Тривожилась. Трималась. Віщункою оберталась…
Ворожила мені на комір сліди своєї помади.
Рано бігла з дому, пізно поверталася
Голодна, спустошена, виснажена, обкрадена.
Потім півно́чі плакала. Стільки ж – гоїла рани.
На ранок міняла зачіску, сукню й парфуми.
Синці під очима затирала пудрою бездоганно
Одягала усмішку, щоб ніхто й не подумав!
Спи, золотце, спи! Ночі короткі нині.
Ранок уже готує вівсяночку, тут, за рогом.
Та хоча б іноді на роботі – пий чай з малиною
І їж якесь печиво. Це краще, ніж геть нічого.
Бо знаєш, краса сьогодні –дуже умовна штука.
А застудитися легко, у тебе ж душа, мов протяг.
Хочеш – я так спланую, щоб він у купе постукав
Прямо на Новий рік, як тільки ти сядеш у потяг?

А все буде добре. Я знову чекаю на потяг.
У жмені тримаю зажурене сонце зимове.
І куриться, стелиться шлях, наче книга прозова.
Перону пасує січневий замріяний одяг.

А все буде добре... Звикаю до правди гіркої.
Три крапки між нами, як рейки, як балки сталеві.
Я знаю, що ти не зустрінеш мене на кінцевій.
Та лину в дорогу далеку стрілою стрімкою.

А все буде добре. Бо сяють вокзали вогнями.
Бо діти щедрують на долю щасливу і щедру.
І пахне святково срібляста ялинка і цедра.
І їде, несеться мій потяг
Вперед
За вітрами.
28.12.2017

Теля, буває, двох корівок ссе,
Потроху - і у чорта, і у Бога.
А метр правду любить над усе:
Ховаймось, браття! Суне І??р Ш?ха.

Такий удатний до портретних рим
І гострий на слівце, немов Солоха,
Що не сховаєшся нізащо перед ним,
Коли у тебе цілить І??р Ш??а.

29.12.2017

…А поради не буде уже ні від кого – ти сама собі пані!
(Везуть сани кленовії пані у срібнім жупані)…
А стежки́ все завіяні сніжними горами-долами:
Скільки кубків відпито, жалів ненаситних подолано,
А санчата все далі і далі, куди ж ви, нестерпнії, -
У майбутнії вересні чи в роз’ятрені серпня дні,
Чи у квітні в’юнкі, наче мислі вишнево смаковані,
Чи у травні тремкі, чи у розпал червневої повені…

Гей, розлуки, мов змії, під серцем пекучим заклубляться…
Тільки й тої солодкої муки, як голуби любляться!

У вишневім саду душка душку святу облюбовує крилами:
«Гляньте, люди, на нас – в сей же час… в сей же час…
вмійте бути щасливими»!

Гей, розрадо, на думи облачені пла́чними хмарами-втратами –
хто які стежки́-мережки́ не на рік – на вік обиратиме…

В непролазних борах, на нічних берегах, над крутими обривами
раптом зчується глас: «… ще є час… ще є час… -
будьте, люди, щасливими»!

Голубині уявлення щастя – для людини непросто це…
Наче з раю на землю принесене заповітне яйце-райце…
А в яйці-райці Стратим-птах сидить, течуть ріки молочнії,
А в райці-яйці сивий Дух димить, що за ним все молодшає:
Ген довкіл-довкіл ще маленьких нас світ мережиться…
Жаботить зелен-гай… і хлюпоче Час, безбережиться…
А із рік отих вдачних, молочних, дівчата зростуть норовистії –
На широкому білому світі для краси завше місце є –
На любов’ю обжитому світі, на світі предивному
Голубиному бути добру і буяти красивому!..

Розродіться вишневі дощі доленосними зливами:
«Гляньте, люди, на нас – в добрий час… в добрий час… -
будьте, будьте щасливими»!

Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.

Не корись! Ніколи не здавайся,
як би тяжко не було тобі.
Усміхайся, завжди усміхайся
всім наперекір, а ще собі.

Не корись ніколи і нізащо!
Хай там що, хай тисячі пліток…
Бо від того вже не буде краще,
скорених не жалує ніхто.

Відкриється небесна брама
і родить Муза епіграму.
Чи личить взагалі поету
писати оди і памфлети?
Чи варто затівати битву,
щоб ковзати по лезу бритви?
Покращить щоб кардіограму –
писать не треба епіграми!

28.12.2017

Ранковим туманом з Інгулу
за вітром натхнення пливе.
Поверне уяву з загулу
і враз все кругом оживе.

Розквітнуть у думах довкола
ріка, комиші, небокрай…
А виведе дрізд своє соло –
і Муза поверне в цей Рай.

Я теж заведу власне соло
і ляже строфою розмай.

28.12.2017

Вона була актриса екстракласу,
на сцені грала, сценою жила.
В кохання ролях зали до екстазу
доводила, трояндою цвіла.

Трагедію також вона любила,
у драмі розчинялась залюбки.
Своєю грою тисячі скорила,
чоловіки її кохали… і жінки.

Богиня, німфа, грація, феміна –
були всі ролі ці їй до снаги.
Лиш за життя вона не розтопила
в своєму серці вікові сніги…

27.12.2017

***невеличкі ноу-хау зміна ритму, симетрія***

Замітають сніги
Що було... І чого не було,
Та здійснитись могло...
Чи на те була добрая воля?
Без питань, без огид,
Я твоє відкидаю тепло,
І гаряче чоло
Покриває снігів парасоля.
По шляхах льодяних
Ти до мене не підеш розута...
Та і я... Я не міг
Розірвати минулого пута.
Від побачень сліди
Замітають сніги, замітають.
Холоди, холоди
Наші душі чекають... Чекають...
Візерунками скло
Помережила серця зима.
Цілять стріл льодяних
Наконечники з болю розлуки,
Бо застиглих долонь
Відігріти наснаги нема,
І до літніх утіх
Ти стежини окремо відшукуй.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117122901340

***
Містичний місяць дивиться на нас
Крізь товщу літ, спресовану у космос,
І пелену задавнених образ,
Що проростають крізь бетон і досі.

А ми йдемо крізь будні небуття
По хідниках, маскованих під поле.
Чумацький шлях ілюзії розтяг
У вічність, що коханню стопи коле.

Химери мрій нанизують думки
На нитку Аріадни, що червоним
На серці вишиває шрам, який
Бажання болем холоду огорне.

Рука в руці, немов у склянці сон,
Що бурю обійняв і втихомирив.
Бог алкоголю обійнявся з псом
І помастив страждання наші мирром.

28.12.17 © Василь Кузан

Серія ІV

***
– І почутим бути хочу,
і боюся порчі.
Отакої! Мало й мало.
Не турбуйтеся за бали,
пане В???е Н??і.

***
На солов'я-розбійника у ліс
ідуть Ілля, Добриня і Попович,
а в бій іде з ракеткою, на біс,
і з «перначем-пером» наперевіс
ачей не дуже мирний Ар?????ич.

***
У ПееМі неміряні штати,
і поезії місця багато,
і перо умокати пора.
Л??я Г??и? уміє писати,
а немає її «на гора».

***
Перевелися нині д’Артаньяни.
Овідії описують старе.
Констанція не залікує рани.
Лишаються поезії й романи,
де Г???у??? і де-не-?? М??е.

***
Звичайно – це не Чехов,
але йому «прозит»,
що виріс до О???? –
і ревний мій колега,
і майже одесит.

***
Чому, не знаю, і чого,
не реєструються поети
і реєструється С???о…
Усі поезії його –
іще нечувані сюжети.

                                      Далі буде

Давно іду стежиною вузько́ю –
усе вперед, до цілі, до мети!
А думи заплелися у сувої
вперемішку зі світла й темноти.

Попереду лежить долина предків,
позаду – частокіл скелястих гір.
Минув немало різних осередків,
але іду всьому наперекір.

Не знаю, завтра що мене чекає:
оса́нна, осуд, завидки чи сміх,
та завжди те́пло й за́тишно буває
в країні світлих роздумів моїх.

Стежина ця для мене незабутня,
лише́ вперед, немає вороття.
Постійно між минулим і майбутнім –
по лезу бритви на ім’я «Життя»!

Ось-ось в державі запалає ватра,
Злітають іскри і валує дим.
Ушкваримо циганської халяндри,
І кожному воздасться за труди.

Голосував за мідь? Не буде грошей.
Із хати геть! Перебирайся в хлів!
Сусіда - депутат, кермує "Поршем",
А ти кляни на кухні москалів.

В цю мантру ледар вірить навіть досі.
Насправді - винуватий тільки ти.
Раби завжди і скрізь голодні й босі.
Немає честі. Є лише роти.

Замкнулось коло. Ретязі вціліли,
І недосяжний берег в молоці.
Не знаю, чи в собі знайдемо сили
Затиснути сокиру у руці.

Благає в неба горопаха манки,
Сказився люд на лахах і харчах.
Пора іти. Лютують гайдамаки.
Ти з нами? Чи, як завжди, у кущах?

28.12.2017р.

Серія ІІІ

***
На цьому місці і по праву,
і за законами наук
повинен бути не лукавий
і тихий Ві???? ?????ук.

***
Нехай не рветься там, де тонко.
У Тель-Авіві – не єлей.
Але у час цікавий цей
доказує поет По?????ін,
що українець – це єврей.

***
Чи я не кумекаю дечого,
чи логіки – як не було?
За Г?????о – аж загуло.
«Десятники» із ХХІ-ого
лягають на євро-крило?

***
Ык на читаку ыкавка напала
и ся уже не чуе мыломан,
айби за тоє зайве не ячали,
що ґарувати мову – айно мало,
то то́ рече корейкою Ку???.

***
І нині, і далеко не тепер,
а посеред надії і омани
поза каньйони, прерії, тумани
я буду заглядати до озер
ясних очей самої Ро???????.

***
Давненько не навідує ПееМ
поетка етнології русалок.
Та най собі наяди – у гарем,
до валіде, у партію Гюррем…
А нам, аби усміхнена – Ми????ик.

                                      Далі буде

1

Хотіла Пава чоловіка нью
(і визирала, малювала, шила),
щоб він сказав "у хугу заслоню",
умів гострити ніж, тупити шило.
А сніг замів дорогу і дахи,
Сідали на карниз граки, синиці.
Патьоки.
Сніжки.
Абриси-штрихи
мандрівців, що ішли в бік залізниці...

2

Петелька до петлі... десятий снуд.
Мололась кава і черствіли кекси.
Будилася.
Торочила: "...засну,
побачу Любомира чи Олексу".

3

У квітні повернувся утікач -
зеленоокий перс - і ліг у кошик.
Кіт загубив єдину поміж дач,
стомив цілодобовий марний пошук.

А Пава дочекалася, авжеж.
Прилинув із Алупки бриз осінній.
І мушлями обтицяв бульдонеж,
і намагався призабути Інну.

2017

В чорному безмірі неба нічного
місяць блукає яркий.
Поряд зі старцем не видко нічого,
зорі закрили хмарки.

Що він шукає, отой волоцюга,
котре століття підряд?
Вперто сканує до ранку округу…
Хоче надибати клад?

Чому не спиться нічному гульвісі
десь між хмаринок-перин?
Що розглядає у темному лісі,
чом зазирає за тин?

М’яко ступає по площах, майданах,
мимо нових бутиків.
Лиш за околицю випливе – стане,
струсить пилюку віків.

Мовчки огляне стрімнини і гори,
пройдеться поміж вершин,
сумно у далеч вдивляється моря…
Може він пише вірші?!.

1.

О, не змовкай!
Ні під овацій шквалом,
ні в тиші,
де нікого, крім химер.
Торкайся зір
Божественним хоралом.

Чому ж смичок
розгублено завмер?

2.

Терзань душевних
муки безгомінні, -
і рвуться в небо
звуки чарівні.
Моя любов,
як скрипка Паганіні,
останній
сповідається струні.

12.2017

Всякому Бог дав і нрав, і права
Та не у кожного є голова.
Шапки та зачіски майже у всіх,
З розумом щоб - небагато таких.

Часто буває, живуть як трава,
Думать не хочуть, пуста голова.
Інші знають, розмовляють,
Але ж розуму не мають.

Важко між дурнями бути тому,
Хто розуміє що, як та чому,
Хто навколо світ вивчає
Та себе про все питає.

Розум тільки той і має
Втямив хто, що мало знає.
Може він щось пояснити,
Хоче й далі зрозуміти.

Так вже влаштований
Світ наш складний:
Той лиш розумний,
Хто зна, що дурний!
27/05/2003

Гей, наливаймо! Та й випиваймо,
Повною чарку не залишаймо!
Пили і п’ємо, будемо пити,
Щоб веселіше, щоб легше жити!

Чарку піднімем, будьмо здорові!
Знову наллємо, вип’ємо знову.
Вип’ємо куме, вип’ємо свате:
Будем веселі – станем багаті.

П’ємо горілки, п’ємо наливки
Від понеділка й до понеділка.
Щоби і пиво завжди лилося,
Щоб нам хотілось, щоби моглося!

Вип’єм на коней і на дорогу
Та забуваєм болі й тривоги.
Як гарно пити поки живемо,
То й в домовині не зігніємо.

П’ють всі та кожен. Різнії люди.
Щоби не думать, як далі буде.
Будемо пити, будем любити,
Хоч і не знаєм навіщо жити.
13/05/ 2009

Чортами нас усіх лякають,
А що воно – погано знають.
От хто вам скаже: як робить,
Нечисту силу щоб зустріть?

Також ніхто не уявляє
Що справді з нечисті буває,
А що лише якісь чутки,
Або для остраху плітки...

Дійсно, відьом є багато,
Домові живуть по хатах,
В темних хащах лісовий,
А в болоті – водяний.

Ще русалок зустрічали
Та про Вія написали...
Десь по світі чаклуни,
Феї, джини, шайтани...

Може то лише казки,
В нас не водяться такі.
Але щось, напевне-ж є:
Теж нечисте, хоть своє.

І чому таке буває?
Нащо нас воно лякає?
Як рождається, вмирає?
Адже все, що є, зникає...

Зло тому пітьма ховає,
Що добро наш світ тримає.
Так в житті було і буде:
Зло й добро – завжди і всюди...
1/02/ 2006

Чому ми бідні? Бо дурні!
Дурні-ж – тому що бідні.
Хоч митикуєм ночі й дні,
Але все бідні та дурні.

Батьки колись злидарювали,
Тепер нам черга бідувать.
Нічого ми не збудували,
Лінуємось і світ вивчать.

Проворніші вже повтікали,
Десь у достатку жити стали.
Ми-ж по домівках сидимо
Колись покращення ждемо.

Не знаємо як нам робить,
Щоби життя своє змінить.
Поводирів де нам знайти?
Куди до щастя треба йти?

Нащадкам звалище лишаєм,
Що далі ми не уявляєм,
Лиш мріємо, щоб тут колись
Багатство з розумом зійшлись.
10/03/2005

                                      Серія ІІ

***
Не побіліє Чорне море.
Ай-Петрі не найвищий пік.
Боротись – місія сувора.
Але на інші – вищі гори
ладнає арфу До?????.

***
– Архаїка не умирає, –
намотую собі на вус.
Якщо запасу слів немає,
читаю поетесу М??ю
і я за Музу не боюсь.

***
Я дихаю, але не ди́шу
і вже не пи́шу, а пишу́.
На те і ???а ???????ин,
аби читали люди вірші,
а не «подобіє віршу́».

***
Нема претензії до Музи,
що інде кумкає у лузі,
у очереті, на вербі...
І у лагуні Лаперуза,
де ще немає Ч???????а,
поети квакають собі.

***
Сяду, почитаю «бранзольєти»
і почую ліру без доган.
Ой, гуцули, ви таки поети,
поки є в поезії ????ан.

***
На ліру надихає молодь,
та іноді – біда лиха,
і поки юнь есе готовить,
то номінацію очолить,
якщо не ????, то Ш??а.

                                      Далі буде

Хто вірить, а хто – майже ні,
У знаки й зодіаки,
Та знають всі: вже на коні
Прийдешній Рік Собаки.

За це – респект країні Хань
І східним друзям іншим!
А я тут зграю побажань
Зв’язав на шворку віршем.

Проблем довкола – як собак,
Та ще й життя – собаче…
Хай це нас не гнітить, однак.
Нехай наш ворог плаче!

Проте ж не все зійшло на пси:
Є ми, живі-здорові,
Є час і місце для краси,
Для праці й для любові.

Хай квітне все, на чому нам
Вдалось собаку з’їсти!
(Корейці скажуть тут «ням-ням»,
Та це – геть інші змісти…)

Щоб не навішали на нас
Усіх собак на світі,
Але щоб знали ми в цей час,
Де́ всі вони зариті!

Сумління й гідність – ось яка
Хай стане рать на чатах,
Щоб ми не мусили в Сірка
Нічого позичати…

Хай рік новий, мале щеня,
Стає своїм для зграйки,
А ми – щоб ставили щодня
Життю самі лиш лайки!

Пішла учора на охоту з чоловіком,
усі отримали невидану потіху –
після тринадцятого пострілу за ліком
трофей мій перший все ж помер… від сміху!

27.12.2017

І вічний бій, нам спокій тільки сниться, –
писав колись відомий всім поет.
Початок цей для оди знадобиться б,
але боюсь, що вийде все ж памфлет.

Одна фіндюрка, розпустивши пір’я,
казала якось – нудять чоловік,
одноманітність: дім, сім’я, ганчір’я…
Стомилась коротати так свій вік.

Що захисник і добувач, то ясно,
машина, дача, кошти – все його.
Що вдячна чоловіку вона красно,
та мало їй уже всього того.

Що їх, красунь, потрібно дивувати,
війну вести за серце всякий раз,
чарівністю своєю покоряти…
Кормити ж і поїти – водночас.

Такі завжди бажають рибку з’їсти
і разом з тим на тепле місце сісти…
Але скажу відверто, – Ні хріна,
підтіпанки, то не моя війна!

27.12.2017

У руці ескулапа пульсує життя.
Під ногами - залізне корито.
На кюретці висить і волає дитя:
- Зупинися! Я теж хочу жити!

Ріжуть люди людей. І старих, і малих,
Копирсаються в душах і плоті.
Ненароджене щастя згубити не гріх -
Є закони й шкребки для абортів.

То мій друг у відрі. Має теж Божий дар,
Я хотів дарувати віолу.
Мати кров'ю спливла - заробив санітар,
Акушер і анестезіолог.

Каже гірко Господь: - Бідолах не суди,
Геть осліпли, не бачать далеко.
Ще уп'ються удосталь людці самоти,
Облетять їх домівки лелеки.

Черга в пекло земне. Вже заплачено гріш.
Неня долю односить на страту.
О, мій Боже! Прошу, забери в ката ніж!
Бач, схиляються білі халати?

У геєнні товпища. Усе у диму.
У раю - мертва тиша. Ні звуку.
Бачу бабцю стару, одиноку, німу:
Ні дітей, ні тепла, ні онуків...

Серія І

***
Учитель віку. Мій буквар –
його поезія, і Слово,
і наша українська мова,
якою володів ????ар.

***
Славити поета не берусь,
осягти його – пуста затія.
У шести-десяті – златоуст
і убита нації надія –
одіозний, неповторний ??у?.

***
Усе, що пишеш – не твоє,
не плагіат, але заміна
всього, що у своє досьє
вписала і напише Л??а.

***
Не у раю, не у пеклі,
а на ПееМі як свій,
ще височіє живий
і на горі не померклий,
а у миру́ – ?????ий.

***
Виводять лірику євреї
на поетичний апогей.
У Чернівецькій епопеї
усі Мойсеї як Мойсеї,
єдиний геній лиш Фі?????

***

Еней і січа бойова,
і донжуани, й казанови –
усе це не одні слова,
але й поезії основа.
У Л??і – музика жива,
а у І???а – рідна мова.

                                     Далі буде

...Цей світ оточує мене...
Могутній подих ріллі.
Відкрита рана – погук журавлів.
Струмки випростуються в ріки.
Рожевим квітом вибухнула брунька...
...Цей світ оточує мене...
Ластів’ята вперше помічають землю.
Про щось своє шепочуться сини.
Замість уроків в «класи» грають школярі.
Поміж формул професор тулить чортенят...
...Цей світ оточує мене...
Хруснула галузка.
Стадіон завмер в передчутті рекорду.
Бібліотечну тишу розірвало: «Евріка!»
Вода хлюпоче колискову лозам.
Вві сні заговорило раптом немовля...
...Цей світ оточує мене...
Як усе переплелось в лункому слові ЖИТЬ!!!
Де межа наших світів?
Роками чи століттями лічить свій вік?..
...Цей світ оточує мене...
Розгортає пам’ять сувої чорні воєн.
Невже й онукам судилося пізнати
Тортур, каліцтва, затірки, кандьору?..
З букварем зустрітись аж у десять?..
...Цей світ оточує мене...
«Тільки б уточнювать слова, –
Заповідав Декарт, –
I світ позбувся б половини своїх нещасть...»
Цей світ оточує мене...
Як хочеться, аби сини не знали
Про слів багатозначність.
Власне, про наругу,
А то й дочасну смерть,
Що криються за ними…

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

Не озирнувсь... І пустота
у сни фальшиві...

Зів'ялих мрій не потоптав -
й за те спасибі.
Не осквернив надій весни
крилом студеним.

Не спотикнувсь. Не зупинивсь...
Пройшов крізь мене.

12.2017

Всім не думай себе розказати.
Розраховуй хоч на половину.
За тобою – чортяки хвостаті,
А за ними – пастелі полинні.

Не дивуйся, твоя це потреба!
Не чекай на різке освітління.
Хай думки наші вцілені в небо,
Та одначе вони – не осінні.

Все звичайно, епічно і просто.
Не ускладнюй собі світопогляд.
Хай до рани тобі – живокостом
Розпрозорена дума тополі.

Я з тобою далекий, мій друже!
Притулися до цього зізнання.
І прадавні мечі харалужні
Хай утвердять надію останню.

У майбутнє заносяться кроки.
Ти – позаду. Тому нетерплячий.
Відпочинь! У нас доля - морока.
І таку полюбімо, козаче!

Уростає у серце, у слово,
Принесе ще – і зваби, і злами...
А наразі – на травах медових
Відпочине i доленька з нами!

Я тобі подарую пісню
Таку гарну і ніжну-ніжну,
Яка душу твою потішить,
Про кохання моє повіда.

Тобі усмішку подарую,
Заворожу тебе, зачарую,
Гляну в очі твої блакитні,
Будеш вічно мене любити.

2017 р.

Моя Україно, є ти під гнітом.
Чужих та своїх ворогів.
Ти кров’ю полита, попелом покрита,
Тілами дочок й синів.

Зазнавала ти голод й розруху,
Всіх видів руїн й руйнувань.
Нескорена сила вольності духа,
Моя, Україно, ти знову повстань.


Осуди судів, прокурорів.
Осуди державних чинів.
Бо станеш держава ізгоїв,
Бо чини - розсада й кубло павуків.

Паплюжать вони Україну,
Від горя людського ще не впились.
Нищать Українську родину,
Людино, отомнись й схаменись.

І мільйонний Майдан* зібравсь у столиці,
Дух народів свободи волів.
Хоча воля й хоробрість, як криця
Все ж кров пролилася України синів.

Примноживши зраду, чини влади
Здали московітам Крим та Донбас.
Сини і Дочки - герої Майдану,
Стали до бою в цей тривожний час.

Не маючи страху від куль та морозів,
Не маючи страху від зривів гранат.
Бо єдність міцна українських народів,
Віра в майбутнє, є народний мандат.

Моя, Україно, велика родино,
Твердою стопою ідеш у віках.
Нескорений народ - від батька до сина
І Прапор України несучи в руках.

І будуть цвісти вишня й калина.
В садах заспівають нічні солов'ї.
І будуть щасливі батьки і дитина,
Благословенна, Україно, ти родом своїм.

Не полишають «криси» корабля, –
Вони на кораблі господарюють.
Їм під ногами не горить земля.
Направду суд неправий торжествує.
А що народ? – А хто його там чує!

Холодна тиша дихає словами,
у місячнім промінні сніг іскри́ть.
Міцний мороз лункі виводить гами
і кришталем дзвенить у кожну мить!

З кишені вовну витрусило небо,
земля пуховим вкрилася рядном…
Нова зима несе природі требу –
пейзаж у білім ліг на полотно!

Грудневий Місяць у зимову пору
іде у сни дорікою старим,
немов потвора лізе до комори,
ламає стрій із вишуканих рим…

За невира́зність щось усе буркоче,
відсутність новотворів і на грам,
та моє его солодко лоскоче
рясним вінком терно́вих епіграм.

Візьму в долоні сніжного натхнення
і домішаю у емоцій вир,
додам горнятко із кульбаб варення
і вийде – від безсоння еліксир!

Ще не старий. Півсотні буде літ.
Летять у вирій осінь, літо. Зимно...
Та мойри покладуть колись на щит,
Порвуть життєву сув'язь неодмінно.

Вкраїна, звісно, це не Сен-Тропе,
І доля - це така примхлива пані.
Та світ навчивсь любити як себе,
Смакую кожну мить, немов останню.

Долаю мряку, морок, буревій,
Був на межі, доходило й до крові.
Кортіло в пекло (я ж бо не святий!),
Чортяки повсякчас напоготові.

Та розібрався, хто я, врешті-решт,
Пилюку й мотлох вимів із полиці.
Пихате его взяте під арешт,
Гніздяться у душі любові птиці.

Переплавляю зло і лють на жарт,
Навчився оживляти сонне серце.
Торкнусь рукою - розцвітає сад,
Скажу слівце - і сонце усміхнеться.

Тримає Бог запалену свічу,
А я пишу сонети і ронделі.
Ходи, мій друже, я й тебе навчу
Розпалювати вогнища в пустелі.

26.12.2017р.

То що - писати про кохання
І шепіт "я тебе люблю"?
Гаразд. Почнемо. Я у ванні,
А вухо чує "хлюп" та "хлюп".

Кохана шкрябає по спинці -
Тримає мужа в чистоті!
Стоїть без ліфа та спідниці...
Та мова не про це утім.

Тепер намилює маківку,
Бубнявіє могутня брость.
Ходім, орати буду нивку:
В перину обидва "шубовсть".

Пахкий, неначе матіола,
Статура - кремез! Аполон!
Упала в ліжко правда гола,
Заграв чуттів акордеон.

А далі, друзі, майте совість -
Табу, інтимна таїна.
Пора закінчувати повість,
Бо ще розсердиться жона.

А щастя кличе: - Котик! Милий!
Ходи сюди! Бери мене!
Любіть, допоки є ще сили.
Читати годі - то дурне.

26.12.2017р.

Безжально ранні надвечір’я,
Безтямні очі бляклих зір.
Страханням ночі ти не вір. Я
Ось не боюсь їх… Теж не вір -

Боюсь, ще й як. До третіх півнів
Сочать примари по кутках,
Вихляють в світлі нічника
По стелі обриси невірні.

І білий світ, і білий сніг
Втонули в твані середмістя,
А згублені дитинні сни
Тихенько хлипають – вони
Ще в тих заметах, в тій зимі,
У полі чистім…

Дива мандрують звідусіль
у новорічну ніч казкову.
Кружляє в танці заметіль,
співає вітер колискову.

Солодощі барвистих снів
на фоні зір смакують ніжно,
а візерунки у вікні –
немовби казка білосніжна!

Іде землею Новий рік
і покоряє континенти.
Доокіл двадцять перший вік,
усе гучніш аплодисменти.

Що принесе черговий круг?
Летить Земля непевним колом.
Невже тепер чужинця плуг
оратиме вкраїнське поле?!.

Сніжинка за вікном бринить,
немов на сцені балерина.
Куранти битимуть за мить,
як наша доля швидкоплинна…

Ти сьогодні прокинешся і зрозумієш,
що попереду довге життя і, безперечно, цікаве…
І все, що тебе так дратує (запах моєї кави,
мій голос) – залишиться поруч. І з цим нічого не вдієш.
2017р.

Ти – єдине мірило моєї любові:
не карати, не унції, не мегагерци.
В твоїх темних судинах – ріки моєї крові,
що ритмічно гойдають твоє полохливе серце.

Ти просто відчуй це – і попри зради і втрати –
ці ріки брунатні нестимуть тебе білим світом.
О, ти ще побачиш, на що твоє серце здатне!
Як щиро і віддано може й воно любити!
2017р.

Ти ревнуєш мене до січня. Він стелить постіль.
Він готує імбирну каву в горнятах сніжних.
Він тримає мене у полоні в долонях ніжних.
У кватирку відчинену часто заходить в гості.

Ти ховаєш мене від січня. Ламаєш кригу.
Зачиняєш у хаті вікна усі і двері.
Та щоночі на склі хтось малює сумні химери.
Хтось на ліжко щодня насипає шматочки снігу…
25.12.2017

І осінь буває лагідна вечорами.
І кіт воркітливо поряд лякає тишу.
Мене листопад захоплює і колише.
Забарвлює все багряними кольорами.

Я майже тебе не згадую вкотре знову.
Прасую короткі сукні, складаю пазли.
Я звикла усім казати, що ми не разом.
Брехати про те, що справи ідуть казково.

Збирати кленове листя в сухі букети.
Сидіти на кухні досвіту, гріти пальці.
Дивитися, як сніжинки летять у вальсі.
І навіть не знати,
мій найрідніший,
де ти…
15.11.2017

Молились ревно дурні Богу,
Щоб їм де істина вказав,
На вірну напутив дорогу
Та трохи розуму додав.

Вони б хотіли розрізняти
Добро та зло у світі цим,
Якусь щоб з того користь мати,
Не бідувати би усім.

Іще хотіли б зрозуміти:
Що буде? Як дітей навчить?
Надалі краще щоб прожити,
Торкнутись щастя хоть на мить...

Мовчав Господь... Що міг сказати?
Він – то лиш дух понад усім...
І тільки Віру може дати,
Все інше – здобувать самим!
1/04/ 2008

Дитячі сни уже не пам’ятаю,
Кудись по світі, як усі, бреду
Та крихтами себе втрачаю,
Нічого нового не жду.

Зробив, що міг. Втомивсь блукати...
Куди, навіщо по життю іду?
Кінець один... Недовго вже чекати,
Родивсь, прожив... А потім відійду.

Пройшло багато... Доброго й лихого.
Лишилось мало, далі тьм’яні дні.
До всього звик. Тепер уже й до Бога,
Котрий дорогу вказує мені.
20/11/ 2008

Хоч бачив різне - знаю мало:
Як та коли? Навіщо все, чому?
Куди, те що було, пропало?
Де правда? Вірити кому?

Простих речей не уявляю
Добро та зло щоб розрізнить...
Що далі? Де й коли сконаю?
Куди іти? Нащо ця мить?

За роком рік - віки проходять...
Що створено - усе зникає,
Лиш плине Час та Сонце сходить,
А сенс життя ніхто не знає...
10/04/ 2013

До Храму важко діставатись,
Гора, де Храм стоїть, крута...
Та намагаємось піднятись,
Всім шлях, такий як у Христа.

Єднання додає нам сили,
Інакше шлях не подолати...
Пройшли та дещо ми створили -
Тепер лишилось помирати...

Бо логіка життя нещадна:
Змогли нащадків привести,
То місця нам уже немає,
Потрібно в небуття іти...

На зміну інші вже з'явились,
Щоб той же шлях їм повторити:
Нашадків Вічності залишить
Та знову світ кудись змінити.

Що далі - то ніхто не знає:
За віком інший вік іде,
Лиш Часу плин це позначає...
Нащо воно? Й куди веде?
(з російської) 28/5/2015

Даремно різного багато прочитав,
В усьому розбиратись намагався.
Адже мудрішим, попри те, не став
Ніде до сутності я не дістався.

Що на папері - спрощення життя,
Насправді - все складніше та брудніше...
До того, що пройшло, немає вороття,
Папір для вічності – з минулого афіша...

Де сенс зника - ніхто не розуміє,
Але-ж вперед ми мусимо іти
Та перед кожним жевріє надія:
Своє щось до нащадків донести...
25/05/ 2013

Тобою світ благословен…
хто присягнув до пристя літа
було довірився здавен
вогню… воді… при згоді вітра
і хай палає, грець йому
тебе для того ж і родили!!
за перемогу бойову-
віддай свої останні сили
кажімо, буде знову бій
чи хто ще випаде із ряду
рецесом стане образ твій
та ні, ти що? не шовкопряду…
26-12-2017
Пристя — наближення, прихід, появлення, пришестя
Рецес — відступ, вийняток, відкладення, поправка статті закону