ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2017.05.06 15:54 ]
    Зашореність
    Карати – всує,
    прощати – марно,
    міняти – пізно…
    Душа не та
    і віри – різні.
    Але безкарно:
    за алілуя –
    одна біда
    і одесную –
    як та орда.
    Чому? – питаю.
    Ніхто не знає,
    не чує. І…
    …і не почує:
    – літа!
    – А літо?
    Царює
    vita
    …і
    суєта.

                                  


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  2. Максим Доброгорський - [ 2017.05.06 14:41 ]
    Мрії
    Тиша… Вітер між листками
    Чутно як трава росте,
    Мрія бродить між рядками
    Все шукаючи мене.

    Спокій… Річка неквапливо
    Води свої в океан несе,
    Невже насправді це можливо?
    Надіюсь сильно я на це!

    Насолода… Зараз відчуваю
    Жар вогню і сонячне тепло,
    Неначе щастя в венах маю
    Солодко-терпке, як вино.

    Щастя… Поруч мене мрія
    Навколо мене, у мені
    Здається, я живу у мріях
    Чи мрії сховані в мені?
    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Максим Доброгорський - [ 2017.05.06 14:05 ]
    Вічність
    За каплею капля, на землю
    Летить з безмовних небес.
    Життя прожив я даремно,
    Не зустрів я ніяких чудес!

    А вогонь як в мені розгорявся
    Так відразу і затухав…
    Удачі я зовсім програвся -
    Смерть свою їй, здається, віддав.

    Тепер я існую, безликий
    А секунди все мимо ідуть,
    Тепер я безвітряно тихий
    І мене за Межею не ждуть,

    Про світ я не знаю нічого
    Хоч був я всюди й ніде.
    Не робив я і доброго, злого
    Я робив лиш таке що зійде

    Багато помилок позаду
    А правильний шлях лиш один!
    Я залишки духу поставлю,
    На вівтар, і залишиться дим…

    Так моя нитка безбарвна
    На вишивці Долі крива
    І сповідь для кого, ця дивна,
    Вибирає тепер лиш Вона.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2017.05.06 11:28 ]
    Нові маршрути старими дорогами
    Маю меду інде цілі діжі,
    та без дьогтю смак уже не той.
    Де брешу, а де і правду ріжу,
    знає це ліричний мій герой.

    Удає, що і не помічає,
    як його оцінює ...Поет.
    Іноді шоковані бабаї
    за такий високий пієтет.

    Він і неборака, і гульвіса,
    і філософ темного села…
    Напускаю димову завісу,
    щоб нечиста сила обійшла.

    А куди мені його подіти,
    коли він ще – і вона, й воно
    іноді волочаться по світу?
    І немає ради все одно.

    Бо яке воно іде позаду?
    Краще – все, що інші, те і ми.
    І, не обіймаючи посаду,
    виживає якось між людьми.

    Не гукає зайву допомогу,
    поки сам собі ще командир,
    а йому рушати у дорогу –
    наче козаку у монастир.

    Та іде, бо мусить ще ходити,
    ворушити палицею світ
    і смішити гоноровий рід,
    заробляти на державу мито
    і на шило – мило, шито-крито,
    поміняти на останку літ.

                                  06.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  5. Олександр Сушко - [ 2017.05.06 10:51 ]
    Безвіз

    В країні -гвалт! Або дурдом.
    До рота впала здоба,-
    Без мила будемо гуртом
    Улазити в Європу.

    Дарма, що дуля в портмоне,
    Не вивчив ані слова:
    Робота нас не омине,
    Й рабам не треба мови.

    Агов, братва! Біжи сюди!
    Ставайте на коліна
    Чужі надраювать зади
    Та розминати спини.

    Беріть також своіх синів,
    Нехай звикають змалку
    Європі вичищати хлів
    Із вечора до ранку.

    Біжи хутчій, майбутній раб -
    Покинь свою домівку,
    З болота вчися їсти жаб
    І "пшекати" довіку.

    А я зостанувся, утім,
    Не закушу вудила.
    Бо тут мій сад і рідний дім,
    І батькова могила.

    Бо тут живе моя душа
    І пісня в небо лине.
    Не проміняю на гроша
    Своєї Украіни.

    Травень 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (10)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.05 23:14 ]
    Дуліби
    Ах, люди ці – страшенно «чулі»,
    Слова в них, як удари ніби.
    І віршами все тичуть дулі,
    Напевне предки їх – дуліби.

    Я бачу, замикають коло,
    Уже гуртуються, я знаю.
    І павутину тчуть довкола
    Дуліби й шохані бабаї.

    Лише гуртом їм стане духу
    Утнути штуку цю лихую…
    Але поет – це вам не муха –
    Таланти з племені мух..в.

    Йому на вас обох начхати
    З високого свойого лету.
    Дзижчіть навколо свеї хати –
    Філософи із туалету.

    А він весну стрічати буде
    В своїй самотності високій.
    І дихати на повні груди,
    Красу вбираючи і спокій!

    5.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  7. Ігор Шоха - [ 2017.05.05 21:08 ]
    Та сама весна
    Минулою весною
    ішов я по дорозі
    оцій, опріч якої
    до іншої іду.
    Так само вітер віяв
    і ясени на розі
    мене вітали віттям
    у юному саду.
    Усе, усе те саме,
    журою оповите,
    і обрії, і далі...
    І неминуче, – ой,
    чого так одиноко
    мені у цьому світі?
    І лиш одне втішає,
    що я уже не той,
    що радує забуте
    і гріє ще минуле,
    і оживе ще літо,
    і осінь, і зима.
    І добре, що про неї
    не знали і не чули...
    І лиш одне печалить –
    її уже нема.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  8. Адель Станіславська - [ 2017.05.05 20:54 ]
    Ти мовчиш
    ти мовчиш не тому що сказати нічого
    я мовчу бо слова всі вже переказані
    огортає безмовність щербатим відчаєм
    лічить вузлики в них почуття зав'язані

    перший п'ятий тридцятий півсотий... боляче
    вперто думку в'яжу гамівно закручую
    знаю добре що сховано в "норах кролячих" -
    інший світ... і словами його не озвучити.

    бо не знайдеться їх тих що будуть правильні
    і душа лиш тремтітиме павутиною
    у мовчання емоції переплавлені
    сизоросо на скроні падуть краплинами.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (3)


  9. Ігор Шоха - [ 2017.05.05 14:55 ]
    Кузня за кадром
    У кузні слави б'є Пегас
    у лютні пієтету.
    Кує зозуля. Лине час.
    Чекаємо Гефеста.
                   Із тих часів як Прометей
                   украв огонь Олімпу,
                   ідуть поети до ідей
                   епохи неоліту.
    І файно думати, що це –
    нова література.
    Але поезії лице,
    на жаль, макулатура.
                   Ні. Дерев’яні не чопи,
                   що діжі затикають,
                   а короновані стовпи,
                   які папери мають.
    І вистачає у людей
    снаги – творити всує.
    Горнило вичахлих ідей
    нікого не гартує.
                   Тримають пера у руці
                   юнони і зевеси,
                   а копіюємо взірці
                   опалої «поези»
    і пересмішниці, й мужі
    доволі величаві,
    на бойовому рубежі
    папуги зеленаві.
                   І хай малюють небеса,
                   які бувають чудеса,
                   любителю розмаю.
    Але про що це я писав?
    У горні є гарячий сплав.
    Поезії – немає.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  10. Олександр Сушко - [ 2017.05.05 13:49 ]
    Пень
    Яка ж краса у лісі навесні!
    У первоцвіти вдягнені галяви!
    Але псує картину цю мені
    Лише один старий пеньок трухлявий.

    Поросле мохом для вужів кубло
    Колись було могутнім осокором.
    На нім птахи ставали на крило,
    У верховітті щебетали хором.

    Жувала вистромляють павуки,
    Сотають нить аби піймати муху.
    Урок наочно зрію я гіркий
    Як час з усього робить потеруху.

    До раю переступимо поріг
    Коли на те блага Господня воля.
    Пощо жалі? Вони - торішній сніг:
    Хай теше майстер з дуба бандеролю.

    Лабета смерті кріпкі та не злі,
    І з кожним днем вона стає все ближче.
    Лише боюся жити на землі
    І не живим, і ще не мертвим пнищем.

    Аби ніколи більше не співав,
    За звичкою носив до рота ложку.
    Привчав свій розум до дурних потрав,
    Байдужим до людей ставав потрошку.

    Аби лежав з напхатим борлаком,
    Оглух до світу та чужого крику.
    А дехто вік живе таким пеньком,
    Не піднімає заспані повіки.

    Скажу для всіх лише одним рядком:
    Ми (не пітьми!) - ясного сонця діти.
    Не варто бути всхолим штурпаком,
    Вже краще як зоря умить згоріти.

    05.05.2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (7)


  11. Ігор Шоха - [ 2017.05.05 13:30 ]
    Інші проводи
    На землі ніщо не промине.
    Є падіння і бувають злети.
    Світ широкий, а село тісне, –
    научали у селі мене
    особливі люди і поети.

    Порадію іноді весні,
    засумую із людьми у горі.
    А вони нараяли мені,
    що буває, і сумні пісні
    весело співають люди добрі.

    Що такі були мої батьки,
    чую у сусіди однієї.
    Вишивала мама полики,
    ну а тато на усі Ярки
    був один удачею своєю.

    Що була великою сім’я,
    у якій такі розумні діти!
    А лишився ніби тільки я
    у кюветі цього житія
    і найнерозумніший у світі.

    Ніби нині – і не ті пісні,
    і не ті світи одній родині,
    наче зайві віти на калині.
    І не дуже весело мені,
    що вони зів’яли не одні
    і не це боліло Україні.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  12. Любов Бенедишин - [ 2017.05.05 09:22 ]
    ***
    Новини з фронту – мов цунамі,
    Як і десятки літ назад…
    А пам’ять брязне орденами
    І безпорадно – на парад.

    Блаженні… балагани… блоги…
    І душить правда правду: цить!
    І День (чиєї?) Перемоги
    Чомусь не радує… болить.

    02.05.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  13. Володимир Бойко - [ 2017.05.04 22:48 ]
    * * *
    Любов продажною ніколи не буває,
    Любов продажна – то ніяка не любов,
    Любові полум’я на торжищі згасає,
    І вже ніколи не спалахує ізнов.

    Не обігріє пустотливе мерехтіння
    Примарних проблисків колишнього тепла.
    Хіба сяйне таки запізнене прозріння –
    Фальшива гра ота любов’ю не була.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  14. Іван Потьомкін - [ 2017.05.04 20:44 ]
    Епоха палеоліту - поруч

    До подиху останнього збережи для мене, Боже,
    незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
    що й на схилку літ не в змозі позабути,
    як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
    Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
    поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
    а квіт акації й макуха ставали неабияким десертом.
    Частіш нагадуй, Боже, що властолюбці
    спроможні знову загнать в палеоліт,
    де монблани ширпотребу заходитимуть у сни
    фантасмагоричним спогадом міфічним.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.05.04 19:40 ]
    Неув'язочка
    Наші санкції – у дії.
    «Євро-Рашії» не буде,
    але є така надія,
    що від імені Росії
    заспівають наші люди.

    І герою буде слава
    як раніше це бувало.
    А тому – давайте бали,
    адже ми – одна держава.
    Ну хіба і цього мало?

    Адже ми усі – у ямі…
    Нумо, візою лякати,
    і приводячи до тями,
    може і не треба прямо
    на минуле натякати.

    Бо воно і так відоме.
    І по Божому закону
    є покарою дурному
    і байдуже, чи удома,
    чи на виїзді у зону.

    Показати і явити, –
    ось то ми які на Раші, –
    можуть і чужі, і наші,
    і не те, що фаворити,
    і не епігони Няші.

    Заслуговують «герої»
    вищої – одної міри:
    і любителі-ізгої,
    і таланти параної,
    і каліки, і кумири.

    Хай Росія не ховає
    й надуває іншу бульку.
    Хай на Раші надихає
    Аню, Вєру, Йосю – Путька.
    Хай краса перемагає
    безпардонні оборудки.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.05.04 11:43 ]
    Хронологія пам'яті
    В часи Геродота Руса-Україна
    іще називалася Київська Русь.
    Історія знає її і донині,
    та дуже не хочеться цього комусь.

    Її Візантія і Рим шанували,
    хотіли варяги і Тмутаракань.
    вигнанці карали, палили вандали,
    Батию її заповів Чингізхан.

    Московія перша пішла із ордою,
    аби руйнувати її рубежі.
    Відколи із півночі пахне бідою,
    відтоді віками були ми чужі.

    Як зло необхідне – це плем'я лукаве.
    Його родословна – Іуда, Ісав...
    Хазари-жиди розп'яли Святослава.
    Аскольда і Діра Олег розіп'яв.

    Петро-азіат поманив у Європу,
    готуючи їй і сокиру, і ніж.
    Упали ягнятами цього циклопа
    і перший Іван, і останній Калниш.

    Козацька доба розбивала кайдани,
    та зрада і смута кували нові.
    Лукаві пани і дурні отама́ни
    збували клейноди кривавій Москві.

    Царі-самодури, цариці-повії
    украли історію, душу-ім'я.
    У владі і досі ті самі злодії –
    куми та «бояри», «общак» і сім'я.

    Її не зламала безбожна навала
    комун і фашизму на зламі віків.
    В огні революцій і воєн палала,
    але затуляла собою «братів».

    Це лихо і досі її пожирає.
    Оточена бандою бойовиків
    конвою Росії, усе ще прощає
    таємних і явних своїх ворогів.

    Якби то не ця окаянна колона,
    якби то високий на півночі тин,
    то як би терпіли ми вовчі закони
    одвічного ворога номер один?

    Не знають історії звірі-погани,
    що лізуть самі до ярма і яси.
    І рюрики знані, і путі незвані
    не мають коріння на мапі Руси.

    Ніхто не уникне небесної кари
    за їх вояжі і за ці грабежі.
    Ідуть гайдамаки Холодного яру
    в Криму і Донбасі святити ножі.

    Доволі світити чужими очима.
    Немає попа, хай іде попадя.
    Чекає опалена й неопалима
    моя Україна нового вождя.

    Яріє у небі душа Чураївни,
    аж поки вся нація стане єдина
    у прагненні бути і йти до кінця,
    аж поки поверне утрачену славу,
    і віче народне, і волю, і право,
    що силою Духу гартують серця.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Сушко - [ 2017.05.04 09:09 ]
    Зло

    Крижина впала на моє чоло.
    Така маленька. І така холодна...
    Так само коле нас підступне зло,
    Угвинчує жало своє голодне.

    Навести безлад прагне у душі,
    За звичкою розбризкати отруту.
    Аби в думках похмурих согрішив,
    Пустив у гості хуртовину люту.

    Сяйний квітник вмирає на очах,
    Акорди пісні падають убиті,
    Палахкотить ненАвисті свіча,
    Дотла спалити хоче все на світі.

    Гарчить, реве розгніване нутро,
    Киплять думки - усі чорніші ночі.
    Зриває геть у розума шатро,
    А за спиною сатана регоче.

    І вже гориш в пекельному вогні,-
    Утік у небо ангел з переляку.
    О, як помститись хочеться мені!
    Суперника побити як собаку.

    Миттєво забуваємо добро,
    На глупоту заплющуємо очі.
    Кидаємо образ важке ядро,
    Біду готові братові наврочить.

    Прибережи отой шалений гнів!
    Забий гниле дупло залізним клином!
    Гаряча лють - для справжніх ворогів.
    Добро - для всіх, хто любить Україну.

    03.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (10)


  18. Принцеса Поетеса - [ 2017.05.03 22:20 ]
    Ніжність
    На пелюстці, що згубилась
    Тихо ніжність причаїлась.
    Не чекай, ти підійди
    І пелюстку підійми.
    Чуєш, як тремтить вона,
    Ніжність серденько пройма.
    Завтра буде новий день,
    День для радості й пісень.
    А сьогодні в тишині
    Ти у дім впусти її.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  19. Василь Кузан - [ 2017.05.03 22:55 ]
    Анатолію Криловцю
    ***
    Твоя вселенська тимчасовість –
    Твоє несказане прощай
    У віртуальнім вирі щастя,
    У діалектиці втрачань.
    Твоє надихнення любов’ю –
    Сліпа закоханість у світ,
    Що вигаптовувала зрана
    На серці полум’я і лід.
    У швидкоплинному польоті
    Ти до розкрилля долетів –
    У тимчасовості галактик
    Горить твоє сузір’я слів.

    01-02.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (11)


  20. Адель Станіславська - [ 2017.05.03 20:51 ]
    Запечатую
    Запечатую в серці свої всі "недо..."
    Що кому і до того, як матись маю?
    Вантажі всіх гризот поза мя й спереду.
    Пхаю віз догори... "Знай си міру!" - Знаю...

    Певно, знаю. А може... яка різниця?
    Йду. Стежина моя ще ся не урвала.
    Кроки тихі. Я вірна її служниця.
    І не зраджу - не зрадників нині мало.

    Мушу бути... Бо хто ж ми мене замінить,
    на шляху, що сама собі малювала?..
    Не сахайся ж бо, дівче, захланних тіней -
    їх ніколи між світла не бракувало.

    Та іди і не бійся... Й не смій - не падай,
    підставляє он Янгол своє рамено.
    Обіприся, бо вірна то є розрада.
    Не страшися, що сонце за край - черлено...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (4)


  21. Лариса Пугачук - [ 2017.05.03 16:30 ]
    Аритмiя
    Ти до мене лиш крок —
    й в менi.
    Я ж до тебе все йду
    i йду.
    Ти вiд мене
    п’янiй —
    сп’янiй,
    не притишуючи
    ходу.
    Ти вiд мене не вiдступай,
    ти вiд мене не вiдмовляйсь.
    Ти неспійманий птах,
    мiй птах,
    я нескорене янголя.

    Йду, сповiльнюючи ходу,
    я до тебе — у ритмi "blues".
    Та нiяк не дiйду...
    Йду... Йду!!!
    А давно ж як люблю,
    люблю...

    03.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (12)


  22. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.03 11:08 ]
    Бутафорія
    1
    Безкрилий екземпляр нахилить майське небо.
    Престоли на слонах відписані комусь.
    Хоч обмаль там зірок - то й не було потреби.
    Ікарус у автобус... і гайда від спокус.

    Пливеш крізь гущаки... Човни брунатно-сірі.
    До Сіріуса зась, над вербами згориш.
    Переганяє кінь - ховзький, золотошкірий.
    Гойдаються лілеї на хвилечках узвиш...

    Дожовуй мармелад, лови зустрічні хоку.
    На серверах аврали. Між круками війна.
    Пульсують лемеші у вирі словотоку.
    Ілюзії довезено до крайнього млина.

    2
    Мірошник-бородань розмеле всі крупини.
    Замішуй чіабату чи затірку вари.
    І так меланхолійно, негамірно, жоржинно...
    Буттєва бутафорія кумедна - ізгори.

    Налипла мошкара на пояс Оріона.
    Сплелися в жовту тогу овечі манівці.
    Над вільготою хмар - засохлі махаони,
    Кресало стопудове у Зевсовій руці.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  23. Роман Орєхов Орєхов - [ 2017.05.03 01:07 ]
    Переклад казі назрула іслама заклаття
    Я від тебе піду і скажу наостанок: «Пробач» ...
    Тепер спокою пошук твій сповнений буде невдач ...
    Я піду без докорів і сліз, мовчазний і один.
    Я піду, бо від серця мого залишився лиш тлін ...

    Ти про мене ревниво спитаєш вечірню зорю,
    Та промовчить вона, не відкриє дорогу мою.
    Ти заплачеш, заб'єшся в риданнях, ледве диша,
    і розплавиться серце твоє, і відтане нарешті душа,

    Ти покличеш мене – але жодного звуку нема ...
    Обійняти не зможеш, торкнуться мене – навкруги лиш пітьма.
    Я піду у цю ніч. Ти прокинешся майже живий,
    і подумаєш, ніби я ще із тобою, ще твій.

    Але навколо сутінки, наче остигла зола,
    Твоє серце тоді невимовна накриє імла.

    І ти очі закриєш і станеш молить в тишині,
    Щоб з'явивсь, повернувся до тебе хоча б уві сні,
    І, немає дороги, підеш в невідому ти путь,
    Та без жодної надії мене відшукати й вернуть.

    Сонце зійде – без мене пройде новий день,
    Він скінчиться, ніч спати покличе людей,
    Але ліжко самотнє твоє заспіває знайомий мотив,
    І твій сон неспокійний ніколи не спинить цей спів.
    Моя пісня лунатиме навіть в твоїх всіх думках,
    І в холоднеє серце твоє проторує свій шлях.
    Твої очі на сльози зійдуть і забудуть про сон
    І у самого горла, тремтячи зупиниться ком.

    Буде осінь. У вечері друзі зберуться твої.
    Хтось з них буде, тобі присягати можливо в любві ...
    Та самотнєє серце своє не даси ти йому.
    Бо в цей час я незримо і ніжно тебе обійму ...

    Марно інші тебе новизною до себе зовуть -
    Навіть якщо захочеш, не зрадиш мене ти - забудь.

    Гірка пам'ять, як сторож, стоятиме біля дверей,
    Каяття наче камінь повисне на шиї твоїй.
    І простягнувши руки повітря обіймеш рукою,
    І тоді зрозумієш - навік розлучився зі мною.

    Прийде знову зима, і за снігом не видно землі,
    Набіжить ураган, все навколо у білій імлі.
    Зовсім інша хурделиця буде у твоїй душі –
    Безнадія, і відчай, і біль без мене – хоч гріши.

    І весна прилетить, оновить і розбудить весь світ.
    Спалахнуть первоцвіти, весняних садів білий цвіт.
    Ароматом хмільним і густим переповняться сни,
    Ти гіркота розлуки отруїть твій напій весни ...

    І зупинишся ти на порозі квітневого дня.
    Ні спокою, ні волі – лише сумний шлях навмання ...
    Я пішов, я розтанув неначе самотній в юрбі ...
    А тобі заповів назавжди залишаться в журбі ...
    І хитатись самому, неначе нічна ця трава ...

    Ось закляття моє! ... Ось закляття моє! ... Ось закляття моє!

    ТА НЕ СПРАВДЯТЬСЯ ВСІ ЦІ СЛОВА!!!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Олександр Сушко - [ 2017.05.02 14:57 ]
    Лікувальне
    Поет високі любить ідеали,
    Живе у них, неначе у раю.
    Пописує сонети, магістрали
    Та крутить дулі в сторону мою.

    Хто гладить по загривку - той і друг.
    Хто шльопає в долоні - той товариш.
    До критики серйозної оглух,
    Закуклився, неначе той опариш.

    Поплескує поблажливо лопатки,
    Сприймаючи мене за парвеню.
    Вже має німб. Але не має гадки
    Чому його злостивого ціню.

    Пощо прощаю зверхність недоречну,
    Плювки у спину, чорний бруд думок.
    Чому йому відповідаю гречно
    І навзаєм не шлю йому плювок.

    То пальця хоче вкласти в мого рота,
    Поторсати продовгуватий ніс.
    Гадає, що родився ідіотом,
    Пігмеєм, що до нього не доріс.

    А тут - раби. Обмежені дебіли.
    Любителі грошей і ковбаси.
    Узріти його велич їм несила,
    Не відають гармонії й краси.

    Липка хвала - дешева і солодка -
    Отруює найліпшого митця.
    А він цвіте, немов стара кокотка,
    Яку ведуть з борделя до вінця.

    Тому й лікую гумором спесивця,
    Пихи збиваю шапку з голови.
    Аби не попалив Пегасу крильця,
    Зазнайства прищ не вискочив новий.

    Чавитиму погорду наче муху,
    Здиратиму бундючності кору.
    Аби він став аристократом духу,
    Відповідав майстерному перу.

    02.05.2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (6)


  25. Петро Скоропис - [ 2017.05.02 13:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Двадцять сонетів до Марії Стюарт
    I
    Марі, шотландці все-таки скоти.
    В якім коліні пак, в картатім клані
    ти бачилась провидцям на екрані
    чи статуєю, красячи сади?
    І, Люксембурзький, зокрема? Сюди
    я трапив з посиденьок в ресторані,
    що той старий баран, в подивуванні
    з нових воріт і збіглої води.
    І стрінув Вас. І згадки молодечі,
    і позаяк "минуле ожило
    в схололім серці", в спитане жерло
    щосил товчу класичної картечі
    і трачу на посутні стрічі речі:
    на ваш анфас і витончені плечі.

    II
    В кінці війни великої й ікот
    зі смаженини з усього без сала,
    я, сам хлоп’я, Марі, глядів, як Сара
    Леандр ішла туп-туп на ешафот.
    Сокира ката, як не ти казала,
    рівняє небозвід і горизонт
    (див. світило, що встає із вод).
    Ми згодом покидали темну залу,
    та сутінь досі вабить нас, заброд,
    назад, в "Спартак", де в плюшевій утробі
    приємніше, ніж потемки в Європі.
    Там знімки звізд, брюнет за головну;
    йдуть дві картини, черги там на обі.
    Там забували про війну.

    III
    Земних моїх доріг посередині,
    я, заявившись в Люксембургський сад,
    вдивляюсь в плісень каменю – сідини
    мислителів, мужів письменних; взад-
    вперед снують панове й пані чинні,
    синіє в листі зел поліціянт,
    фонтан воркує, діти лопотять,
    а "йшов би на..." не в’яжеться людини.
    І ти, Марі, роками серед них
    стоїш в гірлянді подруг кам’яних –
    французьких королев, вдаєш безмовну
    казна з ким; гороб'я на голові.
    Сад постає, як помісь Пантеону
    й ідилії "Сніданку на траві".

    IV
    З красунею, яку міцніше, може,
    кохав я сам, – ніж Босуела – ти,
    рис, схожих на твої, не обійти
    (шепчу ось мимовільно:"Боже, Боже",
    як згадую), най зовнішніх. Нам, отже,
    обом не таланило, менше з тим.
    Вона кудись пішла у макінтоші.
    Що лінію руки, без перспектив,
    я перетнув був іншу – горизонту,
    зі лезвом, о, Марі, гостріш ножа.
    Що вище неї голову держав,
    – не так заради кисню, як азоту,
    скипілого у зобі на журбу,
    гортань… того… вшановує добу.

    V
    Число твоїх коханців, о, Марі,
    авжеж, перевалило цифру три,
    чотири, десять, двадцять, двадцять п’ять.
    Річ в порчі на короні підзаконній,
    невільній з ким попало переспать.
    (Тут і кінець заскоченій короні;
    республіки стійкіш на цю напасть
    з античности: у цій чи тій колоні.)
    Не волила твоя шотландська знать
    терпіти посягань на речі кровні.
    А пересічним скоттам наплювать,
    що ліжко – необхідна річ при троні.
    Рішає участь білої ворони
    не масть, а суд сучасників:ти б..дь.

    VI
    Я вас кохав. Кохання (імовірно,
    що просто біль) кебеті узнаки;
    до дідька ум, – у друзки і шматки.
    Я мірявся стрілятись не позірно,
    як зброю б мав… І, потім ще, – виски:
    В який пальнути? Ні, не дрож в цім винна,
    а мислі. Дідько! Все не по-людськи!
    Я Вас кохав так щиро, безнадійно,
    як дай Вам боже з іншим, ба – не дасть!
    Він, вищий Парменідових понять,
    навряд удруге надихне снагою
    на жар в грудині, на щелепи хруст,
    щоб пломби в пащі плавило жагою
    прикластись – "бюст" викреслюється – уст!

    VII
    Париж змінився мало. Плас де Вож
    понині, запевняю Вас, квадратна.
    Ріка, текти до витоків не вдатна.
    Бульвар Распай чудесний, люд також.
    З нового пак – видовиська безплатно,
    для копошіння люду – ліпша з веж.
    Удоста з ким бесідувати славно,
    коли волати першим: "Як живеш"?

    В Парижі, ніч, у ресторані… Шик
    і горе вуху з учти в носоглотці.
    І входить айне кляйне нахт мужик
    при вернипиці та косоворотці.
    Бульвар. Кафе. У колі муз – митці.
    І місяць, що генсек який, в правці.

    VIII
    На схилі літ, в краю за океаном
    (відкритім, я підозрюю, при Вас),
    зім’ятий свій ділю іконостас
    між піччю і продавленим диваном
    при гадці, що зведи нагода нас,
    не вельми надобилися б слова нам:
    ти кликати могла б мене Іваном,
    а я б не став перечити: "Alas".
    Шотландія стелила б нам матрац.
    Я б гордовитим носа втер слов’янам.
    Порт Ґлазґо караван за караваном
    приймав би лико, пряники, атлас.
    Могли діждать і смерти водночас.
    Топір мав бути, звісно, дерев’яним.

    IX
    Рівнина. Сурми. Двоє входять. Страсть
    двобою. "Хто ти є?"–"А сам, – щоб тицять?"
    "Хто я такий?"–"Так, ти".–"Я божа вівця".
    "Католик, як і ми?". – "А, ось як!" Хрясь!
    Посічені тіла, пусті очниці.
    Плюс учти вороння, гучніш чимраз.
    …Зима, полоззя намість колісниці,
    примірка шалі: "Де воно – Дамаск?"
    "Там, де самець-павич гарніш самиці".
    "Та в дамки з обертасом – зась тупиці"
    (за шашками – спочилому від ласк).
    Ніч так собі, по голлівудській мірці.

    Рівнина. Замок. Входять двоє. Ночі
    виповнюють їх завивання вовчі.

    X
    Осінній вечір. Буцім у Камени.
    Чолом, утім, похилої в журі.
    Не перш уже. Нудою вечорів
    цінується і хор краснознаменний.
    "Сьогодні", овчорашнені у прі
    наявного і бажаного, певні
    в пері, папері, юшці у пельменній,
    у бондарі кульгавім, що морив
    дуб гамбурзький. Аурою речей,
    не бідних на подряпини і плями,
    і біглий час хутчій верта до тями,
    аніж зі свіжим овочем, ачей.
    Смерть за дверми постане на паркеті
    в посадськім, міллю їденім жакеті.

    XI
    Брязк ножиць, дріж у пахолоку. Зміна
    сузвіздь, немов каракуль на вівці,
    од шлюбних до монаршого – вінці
    знімає з нас. І голови, зосібна.
    Ад’ю – шляхетна юнь, її отці,
    сімейні узи, відданість незгинна.
    А мізок, що у вежі кімнатина,
    де нидіють всамітнені жильці.
    Брати-сіамці в ділі цім знавці:
    один пиячить, а чманіють спільно.
    Тобе не остеріг ніхто: "Ховайсь!"
    А ти не вміла "я одна, а вас...",
    латиною, собі бодай, приватно,
    на жаль, Марі, зізнатись "…забагато".

    XII
    Що двигає Історію? – Тіла.
    Мистецтва? – Обезглавлене, а тіло.
    Ось Шиллер був: Історії влетіло
    від Шиллера. Ти знати не могла,
    за німця, що затявся і поклав
    підняти це, старе, по-суті, "діло":
    хоча, яке йому, скажімо, діло,
    дала ти там кому, чи не дала?

    А мо і німчурі чужий примір
    навів наш Фрідріх, боячись сокир?
    По друге, я скажу тобі, урешті,
    що нікому(в'яви собі), опріч
    митця, вхопити суті протиріч.
    Історію віддай Єлизаветі.

    XIII
    Баран хитає буклями(о, ніжне
    руно), вдихає пахощі трави.
    Довкіл Гленкорни, Дугласи та іже.
    На часі їх пересуди новин:
    "Їй відрубали голову, і квит".
    "Гадаю, наб’ємо горшків з Парижем".
    "Французи? Їм то що – до голови?
    – От не її б утяли, а що інше…"
    "Кажу вам: жінка. Вийшла негліже".
    "Про мене, це далеко не основа…"
    "Страмота! Спід і висвітив, mon cher!"
    "Ба, заковика з платтям безумовна…"
    "Геж, росіянам легше: Іванова
    відмінок сам обаблює уже".

    XIV
    Любов розлуку дужа, та розлука
    триваліша. Що статніший граніт,
    то менш у нім опуклостей ланіт
    чи ще чого. Плюс запаху і звуку.
    Най ніг тобі не скинути в зеніт:
    на те і камінь (це хіба не мука?),
    а що жага, як Шива шестирука,
    безсила, – то і юбка моноліт.

    І не тому, що стільки утекло
    води і крівці (пак не голубою!),
    на самоті, куди не подивись,
    не камінь волю бачити, а скло,
    Марі. Тим пак – у тузі за тобою,
    у погляді, що проникає крізь.

    XV
    Не те, кажу, тебе занепастило,
    Марі, що женихи твої в бою
    не звали теслів підіймать стропила;
    не "ти" і "ви", намішані ув "ю";
    не капості безбарвного чорнила;
    не те, що – сказонути не вбоюсь –
    Єлизавета Англію любила
    cильніш, чим ти Шотландію свою
    (є рація, гадаю, в думці піпла);
    не пісня, що співалась солов’ю
    іспанському з темниці, а свавілля.
    Вони вчинили свинство, і – ад'ю!
    зі тим, що не годилось для двірця
    на ті часи: краса твого лиця.

    XVІ
    Імла скрадає закути округ.
    Кругами робить, сказано, квадрати,
    і, уві млі загравами поятий,
    багряний ліс невидимому "кру-у-у"
    вібрує чуло порами кори;
    і сетер, пале листя полювати
    облишивши, полохає плеяди,
    задивлені в зозимілі бугри.
    Ба, не усе, що висльозила ніч,
    вціліє, а не витліє нівроку
    у перегної. Вічному перу
    з речей, що упадуть до віч,
    пасує вторити сумній часині року
    оспівуючи їй свою журу.

    XVІІ
    Оте, в чім подив виявив укрик
    рот аглицький, і що до мату
    падкий схиляє на помаду
    мій стомлений, що відвернути вбік
    Філіпа від портрету лик
    примусило і надіслать Армаду,
    отой – поможемо тираду
    урвати і перукам лік,
    упалим зі голівок славних
    (о, глупа нескінченність), – він,
    один-єдиний твій уклін,
    хай до побоїща у лавах
    глядацьких так і не призвів,
    та звів на ноги й ворогів.

    XVІІІ
    Губам, які роняють "прощавай"
    тобі, окаменілій мимоволі,
    усе одно, що сьорбати без соли,
    несолене жувати що. Гай-гай:
    де ти, а де їх дореміфасолі.
    А що не так – не дуже й нарікай:
    язик, що той пацюк, й сміття доволі.
    Він мусить копирсатись в ньому, й край.
    Звиняй мені, мій чарівний бовван.
    Розлука, бач, копилить не лопуцьку
    губу (й російський цензор – звір):
    між нами – вічність, бач, і – океан.
    Буквально, бач. Ятрить ропою куксу.
    Могли, пак, обійтись і без сокир.

    XІХ
    А острів'янам з вовною щастить
    (усе іззовні – щойно буцім з чистки).
    Життя о шостій гальмами рипить,
    піславши куди далі сонця зблиски.
    В озерах, – не дібрати їх угідь
    числа, – є монстри водні(василіски).
    І скоро буде нафти – лить і лить
    шотландцям у пляшки її, як віскі.
    З Шотландією, бачмо, все гаразд.
    І в Англії, гадаю, нині гоже.
    А ти в саду французькому не схожа
    на візії хлоп’ячих безпорад.
    І вабніш є у нім, з його плодами,
    та з вами обома не схожі дами.

    XХ
    Пером простим – ніяким не амбітним! –
    співав я стрічу в деякім саду
    із тою, з ким на осьмому году
    з екрану почуттям проникся дивним.
    Тож пропоную вашому суду:
    а) чи учився сам належним чином;
    b) виклад почуттів начистоту;
    c) відкоша відмінковим слабинам.

    В Непалі є столиця Катманду.
    Трапунок за сумісність з неодмінним
    на користь їх сородному труду.

    Те кладучи на кін, що я кладу,
    завдячую у пристрасті невинним
    листам паперу, крученим в дуду.


    «1974»


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (5)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.02 00:51 ]
    Антигерою
    Немає гірше злючого плебея,
    Який живе, ображений на світ.
    І злобою спонуканий своєю,
    Навколо ллє багнюку із боліт.

    Відсутні гальма і бракує встиду,
    Запрограмований він на одно –
    Аби найдужчу викликать огиду,
    Аби навкруг розкидати лайно.

    Ненавидить аристократів духу,
    Піднятися не здатен до висот.
    Паскудить, де лиш може, наче муха,
    В городі творчості він – як осот.

    Хвороба в нього, певно, є зіркова,
    Він щедро сіє воші і плювки.
    До рівня українського Баркова
    Все прагне опуститися таки.

    Антигерою, слава ця – гіркая,
    На постаменті ти – неначе гном.
    Про що писав, тепер оте й ковтаєш,
    В клозеті захлинаючись лайном*.


    1.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (10)


  27. Степовий Сергій Ханенко Сергій - [ 2017.05.01 19:22 ]
    Мовчання
    Надійкі
    А ти мовчиш. Відверто мовиш,
    Посміхаєшся.
    Додому прийду, ти обіймеш,-
    Привітаєшся.
    Ну і що, що мовчиш, ті слова
    Перламутрові
    Можуть виїсти душу наскрізь
    Мовою ртутною.
    А давай помовчим, коли ніч
    Перетне весь світ.
    Ти розкажеш мовчанням мені
    Мрій своїх політ.
    А як сонце-поколото кине
    Коріння землі, –
    Ми назустріч до нього підем,
    Мов малі..


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Іван Потьомкін - [ 2017.05.01 17:24 ]
    Ізраїль - це Тори сувій


    «СказавГосподь: «Я шукаю робітників».
    Відповіла Йому Тора:
    «Я даю Тобі 22 робітників».
    Це 22 літери Тори»
    1
    «На кремені вирослий колос...»
    Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
    Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
    Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
    Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
    ...Страшна й брехлива сталінська доба,
    Сердита на весь світ й од світу загратована,
    Де кожен злочин освячувавсь спланованим «Ура!»,
    Де честь прохромлював гострий чекістський чобіт...
    Як стерти з пам’яті оті червоні сторінки,
    За сім десятків літ просяклі кров’ю,
    Щоб розпрощатись з жахом навіки
    І в днину завтрашню дивитися з любов’ю?
    ***
    «На кремені вирослий колос...»
    Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
    Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
    Господній гріб від бозна кого визволяли
    І Храм Його дощенту зруйнували...
    Чи ж дивина, що болотами й колючками,
    А не молочними й медовими річками
    Став ти, Ізраїлю, страшний до невпізнання,
    Доки сини твої не повернулися з вигнання.
    «Розкажу тобі, дівча, і тобі, хлопчино,
    Відки бралася земля нашої Вітчизни.
    Дунам тут і дунам там, камінь на камінні...
    Так складалася земля з півночі на південь».
    Плуг чи серп в руках юдея, на спині – рушниця,-
    Так творилася Держава – Божий суд вершився.
    Мозолів і крові, й поту стільки було віддано,
    Щоб збулось нарешті те, що Бог заповідав:
    Де малярійні болота були, там виросли гаї...
    Де колючки – заколосилася пшениця...
    Пустелю оживили штучні ручаї...
    І ось за визволену землю цю,
    Іще століття тому Ротшільдом оплачену,
    Ізраїль ще й досьогодні винен всім,
    Борги міфічні мусить сплачувать.

    ----------------------------------------------
    Танхума-Еламдену. Цит. по: Э.Э. Урбах «Мудрецы Талмуда». Иерусалим, «Библиотека-Алия», 1989, стр.63.
    Максим Рильський «Моя Батьківщина»
    Дунам – одна десята гектара, «сотка».
    Уривок з популярної в Ізраїлі пісні «Дунам тут і дунам там»(слова Єгошуа Фрідмана, музика – Менаше Рабіна).





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Сушко - [ 2017.05.01 16:53 ]
    На аркуш начесав думок
    Василь Мошуренко, член Спілки письменників України,

    На аркуш «начесав» думок,
    як… вошей – на хустину…
    А далі – начепив замок:
    на душу на дитинну…

    Думки… думки… думки-думки!
    Багато їх упало!
    Та давить серце щем гіркий:
    ще ж скільки(!) «гнид»
    зосталось…

    Повилупляються вони:
    думки – кусючі воші –
    і будуть нагло лізти в сни…
    стріляти – межи очі!

    А я їх знову «начешу»
    на аркуш сніжно-білий…
    Нового вірша напишу:
    про те, що наболіло…

    21.07.2008р.

    (пародія на його твір)

    На аркуш начесав думок,
    Як вошей на хустину.
    Але свербить іще лобок
    Потилиця та спина.

    Душу завзято комашню,
    Яка в мотні сховалась.
    А я ж –поет! Я – не меню!
    Натхнення свіжа парость!

    Нажирувалися вони,
    Оці кусючі воші.
    Здорові, нече ті слони,
    Гризуть мене без грошей.

    Комах чимало начешу
    На аркуш сніжно-білий
    І тихо ззаду підсажу
    Пегасові на крила.

    Нехай чухмариться лошак,
    Зубиськами скрегоче,
    Бо тільки пукає, удак,
    Літати геть не хоче.

    26.03.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.05.01 11:33 ]
    ***
    Земля у травневім розмаї.
    Пора-не-пора – реноме:
    Надія держАл настругає,
    Ілюзія кульок надме.

    Підбілені вилиці вулиць
    Бентега тюльпаном торкне.
    Знічев’я чийсь правнук «погуглить»,
    Почухає лоба: «Я не…»

    І хроніку бою, як гирю,
    Рвоне ветеран… Вип’є «сто»…
    А душі – голубками миру –
    По колу… увись… над АТО.

    01.05.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  31. Шон Маклех - [ 2017.05.01 02:02 ]
    Прозорий світ
    Згідно давніх ірландських легенд потойбічний світ
    розташований на скляному острові, де все прозоре...

    На кораблі скляному я пливу
    Прозорому – як сниво наяву,
    Пливу –
    На острів кришталевий: диво скла:
    Прозорий світ: туман, роса, імла
    Забарвлюють прозорість в колір молока,
    Крізь скелі світло місяця до нас
    Пливе.
    І срібло осені у цей спокійний час
    Від острова майстрів та пастухів
    Пливу –
    В скляні вітрила дме вітрів двоспів,
    Під дном скляним пливуть стада почвар
    Що з тьми несуть нам споконвічний дар –
    Забути. І примарний вітер-вечір.
    Скляне весло. Нам ковдрою на плечі
    Лягла пітьма. І моря хвиль солона гіркота
    Гіркіша, ніж моє теперішнє життя,
    Прозорим стану я –
    Прозорішим від вітряного дня,
    Прозорішим, аніж Ірландія моя...
    І серед простору залишусь мандрівцем
    Такого синього і синім ялівцем
    Я проросту серед камінної землі
    Ірландської і зоряні вірші
    Кидати буду у «цвяховану блакить» -
    Бо зорі цвяхи, хай не зовсім золоті,
    А десь іржаві... На скляній траві,
    На каменях скляних, які щомить
    Дзвенять (бо скло) і музика скляна
    Шляхами скла й прозорості вела...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  32. Шон Маклех - [ 2017.05.01 01:32 ]
    Нетвереза пані Смерть
    Пані, не пийте – це забагато,
    Пані, цей шинок можна минути
    І сюди не зайти.
    Пані, Вас надто всі добре знають,
    Тут – у Дубліні, там у Слайго,
    Вибачаюсь, у Слігех, але то все одно.
    Пані не пийте, коли нетверезі –
    То вже занадто – впадете у бруд,
    Плаття біленьке стане плямистим,
    Ой, як не гарно буде тоді.
    Пані, не пийте, це Вам не личить
    Потін і пиво – це ж просто блуд.
    Пані, ми звикли до Ваших візитів
    У кожну халупу і замки князів,
    Пані не треба шаленим віскі
    Туманити розум! А їй не втямки...
    У нас в Ірландії люблять вмирати,
    Люблять і жити – інколи й так,
    Пані не треба, так безтурботно,
    Так недоречно дивитись на нас,
    Ви ж за роботою, Ви ж на службі
    В Кромвеля, Вільяма чи може в Генріха
    Того, що восьмого, тільки не в нас!
    Краще до справи, на нашому острові
    Раді-радісінькі геть всі без винятку бачити Вас!
    Пані не слухає, келих за келихом
    Перехиляє та все у нутро,
    Косу закинула, мугикає пісеньку – їй все одно!
    Донхади й Патріки, Гормлейт і Грейнн –
    Плачуть і журяться,
    що ж таке робиться –
    Пані бліда
    віскі упилася, просто біда!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  33. Володимир Бойко - [ 2017.05.01 00:37 ]
    * * *
    Чому мені гірко, коли я на тебе дивлюся?
    Мов камінь у грудях заклякли пекучі слова.
    Я хочу тебе і водночас тебе я боюся…
    На мрій попелищі колишній вогонь дотліва.

    Іскринки очей вже ніколи мене не зігріють,
    Згубився твій образ у хаосі лжі й суєти…
    Згасаючі спогади в сумерку літ даленіють.
    Усе у минулому. Нинішня ти – вже не Ти.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2017.04.30 23:21 ]
    В гармонії
    Він сидів на самому краї того, що називається підсвідомістю. Легенький вітерець куйовдив його русяве волосся. Маленькі хвильки приємно охолоджували втомлені від далекої подорожі ноги. Очима, сповненими захвату, він споглядав яскраві зорі, що висипали на темно-синє тло неба. А рука, опущена в воду, черпала срібло від місячної доріжки.
    Вічність і швидкоплинність часу перетікали через Нього…

    У вічності картина – не одна.
    Човнярка-доля каламутить воду.
    На мілині, просвіченій до дна
    Вселенський спокій поряд з нами ходить.

    Вода колише теплі промінці,
    Думки у вись здіймаються прозорі.
    І віриться – із срібла у руці
    Душа твоя ліпити може зорі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (2)


  35. Олександра Камінчанська - [ 2017.04.30 23:37 ]
    ***
    Чи збагнемо, що ми лише гості у цьому шаленому світі
    І, що всесвіт примарний – намріяли… ой, диваки!
    Впала зірка прозора у вицвілі трави і більше не світить…
    Ці шляхи чорно-білі нам нині далися взнаки…

    Кимсь запалена свічка, і ніч, що між рими шукає рятунку,
    Перегорнуті книги усоте, і сотні думок.
    Ще прощаються зими снігами, безбожною хугою, лунко,
    Хоч і мрія від мене лише за малесенький крок…

    Нам відведено муку (мо’ щастя?) – любити, горіти, вмирати,
    Ти шукатимеш крил, щоб у небі пізнати мене…
    І до біса умовності, люди коли нам у небі крилато!..
    …Ти залишишся віршем, все інше – пролине, мине…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  36. Василь Кузан - [ 2017.04.30 21:43 ]
    Квітнева віхола сміялась ялово
    ***
    Квітнева віхола сміялась ялово,
    І ранок пробував тепло на смак.
    Весна скуйовджену ховала голову
    І було холодно. Точніш – ніяк.

    Руками промені втискали полум’я
    В сердечні помисли сліпих бажань.
    Та було холодно. Обійми – зболені…
    І голос горбився, і я страждав.

    Ти відсувалася до віртуальності,
    Бо було холодно. І день такий!
    Звучали втіхою слова намарно ті,
    Що я їх довго так в душі ростив.

    Та було холодно. Весніло колами.
    Вікно зашторене гасило день.
    Ставали настрої не рок-н-рольними
    Та іній скрикував лиш де-не-де.

    27.04.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  37. Ольга Паучек - [ 2017.04.30 19:27 ]
    ...і розлетяться...
    Заграй, синочку, на баяні
    Щоб не тривожилась душа,
    Турботи справжні і уявні
    Хай змиє музика в дощах
    І розлетяться пелюстками
    Черешні цвіту навесні
    Переживання, сльози мами
    Й думки розпачливо-сумні.

    Заграй, синочку, на кларнеті
    Хай у душі струна бринить
    І у життєвому букеті
    Сіяє хай веселки мить,
    Щоб розлетілись пелюстками
    Черешні цвіту навесні
    Переживання, сльози мами
    Й думки розпачливо-сумні.

    Заграйте, діти, нашу пісню
    Розвійте сизий іній скронь,
    Зігрійте тиху осінь, пізню
    Теплом ріднесеньких долонь
    І розлетяться пелюстками
    Черешні цвіту навесні
    Переживання, сльози мами
    Й думки розпачливо-сумні.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Татьяна Квашенко - [ 2017.04.30 17:18 ]
    з Бориса Олійника
    Посеяла людям годочки-года свои житом,
    Убрала планету, укрыла тропинки травой,
    Детей научила, на свете как с правдою жить им,
    вздохнула легонько – и в небо пошла на покой.

    - Куда же вы, мама?! – взволнованно кинулись дети.
    - Куда вы, бабуля? – внучата бегут до ворот.
    - Да я недалёко… где солнышко в дрёме не светит.
    Мне время в дорогу… а вам – подрастать без забот.

    - Да как же без вас мы?.. да что вы надумали, мама?
    - А кто же, бабуля, нам будет помощницей в снах?
    - А я оставляю вам радуги все с журавлями,
    и росы на травах, и золото на колосках.

    - Не надо нам радуг, не надо богатства и злата,
    лишь только бы ждали всегда вы нас возле ворот.
    Мы справимся сами со всей вашей вечной работой, -
    останьтесь же, мама, останьтесь на век! - не на год.

    Она улыбнулась, седою красавицей-долей,
    взмахнула рукою – взлетели края рушника.
    «Счастливыми будьте!» - и стала задумчивым полем
    для целой планеты, и памятью нам на века.


    23.02.2012


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (25)


  39. Світлана Ковальчук - [ 2017.04.30 16:45 ]
    ***
    Які тюльпани за парканом!
    - О юна панно, чи вина?
    - Вам личить усміх.
    - Щастя, панно.
    - До дна.

    Усміхається. Леготом наче.
    Наслухає.А хто це? Бог зна.
    Притулила тонесенький пальчик
    біла вишня до неба.
    Весна.

    Ах ці тюльпани за парканом!
    Ах серцеїди!
    В чім вина,
    що там, на небі, написала
    "Люблю"
    чи вишня, чи весна?





    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  40. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.04.30 14:42 ]
    Сама...
    1

    Поети - для дебілів,
    Прислужники царят,
    Премудрі, недоспілі -
    Шикуються у ряд...

    Вирує колотнеча.
    Втискаюся.
    Лечу.
    Сенча...
    Гора овеча.
    І чийсь хвилястий чуб.

    2
    "...агов! - гукає Мова.
    Намітка - свіжа кров.
    Твоя місцина ловка:
    Між голубів та сов...
    Урвала кус, хосенно.
    Отримала ключа.
    Потенцію шалену
    Юрма не поміча.
    Та ти ж сама хотіла
    Вільготності вітрів!".

    Як солодко до тіла
    Тулився вірш... горів...

    Вироювався обшар -
    Зористий плексиглас...
    А я шептала: "Довше б...
    Які дива припас?".


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (9)


  41. Олександр Сушко - [ 2017.04.30 14:53 ]
    Час
    У цьому світі вічних перемін
    Ми- в'язні. Час - то наші грати.
    Усе він перетворює на тлін,
    Лишаючи плачі та біль утрати.

    Він данину бере собі щодня,
    Таврує на чолі глибокі зморшки.
    І столяра майстерна п'ятірня
    Уже для домовини теше дошки.

    Учора був моторним юнаком,
    Сьогодні - сили п'ють старечі болі.
    А завтра - цвях у віко молотком
    Тобі у гроб заб'є нечула доля.

    Один лиш крок - і вже тебе нема.
    Грошву за труд отримають музики.
    І ти вже там, де морок і пітьма
    Нарешті упокоїшся навіки.

    В один лиш бік це крутиться кіно,
    А ми у ньому тільки епізоди.
    Порушити нікому не дано
    Закони рівноваги і природи.

    Допоки не торкнулося гниття
    Та не сумують на могилі дітки,
    Поетові належить за життя
    Своїх думок залишити відбитки.

    28.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  42. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.04.30 11:55 ]
    Надкушено
    Ліктя надкушено: шкода того, що вибрала,
    Вирвала, видерла, виламала у пагоні,
    Вийняла паростком... Вислизнув між фалангами...

    Виправдано вибагливі
    ми розійшлись калібрами.

    Ми роздяглись верлібрами, змовченими зізнаннями,
    Змочені в точках дотику, зважені у словах...
    Зустріч нова ввижається, знакова, вузлова...

    Вірити так привабливо:
    Ми розійшлись коханими.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (7)


  43. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.04.30 11:50 ]
    Цербер
    Перетворення з жінки на жінку, із себе на себе,
    із дзеркального пилу на здатну дзеркалити гладь
    ти, тойбічно присутній, голодний на ласку Цербер
    спричиняєш в мені і вчиняєш зі мною. Могла б
    так і жити, як досі, без тебе - Єхидни сину,
    уриватись, де тонко, миритися на ножах...
    Я могла б. Я завчила цю роль у незламно сильну.
    Я могла б... Та не хочу.
    Бо бути без тебе - жах...

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (3)


  44. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.04.30 11:25 ]
    Отже
    я живунеживу чи по той чи по цей бік екрану
    заворожена ним і цією між нами гранню
    і цією між нами міжнамістю знаєш міжсвітом
    міжсезоння пульсує щоразу гучнішим бітом
    я впускаю тримаю насичуюсь видихаю
    так циклічно скільцьований з кожного треку граєш
    про не-нас не-мене голосами чужими і мовами
    я практично повірила світ поєднався змовою
    задля того аби ти ще виник ще стався ще трапився
    так циклічно скільцьований в часу і простору капсулі

    (цей потік в голові не спинити він самопороджений)

    цей процес не зупинить ніхто окрім тебе
    отже

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  45. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.04.30 11:40 ]
    А в середині я...
    А всередині я кричу
    І долоні втискаю в стіни
    Цей делірій стає постійним
    Відкипає від смислу знак
    Позаяк...
    Лікувати мене не годен
    Час по колу пласкому ходить
    Я від тебе стихійний подив
    На скадровану пам'ять вчу
    І мовчу...

    [А всередині я...]

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  46. Серго Сокольник - [ 2017.04.30 00:10 ]
    Танго дороги
    Поцілунку вологого глянцю
    Тендітне торкання...
    Фрази зайві...
    Піддавайся! Танцюємо танці
    П"янкого кохання,
    Ніби в сяйві
    Світла місяця... Дівчинко, хочеш,
    На руки до мене
    Впасти нині?
    Фар зустрічних фіксуючий розчерк...
    Бажання шалене
    У машині...
    Ліхтарів стоголовистих очі
    Лякливо втікають
    В морок ночі...
    Просто зараз у мороці хочеш
    Поринем до раю?
    Знаю- хочеш...
    Сплине ніч, нам дарована Богом,
    Оман міражами
    Зблисне ранок...
    Ми станцюємо ТАНГО ДОРОГИ,
    З"єднавшись губами
    Наостанок.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117043000240


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  47. Олександр Сушко - [ 2017.04.29 21:37 ]
    Око
    Воно тебе просвердлює наскрізь
    У душу зазираючи глибОко.
    Бажає, аби швидше удавивсь -
    Тобі несите, завидюще око.

    Аби тебе покинула жона,
    Добро покрали та згоріла хата.
    Аби вселився в душу сатана
    Та мордував у будні та у свята.

    Аби довіку не було грошви,
    До Господа пішов раніше сроку.
    Пильнуйте, любі друзі, аби ви
    Собі такого не надбали ока.

    28.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  48. Володимир Бойко - [ 2017.04.29 21:31 ]
    Поети (переклад з Олександра Блока)
    За містом постав чудернацький квартал
    У місці багнистім, пустельнім.
    Жили там поети і кожен стрічав
    Колегу із усміхом зверхнім.

    Даремно і день сонцесяйний вставав
    Над цим сумовитим болотом;
    Бо кожен із мешканців тільки і знав –
    Вино і безтямну роботу.

    У дружбі клялись, напиваючись впень,
    Базікали п'яно й цинічно.
    На ранок їх рвало. Затим цілий день
    Вершили свій труд поетичний.

    Надвечір вилазили з будок, як пси,
    Дивились, як море горіло.
    І кожній зустрічній злотавій косі
    Втішались дотепно і вміло.

    Розніжившись, снили про вік золотий,
    Кляли видавців одностайно.
    Крізь сльози всміхалися квіткці малій,
    Хмаринці в блакиті безкрайній.

    Так жили поети. Не гірше, ніж ти
    Шановний читачу, мій друже
    Не гірш обивательської суєти,
    Твоєї мілкої калюжі.

    Ні, любий читачу, мій критик сліпий,
    Бо є у поета, одначе,
    Хмаринки, і коси, і вік золотий,
    А ти цього навіть не бачиш.

    Радієш собі і дружині своїй,
    Та ще конституції куцій,
    А ось у поета – всесвітній запій,
    І мало йому конституцій.

    Нехай я помру, під парканом, як пес,
    Хай доля у землю втоптала,
    Я вірю: то бог мене снігом заніс,
    То хуга меня цілувала!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (4)


  49. Нінель Новікова - [ 2017.04.29 17:35 ]
    Марина Цветаева Сергею Эфрону... Перевод
    Нінель Новікова

    Переклад з російської мови

    С. Е. ( Сергію Ефрону)

    Я з викликом ношу його кільце!
    –У Вічності – жона, не по бумагах!
    Його вузьке, загострене лице,
    Неначе шпага.

    Безмовний рот, що кутиками вниз.
    І болісно-розкішні, горді брови.
    Трагічно у роду його злились
    Дві древні крові.

    Тонкий, як віти юних яворів.
    Чудові очі – марні і безмірні! –
    Під крилами розкинутості брів –
    Дві прірви.

    В його особі лицарям усім
    Я вірна – вам, хто помирав без страху!
    Такі – в фатальні грозові часи
    Складали станси – та ішли на плаху.

    29.04.2017



    Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:

    С. Э.

    Я с вызовом ношу его кольцо! –
    Да, в Вечности жена, не на бумаге! –
    Чрезмерно узкое его лицо
    Подобно шпаге.

    Безмолвен рот его, углами вниз,
    Мучительно- великолепны брови.
    В его лице трагически слились
    Две древних крови.

    Он тонок первой тонкостью ветвей.
    Его глаза – прекрасно-бесполезны! –
    Под крыльями раскинутых бровей –
    Две бездны.

    В его лице я рыцарству верна.
    –Всем вам, кто жил и умирал без страху! –
    Такие – в роковые времена –
    Слагают стансы и идут на плаху.

    03.06.1914


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (10)


  50. Данчак Надія Мартинова - [ 2017.04.29 12:27 ]
    СВОЯ ЗЕМЛЯ
    Надежда Мартынова Данчак
    СВОЯ ЗЕМЛЯ

    Чи є у світі щось миліше,
    Чим рідний КРАЙ, своя Земля,
    І чисті води, пісні солов*я.
    Душею прикипів до рідної Землі,
    Де вся твоя сім*я, діди, бабусі,
    Це все твоє рідне і близьке,
    Чужого нам не треба, хай тільки все своє…
    Радіють діти, онуки бігали свої,
    І раді були всі на батьківській землі,
    Що соловей співає,гудуть джмелі,
    І сонце сяє, теплом всіх зігріває –
    Це РАЙ на рідній матінці Землі.


    © Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2017
    Свидетельство о публикации №117013004650


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (4.88)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   556   557   558   559   560   561   562   563   564   ...   1855