Ще свіжий сніг манив своїм завзяттям…
Ще вітер
Сніг
До ніг
Старанно клеїв -
Ви одягли своє найкраще плаття
і ми пішли крізь місто по алеї
Вгибався кожушок у пружне тіло
І рухались у такт дві рукавички
І я…
Чомусь
Поводився невміло
Ну де
І з ким
Набрався тої звички?..
06-12-2018

Ворожи мене , дівчино мила, чи не ворожи –
Збудить півень зорю і розвидниться ніч на світанку,
Перші промені сонця несміло одхилять фіранку,
До наступної ночі заснуть чарівні міражі.

Заворожений я дочекаю наступної ночі
І повториться все, як найперший розбурханий сон.
Нам так добре удвох, що ніхто розлучатись не хоче,
І ущухла війна, як потрапило серце в полон.

Не зайве обійматися. Найшло –
реалізуй веління свого серця.
Якщо даруєш іншому тепло,
то це тобі сторицею вернеться.

Цілуймо наймиліше на землі
у той момент, коли душа жадає.
Її лікують радощі малі,
коли тебе велике оминає.

І не жалій. Соромитися гріх,
що у людині чуємо людину
і тягне до своєї половини...
Плекай самоіронію і сміх.
Ми любимо, жартуючи, усіх,
та не на жарт кохаємо єдину.

Уночі поети нині сплять,
Перевірив - ніч сидів у неті.
Я ж бо настругав сонетів п'ять,
Муза виє: - Боже! Дай померти!

У Пегаса вперто мняв дійки
(він лошиця - це відомо точно!).
Я - творець! Сучасності акин!
Пре і пре поезія дивочна.

Мляво люд працює, більш жує
Чи ліниво бевзям ставить лайки.
А читає, загалом, своє,
Чи про себе розбира каряки.

Енцелад сховався за Сатурн,
Деймос підіймається над Марсом,
Ранок. Поетичний болботун
Твір озвучив у фейсбуці басом.

Червоніє від напруги чат,
Піниться як пунш словесне мило.
Гримнув після ночі водоспад
І цунамі віршик мій накрило.

Ніц уваги! Постику каюк!
Напирають табуном таланти.
Шаурму хутенько дожую
І усядусь одоньку писати.

05.12.2018р.

ой правдонько мила
ой правдонько люба
куди ти ходила
по гріх чи по згубу

ходила де звірі
ходила між люди
де дні ще не сірі
і легко у грудях

блукала очима
голодними світла
між крил за плечима
по сідлах і мітлах

дороги питала
водиці і хліба
і сонце вітала
у проблисках німба

на тебе чекала
в порожнім вагоні
у місті-вокзалі
у Божій долоні

чекала хотіла
тобі розказати
про все наболіле
і болем багате

чекала прохала
у вітру погоди
свічею згорала
до рані приходу

купалася в зорях
що мерзли в криниці
в полях що говорять
плекала пшеницю

в боях гартувала
відвагу і силу
та сліз не ховала
і горем не вбила

вмирала благала
у небо вростала
молитвою стала
і листям опалим

ой правдонько люба
ой правдонько мила
знекровлені губи
обрубані крила

31 Жовтня, 2016

мрійна міна… зміна кадра…
наливай по вінця чарку…
ми з тобою, друже, надра
у культурному проша̀рку…
хвилі… піна… сіль губами…
золоті золу молотять…
і торнадо… і цунамі…
дрантя латаної плоті…
для віршів сміття доволі…
зони… авгієві стайні…
королі голодні й голі…
тернами шляхи астральні…
і перкусій… і перверсій…
і сфуматно… і пастельно…
діти вірусних поезій
інфіковані смертельно…

І правда і неправда, і межа
Від хрещення були твоїм партнером
І скапує в твій сум чомусь іржа
Як оплески з балкона до партера

Гарантом виступав завжди Пегас
Він спину підставляв напрочуд швидко
І цокали копита наче квас
Коли його ковтало горло з криком

Судами ще не пахло, лише меч
Запихував охоче враз за ґрати
І зерна проростали з кровотеч
Коли їх цілували серцем Мати…
04-12-2018

Іде, кружляє, стелиться
Шумливо навсібіч, –
Роняє сніг метелиця
Невпинно день і ніч.
У білу млу похований,
Невелемовний світ
Од мене абстраговано
Пустелею стоїть.
То щулиться в приниженні,
То вирне пів-на-пів, –
Лякаючись наближення
Нещадних холодів.
Хуртечею обвинутий
До темноти в очах, –
Боюся сам загинути
В морозах і снігах.
02.12.18

Щоб написати вірш стовпцем,
Папір потрібен з олівцем.
Настороживши вуха,
Своє серце й душу слуха.

Тоді душа твоя співає,
В серці муза класно грає.
Слова самі летять струмком
І на папір лягли рядком.

1

Що сьогодні - добрі справи?
Відкидання спаму-бруду...
Сяду з котиком на лаву.
А скраєчку лялька вуду...

Золотавеньке волосся,
очі витріщила - злюща.
Голку витягти вдалося.
Хилитається гладущик...

У кафе "Політ" - безхатьки.
Може, їм віддати пледи?
Лементить на хлопця батько,
мати курить... кида недо...

2

Знала я казок тьму-тьменну.
Ой, реалії жорстокі...
Долюляю сокровенне,
відведу чужі мороки.

Хочуть рибоньки - не вудки -
суємудрі, недалекі.
Вітровій по насту - прудко,
на листочки рве Сенеку...

Доброта не гандж - чеснота.
Передбачення зловила.
Снився Гонта на банкнотах.
Залізняк стогнав - на вилах...

2018

Гуляв лісом Колобок,
Усе собі скік та скок,
Обманув і Зайця й Вовка
Та Ведмедя також ловко.
Думав, що найрозумніший,
Хизувався тим у лісі,
Але Лисоньку-куму
Обдурити Колобку
Спроба так і не вдалася,
З"їла Колобка кумася.

Висновок сам напросився:
Не хизуйся, не хвалися,
Що хитріший ти за всіх,
Хтось колись тебе теж з"їсть.

2018 р.

У гумористів клізмочки відерні
Лікують поетичний енурез.
Коментування ж недоступне. Знає "геній",
Що попаде під сатиричний прес.

Прибилася на сайт "княгиня слова",
Заціпило од захвату братві.
Читво митця, немов кістлява мойва,
Поези голос - здавлене "куві!".

Думки ж колег феміні до лампади,
Щодня по мордам новим твором "хрясь!".
А, може, графоман не має вади?
Потрібно хором вигукнути "Клас!"?

Відомо - завтра знову словом гупне,
Від реготу здригатиметься сайт.
Але..."коментування недоступне":
Читати - мо. Не мо куснути в зад.

Який конфуз!- братва гукнула дружно,-
Пожива заховалась у норі!
Дивлюсь на "вічне" сфінксом незворушним,
Ховаючи сатири пазурі.

04.12.2018р.

Рояль чи скрипка?

Сусідка чухає лобок
Мізинцем у помаді.
То що - писати про любо?
Дівчата будуть раді?

Гучне до біса "га-га-га!",
Бо гарно повечеряв.
Чутливість, цнота і жага -
Три клавіши натхнення.

Відкрив "рояльчика" бігом,
Пора втішатись грою.
Натиснув клавішу...Ого!-
Повіяло весною.

Натиснув другу - висота,
Нескорена вершина.
Штовхаюсь. Чується "Не дам!
У тебе є дружина!".

А третя нота - це огонь
Чи руйнівне торнадо...
Здалася фея аж бігом,
Усілася на скальда.

Оце такі мої гріхи,
Цілую милій пипки.
А за вікном зима, сніги...
Не вистачає скрипки.


04.12.2018 р.


Всьо чотко!

Кошлатобрових мудреців - товпа, засилля,
А особливо в Спілці (то є факт!).
А от жона зрання траву косила,
У мене з нею про ненапад пакт.

Із вечора не виорана нива,
Кабака загорнулась у кожух.
Зобидилася надвельбучна діва,
Що я про неї тиждень не пишу.

До того ж і кохатися не хочу,
Для мене секс - отрута, патоген.
Для хропаків забився у куточок,
Здоров'я ніц нема, на букву ге.

Не випив відучора ані грама,
Водицею освячую нутро.
Всьому виною - банерна реклама,
Увірувало серце в лохотрон.

Що буде газ дешевий, мед і сало,
На пенсію придбаю НЛО.
Але грошви чомусь нікчемно мало:
- Пиши,- чортяка шепче,- некролог.

Я б написав та кіт живе у хаті -
Його нікому в прийми не віддам.
Мене з усіх повиганяли партій,
Бо лідерам мій пес штани латав.

Депресія, скажу вам,- люта штука,
Пропав до світу зовсім інтерес.
Але знадвору прилетіла любка,
Ломакою по горбакові "Гепс!".

Печаль втекла, бо жінка надто гнівна,
Злякала так, що треба у гальюн.
Краса реве: - Полежиш хоч хвилину -
Розпатраю, а потім удавлю!

Шліфують длані держака лопати,
Із носа булька впала на траву.
Мужам щодня потрібно кайлувати,
Щоб голова не пухла як кавун.

В душі нірвана! Настрій - як годиться!
Сердити жінку - це великий гріх.
Увечері писатиму про циці,
Але спочатку пеститиму їх.

04.12.2018р.

Сумом скрипо́к
Сонний танок
Осінній
Ранами б’є
В серце моє
Тужіння.

Траурний дзвін
Дáвнішніх днин
Щоночі
Сльози журні
Млою мені
На очі.

Світом мене
Вітер жене
Не вщухне
Вгору, униз,
Мовби той лист
Пожухлий.

Розкрила нишком трухлі двері
В покритий мохом мій Едем, –
І стіл звільнили від паперів
Букети пружні хризантем.
Лише зітхнув, почувши: “Годі,
Палити, як раніш було…”, –
Та всі недопалки зі сходів
Моїми муками змело.
Уже не бігаю за кимось,
Аби позбутись самоти, –
Адже щоранку: “Не затримуйсь!..”
Мені пестливо кажеш ти.
А ще всміхаєшся відразу,
Ніяковіючи на мить, –
Коли я кволим рухом м’язів
Твій погляд хочу задобрить.
Моя спокуснице вродлива,
Вже не вві сні, а наяву
Знедавна вперше так щасливо
Запамороченим живу.
03.12.17

***андеграунд & класика***


Не барися у постілі.
Змовкли птахи, бо зима,
Та машинопотоки розбудять світанком.
Розпиши-но з апостилем
(що це- ти знаєш сама)
Вірш судомний, мов джига піратського танку.

Вийди кручами до славнозвісних могил,
Де Аскольда і Діра прадавніми зайдами вбито,
Де навала скосила колись до ноги
Нас минулих для того, аби нам майбутнім служити,

Не залякана протягом
Сірих зимових вітрів -
Я увечері всю на собі відігрію -
Ти писатимеш протягом
Часу про протягу спів,
І твій вірш я почути у постілі мрію.

Ти є темряви хтивозірковий політ,
У коханні і творчості неперевершено щира,
Ми творіннями нашими змінимо світ,
І зневірену хибу повернемо в істину Віри,

І своїм я ото стилем
Відповідь-вірш напишу
Про кохання двуєдності тіла і духу,
Вірним ставши апостолом
Грішної тебе, скажу
Як бажаю тебе відчувати і слухать.

Підкорися безсонню. З одвічних часів
Нам натхненно жадання у творчості множить і множить.
Не барися! Хоч соні поети усі,
Та поезії спати без нас усю зиму не можуть.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Св. №118120309579

Радість на футбольнім полі -
зародили бараболі.

Траса швидкісного спуску
Не для п'яних «нових рускіх».

На дистанцію для бігу
Намело два метри снігу.

На змаганнях з біатлону
Хтось поцілив у ворону.

Гандболістки із спортзалу
Ледве-ледве виповзали.

При такій грі хокеїстам
Вже не буде що поїсти.

Бідний форвард у офсайді –
Лівий бутс ніяк не знайде.

Запустив Микола списом
У корову попід лісом.

Більше диск до дискобола
Не повернеться ніколи.

Ой упав гімнаст на мати
І покрив їх люто матом.

Не стрибайте із трампліна
Там, де море по коліна.

Скільки грошей треба сьогодні,
Скільки грошей? А завтра ще?
Скільки треба , щоб був я хороший ?
А ,може, потрібно щось зовсім не це ?

Я мішок, мов той лантух із грішми
Кожен день щось я мушу і винен комусь
І терпіти цього я не можу вже більше
Віддавати усе я мабуть розучусь.

Я піду десь туди, де живуть білі люди
Що читають книжки і бувають в кіно
Я піду десь туди , де немає облуди
Де надія і віра, світить сонце в вікно…
03.12.2018

Були б ми ким, якби Господь
Не випалив вогнем на скрижалях
І не передав через Моше-рабейну?
Тими, кого Всевишній сотворив раніш?
Ні, набагато гіршими.
Ситий ведмідь чи лев хіба зачепить?
А ситий чоловік?..
Чи варто вдаватись до безглуздих воєн,
Як не менш криваві війни поміж сусідами?
...Непосильне ярмо Тори і заповітів для тих,
Чиї інстинкти нижчі од тваринних.

Багато тіл, та мало в них людей.
Багато слів і мало-мало суті.
Помпезності невмірена розкутість,
дарма, що на одвічному розпутті
відмінних діл від гарності ідей...

Так мало днів, а так багато тризн...
І зовсім мало серця і любові.
Метань багато, не'требу у слові
ще й лиць, що чим не знати ґонорові,
очей, із котрих бризочки трутизн...

Маліє втіх на кожному витку
крутих сходин до витоку, до себе...
Багато болю і... багато Неба
у болю тім, що виник не з потреби -
а дарувавсь іще у сповитку...

2018

Ще є у нас і милі, і єдині,
і так і має бути до кінця.
Немає золотої середини,
але бувають золоті серця.

Схиляється до терену калина,
яка йому весною до лиця.
За явором сумує яворина,
а молода чекає молодця.

Ідилія такою видається...
Але душі підказує сонет, –
поклич її і серце обізветься.

Найкраще соло все-таки дует.
Якщо поет не має дами 💕,
питається – який же це поет?

12/18

Які ми януси... Чогось
всі камінці летять у Раду,
за гречку лаємо громаду,...
А щодо себе — боїмось
оголосити голу правду.

Ну от візьми і набреши,
що ніби ти — поет великий
і, далебі, не без'язикий,
волаєш, – Боже, поможи...
А що почуєш? – двоєликий!

Когось нізащо вихваляв...
Хоча, буває, й за натуру
не добачаємо халтуру,
аби віночок не упав
на голову поета-гуру.

А чим же я не рядовий?
Не маю манії поета...
І не чіпляю еполети...
Ну то і що, що в час такий
у мене є свої акценти?

І не синиця у руці,
і не лелека вище хати,
і не у воду – всі кінці...
Порозкидали камінці?
А що, як нікому збирати?

Тоді й поезії – хана.
Бо не одної букви ради
і не за усмішку наяди
лунає наше, – Отче, на!!!
Є на Парнасі імена!
Але... не вистачає вади.

12.2018

Т. І...
Безшелесно, неквапно, зірчасто,
Після довгих чекань і зневір, -
Виринали сніжинки пухнасті
І бентежили видивом зір.
І кружляли вільготно й нетанно,
І знеможено падали вниз, -
Наче мрії потайні останні,
Що здійснитися не спромоглись...
03.12.18

 
адамівська чума заполоняє землі
сади зникають, хрипне тиша в снах
ліліт давно нічия не жона
вона пітьма, вода & щем і ~

о, не тобі належатиме злива
на зламі дня & ліхтарі мерхтливі
у контурах погаслих кольорів
зіниці змія кристалічний ебоніт

із них до серця промовляє ніч
бентежна & негаласлива
знай, що мине зимова сріберна війна

асфальт прогноять хижі & мізерні
аби розквітли неодмінні ефемери
& справдиться весна, її весна...




 

Кремлівський бог, насправді - сатана,
В прислужниках - пекельні людолови.
А чи у нас релігія одна?
Звичайно ж ні! У них - в патьоках крові.

Не брат москвин, а православний кат,
Молитва за любов - обман і підступ.
Із гномом війську вчинено парад,
Щоб освятити розбрат і убивства.

Чортяка думав, що зірвав вже куш,
Чекає Україну вічний погар.
Господь москву випалює із душ,
Очищує від тьми оселі Бога.

В Гундєєва трясеться борода,
Прокляття хохлакам ротяку пінить.
Та знаю - з Лаври щезне чорнота:
Кацапське кодло! Геть із України!

02.12.2018р.

Наш Бог

І знову сварка, горло душать лапи,
Черговий труп закопують у рів...
- Владарювати тут не будеш, рабе!
Тут все моє! І я тебе створив!

Для мене все одно - людва чи блохи,
На всіх одне генетики кліше.
Захочу - будеш все життя безногим
Або зроблю поетом у мишей.

Втішаюся коли в громах-загравах
Татьба і ґвалт, а друзі - вороги.
Не докучає забавка кривава,
Сусід сусідів нищить до ноги.

Я - добрий бог. За око вирви око,
Анафемою брата очорни.
З релігією провернулось ловко -
Вдягнув на люд міцнющі кайданИ.

Синів для бійні в світ приводить матір,
Стискає тато у руці обол...
Цей світ від неземної "благодаті"
Спасає тільки людяна любов.

03.12.2018р.

Дарма

У рейвасі ловити рибку гарно,
Вдалось у тьмі заскочити на трон.
Для сонних пришелепків - кодекс карний,
Мені (щоденно!) - податей мільйон.

Офшорами обплутую країну,
У кожного бабло з кишень гребу.
Працює на війну заводик мінний,
Купила теща газову трубу.

Хапаю так, що не знайти і сліду,
Розсовую грабоване в дірки.
Моїм діткам тут нічого робити,
Украв усе. Лишились кістяки.

Цілує люд огузок у Європи,
Росія теж копняк дала під зад.
Давай посадим борова в окопи,
Хай шанці риє кожен депутат.

Сусідські діти в мене просять їсти,
Усоте розкриваю свій гаман.
Ех, мрії, мрії, ви - опале листя,
Огорнуте майбутнє у туман...

03.12.2018р.

Відпусти її на волю, відпусти!!!
І забудь усі паролі, Господи
Не твоя, чужа стихія, восвоясь
Ти почуй як тхне повія поміж "Я…"
Відпусти Її на волю і відріж
І окрем нарешті долю, поруч ніж
Настромись і тішся дійством, заспокой
Крок зробив сміливо, дійсно, чули: - ой…

І скакали наші "бранці" містом слів...
І проснулись разом вранці, кожен млів
02-12-2018

...Краплини дощу та мокрого снігу
До себе самого питання, авжеш
Вже вибачаюсь, і нам не до смІху
Зухвальство пройшли, ще попереду треш…
Місто поснуло, у темряву вгрузло
Приперлись нізвідки, йдемо в нічию
Лебідко, лети, полиш праве русло
Воно у нікуди, шукай течію…
02-12-2018

Нехай слова мої, можливо, недоречні
Нехай думки чиїсь повторюють сліди
Нехай всі кажуть, що я бездар, безперечно
І що мені з усім цим не сюди

Але я йду , збиваючи коліна
Втрачаючи і віру , і любов.
А я все йду і розбиваю стіни
Лише із ран моїх стікає кров…
02.12.2018

ТЛО

Всмак доля взя́ла нас і вичавла́
Зцілована у прірві. Хай – пролог!
Весь рай уяв – дарма́. Вона тягла́
Між пустки зорь на дні перестог
Єство людське. Ніч п’яна вибігла
У пастку тиші (здичавілий смог
Навколишньої мряки). Людська гра
В зойк впала мить уда́ваних вимог
І згинула у ній. Душа! Перемогла
Пологи таїнства й любов? Є Бог
В пелю́стках офірованого дна?
Чи в тлі кохання – вічний епілог.

Павло Гай-Нижник
30 листопада 2018 р.

Відмотую, Боже мій, роки.
Вертаю у час до війни,
О, як же погано уроки
вивчали і доні, й сини.

Умию оплакану долю
надії озонним дощем.
Усе затихає поволі
і меншає ниючий щем.

І, – на тобі! – кулі, катюші,
нечувана зрада, бої,
і знову заплакані душі
вертають на кола свої.

Лишається п’ятою осінь.
Очікує шоста весна.
А літо одбігаю босий,
якщо доганяє війна.

Чужа самозвана еліта
нуздає на захід коня.
На сході триває різня...

Читаємо сури Завіту,
як маємо зайду любити.
То як не ридати щодня?

12.2018

Мені байдужа манія еліти.
Я сповідаюсь іншому кошу,
де між своїми нічого ділити.
Що гріє душу – те і ворушу.

Але цікаво, хто сідає зверху
і доїть за пів дулі солов’їв,
аби себе не ставити у чергу
нечуваних по писку комарів.

Та – хай собі. Усі ми неТараси.
Єднаймося і навколо війни,
аби не біля того перелазу
до трахнутої іншими «страни».

Стосується не того, хто читає
і відає, яка кому ціна,
а братії, що пику одвертає,
сортуючи полову од зерна.

Іде пора до осені. Курчата
оперені, готові до зими
і не біда, що буде їх багато
за дешево зарізаних людьми.

Хто відає, чи Шіва, чи Єгова
дарує нам навіяні слова?
До віщої священної корови
не заростає тереном трава.

Іду полями – босий подорожній,
викошую галявини й луги
і не питаю, де чиї боги,
і не боюсь, що, може, я безбожний,
і не такий, як може бути кожний,
бо віддаю усі свої борги.

12/18

А від порога стежечка вела
В долину до глибокої криниці,
Яка живилася із джерела
І кожен міг водиченьки напиться.

Навкруг трава зелена й верболіз
Та крихітні пелюстки незабудок,
Ще осока густа, неначе ліс,
Тепер тут тихо-тихо і безлюдно.

Колись один за одним люди йшли:
Хтось воду ніс у відрах коромислом,
Інший же зупинявся відпочить,
Бо працював у полі десь тут близько.

Та чиїсь коні вороні й гніді
Паслись на березі,за ними він приходив,
А хтось за перевеслом йшов сюди,
Із осоки крутив його й пив воду.

Нема нікого нині.Тиша скрізь,
Лиш соловей співає вечорами,
А ще - із осокою верболіз
Шепочеться, казки розповідає.

2018 р.

Люд обабіч пливе і від горя відводить свій погляд,
Щільно совісті глас огортає болотяна тиш.
Я ж не можу втекти. З покаліченим воїном - поряд,
Він не раз вже казав: - Кинь вантаж цей, інакше згориш.

Друг нікому не треба. Безрукого кинула жінка,
Із медалі не звариш борщу, і багатства нема...
Не печалься, товарише! Серце у мене як зірка -
Світла стачить на двох, тож хвилюєшся всує, дарма.

Все минулося, світом розвіялись запахи диму,
Зс віконцем горобчик присів на оголену віть.
Закінчилась війна, москалі повтікали із Криму,
У Донецьку Шевченко на площі центральній стоїть.

Вір мені, милий друже. Не варто вставати із ліжка,
Ти у комі поранений спав аж три роки у тьмі.
Я ж ночами не сплю, на холодній софі плачу нишком,
Наді мною схиляються лики померлих, німі.

Не повірив. Помітив у погляді втомленім смуток,
Щира правда для нього не благо - нагострений ніж.
Я питаю Творця: - Із хохлами ось так мусить бути?
Хочеш крові іще? Чи наситився? Що ж ти мовчиш?!

01.12.2018р.

Гойдається, мов маятник,
Із боку в інший бік, –
Любов’ю неприкаяний,
Журливий чоловік.
Гойдається, вслухається
У цокіт самоти,
В якій і стрижні, й гаєчки
Його благають йти.
Іти в світи небачені,
Бо потяг не затих
Радіти ще побаченням,
Журитися без них.
Але ним усвідомлено,
Що навіть навпростець
Ходив і був утомлений
Байдужістю сердець.
Хтось може уторопати,
Чому, із боку в бік, –
Гойдається без клопоту
На місці чоловік?..
01.12.18

світла чистого криниця
моря зір
глибина
ніч блукає по зіницях
гасне зір
де вона

де вона
дороги колом
забивай
забувай
невесна
думками голо
згуби рай
сон-трава

перейшла біда пороги
неба цвіль
чужина
і вирує до знемоги
в серці біль
бо війна

бо війна
голодна й хвора
пекла жар
раю гам
тиша сколота від горя
краю жаль
не віддам

не віддам свитину в зорі
і доріг
де ходив
по душі моїй прозорій
промінь збіг
молодий

дня опала
позолото
ти церквиць
не коси
йде не злива
я
на дотик
з громовиць
і сльози

22 Жовтня, 2016

Всього лиш навсього Піїт…
Всього лиш навсього бешкентик
Ось монумент йому стоїть
Очима в Світ і без кашкета

Всього лиш навсього Маяк
Всього лиш навсього Дороги
І невторопаєш ніяк
Коли сліпим пройдеш повз нього

Смиреність - ноша мудреця
До всіх, без винятку, повага
Де син зрікається отця —
Ти не почуєш там: - Наснаги!..
02-12-2018

Землетроща стихла. Злиньте, дельтаплани.
Порвані нарешті ланцюги-кайдани.
Тихі, непримітні - наче ті цеглини -
посідали близько Дій, Охрім, Галина.
Змучені обличчя, виснуть макарони.
Чаю їм налито.
Гримкотять вагони...

Зотлівають фото. Років через триста -
хто зігріє в тиші слів моїх намисто?
Кажуть - першорядна... Музо неосудна,
бузиновим соком барв сіренькі будні.

Стежечка зміїста.
Турнікети, рейки...
В курники спустілі - сойки, соловейки...
Есемески строчать снігурам сороки.
........................................
...де справдешні храми, мудрії-пророки?


2018

В домі безлад, брудний посуд,
ні чашки, ні миски.
А мені начхать на осуд -
вивертаю мізки!
В холодильнику "Донбас"
миша здохла зранку.
Певно, зашаптівся квас.
Не чіпайте мамку!
Є цибуля, бараболя,
листячко зелене,
три яйця є, дай їм волю,
злопають без мене!
Не гасайте, совість майте!
Зберігайте тишу!
Телевізор не вмикайте!
Мамка вірші пише...

Усі там ду́рні, окрім нас,
Нам прикро межи дурнів бути!
Ми простір множимо на час –
Ну хто ще годен так утнути!

Роздягши душі догола,
Спостерігаючи природу,
Отак сплітаємо тіла,
Що розплести буває годі.

І так сплітаємо слова,
Глузд посилаючи на муки,
Щоб не боліла голова
І не тряслись з похмілля руки.

А декому і невтямки,
Обкуреним дурманом слова,
Що ліпше тарґати мішки,
Ніж марно сіяти полову.

Випив мудрості піалу,
Вибився у люди:
Не годуйте кицю салом,
Бо ледача буде.

Розум у поважнім віці
Під бровами плеще:
Не показуй гроші жінці,
Краще дулю тещі.

Око глипає несито?
В бік штовхає Каїн?
Лізь у погріб до сусіда,
Краще як смеркає.

- Я для люду друг найкращий!
Геть погану владу!-
Це синок з прицілом бреше,
Буде депутатом.

Гендлярі торгують крамом
І живуть в достатку.
Бевзе, геть! Тобі не з нами!
Марш полоти грядку!

Йде війна? Відсижусь нишком
У цицьках м'якеньких.
Хай Амур хитає ліжком -
Ось який я в Неньки.

Відростив свиняче рило,
Заздрість звично душить.
А на цвинтарі могила -
Там ховають душу.

Там ховають Україну...
Залп, почесна варта...
Мій сусіда йде на бійню
Відомстить за брата.

01.12.2018р.

Коли життям посріблене волосся
Іще й сніжком притрушує згори, –
Мені здається нещодавня осінь
Теплішою від літньої пори.
Тремчу весь час від холоду чи віку,
Мов на незримих протягах бузок,
Що від тепла розталих трохи вікон
Нікуди не відходить ні на крок.
Мені б самому на гарячі плечі
Зіпертися, щоб не упасти ниць
Чи заблукати назавжди в хуртечі
Між горобин, акацій та ялиць.
Мені б тепер піднесення і сили,
Що додавали пружності ході
На схилах тих, що ноги підкорили,
Коли були прихильно молоді.
Мені б назад, по вогкій позолоті,
Побігти до співучої весни,
Яка привабно воскресає всоте
В моїх думках, мов найсолодші сни.
Мені б ізнову розпочати повість,
Дописану в ці безутішні дні, – ,
Про заново почати все готовність,
Але зима покрикує: - Ні!.. Ні!..
Не поспішаю, як раніше, жити,
Адже життя коротке і одне, –
Я завтра вже не зможу повторити
Сьогоднішнє веселе та сумне.
01.12.17

***
А на Азов наклали ВЕТО,
бо там усюди ІХТАМНЄТИ.
І Путя рад,
що чути мат
на всю околицю планети.

***
А у затоці Таврії сюжет
показує, що є ще ІХТАМНЄТ.
І як не одягни –
бодаються вони,
як у «Нові ворота»* барани.

***
А в наших на кону
три антилопи гну
і перемога партії ґаранта.
Дитячий мат поставив барану!
Та не йому виковуються ґрати.

***
А на переправі тай немає броду.
«Три кольори мої, три кольори».
І додалося три
до операцій «ы».
І є чим утішатися народу.

***
А у Криму закінчується гра
і має бути скорою розправа,
за те, що на ура
здалися за Петра
і дяді Вові не лишили слави.

***
А у Керчі ось-ось потоне міст.
Ну і яка, гадаєте, причина?
А Україна
буде винна,
як міжнародний терорист.

30.11.2018

Морозець, морозець, хай тобі вже буде грець.
Змерзли вуха, щічки й ніс.
Ти прийшов до нас, як гість.
І свою ти зменши злість.

Ти не хоче відступати,
Став ще більш лютувати.
Та й заліз за комірець
І до ніг добрався грець.

Так мене, мороз, дошкулив.
З тобою дружба — час забулий.
Та сильніший я за тебе.
Дам лупця тобі як треба.

Щоб прогнать Мороза-злюка,
Рука об руку сильно стука.
І розтер я щічки й вуха,
І бігав, як та завірюха.

Щічки стали як жаринка,
З під комірця пішла паринка,
Розігрілася стопа.
Мороз від мене відступа.

О Постуме, о Постуме… Квапливі
гей-гей роки минають. Попри шану
богам – старечих зморшок не уникнеш
і смерть тебе настигне незрадлива.

І хоч Плутона загоджай биками
за днів числом – хоча б і трьомастами –
змивають хвилі поступ Геріона
утричі велета. І Титій грізний

як і не був. Отак часи настануть
і нам усім, що живимось дарами
землі, переплисти ті води темні –
чи ти з царів чи хлібороб убогий.

Дарма ми утікатимем від Марса
кривавого в адріатичних хвилях,
дарма ми уникатимемо Австра,
що восени тіла̀ нам прошиває.

Ми маємо Коцит пізнати чорний,
побачити безславний рід Даная
й даремний труд Еолового сина –
Сізіфа, що у вічність котить камінь.

Покинеш все ти – і дружину милу,
і дім, і землю, по котрій ступаєш.
З-поміж дерев, посаджених тобою,
лиш кипарис тобі лишѝться скорбний.

А твій гульвіса-син твоє цекубське,
заховане за сімома замками,
коштовністю понтифіків достойне,
проллє бездарно на брудну підлогу.

Лети, лети, неторкана всіма!
Подалі від любові і наруги
Отих, хто простягав до тебе руки,
Хто перстня одягав і хто знімав.

Сягай висот незвіданих, нових!
У далі незбагненно срібно-сині,
Де мрії, наче зорі, – незгасимі,
Де Той, хто буде ставитись «на Ви».

Нехай і поміж ребрами щемить,
Бо вдома кажуть – ти уже не вдома,
І крила від огидності судомить,
А серце просить: «дай мені ще мить!»

Був той, що не обійдеться й двома.
Та кожній так про іншу наговорить,
Що вийдуть не кохані, а потвори.
І сам не ниций хлоп, а – Отаман!

Зворотна путь немов би і проста:
Вертають до любові зі зневіри,
З ненависті, вини… Латають діри.
Але ніхто з огиди не вертав.

Тому лиш будь, будь вірною… собі!
Горять мости, ламаються паркани,
І мить руйнує творене роками,
Зник вибір між to be or not to be.

Тепер вже не личить ні маска, ні грим, ні мейкап.
Обличчя, як правда, світає для тебе. І так
Ходити зручніше поміж лабіринтів та мап
Зимового міста. І поки палає маяк
Кав’ярні на вітрі, в снігах,
Душа моя тужить у цих берегах і словах.
В скуйовджених косах вітри і розмови, й світи
Твого милування. Цей погляд і не перейти –
Не переплисти, а йти і нести, і нести
У серці, як море. І доки цей захват не стих,
Викохую невороття
Твого і мого почуття…
2018

«Спізнився на літак...
Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
Такі-от сни з учора й позавчора.
Торік й позаторік такі ж вони були.
Поновлює потугу тіло уночі,-
Душа ж про день звітує перед Богом.
О невсипуща, знаю: непереливки тобі
Пояснювать невідповідність намірів і вчинків
Під незворушним поглядом Господнім,
Гріхи мої й огріхи брать на себе.
Мабуть, не раз вже поривався Він
Урвать оцю мою людську сваволю.
А ти переконать Його якось зуміла,
Що той, хто зараз спить, уранці встигне
І недороблене, й відкладене на потім надолужить...
Спасибі, душе, за твій неспокій невгамовний!
Удосвіта найперша з молитов буде ота,
Що поверта тебе з мандрівки в Горні Висі.

Вилазить боком, друзі, мартопляс,
Любові закортіло (навіжений!).
Попав гаргарі ангел під обцас,
Один лиш цьом - і пусто у кишені.

Заусінню бретельку зачепив -
Одразу шлюб. За посаг мудра теща.
Припнула зятя хутко до чепіг,
В хвоста і гриву словесами хлеще.

Що зароблю - зникає, мов туман,
Чіпкі до грошей в гарпій пазуриська.
Змарнів од катування хтивий фавн,
Вночі терзає жінка-одаліска.

В корівоньок цицястих є бичок,
В бичка - корівки. І немає тещі.
Моє ж кохання - темрява! Наврок!
Лягаю спати уночі, о першій.

О третій ранку підстрибом у саж,
Гноярку чищу на голодний шлунок.
Отак, братове, упірнув у блаж.
Всьому виною - клятий поцілунок.

30.11.2018 р.

Золота пора

На вибори! За злодієм - вперед!
Диви яка кабза велика в Мойші!
Оспівувачі влади люблять мед,
Талантик свій розпродують за гроші.

У лірика насупилось чоло,
Намацує мисля сюжетне русло...
Це все було. Це все уже було -
Булькоче гнійне політичне сусло.

Піїт перо вмочає у калам,
Малює читачам казковий замок.
А загалом - одна липка хвала,
Загорнута у ковдру обіцянок.

На банерах дурню читає люд,
Насправді - це "творив" голодний геній.
І я заочно татя похвалю,
Зліплю зі слів пласких глевкий вареник.

У мене слово сяє як алмаз!
Пегас у салі, в музи хитрий писок.
На вічне часу, братики, нема,
Пишу "джинсУ". Замовників до біса.

30.11.2018р.

І
Йдемо до мети чередою,
а душі неначе чужі.
Стидаються бути зі мною
великі поети й мужі.

Убрані у пір'я і лати,
спокушені позами ню,
суди затівають пилати,
улесливі пані – меню.

Немає дороги людині
у люди. Розмили дощі,
неначе цілушку у щі.

То я собі прісно і нині,
аби не труїти гордині,
не пробую кислі борщі.

II
На кобіту міняю кебету...
Про серйозне пишу жартома...
Може, еросу мало в сюжеті,
що реакції зграї нема?

Ні тобі соколиного писку,
ані клекоту з неба орла...
Чи немає од істини зиску,
чи оцінки собі не дала?

Невибаглива публіка хоче
не до Музи своєї у храм,
а на ідола п'ялити очі
як на Євині перса Адам.

Ще у моді сіріюче чорне.
І не пави, і не павичі...
Перекрикують білу ворону
сойки, одуди, дятли, сичі.

Аплодуємо світському леву
за його наготу металеву
і за охи та ахи пера.

Ой! А, може, писати пора,
як Адам, ублажаючи Єву,
видає порожняк нагора?

11/18

Пам'ятаю і ночі, і літо,
як були ми іще нічиї,
і навчалися щастю радіти
у літа найсолодші свої.

Я торкався до твого волосся,
ти сміялась, що ми ще малі,
бо учора ще бігали босі
по росі, по воді, по землі.

Як то файно удвох – на качелі!
І на чортове колесо – ввись!
Почуття долітали до стелі
як уперше за руки взялись.

Ми покинули ігри і танці
та й пішли до далеких отав,
де у тихій зеленій альтанці
я тебе несміливо обняв.

Заховався за хмару рогатий.
– ти кохаєш?
                   – кохаю...
                                А ти?
– я не вмію тебе цілувати....
Та єдналися наші світи.

Як же вабили перса дівочі!
Як сіяли налякані очі!

Як далеко було до біди,
до розлуки...
                 у вирі води...

Пам'ятаю...
              у місячні ночі
я літаю
              ...туди
                           ...не один.

11.2108

Ти ще грав би в дитячі ігри
У підземках найкраща тінь -
Учорашній забутий ігрик
І зізнатись у цьому лінь
Ти ще схожий на знак питання
Штовханини ти гострий кут
Ліпиш з іксу слова до рання
І не десь, і не там, а тут…
На папір як до мами з татом
Припадаєш усім єством
У здобутках - заклята втрата
І мізерний геть статус-кво…
26-11-2018