Гіркота вітрів осінніх,
На лелечому крилі,
Віддалилась безгомінно,
З похололої землі.
Лиш зостався запах диму
Біля повного хліва
І не складені у рими
Ненаписані слова…
11.09.19

Боюсь любові я твоєї –
Які великі в неї крила!
Щоб коло сонця в апогеї
Ти їх собі не попалила.

Я - джерело твого кохання,
І джерело твого натхнення,
Які од вечора й до рання
Діяння будять дерзновенні.

Не вірю й досі я - чи сон це?
На відстані обійми чую.
Для мене й ти сама – як сонце,
До котрого увись лечу я.

Два сонця у кохання небі,
Глибокому, як води Нілу,
Зійшлися, мов лебідка й лебідь –
Любові пристрасть запалили!

В одне злилися вже, о світе,
Ти не згориш од нього, вірю.
Воно тобі любов`ю світить
У дні веселі й будні сірі.

12 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)'

Золото, просинь усміхнена осінь
щедро дарує усім навкруги.
Зніяковіло пробачення просить:
Щодо птахів, котрі в теплі краї

Змушені знов відлітати наразі,
Саме туди, де нема холодів.
Можна позаздрити їх рівновазі.
Сумно, ще й досі вчувається спів!

Настрої змішані: холод та спека.
Інколи змінять потреби душі!
Втратити людяність є небезпека.
Треба позбавитись від метушні,
Може зарадять у цьому вірші?!!!

09.09.2019
© Copyright: Виктория 75, 2019
Свидетельство о публикации №119090908948

Шановний пане Ляшкевичу, то Сушко відправлений у карантин? Відлучений від сайту на місяць? Напівміри лише наснажують упирячу натуру. Ви триматимете Сушка на сайті - щоб привертати увагу до тліючого ресурсу? Віршики такого штибу вам любі-милі? Непоясненна байдужість чи поблажливість.

http://maysterni.com/user.php?id=8524

Друга сторінка автора діє.

Ви ж вчора написали: автора на місяць у карантин.
З іншої сторінки публікує одноманітну маячню. Сам оцінки собі ставив, продовжує деструктивну діяльність.

Сушко не та персона, що прикрасить собою поетичний сайт. Неохайний суперплодючий римувальник без самокритики, якого захвалили аматори на якихось псевдопоетичних сторінках фейсбука.
Про неохайність та надмірну активність - кілька текстів на добу - писав неодноразово йому Юрій Сидоров.

"Випивши браги..." заливає сайт віршами такого гатунку. Не має інших турбот, крім докучати комусь. Чи втратив здоровий-тверезий глузд і естетичні орієнтири, чи не мав їх. Вульгарщина.

Межі допустимого не перейдені? Це поезія? Для вас це нормальна публікація?
Одну сьогодні видалили, приносить таку саму.

http://maysterni.com/publication.php?id=141416
http://maysterni.com/publication.php?id=141407

Ось Ви писали сьогодні
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2019-09-11 16:28:45 ]

Адміністрація ПМ не підтримує на своїх шпальтах таких образливих рядків, як щодо конкретних осіб, так і щодо, опосередковано, поезії в цілому.
І так , як проблема досить важка, то на місяць відносимо її автора в карантин.
Тут не повинно бути жодних взаємних образ, просто реакція на ту чи ту дію.

Так, без сумніву, потрібно робити в кожному разі, при появі схожих публікацій, бо це не діло...
......

Проблема важка? Невже важко дати відсіч образнику, нечемі, нахабі? Поясніть правила перебування на сайті. Ви ж розумієтеся на поезії.
Звісно, це не діло: заходить читач на Ваш сайт і читає, бо анонсується, маячню Сушка. Надія Тарасюк, прийшовши на ПМ, зауважувала вульгарщину на головній. Хто нас чув?
Галантними, сміливими чоловікам у віршах бути легко, а в житті?
Принишкнути, як дехто, забитися у шпару, я не хочу. Не той заміс.

То відправте в карантин обидві сторінки, він же насміхається з нашого небажання читати таке на поетичному сайті.

Як же треба не шанувати себе, щоб модератор заблокував, лізти з іншої з таким продуктом...наче пес крізь тин!

Прочитала щойно, Чорногуз співчуває Сушкові, що того заблокував модератор.
Сам же просив узимку забанити пасквілянта! Писав гнівне звернення, ображався, дивувався, чому всі мовчать, аргументував необхідність відлучити Сушка від ПМ. Жалкував, що привів сюди друзяку, той гнобить його і виживає з ПМ талановитих. Пішла Юлія Стиркіна, бо Сушко вижив, мене згадував, як таку, що допомагала Сушкові, а той віддячив, заливши стежку нечистотами.
Назвав "обісцюшком" Чорногуз Сушка, гримів на сайті фільм-бойовик ще той, ми змушені були споглядати їхні драчки.

Абсурдність цієї ситуації - двоє дядьків зрілого віку, які гризлися на сайті взимку, Чорногуз волав до громади, бо його цькував Сушко, наче примирилися, і на заваді я. Бо сильніша, креативніша, не з підлесних аматорів.
Якісь інтриги мені приписує Чорногуз, наче ці двоє друзяк мені важливі чи цікаві. Нічого, крім зневаги за псування нервів та наговори, до них не відчуваю.
Гаяти часу на оцю беліберду не хочу!
Сушко стрибає з пасквілями, піариться на моєму імені і ганьбить себе. Де гамівна сорочка на сайті?
Щодня нова порція віршової нарізки. Вражений вірусом помсти, бо я назвала віршоробом, графоманом.
Так і Чорногуз не раз так писав на друзяку. Різко, навіть проклинав його за пасквілі на свою адресу.
Я не розумію доцільності тримати на поетичному сайті сторінки такого автора.
Зійду я з палуби ПМ я, знайде іншу особу - упиряка хоче енергії.
Враження, що Сушко хоче сайт нівелювати, бо такі дії-публікації - проти поезії, модератора, заблоковано сторінку - виливає цебро лайна з іншої.
Нагадайте правила перебування на ресурсі, очистіть сайт, якщо він Вам дорогий.
Витрачати енергію на зубоскалів-упирів та деструктивних не хочу. Не моя це естетика - воювати з моськами, клонами, перевертнями.
Кого привабить сайт, де немає модерації та поваги до високої поезії, зате вільно графоманам, аматорам, яких неможливо навчити... Знахабнілі, вони нападають на тих, хто намагався підростити їх.

"Аматор ніколи не перевірить свій вірш на лексичні, граматичні помилки. Аматора неможливо ніколи поправити і чомусь навчити. І вже точно в аматора неможливо нічому навчитися самому. Ще би, бляха, відчуття смаку мали, а то вічно напишуть щось рагульське, а виправдовуються, що, мовляв, то "від щирого серця". Аматори, аматори, аматори.... Тьху на вас!" - написав на ФБ С.Запоржанин.

Долучаюся до таких слів.
Сторінку закрила, з ресурсу пішла, це не та майстерня, де господарює Поезія.

Листочки, як сльози,
Спадають додолу...
Прощається вишня
З життям до весни
Не вміє, сердешна,
Жалітись на долю,
Порине самотньо
У райдужні сни.

Ох, як же далеко
Той подих весняний,
Той промінь світанку
І місячний щем...
Спадають тихенько
Листочки додолу -
Заплакала вишня
Осіннім дощем.

11.09.2019.

Всі люблять весну сонячну й квітучу
І літечка барвистий натюрморт,
Хтось білосніжну зиму бачить хоче,
У неї ж стільки див є і красот.

А я закохана у осінь багрянисту,
Тоді ж бо і з"явилася на світ,
Як журавлі летіли в небі чистім,
На землю кинувши прощальний свій привіт.

Стара верба листочки в воду ронить,
Вони пливуть, мов човники малі.
Пора осіння надиха на творчість,
Віршінароджуються в серденьку моїм.

2017 р.

Найкращі ліки од апатії -
Дістать граблі та ще лопату
І заходитися згрібати
Опале листя. Грядку скопати
Під нові деревця й кущі...
Мов перукар, взяти мерщій
Великі ножиці садові,
Аби звільнить од сухостою
Крону. Зробить її, немов корону.
...Корисні ліки ці й дешеві.
То ж поки при здоров’ї ще ви,
Беріться за граблі й лопату,
Щоб назавжди забути про апатію.

Тим, хто любить читати вірші,
надто ласий до вихилясів,
раджу Гессе, Превера, Ніцше,
будь-кого хоч з яких пасьянсів…

Тим, хто любить читати тишу,
хто мовчить, хто людей не будить,
думку Божу знайти простіше…
Без людей Любов їх людить…

А таким вже, як я, найтяжче,
не сподвигне ні Бог, ні Ніцше…
Бо пишу! Отаке ледащо!
А ви просто читайте вірші!

27 вересня 2016 р., Київ

Поклон одважую поштиво,
Цілую любій кисть руки.
Ця жінка - квітка! Справжнє диво!
Юначих мрій вогонь жаркий.

Блищить затемнене свічадо,
На таці келишок з вином.
Розв'язаний на платті бантик
Скрутився біля ніг в'юном.

А ложе застеляє плахта,
На ній - вусатий кіт-Баюн.
А яблук стиглих груденята
Заворушились у раю.

Схиливсь над небом. Лона абрис
Спиняє подих, зорі, час.
І де б не був - туди вертаюсь
Тантричний танцювати вальс.

Опісля бурі - спокій, тиша,
Ерот крутнув козацький вус.
Вгортаю жінку в радість ніжно,
Зітхає щастям наш союз.

Цей світ прекрасний і казковий!
Кохана - тільки бережи
Фантасмагорію любові
В чарунках власої душі.

11.09.2019 р.

Ми добра наїлися чимало –
Порошенки крали, як могли,
Гройсмани тарифи піднімали,
Аби ми щасливими були.

Надивились – от би ще й пожити
В ріднім краї – не на чужині.
І додому щоб вернулись діти,
Що в світах. І ті, що на війні.

Залиш ображену і злу мене!
Надій кореневище
пиляю:
біль аортним струменем –
зі спогадів, живих ще.

А там, за болем –
небо спокою
і задзеркалля раю…
Не зачіпай мене, допоки я
цю муку відрізаю.

11.09.2019

Серед нікнеймищ та клонів,
у павутинні ідей,
зблискують перли солоні.
Данка немає ніде.

Стопи колов, артистично
людям освітлював путь.
Бджоли злетіли за Ічню.
Гречку статисти гребуть.

Все, як завжди, - у театрі.
Пише сценарій пастух.
Міми клюють Клеопатру.
Взір українця потух.

Звісно, не треба мінору.
Ріжеться диня "Амал".
Буде просвітлення, sorry,
мир і новий п'єдестал.


По сну

1

Боролася з мишею, гадами...
Горіли болото і ліс.
Люблю, ще надіюся, радую.
Козацький у Майї заміс.

2

Над буднями - сад мій серпневий,
У вежу не зайде брудний.
Обдерли пілястри два деви.
...це сон...
Сильна музо, дзвени!

3

Ось візьмемо перли і віяло.
Картин понавішує муж.
О, скільки тут прихвоснів діяло.
А знову ошатно довкруж.


2019

Г. С…
Відболіло нарешті… Відплакалось…
Відпустило з біди кабали…
Час позначив шумливими знаками
Шлях забутий до світла з імли.
Наче проліски, сонячні промені
Проростають із товщі хмарин
І теплом угамовують споминів
Нерозривний і болісний плин.
Ллється радість безмежною ніжністю
Прозрівань і шукань, і надій, –
Серце чуйне уже розманіжилось
Від струміння лиш добрих подій.
Вже виразно і чується, й бачиться
Щастя жданого бажаний світ –
Доленосних, коханням збагачених
І натхненням наповнених літ.
10.09.19

- Ні віслюка, ні жінки, ні вола,
Ані раба, ані своєї хати
Не має мій сусід. Лише стигмати
На кистях рук та посеред чола.

Ви скажете: стигмати на чолі -
Не канонічно, не ортодоксально...
Та ні - це він у молитовній залі
Натер собі на лобі мозолі.

Він - праведник. У темряві ночей
Його душа наповнюється віри
І можна чути звук його сокири -
Це він будує човен, чи ковчег.

Смішний нікчема - мозолястий лоб...
Його б ентузіазм на щось корисне,
Все стукає, шумить - немов навмисне,
Ішов би звідси...
- А якщо потоп?

День осінній —
вінтажний ноктюрн.
Із украпленням
джазу та року,
де обставини —
річ от-кутюр…
Міс валторна
хрипить ненароком.
Хризантеми
квіток табунець,
шлейфом росяним
на́строю ноти…
Мітка-осінь —
тотем-посланець:
оправдовує
поглядів дотик.
Мрій знемогою
повниться мить,
як зі світочем
зустрічі схожі.
…День осінній
засмачно звучить,
щоб ховатися
в сутінків ложе.

2018

Здавалося цей біль не проковтнути,
та сильний той, хто квітне чебрецем.
Хоч осінь навіває серцю смути -
все буде добре, треба вірить в це!

Мабуть, ще не очікували зливи,
головоломки рішення складне.
Та знову пишуть небеса курсивом
скрижалі вічності - все промайне.

Тримайся, ще не втрачено віднині
надії, віри і любові дух.
Плекали буревії та в ожині,
так несподівано враз вітер вщух.

Не відкладай пробачення  на завтра,
добра, покути і молитви плач.
Життя вулкан - дотліє наче ватра
й прощати буде нікого. Пробач!

2019р

Я дякую Тобі, мій Боже,
За теплі дні і непогожі.
За те, що їх було без ліку,
Що не цураюсь свого віку.
За успіхи і за падіння,
За сліпоту і за прозріння.
За мить безсилля і за силу
Злетіти знов, здійнявши крила.
За сірі будні й кольорові,
За біль душі і правду в слові.
За гостре почуття провини
Й за те, що в чомусь я не винна.
За рій думок і мрії клином,
За щастя доньки, радість сина.
За те, що поруч сильні руки,
За зустрічі після розлуки.
За те, що можу ще кохати,
І ще жива й здорова мати.
Що все життя - то шлях мій хресний,
І до мети іду я чесно.
Що за душею зла не маю
І віри в серці не втрачаю.
За те, що разом зі стремлінням
Ти дарував мені терпіння.

Влада як влада - і бреше, і краде в пітьмі,
Плямкають звично ротами реформ глашатаї.
Пупси усілись на трони, а ти не зумів,
Топчуть кліврети замурзані поле ордалій.

Ще і не гавкав на владу, а вже завинив,
Дулю в кишені кручу.- і яка з цього користь?
Мойші клепають монети на кришці труни -
Чуєш, я плаче під віком спаплюжена совість?

З бевзя громада зробила у салі туза
І натягнула на пейса корону іржаву.
А із вітрини вуджена пахтить ковбаса -
Ось вона - справжня ціна за вкраїнську державу.

Дешево Крим сатана у паяца купив,
Вбивці народу мого - в орденах, аксельбантах...
Йдуть офіцери у тил із донецьких степів:
Війни закінчено. Партію виграла зрада.

10.09.2019 р.

Якщо не знаєш до пуття,
Що квітне і росте,
Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
Не садовив, не доглядав, не вболівав,
А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
Не називай цей край Вітчизною ніколи.
Якщо прадідівською піснею не просльозивсь,
Не в серце вклав історію, а залишив у школі,
На суржик дар материнський перевів,
За блага на сусідську мову перейти готовий,-
Не називай цей край Вітчизною ніколи.

Колихай мене, вітре, на крилах своїх,
на печальних і радісних витоках з лих,
зі святкі́в, з одкровень, од пісень до пісень
на човні́, що пливе після ночі на день!

Розчеши мої коси, щоб їх не було.
Висій сім’ям пророслим у давнє село.
Змилуй, вітре, усі ці скажені думки,
зажени їх в макитру й спали на віки́.

А пото́му з лісів, од Карпат на поля,
принеси мене, вітре, новим немовлям!

13 квітня 2004 р., Київ

1

Людву оглянеш, та й у ліс -
там ще пташино.
Індійський слон продав заміс,
а круки - шину.

І всюди ринки та моря -
пивні, зелені.
Проєкти-нью на якорях,
човни - по Сені...

Набридло хлопцям у селі,
пішли стріляти.
У шанцях воля - при землі,
злоба між вати...

"Люби, жалій, воюй, помри..." -
шепоче діва
у вишиванці, край нори,
під славні-співи...

Калину стиглу обірву,
бо як без неї...
Душа не тоне, на плаву.
Течуть єлеї.

2

Сценарій пишеться, між рож
шукай опори.
Баласти викинь чи примнож.
Ми всі - актори.

2019

***
Мені то що? Пишу і не читаю.
Я чукча із Якутії Китаю.
І це серйозно, а не жартома...
На те і графоманія. Вітаю!

***
І у піїта є свої фанати,
які читають мелоси і чати.
Але немає того читача,
який уміє істину читати.

***
Не досягаю я до Спілки члена –
таємне оминаю і зелене.
Інверсією граються усі,
аби було не так як є у мене.

***
Рятуй мене, мелодіє моя.
Була моєю, стала нічия.
Кохання читача не надихає
як надихає соло бугая.

***
На сайті казанови не усі,
та іноді почкуються, мерсі,
і невідомо, що тоді чекати,
чи сюр, чи епітафію красі.

***
Не полишає неофіта мрія
десь записати, що і він – месія,
якщо не гуру із роси й води.
Та умирає і його надія.

***
Чи рубаї, чи рубої – не знаю.
На хоку хайку іноді міняю.
Затюканий майстрами у низи,
закручую гайки, іржу пиляю.

10/19

Г. С...
Зберу в єдине відчуття
Усі солодкі та солоні, -
Люблю тебе, немов життя
За мить цілісіньку до скону.
Люблю тебе без каяття
За кожен крок і всякий вчинок, -
За те, що йдеш без вороття
На глум рідні і друзів кпини.
Люблю без страху забуття
І жаху болісної згуби, -
Люблю за те, що без пуття
Мене, закоханого, любиш...
09.09.19

Кучері стали аж білими,
В дзеркалі брат - сивий лунь.
Ні, не махнути вже крилами
І не вернутися в юнь.

Доста хвалебності марної,
Одягу від кутюр'є.
Тільки долоні коханої
Серденько гріють моє.

Тепло в раю під одежами,
Жив би тут вічність ще й вік.
Злиться марнота буденщини,
Милу штовхає у бік.

Пам'ять осонцюють спомини,
Перший чуттєвості клінч...
Нині ж - зціловую втомлені
Зморшки у кутиках віч.

Осінь у охру обарвилась,
З неба холодні струмки...
Коси висріблює паморозь
Подихом Лети-ріки.

09.09.2019 р.

Поглядом похмурим осінь
Заглядає у вікно.
Знову щиро перепросить,
Що холодне волокно

Ген розкинула повсюди.
Вранішній густий туман…
Інколи сумують люди:
Депресивний мають стан.

Дощ підкреслює напругу.
Настрій зіпсувався геть.
Лиш надія є, що тугу
Віршем висвітлить поет.

09.09.2019
Свидетельство о публикации №119090908367

Моя ти подруго, шинок все той же.
І патос у непотребі на стінах,
і цінники. Чи ліпшає вино?
Гадаю, ні; не ліпше і не гірше.
Проґрес відсутній. І гаразд, що так.

Пілот поштових ліній цмулить сам
горілку, буцім янгол грішний. Скрипки
у незабутнім спомині бентежать
зворушену уяву. У вікні
маячать білі, цноти буцім, крівлі,
і дзвін усе гуде. І гусне мла.

Чому ж лукавиш ти? І чом мій слух
різнити не спомігся лжі і правди,
а вимагає зовсім инших слів,
незнаних і тобі – глухих, чужих,
та вимовитись немічних инакше,
як досі, тільки голосом твоїм.



---------------------

Ці уривки небесної вати
Розірвало проміння ясне.
Може досить уже сумувати?
Обійми, моя люба, мене!

Нам здавалося, небо не хоче
Наших зустрічей більше уже...
Та чому ж у цю ніч так охоче
Розсипа зір манливе драже?!

Одійшли мов небеснії води
У цей ніжний, задумливий час.
Місяць, наче дитя насолоди
Народився і світить для нас.

І в далеку дорогу відчалить
Човен той, що сумне нам несе.
І зів'ялі гвоздики печалі
Забере із веселих осель.

І засяє нам двом аж до рання
Найпрекрасніша квітка оця -
Чарівлива троянда кохання,
Що не в'яне ніколи в серцях!

***
Чекаємо на місію Ереба
і на месію з манною із неба.
А на умі усе одно одне –
усе, що є – собі і ради себе.

***
Партії ніякої немає.
Те, що є, не обіцяє раю.
Поки обіймаються куми,
не повірю у свободу краю.

***
Ми любимо і волю, і дідизну,
і націю за неминучу тризну.
Якщо патріотизму не було,
то де його узяти – за Вітчизну?

***
На Рашії і людоїда знають,
і апетити до і після чаю.
Бо лідерами не самі стають,
а їх лакеї їхні обирають.

***
Фанатики космічної ідеї
усе ті самі юди-фарисеї.
Об’єднуємо неділиму Русь,
та українофобу – зась до неї.

***
Іще літає чартер на Росію,
де іноді пакуються злодії,
бо є утаємничена мета,
яка оберігає лиходія.

10/19

1

Макарони - на вуха - зі слоїка "Вчора",
Курс на поле, де хитрі гравчині, базіки.
Ще буває - насниться осонцене море.
За вікном чорнобривців озеречка, ріки.

Возведуть у герої суддю й терориста,
із бандита скульптуру виліплює дока.
Я не знаю, до кого причалю - ще чиста.
Хилитається планка - міцненька, висока.

В цих отарах так тісно, що хочеться неба,
обрізають брелоки на сумочці музи.
І щодня пропонується вигадка-ребус,
і згинаються соняхи, гіпотенузи.

Роззираюся, щастя шукаю - левиця.
Так пахтію, що морщиться білочка: "Досить.."..
Залишили б у спокої лисоньки ниці.
Блискотять мої гострі шліфовані коси.

2

Лицемір'я, шакалів та змій вихиляси.
На талантів огризки жбурляють ворони.
Я іду по калюжах невдяччя-малясу.
А хотіла болідом осяяти гони.

2019

По черзі зупинялися годинники
у теремі, де мешкали годинники,
дубові й позолочені годинники,
гранітні й електронні, теж годинники,
мініатюрні і масштабні, теж годинники,
пісочні, сонячні і зоряні годинники,
і африканські, й австралійські, всі годинники,
усі, що йшли, – спинялися годинники.

Той, хто ладнав пружини, стрілки, маятник,
оздоблення, частини, корпус, маятник,
склив, фарбував, метався, ніби маятник,
той жив у теремі, в кінцях якого маятник,
важкий, бетоннотонний точний маятник,
з яким погодив майстер кожний маятник,
і сам потрапив під удар, під маятник,
той, хто ладнав годинниковий маятник.

Тік-таки, стуки, гуки, крики, дзвоники,
перкусії, зозулі, шумові ефекти, дзвоники,
немов на фабриці перед закінченням роботи – дзвоники,
немов верстати втомлені, вщухали дзвоники,
по о́дному, по черзі глухли дзвоники,
як осінь глухне в лісі – глухли дзвоники,
останній час на циферблатах фіксували дзвоники:
то молоточком мертвий майстер бив у мертві дзвоники.

27–28 червня 1995 р., Київ

Схилим доземно древка своїх знамен.
Матінко-земле, скільки в тобі Імен!
Писані кров'ю звитки твоїх доріг,
Мужністю й болем тих, хто у тебе ліг.
Приспів:
Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!

Схилимо голови там, де дорожній пил
Порохом пахне на свіжих рядках могил,
Перед стражданням тих, хто живцем горів,
Перед чеканням змучених матерів.
Приспів:
Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!
2018 р.

Тут все навиворіт, невлад.
Сміється з істини омана.
Де креслив Ти для світу плани –
Роздолля сумнівів і зрад.

Тут горя, Боже, через край.
Час дихає злобою… Війни…
Прийми мене в Свої обійми
І вже повік не відпускай!

09.09.2019

Ми здобували кохання... Як злодій крамницю
Пограбував, та розтринькав привласнені гроші.
Поназбирали цю воду живильну у кошик,
Тільки крізь стінки лилася на землю водиця.
Термін кохання воліли повік зупинити,
Ніби годинник, не цокав аби без упину.
Щось накрутили не так, обірвали пружину-
Стрілки кружляли, немов би космічні орбіти...
Пазли у пазли неначе картинка складалась
Долі кохання... Розвіяв світами їх вітер.
Ми намагалися диво з тобою створити.
Вийшло як завжди. Творили... Та дива не сталось.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Св.№119090803551

Нелегко тягнути кота за хвоста,
Ще й муза гризе як піранья.
Бо млявий сюжет і палітра бліда,
А тема стандартна - кохання.

То, може, сльозаве шкребеться дарма?
Народець і так невеселий...
Заляпує строфи чуттєвий дурман,
Щоб хлипали чуйні мамзелі.

Кохатися вміють лише на словах,
Доходить до справи - пасують.
Хай сайтик здригнеться від хтивого "Ах!",
Венері Амур попозує.

Любов платоніча - ні риба, ні м'я...,
Читач без кінця позіхає.
Перо у правиці годину помняв -
Преамбули досі немає.

В хорея пологи, а ямб не іде,
Гекзаметр п'є оковиту.
Пірнаю до жінки в персистий
Едем,
А ви про кохання пишіте.

08.09.2019 р

Я ніколи не крав,
Злодіяк я у друзях не маю,
Будь вони патріоти,
Адепти високих ідей.
Коли їхнього духу
Не стане у нашому краї,
Може манна із неба
На голови нам упаде.

А, можливо, й самі
Подолаємо кодло несите,
Обрубаємо руки
Свербущі – до самих плечей.
І, можливо, тоді
Навчимося по совісті жити.
І настануть часи,
Що й у нас буде, як у людей.

а дощу все немає.
ворожа пилюка влягалася спати.
містом літає осінь.
шука кандидатів
на листопад.
а падати так не хочеться.
листя чіпляється в стебла,
стебла ж, хоч боляче...
стебла потерплять...
бо яка не яка - родина.
хтось прожив поряд літо,
хтось більше вдивлявся в синє
аж до відчаю
небо.
треба терпіти. треба -
діти одного ж дерева...

вечір сховав пилюку
в обіймах ночі...
може, дощ таки прийде?
може, зурочить -
і вона захворіє на свіжість?
бризне сонцем?!

яка ж бо хижість -
вимагати бути когось не собою.
навіть звичайну пилюку.

біда бідою...

У позолоті осіннього листя –
Риси прощальної церемонії,
Павутиною чіпає обличчя,
У повітрі Вівальді мелодії.

Малює листя у долі спіралі,
У поетичному вирі літає,
Гроно калини формує коралі,
А сонячне сяйво ще зігріває.

Вражає розкіш цієї події,
Попадаю у епоху бароко,
Надія малює обрії мрії,
Нову течію уловлює око.

Ось позолота поволі щезає,
Моя осінь сьогодні прощається,
Аркуші календаря відриває,
У букеті сухому ховається.
2019

Знайди мене в снігах інопланетних.
Снігах, причетних
до катастрофи мого апарату
у вибуху вогню, крові й булату.

Мене з льодовиків дістань,
здолавши чорну відстань
безодні, що між нами пролягла.
Нехай не лусне нить того тягла,
яким ти Землю, від Янцзи до Псла,
до мене преш!.. Гравітаційних вирв
не видно ден. У дзен окрайки прірв
злипаються повільно…
з повік… вагою… спільно…

Подми теплом своїм на денце дзену,
де на зорі студеній
і досі, як в яйці – пташа,
у кризі тіла спить моя душа.

2019

Сивим вороном
дощ невчасно.
Друг став ворогом,
як це страшно!
Зброя у руці,
глейкий піт долонь,
вдарив по щоці
і відкрив вогонь.

Серце кам'яне -
домовина,
не вбивай мене -
я ж дитина.
В спину не стріляй,
та не лізь в петлю.
Більш з тобою рай
я не розділю.

Чорний оболок
на дні серця,
світлих гойдалок
зло зречеться.
Хто ж тоді вцілів?
Навпіл небосхил,
скільки пострілів,
стільки і могил.

2019р

І
Великий Гектор смерти не уник.
Його душа пливе у темних водах,
тьмяніють хмари, шамотять кущі,
оподаль тихо плаче Андромаха.

Тепер у смутку вечора Аякс
бреде струмком, прозорим по коліно,
й життя тече зі віч його відкритих
за Гектором, і літепло води
по груди вже, а мла переповняє
бездонний зір, і чагарі, і хвилі,
і знов у ручаї води по пояс,
і меч вважкий, підхоплений потоком,
пливе вперед,
волочучи на бистрину Аякса.


ІІ
Г. П.
Ми знову живемо біля затоки,
і пропливають хмари понад нами,
і пихкає теперішній Везувій,
і осипає курява провулки,
і шиби у провулках деренчать.
Коли-небудь і нас засипле попіл.

І я волів би у останню мить
дістатися окраїни трамваєм,
ввійти в твій дім,
і щойно через сотні літ,
прийде загін розкопувати місто,
волів би я, аби мене знайшли,
заскоченого у твоїх обіймах,
засипаного попелом новим.

----------------------

З дня радості до радісної дати
зелений вогник втомлено чекати…

Вдивлятись у холодну порожнечу…
Вслухатися у тишу гробову…
Блукати в нетрях здогадів: живу?..
Й нутром передчувати власну втечу:

в четвертий… п’ятий…
може, сьомий вимір?
За мною – вибір.

08.09.2019

От і прийшов осінній вечір,
Присипав листячком рудим.
А літо обнімає плечі
Та шепче лагідно: "Не йди.

Чуття, мов річка повноводна,
А хіть - бурхлива течія.
А осінь уночі холодна -
Тобі до пари тільки я.

Кохай мене у ритмі блюзу,
У трави шовкові клади.
Я одинокості боюся,
А ти не терпиш самоти...."

А осінь підморгнула хитро
Чи наяву, чи уві сні
Й дмухнула інеєм на літо -
Сестру прогнала до весни.

В обіймах осінь. Хочу літа
Без золотих, багряних шуб.
Удень ще лагідна й привітна,
А уночі холодний труп.

Із вересня одразу в квітень
У небо зоряне пірнув.
Лечу до ирію за літом,
Ось-ось його наздожену.

07.09.2019 р.

Забула ціль, високі плани, Бога:
Побачила тебе – й зійшла з дороги.
…Як темно! Повертаюся до тями:
Це ж скільки я блукаю манівцями?

09.2019

Не має стара гаманця,
купюри затиснені, м'яті.
Що звідала жіночка ця?
Аж четверо влізло у хату.
Не вигнала - рідні, нехай...
Тепер дармоїдів тьма-тьменна.
Ще сниться їм Бахчисарай,
відкрила б обійми Ровенна...
Не хочуть... А Леся - німа.
Російська говірка - по слову.
З-за рогу безноса кума.
З мішечка - лаванда, полова...

Дивлюся, шукаю кофти...
Дратує покірність ягниці.
На пенсію гарну скоти
живуть, не дають їм по пиці.

Житечна історія, тло -
поля, де не зібрано сонях.
Таких не збере НЛО,
течуть їм і пиво, і моня...
І діти не вивчені - тут,
а скажеш - погрози нечеми.
Трясеться дірявий батут...
Відсутність розумності - тема.

І скільки ж терпіла ця "мать"
димів, святкувань, "возліяній"?
Раденька в куточку стоять
під викрики донечки - п'яні.

2019

Одна у цьому світі дивина,
що ангели усі – на тому світі.
Нікого не дивує новина,
що ми із Марса, а не Божі діти.

А може, діти бісові, або
помазані у пеклі діти вражі,
тому і обираємо Рембо,
не видячи, яке воно у сажі.

На обрії гулаги СеРеСеР,
куди евакуюють «Інтерсіті».
Міняються рабами із галер
пірати ХХІ-го століття.

Кощію, що конає у кремлі,
не випало явитися на сцені,
то ось воно – на світовій арені...

Пишаються собою москалі.
За інопланетянами Землі
полюють гуманоїди зелені.

10/19

Із Ірини Ратушинської (1954—2017),
православної українки, яка вважала себе росіянкою

Батьківщино, ти врастаєш в ребра!
Почекай, не силуйся надмір!
Так нечасто ти на ласку щедра.
Ти жорстока, мов біблійний звір.

Знову дощ періщить по бетону,
хлюпотить по ґратовій броні.
Дай вдихнути волю завіконну
крізь намордник сірий на вікні!

Так, чекати ласки тут - це хиба,
біль втаю, знайду собі вузду.
Я візьму сьогодні пайку хліба
і на завтра частку відкладу.

Скільки часу вірш мені ховати,
вчувши брязкіт камерних ключів?
Скільки тицьнеш ти мені крізь ґрати
довгих злих ночей та лютих днів,

Батьківщино? При твоєму дбанні -
складно залишатись у житті...
Чи далеко мій етап останній,
щоб могла травою прорости

ти крізь мене, стати наді мною,
вітер відігнавши до зірок?
Втім, зажди, не треба ще відбою:
бачиш - не дописаний рядок
головний.

(вересень 2019)

Гіркого смутку очманіла мжичка
Терзає душу, в спогади жене…
З тобою я – істотна істеричка.
Без тебе – взагалі нема мене.

09.2019

За втаєне і недомовлене
Щось цінне летить шкереберть.
Коли Бог мене випробовує,
Завжди посилає тебе.
Я точно цього разу вистою,
Насправді-бо я не слабка!
А раптом захована істина
В очах, що навпроти. Яка
Мені буде плата начислена
І хто цей гаситиме борг?
Якби в тих очах була істина,
Хіба б випробовував Бог?

2019

(Про звільнення героїв-українців)

Бентежна, хвилююча звістка, що вранці
торкнулася щемно до серця:
Повернуться СЬОМОГО ВЕРЕСНЯ бранці.
Нарешті відкриються дверці.

Тюремні, огидні, принизливі грати:
За ними тримались герої.
Хворіти їх змушував ворог, страждати,
Підступно позбавивши волі.

Зростаючий відлік часУ, що невпинно
страждання приносив та муки.
В повернення віриться їх неодмінне:
Не довго терпіти розлуку.

…Літак приземляється: в захваті діти!
Нестримані сльози в чеканні…
Ось сам президент, як йому не радіти!
Зближаються всі в хвилюванні.

А далі – це вибух, потік ейфорії!!!
Найвищого злету октава!
Здійснилась жадана, прискорилась мрія!
Героям уклін наш та слава!!!

***
Крок перший, потужний: скінчити війну,
Бо платимо надто високу ціну!
Ціну неймовірну за тисячі жертв.
Надія з’явилась: не чути про смерть!
Зустріти у мирі наш завтрашній день!!!

07.09.2019
Свидетельство о публикации №119090705587

Зачинила вікна, двері.
Затулила діри, шпари.
Не шукай мене в етері.
Не зови у смутки, чвари.

Утекла, в собі замкнулась.
Ключ закинула у безвість.
...Жменя спогадів, пігулок.
...Кава (вистигла) у джезві.

06.09.2019