п*яної діви завчасно.
рамки і течії
як завжди приречені
для когось стати прекрасним.

- Що було сьогодні в школі?
Батько став синка питати.
- Та чогось – сказав Микола –
Все про вас питали, тату.

Чи не ви бува той Коник,
Що злетів високо нині
І тепер в панах серйозних,
Ще й такого має сина,

Я сказать хотів по суті,
Але тільки заікнувся:
- Тато мій у інституті…-
Вчитель наш аж посміхнувся.

Каже: - Сумніву ніколи
Я не мав і, чесне слово,
Бачив я давно в Миколі
Справжню жилку наукову.

Тут не втримавсь поруч Славко.
Каже: - Справді, в того тюті
Тато - сторож на півставки
В мого батька інституті.

Поезія - це той дзвінкий струмок,
Що витікає з надр душі твоєї,
Це мрії у тлумаченні думок,
Що з вірою вселяються в надію!

Поезія - це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія - це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!


2010р.

Сина в місті стрів колись
Аліментник – батько,
Той відразу похваливсь:
- Все у мене гладко.
Навіть кажуть вчителі,
Переплюнув тата,-
Як і ти, провчивсь сім літ,
А лише у п’ятім.

Ніби книжку, гортати слова.
Чути клич у гортанному голосі,
Відчувати на дотик любов
Як хлібину у зрілому колосі.
У обіймах єдиної з муз
Свої ніздрі теплом лоскотати,
Вуст жагучих спивати нектар
І щоночі ставати на чати.
Бо вкрадуть. Відберуть. Не дадуть
Насолоді явитися в радості.
Бо за щастя потрібно щодня
Не вмирати – боротись до старості.
Я стою і борюся. Вмираю
У тобі… На порозі до раю.


2011

Не чую. Не бачу. Не дихаю.
Білі обійми сну…
Падаю в білу віхолу –
От хоч тепер засну!

Не чую, не бачу, не дихаю -
Смертю від болю врятована.
Я була дуже стомлена
Мріями, болями, втіхами…

Alea jacta est! -
Все як у сивій давності.
Жухне старий анапест
Хворий моєю уявністю.

Я іще майже тут.
Доля рахує вильоти.
Ті, хто іще живуть,
Вперто шукають вигоди.

Alea jacta est!
Вимолю в Бога спокою,
А хтось понесе мій хрест
Стежкою чи дорогою…
11.11.2010

сьомий вимір вогню надцять третє століття до ери
незаведених книг і неписаних календарів
ти малюєш мене на стіні у глибокій печері
і щодня біля ніг залишаєш казкові дари
світ простий як у сексі аби ти не схибив до часу
все вирішує жінка без прав і свобод і дурниць
ми з тобою печерні достоту або папуаси
жодних "ні" не існує і жодних "тихенько і цить"
де той матріархат - сокровенна історія світу?
о печерна любов! у панельних будинках не так
ти завжди у шкарпетках футболці і навіть зі світлом
це вже патріархат
і на запах і навіть на смак

Вагітний день у грубім ковпаку
Навшпиньки підбирається до краю...
А Той, що записник буття гортає
Дрімати поволікся в осоку...

Ку-ку.!Ку-ку..Сіреньке пташеня
Блукає серед нот, росою вмитих..
Чорнявий Вечір, в молоках розлитих
Сідлає срібногривого коня..

Дзвенять-летять з безодні мідяки.
Блищать сльозою на трагічних стріхах..
Там зойк..там Смерть..
там біла-біла втіха..-
ЇЇ цілунки - чорні нагідки..

..Вагітний день у грубім ковпаку
Навшпиньки підкрадається.. до краю..
Де у хаосі арій затихає
Загублене зозулею - Ку- ку..

Кохання келих вдарився в буденність;
Дзвеніли шибки серця самотою.
"Не можна! Ні!" - кричить душа щоденно,
Та серце любить марити тобою.

По венах кров ганяє...лихоманить,
І з келиха зосталась половина.
Твої вуста вже більше не обмануть -
Любов тебе в капкан не заманила...

Тебе не жаль - не перший, не останній,
І погляд в тебе звичний - як в усіх.
Хоч запалив в душі моїй бажання,
Та довго ти протриматись не зміг.

Можна стати на мить небом
З необачно м’яким тілом
Мати біле сукно з вати
Вкрити ватманом світ змін

Під широким шатром пилу
Досі плачуть старі верби
Невідомі слова й дати
Невагомих думок плин

Хочу стати твоїм небом
До колін у вбранні з вати
Зверху видно усі вади
Наших жестів густа тінь.
11.01.2011

- Свободо, ти гірка на смак!, –
Раб, від ярма звільнившись, плакав
І горював немов собака,
Згадавши прив’язь і маслак.

- Тепер я вільний, та прошак.
Яка кому за це подяка?
Свободо, ти гірка на смак!, –
Раб, від ярма звільнившись, плакав.

- І що, ходив би ще в служаках,
Не навтішаючись ніяк
Тим, що панюга - задавака
Тебе оцінює в мідяк?

- Свободо , ти гірка на смак!

2011

Залиши мені сонце в мереживі Ріволі,
Рясноцвіт парасоль під весняні барвисті грози,
Розпашілу квіткарку в усмішці від Мони Лі...,
І на теплих долонях легкий аромат мімози.

У ранковій імлі Єлисейські пусті Поля,
Розкуйовджені хмари на самій верхівці Башти.
Оксамитне кафе, де співав Азнаур, – і я
Загубила «сьогодні» й зустріла себе вчорашню.

Залиши рандеву під вогні авеню Монтень,
Неясне відчуття поцілунку – як незворотність.
Два бокали Шато О-Бріон і останній день,
Коли ми надпили чарівного смаку – самотність.

Я знаю, що біда таки навчає.
Я вірю тому, хто усіх прощав.
Бо хто літав, ціну падінню знає,
Якщо, звичайно, м'яко він упав.

І попри те, що втрачено багато
На невеликім проміжку життя,
Душа чекає вперто свого свята -
Безкрайнього, як небо, почуття.

2007

Гіркне в часу на вустах
Поцілунок на прощання.
Я не в юних вже літах,
Не вертаюся під ранок.
В долі щастя не прошу,
Хай щаслива буде іншим.
Вищим зверхність їх прощу,
Бо своє вже знаю місце.
Вчусь на власних помилках,
На здобутках і провинах -
Бути вільною, мов птах,
І слабкою як людина.
Бо повз прикрощі й жалі,
Все ж надій міцніють стебла,
Щоб припавши до землі,
Ще раз глянути у небо.

2007

У сни потайні мої солодко входиш.
Як листя осіннє, осиплеться одіж.

І хвиля жагуча палкого нестриму
У гойдалці ложа внесе до Гольфстріму.

Прорвуться назустріч крізь нетрі і хащі
Два люблячих серця і душі пропащі.

Налляті по вінця і млостю, і дрожем
В неситих обіймах літа переможуть!

А жадані стогони, звихрені скрики
Пливтимуть у ніч, як мелодія скрипки.

перстень кинула в криницю:
перса тугою повиті,
наче бинтом туго-біло,
щоб молозиво приспать...
сон короткий, невагомий,
по воді - по люстру кола
не дивись у ту криницю -
там живе тужавий біль,
там луною кам"яною
хтось зове тебе, тобою
хтось зітхає, і причинно
ходить в луках тінь чиясь...
перстень кинула в криницю -
і Зорею він озвався,
і руки її торкнувся,
і уже не відпускав...

Мій телефон вже третій день мовчить.
Чекаю я, та ні дзвінка від тебе.
А час повзе: година тягне мить,
І тільки вітер гонить хмари небом.

Мій телефон - у зоні покриття.
Надворі ніч - і зірка щастя впала...
Щодня сюрпризи нам несе життя:
Мобільна фея, певно, закохалась.

Мій мелефон забутий усіма:
Тобою, любий, феями з мережі.
А за вікном знов сльози ллє зима...
І спів дзвінка у просторі безмежнім.

Мій телефон щасливу пісню ллє -
Прокинулася фея стільникова.
"Алло! Кохана, серденько моє!"
І я щаслива тебе чути знову!
13.01.11

У сонних вікнах бродять перші сонцесміхи,
На берег хмари впали вітру руки-крила,
Пригнули клени неба край на дах домівки,
Зеленим світлом день вже повнить верб вітрила.
2010

Метелик сніжинки малює стежинку,
Сміється сріблястими хвильками вечір,
Від хати до хати біжить без спочинку
На коляд юрба галаслива малечі.
2011

Сніг іскрився кольорово,
І у ньому, неглибоко,
Чарівну знайшов підкову
Епатажний місяць року.
Ньокнув час – по колу знову…

Сині пальчики вербові
Зоряні торкнули струни
Й позбігались ноти-луни
В зачаровану діброву.

Ой. дівчатка-зоренятка
Буйні трави столочили..
Направляє дядько Місяць
По Чумацькому спроквола
Мідяні свої гринжоли..
Сяють твої очі милі..
Відьма бавиться на хвилях -
Миє ноженята білі..

Комарі зловили ноту -
Цідять з неї в келих чорний..
Бог парується із Чортом-
Кружеляють знову..й знову..
І колишуть соньку- Тишу...

Вже день обрубано
мов пень
Сухий самотній і голодний
Гілки жувати благородно
А в преісподній
День-дзелень!
Любила грітись
як могла
І гралась також
Іще трошки?
Засохла шкіра нанівець
Обрамлення очей - то зморшки
Коротка зачіска ізнову
Хотіла стати чоловіком
На нього схожою
Щоб - з ним
Та бути аж ніяк не жінкою

І вона також мала велику любов,
невзаємну, на жаль, але все таки першу.
І вона малювала картини, либонь.
Та куди голівудським щоденникам гейші?
І страждала ночами, і марила ним,
як не марила більше ніким і ніколи...
А, натомість, він був лисуватим, малим
і доволі недобрим істориком школи...
12.01.11

Ти мовчиш по-особливому.
Це мовчання видає,
Що живеш ти у щасливому
Часі. І у тебе нині є
Задоволення від творення
Насолоди. Як же ти
Так умієш і не дихати
За секунду до мети?!
Хилитається повітря
Ледве чутно. Буревій
Наближається. По вістрю
Ходить ангел сам не свій…
Світ накрила тиша з тиш,
Тільки мить – і закричиш!



2011

В одно мгновение судьба вскочила,
Монетой закрутилась среди туч.
Я сердце за оградою закрыла,
Там не пробъётся даже солнца луч.

Как говорили: сделала всё верно.
Закрыла чувства и хотенья на замок,
Но в сердце чтото бъётся очень скверно,
И в горле стал непробивной комок.

В своей судьбе я стала словно пешка.
Вдруг пошатнулась гордости скала.
Все рады: пала с неба решка,
Вот только я… гадала на орла.

Орудую завзято батогом -
Ану ж бо ви, мої хороші коні,
У борозни рядочок за рядком
Наорюйте слова душею повні.

Чотири доплюсую десятьом,
Засію зерна дум у цім шаблоні,
Нагодувавши коників вівсом,
Прив’яжу, хай дрімають на припоні.

Покажу спершу друзям декільком,
А потім поприходять і сторонні
Торжествувати, тішитись разом,
Що зріють віршів ягідки червоні.

Було б незле , якби ще й агроном
Прийшов і вніс міндобрива іроній.

Есть Программа*Зеркало*,
И работает Она.
Здорово придумано-смотреть
Глаза в Глаза.
Что выбираем МЫ,
смерть или СВОБОДА!?
Нам, подарены ключи
-Верь и Люби!
Это Идеальные ключи,
Чтобы Быть Идеальными
В Идеальном отражении
Вечной Божей Любви!
Возгорание центров внутри,
Это Волшебная палочка,
Она в чистоте МЫСЛИ.
Что нужно мне?
Своих ошибок исправление,
Это Реально вполне.
Реально отрабатывать шаги
- Программа*Равновесие*
Хорошие Мысли-Огонь Творения,
Цепная реакция-Чаша Бессмертия!!!

Лавине незбагненних відчуттів,
Юначий сплеску, що блукає кров"ю,
Банальність слів,що йдуть з глибин віків,
Омано вчинків і блаженність снів,
Ваше величносте, осанна Вам, ЛЮБОВЕ!

Не бійтесь говорити компліменти,
Попробуйте добром засіять ниву,
Даруйте усмішку усім інтелигентно,
Робіте всяк зустрІчного щасливим.

Дітей спочатку похваліть, не ганьте
За, навіть кепсько, зроблену роботу,
В найгіршій ситуації все вставте
Те слово, що пробуджує щедроти.

У суперечках не кидайтесь злостю,
Лихі слова забудьте і відкиньте,
Зрадійте враз непроханому гостю
І чуже горе з болем зрозумійте.

Повірте, це, насправді, дужа сила
І перед нею затріщать кордони,
Зніміть цілунком втому з лиця милих,
Обіймами їх визволіть з полону.

Любов"ю вмийте прихворівші сходи
І співчуттям зберіть засохші квіти,
Гніт замалюйте в кольори свободи,
Щоб той малюнок передати дітям.

В житті-польоті жвавім, турболентнім
Знайдіть завжди для теплоти хвилину,
Не бійтесь говорити компліменти,
Це справжній доказ, що ви є - ЛЮДИНА!

Ховаюся від сонця -
обпікає, відкриті рани.
До країни їм байдуже,
не партії - клани!
Люди - неначе тіні,
рухаються по колу,
промовляють молитви Богу,
схиливши себе додолу.
Сьогодні чекають дива,
завтра не буде болю.
Та клани готують іншу
моєму народові долю.
Ховаюся від дощу -
не заживають рани.
Сьогодні ми патріоти
чи обираємо клани?

2010

Хоч зима, та мокро й грузько,
Сніг розтав, немов назло…
Та приїхав друг з Якутська –
Наче сонечко зійшло!

Тішусь, ляскаю по плЕчах:
- Ну, заходь! Де ж чемодан?
- А мої всі, - каже, - речі
Осьде: кішка і кальян.

За приїзд п’ємо «Столичну»,
Тільки закусі катма:
Другий тиждень новоріччя
Я святкую недарма…

Сухарем сяк-так загризли,
А котяра - «няв» та «мав»,
Ще й на стіл, зараза, лізе!
Друг їй валянком наддав,

Я - калошею між вічі,
А вдогін жбурнув ножа:
Хвіст коротшим став удвічі…
Ну й нехай. Все’дно чужа.

Сибіряк же мій тим часом
Вже кальян налаштував.
- Спробуй, - кличе, - суміш класну
Із сибірських диких трав!

Закурили… Раптом просто
З хмарки диму кицька – шасть!
Вся в бинтах, у лапах – костур.
Зростом, певно, метрів з п’ять,

І регоче, наче п’яна.
В мене аж зайнявся дух!
Друга скинула з дивана,
Притьмом видерла цибух,

Злобно випустила кігті -
Пофіг їй і «брись», і «тпрусь»:
- Не даєте, - каже, - їсти,
То хоч з горя накурюсь…

Вбираю очима даль,
Красою заповнюю душу.
Гармонії ніжну вуаль
Думками я не порушу.

Відтінки до білого тут
І жодного кольору літа.
Зими монохромний салют
На гілочку кожну насипав

Незримий художник. Митець.
Кущі – немов оленів панти.
Тай гарно ж бо, хай йому грець!
Душа піднялась на пуантах.

В німому захопленні світ
Дивує, вражає, милує.
Спинися, завмри серед віт.
І жодного слова – всує.

2007

Твого тепла не вистачає зрання
І донечки усміхнених очей
Між нами знов звязок... чи це кохання?
Знайомий дотик твій у сутінках ночей

Тобі вдалося щиро розділить провину
Котра була і буде лиш моєю
Коли пишу це - світло у тунелі видно
Здається зможу жити лиш тобою однією...

Буває, дівчина кирпата
Із невеличкого села
Листа "щасливому солдату"
В якусь частину відсила.

Наївна молода "незнайка"
Не відає, що десь вночі
Їй писарчук складає байку
Під регіт ротних хохмачів.

Так само щире Боже Слово
На сміх, не знаючи, беруть,
Небесне зводять до земного,
Низьке шанують, стережуть.

Любови слів не хочуть знати,
За злісні вчинки жаль не йме.
І я "щасливим" був "солдатом" -
Не розумів колись Тебе.

І навіть не хотів читати
Твоє письмо - листа до нас,
З дітей Твоїх посмів сміятись,
Ганьбив Тебе тривалий час.

Скасуй невігластва "заслуги",
Прости незнання помилки.
Тепер пишу Тобі, як Другу,
Листа із легкої руки.

21.06.2007