Чутко сплю, бо чують вуха.
За вікном у темноті:
Реве, стогне завірюха,
Виє вітер у самоті.

Він зі снігом у вікно рветься,
В димоході гуркотить.
І вздовж стріхи пронесеться,
Ніби табун конів тупотить.

А у хаті так затишно,
Під вкривалом теплота.
Чутно, десь шкребеться мишка.
Та на сон зморила дрімота.

А на ранок сонце світить,
Вітру більше не було.
Сніг від сонця очі сліпить,
Скрізь кругом - білим-біло.

Ні доріжки, ні стежинки,
Слідів на снігу ще нема.
Діти бавляться в сніжинки,
На порозі вже весна.

Я не вельми жалкую, що залишаю сайт. У моєму віці і статусі перебувати тут можна лише за умови підтримки адміністрації.

Коли я у 2009 році прийшла на майстерні, мені зауважували, я дослухалася, зростав коефіцієнт прозорості.
Мені дали статус майстра за перший вірш.
Я не оцінювала свої поезії, не заводила клонів.
У 2015 році вийшла друком моя "Птахокардія", мені з нею довелося побувати у Львові, презентувала там у обласній спілці письменників, захоплено стріли колеги по перу...
Маю численні рецензії, одна в книзі літературознавчих статей "Золотисті клейноди".
Прозвучали радіопередачі в Києві (канал "Культура"). Отже, я поетка.
Доля звела мене з О. Сушком на сайті ПМ. Автор проявив зацікавленість, не проти був моїх зауважень, я запитала - чи потрібні. Так.
Отже, він радо сприймав мої поради. Вдавав щирого друга. Написав присвяту.
Тепер наші стосунки стали надбанням сайту.
До гримкотючих драчок з Я. Чорногузом Сушко звик, це для нього тренінг, я з подивом спостерігала ті словесні баталії...
Звернення від Ярослава Чорногуза розміщене тут (називає "упирячим шельмуванням" дії Сушка)
http://maysterni.com/publication.php?id=137039

Тепер Сушко переметнувся до мене. Титан зміцнів?
Успіху в лікуванні Я. Чорногуза від пихатості не досяг, наче примирилися вони. Вирішив, що я підходжу для практики.
Ти розумні і щира - казав недавно ще.
Ви чваньковита, ви пихата! - ось пише.
Тепер я читаю таке. Моє ім'я написане у прозовому тексті "Любов і Чорногуз". Книга моя не десь на високій полиці...в курятнику. Піаритися на своєму імені не дозволяю.
Я маю гідність. І підстави бути наставником.
Мої поезії не "бісівське писання", таке напише лише пише телепень.
Де ж захист адміністрації... На моє звернення нуль реакції.
Звісно, псувати нерви на Сушка ніхто не хоче.
Він волає, що я намовляю авторів проти нього. Та за нагнітання нервозності на ПМ Сушка не раз кпинив власник сайту, нині мовчить. Звикли до самооцінювання автора, у якого дві сторінки, заблокувати неможливо технічно, до вагончиків різнокаліберних текстів.
Я мушу захищатися? та легше піти і зачинити двері. Мені зайві ці клопоти підрощування авторів. Не одна я зачиняла і відчиняла двері сайту...Клони, ніки...під ними ображати вільно...
Хто дав право рядовому авторові виживати з ПМ відомих поетів?
Чому, щоб зберегти гідність, треба піти? Услід пише безіменна субстанція клон Василь Василенко, тішиться, що я пішла.
Кому потрібна творчість реготуна, який переходить моральні, етичні межі?
...........та чи вони існують нині..........
Бути об'єктом насміху членкнині НСПУ...якось не теє. Мене визнано майстром поетичного пера, а на сайті я ........під бомбуванням невідомого писарчука.
Якого щиро коментувала, навіть приязнь між нами була... Чи справжня, чи позірна...
Не хочеш зауважень, то публікуй грамотно написане. Не чіпатиму відзавтра, не радитиму.
Нікого, крім невтомного сатирикона-Сушка, у приваті я не посилала. Панікадила Сушкового не потребую.
Нахабність шокуюча.
Пише автор, який не гребує моє ім'я у свою прозу брати, на мій протест - отакі повчання.
Люди тікають від тебе, - лящить Сушко... певно тікають до нього читати щоденні опуси про дупи, задки, "кармінові вуста"...
(порадила вживати синоніми, бо всюди вуста кармінові, з тексту в текст)
Хто ще стане жертвою енергетичного вампіра, що відчуває себе сатириком і лікує до несхочу майстерніших?
Падіння за плінтус можливе тоді, коли автор підплигує на батуті власних пустих амбіцій.
Про поведінку Сушка Я. Чорногуз пише на своїй стор отак:
"...ти доколупуєшся, де треба, і де не треба!"
Отже, Сушкові дозволено "доколупуватися" до інших авторів. Така риса його помітна. Мусять автори радіти.
А мені - зась зауважити. У мене є підстави вірити, що я птах непоземного польоту.
І багна не маю, змушена відповідати на провокативні коментарі "запеклого друзяки".
І чи не ознака "душевного потьмарення" перманентні образливі тексти, де ім'я Чорногуза чи натяк на мою персону...
Книга сонетів - під лапами пса у прозі Сушка. Мусить автор тішитися, що не в лайні, бо саме там книги інших, з моєї цятки курячі ЛГ витирав.
Нішевий гумор, я такого не здатна розуміти. Кому прийде в голову отак шанувати друга...
А на люди казав Сушко захопливо про книгу Чорногуза. Той вірив.
Мою "Птахокардію" Сушко придбав, 2 примірники.
Штудіював і писав хвалебні відгуки, закликав авторів вчитися писати прозоро і чисто. Тепер напрям вітру змінився на протилежний.
Сушко хвацько пише на сайті, певно, десь він "затребуваний" автор. А я ні... бо мене немає на сайтах, де переважно графомани, тисячі лайків під віршами.

"Ви як спринтер бігаєте по сайту і поливаєте багном кожне моє слово. На інше не сподівався, бо сатирик якого хвалять - це нонсенс. А от те, що ви приватно намовляєте людей одне проти одного - огидно. Регулярно вивалюєте приватну переписку на загал і посилаєте авторів на. Зупиніться. Не падайте нижче плінтуса.
Ця сатира покликана оговтати чварну людину, а Ви розвели якусь ахінею про образи. Ви - ідеальний, взірцевий образ чванька. Зарозумілість незатребуваного майстра слова б'є через край. Вказувати авторам що писати - ознака душевного потьмарення. Хай люди пишуть що хочуть. Якщо ж бачите якусь описку - вкажіть тихенько і йдіть далі. А Ви ж майже під кожним авторським твором пишете свій, аби поети уклякли від захвату перед богорівною.
Оця понадхмарна вельбучність заважає Вам як людині та мисткині жити. Так киньте її в болото. Ви ж, наче, православна. А який найбільший гріх в християнстві? Гординя. От і тікають від вВас люди ще за життя врозтіч.
А трвір гарний, повчальний, лакмусовий папірець для деяких характерів. Неодмінно включу до книжки. Отакі пироги". (цитую коментар Сушка)

Є приказка:
на затихлий вулкан моляться, від діючого тікають.
Я - діючий. Може, хтось слабосилий тікає, щоб не втрачати у порівнянні з моїми поезіями.

Ні художньої, ні моральної цінності така "пасторально-сатирична" проза Сушка не має, нмд. Лише автор пишається: бореться із опонентами. Пан Сушко вважає себе обраним для боротьби із пихою, гординею, ще якимись рисами.
А рушієм, на мою думку, є банальні заздрощі, ще лицемірство, притаманне багатьом, а Сушко ним перенасичений, хамелеонність, флюгерність...
Де вигідно - похвалить, а того, хто пручається, пропише у "гуморесці".

Ярослав Чорногуз писав, уговкував Сушка
Ярослав Чорногуз, [ 2019-03-21 14:02:59 ],
на сторінці твору "Любов і поезія " (тепер так називається те, що було "Любов і Чорногуз")

У мене двояке враження від прочитаного, Сашко. З одного боку я - вузькотемний поет, який пише тільки про любов і природу, пише якісь красивості (так ти називаєш мої Образи, вони не є красивостями, це Образи, а які вони - про це судить читач. Ти присудив так, це, звісно твоє право!), і природно, його твори треба тримати в курникові. З другого боку вони справляють враження, дають приклад для наслідування, навіть лікують. Це приємно, дякую тобі. Тут, як у дзеркалі, відображено твоє - двояке - ставлення до мене, як до літератора і, можливо, людини. Останнім часом наші взаємини з тобою покращали, ми конструктивно спілкуємось. То це, друже, не означає, що мене треба піднімати за рахунок приниження інших гарних митців, поетес, тим більше жінок. Згадай, скільки було у вас із Майєю Залізняк позитиву, і навіть творчі вечори ти для неї робив, скільки ВОНА допомогла тобі своїми порадами, не шкодуючи свого часу і ще й зараз допомагає, бачу, хоч нерідко, критично, але ж по ділу. То нащо ще й у ДЕНЬ ПОЕЗІЇ її отак "макати"? Ти хто, лицар, чи ти швондер, для якого нема нічого святого? Чи ти Макіавеллі, який цією публікацією застосовує тактику: розділяй і владарюй, щоб пересварити друзів, які разом давали тобі свого часу добрячого перцю за горе-публікації? Тобі це не вдасться, старий. Я не буду поривати ні з Майєю, ні тим більше з Любою Бенедишин, прекрасними поетесами, майстрами слова, з якими завжди йшов і буду йти пліч-о-пліч і в одній шерензі воювати. Я думав навпаки, що настав час і тебе підтягувати до нашого рівня і вливати в наші ряди майстрів, а ти отаке твориш? Поки що ти ще не дозрів до цього. Ця публікація у тебе, це "болезнь роста", як хтось із росіян казав. Треба збільшити дозу шляхетності в характері, зменшити дозу заздропідлості, стати вище над сварками і буденщиною. Вчитися, вчитися, вчитися творити краще і самовіддано працювати. Тоді зможеш стат одним із нас! Подумай. А цю публікацію я б справді видалив, як Люба Бенедишин тобі радить, вона не прикрашає ні мене, даруй, ні тебе! Отака моя - ДРУЖНЯ - порада!

Сушко не дослухався поради.
Де ж ту шляхетність узяти, як її не було?

Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
Боги дозовано дали тепла,
Чи наших зустрічей вони не хочуть?

Чи хочуть, щоб ми друзями були?
Ми ними й так уже віддавна стали.
Та більше не ходжу, на долю злий,
Хоч зустрічей мені оцих – замало!

Планида всі розставила зірки,
Таким він є – тернистий шлях кохання!
Озброююсь терпінням нелегким,
Приймаю прикрощі свої, як даність.

І під печальне тріпотіння віт
Гадаю, що не все – ця доля злая…
А просто тихо ширшає мій світ –
Боги випробування посилають!

24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Тремтять зіщулені дерева
Іще в притишених садах,
А вже кохання березневе
Проторувало в душу шлях.
І так уміло розбудило
Поснулі міцно почуття,
Що побіліли почорнілі
Убогі залишки життя.
Любові звуки кришталеві
Дзвенять натхненно в небесах, –
Хоч ще зіщулені дерева
Стоять в оголених садах.
25.03.19

1. Ще не вмерла Украϊна!
Ворогам нашім на диво,
А в ній люди працьовиті,
Та іще й талановиті;

2. Голі, босі, та й голодні
Від тарифів ще й холодні.
İ нема нікому діла,
Як народу накипіло.

3. Депутатів в нас чорт ма,
А в засіданнях нема.
Все своϊ діла рішають, (Та хоч трохи совість мали,
Наші грошики ховають. Через день би пропускали.)

4. Чи вживають опіати
Любі наші депутати?
Враження таке у нас,
Що під кайфом ви весь час.

5. Дуже, дуже вас багато,
Час вам Раду всім звільняти.
Паразити, більшість з вас,
Присмокталися до нас.

6. “Дорогенькі” депутати,
Покладіть своϊ мандати,
Та від себе нас звільніть
İ тихесенько ідіть.

7. Це ми кажем не про всіх,
Бо візьмем на душу гріх.
Ми порядних поважаєм,-
Плідноϊ праці ϊм бажаєм.


8. Ну, а ті, що залишаться,
Постарайтеся триматися;
İ будуйте спільний Дім,
Та не скуріться зовсім.

9. Керівництво кострубате
Геть не вміє керувати,
Все рахує, що ми бидло,
А себе йому не видно.

10. Кабінет наш недолугий
Марно робить всі потуги, -
Економіку підняти –
Треба світлий розум мати.

11. Все, що можна, розікрали,
Землю прихватизували,
На бурштині нажилися,
Хазяйнують в нашім лісі,

12. Сміттям землю завалили,
В річках воду отруїли,
Весь наш газ попродавали,
А нам дулю показали.

13. Подивіться на дороги!!
Ми на них ламаєм ноги.
€вробляхів надурили ……..
Та бо дай би ви здуріли!

14. Все вам мало, мало, мало,
Й досі срачка не напала.
Про народ немає думки,
З ним у вас своϊ рахунки.

15. Ви не любите наш Дім,
А лише себе у нім.
Все в офшорах поховали,
Міць держави зруйнували.

16. В керівництві президент
Найповніший імпотент.
Весь цей час він бізнесує:
Бізнес-план реалізує;

17. Ну, крадеш ти, сука, гроші,
Так вклади ж ϊх в щось хороше,
Щоб було тобі і нам,
Не якимсь там чужакам.

18. Засирає людям мізки,
Хоч кончина його близько, -
Все базіка про €вропу,
А веде нас прямо в жопу.

19. “Бальзамінов” - сучий син,
Залишайся ти один.
Мрію він таку плекає,
Тільки хто нас там чекає?!

20. Щоб народ відволікати,
Пішов Томос здобувати.
( Мабуть думає, єдріть,
Що уже архімандрит).

21. До того розпоясався:
До душі уже добрався.
Грязні лапи простягає,
На святеє зазіхає.

22. Хоче вимолить у Бога
Хоч тряпчину у порога;
Навіть ти про це не мрій, -
Бо великий ти крадій.

23. İ до арміϊ добрався,
Там ні чим він не цурався, -
İ ні що не проморгав -
Всіх податками обклав.

24. Та не там ти, президенте,
Здобуваєш девіденти.
Все одно, тобі - кінець!
Хай тебе укусить ґедзь!

25. Удав – Гройсман, твою мать,
Показав, як керувать.
Все тарифи піднімає,
Сам кишені набиває.

26. Що не вміє наладнати,
Фонд валютний винуватий.
İ хватає тільки мізків,
Щоб з краϊни мати зиски.

27. Він багато обіцявся,
Та на цій посаді всрався.
Лиш одне дає радіти,
Що не буде вже смердіти.

28. Нема гідності ніякоϊ:
Як би, щоб він не балакав
İ йому прийде кінець,
А ганьба - цьому вінець.

29. Блазень – Рева бреше нам,
Що він пенсіϊ підняв.
Ще й не мало у процентах (40%),
А на ділі - 10 центів.


30. Сидить пику наϊдає,
А на нас на всіх чихає
İ триндить весь час одне,
Навіть оком не моргне.


31. Фонд пенсійний мафіозний
İ міністр там одіозний, -
Обікрали всіх і вся,
А з міністра, як з гуся.

32. İ кого там захищають?
Там здоров`я позбавляють!
Ти прийшов туди здоровим,
А вернувся дуже хворим.

33. İ бажають тобі люди
Всіх болячок і повсюди.
Щоб у тебе так стояв,
Як ти пенсіϊ підняв!

34. Хто Супрун до нас привіз?
Скориставшися безвіз?
Не збагну цього ніяк:
Чим взяла вона і як?

35. Лікар – Смерть керує нами,
Заганяє всіх до ями.
Косить всіх підряд вона –
Украϊнськая Чума.

36. Привезла нам ТБЦ, -
Гройсман дякує за це.
Кір в державу привезла
От і всі ϊϊ діла.


37. Мафію ліквідувала
İ сама же нею стала, -
Хворь гуляє по краϊні,
А вона керує й нині.

38. İ вона краде потужно, -
Нам таких уже не нужно.
Ϊх хватає і своїх,
На це скаржитися гріх.

39. Ϊϊ двоє захищають,
На посаді цій тримають.
İ, можливо, що вона
В долю цих двоϊх взяла.

40. Очі людям замилила,
Революцію зробила, -
Все!, - пора нам гнать мітлой,
Цей ходячий Геморой.

41. Захистить народ краϊни
Від Уляни – Скарлатини
Може новий президент –
Це не буде прецедент.

42. Всі ви так накерували:
Таргани всі повтікали, -
İ ви хочете, щоб ми
Другий шанс іще дали?!

43. Ні, не діждете, падлюки,
Не дамо вам козир в руки,
Бо ми знаєм, що давно
Ви – останнєє лайно.



44. € порядні люди в нас;
Покладаємось на вас.
Беріть в руки Украϊну,
Та кохайте, як дитину.

45. Бо лише така любов
З ями нас підніме знов –
Мов не випивана чаша
Украϊна люба наша.

46. Як не знищують ϊϊ, -
А вона все на коні.
Слава нашій Украϊні,
Бо вона існує й нині!


м. Черкаси
Валентина Філонич
10.03.2019

Г. С...
Одній не стати на крило.
Без двох – самому не злетіти.
Але двом долям повезло
В одну з’єднатися край світу.
Тобі пасує голубе, –
І я блакитне уподобав,
Як покохав нараз тебе
За гарний смак і пишну вроду.
Тобі веселість до лиця.
Мені – лице твоє до серця, –
Нехай закоханість оця
Ніколи з нього не зітреться!..
24.03.19

взимку всі запахи важчі й гостріші
дух аромат і парфюм і амбре
цей стане спогадом той стане віршем
хтось мов метелик до квітня завмре
глибшає день і ростуть перемети
взимку всі лінії леза гостріш
ляжуть вони й на перетині плетив
буква до букви плестиметься вірш

дні чорно-білі мов крила сороки
ночі чорніші за крики ворон
в слід потрапляють чужий твої кроки
в’ється над кавою дух цинамон
(наче дух божий над першоводою)
слово яке за щокою ти грів
паросток пустить зросте колядою
там де гойдаються стебла димів

там де пороша півсвіту покрила
припорошила нам скроні лишень
ніч збережуть цю воронячі крила
очі сорок віддзеркалять цей день
стань зупинися на лінії ночі
запахи зимні на повну вдихни
всі наче вірші – один кровоточить
ти відчуваєш – це запах війни

9.12.18

Коли завершиш путь земний,
Не помилившись ні на кому –
Висять борги, хоч вовком вий,
А ти не винен вже нікому.

На дистанції – четвірко первачів,
Кожен думає, що краще відпочив,
Що спритніший він за інших, що мастак,
Кожен хоче на високий п’єдестал.
Хто – навідчай, а хто спершу полічив, –
Всі відчули вболівання глядачів,
Кожен зранку – рівну пайку наче – їв,
Тільки в підсумку не бути нічиїй.
А забіг цей, далебі, –
майже в рівній боротьбі.
"Розкажіть-но, як ідуть,
Бога ради, а?"
"Телебачення ще тут
разом з радіо!
Загалом новин нема –
досить рівно все,
Пристрасті ж – не жартома
розгорілися!"
Номер перший – зразу пнеться у відрив,
Креше іскри, наче котиться з гори.
Переможною ходою – ціль ясна! –
Він наблизиться ось-ось... до казана.
Чом же мав такий приземлений мотив? –
Бо в дитинстві мало каші їв,
Голодав він у ті роки,
я б сказав, –
Устигав узути ноги –
і в спортзал.
Що ж, ідеї нам близькі –
першим кращі всі шматки,
Ну, а другим – що вже тут,
він все вивірив –
Щоб розрадити, дадуть
кістку з лівером.
Номер два – не знає цих жадань простих,
Він із ситих, він із цих, а може, з тих,
Він до успіху, до слави править біг –
Тож підносить ноги вище від усіх.
Він бетон на віражі
дістав плечем…
Краще нікуди, скажи?!
А він – іще!
Він стратег, він навіть тактик,
словом – спец,
Сила, воля плюс характер –
молодець!
Зібраний та сторожкий
І не лізе навпрошки, –
У Салоніки оцей
полетить за рік
І повчатиме дітей
в телевізорі,
Будучи, мов сто бійців,
загартованим
І при цьому вповні ці-
леспрямованим!
Номер три – зі скарбом літ і сріблом скронь,
Завжди другий він надійний ешелон,
Хтось у першому, напевно, захворів,
Ну, а може, його тренер пожалів.
І думки з серцебиттям
у резонанс:
Ех, старий, дає життя
останній шанс!
Він в азарті – мов хлопчисько,
мов шпана, –
Треба спурт – інакше кепсько
і хана!
Жде тоді на нього он
задній причіпний вагон,
Де старі всі імена –
їх інфаркт зміта,
Де місцям одна ціна –
всі плацкартні там.
А четвертий – той, що скраю, при межі, –
Ні для кого, ні для чого – так біжить:
Нажене – мовляв, на п’яти наступлю, –
І відстане – мов, що хочу, те й роблю.
Не ухопить перший той сласний шматок,
Не почепить другий лавровий вінок,
Ну а третьому – повзти
у відстійник, на зади...
«Скільки все-таки систем
спорт наш винайшов! -
Ось узяв він, скинув темп
перед фінішем,
Майку зняв – сміховина!-
світить спиною.
Поведінка бігуна
неспортивна є!
На дистанції – четвірко первачів,
Злих і добрих, альтруїстів і рвачів.
Хто з них що в житті сповідує, хто чий?
...Вже лопатки – наче крила в них. Мерщій!
І летить, летить четвірко первачів!

03.2019

Не кидай каміння помноживши осуд,
Не вір у ворожий брудний поговір,
А може ця жінка обпалений острів,
А може у прозу розпатланий вірш…

А може вона натерпілася вдосталь,
Бо ближні на плечі скидали хрести.
В той час як метал роз’їдає короста,
Деревам вдається з бетону рости.

Згадай, (у людині шукаючи шельми),
Як кроплені карти тримав в рукаві,
Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
Зневірений вщент – неофітом говів.

Просте – досить складно, складне – часто просто,
Прийми без засуджень, засудиш – прости!
Прости їй відвертість і право на простір,
Порочність повії, прогірклі пости́,

Дитину, що вільна, тому й навіжена,
Вагітність, безплідність, перерваний рід,
Що жінка – розніжена тутова грена,
Що мати – шовковий покручений дріт…

Що цей самородок незграбний і гострий,
Огранений роком до болю німим,
Сама собі роблячи кесарів розтин,
Готова померти – рятується ним.

1

Друзі пішли за вітром:
винні туман і мряка...
Всім допоможе "вітрум".
Снилася мла-Ітака.

Руно сухе і мокре
хтось колошматив, різав...
Дух розбудився - окрик:
"Лізь на верхівку Пізи!

2

Гойдалку прилаштую -
щоб засліпило сонце.
Буря звалила тую,
знайдене волоконце.

Змовчати, причаїти?
Бісеру маю трішки.
Ллються кисіль... сюїта...
Шлях - по жаринах... пішки.

3

Площі, кати, плакати.
Де миролюбно, чисто?
Недруга б розпізнати...
...тупцяє танцюристом.

Жок чи гопак - завзято.
Трішки спочинку, чтива.
Розчарування п'яте.
Муза відтак - щаслива.

2019

Спитаю в лоба, тільки не лякайтесь,
Хоч знаю - будуть дикі воплі, крик:
Писаки мають право на пихатість
Й цілодобове надимання щік?

Співав би, наче жайвір понад лугом,
Нехай би світ вигукував "Овва!".
Але біда - став схожий на ропуху,
Нахвалюю себе лишень: " Ква!", "Ква!"...

Вважаю, що у критиці несхибний,
Щось не до шмиги - брата словом "Гех!".
"Круті" митці, на жаль, до жаб подібні,
Талантом перекрикують колег.

У жартунів не та колоратура,
Смішний поліфонічний звукоряд.
А у поетів - надтонка натура,
Ізмалку люблять шану-шоколад.

Сідниця й ґедзь - враги-антагоністм,
А гонор - щиросердю опонент.
Всієї слави дурневі не з'сти,
А він кричить: - Знімай з глави кашкет!

P.S:

І знову ґвалт. З болота: - Я тут ліпша!
Послухай, як казати треба " Ква!".
Пробач, але мені потрібна тиша,
Сатира тут чужа. Оревуар.

24.03.2019 р.

...І добре,
Що не відреклися від ілюзій.
«Літаючі верблюди»
Не заважають літакам.
А в замки на піску
Ніхто не поривається вселятись.
...І добре,
Що безнадійних нема поміж дівчат.
І що жінки не знають своїх літ,
А ми, чоловіки, навчились це не помічати.
...І добре,
Коли день зайнявся для добра.
...І добре,
Як і добром той день скінчився,
Бо ж після кожного з своїх начал
Господь щоразу говорив:
«Добре!»

сіра відлига остання декада зими
промінь самотній блукає в насупленій хмарі
вірш цей маркітний на спомин про зустріч візьми
місяце лютий мій брате смутний фебруарій

мова прощання хай буде велична й проста
ми іще тут та думками уже ми не поряд
мрія здіймає вітрила неначе Трістан
щоб наречену-весну привезти із-за моря

глибшає день додає нам неквапом ще мить
разом із іншими ця пронесеться теж мимо
перед розлукою серце легенько щемить
кланяюсь в ноги учтиво о посестро зимо

випито трунок любовний і трохи на дні
ще залишається нам у твоїй срібній чаші
нарізно вже нам долати пороги трудні́
дні будуть довгі і пристрасні але не наші

сіра декадо остання ми разом немов
ділить Трістан із своєю Ізольдою ложе
та незборимо до іншої лине любов
подумки пестить він ту що забути не може

18.02.2019

садок вишневий і блокпост
колись хати, раніше, не зараз,
і лінія розмежування
як лінія життя на твоїй долоні
зі шрамом від опіку недопалком
рівно посередині
ти ж пам'ятаєш як це боліло
колись, раніше, не зараз,
зліва хрущі справа хрущі вже інші
ти обираєш лівий берег ріки
коли дивишся в приціл з правого
ти ложив обирати
та звалу нема майбутнього нема
минулого ще не придумали
ти захищаєш всі на світі хати
і мати хоче научати
але чого можеш навчитись ти
ти і так знаєш всі мати
і розрізняєш калібр міномету на звук
хрущі над вишнями гудуть

Уклін Вам, батьку, до землі уклін,
За подвиг Ваш у сімдесят чотири.
За ворогами гучно дзвонить дзвін,
А Ви із тими, хто жадає миру.

На фронті, з вояками, в бліндажі,
Під кулями і градами страшними.
Готова зброя, точаться ножі,
За Україну-матір в літо й зими.

Вже п'ятий рік воює чоловік,
Хоча зросли його сини й онуки.
На псевдо "Тихон" хтось його нарік,
Отут, із ними, радощі і муки.

Буває серце якось защемить,
Та йде вперед з далекої дороги.
На відпочинок має тільки мить...
Спочине потім, після перемоги.
23.03.19

1

Бува - купляє книгу дурень,
бо десь гортають і беруть...
І роззирається похмуро:
"Чому ж мої слова - як ртуть?
Їх розбивають водомети,
метуть патлаті деркачі...".

Всі подалися у поети.
Там не солодкі калачі,
там фонтануючі піари,
сатира нішева, дурман,
там є друзяки, мов татари,
і вибух-успіх - між оман,
є довгий список публікацій
і тлум очікувань юрми...
Хтось опинився у клоаці.
О ні, забруднені не ми...

2

Пройшла тунель самоочищень.
Дістати зірку чи вино?
А сонце літнє... Й муж мій ближча.
І краб жалінь повзе на дно...

В заміс на хліб - родзинки, солод.
Заварить муза стрес... і чай.
Гуде-шумить життєва школа.
За коси смиче Молочай.

2019

– У людей найцінніше – родина,
а герої – лише на війні,
а у серці – жива Україна,
що до смерті належить мені.

Як умію її захищаю
і як можу – за неї стою,
за правдиву історію краю
і за волю, добуту в бою.

Так міркують ліричні герої
неліричних сучасних пісень
у вогні революцій і воєн,
наближаючи радісний день.

Живемо! – і не хлібом єдиним,
і не славою. Щастя людини
у державі – найвища мета.
Є одна Батьківщина і мати.
Поки маємо що обирати,
то єдина стає саме та.

03/19

Невже поетичний ресурс слугуватиме майданчиком для образ, дошкульностей?
Автор Олександр Сушко має дві сторінки, піариться на наших іменах. Анонсуються такі тексти.
Минуло кілька днів. Автор не реагує.
Творча реалізація у руслі образ, непоетичному. Моє ім'я в тексті "Любов і Чорногуз", я для Сушка - "об'єкт".
Нова проза "Гавкун" автора не обійшла імені Ярослава Чорногуза. Книга сонетів зображена під псом...
Назва іншої книги "Пихокардія". Звісно, то натяк не на мою... Цитати кострубаті, вигадані.
Олександр у коментарях нахваляється "чихвостити, здирати луску...". Нахабство чи паранойя.
Я нагадую адміністрації про необхідність втрутитися.
Чому Сушкові дозволено знущатися над авторами? Ні бану, ні обмеження дій...
Привернути до себе увагу, викликати негацію таким вибриком - ось його ціль.

На інших ресурсах не приймають таких текстів Олександра. Прилюдно пише Вікторія Осташ, що це "паскудство", і не приймає тексти його на сторінку, де вона адміністратор.
А на ПМ таке вітається? Заради втіхи автора без почуття міри і такту.

Редакція Майстерень не бачила коментарів. Тому публікую тут


Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 12:44:47 ]

Ну і що це таке???
Треба звертатись до Адміна, щоб прибрав це неподобство.
Це не проза, це відверта неповага до авторів, упом'янутих у цьому з дозволу сказати тексті. Це і само-неповага, і втрата поваги до Вас авторів Майстерень.
Краще приберіть це самі, знищіть, і не ганьбіться, Олександре.
Те, що Ви зробили - огидно.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-21 12:28:40 ]

Приєднуюсь до вимоги Майї вилучити її ім’я із цього, вибачте, фарса (пан Чорногуз, очевидно, ще просто не читав). Пане Сушко, ви забагато собі дозволяєте. Не можна набиваєте собі ціну за рахунок інших людей, це неетично. Невже ви самі цього не відчуваєте? Я розумію, що ви провокуєте скандали, щоб привернути до себе увагу читача, але це не той читач, якого треба шукати. Краще мати їх менше, але достойнішіх. Ніяка «слава» не варта того, що ви робите.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-21 15:04:53 ]
Ви хоч розумієте, що написали?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-22 02:10:28 ]

Не тільки розумію, а відповідаю за кожне слово. Те, що ви самі не проти того, щоб ваше ім’я фігурувало у подібному контексті, нічого не доводить. Є люди, які ладні самі себе виставити посміховиськом, аби хтось збоку пореготав, але це – особливі люди і їхній власний вибір. Ті, кого ви тут зображуєте, цього не вибирали. Чи не хочете ви принагідно навести ім’я та прізвище вашої дружини, а також вашої сусідки та її чоловіка і дати їм прочитати? Подивитись, чи так легко відмахнуться вони від цього. У вас є почуття гумору, але немає гальм. Ви не розрізняєте, коли творча критика переходить у приниження особистості (не має значення, якою є ця особистість, тут літературний сайт, а не соціальний клуб). Не можна жертвувати репутацією одних людей, щоб розсмішити інших, особливо якщо ці люди прямо висловили своє обурення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 12:44:47 ]

Ну і що це таке???
Треба звертатись до Адміна, щоб прибрав це неподобство.
Це не проза, це відверта неповага до авторів, упом'янутих у цьому з дозволу сказати тексті. Це і само-неповага, і втрата поваги до Вас авторів Майстерень.
Краще приберіть це самі, знищіть, і не ганьбіться, Олександре.
Те, що Ви зробили - огидно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 14:02:59 ]

У мене двояке враження від прочитаного, Сашко. З одного боку я - вузькотемний поет, який пише тільки про любов і природу, пише якісь красивості (так ти називаєш мої Образи, вони не є красивостями, це Образи, а які вони - про це судить читач. Ти присудив так, це, звісно твоє право!), і природно, його твори треба тримати в курникові. З другого боку вони справляють враження, дають приклад для наслідування, навіть лікують. Це приємно, дякую тобі. Тут, як у дзеркалі, відображено твоє - двояке - ставлення до мене, як до літератора і, можливо, людини. Останнім часом наші взаємини з тобою покращали, ми конструктивно спілкуємось. То це, друже, не означає, що мене треба піднімати за рахунок приниження інших гарних митців, поетес, тим більше жінок. Згадай, скільки було у вас із Майєю Залізняк позитиву, і навіть творчі вечори ти для неї робив, скільки ВОНА допомогла тобі своїми порадами, не шкодуючи свого часу і ще й зараз допомагає, бачу, хоч нерідко, критично, але ж по ділу. То нащо ще й у ДЕНЬ ПОЕЗІЇ її отак "макати"? Ти хто, лицар, чи ти швондер, для якого нема нічого святого? Чи ти Макіавеллі, який цією публікацією застосовує тактику: розділяй і владарюй, щоб пересварити друзів, які разом давали тобі свого часу добрячого перцю за горе-публікації? Тобі це не вдасться, старий. Я не буду поривати ні з Майєю, ні тим більше з Любою Бенедишин, прекрасними поетесами, майстрами слова, з якими завжди йшов і буду йти пліч-о-пліч і в одній шерензі воювати. Я думав навпаки, що настав час і тебе підтягувати до нашого рівня і вливати в наші ряди майстрів, а ти отаке твориш? Поки що ти ще не дозрів до цього. Ця публікація у тебе, це "болезнь роста", як хтось із росіян казав. Треба збільшити дозу шляхетності в характері, зменшити дозу заздропідлості, стати вище над сварками і буденщиною. Вчитися, вчитися, вчитися творити краще і самовіддано працювати. Тоді зможеш стат одним із нас! Подумай. А цю публікацію я б справді видалив, як Люба Бенедишин тобі радить, вона не прикрашає ні мене, даруй, ні тебе! Отака моя - ДРУЖНЯ - порада!


На сторінках поетичного сайту афішуються образливі тексти. Де реакція адміністрації?

Занадто шалена потужність у вітру:
Створив атмосферу якусь непривітну.
Здається,тріпочуть та рвуться вітрила;
Не вщухне ніяк невгамовна ця сила.

Дерева хитаються в п’яному танці:
Їх віти безсилі, приречені бранці.
Буває, що падають сліпо, опально,
Вже вкотре, на землю, багатостраждальну.

…Поводить нестерпно себе буревій,
Спасіння одне, щоб сховатись мерщій!
У пошуках затишку, миру, добра
Згуртуємось разом, прийшла вже пора!

23.03.2019
Свидетельство о публикации №119032308310

Сипонула весна самоцвіти
По вологій і чорній землі…
Скромні крокуси – дивного світу
Досконалі творіння малі!

2019

- Читач, знай, буває різним...
- Красивим, поганим, грізним?

- Та ні, він буває, слухай...
- Активним чи мовить сухо?

- Ой, це таки не в тему,
відчуй же мою проблему,
читач своєрідним буває...

- І лестить, і сенсом вихляє?
Знову ж таки, він різний...
- Недуг лікувати пізно?

- Смієшся... який ти тактовний.
- Є душі, цинізму повні.
- А є читачі - мов сови...
Симпатики світобудови.

- Чи є читачі без дару?
- Піднось - крізь оманну хмару...

- Якщо альманах - у клозеті,
є користь - бо автор на злеті...
Якщо по листку відривали -
то щось мимовільно читали,
і це лиш письменника лишко -
де й ким засмальцюється книжка.
..........
2019

О читателях

- Читатель бывает разный...

- Красивый и безобразный?

- Нет, он бывает, слушай...

- Активный и равнодушный?

- Да нет же, это не в тему,
Почувствуй мою проблему,
Читатель бывает, наверное..

- Верный или неверный?

- Нет, не такой, он разный...

- Заразный и незаразный?

- Смеешься? Какой ты тактичный...

- А читатель?

- Бывает циничный.

- А бывает, что симпатичный?

- Да, бывает...

- Ну а бездарный?

- Нет, читатель,он благодарный...
Даже если книга висит в сортире,
Это значит - бумаги нехватка в квартире...
Раз по листку отрывает,
Значит, хоть что-то читает,
А писатель сам виноват.
Вот так-то, брат.

Елена Хоролец, портал "Изба-читальня"

А хто вона, ота проста людина,
Що дім будує, випікає хліб?
Яка душа у неї і родина,
Добро чи зло у глибині садиб?

Які думки вона вкладає дітям,
Чому навчає: правді чи брехні?
І щоб вони, і навчені, і ситі,
Жили на радість людям і рідні.

І, головне, щоб матері і тату
Була підмога, тільки підростуть.
А потім вже покинуть рідну хату,
Навчатися і свій шукати путь.

Батьки не вчились, бо не мали змоги —
Колгоспи, війни і голодомор…
А нині в інтернеті теги, блоги,
І президентсько-депутатський хор.

І ось вона, оця проста людина,
Не може зрозуміти, ну ніяк,
За що її, одурену, невинну,
Життя лишає зграя забіяк?

І звуть її тепер електоратом,
Галоші їй несуть і гречку теж.
І доживає в Україні мати,
Злодійства влади де не мають меж.

Яке майбутнє у народу буде –
Один говорить – так!, а інший – ні!
То як же в очі подивитись людям,
Бо хтось же винен у оцій брехні?!

Напишуть поети
пісні, і сонети,
та білого вальсу рядки
про дівчину милу і тиху могилу,
де мирно лежать вояки.

Співаємо пісню одну,
на інші не маємо часу.
Та не зупиняє війну
мелодія білого вальсу.

Були ми ліричні,
та іноді звично
ішли у одному строю
або у атаку за цінності вічні
і рідну Вітчизну свою.

Не чули ми, – браво! –
коли воювали
за кожну щілину і п'ядь,
але у окопі ми теж танцювали,
де кулі і досі летять.

А нині ми зрілі,
міцні, задубілі
спочинемо у споришах.
Танцюють над нами акації білі
і лине у небо душа.

Немає у пісні кінця
і пауз у білого вальсу,
аби пам'ятали серця
мелодії іншого часу.

03/19

Промайнула ніч, як тінь
Хмари жвавої над морем, –
І манлива далечінь
Знов ясніє перед зором.
За прочиненим вікном,
Сонцем збуджене світання
Світу біле полотно
Розфарбовує старанно.
Відкриваючи мені
Світ легенькими мазками, –
То запалює вогні,
То пригашує ледь гами.
Дух життя витає в них
І міцніє, і зростає,
Як число думок моїх
Про все те, що споглядаю…
23.03.19

Кохання наше осявало світ,
Де все навкруг буяло і горіло.
І ми удвох творили той політ,
Де говорили руки, серце, тіло.

Ми падали знеможено в траву,
Спивали від безсилля ночі, роси.
Там полини гірчили наяву,
Де ти лицем в мої шовкові коси.

Де зорі той серпневий зорепад
До рук, на трави кидав нам, під ноги.
Коханий мій, це сотні літ назад
Було не з нами… З нами край дороги

Петрів батіг сторожу виставляв,
І берегли волошки нас у житі.
Не буде нас. Залишиться земля.
І правнуки повторять все у літі.
10.02.18

Портал
розташувався у затоні,
в якому тільки хвильки безборонні
з мальками граються на мілині.
Довкіл човнів
немає, ні туристів…
Од вогнищ виразок тут беріг чистий,
а від пляшок, то вже і поготів!..
Є лиш
портал,
нікому невидимий…
Тож я, увесь міським пропахлий димом,
спрямовую байдарку в очерет.
Він шурхотить
і відстані охотить
до сутечі із тим, хто їх вкоротить
до доторку, до подиху в уста,
якими ти
мої уста стрічаєш
і тисячі парсеків
прирікаєш
на зникнення
в кохання таїні.
Тут відчуває власну неістотність
чужих зірок
стривожена самотність
і, по капот
угрузнувши
у мох,
машина часу із пробитим скатом
завмерла.
…

Вічність пахкотить мускатом…
Ми в неї
пішки
ідемо удвох.

2019

Коли змагаються щосили
Дощі з жадобою ріки, –
Високих круч похилі схили
Різьблять безтрепетно струмки.
Підступні впадини та вирви,
Кругом на пагорбах рудих, –
То заховаються, то вирнуть
Під час непевної ходи.
Вони, як присуди невтішні,
Безвинним чуті впервину, –
Мене підштовхують до віршів,
Яких і сам не поясню…
22.03.19

 
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань

В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет

Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу

У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент

Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада

Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди

Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь

О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?

Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?

Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?

Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?

О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань

Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?

Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних

Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто

Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?




 

***
А ми живучі, та на разі
електорату не стає,
коли на часі
і заразі
голосувати за своє.

***
А у Раді не їли цукерок
і ніхто не питає америк –
чи говіти пора,
чи нема у Петра
на парафію Юлі цукерок.

***
А у казні украдено немало,
а піймано... і кожному везе!
Петра піймали?
Дайте сала,
то й азіата Путю загризе.

***
А кому не чути, повторяю, –
злодію ікається «весна».
Є пророки раю
у своєму краї,
та годує бестію війна.

***
А на горі усі – партійні боси.
Готуйте булаву і ятаган.
Я Барбаросу
утираю носа
і не чіпаю шоу-балаган.

***
А на олімпі кругова порука.
Усі тузи готуються до злуки.
І кожна сука
умиває руки
і не минає кругова порука.

03/19

...віяло пальмове....
сонячний вітер...
Муза плете, не рахуючи петель.
Три пелікани наповнюють відра,
віти ожинні притоптує нетель.

Стан усевміння розлився чорнильно.
Час позбирати - і видати зріле.
Може, для когось близьке і живильне.
Жевріє стос... За вікном похмарніло.

Книга в курятнику - друг запроторив,
повитирає ганчіркою цятки.
Майя притихла між вір і вікторій.
Вийшли на плац безголосі дівчатка...

Вигини стегнами, голі принади...
Коси лягають на дині, кокоси.
Окрик праворуч: "..ну што тєбє нада?!".
Зліва смішок: "Парєшаєм вапроси".


Холодно, тихо.
Поезії кутик.
Звісно, контральто. Піднесена нута...

2019

То, хочеш коханкою бути?
Подобаюсь, наче Амур?
Е, ні! В мене є вже "трикутник"
І коник, що любить алюр.

А жіночка - сонячна казка,
Довірлива, наче теля.
Шуруй звідси, хтива любаско!
На тебе не всядусь охляп!

Не зиркай сердито з-під лоба,
Учора тобі вже казав -
Я вірний дружині до гроба!
Не ваблять чужі тілеса..

Хай вродою ти, мов Юнона,
Як бачу, то руки дрижать.
Не звабиш...ходім на балкона,
Полежим хвилин двадцять п'ять..

І хоч на м'яке я не ласий -
Незвідані долі путі.
Мій хрест - помирати на пласі
В лещатах любовних утіх.

22.03.2019р

Після обстрілу - тиша…
І зозуля мовчить
Хтось - комусь не напише
Обірвалося в мить…

Зирять кулі зі стволу
Смертний Гільзи мотив…
Свое Поле футболу
І Ворота з могил…

Хто керує цим Часом -
Світом Пороху й Гільз
На планеті "Донбасу"
Водопадом із сліз??..
21.03.2019.

У гримі чи без
граматика,
рікою – словес-
на патока.

Фанати(ки) з о!-
пахалами.
У фантиках що
шукали ми?

Вельбучне єство
бездарності
в полярності по-
пулярності.

03.2019

Сніги лежать. Іще пора безлиста.
Весна далеко…Квіти…Лобода…
З дахів звисають льодові намиста
І вимерзла у кухлику вода.

Ще брості досипають в снах зимових,
Їм рано прокидатися зі сну.
Співають зорі тиху колискову,
Майбутнє листя мріє про весну.

Тобою кров остуджена вирує,
Частина льоду – та кипить в мені!
Я не прошу любові, не старцюю!
Ти гордість не зборов у ночі й дні.

В мені живе моє кохання чисте,
Його у мене й смерть не відбере.
Душа оголена – мов дерево безлисте…
Безлистя душ – страшніше ніж дерев.

Чи прямий, як стріла, чи петель пелюстки --
що ми знаєм про час? про віки -- як вінки?
геометрію давніх і свіжих подій?
...Під ногами – щоденного ворсу сувій
уперед на короткий розгорнеться строк
на годину, добу, на один лише крок.
Чи майбутнє впливає сьогодні на нас?
Чи сучасника нашого болісний спазм
відкриває іржаву безвихідну кліть,
виправляє образу минулих століть,
в революцію слово «невинність» рече,
підставляє «Титаніку» мужнє плече,
на дві миті підтримує тисячі душ
і «святу простоту»* научає: «не руш»,
на костри інквізиції сипле дощем,
«Гінденбург» попередити прагне, і ще...?

Що ми знаєм про час? Про ходи навпростець,
про обтічність доріг, де початок-- кінець,
про незнані місця, що такими здались
ніби бачиш ізнов те, що бачив колись,
про September Eleven, що вчора зросло,
«коридори зелені» і хлопців, як скло,
про обличчя їх білі, що в оці мети
тріпотять прапорцями – до них ще іти --?
Чи розмова вогнів перекличних зника,
й зостається безсила досада терпка?
Чи спізнілих жалів розтривожений гурт
навперейми, незграбно лікує абсурд
клишоногих подій в голограмах часів,
і минуле прийма ретроградний посів,
там, де все відшуміло колись, відбулось,
відійшло, відболіло, але не зрослось?

у чорних зіницях вечірньої вулиці полиски фар
щемливі дощі жебонять негучні і сльотаві веснянки
цей березень – час мартоплясів манливих марудних примар
і їх королева – зваблива мов жінка із фільмів нуар
у неї слів – повний бокал а у мене – півсклянки мовчанки

і чорний вогонь її погляду ллється з-під брів раз у раз
у кадрі вона – крупним планом і столик у неї – навпроти
поодаль – завсідники пізнього бару бармен і шинквас
і дощ за вікном /необхідний в нуарі/ і саспенс і джаз
і очі пекучі й бармен підливає а я і не проти

тут чорного джазу пульсуючий звук і хрипкі голоси
тут склянка порожня моя а бокал її все іще повен
моя королево нуар нерозгадано суща єси
порань мене поглядом темним а потім зціли і спаси
дощить за вікном віє вітер з вологих легень улого́вин

зустрілися стрілки поблякли у чорних зіницях вогні
ілюзії березня тануть мов дух безтілесний мов геній
за столиком – порожньо кадри останні і титри дрібні
беру капелюха уявного – певно пора вже мені
вдихнути вологої ночі нуар у захриплі легені

21/03/2019

              І
Живу, здається, кількома життями:
одне – у сниві, інші наяву
запитують німими голосами,
заради чого я іще живу.

Існую... Багатію – маю вірші,
плекаючи надію, що серця
стають у бучі все-таки чистіші –
живі і непідкупні до кінця.

І не жалію. Ріжу «правду-матку»,
освітлюю невидиму пітьму,
даю зарядку тілу, і уму,
знімаю шляпу і стираю маски.
Але кому видумуємо казку
на цьому світі, й досі не пойму.

              ІІ
А десь на тому світі біля раю
у черзі душ заплакало дитя...
Яке воно пекельне це життя,
де люди є і нелюди бувають.

Одне собі нап'ялює вінець,
а іншого тримає ще на світі
не списаний до краю олівець
на тлі палітри охри і блакиті.

Ще є уява про усе земне
і є надія на життя небесне.
І все-таки очікую на весни,
коли земля очікує мене.
Бо як не жаль, нікого не мине
найвища міра – умирати чесно.

              ІІІ
І як то помирати сироті?
А як лишити квіти не политі?
Куди подіти неозорі миті?

Але не закудикую путі.
Якщо сьогодні падаю у тінь,
то, може, завтра буду ще світити?

03/19

Приліг. Авжеш. Причина - втома, вечір
Впіймалась миш… малеча… п’яна в дим
У пастці ж клей… я проти кровотечі
Невже… а що? Блукаю поміж рим…
21.03.2019.

Коли усміхається жінка,
То сонце виходить з-за хмари
І б"є в золотії литаври,
Коли усміхається жінка.

Як в жінки сльоза на обличчі
Й душа її плаче від горя -
Навколо все сіре й порожнє,
Як в жінки сльоза на обличчі.

Як світлої радості хвиля
Жіноче єство огортає,
То серденько ніжно співає
І щастя з"являються крила.

Хай завжди всміхається жінка,
Кохає і буде кохана,
Бо й справді вона - незрівнянна,
Коли усміхається жінка.

2019 р.

Подаленіла снів навала,
Як у світах дітей тепло, –
І час із пам’яті помалу
Усе стирає, що було.
А як же хочеться згадати,
В зажурі болісних утрат, –
Себе, спокусливо кучматим,
Межи піддатливих дівчат.
Та тільки де там!.. Не вдається,
Мов пил поснулий на траві, –
Збудити жаль якийсь у серці
Чи грішні думи в голові.
Неначе відстань невелика
Була подолана дарма,
Адже в минуле слід безликий,
Або й прикмет його нема.
Щодня стоїть в очах старечих
Німа, безбарвна та глуха
Непоборима порожнеча
Скороминущого гріха.
21.03.19

Весняний сад здолала дрімота,
Гойдаються гілки, немов куняють.
Неонова доріжка золота
Впадає в тишу змореного гаю.

Вечірня дотліває вже зоря,
Ховає руки вітер дивно-сині.
А попіл із неону – не згоря,
Ворушиться, немовби у каміні.

Лиш не тріщить, не йде із нього дим,
Ілюзія тепла, що погляд тішить,
Та не зігріє. Лиш проллє меди
Холодні несолодкі – в саду нішу!

20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

налетить розкуйовдить козацькі чуби очерету
і шукай цього вітра мов вітра у полі лови
як же бути на зламі епох і сезонів поету?
як не втратити тут як не втратити тут голови?

у міжчассі сезонів очікуєм гостро на зміни
пливемо крізь розлом у плиткій веремії смутній
ми ще тільки весну запросити прихилим коліно
а вже наші жінки вже стоять по коліна у ній

знов блукають закохані в млі березневого міста
мов сліпі одне одного прагне знайти цей народ
з тих часів коли тут ще лежала пустеля дебриста
коли неврів-будинів тут бачив старий Геродот

не життя а всуціль переломи епох і перерви
в день останній яких чергова нас чекає весна
мене будять будини й потроху знервовують неври
і в розломи епох зазирають старі племена

Вона чаїтися уміє –
Не сподіваєшся її,
Та нишком зло довкола сіє
Людисько, схоже до змії.

І хоч там як вона маскує
Підступні наміри свої,
Але недобре провіщує
Істота з вишкіром змії.

І на добро чекати годі
Ані в державі, ні в сім'ї,
Допоки нами верховодять
Людці з ментальністю змії.

Замерзлість душ і скрижанілість вулиць.
І сніг мете сріблистою нудьгою.
Промерзлість розповзається. І чулість
Зіллється із безликою юрбою.

Все втратить контури і стане білим снігом,
І серце ніжності застигне раптом.
І час за містом не летітиме вже бігом,
А спиниться й закрижаніє снами.

22 грудня 2018

Сніг веде у царство сну,
У застиглість, задзеркалля.
Не побачимо весну
У нестримності благання.

Сніг влаштує маскарад,
Де розчиняться всі маски.
І зими нічний парад
Прямуватиме у казку.

16 грудня 2018

Безкінечний туман потойбіччя
Нас укрив самотою юрби.
Відкидає життя на узбіччя
Найніжніші пориви доби.

Нас безжально туман покриває,
Пеленає в обіймах примар.
І крізь нього посвіту немає.
Запанує небесний Монмартр.

Біле вогнище ллється нестримно
І розплавлює душі живі,
Підпаливши фортеці незримі,
Де сховались гріхи вікові.

12 грудня 2018

Місиво з дощу і снігу ―
Це зими нічний кошмар.
Після денного пробігу
Ми впадаємо у жар.

Дощ і сніг злилися разом,
Як нещадні два кати,
Нас ведуть в безжальну казку
Без єдиної мети.

Все шмагають батогами
І підступно стережуть,
Стали злющими богами,
Кинувши все в каламуть.

9 грудня 2018

Як часто я хочу додому
В краї заповітних надій.
Яку доведеться утому
Нести, як важенний сувій?

Я хочу в краї невідомі,
Де казка на вітах цвіте,
Де тіні ночують зникомі
І сніг забуття не змете.

Як часто я хочу додому,
В гармонію, а не базар,
Де нам усміхнеться відоме
Величне сіяння Стожар.

1 грудня 2018

Мов подих віковічної зими,
Мороз ударив і обсипав листя.
І шепіт нестерпимої пітьми
Прокрадеться нечутно хижим лисом.

Мороз і тьма сплелися у клубок.
Вони ідуть війною світовою.
І наркотичний шал нудних морок
Згорить із навіженою добою.

10 листопада 2018