Гоноровитість неприємна риса. Це мені ще з дитинства пояснила нянечка в дитячому садку. Більш грубимими словами. Нам в дистсадку виделок не давали. Лише алюмінієві ложки. Чи то не бажали мити, чи боялися, що ми повиколюємо один одному очі.

Не знаю напевно. А макарони дали одного разу. Спробуй макарони їсти ложкою. Це дуже незручно. Та діти їли пальцями, деякі просто ротом із миски. Я несміливо пролепетала, що ми вдома макарони їмо виделками. Отут няня мене і поставила на місце. Назвала великою цяцею. Ще був випадок, коли мене на вулиці нетверезий громадянин упізнав і в честь нашої стрічі хотів пригостити вином. Він його цмулив із пляшки, там було чимало слини громадянина. Я ввічливо відмовилася. Він мене теж назвав спесивою. І ще по-різному. Та особливо його гонорство дратувало, звісно. Або ще в наповненому людьми ліфті незнайома пані вирішила обговорити адюльтер чоловіка. Може, справа у статевій несумісності? Тому що відбувається те і те...

Я ввічливо попрохала не обговорювати інтимні питання в ліфті і взагалі не обговорювати з незнайомцями. Я не сексопатолог, даруйте. І теж дама вимістила на мені власні статеві проблеми і проблеми свого чоловіка. Назвала пихатою і не лише.

Коли лізуть обійматися абсолютно незнайомі особи, коли дають брудні столові прибори, примовляючи: "Ти диви, яка гонорова. Та а я просто цією ложкою суп перемішала. Вона не брудна. Я її облизала!", коли ляскають по плечу чи примушують до спілкування - і коли ти просиш відійти чи дати чисту виделку, обов'язково у пихатості звинуватять.

Ввічливість, виховання, брезгливість цим людям невідомі. Вони все це називають пихатістю.

Це вони неправильно нарікають. Просто коли стоїш накарячки і ротом хлебчеш із корита, всі прямоходячі здаються якимись вельбучними. Якимись гордовитими цяцями.

Невже так важко вивалятися в лайні та похрюкати разом?

Важко. От важко. З дитинства було важко, аж неможливо. Нині вже пізно себе переробити.

І де ж ти був раніше,
коли писала вірші
про ніжность і любов?
Плету думки полинні,
спокутую провини
під шепіт молитов.

Життя відтяло крила,
хоч я не ворожила
і долю не кляла.
На все шляхи Господні,
пригублюєш з безодні,
напийся з джерела.

Весна буяє щедро,
хоч я давно не Герда,
ти не бездушний Кай.
Тумани у люстерку,
зозуленьку із серця
на волю відпускай.

На оксамиті неба
зорітиму для тебе -
немає кращих веж.
Зустрінеш королеву,
а сакуру рожеву
у коси не  вплетеш.

Хто не обпікався полум'ям зеленим?
- ти най... най... найліпша... -
змій туливсь до мене.
- Ми з тобою - сила... о пресвітла Майє...
У зчорнілій пащі шмат листка тримає,
оксамитні мешти висміяні вдруге.
Фазиси охаяння, зимної наруги.

Яблуко червиве, таця зіржавіла.
Я ж така наївна - теплоти хотіла.

Змія на колечко виміняю радо.
Зголосіться! Може, звеселюсь до граду...

2019

Мрій обіцянкам замало,
Досить – пліток та огуди.
Все, що могло, з нами сталось.
Більше нічого не буде.

03.2019

Що за голосок в Іванка!..
Тільки-но з’явивсь на ганку,
Простягнув руки до сонця,
Як до кожного віконця
Прикипіли безштаньки,
І дівчата, й парубки.
Відгукнулися здалека
Льотом стомлені лелеки.
А лошата і телята
По дворах давай гасати.
Пробують на міцність роги
Козенята тонконогі.
Півень із гори компосту
Курочок скликає в гості.
Гуси жалібно гелгочуть –
На ставок рушати хочуть.
Потягнувсь ліниво кіт,
Ласо позира на пліт.
Там, де птаство спозаранку
Додає снаги Іванку.
А земля довкруж парує.
Комашня свій шлях торує.
І старі уже потроху
Забувають свої «охи»,
Повиходили із хат,
Щоб вкотре весну вітать.

Переклала текст, надісланий мені приватно.

А.В.Кир'янова: Зрадить чи залишить нас саме та людина, котра з порогу, відразу починає виказувати свій полум'яний захват нами. Вона заливає нас хвальбою, співає дифірамби. Вона різними способами виказує свій захват. А згодом, через деякий час, остигає до нас без будь-яких на те причин. Ні, причини особа знаходить, звичайно. Але охолодження для нас завжди несподіванка. А за ним настає відступництво чи навіть зрада. Людина лишає нас. Іноді приєднується до ворогів. А як же вона вихваляла нас, якою щедрою була на прояви любові та дружби!
Є три причини для такої поведінки.
Перша проста: захват був лицемірним, брехливим. Людині просто щось було потрібно від нас отримати. Зігрітися у промінні слави, скористатися нашими можливостями, гроші взяти чи дармову послугу. От вона і засипала нас похвальбою, щоб отримати бажане чи втертися в довіру.
Лестощі діють на підсвідомість, за допомогою лесток можна багато чого досягти. От людина і лестила з усіх сил. А самі ми їй не були потрібними. І потім вона вирішить позбутися нас, щоб не згадувати про зобов'язання. І помститися за змушений нами захват, за власне лицемірство.
І друга причина - людина нас просто вигадала. Так поетеса Цвєтаєва вигадувала людей, як сама визнавала. Наділяла їх тими якостями, яких не було, вигадувала за людину її почуття і бажання. А згодом розчаровувалася, коли бачила особу такою, якою та була насправді. Так вона розчарувалася у молодому поетові, який помирав від туберкульозу, писав сумні вірші. Спочатку вона нарекла його своїм улюбленим сином, подарувала куртку. А згодом образилася, бо він не відповідав її очікуванням. І куртку відібрала у важкохворого.
Люди з проявами обожнення вельми жорстокі. Вони люблять не нас, а свою фантазію, свій вигаданий ідеал. Згодом розуміють, що жива людина не ідеал, який вони намислили. І мстяться за це розривом стосунків чи навіть зрадою.
Чим сильніше захоплення - тим страшніший потім розрив стосунків. Гіпертрофоване захоплення - це замаскована заздрість, такою є третя причина. Заздрісник намагається сам себе одурити, висловлюючи найкращі почуття. Вихваляє, та в душі розуміє, що йому ніколи не отримати того, що є у нас. Молодість, красу, гроші, досягнення, любов - саме те, чим він так захоплюється. А заздрість завжди веде до зрадництва і злоби.
А тому до надзвичайного захоплення варто ставитися скептично. Поспостерігати. Не вельми розраховувати на довгу любов і вірність такої особини. У ліпшому випадку людина розчарується і переметнеться захоплюватися іншими. І куртку забере. У гіршому - зрадить нас при ліпшій нагоді, щоб помститися за власне розчарування.

Он взлетал высоко и кружил надо мной часами.
Каждый раз отпускала его, думая - навсегда,
Провожала его в горизонт голубыми глазами...
... Надо мной тлели звезды, текла длинных дней череда.

Он всегда возвращался. Смотрел мне в глаза подолгу,
От него пахло небом и пылью чужих полей.
Я совсем не горела чувством проклятого долга,
Раз уж птица нашла свою душу среди людей.

Как возможно орла приучить пить с ладони воду?
Я его никогда не держала в тюрьме из стен.
Это сильных удел - любить и давать свободу,
Это слабых привычка - любить, заключая в плен.

2019

Мовчать залякані поети,
Полову сіють навкруги.
Вже опустили слів багнети,
Бо сіять нічим, а плуги

Ржавіють… Нікому орати…
Та й де узяти їм зерно?
З полови ліньки вибирати,
Не дуже й хочеться. Воно

Лежати буде серед пилу,
Чекати інших вже часів.
Поетів справжніх всіх убили,
А нині графоман засів.

В своїх літературних радах
Гуртується непотріб весь.
Всього бояться. Тільки влада
Дає їм грошики й овес.

Нехай їдять… Бо на припоні
Не заіржуть і не втечуть…
Ці безпорадні горе-коні
Не підуть в бій, в далеку путь.

Що треба, те вони й напишуть,
Лизнути треба, то й лизнуть.
Ці коні вже на ладан дишуть
І молодих їм не зігнуть.

А поманити лиш грошима —
То не відмовляться. Вони,
Літературна рать вошива,
Не знає справжньої ціни

Ні честі, ні добру, ні славі,
Ні слову, що прийшло з віків.
Оці перевертні в державі
Погоду роблять. Їм з руки

Не поважати нашу мову,
В усі шпарини — мовби ртуть.
В колоні п’ятій додатково
Гуртом заляканим ідуть.

Напівзігнуті, вже готові
Як пси дресовані служить.
Напитися з держави крові —
Надрукуватися — і вмить

Кругом розкидати насіння
Із віршиків своїх дурних.
Цим демонструючи невміння,
Не відчуваючи вини.

Для чого їм Шевченко, Пушкін?
Не пошанують, хоч умри!
Оці літературні тушки,
Вгодовані, злетять з гори.

Впадуть до ніг свого народу,
Перетворившись на сміття…
Запроданців чекає зроду
Нікчемне зрадницьке життя.

грудень натхненний художник ґрунтує завзято
для чергового нового сюжету нове полотно
де усе буде - і лінії й колір - до ладу
замисел зріє давно

зріють слова для твоїх і моїх монологів
і дожидають пори як під снігом жде озимина
жде проростання надія з-під снігу тривоги
ледь зеленіє вона

птах в піднебессі чорніє мов крапка в розмові
ми оминаючи гострі кути все ж зайшли в глухий кут
глянь навкруги крижаніють сюжети зимові
грудень вже зараз і тут

висне між нами розмова студена й льодиста
можна порізати губи тонкими крижинками слів
синьо дзвенять вони наче іскристе намисто
птах зависає в імлі

грудень єднає індиго із кобальтом льоду
і до пташиної крапки ось-ось підлетіли ще дві
отже в фіналі три крапки дано в нагороду
зріють сюжети нові

30.11.2018

РЕКВІЄМ

Я все ще бачу погляд твій й рух вій
І зачаровано у снах зливається вустами
Буревій! Незнаний більше. Зчитано сувій!
Ми вже ніколи не зустрінемося. Снами
Я ще цілую образ твій. З небес мене зігрій
І сніг навколо двох. Тінь мертва є із нами
У надземельній прірві! В сутінь сльозові́й
Любові чистої. Ми – впали пелюстка́ми…

Коханий! Уятрено в душі́ заламану галу́зку.
Не знаю я. Здолати як над тугою борню
І зду́шливу розвіяти приреченості згустку
Й прошепотіти сповіддю: увічнено люблю́.

Приречено малюю вкотре погляд твій
В картині пам’яті, розхристаній роками.
Незречено живу в минулім наших мрій
Й гортає спогад долесвіту вітряками
Світлин калейдоскопи. Без нових надій.
Вони розвіялися світлом й небесами,
А я несамовито тужу в самоті німій
По смутку й радощам на двох. За нами.

Коханий! На серці маю зі́рвану пелюстку.
Не знаю. Як оминути ночі чи радіти дню,
І сил немає домолитися крізь пустку
Про те, хоч раз іще, що я тебе люблю́…

Павло Гай-Нижник
15 березня 2019 р.

1

Сумочки жіночі... акції-приваби.
Так, зелену хочу: листя і кульбаби.
Для сережок вух би із десяток, може.
Палева сукенка - розквітає рожа...

Багнеться в Опішню, а найліпше в Ніцу.
Знову шквал рекламний: посуд, вина, піца.

Лелечко житейське - бракне грошеняток.
Пролітає Карлсон між клозетів, яток...
Малюка підносить над шатром смугастим.
Я заходжу в "Юліс" - прикупити ластик.

2

У будення з вірша випливу охоче.
Два коти без корму "вредна ти..." муркочуть...

Лялечок нашила, доплела кофтину.
Волоконце втіхи...
помолюсь...
полину.

2019

В напівживій країні учинили лови
Злодії, злодюжки з маленьких партійОк.
Ось і українці не з’єднались знову,
Гетьмани манюні не спиняють крок.

Пруться помаленьку і повзуть до трону
Нуль-нуль-нуль відсотків – це їх не ляка.
Все сховали хлопці всупереч закону,
Хочеться до влади – їх мета така.

Розривають тіло матері чужинці,
Їм би обікрасти зболений народ.
Та чому не разом хлопці-українці,
Що сміттям зібрались не ради свобод?

Ті, хто розуміє - бій іде останній,
За пісні і мову, просто за життя.
Об’єднайтесь, хлопці, ми в такому стані,
Що не буде з вами всім нам майбуття!

Вороги-чужинці в хаті на порозі,
Синьо-білих стільки зараз розвелось!
Об’єднайтесь, хлопці, всупереч загрозі,
Щоб країні потім плакать не прийшлось.

Де ви, ті, хто мовить гарно в телевізор,
Як вони за матір, та в кишені – зирк?
Утече вся молодь, порадій безвізу!
З вами перетворять Україну в цирк.

Об’єднайтесь, хлопці, є іще два тижні,
Щоби щось змінити на своїй землі.
Виберіть одного, що найбільше ближній,
Щоб не наступити знову на граблі.
15.03.19

Диких танців карусель
Третій день гарцює
Це ганяє ніч , і день
Бабин гнів лютує...

Підвела під монастир
Дурна діда звичка
На чужий покіс кобил
Загнав , сталась стичка...

Прикро те що до куми
Яку він так хає
Ласий до її краси
Все село це знає...

Як побачить її косу
На ходу аж мліє
А зарум*янілу вроду
Увесь аж пітніє...

Запідозрила щось баба
Що то ненароком
Все сплановано було
Корова б їм рогом...

Вона все спостерігала
З - за старого дуба
Як кума йому моргала
Мов жаба з болота...

Нагиналася усе
Виставляла груди
Щебетала - стереже
Від собаки кури...

А дід рота аж відкрив
Муха б туди впала
Так улесливо просив
Зцілить йому зуба...

Заглядала та кругом
Уйого щелепу
Покотились обертом
Аж до очерету...

Я туди , а там оба
До гріха вже діло
У обіймах тіла два
Целюліт весь видно

Коромисло де взяла ???
Вже не пам*ятаю
Та тріщала та халепа
Здалися без бою...

А кума , ой -ой біда
Блискавку їй в жабра
Все кричала , наче я
Дурепа нахабна...

Диких танців канітель
Третій день гарцює
Рифм нечуваних коктейль
Битий дід смакує.

Білим шовком маскуючи терни
При дорозі лягла полотном
Прикладала до трав мої рани
Так образи лікуєш добром

Пильна ,щедра , надійна опора
Цього світу квітуча душа
и настільки велика , і власна
Що у кожного тільки своя

Додаєш нам терпіння , і віри
Для слабкого підставиш плече
Це цінують дорослі , і діти
ББо ти все що для нас головне

Тобі вдячний за власну підтримку
Віртуозний практичний сюжет
Я поставлю десь кому , десь крапку
Занотую повчальний момент.

До хребтів поприлипали ковбики,
Здихля, це, братове,- не поет.
Рознещасні, кволі, щоки он які!
Ноги вислизають із штиблет!

У худого зранку ані віршика,
А писне - суцільний плагіат.
Еталон митця - Руслана Писанка!
Апетит хороший? Ти - талант!

Налягайте на реберця й хрящики,
Їжте смалець ложками щодня.
Бо лягають сухоребрі в ящики,
Сало - від нещасть усіх - броня.

Я ж дебелий, центнер буде з хвостиком,
Гупну, то дрижить гора-Парнас.
Як іду ліском - за мною просіка,
А пишу, то вірші - вищий клас.

У змарнілих, кволих - сині личеньки,
Є для вас порада лиш одна:
Відірвіть від стільчиків сідниченьки,
І пожуйте рило з кабана.

Хочте, у кафе гайнемо - я плачу,
Бодня меду на аперитив.
Сил не буде хлипати від розпачу,
Настрій - вулканічний позитив.

У колеги горе! Знову поминки!
Від анорексії здох Пегас.
Тож біжіть, топчіть хутчіше ковбики
І тоді все буде добре в вас.

26.03.2019р.

По дорозі на вершину,
Неухильно тут і там, –
Неприваблива картина
Відкривається очам.
Мов нежданий сніг, листівки
Застелили швидко шлях
Від підніжжя до верхівки
Під ногами бідолах.
Папірців набридлих шурхіт,
Попри сміх внизу і гнів, –
Може мертвого розбурхать,
А живого – й поготів.
Бачу лиця призабуті
На високостях крутих, –
Обіцянки черстві чути
Безконечно скрізь від них.
Кожен хоче ухопити
Обережного мене
То за руки трудовиті,
То за схудле портмоне.
Хоч уже чекати скрутно
На покращення життя, –
Плине валом каламутним
Річ брехлива без пуття.
Тільки недругів і друзів
Невмирущий вічно спів
Не оголює в напрузі
Рештки сталих почуттів.
Ним вмовляють і лякають
Вміло й вперто повсякчас, –
Та вже четверть віку знаю,
Мов облуплених, всіх вас.
Розумнішим став утричі,
З шиї скинувши вузду, –
Тож, коли йти разом кличуть,
По затоптанім не йду…
27.03.19

 
не з тих зухвалих я, щоб у рядках своїх
оспівувати абсолют чи бездоганність
так само, як і Ви ~
хоч Ви
змогли би

змагання, марні хай славетні, вищих рис
інакість лиць & сонце з-поза хмар
а молодик між зір
крізь хащі міст нуарні
освітлює стежки

до карнавалів, до сновид~ блукальців
дзеркальний принц, протагоніст
казок лунких, дотепів
забуттєвих

урочої пори, о музико тіней сріблистих
пристанище сяйливих кольорів
що розплавляють смисл
у злотий пил
жури

& театральний символізм ~
звитяг зневага заповітна
та мить
не спинена ніким

хоч Ви
змогли би, звісно




 

Хороше діло – оптимізм,
А надто – як реальний,
Коли не валиться униз
Твій стан матеріальний.

Єдину істину затям
Собі на перспективу –
Захоплюватися життям
Тверезим – неможливо!

Мовчу. З-за тину чується: - Ау!
Ходи до мене, поджергочем,- просить.
Не відповім - одразу виє "У-у-у-у!",
Влупити, мо", ляпачкою по носі?

Вже ж товк. Були і довбні, і киї,
Душив почвару голими руками.
Безсилий тут і ангел Джебраїл,
Бо справу має лиш із мужиками.

А тут яга! Письменна, не проста,
Коцюбою до носа не дістати.
Творю - мара одразу "Га-га-га!",
Гризе усмак щодня таланту клаптик.

Виснажує із лихом боротьба,
У сни приходить говірка й бундючна.
Лише спасає жіночка ряба,
Із нею ув алькові втричі лучче.

Від неї - дрож, знетямлення, екстаз,
Служу незрадно осяйній Венері.
Та перервася затяжний оргазм -
Мара нахабна грюкає у двері.

Таким відьмачкам геть незнаний встид,
Для неї, наче свій чужий будинок.
Прогнав. Та знову чується: - Впусти!
А ні - то прогризу бетонні стіни.

26.03.2019р.

Набубнявів бузочок... весна.
Ген верблюди пливуть - до Сахари...
Ой ти музо моя навісна,
причаруй Лукаша, не почвару...

Йде Килина, ще ринок гуде,
бідній Мавці - столихо на плечі.
Циганчатко старцює руде,
цукровату допродує вечір...

Ні цикад, ні пташиного "цві",
до олійниці черга добряча -
сто автівок... Гармати в литві.
Міст за мером кукібним ще плаче...

Сукня длинна (тут мовиться так) -
фланірує панянка тілиста.
Гультіпака зайшов у "Первак",
заливає в жерло грамів триста...

Аніматор заклично лящить.
Від пожару зачорнена "Єва".
Хилитається (вітряно) щит...
Розливається пінка киснева...

Ніде сісти... Обцаси "цок-цок".
На вітрині піранья живуча.
Ось до ніг реготун-колобок:
"Підніми! Я - із казки - найлуччий".

2019

Заплакав день дощем таким холодним
Й сніжинки закружляли у танку,
Не визирає із-за хмари сонце,
Похмуру пору бачимо таку.

Але не треба, друзі сумувати,
Он чуєте вже пісеньку шпака?
І почали пелюстки розкривати
Весняні квіти.То ж краса яка!

Та й вітерець вже незабаром втихне,
Пошле цілунки сонечко землі
І з"явиться на ній барвистий килим,
Яким ступати дівчині-весні.

2019 р.

1

Розлад особистості: полум'я і лід.
Наближайся, грійся... таці - на шматочки.
Хочеш бути вище, а не зроду під...
По-англійськи втеча, у стосунках - точка.

"...я тебе зондую... найсильніша ти!
Де таку наснагу віднайду, о Майє?..".

Облаштую - вольна - доли і кути,
десь упир дві тоги-блискітки тримає.

"Від сохи... селюк я... сала накоптив,
пригощу, вертайся, є гриби торішні...".

Набридає згірклий перчений мотив.
Хай мене спасають Усевишній, Крішна...

2

У такому дусі віршів напишу
із десяток, певно. Хай собі чи людям...
Я вивчала мови, осягла ушу...
закохала в себе реп'яха-іуду.

"Друг" ізранку добрий, пахне і цвіте,
присипляє сумнів доброта смолиста...
А надвечір знову - щось йому не те.
шарпає сукенку, розрива намисто...

2019

Листівки, пазлики, картинки,
спогАдки, домисли, слова…
З надії здмухую пилинки
і прислухАюся: жива?...

03.2019

Сизифові гора упала з пліч,
Вилазять з нір зацьковані таланти.
Почвара почалапала у ніч,
Не будемо за нею жалкувати.

Тепер варю з бельмесами віршець,
Несуть колеги похвалу-приправу.
А критика нехай ухопить грець
На язика посадить чорну ваву.

Безсмертя струмінь ллється з-під пера,
Загата впала під напором мислі.
Із надр Парнасу видав на гора
Мішки поез, не тільки дулі лисі.

З розмахом пише твір перо тверде,
За ним біжить сонетів "паровозик".
В фіналі - па-де-па і па-де-де,
Родзинкою на торті сміх крізь сльози.

Коли ж читач від захвату кричав:
- Ти - геній! Майстер! Пам'ятника вартий!
Задулася натхнення враз свіча -
З геєнни повернувся розпинатель!

Талантище убив одним рядком,
Шнопак не просихає від вологи.
У муз цицястих скисло молоко,
Пегаса догризають люті блохи.

26.03.2019 р.






Без сил

Ерот жульнальчик дав у посаг,
Сказав: - Хапай і йди, гарцюй.
Жона гортає...:- Ох і поза!
Давай но спробуєм оцю!

Несе мене хутенько в спальню,
Сторчма вмостила, зверху гуп.
А я люблю горизонтально,
Бо після праці, наче труп.

Від задово на стелю лізу,
Ще трохи - випаду в астрал.
Зольдат під генералом знизу,
А жінка - справжній генерал!

Хребет рипить, волає хрящик,
Потріскує старий горбак.
Але в цій позі - важче й важче,
В дугу зігнувсь кохання гак.

А от відмачка вельми ловка,
Їй любі ігри навісні.
Нарешті фініш! Попід боком
Прехтива мавка бачить сни.

Дрижать од виснаження губи,
Побув, неначе у бою.
Палю журнальчика у грубі,
Інакше гигну. Зуб даю.

25.03.2019р.

Не сумуй, моя кохана,
Днів печальних не лічи.
Ще твоя сердечна рана
Тихо заживе вночі.

Йде по струнах душ гліссандо,
Знову разом квіти ці –
Оксамитова троянда
Й фіоленький* гіацинт!

Пахощі перемагають,
Аромат п`янить усіх.
І веселка у розмаї
Уклоняється красі!

*Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Гадання на кавовій гущі
осилила - знаю, що нині.
Пручається-коле минуще.
У кошику зайчики, свині,

виблискує мідь... порцеляна...
Так затишно мило і любо!
Цілують іуди... уляни...
Малинові тога і губи.

Гигочуть: "Іди вже далеко,
чесноти отут - не до шмиги"...
Наснився рожевий лелека:
онуку несе крізь вериги...

Отож, готуватиму люлю,
потішить білява малеча.
За плацом - недремна зозуля
і гелгіт-ячання овече...

Осторонь

Укотре лишаюся осторонь...
Не костуром - малевом-островом...
Пісками - брудні перегони,
везуть заповзятих вагони...

Синьйора чекає на Галю.
Сосну загасили чималу.
Кемаль десь намріяв Дарину.
Зачахне в селі чи полине?

Така ж дорога ойкумена...
Туліться, вербиці, до мене!

Ідуть розмальовані діти.
...якою мені гомоніти?

- До щастя пнемося, до волі...
шерхочуть агітки схололі.

2019

У час весняних рівнодень
Лунає світом «Дзень-дзелень!» -
Поезії всесвітній день
І уродини у Поета!

- Між днями бузьків і Галин
Він серед нас такий один! -
у сяйві сонячних краплин
співає радісна планета.

Чарівна сімка із нулем –
На сьомім небі - нуль проблем!
А для поезій – сотні тем,
І що не день, новіші.

У королівстві абрикос,
Груш, яблунь, світанкових рос,
Весняних благодатних гроз
Народжуються вірші…

А дати, цифри – хай там як!
З роками – лиш густіший смак,
Тепліш обійми, позаяк –
Юнак!

Долиною широкою туман покотився,
Молоденьким вербиченькам коси намочив,
Потім десь в куточку тихім собі причаївся,
Наче той сіренький котик заспівав без слів.

І полинула та пісня далеко-далеко,
Незабудочка блакитна слухала її,
Та й осока зеленая разом з очеретом
Хиталися легесенько, слухаючи спів.

Так, співаючи незчувся той туман ранковий
Як заснув десь у ярочку глибоко на дні.
А ту ніжну мелодію його пречудову
Підхопив дзвінкий струмочок і далі поніс.

2019 р.

Час іти, відкрилася тюрма,
Змив з душі брудні шматочки піни.
Тут мого нічого вже нема,
Все віддав, що мав, нарешті вільний.

Діти - врозтіч, внуки - хто куди,
Висипав дружини прах у море.
Власний гроб пропив, вінки, сатин,
Ось тепер мені і справді добре.

А майно пішло із молотка
За борги, несплату комуналки.
От якби усохла ще й рука,
Щоб не пік я віршики-оладки.

А неситий шепче: - Все моє!
Хтось із нас і справді вельми бідний.
Думи, думи...все, що в мене є,
Та вони нікому не потрібні.

25.03.2019 р.

Іноси!

Потребує народець
Всепрощення, наче віагри.
Краде-бреше щодня,
Нашаровуючи гріх на гріх.

А пророк негодящий,
Джергоче постійно про кари,
Письменами святими
По головах б'є навідліг.

Чорнорота вельбучність
Гризе незлобливу покору,
Тінь від гриба-сморчка
Закриває естетам роти.

Стратять лисого діда!
Для вироку смертного кворум
Назбираємо швидко,
За межами зграї лиш ти.

Хоч ланцюг із неволі
Мозолить шияки жеброті
Та поснулих соньків
Не розбудять гарячі слова.

Під "Ату!", "У-лю -лю!"
Правдолюбці ідуть на голготи,
А крикливих - в тюрму
Чи під сосни у рай "два на два".

Алебарда у крові,
Глава покотилась у прірву,
Тиша радує слух,
Ми з тобою здорові й живі.

Привіталася кривда:
- Іноси, раби мої! Мир вам!
Гріх - не гріх, бо нема
Кому правду казати людві.


Питання...


Натягую шорти
На музу-тараню
Без рам'я.

Вмирають на фронті
Чи від віршування?
Питання...

Окопчик - для лоха?
Піїтові - з м'ясом
Котлета?

Ура! Перемога!
Дописує блазень
Сонета.

Сльозавий страждалець
Проголгофував вір-
Туально.

В чорнилі ніс, палець,
У рунах папір...
Ідеально!

Картина - бездарна,
Письмо - плодовите,
Для любки.

В пастелі нірвана,
Амурні кульбіти,
Цілунки.

25.03.2019 р.

Дощ розписав у срібну смужку світ,
Упало небо в хмари... соковиті...
Забувши свій міжзоряний політ,
Душа блукає, смутком оповита.

Вона шукає: світла і тепла,
Яскавих вражень, щастя і... любові,
Правдивості, натхненного добра
І слів святкових - теплих і... чудових.

Чутко сплю, бо чують вуха.
За вікном у темноті:
Реве, стогне завірюха,
Виє вітер у самоті.

Він зі снігом у вікно рветься,
В димоході гуркотить.
І вздовж стріхи пронесеться,
Ніби табун конів тупотить.

А у хаті так затишно,
Під вкривалом теплота.
Чутно, десь шкребеться мишка.
Та на сон зморила дрімота.

А на ранок сонце світить,
Вітру більше не було.
Сніг від сонця очі сліпить,
Скрізь кругом - білим-біло.

Ні доріжки, ні стежинки,
Слідів на снігу ще нема.
Діти бавляться в сніжинки,
На порозі вже весна.

Я не вельми жалкую, що залишаю сайт. У моєму віці і статусі перебувати тут можна лише за умови підтримки адміністрації.

Коли я у 2009 році прийшла на майстерні, мені зауважували, я дослухалася, зростав коефіцієнт прозорості.
Мені дали статус майстра за перший вірш.
Я не оцінювала свої поезії, не заводила клонів.
У 2015 році вийшла друком моя "Птахокардія", мені з нею довелося побувати у Львові, презентувала там у обласній спілці письменників, захоплено стріли колеги по перу...
Маю численні рецензії, одна в книзі літературознавчих статей "Золотисті клейноди".
Прозвучали радіопередачі в Києві (канал "Культура"). Отже, я поетка.
Доля звела мене з О. Сушком на сайті ПМ. Автор проявив зацікавленість, не проти був моїх зауважень, я запитала - чи потрібні. Так.
Отже, він радо сприймав мої поради. Вдавав щирого друга. Написав присвяту.
Тепер наші стосунки стали надбанням сайту.
До гримкотючих драчок з Я. Чорногузом Сушко звик, це для нього тренінг, я з подивом спостерігала ті словесні баталії...
Звернення від Ярослава Чорногуза розміщене тут (називає "упирячим шельмуванням" дії Сушка)
http://maysterni.com/publication.php?id=137039

Тепер Сушко переметнувся до мене. Титан зміцнів?
Успіху в лікуванні Я. Чорногуза від пихатості не досяг, наче примирилися вони. Вирішив, що я підходжу для практики.
Ти розумні і щира - казав недавно ще.
Ви чваньковита, ви пихата! - ось пише.
Тепер я читаю таке. Моє ім'я написане у прозовому тексті "Любов і Чорногуз". Книга моя не десь на високій полиці...в курятнику. Піаритися на своєму імені не дозволяю.
Я маю гідність. І підстави бути наставником.
Мої поезії не "бісівське писання", таке напише лише пише телепень.
Де ж захист адміністрації... На моє звернення нуль реакції.
Звісно, псувати нерви на Сушка ніхто не хоче.
Він волає, що я намовляю авторів проти нього. Та за нагнітання нервозності на ПМ Сушка не раз кпинив власник сайту, нині мовчить. Звикли до самооцінювання автора, у якого дві сторінки, заблокувати неможливо технічно, до вагончиків різнокаліберних текстів.
Я мушу захищатися? та легше піти і зачинити двері. Мені зайві ці клопоти підрощування авторів. Не одна я зачиняла і відчиняла двері сайту...Клони, ніки...під ними ображати вільно...
Хто дав право рядовому авторові виживати з ПМ відомих поетів?
Чому, щоб зберегти гідність, треба піти? Услід пише безіменна субстанція клон Василь Василенко, тішиться, що я пішла.
Кому потрібна творчість реготуна, який переходить моральні, етичні межі?
...........та чи вони існують нині..........
Бути об'єктом насміху членкнині НСПУ...якось не теє. Мене визнано майстром поетичного пера, а на сайті я ........під бомбуванням невідомого писарчука.
Якого щиро коментувала, навіть приязнь між нами була... Чи справжня, чи позірна...
Не хочеш зауважень, то публікуй грамотно написане. Не чіпатиму відзавтра, не радитиму.
Нікого, крім невтомного сатирикона-Сушка, у приваті я не посилала. Панікадила Сушкового не потребую.
Нахабність шокуюча.
Пише автор, який не гребує моє ім'я у свою прозу брати, на мій протест - отакі повчання.
Люди тікають від тебе, - лящить Сушко... певно тікають до нього читати щоденні опуси про дупи, задки, "кармінові вуста"...
(порадила вживати синоніми, бо всюди вуста кармінові, з тексту в текст)
Хто ще стане жертвою енергетичного вампіра, що відчуває себе сатириком і лікує до несхочу майстерніших?
Падіння за плінтус можливе тоді, коли автор підплигує на батуті власних пустих амбіцій.
Про поведінку Сушка Я. Чорногуз пише на своїй стор отак:
"...ти доколупуєшся, де треба, і де не треба!"
Отже, Сушкові дозволено "доколупуватися" до інших авторів. Така риса його помітна. Мусять автори радіти.
А мені - зась зауважити. У мене є підстави вірити, що я птах непоземного польоту.
І багна не маю, змушена відповідати на провокативні коментарі "запеклого друзяки".
І чи не ознака "душевного потьмарення" перманентні образливі тексти, де ім'я Чорногуза чи натяк на мою персону...
Книга сонетів - під лапами пса у прозі Сушка. Мусить автор тішитися, що не в лайні, бо саме там книги інших, з моєї цятки курячі ЛГ витирав.
Нішевий гумор, я такого не здатна розуміти. Кому прийде в голову отак шанувати друга...
А на люди казав Сушко захопливо про книгу Чорногуза. Той вірив.
Мою "Птахокардію" Сушко придбав, 2 примірники.
Штудіював і писав хвалебні відгуки, закликав авторів вчитися писати прозоро і чисто. Тепер напрям вітру змінився на протилежний.
Сушко хвацько пише на сайті, певно, десь він "затребуваний" автор. А я ні... бо мене немає на сайтах, де переважно графомани, тисячі лайків під віршами.

"Ви як спринтер бігаєте по сайту і поливаєте багном кожне моє слово. На інше не сподівався, бо сатирик якого хвалять - це нонсенс. А от те, що ви приватно намовляєте людей одне проти одного - огидно. Регулярно вивалюєте приватну переписку на загал і посилаєте авторів на. Зупиніться. Не падайте нижче плінтуса.
Ця сатира покликана оговтати чварну людину, а Ви розвели якусь ахінею про образи. Ви - ідеальний, взірцевий образ чванька. Зарозумілість незатребуваного майстра слова б'є через край. Вказувати авторам що писати - ознака душевного потьмарення. Хай люди пишуть що хочуть. Якщо ж бачите якусь описку - вкажіть тихенько і йдіть далі. А Ви ж майже під кожним авторським твором пишете свій, аби поети уклякли від захвату перед богорівною.
Оця понадхмарна вельбучність заважає Вам як людині та мисткині жити. Так киньте її в болото. Ви ж, наче, православна. А який найбільший гріх в християнстві? Гординя. От і тікають від вВас люди ще за життя врозтіч.
А трвір гарний, повчальний, лакмусовий папірець для деяких характерів. Неодмінно включу до книжки. Отакі пироги". (цитую коментар Сушка)

Є приказка:
на затихлий вулкан моляться, від діючого тікають.
Я - діючий. Може, хтось слабосилий тікає, щоб не втрачати у порівнянні з моїми поезіями.

Ні художньої, ні моральної цінності така "пасторально-сатирична" проза Сушка не має, нмд. Лише автор пишається: бореться із опонентами. Пан Сушко вважає себе обраним для боротьби із пихою, гординею, ще якимись рисами.
А рушієм, на мою думку, є банальні заздрощі, ще лицемірство, притаманне багатьом, а Сушко ним перенасичений, хамелеонність, флюгерність...
Де вигідно - похвалить, а того, хто пручається, пропише у "гуморесці".

Ярослав Чорногуз писав, уговкував Сушка
Ярослав Чорногуз, [ 2019-03-21 14:02:59 ],
на сторінці твору "Любов і поезія " (тепер так називається те, що було "Любов і Чорногуз")

У мене двояке враження від прочитаного, Сашко. З одного боку я - вузькотемний поет, який пише тільки про любов і природу, пише якісь красивості (так ти називаєш мої Образи, вони не є красивостями, це Образи, а які вони - про це судить читач. Ти присудив так, це, звісно твоє право!), і природно, його твори треба тримати в курникові. З другого боку вони справляють враження, дають приклад для наслідування, навіть лікують. Це приємно, дякую тобі. Тут, як у дзеркалі, відображено твоє - двояке - ставлення до мене, як до літератора і, можливо, людини. Останнім часом наші взаємини з тобою покращали, ми конструктивно спілкуємось. То це, друже, не означає, що мене треба піднімати за рахунок приниження інших гарних митців, поетес, тим більше жінок. Згадай, скільки було у вас із Майєю Залізняк позитиву, і навіть творчі вечори ти для неї робив, скільки ВОНА допомогла тобі своїми порадами, не шкодуючи свого часу і ще й зараз допомагає, бачу, хоч нерідко, критично, але ж по ділу. То нащо ще й у ДЕНЬ ПОЕЗІЇ її отак "макати"? Ти хто, лицар, чи ти швондер, для якого нема нічого святого? Чи ти Макіавеллі, який цією публікацією застосовує тактику: розділяй і владарюй, щоб пересварити друзів, які разом давали тобі свого часу добрячого перцю за горе-публікації? Тобі це не вдасться, старий. Я не буду поривати ні з Майєю, ні тим більше з Любою Бенедишин, прекрасними поетесами, майстрами слова, з якими завжди йшов і буду йти пліч-о-пліч і в одній шерензі воювати. Я думав навпаки, що настав час і тебе підтягувати до нашого рівня і вливати в наші ряди майстрів, а ти отаке твориш? Поки що ти ще не дозрів до цього. Ця публікація у тебе, це "болезнь роста", як хтось із росіян казав. Треба збільшити дозу шляхетності в характері, зменшити дозу заздропідлості, стати вище над сварками і буденщиною. Вчитися, вчитися, вчитися творити краще і самовіддано працювати. Тоді зможеш стат одним із нас! Подумай. А цю публікацію я б справді видалив, як Люба Бенедишин тобі радить, вона не прикрашає ні мене, даруй, ні тебе! Отака моя - ДРУЖНЯ - порада!

Сушко не дослухався поради.
Де ж ту шляхетність узяти, як її не було?

Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
Боги дозовано дали тепла,
Чи наших зустрічей вони не хочуть?

Чи хочуть, щоб ми друзями були?
Ми ними й так уже віддавна стали.
Та більше не ходжу, на долю злий,
Хоч зустрічей мені оцих – замало!

Планида всі розставила зірки,
Таким він є – тернистий шлях кохання!
Озброююсь терпінням нелегким,
Приймаю прикрощі свої, як даність.

І під печальне тріпотіння віт
Гадаю, що не все – ця доля злая…
А просто тихо ширшає мій світ –
Боги випробування посилають!

24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Тремтять зіщулені дерева
Іще в притишених садах,
А вже кохання березневе
Проторувало в душу шлях.
І так уміло розбудило
Поснулі міцно почуття,
Що побіліли почорнілі
Убогі залишки життя.
Любові звуки кришталеві
Дзвенять натхненно в небесах, –
Хоч ще зіщулені дерева
Стоять в оголених садах.
25.03.19

1. Ще не вмерла Украϊна!
Ворогам нашім на диво,
А в ній люди працьовиті,
Та іще й талановиті;

2. Голі, босі, та й голодні
Від тарифів ще й холодні.
İ нема нікому діла,
Як народу накипіло.

3. Депутатів в нас чорт ма,
А в засіданнях нема.
Все своϊ діла рішають, (Та хоч трохи совість мали,
Наші грошики ховають. Через день би пропускали.)

4. Чи вживають опіати
Любі наші депутати?
Враження таке у нас,
Що під кайфом ви весь час.

5. Дуже, дуже вас багато,
Час вам Раду всім звільняти.
Паразити, більшість з вас,
Присмокталися до нас.

6. “Дорогенькі” депутати,
Покладіть своϊ мандати,
Та від себе нас звільніть
İ тихесенько ідіть.

7. Це ми кажем не про всіх,
Бо візьмем на душу гріх.
Ми порядних поважаєм,-
Плідноϊ праці ϊм бажаєм.


8. Ну, а ті, що залишаться,
Постарайтеся триматися;
İ будуйте спільний Дім,
Та не скуріться зовсім.

9. Керівництво кострубате
Геть не вміє керувати,
Все рахує, що ми бидло,
А себе йому не видно.

10. Кабінет наш недолугий
Марно робить всі потуги, -
Економіку підняти –
Треба світлий розум мати.

11. Все, що можна, розікрали,
Землю прихватизували,
На бурштині нажилися,
Хазяйнують в нашім лісі,

12. Сміттям землю завалили,
В річках воду отруїли,
Весь наш газ попродавали,
А нам дулю показали.

13. Подивіться на дороги!!
Ми на них ламаєм ноги.
€вробляхів надурили ……..
Та бо дай би ви здуріли!

14. Все вам мало, мало, мало,
Й досі срачка не напала.
Про народ немає думки,
З ним у вас своϊ рахунки.

15. Ви не любите наш Дім,
А лише себе у нім.
Все в офшорах поховали,
Міць держави зруйнували.

16. В керівництві президент
Найповніший імпотент.
Весь цей час він бізнесує:
Бізнес-план реалізує;

17. Ну, крадеш ти, сука, гроші,
Так вклади ж ϊх в щось хороше,
Щоб було тобі і нам,
Не якимсь там чужакам.

18. Засирає людям мізки,
Хоч кончина його близько, -
Все базіка про €вропу,
А веде нас прямо в жопу.

19. “Бальзамінов” - сучий син,
Залишайся ти один.
Мрію він таку плекає,
Тільки хто нас там чекає?!

20. Щоб народ відволікати,
Пішов Томос здобувати.
( Мабуть думає, єдріть,
Що уже архімандрит).

21. До того розпоясався:
До душі уже добрався.
Грязні лапи простягає,
На святеє зазіхає.

22. Хоче вимолить у Бога
Хоч тряпчину у порога;
Навіть ти про це не мрій, -
Бо великий ти крадій.

23. İ до арміϊ добрався,
Там ні чим він не цурався, -
İ ні що не проморгав -
Всіх податками обклав.

24. Та не там ти, президенте,
Здобуваєш девіденти.
Все одно, тобі - кінець!
Хай тебе укусить ґедзь!

25. Удав – Гройсман, твою мать,
Показав, як керувать.
Все тарифи піднімає,
Сам кишені набиває.

26. Що не вміє наладнати,
Фонд валютний винуватий.
İ хватає тільки мізків,
Щоб з краϊни мати зиски.

27. Він багато обіцявся,
Та на цій посаді всрався.
Лиш одне дає радіти,
Що не буде вже смердіти.

28. Нема гідності ніякоϊ:
Як би, щоб він не балакав
İ йому прийде кінець,
А ганьба - цьому вінець.

29. Блазень – Рева бреше нам,
Що він пенсіϊ підняв.
Ще й не мало у процентах (40%),
А на ділі - 10 центів.


30. Сидить пику наϊдає,
А на нас на всіх чихає
İ триндить весь час одне,
Навіть оком не моргне.


31. Фонд пенсійний мафіозний
İ міністр там одіозний, -
Обікрали всіх і вся,
А з міністра, як з гуся.

32. İ кого там захищають?
Там здоров`я позбавляють!
Ти прийшов туди здоровим,
А вернувся дуже хворим.

33. İ бажають тобі люди
Всіх болячок і повсюди.
Щоб у тебе так стояв,
Як ти пенсіϊ підняв!

34. Хто Супрун до нас привіз?
Скориставшися безвіз?
Не збагну цього ніяк:
Чим взяла вона і як?

35. Лікар – Смерть керує нами,
Заганяє всіх до ями.
Косить всіх підряд вона –
Украϊнськая Чума.

36. Привезла нам ТБЦ, -
Гройсман дякує за це.
Кір в державу привезла
От і всі ϊϊ діла.


37. Мафію ліквідувала
İ сама же нею стала, -
Хворь гуляє по краϊні,
А вона керує й нині.

38. İ вона краде потужно, -
Нам таких уже не нужно.
Ϊх хватає і своїх,
На це скаржитися гріх.

39. Ϊϊ двоє захищають,
На посаді цій тримають.
İ, можливо, що вона
В долю цих двоϊх взяла.

40. Очі людям замилила,
Революцію зробила, -
Все!, - пора нам гнать мітлой,
Цей ходячий Геморой.

41. Захистить народ краϊни
Від Уляни – Скарлатини
Може новий президент –
Це не буде прецедент.

42. Всі ви так накерували:
Таргани всі повтікали, -
İ ви хочете, щоб ми
Другий шанс іще дали?!

43. Ні, не діждете, падлюки,
Не дамо вам козир в руки,
Бо ми знаєм, що давно
Ви – останнєє лайно.



44. € порядні люди в нас;
Покладаємось на вас.
Беріть в руки Украϊну,
Та кохайте, як дитину.

45. Бо лише така любов
З ями нас підніме знов –
Мов не випивана чаша
Украϊна люба наша.

46. Як не знищують ϊϊ, -
А вона все на коні.
Слава нашій Украϊні,
Бо вона існує й нині!


м. Черкаси
Валентина Філонич
10.03.2019

Г. С...
Одній не стати на крило.
Без двох – самому не злетіти.
Але двом долям повезло
В одну з’єднатися край світу.
Тобі пасує голубе, –
І я блакитне уподобав,
Як покохав нараз тебе
За гарний смак і пишну вроду.
Тобі веселість до лиця.
Мені – лице твоє до серця, –
Нехай закоханість оця
Ніколи з нього не зітреться!..
24.03.19

взимку всі запахи важчі й гостріші
дух аромат і парфюм і амбре
цей стане спогадом той стане віршем
хтось мов метелик до квітня завмре
глибшає день і ростуть перемети
взимку всі лінії леза гостріш
ляжуть вони й на перетині плетив
буква до букви плестиметься вірш

дні чорно-білі мов крила сороки
ночі чорніші за крики ворон
в слід потрапляють чужий твої кроки
в’ється над кавою дух цинамон
(наче дух божий над першоводою)
слово яке за щокою ти грів
паросток пустить зросте колядою
там де гойдаються стебла димів

там де пороша півсвіту покрила
припорошила нам скроні лишень
ніч збережуть цю воронячі крила
очі сорок віддзеркалять цей день
стань зупинися на лінії ночі
запахи зимні на повну вдихни
всі наче вірші – один кровоточить
ти відчуваєш – це запах війни

9.12.18

Коли завершиш путь земний,
Не помилившись ні на кому –
Висять борги, хоч вовком вий,
А ти не винен вже нікому.

На дистанції – четвірко первачів,
Кожен думає, що краще відпочив,
Що спритніший він за інших, що мастак,
Кожен хоче на високий п’єдестал.
Хто – навідчай, а хто спершу полічив, –
Всі відчули вболівання глядачів,
Кожен зранку – рівну пайку наче – їв,
Тільки в підсумку не бути нічиїй.
А забіг цей, далебі, –
майже в рівній боротьбі.
"Розкажіть-но, як ідуть,
Бога ради, а?"
"Телебачення ще тут
разом з радіо!
Загалом новин нема –
досить рівно все,
Пристрасті ж – не жартома
розгорілися!"
Номер перший – зразу пнеться у відрив,
Креше іскри, наче котиться з гори.
Переможною ходою – ціль ясна! –
Він наблизиться ось-ось... до казана.
Чом же мав такий приземлений мотив? –
Бо в дитинстві мало каші їв,
Голодав він у ті роки,
я б сказав, –
Устигав узути ноги –
і в спортзал.
Що ж, ідеї нам близькі –
першим кращі всі шматки,
Ну, а другим – що вже тут,
він все вивірив –
Щоб розрадити, дадуть
кістку з лівером.
Номер два – не знає цих жадань простих,
Він із ситих, він із цих, а може, з тих,
Він до успіху, до слави править біг –
Тож підносить ноги вище від усіх.
Він бетон на віражі
дістав плечем…
Краще нікуди, скажи?!
А він – іще!
Він стратег, він навіть тактик,
словом – спец,
Сила, воля плюс характер –
молодець!
Зібраний та сторожкий
І не лізе навпрошки, –
У Салоніки оцей
полетить за рік
І повчатиме дітей
в телевізорі,
Будучи, мов сто бійців,
загартованим
І при цьому вповні ці-
леспрямованим!
Номер три – зі скарбом літ і сріблом скронь,
Завжди другий він надійний ешелон,
Хтось у першому, напевно, захворів,
Ну, а може, його тренер пожалів.
І думки з серцебиттям
у резонанс:
Ех, старий, дає життя
останній шанс!
Він в азарті – мов хлопчисько,
мов шпана, –
Треба спурт – інакше кепсько
і хана!
Жде тоді на нього он
задній причіпний вагон,
Де старі всі імена –
їх інфаркт зміта,
Де місцям одна ціна –
всі плацкартні там.
А четвертий – той, що скраю, при межі, –
Ні для кого, ні для чого – так біжить:
Нажене – мовляв, на п’яти наступлю, –
І відстане – мов, що хочу, те й роблю.
Не ухопить перший той сласний шматок,
Не почепить другий лавровий вінок,
Ну а третьому – повзти
у відстійник, на зади...
«Скільки все-таки систем
спорт наш винайшов! -
Ось узяв він, скинув темп
перед фінішем,
Майку зняв – сміховина!-
світить спиною.
Поведінка бігуна
неспортивна є!
На дистанції – четвірко первачів,
Злих і добрих, альтруїстів і рвачів.
Хто з них що в житті сповідує, хто чий?
...Вже лопатки – наче крила в них. Мерщій!
І летить, летить четвірко первачів!

03.2019

Не кидай каміння помноживши осуд,
Не вір у ворожий брудний поговір,
А може ця жінка обпалений острів,
А може у прозу розпатланий вірш…

А може вона натерпілася вдосталь,
Бо ближні на плечі скидали хрести.
В той час як метал роз’їдає короста,
Деревам вдається з бетону рости.

Згадай, (у людині шукаючи шельми),
Як кроплені карти тримав в рукаві,
Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
Зневірений вщент – неофітом говів.

Просте – досить складно, складне – часто просто,
Прийми без засуджень, засудиш – прости!
Прости їй відвертість і право на простір,
Порочність повії, прогірклі пости́,

Дитину, що вільна, тому й навіжена,
Вагітність, безплідність, перерваний рід,
Що жінка – розніжена тутова грена,
Що мати – шовковий покручений дріт…

Що цей самородок незграбний і гострий,
Огранений роком до болю німим,
Сама собі роблячи кесарів розтин,
Готова померти – рятується ним.

1

Друзі пішли за вітром:
винні туман і мряка...
Всім допоможе "вітрум".
Снилася мла-Ітака.

Руно сухе і мокре
хтось колошматив, різав...
Дух розбудився - окрик:
"Лізь на верхівку Пізи!

2

Гойдалку прилаштую -
щоб засліпило сонце.
Буря звалила тую,
знайдене волоконце.

Змовчати, причаїти?
Бісеру маю трішки.
Ллються кисіль... сюїта...
Шлях - по жаринах... пішки.

3

Площі, кати, плакати.
Де миролюбно, чисто?
Недруга б розпізнати...
...тупцяє танцюристом.

Жок чи гопак - завзято.
Трішки спочинку, чтива.
Розчарування п'яте.
Муза відтак - щаслива.

2019

Спитаю в лоба, тільки не лякайтесь,
Хоч знаю - будуть дикі воплі, крик:
Писаки мають право на пихатість
Й цілодобове надимання щік?

Співав би, наче жайвір понад лугом,
Нехай би світ вигукував "Овва!".
Але біда - став схожий на ропуху,
Нахвалюю себе лишень: " Ква!", "Ква!"...

Вважаю, що у критиці несхибний,
Щось не до шмиги - брата словом "Гех!".
"Круті" митці, на жаль, до жаб подібні,
Талантом перекрикують колег.

У жартунів не та колоратура,
Смішний поліфонічний звукоряд.
А у поетів - надтонка натура,
Ізмалку люблять шану-шоколад.

Сідниця й ґедзь - враги-антагоністм,
А гонор - щиросердю опонент.
Всієї слави дурневі не з'сти,
А він кричить: - Знімай з глави кашкет!

P.S:

І знову ґвалт. З болота: - Я тут ліпша!
Послухай, як казати треба " Ква!".
Пробач, але мені потрібна тиша,
Сатира тут чужа. Оревуар.

24.03.2019 р.

...І добре,
Що не відреклися від ілюзій.
«Літаючі верблюди»
Не заважають літакам.
А в замки на піску
Ніхто не поривається вселятись.
...І добре,
Що безнадійних нема поміж дівчат.
І що жінки не знають своїх літ,
А ми, чоловіки, навчились це не помічати.
...І добре,
Коли день зайнявся для добра.
...І добре,
Як і добром той день скінчився,
Бо ж після кожного з своїх начал
Господь щоразу говорив:
«Добре!»

сіра відлига остання декада зими
промінь самотній блукає в насупленій хмарі
вірш цей маркітний на спомин про зустріч візьми
місяце лютий мій брате смутний фебруарій

мова прощання хай буде велична й проста
ми іще тут та думками уже ми не поряд
мрія здіймає вітрила неначе Трістан
щоб наречену-весну привезти із-за моря

глибшає день додає нам неквапом ще мить
разом із іншими ця пронесеться теж мимо
перед розлукою серце легенько щемить
кланяюсь в ноги учтиво о посестро зимо

випито трунок любовний і трохи на дні
ще залишається нам у твоїй срібній чаші
нарізно вже нам долати пороги трудні́
дні будуть довгі і пристрасні але не наші

сіра декадо остання ми разом немов
ділить Трістан із своєю Ізольдою ложе
та незборимо до іншої лине любов
подумки пестить він ту що забути не може

18.02.2019

садок вишневий і блокпост
колись хати, раніше, не зараз,
і лінія розмежування
як лінія життя на твоїй долоні
зі шрамом від опіку недопалком
рівно посередині
ти ж пам'ятаєш як це боліло
колись, раніше, не зараз,
зліва хрущі справа хрущі вже інші
ти обираєш лівий берег ріки
коли дивишся в приціл з правого
ти ложив обирати
та звалу нема майбутнього нема
минулого ще не придумали
ти захищаєш всі на світі хати
і мати хоче научати
але чого можеш навчитись ти
ти і так знаєш всі мати
і розрізняєш калібр міномету на звук
хрущі над вишнями гудуть

Уклін Вам, батьку, до землі уклін,
За подвиг Ваш у сімдесят чотири.
За ворогами гучно дзвонить дзвін,
А Ви із тими, хто жадає миру.

На фронті, з вояками, в бліндажі,
Під кулями і градами страшними.
Готова зброя, точаться ножі,
За Україну-матір в літо й зими.

Вже п'ятий рік воює чоловік,
Хоча зросли його сини й онуки.
На псевдо "Тихон" хтось його нарік,
Отут, із ними, радощі і муки.

Буває серце якось защемить,
Та йде вперед з далекої дороги.
На відпочинок має тільки мить...
Спочине потім, після перемоги.
23.03.19

1

Бува - купляє книгу дурень,
бо десь гортають і беруть...
І роззирається похмуро:
"Чому ж мої слова - як ртуть?
Їх розбивають водомети,
метуть патлаті деркачі...".

Всі подалися у поети.
Там не солодкі калачі,
там фонтануючі піари,
сатира нішева, дурман,
там є друзяки, мов татари,
і вибух-успіх - між оман,
є довгий список публікацій
і тлум очікувань юрми...
Хтось опинився у клоаці.
О ні, забруднені не ми...

2

Пройшла тунель самоочищень.
Дістати зірку чи вино?
А сонце літнє... Й муж мій ближча.
І краб жалінь повзе на дно...

В заміс на хліб - родзинки, солод.
Заварить муза стрес... і чай.
Гуде-шумить життєва школа.
За коси смиче Молочай.

2019

– У людей найцінніше – родина,
а герої – лише на війні,
а у серці – жива Україна,
що до смерті належить мені.

Як умію її захищаю
і як можу – за неї стою,
за правдиву історію краю
і за волю, добуту в бою.

Так міркують ліричні герої
неліричних сучасних пісень
у вогні революцій і воєн,
наближаючи радісний день.

Живемо! – і не хлібом єдиним,
і не славою. Щастя людини
у державі – найвища мета.
Є одна Батьківщина і мати.
Поки маємо що обирати,
то єдина стає саме та.

03/19

Невже поетичний ресурс слугуватиме майданчиком для образ, дошкульностей?
Автор Олександр Сушко має дві сторінки, піариться на наших іменах. Анонсуються такі тексти.
Минуло кілька днів. Автор не реагує.
Творча реалізація у руслі образ, непоетичному. Моє ім'я в тексті "Любов і Чорногуз", я для Сушка - "об'єкт".
Нова проза "Гавкун" автора не обійшла імені Ярослава Чорногуза. Книга сонетів зображена під псом...
Назва іншої книги "Пихокардія". Звісно, то натяк не на мою... Цитати кострубаті, вигадані.
Олександр у коментарях нахваляється "чихвостити, здирати луску...". Нахабство чи паранойя.
Я нагадую адміністрації про необхідність втрутитися.
Чому Сушкові дозволено знущатися над авторами? Ні бану, ні обмеження дій...
Привернути до себе увагу, викликати негацію таким вибриком - ось його ціль.

На інших ресурсах не приймають таких текстів Олександра. Прилюдно пише Вікторія Осташ, що це "паскудство", і не приймає тексти його на сторінку, де вона адміністратор.
А на ПМ таке вітається? Заради втіхи автора без почуття міри і такту.

Редакція Майстерень не бачила коментарів. Тому публікую тут


Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 12:44:47 ]

Ну і що це таке???
Треба звертатись до Адміна, щоб прибрав це неподобство.
Це не проза, це відверта неповага до авторів, упом'янутих у цьому з дозволу сказати тексті. Це і само-неповага, і втрата поваги до Вас авторів Майстерень.
Краще приберіть це самі, знищіть, і не ганьбіться, Олександре.
Те, що Ви зробили - огидно.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-21 12:28:40 ]

Приєднуюсь до вимоги Майї вилучити її ім’я із цього, вибачте, фарса (пан Чорногуз, очевидно, ще просто не читав). Пане Сушко, ви забагато собі дозволяєте. Не можна набиваєте собі ціну за рахунок інших людей, це неетично. Невже ви самі цього не відчуваєте? Я розумію, що ви провокуєте скандали, щоб привернути до себе увагу читача, але це не той читач, якого треба шукати. Краще мати їх менше, але достойнішіх. Ніяка «слава» не варта того, що ви робите.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-21 15:04:53 ]
Ви хоч розумієте, що написали?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-22 02:10:28 ]

Не тільки розумію, а відповідаю за кожне слово. Те, що ви самі не проти того, щоб ваше ім’я фігурувало у подібному контексті, нічого не доводить. Є люди, які ладні самі себе виставити посміховиськом, аби хтось збоку пореготав, але це – особливі люди і їхній власний вибір. Ті, кого ви тут зображуєте, цього не вибирали. Чи не хочете ви принагідно навести ім’я та прізвище вашої дружини, а також вашої сусідки та її чоловіка і дати їм прочитати? Подивитись, чи так легко відмахнуться вони від цього. У вас є почуття гумору, але немає гальм. Ви не розрізняєте, коли творча критика переходить у приниження особистості (не має значення, якою є ця особистість, тут літературний сайт, а не соціальний клуб). Не можна жертвувати репутацією одних людей, щоб розсмішити інших, особливо якщо ці люди прямо висловили своє обурення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 12:44:47 ]

Ну і що це таке???
Треба звертатись до Адміна, щоб прибрав це неподобство.
Це не проза, це відверта неповага до авторів, упом'янутих у цьому з дозволу сказати тексті. Це і само-неповага, і втрата поваги до Вас авторів Майстерень.
Краще приберіть це самі, знищіть, і не ганьбіться, Олександре.
Те, що Ви зробили - огидно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 14:02:59 ]

У мене двояке враження від прочитаного, Сашко. З одного боку я - вузькотемний поет, який пише тільки про любов і природу, пише якісь красивості (так ти називаєш мої Образи, вони не є красивостями, це Образи, а які вони - про це судить читач. Ти присудив так, це, звісно твоє право!), і природно, його твори треба тримати в курникові. З другого боку вони справляють враження, дають приклад для наслідування, навіть лікують. Це приємно, дякую тобі. Тут, як у дзеркалі, відображено твоє - двояке - ставлення до мене, як до літератора і, можливо, людини. Останнім часом наші взаємини з тобою покращали, ми конструктивно спілкуємось. То це, друже, не означає, що мене треба піднімати за рахунок приниження інших гарних митців, поетес, тим більше жінок. Згадай, скільки було у вас із Майєю Залізняк позитиву, і навіть творчі вечори ти для неї робив, скільки ВОНА допомогла тобі своїми порадами, не шкодуючи свого часу і ще й зараз допомагає, бачу, хоч нерідко, критично, але ж по ділу. То нащо ще й у ДЕНЬ ПОЕЗІЇ її отак "макати"? Ти хто, лицар, чи ти швондер, для якого нема нічого святого? Чи ти Макіавеллі, який цією публікацією застосовує тактику: розділяй і владарюй, щоб пересварити друзів, які разом давали тобі свого часу добрячого перцю за горе-публікації? Тобі це не вдасться, старий. Я не буду поривати ні з Майєю, ні тим більше з Любою Бенедишин, прекрасними поетесами, майстрами слова, з якими завжди йшов і буду йти пліч-о-пліч і в одній шерензі воювати. Я думав навпаки, що настав час і тебе підтягувати до нашого рівня і вливати в наші ряди майстрів, а ти отаке твориш? Поки що ти ще не дозрів до цього. Ця публікація у тебе, це "болезнь роста", як хтось із росіян казав. Треба збільшити дозу шляхетності в характері, зменшити дозу заздропідлості, стати вище над сварками і буденщиною. Вчитися, вчитися, вчитися творити краще і самовіддано працювати. Тоді зможеш стат одним із нас! Подумай. А цю публікацію я б справді видалив, як Люба Бенедишин тобі радить, вона не прикрашає ні мене, даруй, ні тебе! Отака моя - ДРУЖНЯ - порада!


На сторінках поетичного сайту афішуються образливі тексти. Де реакція адміністрації?

Занадто шалена потужність у вітру:
Створив атмосферу якусь непривітну.
Здається,тріпочуть та рвуться вітрила;
Не вщухне ніяк невгамовна ця сила.

Дерева хитаються в п’яному танці:
Їх віти безсилі, приречені бранці.
Буває, що падають сліпо, опально,
Вже вкотре, на землю, багатостраждальну.

…Поводить нестерпно себе буревій,
Спасіння одне, щоб сховатись мерщій!
У пошуках затишку, миру, добра
Згуртуємось разом, прийшла вже пора!

23.03.2019
Свидетельство о публикации №119032308310