В маленькій кімнаті було два світла: біле й темне.
темне світло було над ангелом смерті,
а біле світло було над ангелом життя.

Підійшла до вікна, де вдивлялась у тіні ночі,
які мають чорне обличчя.
Інші, тіні ночі і тіні світанку з різних вимірів,
стежили за мною, але ніяким чином не втручались.
Ніч мовчала. І та юрма в мене за спиною,
та мовчазна юрма поглинала світло
й робила з нього світло чорне, і ця юрма мовчала.
За вікном все ще була ніч.
Але з її вигляду легко можна було зрозуміти,
що вона вже готова піти.
бо незабаром розквіте біле обличчя,
і ця юрма зникне із ранковим вітерцем.

підійшла до вікна знову, де починало світати.
Ніч почала розсіюватись. Бліде біле обличчя, ще напівживе,
кольору цвілої води почало заповнювати маленьку кімнатку.
Так Ніч скинула свій вічний тягар і світанок зажеврів,
лишаючи за собою сіре брудне світло кольору цвілої води.
від ночі залишилося тільки маленький шмат.
Він висить по той бік вікна.
Я дивлюся на той шмат ночі,
і страх починає стискати мені горло.
Чорний шмат, уривок тіні ночі,
утворюючи чорні обличчя.
Я дивлюсь на нього й розумію свій страх.
І Те чорне обличчя.

Бо Я боялась світанкового світла.
Вночі чорні обличчя стають мені близькими,
всі звуки видаються мені знайомими.
На обрії сяє світанок.

Приходячи в чиєсь життя,
не забудьте злегка постукати,
Не забудьте спитати,
раптом не чекають там непроханих гостей;
приходячи в чиєсь життя,
не лізте в чуже життя
не копайтеся в чужій брудній білизні
так біль, надійно ховається під водою,
Бо не повинна людина відкриватися чужому
Приходячи в чиєсь життя,
не намагайтеся наводити порядки в чужому будинку,
Не намагайтеся пійматися на гачок,
Бо не можна вчити жити у чужому домі
приходячи в чиєсь життя,
не намагайтеся завжди посміхатися,
може за маскою ховається злий язик,
Бо не можна лізти плітками в чиюсь хатину щастя
Приходячи в чиєсь життя,
Ви спробуйте просто залишитися,
Просто поруч побути,
нічого не бажаючи натомість;
Приходячи в чиєсь життя,
Ви не зможете до неба піднятися,
Але зумієте жити, не боячись жодних змін.

Пісок на самоті, стежачи за відбитками ніг
та заспокійливий звук морської води.
Вода кличе мене, щоб прийти та погратися з ним.
Поки ти дивишся крізь відстань, це сонце повільно сідає
Поки ти дивишся сутінки через обрій є навколо спокій
Поки ти стоїш на місці,
там починає вітер дути, висловлюючи тут занепокоєння
і зганяти печаль геть.

Енергія моря завжди освіжає втомлені ноги.
Стоячи на березі, якраз на межі тієї межі,
де море ніжно цілує берег.
Я глибоко замислилася і в голові промайнула думка:
"іноді краще залишатися на самоті,
далеко від знавіснілого натовпу,
і самій насолоджуватися життям".
Ввійшовши у смугу твердого піску морська вода була далеко,
приплив ще не почався
ввійшовши у море мої ноги покрила холодна ковдра...
стоячи перед безкрайним морем і глузуючи з нього:
"Я вище тебе, навіть менше за розміром,
але я гордо стою перед тобою".

Я думала і дивилася далеко у море.
Світло сонця почало меркнути
і мій зір не міг проникнути крізь туманну півкулю.
І з глибин бездонних морських бриз несеться хвиля...
Хвиля за хвилями хлюпаючись навколо моїх ніг.
Море з кожним разом б'є мене все сильніше
і сильніше, нагадуючи мені про помилки та агонії мого життя.
Хвиля від злості накрила мене і
повністю втративши себе у хвилях
та у своїх думках, підвищуючи рівень води.
Раптом прийшла до тями,
коли бризнули кілька капель холодної води на мене...
Мої кроки почали йти у зворотньому напрямку.
цілувала морська вода ці горді домінуючі щаблі,
яка уникала звортнього контакту з хвилями.
Здавалося: "кожен може пройти по мені"
- так хвилі кинули мені виклик і я прийняла.
Мої кроки зупинились... я почала іти разом із хвилею.
Лінія вздовж хвилі та вздовж моїх слідів була паралельною...
Якоїсь миті хвиля стала зовсім поруч зі мною,
тобто я перетворилась на хвилю
і я не могла тримати паралельність двох ліній...
Але я стояла непорушно. Хвиля ось-ось мала вдарити мене,
але мої ноги були тверді, як камінь.
інша Хвиля знову розбилася об мої ноги.
Я знову дивилася на море очима, сповненими впевненості в собі.
Бо я стала крихітною, гордо стоявши перед безкрайнім морем.

тож ми почуваємося самотніми на березі життя, де хвилі приходять
і йдуть, ми самі як хвилі. хвилі йдуть, а ми ні.

Чи рідко ви знаєте, що море є прикладом гарячої істини, що те,
що йде, обов'язково має увійти, а те, що входить, обов'язково має піти.

Бо вигляд трудящих хвиль виявляє виразну і яскраву істину,
зариту глибоко всередині, яка вічно звучить відлунням:
"О, Ефемерний носій щастя, чому ти робиш мрії реальними
і розчиняєш їх так само швидко, як твій приливний ритм?
Чому ти приносиш щастя і сум одночасно!!!".

я стою на перехресті (до минулого спиною)
і не знаю, що мені робити – як тепер іти?
в голові гранично порожньо - думки жодної
де шукати сліди рідного, правильного шляху!

Переді мною кілька доріг,
які потрібно вибрати.
дороги такі вузькі,
Було темно і грубо...
час майже зупинився.
Треба у порожнечі знайти себе.
І ось стою на перехресті свого життя,
роблячи свій вибір.
я не могла вибрати
ходячи туди - сюди
я питала себе:
що може змінити вибір?
що далі?
не можу дозволити собі помилятися.
оскільки заплутаний вибір
робить його ще загадковішим.

Бо Я ставала правителем,

Я ставала рабом,

я граю всі ролі

Що ніхто не повинен грати за мене.

Життя вкрите тонкою частою мережею
Стежка, де в пошуках тебе моя душа.
Не поспішай ... Адже ми ще не разом,
Хоч до перехрестя – тільки крок.

День за днем, секунда за секундою
Нас один до одного наближає Бог.
Не поспішай ... Хоч чекати, я знаю, важко,
Зустрітися ще не вийшов термін.

Ти вже мені снишся, правда, смутно...
Але твій образ я бережу в душі.
Не поспішай, засни, а завтра вранці
Зроби крок…Я чекаю на тебе… вже…

Бо Брали участь в якійсь грі,
де всі ролі однаково важливі

адже буває, що не треба в житті вибирати!
потрібно просто пам'ятати серцем:
Що я люблю, що я хочу і що мені потрібно.

Я зрозуміла,

Життя просто чистий аркуш паперу

Я сиджу в тиші цієї ночі,

Де ніщо не здається правильним.

Мій розум гудів від думок,

Ігноруючи проблемні вузли.

цитата: "Я пишу або співаю всі ці сповіді не для того,
щоб занурити всіх у глибину безвихідності,
а поділитися, які ліки я знайшла для себе".

Хворію... хоч і непомітно
Ліки є, але не ті.
Намагаюся знову... безмовно...
Торкаються слова на папері у тиші.
Вони мовчать...не чути ані слова.
Тільки я не чую, чи те ж саме.
На папері зненацька причаїлись чиїсь слова
почати не знаючи з чого.
ну нічого...і так, пишу,
адже я знаю, яке має бути слово.
вступаю...рук моїх торкання,
В рядки кожне слово вкладаючи

Хворію... хоч і непомітно
Ліки є, але не ті.
Намагаюся знову... безмовно...
Торкатися клавіш у тиші.
Вони мовчать... не чути звуку.
Тільки я не чую, чи те ж саме...
У тому інструменті знято струни,
Стоїть як прикраса.
Ну нічого... і так зіграю,
Адже знаю, як має звучати.
Вступаю... рук моїх торкання,
В акорди ноти збирати.

Але не бійся прикрого рядка.
не бійся фальшивої ноти також
моя поезія та мій спів, мов, ліки цілющі,
як ліки зцілюють тіло людини,
так поезія та спів зцілює душу,
підказуючи звідки черпати сили, знання та терпіння...

Найвища Богиня - гравітація «чорна діра»,
Відчуваючи її, коли Земля притягує щось
навколо себе та до себе,
Виникає цікавість, як гравітація «чорна діра»
грає переважно на кожній планеті,
Підтримуючи дивовижний алгоритм!
Магія, чарівність і краса огортає
нас містичними кольорами.
За хмарами відображається гравітаційна стежка,
Не дозволяючи нам плавати.

У ритмі гравітації «чорної діри» ми з тобою злилися.
Тепер ми єдине ціле, полетіли вгору…
Зірки поряд з нами та нічний спокій також…
Ехо темряви оточує нас…
І ми ширяємо з тобою у гравітаційному просторі…
Відблиски чумадцького шляху розлітається в тиші…
Ми в Космосі, як дві душі…
І нехай затягне нас в гравітацію «чорну діру».
Ми полетимо сузір’я шукати.
У космічних просторах потопаючи…
І таємні бажання виконувати,
Заборон та кордонів не знаючи…
Вся відстань, що між нами - простір, час,
Петляють десь гравітаційними стежками,
Всесвіт створений із нас…

цитата: "Де істина, там і містика,
незалежно від того, чи важко вам чи легко,
ніколи не втрачайте свій фокус —
у якому напрямку ви хочете рухатися."

я трохи розбираюся на містиці, мене не можуть ніхто обдурити.
Справжні містики не ховають таємниць, а відкривають їх.
Вони нічого не залишатимуть у тіні,
а таємниця так і залишиться таємницею.
Зате містику не обійтися без покриву таємничості,
знявши який, знаходиш щось цілком тривіальне.

Не можна завжди вірити очам. Уся магія у тому,
що ти не туди дивишся.

Щоб йти вперед, частіше озирайтеся назад,
бо інакше ви забудете, звідки ви вийшли і куди вам треба йти.

Жахливий стан порожнечі,
Порожні кімнати та порожні вулиці.
І глуха тиша причаїлась у темних кутках.

На серці пусто, і порожня душа,
І дивишся на мене пустим ти поглядом,
А вітерець, останній лист кружля,
Гуляє серед дерев без вбрання.

І майбутнє порожнє і темне,
І порожнеча лякає душевний простір.
Мені звикнути пора вже давно,
Що пусте місце, де сидів мій милий.

Одна на кухні чай «порожній» я п'ю,
Пішли надії та мрії нічні,
І думаю, а, можливо, в раю
Повернеться Бог на небеса порожні.

Цитата: «Недоліки і переваги тільки загартовують»

люди занадто багато часу витрачають на те,
щоб бути кращими, ніж інші.

люди усе своє життя бояться заступитись за когось чи щось,
або ж вийти за рамки.

людям дуже легко перевершити когось у чомусь.
людям дуже важко подолати щось усередині себе.

Якщо ти вважаєш, що кращий за когось,
то виходь та доведи це – саме тут, і саме зараз.

корисніше загартовування для людей, які прагнуть пізнати себе,
та які наважилися вийти з власної бульбашки
і працювати заради чогось вартісного або над собою.

Цитата: «Прекрасне у щасті.
Бридке у нещасті,
Видиме для сліпих.»

Озирнися - Щастя поруч, під твоїм носом,
озирнися – життя прекрасне…
Бачити - Щастя у вмінні бачити
і створювати цей прекрасний світ.
Аби завжди в душі Горів вогонь кохання.

Бридко усвідомлювати, що нами користують люди,
яких не хочеться бачити,
що нас ці люди згодовують брехнею,
бридко усвідомлювати, що нами керують люди,
які хихикають нам у спину таємно або явно.
Навіть якщо від цього відвертаєшься,
ти все одно приймаєш у цьому участь.

Коли щодня бачимо, то стаємо сліпими до бачиного.
Але кожен день різний, і кожен день є дивом.
Сліпа, наївна довіра до цинічного диктатора є такою ж руйнівною,
як нав'язлива, параноїчна й нічим необґрунтована підозра.

Після ночі завжди настає світанок,
Рветься радість на зміну смутку.
Тільки сумно сяяла небесна троянда,
Сяяла небесна Троянда наших садів.
Жодні пройдешні грьози
Не могли розвіяти її пелюстки.
Тільки в серці туги нестираємий слід,
або з Небом нас навіки повінчали - ось обручка...
...обручка з червоних пелюсток небесної троянди...

Все не так, як здається - насправді,
Все не так, як бачиться - скоріше за все,
Все не так, як хочеться - досягти мети,
А те, що можеться - дивлячись чого...
Все не так, як чується - містить правду,
Все не так, як пишеться - обман і брехня,
Все не так, як відчуваєш - приносить радість,
І не від холоду кидає у тремтіння.
Все не так, як чудиться - гідно казки,
Не все те золото, що дарує блиск,
І не кохання часом приносить ласку,
Порожнє збуджує інтерес...
Все так заплутано – зовсім не просто,
нерозібравшись, можна напоротися...
Так легко я напоровся на підводні камені,
Що на дні лежать…
То так хочеться виправити все,
За весь час, що зі мною сталося,
Бо так не важко оминати перешкоди…
Чи вистачить довіри і Святого духу,
А якщо, як здається, погано все й глухо?
Зло над нерозумними, все ще куражиться.
Але, прошу вас, пам'ятайте:
ВСЕ НЕ ТАК, ЯК ЗДАЄТЬСЯ!

«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Вона отак приворожила?
А що як вигадка?
Стільки отроцтво лиша на згадку...»
«Не вигадка.
Звіривсь їй сьогодні. Вперше.
Не подивувала, що так нескладно говорив.
Знала, що над словами був уже не владен».

Козаки, соколи дивляться на агресора
острим соколиним оком.
Дивляться просто з неба
Знаючи, що в темні часи та небезпеку,
наш край від ворогів стеріг.
У козаків, соколів шабля лиха
Чуєте дзвін:
Дзинь, дзинь шаблі дзвенять
Сила духу оживає.
Ворог прийшов - бережеться нехай.

У нас війна, а вороженьки все лютують,
не дають нам в ріднім краю жити,
але днем за днем вороженьки йдуть стіною,
прихопивши із собою злобну зброю
та заганяючи нас в темряву і при цьому вороженьки,
стільки душ згубили,
від гніву Бога і людей втікають,
але від нас не втечеш,
бо у власній крові втоплені,
в холодну землю лягають
і очі не піднімають.
Ви ж хотіли землі цієї
Тож тепер змішайтеся з нею.
Станьте самі моєю землею.
Так ми боремося з темрявою.
Бо нести світло можуть лише ті,
хто не боїться пітьми.

Використання літератури:


Спаська О. Містика Буде тобі, враже, як та відьма скаже: Містика/Олександра Спаська,- 2022.- 15 с.

Знайшовши ізюминку нашого кохання,
Зануривши у глибину бездонного простору,
Вирує наше ім’я,
Притягує їх гравітація.

Жив привид один у домі жахів
і жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
якщо він захоче приходив до людей у сни вночі
люди вночі спали міцним сном,
а коли від переляку
прокидалися на мить не помітиш слід мій,
я зникав...
Якщо він захоче лякав людей у своїй хаті,
що заходили туди,
тихо проходячи крізь стіни,
здивовано дивлячись
і з несподіванки лякаючи непроханого гостя,
щоб викликати страх у людей,
а люди тікали від дому жахів.

Новорічна ніч промайнула,
як привид, але цієї ночі я бачив,
чарівного привида, я був поряд з ним,
відчуваючи себе потрібним і шалено щасливим,
при цьому ні краплі страху в очах,
ні краплі жалю у вчинках.

В зимова пору. На порожній вулиці
Прокинулась заметіль
та вона в танці кружляє
І вітер все сильніше віє,
граючись сніжинками в повітрі…
Подивись яка краса.

В зимова пору. На порожній вулиці
Прокинулась заверюха
та вона снігом кружляє в повітрі
при цьому малюючи сніжинками
на вікнах візерунки…
Подивись яка краса.

Темно-синє небо
дивилося на нас,
освітлюючи наші тіні на стіні,
малює нас тьмяне світло місяця
і вітер додає нам візерунки,
не дає зникнути у темряві нічний.
Всесвіт грає в ночі,
оживляючи наші тіні...
ми на порозі сну
і наші тіні миготіли на стіні
при темно-синьому небі,
малюють тіні знаки.
І раптом дві тіні злилися в одну...
і кожна ніч змінюється на ранок
наші тіні
мовчки сповзали з напівтемної стіни,
залишаючи сліди...

В мені живе маленька пацанка,
я захищаю всіх від кривдників
при необхідності.

В мені живе бунтарський дух,
я не ангел, я бунтарка,
тільки з хлопчиками дружу.

є мрія в мене одна,
я прошу у неба про щастя
і про кохання,
тільки час лікує,
я не та і ти інший
між нами тінь кохання,
ми дві різні планети
і не скажемо правди всієї

представивши про тіньовий образ
і продовжуючи бачити тінь
ти мрія моя
я не можу не думати про тебе...
тіньовий образ весь час ходить за мною
я від тіні тікаю, а тіньовий образ весь час зі мною
і раптом все згасло вночі
і тінь зникла
я оглянувся тіньового образу немає
я подумав ховається від мене тінь
в надії, що тіньовий образ повернеться додому

ходили чутки:
"не грай з коброю, небезпечна змія",
але все одно пішла туди,
де кобра могла напасти на кого завгодно. -
І пройшовши повз змії
не помітивши її,
а кобра крізь окуляри
глянула на мене
і раптом напавши на мене
пронизавши іклами шкіру
і тут же впорскує отруту.
І від укусу моє тіло задубіло
і тут же перетворилася на ляльку я,
з якою можна грати, як грають іграшкою.
Ось і змія скориставшись моментом
крутила вертіла мною, як хотіла
Насправді награвшись мною
настав час викинути мене.
У душі залишився шрам,
з глузду мене зведе такий біль,
але я жива, я людина...

Все наше Життя - Жива Книга Життя - буття.
І кожну мить чомусь вчить нас вона.
І мета подій невипадково нам дана.
І допомога
у скрутну годину нам надсилається завжди!

Вчися без страху та образи приймати
Все, про що тобі захоче Життя сказати.
Тоді зможеш сили зберегти
І їх на користь Миру навернути!

у живу книгу життя - буття
іноді заглядаю і я
у кожного свій шлях
в цьому світі
не шукай складних шляхів там,
де є проста дорога,
завжди вибирай
найважчий шлях на ньому
ви не зустрінете конкурентів.
пройшовши важкий шлях,
щоб полегшити свою працю над собою.

Добро, прокинувшись рано вранці,
Свій сніданок легкий, швидко з'ївши,
Пішло вулицею неквапливо,
Одяг білий одягнув,
сяючи божественним світлом

Злоба, Назустріч йшло в латаних лахміттях,
Втомлено ходою кульгаво,
Плелося Зло з величезним мішком,
За худою скрученою спиною,
насувається темрява.

І ось добро вступивши в боротьбу зі злобою,
як людина бореться всередині себе
йде своя війна «світло і пітьма»
ми перед вибором завжди,
то наша карма та доля

А якщо вибрав ти бік, значить іди,
нехай вдасться зло у тебе звернути в добро
в світло і добру звістку, і сяйво кохання...
обидві сили течуть рівномірно у крові.

Добро і зло, як два початку,
так тривало сотні тисяч років,
але якби ніч не наставала,
не з'являвся б світанок.

Використання літератури:

Максимчук О. Книга Світ у вулкані. Дощ-убивця: Книга 2/Ольга Максимчук, - 2021. - 328 с.

Частинка кохання можна висловити
в міріаді різних методів,
але найвічнішим
і найціннішим завжди
залишиться класичний любовний лист.

Шекспір говорив не про одну дурість.
Якщо частинка кохання миріади
справді є лише
частинка кохання міріади дурниць,
то я зробив їх усе,
що може означати тільки одне -
я любив її щиро, шалено, глибоко!

з частинки любові міріаді шляхів,
якими ми визначаємо
частинка кохання миріади, мабуть,
немає більш чесного
і сильного, ніж цей:
велике кохання корениться
у великому партнерстві.

Мій батько одного разу
порадив мені опанувати закони,
які керують прекрасним листом,
доки я не зможу вплітати гарні слова у світи,
і ці слова вплітаючи міріади зірок.
Якщо я коли-небудь здійсню цей подвиг,
я підпишуся в цій історії своїм ім'ям.

Головним фактом мого життя було існування слів
і можливість вплітати ці слова в поезію,
і гарні слова вплітаючи міріади зірок.

ми спимо,
але ткацький верстат життя
ніколи не зупиняється,
і візерунок гарних слів,
який вплітався в міріади зірок,
коли сонце сідало,
і візерунок гарни слів
вплітаючи міріади зірок,
коли воно зійде вранці.

Мрії про себе різноманітні
та нескінченні, і вони існують
у всіх незліченних миріадних світах та станах,
які здаються міцними.
Коли ти спиш вночі,
щось здається дуже реальним,
але коли ти прокидаєшся,
сон зникає, як і вся ця щільність,
що здається».

«За межами цього світу
є міріади світів у просторі,
тисячі міжпросторових планів
із різними типами істот,
які проходять інші цикли існування.
За межами всіх істот є щось вічне».

Я вважаю становище королів
і правителів становищем порошин.
Я дивлюся на скарби із золота
та дорогоцінного каміння,
як на безліч цегли та гальки.
Я дивлюся на кращий шовковий одяг
як на лахміття.
Я бачу міріади світів всесвіту в просторі
як маленьке насіння плоду,
а найбільше озеро на Землі —
як краплю олії на моїй нозі.

Всесвіт має бути сповнений голосів,
що кликають від зірки до зірки на міріаді незліченних мов.
Якось ми приєднаємося до цієї космічної розмови.

Зцілення світу у його безіменних святих.
Кожна окрема зірка здається нічим,
але міріади розкиданих зірок розбивають ніч
і роблять її прекрасною.

Дивлячись на небо з міріадами зірок
у галактиці на чумацькому шляху
Я шукав свою щасливу зірку!
Зірки блимали яскраво та красиво
і всі зірки дружно сказали
Нам усім пощастило і ми всі разом душ
світло для вашого майбутнього
Така дорога людина на землі
подивися на нас,
яскраві блискітки цієї величезної галактики
з надією у душі!

Всесвіт точно показує,
як формується зірка;
ніщо інше не може бути таким гарним!
Потік пари, вершки чумацького шляху,
щось на зразок небесного сиру,
збитого у світ.

У нашій галактиці Чумацький Шлях
можуть бути інопланетяни,
і є мільярди інших галактик.
Майже, напевно, є ймовірність,
що десь у космосі є життя.

Тепер я не можу дивитися на Чумацький Шлях,
не питаючи,
з яких зоряних хмар прибувають посланці. …
Не думаю,
що нам доведеться довго чекати

Між істиною та
брехнею така сама різниця,
як між мороком і світлом.

Якщо ти шукаєш світло, то,
зрештою, можеш його знайти.
Але якщо ти шукаєш пітьму,
ти завжди
і скрізь бачитимеш тільки темряву.

Ми після смерті вірю в це
Знову стаємо нетлінною
Часткою мислячого світла,
Який ллється по Всесвіту.

Цікавий процес…
Ти життя починаєш не з першої сторінки,
Твій рід Книгу дерево життя писав до тебе.
Ряди поколінь від гілки до гілки плелися немов спиці
Твій родовід з кожним днем.

І пам'ятай, що у мереживі вічному з предків
Ти в спільній канві не останній стібок.
Нащадки твої, як пагони на гілках,
Продовжать дерево роду і вшир, і в паросток.

У цього дерева життя глибинне коріння
Живить рід у дерева коріння,
І поїть їх водою живою, -
І крона розкішна - дубу схоже.
У ній кожен листок поіменно всіх пам'ятає
Пішовши і нині живучи рідні.

Віднес вітер часу пам'ять про предків,
Крізь товщу століть доль їх не видно.
Живучі нині спілкуються рідко,
Ким був твій прапрадід у них не дізнатись.

І лише архіви зберігають мовчазно
Свідчення доль, пішовших у століття.
Нащадок, облиш купу справ клопітких,
Займися родоводом, адже час – річка.

І ще не перервався дідів,
прадідів цей зв'язок.
Отже, треба продовжувати
Це дерево доповнювати,

Щоб далі передати
Дітям, онукам цей зв'язок.
Щоб про прадідів все знали,
Свої коріння, вивчали.

Вивчали дерево життя, і при цьому
дізнаючись все про коріння свого роду.

Уява малює на спогаді.
Спогад та уява разом можуть влаштувати бал
для прислуги або навіть написати книгу,
якщо вони цього хочуть

жити у своїй уяві, а не в спогаді

ми переходимо з спогадів в уяву,
лише смутно усвідомлюючи зміни

Вино робить бідняка багатим у уяві,
а багатого бідним насправді

По - моєму справедливе життя це:
багата уява забезпечує великими бажаннями,
а життя надає багаті можливості
і великі засоби для їх втілення.

У людей уява дуже багата-вигадують те,
чого насправді ніколи не було
і навряд чи буде.

Закохуватися - означає відкорковувати уяву
і закупорювати здоровий глузд…

«Я закохався у уяву.
І якщо ви закохаєтеся уяву, ви зрозумієте,
що це вільний дух.
Він піде будь-куди,
і він може робити все, що завгодно».

Ми закохуємось,
коли наша уява проектує неіснуючу
досконалість на іншу людину.
Одного разу фантазія випаровується,
а разом із нею вмирає і кохання.

Кожна людина – відображення свого внутрішнього світу.
Як людина мислить, такою вона і є (у житті).

Світ не приносить ні добра, ні зла сам собою.
Він байдужий до людини.
Все, що відбувається навколо нас
- лише відображення наших власних думок,
почуттів, бажань, вчинків.
Світ – це велике дзеркало.

Не шукайте в ній сюжетної лінії,
перед вами уламки дзеркала,
в яких відображається мінлива особа кохання.
Вдивляючись у нього, ви зрозумієте,
що не самотні у своїх почуттях.

Найкраща гра – гра уяви.

Логіка приведе вас із пункту А до пункту Б.
Уява приведе вас будь-куди.

Уява рідко втрачає зв'язок із реальністю,
яку відмиває до сяючого блиску.
Але якщо воно надумає грати з брудом,
врятувати вдасться тільки велике ціле.

Все полягає в уяві.
Наслідуй природу,
ніколи не будеш бідний.
Наслідуй людські думки,
ніколи багатий не будеш.

Поки я усвідомлюю,
що викликані мною образи належать тільки моїй уяві,
доти я тішуся ними,
я паную над ними і вільний позбутися їх,
коли захочу.
Але як тільки яскравість викликаних образів засліпила мене,
як тільки я забув свою владу над ними,
то ця влада й зникла.

Ми намагаємось приєднати власну індивідуальну свідомість
до того, що називають найвищою свідомістю.
Іноді в цьому піднесеному стані
ми дозволяємо собі уявити бажане.
А плоди уяви змінюють наше життя.

Небесний морок.
Таємний та чорний…
Бездонної висоти, крижана порожнеча
Світло нескінченності, німий і непокірний!
Там немає притулку і немає земного тепла!

Там немає страждань, болю та тривог.
Лише самота, безмовність і стужа
Але є рятівний, той сонячний палац
Його вогонь, для світлового життя потрібний.

Бо дивиться Всесвіт - Великий Маг,
- піднявши над землею рукав Чумадцького Шляху…
І світло проходить згори від Отця світил,
що в нього немає переміни чи тіні відміни.

Вмій вогонь серед твоїх шукань
У собі знайти - і погляд твій миттю побачить
Вогонь в інших… У кожній людині
Ти раптом побачиш чудове
добре світло
І так у всьому, і від початку століття
У зла над світлом життя влади немає.

Цей світ - у тобі, - з іскри його малої
Вмій розпалити пожежу!
Запали інших!
Нехтуючи в собі страх
низький і втомлений -
Запали себе любов’ю небесних сил твоїх!

І ти побачиш - світ перетвориться, - лише вір
у світло душі твоєї,
Не дай йому Отче у тобі закритися,
Живи вогонь з любов’ю з юних днів!

Translation:
Heavenly darkness.
Secret and black...
Bottomless heights, icy void
Light of infinity, dumb and rebellious!
There is no shelter and no earthly heat!

There is no suffering, pain or anxiety.
Only loneliness, silence and cold
But there is a saving one, that sunny palace
His fire is needed for light life.

For to watch the Universe is the Great Magician,
- lifting the sleeve of the Chumadsky Way above the ground ...
And the light passes from the Father of the luminaries,
that it has no change or shadow of abolition.

Smite the fire in your quest
Find in yourself - and your eyes will instantly see
Fire in others... In every person
You suddenly see beautiful
light
And so in everything, and since the beginning of the century
Evil has no power over the light of life.

This light is in you, from its small spark
Don't forget to start a fire!
Burn others!
Disregarding fear
low and tired
Ignite yourself with the love of your strength!

And you will see - the world will turn - just believe
into the light of your soul,
Do not let him, Father, close in you,
Live the fire with love from a young age!

Використання літератури:

1. Згама Н. Роман Між світлом та темрявою: Роман/Наталия Згама,- 2020 - 198 с.

2. Мельник, Б. Зоря щоденна дивиться у душу [Текст> / Б. Мельник, І. Фарина// Українська літературна газета. – 2021. – 16 лип. (№ 14). – С. 3. – Рец. на кн.: Павлюк І. Спас : книга духовної лірики / Ігор Павлюк. – Львів : Піраміда, 2021. – 288 с.

Щастя матері, як маяк,
висвітлює майбутнє, але відображається
і минулого під виглядом спогадів.

Не варто орієнтуватися на громадську думку.
Це не маяк, а блукаючи вогні.

Кожна людина має своє внутрішнє світло.
Тільки в когось це світло свічки,
а в когось світло маяка.

Хто вірить брехні, той брехні гідний,
за що й отримує приз
з назвою "мій жанр та образ життя - ірріальність".
Створює таке полотно,
В якому проживається реально
Все те, що мріяла я давно.

Ірреальне життя відображається
на реальному житті.

Бо реальне життя та ірреальне,
Простір-час та мрії,
Химерно, незбагненно,
У свідомості тісно переплетені.

У свідомості виникає мій жанр та
образ життя – реальність.
І я натури пальцями торкаюся,
Вмочую пензель у палітру днів,
Пишу своє життя, і радію і торкаюсь -
Реальне життя захмарних ідей.

Фантазії мої реалістичні,
А фарби сюрреальні для мене.
Портрети яскраві, драматичні.
У Пейзажах піки гір, кольори вогню.

Розмиті контури і немає обрисів,
Але досконалість в цілому все ж таки є.
Адже згори бачать суть моїх шукань,
Моя картина - як добра звістка

Використання літератури:

Сорока П. Одробини: новели реальні і ірреальне/Петро Сорока, 2019.- 256 с.

Ти не дивись направо і наліво, коли вперед йдеш,
Твій погляд розсіяний тут і там, ось - ось і впадеш.
Ти не дивися назад, там немає щастя.
Там лише печаль, туга та біль розлуки.
Ти не дивися назад, тепер там порожнеча
і припини за своє минуле чіплятись.
Ти не дивися назад, там час назад,
розбиті циферблати зламаного годинника.
Ти не дивися назад, там немає кохання.
Усі вітрила попутним вітром наповняй!

Іди! Лети! І не дивись під ноги,
Коли бува - мандруєш дорогою
І то як житті пощастить,
Коли будеш смілива, йдучи своєю дорогою, тільки вперед,
Ніхто тебе з дороги не зіб’є!
Куди йдеш, з ким і навіщо, і де тобі звернути.

Підніми голову від землі,
Не йди! Не лети! і не дивись під ноги.
Все по-справжньому проходить повз тебе.
Ти спиш і бачиш миготливі сни,
Яких не розумієш.
Я не можу тобі допомогти інакше.
Підніми голову і вслухайся в красномовну тишу.
Затримайся і визнай голос всередині.
Ти кажеш зірці: «Тебе немає».
Ти кажеш вітру: Ти не дуєш.
Ти кажеш своїй душі: «Пішла геть, привид».
Дай їй сказати: Побач реальні речі.
Тільки так ти прокинешся і опинишся в реальному світі.
Ти відчуєш себе причетним до життя, Всесвіту, -
І небувале натхнення окрилить тебе.
Жити в реальнішому з світів - найвище щастя.
Лише невиразний сон робить тебе таким нещасним.

Залишся зі мною милий мій, залишся!
Залишишся в моєму самотньому житті, затримайся!
У пучину справ і в штормовому просторі,
Штормило море…Тяжко дихало
Доглядач маяк у темряву ночі глянув:
Перед очима ти висвітлюєш моє щасливе життя,
Бо ти мій маяк.

Долі моєї корабель не потоне,
Якщо будеш висвітлювати мій курс, шлях і мою дорогу,
Бо ти мій маяк.
Рятівним дзвінком не застогне
Моя душа, і не померкне і не заплаче погляд.
І ти висвітлюєш моє щастливе життя,
Бо ти мій маяк.

Курсуватиме наш корабель сміливо і вільно
І буде байдуже будь-який вир.
Всюди супроводжує корабель незвичайної удачі.
Знайде причал наш корабель швидко та вміло
І в плавання життя не згорне свій курс, шлях і свою дорогу.
Бо ти мій маяк

Корабель не згорне з наміченою ним мети
І не пройде хибним курсом, шляхом і хибною дорогою.
Бо ти мій маяк
Корабель не потоне, не пройде по мілині,
Блисне вночі маяк-допоможе брег знайти.

Ми люди в житті, немов у шумному морі,
Буваємо один від одного далекі.
Ми один для одного в життєвому просторі,
Чи кораблі, чи маяки.

Використання літератури:

Derda V. Проза Світло старого маяка: Проза/Vladyslav Derda,- 2022.- 99 с.

Гортаючи стопки книжок запорошених,
Ти сенс життя шукаєш у них,
Серед героїв інфантильних,
А сенс життя у нас самих.

Адже храм душі свій кожен будує,
І кожен – щастя коваль.
І як він життя своє влаштує,
Так жити і буде він – Творець.

Навчаючись у цьому світі потроху
У мудреця, у ситого та босого,
Їхній досвід якщо зможеш розумно зважити,
Сенс життя зрозумієш, що подарована Богом.

А сенсу шукати зовсім не треба.
Він не печера, не струмок,
Де є захист та прохолода.
Створи його з цеглів.

горить багаття земне не нескінченно
і лише вогонь кохання Всесвіту вічний
небо взяло землю в зимовий полон
з'єдналися дві стежки на грішній землі
злилися в одну дві половинки
один до одного ми потрапили в полон.
я живу на самоті, як птах у небі,
це для мене вільний полон,
ніби проба понад твої всіх сил,
якщо ти один ніколи не жив,
то не зможеш дати нічого натомість.
якщо набридло жити на самоті...
то від себе не втекти...
тільки мені зовсім не хочеться бути як усі
і наслідувати
тим, хто може бути щасливим
тому, що щасливий сам...
набридло жити на самоті...
пробираюся крізь туман...
хоч на мить побачити хочеться.
не сліди від страшних ран,
не відчай безсилля,
не спробу все забути,
але можливість удостатку
усім любов свою даруватих
кожен із нас любить волю
Воля для мене, як золото землі,
хоч іноді потребую насущного хліба
ми раді волі пройдемо вогонь та воду
і мідні труби пройдемо заради неї
вільні люди здатні багато на що
вільні люди здатні на все
Здатні пройти в подорож довгу
І найцінніше витягти з нього
Вільні люди не терплять ворожнечі,
А також не терплять війни

Використання літератури:

1. Пруст М. Содом і гоморра/Марсель Пруст,- 2012.- 400 с.

2. Мурті В. Самотність. Сила людських стосунків/Вівек Мурті,- 2020.- 304 с.

3. Гончарова Є. Не(воля)/Єлізавета Гончарова,- 2019.- 232 с.

Небо не дає вам те,
що ви просили своїми думками
- воно дає вам те,
що ви вимагаєте своїми діями

Ніколи не просіть Неба у момент меланхолії,
якщо може все стати ще гірше.
Ви побачите не тільки те, що вони можуть,
але й те, що вони це зроблять.

Ви можете просити у Неба всі співи,
які хочете, але зрештою ми бачимо те,
що хочемо побачити, коли ми готові це побачити

Засинати – це чудово,
але так само добре вловити це місце
на порозі сну,
коли ви не зовсім прокинулися,
але й не зовсім спите.

ніколи, я маю на увазі,
ніколи не дивіться в очі дитині
на порозі засинання.
вони відчують
ваше захоплення негайно перервати місію

світ на порозі сну, і я думаю,
що ви повинні дати своїм очам
і тілу трохи відпочити

За мною йде місячна тінь
Стрибати та стрибати на місячній тіні...
Чи довго шукали мене, запитав я вірного світла
... і ти збираєшся залишитися на ніч?
Він вийшов із нашої нічної тіні;
заздрість і наклеп, ненависть і біль,
і той неспокій, який люди неправильно називають насолодою,
не можуть торкнутися його і не мучити знову;
від зарази повільної плями світу він захищений.
Красива веселка; - весь зітканий зі світла!

У твоїй тканині немає жодної нічної тіні;
Небеса напевно відкриті, коли ти з'явишся,
І, схиляючись над тобою, ангели наближаються,
І співають, - Веселка! веселка! Посмішка Бога тут

Я бачив вічність тієї ночі,
Як велике кільце чистого й нескінченного світла,
Все спокійно, як було світло,
А під ним час, години, дні, роки,
Ведений сферами,
Наче величезна тінь рухалася, в якій світ
І весь її потяг розкинуло.

Бути привидом - це все одно,
що бути невидимим,
тому бути невидимим - це все одно,
що бути привидом.
наче перебувати в тіні,
завжди кидатися на людей із простягнутими руками,
злитися, що не бачить, щоб тебе втішити

привиди не переслідують нас.
це не так працює.
вони присутні серед
нас, тому що ми не відпустимо їх

Подібно до того, як тінь не може народитися
і триматися сама по собі,
так і слава: якщо фундаментом їй не служить доброчесність,
вона не може бути ні справжньою, ні міцною.

Я погнався за своєю тінню сьогодні.
вона випередила мене.
вона була швидкою. я був рішучий.
Я погнався за своєю тінню сьогодні.
вона була біля мене. вона посміхнулася.
я був рішучий.
Я погнався за своєю тінню сьогодні.
вона була позаду мене. — підбадьорювалася вона.
я подякував їй.

я і моя тінь прогулюємося по алеї,
о, я та моя тінь не ті душі,
щоб розповісти про свої біди
і коли буде дванадцята,
ми піднімаємося сходами
ми ніколи не стукаємо,
тому що там нікого немає,
тільки я і моя тінь
самотньо і сумно почуваючись

я зовсім одна.
я і моя тінь наповнюємо всесвіт

Пізній вечір, тиха вода заснула,
Небесні зірки перлин відображались в воді.
І тиша над водою у відображенні ховається.
Тиха вода таїть так багато образів…
Тихо. І будь тихіше води і нижче трави.
Тиша, як вода,
тихо плескається у світі природи без слів.
В тиші шукаючи завжди портал - брама світу іншого.
Коли споглядання, як свого відображення,
Так і спокій духів води.
Спокійна вода прозора з незвичним блакитним відтінком,
Тут навесні та восени, коли яскраві природні фарби
Відображаються на дзеркальному світі поверхні води
Та відображається досконалість краси небес,
від їх виду просто захоплює дух. Бувають такі дні спокійні,
як вода, де в саме дно дивимося, але зовсім не бачимо дна.
Коли спокійна гладь води, мовчання дно зберігає.
Просто помовчи зі мною, як мовчить вода.
Адже я з тобою. Не потрібні слова.
Зберігай
Мовчання - золото мені кажуть:
«Мовчи, не сперечайся, будь тихіше трави та води.
Якщо тобі погано, то про це ридма не кричи».
Але киньте камінчик туди, і здригнеться тиха вода
і дно змінить вигляд.

Використання літератури:

1. Іваненко О. казка Хвилька: Лісові казки (збірка)/Іваненко Оксана Дмитрівна. Лісові казки (збірка), - 2020

2. Чернобай О. Фокусник. За лаштунками його душі: /Олександра Чернобай,- 2020.- 165 с.

3. Гуцало Є. Оповідання Крило синього вітру: оповідання/Євген Гуцало,- 2019.- 13 с.