Все, що найдорожче є на світі,
Нашого життя чудові квіти -
Це наше найбутнє - любі діти.
Хай же сонце радості їм світить.

Гуркіт літаків та дим пожарищ
Усмішку дитячу не затьмарять,
Дітоньки забудуть горе й сльози,
Тато вгору на руках підносить,

Ніжно-ніжно поцілує мама,
Поведе у подорож казками,
Казка ж бо добру малих навчає,
Бо воно в ній зло перемагає.

Наберуть небесної блакиті
Повні жменьки.І щасливі миті
Щоб для них ніколи не скінчились.
То ж зробім для цього все можливе.

2016 р.

Ми боїмося
сильніших
владніших
безчесних
безсовісних
непорядних
Ми боїмося
тіней
потороч
відголосів
відголосків
відлунь
Ми боїмося
відлзеркалень
проявлень
спалахів...
щирості
Ми боїмося
за свої
місця
під небом
аж до шаленства
Тільки чомусь не боїмося
топтати свою і чужу гідність
не боїмося лукавити
оббріхувати
обманювати
підставляти
Не боїмося подавати руку дияволу,
зате боїмося
бути гідними
творіння Божого...
Гени страху
що передаються з покоління в покоління -
чи можливо їх викорінити?

(22.10.15)

Для думки немає кордонів,
Летить вона стрімко й летить,
Долає усі перепони,
Хоч кажуть - нема в неї крил.

Зринаю я подумки в небо,
В безмежний несусь океан,
І на коні скачу степом
Туди, аж де сонце сіда.

До тебе я нею полину,
Як плаче-ридає душа,
Тоді затиха, мов дитина,
Коли твоя пісня втіша.

Усе-таки - думка крилата,
І не зупинить її, ні,
Вона може там побувати,
Куди не дістатись мені.

2016 р.

Люблю тебе я, краю мій Подільський,
Себе знайшла тут й доленьку свою,
Ходила боса там, де роси чисті
Й краса беріз в весняному гаю.

Зелених трав шовкове простирадло,
Барвистий килим квітів запашних,
І смак осінніх яблук й груш із саду,
Мені і досі не забути їх.

Де у заметах вулиці вузенькі,
Димок колечками угору з димарів,
І пироги із печі в хаті неньки,
Та вишитий рушник, як оберіг.

Наснагу ти даєш мені творити,
Тебе з любов"ю батечком зову,
Мій рідний краю.Буде колоситись
Хлібами й піснею земля, де я живу.

2016 р.

Підходжу до рідної хати,
Зупинюся біля вікна.
Чи вийде мене зустрічати
Ота, яка в світі одна?

Немає матусі.Не вийшла,
Ніколи не стріне уже.
У скроні лиш стукає тиша,
Невже все це правда, невже?

Покинувши справи земні,
У світ відійшла потойбічний,
Залишила в спадок пісні,
Що в серці звучатимуть вічно.

2001 р.

Вироби із бісеру, диво-вишиванки,
Яскраві витинаночки, роботи-орігамі,
Все уміють її руки гарно та майстерно,
За що візьметься - все зробить дівчина Олена.

Немовби живі троянди, ромашки, тюльпани
З кольорового паперу.Здається, що й пахнуть.
Ікебана теж чудово виходить у неї,
Друзів, родичів, знайомих прикраша оселі.

І на виставках роботи є її,в музеї,
Багатьох вона навчила творчості цієї.
Молода,талановита,беручка,завзята,
Вміє вона навіть в будень дарувати свято.

Завжди хай щастить і всюди,таланить у всьому,
Сили тобі та наснаги,затишку у домі.
Хай тебе кохають,люблять чоловік із сином,
Твори красу всім на радість,дорога майстрине.

2016 р.

2016р
Охолола вода… зовсім згас і вогонь.
Все застигло в однім непорушнім моменті.
І лиш тільки рука доторкається скронь
і нікому ніхто не дає компліментів.
Закінчився прогрес.
Тепер так сам-на-сам. Поодинці хоч разом.
Жаль що нема жодних подібностей між особливих моментів.
Звикнути бути тут - зором у далечінь - без емоцій і хвилювань душевних
як я змогла?
І чи радію від тоді чи сумую?
Жодної краплі немає в мені із можливих сліз чи сміху.
Вподібнилась механічним рухам крокам словам міміці.
Не бачу навпроти хто там в очі дивиться.
Так я тут але справді нема мене.
Лиш здаюсь ніби поблизу ще дихаю.
А нема десь літаю високо.
Побачити лиш разом всіх у змозі.
З висоти не помітні деталі особистостей.
Це здається байдужістю.
Існуванням на випадок.
А насправді самотність у якій собі сама не зізнаюся.
Самоти злякаюся.
Тому далі продовжую приховувати від себе правду за притворами.
Брехати собі дуже зручно.

здається, завжди більше ми кохалися вночі
ніж ранком.

коли просила, щоб відхилив фіранку
я зраджував її з небом і містом.

тим часом ми колишемося в собі
коли все вже давно скінчено.

де б тут заховатися ще
від неї та від дощу?

здається, якогось вечора
хтось зауважив цівку крові
на її шиї, одразу за вухом.

донині з'являється і зникає.

донині не вірю
що то провина сережки.
__________________
nigdzie indziej

podobno zawsze bardziej kochaliśmy się nocą
niż nad ranem.

kiedy prosiła, bym odsłonił firankę,
zdradzałem ją z niebem i miastem.

tymczasem wciąż kołyszemy się w sobie,
kiedy wszystko od dawna skończone.

gdzie by tu się schronić jeszcze
przed nią i deszczem?

podobno któregoś wieczora
ktoś zauważył strużkę krwi
na jej szyi, tuż za uchem.

do dzisiaj pojawia się i znika.

do dzisiaj nie wierzę,
że to wina kolczyka.

багато років тому я хотів гуляти берегом моря
і збирати для коханої камінчики.

думаю про це тепер, йдучи самотньо
по іспанському пляжі
не маючи перед собою цікавішого видовища
ніж неприкриті груди жінок старшого віку.

тому починаю виловлювати з моря
найбільш зграбні, які однак бліднуть
одразу як висихають.

зараз повернуся до тебе
сяду і запитаю
що повинен з ними зробити.

а ти мені відповіси -
заховай до наплічника.
_______________________
plecak


dawno temu chciałem spacerować brzegiem morza
i zbierać dla ukochanej kamyki.

myślę o tym teraz, idąc samotnie
po hiszpańskiej plaży,
nie mając przed sobą ciekawszych widoków
niż odsłonięte piersi kobiet w starszym wieku.

zaczynam więc wyławiać z morza
co bardziej kształtne, które jednak blakną
zaraz po wyschnięciu.

zaraz do ciebie wrócę,
usiądę i zapytam
co mam z nimi zrobić.

a ty mi odpowiesz-
schowaj do plecaka.

Кап...кап...краплиночки дощу,
Дивлюсь на них я і мовчу,
Лиш думать не перестаю
Про творчу доленьку свою.

Я до визнання довго йшла,
І плакала моя душа,
Як рідні би, здавалось люди
Ставились зверхньо та байдуже.

Сестра і досі, мов чужа,
Бо не така я, як вона,
Їй не цікава моя творчість,
Все гроші, гроші, гроші, гроші.

Каже: їй соромно за мене,
Я ж інвадід, не бізнес-леді.
Вірші - усе моє багатство,
Читають їх - я дуже рада.

2016 р.

Голубить квіти теплий вітерець
І сонечко всміхається весняно.
Через ліси й долини навпростець
Іде до нас дівчина гарно вбрана.

Її голівку прикраша вінок,
Зелена сукня розшита барвінком.
Весна-красуня вже від нас за крок,
Зими останню перегорнуто сторінку.

2016 р.

Розцвілі проліски до сонечка тягнулись,
Десь поблизу струмочок дзюркотів,
Але зима знову чомусь вернулась,
Мабуть хотіла налякати їх,

Та показати свою силу й владу,
Мовляв, усі ви бійтеся мене.
Але весна уже не за горами
І грізну зиму скоро прожене.

2016 р.

Дивиться з Небес Небесна сотня,
Бо душі героїчні нині там.
За правду, незалежність і за волю
Кожен із них життя своє віддав.

Струсили пил терпіння та покори,
І плісняву байдужості зшкребли.
Їх подвиг не забудемо ніколи,
А квіти вдячності хай ляжуть до могил.

2016 р.

На свіжих могилах наших страхів
виростуть квіти нашої Свободи.

На чорному згарищі наших сумнівів
постане храм нашої Віри.

З розбитих мушель нашої байдужості
проллється світло нашої Любові.

Отче наш, Що дав нам свободу вибору,
позбав нас ілюзій наших.

2015

А біла берізонька завжди весною
Ронить журбу свою соком-сльозою,
Бо розтинають сокирою груди
І сік - її кров -цідять жадібні люди.

Ніхто її горем і не перейметься,
Як птахом пораненим серденько б"ється,
Плаче так гірко, тріпоче й тріпоче,
Тільки ніхто цього чути не хоче.

Всіх попрошу щиросердно й уклінно,
Не знищуйте задля наживи берізок,
Не завдавайте ви зла їм та болю,
Милуйтеся їхньою диво-красою.

2016 р.

Заблукало кошенятко
У траві зеленій,
Збились з ніг вже мама й татко
Шукати маленьке.

Де ти, Мурчику, дитятко?
Мама плаче гірко.
А смугастику цікаво:
Побачило квітку,

За метеликом побігло,
Хвостиком махнуло,
На м"яку травичку сіло
І...за все забуло.

Будьте, дітоньки слухняні,
Дозволу питати
У батьків не забувайте,
Як йдете гуляти.

2016 р.

А хитросплетіння долі,
Немов би густий чагарник:
Долини, безмежнеє поле,
Якими ідеш увесь вік.

А ще - болота та озера,
З яких вибираєшся знов,
Бо там, на галяві зеленій
Чекає на тебе любов.

До неї завжди поспішаєш
Крізь терни років та віки.
І ніжність вона розсипає,
Немов би троянд пелюстки.

2016 р.

Привітатися хочу з світанком,
Що його розбудили півні,
Загадково всміхнутися ранку,
Який сили дарує мені.

До роботи братись охоче,
Віншувати працею день.
Як на захід покотиться сонце -
Відпочить, поспівати пісень.

Коли в сутінках з"явиться вечір,
Треба чемно його вшвнувать.
Він легенько накине на плечі
Із серпанку блакитного шаль.

Прийде нічка у зоряній сукні,
Заколише і спать покладе,
Щоб прокинувшись знов, не забути -
Добрі справи чекають мене.

2016 р.

Юність так пристрасно кохала
За принципом: "А будь що буде",
Не думала, що скажуть люди,
Цим почуттям вся віддавалась.

Любов"ю молодість горіла,
Хоч поміркованіша трохи,
Та помилок теж наробила,
А зрозуміла з плином років.

У зрілості з"явилась мудрість,
І почуття не охололи,
Ніжність, добро, тепло та чуйність
Не згаснуть в серці вже ніколи.

Життєва осінь теж погожа,
Краса душевна більш помітна.
Нехай у будь-якому віці
Щасливим завжди буде кожен.

2016 р.

На галяві ріс лопух,
В нього вигляд пречудовий:
Мав зелений капелюх,
Квітка угорі бузкова.

Він до мальви залицявсь,
Їй підморгував лукаво,
Навіть сватів засилав,
Повертались з "гарбузами".

Недалеко терен цвів,
Пелюсточки ніжні-ніжні,
Як співається у пісні.
З розуму цим мальву звів.

Не лякали колючки
Ті тернові мальву-ружу,
Й терпкуваті ягідки,
Бо його кохала дуже.

Гордий терен день у день
Квітоньку ж не помічає.
Дуже часто й між людей
У житті таке буває.

2016 р.

Згадуєм нині події минулі,
Бо не забути "афганський" той біль.
На Сході Вкраїни тепер свистять кулі,
Які "посилає", здавалось би свій.

Він хоче поставити нас на коліна,
Та цьому не бути ніде і ніколи.
Ми - патріоти своєї країни,
Для нас головне - мир, свобода і воля.

2016 р.

Щастя, буває, чекаєш
Багато-багато років,
Тут воно ж, за кілька кроків,
А ти його не помічаєш.

Доленька ходить поруч,
Лиш придивіться уважно,
І може ви зовсім скоро
Своє зустрінете щастя.

2016 р.

Там, за обрієм синім-синім
Видно сонечка жовтії хвилі,
Відпочити воно покотилось,
Бо за день дуже-дуже втомилось.

Завтра теж прокидатися рано,
Вже й намітило новії плани,
Треба встигнути ой, як багато,
Бо ж робота є невідкладна:

Розбудити квіти на грядках,
З братом-соняхом теж привітатись,
Рушником таким ніжним, яскравим
Сльози-роси витерти травам.

Колосочки позолотити,
У ставочку водицю нагріти,
Щічки яблукам та й підрум"янить,
Щоби були смачні та духмяні.

Не забути поцілувати
У колисочці сонне дитятко,
Кошенятко мале приголубить,
І привітно всміхатися людям.

2016 р.

Пізній вечір.І ніч.Скрізь погасли вогні,
Тільки місяць поволі проплив, наче лебідь,
Поміж хмарами в сивій холодній імлі
Заховався.І світить уже ледве-ледве.

Тихо-тихо навкруг.Задрімав очерет,
Заколисаний вітром.Й верба хоче спати.
Лиш берізки шепочуться, знають секрет,
Що для них нічка пише чарівну сонату.

2016 р.

На твоїй руці - лінія долі,
Я її читаю, наче книгу,
Все про тебе знаю, люба доню
І такий секрет тобі відкрию:

Щоб привітно доленька всміхалась,
Будь із нею щира та відверта,
Справедлива, чуйна, не лукава,
Але до мети йди сміло й вперто.

Бо, як мовить приказка народна,
Під лежачий камінь не тече водиця.
Досягти в житті чимало можна,
Коли наполегливо трудиться.

2016 р.

Наш грибочок поселився у лісочок.
Сонце його зігріває – наш грибочок підростає!
Дощик його підливає – наш грибочок підростає,
Білочка стрибає – на грибочок поглядає.
Оченятами мургає , до грибочка промовляє:
«Ой, ти, грибе – глибоченьку,
Підрости ну ще хоч трошеньки!
Я в твій «капелюшок» - уберуся
І від дощика – сховаюся!
Буду, як та царівна: гарна, модна і чарівна!
А «ніжку» твою посмакую і по лісі помандрую,
Буду пісні співати і тебе, грибочку, вихваляти.
(01.06 2006р.)

Дощ шмагає вулиці,
Хмар рядно висить…
Того, хто не журиться, -
Серце не болить.
Хто не знає сумніву,
Хто не бачить снів –
Хай моїх понурих
Не чита віршів.
Хто між сотні виходів
Бачить лиш один,
Не зуміє викрити
Серед мрій стежин,
Не осилить здогаду
Натяків моїх.
Дощ – то не до холоду,
Не до нових лих.
Ніжно він зволожує
Пагінці трави, -
Ти моїх хороших
Слів не розгуби,
Переймися сумнівом,
Сумом і дощем –
Те, що у минулому,
Відійде плачем,
Того, що в майбутньому,
Нам не досягти.
Гладять краплі вулиці,
Парки і мости…
Відійшло в минуле:
Сумніви й плачі,
Відчаї й печалі,
Жахи – болі на душі…
Скільки горя було…
Не злічить біду…
Я в кохання вірить
І в ДОБРО – буду!
Крізь дощі й роки –
Чую я – тебе,
І слова й думки, -
Душу мою пече.
Серце моє самотнє
Тужить за тобою…
Об’явись коханий –
Ранішньою росою…
Скільки літ шукаю,
А тебе немає…
Вітра розпитаю,
Хай же він шукає…
Хмари – розступися!
Дайте сонцю шлях!
Милий, ти, з’явився
В мене – на очах…
Ось прийшло майбутнє,
Ми вже – досягли!
Гладять краплі вулиці,
Парки і мости…
Сонце світить явно,
Обнімаю я тебе…

Все це було - немарно…
І щастя - нас більше не обмине!
Очі твої найкращі
Голос, стан, хода твоя –
Все мені серцю миле!
І сумнівів – вже нема!
У сердець загоїлись рани,
У душах наших – ВЕСНА цвіте,
Відчуваю: тепло, ніжність, пристрасть – до нестями…
Кохання і щастя – поруч з нами іде!!!
( 14.10 1994р.)

Вже пролісками сніг запах,
Хоча мороз щоки рум"янить,
І близько-близько десь весна
Летить на кониках буланих.

Крилатих вісників-гінців
Поперед себе посилає,
Щоб в тому й іншому кінці
Красную весну зустрічали.

Щоби дзвеніли навкруги,
Немов струмки пісні-гаївки,
Річок високі береги
Трава вкривала соковита.

Щоби запахла на весь ліс
Солодка квітонька-медунка,
І душу сповнила мені
П"янким кохання диво-трунком.

2007 р.

"Жайворонків" напекли,
Свято ж - Стрітення Господнє,
Відзначаєм його ми.
Це зима й весна сьогодні

Зустрічаються удвох,
І кого хто переможе -
Буде холод чи тепло.
Дай усім нам, милий Боже

Добра й ніжності серцям,
Миру й спокою країні,
Щоб ненависна війна
Закінчилась.І не гинув

У пекельному вогні,
У смертельному двобої
Нації чудовий цвіт -
Наші воїни-герої.

Бо любити їм іще
І кохати до нестями,
Виховувати дітей,
Розбудовувать державу.

Щоб вона, мов сад цвіла,
Все сильнішою ставала
І ворожая орда
Україну не здолала.

2015 р.

Тобі піднесла яблуко червоне,
Немов Адаму Єва у раю.
Тоді за всі забули заборони,
Ти ніжно шепотів:"Люблю, люблю".

Мені ж забракло слів щось відповісти,
Лиш серце виривалося з грудей.
Коханню нашому ще довго-довго цвісти,
Ми ж все життя разом з тобою йдем.

2016 р.

-Через нашу хату вже качки летять,-
Слова пісні й досі в моїм серці.
Бо стояла хата край села,
Недалеко - лісове озерце.

Водилось там багато дичини:
Гуси та качки, навіть куріпки.
І вони збирались восени,
Щоб на зиму в вирій відлетіти.

І стояли довго ми, малі,
Махали їм руками на прощання,
Аж поки ген за обрієм в імлі
"Розчинялась" ця пташина зграя.

Навесні верталися птахи,
Їм назустріч знову вибігали,
Хвиля-радість била в береги,
Наче ми родину зустрічали.

2016 р.

Жінкам роки не можна рахувати,
Душею вони завжди молоді,
Їм компліменти треба розсипати,
Неначе зорі в небі голубім.

І берегти, леліяти, мов квіти,
Коханням огортати їх серця.
На крилах щастя зможете летіти
Разом із ними ви усе життя.

2016 р.

Скільки себе пам"ятаю -
Завжди й всюди співаю,
Бо пісень багато знаю,
Вони жить допомагають.

Так, журлива - серце крає,
Жартівлива звеселяє,
Віру в краще теж вселяє,
В дім надію закликає,

Та любов"ю зігріває,
Ще й коханням огортає,
І на творчість надихає.
Як без пісні жить - не знаю.

2016 р.

Тим, кого по справжньому кохаєм,
Нині "валентинки" надсилаєм,
Даруємо їм ласку і тепло.
Хай же день святого Валентина
Всім приносить радісні хвилини,
Щоби, наче сад життя цвіло.

Щирих слів для них ми не жаліймо
І щасливими зробити їх зуміймо,
Сяймо для них сонечком ясним.
Бо ж для цього треба не багато,
Як створити для коханих свято
Хай підкаже серце й Валентин.

2007 р.

А надворі вітер, вітер-розбишака
Нагинає віти майже до землі,
Сипле мокрим снігом та змушує плакать
І ховає очі у сивій імлі.

Шалапут-вітрисько все пісні співає:
То виводить тенором,то басом гуде.
А коли натомиться, спатоньки лягає,
І природа-мати тишу приведе,

Щоб оберігала спокій її сина,
Хай ніхто не сміє його турбувать.
Коли відпочине, набереться сили,
Та й полетить стрімко знов бешкетувать.

2016 р.

Ти казала що
Кров
Яка витече
З моєї рани
То просто погана
Але коли ця кровотеча
Внутрішня
Самому не врятуватися

Казала що байдуже
Як іти
Крижаною чи піщаною пустелею
Бо у мене достатньо гарту
Для обох
Та лише кілька градусів
Підвищення всередині
Ледь не спалили насмерть

Ти ніколи не згадуєш
Що між часом
Коли ти тільки торкалася
Мого тіла
І коли потекла
Його судинами
Різниця в ціле життя


2016

Задивилася під ноги осені...
...
І раптом побачила свою тінь...
?
Осінило: то ж визирнуло сонце!
*-*
Добра вістка може застати будь-де.
:)

(16.10.15)

Ой, потепліло, потепліло
Серед зими, серед зими,
Лагідно сонечко пригріло,
Та із пожухлої трави

На ще блідій зеленій ніжці,
Не боячись холодних днів,
Біленькі пелюстки підсніжник,
Мов оченята вгору звів.

Природа-матінка підносить
Сюрприз закоханим серцям,
На довгий вік, щасливу долю
Їх Валентин благословля.

2016 р.

Обабіч дороги каштани старі,
Їм років із триста.Які вже й посохли,
Котрих розкололи навпіл громи,
А деякі радують цвітом і досі.

У спеку під їхнім тінистим гіллям
Приємно посидіти, тут прохолода,
А восени вкрита всенька земля
Плодами каштанів.Іще таки родять.

Деревам, як людям назначено вік:
Одним довго-довго "скрипіти" помалу,
Комусь молодим відійти в інший світ,
Та встигнуть багато.Добром щоб згадали.

2016 р.

*Початок мудрості – набудь мудрість і всім, що маєш, розвивай розум.
4:7
*Піди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи і стань розумнішим.
6:6
*Не спокусись на її вроду серцем своїм і хай не спокусить вона тебе своїми віями.
6:25
*Розумний син – батькова втіха, а дурний – скорбота матері.
10:1-2
*Зненависть викликає сварки, а любов покриває всі гріхи.
10:12
*Краще страва із зелені та любов, аніж відгодований віл і зненависть.

Шановне товариство!
Пропоную до Вашої уваги музичну інтепретацію вірша Василя Симоненка "Зимовий вечір", покладеного на музику талановитим сучасним львівським композитором Мироном Дацком, у виконанні Галицького камерного хору "Слов'янка" (учасником якого я є) у Львівському Органному залі, на вечорі пам'яті музичного педагога Євгена Федоренка 15 грудня 2015 року.

Даю два записи, здійснені друзями: один - на Ютубі (краща картинка, гірший звук, безпосередньо "Зимовий вечір");
другий - за лінком на Фейсбуку (гірша картинка, кращий звук, але тут цільним шматком записаний весь наш виступ - три твори), де "Зимовий вечір" звучить з 3хв55сек по 5хв42сек.

Приємних вражень!

Якого кольору добро,
Хто мені скаже-розповість?
Воно є, буде і було
Таким, що проганяє злість.

Скільки в любові пелюсток,
Що серденька торкнуться ніжно?
Не остудив щоб, не засніжив
Холод байдужості його.

У щастя скільки є тонів
Веселих, світлих та яскравих?
На усмішку міняєш гнів,
Коли в полон їхній потрапиш.

І рясно-рясно так цвітуть
Сади кохання й плодоносять.
Нехай усім вони приносять
Ті почуття, що не забуть.

2016 р.

Диво-мереживом,
Срібним серпанком
Вкрила всі стежечки
Віхола зранку.

Інеєм, інеєм
Білим, яскравим
Дерева обліплені,
Мов зірочками.

Тихо-тихесенько,
Вітер ліг спати,
Вночі Королеву
Літав розважати

У царство Льодове,
Воно ж не близько,
Нелегка дорога,
Втомився вітрисько.

Зимонька чарами
Щедро так сипле,
Не перестанемо
Ми їм коритись.

2016 р.

Шраєр

Він торкається столітньої бруківки,

І бруківка не стукає під обцасами,

без єдиної хвилини готівкою

Важко отак щовечора йти поміж часом.

І хоч він уперше пішов у столиці

Та й бачив світів - ого, вистачить на кількох,

Його завше заносило в Галіцію,

У його споконвічне місто лише для двох.

І він вештається отим своїм містом,

Він все застав - локалі та гасла партії.

І все-таки найбільше хотів би сісти

У польській школі за своєю партою.

Його лице схоже на кільця дерева,

Його сіра постать - майже як тінь грифона.

Сутінь ховає його в своєму череві,

І вулиці навколо здаються сонними.

Його легко можна назвати лицарем,

Можна оркестром чи цілою епохою...

Та з пам’яті геть постиралися лиця

І серцю байдуже, бо воно не тьохкає.

Він завжди (треба ж такому!) був красенем,

А вона - немов зображення на камеї,

Але ж він не розбудить її обцасами,

Він лиш на хвилину заверене до неї.

А потім скрипку візьме знайомим рухом,

Та гру почує хіба що торішнє листя,

Серед живих не наважиться жодне вухо -

Вглухло його галіційське півторамісто.

Отак він щоразу сюди вертається,

Хоча не бачить ніхто і зовсім не чує,

Лиш крони старечі йому вклоняються

і аж до світанку із ним одним ночують.
2016

Укотре подивився на оцінки своїх оповідань і задумався.
Ніби співаю десь у підземному переході. Рідкісні перехожі ... Фальшиво співаю, часто і надовго замовкаю, але в шапку біля ніг все одно заглядаю:
- Знову нічого не кинули!


2015р.

Пустився дощ серед зими,
Умився сніговик слізьми:
-Ой, де ж ти, зимонько кохана?
Рятуй, морозе, бо розтану.

Зроби із дощових краплинок
Прозоре крижане намисто.
Вітрець, ти холодом подми,
Сніжком закутай, обніми.

І подарує хай для мене
Ялинка віяло зелене.
На радощах гопака "вріжу",
Чим вас та дітвору потішу.

2016 р.

День святого Валентина -
Це закоханих всіх день,
Це і вірність лебедина,
І квітучий сад пісень.

Він, вона - дві половинки,
В унісон сердець биття
Не лише на Валентина,
Назавжди, на все життя.

1999 р.

Закрий вікно, бо дує,
Дує з вулиці самотністю,
Ти з своєю честотністю,
З своєю мінорністю
Нікому непотрібна.
Осінь настала,
Діти граються,
Качелі качаються,
І все потроху забувається,
І так завжди.
Памятаєш як було рік тому?
Як сиділи,
Їли,
Пили,
Це теж забувається.
Нічні тунелі душ,
Світло фонарів,
Ти моє серце з'їв,
Ти мій мозок з'їв,
Ти мене з'їв,
Не запиваючи.
І знаєш, коли б не було так
Я б не була рада
Твій диявол носить Prada
Де моя розрада?
Знайди її.
Вирушай на пошуки
І коли все кінчається,
Забувається,
Прощається,
Помахай папа.

2015

* * *
Я хочу все… і навіть більше.
Ось тільки «можу» не спитав…

* * *
Аби ми всі були здорові,
а бізнес ліків – навпаки…

* * *
Ніхто нікому і нічого.
Хіба що трішечки своїм…

* * *
Ну пий скоріше, чай остигне.
Чи ти холодну любиш їдь?...

* * *
Ходило всує, та даремно.
Ніхто й спасибі не сказав…

* * *
Коли у правді мало толку,
це наче борщ без буряків…

* * *
Натще? Холодне? І не свіже?
Якщо горілку, то давай…

* * *
Усе при тямі: честь і совість.
А все, що поза – сон ума…

* * *
Десь у районі мозочечка
олію Аня пролила…

* * *
Ішов додому, але раптом
на мене стовп у тьмі напав…

* * *
Нічого вічного немає,
крім аксіоми: все мине…

* * *
- Почни із себе – провокують.
Та я устою... я стійкий…

30.01.2016

я - сон, я -ніч...
я вигадка чиясь...
я - епізод маленької новели,
що безіменний автор написав
на стінах піврозвалених фортець.
я - згад вікна...
я - пам'ятка бійниць,
отих бійниць, понад котрими двічі
вмирали горобці в утробі часу,
уперто бавлячи змордовані вітри.
я - тінь пера, що з їхнього гнізда
ніяк не може впасти у канал,
де ще тече жива (жива!) вода...
пробач незмогу сю, невільна пташко!
пробач, мій авторе!
хоч ти, навспак, не мій,
як я - твоя
невдала вигадка...
безвісний сон...

(13.10.15)