Де замети страшенні?
Наче і не було!
Гілочки, мов антени,
Ловлять перше тепло…

07.03.2019

Спогади посіяли неспокій
У душі ошуканій моїй, –
Де тепер ти, звабо синьоока, –
З ким щаслива в радості німій?
Забуття дрімуче павутиння
Так було змережене слізьми,
Що упасти мало неодмінно,
Між давно далекими людьми.
Тож і пригадалися повиті
Мріями наївними літа
І твої солодко-соковиті,
Мною заціловані, вуста.
Терпко пахли скошені отави,
Між горбами пружними копиць, –
Ти була покірна і ласкава,
Й безсоромна в сяєві зірниць.
Ти була бурхлива і глибока,
І шумна, й висока, як прибій, –
Де тепер ти, звабо синьоока, –
З ким щаслива в радості німій?..
08.03.19

Шевченко молиться ...
Щоправда, не так, як інші.
Не просить, щоб простилися гріхи.
Немає й слова про достаток.
Насамкінець лишив подружнє щастя..
То що ж він просить,
Не на коліна ставши,
А посилаючи потойбіч скутої льодом Неви
Життям стражденним болісні свої думки?

«Все на світі – не нам,
Все богам тим – царям:
І плуги й кораблі,
І всі добра землі..»
................................
«Пошли ж отим всесвітнім шинкарям
Із дукачами й талярами
Ще й пута кутії.
А нам, робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли».

«А що ж тобі самому?»- пита Господь.
«Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!»

Шевченко молиться...
Не все з тих молитов збулося.
До того ж і не так, як він просив у Бога.
Відтак молімося молитвами Пророка.

Запитай,поцікався,реагуй,дізнавайся
У життя свої правила стилів
У своєму світогляді запам*ятайся
Вдалим ракурсом скорених схилів

Не ховайся в причинах одіозних вітрин
Ніша ця - переповнена чаша
Приручайся до мудрості зодчих доктрин
Тут є розкіш - відібрана кава

У моментах будь пильним,хвилини спиняй
Редагуй досконалості риси
До свого раціону корективу додай
У тендітності сіль - перспективи

Розумій,вибачай,доведи,дозволяй
Креативність завжди у полоні
Ворогів в перегонах завжди визнавай
Був,і будеш їм кісткою в горлі.

Ви пийте, друзі, я іще наллю,
Забудьмо лихо оцієї миті.
Я з сулії у пляшку переллю,
Але про це не треба говорити.

Кохайтесь, друзі, поки ще живі,
Не втомлюйтеся ближнього любити.
Любов – не просто радощі в траві,
Але про це не треба говорити.

Не перелюбиш, та й не переп'єш
Усе, бо іншим треба щось лишити.
Та як на грудях руки вже складеш,
Тоді про це запізно говорити.

Вона вже холоду не здасться –
І пестить сутінь запашна.
Не йду, лечу – вдихаю щастя –
Нарешті вже прийшла весна.

І я знетямився неначе –
Зима-тюрма була важка.
І сам тепер од щастя плачу,
Мов скинув з пліч льодовика.

О любий березню чудовий,
У молодість мене зови.
Я мов народжуюся знову,
Як од Трипілля – рік Новий!

І хмар важких немає вати.
І небо чисте, як роса.
Співати хочу, щедрувати –
Яка краса, яка краса!

І навіть радістю іскриться
Вечірня місячна імла.
Якби ж зі мною, світлолиця,
В цю мить прекрасну – й ти була!

8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)

Мені колись циганка ворожила,
що доживу до ста, як не умру,
і що тоді нова чекає мила,
коли забуду першу і стару.

І ось тому, як незабутня казка,
явилась ти, аби у серці знов
заворушилась ластівкою ласка.
І що то є, якщо це не любов?

Подякуй долі, що і це немало,
коли приходить перша і остання.
За всі мої печалі і жалі,
за те, що я не перший на землі,
ти обняла мене й поцілувала,
а я й не знав,
          що це уже –
           прощання.

08/03/19

тихо так на дні душі
я лежу і мрію
налічу у небі шість
кольорових зміїв

серцем ковзають вони
розплітають вирій
завіконня сплять човни
в гавані квартири

сонце з видихами штор
набігає в ложе
трап до кухні – коридор
на дракона схожий

пожирає темноту
чайником димиться
ним я спогади мету
сум і небилиці

стіни – звабники для вух
без розмови тиснуть
я зворушую траву
легеневу киснем

і лоскочу кутик губ
прошу в тиші милість
у собі як на снігу
відбиваю крила

тихо так на дні душі
у колисці світу
лантух з німба снам поший
хай збирають світло

22 Січня, 2017

Кохайте жінку, дорогу найкращу!
Даруйте їй букети ніжності і щастя.
Сестра, матуся, донечка, дружина -
свіча душі, родини -берегиня!
Присвячує життя і вам, і вашим дітям,
плекайте цю найкращу квітку в світі.
Цінуйте та захоплюйтесь красою -
бузковою, медово-золотою,
липневою і зрілою, бо осінь -
солодкі яблука у дім приносить.
Нехай краса її ніколи не зів'яне!
Вродлива жінка та, яка кохана!
Цілуйте руки, що несуть натхнення,
любові та тепла благословення!
Хай ллються радощі вином по вінця!
Троянди й діаманти серця - жінці!
2019р

Радієш сонцю, мій ірландський друже!
Не зустрічав тебе уже давно…
Скучаю за високим штилем дуже,
зеленим білих віршів полотном.

Бурхливо-прохолодно-ніжним морем
із видом сивих замків, як і ти.
Дивує щира українська мова,
що навела з русинами мости!

Вже другу сотню топчеш торфовище
за себе і за батька… Молодець!
Всього було, та й зараз вітер свище
над головою, й це ще не кінець.

Бо недарма ж говорять мудрі люди,
що суть життя – постійна боротьба.
Хай святом стане пересічний будень
і довго ще зове твоя труба!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Давайте візьмемось за руки,
русини, щирі українці,
аби у ці часи розпуки
нам не пропасти поодинці!

Дружина клопітка майнула треном,-
Усе по колу – діточки, плита…
Спинись, кохана! Сядь побіля мене!
Втомила безкінечна суєта.

А шлюб для нас і досі є розмаєм,
Розчулився, в очу блищить сльоза.
Вдихну тебе - і знову оживаю,
Торкнуся - то злітаю в небеса.

Все просто: жінка - серця половина
І джерело осонцених рулад.
Без тебе - як усохла деревина,
З тобою - молодий вишневий сад.

Коли лягає спати сонця м’ячик,
А я з Морфеєм Летою пливу -
І в снах тебе щоночі, мила, бачу,
Не наживусь тобою наяву.

Весна. До сонця тягнуться тюльпани,
Збудились після довгої зими.
О, як же я люблю тебе, кохана,
Крильми пестливо душу обійми.

07.03.2019р.

Боюсь тебе, як самоти ночами,
Як блискавки раптового вогню, -
Боюсь тебе, як згадки, що без тями
Свідомість розтривожує мою.
Боюсь тебе, немов уколу голки,
На гострий біль очікуючи, плоть, -
Боюсь тебе, як смертної прополки,
На грядці укорінений, осот.
Боюсь тебе, як строгої покари
За позабуті й пам'ятні гріхи, -
Боюсь тебе, як наболілих марень
Про шепоти і гамори глухий.
Боюсь тебе, мов холоду могили,
Як шурхоту печального вінка, -
Боюсь тому, що стало мало сили
Для любощів у тілі козака...
08.03.18

Сірі пасма вогкого туману,
Мов куліси, виснуть край води, –
Дай востаннє я на тебе гляну,
Щоб запам’ятати назавжди
Очі ці, що зорями палають
В охололій вдосвіта імлі,
І лице, засмучене до краю
Тим, що грішні радощі малі.
Хоч мені не хочеться сьогодні
Спалювати залишки моста, –
Як печать, відтиснута й холодна,
Поцілунок гіркне на вустах.
Квилить чайка, наче кличе ранок,
Голосом нестерпної нуди, –
Дай востаннє я на тебе гляну,
Щоб запам’ятати назавжди...
07.03.19

Спілкуємось на відстані, а дні
мерехкотять дорожніми стовпами.
Наснилося опівночі мені,
що не кохання - повінь поміж нами.

Я на одному березі, а ти
на іншому до мене тягнеш руки...
Мовчиш...Ядуча туга самоти
цвяхи вбиває в небеса розлуки.

Звикаю до відсутності тепла,
прискореного подиху, незримо.
Не виплаканий біль, не зіткані слова -
у ланцюжку думок -печальні рими.

Втомилася...Відносини - чудні...
Не прихилитись, поглядом зустрітись.
Короткий меседж - рибою на дні,
парфуми в бандеролі - мертві квіти.

Душі не обіймав безкрилий птах,
без весел ми розірвані канати.
Не склалося... На різних берегах.
Не надбано, то й нічого втрачати!
2019р

Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.

Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.

А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!

Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.

06.03.2019р.

думки побігли колом по словах
і зупинити їх вже небезпечно
і вже не храм – крамниця – голова
кадила і лампади – недоречні

торги ідуть за душу і життя
за тридцять срібняків і кусень хліба
за рідний за плечима рід і стяг
за перше "геть" і за останнє "вибач"

за право називатися людьми
і неможливість бавити закони
за ляпаси і птаху між грудьми
з якої б малювалися ікони

ніщо не йде до неба задарма
ніхто не відлітає без причини
і сніг живий допоки ще зима
не спить війна і дихає у спину

солоні подихи її у всім
в немилосердних свіжих похоронках
у безпритульнім вогнищі моїм
в якім згорають простота і тонкість

воно тремтить на спусковім гачку
перекидається щораз на лики
що тишу кришуть зойком нетривку
таку безвинну і таку ще дику

20 Січня, 2017

Зоре моя світанкова,
Чистого неба блакить!
Вийду я вранці у поле,
Де в росах пшениця стоїть.
Стиглий, налитий колос
Хилиться до землі.
Будемо, будемо з хлібом.
Радість яка мені!
Будуть у нас паляниці,
Будуть у нас пироги.
Є в нас майстри-хлібороби,
Славні мої земляки.
Ненько моя, Україно,
Всі ми діти твої.
Хай буде хліб і до хліба,
Щастя тобі на віки.
Щастя тобі та долі,
Зелених весняних барв.
Сяй же яскравою зіркою
В сузір'ї незалежних держав.

***
А у лікнепі є іще піїти,
але немає ще кому узріти,
куди подіти
їхні кондуїти,
бо і в Інеті є іще піїти.

***
А у ліриці є ще новатори,
що виписують, наче аматори.
Є обрубок – бува’,
Буде й рима нова,
бо аматори – це ще й новатори.

***
А порноєресь типу – дать
асоціюється із ..ядь,
бо краще – дати
й пам'ятати,
що куца форма в мові – ..ядь.

***
А у генія є наратив
і немає такої цитати,
на яку є пісенний мотив.
Залишаються мати...
А де їх узяти,
поки мати чужий наратив?

***
А профі у фаворі не дарма.
Несуть таке, що годі зрозуміти,
де ні ума,
ні логіки нема,
коли і профі – вигадки еліти.

***
А на рану насипали солі
і ятріють болючі жалі.
І летять у Малі
солов’ї й журавлі,
бо на рану насипали солі.

***
А зоїли наїлись від пуза
усього, що накоїла Муза.
Уявімо на мить,
що у неї болить,
поки неуки пишуть від пуза.

***
А живий Тадейович Максим
не одного приучав до рим.
Є чого радіти –
деякі піїти
як живий Тадейович Максим.

***
А цабе-тамада із Вапнярки
учиняє нечувані сварки.
І побили, таки,
віршарі баняки
за великого гуру Вапнярки.

***
А соколи, орли і журавлі –
це найпалкіші птиці на землі.
Займуть у світі
всі орбіти
лиш соколи, орли і журавлі.

03/19

Вино кохання теж буває різним:
То меду смак, то полином гірчить
І кожен у житті п"є його, звісно
Та не шкодує він про оту мить,

Коли уперше той напій любові
Покуштував чи трішки пригубив,
Хоч із солодкого зробитись може він
Солоним і терпким, стати й водою.

Та все ж, коли відчув той смак кохання,
Котрий дурманить чарами й п"янить,
Прожив на світі недарма він значить,
Щастя безмежного пізнав чудову мить.

2019 р.

Коли дорослішають діти -
Батьки старішими стають,
Але в одне бажання злиті
Єство дітей і предків суть.
Усім нам хочеться кохати,
Стрімким рокам наперекір, -
Одним уперше і - вдвадцяте
Тим, хто в чуттях не знає мір!..

Люди як люди, - на ближнього точать ножі,
Брешуть і крадуть потроху - нічого нового.
Кличе сусід-погорілець: - Братва, поможіть!
Часу немає, усі розмовляють із Богом.

Моляться щиро, долівку шліфують лоби,
В кожній хатині хрести, в позолоті ікони.
Щирий вірянин джергоче: - Спасіння купи.
Грошей немає? Йди геть! Хай поможуть закони.

Виє розлючений люд: - Тут усе не про нас!
Ангели в небі незгідні, вигукують: - Правда!
Комин чорніє, утомлений присок погас,
Торбу на плечі, дружину під руку - і гайда.

05.03.2019 р.

П’ю на балконі чай.
Ніч зігріваю подихом
І надихаюсь спокоєм
Осені тьмяних тем.

Мої думки - десь там
Зорями сивобокими
Міряють відстань роками…
Круками глушать щем.

Тиша, немов імла,
Світло душі приборкує.
Я на устах вихоплюю
Присмак весняних днів.

Пам’ять - вона така:
Бавиться в ігри з розумом,
Віршами або прозою
Нитку веде між слів.

Вкотре усе міраж...
Ніч обіймає холодом.
І обсипає золотом
Плечі старезний клен.

Знаю: іти пора,
Та видивляюсь в темряві
Спогад, в якому тепло нам,
Той, де завжди весна.

2018

Коли ти дав нарешті серцю лад,
Оголосив своїми всіх дівчат,
Заплутався між ніг їх і грудей,
Занурився у сонячний коктейль…

З’явилася любовна половина,
Але не дівчина.
На жаль, дружина.

А нічого не має зворотної дії. От бачиш:
Я сповільнюю крок, бо до сонця не в силах дійти.
Цього року весна, заколисана вітром, не плаче.
А ти?..

Значно легше отак в самоті, без турбот і чекання.
Я сповільнюю час, бо занадто вже звик до зими.
Ця весна відшукає глибокі нові сподівання.
А ми?..
5.03.2019

Чотирнадцятий в лютому день:
Валентинки, цукерки, квіти, -
А кому себе ніде діти -
має свято вцілілих кишень.

Чи святкую? Святкую, мабуть,-
Літра кави та бутер із сиром,
І збираю себе як ртуть -
намистинки в єдине ціле.

Тридцять дев’ять: у грудях вулкан -
Булькотить і клекоче лава,..
П’ю чайок на цілющих травах,
Що шаманить мені мій шаман

Заглядаю в стурбовані очі,
Як у келих з п’янким каберне,
Де ж ти так накосячив, мій Хлопче,
Щоб отримати в кару мене?

Бережіть себе, мої любі,
Не чекайте якогось дня
Пам’ятайте: ми смертні люди –
Пийте каву й кохання щодня

))))))))))))))))
02/2019

Сходами спіральними – як по різі гвинт! –
у фортецю вкручуюсь я з останніх сил:
дівчина із бластером тягне в лабіринт,
а чаклун з комп’ютером прикриває тил
в’язню паралельного простору, а чи
перпендикулярного механізму мрій,
де вогню цікавості ревище, вночі,
знов і знов примушує їх до спільних дій
рятування космосу від бридких істот,
рятування розуму від наглядачів…
І тече фортецею радіочастот
квантова заплутаність формул та мечів.

2019

Всесвітньовигідна печаль
З’їдає очі. На хвильку
Мені так стало жаль
Сьогодні навесні літа дівочі.
Почали танути сніги,
І потекло зі стріхи,
Та повернулися граки
На свої віхи.
Природа швидким потягом іде
Через поля, озерця і долинки,
То ніч, то день, то день, то ніч,
Відтинки як зупинки.
І ця одвічна водоверть, -
В прозорому струнку травинки,
Учора була чорна ніч і біла смерть,
Сьогодні - світлі й радісні хвилинки.
І душу, як природу, заповнює любов,
Я по весні, неначе птаха,
також відроджуюся знов.
8.03.2018р.

В храмі Юпітера молились два сусіди.
Один – жаднюга був неабиякий.
Другий – у заздрощах не мав упину.
Кожен просив, що підказало його серце.
Юпітер вислухав обох і зголосився
Вдовольнить прохання. Щоправда, за умови,
Що сусід отрима те ж удвічі більше.
Погодились без зволікань обоє.
Просить жаднюга, аби вся в золоті була кімната.
Так воно й сталось. На радощах заглянув до сусіда
І мало не спритомнів – дві кімнати вигравали злотом.
Гіркаву усмішку зауважив господар і просить:
«Виколи жаднюзі око, щоб не зазіхав на моє добро!»
Сказав і враз усе йому стемніло доокола.

P.S.
Чи стало це уроком для потомних?
Ні: люди готові скорше вчити, а не вчитись.

Погоджуюсь на все, мені не стане гірше.
Візьми, що хочеш - стільки, скільки донесеш.
Я поділюсь скоріше хлібом, а не віршем.
Спроможня чим завгодно сонцем і дощем,
і сукнею тією, що пасує дуже,
і навіть чоловіком, вже давно чужі...
Бери, що заманеться, заздрісний, мій друже,
та не чіпай душі, та не чіпай душі!
2019р

ВИДІННЯ

День ночі настає пророчий,
Враз вимкне світло в небесах
У мить одну таємний кормчий,
Росте бо пліснява в серцях
Рясною пошестю. Охочий
Торує люд примарний шлях
І ліпить пустку сліпий зодчий
Під оплески юрби в потьмах
Мізків отруєних. Дім отчий
Діти знебожать, зтруть у прах.
Зів’яне в душах сад урочий
Й страху́ не буде у гріхах…
Лиш глас знімілий і співочий
Віщатиме про тихий жах…

Павло Гай-Нижник
5 березня 2019 р.

Здрастуй, весно! Сапи та лопати
Просяться ізнову на межу.
Ступор: працювати чи писати?
Труд важкий. Тож ліпше попишу.

Нащо ті мозолики криваві,
Спинка, що зігнулась у дугу?
Є перо, м'які пейзажні барви,
Та про це нікому ні гу-гу.

Мріють куртуазні маньєристи
І Пегаса тягнуть за хвоста.
Зі сльозинок в'яжуться намиста,
Кожен твір - трагедія! Біда!

Тане в роті пресолодкий пляцик,
Та лунає в інтернеті клич:
- Вигнати усіх писак на працю,
Щоб орали землю день і ніч!

Хай клепає люд дзвінкі монети,
Харч та лахи тягне до хором.
Ми - не трутні, а митці-поети!
Наша праця - шкрябання пером!

05.03.2019 р.

Ліки

Над вухом булька луснула! "Апчхи!"
Грипозників у транспорті до біса.
А в мене вуса й борода сухі,-
Вродливице! Хутчій цілуй! Не бійся!

Весна-красна забарвлює носи
Рожевими припухлими тонами.
Сумує люд, бо нежить - не плезір,
Голівонька бо-бо, важка, мов камінь.

Бузько додому рушив у політ,
Небавом соловейко тьохне в пущі.
А ти - ериновірусів обід.
О, де ж ви, де, пігулочки цілющі?

Колега ж мій - небоєздатний муж,
До жінки зась залазити під ковдру.
До Бахуса у гості кроком руш!
Вковтни відро гарячого кагору.

Потрібен кожен світові поет,
Вони ж - слабкі, підчеплюють мікроби.
Для хворих оковита - чистий мед,
Нехай щодня полощуть спиртом пломби.

04.03.2019 р.

Тяжка судьба

Тиша, місяць, зорі...спить під боком любка,
А мені хоч слоників рахуй.
Подарунок долі, а чи каменюка?
...а задок чудовий! Тьху, тьху, тьху!

Кинув би до біса, бо щоденно гавка
І жене під гробову плиту.
Язицюра довга, ріже як ножака.
Та у ліжку - Господи, рятуй!

Що та Камасутра - вправи для монахів,
Євнухам безсилим на десерт.
А у нас щоденно линуть охи й ахи,
Тлустим був, а став за рік шкелет.

P.S.:

Виспалась Єлена. Торсає Паріса:
- Вже прокинувсь? Ну, тоді "працюй".
Шепче вирок мойра: - Не бунтуй, змирися,
Бо пошлю моторнішу за цю.

04.03.2019 р.

А вночі біля мене з'являється тінь,
Ще густіша від ночі. Сидить в узголів'ї.
Часом - справа. Але як правило, зліва.
Біля серця і сновидінь.

Має обриси твої і запах твій.
В неї губи такі, як твої, на дотик.
Я вдихаю її, і нічний наркотик
Загортає мене у сни...

Там сліпуче сонце, карпатський плай,
Море зелені, пахнуть грушки і сливи.
Ми з тобою в обіймах. І ми щасливі
Розглядаємо небокрай.

Десь далеко за ним у осінній млі,
В передранішній кволій тиші
Стереже твої сни і читає вірші,
І волоссям бавиться тінь.

листопад 2018

І самотність, настояна на вині,
Перелита вином,
Перемита виною,
Проростає гірким полином у мені,
І гірчить, і болить
У раменах чужою.
Чужина... Що ти знаєш про сни наяву,
Коли рівний асфальт
Пробиває непевність?
У самому собі пробиває діру,
Коли час грає гру,
І ця гра - проти тебе.
Не шукаю ні спокою, ні жалю.
Серце твердне,
Байдужість стирає до межі.
Я усе ще живу. Я усе ще люблю.
Але часу на щастя
Щоразу все менше.
22-02-2019

***
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

***
А орлу признатися не легко,
що йому до чаплі не далеко,
куцому – до зайця,
зайцю – до паяца,
а мені – до вирію
лелеки.

***
А коли у мене є хвилини,
то міняю миті на години,
вечори – на ночі,
дні – на тамагочі*,
а чужу кубіту
на єдину.

***
А на мені, говорячи на ідіш
або на мові ішака-совка,
далеко не заїдеш,
де сядеш, там і злізеш
як не у терен,
то на їжака.

***
А я такий, що море по коліна,
коли й тону, усе одно гребу.
Тоді ніяка піна
й переміна
мені і не указ,
і не табу.

***
А по мені – що дзвони, що кімвали,
аби іще дожити до весни.
Усе одно весільні генерали
подивляться на хобі небувале
як на нові ворота
барани.

***
А у мені живе своя людина,
але моя душа не те, що глина.
Зелена мурава
ще донесе слова,
які перекладе
своя людина.

03/19

Що мені в житті допомога,
Перш за все – це віра,
Всевишній поряд !

Звертаюся до нього я щодня:
Сила Божа, сила Небесна,
Защити і охрани нас,
Ангели – хранителі,
Крилами охраніть нас !
4.03.19 10.15

Домашній затишок,
Бажання кожного мабуть,
Потрібно неабияких зусиль,
Створити простір для життя і мрій!

Крім стін, які як кажуть,
Теж допомогають,
Комфорт, тепло,
Повітря чисте,
Квіти в домі,
Як це гарно!

А головне – це почуття,
Що в домі, як в фортеці,
Повага,підтримка,
Допомога і любов,
Спокійним, впевненим,
Щасливим відчувать себе!
4.03.19 10.00

У тебе очі голубі,
А я гадала - сірі...
Знов усміхаюся тобі,
Бо - "кожному по вірі".

Зійшов, як ангел із небес
У безлад і задуху...
Щоб на світанку ти не щез,
Тримай мене за руку.

28.02.2019

А тоді, як сніг розтане,
Крига скресне на ставку,
Побіжить струмок лугами,
Його пісеньку дзвінку

Чують трави та звірята,
Ще - дерева і птахи,
Квіти будуть розпускати
Свої ніжні пелюстки.

Вітерець повіє теплий,
Сонце вигляне з-за хмар,
Прилетять граки й лелеки,
Кілька лебединих пар.

І "веняночки" полинуть,
Їх співатиме дівча,
Усе радо та гостинно
Красну-весну зустріча.

2019 р.

Я знала, що поряд, коли дуже важко,
зі мною була зачарована пташка.
Молюся, чекаю, надіюся, вірю,
вона допоможе здолати і звіра,
і тугу затяту, що в серці гніздиться.
До мене щодня прилітала синиця.
Вдивлялася пильно крізь шибку віконну
Проникливо в душу, знов на підвіконні
насіння склювала, ні крихти зернятка.
Злетіла, в блакиті лише чорна цятка.
2019р.

Чи Божий рай сотворено для зла?
Дніпром течуть біда і чорна зрада...
Загусла кров прилипла до весла,
Десь там, на дні, лежить убита правда.

Бо вавілонська вежа саме тут,
Ординська мова сіє люті чвари.
Для гоїв пряник зайвий - любий кнут,
Москалики плюють в хохляцькі гаври.

Багатий край обплутують борги,
Перевертів дратує рідна пісня.
Як є свої - не треба й ворогів -
Продажним шкурам бАйдужа вітчизна.

Вчорнила нечисть неба голубінь,
Поставити нас хоче на коліна.
Хай виздихають хохляки-раби
Й очиститься від бруду Україна.

04.03.2019 р.

Не приборкану і гойну
Неохочу до знайомств
У полон візьму «по -фройду»
Весь її краси форпост…

Віднесу в шатро циганське

На гітарний гриф пісень

І залию світ шампаньським

І це тільки в перший день…

А на другий - у вуздечку

Вже по-згоді запряжу

Й віднесу на поле гречки

Суперечкам - відкажу…

А після, у певнім часі

В дев’ять місяців, чи як…

Будуть роди… поруч траси
І світитиме Маяк…

…і народить сина мого

Від любові спільних вуз

Шануватиму - як Бога -
Королеву царства Муз…

Гойне - розкішно
16-03-2018

Хоч сніг впереміж із дощем
Вирують відучора, –
Ти поцілуй мене іще,
Не дивлячись на пору.
Щоби в сльоту не захолов
Я біля тебе, юнко, –
Зігрій мене повільно знов
Гарячим поцілунком.
Уста вустами обпечи,
Як щойно, дотепер це, –
Й спочинь на лівому плечі
Під радий стукіт серця…

Юдейські лиця в українців...
Лиця українські у юдеїв...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А людину.

… і кожну мить звіряю по Тобі:

готую борщ – гадаю, смакував би?

Гірка реальність правди-напівправди,

потухлі згарища ментальних вогнетрощ,

німих чекань, невимолених прощ…

Акторство переможної бравади.

І день у день - по колу, далебі.

Націоналісти – не брати
колоністу п'ятої колони.
Ідемо до світлої мети
як усі передові загони.

Кажуть, що у нашому строю
затесались вороги народу.
Тільки, хто – у кожному бою
захищає волю і свободу?

Хто поклав свої життя до ніг
на бруківці лютого Майдану,
а на сході зупинити зміг
найманців кривавого тирана?

Ми жадали кращої пори,
а не «кузню» й торбу шоколаду.
Наші гасла, наші прапори
на віки озброїли громаду.

Ще лякає факельна хода
проводу Шухевича й Бандери,
та не боїтеся, що орда
поведе в обійми есесеру.

Бійтесь у собі ярма совка.
У юрмі шукайте супостата.
Є мета і місія тяжка
по дорозі у ЄС та НАТО.

Ми не обираємо, а нас
обирає незворотній час,
що розворушив інертні маси.
Нація майбутнього гряде.
Б'ють набатом, аж луна іде,
долі і свободи тулумбаси.

03/19

Небо кришеться, осипається до твоїх слідів,
густішає тиша і застрягає в горлі лише тоді,
коли витікає з твоєї аорти фраза: "Пора іти",
і я віддала б півцарства, тільки би час застиг.

І подих спадав на щоки, неначе пестливий пух,
твій подих мене леліяв, будив із міцного сну,
і я б виривала рими із м'язів і сухожиль,
щоб розливався між нами вечір, мов сік із п'янких ожин.

І я віддала би прозу, свою перестиглу віру,
щоб чути, як серце вдаряється в панцир із ребер і шкіри,
як час випливає з-під пальців, лягає на меблі пилом,
хтось думає, то буденність. З тобою вона красива.

Коли я пишу чи плачу, то кожна сльоза до тебе.
Ховаюсь в твоє кохання, ніби у теплий светер.
Зізнаюся в любові тихо, незграбно, завжди несміло,
як оголяють вперше чисте лякливе тіло.

Квітень 2018