Садок марніє коло хати,
замовкнув жайвір угорі,
похнюпились старі дівчата
і розбрелись плугатарі…

Село вмирає потихеньку,
бо молоді біжать в міста,
лишаються лише старенькі,
та їхня доля непроста.

Дощі дорогу розмочили,
пішла сердешна в небуття.
У бричку запрягти б кобилу –
порвали ферму на шмаття…

Давно усіх корів із кіньми
в район звезли на ковбасу,
лиш дід Свирид блукає тінню,
шукаючи свою козу.

Сільмаг старенький похилився,
закритий років сім тому,
бо дах у зливу обвалився.
Село крокує у пітьму…

Вовки в будівлі клубу виють,
що вже без вікон, без дверей.
Поглянеш – серце бідне ниє
від болю за сільських людей.

Що стало з благодатним краєм,
а може з нашими людьми?
Кого у владу обираєм,
хто виведе нас із пітьми?!

Ох, скільки їх було вже, брате,
народу непотрібних влад…
Пора самим за себе дбати
і навести в країні лад!

На голові у жінки чона шаль,
З-під неї вибилися срібні павутини
Колись русявого волосся.І печаль
В її очах блакитних вже застигла.

Вона стояла тут, біля плити,
Де її син єдиний спочиває,
Він Україну-неньку вберегти
Від ворогів так щиро-щиро прагнув.

І захищав її, як тільки міг,
Та куля у бою його скосила.
Ой, не загоїть час біль матерів,
Бо їм дітей своїх забуть несила.

Та й ми їх пам"ятатимем усіх,
Бо подвиг не померкне з часом їхній.
Вони живі, в серцях наших живі,
Хоча й залишились назавжди молодими.

2017 р.

В'ється ніби змійка русло лиш від річки,
а була ж бурхлива, велична Ріка.
Висохли озерця, згинули потічки…
Що чека Карпати? Доля нелегка…

Нижчі стали гори, різко полисіли,
бо дзвенять сокири і ревуть пилки.
То красу Вітчизни, легені країни
звірі розривають на дрібні шматки.

Що чекає Неньку, рідну Україну?
Чи проб‘ється завтра крізь вогонь і дим?
Чи ж не вбережемо квітнувшу країну?
Що ми скажем, люди, правнукам своїм?!.

Що ми скажем дітям, що ми скажем внукам?
Чом не боронили свій зелений дім?!
Чи ми безголові, чи зовсім безрукі,
що відпір не можем дати звірям тим?!.

Змійками зів‘ються спомини про річку,
довго жить накаже не одна ріка.
Висохнуть озера, пропадуть потічки,
якщо будем, браття, й далі так чекать…

07.12.2016

В країні цирк вже котрий рік триває,
міняють блазні маски й антураж;
пророчать – нас поліпшення чекає,
та кожен день якийсь ажіотаж.

Вже майже до небес підняли ціни
на світло, воду, долар, євро, газ;
крадуть з бюджету добру половину,
а решту все спускають в унітаз.

Ліси карпатські ріжуть мов вандали,
вагонами торгують за бугор;
у Княжичах фактично розстріляли
про око реформований позор.

То знов „безвіз“ відстрочили до квітня,
то грошей для кредиту не дали…
Історія рече тисячолітня –
ведуть народ скоти до кабали.

Люд безпорадно скиглить й лає все,
вже двадцять п‘ять, а ми ще у дорозі…
Все більше й більше смаженим несе,
уже сімнадцятий буремний на порозі.

грудень 2017

На світі різні є майстри:
Хто шиє чоботи, хто свиту,
Вирізьблює із дерева ложки
Чи топорище для сокири.

Корзини й кошики з лози
Інший чудово сплести може,
А чи солом"яні брилі,
Хтось гарно вишиє сорочку.

І про дітей турбуються вони,
Прекрасні іграшки їм можуть змайструвати
З ганчірок кольорових - ляльки-мотанки,
Та з дерева також виготовляють.

Що не кажи - земля наша багата
Талановитими і творчими майстрами,
Які своїми вмілими руками
Творять красу у будні і у свята.

2017 р.

(Падишах Сулейман Пишний прощається з коханою дружиною Россою-Місафір, низько похилившись до колін її. Вона ж цілує Падишаха в його мудре високе чоло).

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

"Не в мені вина – не спали мене.
Знай, життя сумне – не спали мене.
Проклену тебе – нас не обмине
чорних шат пітьма – не спали мене.

Плачу, мов свіча– б'є розлуки птах,
темна ніч в очах – не спали мене.
Несть числа сльозам, зорям-несть числа,
сонця світлина – не спали мене.

У твоїм вікні сліз моїх свіча
ранок поміча – не спали мене.
Я без тебе – прах! Ти мій цвіт... і плід...
Мій життя просвіт – не спали мене!"

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– ...Ядріє тіло... і цвіте душа!..

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– О... так колись ридав Ахмед-паша!
Супроти нього дехто... "Мухиббі"*116 –
простий муслєм...*117 і смертний, далебі...
Однак нетлінна поміж вишніх зір
його дружина – Росса-Місафір...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
– Допоки небо в зорях – я твоя!

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(розхвилено):

– Твоя...
– ...твоя...
– ...і я...
– і я...
– і я...

ХОР Гаремних Троянд:

– Пливе ріка, як Часу течія...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(розхвилено):

– ...і я пливу...
– ...і я...
– ...і я...
– ...і я...

ХОР Гаремних Троянд:

– Химерна жінко, як твоє ім'я?!

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(розхвилено):

– Тепер лиш квітка я...
– ...і я...
– ...і я...

(розхвилена повінь з пелюсток Гаремних Троянд з головою покриває постать султана Сулеймана Пишного.
Гаремні Троянди – тепер вже ряди повноводних хвиль, їх стебла – руки потужньо розгойдують повітря, імітуючи припливи і відпливи.
...Кожна хвиля припливу вдаряється фрескою пам'яті об берег Рідного Краю.
...Кожна хвиля відпливу – руйнує цю фреску, болюче вражає осколками іншого... докінця непізнаного... але й невідворотного, як Кисмет, буття).

ХОР Гаремних Троянд
(у хвилі припливу, співаючи в унісон):

– "А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіла на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.
Воротонька рип-рип...
Колисонька скрип-скрип...
В колисонці донця,
як ружа на сонці..."

А-а... а-а... а-а... а...

(мотив колискової перехоплює мотив гаївки. Гаремні Троянди забавляються в "потічок").

– "Вербовая дощечка, дощечка, дощечка –
по ній ходить Насточка, Насточка, Насточка...
А де Настя ступала, ступала, ступала.
Там діброва палала, палала, палала...
Цебром воду носила, носила, носила.
Дібровоньку гасила, гасила, гасила...
Кілько в цебрі водиці, водиці, водиці,
стільки в дівки правдиці, правдиці..."

(на останніх словах гаївки з воріт "поточка" випливає Жінка в Темному Пурпурі, босоніж, коса її розпущена ...без жодних ознак соціальної приналежності).

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
(в минулому Пурпурової Троянди Втіхи):

– Роса упала...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– А чого ж ти... боса?..

(луною "боса... боса...")

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– Бо я була колись..."Троянда Ро́сса!.."

(луною "Росса!.. Росса!..")

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– ...Ходила певне, боса по росі,
між квітами, в розпущеній косі...
– ...Чого ж тепер стоїш серед руїни,
Трояндо Россо... Насте... з України...
– ...Чи ж ти тепер в здоров'ї, чи в веселлі,
чи хтось тобі наспівує газелі...

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...О... Ночі Тьма нікого не мине!..
Хтось тут мене волає... хтось – клене...

ХОР Гаремних Троянд
(грізно, імітуючи інтонацію "прокляття"):

– Улюбленка газельної строфи,
Троянда Росса – вбивця Мустафи!

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...Я чую там... у просвітку тропи – ...

ГОЛОС незримого Сулеймана Пишного
(з далекого просвітку Піднебесся):

– ...Не опали мене!.. не потопи!..

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
(витаючи поглядом в піднебесному просторі):

– "...Не опали мене!.. не потопи!.."
...Біжить струмок... і б'ється з-під стопи...

(хоровод Гаремних Троянд замикає в коло Жінку в Темному Пурпурі. Нова хвиля припливу несе з собою мотив "Подоляночки").

ХОР Гаремних Троянд
(у хвилі припливу, співаючи в унісон):

– "Десь тут була Подоляночка,
десь тут була молодесенька...
Тут вона впала,
до землі припала -
личка не вмивала,
бо води не мала.
Ой устань, устань Подоляночко,
умий личко, як ту скляночку.
Візьмися за бочки,
покажи нам скочки,
підскочи до раю,
бери дівча скраю".

("Подоляночка" – Жінка в Темному Пурпурі обирає собі заміну – Жінку в Жовто-Гарячій Льолі. В колі з нею Гаремні Троянди забавляються в "Царівну").

– "Десь тут була Царівна, Царівна, Царівна,
десь тут була ц а р і в н а, царівна м о л о д а.
Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої",
Царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла,
Вона Царівну приспала, приспала.
"Засни, Царівно, на сто літ, на сто літ, на сто літ,
засни, Царівно, на сто літ, на сто літ".
І все заснуло вічним сном, вічним сном, вічним сном,
і все заснуло вічним сном, вічним сном.
Та ось прийшов царевич, царевич, царевич,
та ось прийшов царевич, царевич молодий.
І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
і поцілунком розбудив Царівну молоду
І всі кричали: "Слава, слава, слава..."
І всі кричали "слава!" цій парі молодій".

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому
(в минулому Жовтої Троянди Розлуки):

– ...За вас молюся... Богу слава!.. слава!

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– То, певне, ти... Маруся...
– З Богуслава...

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

– О, Квіти Раю, простягніте руки...
До вас взиває Жовта Тінь Розлуки,
котру чужі приспали вітровії –
я вам несу... Свічу Ая-Софії!
...Чи бачите гарячий сей вогонь? –
Прийміть його к собі... з моїх долонь.

(Жінка в Жовто-Гарячій Льолі простягає перед себе запалену храмову свічку. Гаремні Троянди звертають до неї свої стебла-руки, аби перейняти к собі Священний Вогонь. Незабаром нова хвиля припливу підійме ці руки з палаючими свічечками і знову сплете їх в "купальському" хороводі).

ХОР Гаремних Троянд
(у хвилі припливу, співаючи в унісон):

– "Коло Мариноньки ходили дівоньки,
стороною дощик іде...
Стороною – та й на мою руженьку
червоную...
Ой на морі хвиля, при долині – роса,
стороною дощик іде...
Стороною – та й на мій барвіночок
зелененький...

Сьогодні Івана, а завтра Купала...
Рано-вранці сонце зійде...
Стороною – та й на мою руженьку
червоную..."

(З купальського хороводу вирізняється Троянда в Рожевому – одна з численних посестер–квіток Гаремного Саду).

ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

– Ой, рано-рано сонечко зійде –
і на мою голівку упаде
роса небесна...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– Хто це там зоріє?

ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

– Сестра... Троянда Кольору Замрії.

ХОР Гаремних Троянд:

– Це, Мріє, ти – як невигойна рана –
дала османам Третього Османа?!*118

ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

– Так, сестри, я... Така кисмет моя...
І мужа Мустафу*119 – любила я!
І він мене плекав, як Божий Цвіт –
чекав на мене сім невольних літ...*120

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– О, так... о, так... В гаремі так ведеться...
– ...Сім літ – і край... і Доля обернеться.

ХОР Гаремних Троянд:

– Сім літ і край... і Доля обернеться –
як ти заслужиш – так і поведеться...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– О, Мріє, воля!..
– ...Там зоріє воля!!!

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Мене з корінням вирвали із поля...
Сім літ і край...

ХОР Гаремних Троянд:

– І що дали сім літ?

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Незнаний брід... І хміль... і мід...
...І цвіт... і плід...

(Постать Рожевої Троянди Замрії губиться в гурті Гаремних Троянд... ).


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014.

ЗОЙК Гаремних Троянд:

– О К е р в а н Й о л і... Ч о р н а я Д у ш а...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(ствердно, про своє):

– ...Ахмед-паша... та Ібрагім-паша*108...
Впіймає вас Феджер у свій капкан...
(...і я таки вступлю в кривавий тан!)

...Усі царі жорстокі і практичні,
бо точать їх інтриги політичні...

ГОЛОС Гаремної Троянди в подобі Русалки
(що ховалась невпізнаною в гурті Бранок-Троянд):

– ...Та дужче точать серце ріки кровні –
то ласкощі... інтриги полюбовні...

ЗОЙК Гаремних Троянд
(у розхвиленому стинанні за втраченими коханими):

– ...Джігад іде!.. Іде по Керван-Йолі...
Веде Кисмет Дорогою Недолі...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(різко уриваючи інтонацій голосіння – до Троянди в подобі Русалки):

– Ти хто така?.. Що робиш у гаремі...

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
(у мертвій тиші):

– Я – твоя зміна в полюбовній дремі*109.

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(полишаючи мужа, ідучи на ви):

– Як смієш ти! Я... я – Зоря Світання...

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

– Між вишніх зір не перша, й не остання...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Не перша, що ж... Я друга – і остання...
В моїх руках є чара від кохання!

(Показує чару з якої надпив Сулейман).

У ній і запорука мого злету...

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
(з викликом)

– ...В отруйній чарі сонного щербету?!
Приймай двобій!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Ти ж – чару переймай!..

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

– У мене є своя... Піймай! Піймай!

(Рус-Хуррем, Пурпурова Троянда Втіхи нараз опиняється у замкненому колі рук Гаремних Троянд з легкими накидами на обличчях. Троянда в подобі Русалки, змагаючись словами з Рус-Хуррем, – то вибігає, то вбігає в коло через підняті "ворота" рук. Роксолана намагається впіймати її, та даремно. Невпізнана постать Троянди-Русалки постійно вислизає з кола).

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
(імітуючи голос Пурпурової Троянди Втіхи):

– "...І скільки важить золото ото..."

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Зухвалице, ти хто?..

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(луною):

– ...ти хто?..
– ...ти хто?..

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

– В тобі живе причина моїх ран...
Я – Месниця... я – Тінь Махідерван*110.


ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(на мить зупиняючись у погоні):

– Ба! Той дурман?! Чи ж тут тобі цвісти?..
Черкешенко, це ти?..*111

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(луною):

– ...це ти...
– ...це ти...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Ти – матір Мустафи... Відкинь платок!

(кидається навсебіч у колі Гаремних Троянд, зриває накидки з обличь).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд
(перелякано)

– Не я...
– Ні-ні...
– ..Царице Квітів...
– Йок!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(у шаленому приступі ревнощів):

– А-а-а-а... Серця окривавлений сувій!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Я п'ю... Я п'ю... Я твій... навіки твій...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Упийся мною... Впийся... Як уп'єш –
вбий Мустафу... і тим Її уб'єш!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(на крилах сновидіння):

– ...Тебе до краплі, Втіхо, відіп'ю!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(наполегливо про своє):

– ...Вбий сина Мустафу... Уб'єш?

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Уб'ю*112.

ХОР Гаремних Троянд
(застерігаюче трагічно):

– Трояндо Втіхи... Пурпурова кров!..
Не змити кров із власних підошов!..

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(у муках сновидіння):

– ...Моя дитино... Мустафо-пашо...

ГОЛОС незримого Мустафи
(привидом сновидіння):

– Пощо мене убили ви, пощо?..
Я порох ваших ніг... Подайте руку...*113

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон, простягаючи руку на голос)

– О, як мені перенести сю муку...

ГОЛОС незримого Мустафи:

– ...Чи ви оглухли на мої волання!!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(терзаючись докорами сумління, сахаючись привида)

– ...Ти сіяв зраду... мислив злодіяння...
...А з персами... коли прихильний час був,*114
ти ладив мир... ти помагав Тагмаспу...

ГОЛОС незримого Мустафи
(супроти Рус-Хуррем):

– ...Неправда!.. Лож!.. Як уст бліда непевність...
Причиною – жіноча ваша ревність
за долю одинокого престолу...
Що ж, тіштеся... Гукніть гостей до столу,
нехай піднімуть чари за Селіма...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Кисмет... Кисмет... Яка ж ти невмолима!..

(до Рус-Хуррем):

– ...Се правда, Місафір?.. У тім причина?..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(закриваючи обличчя руками):

– Невинна я!..

ХОР Гаремних Троянд
(луною)

– ...Невинна-а-а... бо причинна-а-а...

ГОЛОС незримого Мустафи:

– Я вірним був... Я, батьку, вас любив...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(в муках сновидіння):

– Ти вірним був... а я тебе... убив!!!

ГОЛОС незримого Мустафи:

– Не Ви... вона... жіноча ревність біла...

(супроти Рус-Хуррем)

-Чого мовчиш!.. Чи з люті заніміла...

ХОР Гаремних Троянд
(луною)

– Мовчить... Чи вмліла, а чи заніміла!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(безсило):

– У б и л а... так!.. Убила, як уміла...

ХОР Гаремних Троянд
(глибоко, значимо):

– Зійде Феджер... Засяє як Джігад...
Зайде криваво – згубить шаріат!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Я вам на присуд тільки й відповім –
не я погублю! згубить син... Селім*115.

(до Сулеймана з попередньою інтонацією ласки)

...Прокинься, ладо... Вже зійшла Джігад.

ГОЛОС Сулеймана Пишного:
(полишаючи тягар сновидінь):

– Трояндо Втіхи... спокій мій... і лад...
Пора... Джігад зове... священний бій!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Іди й вертай... і дужий, і легкий!

ХОР Гаремних Троянд:
(луною)

– Іди й вертай... і дужий, і легкий!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Я дякую Кисмет, що ти – такий!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

Не знаю, як там за кордоном, а у нас
ходити в гості треба в підходящий час,
а ще з собою по гостинності закону
не менше літра варто мати самогону.

Тоді господарю вже нікуди подітись
й не буде з частуванням він баритись,
бо ви поводилися правильно тактично
і стали рідними уже автоматично.

Коли ж з собою прихопили ви ще й сало,
то ваша зустріч просто святом стала.
Ви не забудете повік пори тієї,
бо вже близькою станете ріднею!

26.05.2016

Обличчя миле і чарівний стан,
шовкові коси, шкіра з оксамиту,
зірниці-очі і п’янкі вуста –
свою так бачить кожен Аеліту…

Красиві ноги – це іще не все,
статура гарна – менша половина
того, що кожна мавка нам несе,
бо без душі вона ще не людина!

Щоб віднайти оту одну-єдину,
не варто аж на Марс мерщій летіти.
Шукайте поряд власну половину –
і на Землі існують Аеліти!

Вводиш мене в оману.
Безталанну.
Без талану
Я тобі проспіваю «осанну».
Ти куди? Не ховайся!
Гей, куди затуляти вуха?
Слухай!
Ти напевно подумав, що я
Вже під мухою?
Ні! Я твереза!
І слова мої гострі, як ніж.
Як лезо!

Скидай свої берці,
Лишай камуфляж.
Взувай-но в'єтнамки,
Побігли на пляж.
Скупнемося трохи
В холодному морі
Безмежно щасливі,
Зухвалі і голі.

Цей сон, що снив на ниві снів між снами
У зливі злив тумани темно-сині…
У слові слів перебіг між словами -
Куди мені подітись, люди, нині?…
І я бреду за снами снів на острів
Навколо поле колоском кололось…
Ось тільки перетну беззвучний простір -
Наосліп перейду з акорду в соло...
29-08-2017

Єдиним розчерком пера –
А змінено життя,
і щось кричала там юрба –
юрба – шлях забуття.

А індивід – то індивід –
На злобу дня – а є.
Всім ворогам – палкий привіт,
Якщо у мене є.

Всім друзям – із теплом в душі,
Зустрінемось не раз.
Єдиним розчерком пера –
Позбавлюсь від образ.

Закреслю жаль, закреслю біль,
Лишу кохання й віру,
Єдиним розчерком пера –
Але сміливо й вміло.

Це - Іловайськ, мій друже. Я програв.
У москаля немає честі й шани.
В степу любов і радість поховав,
Трава накрила вирви, трупи, рани...

Враг бив прицільно. Ззаду. У хребет.
Натренував у пеклі підлу руку.
В Большом - прем'єра. Пустощі. Балет.
Кров п'ють на брудершафт кремлівські суки.

Поглянь в монгольські очі вожака -
Чуже добро притягує магнітом.
За ним орда - голодна, ворухка,
Толочить траком на Донбасі жито.

Ти - воїн. Не дитина чи монах.
Гостри сокиру і чекай нагоди
Загнати вістря ворогу у пах,
І плюнути ненавистю у морди.

Не знаю, може випаде мені
Із мороку вернутися у літо...
Не бійся, брате, вмерти на війні.
А бійся жити і не відомстити.

29.08.2017р.

Весна настала, синку, вже у нас,
додому повернулися лелеки.
Плетуться дні і зупинився час,
бо ти від дому, любий, так далеко…

Природа зустрічає знов весну,
укрились раннім цвітом верболози
і річка пробудилась віді сну –
все квітне, відгриміли перші грози.

Настала, синку, і у нас весна,
в низинах густо стеляться тумани,
але не гріє душу вже вона –
зима навік зльодила серце мами.

Скував мороз сердешну з отих пір,
коли на сході залунали грози
і став ти у війни бездонний вир.
Біль розриває груди, давлять сльози…

Як рано ти скінчив життєву путь,
не довелось прожить і три десятки…
Батькам оте ніколи не збагнуть,
не виправдать нізащо ці порядки!

Твоє життя дочасно відцвіло,
мов без жалю зірвали ніжну квітку
і бур‘яном враз поле поросло,
пожухло жито, як від спеки влітку.

Нелегко рідних і близьких втрачати
дарма, тим паче з-за химер панів.
Народе, скільки можна ще мовчати
і хоронити доньок та синів?!

Ішов тяжкий четвертий рік війни,
на Сході добровольці воювали…
Боролись за Вітчизну лиш вони
й життя свої безцінні віддавали.

За власний кошт взуття і уніформа,
бінокль за власні гроші й автомат.
Харчі від волонтерів, то вже норма,
а що ж гарант-барига, ниций кат?

Озброїв за наш кошт війська елітні
і з них побудував собі заслон.
Відгородився від нужденних, бідних
і крамарює жирний фараон.

Він на крові веде свою торгівлю,
підтримує з агресором стосунки,
укріплює корупції будівлю,
а підлу суть ховає за лаштунки.

Жиди окупували керівництво,
їх в Раді більшість, у Кабміні – теж.
Прибрали юди рештки виробництва
і апетитам їх немає меж!

Державну обліпили зайди чашу,
жеруть без міри, добрих слів не чують.
На наших землях і костях на наших
Єрусалим новий собі будують.

А що народ, носій тієї влади?
З останніх сил її усе ж несе…
Терпіти довго будем казнокрадів?
Чи не набридло, люде, те усе?!

От і настала пора куштувати плоди.
Вітер жене перехожих на зустріч із вереснем.
Гривня в траві пересохлій виблискує реверсом.
Літо вмирає. Гірчить над городами дим.

Дива не буде. Повірте, старі казкарі.
Самоомана – ці хлібно-шкільні перемир’я.
…Щастя – хіба що у пісні Аль Бано й Роміни.
Ну а наступне занурення – майже за рік.

Я повертаю за ріг, бо шукаю тепла,
спокою, затишку, втіхи… не знаю, іще чого.
Літо вмирає. І лаю себе, не причетного,
бо для спасіння
я жодних зусиль не доклав.

- Що найголовніше у красі жіночій?
Це напевно груди чи великі очі…
- Рот краса найбільша – мовив дід сердитий, –
а найголовніше, щоб він був закритий!

11.04.2016

Дощі у відпустці. Городи сухі, як тартинки,
а кавова ніч – мов кубло і страхів, і зневір.
Об гострі кути уночі небезпечних будинків
поранився серпень і зліг серед міста, мов звір.

Ріка висихає, як мисль, не підкріплена ділом,
безплідну думками в цім серпні, себе не прийму.
Води мельхіор знов фальшивить, прикинувшись сріблом,
а я між халепами вкотре проводжу пряму.

Обкрадена тепло дощами, ковтком прохолоди,
я навстіж всі вікна - не душу, відкрию мерщій.
І тільки читання цю кавову ніч підсолодить,
і може, до ранку навчусь викликати дощі.

Перестань брехати, пане Президенте!
Перестань дурити обіднілий люд!
Бо війну війною у такі моменти
може не назвати ворог й словоблуд.

Перестань країну бідну добивати!
Скільки можна красти і людей дурить?!
Совісті і честі зовсім вже не мати,
лише обіцяти, лише говорить…

Головнокомандувач, злидень ти верховний,
чому ненавидиш волю і свободу?!
Захиститись прагнеш ти, упир шановний,
від тебе ж обравшого власного народу!..

Пам‘ятай, злодюго, вічно так не буде,
матері не будуть завжди голосить.
Прийде час і слово скажуть бідні люди,
будеш на гіляці в зашморгу висіть.

Скільки ще країну можна шматувати,
скільки можна, кате, міри геть не знать.
Скільки вже на крові можна торгувати,
красти і вбивати, цупити й брехать?!

лютий 2017

Вставай з колін, знедолений народе,
потріпані крилята розправляй.
Настав час захистить свою свободу,
прийшла пора сказати зайдам – „Край“!

Вставай з колін, благословенний люде,
війні кривавій покладем кінець.
Ридання й стогін чути звідусюди,
терновий одягнули нам вінець.

Встаєм з колін нарешті, сестри й браття,
корупцію потрібно подолать.
Якщо не погасить її багаття,
то й Україну можна так проспать!

З колін вставаймо, чемні громадяни,
разом говорять добре й батька бить.
Самі із влади не підуть тирани,
це скотство треба лише побідить!

02.03.2017

У владі одні інваліди?
У партіях владних – все те ж?!
Від того у нас може біди
й корупція стала без меж?!

Як тільки за руку схопили,
як тільки засвітить тюрма –
останні їх кидають сили,
зась кроку ступити, катма!

Нароблять по самі зав‘язки…
Що діяти з ними? Як буть?
Носилки, каталки, коляски
до суду їх чинно везуть.

А тільки вдалось, відпустили,
як коні із суду біжать.
Умить повертаються сили,
сміються, деруться, іржать!..

Ще трохи і вже у Європі,
Ізраїль, Панама чи США...
Гарцюють в шаленім галопі,
на яхтах пливуть не спіша.

Чому це можливо в державі,
що просить в Європи „безвіз“?
Де бонзи всі в маслі і славі,
народ же де падає вниз.

Допоки жирітимуть гади
і правити будуть в нас бал?
Поки всім народом із влади
не вичистим весь кримінал!

05.03.2017

Кит пливе в людському морі –
„Синій кит“.
Сіє він біду і горе
в сотні біт.
Молодих людей шукає,
полонить
і з собою забирає,
у блакить…
Плине до ч‘його порогу
„Синій кит“?
Перебіг кому дорогу
чорний кіт?
Плач стоїть по Україні
й на весь світ.
Чом загрожує країні
нету хіт,
варто думати суспільству.
Щось робить,
щоб не падало дитинство
у блакить.

І щоб красу не зіпсувати
Не заблукати поміж слів -
Ви краще не виходьте з хати
Ні на третину ні напів…
28-08-2017

(Знеможений чи то ласкою коханої дружини, чи то "приворот"-зіллям зачарованого щербету, а чи безсонною ніччю над державними справами, Сулейман Пишний прихиляється на відпочинок на оксамитові простирадла Гаремного Саду, в прохолодній тіні Троянди Темного Пурпуру. Росса-Місафір ревно оберігає спокій свого мужа. Її руки-стебла нечутно обивають його голову.
За німим знаком Рус-Хуррем до того завмерлі Троянди Гаремного Саду починають повільний танок у супроводі задумливої східної мелодії).

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(пестячи слух, навіваючи сон):

– Царю мій, Повелителю... "Султанул беррайн
ве хаканул-баграйн, хадімул гаремайн еш шеріфайн,
шам джемет мешам, міср надіретул іср,
Галєбеш-шегба, Дарул-Джігад, Дарул-селам!*98

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:
(луною на голос Рус-Хуррем):

– Царю двох частин світа і Володарю двох морів....
– Стороже двох святих міст – і Мекки, і Медини...
– Пане трьох престольних городів – Константинополя,
Андріянополя і Брусси...
– ...і Каіра могутнього...
– ...і Дамаску, як рай, прекрасного...
– ...і Білгороду-дому святої війни....
– ...і Багдаду – дому спасення й побіди...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(луною на квіткове багатоголосся):

– ...Благословенне хай буде ім'я Твоє,
"Твердий" і "Великий"!..

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(мислячи про майбутнє):

– Коли Кисмет над нами зазоріє
поставлю я мечеть "Сулейманіє"...*99

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Аллах тебе схвалить у щедрім дарі...
Постав мечеть сю... на Авретбазарі!..
...На честь Роси ,*100 що сяла серед муру...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(луною на голос Рус-Хуррем):

– На честь Троянди Кольору Пурпуру!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(поринаючи в сон):

– ...Зоря Кисмет... Зійде зоря Кисмет...

ГОЛОСИ Гаремних Троянд
(в танку перед сонним Сулейманом):

– О чари... чари... Цар відпив щербет...


ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(співуче над сонним Сулейманом):

– Мій Владарю... чи смакував щербет?..

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Іще ніхто не поборов кисмет!

(Після тривалого мовчання в поклоні шани знову набирає звучання голос Мудрого Улема. Троянди-Бранки Гаремного Саду завмирають у вигадливих фігурах рослинного танцю).

ГОЛОС Мудрого Улема:

–"Предсказано, що з початком кожного століття родиться великий муж, який обхопить те століття як бика за роги... і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри. Отож, він десятий із черги султанів. А число 10 – се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел... То й маємо десять частин святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей, і десять частей неба, і десять геніїв над ними, і з десятків складається все військо Падишаха.
Десятий султан тяжко поб'є ворогів ісламу, бо Султан – любимець Аллаха і свята різка в руці його..."

ХОР Гаремних Троянд
(побожно на голос Мудрого Улема):

– Хвала будь, Аллаху Єдиному!
Крім Нього нема Бога. Він живучий
і вічно живий. І нема нічого
йому рівного, ні на землі, ні на небі.
Він створив небо та землю...
упорядкував світло й темряву...
Хвала і слава йому, що своїх вірних
провадить до святої святині!

ГОЛОС Мудрого Улема:

"...Як кожна людина, так і кожне плем'я має свій кисмет – твердий і невмолимий, котрого не об'їде ні конем на землі, ні судном на морі... Коли доповниться круг віків на повіках вічних очей Аллаха, тоді нарід Османів поверне відки прийшов, сповнивши по наказу Божім своє призначення на безбожних нессараг."*101

(Мудрий Улем, оповістивши предсказання, з поклоном прощання відходить).

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(над сонним Сулейманом, розкидаючи сіті пестощів):

– О спи, мій Пане... ще дрімає враг...

ХОР Гаремних Троянд
(півголосом):

– Про кого Ти...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(уриваючи):

– Про тих же... нессараг...

(до Сулеймана):

– ... А станеш в силі... будеш вельми рад –
покличе в путь тебе з о р я "Д ж і г а д"*102
Зоря війни... кривавого походу...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Як я люблю, Трояндо, твою вроду...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(шепотом до Сулеймана):

– ...Мечем Твердим прочиниш "Браму Фетви"...*103

ХОР Гаремних Троянд
(півголосом):

– Кисмет Османів потребує жертви!..
"Феджер-молитва" розкидає сіті?..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(умовно розкидаючи над Сулейманом "сіті інтриг")

– ...Щоб вівці цілі, щоб і вовки ситі...
...Значить Аллах і рук моїх умільство –
тверда п о с т а в а – то таке й п о с п і л ь с т в о...
Не дармо вбрала я черлені шати...

(до Сулеймана):

...Мені звістити... а тобі – карати!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь видиво сновидіння):

– "Коли Джігад займається на землі,
тоді по небі ходить заграва пожарна...
Тоді гуде плач жінок і дітей християнських,
як шум у градовій хмарі.
Бо жах великий несе з собою Джігад!"

(Наче слуховою ілюстрацією до сновидіння султана Сулеймана звучить приглушений зойк – то протяжно голосять Троянди, спогадавши про Чорні Шляхи... "Керван-Йолі своєї Неволі")*104.

ГОЛОС Гаремних Троянд:
(у стинанні оточивши сонного Сулеймана):

– О Керван-Йолі, знай, Джігад іде...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(твердою волею Цариці)

– За уграми і Мухач упаде*105,
де Керван-Йолі оре перелоги...
Хіба що Відень вийде з-під облоги...*106
...Чорніє шлях... Цвіте гірка полинь...
Марніє Лях, Підляшшя і Волинь...
Повзе Джігад, пожадний як мана...

(мимоволі здригається)

А там... а там... моя Г а л и ч и н а!*107


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

(На голос своєї коханої жінки "Росси-Міссафір" в тій же миті озивається голос Падишаха Сулеймана Пишного.)

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(луною):

– «...Срібнолиця моя, сладоуста моя, о ж а с м и н о в а,
ти промов, не мовчи, чи в здоров'ї, Хурем, а чи в радості...» *92

Його грізно-велична постать зависає над Гаремним Садом. Бранки-Троянди в покорі припадають до землі. Прихиляє голову в глибокій пошані і старець Мудрий Улем).

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– Моє ім'я із уст твоїх злетіло...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Бентежать душу і шматують тіло
чужі думки... мов гострі ятагани –
ті нашепи, підозри і догани...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(лагідно):

– ...А я в тобі не бачу ні пилинки...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Не зрозумілі, бачте, мої вчинки...

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– ...Все, що Цариця зволить, що звелить...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(обриваючи, про своє):

– ...Як терпне тіло!.. Як душа болить!..

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– Вгамуй свій біль... і викинь страх із лона,
бо поруч – муж... опора й оборона!

Моя якші, Трояндо Пурпурова,
скажи мені мерщій, об чім розмова?

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Мій Владарю, розмова – про пурпур,
що раз зацвивши, вийшов понад мур,
понад світи, віки, понад будучність...

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– Яка ж тобі у тому є незручність?

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(несміливо вичікуючи):

– ...Що цілий світ пізнав моє лице...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(з полегшенням):

– Хуррем-хасекі, люба, ти про це...
О, на пурпур у нашім краї зарі!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(солодко співуче):

– Його доволі на Авретбазарі!
Преситна манна з неба...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(граючи словами):

– ...Чи мана...
Проте у цих Порогах ти – одна!!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(лукаво)

– ...Ще не співали, Царю, півні треті...

ГОЛОС Сулеймана Пишного:
(граючи словами, в настрої):

– ...А заспівають – станеш на портреті!

В парчі і в з л о т і, тканім д і а м а н т о м,
прошита сонцем, мов своїм талантом...

ГОЛОС Гаремної Троянди
(шепотом до Бранок-Троянд):

– Цариця Квітів опустила вії...

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– Засяєш... як смарагд з Александрії...*93

...У чарі злота – зору ніжний лотос.
Ціна йому – здобутий острів Родос*94.

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(вдоволено сміючись):

– ...І скільки важить золото ото?..

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– В дукатах Слави... мабуть, тисяч сто...*95
В "грошах заслони", себто "пашмакліка",
ціна в обмін: дукат за чоловіка*96.

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(гордо):

– Важка ціна... Яка ж у тім причина?

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(м'яко):

– Мені Хасекі народила сина...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(з потаємним змістом)

– Чи ж варто так пишатися у злоті,
наш син Селім не перший в твоїм роді...*97

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– ...Не перший, та щасливий буде в зорях...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(з потаємним змістом)

– ...Не вольні зорі у чертах і долях...
Аллах могутній світло з них пряде.
Іде Кисмет!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(в пориві любові):

– ...Моя Кисмет іде!
Хуррем-хасекі... Перша поміж зір!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(відповідаючи на порив):

– ...Твоя Кисмет... чужинка-Місафір...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(в обіймах пристрасті):

– То ж будь, якші Хуррем, легка і дужа -
прийняти тілом ношу свого мужа,
бо царська ноша – то могуча сила...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(мліючи в обіймах):

– Чи ж я тобі казала, що безсила?..

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– ...Щодо портрета – в нім якраз і влучність:
твоє лице – то голос у будучність.
Царям пристало думати про вічність –
в твоїй поставі є й моя величність.

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(втишена ласкою):

– Ти розтопив образ колючий лед...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(розкутий ласкою):

– Трояндо Втіхи, принеси щербет...

(Роксолана-Хуррем подає Сулейману золоту чару з щербетом.
Сулейман ненаситним поглядом пристрасті проймає свою дружину).

-"...Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості...
О печаль солов'я - чи в здоров'ї ти, а чи в радості...

Поцілуй мене... дай пригубити лиш губи-сладості,
дай поглянути в очі твої - чи в здоров'ї ти, а чи в радості"...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(заворожуючи на любов):

– Мій Сулеймане... Пий, султане, пий...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(заворожено):

– Я п'ю... Я п'ю... Я твій... Навіки твій...


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

Найкращий час крадіжки, звісно, ніч.
Повзе тихенько употьмах долоня.
Її засуну у гарячу піч,
Вхоплю русалку за м’якеньку моню.

Я – злодій педантичний. День-у-день
Із полум’я вихоплюю жарини.
Кохання – це бальзам! Гормон! Женьшень!
Його, на жаль, не буде в домовині.

Ворушаться на яблуні плоди,
Нахабний вітер шпортає фіранку.
Кохана прошептала: - Укради!
Вони тебе очікували зранку.

28.08.2017р.

І знову я в екстазі плачу
Окремо обіч від забав
У боротьбі за першість трачу
Своє, не ваше… Боже збав
Щоб зазіхнув ото на сльози?..
Своїх по вінця повен двір
А ще корито… збиті козли
І пафос власний наче звір…
28-08-2017

І ти помреш. Сьогодні, може завтра, –
Для цього не потрібно талану.
Життя – воно чогось, можливо, й варте,
Щоб народитися й чекати на труну.

Але для чого ці шалені муки,
Пекельні муки суміші єства
І на хресті розп’яті мертві руки,
І воскресіння Вічного Христа?

Чому в твоїх очах надмірний спокій?
Ти знаєш? Ти була, напевно, з ним.
І все, що діється ,– лиш вигадки пророків
Для нас, далеких, відданих сліпим.

І кожен сполох на твоїм обличчі,
І мертва посмішка бездомної душі, –
То тільки Всесвіту неходжене узбіччя,
Як ще тобою не написані вірші.

Расул Гамзатов

Сокотіт цімборȕв

Знай вражду и дружбу оцінити
И страшнов розправов не гріши.
Гнів на друга може закыпіти,
Улляти на нього не спіши.

Може друг самый попиловався
И тебе обідив ненароком.
Провинився ввȕн, а ты пробач му,
Най му буде вто тяжкым уроком.

Мы усі старієме помалы,
Мы усі йдеме в єднȕв упряжці.
Цімборȕв житя уд нас забират,
А найти нового дуже тяжко.

Бо кить вірный кȕнь поранив ногу,
Зашпотався, а пак хромив зась –
Винен путь! И ты не лай коньови,
Бог ти ниґда ліпшого не дасть.

Люди, я вас прошу так, ги Бога,
Не ганьбітся свої доброты.
Цімборів на світі гет немного –
Сокотіт їх. Будьте фурт на ты.

Я колись не так, ги ниськы, думав,
Видячи в слабȕм страшноє зло.
Кȕлько цімборȕв я вже утратив!
Кȕлько уд ня цімборȕв пȕшло.

А пак было всякого немало,
Я ся каю часто и до нись!
Як ми часто в горю не хватало
Цімборȕв, загубленых колись.

Я типирь усьых хотів бы стріти,
Бо житя щи мало – тай мине,
Тых, що я пробачити не мȕг їм
Й тых, що не пробачили мене.


© Переклад Василя Кузана

Не бійся, маленька, ті краплі на віях
Блакитного кольору линуть на спад,
У м’якоті ранку стихії у мріях
Такі перелітні, як той зорепад.

Бурлять тихі води, не склалося, годі,
Удосталь печалі цієї журби.
Застуджене літо із хрускотом в тобі
Теплом сповиває у душі скарби.

Не бійся, маленька, за ширмою осінь
Кориця так ніжно у листя вросла.
Забудеться все і за схилами просинь
Все небо розрізує швидше орла.

Поразка – найдієвіша наука,
вона заставить висновки зробить
чи пошукати захисного дрюка,
бо й перемога всьому не навчить!

27.08.2017

Розсипає осінь щедро позолоту
на гаї й діброви, на поля й луги,
роздає окрасу лісу і болоту,
балкам, косогорам… Це їй до снаги.

Відлітають птахи у далекий вирій,
покидають птиці свій гостинний дім,
та не полишає їх незмінна віра,
що наступне літо стрінуть знов у нім.

Вже куються лати для дубів та кленів
бронзові і мідні, жовті і руді.
Сосни ж і ялини як завжди в зеленім
знов зустрінуть зиму вкотре у житті.

Хай зима лютує снігом і морозом,
хай гуляють полем хуга й заметіль,
та весну розбудять незборимі грози,
блискавиці грізні попадуть у ціль.

28.08.2017

Потрібна рівновага у думках:
Лягла в долоню бойова граната.
Бажаю потримати смерть в руках,
Укинути її злодюзі в хату.

Летить бульваром чорний "мерседес",
Його ловлю в приціл гранатомета.
За хвилю полетить він до небес
Коли в машині вибухне ракета.

З парламента виходить депутат,
Його востаннє плямкала ротяка.
Я нині - прокурор, суддя і кат -
Вдавлю в асфальт нахабну пику траком.

Угвинчено судді до рота кляп,
Рука у спину застромля сокиру.
Злітає аж до хмар голодний вамп -
Міністру ікла зажену під шкіру.

Кістки невдах в глибокому яру,
З обкладинки волає упириця.
Надибав, браття, іграшку нову
Коли шукав підручник на Петрівці.

28.08.2017р.

Ти не являлася мені ще в сні,
Я наяву тобою марив,
Моя ти любо, доле, каро,
Моє ти все – мої пісні,
Оті ридання голосні.
Ота печаль, ота розпука,
Незбувна та пекельна мука
Лишила спогади мені,
Як пестив кучері ясні.

В житті мене ти й знать не знаєш,
Забула, іншого кохаєш.
Як напишу, слівце писнеш,
Як лютим холодом війнеш,
Як сіль на рани посипаєш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я кохаю до нестями,
Ридаю темними ночами
І ллються на папір, як грози
Ось вірші ці – криваві сльози,
Що зроджують бажання вперте
Од того розпачу померти…

О ні, являйся, серденько, мені
Хоч в сні!
Чи хоч на сайті у інеті,
Коли запіють півні треті.
Я монітор той поцілую,
Немов живу тебе милУю.
Від себе вже не відпущу,
Воскресну серцем до любові
І знову вірші нові й нові
Тобі рощу,
Моє предиво,
Моя ти доле нещаслива,
Моє ти все – душі краса,
Що в серці вік не погаса!

28.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Ти хочеш справедливості? Дарма.
Загине ліс без вовка неодмінно.
Злочинцями наповнена тюрма,
Робітники не розгинають спини.

Реве на бійні зляканий бичок -
Летять у небеса посмертні фуги.
Клює лошара на пустий гачок,
У бевзя генії, таланти - слуги.

Пристойної не буде зарплатні -
Із рук чужих отримаєш третину.
Тому зіп'яну лізеш до жони,
Кладеш її, ледь живу, на перину.

Пора в душі прибрати смітника,
Очистити замулену криницю!
Та вгору піднімається рука,
Одважує потиличника жінці.

Позич грошви! І не лупи процент!
Знайди поета - дай йому на книжку.
Вчувається банальний аргумент,
Що ти - бідак. На працю ходиш пішки.

Давати - жаль. Ділитись - не з руки.
Несе дикун всю здобич до печери.
У хаті м'ясо, золото, замки...
А справедливість - це дурні химери.

28.-8.2017р.

Вже відпливає вдалеч серпня човник,
Гойдаючись на хвилях, мов листок.
Та залишило літо кошик повний
Смачнющих ягід, яблук та грушок.

І виноградом всіх почастувало,
Спекло пухкий рум"яний коровай
Із нового та щедрого врожаю,
Щоби гостинно осінь зустрічать.

А та в розкішній тихо йде короні,
Тривожить душу доторком долонь.
Б"ють копитами багрянисті коні,
Викрешуючи золото-вогонь.

2017 р.

У височінь зринула кулька жовта,
За нею і блакитна, й ще одна.
Хмаринками собі летять, летять,
Заполонили весь небесний простір.

І золотом, неначе ясне сонце,
А чи добірні в полі колосочки
Та синню, ніби то шматочки неба.
Хто це їх випустив, яка в цьому потреба?

Невже це витівка якогось бізнесмена,
Який хоче розважитись, напевне?
А чи яке народне знову свято,
Прикрашене так гарно та завзято?

То наймолодші нині на майдані
Із прапорцями, квітами й піснями,
І дітвори вітання щире лине
Із Днем Народження матусі-Україні.

2017 р.

Їх убивали підло, поодинці,
але та смерть була невипадкова –
лише за те, що родом українці,
за наші древні звичаї і мову!

Згас Симоненко ніби та свіча,
бо на заваді стало його слово –
вмер від побоїв ката-палача,
а людям правлять – мовби випадково!

Як тільки піднялася в них рука
на те криваве і страшне паскудство?
Повісили скоти Івасюка
й кивають на банальне самогубство!

Загинув Стус в гулазьких таборах
за Україну-неньку, її долю.
Кати звіріли, та ховали страх,
бо не змогли його зламати волю!

Минуло все, пройшли значні часи,
але того не можна забувати,
бо краєм знову бродять дикі пси
і поодинці нас продовжують вбивати.

Скажіть лише, добродії, кому
смерть знадобилась В‘ячеслава Чорновола?
Не важко здогадатися, чому
та ДТП була як випадкова!

А де взялись оті скажені пси,
ті люті, кровожерливі шакали?!
Здавалося б уже пройшли часи,
коли за слово правди убивали…

Чому загинув Ігор Білозір,
який співав пісні на рідній мові?
Митця загриз черговий хижий звір
у серці України… Так, у Львові!

А згодом хто віддав команду „Фас“
Гонгадзе вбити? Також всім відомо.
Та до сих пір за дурнів мають нас –
суспільству брешуть нагло і свідомо.

В Одесі знов убили юнака.
Кого за душу звістка зачепила?
Максима Чайку люта смерть така
теж випадково, в двадцять, підкосила?!

Убили підло хлопця лиш за те,
що палко вболівав за Україну.
Кати любові почуття святе
йому безвинному поставили в провину.

І наостанок ДТП візьму,
щоб завершить картину цього ладу –
звели зі світу співака Кузьму,
що викривав в піснях злочинну владу!

Що ж за таку державу бідним нам
вдалось за чверть століття збудувати,
що дозволяє тим скаженим псам
нас поодинці, вибірково, убивати?!

І на чиїй сторожі оті пси,
хто визначає кожну їхню жертву?
Ще не настали мабуть ті часи,
коли природно кожен може вмерти…

Тож не мовчи, народе, загризуть,
найбільшу палю виламай із тину –
без нас з тобою псів не розженуть,
ніхто крім нас не звільнить Україну!

осінь 2016

(...З першим променем ранкового сонця оживає голосами Гаремний Сад. О, який він пахучий і свіжий! Як міниться і виблискує роса на оксамовитових лицях-пелюстках Троянд-Бранок Султана. Доброго ранку, якші*70, Царівни Квітів, тендітні подруги Блискучих Царських Палат! Доброго ранку, – в бадьорому щебеті птаства... Доброго ранку, "Аллах Акбар"!*71
...Ранок для Рус-Хуррем, Пурпурової Троянди Втіхи – це завше втілена Надія. Чи не тому вона така жвава та радісна змагається з птаством у мистецтві співу... Її викликали на одверту жіночу розмову. Що ж вона? – ...сміється... (сміється – бо Троянда Втіхи)... сміється і співає...
...Ох же й лукава!!!)

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(через сміх):

– ...Питаєте мене про зілля чар?..
Я відповім: султан відпив... узвар!

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
(перепитуючи луною):

– Який узвар, Аллаха зірка рання?

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Мій Сулейман відпив узвар кохання...
...настояний на привороті-зіллі –
мене ж купив "калимом"*72 на весіллі.

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
(зачудовано зітхаючи):

– Калим же був розкішний, мов Едем...
– Із перлів...
– ...і корон...
– ...і діадем...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(з тінню миттєвого смутку):

– ...Та діадема з каменю опалу
мені тоді кроваво в серце впала –
в колючім терні камінь був Неволі.
То був "кисмет" Осман... Посланець Долі...*73

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

– ...Доволі, пташко Рус-Хуррем, доволі...
– ...Калим же був не тільки у речах...
– ...Цариці ноша в тебе на плечах!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(широко з гіркотою):

– О як мені далася тая ноша!

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

– ...Не хмур чоло, о квітко прехороша!..
– Бо твій калим у терні злої долі
звільнив ясир із лютої неволі...*74
– ...Вертав твій люд до рідного їм краю...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(в задумі про своє):

– ...Вертав мій люд до втраченого раю...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– ...О не точи кроваві серця рани...

ХОР Гаремних Троянд:

– Тоді й зродилось ймення Роксолани!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(лукаво усміхаючись):

– Виною в тім – опалу діадема...

ХОР Гаремних Троянд:

– ...Чи віще слово Мудрого Улема...*75

(На всі закутки Гаремного Саду розлягається голос Мудрого Улема. Зачувши його, Троянди-Бранки Султана мерщій відвертають голови, ховаючи за фередже своє обличчя. Так велить закон Адату*76).

ГОЛОС Мудрого Улема*77:

"Все, що призначене, єсть і предсказане.
Найлюбіша жінка Десятого Султана буде чужинка – Місафір*78. Зійде як ясна феджер*79 у серці Падишаха, а зайде кріваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях Халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду – і до кам'яних могил фараонів! Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам-Ібрагім*80, серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллах з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько велику гордість..."

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд
(розхвильоване предсказанням Улема):

– ...Кисмет Цариці...
– ...Неба світлий дар...
– Аллах Акбар!.. Аллах Акбар!.. Аллах Акбар!
– Але й посіє гордість їй шайтан...
– Та все ж її не зрадить Сулейман...*81
–Заступить щастя Квітки зорям лік...
– Нова зоря освітить гаремлік*82.
– На те й зоря – що жар у ній і лед...
– ...І чари зна: узвар!.. чи пак, щербет...*83
– Яким химерним видався талант –
в щербет упав опальний діамант!

ХОР Гаремних Троянд
(доходячи таємниці Роксолани):

– ...В щербет упав опальний діамант!
Щербет із пилу Квітнучих Троянд...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– ...отих, що тут зросли посеред муру...

ХОР Гаремних Троянд:
(вагомо притишено, з ключем таємниці на устах):

– Нектар із пилу Темного Пурпуру!*84

ГОЛОС Мудрого Улема
(продовжує предсказання):

"...Довго і завзято – постом і молитвою – буде боротися Велика Султанка – Місафір зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана у святу ніч Рамазану...*85 І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордости. І засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах Падишаха..."

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:
(з тривогою на почуте):

– Межа є, видко, в Долі на талан...
– Веде Аллах, а зводить все – шайтан...
– "Молитва рання" серед вічних зір –
нектар кохання... Росса – Місафір...
– Її до дна відпиє Володар!

ХОР Гаремних Троянд:

– Аллах Акбар! Аллах Акбар! Аллах Акбар!

БАГАТОГОЛОССЯ Гаремних Троянд:

– ..."Феджер-молитва" прийме дар освят...
– Щербет Зорі освятить шаріат...*86
– ...Не дармо нам Аллах дає весло –
одвічне право: на добро і зло...
– ...Звіздо Аллаха, вибери мене!..
– ...І злет, і спад – нікого не мине...
– Та зоре-слава жар веде... і град...
– ...Зайде криваво – згубить шаріат!

ГОЛОС Мудрого Улема
(продовжує предсказання):

"...І почнеться небувалий нелад у державі Османів. Мішками зав'яжуть собі шиї аги*87 і вельможі, і настане страшне панування Капу-Кулів-невольників Порти, яничар і військових сіпаг. Арпалік – "гріш на ячмінь" і пашмалік – "гріш заслони" на султанських жінок й одалісок знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини як черви розточать силу законів десятого й найбільшого Султана Османів".

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Ха-ха-ха-ха! Невже це все про мене?
Чи винен плід, що в нім – вино черлене!*88
У ваших мовах стільки протиріч...

ГОЛОС Мудрого Улема:

– ..."Адат" велить: не відкривай обличь!
Накази вічні... в часі невблаганні,
про це звістять і знаки у корані!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– ...О мудросте свята самого Неба!
Чи в тім наказі нагла є потреба?
Поглянь, як квіти пнуться горілиць,
аби проміння їх діткнуло лиць –
вони цвістимуть так в садах Аллаха...

ГОЛОС Мудрого Улєма
(у супроводі квіткового багатоголосся):

– О так, Феджер... Молитво Падишаха!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Навіщо ж барви квітам дав Аллах!
Чи ж барвам личить жити у потьмах? –
Могутність божа в їх красі, адже
тоді й вони б носили фередже...
Чи ж міг Його не зрозуміть Пророк?

ГОЛОС Мудрого Улема
(у супроводі багатоголосся квітів):

– ...Запевне, ні, Царице Квітів... Йок...*89
Нехай хранить тебе Аллах у злеті!

ГОЛОС Мудрого Улема
(канонічно тверезо):

– ...І все ж твоє обличчя – на портреті!*90
Чи ж право Зірки, Першої між зір,
Хуррем-хасекі*91 Росси-Місафір,
з легкої волі, просто, без причин
проймати світлом погляди мужчин?..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(у царській поставі):

– Шах Роксолані – то й султану – шах!..
Нехай же нас розсудить Падишах!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом.2014)

(Пауза. Музична тема "Пливе човен".

...Поволі з суцільної темряви виступає постать Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя. Дух феєрії панує над нею: вона ступає назустріч Невідомому в чорному козацькому жупані... Це смертельно хворий гетьман Петро Сагайдачний. Він іде до Гюль-Хуррем... Троянди... Цариці Квітів, аби вирвати її з пітьми Гаремного Саду і з'єднати з нею свою Долю*65. Їх постаті зближаються, вражаються одна на одну – і вступають в трагічне магічне коло).

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– Трагічне коло звужує пітьма...

ГОЛОС Петра Сагайдачного:

– Небесна нить між нами обома...
Небесне Око дивиться глибоко
і Долями веде – Небесне Око...
Я відмолив свій гріх розлуки в Бога –
тобі назустріч йде моя Дорога...
Блажен, хто вірить... Сльози котять з віч –
моя Дорога... та тобі навстріч!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– Навіщо, Петре, рухати минуле?..
Воно вже мертве... в темряві заснуле...
І я – не та... твоя колишня Настя...
У мене вже збулось жіноче щастя,
лагідне Щастя всіх жінок...

ГОЛОС гетьмана Петра:

–...Але
воно, либонь, для тебе замале!..
Тебе зломили, змусили, скорили,
тебе, як квітку... з келиха відпили...
Чи ти сама під ноги пролилася,
чи ти з кохання, може, віддалася...
То хто ж ти – суть?.. Чи ж ти козачка Настя?!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– Я – Гюль-Хуррем... Цариця свого Щастя!..
Цариця Квітів – не раба остання! –
мені Осман під ноги лив кохання,
беріг мене, як найціннішу квітку,
а ти... приготував мені намітку...
Мені й у фередже було не зле...
...Я – не в образі, що воно – мале!

ГОЛОС гетьмана Петра:

– ...Коштовна перла у чужій оправі
зазнала щастя Жінки... у неславі!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– ...Твоє намисто – теж чужа оправа...*66
Що слава жінці – козаку неслава.
Мене гнітить твоє серцебиття –
ні, Петре, ти... ні рід мій – не суддя,
чи Бога я дитина, чи Аллаха! –
"хасекі" я... дружина падишаха...
До Квітки Щастя не пристане мул...
Мені до ніг схилявся весь Стамбул...

ГОЛОС гетьмана Петра:

– ...Я не про це... Пробач... Тепер ми квити!
У мене теж в палаці знались квіти...

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– ...Я бачу, Петре, тіла твого трем...

ГОЛОС гетьмана Петра:

– ...В палаці в мене, Настю, був... гарем:
туркині темні... і свої холопки...

ГОЛОС Білої Троянди Щастя

– ...Скарби непевні... лживої обробки...
Чи ж хоч одна із квіток прийнялась?

ГОЛОС гетьмана Петра:

– ...До ложа – так... до мого серця – зась!
Мені ж твоє намарилось лице!..
Яку мені даш відповідь на це...

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– Чи чуєш, Петре: дзвони б'ють клечальні...
Над нами дар Небес – вінки вінчальні...
Та де мені знайти знахарське зілля,
аби забути те моє весілля...
Похід галер... салюти величальні...
...і замок з цукру...*67 і весільні пальми...*68
Ці диво-пальми – символ материнства –
в мені змінили участь до чужинства.
Те, що було ворожим і огидним,
поволі стало стерпним... навіть рідним...
...У сій хвилині... як знаття отсе:
утрачу мужа й сина – втрачу все!!!

(Розірвавши магічне коло феєричного спілкування, постать Білої Троянди Щастя віддаляється від постаті гетьмана Петра в чорному жупані. Гетьман Петро проводить свою кохану довгим прощальним поглядом. Ця зустріч була останньою. Попереду гетьмана – Чорна Дорога Смерті. Вона вже кличе його.
Натомість Дорога Гюль-Хуррем обнадіює ранковим просвітком...
Тьмяні химерії Гаремних Троянд посилають навздогін Білої Троянди Щастя свої рослинні поцілунки).

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– Цілунки-вильця шле тобі гарем...
– ...квітучій Жінці... кревній Гюль-Хуррем...
– ...Ось духів-зілля*69 прикладай до ран...
– ...до тебе йтиме з ночі твій Осман...

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
(в дорозі до ранкового просвітку):

– Омана це... найважча із оман...
Небесним даром був мені Осман!
Я так за ним в розлуці затужила...

Поодинокий ГОЛОС Квітки:

– ...А може, ти його приворожила?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

– Троянда Щастя в чарах безталанна.
Про зілля чар вам скаже... Роксолана.

(Постать Білої Троянди Щастя зникає у всеогортаючому тумані Ранку).


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом.2014)

За вдачею мисливцем завше був,
пройшов війну афганську. У спецназі
ніхто від нього лайки не почув
і як дитя радів завжди звитязі.
Уже давно минули ті часи,
коли з ножем ходили на ведмедя.
Летять літа і рідшають ліси,
стрічається все рідше милосердя...

І чотирнадцятий приніс нову війну,
«брати-слов'яни» вкрали Крим у нас,
улізли в дім, країна на кону,
Луганщина палає і Донбас!
Паршиві капітани за стерном,
дорвалися нарешті до корита,
і аби лайнер не пішов на дно –
іде мисливець Неньку боронити.

В літах уже, та уподобав «дівку»,
не нудьгувати ж у кінці доби –
узяв «Маестро» снайперську гвинтівку
і дві гранати в бонус прихопив.
Лише своїм життям ризикував,
завжди один виходив на завдання,
спокійно почуватись не давав
він ворогу вночі і на світанні.
Бог милував його жарких котлів
і навіть не було легких поранень,
десятки мінних переповз полів
аж до подій, що трапилися зрання…

Розвідників відхід він прикривав,
що уночі в ворожий тил ходили,
та бісів син напроти не дрімав
і засідку «Маестро» все ж розкрили.
Йому б назад швиденько, до своїх…
А як же хлопці? Хто їм допоможе?!
І ось кільце, а їх – як в кішки бліх!
Один проти семи в тилу ворожім.
Та не смертельно, то ще не кінець –
удома він, їх з подругою двоє.
Поклав ще трьох бандитів молодець,
але скінчились в милої набої…
Лише спокійно, зараз головне
тримати терористів на прицілі.
Повернуть побратими, час мине,
зусилля досягнуть своєї цілі.

Та ворогу також прийшла підмога,
затисли, що дихнуть немає як…
Закрита до своїх уже дорога
і для мисливця то недобрий знак!
«Доперли», що набої закінчились,
шакали здобич чують надлегку.
На їхнім боці перевага сили,
все вужче коло… Горе чужаку!

«Маестро» каску зняв, оглянув небо,
упали че́ки на зелений луг.
Зоря займалась. Вибирати треба
і він ступив у свій останній круг…
Буденно жив, боротися умів,
любив Вітчизну і цурався фальші.
Подвійний вибух залпом прогримів,
іще десяток ворогів забравши…

Ти сказала, що більше ніколи, ніколи, ніколи...
Прокричала, мов хлюпнула відчаєм просто в лице.
Божевільна безвихідь ще довго металась по колу,
Аж допоки те коло не стислось в фатальне кільце.

І немає на те ані ради, ані запоруки,
За той витвір уяви, що в серці і досі не вмер.
Закружляла зловісною птахою хижа розлука,
І кружляє, триклята, невпинно вона й дотепер.

І це вже літо відліта у вирій,
І знову скоро прийдуть холоди.
І стеляться все швидше тіні сірі,
І випивають сонячні меди.

Цей вічний колообіг у природі
Намотує й намотує роки.
І не зупиниш, і не скажеш: «Годі!»
І так – тисячоліття і віки.

І в цій чарівній і прадавній пущі
Дедалі більше усвідомиш ти –
Ні, не природи, а свою минущість
У філософськім сумі самоти.

Я знаю, знаю – істини не нові,
Та щось лиш твій тут визначає путь…
І вчишся у природи хоч у слові
З озер прадавніх вічне зачерпнуть!

27.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Я у Європу не тікаю,
хоча і хочу як дитя,
яке з огидою збирає
чуже накидане сміття.

Я дуже хочу на Канари
як це не раз уже було,
але на євро і доля́ри
мені якраз не повезло.

Я не поїду до Китаю.
Японія мені чужа.
І не Сибір мене лякає,
а харакірі без ножа.

Я й у Америку не хочу,
хоча волію за межу
і океани перескочу,
але завию, затужу

коли через полярне коло
як журавель перелечу
і зрозумію, що ніколи
не політаю досхочу.

Я залишаюсь в Україні
як той на сідалі когут,
який не чує свій капут.
– О'кей! Але які наївні
собі доказуємо нині, –
уся моя Європа тут.

                              08.2017

Княгинин, Заболоття. Станіслав.
Історія – звитяги, устремління...
…Колись Каменяреві час настав
сколоти душу об його каміння.

Тут двічі появлялася любов:
у цім краю передкарпатських Бистриць
кохав, губив, закохувався знов
в анфаси й профілі шляхетних вилиць.

Тих почуттів юнацький шал-вогонь
розсипав іскри на холодні мури!
В прозорих вимірах недоспаних безсонь
неначе й досі по бруківці вулиць

Франкова тінь і парубоцький крок,
уривки фраз, замріяності рими…
Століття вже душа поміж зірок…
Живе кохання у найменні зриме!

(Майдан Сліз - невольничий ринок у Каффі. Наче ключі перелітних лелек, пійманих за горло мисливською рукою, посуваються майданом довгою низкою раби-невольники. Ідуть понуро-мовчазно ходою безнадії - оголені по пояс, тавровані по чолах і щоках, прикуті за шию як остання безвольна худобина.
А довкола - снується вулик: джмелино гудуть можновладці, прицінюючись на товар; осино жалять невольниче тіло захланні пальці купців-чужинців; барвистий рій цікавих зівак в тюрбанах, халатах і простих завивалах напосідливо мерехтить перед очима, морочачи голову. Час від часу по всіх закутках Майдану розноситься гук торговця-оцінщика: "Нові раби!!! Ще не зіпсовані… не хитрі… допіро привезені з землі Королівської, а не тої брехливої – Московської*45.
… Так і ведуть їх з ринку низками, проданих на "каторги"-кораблі, аби зазнали козацькії руки каторжних весел, а дужії плечі сирої сириці та "червоної таволги", червоної -- з людської крови.
Ведуть вольну кров християнську у невірну неволю!!!
… Чуєте: як тужно лелеки виводять "курли"… "к-у-р-л-и-и-и!"… - то серце козацьке взиває до Неба і просить підмоги…)

ХОР козаків-невольників
(взиваючи Думою):

"Ой то далася бідним невольникам
цяя тяжкая неволя добре знати:
кайдани ноги поз'їдали,
сира сириця білоє тіло, козацьке молодецьке,
коло жовтої кості об'їдала.

Ой як бідні невольники на руках
кров христіянську увидали,
то про віру христіянську ізгадали,
ой то землю турецьку,
віру бусурменську проклинали.

- Ти, земле турецька, віро бусурменська,
ти єсть наповнена:
сріблом-златом,
дорогими напитками,
тільки в тобі бідні невольники
на світі невольно пробувають,
що празника Різдва, а чи того Великодня і не знають,
а все у каторзі турецькій на Чорному морю пребувають,
землю турецьку, віру бусурменську проклинають.

- Ти, земле турецька, віро бусурменська,
ти, розлуко христіянська,
бо ти вже не одного розлучила
за сім год войною,
мужа з жоною,
брата з сестрою,
малих діток з отцем, із матінкою".

(На тлі важкого пісенного супроводу постає Майдан Сліз у всій своїй ницій дорогоцінності: раз по раз піднімаються над людські голови ноші, несучи олійні тіла найкращих українських бранок, убраних у прозорі серпанки, аби ласі очі праведних мусульман упились їхньою звабою, наче стиглою хурмою з садів Аллаха. О… ці плоди надто коштовні!.. Надто!..
І дзвенить золото46, спадаючи водограєм на розлогі таці, виповнюючи блаженним вмістом найглибші колодязі та найвищі скрині… Міняється тіло - на золото… золото - в тіло. Продається чужа врода ґяурська, кохання і цнота. Купується вірність, плодючість і рабська покора. Каффа Насті Лісовської, Насті Повчанської та… Марусі Богуславки…
Ось вона - Жовта Троянда Розлуки між закутих сімсот козаків і ключами від волі. Та не рабська покора веде її в льохи і дремні темниці! Спогадала Маруся про землю свою, про дідизну, що мовляв, на землі християнській сьогодні Великдень, і про батька-священика… місто своє ізгадала… А містечко те - слава Христу, себто Богові слава…*47)

ГОЛОС Марусі Богуславки - Жовтої Троянди Розлуки
(озиваючись думою на Думу):

"- Ой козаки, ви біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте!
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Мойому батьку й матері знати давайте,
Та нехай мій батько добре дбає,
Гуртів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!"*48

ХОР козаків-невольників
(завершаючи Думу):

"- То ж, визволь, Боже, усіх бідних невольників,
із тяжкої неволі турецької,
із каторги бусурменської
на яснії зорі,
на тихії води,
на святоруський берег,
у край веселий,
між народ хрещений,
у городи христіянські!

- Гей, та даруй, Господи, войську запорожському -
на многії літа і до кінця віку…
Гей!.."*49

(Наче маревом Великодня відгукуються на Думу козаків-невольників церковні дзвони і хор теж відгукує "Многая літа-а-а…"
Козаки-невольники, прислухаючись до нестямного поклику серця, творять молитву до Божого Сина…)

Невольниче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Ми грішнії Тебе, Бога, просим -
услиши нас, Господи...

- Ми грішнії Тебе, Бога, молим -
прости нам, Господи...

- Ми грішнії Тебе, Бога, благаєм -
помилуй нас, Господи...

ХОР козаків-невольників:
(під супровід уявних дзвонів і співу)

- Умилосердися над нами, Господи!
Да будет милосердіє Твоє,
якоже ми уповаєм на тя.
На тя, Господи, уповаєм,
да не постидимся во віки.
Амінь.

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Молитва каже "да не постидімся!",
в неволі лютій Господу молімося…
І я Маруся, Богу теж молюся,
зозулею в Украйні озовуся
в оселі Божій… Богу слава, слава! -
славить Тебе попівна з Богуслава -
за нас єси розп'ят, Ісусе Христе,
за нас пече чоло Твоє тернисте…
… І я тебе розп'яла… ненавмисне…

ХОР козаків-невольників
(брязкаючи кайданами, поволі вивільняючись від них):

- Марусю-любко, ти зреклася віри?!
Тебе таки купили бузувіри?!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- … Ціною тіла… власної офіри
уклала в той вінець свою тернину -
в мечеть - не в храм - я привела дитину…
Моє маля!..

ХОР козаків-невольників
(по-чоловічому - різко):

- … Молитва тут нездужа -
зміняти віру - на цілунки мужа…
Чи ж так тебе навчала рідна мати?..

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- … У цих краях жінкам велять мовчати…

Та ще вкраїнка з роду не вродилась,
щоб просто так взяла і покорилась…
Моя покора і моя неволя -
не так собі… хабаз з живого поля
жіночих доль країни гінекеїв
між лож… і ґрат… і євнухів-лакеїв*50 -
моя "кисмет" - не тяжість каяття,
моя "кисмет" - це воля до життя!

ХОР козаків-невольників:

- І вмерти – воля… і не вмерти – воля…
Життя - ціна, коли життя - неволя!

Уклін тобі, що відчинила браму…

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- … Коли ж душа не має свого Храму,
чи ж їй не душно в злоті, чи не нудно -
умерти - раз, та й вже, а жити – трудно…
і потихеньку будувати Храм…


ГОЛОСИ козаків-невольників
(нервово прислухаючись):

- … Гуде мечеть, неначе на байрам…*51
- … чи то "золоторогий"*52 вітер віє…
- … це біль гуде…
- … чи гнів Ая́-Софії…*53

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Софіє-Мати, де твої посвяти…
О, дай мені Надію – переждати…
О, дай мені Надію – перебути…
Вернути Віру і Любов вернути!

ХОР козаків-невольників:

- … Надію - край свій рідний не забути,
сьорбаючи гріха отруйний мед…

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Софію теж осквернив Мехеммед!*54

… То був отверглий хмарами вівторок*55 -
на Царгород упав великий Морок
і наказав Войовнику: "Веди…
супроти Сонця посланців орди!"

Того вівторка, того травня-дня
султан увів у храм свого коня
і в тиші смерті, страху й супокою,
де тепла кров струмилася рікою,
де лиця божі заніміли з жаху,
звістив султан свою любов… Аллаху…

ХОР козаків-невольників
(у гніві):

- О, громе бий! О, сонце, меркни з жаху!*56
Святу Софію віддали… Аллаху!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Не вдарив грім… не зупинив бенкет -
молився на престолі Мехеммед,
в ріці метвенній умочив правицю*57,
в нужді і скверні потопив Царицю…*58
"Тепер лаштунки у палатах царських
пряде павук… А почесті музичні
приймає пугач"…*59

ХОР козаків-невольників
(здивовано):
- Пугач?..

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки
(імітуючи птаха):

- "Пу́гу! Пу́гу!"

ХОР козаків-невольників:

- Так воздай же, Боже, туркам
за тяжку наругу…

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Три дні й три ночі трупів не збирали...
Мочили стіни, храми обдирали,
жінок хрещених на святих престолах
безчестили... Хлоп'яток босих-голих
ганьбили теж...*60 О, сонце, меркни з жаху!

ХОР козаків-невольників:

– Чи ж хіть і глум є сладосні Аллаху?!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Дозволені і сладосні... Мій Боже!..
Ні крик... ні жах у тім не допоможе –
Аллах глухий до жаху і до крику –
звелів ганьбить Софію сонцелику...
Отерпла з болю... Стямилась – мов криця –
стоїть мечеть... і стогне блідолиця...
...А правовірні у вині розпусти
спивають мід красунь сахароустих,
мов на причасті та святі дари –
"котру захоче тіло, ту й бери!"
...І тягне в ложе першу дівку-бранку
і юнаків на хтиву забаганку –
і все це бачить ізгори Аллах –
і кожен турок в домі – падишах!

ХОР козаків-невольників:

– Османське диво! Так стоїть Іслам –
і плоть, і кров – усе наперелам.

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Між тої крові... з муки і розпуки
зродилась квітка Кольору Розлуки...
До Жовтизни і я собі горнуся,
бо теж в розлуці з рідними Маруся...
Погляньте-но в саду на квіти кволі –
потурчилась не з власної я волі,
а те, що віру вражу перейняла,
то тим Христа нехотячи розп'яла,
а тим, що розділила враже ложе,
навіки засмутила Матір Божу...
Моліть за мене прощення у Неба...

ХОР козаків-невольників:

– Свята Софія молиться за тебе!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Та може статись: час мине не дремля,
верне тоді в Стамбул і "русе плем'я"*61
верне тоді войовникам їх стріли –
і тіло Жовте знову стане Біле...
Тоді безсилий буде і Аллах
змінити те, що зволить патріарх,
собі здобувши світлу патерицю*62 –
окропить він Софію блідолицю...


ХОР козаків-невольників:

– Рушаймо в путь... Лишаймо тут сестрицю...
У мир хрещений – наш дороговказ...

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Ая́-Софія молиться за вас!

БАГАТОГОЛОССЯ козаків-невольників
(оберненних до сонця в молитві):

– Пом'янем ім'я Твоє в усякому роді
і роді!
Прибігаємо до Тебе, Царице наша,
і ревно Тя просимо –
заступи нас Своїм омофором,
як заступила ти наших гетьманів,
що їхняя слава ввесь світ наповни́ла...

– ...як берегла Ти козацькії чайки
на Чорному морі, що плили визволяти
братів своїх кревних із злої неволі...

– ...влий і в наші серця
Ти надію великої радости...

– ...І причини сили нашим змаганням,
і покрий нас від всякого зла...

– ...да устоїм перед ворогом
отчої віри і всего народу...

– ...і двигни наш на́рід з неволі
до колишньої слави...

ХОР козаків-невольників:

– Ти, о Царице наша,
що на Січі могутньо пануєш
і запалюєш лицарським духом
славних синів України.
наверни і нас в сторону Твойого Сина,
посели у серцях наших єдність і віру,
щоб і ми зажили хороброї слави героїв,
як і в цьому житті, так і в вічності...*63

(Вечірні сутінки огортають Жовту Троянду Розлуки, себто дівку-бранку Марусю Богуславку, що стоїть одна-однісінька біля відчиненої брами темниці... А козаки-невольники... перетворилися нараз у бігучі тіні: у шурхіт, шелест та шепіт буйного зеленотрав'я та хлюпіт гомінливої хвилі).

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Храни вас, Боже... Знову я сама...
Оскалом хижим дихає тюрма.
Мовчить гарем, неначе невидющий,
а він же всюдисущий... всюдисущий...
...Та тільки слово тут не в пошанівку –
мовчи та слухай... стіни та долівку...
Кипить гарем в таємній переміні –
тут плачуть – тіні і радіють-тіні –
тут ні для кого радника нема...

Стоїть гарем – стоїть моя... тюрма.
...І я безсила також, бо сама...

(у шурхоті, шелесті та шепоті вечірнього Гаремного Саду вчуваються голоси інших Бранок -Троянд).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд:

– ...і я – сама...
– ...і я – сама...
– ...і я... я...са...*64
– са...ма-ма-мо-о-о!..
– не...ма...
– сама-а-а...
– піть-ма-а-а...
– ...і тьма-а – тюр-ма-а-а...
– ...там...о!.. ма-мо-о-о!
– нема-а-а...
– тюрма-а-а...
– ...і тьма-а-а...
– ...ма-а-а...
– ...а-а-а... а-а-а...

(Вечірня феєрія вихоплює раз-по-раз на світло різнобарвні постаті Бранок -Троянд. Потім Гаремний Сад огортає суцільна темінь).

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)

... так довго ти цю зустріч оминав
То ніколи, то сором… боляче
То пан - тебе, то сам собі не пан
То дні все рідше й рідше сонячні
Від пустоти ішов ти до пустот
І маявся й кричав: - У-ві-ру-ю! -
Ти ще сягнеш невидимих висот
Із вивертом глибин під шкірою
Так довго ще ніколи од тепла…
Ти гартував себе в обставини
Й згориш увесь у пошуках до тла
З усім благословенням маминим…
27-08-2017

(Над омертвілою гладдю води, ламаючи крила в надривному леті, кружляє стеряна Птаха)*40.

ГОЛОС Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя:

- … Благословенний пта́хи вольний лет…

ГОЛОС Назлі-ханум, родички падишаха
(вповзаючи гадиною):

- Чи Гюль-Хуррем зітхає на кисмет?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Ні, Гюль-Хуррем блукає серед дум…
А ви таки прийшли, Назлі-ханум.

Кисмет… Кисмет… Мій боже, хто я, де я!..

ГОЛОС Назлі-ханум:

- Бездомний цвіт у стінах гінекея,
блідий і кволий, як і інші квіти…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Чому ж мені не можна відлетіти?

ГОЛОС Назлі-ханум:

- Бо ти ланцюг, припнятий до Османа.

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Кисмет до мене, й справді, невблаганна!
Тримаєте мене як птаху в клітці…

ГОЛОС Назлі-ханум:

- Так, як годиться гінекейській квітці…
Чи ти б хотіла тліти десь за рогом?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Однаково, що тут, що за Порогом*41.
Дарма про мене, що поріг Блискучий*41,
а все ж під сонцем квітці жити лучче!
Воно б і тут нітрохи не маліло,
якби довкіл зміїно не шипіло,
якби чиясь не корчилась утроба,
бо ж ви на мене дивитесь з-під лоба!

ГОЛОС Назлі-ханум
(виказуючи жало):

- Не зажадай з чужої хати раю…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я найпишніший цвіт Біюк-Сараю*42,
Османів меч хранить мечеть Еюба…*43

ГОЛОС Назлі-ханум:

- Ах, інш алла…*44 Ми в Божій ласці, люба.

(отруйно):

Яка зухвала мова у ґяурки!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Мене шанують всі татари й турки,
усі малі й великі володіння,
а тут,за мною,ходять шамотіння…
Чи то не ви ота змія прелюта?..
Я чую,як стікає з вас отрута,
що цвітне тіло струпом увивала…
А я,мов ібіс,вам жало урвала!

ГОЛОС Назлі-ханум:

- То це ти ібісом себе назвала нині?
Достойне шани ймення… для рабині!

(атакуючи)

Якщо ти ібіс - знай своє болото!!!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(незворушно):

- Зате я знаю, що то важить злото!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

Чому так легко плазувати,
Хвостом крутити навсібіч?
Ми ж - люди! Не повзучі гади!
Чи любим темінь, морок, ніч?

Не дивина паскудний вчинок,
Царює нині компроміс.
Змія залазить у будинок,
Лишає після себе слиз.

Схиляє гадина до змови,
Сумлінню пропонує блат.
Але її не знаю мови -
Жену в гниле дупло назад.

Не кліпнуло холодне око,
Пащека мовила: - Гаразд!
Я поруч житиму. Під боком.
І повернусь іще не раз.

27.08.2017р.