ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.03.20 14:18 ]
    Метелик на шторі
    1

    По шкірі - дотично...
    Палити не можеш.
    А час виставляє павучу сторожу.
    Утішуся злетом, горняточком кави.
    Ти любиш, не брешеш. А очі лукаві.

    Тут джаз. Надихає охвітна береза.
    Ти пий. Ось цукерка, я вельми твереза.

    Ось рибка надії - блись-блись... - між тарані.
    Тобі некомфортно. Я Майя, не Аня.

    Кастровані тигри, вгодовані сойки.
    І блюз недослуханий тлумиться зойком.

    Розкремсаний спокій.
    Безсоння.
    Навіщо?
    Торішній жасмин, шкаралуща і кліщі.
    Тонка прозаїчність, метелик на шторі.
    Прасіті лілові у білому морі.

    2

    Це меганаївність. Весна-забаганка.
    Жмуточок поезій. Розсипана манка.
    Замотую пальця - поранив осотом.
    Малюєш русалочку зеленороту.

    Картина вже продана. Трішки сумливо.
    Ти хочеш у Хіос, там сміх і оливи.

    А тигрів дратують осінні мурахи.
    У двері - ослиці по слово, по лахи.
    Із яблучних зернят приносять намиста.
    Не бійся мене. Я - остання, пречиста.

    3

    Душевні стриптизи і голка довженна.
    Я вприснула сяйва у ляльчині вени.
    Лягаю - вдивлятися в малева Босха.
    Меди на ослоні, знекрилені оси.

    Міняю турботи на протуберанці.
    Черв`як дощовий у кільковій бляшанці.
    Пайєтки пришила. Пугукають сови.
    Злинаю.
    Ідуть холоди-птахолови.

    Лишаю любові крупинки робусти.
    А муза сміється: "Ой леле, попустить".
    В цинобрових нетрях ваксується шкіра.
    Ти моря глибини сімкартою зміряв.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  2. Тата Рівна - [ 2018.03.20 14:57 ]
    Із циклу
    зустрінеш привида - й на тому все!
    потонеш у ліриці в сентиментах ніби в багні
    бо термін давності як у вині
    бо осад горло твоє знесе
    таке бісівське есе –
    що було що мало бути або не мало
    цього достатньо аби сп’яніти цього не мало
    що має статись – те все відоме
    хоч не оракули але ж досвід
    пече та смикає мов судома
    тяжкою ношею досліди ці над власною ци

    дурдом всередині психлікарні
    нарада блазнів в стінах дурдому –
    у в’язнів врешті не має дому
    тому їм нікуди розвертати сни

    безкарні спогади опіатами
    лягають сніжно сизо на звивини
    ні
    він не муж мені
    ні
    він не брат мені
    і він не друг мені
    а він ніхто мені
    це так –
    душевний белль біль дзвони прострочених забобонів
    симфонічний оркестр на руїнах життєвих потуг
    і до сьомого поту рясного холодного поту
    я його вирізнятиму в натовпі полпотів
    серед мракобісів й пожирачів собак –
    свого привида із далекої гавані
    червоних стін та високих стель
    і клюватиме ворон мою печінку
    приковану жалуваними ланцюжками
    до скель
    ця синіх відблисків окулярних
    О! Cool...
    лярвам моїх спогадів –
    моху у пельки!
    пекла їм та каленого металу!

    тільки свічка дітьми запалена
    привида прожене
    але діти не знають - той привид забрав мене
    зібгав мене ніби я знову Белль

    у дурдомі немає стель там немає скель
    тільки постіль холодна й стеки слугують зброєю
    заливаючи очі тим самим сьомим потом –
    по тілу пливе акварель маск-мейк-апу чи
    карамель присягнень-до-скону й
    солодкий дощик кохання –
    на простирадлах –
    пожираючи білий простір
    забираючи рештки чистого кольору

    я колись не дала собі волі
    не розпустила духів
    і довіку тепер на колінах щоденної жалоби
    скнітиму молитимусь глухо
    у холодному холі Замку Страховиська
    всередині себе
    у власній сирій холодній сірій
    таємній
    церковно-приходській-школі


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  3. Вікторія Торон - [ 2018.03.20 03:50 ]
    Їм байдуже, що нас вбивають
    Їм байдуже, що нас вбивають,
    тим юнакам, що я їх знала
    (тепер вони -- давно в пошані
    і мають книги та онуків).
    Один, неначе у припадку,
    кричить: «Росію ображають!
    Не дам уразити Росію!
    Усіх наклепників – на муки!»

    Вони байдужі до портретів,
    пекучих лиць у чорних рамках,
    до тіл, скалічених навіки,
    сиріт з космічними очима.
    А що колись сиділи поруч,
    у скверах вештались і парках?
    Принади дружби тимчасові,
    і спільна пам’ять незначима.

    Їм байдуже, що нас вбивають,
    і це гіркіше від полині.
    Що з того нам, що також люди
    вони в душі своїй основі?
    Це час у книгу записати,
    навік затямити віднині,
    що сила топче справедливість,
    зневага дужча від любові.

    Вони невтомно пишуть вірші
    і дружать сім’ями своїми,
    вони співають про природу
    і колос зрілого кохання.
    «Хто дав вам право нас вбивати?!» --
    Мовчать вороже їхні рими.
    ...У кожного – свої уроки
    і шлях скорботного зростання.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Вікторія Торон - [ 2018.03.20 02:18 ]
    Поминання
    Линуть душі до священних берегів...
    Після спраглого земного перестою
    по лискучому, із відблисками, морю
    плинуть хмари вутконосих кораблів.
    Все співає – і вітрила, і корма,
    заясніли очі, вдячністю умиті,
    і двомірного життя минулі миті
    розчиняються, мов пінна бахрома.
    І свідомість, перетворена, ясна, --
    мов сорочка, що напнулась перед себе,
    і прощення осипається із неба,
    несподіване, як манна рятівна.
    О хвилююче повернення домів
    в мерехтливому і вічному потоці,
    в давніх спогадів заплутаному сонці
    із тіснини відшарованих жалів!

    2018


    Рейтинги: Народний 0 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  5. Юрій Кисельов - [ 2018.03.20 00:16 ]
    Бегемоти
    Два маленькі бегемоти
    Пили чай із бергамотом.
    Пресмачний у них напій –
    Є й ромашка, й звіробій!

    Прилетіла сіра муха,
    Одного з них – кусь! – за вухо,
    Іншого – цап-цап! – за ніс!!!
    Що було тут – море сліз...

    Швидко упіймала муху
    У стрибку прудка ропуха,
    І не плаче вже ніхто –
    П’ють і грають у лото.

    Рятівницю бегемоти
    Теж чайком із бергамотом
    Пригостили, ще й пиріг
    Рівно різали на всіх.


    2016


    Рейтинги: Народний 5 (5.46) | "Майстерень" 5 (5.42)
    Коментарі: (11)


  6. Домінік Арфіст - [ 2018.03.20 00:09 ]
    так мало...
    так мало літ… і мало зим…
    прощайте, море моє і гори…
    буде горній Єрусалим –
    відпустило додому горе…
    мова в’їлась в мої вуста…
    говірок містечковий хриплий
    двору нашого суєта
    діда дорогоцінна скрипка –
    відпустіть мене у світи
    подаруйте мені свободу…
    мій народ запалив мости
    я іду за своїм народом…
    камінь цвинтарний, відпусти
    де стоять в сумному сусідстві
    могендовіди і хрести…
    тісно так що ніде присісти…
    і коли заживе земля
    і загоїть криваві рани
    повернуся я іздаля
    на могилу моєї мами…
    друзі дивляться мені в слід
    що їм елліни? що юдеї?...
    вітер мій витирає слід
    із суглинистої Сугдеї…



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  7. Серго Сокольник - [ 2018.03.19 23:29 ]
    Що воно?..
    ***Якщо ти довго дивишся у безодню, то безодня теж дивиться в тебе. Ніцше***

    Я пізнати жадаю тебе і себе.
    Мов маля колисаю... Бо я- корабель,
    Що у бурю потрапив. Мене покида-
    ють надії. І мрії. І мари. Та да...ль-
    ня дорога цівавить сама по собі.
    Запитання до Бога. З собою двобій,
    Чи потрібно минуле в майбутнє тягти,
    Цю опалену сутність, трикутні листи,
    Що з минулих боїв нам летять крізь роки,
    Ніби спомин про тих, хто загинув. Поки-
    ну, відлуння смуткові, я вас назавжди.
    У майбутнє дорога до тебе веди
    Крізь сніги, буревії, крізь мороку ніч!
    Хай минуле завиє. Минуле не клич
    У майбутнє, бо стане минулим воно.
    Отак-о каламбурю. А винне- вино.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118032000253


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  8. Тата Рівна - [ 2018.03.19 23:43 ]
    Короткий віршик про вісімнадцяте березня дві тисячі вісімнадцятого
    Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
    Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

    Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
    Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

    Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
    Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
    Весна ж, їй богу)

    18.03.2018
    Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  9. Марія Лозан - [ 2018.03.19 23:06 ]
    ***
    За вікном відцвіли жоржини:
    наступає пора сумна.
    Не коханка і не дружина,
    не самотня, але одна.
    Чом же так у нас переплетено,
    не розрубано всі вузли?
    Чи падіннями, а чи злетами?
    і вмирали ми, і жили?
    А стежини вже всі загублено,
    і не знайдено спільну путь…
    Не пробачено, не полюблено…
    І жоржини вже не цвітуть…
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  10. Марія Лозан - [ 2018.03.19 23:45 ]
    Буденний етюд
    Він шибки мив
    старанним, неквапливим,
    красивим рухом дужої руки.
    Відкинулись зневажливо мужчини,
    оглянулись захоплено жінки.
    Блищали шибки,
    чистотою брались,
    суботній ранок парував теплом.
    Зітхала стиха вулиця,
    всміхалась і
    заздрила отій, що за вікном.
    2012р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  11. Олександр Сушко - [ 2018.03.19 20:48 ]
    Життя
    Поет поваги, мабуть, вартий,
    Не личить генію кожух.
    Прийшла пора байдикувати –
    Присяду, оду напишу.

    Нелегко нині віршотрясцям
    У ступі словеса товкти.
    Хирлявому приносять кальцій,
    Я ж маю дулю за труди.

    Надму слона умить із мухи
    Легеньким помахом руки.
    Хоч не танцюю буги-вуги,
    Зате Пегасище який!

    Гукає з ліжка чорноброва:
    - Адаме! Яблучко вкуси!
    А я красу шукаю в слові,
    Мов насінину в гарбузі.

    Цей світ не описати віршем,
    Строфа, як зламане крило.
    Життя – безмірно цікавіше,
    Та в пучку бгається перо.

    19.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 4 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (8)


  12. Гренуіль де Маре - [ 2018.03.19 16:56 ]
    Чужі дзеркала
    Вона віднедавна боїться дзеркал,
    Бо ті її не впізнають:
    Впіймали чужинку – і пхнуть на загал,
    Та ще й видають за свою.

    Вона накупила у секонді штор -
    Нашиє із них простирадл.
    Співатиме, шиючи – ти вже їй втор,
    Надієчко, хай і невлад.

    В тих шторах колишуться тіні дерев,
    Безжурно цвірінькає птах,
    І хмарка, просвічена сонцем, пливе
    В чийсь усміх на сонних вустах…

    …Колосся обтрушує визрілу мить
    В блаженно розчахнуту пам'ять…
    Згорнувшись малим кошеням, вона спить -
    І сни милосердно не старять.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (21)


  13. Микола Дудар - [ 2018.03.19 14:50 ]
    Золотій порі...
    Ой гормони мої, ви гормони…
    Попожили… набігались, що ж
    Налаштуємось до оборони
    Вибачайте, без дозволу, бо ж…
    Я спустошив би й інші ресурси
    На жіночу красу залюбки
    Із висот універа чи бурси
    Якби зміг повернутиcь в роки…
    Та на жаль я не Бог, не Диявол
    Я всього лиш ЇЇ гвалтівник
    Так було й до моєї появи
    І так є, і так буде повік…
    19-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  14. Вікторія Лимар - [ 2018.03.19 14:08 ]
    Повернення до життя
    Темне нестерпне коло
    У чудернацькому домі.
    Суміш страхів і болю –
    Всі відчуття підсвідомі.

    Десь мерехтить доріжка –
    Білі халати навколо.
    Не відірвусь від ліжка,
    Не розірвати це коло.

    Треба прокинутись враз –
    В мандрах вже довго блукаю.
    Котрого відліку час –
    Як повернутись – не знаю.

    Дотик теплий долоні,
    Лагідний, ніжний,знайомий.
    Марево у полоні,
    Вирватись хочу свідомо.

    Зараз прокинусь,негайно!
    Чую,ти поряд, коханий!

    19.03.2018




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (3)


  15. Вікторія Торон - [ 2018.03.19 13:33 ]
    Зве листя зелене (переклад)
    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    зве листя зелене крізь далі й роки.
    О юність минула в життєвих щедротах,
    де риба стрибала до неба з ріки!

    Це час, щоби жити і дзвінко сміятись,
    і ту обіймати, що буде твоя,
    в народження мить при дружині стояти
    і чути, як силою живить земля.

    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    улітку додому звуть крони рясні.
    Як молодо запахи яблук п’янили
    і блимали очі совині в гіллі!

    Це час, щоб саджати, пора, щоб орати,
    і місце, де любляча прийме земля.
    О, молодість мила, солодка й далека!
    Зве сонячним листям домівка моя.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2018.03.19 07:21 ]
    Немерзнуче сяйво
    Вже ущухли снігопадні зливи,
    Не підніме вітер і поли.
    І вогні вечірні, чарівливі
    В небесах засмучених зійшли.

    Ніби вись прокинулася сонна,
    Потяглась гілками, як жива.
    Світлом усміхнулася неону
    І веселим сяйвом зігріва.

    Осягнувши поглядом заграву,
    Шепотіли вдячно щось вуста.
    Пещений теплом цим величавим,
    Я тремтіти, мовби, перестав.

    18.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (17)


  17. Гренуіль де Маре - [ 2018.03.19 00:15 ]
    Страхітні казочки
    Поговори зі мною, тише…
    Страшні казки збери у міх,
    Неси у бір – хай заколише
    Засніжена ялина їх.

    Вони прокинуться аж літом,
    І кожна – сяйна і нова,
    Цілющим зіллям перевита.
    Страхи поскльовує сова,

    І ти мене утішиш, тише,
    Більш не примаряться мені
    Жахів зміїні кубла хижі,
    Нічні химери навісні…

    І стане нам затишно, тише:
    Ось тільки хуга замовчить,
    Дзиґар на миті вік докришить –
    Засну я в тебе на плечі.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (8)


  18. Кориця Медова - [ 2018.03.18 23:17 ]
    Але ж ти ...
    Тонка рука ще досі у волоссі ніжно тоне,
    і подих ще торкається плеча краплиною дощу,
    але ж ти тільки твір, що потребує охорони,
    а я тебе не захищу …

    Сліди як тінь, ще й досі залишаються на тілі,
    і голос променем вривається у спокій сну
    але ти тільки міф, що плентає без цілі
    а я шукаю глибину …

    В долонях шум – старий магнітофонний
    по венах тягне болісну струну
    але ти тільки звук - останній забобонний,
    що має сенс, коли залишив – ту одну.

    © #КорицяМедова


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Прокоментувати:


  19. Микола Дудар - [ 2018.03.18 22:43 ]
    Поле для віршів...
    Грáче мій, грáче
    Де дівав вéсну?
    Я ж чекав наче
    Тихо і чесно…
    Що за нюанси -
    Вдень хуртовина
    В ніч нема спасу…
    Де ти, повинно?
    Грáче мій грáчe
    Завершуй політ
    Щастя юначе
    Зустрінь
    Край воріт…
    Тільки не бійся
    Тільки скоріше
    Березень - місяць
    Поле для віршів...
    17-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (4)


  20. Марія Лозан - [ 2018.03.18 22:50 ]
    ***
    Всевишньому хвала за всі дарунки долі.
    Він знає, що дає. Та треба вміть принять.
    А що робить тому, хто вже не має волі,
    І сили вже нема, щоб повернуть назад.
    Якби ложку дано до обіду.
    А кохання би нам - до пори.
    Я у юність уже не приїду:
    моє серце в дорозі згорить.
    А я - у обійми до осені,
    а доля віщує весну.
    Цінний дарунок – непрошений…
    сили нема… не прийму…
    Пізно, і гірко, і боляче
    долі дарунки приймать,
    втомлене серце неволячи,
    плакать , журитись і ждать.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Сонце Місяць - [ 2018.03.18 20:32 ]
    Лезер (Jefferson Airplane)
     
    Лезеру сповниться тридцять &
    Збере його іграшки хтось
    І мати пришле вирізки із газет
    Про тих колєг, що тепер всі дорослі
    Оце – Гарвіц І. Ґрін, йому тридцять три
    В солідному кріслі, при банку –
    Сержант Доу Джонс, що у двадцять сім років
    Командує військовим танком . . .
    Та Лезера вабить і досі в піску
    Залягти голяка без мети
    Малювати все гори, мов пухирці
    Й повітря руками гребти
      
    Хто знав, що Лезер продуктивний, атож
    Що у палички до барабанів
    Затискає обабіч ніс, хай би було
    Ще віртуозніш фурчання
     
    Та все проходить . . .
     
    Лезеру сповниться тридцять &
    Безслинним, тяжким язиком
    З розпачливим поглядом, видасть він:
    Вже не бути мені юнаком?
    Для дітей він знаменитість
    Маячня для їх батьків
    І часом із непримітних
    Що не знають як у гру ввійти
    Де слів знайти. . .
    Тож я маю сказати «Ні, ти не старий».
    І докласти зусиль, аби. . . всміхнулось в нім. . .
    Немовля
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  22. Олександр Сушко - [ 2018.03.18 19:09 ]
    Не до снаги
    Усе на світі Богу до снаги,
    А я такому диву не навчуся.
    Бо дуже добрий, кажуть вороги.
    Пекучий, наче хрін, шепочуть друзі.

    Вгодити всім - задача нелегка,
    Для мене - то і зовсім непідйомна.
    Жона у дім настирливо гука,
    А теща в горбака штрикає ломом.

    Колега мій увічнює дубок,
    Краса кущів йому з дитинства люба.
    А я дрівцята пхаю у мішок,
    Холодним днем палитиму у грубі.

    Усе життя здираюсь на горби,
    Кум на дорозі оминає камінь.
    Для щигликів - приплюснуті лоби,
    А мудреців вшановую вінками.

    У буді пес сидить, на повідку,
    Тому і мусить панові годити.
    А я на волі. Тож мерсі боку!
    Піду, ковтну курчатко з апетитом.

    18.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  23. Гравець Шалений - [ 2018.03.18 18:16 ]
    Шалений шле привіт
    пнутий із Клубу Підлизак
    бродив по вулицях інету
    шукав шалено новий знак
    куди поткнутися поету

    і ось, знайшов цей дивний сайт
    із пьоришком на логотипі
    можливо, тут буде олрайт
    і правду не забанять в липі

    бо параноїд Женя Ю
    залишив неприємний осад
    привєтіка йому я шлю
    нехай тримає крєпко посох

    й кричить усім "ти не прайдьош!"
    а після банить знов чийсь профіль
    йому всі кажуть: "Жень, харош!"
    та параноїку то пофік

    шо ж, зустрічайте ви ПееМ
    суржикомовний шал поета
    хай віє вітер пєрємєн
    а всі нещастя кануть в лєту

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (5)


  24. Надія Медведовська - [ 2018.03.18 17:37 ]
    ***
    Блакитний сніг. Відлига.
    Креше кригу кресало сонця.
    Кремінці в корі.
    Виблискують вологі волоконця,
    Морозні дзеркала тріщать вгорі.
    І раптом все розколеться на друзки,
    Розвіється на іскри крижані -
    Так сонячно мереживні галузки
    Звиваються струмками на вікні!
    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  25. Мирослав Артимович - [ 2018.03.18 15:56 ]
    Всьому свій час
    Усьому час-пора під зонтом неба вічним –
    Чи радості-печалі, чи плачу-реготні.
    Людині невтямки, чому буденно-звично
    Зникають швидкоплинні короткі ночі-дні?

    Чому сьогодні час каміння розкидати,
    Яке у зливі поту трудами назбирав? –
    Це знає лиш Один… І марнота – дебати…
    Під зонтом неба вічним – усьому час-пора…

    05.03.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (11)


  26. Іван Потьомкін - [ 2018.03.18 13:45 ]
    Заворожені велети
    Перемерзнути треба, переболіть
    І теплом своїм поділиться,
    Щоб мовчазна каштанова віть
    Запросила в шатро із листя.
    І в пташинім турботнім щебеті,
    І в зажурному спалаху осені
    Дерева – заворожені велети –
    Із глибин добувають нам спокій.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Коментарі: (4)


  27. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.03.18 12:27 ]
    Фантазія буйна
    ***

    ...а їм би на мамонтів... може, у поле...
    Віршують "за сорок" мужчини про голе,
    запевнюють: прутні не мляві - сталеві,
    нанизують букви в намистечко Єві.

    Зриваються штори... і шторми далеко...
    Онуків доносять підбиті лелеки.
    А любки-утоми на ринки, в повітки...
    Ні грошей, ні пристрасті... Плани, примітки...

    Фантазія буйна, лінота ментальна.
    Не треба про вірші казати - банально?
    Кохання граматика десь на горищі.
    ...чи муза, чи вітер під шибою свище...



    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  28. Ігор Терен - [ 2018.03.18 10:48 ]
    Фауст і Мефістофель
    Слова, слова... Яка то сила
    тобою має володіти,
    аби вони не спокусили
    наївну душу неофіта.

    Які то музи і світила
    сприяють юному піїту
    іти за ними до могили
    і оминути сіті світу.

    Але не буде оправдання
    на цьому світі і на тому,
    якщо погасне зірка рання.

    І не поможе покаяння
    ні у літах, ні молодому,
    коли мине очарування.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  29. Неоніла Гуменюк - [ 2018.03.18 08:15 ]
    На прощання сердиться зима
    Розгулялася зима
    В березневу пору,
    Сніг біленький підніма
    Все вгору та вгору.

    І не думає тікать,
    Весну не пускає,
    Та й струмочки не дзюрчать,
    Пролісків немає,

    Котрим треба вже цвісти,
    Усміхатись сонцю,
    А зима усе мести
    Та морозить хоче.

    На прощання це вона
    Сердиться й лютує,
    Скоро вже прийде весна
    Й тепло подарує.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  30. Марія Лозан - [ 2018.03.18 08:40 ]
    Пісня коханій. (Переспів з О. Духновича)
    Сірі вічка твої-
    це блаженство моє.
    Задивляюсь у них-
    і картаю себе.
    Лиш єдину тебе-
    цілим серцем люблю.
    І коханням палким
    Я себе погублю.
    Ніжний мед на вустах-
    не судилося пить.
    При звабливих очах
    бідний розум мовчить.
    Душу я би віддав-
    Хай погибель моя!
    Лиш би тихо сконав
    біля тебе і я.
    2012р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  31. Марія Лозан - [ 2018.03.18 08:52 ]
    Батьківська хата
    До тебе повертаюсь, рідний дім,
    Коли втомлюся на крутих дорогах.
    Прийми мене у радощах, тривогах,
    у горі, у неспокої моїм.
    Стара, похила батьківська хатино,
    завжди для тебе я мала дитина.
    Уже роки приносять сивину.
    Доріг немало - я люблю одну.
    Повернусь нею із країв багатих,
    і мрію знов зустріти маму й тата.
    Нехай когось у розкошах купають,
    а ми підем туди, де нас чекають.
    2005р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  32. Олександр Сушко - [ 2018.03.18 06:28 ]
    Про весну
    Мабуть, потрібно порадіти,
    На хвильку стати без ума:
    Прийшла весна! За нею літо,
    А потім осінь і зима...

    Пташатко цвінькне в піднебессі,
    Бджола в садочку загуде:
    Пора оспівувати весни,
    Коли немає інших тем.

    Лугами ширяться розливи,
    На нерест сунеться карась:
    Чекайте діви чорнобриві,
    Цей вірш сьогодні не про вас.

    Вже скоро кумкатиме жабка,
    Зозулька звично закує...
    Але собака в буді гавка,
    Лякає серденько моє.

    Старий Рябко уваги вартий,
    Поголоднів за ніч кусун.
    Закінчу про весну писати,
    То костомашку принесу.

    18.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (7)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2018.03.18 01:11 ]
    Сергій Єсенін З чарівливим щемом ця омана (переклад)
    З чарівливим щемом ця омана –
    Ось життя. І сильне тим воно,
    Що рукою грубою тирана
    Долю провістить йому дано.

    Я, коли повіки опускаю,
    Й серце потривоживши, кажу:
    Так, життя – неправда, та буває
    Прикриває радощами лжу.

    Ти на сиве небо глянь одверто –
    Вгадуй долю в місячній журбі.
    І вгамуйсь, не домагайся, смертний,
    Правди, не потрібної тобі.

    В черемховій заметілі думать
    Гарно, що життя – стезя, не рай,
    Легковажні подруги одурять,
    Псевдодрузі зрадять – і нехай!

    Хай мене милують ніжним словом,
    Хай гостріший бритви злий язик,
    Здавна я живу на все готовий,
    І до всього я безжально звик.

    Душу охолоджують ці висі,
    Не зігріє сяйво зір вогнем.
    Ті - кого любив я – одреклися,
    Ті - ким жив - не згадують мене.

    Але все ж, і штовханий, і гнаний,
    Я зорі всміхаюсь, що несе
    Світло… На землі моїй коханій
    Дякую життю цьому за все.

    5.01. 7520 р. (Від Трипілля) (2013)

    Київ.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2018.03.17 23:13 ]
    Змістились пори року
    Немов не березень, а січень.
    Уже ж було – весна прийшла…
    І знов душа замерзла лічить
    Дні, що лишились до тепла.

    І що із дивом цим ти вдієш?
    Сніг не розтопиш крадькома…
    Тому й вітаєш цю подію –
    Хоч добре – слякоті нема.

    Ізнов – мороз. І на санчата
    Сідають в парку малюки.
    І взимку також раювати
    Вони уміють залюбки.

    Змістились пори року – звідки
    Нам знать, коли прийдуть вони?
    Весна настане, певне, влітку.
    А літо, мабуть, восени.

    17.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (3)


  35. Марґо Ґейко - [ 2018.03.17 19:13 ]
    Гості Ґретхен
    Віднайшовши його, ненароком себе загубила.
    Поступово скотилась по сходинках Якова вниз.
    Дітовбивці наслідують петлі, залізо чи хмиз.
    В підребер’ї пульсують удари дзвонарного била.

    Дзвін по ній пролунав і на страту прийдуть як на месу
    Кілька сотень людей, споглядати оплачений гріх.
    Щоб ожити, вдихатимуть смерть у диявольській грі -
    Цій ілюзії виру, бо нудно стікати по плесу.

    За шипами найкраще достигнути гронам малини.
    Марґариті молитва була як загострений спис.
    У супутника Генріха, втім, не помітила рис,
    Що його виділяють між інших - сотворених з глини.

    Невгамовне бажання всі списи оплавлює воском.
    Приглянулася Ґретхен, трофеєм лягла у парі.
    Не зігріє душі той, хто пристрастю вже відгорів
    І вона відпалала…загравою совісті. Тоскно.

    Роздягає очима до шкіри, нутра, до клітини
    Не людина, не пес, замість хліба протягує дерть.
    Обирає життя Марґарита, приймаючи смерть.
    Не до нього піде, а до матері, брата, дитини …


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  36. Катруся Матвійко - [ 2018.03.17 17:33 ]
    ***
    Моя душа стояла під вікном
    І обережно стукалася в шибку...
    Її не чули... Тільки листя з крон
    Щось шепотіло, падаючи стрімко...

    Моя душа стояла під дощем,
    Що змінювався снігом, вітром, градом...
    І стукала, і стукатиме ще...
    А може, впустять? Може, будуть раді?

    А може, через сотні довгих днів,
    Уранці збуджені невтомними шпаками,
    Зупинять якось погляд на вікні,
    А там - душа, обернена у камінь...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  37. Олександр Сушко - [ 2018.03.17 15:37 ]
    Помилка
    Мій ангеле! На волю одпусти!
    Вже годі із нечистим грати в карти!
    Втомився волочить чужі хрести,
    Ховати дух уярмлений за грати.

    Несу покару за чужі гріхи,
    Кати у горло хлюпають отруту.
    Тисячолітні сплачую борги
    За Агасфера, Єву та Іуду.

    Щодня Голгофа, пекла казани.
    - Страждай!- боги сказали. - Ти терплячий.
    Покара є. Нема лише вини.
    Мовчить святе письмо про це одначе.

    Неправедно засуджений кона,
    Ніхто не буде знати про помилку.
    Розчавлять душу, наче кавуна,
    Спечуть і чорту ляпнуть на тарілку.

    Тендітні вруна вибиває град,
    А буревій виламує тополю.
    В судах земних існує адвокат,
    У небесах - лише Господня воля.

    17.03.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  38. Марія Дем'янюк - [ 2018.03.17 15:30 ]
    Крилате
    Торкнись мене своїм крилом -
    Полетимо за горизонт,
    Полину в сяйво і тепло:
    Життя без пристрасних турбот.

    Відчую ніжнодотик твій.
    І світло від усіх зірок
    Торкнеться миттю моїх вій,
    І щезне плетиводумок.

    Укрий мене своїм крилом.
    Не закликаю...Я молю!
    І пронеслося над чолом
    Небесностишене: Люблю...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  39. Домінік Арфіст - [ 2018.03.17 14:59 ]
    налий мені, янголе...
    де пам'ять зухвала мене заховала?
    не плавлять мечі… не куються орала…
    налий мені, янголе, чашечку кави…
    скажи мені чесно які мої справи…
    я мушу тебе про сумне запитати
    невже і мене розберуть на цитати?
    симфонія моря й небесні висоти
    невже і вони розпадуться на ноти?
    налий мені краще вина молодого
    верни мені пам'ять про мене самого
    верни мені кожну дитячу стежину…
    за це я тілесну свою одежину
    віддам тобі, янголе… ранку ясно́го
    щоб серцем ти зміг доторкнутися Бога…
    як я це робив і розплавився в магму…
    тепер лише пам’яті… пам’яті прагну…
    де всі ще живі… де наш дім в піднебессі…
    міняю без роздумів шати тілесні
    на миті найменші дитячого щастя…
    від миті пришестя до болю причастя…
    … мій янгол вина́ ані кави… не має –
    він знову мені забуття наливає…





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  40. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.03.17 11:59 ]
    Злети... запливи...
    1

    Це кроки іуди, підлеслива мова,
    візитки на стіл, а срібляник на діжку.
    Розлита водичка. Зоря вечорова.
    І ось на Голгофу я рушила пішки.

    А друг умивається. Біла сорочка.
    Петля хилитається, гнеться олива...
    І цмокав "ти краща", й приплющував очко.
    Людви океанисько. Злети. Запливи.

    2

    Розп'ята усьоме - то знаю напевне,
    Хто камінь відсуне і крикне: "Вдалося!".
    Штрикали під ребра... і славили ревно.
    Вінець розметали - п'ять маків, колосся.

    Незміряна заздрість, бо кухлики биті.
    Орелі порубано, дрова в повітці.
    Яскріє привабно коктейль "Маргарита".
    Павітер у шиби жбурляє по квітці...

    3

    А може, наснилося. Дощ березневий.
    І друг щось мугикає, ріже капусту.
    Ізнов перебрала дукачики Єви.
    ...змолола арабіки - душу попустить.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  41. Володимир Верста - [ 2018.03.16 19:43 ]
    Ultima Thule
    Між темних вод імлистих океанів
    Шляхами зір і місяця вогню
    Заплутаний в мереживі туманів
    Стрясає хвилі човен, мов ріллю.

    Шукаючи дива між ураганів,
    Кружляє, забуває метушню
    Земної безкінечності романів,
    Написану зірками маячню.

    Знайти дорогу, встелену лугами,
    Там рифи сяють, наче акварель.
    Так ідеально склали оригамі

    Боги чарівних, неземних осель,
    Цю цитадель, захоплену вітрами...
    ...Тримає курс, пливучи корабель.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 15.03.18


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Олександр Сушко - [ 2018.03.16 18:01 ]
    Правда
    Не бризкай людям правдою у вічі,
    Бо наживеш одразу ворогів.
    Розумний лупаки в Сірка позичить,
    Розмову переводить на "ги-ги".

    Не варто оббиватися об вуха,
    Доказувати власну правоту.
    Помовчати незле. Нетяму слухай,
    Хай галалака в люду на виду.

    Болючі струни краще не чіпати,
    Обходь усі загострені кути.
    Смиренним будь. М'якеньким, наче вата.
    Підтакуй бевзю, дурневі годи.

    Одскакує від стін гумовий м'ячик,
    Кривавиця змивається дощем.
    За правдолюбцем шибениця плаче,
    І вогнища палатимуть іще.

    Таким я був учора, браття, каюсь.
    Мені писалось інше на роду.
    Підморгує з пітьми дволикий Янус,
    Але у світ за правдою іду.

    16.03.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  43. Ігор Терен - [ 2018.03.16 15:32 ]
    Відчуй мою любов
    Коли твоє лице шмагає дощ,
    А ти блукаєш у пустелі площ,
    Я обійму тебе, а ти помовч.
    Почуй мою любов.

    Коли зірки ховаються нічні
    І ти сльозою танеш у мені,
    Нехай триває це мільйони днів.
    Почуй мою любов.

    Я знаю, ти єдиний між людьми
    В моїй душі і у моїй журбі.
    Іще до того, як зустрілись ми,
    Належу я тобі.

    Нехай би я забутою була,
    Голодною по вулиці брела –
    Усе б тобі одному віддала.
    Почуй мою любов.

    На гребені буремної пори
    Долаєш ти стихії житія.
    Але куди не занесуть вітри,
    Нема таких як я...

    Я мрією твоєю оживу,
    Аби з тобою щастя досягти.
    І знай, що уві сні і наяву
    Моя любов – це ти.

    Почуй мою любов...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  44. Микола Дудар - [ 2018.03.16 14:46 ]
    Із серії
    / Зрадникам /
    У глибину Їх душ не зазирати краще
    Там звалище усіх віків своє
    Кістки згнили, жива Потвори паща
    Не тоне, не горить і не гниє…
    16-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  45. Леся Геник - [ 2018.03.16 13:03 ]
    Ти її відпускаєш...
    Ти її відпускаєш на нині,
    і на завтра, а, мо', й назавжди...
    На старенькій-старенькій футрині
    запуцовує вітер сліди.

    За межею згорає востаннє
    мляве пасмо відбулих надій,
    залишаючи лиш покаяння
    у душі світлоокій твоїй.

    Ти її відпускаєш на волю
    ту, гірку, мов кульбаби стебло,
    обпікаючи небо любов'ю,
    що негадано так відцвіло.

    Загасивши яскраве проміння
    до відчинених навстіж воріт.
    Погамовуєш в серці квиління,
    проводжаючи всесвіт у світ.

    Ти її відпускаєш, так треба,
    хай спадає на істину ніч,
    хай розпука шкребеться у ребра
    і сльоза прикипає до віч.

    Поки сонце вбереться в коралі
    і завруняться зблиски руді,
    ти її відпускаєш, печалі
    залишивши навіки собі.

    15.03.18 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  46. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.03.16 11:02 ]
    Меле вітряк...
    1

    Гамірно, тісно у нашому домі.
    Злі, заклопотані, малознайомі...
    Посмішки хитрі... тритони... наяди...
    Тузик гарикнув: "...оно тєбє надо?".
    Танці дивочні на шкурі ведмежій.
    Свайба... єднання... локальні пожежі.

    Перебігання із партії в нору.
    З ким підйняти Ідею на гору?
    Сонмище вбитих. Прорвало загату.
    "Ляж на жертовник!" - дружбан хрипкувато...
    Сам - понав'язує снопиків-віршів...
    Мляво дружили, теперечки гірше...

    Де ж оптимізму напитися? Зимно.
    Кожна поезія - зрима, інтимна.

    2

    Плями наївності сходять. Де ж мудрі?
    Меле вітряк наш тростину на пудру...
    Глеєм забруднені калейдоскопи.
    Плачно на скелі рудій Пенелопі...
    Вкрила пелюстям дорогу піщану.
    Вкотре відмовила Фьодору, Яну...

    Хмелем обвита родинна колиска.
    Пек научав не цуратися зиску.
    Цур заборони штампує завзято.
    ...з гірки летять голубі ґринджолята...

    Ґуль понабивано... гімни і зойки...
    У воріженьків - летальні настойки.

    3

    Нені старіють, порадоньки зайві.
    Йде Персефона - розбуджені айви.
    Солі насипано, три палянички.
    Димно, задушно. Горить рукавичка.

    Є у сулії водичка свячена.
    Піч колупає Краса-наречена...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  47. Мирослав Артимович - [ 2018.03.16 08:56 ]
    *** (з циклу "Парономазія")
    Між бувалими

    У мандрах – між бувалими –
    Де тільки не бували ми?
    Там – лінощі в облаву,
    а втомою – об лаву.

    Мотив

    Мелодії знайомої мотив
    так ностальгійно душу замутив,
    і полилися спогади рікою… –
    Чом для візиту музи не мотив?


    Наряд

    Виписую наряд на працю,
    на ряд робіт – до схилу дня.
    Без байдиків. У тому рація,
    що лінь і праця – не рідня…
    Благословляю рук утому,
    як день натруджений згаса.
    Одвічна суть, ачей, у тому,
    що з праці кільчиться краса…

    Ситі – у ситі

    Зір у небі не злічити –
    дірочок немов у ситі.
    Тільки ситі, біля груби,
    годні взятись до рахуби.
    Для голодного – це мýка,
    часовбивства запорука.
    А була б у них мукá –
    радість би була яка!
    Зрозуміла, брате, штука:
    сите і теля не мýка –
    є резон – то не грубѝ,
    не зганьбився би аби.


    Удар

    Знесеш достойно ти удар
    (і не лише від кулака),
    якщо фортуною, у дар,
    тобі простягнута рука…


    Ціль (без аналогій з реаліями)

    Через приціл у ціль прицільно
    ціляє снайпер. І тепер
    лиш куля знає непомильно –
    чи ти живий, а чи помер…


    Читать

    Коли узявся він читать
    страшні історії щоночі, –
    то чи примара, а чи тать
    йому являлись перед очі

    02. 2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  48. Микола Дудар - [ 2018.03.16 01:45 ]
    Із серії "Афоризмики"
    Бережи нас Боже від суми
    І від сум холодного байдужжя
    Де так справно бідкаємось ми
    І берем з собою до подружжя
    16-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  49. Микола Дудар - [ 2018.03.16 00:20 ]
    Моїм думкам, блукаючим по місту...
    Шепетівко!
    Я зібрався знову в кругосвіт
    Шепотом пройдусь разок по місту
    На підошвах стертих ноти- звіт
    Передай, будь ласка, акафісту…
    Шепетівко!
    А взамін шматочок загорну
    Імені я твого у хустину
    І пісень козачих - вольних дум
    А якщо не все, хай з половину…
    Шепетівко!
    Цокотіння… галаси копит
    Втім щосе… на Хролін крізь Судилків
    Ностальгія - вірний апетит
    На привалі в де-кілька хвилинок…
    Шепетівко!
    Я не каторжанин, я- боржник
    Не забудь й мене у тому звіті
    Як любив, оспівував і жив
    В надкрасі каштановим суцвіттям
    Шепетівко…
    15-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  50. Лана Світ - [ 2018.03.15 22:38 ]
    Ще на годину осінь
    Ще на годину осінь. Марить півсонне місто.
    Форт на колінах нині, вже не на повен зріст.
    Тихо, і чути, форма: не піддається змісту, 
    А чатовий підіймає вічно рипучий міст.
    Місяць чіпляє краєм тінь на могутній брамі, 
    Світлі косички Беати, блима ліхтар в руці.
    Дитячоока жінка, зрощена у Бедламі, 
    Перебирає минуле, як мідяки старці.
    Богом забута лялька, древніх тканин сувої, 
    Книги, від часу змарнілі, ліра, забуті пісні.
    Риси її досконалі як на часи суворі, 
    І напівстертий образ юності на стіні
    Свідчить про те, что вічність не обирає прояв.
    Фрески, поезії, ноти - суть у руках митця.
    І оживають турніри, лицарі, дами, зброя
    На полотні і в книгах. Вічність їм до лиця.
    Тут, у бенкетній залі, тіні тієї днини, 
    Юний бешкетник-лицар, гострий, як сталь меча, 
    І світлокоса жінка, та, що з очима дитини, 
    Не віднімає руку з лицарського плеча.
    Котиться в обрій місяць, наче із ешафоту
    Котиться в сніжну постіль лицарська голова.
    Осінь здається грудню... Навіть могутність Форту
    Час пригинає долу, як не шикуй слова.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   481   482   483   484   485   486   487   488   489   ...   1855