ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Кучерук - [ 2017.05.19 05:16 ]
    Вічний слід
    Вона всміхнулася привітно
    І відвернулася нараз, –
    Немов раптово промінь світла
    В пітьмі засяяв і погас.
    Немов веселка водограю
    Знялась на захід чи на схід, –
    Лиш із уяви не зникає
    Солодких марень вічний слід…
    18.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  2. Олександр Сушко - [ 2017.05.18 16:06 ]
    Муха
    Вона нав'язливо дзумить
    Уже годину понад вухом.
    Вишукує де що лежить
    Вгодована, зелена муха.

    Устромить спраглий хоботок,
    Соплю потягне як насосом,
    Лайном обмаже свій роток,
    Заразу понесе розносить.

    Цурпелить тлустих хробаків
    Аби зсадити на котлету.
    Усе намотує витки
    Та витинає піруети.

    Вмостила тихо п'ятака
    Аби почати свою срачку.
    Але здійнялася рука:
    Підступна шльопнула ляпачка.

    Так дехто словом як квачем
    Обквецює врага та друга.
    Себе вважає римачем,
    Але насправді підла муха.

    18.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (23)


  3. Василь Кузан - [ 2017.05.18 13:11 ]
    І увігнав я меч у серце каменя
    ***
    І увігнав я меч у серце каменя,
    І зойкнула твердиня із віків.
    Брехню свою історія забанила –
    На щит черлений білий голуб сів.

    Хоч не йому про мир носити вісточку!
    Та міф живучий, правда – ледь жива.
    Лекала є – я міфів сотню виточу.
    Я маю право, зброю і слова.

    Ще ідолів потрібно переплавити,
    Вдягти у шаровари – щоб на сміх.
    Це вороги підсовують нам правила,
    А ми, слабкі, хапаємось за них.

    Твердині душ змагаються з музеями:
    Хто більш візьме чужого, а своє
    Усе роздасть безхатченкам. І де ми?
    І що у нас, крім мімікрії, є?

    Хоч є ще меч – його потрібно взяти!
    А є ще слава вкрадена від нас.
    Але крім того, є фігня, малята,
    Про неї знає більше дід Панас.

    А я скажу, щоб ви не сумнівалися:
    Свій меч уже тримаю у руці.
    Не дам гібридним помислам підкрастися –
    Хай гаснуть, наче кулі в молоці.

    Моя земля – мої закони й правила!
    Я сильний і без бою не впаду!
    А хто не згідний – хай нап’ється палива,
    А краще – хай прямує........ (ви праві!).

    18.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  4. Віктор Кучерук - [ 2017.05.18 08:15 ]
    * * *
    Р. А...
    Знов даремно
    смерть недремна
    підкрадалася в бою, –
    оминули
    ласі кулі
    сиву голову мою.
    Тільки влучать
    неминуче,
    без жалю і співчуття, –
    і погасне
    передчасно
    в тілі дужому життя…

    Я навмисне
    скрізь дивився
    ворогам завжди в лице, –
    і загинув
    за Вкраїну,
    їх шануючи за це.
    17.05.15


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  5. Ночі Вітер - [ 2017.05.18 07:19 ]
    Ты молчишь...
    Ты молчишь – тебе светло и грустно.
    Где-то в камышах шуршит плотва.
    Пахнут травы очень даже вкусно,
    И кружит по заводям листва.

    Время зацепилось за овраги,
    Дремлет тучкой в голубой дали.
    Прошлым летом было столько ж влаги
    В сочных травах и глазах твоих.

    Старые заброшенные лодки –
    Каждой вещи свой черёд и срок,
    Послужили б, но давно не ходки
    И вдобавок – навесной замок.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (4)


  6. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.17 18:14 ]
    Колискова
    1

    Плавні... обсценна проза...
    Дружні атаки, банзай...
    Сайтів холерна загроза.
    З килима-неба злізай.

    Будеш звичайна - та мила.
    Змитий інакшості штемп.
    Не відривайся щосили
    Від оступачених тем.

    Брак інтелекту, одначе,
    Сам по собі не гандж.
    Щука звичайна ось плаче...
    Бевзня танком розваж.

    2

    Ходиш камінним полем.
    Водорозподіл... дим...
    Рвуться дроти, кодоли.
    Збочення - молодим.

    Кинеш гірку пілюлю.
    Скальпель обмиєш так-сяк...
    Люлі, гризотоньки, люлі!
    Соняхом вірш - між гілляк.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  7. Олександр Сушко - [ 2017.05.17 16:58 ]
    Слово
    Кожен звук на землі залишає свій слід,
    Тисячі їх лунає щомиті.
    Чорне слово червивий породжує плід,
    І любові обламує віті.

    Слово гніву - то завжди отруйна стріла,
    Недостойна ціна за провину.
    Не лікує хворобу злостива хула,
    А побільшує раку пухлину.

    Зло ховає свій писок у мудрий рядок
    Та епітети, начебто, чулі.
    Але прагне поживи злоби кровосток,
    І ворушиться в пазусі дуля.

    Час іде.Ти вертаєш по власних слідах
    Употьмах. І не чути ні звуку.
    А дорога знайома незвично пуста,
    І нема кому тиснути руку.

    А обабіч дороги - високий паркан
    Упирається в місяць і зорі.
    Це - майбутнє твоє. Рукотворний капкан.
    Персональний душі лепрозорій.

    Аби точно потрапило слово у ціль -
    Вибирай. Але не помилися:
    СЛОВО - камінь у підлій і мстивій руці.
    СЛОВО - ліки та радісна пісня.

    17.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  8. Валерій Хмельницький - [ 2017.05.17 16:02 ]
    * * *
    посуду гори немиті
    скалкою в п’ятку вп'ялись
    знаю тютюн й оковита
    ще пригодяться колись

    перли єдваб лантухами
    тягне на спині верблюд
    він гімалайський між нами
    хоч Гімалаї не тут

    де баобаб мандрагора
    є і оаза - зі скель
    в озеро неозоре
    води спадають - і Лель

    Ладу тихесенько кличе -
    Баба Яга на мітлі
    жаб на шампури з патиччя
    хоче нанизати - злі

    очі палають в нестямі -
    крізь буреломи чогось
    нам не дізнатися з вами
    пруться ведмедиця й лось

    поки Горинич коcмічний
    лайнером в небі пливе
    лізуть верблюди крізь вічність
    в галочки вушко нове


    17.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6)


  9. Ксенія Згура - [ 2017.05.17 15:00 ]
    Колискова
    Ніч на землю як по морю,
    в човнику спустилася.
    Сонце згасло, тихі зорі
    світлом засвітилися.
    Сон з дрімотою тихенько
    в подорож зібралися,
    в діток милих і маленьких
    в колисках гойдатися.
    Спи синочку, засинай,
    мій маленький янголе!
    В сон казковий поринай,
    втіха моя, соколе!
    Хай присниться тобі лебідь
    із зіркою яскравою,
    хай завжди тебе розрадить
    піснею ласкавою.
    Хай присниться тобі сонце
    з променями теплими,
    серцю буде охоронцем,
    не дає замерзнути.
    Хай присниться тобі коник
    в долині зеленій,
    може будеш ти полковник –
    то хай незнищенний.
    Хай ті біди і нещастя
    ідуть стороною,
    сон з мішечка сипле щастя
    з долею ясною.
    Спи синочку, засинай,
    скарбе мій, єдиний!
    В сон казковий поринай
    з ангелом незримим.
    Ангел завжди за тобою,
    впав ти чи піднявся,
    материнською любов’ю
    всі рани загоє.
    Спи синочку, засинай,
    щастя ти безцінне,
    в сон казковий поринай,
    лихе хай загине.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  10. Марія Дем'янюк - [ 2017.05.17 15:58 ]
    Жартівливе
    У крісла в обіймах зі склянкою чаю,
    Коханий, я знов за тобою скучаю.
    Далеко? В сусідній кімнаті...Слів море...
    Думками ти весь у вікні монітора.
    Он схеми, таблиці. Науки проблеми.
    Все часу немає - робочі дилеми.
    А в крісла обіймах я знову скучаю...
    Скучаю? Та ні! Я планшет свій включаю.
    - Кохана! Ти де?..."У альпійській долині!"
    - Купив той планшет і шкодую донині.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  11. Леся Сидорович - [ 2017.05.17 15:10 ]
    Отак живемо, мріємо, плануєм
    Отак живемо, мріємо, плануєм.
    Буває, щось загрузне в метушні.
    І раптом – звістка, з розмаху, як києм:
    Життя комусь сказало різко «Ні».

    І все в тобі умить перевернуло,
    Очима іншими ти дивишся на світ.
    І віри джерело вже чистиш з мулу,
    І думаєш: «Як мало дано літ!».

    Біда не спить. Удар завдала в спину.
    Не озирнулась – діти ж бо дрібні!...
    І світ став завбільшки лише з пухлину,
    Й пульсує нервом, душу рве мені.

    Покладено на плечі хрест. Під силу
    Його нести, бо поруч – завжди Бог.
    …Ти сильний. Ти подужаєш, Василю,
    Цей шлях. Цей біль. Це місиво з тривог.

    17.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  12. Нінель Новікова - [ 2017.05.17 12:59 ]
    Марина Цветаева Я помню первый день... Перевод
    Переклад з російської мови

    О, ТОЙ НАШ ПЕРШИЙ ДЕНЬ…

    О, той наш перший день, дитяче наше звірство,
    Млість і ковток божественної муті,
    Вся безтурботність рук і серця бузувірство,
    Що падало ядром – і яструбом – на груди.

    Тепер ось – тремтячи і від жалю, й від жару,
    Одне: завить, як вовк, припасти до ноги,
    Знітившись, зрозуміть –всю любострастю кару –
    Розпачливу любов і каторжність жаги.

    16.05.2017

    Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:

    ***

    Я ПОМНЮ ПЕРВЫЙ ДЕНЬ…

    Я помню первый день, младенческое зверство,
    Истомы и глотка божественную муть,
    Всю беззаботность рук, всю бессердечность сердца,
    Что камнем падало – и ястребом – на грудь.

    И вот – теперь – дрожа от жалости и жара,
    Одно: завыть, как волк, одно: к ногам припасть,
    Потупиться – понять –что сладострастью кара –
    Жестокая любовь и каторжная страсть.

    04.09.1917


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  13. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.17 11:18 ]
    Я зводила вежу...
    1

    Квітучі каштани, одягнені в тоги жалю.
    Товпа модельєрів, тканини - про завтра, на потім...
    Своє віршеня зі скалок і проміння ліплю.
    А шкура лисича пахтіє підступністю, потом.

    Драглиста ворожка простягне таріль по мідяк,
    Начеше брехні, та й порадить зметнутися клусом.
    Ластатий м`ясник зарегоче: "...живуча... ніштяк..."...
    Художник підкрутить вагадло, завісики, вуса.

    2

    Літати чи впасти? Ніхто не порадить, авжеж...
    У дятла голівка болить від роботи на благо.
    Чекаю в захмар`ї на відблиски майських пожеж,
    Що палять пергаментні кляузи, адську бумагу.

    А хвиля несе акваланги... хмариння... акул...
    Бредуть із-за лаврів, модрин яснолиці предтечі.
    Оракули шепчуть: "Міняй хутірці...на Стамбул".
    А жниво словесне тече... завдається на плечі.

    3

    Мандрівки по руна, безмовний овечий потік...
    Вечірнє какао. Любов у екзилі, бо зайва.
    Крило забинтоване - знову шуліка підсік.
    Несе хлопченя, посміхається, зоряні айви.

    Бажалося щастя терпкого, чудес-лагомин.
    Диміли багаття сіром, голубі пахітоси...
    Я зводила вежу... і слала піском кармазин.
    І ось - долетіли орли, соловіючі оси...


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  14. Олена Лоза - [ 2017.05.17 11:30 ]
    Елегія
    Він постукав у вікна -
    Бурлака, розхристаний дощ,
    Що блукав до пори
    У полоні захмарних ілюзій,
    А стожильні вітри,
    Перевірені вічністю друзі,
    Наче скіпки ламали
    Чубаті, круті явори.
    Він хотів наодинці побути
    І щось шепотів,
    Тарабанячи в шиби холодні
    Замерзлими пальцями.
    Кілька сотень віків
    Ми були з ним палкими коханцями.
    Я впізнала б його
    З-поміж тисяч звичайних дощів.
    Давні друзі, коханці і тільки...
    Отож-бо й воно.
    Покидав і вертався
    В ніким не заселений простір.
    Розривати стосунки з дощами,
    Зізнаюсь, непросто.
    Ми ридали обоє.
    Я не відчинила вікно.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Прокоментувати:


  15. Ночі Вітер - [ 2017.05.17 07:08 ]
    Цвітуть каштани...
    Цвітуть каштани за вікном, –
    У очі зазирають сонно.
    І тіло зламаним веслом
    На хвилях б’ється безсоромно.

    Роздвоєність земних бажань.
    Огидна спроба насолоди.
    Смиренність, щирість покаянь.
    Злиденність витівок природи.

    Весняна повінь відчуттів.
    Твоє розсипане волосся.
    І знову неймовірність слів,
    Що все намріяне збулося.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (3)


  16. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.17 03:30 ]
    Про збіги, наклепи...та колоди у власних очах

    Звертаю увагу Редакції Майстерень на негідну поведінку авторки сайту Лариси Пугачук, що не вперше пише наклеп.

    Торішнє її вибачення переді мною та Іриною Кримською-Лузанчук
    Автори / Лариса Пугачук (1967) / Критика | Аналітика http://maysterni.com/publication.php?id=118377
    Дата публікації 2016-05-31 22:46:45
    Переглядів сторінки твору 714
    Читаємо

    Офіційне вибачення
    пані Ірині Кримській
    пані Майі Світлані Залізняк
    Шановні пані Ірино Кримська!
    Приношу вибачення за те, що звинуватила Вас у створенні рецензії, яка видалась мені пародією на мої твори. Сьогодні уважно все перечитала і зрозуміла, що Ви серйозний і шанований в Україні автор. Сподіваюсь, що зможу вгамувати свою надмірну підозрілість і буду просто насолоджуватись Вашими майстерними творами, а не шукати там чогось іншого.
    Шановна пані Майє Світлано Залізняк. Вибачте, що вчора вибачилась лиш у коментарі. Сьогодні виправляю свою помилку. Прошу у Вас вибачення за те, що несправедливо звинуватила Вас. Ви опублікували чудову рецензію на Ваші твори пані Ірини Кримської і сьогодні я дійсно не розумію, що спонукало мене на безглузді звинувачення. Єдине, що можу сказати у своє оправдання, що часи важкі і ворог починає ввижатися на кожному кроці. І якщо я не справлюсь із своїми фантазіями, то це може дійсно погано закінчитись для мене.
    Говорила вже, що прийшла на один із найкращих в Україні літературних сайтів за словом і за наукою. І дякую Вам, пані Ірино Кримська та пані Майя Світлано Залізняк за чудовий урок чемності, який Ви мені дали. Цьому я мала навчитись ще в дитинстві, але вчитися ніколи не пізно, тому добре, що це розуміння прийшло хоч зараз.
    З повагою до Вашої майстерності Лариса Пугачук.

    http://maysterni.com/publication.php?id=118371 ось за посиланням
    Звернення пані Ірини до адміністрації сайту і вимога вибачитися перед нами за наклеп - до Пугачук.

    Проходить майже рік - і знову Ларисі Пугачук щось здається!
    Ось її коментар на сторінці Галини Михайлик, з якою ми намагалися порозумітися.
    Туди приходить така собі усезнаюча Пугачук і пише, заперечуючи мою невинуватість.

    Цитую Ларису Пугачук: "Збіги випадкові. Неправда. Збіги можуть бути випадковими, але не так часто і не в потрібний час.
    Хто володіє темою, прекрасно відслідковує всі ці натяки і розуміє, кого і за що підколюють.
    Але всі мовчать, бо такими під...колками страждає багато хто із авторів, я сама двічі скористувалась езоповою мовою, щоб вдарити людину. Свідомо. Ну а в творах Світлани саркастичних, замаскованих від сторонніх читачів шпильок занадто багато. Починати наводити приклади - це значить втягуватися у гидотне перемивання кісток іншим авторам, котрих вона "вималювала" у своїх творах. Тоді непоганий сайт перетвориться у гидоту. Не хочу цього і не буду розвивати тему далі. А допис цей зробила по слідуючій причині: не знаю, чи справді Вельбівне-вельбучний були свідомо зав'язані, не переконана в цьому. Але... Людини вже нема. Захищатись вона може тепер тільки вустами живих людей. І я дякую Галині Михайлик за те, що вона вступилася за честь поета. Навіть, якщо Галина в даному випадку помиляється, я вдячна їй за прямоту і бажання справедливості.
    Живі з живими якось розберуться вже".

    Це людина зі здоровим глуздом чи навіжена? чи троль?


    ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Словник Грінченка); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48).
    Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 323.

    http://sum.in.ua/s/veljbuchnyj
    Академічний тлумачний словник української мови

    Авжеж, люблю маловживані слова.
    Слово "вельбучний" доречне у моєму вірші. Значення - пихатий. Рядок "Принци - слони вельбучні".
    До чого тут село Вельбівне?!
    Нікого цим не принижуючи, нічиєї честі, тим паче, покійної людини, я вживала це давнє слово. Розумному - досить.

    Невже ніхто не змусть Ларису Пугачук згадати про свою честь, совість чи її залишки? Адже авторка не вперше є авторкою наклепу.
    Зі свого сайту я б її викинула ще тоді, як вона написала наклеп, буцімто рецензія на мою книгу "Сповідь Поета в капличці духу" - це насміхання із фактів її життя, про яке я ні сном, ні духом, як кажуть, не знала.
    Уявіть: рецензія на мою книгу Ірини Кримської-Лузанчук видалася Ларисі... текстом про неї.
    Чи таке жалюгідне її існування, цієї незнаної мені Лариси, що береться псувати його іншим? От признається, що сама щось погане писала, щоб свідомо вдарити людину. Це її психотип.
    А я до чого? Я - митець, малюю словом. Ніяких шпильок я не заганяла своїми віршами.
    Я ніколи не спілкувалася аж так близько з авторами сайту, не знала подробиць особистого життя. Та й не писала ніколи про конкретних людей.
    Хто пише поезію, знає, як вона твориться, із чого.
    Запропонувала я віднайти ті "шпильки", та не знайде, бо голослівно. Мої вірші про світ, про загальнолюдське, інтимне, сюрреалістичне.
    Сьогодення споглядаючи, можна творити цікаво, самобутньо. Українська мова багатюща.
    Авторам варто придбати (якщо не мають) словник синонімів української мови у 2 томах, аби зачудуватися дорогоцінними розсипами.

    Ця Пугачук вихваляла мої поезії тут на сайті. Потім стала писати наклепи. Їй щось здалося. А прочитати текст, перш ніж волати "людоньки..." вона не забажала. Чи навмисне поливала брудом.
    Зворотна сторона фанатизму?
    Потім прилюдно вибачалася, і знову цей дикий наклеп. Казала, що живе у Росії.
    Мої книги торік придбала, вихваляла, дякувала, захоплювалася, писала пречудові коментарі, порівнювала себе із малюком, що споглядає тістечка і не знає, яке взяти, хочеться все і відразу.
    Тепер веде себе непоясненно. І викликає у мене відразу.
    Порозумітися з такою жінкою я не можу. Її вибачення - пусті, бо нема в Лариси каяття.
    Я з нею не спілкуюся поза сайтом, ми не стрічалися. Підозрює в тому, на що спроможна сама. Може, власні колоди муляють.
    Щоб сайт функціонував - як майстерня, тут мусять бути свіжі барви, мольберти, сонце, багато чистого повітря і талановиті особистості, що вчать, вчаться.
    Жбурляння у вічі піском, камінчиками отаких "малючків" набридло. Я надто доросла для таких "забав". І хочу лишитися охайною, чистою.






    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  17. Ольга Паучек - [ 2017.05.16 20:16 ]
    ***
    Градинки-горошинки
    Покотились небом...
    Не лякайтесь дітоньки
    Відчаю не треба.

    Розбудив нас Боженько
    На весну, на ранню,
    Відкрив душу й серденько
    Зціленню-коханню.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Олена Лоза - [ 2017.05.16 18:57 ]
    Лист матері
    Моя матусю, голубко біла,
    Якби ж могла я, якби зуміла...
    Не повернути, не розказати!
    Нестерпна муко!
    Болюча втрата.
    Ятрить безсонням свинцева тиша:
    " Чому ж ти, доню, мені не пишеш?"
    Нетлінним лишить старий листочок.
    Прости нас, грішних синів і дочок!
    Цей біль пекучий, незгойна рана
    Не перетліє, не перестане...
    Було-здавалось, що мати - вічна...
    Вже не побачу і не покличу...


    Та як би доля мене не била,
    Коли останні втрачала сили,
    Я відчувала: вона ще й досі
    Для мене в Бога
    Прощення просить.


    Тому і сняться мені щоночі
    Моєї мами прекрасні очі.
     



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Сушко - [ 2017.05.16 16:44 ]
    * * *
    У задзеркаллі власної душі
    Нема ні в кого місця для обману.
    Учинок кожен слід там полишив,
    І мироточать незакриті рани.

    Глибока вирва - то моє дитя.
    А рівчаки - сліди страшної зради.
    І контрапунктом, крізь усе життя,
    Хвороби нерозірвані снаряди.

    В саду душі обламане гілля,
    Воно цупкі пізнало смерті руки.
    Живе у ньому матінка моя
    Німотним свідком вічної розлуки.

    Від заздрості - подряпини легкі,
    Брехні липкої вицвілі патьоки.
    І камінь посередині важкий
    Мені довічно мулятиме око.

    Бо то мій гріх. У валуні сльоза.
    Старий менгір нечистого сумління.
    І крячуть невмолимі небеса:
    "Ще прийде час збирати те каміння."

    Чи Господу тягар той донесу?
    Навряд чи він мене зустріне тепло.
    Якщо пробачить - душу я спасу.
    А не простить - мене чекає пекло.

    16.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.84)
    Коментарі: (7)


  20. Ніна Виноградська - [ 2017.05.16 16:30 ]
    Зламані крила


    Не вберегла, не втримала, не знала,
    Що світ підступний буде навкруги.
    Зламала крила, як снігів навала
    У травні всі засипала луги...

    Та час пройшов, загоїлися рани,
    На зламі відросли товсті рубці...
    Навік запам’ятала, мій коханий,
    Коли мені зламав ти крила ці.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  21. Лариса Пугачук - [ 2017.05.16 16:58 ]
    ***
    О як же я до тебе лину,
    як притуляюся до губ...

    Кохання вибивала клином —
    я сподiвалася, що схлине,
    але прорвалось надглибинне
    і переклинило жагу!

    Так добре у твоїм полонi,
    я не пручаюся, о нi...
    Бажання починає гони,
    тепер не скоро охолону.

    Пройдусь дощем ледь-ледь солоним
    по несподiванiй веснi.
    Я не пручаюся, о нi...

    16.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (7)


  22. Ніна Виноградська - [ 2017.05.16 12:28 ]
    Травневе тепло


    Непостійне травневе тепло –
    То зігріє, то кине у холод.
    Пелюстками учора мело
    І вітри гомоніли суворо.

    А сьогодні сміється весна,
    Виціловує сонце садочки,
    На дерева вдягла з полотна
    Білосніжно-рожеві сорочки.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  23. Адель Станіславська - [ 2017.05.16 10:08 ]
    Чорний квадрат
    Чорний квадрат емоцій...
    Чим не художній витвір
    у дисонансі, шоці,
    асоціацій битві?..

    Чим тобі не картина -
    в шмаття чуття подерте?..
    Межи сміття - Людина
    цяткою на мольберті...

    Мікроскопічне диво
    між чорноти покрову?..
    Тихо, дурна, то сниво...
    Ти помилилась... знову.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (1)


  24. Ночі Вітер - [ 2017.05.16 07:40 ]
    Батькові
    Чим можу втішити тебе,
    Що маєш в старості, мій батьку?
    Свій дім, посвідчення німе,
    Життя, прожите без остатку.

    Я зараз старший по роках,
    Чим ти колись в війну солдатом
    Із автоматом у руках
    Пройшов свій шлях. Хіба згадати...

    В оточенні, де кожен знав
    Ціну життя, готовий вмерти,
    Ти порятунку не шукав
    Під мінометним шквалом смерті.

    Хіба згадати... Батьку мій,
    Як захищу тебе на старість?
    В моїй душі і серці біль, –
    То спадщина твоя зосталась.

    І соромно, і скроні рве...
    Живу як є: і легко, й гладко.
    Чим зможу втішити тебе?
    Що маєш в старості, мій батьку?


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (3)


  25. Віктор Кучерук - [ 2017.05.16 07:42 ]
    Плин
    А. Ч...
    Від весни до осені –
    Тільки літа мить, –
    Наче клаптик просині
    Крізь імлу струмить.
    Від весни до осені –
    Море кольорів, –
    І різноголосиця
    Плодоносних днів.
    Від весни до осені –
    Життєдайний зріст, –
    Пам’ятні відносини
    Повнять щастя зміст.
    Від весни до осені –
    Веселіє люд, –
    Ти ніколи осторонь
    Від розваг не будь.
    15.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  26. Володимир Бойко - [ 2017.05.16 00:50 ]
    Прикро
    Завтра, післязавтра чи ніколи
    Щось затямить рідний шоубіз...

    Наче повернулися «Гринджоли»
    І везуть кудись далеко вниз.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  27. Нінель Новікова - [ 2017.05.15 15:39 ]
    Марина Цветаева Не узнает никто... Перевод

    Ні, так і не знатиме жоден із вас…
    –Не зможе і не захоче! –
    Як люте сумління в безсонний час
    Життя моє юне точить!

    Душить подушкою, б’є в набати,
    Шепоче одне й те слово…
    –Яким обернувся пеклом триклятим
    Дурний мій грішок грошовий!

    12.05.2017


    Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:

    ***

    НЕ УЗНАЕТ НИКТО ИЗ ВАС…


    О нет, не узнает никто из вас…
    – Не сможет и не захочет! –
    Как страстная совесть в бессонный час
    Мне жизнь молодую точит!

    Как душит подушкой, как бьет в набат,
    Как шепчет все то же слово…
    – В какой обратился треклятый ад
    Мой глупый грешок грошовый!

    Март 1919


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  28. Ночі Вітер - [ 2017.05.15 12:32 ]
    Як дивно...
    Як дивно – вечір за вікном,
    А мріялось – не сутеніє,
    КрадЕться чорно-білим сном, –
    Ні приголубить, ні зігріє.

    Не скажеш?– вічне каяття –
    Це блеф, це міф, кому згодиться?
    Під три чорти летить життя, –
    Ти спиш. Ти спиш? Тобі не спиться.

    Без жАлю щастя роздали
    У віршах, ревнощах, надіях.
    В гріхах спалили образи.
    Любов – обідрана повія.



    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (1)


  29. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.15 11:34 ]
    Нумо...
    1

    Даруй троянди жінці - не слова.
    Розбий квітник - не вазу - в мить азарту.
    Слова - полова, мжичка лісова...
    Заквітчане обличчя пензля варте.

    Я не люблю півмертвих пелюсток.
    Мені б живих настурцій сім аршинів!
    Обвий плющем вигинистий місток,
    Волошок насади - рожевих, синіх.

    У тебе знов цейтнот, гроза... аврал.
    По блискавці увечері - до кума.
    Я розглядаю поночі журнал.
    Хурму намріяла садити. Нумо...

    2

    Авжеж, ти - воїн, муж. Не садівник...
    Ти вполював рогате... волохате...
    Вареники ліплю... а вершник зник.
    ...і тоне в чорнобривцях біла хата...


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (5)


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.05.15 10:52 ]
    ***
    Гроза зупинилась край хати.
    Йти далі - забракло сил?..
    ...Бузок, наче бузьок цибатий,
    Краплини обтріпує з крил.

    15.05.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (15)


  31. Іван Потьомкін - [ 2017.05.15 10:05 ]
    ***
    Цієї одчайдушної пори
    усім зустрічним «Будьте здорові!» говори.
    «І злодію, й спокуснику, й катюзі?»
    Усім, бо ж як розрізнити мусиш
    кожного вдосвіта до пуття?
    А втім… може,скоріше настане каяття.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  32. Володимир Бойко - [ 2017.05.15 01:14 ]
    * * *
    Ти мене не порятуєш,
    Я тебе не дочекаюсь.
    Омину я долю злую,
    Між казками заблукаю.

    Мандруватиму плаями
    На край світа опівнОчі,
    Тамуватиму зірками
    Я твої сяйливі очі.

    Зачарований відлунням
    Призабутого сюжету,
    Уявлю – ми знову юні,
    Мов Ромео і Джульєтта.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.14 23:29 ]
    Приїхала кохана
    Приїхала кохана в Україну…
    «Лети до неї!» - хтось шепоче в сні.
    А я – мов ігнорую цю новину,
    А я вдаю, що байдуже мені.

    І сила, мовби сила таємнича -
    Мої думки штовхає на вокзал.
    На захід манить, у дорогу кличе,
    Та сумнів лютий душу затерзав.

    Нічого не повернеться, нічого.
    І ласки, навіть поглядом – не жди!
    Свою пописуй лірику убогу
    Й забудь туди дорогу назавжди.

    Ще й інша думка крає безупину,
    Немов між нас проведена межа –
    Чужою вже їй стала Україна
    Й мені «кохана» вже давно – чужа!

    14.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  34. Ігор Шоха - [ 2017.05.14 22:38 ]
    Із народного лексикону
    ***
    Молотити не те саме,
    що байдики бити,
    і молоти язиками,
    і ляси точити.

    ***
    А попу іде кадило,
    а дякові – кварта,
    а на рило мало мила…
    А які помиї лила
    Феська язиката!

    ***
    Не зійде небесна манна.
    Що посію, не пожну.
    Що одним по барабану –
    це не те, що сіль на рану,
    а горохом об стіну.

    ***
    Ласа ласиця на яйця,
    а куна – на куру,
    молодиці – на причастя,
    козаки – на інше трясця
    і чужу натуру.

    ***
    Як не пий, усе до дна
    піде босе й голе,
    все одно, душа одна –
    перекотиполе.

    ***
    Усі – за пазухою Бога
    і дами, й кавалери...
    У кожного своя дорога
    і кожен хоче жити довго
    як селекціонери.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  35. Олександр Сушко - [ 2017.05.14 19:39 ]
    Молоток
    У центаврійців є свої поети.
    Без пальців. Але мають мацаки.
    На каменях видовбують куплети -
    Вони у цьому ділі мастаки.

    Не мають стила. Але є довбачка
    І замашний зі сталі молоток.
    І цілий день вони стрибають рачки
    Аби строфу увічнити з думок.

    До нас, було, навідались у гості
    Аби навести розуму місток.
    З космічної зронили високості
    Писемності своєї долото.

    Але воно в руках неандертальця
    Страшніше аніж в посуху сірник:
    Побили динозаврам усі яйця,
    І ящерячих рід, урешті, зник.

    Вжахнулися, обпудилися гості,
    І повтікали до своїх зірок.
    Але необережно, не зі злості,
    Залишили довбачку й молоток.

    Взялися ми одразу віршувати,
    І полилась отрута із пащек.
    І бив піїт у лоба свого брата,
    Вихрещував уздовж і поперек.

    Ми вже не ті. Бо пишемо поеми.
    Минулого засвоїли урок.
    І вірю, що хоча би на ПееМі
    Не чутиму дикунський молоток.

    14.05.2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (12)


  36. Ніна Виноградська - [ 2017.05.14 18:05 ]
    Мама

    Хусточка біла,
    Сиве волосся,
    Зболене тіло —
    Стигле колосся.

    В серці — краси!
    Сонце ж не гріє.
    Боже, спаси
    Мою маму, Марію!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  37. Ігор Шоха - [ 2017.05.14 17:04 ]
    Гра на клепсидрі
    Говорять люди, – час покаже.
    Але одного разу
    нав’ючити мою поклажу
    уже не буде часу.

    То вибачайте, добрі люди,
    що бігаю прямою.
    Мені уже і того буде,
    що піде за водою.

    І того буде, що минає,
    і того, що не любий,
    і не почую, – баю-баю,
    коли заціплю зуби.

    А, може, і мене почує,
    як іноді бувало,
    ота кубіта, що дарує
    кебету, а не бали.

    І вороги, і друзі – раді…
    А зорі на параді
    уже готують місце скраю.

    Не хочу бути на заваді.
    Усе, нараяне по правді,
    минулого не має.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  38. Віктор Кучерук - [ 2017.05.14 14:45 ]
    Вихор юності
    Рожево-білий вихор цвіту
    М’ячем підплигує щораз,
    Коли повз вишні в травні вітер
    Кудись несеться звідкілясь.
    Як ос іскристих рій шурхоче,
    В пітьмі притишеній, клубком, –
    І світ біліє серед ночі,
    І пахне юності вином.
    13.05.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  39. Нінель Новікова - [ 2017.05.14 12:19 ]
    Марина Цветаева Я знаю правду... Перевод


    Я знаю правду! Всі інші правди – пусте!
    Не треба людям з людьми на землі боротись!
    Дивіться: вечір, дивіться: вже ніч іде.
    Про що ви – поети, коханці, полководці?

    Вже вечір стелиться і земля у росі,
    Хуга зоряна замре в небі холодному,
    І під землею скоро заснемо всі,
    Хто на землі не давав заснуть один одному.

    13.05.2017

    Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:

    ***

    Я ЗНАЮ ПРАВДУ…

    Я знаю правду. Все прежние правды – прочь!
    Не надо людям с людьми на земле бороться!
    Смотрите: вечер, смотрите: уж скоро ночь.
    О чем – поэты, любовники, полководцы?

    Уж ветер стелется, уже земля в росе,
    Уж скоро звездная в небе застынет вьюга,
    И под землею скоро уснем мы все,
    Кто на земле не давали уснуть друг другу.
    03.10.1915


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  40. Адель Станіславська - [ 2017.05.14 10:33 ]
    А ти все чекаєш
    а ти все чекаєш
    усе сподіваєшся дива
    а дощ тарабанить і спати тобі не дає
    вколише дрімота і явиться сонячне сниво
    і стане досяжним
    намріяне щастя твоє

    і буде здаватись -
    до нього подати рукою
    звиватися буде до неба до сонця до зір
    і буде ширяти пташиною вільно-стрімкою
    і буде тобою -
    що ані людина ні звір

    а дух тільки вільний
    безмежний що страху не має
    і тільки чуття що вбирає у барву яву...
    як тільки світання у промені першім заграє
    вернешся чеканням
    у росами вмиту траву...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (1)


  41. Ніна Виноградська - [ 2017.05.14 10:24 ]
    Де ти?


    Бджолиний рій
    Заплутався у платті
    Бузкового куща
    І так гуде!
    Троянда квітне
    Золотим багаттям
    І хвіртка хлипа —
    Де він, чуєш, де?

    Усе буяє,
    Світиться навколо,
    На грушах білих
    Ніби шовк фати.
    А думка студить
    Мозок охололий —
    Ти де, коханий,
    Рідний мій, де ти?

    Вже вечір фарби
    Накладає густо,
    Малює зорі
    Й місяць з висоти.
    Така краса!
    Але без тебе пустка.
    Питають квіти, яблуні —
    Де ти?!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  42. Ніна Виноградська - [ 2017.05.14 08:25 ]
    Моє чаклунство

    Я в дитинстві росла
    У бабуні-ворожки,
    Чорнобриве дівча
    В українськім селі.
    Поряд з нашим селом
    Старовинна Воро´жба,
    Що напоює верби
    У тихому Пслі.

    Знала чари усі
    Від бабусі-чаклунки,
    Що навчала мене
    Розвівати печаль.
    Хто напився мого
    Полюбовного трунку,
    Все у світі забув:
    І тривоги, і жаль.

    Псел голубив мене
    І красою тривожив,
    І на хвилях своїх
    Колихав Сейм-ріка.
    Я літаю у снах
    З Ворожби´ до Воро´жби,
    Де чаклунство моє
    З двох річок витіка.




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  43. Ніна Виноградська - [ 2017.05.14 08:45 ]
    Матусин урожай

    Як сонце позолотить верхівки на тополях
    І листя затріпоче у сонячній канві,
    Іду я з електрички до маминого поля,
    Де морква, і капуста, і яблука в траві.

    Лежать на картоплинні і поряд з буряками
    Рожеві та смугасті пузаті гарбузи.
    Врожаю дочекалась моя старенька мама,
    А нам оце багатство складати на вози.

    Ласкавий вітер теплий гуляє на городі,
    То шурхотить в садочку, то спиниться між хат.
    То закружляє листом в стрімкому хороводі,
    То золото розсипле під вечір на дахах…

    У мами на вечерю — і сало, й цибулина.
    Картопельки наварить, підсмажить кабачки.
    І за столом гостинним збереться вся родина,
    Де кожне з нас відчує тепло її руки.

    Запахне в хаті чаєм із чебрецю і м’яти.
    Скрізь рушники на стінах і разом вся сім’я…
    Подивляться ласкаво з портрета очі тата
    І забринить у серці живе його ім’я.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  44. Олександр Кюциб - [ 2017.05.13 23:24 ]
    Сила думки
    Коли зустрів в дорозі смуток,
    коли відчув поразки смак,
    хоч для надій залиш притулок,
    не втрать безцінне за мідяк.
    Узрівши лиш біди відтінки,
    зламай її гнилий кістяк!
    Змети пустих дилем пилинки,
    не жди Всевишнього ти знак!
    І вихід легко знайдеш поруч,
    все змінить істини ковток,
    та кволості собі не вибач,
    уважно слухай цей урок.
    Не смій впадати знову в розпач,
    до успіху зроби свій крок
    Недуг з тривогою у змові,
    мов фенікс, вічний їх росток,
    цей страх розбавлений у крові,
    скеруй життя в новий виток!
    Повір космічно творчій силі
    потужності людських думок,
    повір у справи неможливі,
    зніми з уяви хибний блок!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.13 22:35 ]
    Засторога
    Не плюй в колодязь цей пречистий,
    І не замулюй нам джерел.
    Бо вдарю, як Перун, вогнисто,
    Як в змія вцілює орел!

    13.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  46. Олександр Сушко - [ 2017.05.13 21:25 ]
    Приморозок
    Заквітував, запінився мій сад!
    Аж вітерець зашпортався у вишні.
    Розчулено заплакав виноград,
    Бджола нектар висотує поспішно.

    Гроза весняна впала на село,
    У небесах співає жайворина.
    Травневий день виповнює тепло,
    До сонця кожна тягнеться билина.

    Та ніч прийшла. Рогачик уповні,
    І дишлом догори підняло Воза:
    Як боляче дивитися мені,
    Що все скувало надміцним морозом.

    Мертвіють грона прямо на очах,
    Заціпеніло похилились ружі,
    Горіх від болю мовчки закричав,
    Промерзли вглиб баюри та калюжі.

    Навіки ув окопі друг заснув.
    І мама спить - вона уже не з сином.
    На небі зустрічає цю весну
    Моя донька, зоря моя єдина.

    Колючий іній взяв у кліщі віть.
    Кілок із льоду увігнало в груди...
    Бодай на день або хоча б на мить
    О, як же хочу нині я заснути.

    Доокола покошена стерня
    Нежданим убілилася морозом.
    І нишком утирає п'ятірня
    Із криги серця виплавлені сльози.

    13.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (8)


  47. Максим Доброгорський - [ 2017.05.13 20:23 ]
    Я Україна
    Я Україна, ваша мати старенька
    Чужими чобітьми потоптана ненька
    Століттями в рабстві була разом з вами
    І спину я гнула під тими ж панами…

    Я топилася в крові, горіла в вогні,
    Повірте, за волю вмирали ви не одні!
    Як фенікс із попелу й крові – вставала
    Своїх дітей як могла – захищала.

    Всіх тих пам’ятаю хто свою спиною,
    Мене закривав, і не здався без бою!
    Мільйони вже вмерли за мене, зі мною
    І вранішні сльози за ними – пролию росою…
    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Максим Доброгорський - [ 2017.05.13 20:12 ]
    ***
    Як померти ти маєш по Смерті законам -
    Не змирися, не здайся. Борися в вогні!
    І в битві із вічним червоним драконом
    Не смій назавжди завершить свої дні!

    Тож бийся у полум’ї! Борись у вогні!
    І в тихому відчаї руки, не смій опускати
    Борись на всю силу, борись як у сні!
    В тебе немає причин програвати.

    Крізь страху вогонь і крізь полум’я болю
    Коли ти згораючи тонеш в думках,
    Звичайно, покластися можеш на Долю…
    Та не забудь і про Силу у своїх руках!
    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Ніна Виноградська - [ 2017.05.13 19:56 ]
    Родинне

    Чи сніг лапатий,
    Чи травневий дощ
    Батьківська хата
    Щулиться в чеканні.
    Уже обсіли
    Кропива і хвощ.
    У вікна заглядає
    Зірка рання.

    Сусідські хати
    Теж стоять сумні,
    Бо хазяї
    Давно попід хрестами…
    Колись біліли
    Радісно мені,
    Як я спішила
    Мимо них до мами.

    Гостинні люди,
    В споришах двори.
    І білих вишень
    Віхола травнева
    А біля річки
    Зграйки дітвори
    І райдуга в півнеба
    Полуднева.

    Спішила я
    По стежечці малій,
    Де край левади
    Верби густо-густо.
    В хустинці білій,
    Пучки всі в землі —
    Під вечір мама
    Полива капусту.

    А навкруги —
    Все зелень-ряснота.
    І квітнуть хустки
    На усіх городах.
    З жіночих рук —
    І щастя й доброта.
    Багатство наше —
    Працьовита врода…

    Усе було —
    І пісня, і роса,
    І поцілунки,
    Й перші літні зорі.
    Тож залишилась
    У серцях краса,
    І вглиб землі
    Міцний пустила корінь…

    Тому й летять
    На батьківський поріг
    Сини і дочки
    Із країв далеких.
    Бо треба, щоби
    Хтось красу зберіг,
    Посіяв жито
    І зібрав у спеку.

    Нехай же прийде
    Доля отака
    В усі родини —
    Радість, щастя, злука.
    І щоб матуся
    Вранці молока
    Внесла до хати
    Дорогим онукам…


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  50. Ігор Шоха - [ 2017.05.13 19:37 ]
    Популяризація обструкції
    Біжать любителі поези...
    У них оказія така, –
    бабаї! І не треба дези,
    аби бабусі-поетеси
    упізнавали їжака.

    Уже й поети – терористи
    або губителі юрби, –
    агресія! Аби не з'їсти,
    то як би їх не зачепити,
    і не помітити якби.

    Ну а коли в ходу ходулі,
    зарийся в сіно і сичи, –
    дулібія! І, – люлі-люлі...
    А хочеться сукати дулі,
    тоді свої собі сучи.

    І регочи бодай із пальця
    І, може, усміхнусь і я, –
    іронія – велике трясця.
    Але яка почесна праця –
    охаяти чуже ім’я!

    Але ...якщо такі порядки,
    то це уже не епатаж, –
    ілюзія. Нема подяки.
    Аристократія Вапнярки
    не поміняє антураж.

    Писати – це не гнути спину
    і не рубати із плеча, –
    презумпція! Якщо не винен,
    то і пародія на кпини
    не залякає читача.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   554   555   556   557   558   559   560   561   562   ...   1855