Чорні ночі, сонні очі...
Вдалині світанок спить
Де ти ходиш, що ти хочеш
В цю неясну мить...

Той світанок чи настане
Темно вже давно
Серед кривди і обману
Відшукай зерно.

Хто є хто, часи розставлять
На свої місця
Судять тільки переможці
Тільки чи це я?

Де ти ходиш? Що ти хочеш?
Рак з гори свистить...
Час спиливає, сонце тане
Півень чуйно спить.

Не пробуджуй передчасно
Най дрімає птах.
Все неясне стане ясним
Темне - світлим. Пізнє - вчасним...
По воді ступай уважно,
Десь бездумно, десь уважно -
Ціль - не ціль, а шлях.
06.02.22

Коли вимкнулося світло
Та зникає інтернет, –
Подивись, як зорі квітнуть
І продовжують свій лет.
Мов ознаки добровісні,
Ти сприйми їх у цей час, –
І заводь таку лиш пісню,
Що міцніш згуртує нас.
Не вбивайся, друже, горем
І не сій журу ніде, –
Нині нам сіяють зорі, –
Далі – сонечко зійде.
19.12.22

Хлопці мене питають:
— Юлю, чому ти, як раніше не пишеш?
Давай, почитай нам про Новий рік, чи, як листя пада торішнє…
Як вони сварились, а потім — зійшлися. Хай крутим буде happy end!
Або, як вона танцювала для нього у палких сукнях сонця кольору red .

Чому ти не відкриваєш у клітинку в ромашках, білих свій, потертий блокнот?
Він важить мільярди тон, він містить мільйони іонів солдатських нот!
Ну, подумаєш, якийсь ідіот сказав, що писати про війну, коли вона йде — то моветон.
Ти маєш у запасі слово, а ми лише «Стугни-П», автомат на плечі і короткий сон.
Розкажи, як там живуть твої крилаті поети і голублять весняний ряст?
Досить уже водити пальцем по півлітровій банці безбарвним поглядом, а хочеш, то пиши про нас!
Я кажу їм:

— Братики, я була в Києві. Ліки, броники, все таке…
Мої ребра зараз затягнуті, наче нога пораненого в тугий турнікет.
Там, у серці столиці, коли затарювалася вашими однаковими сигаретами,
повз мою багатоверхівку я бачила, як ППО розмашатало дві рашисткі, крилаті ракети.
Третій прильот… Голосіння, плач … Влучили в київську шосту ТЕЦ…
Світло — відсутнє, води — не має, відігрів здобувається із найгарячіших народних сердець.
Та, звичайно, що лагодять хутко, а душі людей терплячіші за найсильніший мороз,
але в кожній лишився слід пішохідної зебри, чорно-рудий, кривавий « москв…!

У них там зараз такий самий театр і мета, як і в приземлених нас,
По ТБ крутять про ЗСУ реклами. Дивлячись їх можна плакати на день, принаймні, по десять раз.
І народ тепер молиться не старим, а новим богам. Коротше, хлопці, люди молються Вам.
І хтось із них, зціплюючи від люті зуби, приносить мій, у ромашку, пом’ятий, білий блокнот.
— На, сестро, — каже, — напиши їм іще й про таких незразкових нас,
бо ми тут стоїмо за всіх, хоч інколи гнемо мати, смішкам вмикаємо фарс, відкриваємо на «жисть» оцю рот!

І я пошепки , в повній тиші, починаю збирати рими, сплітаючи у вінок, і брати на борт.
А їм читаю про інше: до сказу сексуальне і не про цю дурнувату війну.
Я їм читаю про кохання всі сім своїх срібних нот і так само маю замало сну.

Хлопці мене питають:
— Юлю, чому ти, як раніше не пишеш?
Давай, почитай нам про Новий рік, чи, як листя пада торішнє…
Як вони сварились, а потім — зійшлися. Хай крутим буде happy end!
Або, як вона танцювала для нього у палких сукнях сонця кольору red .

Юлія Івченко. 18. 12. 2022.

Життєві і творчі шляхи Михайля Семенка і Володимира Вакуленка надихнули мене на такий вірш.

Не видавай мене, мій Друже, не видавай
Святого янгола із німбом ти не вдавай...
Там, чуєш, нагорі, сміються півні.
О, дивні люди. Дивні люди... Дивні.

На що готовий ти, на що готовий? Це перевірка.
Там десь у небі вже... Там сходить зірка.
Вона укаже шлях тобі додому
А я у Всесвіті, а я у світі, я всюди вдома.

Та ні, нехай як є: співають півні...
Нове життя віщують. Та ми не винні.
У нас свої світи, свої дороги
А що чекає нас десь тут, за рогом?

Не видавай мене, не видавай: я доспіваю
Зерно від плевел я тепер не відділяю.
Це марна трата сил: я засіваю...
Я перемогу нам передбачаю!

я - людина, що осягла безкрай.
знаєте,
часто буває блаженний спокій,
і у думках
темна ніч і птахів безліч зграй.
погляд ваш
на фіранку ляга
одинокий.

часто буває таке відчуття,
погодьтеся,
безліч картин, парк, світлі пуфи,
музей.
ряд експозицій по пам'яті
не згадаєте,
але очі
з картин
невідомих людей

ви не забули.
погодьтеся,
пам'ятаєте.
відчуття відоме:
три срібляка у кишені
і нуль цигарок
і повітря холодне на вулиці
пригадається -
ви не вдома.
в день той тужливий
ви виграли в безвість крок.

ви пам'ятаєте,
ми із вами знайомі, -
ні, не в обличча
і не крізь дзвінок,
ні, ми ніколи разом не пили чай
я п'ю лише пиво
- так, тільки від втоми.
пейзажі однакові відчуттями,
- я ж лиш людина, що осягла безкрай.
тут мала стояти крапка,
але стоятиме кома,

11.XII.MMXXIIp.

Господи Боже ,дай мені хліба!
Молиться мама щодня"Отче наш".
Вчора казала:треба лиш віра,
Ти помагав у біді,і не раз.

Нашого тата ще літом не стало.
Збирати пішов колоски уночі.
Бачили люди, як розстріляли...
Вмирати - це боляче?Скажи,не мовчи.

Божечку милий!Так хочеться їсти!
Хоч би сухарик чи жменьку зерна.
Сьогодні Різдво Твого ,Господи,Сина...
Мама не спала, встала зрання.

Піч розтопила,лягла відпочити.
Втомилася дуже,довго так спить.
Мені самому важко ходити ,
Тіло все ниє,пече і болить.

Нашого тата Ти бачив на небі?
Йому і справді там краще ,в раю?
Якщо це так ,то візьми нас до Себе,
Мене й матусю рідну мою.

Довго молився сирітка той,хлопець.
Піч охолола та згасло життя.
Сутінки вкрили згорьоване сонце,
Хлопчику - десять.Невинне дитя...

Витерши сльози,Ангели сиві
Від хати до хати .Босоніж селом...
В чорній хустині моя Україна...
Рік 33.Святвечір.Різдво.
01.12.2022.

Послухав анекдот від Зеленського про війну Росії з НАТО і пригадалася давня історія, як вміють імперські армії воювати.

Горілка не доводить до добра.
Про це не раз вже люди говорили.
Ви чули, як австрійці бій пропили?
І це, пробачте, не словесна гра.
Було то так. Зібралися якось
Із турками австрійці воювати.
А Австрія тоді (ви б мали знати) –
Імперія іще була. Так ось,
Багато проживало в ній людей,
Народів різних і, таке бувало,
Що й мови один одного не знали.
І ось оте австрійське військо йде
Супроти турків. Попереду всіх
Летять гусари, ворога шукають.
Аж тут циганський табір зустрічають.
Коней спиняють стомлених своїх
І, щоби якось дух свій піднести,
В циган тих діжку шнапсу закупили.
Ну, сіли, звісно, тут же і розпили.
Тут треба ж ще й піхоті підійти!
І зажадали дати трохи їм.
Гусарам же самим здалося мало,
Вони піхоті дулю показали.
А то нахабством видалося тим.
Зчинилась бійка. Квасили носи,
Трощили зуби, билися затято.
Нові загони стали прибувати.
Хоч перші розібратись ще могли,
Що «наші» кінні тузять «наших» піших .
Ті за одних встрявали, ті за інших.
Так само кулаками «бій» вели.
Ті, що пізніше стали прибувати,
Рішили, що то «наші» турок б’ють.
А вже на турок накипіла лють,
Отож взялись у ту юрму стріляти.
Одна з сторін усе ж перемогла,
Побитого «противника» погнала.
Австрійські офіцери закричали:
«Хальт! Хальт!» - та для солдат була
У метушні чи ж мова зрозуміла.
Їм видалось, кричать: «Алла!Алла!»
Тож стрілянина більшою пішла.
А тут іще й гармати підкотили.
І бити стали ядрами в юрму.
До того ж, звідкись вирвалися коні.
Здалося, що турецька то погоня.
Таке тут почалось. В огні, в диму
Метались люди. Військо геть усе
У ту епічну «битву» вже вступило.
Само себе стріляло і лупило.
Здалося – турки мчать , земля трясе.
Всі кинулися через міст тікать,
Бо вже здалося – турки беруть гору.
Не витримавши, міст звалився скоро.
Тож людям довелося потопать.
Сам імператор Йосип теж гадав,
Що з турками прийшлося воювати,
Хотів був трохи тим покерувати,
А кінь його із ляку задки дав
Та й імператор в річку полетів.
Ото тим тільки й зміг порятуватись…
Прийшлося туркам довго дивуватись,
Коли прийшли сюди за кілька днів.
Навколо гори трупів, купи зброї.
Хто і кого на полі тім побив?
Ще перемога в жодному з боїв
Такою не була для них легкою.

Хрін та редька - страви розумак,
Бевзі - уподобують ковбаси.
Ось тому у нас усе не так
Як потрібно. Згодні, віршомази?

Інтелект засмічує сальце,
Холодець потьмарює уяву.
Бальзамує жир писак живцем,
Геній нині - черевань-роззява.

Я ж бо хрін жую і день, і ніч,
А гірчицю запиваю оцтом.
Хекну - сонетяр бігцем під піч,
Чхну - ліричне утіка дівоцтво.


Кажуть, я - сатирик-кісткогриз?
Тьху! Не. вірте! Я до ласки чулий...
Зріє куртуазний маньєризм,
Поміж грядок часничку й цибулі.

19.22.2022р.

***
А у двобої настає пора,
яка укриє небо янголами...
релігія стара
не без добра,
але погани окупують храми.

***
А наша віра гине у ясі,
коли і хижаки, і вівці ситі.
Юродиві усі
чини русі:
владики, ієрархи, посполиті.

***
А найтемніший на землі народ –
зомбовані дебіли і повії...
не знає бот,
що він є ідіот,
бо цього ідіот не розуміє.

***
А кривослав’я спокушає біс
і гей-попи позадирали ризи...
А із-під риз
ударило у ніс
і то таке, що падає донизу.

***
А на амвоні визначна подія –
побачили кощія і ягу...
поставили злодії
до події
і Богу свічку, й бісу кочергу.

***
А у філіалі ефесбе
оновили парадигму правил
як себе
освячує цабе,
нині іменоване – диявол.

Алілуя
А декому, то ідола давай,
то літургію біса із амвона,
то... Боже, помагай
іти у рай
апологетам їхнього закону.

12.2022

У серпанку безмежної ніжності
Я втрачала і розум, і страх.
Никли сумніви всі та розбіжності
В Його ласк незрівнянних шовках.

Може хтось би від цього відмовився,
В кого риб’яча кров, чи сім’я,
В кого кодекс табу і умовностей,
Та не я! Вибач, світе, не я!

Дивна казка повік не забудеться –
Ще таку не надійся знайти…
Як не мрій, але більше не збудеться –
Це трапляється раз у житті!

05.11.2022

Запитав сусід хлопчину,
Лиш но стрів одразу:
- Чи твій батько з бурячини
Самогонку варить?

Той хитнув лиш головою:
- Ми таке не чули.
Але він її сирою,
Неварену дудлить.

18.12.2022

Так буває в житті… Так буває –
щось пішло не туди чи не так.
Не співає душа, не співає,
і зібгалося серце в кулак…

Стиснув зуби, човпеш манівцями,
зльодяніло усе навкруги…
Лише думи снують горобцями
і укутують душу сніги.

Десь поблискує тьмяно свічадо,
пробиваючись через імлу…
Полюбляю писати ночами,
у планиди сховавшись в тилу.

Але буде весна, я це знаю,
і проміння розтопить сніги.
Коли серце шалено кохає,
це йому, зазвичай, до снаги!

Так буває…

Чи розплакатися знову,
Чи радіти, що живий, –
Бо лежить в калюжі крові
Мій товариш бойовий?
І його відкриті очі
Далі дивляться в мої,
Мов не відають про спочин
Від нечуваних боїв.
Смерть зненацька обірвала
Молоде життя його
І за мить гайнула далі,
Вражим кулям удогонь.
Дим, вогонь і гуркіт бою
Метушаться в стороні, –
Побратим лежить зі мною
Й в очі дивиться мені.
Мов довідатись воліє,
Щоб повідати комусь, –
Чи наляканий радію,
Чи розгублений журюсь?..
18.12.22

Крізь місто мертвих я тужливо йшла,
Сховавши біль, сховавши вир ненастя
І раптом розійшлася та імла
І я відчула тихе, щемне щастя.
- Святий Пилипе, - я заговорила, -
Величний склеп, віддалена могила.
Я знаю, чуєш, Друже, ти живих,
Багато бачив путників таких.
Багато ще таких, як я, побачиш,
Почуєш їх прохання про удачу.
Та я до тебе не за тим прийшла.
Кажу, як є: я просто загубилась.
Шукала шлях від мертвих до живих...
Святий Пилипе, ти не бачив їх?
І тихий голос десь заговорив :
-Живих шукати діло не просте.
Поглянь у себе, може, і у тебе
В душі ще й досі щось живе живе?
- Пилипе, любий! Дяка за совіт.
За тихий шепіт вітру у імлі,
Що міст камінний тихо так гойдає...
За вільне щастя дякую тобі...
Прощай, пробач... І передай привіт
Моєму несвятому Миколаю...

коли дописана книга
стає цвинтарем для думок
а клінічно-хворі вислови
розбираються на цитати
я себе запитую
із якої трави
крізь ніздрі ішов димок
до яких висот
піднесені стелі
у побліднілих палатах

хто мене записував
у чати безмовних ченців
і вигулював тишу
у відсвіжених фарбою
чорних квадратах
хто би то добре вигострив
болю затуплені олівці
і зайшовся на серці
прозорі вікна
навмання малювати

на усе
є пригальмована відповідь
і невисохлий час
треба тільки видихом
хрестиком вдих залатати
вже зготовані рамки
вготована участь
для нас
все збігається в точку
неповернення
"нате"

все виношує
згублені відстані
розхитані стани
і вітрогін
вже вагітний
цим спілим
і прілим повітрям відради
що даватиме раду
гарячим словам наздогін
і труситиме світлом душі
до упаду

все таке неістотне
як та осінь
по комин в снігу
і та крапля тепла
що в нікуди пішла
від лампади
лиш невпинне
бажання приспати до світу
на подих жагу
що вигоює сенс
мов пронизана криком звитяга
баладу

13 Листопада, 2018

слова гарячі
і ти заплачеш
слова холодні
і вже безодня
вони не винні
що біль і зимно
пливуть думками
на серці камінь
хитають човен
натхнення повен
і затихають
мов круків зграя
за тиші краєм
що душу крає
за щастя морем
тобою хворим

слова незрячі
мов сон дитячий
слова тривожні
раниме кожне
кому на радість
і до упаду
кому на горе
для вітру шпорів
коли вібрують
у алілуя
віршем згорають
жагу вбирають
її розносять
по безголоссю
від них німіють
за них сивіють

слова тремтячі
тонкі на вдачу
слова словами
пісочні храми
хто їх будує
себе не чує
по колу ходить
ллє чисту воду
римує небо
протертим треба
а є такі що
за себе вищі
вони руйнують
загладу злую
у кожнім сяйво
а інше
зайве

9 Листопада, 2018

нічні поснули бари
і повії
налито сутінь
в чашу міста
по краї
усе чого не мав
а тільки мріяв
чіплялося
за добрі наміри
мої
лежало небо
мокре ще
від істин
вину проспорене
найбільшим із невдах
лежало небо
та хотіло сісти
на грубо-зморщений
від черепиці
дах
воно шукало місця
для розсади
що сни заквітчує
і проростає
в тінь
для лету
для пташиного
принади
а ще
збирало мито
для глухих кутів
а ще
воно чекало
на прозорість
на ту найглибшу
що сягає райське дно
де ніч ховає
до вечері зорі
де бродить істина
і не п’янить вино

9 Листопада, 2018

З Новим роком, моя Коломиє!
А знедавна уже не моя…
Як любив і жадав тебе, мріяв –
ну нарешті, родина, сім’я!

Та не зладилось… Хто у тім винен?
Може я, може ти, а чи хтось…
Не вартує шукати провину,
як за маревом все женемось…

На подобу полюємо, образ,
на уяву чи зоряний пил,
але доля дарує у бонус
чарівне мерехтіння світил…

З новим щастям, новими думками!
Час на місці іще не стоїть,
але істинна дружба з роками
лиш міцніє, і свято – за мить!

З Новим роком, моя Коломиє!
Залишайся такою, як є.
Хай здійсняться несправджені мрії
і зігріється серце моє!

Стало ліньки сумувати
За отим, що вже було, -
Давнє літом теплуватим
Відбуяло, відцвіло.
Залишився сум і подив
У пригніченій душі, -
Більш губив і менш знаходив
На вибоїстій соші.
Вже затоптані нехитрі
Відпечатки босих ніг,
І летить услід за вітром
Все, що вимріяти зміг.
Та не варто куштувати
Довго присмак гіркоти, -
Ще попереду багато
Можна різного знайти.
17.12.22

Знов батько на фронт відсилає посилку.
Військові шоломи і бронежилет.
Взуття, тепловізор єдиному сину,
Бо гради поб'ють і міцний кулемет.

Матуся відправила, хрестик натільний,
Маленького янгола, образ святий.
Молитву до Бога, щоб згинули війни,
А син повернувся додому живий.

Сітки маскувальні послала дружина,
А діти малюнки, де сонця розмай.
Нехай захищає велику родину,
Усіх українців і батьківський край.

Дідусь, що пройшов і моря й океани.
Поклав сигарети, вина і харчі.
А ще написав, — бережися, Степане,
Але не продай московитам душі.

А бабця ще в'яже шкарпетки донині,
Хоч гірко на серці, порвалася нить.
Не знає ніхто, що Герой України
З простреленим серцем у полі лежить.

Але не зламався, країні не зрадив,
Загинув Героєм в запеклім бою!
За волю народу, рясні зорепади,
Ясне майбуття і за правду свою!

15.12.2022р.

***
А на мордорі знищили свободу,
тому ніде немає на землі
ані народу,
ні такого роду,
як усіма прокляті москалі.

***
А на концерті у кобзона
сто тисяч мобіків-вояк,
та по закону
моветону
про них – нічого і ніяк.

***
А якщо дивитися у лупу,
то помітні іноді: щурі,
курощупи,
виродки із дупи,
брехуни, тупиці, упирі.

***
А вже пора у шию окупанта
дубасити і гнати у тайгу...
ну, і за ґрати
є кого саджати:
убивцю, урку, чахлика, ягу,
дурну коняку, чучело вусате,
попів і хуженєтича шойгу.

***
А на чуді намічена границя,
де упаде батиєвий улус
і освятиться
переможна криця,
якою володіла древня Русь.

***
А ми перекували на орала
свої мечі, забрала і щити,
та не чекали,
що іде навала...
йдемо на ви, бо мусимо іти.

Антитеза
А на планеті не перемагає
ані добро людей, ні люте зло,
тому немає
ні кінця, ні краю
усьому тому, що віки було.

12/22

ми вже врятовані
дві голки
в скирті сіна
дві половини
пережитої доби
за нами
пів біди
і пів наливки спліну
нас падолистами
цей жовтень розгубив

а легіт приховав
від зла і зледеніння
від приголомшення
від скрути і жаги
ми стали схожі
у думках
на тлінь осінню
а у житті
на подих
прикрий
дорогий

ми стали вічними
в очах блакитиних
неба
устами нецілованих
вогнем доріг
і кожен з нас
вернувся журавлем
до себе
у світлу мить
на ще не пройдений
поріг

а там хитає
квітку ніжності
тривога
а там немає
де подітися весні
а окрім нас
ні доброго життя
ні злого
лише дощі
від щастя теплі
і рясні

а там
так пахнуть
колисанки вітру
сонцем
розхристані від нього
ще ручні думки
і серце пташкою
забилося в долоньці
не котиться душа
сумлінням зі щоки

9 Листопада, 2018

може то осінь
а може весна
може то лютий
любові зазнав
і озивається квітнем
може то літо
залітнє
вижити в тілі оси
Боже візьми
що просив
і не давай озирнутись
глянути в очі
відчутись
лагідним холодом уст
краще вогнем
переллюсь
в чашу
для спомину вітру
краще розтану
у титрах
в нетрях німого кіно
може
це просто вино
вибухи серця
малює
може тебе
я не чую
у недоречних словах
може моя голова
прихисток світлого болю
може ніколи
ще коле
і застигає у мед

7 Листопада, 2018

поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя

як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
у розмову

скільки тої осені
стільки втіхи
не на перший сніг мені
на горіхи

не на келих відчаю
а на сльози
що з роками рідшають
зводять розум

не на листя згублене
на надію
що любов пригублена
вже не втліє

а уста ціловані
пахнуть лісом
а та смерть вготована
стежку бісить

що там за стежиною
нас чекає
те що тіло вимиє
привітає

душу відпускатиме
білу птаху
небо опускатиме
нижче даху

то воно до ніченьки
сни ховає
закриває віченька
перед раєм

2 Листопада, 2018

Важко стало жити слугам Божим,
Паства - врозтіч, за кордон, на фронт...
Храми у пітьмі, напівпорожні,
Злякані Христос і Саваот.

Небеса задимлені шальгою,
Над степами похоронний дзвін...
Кожен другий українець - воїн,
На руках і на душі кармін.

Всюди горе і немає спасу,
І сини, й батьки - під моріжок..
У бою молитись не на часі,
А на цвинтарях - запізно, час пройшов.

П'є кровицю нашу чорт безкарно,
І з кісток розкручує самум.
Кликати богів небесних марно,
Вся надія лиш на ЗСУ.

16.12.2022р

Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто на ринг її перетворити хоче,
Та тих, хто в захваті над мовою батьківською регоче...
...Одвічне горе України – на булаву надмір охочих.

Ніхто ніколи не згадає вас,
богів, потрощених на тріски.
Спалили ваш іконостас.
Звалили ваші обеліски.

Час фанатизму – і зневіри час,
шеренги роботів – і хаос
поцілили в безцінних вас,
повісивши на довгий фалос.

Колись ваш голос у книжка́х читавсь,
тепер він у вогні німіє.
Ніхто ні з чим і не зоставсь.
Ніхто нічого і не вміє.

На черзі час нових ідейних нас,
іде про віру і довіру мова.
Мене зламають не в останній раз,
життя немає знову, знову, знову…

5 грудня 1994 р., Київ

Я буду являтися тобі у сні,
навіть якщо ненависть
вкриє твоє холодне серце.
Я буду вічно жити у твоїй душі,
навіть якщо темрява
змусить забути про палюче сонце.
Я буду розпалювати яскраві вогні,
навіть якщо сильний вітер
буде гасити їх в пітьмі.
Я буду нагадувати про почуття,
навіть якщо ти відчуєш
жагу до забуття.
Я буду силуетом твоєї тіні,
навіть якщо ти не захочеш,
все одно побачиш мене в сні.

15.12.2022

Що зі мною сталось, -
Пояснить не в змозі
Я з тих пір, як старість
Стрілась на дорозі.
Що було робити
І куди тікати,
Раз повік відкриті
Двері в бідну хату?
Увійшли в світлицю,
Сіли на ослоні, -
І давай дивиться
На пусті долоні.
Ані в неї статку,
Ні доходу в мене, -
Лиш хвороб зачатки
І дірки в кишенях.
Посиділи трохи,
Позітхали нишком, -
Потім від знемоги
Впали вдвох на ліжко.
Відчуття нестерпні
Душу охопили, -
То язик мій терпне,
То німіє тіло.
Зву стару ріднею,
Примостившись скраю,
А шляхи від неї
Дотепер шукаю.
Сталось так, як склалось,
Хоч і не бажалось, -
Неминуча старість
Милою назвалась...
16.12.22

як горі судилося
жити з плаєм
так мені наврочено
йти всліпу
запали ти свічечку
запалаю
а загубиш крилонька
я твій пух

а забудеш словонько
пригадаю
в мене їх назбирано
на вінок
там де тиша гріється
нас немає
там де правда молиться
п’ють вино

може в іншім світоньку
більше квітів
може любий вітроньку
ти там бог
як мені цим серденьком
не боліти
мов покуття пусткою
на Рідво

як незгуба вісткою
що живий ще
розпливаюсь
променем по щоці
глянь душа розчулилась
небом вище
і рука зігрілася
у руці

небо прогинається
над горою
світлом розкидається
ловить плай
догоріла свічечка
я з тобою
дві веселки крилонька
від тепла

2 Листопада, 2018

провидіння
сонячні каракулі
тінь списали
не котом
наплакали
розперезані
із підвіконня
пили вікна
наче пійло
коні
а за шибами
немов під ряскою
сон замулився
покрився казкою
наче сом-вусач
слизький
і ситий
рухав зябрами
мов легіт житом
неповторна мить
росла під віями
грані зведені
світи посіяні
хто там скрипає
по серцю ходить
в душу дивиться
немов у воду
то отой
для кого
в трюми спокою
всесвіти змітають
звагу кроків і
сплін плете сильце
із цівок зливи
а у подихах
знаходять диво
то за ним
не плачуть
але хлипають
не тримають зла
не ранять криками
в час коли
стає він прикрим
як нестерпний біль
здається звиклим
і світи
до найчужіших
сходяться
і на ти
зі смертю
війни водяться
тільки кликати
його даремно
він вже тут
вибілює все темне
він тихіше тиш
з розмов нелічених
і ніжніше ніж
вогонь освідчення
поки сом-вусач
слизький
і ситий
грає зябрами
мов легіт житом

1 Листопада, 2018

що там у тебе
мій синку…

для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
тиша в етері
для щастя
усмішка дитяча
для горя
сльозина для плачу
для старості
день перелітний
для осені
спогади з квітня
для тих
що тамується подих
не камінь
що кину у воду
не змії
під серцем пригріті
а те
найдорожче на світі
оте
оповите тобою
що серцю
дається із боєм
оте
що вигоює рани
дзвенить
і веде на майдани
і так
до краплини
до скону
до снігу
у серці
на скронях
до видиху
болю за вічне
до січі безбожної
січня…

ось небо
якраз на пір’їнку…
та ти не спішися
мій синку...

26 Жовтня, 2018

Сніг падав навкруги безперестанку,
іскриста мжичка затуляла небосхил.
Лишатися не в змозі до світанку,
а розпрощатися не вистачає сил.

Не набулися вдосталь цього разу,
Нічниця* обірвала ніжності струну,
як віднайти сліди дороговказу,
загублені ключі від щастя, не збагну?

Не відірватися, душі тяжіння,
хоча тримає цупко нас за рукава,
та у сніжниці тануть сновидінням
всі потай зронені зворушливі слова.

Пішла у сивий морок безнадії,
цитрини зорепаду вкрала заметіль.
Розлука на губах, сльоза на віях,
і більш нікого крім хуртечі звідусіль.

Нічниця* — кажан

13.12.2022р.

Скільки горя зі сходу принесено,
Що не можемо скласти ціну
Дням отим, що губили тут весело,
Попри десь розпочату війну.
Ми були простодушно-наївними, –
Щиро вірили в “соб” і “цабе”,
Бо ходили шляхами нерівними,
Утішаючи рухом себе.
Нам безпечно було посередині
Неприємних і гарних подій,
Хоч ракети були вже наведені
На роками згуртований стрій.
Наче мухи окропом ошпарені, –
Не сприймали умить до пуття,
Що скінчились привабливі марення
Про спокійне та строге життя.
Хоч ми нині згорьовано плачемо
Від зазнаваних болів утрат, –
Наша сила, всім світом відзначена,
Тільки множиться далі стократ.
Завжди тужим за мирними веснами,
Коли будять не мирні громи, –
Скільки горя зі сходу принесено, –
Стільки ж радості стрінемо ми.
15.12.22

Грудневий день звичайний в ті часи
Вдягнув свою забілену перуку.
Серед цієї казки і краси
Приніс тоді тебе, мою онуку.

Маленький згорток, в ньому цілий світ,
Майбутнього щасливі дні і ночі.
І світять вже мені багато літ
Твої яскраві і розумні очі.

Життя непередбачено тече,
Міняє світ весною всі обнови.
Схиляйся завжди на моє плече,
Щоби відчути радість від розмови.

Від близькості, бо ми уже давно
В країнах різних живемо з тобою.
Для спілкувань закрила нам вікно
Війна, де всім тепер нема спокою.

І дмуть удалеч вогняні вітри,
Нехай вони нас завжди оминають.
Прошу тебе, онучечко, гори
Й світи мені до скону, аж до краю.

А я тобі наворожу любов,
Щасливу й світлу напророчу долю.
Щоби тебе коханий віднайшов
І повну хату діточок на волі.

Нехай несуть вони углиб віків
Слова добра й любові од бабусі.
Нехай в житті лунає тільки спів
І щовесни хай прилітає бусол.

Онучко, рідна, серденько моє,
У цілім світі лиш одна-єдина.
Для мене сонцем ти навіки є.
Твоя бабуся Ніна з України.
13.12.22

коли вирушає дорога
тихо крушиться світ старий
а новий
ще не йде у ногу
сонце скручує
в чорторий

смак махорки
у тій сигарі
дим пізнання
від "а-ля ша"
кожній тварі
нема по парі
із піддоном для сліз
душа

та минається
неминуче
остигати
встигає кров
мруть
як мухи
цабе і дуче
не впускає у рай
нутро

шкло зливається
із бетоном
пнеться вгору
і ранить синь
вхід в метро
зустрічає сонми
посірівших за день
росин

і розмова
вже недоріка
як у ринвах
дощу каданс
укорочує мріям віку
вкотре спущений
з вірту шанс

було б добре ще
не плювати
а ще краще
не так гребти
Бог не пише
собі кантати
і не знає
що поруч
ти

Він вростає
у серце світлом
розкриваєся
мов бутон
нерозп'ятим думками
світом
поки спить в голові
дракон

що породжує
веремії
сни приручує
до пори
доки відстань до Нього
зріє
і армада підстав
для гри

24 Жовтня, 2018

він із тих відьмаків
перетрушує душі
у храмах
скільки є диваків
що вимірюють
серце
у грамах
він великий знавець
перевтілення
з риби у птаха
грає морем слівець
уночі
напивається
страхом
як бере за живе
не питається дозволу
зовсім
нудь у нього
Жуль Верн
а Кустуриця
куряче просо
і невдаха з невдах
сам себе поважає
і носить
по вай-фай-них світах
по прокурених кнайпах
і просить
як не лайків на біс
то думок
що святе спопеляють
він зажив би в тобі
охрестивши свій побут
на Каїн
обзавівся би сном
що ходив би
в нашийнику ночі
наливав би вино
і про все
що літає
пісочив
ти його би впізнав
по розкислих
сльозистих манерах
в нім страшна
як війна
та душа
побіліла пантера
в нім малішає суть
і збігаються чорне з чорнішим
і тримає косу
над нескоєним злочином
тиша

6 Жовтня, 2018

Хай грішний я вартую спрагу слів,
розкуту плоть твоїм невчасним тілом,
хай пахнуть ладаном уривки наших снів,
які вмиває ранок чорним милом.
Хай певно знатиму, що лиш така любов
мою сумну дорогу налаштує.
Невдячності очікую я знов,
розтринькуючи поцілунки всує.
Але чому, чатуючи свій гріх,
бездумний я не збочую дороги?
Чом з образа́ми всіх образ твоїх
до тебе йдуть гріхами збиті ноги?

Усім, кого люблю, я винен знов.
Моя вина – на всіх одна любов.

2 травня 1995 р., Київ

Готові люди як один
любити і страждати
і не даремно Божий син
приречений до страти.
І поки прогресує зло,
де промишляє каїн,
то люду... наче й було
в імперії окраїн.
Це оправдовує війну,
а у лиху годину
і територію одну
для нелюда й людини.
Одне усе собі гребе,
а інше час марнує
і не запитує себе,
чого воно існує.
Бо вибір є – одне із двох:
умерти або жити,
та алібі у багатьох, –
навіщось же тримає Бог
людей на цьому світі.

12.2022

А ти ж казав, що в мене очі гарні —
зоря вечірня у смарагді трав?
Втекти від тих очей надії марні,
той помилявся, хто від них тікав.
Казав, — волосся пахне бузиною,
свавільним вітром, чистим джерелом,
ні з ким так добре, люба, як з тобою
мені до цього часу не було.
Ти говорив, що я твоя богиня,
і на колінах попросив руки,
і я котилася, мов хвиля синя,
у океан любові залюбки.
Ти шепотів на вушко дивні речі,
слова кохання з уст твоїх лились.
— Без тебе, сонце, в серці порожнеча,
пітьма холодна і захмарна вись.
Але, коли в очах погасли зорі,
зник Перуном у полиску заграв.
І що з того, що ти колись в фаворі
казав, — той помилявся, хто тікав?

10.12.2022р.

Світає повільно узимку,
А смеркне щодня швидкома, –
Мов дні у шапки-невидимки
Вдягнула відразу зима.
Не знає ніде перепони
Світання і сутіні гра, –
Неначе якісь перегони
Влаштовує змінна пора.
Як дзеркальця калейдоскопа,
Мелькають сніги і дощі, –
Незмінним лишається клопіт
І боязнь старіння в душі.
14.12.22

Говорила завше мати, —
слухайся мене,
Бог захоче покарати,
розум відніме.
Вчися на помилках
інших,
броду не шукай!
А я вперта і невтішна
в погляді — розмай,
посварилася з сестрою
і коханим теж.
Вечір в'є за бистриною
стрічечку мереж.
Стежка в ліс у маргаритках
на краю села,
не зогледілась, як швидко
в хащу забрела.
Там щебече пташка сіра
на стрункій сосні,
як Орфея чуйна ліра
виграє пісні
так, що серденько мольфара
млоїться від чар.
Здалеку спливає хмара
в зоряний вівтар,
стелить ніч з ультрамарину
на ріку —габу,
смикає рак за косину
молоду вербу.
Огорнули Мавок плечі
темні лопухи,
ловлять душі молодечі
в безлиху ріки.
Розбазікались в лататті
жаби, цвіркуни,
а на березі багаття
палять чаклуни.
Варять блекоту знатниці —
зілля на дання
молодицям і вдовицям...
(що за маячня?)
Корінь мандрагори, м'ята,
маки в чавуні,
щоб самотню хтось посватав,
серцем пломенів.
Випила і я отруту
з круком віч-на-віч,
щоб знайти червону руту
у купальську ніч.
У чагарниках до ранку
стерла п'яти в кров,
зникли чаклуни серпанком
в потойбіччя схов.
Не знайдеш щасливу
квітку
в дикому кущі.
Від любові рута квітне
у твоїй душі.

12.12.2022р.

голос неба розходиться лунами
пробиває дорогу дощам
до душі що оголена струнами
у забутий в убогості храм

там від холоду вікна потріскали
а від сирості линька у стін
де за римами янголи рискали
і купався у розпачі сплін

де забуте так проситься спокою
а приспане не п'є і не їсть
і ячать за ціною високою
стан його і утроба її

він далекий від сталої близькості
та без неї хворіє вона
хто літав знає добре як низько ці
можуть бути розмови вина

хто літав не боявся втопитися
в морі ласки і дихати тим
що давало витаючи витися
бути ближче ніж просто на ти

засвітися зорею невгасною
проливайся не кров'ю святих
з тих сторін де ніхто не привласнює
з того болю що в серці затих

у словах у поривах в минулому
там життя ще на двох не скупе
там ніхто ще не каже прибули ми
і у горлі нема ка-пе-пе

21 Серпня, 2018

зона
пила і гуляла
більше стало зони
видавали
всім присталим
нари біля трону

привели
псам сухо в роті
щоб води набрати

куцолисий
що напроти
з білої палати
бився в груди
що він Понтій
з дерева Пилатів

коло нього
рила свити
з роду дуполизів
зранку вже
по оковитій
в безшевронних ризах

поруч з ними
недокурки
з кубками чифіру
по шість ложок
брали цукру
плямкали без міри

в пахана
не очі
дзоти
а душа
без п'яток

ніби він
ні за
ні проти
зняти
всіх розп'ятих

ніби з ним
вільніша зона
і плювки чистіші

він закон
а у законі
ані нош
ні ніші

слався
Понтіє Пилате
найпонтійший хане
слава вам
пенькам пихатим
вічна слава клану

і обкурені
з хлистами
по майданнім гамі
повели
отих з христами
на пустир
за брами

повели
пахан потрошки
умиває руки
злизує чифір із ложки
недоталий цукор

15 Серпня, 2018

ой чому це море чорне
бо до себе ріки горне
чорні ріки де ті зорі
і тому це чорне море

ой чому це небо хмарне
бо в житті усе примарно
вчора сонце ще світило
а сьогодні задощило

ой чому дорога бита
бо приборкана копитом
і веде вона по краю
поміж раєм і нераєм

ой чому в душі так тихо
бо заснуло в серці лихо
спить і сонце обіймає
а дрімає я літаю

ой чому кров не холоне
бо не спить мій охоронець
ангел світла переможець
дай йому наснаги Боже

ой чому увесь палаю
бо надійних друзів маю
сестри рідні побратими
ти і я одна родина

ой чому нас не здолати
бо таких як ми багато
хай же зрада не радіє
хай надія світло сіє

1 Серпня, 2018

О Боже мій… Яка глибока суть
в Твоїх очах, наповнених Тобою…
Не засинай* – я хочу їх відчуть,
пройнятися їх святістю святою…
О… не ховай Cвою глибоку суть…

5 квітня 1989 р., Київ


* інший варіант: «Не відвертай …»

Зорями сяють лагідні очі,
Як радістю сповнена її душа.
А смуток бринить у зіницях жіночих,
То й в серці відбиток свій залиша.

Нехай же привітно всміхається мати,
Бабуся та подруга, донька й сестра,
Доля хай квітне барвінком хрещатим.
То ж ніжності, жінко тобі і добра.

2006 р.

Поза вікнами квартири,
Прибережний краєвид
Наповняють нині сирість
І тумани вочевидь.
Зимним дощиком умиті,
Верби зо страху тремтять
І зітхають сумовито,
Лозам зігнутим під стать.
Потемніли й охололи
Води бистрої ріки, –
Зупинилися поволі
Біля берега струмки.
Вже не плаває в калюжах
Вітром знесена листва, –
Неохоче та байдуже
Зранку родяться слова.
Послідовно, поступово
Вітерець імлу роздер, –
Краєвидом дріб’язковим
Душу зцілюю тепер.
13.12.22

Зорі нагадують світлячків.
Тих малих комах,
що заважають уночі.
Вони яскраво світять,
наче сонце у спекотний день.
Здається, вказують дорогу
в самісіньке небо.
Ведуть за собою, ніби марево.
Лиш вони відчувають хвилювання.
Лиш їм відоме справжнє кохання.
Зорі ніколи не згасають.
Їхнє сяйво виблискує
в твоїх нав'язливих думках.
Вони поруч — блискучі білі намистини
в твоїх засмучених очах.

12.12.2022

ані миші
три коти
старший
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
й поза очі
а молодший
щось муркоче
про сметану
й молоко
і про те
де спить бровко
й проганяють мух
корови
де ще гнізда
не готові
а в яких
пташата сплять
де по три
а де по п’ять
миші
мишки
мишенята
ви сидіть тихенько
в хаті
бо почують вас коти
той
що місяць прикотив
той
що сипле поза очі
той
молодший
що муркоче

20 Липня, 2018