Від усіх хвороб найкращі ліки -
Це букет барвистий жартів й сміху.
Його ти подпруй знайомим, друзям,
Порадуй рідних ним, нехай не тужать.

Веселий ти і настрій пречудовий -
Не треба вже пігулок та уколів,
Бо сміх продовжує життя - здавна відомо.
Усмішок щирих всім, добра й здоров"я.

2016 р.

Подивіться в синє небо,
Там звірята є кумедні:
Хмарка-зайчик, хмарка-вовк,
І лисичка, їжачок.

Ведмежатко Вінні-пух,
Медом ласує малюк.
Трохи пофантазувати -
Можна віднайти жирафа.

Крокодила й Чебурашку
Відшукати теж не важко.
Всі хмариночки-звірята
Усміхаються малятам.

2016 р.

Вранці прокинешся - біла земля,
Невже засніжило у травні?
Це пелюстками своїми встеля
Черешенька, килимом наче.

Травичка зелена, білесенький цвіт
Ваблять до себе, чарують.
Таку красу навесні рік у рік
Мати-природа дарує.

2015 р.

Рідна моя, найдорожча у світі,
Милая ненечко, люба матусю!
З долонь твоїх щедрості спрагло нап"юся,
Щоби передати онукам та дітям.

Ти наймудріша з усіх, кого знаю,
Поради твої, мов би стиглі зернини,
Чи на вишиваній лляній скатертині
Хліба святого духмяний окраєць.

Пісні твоєї мелодія дивна
В серці моєму звучить, як молитва,
Оберігає від горя та лиха,
Уже з Піднебесся голубкою лине.

2016 р.

Поміж високих берегів
Сховалась річечка маленька,
Чисті стрімкі води свої
Несе вона кудись далеко.

Біжить, біжить, що й не здогнать,
Все поспішає й поспішає,
Веселу пісеньку співає,
Слова лишень не розібрать.

-Куди ж ти, річенько мала
Так швидко з піснею мандруєш?
-Хочу туди, де не була,
Побачити морські простори,

Великий справжній корабель,
Чайок політ біля причалу.
Бо саме з мене і бере
Безкрає море свій початок.

2016 р.

Серед зелених соковитих трав,
У стеблах первоцвіту заховалось
Моє дитинство.Хтось його злякав,
Воно втекло і більш не поверталось.

А юність вишнею травневою цвіла,
В саду духмяні пелюстки ронила.
Прагнула молодість любові і тепла,
Та ягідки гіркі також родила.

А стиглий колос зрілих мудрих літ
На скатертині білій - короваєм.
Хоча життя до осені біжить,
Та серце квітне весняним розмаєм.

2016 р.

(байка)

Поселились горобці в просторій шпаківні,
Усю зиму там сиділи тихо та спокійно.
А як сонечко весняне сніги розтопило,
Господарі повернулись у свою "квартиру".

"Квартирантів" непроханих стали виганяти,
Ті ж не хочуть вибиратись із гарної хати.
Крику, шуму наробили,що чути далко,
І летіло пір"я сіре, устеляло землю.

Довго-довго "воювали" шпаки з горобцями,
Врешті-решт вони прогнали нахабних й зухвалих.
Висновок сам напросився,візьміть за основу:
Не привласнюйте ніколи нічого чужого.

2016 р.

Його усмішка не пасує цьому місту.
Бо вона - занадто американська,
а місто - занадто галицьке...
І кожний стовп,
котрий надривно двигає
награну радість,
заробляє собі горб на старі літа.
А місто?
Містові до того байдуже.
Бо воно за свій вік
бачило і не таке
фальшивство...
Гудуть дроти,
Чмихають вихлопні...
Відкашлюється тролейбус...
А вітер бавиться собі
осіннім листям
і...
американськими посмішками,
що так не пасують
цьому,
занадто галицькому,
місту...

(5.11.15)

У неї очі сяяли вогнем
Добрим, теплим і таким яскравим.
Він згадав, що бачив її десь,
Промайнула думка:"На Майдані..."

Коли куля снайперська йому
Несподівано поцілила у руку,
Не боліло зовсім, не пекло,
Як дівчина злегка доторкнулась.

Пам"ятає чітко й дотепер -
Вправно вона так перев"язала.
Вже на Сході тут, як волонтер,
Хоч життям своїм ризикувала.

Знову той легенький потиск рук
Та міцні обійми душу гріли,
І кохання додавало сили,
Щоб ніколи не було розлук.

Сталося це, мабуть неспроста,
Доля таки дала шанс зустрітись,
Щоби по війні і крізь літа
Було що внучатам розповісти.

2016 р.

(пісня)

А в яблука коник сивий
Лугом проскакав,
Це до любої дівчини
Козак поспішав.
Із походу повернувся
З перемогою,
Хоче милую красуню
Взяти за свою.

Вже його дівча стрічає,
Руку подає,
Він цілує-обнімає,
Ще й пригортає.
Довго дівчина чекала
Милого з війни.
На рушник, що вишивала
Стануть вже вони.

А в яблука коник сивий
Знову проскаав,
Молодят таких щасливих
Вінчаних чекав.
У них радістю іскряться
Очі карії,
Їм на довгі роки значить
Бути парою.

2016 р.

Фортуна наполегливим всміхнеться,
Які ж бо досягли чогось в житті,
І до мети своєї йдуть уперто,
Долаючи підйоми всі круті.

Хоч падати доводиться частенько,
Та не здаватись: все вперед й вперед.
Життєвий шлях не може буть гладеньким,
Але хто прагне - до вершин дійде.

А хто лежить і жде "небесну манну",
Що все добро посиплеться, мов град,
Невдахою залишиться назавжди,
Визнання не побачить зорепад.

2016 р.

В житті тобі, кажеш дуже погано
І щастя-долі у тебе нема?
Та висновки ці ще робить дуже рано,
Навіщо ця пісня доволі сумна?

Вранці прокинувся ти - вже щасливий,
Сонця цілунок відчув на щоці,
Дивишся в зоряне небо - це диво,
Ну як не радіти цій Божій красі?

Маєш можливість повітря вдихнути,
На травах настояне, немов бальзам.
Здоров"я слабке?Цього теж не минути,
Живи, не існуй, не марнуй всі літа.

У краще повір і твори свою долю,
Недобре як прийде - його прожени,
Нехай же спливає воно за водою.
Ти ніжністю серце своє огорни.

Душею відчуй всі життєві принади,
Лиш брудом ганьби її не заплямуй,
І щастя та радість комусь подаруй,
Добро залиши після себе у спадок.

2016 р.

У руках дівочих скрипка-королева
День новий весняний співом розбудила.
Музика звучала і сумна й весела,
Розправляла крила, набирала сили.

Птахом голосистим летіла над світом,
Викликала усмішку, змушувала плакать.
А сади буяли білим-білим цвітом,
Ця весняна казка серце чарувала.

2015 р.

Морок ночі неначе,
І за пекло це гірш,
Як тобі друг найкращий
Встромить в спину свій ніж.

Ти йому довіряєш
Таємниці свої,
Він за горло хапає,
Щоб тебе задушить.

Щоби на твоїй спині
Швидко в"їхати в рай,
А тебе утопити
У болоті.То ж знай:

Хто облесливий дуже,
Стелить постіль м"яку,
Обминай його, друже,
Мовби кригу тонку.

Хто підставить у горі
Свої плечі міцні,
Знай: людина ця добра,
Довіряй, як собі.

Хто брехнею помаже,
Наче медом вуста,
Нехай серце підкаже -
Це людина не та.

А хто правду увічі
Тобі скаже гірку,
Ось його ти не бійся,
Бо то справжній твій друг.

2016 р.

Повіває, повіває
Вітер весняний,
Пестить ніжно й зігріває
Квітів пелюстки.
І гойдає-колихає
Вітами дерев,
Гарно радісно співає,
За душу бере.

Долетіла, долетіла
Пісня до весни,
Її серденько навіки
Спів той полонив.
І розквітла, зрум"яніла,
Погарнішала,
Музикою забриніла,
Всіх потішила.

2016 р.

Рідна моя, найдорожча у світі,
Милая ненечко, люба матусю!
З долонь твоїх щедрості спрагло нап"юся,
Щоби передати онукам та дітям.

Ти наймудріша з усіх, кого знаю,
Поради твої, мов би стиглі зернини,
Чи на вишиваній лляній скатертині
Хліба святого духмяний окраєць.

Пісні твоєї мелодія дивна
В серці моєму звучить, як молитва,
Оберігає від горя та лиха,
Вже з Піднебесся голубкою лине.

2016 р.

Хоч нема манік"юру на пальцях,
І долоні шорохуваті,
Та у них помістився весь світ.
Перероблено "море" роботи,
З досвітку на ногах, вся в турботах
Стільки днів, місяців, стільки літ.

Хоч блакитних очей не фарбує,
Як подивиться - щастя дарує,
Випромінюють радість вони.
На губах - щира усмішка-зваба,
Не було ж на них зовсім помади,
А душа - океан доброти.

Кажуть: зачіска в неї не стильна,
Пов"язала квітчасту хустину,
Вишиванку свою одягла.
Та здається - вона примадонна,
І красунь усіх "встромить за пояс"
Оця жінка проста із села.

2016 р.

Хоч нема манік"юру на пальцях,
І долоні шорохуваті,
Та у них помістився весь світ.
Перероблено "море" роботи,
З досвітку на ногах, вся в турботах
Стільки днів, місяців, стільки літ.

Хоч блакитних очей не фарбує,
Як подивиться - щастя дарує,
Випромінюють радість вони.
На губах - щира усмішка-зваба,
Не було ж на них зовсім помади,
А душа - океан доброти.

Кажуть: зачіска в неї не стильна,
Пов"язала квітчасту хустину,
Вишиванку свою одягла.
Та здається - вона примадонна,
І красунь усіх "встромить за пояс"
Оця жінка проста із села.

2016 р.

Підморгує лукаво зірка рання,
І зрозуміло все, без зайвих слів,
А дощ шепоче тихо про коханя,
Та сонечком погожий день зігрів.

Блідо-зелена перша ніжна парость
Розсипалась недбало по землі.
Це веснонька усім-усім на радість
Так почуття висловлює свої.

2016 р.

Черпає долоньками, наче горнятком
Водицю в струмочку, щоб личко умить,
Веселе мале босоноге хлоп"ятко,
І сміх безтурботний дзвіночком бринить.

А згодом хлопчина закінчує школу,
Навчається справі, яка до душі,
Де він підростав, і знайшов свою долю,
Потішити внуком матусю спішить.

А в час, коли ворог напав на Вітчизну,
Зібравсь чоловік рідний край захищать,
В строю відчуває плече свого сина,
Бо той, як і батько іде воювать.

Чекають їх мати, бабуся й дружина,
Всевишнього молять - життя щоб зберіг.
Пишається захисниками країна
Та жде з перемогою діток своїх.

2016 р.

(пісня)

А через річеньку
Вузенька кладочка,
В чисту водиченьку
Я задивляюся.

Себе побачила,
Мов у люстерочку,
Стою на кладочці
І б"ється серденько.

А милий підійшов
Та й взяв за рученьку.
І пісня про любов
Летить над кручами.

У небо понесли
Її два голуби,
Зустрілись я і ти
З своєю долею.

Вузенька кладочка
Усе гойдається,
Знову із щастячком
Хтось тут стрічається.

2016 р.

Під листками-парасольками конвалій
Малесенькі дзвіночки заховались.
Прислухайтесь: почуєте мелодію,
Біленькі крихітки тихесенько видзвонюють

Так ніжно, урочисто та крилато,
Напевне весну хочуть привітати,
П"янять усіх чудовим ароматом
У будень, а також велике свято.

2016 р.

Хлюпає, хлюпає, хлюпає
Сонечко купіль-тепло,
І слухає, слухає, слухає,
Як та огортає зело.

Із квітки на квітку літає
Божа комаха - бджола,
Все літо збирає й збирає
Солдкий-солодкий нектар.

Медами наповнює соти,
Щоби смакували усі.
Хай щиро подякує кожен
Малій трудівниці - бджолі.

2016 р.

На конях гривастих
В гості до Весни
Їхали три брати.
Хто такі вони?

На сірому Березень,
Шапка набакир,
Скаче так упевнено,
Наче командир.

Гривонька заквітчана -
Їде другий кінь,
Цокає копитами,
Квітня везе він.

Попона яскрава
В третього коня,
Це ж бо зелен-Травень
Їде та співа.

І радіє сестра
Красеням-братам.
Ця пора чудесна
Щастя несе нам.

2016 р.

Пригорни мене до себе, пригорни,
Заховай в міцних своїх обіймах
Від біди та горя, від війни,
Щоби на душі було спокійно.

Хоч на мить забуду про сумне,
І нап"юсьіз вуст твоїх медових
Ніжності нектару та любові,
Ти ж коханням зігрівай мене.

2016 р.

Розбудила серденько весна,
Душу мою знову розтривожила,
Нині я весела, не сумна,
Казкою цією заворожена.

Скільки весен було у житті,
Різні, а таки неперевершні,
Бо усі мої шляхи-путі
Мірялись замріяними веснами.

Де іще красу таку знайду,
Як весняна ця, зеленоруниста?
Хоч уже до осені іду,
Почуття квітують, наче в юності.

2016 р.

Березневий холод тулиться до колін,
немов закудланий кіт:
приголуб-но, ніби маєш рятувати,
ніби зустріч така доречна і довга.
Аж занадто, аби звикнути
до шипіння під шкірою віття
і забути про минучість барнавих клинів
над горизонтом.
Я майже зрозуміла мову
води, яка скрізь казкова
і дошкульна водночас.
Тінь падає зі сходів,
ламається і розпадається в імлі -
розчинятися у останніх числах,
бороти бажання теплоти
- вперше за довго - я здатна й до більшого,
проте ледве наважуюся торкнути пальцями
металеве поруччя.
А під вікном муркоче сніг,
лягає у свій останній сон
під обережне колисання мряки.

2016

коли утома понад міру
коли бажання утікати
від цього світу над межу
у венах ночі стигне магма
у вікнах серця меркне сонце
нескора в немовчанні мабуть
але слова як звук пустий
його не чує жодне вухо
і Бог байдужий до молитви
бо то така напевно доля
бо то таке ще певно з Раю
шукати і не віднайти
і розуміти що немає
того ніде де б не шукав
і що залишишся невчутим
ба навіть серед сотні друзів
котрі за тебе ліпше вміють
іти на очний компроміс
а ти дарма гориш безчасно
ілюзіями про висоти
омріями про неогуду
про небрехню і справедливість
котрі сьогодні не у моді
ти б'єшся марно аж до крику
об грати розпачу і болю
і втомлюєшся до безміри
і хочеш утекти даремно
бо ще не час не час напевно
багато іспитів на совість
на силу боротьбу і змогу
та зрештою на немовчання
на вибухи сухих вулканів
де слухати і чути - різне
де зір і бачити - далеке
одне від одного
як полюси
що їм ніколи не зустрітись...

(8.11.15)

Місто, в яке прилітають,
А не приїжджають,
Місто, в якому будинки прозорі,
Бруківка прозора і навіть лікарні,
Ратуша і буцегарні - все прозоре,
Бо зроблене все з повітря,
Воно там - у висоті недосяжній,
Я прилітаю туди на повітряній кулі
І на різнокольоровому дирижаблі
(Жаблі, дриглі, чаплі),
Я будую собі будинок
Серед його прозорих вулиць,
Навіть не будинок, а замок,
Запрошую в нього гостей-птахів,
Пригощаю друзів вином-сонцем,
І прошу всіх крилатих: «Не падайте!
Не треба туди - вниз, додолу,
Не треба важкості і себе відчувати
Гирями і брилами, оливними кулями,
Не треба - летимо вгору,
Ми всі легші повітря,
З якого тут муруємо місто,
Допасовуємо повітряну цеглу,
Накриваємо повітряним дахом,
Щоб завжди у наших оселях
Панувало лише світло -
Яблука-сонця чи місяця-п’єро,
Бо так воно влаштовано -
У мріях... І снах...

Місто потріпаних заборон –
Дірявих, як шкарпетки Тіберія
Тухлих, як солонина липка
З корсарської шхуни вигнання.
Місто, де заборонами мурували стіну,
На якій не дозволено
Навіть гніздитись гомінким ластівкам –
Марнослівним але співочим,
Навіть стоногам забороняли повзати,
І павукам-арахнам було не дозволено
Плести там тенета
Для ловлення вітру.
Місто хитких заборон-застережень,
Заборон-забобон мавп’ячих,
Ефемерних, як туман березолю-безхатька
(Ні зігріти, ні збадьорити),
Наче корона давно зотлілого імператора,
Як одаліски гарему-борделю
Повелителя рабів-бобоїдів.
Там навіть дзвони храмів
Гудуть заборону.
Там навіть єретики
Забороняють повторювати
Свої думки кострубаті,
Там громадяни
Чи то вірнопіддані
Дихають заборонами
Замість повітря.
Туди навіть заходити
Заборонено
Всім без винятку,
Крім повій та євнухів.

Ми муруємо місто зі слів -
І все намарно, мури руйнуються,
Розсипаються, так начебто
Не з цеглинок-слів вони складені,
А з піску сухого на горі-пагорбі,
Де все руйнується, де все нетривке,
Як мрія старого кудлатого пса-пройдисвіта,
Так наче не слова ми клали в підмурки
А порцелянові ліплення, ефемерні,
Як марення ренесансного майстра-книжника,
Філософа й фантазера, художника,
Що малює свої картини уявними пензлями
Тільки в своїй уяві, на стіні неіснуючого
Храму-одкровення, ідеального та гармонійного.
Ми муруємо місто зі слів:
Вежі й дзвіниці, ратуші і крамниці,
Стіни й бруківку, арсенал і книгосховище.
Та все намарно. Все розсипається в прах,
Все стає кучугурами пороху,
Пустищем, де цвітуть бліді квіти
Без аромату,
Лише з тінями краси ледь-помітними,
Пустищем, навіть не руїнами,
Де можна лише згадувати,
Де панує така тиша,
Що навіть богам моторошно,
Все створене й збудоване стає
Пустелею, де колись жили люди,
Колись.

У цьому місті
Так багато щурів
І так мало людей,
І всі так зазирають затято
(І щурі і люди)
У віконечка сірих будинків,
Що виходять виключно
В парк атракціонів,
Де все поламано
Крім однієї машинки
Чи то каруселі
Чи то круговерті
Чи то просто безумства:
Там лише одна конячка
На якій катається лисий карлик,
А ще купа щурів
Бігають і попискують,
Сподіваючись, що той карлик,
Якого всі називають Крабом
Кине щось їм із недоїдків.
А всім нетутешнім,
Точніше не тамтешнім
Сумно так на те все дивитися,
Навіть не сумно, а огидно,
Особливо коли той карлик
Заради розваги
Когось із людей вбиває,
Чи бавиться у війну -
В єдину гру йому знайому,
А сумна конячка ірже
Все ту саму нісенітницю,
А карлик все міряє
Трикутну шапочку,
Думає, що він корсиканець,
А люди все шкодують,
Що божевільня давно зачинена,
І в парку атракціонів ліхтарів замало -
Всі зламані.
І тьма все гусне
Надвечір.

Я мандрую дорогами,
Я блукаю містами,
Які ростуть із землі
Кам’яними кущами,
Під зливою крапель-фотонів,
Що кидає на землю зернами
Бородатий філософ Сонце.
Я блукаю містами
З поводирем-волоцюгою,
Що в латаній торбі поем
Збирає плісняві крихти
Черствого хліба істини.
Я блукаю містами,
Де нічого, крім шматочків
Кудлатого горя не дарують
Мовчазним голодним дітям
З розширеними очима:
Від здивування, чи то від жаху.
Я блукаю містами,
Де хазяйнує стара й кульгава
Господиня Темрява,
Куди зазирає Місяць
Однооким апостолом,
Сивочолим ліхтарником
У масному циліндрі спогадів
І засвічує, засвічує, засвічує
Ностальгію людей-сновид.
Я блукаю містами,
Де хазяйнує білий від борошна
Мельник Світло
І сміється сміхом байдужого
Мізантропа-відлюдника
Над міщанами-небораками.
Я блукаю містами,
Де живуть лише мертві
І хизуються своїми квартирами-склепами
Й будинками-домовинами
І запевняють – як то добре – не жити.
Я блукаю містами,
Де міщани знають ремесло одне:
Лише одне – жебрати,
І нахваляються
Розміром своїх торб латаних.
Я блукаю, блукаю, блукаю
Містом, що містами громаджено
І запитую свого провідника
Дивакуватого:
«Навіщо?»

Вмивала вербиченька
Своє гарне личенько
В ставковій воді.
Пестив ніжно кучері
Теплий вітер-батечко,
Казку шепотів.

А матуся-веснонька
Сукню зеленесеньку
Одягала їй.
Та шовкові стрічечки,
Маленькій вербиченьці,
Донечці своїй.

Сестриця калинонька
Перлове намистечко
Дарувала теж.
Вербонька прибралася,
З травнем повінчалася
Та й на вік увесь.

2015 р.

Лугом походжає
Самотній лелека,
Прилетів недавно
Із країв далеких.

Довелось небозі
Та й зазнати лиха,
Згинула в дорозі
Його лелечиха.

Друзі - білі бусли
Гніздечка звивають,
Він бідний сумує
За своїм коханням.

Вже йому ніколи
Щастя не зазнати,
Думка пече болем,
Що й діток не мати.

Ой, не повернути
Уже його Лелю,
Одиноким буде
Довіку без неї.

Бродить він край поля,
Згадує колишнє.
Хай же його доля
В біді не залишить.

2015 р.

(згідно теорії відносності неейнштейна)

чи ти бачиш різницю між те щось і те щось… ні… а як по телевізору сказали що те щось капуста а те щось коза… то так... і якщо питання не в тому як козу загнати в капусту то… коза в капусті… а якщо питання в тому чи козі віддати капусту чи капусті козу… то коза в капусті… але що краще щоб капуста була кози чи… щоб коза була капусти… не знаєш…
тож зрештою яка різниця між козою в капусті і козою в капусті -
а як по телевізору показали козу котра в капусті пасеться і козу котра в капусті смажиться...
15.03.2016

Весняним дощем вже заплакало небо,
Бо теплої купелі прагне усе:
Чорноземи, квіти, трава і дерева,
Волога життя із собою несе.

Без неї і хліб не родитиме в полі,
Посохнуть листочки в садах на гіллі.
Як сонця й води буде завжди доволі -
Триватиме вічно життя на землі.

2016 р.

Дві бабусі у мене було
І обидві Явдохами звались.
В березні приїздила в село,
Щоб з Днем Ангела їх привітати.

Стільки мудрості мали вони,
Та пісень знали дуже багато,
Приказок і дотепних й смішних,
Закінчили ж всього кілька класів.

Від них пахло парним молоком
І медами з акації й гречки.
Тут таке відчувала тепло,
Все погане було десь далеко.

Щонеділі до церкви ішли
Помолитися, свічку поставить.
А які вже варили борщі!
І за вуха від них не відтягнеш.

До бабусь, як на свято душі
Часто-часто ішла на гостину.
Світлий спомин про них залишивсь -
Двох жінок із сільської глибинки.

2016 р.

Коли будеш говорити,
що хтось такий солодкий,
аж нудкий,
подумай, який смак маєш ти,
коли торкаєшся до язика щирості?
Бо, знаєш, нудкість легко перебити
квасною краплею цілющого еліксиру,
а чим розбавити відразливий присмак
підступності?
Мовчиш?
Не маєш відповіді?
Не хочеш мати?
Бо не можеш вкусити себе,
та бодай за мізинець...

Чужу тріску видно ліпше,
в той час,
як своя колода заступає чи не весь овид.

Священне Слово доступне кожному
по формі,
але рідко кому
по змісту...

(5.11.15)

Наш батьку Тарасе, Великий Кобзарю!
Пророчі слова твої чуємо й зараз,
У час нелегкий для усіх нас лунають,
Щоби ми порвали ворожі кайдани,
І кров"ю нападників волю скропили,
Нам додають вони віри і сили.

Незламна Надія тримається мужньо,
Напам"ять чита "Катерину" і "Думи"
Хоробра праправнучка та й не боїться,
Що Слово вкраїнське мучителів бісить.
Допоможи їй, як інші не можуть
З в"язниці кремлівської вийти живою.

2016 р.

Очей твоїх море смарагдове,
Волосся, мов шовк-оксамит.
О!Скільки в душі моїй радості,
Коли на плечі тихо спиш.

Боюся я та й ворухнутися,
Щоби не сполохать твій сон.
Кохана моя ти голубонько,
Сідай у мій човник долонь.

І попливемо із тобою ми,
Де ніжності річка біжить,
Та й будем безмежно щасливими,
Хай доля нас благословить.

2016 р.

Уже скресла на річці крига,
Білим килимом ліг первоцвіт.
У журавликів стомлені крила,
Нелегким їхній був переліт.

Дочекались нарешті весни,
Відпочинуть і сил наберуться
Уже тут, в ріднім краї вони,
Де земля і квітуча й родюча.

Дасть тепла і снаги їм вона
Звити гнізда та мати потомство.
Вдячна пісня з небес долина,
Як в дорогу покличе їх осінь.

2016 р.

Вербові котики пухнасті
Вітаються із світом вранці,
В полудень ніжаться на сонці
І загадково мружать очі.

Співає вечір колискову -
То й засинають безтурботно.
Розбудить їх зоря ранкова,
Щоби весні всміхались знову.

2016 р.

Стрічаємо свято, свято весни та любові,
Жіночої вроди, краси та добра торжество.
Нехай у жіноцтва щодня буде настрій чудовий,
Бо найдосконаліший витвір вони й божество.

Це так, безумовно.Тут сперечатись не треба,
Здавна відомо про те, хоча й скажуть не всі.
Жінка - це подарунок від Бога самого і Неба,
Без неї самотньо і порожньо так на душі.

Не тільки у свято даруйте їм ніжності квіти,
Любіть та кохайте жінок усім серцем своїм.
Без них не могли б ми із вами життю порадіти,
Щасливою долею завжди завдячуєм їм.

2016 р.

Крилом лелечим березень махає,
Стріча птахів із вирію весна,
А на широкій лісовій галяві
Струмочка пісня весело луна.

Із рясту білого встеляє землю килим,
Бентежить душу ніжна зелень трав.
Ми тут колись стрічалися із милим,
Який серденько у полон забрав.

2016 р.

А за вікном дощить й дощить,
Хоч на календарі зима ще.
Плаче душа моя й кричить:
-Навіщо гинуть діти наші?

Мерзнуть в окопах й бліндажах,
Щоб ворог не прийшов до хати,
Той, який був нам "старшим братом".
Подумать тільки! Просто жах.

Народ вкраїнський завжди був
Свободолюбним, вільним, гордим,
Зламать його козацький дух
Ніколи і ніхто не зможе.

Не коримося ворогам,
Не почуваємось рабами.
Лишень згадайте Роксолану,
Правителькою стать змогла

І повелителькою теж
Серця султана і пів світу.
Бо головне - свобода й честь,
Рабам цього не зрозуміти.

2016 р.

Березень,березень ти, березіль,
Весноньку красну клич звідусіль,
Проліски хай розсипа по землі,
На крилах тепло хай несуть журавлі.

Як щебетом птаство весну віта,
Так сонечком сяють жіночі вуста.
Вони ж неповторні - жінка й весна,
Їм треба належне віддати сповна.

Бо прикрашають життя вони,
Без них воно було б сірим, сумним.
Жінок ви кохайте та весну любіть
І будьте щасливі з ними кожну мить.

2005 р.

Все, що найдорожче є на світі,
Нашого життя чудові квіти -
Це наше найбутнє - любі діти.
Хай же сонце радості їм світить.

Гуркіт літаків та дим пожарищ
Усмішку дитячу не затьмарять,
Дітоньки забудуть горе й сльози,
Тато вгору на руках підносить,

Ніжно-ніжно поцілує мама,
Поведе у подорож казками,
Казка ж бо добру малих навчає,
Бо воно в ній зло перемагає.

Наберуть небесної блакиті
Повні жменьки.І щасливі миті
Щоб для них ніколи не скінчились.
То ж зробім для цього все можливе.

2016 р.

Ми боїмося
сильніших
владніших
безчесних
безсовісних
непорядних
Ми боїмося
тіней
потороч
відголосів
відголосків
відлунь
Ми боїмося
відлзеркалень
проявлень
спалахів...
щирості
Ми боїмося
за свої
місця
під небом
аж до шаленства
Тільки чомусь не боїмося
топтати свою і чужу гідність
не боїмося лукавити
оббріхувати
обманювати
підставляти
Не боїмося подавати руку дияволу,
зате боїмося
бути гідними
творіння Божого...
Гени страху
що передаються з покоління в покоління -
чи можливо їх викорінити?

(22.10.15)

Для думки немає кордонів,
Летить вона стрімко й летить,
Долає усі перепони,
Хоч кажуть - нема в неї крил.

Зринаю я подумки в небо,
В безмежний несусь океан,
І на коні скачу степом
Туди, аж де сонце сіда.

До тебе я нею полину,
Як плаче-ридає душа,
Тоді затиха, мов дитина,
Коли твоя пісня втіша.

Усе-таки - думка крилата,
І не зупинить її, ні,
Вона може там побувати,
Куди не дістатись мені.

2016 р.