Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів:
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціліти:
Один – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло.
А третій – став легендою у вічній мерзлоті.
***
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)

Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
***
З листів Михайла Драй-Хмари до родини

2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.

29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.

Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли..
***
Розстрілювали не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
***
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри ».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.

Мій дід перевертається в гробу -
Скацапився онук, матюк у пащі.
Хахлам сьогодні думати - табу,
А забавка єдина - "зомбоящик".

Поїв, поспав, поворушив жону,
Поклацав пультом, глянув що попало.
Вподобую дебільну регітню
Від "95-го кварталу".

Там весело. Сміється навіть кіт,
Вчувати "ги-ги-ги" приємно дуже.
Перевертні паплюжать мову, рід -
Усе, до чого я уже байдужий.

P.S.:

Останній цвіт докошують бої,
Мідяк бабуся подає каліці..
А у діброві плачуть солов"ї:
- Куди ж ви ділись, браття-українці?

09.05.2019р.

Поникла гілочка бузку…
З журби?
Мене, далеку і близьку,
Люби.

Майни, не спогадом, то сном
Хоч раз.
Бузок ще квітне за вікном
Для нас.

09.05.2019

З концертами на фронт... Цукерки, автомати...
А там - голодний вишкір недружньої товпи,
Байдужжя териконів... Затужить сива мати.
Лічилка бізнесмена - примнож-греби-купи...

Убивства задля благ не вмію розуміти.
Амеби розплодилися, цитати із клоак...
Вмирають голуби, ще не розквітлі діти.
Я відвертаю погляд: проходить ось вояк.

Мій давній пацифізм - не слабкість придиванна.
Я - лиш одна з мільйонів, що хоче миру тут.
Вершать судьбу Вкраїни у Мінську, Бонні, Каннах...
І шириться арена, кривавиться батут.

Чого ми дочекалися, виходячи на площі?
Добродії цяцянками усипали горби.
Два прапори край дзьоба вітрисько, знай, полоще...
В тунелі чорноземні втискаються гроби.

А може, все не так - і нумо щебетати...
Всі жертви призабудемо, і гопака утнуть
Новітні шкуродери, салаги, бюрократи.
У чому ж воєн диких життєзбережна суть?!


2017

Мороз вітальний на лісах
Покрив все іній білий
Усмішка сяє на вустах
Мій настрій є щасливий

Святковий скрізь вирує дзвін
Христос син народився
Родини ряду поколінь
Нації Храму Віра

Єднання спільних побажань
До Бога йде молитва
Тягар отриманих страждань
Плач журавлиний неба

Ми просимо миру , і добра
Ми прагнемо перемоги
Історія падіння зла
В віки тризубом чайки.

Спить тиха ніч , дрімає ліс
У хмарах місяць тоне
Між зорями блукає зиск
Украсти сон мій хоче

Твоїх проникливих очей
Краси земної опій
Нуги духмяної лілей
Торкнеться ласки промінь

Ця вабить солоду роса
Обох нас частувати
Мотив закоханий в слова
Тобі єдиній знати

Спить тиха ніч , дрімає ліс
У хмарах місяць світить
Та втому річ , вся в тому річ
Душа без тебе марить.

Люди

Есть те, которых я не разлюблю,
за кем скорблю, тревожусь, сожалею.
И те, что греют на груди змею,
с кем ни за что не разделю постели.

И те, кто бьет наотмашь и поддых,
кто не лишен духовного уродства.
И кто в мольбе за умерших, живых,
детдомовских спасает от сиротства.

Чужие и родные, есть и те,
что каждый день проходят мимо взгляда,
скрываются за пластиком ролет
и те, что за монету в  сердце гадят.

Есть, как колодцы, тянешься душой
напиться мудрости, святой водицы,
и ласковые, как морской прибой
и те, с которыми позор водиться.

Есть  светлые - их тембры голосов
похожи на малиновки напевы.
Есть лживые, предатели и стервы!
И те - что отдают задаром кровь!

Під матусині вікна підкралась журба,
В шибку стукає часто дощами-сльозами.
І од вітру скрипить посивіла верба.
Темно в хаті… Лиш свічечка під образами.

А старенька чекає приходу весни,
За землею вже скучили мамині руки.
Знов приїдуть до неї на поміч сини
І зігріють їй душу маленькі онуки.

У весни передзвони святкові свої —
Зашепочуть берези та вільхи з‑за лугу,
І наповняться леготом птаства гаї…
І розвіють, розгонять матусину тугу.

Ярами бурими, гнідими
Тумани впали, поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.

Який поріг? Нема порога.
Де родовід? – не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими Вдову.

А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав:
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища, затихли,
Зозулі лет – ні в тих ні в сих.
Земля – могила для загиблих.
Земля – землянка для живих.

І лиш сльоза з пожеж іржава
Таку ж іржаву доганя –
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий
Пита – кого? чого – пита?
Вдова цілує Перемогу
У перепалені вуста…

Погиб народ. Не стало знаку.
Одна ознака – був такий.
Під мерехтінням Зодіаку
Вербові капці і ложки.

І тут, коли, коли вже мурі
На нас дивилися віки –
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав’язав пупки:

Малі-маленькі – більші-менші,
Дезинфіковані вапном, –
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя.
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.

1978

СКІНЧИЛОСЯ?

Скінчилося пабєдобєсьє
І висвітились вороги...
А ті, що вже у підднебессі,
За нас виплачують борги.

Іде страшна війна, кривава,
Бо переможець нас вбива.
І хто чию святкує славу -
Без сина мати чи вдова?

Іще впадуть у перші грози
Дощі, де шлють нам небеса.
Донбас палає. Наші сльози
Ніхто не бачить. Не згаса

Війни кривавої пожежа.
То що ж так святкували ви?
Іще одна упала вежа.
Вам так хотілось до москви?

Ви скучили за мовним брудом,
Де вами заткнута діра?
То що святкуєте ви, люди,
Коли країна помира?
09.05.18

Вперше зустрілись, в садах все цвіло,
Ти в серце ввійшла й неспокійно воно.
Стан твій дівочий й довга коса,
Принадна усмішка й дівоча краса.

Тебе зустріти я мріяв давно,
Моє ти кохання, що серцю дано.
Пара моя ти, моя ти зоря,
Хлопчача надія у серці була.

Довго вагався я мріяв, гадав,
Що б при знайомстві, щоб я сказав.
Кроком ступив, та й рішив підійти,
В моєму серці горіли, її очі — зірки.

Я хлопець - як вільний орел,
Та зашарівся казалось завмер.
Ти лебідка, така ніжна була.
Ласково всміхнулась й ніби пливла.

Давай ми обоє ввись злетимо,
І вільному вітру підставимо крило.
Хай доленька нас не минає
Серця обоюдно кохання єднає.

Кохання жіноче - міць Неба й Землі,
Кохання мужчин - це добробут сім’ї.
І кохання людське у віках не згаса,
Де сплелися кохання й природна краса.

Президент - в ярмолці,
У прем'єра - пейса,
А у мене,хлопці, клапоть ірокеза.

Думав, все минеться
(зрів на кралю ласо).
Жінка оселедця вирвала із мнясом.

Не ходжу "наліво"
По "медову кашу",-
Компліменти дівам роздвати страшно.

Хоч вони і гарні
Та жона під боком:
Посміхнуся ласо, то лишусь без ока.

Прикро, що не в рясі,
Шлюб - суцільні зляки.
Скніє раб нещасний у полоні мавки.

P,S:

Вниз і знов під стріху,
Лускають пружини.
Затишно і тихо в пазусі дружини.

09.05.2019р.

Про любов

Лаяли ізрання
Віршики - їй Бо!
Кажуть, що зобидив я людину.

Можна про кохання!
Можна про любов!
Можна про заплакану хустину.

Закриваю вентиль
"Гав!" та "У-лю-лю!",
Є у мене дрібочка поваги.

Милий Президенте!
Я тебе люблю!
Будуть трохи згодом охи й ахи.

Вірує народець
В " Буде все гаразд!",
Влада і народ - єдине ціле!

В мене є городець
І малечі траст,
Пес-гавкун і поросятко миле.

Хоч і пісно в роті,
А на компі глюк
Й від "Кварталу" нікуди діватись -

Пане Президенте!
Я тебе люблю!
То чому б нам не поцілуватись?

08.05.2019 р.

Тобі болять усі жалі земні
А я - Земля. Я жалощів не знаю.
Герой чи кат - однаково мені.
Усіх прийму. У глибині сховаю.

Твоє життя - невивчений урок,
твоя душа - непевність і тривога.
Очей не відриваєш від зірок -
усе шукаєш там якогось Бога.

Я ж зіркою ніколи не була -
похмура маса каменю й металу.
Та я тебе такого прийняла
і ні про що ніколи не питала.

Де народивсь? Де жив? Кого любив?
Чого бажав? Яким богам молився?
Скількох моїх сестер занапастив,
коли до них непроханий прибився?

Де твій початок? Де твоя межа?
І головне: за що ти так зі мною?
Поглянь - мої і тіло, і душа
сплюндровані рукою нищівною!

Мабуть, у нас майбутнього нема.
Ой, схаменись! Оптимізуй потреби.
Бо я проблему вирішу сама
і зможу стати зіркою для тебе!

2010

Перемога Раші у війні
є і нині тема ейфорії,
бо без України у вогні
мало що кацапію зігріє.

І колона п’ята йде на ви,
і у Інтернеті поторочі
фейками масоно-жидорви
ветерану округляють очі.

Куций фюрер «ксіви» видає...
Кожному скаженому собаці,
вписаному у його досьє
у Гаазі буде по гілляці.

Глядачі і теле, й cinema
буйно реагують на події.
І «побєдобєсіє» Росії
чує і тюрма, і Колима.

Ну, а хто не бачить і не чує,
Путя напуває і годує,
обіцяє пенсію совку...

Колоради і рашисти раді,
будуть крокувати на параді.
Перемога! Ать твою таку!

08/05/19

- Не згай, як піде хліб по хаті! -
Йдучи у поле, каже мати…
…Це дивно якось, чи ловити?
Чи знов до печі садовити?…

Сиджу у дверях, на порозі,
Чекаю… Піде?… Вітер носить
Запаморочний аромат!….
Хліб вийде з печі сам навряд!?…

- Що? Ловиш ґав у холодочку? -
Запитує сусідка. - Дочко,
Твій хліб у мене за дверима!
А ти милуєшся садочком…

- Та як би зміг повз мої очі?
Він ще не йшов, я знаю точно!
- Виймай вже з печі! Бо Ярина
Тебе сваритиме до ночі….

…Люблю як ходить хліб по хаті,
Густим, родинним ароматом
Просочує усе навкруг…
Війну… Сирітство… Кличуть мати…
З голодним трунком ситий дух…
Веселка чорно-білих смуг…

© 05.2019

О, Боже, мій Боже,
що сталося, знаєш?
Над степом лечу -
ковилою згораю.
В ліщину вростаю 
корінням, корою,
ридаю над світом,
нуджуся любов'ю.
Терпіння шукаю
в зажурі, та долю
я не проклинаю,
під  небом  не встою.
Впаду в свіже сіно
зануривши тугу
од відчаю - тліном,
дощем від - наруги
а сонцем від - мрії.
Збуди мене, любий,
зціли від застуди,
цілуй стигми, груди!
І дихай зі мною
гірким естрагоном
і трунком сп'янілим
невтомні - невтомно,
щоб жити хотілось,
в обіймах - померти...
У краплі сльози - 
відбивається всесвіт! 





 
 

Якось наснилась сонячна погода,
Веселка напуває небеса,
А на травичці ніжно-соковитій
Виспівує мелодію роса,..

В гаю журилась доля солов"їна,
Зозуля плаче в батьковім саду,
Стежиною в майбутнє сьогодення
Я трепетно й несміливо іду,

Наснилося... О, Боже, дай терпіння
У мареві життя себе знайти,
Допоможи моєму поколінню
Уникнути свавілля самоти.

Не чіпай святого! Бо...святий!
Президент новий - чувак безгрішний.
Обіцяв, що будем у роти
Класти день і ніч солодкі вишні.

Пустить нюні корупціонер,
У фінансову пірнем нірвану...
Я казкам не вірив дотепер
І сьогодні вірити не стану.

Ні, не буде з бевзиків пуття,
У товпи на першім місці пузо.
Більшість обирала вже вождя,
Втік володар, показам нам гузно.

Виніс люд крота на п'єдестал,
В ньому бачить мало не пророка.
Та для мене - іграшка пуста,
Негодящий, буде з ним морока.

В лоба мамця гупає синка,
Бо дурний, постійно чинить шкоду.
Де б знайти такого кулака
Аби мізки вправити народу?

P.S:
Стали поруч мертві і живі...
О, мій Боже, розуму чи даш нам?
.. Сонні зомбі дивляться TV:
"Ліга сміху". Весело...аж страшно.
08.05.2019 р.

Ашдод, Ашкелон, Кір’ят-Гат…
Лишився необстріляним ще Єрусалим.
Якщо цілити в Стіну Плачу,
то варто б попасти і в Аяксу.
Краще б у п’ятницю,
коли там сотні мусульман
навколішки припадають до зелених килимків.
Це було б неабияком фіналом
за поранених і вбитих юдеїв,
за спалений врожай.
Поки що не до осуду в ООН.
Мовчить, зажмурившись, чека
найвищий міжнародний орган,
коли Ізраїль почне обстрілювати пустирі.
От тоді-то, лиш тоді нарешті
здіймається многоголосий гвалт.
А якже інакше:
до зубів озброєний агрессор накинувся
на доведених до розпачу біженців Гази.
Нічого дивного, що їм до миру неминуче
слід скинути юдеїв у Середземне море.
ООН мовчить або ж кричить,
затуливши резолюціями вуха.
А, може, й сам чека блаженної миті,
щоб припинивсь нарешті конфлікт з конфліктів
і воцарився б мир на Святій Землі.

Мовчати б варто. Щезнути. Прецінь
Ще маю честь - громадянин, не ватник.
Тому горю на злому язиці,
А влада обіцяє закопати.

Готується писати некролог
За те, що змив пилюку із "іконки".
Пригадую - таке уже було,
А спасся тим, що був не одинокий.

Собратчики стояли, мов стіна,
Зняли цупкий аркан з моєї шиї.
Тепер усіх забрала їх війна,
Зоставсь один сьогодні на межі я.

Почула миша в мишоловці сир,
Пружина "Бац!" - до раю твар готова.
...Портрет паяца тішитиме зір,
Російська мова, зірка Давидова...

P.S.:
У бюлетені бевзь поставив +,
Розумний біля скроні пальцем крутить
А ти мовчи. Лягай і не хвилюйсь,
Прокинешся - держави вже не буде.

07.05.2019 р.


Ух!

Гикне хай в гробу маркіз де Сад
І повчиться збочень у поета:
Буду цілувати владу в зад,
Розпочну (по чину!) з Президента.

В нас новий очільник, не крадун,
Мільйонер-субсидіант, біднятко.
На весіллі був за тамаду,
За труди отримав свиноматку.

А тепер командує АТО,
Щигликами пестить генералів...
Всьо, мовчу, ховаюсь у куток,
Утікаю від гріха подалі.

Бо команда в нього - хай Бог ми! -
Цеглу із фундамента зубами
Видере і в батька, і в куми,
Цупитиме і могильний камінь.

Ну, а може, я не так живу?
Наче ні - корова є і паця...
Поборюсь і я за булаву,
Бо сатирик - рідний брат паяца.

07.05.2019 р.

Сон або голий король

Я на "плюсах" рисачив у трусах,
Гигикала утомлена країна.
І гумором усіх у зад кусав,
Коли бійців безжально рвали міни.

Тепер я перець, аж пришвидшивсь пульс,
На років п'ять візирем став для люду.
Для фронту і окопів не годжусь
Та армією керувати буду.

Із москалем закінчиться вйна,
Донбас і Крим повернуться до неньки.
Рожевого малюю вам слона:
Не віриш в казку? Отже, недалекий.

А я не вірю. Чую тру-ля-ля,
Бо в свиті не державці - мУтні шкети.
У голого немає короля
Ні досвіду, ні грошей, ні кебети.
P.S.:
Наснився лютий бунт, переворот,
Розбіглась по кущах почесна варта.
Паяца люд виштовхує на фронт
Не генералом, а простим солдатом...

07.05.2019 р.

Дай же їй тиждень - приходити в себе,
хай потьмяніють кармінні вітрила.
Розхилиталися в'язанки сепій...
Ой, не кохала, майстерно дурила.

Грей повернувся - і знову ти зайвий.
Плинь у холодні обійми Безвізу.
Манять Ассоль марципани та айви.
Краб заповзає в дорожню валізу...

Смажив яєшню... ліпив із мастики...
Все ж проміняла супокій на крики.

2019

Рум'яне яблучко вона
поклала ніжною рукою –
і світ поглинула війна,
і кораблі ідуть на Трою.

Вожді, герої й вояки
в фалангах, зімкнутих щитами,
крокують в полум'я рядами
і не збиваються з ноги.

Ридають вдови й матері
і, не ховаючи тривоги,
принишкли на святій горі
могутні олімпійські боги.

Вже не Єлена, не казна,
не поривання гонорові –
струмує кров заради крові,
війною живиться війна.

Панують хитрість і брехня
і квінтесенція підлоти –
троянці вражого коня
самі заводять у ворота...

А що ж до цього призвело?
В таке нізащо не повіриш:
прологом яблучко було
з єдиним словом: "Найгарнішій"

2018

Ти, мій народе, битий-перебитий,
Що босоногим кинутий в сніги.
Сибір твоєю кровію омитий...
Залишені навік сади, луги.

А вдома травень та розквітлі вишні,
Із-за тинів забудьки й кропива.
Ніхто листа нікому не напише,
Адрес немає... І мовчать слова...

Одні і ті ж у тебе воріженьки,
Їх прізвища завжди тобі чужі.
Їм все одно, що помирає ненька,
І що життя дитяче на межі.

Люд, як скотину, пхали у вагони,
І кидали на станціях мерців.
А до сибіру стільки перегонів!
Немає крихти хліба у руці.

Вагон товарний, повен горя-люду,
Не прилягти з дитятком на руках.
Серед цієї тисняви і бруду
Ми виживали і бороли страх.

Землянку рили не з землі, зі снігу,
Віками там холодна круговерть.
Із України, з того кровобігу
До тундри, де вже чатувала смерть.

Сибіри повні нашими кістками.
Не забуваймо лютих ворогів!
У пам’яті ще не закриті брами,
Тримаймо в серці ненависть і гнів!

До тих, що заставляли навколінці
Стояти нас у нетрях кабали.
Не пробачайте, рідні українці,
Отим, що нас у безвість завели!

Ранкове проміння розбуджує сни:
Дерева квітучі, неначе в намисті,
Кисневі напої від свіжого листя
Наповнюють груди. Пташині пісні
Лунають – в обіймах ми знову весни,

Яка прокладає усміхнений шлях.
Володарка знає всі закутки світу:
Тепло надсилає – і мають радіти
Від подиху всі, навіть скривджений птах:
Забути він прагне минулого жах,

Коли відлітав на чужину торік,
Бо холод та бідність затьмарили розум,
Повірив невтішним наразі прогнозам.
Ще довго вчувався пронизливий крик,
Прощатись надовго він зовсім не звик.

Увінчана мріями гарна пора:
Аж ген зеленіє далека гора!
Думки наші в пошуках щастя й добра!

07.05.2019
Свидетельство о публикации №119050704352

1

Не варто мати учня. По вині
енергію вичавлює в долоні...
Доробок - у городньому багні.
Націлились персти паяців-клонів.

2

Охаяння за славою гряде.
Загорнена книжчина у руде,
зависли на гілляці словеса:
"Ти, Майє, справжня, чесна... Вірш - краса".

Циклопом був... рубакою - на пні.
Навіщо учень-віршороб мені?
На малева наляпано смоли.
Лупай скалу - не голкою коли...

2019

Не шукай любові, любий,
десь на стороні.
Ти не знайдеш, тільки згубиш,
розкажи мені,
що бентежить, гірко тужиш,
біль в очах чому?
Не здолаєш самотужки -
обіцяв кому?
Чи вона збирала зорі
уночі тобі,
чи ділила чорне море
в радощі й журбі,
чи зализувала рани,
прала сорочки,
чи молилася, коханий,
за твої гріхи?
Чи запрошувала бусла
на пустий поріг,
чи нанизувала буси -
щастя оберіг?
Колисала сина, доню,
матір берегла,
насипала у долоні
пригорщі тепла?
Вимітала з хати чвари,
приспані жалі,
випасала хмар отари
кланявшись землі.
Ти за що її, мій рідний,
палко покохав?
Кажеш очі в неї сині
й душу розпізнав?
2019р


 

Арциз початок свій веде
Від німця-прадіда, проте
Радіють тут сьогодні всім,
Для кожного це гарний дім.

Бориспіль – місто непросте,
Бо поруч з Києвом росте.
Були князі тут й козаки,
Тепер кружляють літаки.

Вилкове не пройдеш вбрід,
Човен вам придбати слід,
Все у місті навпаки
Замість вуличок - річки.

Глухів - геть не глушина,
Він, мов з казки вирина.
Не якийсь там "Діснейленд",
Глухів – місто із легенд!

Ґ – кричить: «Рятуйте, ґвалт!
Наведіть негайно лад!
Хочу в місто, і в село,
Щоб як в давнину було!»

Дніпро – не загадка для нас,
На мапі ми знайдемо враз
Велике місто й річку,
Що в'ється наче стрічка.

Енергодар – то справжній дар,
Він не літає серед хмар,
Тут нині Запорізька ТЕС
Штовхає уперед прогрес.

Буква "Є" у Євпаторії
Відпочиває в санаторії,
І їй там добре спиться,
Бо Україна сниться.

Житомир кожну мить цінує,
І здавна жито й мир шанує.
І до сьогодні від древлян
Він поважає труд селян.

Запоріжжя – місто див,
Князь тут половців розбив,
Не якась простенька річ -
Тут була козацька Січ.

И – міста не називає,
Та вона не спочиває,
В Миколаєві буває,
І в Житомир заїжджає.

Ізюм – не овоч і не фрукт,
Не в супермаркеті продукт,
Колись була фортеця,
Тепер так місто зветься.

Ї – заїхала у Київ,
Побувала в Коломиї,
Буква ця не любить спати,
Полюбляє мандрувати.

Й – не жарт, не сміхота!
Як без неї ці міста?
Гайсин, Гайворон, Таврійськ,
Мов генерал без вірних військ.

Київ – це вам не дрібниця,
А справжнісінька столиця,
В щастя час і в час біди
Всі дороги йдуть сюди!

Львів – окраса України,
Серед міст, немов перлина,
Навіть у важкі часи
Не втрачає Львів краси.

Миколаїв – місто-порт,
Завжди візьме вас на борт,
І великі і малі
Він будує кораблі.

Ніжин - то господар вправний,
Торгували тут віддавна,
Крам придбати міг усяк
І на колір, і на смак.

Одеса серед міст - моряк,
На узбережжі, мов маяк,
Хоч трохи тут побудеш,
Її вже не забудеш.

Полтава – знати кожен має
Свою культуру зберігає,
Хоча і давня, мов музей,
Полтава сповнена ідей.

Рівне зберегло крізь час
Свою історію для нас,
Із труднощами йде у бій,
Це місто світла і надій.

Суми зовсім не сумні,
Тут гарно взимку й навесні,
Не думай довго думи,
Збирайся-но у Суми.

Тернопіль, наче мрій фонтан,
Талантів має повен жбан,
В кіно й театри ходять люди,
Й натхнення лине звідусюди.

Умань мусить кожен знати,
А щоб довго не чекати,
Ти скоріш рюкзак збирай,
В парк «Софіївка» рушай!

Фастів древній, наче світ,
Був іще в палеоліт,
Тут кочували скіфи
Й народжувались міфи.

Харків – велет серед міст,
До усього має хист,
До науки й до культури,
До пісень й літератури.

Ц – на місці не сидиться,
Це відома мандрівниця,
Кропивницький, Кременець,
Чернівці і Трускавець,
Букву цю всі добре знають,
З радістю її вітають.

Чернігів – місто вояків,
І не боїться ворогів,
Традиції плекає,
Працює й процвітає.

Шепетівка – скарб для нас,
Кельти тут жили в свій час,
Сьогодні ж потяги гудуть,
І в мандри нас щодня зовуть!

Щ – шукайте в Городищі,
Зазирніть в Монастирище
І Таращу не минайте,
В гості часто заїжджайте.

Южне - місто молоде,
Нас до моря приведе,
Пакуй свої валізи,
Чекають нас круїзи!

Яремче – місто серед гір,
Немов зелений сувенір,
І їдуть звідусюди
На Прикарпаття люди!

Ь – цей м’який чудовий знак
Мандрувати теж мастак,
Ковель, Луцьк, Ірпінь, Скадовськ,
Хмільник, Ямпіль, Світловодськ,
І ти за ним вперед рушай,
Свою країну пізнавай!

2019

Не говори, що йти повинна,
І серця мого не терзай.
Нехай же ллється хоч хвилину
З очей коханих - бірюза.

Даруй ще хвильку приголубить -
Цілунок щічку хай торка.
І пальчики ці милі, любі -
Не відпускає хай рука.

Не відлітай, моя Богине,
Прощатися не поспішай,
Бо у розпуці лютій гине
Моя згорьована душа.

Від берега ти не відчалюй,
І прірву не твори з води.
Бо серце рветься від печалі,
З одчаю ринеться туди.

Нехай затягнеться хвилина -
Щосили мрій зі мною, мрій.
І лебідь щастя в небо лине
У безконечності своїй!

6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Дев’яте. Травень. До події
Вино, коньяк і тости… тости
Душа - хитрюча, молодіє
А тіло знову мінус в рості
Вже наче й з вигляду поважний
Дідком зарано обізвали
Запам’ятайте, не ображусь
Аби завчасно підливали…
Добігла черга мого слова
Окинув погляд моложавих
Язик за вічне, він за мову
І голос... голос за державу…
Одне і те аж до півночі…
Десяте травня. Рань. Прозріло
В душі неспокій. Кровоточить
І знову п’явки. Бідне тіло…
06.05. 2019.

Як добре крихитній мурасі,
на враження на свіжі ласій:
не треба вирушати в гори.
На смутком-сивиною хворих

у щирім захваті погляне
і загордитися примусить
кульбаб окрилені монблани,
врочисті грициків ельбруси!

30.04.- 01.05.2019

Чому твій погляд падає на мене,
Чому твій погляд збуджує мене?
Так сонце обпікає лист зелений,
І сохне листя, спалене вогнем.

І я, відчувши погляд твій гарячий,
Спливаю воском, плавлюсь, мов асфальт.
О, ти вулкан, якого світ не бачив,
Де м’якне навіть надтвердий базальт.

Встають в уяві враз південні гори,
Де скель шпилі розжарені стримлять,
Я уявляю Африки простори,
Де мавпи темпераментні кричать.

І я, мов шимпанзе несамовитий,
Дерусь увись, до пальми верховіть,
Щоб в піднебессі десь тебе зустріти
І там відчути благодатну мить.

Зануривши лице в біляві коси,
Я зрозумію вічний зміст буття.
Грудей маленьких льодяні тороси
Не охолодять поклику чуття.

В повітрі мчать розряди електричні,
Горять нейтрони, спалені на пню,
Поскільки це тобі цілком незвично,
То я усе невдовзі поясню...

1987-2019

Хочеш навчитися, люба, літати?)
Не літаки ми, не аеростати...
Справа, скажу я тобі, непроста... Та
Можу тебе я навчити літати
В небо, мережене нашими снами.
Хмари незгоди, що ніби орнамент
Станом тривоги лягли поміж нами,
Ми оминемо у небі. Пізнаєм,
Вчитися важко чи легко літати
Тілу із тілом поєднаним... Та те
Вміння бажаю тобі передати,
Льотчице хтива... Жіночої статі...)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119050604200

Хіба це нота до?
Не клякса на клавірі?
Сліпці у храмах муз
Тупцюють без бахіл.

І мох уже не той,
І пил не вельми сірий,
Змішалися часи,
Народи і гріхи.

Цінують ковбасу -
Так є, було і буде.
Кантата заскладна.
Бравіссімо, шансон!

А плебс утнув бузу,
Увірував у чудо,
Поповнить лик вождя
Музей мадам Тюссо.

Цілунок - за авто,
Кохання - за контрактом,
Венеру би мацнув
Та в гамані голяк.

У світі я ніхто,
Псую паяцам свято.
З кагалу жартунів
Обрали короля.

Фінал. Виставі швах.
Пульсує кров у венах,
Відсутні глядачі -
Поставив щось не те

...Ерато шепче "Ах!",
Цілує Мельпомена,
А Клітемнестра в сад
Кохатися веде.

05.05.2019 р.

1

Употужню силу волі.
Зазирає літо в шибу...
Ні цукерочки, ні солі!
Розглядаю тортик, рибу.

І калорій підрахунок,
і вечірні моціони...
Помандрую, мо', у дюни.
Гуркотять нові вагони...

2

Біля яток секондхенду
копошаться Гапка, Енді...
Я б морозива купила,
та у палець коле шило.

На каштан сідають бджоли.
Загортає Рома роли.
Кішка йде - голодна трішки.
...........................
Наберу кислиць із діжки...


2019

Завірюха черешнева,
Черешнева заметіль,
Сиплеться вона не з неба,
А із дерева, що тин

Стовбуром своїм тримає
Міцно вже багато літ.
Облітає, облітає
Із черешні білий цвіт.

Молоді зелені трави
Устеляє ним вона.
Вишиває, вишиває
Срібним бісером весна.

2019 р.

Лісоруб з тебе вправний, мій друже,
тільки друзки летять, як з гармати.
Гостра в око попала байдУже,
інша в серце, тобі ж не виймати.
Нарубав дров, поклав  серед хати,
залишивши дитину у житі.
Пустка... Нікого в біль пеленати,
і немає про що говорити.

Юдейська непорочна Діво,
Даруй, що руки в розпачі безсило опускаю,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд,
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец-Ісраель побачиш знову...
«Елі, Елі,
Ше ло їгамер леолам
Гахол ве гаям
Рішруш шел гамаїм
Берак гашамаїм
Тфілат гаадам» .
Зачую лебедину твою пісню
І дрож проймає все моє єство,
І погляд обертається до неба:
А що як з високості злине бодай одна
Із недоспіваних твоїх пісень.

---------------------------------------------------------------------------
"О Боже, мій довічний Боже,
І море, і пісок, і шерех води,
І блискавки, і хмари,
І молитва людини".

Ми з тобою іще станцюємо.
Десь під небом та попід хмарами...
Ми мелодію серця чуємо.
Нею маримо.
Ми з тобою, як два пагінчика,
що від сонця,
від неба,
волі.
Ми з тобою такі
невінчані...
Бранці долі.
Опівночі колись з тобою ми...
В передгроззі й громів розливі
спрагу душ і сердець напоїмо -
лине злива...
Межи спалахів...
Так пасує нам
дріб краплин
і синхронні кроки...
Ми удвох...
Ми крізь час
танцюємо.
Через роки...

2019

ТИША

Буває, Тиша стогне, мов могила
І рве безодню, наче долі крик.
У згустку пустки причаїлась сила
Грому подібна, скуті сміх і рик
Диха́ння Незбагненного й вітрила
Прірви страхі́в. Розп’ятий єретик
Молитви чрева Бога. Спорожніла
Уява розуму, де часу лік враз зник.
Осяжне зчавлено в Ніщо, уже зави́ла
Мить жаху спів як мовчазний різник.
В ній смерть себе вродила і зніміла:
Нову симфонію там пише Чарівник.

Павло Гай-Нижник
5 травня 2019 р.

Барвіночку, синя радість,
Квітко мого краю,
За що люблю тебе, славний,
Поки що не знаю,

Ти не пахнеш, не буяєш,
Тихесенько в"єшся,
Сповиваєш м"яко землю,
До сонця смієшся...

Нема сонця - то не лихо
Квітнеш у тіньочку
І чекаєш, що до шлюбу
Підуть син чи донька...

Барвіночку, синя квітко,
Непримітний, тихий,
Ти є справжній українець,
Бо терпіти звиклий.

19.04.2015.

Весна-красна! Не вірите? Їй бо!
А нічка темна, час такий як треба...
Під реброньки штрикається любов,
В альков зове красуня сухоребра.

У темряву пурнаю повну тайн,
У висях місяць, наче з кремом пляцик.
Шепоче мавка: - Не барись! Кохай!
Бо в шию ранок вижене на працю.

На перса крила ніжності кладу,
Богині торс вилущую з-під рам'я.
Цілую кралю зовсім молоду,
Від захвату впадаю у безпам'ять.

Розважливості луснула шлея,
Порвали тишу вигуки гортанні.
Шаленства ахи - тьохи солов'я!
Ось істинна мелодія кохання!

Контрапунктують подихи пружин,
Кінчатися не хоче вік медовий.
А вірші - це словесні міражі,
Для тих, хто до кохання не готовий.

05.04.2019 р.

Ці пагони, немов хино́вські стріли,
пронизують навиліт теплу товщ.
Травнева перша спека. І несила
спинити шал і рух рослин і тіла.
Кипить, кипить, кипить зелений борщ.

А ти гортаєш гороскоп і пишеш,
що вже немає спокою і рим,
що овнам на весь рік – проблеми ли́ше,
що ти пірнаєш в сон про сон про тишу,
де глухне ватяно весняний грім.

А тут щавель гостріє і гостри́ться,
і теплий шал, і щем, і кропива.
А тут таке, що там і не насниться,
і мостить з моху пагоду синиця...
Кажу ж: китай, зелена хинова́.

Дозволь прийти у твої сни
Хоч так дозволь - любові жити
Дозволь десь осторонь цвісти
Щоб де було - тобі спочити

Я буду поряд , як завжди
Це небо на тобі тримати
Я стану вісником грози
Щоб змогу мала - відпочити

Яка б не сталася біда
Ти знайдеш відчаю - затишок
Бо ти була , ти є моя
Приймаю - доленосний вирок

Один для одного даруєм
Опору , приклад , вподобання
По різним берегам чекаєм
Де не взаємним є - кохання.

Бій з тінню втрачених надій
Рятує шанс швидких подій
Ще судить в діях буревій
Перекриває подих твій

Твого протесту висота
Долає швидкість дикуна
Спиняє спритність діяча
Якому все з землі казна

Нема обіцянкам ціни
Всім свитам образ куртизанки
Вже смерть їм додає снаги
Люд запрягли в ярмо , в податки

Бій з тінню втрачених надій
Останній шанс хитких позицій
Де в жилах грає буревій
Перекриває подих відчай.

Коли у часі вигустіє сад
і мовчки стане, сивий, наді мною,
слова, що проростали невпопад,
укриються блаженною габою.

І буде тихо. Біло - до весни.
Верба, відомо, заколише: "Сни".
Усе - мов сни.
А там - і лусне брунькою малою.
То вже й весна.
То й жити нам з тобою.

Натхненний хто (а може, ми удвох),
сопілку візьме, зроблену з ліщини.
Я буду мавка, ти - вродливий бог.
І не знайдеться жодної причини,
щоб не весніти.
Потім... знов спочинем.

Якось - засумуєш ще за мною
Візьмуть - твої спогади нагоду
Схочеш - оминути стороною
Прийдеш - до взаємного покою

Якось - так захочеш подивитись
Мовчки - до мого плеча хилитись
Міцно - до грудей моїх тулитись
Разом - у зірках ночей губитись

Якось - десь зустрінеш випадково
Кинеш - погляд наче помилково
Візьмеш - усміхнешся гірко , прикро
Якось - іншим разом , заснем тихо.

Бог не Микитка
бачить все -
чекав, натомість,
писала уночі  есе,
а вийшла повість.
Спітнілих лінз
розбите скло
ніч шовком змила
і фіміамом
розтеклась
на дні кадила.
Гудуть дороги
за вікном,
не спиться місту,
думки розхлюпала 
вином - немає змісту.
Втомився
бронзовий торшер
рясніти сонцем,
в буденній прозі
лірик вмер -
банально, нонсенс.
Вівсяна  ніжність,
каламбур,
центричний ребус,
яси - скрипкових
партитур
на зшитку неба.
Він там я тут,
він тут я там -
непересічні.
Круті щаблі
в небесний храм -
натхнена вічність.
 

Мені так любо, коли ти
Уся тремкочеш від жадання.
Коли навколишні світи
На мене ллють нектар кохання.

Коли усе перемага
Ярила шал - вулкан спонтанний,
І знавіснілая жага
Лама пристойності кайдани.

Мені так любо, коли враз,
Немов пелюсточка крилата,
Небес виконуєш наказ,
Готова краще все віддати.

Мені так солодко, коли
Меди кохання в серці зрання.
І ти з фатальністю бджоли
Готова все віддать востаннє.

І я в любов, немов у смерть,
В пориві кидаюсь одчаю.
І щастям сповнений ущерть,
З тобою разом воскресаю!

4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).

Гроші, золото, срібло-
Вам. А решті- нездійснення мрій.
Ось воно, що потрібно
Для життя у країні моїй.
І відкриті кордони
Крізь місток, що єднає світи.
Ніби хамелеонам
Непомітно поребрик пройти
Олігархопаскудам,
Привлас-тирившим все, що могли.
Гірше точно не буде.
Вкрасти нічого буде, коли
Ахінею скандую-
(чи) дуркуючи, підете на...
Про одне я шкодую-
Ні Петлюри на вас, ні Махна.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019

•
Дами захоплені вже кавалерами,
зори палають, і мчаться думки, -
мила красуне, твоїми манерами,
в’яззю вагання за кроком струнким,
подиху зривом у муки тремкі,
я зачудований, знай – зачарований!
в серці моєму надії п'янкі!

•
Наче малює, танцює на кухні, сама,
обмаль одежі, розкуті рухи, щось підгорає -
в тоні з леткою засмагою тіла її,
мрій перекатами, пульсу прибоями,
снами, видіннями, - недоціловані
линуть, кружляючи, тіні захоплені,
чайного квіту трояндові подихи

•
Те, що сльоту зав`южить, буде не ця зима,
що за вікном, і ти вже знаєш про це сама, -
доки ж тобою сяйно, доки біди нема,
барвиться на долонях, і на його також,
радості юний сонях - листячками уздовж
нотного стану долі спільну виводить в’язь
вдячної ніжності надто схожої на іпостась