У міражі омріяного лету
до ирію готові журавлі,
метафорами піють опоненти
єлейні епітафії Землі.

Найбільше чути півня і зозулю
та п’яного, буває, павича.
Голубка хоче миру, – гулі-гулі,
орел шанує люто деркача.

Хореї, ямби файно і прозоро
наповнюють поезії сувій,
аби любові неозоре море
запінило мелодії
прибій.

Із луками літають купідони,
метає блискавицями Зевес.
Оспівуються дони і мадонни –
нарциси і півонії небес.

І поетеси, і поети раді
показувати зопалу жука,
бо є у нас історія така,
що де-не-де, неначе на параді,
гуляє комашня і колоради
голодною колоною совка.

06/19

Не думай і ні в кого не питай,
скільки тобі лишилося ще жити,
день кожний ненаситно поглинай,
бо ж час зника, немов пісок крізь сито.
Думай, як не безсмертя, то принаймні сто
тобі призначено Господом на цьому світі,
а хвороби – це тимчасове , як у Йова,
минуть і станеш, як немовля пречисте.

Проблема тут, на жаль, одвічна:
вони - звичайні-ПЕРЕСІЧНІ.
Про Стуса навіть і не чули,
"за" кожну владу завжди бУли.

В очах і у спині - покора
ще від совкового учора.
Ні в що не пхаються бідаки.
Важкі мізки у них та сраки.

Хто схоче, той їх кидане,
бо знають тільки лиш одне:
поїсти добре і попити.
Такі вони і їхні діти.

Ідеї, боротьби натхнення,
прокляття чи благословення,
жертовність, москалів навала,
а ПЕРЕСІЧНИМ - по цимбалам!

Вже чую вигуки в мій бік:
"Борис - поганий чоловік!
Хіба звичайні ті - не люди?
Дивися - більшість їх усюди!.."

Хоч гнів в душі таки вирує,
я хор отой відмінно чую.
Скривлю іронією рота:
- Нехай смердить гниле болото!

Але! Болото обирає.
І це мене вже зачіпає!
То комуняк приводять гади,
то вілкулів несуть до Ради...

Вже кров`ю Ненька залилась,
а ПЕРЕСІЧНИМ все - не зась!
Пітьма на тім, що далі буде,
та відчай б`ється в мої груди!


Якщо чекати на прозріння,
в безодні зникнуть покоління!
Де вихід? Я брехать не звик -
чіткий потрібен Провідник!

Авжеж, воно - не ліберально,
коли з болотом - вкрай брутально!
Почнеться вий та біганина,
мовляв, прийшла лиха година.


Рятуйте, штати та Європа, -
тріщить від стусанів в нас жопа!
Що ж, не шановні ПЕРЕСІЧНІ,
я не вважаю це трагічним!

Бо, як хвороба вже смертельна,
хірург бере ланцет ретельно.
На сто відсотків згоден - лячно,
та хворий з часом вельми вдячний!

19.10.18р.

Куди поділась та кохана цілість,
що дихала, любила і шукала
твого тепла, до ніг твоїх тулилась
і запитально в очі заглядала?
Розбилась у невидимі бар’єри?
Молекулами рвучко розлетілась
(говорять, що матерія -- незникна
й енергія у просторі витає)?
Що толку є в енергії безликій?
Я хочу те знайоме поєднання:
приземкуватість, голос і кудлатість,
дарунок цілковитої довіри
і голову, що вм’ятину лишала
на постілі своїй і спала довго,
похрапуючи в темних сновидіннях,
або краєчком ока слідкувала.
Я в порожнечі марними руками
обводжу стиха контури знайомі,
ловлю терпляче віддане сопінння
у тиші, що запала непорушно...
В кімнаті – у задушливій печері --
застигли довгі миті–сталактити,
слизькі суглоби відчаю тупого,
що наростами скупчились у часі.
Я -- майже добровільно -- натикаюсь
на жадані прикмети, співпадіння,
які могли б засвідчити ознаки
життя, що в інших вимірах триває;
хапаю у пожадливій увазі
невизначені натяки, щоб збути
сухотну мовчазну безповоротність --
і знов лечу за втратою своєю...

2019

Я згадую її чарівні очі,
Рахую дні і їм втрачаю лік.
Душа, неначе рана, кровоточить,
І жити набридає взагалі.

Коли коханої не чую сміху,
Не бачу ніжних, сяючих зіниць.
Стають нікчемними життя утіхи,
Дощі ридають, впавши горілиць.

І туга стискує дедалі більше,
Дарма звучать римовані слова.
Усі на світі присвячу їй вірші…
Душа, як вовк, все ними завива.

Хоч днів отих залишилося мало,
Та у розпуці тягнуться німій.
Коли б вони, як молоко, збігали!
І розпач порозхлюпували мій!

7.06.7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Попереду знову минуле:
Тяжкий нездоланний тягар.
Багато років промайнуло:
Пекучий здіймається пар.

Кружляє, не хоче зникати.
Нагадує кожного дня,
Які були болісні втрати,
Неначе колюча стерня.

Потрібно минуле позаду
Залишити – в цьому є суть.
Думками привестись до ладу,
Печаль вгамувати та лють.
Очікуєш завтрашній путь,
Милуючись – хмари пливуть.

А все, що було та зітліло,
Стирається хутко, як пил.
Завади долаються вміло.
Вразливий прикриємо тил,
Під захист Небесних вітрил
Спасіння дає Небосхил.

07.06.2019
Свидетельство о публикации №119060705588

Життя жінки – це
Любов, ласка, посмішка-
Затишок вдома!!!
7.06.19 9.10

Спасибо Бог тебе на ночь,
За то, что в ней могу укрыться.
И искаженное мое лицо никто не видит,
И не будет злиться.

Спасибо, за возможность быть собой,
Вот в этой черной поволоке.
И не бояться быть смешной,
По детски, чистой и жестокой.

За то, что сжавшись в плачущий комок,
Могу лежать так до рассвета,
И задавать вопросы темноте,
Прекрасно зная – не найду ответа.

В день рівнодення — Івана Купала,
Це молоді свято — молодь співала.
Вели хороводи навколо вогнища,
Це символ здоров'я і зло все очище.

Квіти збирали, віночки сплітали
І за течією річки віночки пускали.
І чарували, щоб бути вродлива,
Милого обрати - бути щаслива.

Чомусь моє серце кохати хоче?
Бо мила пісня за душу лоскоче.
Мені сподобалась тая дівчина,
Вона стояла з сумними очима.

Чому її серце вразила смута,
Дівчина стояла ніби прикута.
В руках віночок вона тримала,
Можливо, милого ще не обрала.

Моє кохання солодше від перцю,
В душу запало - припало до серця.
Вперше влюбитися, вперше кохати,
Щастя такого я міг ще не знати.

Я не вагавсь, чи дівчина полюбить,
Чи захоче дружить, чи приголубить.
Я підійшов до дівчини ближче,
Усміхнулась вона, в очах іскри вогнища.

Взялися за руки, очі сміялись,
Ми ніби одні, на святі зостались.
Через вогнище з розгону стрибали,
Наші бажання серця поєднали.

І знов лунає цілий день
"бла-бла, бла-бла, бла-бла, бла...зень",
і знов країною гуля -
"давай нового короля",
"король помер - король воскрес",
триває виборчий процес,
і знов лунає цілий день
"бла-бла, бла-бла, бла-бла, бла...зень".
І знову на арені біс
когось нового нам приніс,
когось старого (звичай є),
зозуля, знай собі, кує
своє "бла-бла... бла-бла... ба...бла",
казки нові нам принесла -
до трону в черзі день-у-день
співак, боксер, і бла-бла...зень,
і ще там тисяча голів,
і купа нецензурних слів,
кипить робота в ЦВКа,
тремтить у виборця рука,
і знову в ЗМІ "бла-бла, бла-бла",
та суть стара - давай бабла!
Король помер - король воскрес!
Триває виборчий процес!

06.06.2019

Тише..тише..,
Только тише..
Спит уставшая душа.
Тише..тише..,
Только тише..
В небе плавится луна.
Тише..тише..,
Только тише..
Но взрывается рассвет!
Тише..тише..,
Только тише..
Ты – есть.
Я – есть.
Нас лишь нет.

- Тут не так! Треба з права на ліво!
І співати не "Тьох!" - просто "Фіть!"...
Я обвик до порад непоштивих -
Як писати і що говорить ,

Як носити вареху до рота
І хвалити дурного царя.
Мо', прикинутися ідіотом
Та казати "Дзенькую!", "Ура!"?

Радь і ти, бо навряд чи зобидиш,
Я ж мовчу - що завгодно роби.
Хочеш - Тору визубрюй на ідиш
Або прищик вичавлюй з губи.

Хочеш - гримай зубиськами в космос
Чи віршатко в інет настрочи...
Прочитав, ледь не втратив свідомість,
Розум шепче : "Не сіпайсь, мовчи!".

У творців од сатириків сльози,
Не підказую геніям, зась.
Слово бовкнеш - одразу голосять,
Ви ж суфлюйте колегам, я - пас.

Ліг у ліжко, нагамавшись каші
Та у тиші дзвінкій закуняв.
Бо мовчанка - це золото справжнє,
А розчахнута ґавра - дурня.

06.05.2019 р.

Біда-а-а-а!

Сніг іде, поламалися лижі,
А від старості здохло теля.
Без любові не пишуться вірші
І вимучує мряка в мислях.

На сніданок - засмажена мойва,
У кишені лишився п'ятак.
Не кохає мене чорноброва,
Не потрібен красі і за так.

А Пегас аж на комина виліз,
Зубоскалить, а я, мов му-му.
Причавила плитою журливість,
Заповічено взор у пітьму.

Муза кличе щодня в буйнотрав'я,
Безнастанно шепоче "I love...".
От на жінку снаги і немає,
Засльозавлена в сад утекла.

Чуєш, братику? Ох і голосить!
Це таке і удень, і вночі!
Треба луснути музу по носі
І прогнати від себе хутчій.

05.06.019р.

Розчарування

Кажуть, два плюс два - чотири. Наче.
Шість на шість - залізно - тридцять шість.
А у нас навиворіт, чуваче,
Хто не робить - у три горла їсть.

Ич, очільник губцю закопилив!
Свита з дурня робить короля.
Ну, а ти як брав гнояк на вила -
Так і далі обчищай теля.

Хочуть миру люди після хунти,
Тож паяц згодився на почин.
Ех, якби ж проскрипцію утнути...
Я б сокири день і ніч точив.

Не служив на фронті ні хвилини,
На Майдані також не лежав.
Для такого трон - м'яка перина,
Шлях до влади встелює олжа.

Я добряк, хоч дехто каже - злюка,
Бачу брЕхні чітко, наяву:
Надимає цар рожеву бульку,
Обіцяє мед і пахлаву.

P.S:

Вуха ріжуть вигуки оральні,
Агітують діда дітлахи...
Вичистити Авгієві стайні
Тільки зарізяці до снаги.

04.06.2019 р.

Ріка

Літо! Ще далеко осінь,
Спить на носі дідів бриль.
У туманні верболози
Жирувать пливуть бобри.

Соловій присів на гілку
(ох і гарний цей ашуг!),
Ловить зимородок рибку,
Я із вудкою сиджу.

Тьохи линуть по заплаві,
Співаків уже тандем.
А карасики лукаві -
На гачка ніхто не йде.

Я ж лина спіймати хочу,
Жор, клювати вже пора.
Жабка вирячила очі,
Хоче з'їсти комара.

Обманув лускатий жулік,
Хвилька поплавка трясе.
Хай тепер дрімає в мулі,
Я ж послухаю пісень.

06.03.2019 р.

Не каятись, не виправдовуватись перед Всевишнім,
А наближатися до Нього усе вище й вище,
Бо що з виправдання за гріх, який ти скоїв?
Лишився гріх гріхом і когось непокоїть.

Півострів криє голубого дня сувій,
спекотний небозвід осліплює промінням.
Усе навкруг -- будівлі, вежі та склепіння,
молекули вогню, що світять у траві,

піски -- усе наповнене безладдям звуків.
Німіє пам'ять. Мовою рослин і риб
земля нуртує, прагне вирватись з-під брил
і переважити слова людські і руки.

Колодку з'їла сіль. Природа наступає.
Маяк трубить у млі, як ангел в судний ріг.
І ось пісок гуде і лізе на поріг,
важка завіса хмар на суходіл лягає.

Чому мовчу? А я неговірка.
Є речі - їм пояснення не треба.
Вони існують, як Земля і Небо,
Вогонь і Вітер, Берег і Ріка.

Моя любов - як Небо і Земля,
як плин Ріки у сонячному сяйві,
як Вітер і Вогонь - не промовля
красивих слів: вони для неї зайві.

2018 р.

На плечах святкова і біла як світ вишиванка,
Розплющую очі та чую грайливе "Привіт!".
Ерато вагітна,- не жінка, але й не коханка.
Вона мене любить, а плата - опуклий живіт.

Торкається муза обличчя вуалькою з гази,
Кладу їй на перса рум'яні долоню тремку.
Мій вік золотий - у душі, не згубився у часі,
Виспівує Ведель, дарує квітки Білокур.

Від яви сумної не звикнув шукати кутка я,
Ховатися зась, як у серці немає ладу.
Прекрасне зі мною завжди і усюди блукає,
Сплітаючи руни словами у нить золоту.

І хай стрімчаки на Парнасі штурмують поети,
Штовхають колег, повсякчас переходять на крик -
З розгону впаду у солодку мелодію флейти,
Вмиваючи сонячним щастям усміхнений лик.

05.06.2019 р.

1

Ольга Петрівна із серіалу
ходить у блузці аля Кармен.
Маю халатів, тунік чимало,
сію пахкий словесний ромен.

Хай майталають метелики, бджоли,
сушать байдужжя столичні діди.
Радикулітні декати-кодоли...
Ось і корона... вдягати куди?

Планів пакунок, міксуються мрії,
бантики всюди, гармонія-лад.
Людство мігрує, танцює, дуріє.
Час розливати ідей мармелад.

Купи общипаних бройлерів, пави
прагнуть злетіти. Тримайте - свої ж!
Мляве "не треба", ряднини на лави,
вицвіт - під коси... чергикає ніж...

Рейвах змальовано. Сонно в музеях.
Хлопчика встрелили п'яні лоби...
.....................................................
Йде Аріадна - шукає Тезея.
Ці лабіринти клени і люби.

2

Між пертурбацій гортаєш минуле.
Крик кажанячий відлякує сов.
Феї, бабусі турботні поснули.
Хлюпає щемно-лунасте "аго-о-в..."...

2019

Пишеться як чується. Гадаю,
є удача – Богові хвала.
То орел решітку затуляє,
то решітка ляже на орла.

Як немає щастя і кебети,
то й життя солоне як ропа.
А фортуна випаде поету,
то й монета стане «на попа».

Генії ще водяться. Буває,
і не помічає какаду,
як своє ніяке захищає,
а чуже хапає на ходу.

І не буде творчої удачі,
поки у солоному поту
не піймаєш думку на льоту
і її у пам’яті остачі.
А тоді й дійде, – шукай, козаче,
іншу середину золоту.

06/19

Я вижу капельки тумана,
Они роятся словно снег.
Но не хотят они ложиться,
На землю грешную,
О нет!

Они повисли над землею,
Молочным, призрачным шатром,
И заслонивши нас от Бога,
Поют нам песни о другом.

О том, что скоро будет стужа,
Придут метели, холода,
А осень уж раздета ветром,
Сконфуженно уходит,
А зима?

Она уже готовится к вступленью,
На трон из льда и серебра.
Ну а пока гляжу на капельки тумана,
Как невесома может быть вода.

Од вітру хиляться дерева,
А наче хиляться до мене,
Хочуть зо мною погомоніти,
Як кожне зветься на івриті.
І я б хотів їм щось сказати,
Та де належних слів набрати.
У кого тільки не спитаю,
Одне у відповідь: «Не знаю».
«Нічого, знайдуться знавці»,-
Кажу галузці, що в руці,
Зумію в деревляний гомін
Не тільки простягать долоні.

А віршик гарний, наче,
Пригледівсь - у димах.
Розумування бачу,
А розуму нема.

Солодке - на солодке,
Духмяне - на пахке.
Сонет - пуста обгортка,
А зміст - сяке-таке.

Парнас. Довкола скирти,
Папір ля натюрель.
Пора махнути віхтем,
Вмочить перо в пастель.

До справи! Музи в курсі,
Пегас від рим опух.
Пишу про мусі-пусі,
Я - геній! Не лопух.

04.06.2019 р.

Молилися ми не чужим богам,
А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
І виростав у душах Віри Храм,
І падали вночі в долоні зорі.

Нас нищили, топили у Дніпрі,
Привчали до чужої зовсім віри.
Ми вижили і на однім крилі,
Хоча живцем здирали нашу шкіру.

Вбивали мову, звичаї, пісні,
Чужих богів нам запихали в душу.
Пройшли віки, тисячоліття, дні...
Ми знайдемо ув океані сушу.

04.06.19

Для чого жити на землі,
Яку дорогу обирати,
Себе шукати у імлі,
Єдину істину жадати?
Іде витрата моїх сил.
Чи я окуплю ці старання?
Хід часу оберне у пил
Усі отримані надбання.
У мрії лину по ріці,
Чи у «баюрі» спочиваю,
Синицю маю у руці,
Чуже рукою загрібаю.
Душа гниє, а я гребу
І у майбутнє не бажаю.
Куди усе це заберу,
Як подолаю небокраї?
Пилюкою моє життя
У ноги ляже подорожнім,
Гадаю, пізнє каяття
Урятувати не спроможне.
А буду я на межі сил,
Усі недоліки долати,
Не обертається у пил,
Що маю іншим залишати.
І відповідь на це своя,
Тому дорогу обираю,
Коли немає майбуття,
Я не живу, а виживаю.
2019

Їхали собі ведмеді
П'яні на велосипеді.

А назустріч їм зайці
З вітерцем на тракторці.

А за ними два койоти
Мчали верхи на «Тойоті».

А за ними ягуари
На крутому «Ягуарі».

А над ними бегемоти
На старому вертольоті.

А по річці крокодили
Плили брасом що є сили.

І
Юрмі байдужій не пасують вірші,
а небайдужим випадає більше
іти в атаку на ворожий дот.

За мир уже воюють наші діти.
А от якби мені помолодіти,
то був би там, де й кожен патріот.

Нема кому інакше як народу
відстоювати волю і свободу.
Але немає щастя на землі.

Були більшовики і комуністи,
колаборанти і сепаратисти,
а нині - – українські москалі.

ІІ
Якщо ізгої запалили хату,
не забуваймо місію свою.
Московію ніяк не подолати
інакше як у рівному бою.

Не подарує доля як на таці
і ложку меду, і любов до праці,
і карму серця, і тепло долонь...

Не дай то, Боже, жодному бурлаці
за пайку їжі гинути в атаці
і йти за Україну у вогонь.

ІІІ
Не ганю тих, у кого карта бита,
але не граю за «команду Зе»,
яка таємно в Рашію повзе...

Не допікайте, пацифісти ситі.
Я каюсь, що і Жукова валити,
а заодно і Гепу – не везе.

Мене такого народила мати.
І може й мушу дітям нагадати,
які то є герої на війні.

Але даруйте чесному мені,
що й досі я не міг завоювати
почесне право на свої пісні.

06/19

Сьогодні сталася пригода:
Сумна, бо зникло кошеня.
Мабуть, пішло собі у броди:
Про це дізналась вся рідня.
Всі журяться, а плаче Настя.
У пошуках вже збилась з ніг.
Звалилося таке нещастя:
Де ж Марек? Та невже він втік?
Надвечір надійшла підмога:
Сергійка й Неллі тут як тут.
Уважність треба якомога
Включити, та й шукати йдуть.
Нарешті, справдились надії:
І Марек подає сигнал:
З підвальної кричить щілини,
А в шукачів емоцій шквал!
Та тільки вибратись не може,
Як прикро, що замок висить.
Відірвані шляхи, небоже!
Тривожна наступила мить.
Підвал відкрити неможливо:
Нема злощасного ключа.
Сприймаються дзвінки глумливо.
Не визволяють втікача.
…Чекати пропонують ранку:
Такі ось справи наостанку.
Погодували кошеня:
В щілинку їжу навмання
Просунули й чекати знову:
Та й будьмо всі напоготові!
Така собі чудна пригода:
Кота наляканого шкода.
Нарешті відчинили двері,
Втікач уже в своїй оселі.

03.06.2019
Свидетельство о публикации №119060406266

Червень сяє у росинах срібла,
Усміхається багрянцем ранок,
За вікном півонія розквітла
Квіткою рожевих забаганок.

Наливаю літо у горнятко,
Мед травневий, і з кульбаб варення,
В серці закарбовую нотатки
Слів твоїх - солодке одкровення.

У напій додам золотомрії,
Трохи синьобарви з чистонеба,
Подумки цілую твої вії
І горнуся сяєвом до тебе.

Не дивуй, що засміявся ранок,
І що все довкола зеленіє:
Я готую сонцевий сніданок
І моє серденько ніжно мліє...

Є люди,
які ніколи не будуть зайвими.
І навіть в негоду -
сяють для тебе знаково.
Вони ніколи
не стануть твоїми ранами
і заповнять собою,
коли необхідно, вакуум.

Ці люди - безцінні скарби
у твоєму сховищі.
Вони - твоя пісня,
предивна,
багатовимірна.
Вони - твоє небо,
сприятливе середовище,
тому, ти готова
довіку їм бути вірною.

Вони не чужі,
не приходять в твій день
туманами.
Вони гріють на відстані.
Пускають у серці корені.
Виростають в тобі
надглибокими океанами
світла,
якому ти
з першого дня підкорена.

Видихають любов
і вдихають усі твоі дивні вибрики.
Конвертують усе це
у серці своєму в музику,
щоб вберегти тебе
від всесторонніх вивихів.
Ти можеш за них триматись,
не будучи, навіть, друзями.

Ці люди, як треба,
навчать тебе знову дихати.
Вони - твої ангели,
сяють для тебе знаками.
Вони вірять у тебе
і вкажуть можливі виходи,
без осуджень,
без докорів...
просто вірять у тебе
...ДЯКУЮ.

Новонароджені слова
в ряди шикуються і пари,
щоби на аркуші дива
поезій звідав незабаром
отой дивак із олівцем,
що, поміж протягів і тіней, –
смакує жадібно винце
та палить “Приму” незамінну...
02.06.18

Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.

Життя – це школа,
Наука, досвід, помилки-
Берегти серця!!!
4.06.19 6.50

Я все слухаю тихо і млію –
Під чарівної палички змах:
Ти – моя, Золота Ностальгіє,
По прекрасних у людства часах.

Ти – мов голос умерлого царства,
І відгомін священних ідей,
Де закони шляхетні лицарства
Домінують в суспільстві людей.

Де сидять злодіяки по тюрмах,
І ховають у таврах лоби.
Де волхви – доброти деміурги –
Жити вчать без пихи і злоби.

Де ворони не каркають люто,
Й не плазують, як змії, людці.
Де краса – ідеал абсолюту
У стосунках незаздрих митців.

Де не швондери правлять – таланти,
Прометея вогонь не згаса.
Й трударі, як високі атланти,
Підпирають святі небеса.

І по хмарах – дорога до раю –
Там де мир, там де мир – без війни.
І від пострілів не умирають
Найпрекрасніші доньки й сини.

У містах – як Венеції ера,
Золотої то відсвіт доби.
Чарівні, лебедині озера
І воркують вгорі голуби.

Тонкий слух, як мембрана, антена,
Ловить все наяву, не вві сні –
Вальси Штрауса, вальси Шопена,
Під бандуру – народні пісні -

Ті, що славлять козацьку свободу,
І ридають в гаях солов`ї.
І буяє навколо Природа,
І побожно шанують її.

Де трояндове благоухання*,
Канделябри свічок золоті…
І співає поет про кохання
Так, неначе востаннє в житті.

Так уяву збудив таємниче,
Розтягнув її всю – до межі –
Це піснями Іглесіас кличе –
Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

*Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
Здається він непогано вписався в українську мову.

3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Кінець весни. Кінець весні.
............................................
О, смак полинний- диво дивне!..
Оце наснилось... Креативне.
Біблейська притча. Уві сні...
..............................................
Веде сліпець свого сліпця...
Обоє в ямі? Не обоє.
-поводирю, що ти накоїв?
Не зрозуміла притча ця?
Бо поводир І НЕ ХОДИВ.
Він- тільки шляховказ для інших.
Прилаштувався не найгірше,
Ще й окуляри темні вдів...
...за фактом він же має вдів
Отих сліпців задовольняти,
Яких загинуло багато
Під проводом "поводирів"...
...а ви, сліпці, за ким ішли?
За ким ітимете надалі?
Відколи ви сліпцями стали?
Раніше зрячими були...
Та на ковбаси провесні
Ви проміняли зір орлиний.
Шкода...
............................................
-о, цей настій полинний!..
Абсенту сюр!..
..............................................
Кінець весні.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019

Так боляче злунало літнє ехо
На стиглих сонячних лугах.
По них лечу я у задумі ніжно
І марю ними у ранкових снах.

А спілий верес млосно яскравить.
Говорять: ну і що там літом?
А теплий дощ уже не відшумить
і не запахне в полі стиглим житом.

Теплом із рук повзе вужем
Походжає осінь золотом укрита…
Падав лист під ноги ложем срібним
у лугах згасає відлуння літа…

Посмішка - диво,
Чарує, лікує, джерело
Насолоди,щастя!!!
3.06.19 10.22

Крила у метеликів з чистого кришталю,
Довго милувалася - крапелини раю.
Павутиння в золоті - сонцева хустина:
Чепуриться сонечко , сяє ластовинно.
Ясноранок літечка трави прикрашає -
В намистини сріблечка старанно вбирає.
І метелик радісно дбає про кульбабку -
Робить їй під зачіску найгарнішу шляпку.
Вийду я на ганочок, пригорнусь до літа,
Засміявся раночок різноцвіттям квіту.

Город смотрит на нас проводами
допотопной замызганной улицы;
дни здесь тянутся, словно года
дорогая, мы - просто вода,
дорогая, мы просто обкуримся.

Я рисую асфальт и машину,
как старая песня, заезженную,
мы тонем в прозрачном дыму,
мы когда-то станем известными.

Тебе мало одной сигареты?
Так возьми же, возьми ещё одну,
чтобы легче вскрывать секреты,
чтобы легче простить вину.

Извинить мои взгляды и вздохи,
и предать наши дни огню;
я останусь навек одинокой,
я сюда никогда не вернусь.

Ты уйдешь, не стесняясь, не глядя,
тебе нечего будет вспомнить,
не позволив себя любить,
не позволив себя обнять,
так позволь же хотя бы запомнить.

30/05/2019

Кажуть, що творчий створився тандем.
Дружба міцніла впродовж день за днем.
Дуже цікаво: була там спокуса?
Так! Дуже гарні, привабливі вуса:
Саме вони так зворушили жінку,
З розуму, наче зійшла, на хвилинку.

Тільки недовго тривав цей тандем.
Зрублене древо – залишився пень.
Пожалкувала наразі красуня:
Стала порожньою спільна їх клуня.
Знову вона випробовує долю:
І почуває себе молодою.

Пень неспроможний, старіє щодня,
Тільки борги та набігла пеня.

03.06.2019
Свидетельство о публикации №119060305428

Ніколи не писала про весну.
А ця прийшла, отруєна і хвора:
чуже гірке невиліковне горе
здолало нашу казку осяйну.
Розквітло серце деревом бажань,
але, на жаль, в гілля його влетіла
не горличка кохання сизокрила,
а - сивою зозулею - печаль,
зозулею, яка гнізда не в`є
ні в цьому світі, ні на світі тому...
А ця звила, і знай собі кує;
наснагу перековує на втому,
співочу радість - на свинцевий сум,
весільні шати - на буденне шмаття...
Така любов - дарунок чи прокляття?
... Ніколи не писала про весну...

2019

Ты идешь весь окутанный осенью,
Заслонившись от мира дождем,
И листвой опоясанный желтою,
А туман тебе служит плащом.

Ты идёшь не взирая на прошлое,
И улыбка дрожит на губах:
Ты пришёл на свидание с осенью,
А ко мне ты приходишь лишь в снах.

А я выйду на улицу босая,
И вдохнув моросящий туман,
Превращусь в сизо-белое облако
И отдамся на волю ветрам.

Ты идешь весь окутанный осенью,
Не касаясь ногами земли.
Над тобой сизо-белое облако,
Над тобой мир забытой любви.

І
Майже тиша у музи еліти –
ні Езопа, ні міні-поем...
Не чіпають зоїли-піїти
заяложених іншими тем.

Неповторного не повторяю –
не почують аматора дня.
І галоп на алюр не міняю –
є Пегас, та немає коня.

Так би й жити у тихій оазі
і не чути ні, – браво! ні, – фас!
Та у сфері реалій наразі
віртуальне чіпляє не раз.

Як, буває, не заримувати
холостий поетичний рядок?
«Десь у Африці є Емірати...»
Ну, а далі – напам’ять урок:

«У Елладі немає героїв,
до Ітаки подався Еней,
одіссеї ограбили Трою,
а Росію... нехай – Соловей...»

Уявили метафори преси –
сь і є елегійна строфа...
І об’єднують нас інтереси,
за які воювати – лафа.

ІІ
Майже тиша на вежі Олімпу –
ані до-ре-мі, ні мі-ре-до...
заримую до музики німфу,
а до неї зійде й Посейдон.

Не повторюю неповториме.
Не притягую ритми і рими
ні за вуха, ані за узду...

Ось такі заяложені думи.
Критикуйте, бо я не розумний.
Обганяйте! А я ще іду.

05/19

У Європи -- зима. У неволі асфальту поля
порозтріскувались, як каштану засохлого шкурка.
Марнославством ніколи тут не похвалялась земля,
це -- півострів Берлін. Арматура, картон, штукатурка.

Бачим небо навиворіт. Попід стіною -- мотор.
патруля пильне око асфальт відбиває блаватно.
Вся стіна у латках. Міцно змотана нитка в моток --
перепона в світи. Над Європою -- сніг синюватий.

Стільки літ у дорозі, що часом уже не з руки
здогадатися де ти тепер -- в Єрихоні, чи в Мітте.
Та біблейську трубу не заміниш на шепіт глухий...
Карту міста шматує із хрускотом натовп термітів.

Оглянись, загляни з учорашнього в завтрашній сон --
там побачиш -- людина на кризі брудній замерзає.
І не знає -- нізвідки іде паперовий вагон,
з підземелля на станцію "Халленес Тор" виповзає.

2019 р.

Перетікає вже весна у літо,
Кульбаби сиві – в тополиний пух.
І смутком чарівливим оповито
І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

Стоїть дозріла зелень ув обнові,
І марево пресвітле у очах.
Немовби жінка в сукні смарагдовій –
З туманом білосніжним – на плечах!

Немов би розквіт і немовби старість
Змішалися, з`єдналися в одне.
І по життю ідуть собі у парі,
Як ніч і день, веселе і сумне!

2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Г. С...
Затихнуть колись пересуди,
Неначе далека гроза, –
І стануть божитися люди,
Що й слова ніхто не казав
Про радість і сльози полинні,
Про смуток і щастя в очах, –
Про те, що торкатись повинно
Плече повсякденно плеча...
Щоб щастям наповнились груди,
Щоб зникла з обличчя сльоза, –
Затихнуть колись пересуди,
Неначе ляклива гроза.
02.06.19

У вікна ломляться хрущі, -
Чого їм треба?
Кого оплакують дощі
Сльозами неба?
Тернові застують кущі
Стежки до тебе.

Сон - це подих вічної розлуки,
Смерть вночі примірює шлею...
Батьку! Не тягніть до мене руки,
Я потрібен людям, не в раю.

Бог мені віддав за жінку музу,
А рідню утиснув у гроби...
Не тривожте снів моїх, матусю!
Я не все на світі ще зробив.

В небі пролетів без пари лебідь,
Сенс життя шукає в бірюзі...
Доне! Годі кликати до себе!
Тут - війна! Й німі кричать "Спаси!".

Бачити нещасних - суща мука,
Хочеться чкурнути у корчму...
О, дідуню! Не цілуй онука!
Прийде час - тебе я обніму.

Друг помер у полі безіменним,
Братові в полон ведуть сліди...
Шепче бабця: "Сядь побіля мене,
Доста очі бачили біди."

Одинокість серце розірвала,
Руки би наклав, та скажуть "Гріх!"...
У саду пташки здійняли галас,-
Мертвий я. Живу серед живих.

02.06.2019р.

Чую: потяг іде. Звуки станції,
Гомін, музика, шум навздогін,
Може, мчаться за он тими пальцями,
Що маячать у тьмяному склі.

А, можливо, і ні. Може, рельсами
По залізних дорогах прощань
Вони мчаться за тихим переспівом
На вустах у когось із міщан.

А, можливо, вони за свободою,
Що сховалась у складках спідниць,
Так біжать. Зголоднілі та стомлені,
Звичні звуки дзвінких залізниць.

І спіймати ви їх не спіймаєте,
Бо вони все летять вдалечінь,
На перонах незримими зграями
Грати свій рельсо-шпалевий гімн.

Дивлюсь на тебе... Чую рух Землі.
Підморгують грайливі зорепади.
Мастак Атлант уперше аж зімлів.
Кремовані, лоскочуть п'яти вади.

Штовхають плити тектонічні
До необдуманих, комічних спроб.
Поправиш локон лаконічно,
Виписуєш рецепти від хвороб.

На карантині кварту віку
Розтерзаний невдаха-лірик.
Як мить глядиш на Еврідіку,
То решту - каєшся і віриш.

2019

Кволим розтином дряпає ніж
Папірчину написаних стансів...
Припис долі тобі, та й мені ж
З тої днини нагально розстатись.
Біль у серці довчасно затих,
Ми його, ніби небо, розділимо.
У польоті два птаха сумних
Ріжуть морок вогненними крилами,
Визиваючи заздрощі тих,
Хто кохання не відав. Відчула, чий
Проникав у пізнання світи
Твердо-"Єр" із кирилиці?.. Чуючи
Сум останніх розлуковіршів,
Що спливає додолу самотньо,
Доторкнися моєї душі.
Одинокість- локація модна.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119052900685

Іноді наздоганяють -
чуток про себе міражі
Сміюсь до сліз , не припиняють -
плітки крутити віражі

Такий збирається транс - збірник ,
що навіть гордість на коні
Потрібно видати посібник -
як дурнів злити в метушні

Комусь все заважає жити -
позиція уподобань
Друзям в лапках не догодити -
до всього прейскурант питань

Життя цікаве аж занадто -
та більшість знає - хто є хто
Тому пліткуйте регулярно -
старайтесь , щоб мені везло.