Щоночі розбуджує душу весна
Світінням ясним небозводу, –
Немов молодиця, жагуча й хмільна,
Від вікон моїх не одходить.
Яка ж вона свіжа і світла яка,
В кружінні навкруг світлотіней, –
З’явилась нізвідки, хоч я не гукав,
Обтяжений одуром ліні.
Коли вже, здається, життя відцвіло,
Як дідова липа крислата, –
Розколює в темряві сяєво скло
І манить безгрішного з хати.
13.03.19

 
сьогодні тіні неясні
усе примхливе & свічадне
черговий вечір мовби зазвичаєм
не витанцьовується ні

хвилина слабкості пойме
зневіреного пілігрима
& фрейліни з принцесами гладкими
із ними запах консоме

недбалі суміші чуттів ~
гуляка з-під рудого чуба
вишкірює вставні лискучі зуби
в ілюмінації пустій

на лікоть почепивши стек
& стежачи через газети
філери по дорученнях секретних
страхуються від небезпек

віршів котрих ніяк не стрів ~
час у депо нічним трамваям
хтось інший стріне хай & осягає

бентежну невагомість слів




 

Кому – творити, а кому – спожити.
Такий розподіл праці на землі.
Комусь – дереворити оживити,
а іншому молитись до зорі.

Ще є умільці красти і брехати.
Уже й не помічаємо, чого
навчаємось у самозванця-брата
та віримо історії його.

Ми їм – освіту, віру, наші бренди,
а сарана зжирає рубежі
і потайки поширює легенди,
які ми схожі і які чужі.

Вже і язик міняємо на мову,
щоб відчепився клятий сатана.
Та поки їхню віємо полову,
всихають наші зародки зерна.

Не вистачає Іроду зі сходу
Дніпрової цілющої води...
І на Азові не питає броду...
Однакові усі царі орди.

Але уже гуртом і поодинці
Кощієві даємо відкоша,
що дуже хоче нашого книша.

Не відає опариш на Неглинці*,
що і язик творили українці,
аби у хаті мріяла душа.

03/19

Ріка пам'яті за обрії щезає
І наші дії забере собою.
Уся історія це русло наповняє
Новелами, як океан водою.
Одними, утрачає сили за роки,
Міняє течію по волі моди.
Порозриває у людей усі зв’язки,
І порадіє мізеру свободи.
Душа пересихає, бо немає змін,
І спогади ріку не наповняють,
Де береги круті - уже панує тлін,
Своє минуле люди забувають.
А хто оберігає пам'ять поколінь,
Веде баталії за існування,
Скрижалі не ховає у глибоку тінь
І душі береже для покаяння -
Того омиє повновода течія,
Яка сміливо русло обирає,
Формує береги свого життя
І поміж них іти допомагає.
Тече ріка у сивині далеких днів,
Етапи пережитого долає,
Хто у історії лишитися хотів,
Усе своє минуле пам'ятає.
2015

Тріолі та форшлаги вже не ті,
Елегії не чути в ґвалті торжищ.
Перегорів. Торнадо почуттів
Хіба що сни подеколи тривожить.

Ковтнула ніч коханки силует,
Парфумів шлейф тече за падолистом.
І це ще не найгірший happy end,
Вціліла (о дива!) сімейна пристань.

Не відає дружина перемін,
Не знані дітям татові кульбіти.
Та з пісні щезли ноти до, ре, мі,
Синкопи смичуть терції та квінти.

У зради, кажуть, голосу нема
Та як труна скрипить подружнє ложе.
Однині дім не парадиз - тюрма,
Любовна баркарола вмовкла. Отже,

Пробачте, жінко. Ми вже не рідня,
Пора на волю випурхнути з клітки.
Лечу у чорну прірву, навмання...
Та чи знайду мелодію для скрипки?

13.03.2019 р.

До сонця ближче й до крила –
Помітній за версту.
Обвила клена омела
І тішиться: «Росту!»

03.2019

На дивовижному каштані
Вмостилась ніжна нічка-пані,
І небо місяцем всміхалось,
Бо з панною воно віталось.

А пані вишивала зорі
Такі яскраві, неозорі -
Чубатих хвиль ясні прикраси
Блискучі гудзики-окраси.

А пані виплітала мрії -
Хмаринам фарбувала вії,
Такі прозорі і тендітні,
Земному світу непомітні.

А пані небесам сріблила,
Як щічку до хмарин тулила,
Яскраві крила...

Пробач, йому, Господи! Сили нема
дивитись, як ірод боїться
потрапити в пекло вогню, не дарма
вночі бачить очі провидця.
Ти вибач за мене, на жаль, не така
свята, милосердна, безгрішна.
Ще й досі пече печія та гірка
у горлі моїм і зловтішно
на серці порою. Розплата гряде
за відчай. Про що я, Всевишній?
Розтерзану душу? Вже листя руде
зітліло, а спогад колишній
сполоханим птахом у сивій журбі,
що втратив і небо, і крила.
Якби ж я пробачила, Боже, собі,
можливо, його теж простила.
Даруй йому, Отче, за ті помилки,
що кров’ю, сльозами не змити!
Я вибачила б, заржавіли голки -
якби ж то змогла із цим жити.
2019р

Китайська троянда
Цвіте на вікні,
Всміхаються радо
Пелюстки її

Червоні-червоні
І ніжні такі
До сонця ясного.
Зелені листки,

Неначе долоньки
Прикрили гілки
Або парасольки
Чудові такі.

Окраса в кімнаті
Й відрада душі
Китайська троянда
Цвіте на вікні.

2019 р.

Мені потрібно небагато
В кінці найважчої з доріг, –
Щоб я хоч подумки обняти
Тебе одну хотів і зміг.
Щоб перед снами кожний вечір,
Допоки нишком сам не стих, –
Стояла ти в очах старечих
І веселила трохи їх…
12.03.19

Оплакую Європи дивну смерть*,
розмислюю про вежу Вавілонську.
Історії байдужа круговерть
поглинула й шоломи македонські,
і мужності шарпку холодну твердь...
На обрії – Європи дивна смерть.

Вишукую в сьогоднішнім піску
сліди цивілізацій невідомих.
Чи в куряву обернеться м’яку
слід нашого пустіючого дому,
що так багато виніс на віку?
Згасають артефакти у піску.

Ні складно-філософські письмена,
ні обережні зважені закони
стареньку, що заплуталась сама
у мареннях – ніщо не оборонить,
бо сил катма і розуму нема,
лише культура, храми й письмена.

Історія зриває, сміючись,
плоди цивілізацій перезрілих,
і козирем сухих фатальних числ
б’є карти, що стікають із спітнілих
непевних рук, що правили колись...
І світ спостерігає, сміючись.

Отак долає мудрість простота**,
якій -- не грані множити у смислах,
а множитись чисельністю – мета.
Реальність – чорним деревом, безлиста,
стоїть, така подібна до хреста!
Перемогла наріжна простота.

* "The Strange Death of Europe" by Douglas Murray, 2017
** тут – демографічний фактор

Хай власний дурить нас месія,
Хай власна світить нам тюрма,
Та до клятущої Росії
Уже повернення нема.

Просію літери чужі,
свої - прозоро-чисті.
Виделки... вутінки... вужі...
халеписте намисто.

Маленька радість волоха...
теленькає спромога.
На шаблю плавиться соха.
Політика - мінога.

Повчати в чаті - не берусь.
Марнотні наративи.
Корону виберу котрусь
у заростях жаливи.

Тримати першість між зірок?
О, скільки їх стьмяніло...
Розчарування - мов урок.
Злітала ввись несміло...

Тепер є ніша, світляки...
Спокійно тут, рахманно...
Лишусь для більшості ніким.
Мірошник сіє манну.


2019

Вибір без вибору. Шансів на щастя нема,
Байдуже - буде Абрам керувати чи Мойша...
Нація мертва. Майбутнє - суцільний туман,
Воля, на жаль, непосильна вкраїнцеві ноша.

Мову святу убиває холопський язик,
Пам'ять народу випалюють крові патьоки.
Сонні невільники створені лиш для яси,
Хай вдовольняются шатами із барахолки.

Дідо сусідові долю онуків продав,
Батькові син не потрібен,- рідніший Іуда.
Будуть і лад, і достаток, триклята орда,
Сльози і піт зомбаків. Українців не буде.

12 .03.2019 .

Загубити валізу, 
повір, не цунамі,
залишила без догляду,
хтось і поцупив.
У сталеву безодню,
бурун валунами,
з прісноводдя занесло
смарагдову *гупі,
що не звикла ховатись
від болю в коралах,
від негоди і підлості
хижої люті.
Милувалась лататтям
у повінь пірнала,
в очереті рапсодії
грала на лютні.
Хто висушував ширкою
душу і вени,
черговий секонд-хенд
обміняє на дозу.
А мені б не потрапити
в пащу мурени.
Не згубитись у прірві,
чи випливу, Боже?

гупі – маленька рибка

Як приємно почати ранок з позитива,
Посмішка, доброго ранку сказати чоловіку,
Смачного чаю випити і музику вімкнути для душі,
Проглянути новини,почитати, помріяти,
Підготуватися до справ, з натхненням діяти,
Чудовий ранок, початок нового дня,
Подякувати Всевишнього,
Він завжди поряд, підтримка,
Щасливою відчувать себе!!!
12.03.19 8.48

За зрілістю приходить старість,
З сідим волоссям на чолі,
Якщо зустріть цей вік поважно,
То й мудрість прийде на поріг,
Можливості в цей вік –безмежні,
Час вільний – в досталь,
Цікавих справ, захоплень,теж,
Потрібно лише добре знати,
Що все залежить від цілей, планів,
Бажання насолоджуватися життям!
11.03.19 8.25

Страхала мене снами-нетлями,
Жмутом фатальних версій.
Дражнила і плахами, й петлями.
Цілилась просто в серце.

…На кпини здіймає: боролася ж!

Ще балансую над краєм.
Я їй заплатила голосом –
Тиші, Яка Вбиває.

03.2019

Почулося, берези шелестять,
а може то мені шепоче Муза,
що у бомонді братія союзу
моє життя оцінює на п'ять.

У суєті юдолі за собою
не помічаю смертного гріха,
невгодного отарі пастуха,
і наступаю на змію п'ятою.

Не відаю, на щастя чи біду
веде дорога серця у Пальміру,
якщо мої поезії та Ліра,
як ті колеса п'яті на ходу.

Аматору не місце у повозці,
якою їдуть ідоли юрби.
Але мені на передку гарби
усе ще м'яко і на п'ятій точці.

Усі, що їдуть, все одно сидять
і в лімузині на одному місці.
І од богеми мало ще кори́сті,
що черепаху обійде на п'ядь.

А я стою. Стою на обороні
за сиву матір і її дитя.
Але іду по лінії життя
і не ховаю п'ятірні долоні.

Ще вистачає міці і годин,
щоб обійти передові загони.
І не лякають довгі перегони.

Мене іще почує не один,
хто і за позолочений алтин
не пристає до п'ятої колони.

03/19

Умивається дощами
Довго заспана весна, –
Захопилась до нестями
Власним образом вона.
Їй вже час розкрити жмені
Та, з нестримної жаги,
Сипонути барв зелених
На поля, гаї, луги.
Тільки де там!.. – Дощ і вітер,
Неквапливо та без сну, –
Нам продовжують бубніти
Щось побожно про весну…
11.03.19

Чом ти, весно моя, спохмурніла?
Потьмянів, наїжачився луг.
Де усмішка твоя звеселіла,
Чом пронизливий вітер не вщух?!

Поривається він воювати –
Гнеться, гнеться додолу верба.
Темні хмари пливуть шаруваті,
Наче в них оселилась журба.

Суне-плине флотилія суму,
Синь чарівну вже заволокла.
Дня весняного світлу задуму
Поглинає холодна імла.

…Та раптово неону вогнями
Опромінився весь небокрай!
То весна засміялась піснями –
Душу змерзлу мою зігрівай!

11 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Цвіте кульбабка у траві
Комашку гріє...
Нарешті свято настає
Тепла й надії,

Пора цвітіння, доброти,
Кохання, щастя,
Любові, спільної мети,
Весни причастя.

Пора, що працею дає
Іскру натхнення
І для достойного життя
Благословення,

Що сіє радості зерно
У чисті душі
І вдячність доленці святій
За дні грядущі.

Цікаве полотно. У ньому - таїна.
Експресія химерна лінії вражає.
У хаосі ідей явилася вона
І їхню широту людині відкриває.
Де є начало і завершення буття?
Чи має відповіді на мої питання?
А лінія показує усе життя -
У ньому щастя, біль, надія і кохання.
Вона долає неіснуючі світи,
Коли за обріями істину шукає,
І обирає несподівані шляхи,
А у душі таємні двері відчиняє.
Занурює у ефемерну глибину,
У лабіринті загадковому існує,
Замінює майбутнім сиву давнину,
З апатією і марнотою воює.
Химерна лінія на полотні митця
Виконує його таємні побажання –
Зіграти гідну роль у задумі Творця
І готуватися душі до покаяння.
2015

В тобі живе душа моя,
В твоєму погляді, у диханні щомить.
Я завжди буду лиш твоя,
Любов вогнем палким горить.
У рідні очі я дивлюсь -
Мене любов'ю й щастям заповняє,
І завжди чи радію я чи злюсь,
Твій ніжний погляд надихає.
Коли тебе нема зі мною,
Тепла і ніжності не вистачає.
І - голосу, обіймів, сміху,
І жартів, лиш твоїх,
Над вухом тихих видиху і вдиху,
Коли ти безтурботно спиш.
Твої слова - жива вода,
Для мого зраненого серця.
Не страшна ні одна біда,
Коли ти поруч біля мене.
Даруєш віру у бажання,
Ти - рідний і коханий мій!
Любов твоя як сонце гріє,
І наший світ окремий, свій!
Тебе я серцем відчуваю,
Не треба нам цих зайвих слів.
Для тебе я єдина - знаю,
Ми поза межами світів!

2019

Коти окупували підвіконня,
Черевані мордаті! О-го-го!
Читаю "вічне", аж пульсує в скронях,
А на макітрі дибиться хохол.

Апофеоз! Голівонька чавунна,
Тремка рука намацує бромід.
І все б нічого, тільки трохи сумно,
За вікнами похмурий краєвид.

І не зима, і не спекотне літо,
Ні те, ні се - заплакана весна.
Спливла на гадку свіжа оковита,-
Мо' - "Verіtas in vino"? Хм, - хто зна...

У чаті гави, дятли і сороки,
Мені б до них, у зграю навісну...
Та гвалт - не панацея, ліпше - спокій,
Година пізня, час іти до сну.

Вечірній бриз, омріяна нірвана,
Ласкавиця під боком, - хто ще тре?
...Торкнув зопалу піки на "вулканах",
За мить (о диво!) - кожен, як марель.

Літала відьма на мітлі до ранку,
Ерот підступний оживив сюжет.
Але, на жаль, ніхто цей вірш не "лайкнув":
Я - початківець. Не авторитет.

11.03.2019р.

Самота

Здався. Серце звомплено калАта,
Я ж - митець, а не титан Тантал.
А до фінішу добігти варто,
Там вінок лавровий, п'єдестал.

Там чигають оплески, вівати
І майстерних епігонів рать.
Та підвів сатирика талантик -
Графомани поїдом їдять.

Кажуть: - Ти нечема! Це, по-перше,
А по-друге, - зайда. Геть не наш.
Втік за хмари. Вітер пір'я чеше,
З крил здмухнув обридлий епатаж.

Мати крила, для поета - щастя,
Все життя літав би і літав...
Від зотлілих лахів марнославства
Порятунок - тиша й самота.

11.03.2019 р.

о яблуко небесної води…
повіками обласкане… віками…
із вікон замутнілих павуками
ідуть до моря всі мої сліди…
і щебетання в щебінь упаде…
потоне тінь у темряві гонитви
і музика безмовної молитви
Мойсея через води поведе…
і морем міряє зневір’я мовчазне
глибинами замилуваний Йона…
… і радість незбагненна і солона
принишклим звіром дотик мій лизне…

Завіконня, годі вже бути сірим!
Викликай з-за хмар золоті промінчики.
Я впущу тепло у холодні сіни
(і, звичайно, в інші тісні приміщення).

Не дадуть нам спокою калабані,
а іще – пригноблені та каліки.
Зіштовхнемось виборчими лобами.
За столом примиримось на Великдень.

Хижаком обскубаний голуб миру
лікувавсь далеко від Ватикану.
Ти… прости нас, Господи, і помилуй.
Жебраків підживимо п’ятаками.

А зимі на збори одну добу дали.
Життєдайний дощ у вікно постукав.
І нехай підпаленому опудалу
пощастить в однім із життів наступних.

Обвішана турботами й торбами
Та ще дітьми наперевіс,
Ти гордовито йдеш понад світами
Вже стільки непростих тисячоліть,
Спокутуючи невинний Євин гріх...
...І якже поміж ядерними грибами
Тобі вдається ще й тримати земну вісь?

Крізь морок часу – плями полум’яні
І викривляє зір картину світу.
Ніколи не дізнатися зарані,
Які іще дороги нам відкрито.

Наступний день – старанний ошуканець –
Запрошує лише йому служити.
Він жорстко покарає неслухняних:
Зламає вщент, просіє через сито.

Куди іти, чого іще бажати?
Безсилий розум і туман усюди.
Оця весна, як Феська язиката,

Іде-бреде примарним чудом-юдом,
А час – глухий, сліпий імпровізатор –
Завжди наосліп милує і судить.

2019

Вона могла чайкою стати весною,
молитися небу вночі чолобитно.
Заврунена цвітом, думками над світом,
могла напувати світанки росою.
Писати романи, схилившись над книжкою,
цнотливою долею, піснею грішною.
Плекати надії і болісні рани
і опіки, стигми слізьми омивати,
студити губами, мотати бинтами.
Могла білу смерть не пускати до хати
і воском гарячим, на кліросі свічкою.
Як би не була вона чорною кішкою.
2019р

Не питай ні про що, накриваючи ковдрою вечір.
Очевидно, ми тут загубилися в ранній весні.
І нічого не вдієш. І втеча тепер не доречна.
Усміхнися мені.
Не шукай почуття, обіймаючи міцно за плечі.
Імовірно, цей дощ залицяння усі прожене.
І залишиться сон. І приємна нічна колотнеча.
Заколисуй мене…
10.03.2019

Скатертина вишивана
Та барвисті рушники
І серветки й сорочки,
В подушках квітують маки.

Наче писаночка хата,
Милуються люди всі.
Диво це творила мама,
Руки в неї золоті.

2019 р.

Ноти, акорди, теми,
Рими, абзаци, титли...
Морок буває темним,
Сяйво буває світлим.

Муза німа без ока,
Чорну вдягнула хустку.
В натяках-недомовках
Сховані краплі ґлузду.

Нижче би на півтона,
Та заважає пафос.
Фабула беззмістовна,
А за прологом ляпсус.

Здався. Пишу з натури,
Ниють хребет і копчик.
Клацання клавіатури,
Шерех пера дивочний...

11.03.2019 р.





Чорні вітражі

Шепотіння: - Тиш не баламуть!
Доста ґвалту, ти уже не хлопчик.
Я ж мовчать не можу, в цьому суть,
Правду-неню ріжу прямо в очі.

В мене тьма - це тьма, добро - не зло,
Влада - підла і достойна страти.
Чесний люд вимахує кайлом,
Жертвують життям прості солдати.

Лізе тля на гілку запашну
По краплині ссати сік-живицю.
Забагато, сам не прожену,
Кличу в поміч вас, вогонь та крицю.

За кордон біжить голодний люд,
А на Сході косить смерть майбутнє.
Досить. Нас і так загнали в кут,
Краще щось побринькаю на лютні.

Ліпше малюватиму пейзаж,
Щастям розцяцькую домовини...
Почорнів од зла крихкий вітраж,
Час проклять настав, боїв, ериній.

10.03.2019 р.

Знов надія сили множить
І спиняє плин часу –
Надивитися не можу
На одну і ту ж красу.
Тільки дотиком боюся
Розполохати її
Ледь посріблене волосся,
З-під хустиночки країв.
Несподівано, як вітер
Ошалілий, враз утих,
Здивувавшись синьоцвіту
Віч небачено ясних.
Як так сталося – не знаю,
Бо в нестямі не збагну, –
Чом усіх я оминаю,
А одну не оминув?..
10.03.19

Я не шукатиму вже Вас
Мені сказали, Ви - заміжня
Непереможні: вічність, час
І сіре небо... Осінь пізня…
Я все пишу… пишу Вам лист
Ви - мій Вівтар! я на папері -
До лабіринту Ваших рис -
Я тільки-но майструю двері
Вікно ж потрібно… білий світ
Він поруч, він не за горами
Їдріт йо в корінь мій, їдріт
А що я вдію - він то з Вами?!
10.03.2019.

У відділення швидкої допомоги
Доставляють чоловіка ледь живого,
Та й питають – Що вам сталось, чоловіче?
Побутова травма, а чи виробнича?

Бідолаха вимовляє ледве слово:
– В мене травма виробничо-побутова.
На роботі випив з хлопцями плящину,
А удома потовкла мене дружина.

Не чекай, що колись буде краще,
Що життя стане легше, простіше…
Та не стане ніколи, нізащо!
А з роками все буде складніше!
Тож, пораду прийми немудрящу:
Вчися бути щасливим скоріше –
Просто зараз, отут, любий брате!
Бо не встигнеш і щастя зазнати…

10.03.2019

В небі нічному чиниться ворожба -
визріває прозоре світло, заховане в темний жбан,
наче жде, що зимова сутінь впаде на сніг,
і зі снігом під ранок не витримає, розтане.
Морок тут залишився б навіки, якби лиш міг -
то повзе під повіки, то тулиться біля ніг,
як собака голодний - повір! Я не вірю, та не
здужати – стільки в нім порожнечі та самоти,
сам він пустка, і відчай породжує саме тим,
і пильнує, радіє, що час спливає…
Наче маю великий статок, великий борг,
наче ночі мені надсилає ласкавий бог,
а мене немає.

22.12.2018

В ритмі вальсу
граціозно
по воді -
білі лебеді,
чорні лебеді
в очереті
карасів лякають.
В коси вербам
зав'язали
на ставку
стрічку голубу,
стрічку золоту
небеса і сонечко
над гаєм.
Хвилі ніжки
миють лозам,
навкруги -
тихі береги,
буйні береги,
чебреці, сокирки
у лелітках.
Дістає
сріблясту нитку
і гачок
крихта-павучок,
дрібка-павучок,
щоб серветку
виплести
для літа.
В ритмі вальсу
граціозно
по воді -
білі лебеді,
чорні лебеді.
На біду ви
прилетіли звідки?
Із кущів гатили
безпощадно знов,
прямо у любов,
у душі альков,
у червоний
дзьобик,
наче в квітку.
2019р

В зоопарку скаче гамадрил,
Треба підійти і дати пряник.
У селі ж поетів - два чи три,
А у місті - кожен віршувальник.

Слюсар оду вшкварити зумів,
Лікар - хоку, хоч і непоказно.
Бо ізмалку молоді уми
Мріяти привчають про прекрасне.

В підворітні - виставка, театр,
А за рогом є бібліотека.
Тут тобі Веласкес, Жан-Поль Сартр,
П'є дітва красу, як воду з глека.

Мегаполіс - крики, гвалт, шуми,
Цирк щодня працює аж до нічки.
А в селі - роботи хай Бог ми... -
Поросята, кізоньки, телички!

Селянин описує город,
Я ж бо стану скоро вирлооким:
Неба ніц не видно. Горизонт
Затулили у димах висотки.

10.03.2019р.

Коли зима свій попіл розмете,
Забудуться лихії вітровії -
Роси сльозинка впаде на плече
І проростуть весни крилаті мрії
Крізь час, що небу славу воздає
Міжзоряно-ясний засяє промінь
Молитви хвиля душу сколихне
Й дитячої надії зрине спомин.

Важко жити в розпачах і болях
На шляхах розтоптаних надій,
Де, можливо, щастя вкрала доля,
У щоденній суєті подій.
І сховала, наче скарб, навічно,
В досі невідомій стороні,
Те єдине і багатобічне,
Що було призначено мені...
09.03.19

Романтика осіннього романсу -
Мотивами грайливі кольори...
Мелодії злітаються до ритму -
В очах вальсують іскорки роси...

Окутує волога прохолода -
Мінять крона зелену - вбрання...
У глянці популярності природа -
Її барвиста , вичурна краса...

До лісу манять ласуни - гостинці -
Маскуючись під листом , у траві...
Різноманіття щедре у корзинці -
Підносим радість ласощів собі...

Романтика осіннього пейзажу -
Курличуть , відлітають журавлі...
До дому , чи до іншого порогу -
Пливуть яскраві долі міражі.

Так хочеться втекти від себе -
своїх обов*язків , і знань
Зібрати все своє відверте -
стати паломником бажань

Все повернуть в дитячу примху -
довіру , віру , простоту
Складать з хмаринок мульт - картинку -
з розбігу впавши у траву

Вдихнути аромат ванільний -
на повні груди , до схочу
Почути мамин голос ніжний -
її турботу , теплоту

Якісь трапляються події -
уже позаду томна даль
Ми потребуєм чути мрії -
дегустувати їх нектар.

Хочете відкрию вам секрет,
Вийду із хмільної офензиви?
Будемо знайомі: я - поет!
Задерикуватий і спесивий.

Шепче муза "В тебе щось не так,
Віршенята - злидні-закарлюки".
Ну, а геній, звісно - ас! Мастак!
Обіцяє одірвати руки.

Пише люд, аж куриться димок,
Є ні те ні се, а є полова.
От скажіть - навіщо нам письмо?
Гомоніти й подумки чудово.

Докучає совісті укол,
Бо оце творіння також клякса.
Золото - мовчанка. Це закон.
В мудрого блокнот - tabula rasa.

Ех, панове, може й я такий,
Струни заіржавіли на лютні...
З дня у день увічнюю думки,
Може, і народиться щось путнє.

10.03.2019 р.

Як він мене любив!..
В душі, може, так як інші,
Що добивалися прихильності моєї ,
Та словом жодним про це не прохопивсь.
Натомість одразу донею, хрещеницею звав.
Дарував найдорожче, що мав.
Шкода, що я лишила в нього
Портрет, як був він молодий,
Тетрадку, що списав був у неволі,
Євангеліє, що читав отам.
Як знайдеться портрет, проситиму,
Щоб у Париж переслали.
Хай хоч на портрет його дивитимусь.
А присвяти які мені робив...А вірші ...
«Пророче наш! Моя ти доне!»-
Чи ж заслужила я на ті слова високі?
Він один у нас Пророк!
За нас усіх одмучився, та не скоривсь.
Як його просила, коли прощалась:
«Мій друже дорогий!
Говорю Вам і прошу Вас дуже:
Бережіть себе. Чи такими, як Ви,
Поле в мене засіяне?»
Не послухав ні мене, ні інших.
«Щоб і на різдво б то не виходить?-
Казав котромусь з товариства.-
А кутя? А узвар? Ні, не висиджу,
Колядувати хоч рачки до куми вилізу».
Мабуть, відчував, що другого різдва не буде.
«Кобзарем» новим востаннє звернувсь до мене:
«Моїй єдиній Марусі Маркович –
І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» .
Плачу над долею нашого Пророка
І більше ні об чім не можу говорити.

Наді мною летять
журавлині ключі.
Відчиняють ворота весні.
І удень, і вночі
ясени шелестять,
що побачу її уві сні.

І напевне вона –
це любов, і весна...
Є у пам'яті образ її.
І кому як не їй
і не мрії моїй
защебечуть іще солов'ї?

Буйний вітер-бунтар
очищає від хмар
вечори у моєму вікні.
Наступає пора
і стила, і пера...
І не спиться ночами мені.

03/19

У Пегаса журба - загубилась остання підкова,
І натхнення нема, бо у музи весінній наврок.
Не писалось давно. Вже добу про кохання ні слова,
А роботи - ого! З рук тремких випадає перо.

Шпак дзьобатий сюрчить, бо самичці пора на яєчка,
Ворухкі селюки угрузають ізнов у ріллю.
Рала просять труда, не на часі стрибати у гречку,
Молодиці стрункій до зими не скажу "I love you".

В погребище пірнув, насипаю картоплю у лантух,
Карка "плазмі" скрутив, на півроку помер інтернет.
А кумася-яга манить красеня-парубка в хату,
Осідлає вночі, загнуздає й у небо чкурне.

Клітемнестро! Ерато! Ходімо на оранку! Де ви?
Заховалися діви. А мо", подалися на пляж...
У ціні реманент, а калами та пера дешеві:
Хліб всьому голова! А поезія - іграшка, блаж.

Крапле піт на соху, аж тріщать від натуги чепіги,
Скиба стала строчма, в пиріяці зашпортався плуг.
Як зберу урожай - неодмінно писатиму книги
Про дивочну любов, щоб гукали "Бравіссімо!", "Ух!".

09.03.2019р.

Кожен вчинок має плату.
Час розкриє справжню суть.
Радість буде, біль чи втрата:
Винні кару понесуть.

Бо інакше неможливо:
Мудрість у життя своя.
Сонце, вітру поштовх, зливи –
Всесвіту частинка я.

Приголубить, допоможе,
Прокладе безпечний шлях,
Вкотре піднімусь, о Боже!
Полечу, неначе птах.

Полечу в блакить ранкову,
Наберусь наснаги, сил,
Щоб отримати підкову
Та не падати у пил
І міцний здобути тил.

09.03.2019
Свидетельство о публикации №119030908411

Біжи , втікай нещадний часе,
за твій галоп я вже не плачу
я, швидкоплинний, ще не раз
холодне літо в снах побачу.

І я біжу, біжать хвилини
секунди навіжено лік ведуть
ритмічно так вицокують машини
коли ж кінець, куди усі прийдуть?

Одне прошу тебе, невпинний,
буття в мені не проганяй
вбирай мої думки , байдужий хронос,
і безкінечністю нас відновляй

лютий 2008