Аж під хмари злітають орли,
Еверестом здираються шерпи.
Чумаки! Розпрягайте воли!
Будем сало із бульбою жерти!

Після пляшки - у космос гуртом.
Після другої - висохне море.
Нам пороблено. Взято в полон.
Упилися бодягою мойри.

Ці баби від народження злі,
Линви долі, неначе гароти.
Що їм кров, чи гіркі мозолі -
Україну призначено чорту.

Тчуться зрада, чужі молитви,
Мова бісова "старшого брата".
Пагінець виростає кривий,
Легіони Іуд і Пілатів.

Поле панові оре глитай,
Не підводить на сонечко вічі.
А хотілось упхатись у рай,
Тільки долі ніхто не позичить.

Бити батька навчились гуртом,
У кишенях стовбурчити дулі.
Станьмо, браття, країні щитом!
Та сусід утікає від кулі.

Пхає крам у вагони й мішки,
Забиває і вікна, й пороги.
До кордону біжать хохлаки,
Скоро в хаті не буде нікого.

14.12.2017р.

У вільному польоті, мов комети,
Осколки серця сипались з небес.
Збиралися слова в палкі сонети,
І вже не зупинити нам процес.

Блукали містом тіні й силуети,
Тебе шукав я в тисячах принцес.
Розбилися ті наші дві планети,
Скажи мені, у чому був весь сенс?

В гармонії життя? А може, просто
Я так хотів, що б ти була моя.
Залишився тепер лиш тлінний простір,

Примарою літаю в ньому я.
А з неба заглядає знов у гості
Далека наша, сяюча зоря.

© Володимир Верста
Дата написання: 23.09.17

Йди за мною у дощ, органічний, як доторки уст
І логічний опісля єднально-інтимних історій.
А не можеш – чекай: я з тобою іще розберусь,
Віднайду почуття, що і досі відверті, прозорі.

Гострота символічна дощу електронно тече.
Розуміємо: близькості треба й собі порадіти,
Не лише допомозі, де гроші, надійне плече,
Романтичні троянди і тьмяні якісь оксамити…

Злізь із неба, премуко невтомна моя. Освітись!
І вологість остиглу свою занеси на мій човен.
Нам забракло, як завжди, не вигадок, а простоти,
І не дощ, а ріка нас до повного ранку полонить.

А потім не буде нічого
І вічна простелеться путь.
Тоді заволаєш до Бога,
Та буде вже пізно.
Мабуть.

Впав на скроні випадково вересневий сніг,
але нашу колискову я тоді зберіг.
Вранці в танці закружляла матінка-зима,
постелила покривала, а тебе нема.

Відгриміли літні грози в нашому саду
і ударили морози на мою біду.
Вітер віти рве-шматує, холод звідусіль,
вовком у душі лютує хуга-заметіль.

Рано скінчилася осінь, стих пташиний спів,
розтріпало вербам коси, намело снігів.
Річка в панцері льодовім зупинила плин,
у вінку стою терновім під колючий дзвін.

Впав на скроні достроково вересневий сніг,
бо ступив я випадково не на той поріг.
Серце холоди скували, на душі зима...
Як би все те не ховала, але й ти сама.

На Бога уповаю завжди я,
а розраховую в житті на себе.
У світі хай гримить Його ім’я,
та повсякчас готовим бути треба.

Бо серцем правий – не завжди герой,
а переможець вже борець за правду.
Насправді перший, зазвичай, ізгой,
як владі догодить не зміг чи стаду.

Неправду хто колись і десь зачав,
хто у собі леліє чорну злобу –
скинь, Господи, той невимовний сплав,
очисти його душу і утробу.

Хто яму ближньому завзято все копав
і завжди уповав на гроші й силу –
дай, Боже, щоб він сам до неї впав,
а рів перетворився на могилу.

Якщо неправий був я, Батьку мій,
прости мені вину, всесильний Боже!
Усю гординю, мов туман, розвій,
від сліз хай не просохне моє ложе.

Але коли за правду йшов у бій
і віддавав борні останні сили –
допоможи у всьому, Отче мій,
хай як би вороги не голосили!

По правді й непорочності моїй
суди мене завжди, великий Боже.
Господь, Ти щит мій, оберіг святий,
мені у всьому віра допоможе!

13.12.2017

Чому один, чому її немає,
Є твій маніж, а де моя рука,
У радість дня тебе не пам’ятаю,
В печалі сну тобою я живу.
Перо в руках, папір готує зустріч,
Черкаю риси милого лиця,
Ти тінь моя, твоя краса забута,
У снах цвітеш, вжитті тебе нема.
Ти ідеал, кордон мого безумства,
І реквій страму у твердій душі,
В твоїх устах сльозами захлиснуся,
За півгодини нездійснених мрій.
Ти мною проклята, здалека бажана,
Гірка мелодія, відкрита рана,
Симфонія в життя вертає, де є усе….
Тебе немає.. Прощай тінь…

Дві жінки вростають одна в одну теплом.
Між ними – мовчання, злегка помітні блиски.
Між ними, насправді, усе вже давно відбулось.
Та це не важливо. Між ними – близькість.
Вона визрівала з їхніх різних світів,
Ніжних доторків, що й непомітні нікому;
Спільних поглядів, помислів, почуттів…
Близькість між ними з’явилася поступово.
Та поки існує маленька стіна
Говорити про єдність вдається на відстані.
Що потяг зростає – не їхня у тому вина.
Це трохи лякає, а значить, зміцнює.
Коли засинають, забувши про час,
Вцілілі в обіймах, гріють тепло на грудях.
Залежні постійно від довгих чекань і прощань –
Це те, що тримає їх, те, що в них далі буде.

Якщо вже про зміни – зали́шилось кілька дій.
Прокидається рано весна, вітрами кличе.
Допоки зі снів виринає майбутнє з минулих подій,
Мій внутрішній всесвіт цілує твоє обличчя.
Ранок у місті доповнює сіра легка імла.
В телефоні й мережі – сповіщення, повідомлення.
Час позбутись каміння, відкрити тіла й імена
Для очищення, змін, усвідомлень, оновлення…
Час летіти вперед – монета не стане ребром!
Поміж бути чи ні – точно бути! (не знаю доки)
Хай на заклик весни озоветься тепло і добро,
Розіллється у тілі, як повінь, березовим соком.

Я знаю жінку, яка поверталася двічі.
За спиною місто ставало їй сірим тлом.
Очам тим властивий поспіх та відчай.
А вся вона – ніби злам перед злом.
Це – гарна опція, мов чуттєвий тюнінґ,
Який я не сплутаю ніколи й ні з ким.
Це – струм, не одразу доступний юним,
Коли вона злегка торкалась моєї руки.
В пошуках дому, тіла, тепла і крові,
Стишую подих, діставшись її грудей…
Кожна спокуса породжує хибний промінь.
Якщо люди перетинаються, то коли і де?
І якщо перетинаються – невже це відчай?
Що їх тримає разом ще певний час?
Якщо не любов чи звичай – взагалі навіщо?
Не я тримаю її – вона це робить за нас.

В щасливому полоні дивограю
Танцюють зорі золоті, безкраї.
Я феніксом у почуттях згораю,
Весна покрилась знову у розмаї.

Тобою я живу і помираю,
Навічно б залишатися у раї.
Та знай, Тебе лишень одну кохаю,
З тобою ми підкорим Гімалаї.

Любов сліпа, не знає перешкод,
У натовпі знайти свою людину,
Створити найщасливішу родину.

Не треба нам ніяких нагород,
У нас є все, чого ми так хотіли,
Створивши світ, туди ми полетіли.

© Володимир Верста
Дата написання: 07.05.17

Фата-моргана. Все довкруж мана.
Ще не старий, але в люстерці зморшки.
Виорює чоло печаль, війна,
Осріблюються кучері потрошку.

Втомився від жорстокої юги,
Пора зігрітись, утекти до сонця.
Але печу із кров'ю пироги -
В ціні кати, собаки, охоронці.

Уже не жалко рідної орди -
Там кожен другий злодій-пришелепа.
Малюють рай державницькі роти,
А озирнувся - бур'яни до неба.

Хотілось щастям скрапнути з пера,
Сипнути на папір кохання руни.
Та спить Ерато, мабуть, застара.
Чи зрадила, вовтузиться із юним.

А за спиною шелестить зима,
Там неня, тато, доня та онучка.
Іще живий. А їх уже нема.
Болить. Пече. Рука ламає ручку.

13.12.2017р.

Коли ми в ярості, Творцю,
нам помилятися властиво.
Не викривай свою вівцю
і не карай мене у гніві!

Помилуй, Господи, мене,
бо я всього лише людина.
Хай грізна кара омине –
прохання лиш одне-єдине.

Ми немічні в своїм бутті,
підвладні заздрощам, спокусам.
Тож довгі ночі в каятті
проводити постійно мусим.

Уже не вистачає сліз,
щоб всі гріхи свої омити,
але провин ще цілий віз
чекає часу на молитву.

Помилуй, Боже, і спаси,
мою нікчемну душу, підлу –
приблизно так у всі часи
волали грішники до Світла.

І їх мольби Всевишній чув,
та всім воздасться по заслугам.
Хто в їхній шкурі ще не був,
не варто тим ходити кругом.

13.12.2017

Вечір - час найкращий для думок.
Розімліло вислизаю з ванни.
Поза - лотос. Гріє килимок.
Мить - і відлітаю до нірвани.

По "стезі" навпомацки іду,
З пупа скоро вилізе прозріння.
Але кайф увесь - під хвіст коту:
Гавкає жона від злості синя.

- Де получка ти мені скажи?-
- Ось, купив касети і брошурки.
Гуру каже - за скарби - гроши.
А жона: - Ти що, здурів, придурку?

Ох, вчувало серденько біду!
Ляпнула про Шамбалу усує.
Цю ізотеричну лабуду
На роботі я сама штампую!

Я тобі не теща і не зять -
За копійку розірву горлянку.
Марш у ліжко! Поза - номер п'ять!
Будеш борг виплачувать до ранку.

13.12.2017р.

О, Господи, почуй мій стогін
і мову щиру зрозумій!
Життя мого пробито човен,
притухло світло дум і мрій.

Великий, всемогутній Боже,
перед тобою тут стою.
Молю – пристав свою сторожу,
бо вже на самім я краю.

Скарай проклятих нечестивців,
що беззаконіє творять.
Багато розвелось злостивців,
що лиш наживою і снять.

Призви до відповіді грішних,
що розповсюджують брехню,
зневіри бруд розносять спішно
і розпускають маячню.

Хай згинуть зло і кровопивці,
нема їм місця на Землі.
В гієні хай горять убивці
і їхні статки немалі.

Я поклонюсь Твоєму храму,
воздам тобі, Господь, хвалу.
Відкрий добру Небесну браму
і прокляни навік хулу.

Нехай невпинно промовляють
одну лиш істину вуста
й лукаві завжди пам’ятають
про розіп’ятого Христа.

Веди нас, Боже всемогутній,
і душі радістю напій.
Одне лиш праведне майбутнє –
вершина наших спраглих мрій!

13.12.2017

Сіре небо, небо сіре
І ніде немає снігу,
Лише сіє дощ холодний
Та дерева стоять мокрі.

Як повіє вітерець,
Капає за комірець.
А зима без парасолі,
Ось тому і не приходить.

2017 р.

***
Петя й Путя – пекар і ковбой,
флібустьєри і авантюристи
поодинці лізуть до корита
«по крови горячей и густой»,
що героєм на війні пролита.

***
Живі і здорові
брати-лизоблюди,
вампіри любові
і нібито – люди,
і виссано крові
багато ще буде.

***
І терпіти вже немає сили,
і забути тями ще нема,
як вела «еліта» до могили
і веде із «раю» до ярма.

***
Як ми раділи і як обирали!
Ось вони – Ізя і мер.
Шарять на ідіші, Яню порвали...
............................
Бачили очі, яке купували,
то й повилазьте тепер.

***
Виростає пенсія, і ...плата,
і по комуналці – апогей.
Ми такі щасливі і багаті!
На майдані є чого цибати.
Громадяни, ростемо ми, – гей!

***
Море й сушу віддаємо дяді
і шуруєм до Європи-леді.
На війну скидається юрма
воювати на велосипеді
у лайні або у шоколаді –
вибору інакшого нема.

                                      2017

Озвися, Боже праведний, благаю!
Раніше простір Ти давав мені.
Допоможи, бо Ти всесильний, знаю,
здобути перемогу в цій війні.

Сини людські, чому такі лукаві,
чом хугу любите ви так і метушню?
В ганьбі допоки буде Божа слава
і доки буде попит на брехню?

Не гнівайтесь – не будете й грішити,
віддайте правді дань і все мине.
Утіштеся, не треба так спішити,
Всевишній всіх почує і пойме.

Господній лик Він свій нам знову явить,
покаже благо – Правду і Любов.
Усім вони на білім світі правлять,
а ми відчуємо і плоть його, і кров.

У кожному проснеться мир і віра,
Творець вдихне нам радість у серця
і спокій пануватиме над миром.
Не буде благодаті тій кінця!

12.12.2017

У найтемніші
моторошні ночі
пригадуються найясніші
дні
які й раніше
снилися мені
у далині
жіночі
рідні очі
світилися
як дві ясні зорі
що кликали
манили
чарували
і як тоді бувало
цього мало
і як багато аж о цій порі.

                                      12.12.2017

Із полином світанку смак,
На небі сонце не яскраве,
Тобі без мене все не так,
І від сльози солона кава.

Мені без тебе лиш нудьга,
Крізь зайві усмішки й розмови,
Та децибелами шуга,
Вітрисько вийшовши на лови.

Розлука наша може біль,
А може скорий порятунок,
На рану висипана сіль,
Чи з диких трав цілющий трунок.

Сховає час в старий альбом,
Переболіле – не забуте,
І до розлуки ланцюгом,
Кохання долею прикуте.
2017

На Святки вечір тихий
У променях зірок,
На річки срібну кригу
Ледь падає сніжок.

З морозу –в теплу хату,
Тріщить в печі вогонь,
Чай з чебрецю та м'яти,
Візьми з моїх долонь.

Прозорі свічі тануть,
Святковий тане час,
І спогадами стануть,
Хвилини ці для нас.

Коли Різдвяний вечір
На білім полотні,
Околиця містечка
Бринить десь вдалині.

Навколо тільки тиша,
Вогонь в печі тріщить,
Кохання повість пише,
Для двох чарівна мить!

Ех, молоде-гаряче, рветься в бій.
Штовхає в спину у зірках барило.
- Давай, братва, хутчій окопи рий!
У результаті - хрест, вінок, могила.

Для степу роблять бронекатери,
Гармати облаштовують на щуки.
Гей, налітай! Цукерочку бери!
Бабло дурне тече плюгавцю в руки.

Ще рік чи два - і вирій, благодать,
Торби знесуть підручні до кордону.
Слуга народу! А насправді - тать.
У рейвасі вхопив собі корону.

Прокинувся. Доокола сади,
Цвіте айва, гарчить людва "щаслива".
Загнали в гроб. Всміхаються кати.
Але живу в очікуванні дива.

12.12.2017р.

Політична тусня. Крики, рейвах, бедлам,
Оселедці вигукують: - Мі-ха-а-а-а!
Умочаю перо у старенький калам:
Обирають нового халіфа.

Попередні герої дрімають в кутку.
Нова іграшка. Вельми цікава.
Прилетів генецвале на цицю м’яку,
Вдома ж - клітка чекає іржава.

Гей, козаче, дивися – парує рілля,
Не встигає вбирати гаряче.
Та не мудрість шугає хлопу під бриля –
В пащу тигру засовує пальчик.

А он там – у тіні – майталає коса.
В черзі довго, протерлись підкови.
Мудрий Мойшо, ходімо, вшануєм Пейсах,
Помолімося щиро Єгові.

Бачу шал і гризню. Обривають чуби,
Рим палає, втішаються готи…
Тьху, привиділось. Краще б учора не пив.
Все, пора. Треба йти на роботу.

12.12.2017р.

На баобабі світом нудить шпак.
Під ним гарчать від люті кілька бестій.
Гризуть левиці антилопі карк,
А я живу у їхній жовтій шерсті.

Тут затишно. І ворогів нема,
Жую усмак дебелу волосину.
Кохання – море, бо самичок тьма,
Дрімаю на хребті, чи під коліном.

Не тільки леви моцні й вельми злі.
Людина є. Жорстока і несита.
Конвульсії здригають пазурі,
На шкурі розцвіли криваві квіти.

Підстрелено кошицю, подиха.
Собака учепилася за лапу.
Перестрибнула на Рябка блоха,
А за нагоди - скочить і на шкапу.

Намудрував? Зіграю в піддавки,
Фінальна сцена просить епілога:
Нехай себе шматують хижаки,
І хай живуть і процвітають блохи.

12.12.2017р.

Коли народ благословляєш свій,
коли ним правиш непомірно строго,
хоч інколи відринь од власних мрій
і на хвилинку пригадай про Бога.

Щоб не тікати, мов тоді Давид
від сина рідного свого, Авесалома,
тяжких як непомірна кількість бід
людей підніме й пожене із дому.

Згадай Всевишнього, його могутній щит,
коли все тягнеш і ховаєш всує,
бо час відкриє всім, що ти наймит,
Господь тобі спасіння не дарує.

Шубовснеш в пекло, юде, так і знай,
а за тобою полетить і свита.
Волати будеш довго – Досить, край!..
Получиш сповна в зуби й по ланітах.

12.12.2017

Німа вистава, ролі всі відомо.
Антракт. Завіса. Я ступаю крок.
Ця маска не дістанеться нікому,
Осиплеться крізь пальці наш пісок.

О музо! Драма ця нам так знайома,
Заплутаний життя увесь клубок,
Твою цілую я святу корону
Та відлітаю у новий листок.

Чи справді ти зумієш врятувати?
Погубиш серце вихором подій.
Можливо, слово зможе дарувати

Ще сотні намальованих надій?
Хтозна. Тепер бажаю скуштувати,
Отрути приготований напій.

© Володимир Верста
Дата написання: 18.08.17

Моя принцесо, слів моїх богине,
Володарко граційної краси.
Тобою марю і до тебе лину,
Міняючи епохи та часи.

Незримо в бій, затоптану долину,
Мене з собою вітром пронеси
Дорогою крізь простір часоплину.
Всі спогади примарно воскреси.

Даруй знання забутих вже імперій
Та покажи у відблиску меча
Ті сокровення схованих містерій,

Що тліють, як остання ця свіча,
Згоряє словом сіро на папері
І осідає на моїх плечах.

© Володимир Верста
Дата написання: 15.08.17

_______________________є у Савао́фа – арфа і голгофа…

1
на землю лягаю… не ниць – горілиць…
а там – журавлі … я гукаю… гукаю…
на кого чекаю? у чому я каюсь?
скрижалі Твої кам’яні – спотикаюсь…

від Твоєї пісні мені в тілі тісно…
а від Твого слова меркне моя мова…
сповнене по вінця серце псалмоспівця…
сповнене журбою-смутком – за Тобою…

2
за порохом – порох… за ворогом – ворог…
проститись… простити… у світ відпустити
радіти… ридати... самотньо ставати
пустим і порожнім – гладущиком Божим
гудіти… гукати…
кати і гекати…
гукати… гукати…

3
торговці і торгаші…
гонителі і гонитва…
пощо у світі вірші
якщо вони не молитва?

Царі земні – прийдіть до тями,
згадайте настанови Божі.
Навіщо Він відкрив вам брами,
щоб ви ламали огорожі?

Щоб намагалися піднятись
над миром навіть вище Бога?
Ви перестали вже боятись,
але в пітьмі ваша дорога…

Навіщо плетете інтриги,
вганяєте у рабство люд,
куєте все нові вериги
і плодите нових Іуд?

Служіть Всевишньому зі страхом,
шануйте Сина і Отця!
Лиш так не станете ви прахом,
спасете душі і серця.

12.12.2017

Блажен, хто раду нечестивих оминає
і не стовбичить в грішних на шляху,
не почувається своїм у їхній зграї
і не наслідує їх жадність та пиху.

Блажен, хто Господа прийняв усі закони,
з Творцем хто проживає ночі й дні.
На біле чорне хто не скаже чи червоне,
не зрадить Бога навіть уві сні.

Він стане деревом, що виросте в оазі,
в достатку маючи і сонця, і води,
розквітне й зеленітиме наразі,
багаті згодом принесе плоди.

А нечестивці неодмінно згинуть,
розвіє вітер тих лукавих прах.
Дорогу праведних незгоди не поглинуть,
любов їх, віра житимуть в віках.

12.12.2017

Наші дні за небокраєм
Вже хтось відміряв.
Мене ти більше не кохаєш
А я не вірю.

Те наше літо вдалині
Мов дивна казка.
І кожен день тепер мені
Як Божа ласка.

Ще серце спомин береже
Окуте в смуток.
Але минулого уже
Нам не вернути.

Туман у далину пливе
І небо хмарить.
Кохання вже не оживе
А я ще марю…

Парище
2017р.

1

Заблукавши в часу океані
і безмежних світлових роках,
я живу в свинцевому тумані
на летючих ртутних островах
досі невідкритої планети,
вдалині від різнобарв’я стріх,
космодромів, бань і мінаретів.
Вдалині від спогадів твоїх.

Тут усе якесь до біса блякле,
навіть якщо флаєру крилом
розгорнути хмар металолом
і торкнутися світила краплі,
раптом ставши ранку джерелом.

Бо в припою ранок потопає,
оловом гойдається довкіл:
в нього угрузає, опливає,
непокора кольорів і крил.
І на це тут ради вже немає.

Без вогнів сигнальних, без наснаги,
линуть островів архіпелаги
у сталеве, сіре та сире,
й тіней лиш виломлюють зигзаги.
Через це я і прошу тебе:
тіням ти не приділяй уваги.
Не чекай, не пам’ятай мене…

2

Дочекаюсь, чуєш, дочекаюсь!..
Хай цей всесвіт часом відгорить!
Простором на згарі спам’ятаюсь,
поки він зірками двиготить.

Океану вранішні атоли
в пломенистій піні сновидінь
враз почнуть, звернувши обрій в коло,
стягувати в точку далечінь.

Вистрелять собою крізь парсеки.
Полетять крізь металеву млу.
Раптом заклекоче десь лелека
й хмаровищ озвучить таїну.

І до тебе блискавка озветься,
і руками сплетемося ми…
Лиш атол кораловий гойднеться,
як на нього ляжеш ти грудьми.

Виберешся. А летючі скелі
відіпхнеш з припою у прибій…
Тільки світлотіней каруселі
огорнуть нас на землі хиткій.

2017

Отримати тіло — не значить отримати душу.
Я обіцянок своїх не порушу.
Отримати тіло порожнє без тої душі
Що так любить мої вірші...
Не треба...
Кохати нестримно- не значить бути коханим.
Най ти будеш найкращим у світі, старанним -
Можливо, не зможеш запалити вогонь
У серці,душі...дотик долонь...
Forever...
Життя є бентежне,як не крути.
Мене заспокоїти можеш лиш Ти.
Без тебе не так все й дратує.
Без тебе кожна людина нервує.
На небі...
Можливо буду щасливим,
Коли для тебе буду я особливим...
Єдиним...
12.12.2017

Хтось пройшов біля дверей,
надворі пташка проспівала.
Зникала тиша безсонних ночей
Десь за стінами світало…

Вже не кричить і не волає
і голову не здавлює в тиски
Та тиша що мене чекає
Щоб безумства навести мазки.

Щоночі я вільний, щоночі я раб
Ніхто не наказує і не неволить
Зі своєю свободою я сам на сам
І лиш вона мене з розуму зводить.

Вогні сотворіння, сніги забуття,
Порядок з Хаосом змішались в екстазі
В мені безкінечна Священна війна!
Яка назавжди застигла у часі…
2017

1

А домінанта котячих -
вгризтися в горло чи бока.
Лисці смугастенький м'ячик
любо котити... й навтьоки...

Шерсть облизати - і ніжно
муркнути просьбу край тину.
Сила несе центробіжна
Лев'ячу кожну клітину.

Війни - за овидом, гаєм.
Чортополохи... осоти...
Лев у стрибку помирає -
щоб відродитися всоте.

Вдача найліпша - лисича.
З нею - цирульні, аптеки...
Парка, знай, ниточку смиче.
Вівці тремтять - небезпека.

2

Кольору судної ночі
хамелеони й гадюки.
Бути камінною хочу
в літній Одесі край Дюка.

Ні, не сьогодні... колись це...
Втілення буде - я вірю.
Любо маляті в колисці:
Одаль вампіри та звірі...

Ділять вовчиська толоки.
Ліпить вареник Ерато.
Позамовкали пророки.
Всюди слизькенько, зубато.

Мегаарени, пунктири...
Чіткості хочу, безпеки.
Сенс поділивсь на чотири.
А до розвою - далеко.



2017

Стліває тихо на світанні
Далеке сяйво зір останніх...
Серед розкиданих світів
Я не знайшов свого пристанку
І в самоті блукав до ранку,
І повернутися не вмів.
Печаль мою здолала душу,
І сам собі тоді сказав:
"Свій біль в зірках сховать я мушу"
Вони мовчать і я мовчав...

Прилинь, о музико чудова,
В погасле серце хоч на мить.
В твоїх очах, в очах, сліз повних,
Незгасне полум’я горить,
Холодну враз розіб’є тишу.
Я в ній свій біль і сум полишу
І на відлуння полечу...
Від снів розпачливих тікаю,
І давній сум, що в них зникає,
Запалить десь надій свічу.

2017 рік

Я - скалозуб. Весела птаха.
Усяке скаче з-під пера.
Пішов на фронт - вернувсь без даху:
Життя людське не сміх - жура.

Щасливих мало в морі хворих.
Той - одинокий, той - сліпий.
А дзвони вперто б'ють на сполох:
На сході пекло, чорторий.

Вбрання землисте, колір хакі.
Пожива - спирт і цигарки.
В гаях - окопи, гільзи, танки,
Той - без ноги, той - без руки...

І не затулишся від горя,
Вдихаю сморід і дими.
А люд саджає бараболю
Посеред рейваху й чуми.

Лящать над вухом зуби з криці,
А зір прикутий до могил.
Полопалися струни в скрипці,
І деко луснуло навпіл.

Нема кінця кривавій бані.
Кислиці - ось й усі плоди.
І що - співати про кохання
Та про осонцені сади?

В струмку життя занадто мілко,
Братів ховаю під траву.
Позичте, друзі, хоч сопілку,
Можливо, я ще оживу.

11.12.2017р.

***
Погоду роблять мороз-енк-и,
аж репає моя земля:
ті самі «антитимошенки»
і «противсіхи»-одноденки
пандороящика кремля.

***
Нувориші – і ґазди, і ґаздині
допалися ділити не своє,
а Боже, і державне, і моє...
Якщо воно гниле усередині,
у владі - остаточно погниє.

***
Європою наїлися сьогодні.
У Азії - позаторішній рай.
Америка охмурює Китай.
Куди усі охайні і достойні,
туди і ми. А гнані і голодні –
у Грузію-Корею. О, вай-вай!

***
Які ми одинакові? До мрії
і до мети віками ідемо.
Росія уповає на Батия,
а Україна має майже Вія...
Усі його «рошеники» їмо.

***
Ми не воювали, і віками
ратаї ішли у вояжі.
У освіті ще немає тями
чванитись дідами-батирями
і дітей виховують чужі.

***
Язик і мова дуже схожі,
але віки у боротьбі.
Два рази я людина! Боже,
а мова нелюда поможе
людину чути у собі?

                                      2017

Гризуться пси. Вояки терті.
Уміють вкласти у гроби.
Ми ж - пішаки на дошці смерті,
Усі заляжем під горби.

"Вперед!", "Ура!" , "Ату!" і "Слава!"
Ревуть розчахнуті роти.
А я кажу, що ця потрава
Завжди приводить до біди.

Женуть скотину до забою,
По шкурі хлещуть батоги.
Хотілось миру, супокою,
Але спокутую гріхи.

Щоденно хлипи, труп'я, тризна,
Летять прокльони з пекла ввись.
Помри за рідних! За Отчизну!
За владу скурвлену загнись!

Гребуть народ у братські скирти,
Там будем скоро ти і я.
А мій сусіда хоче жити,
А не згоріти у боях.

Прямою вцілено по схрону,
Забрав до себе душу Біг.
Пора ударити у дзвони:
Ідуть померлі до живих.

11.12.2017р.

Веди мене через п'янку оману,
Жагучими стежками насолоди,
Де у полях квітучого дурману
Гартуються у римах епізоди.

Пливуть по акварелі між туману,
Долаючи магічні перешкоди,
Де в просторі палкого океану
Лунають дивовижні хороводи.

І час нам тане, наче в задзеркаллі,
Зловити мить тут майже неможливо,
Немовби залишаємось в проваллі.

Танцюємо з тобою тут бурхливо,
Посеред снів ми линемо дедалі,
Моя богине, летимо грайливо.

© Володимир Верста
Дата написання: 29.05.17

Богине слів, осяяних любов'ю,
Тобі я поклоняюсь кожен день,
В Парнасі загоряються іскрою
Твої дари окрилених натхнень.

Ввійдуть у вічність чорною сльозою,
Пролинуть тихо десь поміж пісень,
В полях широких заростуть кінзою
І в серці зринуть, де свята мішень.

Поезія розпалює багаття,
Дарує сотні Вічних божевіль,
Для кого дар, для когось це прокляття

Лишає в серці лиш отруйний хміль,
Та розцвітає, мов святе латаття,
Що розбиває на частинки біль.

© Володимир Верста
Дата написання: 12.04.17

Прийшла зима у місто,
Перемела шляхи.
Тепер все біле чисте,
Засніжені дахи.

Хурделиця пустує,
Гойдає ліхтарі.
Сьогодні заночує
У нашому дворі.

Взяла нову перину,
Легенькі подушки.
Принадну скатертину,
Пошила кожушки.

Гаптує наодинці
Мереживо на склі.
Солодкі сни - гостинці,
Подивляться малі.

Мандрує сніговиця,
В імлі зника танок.
Тримає у правиці
Щасливий Дзень-дзвінок .

10.12.2017
НЙ

Минулася любов, мов листя облетіло
Із дерева жаги, не збуджує мене.
Вуста мої байдужі, не шепочуть: «Мила,
Яви мені, благаю, личенько ясне!»

Для тебе я чужий. І став таким тоді ще,
Відколи уколов пером твоє єство.
І істина із гір співала птахом віщим –
Не бути нам ніколи, певно вже, удвох!

І разом не літати в безберегій сині,
Бо вимага для всіх кохання з давнини –
Прощати вміння, розуміння і терпіння.
Та не властиві, бачу, ні, тобі вони.

Дарма, немов Алкей, шукав розради ліки,
Здобув лиш самоту, як Робінзон Дефо,
Лишилася мені ти мрією навіки,
Як гордовита й непоступлива Сафо.

Цірцеєю була із голосом Сирени…
Щасливий, що життя од тебе вберегло.
Що не розтяв собі у розпачі я вени,
Що чистим б`є мені кастальське джерело.

11.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Скроні вкрились сивиною,
Ніби сум в очах гнітить.
Душа є молодою,
Хоче всіх і все любить.

Очі бачать сонце, небо,
Це життя — труди, труди.
Що це ще людині треба?
Живи, радуйся, люби.

Любов - це Божа справа.
Яку людині передав,
Людська любов - забава,
Коли кохання не пізнав.

В любові маєш насолоду,
Від тіла жінки, чи від страв.
Як розрізнить цю звичну моду,
Коли нікого не кохав.

Жінки — квітки в букеті,
Можеш любить, поважать,
Обнімать, складать буклети.
Що ж таке одну кохать?

Одну любить. Одну кохати -
Словами важко передать.
Потрібно в очі зазирати,
Секрети в серці не тримать.

Словом виразить кохання?
Ще слів таких нема в житті.
Лише одне, одне бажання -
Кохать і жить, і вдень, і вночі.

Захочуть друзі спокусити
Насолоду дать блудну.
Можливо хочеш всіх любити?
Очі бачать, лише, одну.

Ти, Україно, віками славетна
З вільним народом слов'янських племен.
В Дусі Святому ти благословенна
І народи твої різних наймень.

Тебе шанували та уквітчали,
Ти як віночок барвиста була.
І над тобою лелеки літали,
Калина й вишня садами цвіла.

Ти руку дружби всім подавала,
І хата твоя гостинна була.
Ворожі навали і свої яничари,
Крушили не раз й палили до тла.

Ти не згасала, з руїн воскресавши
Своїх нескорених дочок й синів.
І в горнах вогнів і в Славі зміцнивши
Волю, дорожче власних життів.

Мостили тілами шляхи-перемоги,
Прапор Вкраїни несучи у руках.
І квітнуть твої тернисті дороги,
Слава і Воля Вкраїни живе у віках.

Коли ти справжня є людина,
Роби добро для України.
Як чиниш ти народу шкоду,
То ти є нелюд і скотина.

Ти будь Вкраїни патріотом,
Та мудрим, а не ідіотом.
Роби добро і радість людям –
Пошану й честь здобудеш потім.

Люби дари Вкраїни-неньки,
Геть закордонні витребеньки,
Задовольняйся самогоном,
І рідним салом з рідним хроном.

Ти пам’ятай свою домівку:
І хлів, і стайню, і криївку,
І білу хату з рушниками,
І шмат городу з будяками.

Як ти в дорозі хама стрів, -
Вступись, щоб він тебе не з’їв.
Ти обійди його далеко,
Бо хам – велика небезпека.

Не обжирайся, як тварюка,
У міру їж – гласить наука,
Бо як наїш грубезну пику, -
То тим собі вкоротиш віку.

Той хто усе краде й хапає,
Гребе, глитає, загортає,
В багатстві тому і сконає,
І най го нагла кров заляє.

1996-2017

Ох, і надудлився вина!
Аж пити вже не хочу!
Стрічає, начебто, жона,
Пригледівсь – потороча.

Шерепа сварить рогачем,
Наводить, мабуть, порчу.
У шпарці шкрябаю ключем –
Штовхає потороча.

Почвара шкірить в небо зуб,
Вкусити, злюща, хоче.
Рачкую шпарко аж за дуб –
Догнала потороча.

За космаки хапа, чмара,
По рівчаках волочить.
«Хазяйство» випало – діра!
Лютує потороча.

У мацапури бюст – ого!
Націлює ув очі.
Зіпнувсь урешті. В ліс бігом.
Відстала потороча.

Очуняв. Щезла машкара.
Лежу у ямі вовчій.
А сіроманець – не мара,
Вже краще – потороча.

Над головою чую "Кар!",
Тікаю що є мочі.
Іще не хочу на цвинтар -
Лечу до поторочі.

10.12.2017р.

Сон в отчому домі,
У батьківській хаті
Зірково-прозорий,
Казково-багатий...

Дитинство солодке
Озветься луною
Тривоги розтануть
На хвилях спокою.

Засяє усмішка
Добром на століття,
Додасть козакові
Років довголіття,

Красуні навіє
Щасливую долю...
У батьковім домі
Все рідне до болю.

***
Хто не трудиться, той – п’є.
А куди діватись?
Все людині Бог дає,
особливо не своє
їсти і …сміятись.

***
Научене – терте,
уперте – не миле,
намилене мертве,
умерле – почиле
у пам’яті жертви
нечистої сили.

***
Є світ живий, і є містичний,
і той, що діє у кремлі
як «руський міф» і світ – язичний,
гібридний і комуністичний,
як пошесть по усій землі.

***
Чим живу, не відаю і сам.
Божий дух іще не паляниця,
що жували Єва і Адам.
Україна – не порохівниця,
а щоразу – бойовий байрам.
А яка Європі годівниця!

***
Може істина й сувора,
та надіятися варто
мати менше як учора,
і не менше як узавтра.

***
У кожного своє меню,
аби відняти у дитини
на забудови авеню
і переносити різню
на терикони України.

                                      2017

Відшукалося щастя нарешті. Це втіха моя.
Не хвалюся, а тільки відверто зізнатися хочу.
Я теперечки – в рідних, як диво небесне, краях,
Де усі негаразди – не факт, а лише потороча.