Будяк, драпак, кальобух бризг...
І остюка прилипки гострі
І непролазний ніким хмиз
І тут, і там, на високості…
А ще окоп, бліндаж, трофей…
Той штик без імені… з очима
І крик сови усіх смертей
І сухе листя замість «Прими»…
А дома: - ой-йо-йо-йо-йой…
І де ж ото тебе носило?
І грізно вигукнуть: - Ковбой,
Біжи і змий! Дивись, щоб з милом…
17.02.2017.

Коли поміж нами скінчаться історії –
Давай-но вигадаємо нові,
Цікаві тобі, цікаві мені,
чи створимо теорію,
одним нам зрозумілу,
то як? До діла?
Так? Чи ні?
Я буду твоєю музикою,
Ти будеш моїм піано,
Дивися, зашарілася,
І запалав рум’янець.
Я іншою не стану.
Я буду лунати нотами,
Сонетами, акордами,
І розбавляти твій ефір,
Манити, забавляти,
В тобі живий той лютий звір,
Вінок із рути-мяти
Плестиму, щоб він краще спав,
Тоді лиш на свободу,
Коли серед усіх підстав –
Лиш пристрасть верховодить!

Смак кави надто гіркий, але чесний і справжній,
Йому не потрібно вгинатись під чай, а чи сік,
Смак кави – тверезий, насичений, і переважно
Йому віддаю перше місце з вподобань своїх.

На дні осіда горизонтом спустошена гуща,
Що смак віддавала окропові, бавилась ним,
Смак кави триватиме довго, стійкий, невмирущий,
Мені так комфортно і солодко з ним.

Нема несмачної, є кава жорстка, як і люди,
Розбавлю зазвичай таку я смачним молоком,
І цукру на денці, сьогодні хай солодко буде.
А душу чиюсь я зігрію серденька теплом.

Накануне он приснился… Что ж теперь?
Приоткрыть роллеты неба в прошлое?
На столе, тоской наполненный, фужер,
За окном зимы холодной крошево.
Не ждала, прости! Джоконда тех времен
не смогла бы скрыть улыбку тайную.
Возмужал...В смятении...С цветами он,
и как прежде, пахнет свежей мятою.
За растерянной улыбкой грусти тень
(мой скиталец прячет душу в проруби).
Где не увядает нежности сирень,
на балконе чувств воркуют голуби!
Снова громко говорит про Эверест,
изумруды северные. Даль моя!
Никогда бы не снесла свой тяжкий крест
сквозь пургу, пустыню ожидания,
если б не любила. Сердцем не божись!
Не болит, не стонет, молча молится.
Мой рассвет, закат, затерянная жизнь,
не прикрытая слеза на пол-лица.

2017 г.

А що той світ, в якому ходиш ти?
А що той рух, що обертає зорі?
Бог залишив безсмертя самоти,
а люд на колотнечу вічно хворий.

Позбавлені бентеги і сум’ять,
ідуть угору не господні діти –
уміють жити на звитяжні п’ять,
у соромі ненавчені горіти.

Усі віки ідуть в ура-похід
і міріади зоряних імперій
сумують срібно, дивлячись услід,
як витікає сонце із артерій.

Бог заповів покуту і любов,
але убогі стільки натворили,
що сам Господь стіну б не обійшов,
якою небо від землі відгородили…

У хащах блуду Істини нема,
в юрбі суєт слабіє перше Слово.
А може, це розпука і зима
зустрілися у думах випадково?...

17.02.2017

Мій світанковий краю, рідний, милий!
До тебе я всім серденьком горнусь,
Там, де босоніж ми колись ходили,
Березові гаї давно ростуть.

Я навесні сюди прибути хочу,
Відчути соку ледь солодкий смак.
Моя земля родюча, край праотчий!
Мені тебе вже не забуть ніяк.

А влітку я суницями смакую,
Нап"юсь цілющої води із джерела,
Відвідаю також хатину тую,
Де моя юність мальвою цвіла.

Та восени в саду медові груші
Збиратиму, жоржин букет нарву,
І спомином вони наповнять душу,
Немов матусю бачу я живу.

Яка садила їх, плекала ніжно,
Вони цвіли до пізньої пори,
Вогонь їх пелюсточків аж горить,
Поки не заморозить,не засніжить.

І взимку я тут прагну побувати,
Постою під калиновим кущем,
Знову вона захоче пригощати
Змерзлими ягідками, наче джем.

Знайду під снігом листячко барвінку
Зелене, мов ялинка на межі.
Ти трішки почекай, я ще приїду,
Бо ці місця для мене не чужі.

2017 р.

Здається я не можу побороти страх
І відпустити гнів, що розум полонив
У дзеркалі сльозу побачити в очах
Яку в неволі масок вміло заточив

Порвати нитку із клубка брехні
Заплутаний потік назавжди припинити
Знайти, на дотик, сяйво в темноті
Любов’ю вічною недугу залічити

І що ж таке любов, у чому її суть?
Вмістилище єдиної душі у серці?
Великий дар, можливо самосуд?
Чи тільки нота в Божому оркестрі?

Зберігши образ, в маревах і снах
Як відголосок чистого натхнення
Моя недуга, панацея, мій свободи птах
Не погуби, а стань дорогою спасення

Загублений, окутав вир перипетій,
Кругом бушує буревій
Серед стихій
Ти лиш всі спогади й думки мої розвій
Перегорни, зміни, зітри, розбий
Лише не стій, лише не стій…
14.02.2017

Любовним розпалена шалом,
Хмільна від любовних утіх,
Мені ти нагадуєш мало
Принцесу ілюзій моїх.

Ти без макіяжу і гриму
Вже до невпізнання не та,
Здаються фатально гіркими
Солодкі, як спомин, уста.

Тьмяніють тернові зіниці
Згасаючим присмерком дня...

А, може, назавтра у снах
Мені ти колишня наснишся.

Душа віршами співає щодень,
Під тиху музику крапель дощу,
Дихаю, але не відчуваю легень,
Хоча кохання з легкістю впущу.

Бо ти повітря мого земного раю,
Велика частинка мене самої,
Я в почуттях як в вогні згораю,
Хочу бути завжди лиш з тобою.

Щоб насолода потекла по венах,
Обпекла багряними почуттями,
Дотиком крила заклала все у генах,
Щоб ми кохали палко, до нестями.

І вслід за болем щоб прийшла любов,
Черпала світанки з сонних очей,
Тіло щоб здригалось від розмов,
А поцілунки не покидали плечей.

Тільки ти не бійся, я завжди з тобою,
Ніжно торкаюсь усміхнених вуст,
Захищаю від образ, самотності і болю,
Від думок, які жадають лиш розпуст.

І тоді лиш кохання буде нашим трофеєм,
Як зіллються закохані серця воєдино,
Почуття впадуть у душі цілющим єлеєм,
І ми будемо кохати завжди і безупинно...

16.02.17

Я йду по нитці вулицями міста,
Туди, де серце завмирає назавжди,
Де квітнуть п`ятилисники біди,
І люди їх збирають у намиста.

Там був мій дім, та вже його немає.
У темних вікнах тіні й вороги.
Оця пелюстка - холод і сніги,
А ця - північний вітер насилає.

Я йду скізь ніч, скрізь сни і зорепади,
Чекаючи, що попіл оживе.
Мов та рибина, що на смерть пливе,
Шукаючи спочинку і відради.

Ну, ось і все. Останній день неволі.
Бо завтра – на свободу, і без пут.
А згадка про в’язницю-санаторій
Уже сьогодні штрикає: «Забудь!»

Уперше у житті піддався знаді
(дарунок щедрий люблячих дітей).
Путівки в зуби – і немає ради:
Відмовитись – образяться, ачей.

Приїхали... Ще не прийшли до тями –
Одразу в руки присуд – еСКаКа*:
А там – о, заступи нас, Боже правий! –
Масажі, ванни, води… Зір шука –

А де ж розваги, кава, насолода
Від смаку закарпатського вина?
А дзуськи – на тапчан і мов колода
Лежи в озокериті. Засинай

І байдужìй, оглухлий як тетеря,
До всіх принад. Який жорстокий світ! –
Сніданок, чи обід, а чи вечеря –
За графіком. Ще не забаг живіт,

У тебе напихають, як у гуску
(заплачено ж!), – немовби на забій.
А потім ти сопітимеш в подушку
І кендюх розпиратиметься твій.

Забудь усе: горілочки чарчинку,
Дружину, книжку, жах який – гай-гай!
Лиш пам’ятай, що ти не на спочинку –
На оздоровчім курсі. Пам’ятай!

…Читачу, усміхнись (хоч доля правди
В написаному зовсім немала)!
Мені словесні спогади-рулади
Нагадують: «Цих днів не забувай!»

Бо не забути усмішок навкружних,
Ні персоналу ввічливих манер,
Ані опіки юної обслуги,
Ликуй і тішся – ти ж іще не вмер!

Смоктав цілющу воду із бювету,
Не опускав щоденний теренкур**,
Тому ні відбивна, ані котлета
Твоєму не спротивилась смаку.

І на чарчину часу вистачало,
І обрисів дружини не забув,
А до чарчини – ще й домашнє сало:
Хіба ж на нього накладеш табу?

А завтра – повертатимеш додому,
І спогад про оцей розкішний край
Ти забереш. А він забрав утому
Душі і тіла. То ж – не забувай!

16.02.2017 с. Шаян, Закарпаття

***легка мелодійна еротика***

Ніч напнула зірок
Споконівчний казковий шатер.
Глянь у карти таро-
Ти моя одаліска тепер.

Мов солодкий шербет,
Я поволі тебе відіп"ю,
Як уміє поет...
Увійди у оселю мою!

Не забий об поріг
Білі ноги- проекції снів...
Ти сьогодні в шатрі
Танцюватимеш гола мені.

У шандалі свічки
Нам освітять омріяний Рай...
Ти сандалі легкі
І туніку додолу скидай!

Наче шкіра змії,
Переливисте тіло твоє,
Що очами я їм,
Екзотичності шал надає,

І тендітно-тонка,
Наче плющ, що чинару обвив,
В бранзулеті рука,
Цей нестриманий тіла порив,

На моєму плечі
Нагородою Шаха лежить.
Ми удвох уночі
Помремо і повернемось жить...

В переплЕтенні тіл
Мов орнамент на килимі-ми...
...це одвіку віків
Називається щастям людьми.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117021601236

Летіли в неоновий світ
сніжинки блакитні й рожеві…

Вустами, терпкими од бід,
шепчу золотавому дневі:
намрій мені снігу, намар
морозного подиху,
хрусту.

…Засмучена квітка-зима
гойдає останню пелюстку.

16.02.2017

Слова не убивають,
аж поки не почую,
який то я ніякий і лихий.
А що душа? Чекає,
коли почимчикую
у інший край далекий і близький.

Украдене у себе
уже не має краю.
Але до середини досягли.
Радійте, що у небі
ніхто не запитає,
в якому світі іноді жили.

Усе тече ...в минуле,
де і його – немає,
і не рятує скеля у біді.
Трухлявіє у мулі
мій човен і линяє
вітрило біле у мутній воді.

                              08.02.2017

у кав'ярні ще й попит на кисень…
і самотність, як скисле вино…
в мертвій тиші і миша не пискне…
о четвертій під ранок кіно…
брехлонавти дібрались в дрібнички:
обнімають й цілують в засос
день за днем - просинаєшся, звичка…
наче в зграї один серед ос…
граномет би? чи просто мачету …
і піти, хай там що, на прорив
Із церков, сінаґоґ і мечетей
майоріють все ті прапори…
а з війни не вертаються дітки
і тріпоче норд-вест на щоглі
щоб дібратись, туди, треба вміти
і зусилля причин чималі…
2017. 16.02.

1

Отож, йдемо... Лісоповали тем,
Дискусії про заполоч і вату,
Буяння звітів, жмутки хризантем.
Вицокують обцаси... дублікати.

Сивуху підливають у бульйон,
Натравлюють на шістку одиницю.
Ви цмульте ласо, мафія мільйон
Вкладає у всесвітню моровицю.

"...та я б!" - пишіть-мережте. Кулаком
Збивайте хвилі, ручечку шухляди.
Вівця бреде за хижим вожаком.
Чорти наобіцяли чоколяди.

Цвенькочуть кулі... Гори костомах.
Метаморфози пельок, апетитів.
І павуки, і мушки при чинах.
А ми до серця руку гордовито...

2

Здружилися акула, щука, сом.
Офарблене циноброю болото.
Зійди на всіх, божественна ясо!
Ти провела крізь млу-непевність Лота...


2017

Тебе немає
в цім оповіданні, -
будиночку
обідраних шпалер,
та я тобі
освідчуюсь в коханні,
байдуУже,
що один із нас помер.
Що на столі
пусті пляшки і смІття,
гидота задумів,
надій і покаянь,
а за вікном
гойда пожовкле віття,
і час минув
непроханих
бажань.

Не втішай щодня мене,
Як малу дитину, –
Тим, що скоро біль мине,
А жура відхлине.
Бо не в них печалі суть
І жалів щоденних, –
Не дає мені заснуть
Світлий образ нені.
Ні на мить не полиша
Не гірка осмута,
А матусина душа,
Що в моїй присутня.
Мов жаринка припеклась
Там насподі, скраю, –
І принадністю тепла
Сина зігріває...
16.02 17

Як тече вода… Як горить огонь…
Утікає час із земних долонь.

У пісок вода, а огонь у дим.
Попелясте дно і життя під ним.

Але ж є любов… і кохання є.
Хочеш порівну? Забирай своє...

Опустилась ніч, ходить під вікном –
місяць-оберіг сяє над селом.

А над містом тло з руху і тепла,
мурашиний сон і нічні діла.

А над лісом плач – то кричить пуга,
туманіє жах і не спить яга.

А над полем тиш і зірковий пес
озирає світ з висоти небес.

Та минає ніч – суєта суєт,
і маліє пал, а за ним поет.

Як тече вода, як горить огонь –
думи для очей із жаги безсонь.

Наче й воля є… і свобода є,
тільки час-пияк сурогат не п’є…

Утікає десь, як огонь-вода.
Залишає хміль – горе не біда…

15.02.2017

В лісі біло ще.
Аж туди тебе ведуть
заячі сліди.

Вже ж і Стрітення —
(чуєш «дзень» краплин з дахів?)
прапоганський день.

(15 лютого 2017)

Мовчіть про війну. Зачекалися лодій.
В драконову пащу пірнуло дитя.
Добро проростає вишнево насподі.
За хвилю - у безвіч. Сурмлять відплиття...

Трамбуйте гризоти. Заходьте попарно.
Лишайте на суші ненатлих божків.
Авжеж, катаклізми, спинятися марно.
Наївні ягнята, куниці прудкі.

Усім би місцинки та рідної мови...
Грудки позамотуйте міцно в єдваб.
Ви ж бачили Герніку... Рвали закови...
Нові панорами і... мегамасштаб.

Віршуймо про шквали, крохмальне затишшя.
Заморські пишноти, фортечні вали.
Нові літописці на ідиш опишуть
Принади опілля, сумоту Сули.

Надщерблені зуби дракониська - мідні.
А нам бовваніло широке вікно...
Горять целулоїдні пупси безрідні,
Тасуються карти, квитки, доміно...

Ява-божевільня. Стобуйні палати,
Холодні ремзали, танцполи... Церкви...
Скорботно німує зневажена мати.
Халепу міняли на ящик халви...

Звивають кублоїди-брехні вовчиці.
Душа пеленгує задавнене "sos...".
Модерна дієта - вода і кислиця.
Любові до ближнього апофеоз.


2017

Іще один крок назад -
в задвер'я чи завіконня.
Бо пан цей тобі не рад -
ти ж бідна нічийна доня!

Ще й, бач, он прийшла сама
до світелка дотулитись,
а місця тобі нема
у цій пишноглядній свиті.

І встромлюються мечі
у серце твоє і груди,
та зойки твої ні в чім
і спуску тобі не буде!

Бо й пані оця ясна
(насправді темніша ночі)
тебе до самого дна
чомусь опустити хоче.

А ти, наче те маля,
виблимуєш лиш очима,
допоки двигтить земля
ненависно за плечима.

Розводиш руками, ба -
нічого не розумієш...
А в тебе летить ганьба,
ще й славу чоренну сіє.

І слово стає не в лад,
стривожує безбороння...
Вступаєшся, крок назад -
в задвер'я, у завіконня...

31.01.17 р.

Война. Зачем? Кому же сколько крови?
Из-за кого страдает ся земля?
Когда тот наиграется уж вдоваль.
Погибнет Украина - мать моя.

Моя родная мамочка, угаснет,
В ее глазах такой наивный свет.
Что нынче происходит, то ужасно..
Запутались мы в браконьерску сеть

Мы выстоим, мы сможем. Не напрасно
Отдали жизнь свою, за честь, бойцы
Прекрасной Украине, руку к сердцу,
Когда сходились еле те концы.
Когда хотелось на душе согреться.

Ах, родина любимая моя,
Закончится, пройдет все безусловно,
Лишь в памяти рубцом будет война
И Украина будет нам иконой.

Ах, Украина, нам одна судьба.
Мы - твои дети, малыми шагами,
Идем в Европу? - Ты же не слепа.
Стоим, мы неподвижны, словна, камень.

А, кто тебя головушкою в грязь?
Примьеры и министры, презеденты?
А, кто кричал, в итоге, и не спас?
Прости же свой народ в разгар беседы.

Мы выбирая, кто нас поведет
По праведном пути, не долго тлели,
В раздумиях, сейчас, приходим в пот.
Никто дорожки красной не простелит.

Мой славный край, прошу тебя, крепись.
Пока живу я в сердце с Украиной
Не упадем себе мы в самый низ,
Мы любим Украину. Вместе. Сильно!

10.09.16.

Музика

В парку мýзика лунає –
то, либонь, музúка грає.
Але пóслуху не вірте,
краще добре перевірте –
бо музúку, кожен знає,
всі по слýху упізнають.

Послуга

В пóслузі слуга не відмовля –
безвідмовний, Господи прости:
слухає – горить під ним земля,
ждуть – а по слузі і слід простиг.

Удави

Заповзли удáви
у високі трáви,
а як виповзуть – травú,
чи одразу удавú.


Заплив

Як міцний у тебе сон,
І з їством у мирі -
будеш ти як сальцесон
запливати жиром.
- Але ж ні - це все байки!
Буду я купатись
і пірнати, й за буйки
легко запливати!

Замки

Бовваніють зáмки
над усякі рамки,
а у них – секрет- замкú
і собаки, як вовки

Клеймо

Як робота – не лайнó,
клéймо фìрмове клеймó
А як ні - то лáй-но
виріб той негайно.

Плакати

…А на екранах замість лиць – одні живі плакáти,
і як не плáкати, що нìчим душу лікувáти.
Без лìку* вати хочеш туго натовкти у вуха –
ликуй же, туго, політична розквіта порнуха.
Від гóмону того у голові кишать рулади
брехні, а ти чекаєш хоч би вìдгомону правди.
Здоровий глузд у «слуг» ? – давно надії вийшли.
За шкварками услуг я не ходив. А ви - йшли?

* лік – лічба, рахунок

Позолота

Гей, осіння позолóто,
звідки в тебе хист, охота,
що тебе так окриля?
Злото-фарби звідкіля?
– Я по зóлото сусальне
подолала трасу дальню –
пробиралася крізь тéрни
аж до сонечка майстерні!
Щодо хисту – не розмова:
пензликом тернú – й готово!

01-06.02.2017

Зі мною біль, зі мною біль густий,
Він смутком наганяє чорні хмари,
Як завжди відчайлушно день пустий,
Сполохую принад я добрі чвари;

Нема нічого - в мене відібрали
Єдине благо - неба звіток мій.
Сміливцями на просуд людям грали,
Вдоволених не відтворивши мрій;

Зі мною біль тонких теренів злості,
Зі мною біль захопленой землі,
Не прохані, ви, ворожнечі, гості,
Ні совісті у вас, ані жалі;

Я догодить звеличую душі,
Кайданами повівся по облогах,
Налізли в полерай собі кліщі,
Втіливши з себе бога в бичих рогах,
Поклони б'ючі п'яному паші.

16.03.16.

Не всі ще пархаті
у Патріархаті.

2017

Дивним сном мені навіяв берег
Радощі, зненацька, так здалось,
Мерехтіння тополиних серег,
Раптом, підійшов до мене хтось..

Я сиділа, опустивши ноги,
У водойми старого Дніпра,
І, зійшов, з залізної дороги -
Дядько, шепотів: тобі пора.

Із моїм волоссям грався вітер,
Я його ловила, що є мить;
З камінців складала собі літер.
І мені хотілось дуже жить.

Я дивилась в небо: ані хмари
І на хвилях відблиск від тепла,
Сонця, я знайшла лише примари,
На такім безмежнім, небі тла.

28.08.16.

Круть, верть,
пердь!...

2017

Невдовзі зашумить за містом ряст,
І сяде в ноги знову тихий вітер,
Як швидко йде, минає, плине час,
І як багато довелось зтерпіти

Щоби на весну холодом близьким,
До мене в купу закликали жарти,
І мені знов захочеться піти,
І мене буде часом не впізнати..

Мережевом розшиє рукава,
І жайворонок сяде у кімнаті,
Я за столом писатиму слова,
Що душу гріють, і які прокляті

І безліч там порожніх сторінок,
Не бачуть волі - в чашці аромату,
Я знову відступлюсь і зроблю крок,
Руками знову вчеплюся за ґрати!

Молю про себе ніч і слова досить,
Боліти буде досхочу мені,
І матері моєї ллються сльози,
Рідненької Вкраїни по землі..

Тремтить в долонях свічка, догоряє,
Подекуди ще чуються пісні,
Пісні в труну і на весілля, брате,
Щоправда вже не наші голоси.

Тонкі вуста у скривдженої долей,
І матір вона сотні матерям,
Ми - українці, і тому ми горді,
Бо ненечка - вкраїнськая земля!

07.02.17.

Давно забуте йде у небуття.
Не буде вже ніколи той країни,
Де плаче, мов сполохане, дитя.
Довкола, де лежать тепер руїни.

Дитинство нагадай мені казок.
Яких, однак, забулося колосся.
Обірваним десь мариться зв'язок,
Між квітами, що напують волосся.

Щемить у грудях вічна та блакить.
За небокраєм гра веселка в небі.
О, як мені у серденькі болить.
Лишу я почуття довічно в требі.

Моє дитинство линуло, як день.
Пройшов, що повз і поступився ніччю.
Споріднене у тому зірок жмень.
Спокусане занедбанною річчю.

Сумую по торішнім снігі я.
По осені, що дарувала радість.
У відчаї я мало не щодня.
Хай як, але моя це дужа слабість.

13.05.16.

У чому, питаю, сила,
Не в брата питаю - у тебе.
Сказала, у сухожиллях...
Це ж треба, подумав, це ж треба!

Зустрілися у Гоморрі,
Домовились у Содомі…
Не встиг я промовити: «Sorry!»,
Як ти запросила додому.

Включити хотів телевізор –
Там грали «Реал» - «Барселона»...
Ласкава ти пані і хижа -
Втонув у твоєму лоні.

Тоді захотів до вітру
Нестерпно і до знемоги,
Не знаю і досі, як витерпів -
Блудив у небесних чертогах.

Усе шкереберть у домі,
Немов у Далі на картинах,
Ти ставиш не крапку, а кому,
Бажаєш від мене сина.

Бажаєш від мене сина,
А згодом - доньку захочеш,
Вважаєш, я твій мужчина -
І тут вже не кома, а точка.


15.02.17

Горить зоря моя холодна,
У піднебесній вишині.
Вона озватися не годна
Ні словом «так», ні словом «ні».

Вона безтрепетно зоріє
Над перехрестями доріг.
Вона нікого не зігріє,
Ніхто завдати їй не зміг

Ані невтішної печалі,
Ані нестямної жаги...
Будився день. А доля спала...
У душу сипали сніги.

О, знав би я , що так буває,
Коли ішов на той дебют,
Де пишуть – кров’ю і немає
Поета, поки не уб’ють!

Жартуючи, поранять легко
І ніби іншим я воскрес.
А успіх був такий далекий,
Такий непевний інтерес.

Але роки – то Рим, готовий
У шоу масок, сміху, поз
Побачити не гру актора
У смерть, а гибель усерйоз.

Де почуття перемагає
Раба арени, ти – живий.
Але ілюзії немає,
Де подих долі неземний.

                              1997,2017

Краем губ ускользая в сарказм и нелепость,
Задыхаясь в ненужной мирской суете,
Ты торопишься жить, ты надеешься выжить
В заколдованном круге, где "эти" и "те".

Я к тебе прикоснусь во спасенье иль гибель,
Я тебя назову,- как?- не знаю сейчас.
Может, горечь утрат разлетится и сгинет,
Может, так не бывает, но будет для нас.

Только все это дым запоздалой надежды
На развалинах тех, кто не с нами, и ты
Краем губ ускользаешь в далеком и вечном,
Задыхаясь в ненужной мирской суете.

14.02.2017г.

1

Дієсловити! контрабасити!
Скаженів ідеальний шторм...
Поставали курсанти асами.
...виповзали цеглини з форм...

2

Нью-Терпилівку перехилено.
Не рахуй, мандрівниче, цих веж.
Знов пишання надміццю, жилами,
Перманентним гасінням пожеж.

Є набутоньки... щось утрачено.
Кінь троянський. Третейське лоша.
Роззирайся, Ісусе... Не плачемо.
Землетрощі даєм відкоша.


2017

***
Поезія – не тиша і цунамі,
окрилені тобою у політ.
Це інше – тими самими словами,
що інде умирає біля ями
і оживає тисячами літ.

***
І проза має поетичні крила,
і де-не-де поезії краса
у ній – і нагорода, і яса.
Та інде невідомо, що за сила
тебе її отрутою споїла...
Хоча усе диктують небеса.

***
У кожного своя дорога,
а ще й подекуди, до того,
діла великі і малі.
Те має ікла, інше – роги,
а що є гріх в очах у Бога,
ніде не знають на землі.

***
Поети й воїни на варті
оберігають житіє,
яке дрімати не дає.
Але поезія не бартер
за право воїна віддати
деінде і життя своє.

***
Себе готуючи до бою,
не забувай, що кожну мить
війна залякує бідою.
АТО відлунює грозою,
а інде виє і гримить.

***
Оживає лише той, хто у боях
бачить де-не-де і небо голубе,
і своє високе сонце у сльозах.
І карбує наша пам'ять у серцях:
«Він загинув, захищаючи тебе».

                              2017

О ти, життя солодка таємнице!
Нарешті, зрозумілий мені зміст
Бажань, сум’яття, пошуків одвічних,
Щемких пустих надій, палючих сліз.

Ввесь світ шукає тільки лиш любові,
Усіх чуттів веде до неї шлях,
І серце поривається на поклик,
Любові, що керує у віках. (4 рази)

2015



Ah! Sweet mystery of life, at last I've found thee
Ah! at last I know the secret of it all
All the longing, seeking, striving, waiting, yearning
The idle hopes and joy and burning tears that fall.

For 'tis love and love alone the world is seeking
And 'tis love and love alone I’ve waited for
And my heart has heard the answer to its calling
For it is love that rules for evermore. (4 times)

(Lyrics by Rida Johnson Young, music by Victor Herbert, 1910)

(scenes from “Naughty Marietta”, 1935, with Jeanette McDonald and Nelson Eddy)

В задзеркальному Лісі пітьми
Втаємничені Чорні Ворони
Кожну мить, кожну мить, кожну мить
Казку Лісу від Світу хоронять.

І коли ти Казкар Видатний,
Сокровенну закриють завісу
Стукачі, шпигуни, брехуни-
Ті Ворони, господарі Лісу.

Заблукаєш пітьмою стежок,
Що ведуть до сріблястих галявин,
Закуняєш в абзцах книжок,
Що стирчать із ботфортів халяви...

Чи, можливо, інакше... КОНЕКТ
Перерветься, раніше ніж ВИЙДЕШ
На галявину з лісу. І НЕ Т-
(т)и дійдеш. А тебе таки "дІйдуть".

Ти до ПРАВИЛА ПОШУКУ звик?
Як не ти, то на тебе "малява"...
Бо за ФЕЙКОМ ховається НІК-
Всім керуюча Списана Лярва.

Ти шукатимеш, певне, її
ПОЗА МЕЖАМИ?.. Маєш причину,
Бо СОБАЧКУ на цьому ти з"їв
З дивним іменем КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ...


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117021301127

Захочеш – тебе зачарую,
Захочеш – приворожу,
Як згадаєш мене у сує, –
На поміч неждано прийду,
Чудернацькі розвію чари,
Що казати, як їх нема? –
Це Любов, а не примара
У надійний полон взяла.
Я покличу у зорепади,
У високу небесну блакить,
Хто сказав, що Любов – це кара
За незвідану щастя мить?

Дорогою до Закарпаття

Смерековоликі пасма гір
Сивою волічкою увиті
І пливуть у неба Синевир,
Де купають вовну у блакиті.

Латориця-змійка поміж них
Видиха студене шамотіння…
А на схилах – прояви весни :
Скапують зими останки тлінні…

Шаян

Мій уклін, перлинко між перлин
У скарбонці див-дарів природи!
Ти під сонцем вічна. Часу плин
Ледь торкнувся, май, твоєї вроди.

Щедро омиваєш день-у-день
Тіло й дух у царство насолоди:
І нектар твоїх лісів-легень
І цілющі мінеральні води.

Життєдайних струменів рої
У єство усотую. Смиренно
Напуваю-зцілюю свої –
Містом загазовані – легені…

11-13.02.2017 с. Шаян, Закарпаття

И ветер,
в огне сожжённый,
и образ твой –
боль и тлен.
Вхожу в Тебя, –
зАмок тронный,
и гибну,
касаясь колен…

Ти у мені цвітеш, як дивна квітка.
Тендітно ніжать серце пелюстки.
Спиваю щастя - море ціле, ріки,
п'янкі струмки і гойні потічки.

Спиваю неба хвилі неозорі.
І наче небом я стаю сама,
купаючись у таїні любові,
і до її торкаючи крила

Лечу над світом білим, де замети
своє туркочуть змерзлій далині.
А у мені роз'ясненим куплетом
і квіти зацвітають, і пісні.

Ще й пригортають радісне пелюстя
до снігу, до зимового жалю.
Візьму й собі зимі цій посміхнуся,
признаюся, що квітну, що люблю.

Бо ти в мені цвітеш, як дивна квітка -
магнолія, ромашка чи тюльпан...
Спиваю щастя повноводі ріки,
цілі моря, та де там - океан!

28.01.17 р.

Поволі обертаючись, Земля
несе півкулю у весняну ласку,
де в небі чути крики журавля,
що повертає з далечі у казку

своєї благодатної землі
й такої незрадливої печалі,
яка покличе знов у марні дні
його летіти у чужинські далі.

Поволі обертаючись, несе
планета нас по колу часоплину,
і пише хаос гибелі есе,
а вічне заперечує: не згину…

Іще зими феєрія жива,
іще поля затаєні снігами,
іще у піч вітрисько завива
холодними нічними голосами,

але поволі золота зоря,
ота зоря, що нами Сонцем зветься,
теплішає – листки календаря
ведуть у час, коли земля проснеться:

настане день, в якому голоси
і журавля, і неба, і розмаю
зіллються в хор весняної жаги
оновлення надії, долі, краю…

13.02.2017

ОФІРУВАННЯ РАНКУ-СНІГОЦВІТУ

Офірування вранішнього світу –
Лапа́тим снігом пе́ститься земля,
Вальсує небо у зимо́вім квіту
Під тиху музу вітра-скрипаля.

І вікову природа виграє́ сюїту,
Пір’їнки хмар на обрій вистеля,
Й сніжи́нковому тішиться зеніту
Чарі́вна казка – білий цвіт кружля.

Павло Гай-Нижник
13 лютого 2017 р.

Твій сміх бринить дзвіночками конвалій,
А пісня ллється весняним струмком,
Єдиного лише в житті кохаю,
Воно квітує, сповнене добром.

Мов польові волошки - сині очі,
Сонечком сяє усмішка твоя,
В міцних обіймах я втонути хочу,
Неначе в морі ніжності й тепла.

Пестять так лагідно шорсткі твої долоні
Кучері,що русявими були,
А нині вони трішки з сивиною,
Та обіцяєш увесь вік любить.

Для мене прихилити небо ладен
І ясну зірку звідтіля дістать,
Леліять й берегти, немов троянду,
Як ти,такого в світі більш нема.

Щоби кохав мене аж до нестями,
Моєму щастю й успіхам радів.
Горнусь до тебе ластів"ям, коханий,
І моє серце віддане тобі.

2017 р.

За батярським мотивом.

Філіжанка гуцульська – як обрій між пальцями
і громами, й дощами посічений часто.
Хто смакує з такої, той матиме рацію,
бо й гірке неспотворене інколи – щастям.

Басанунка*, зав’язана бантом, – окрасою
вишиванці та горлу, тремкому над ранком…
А поки що тебе ота нічка привласнила,
що її ти вважав за надійну фіранку.

На дубові столи похилилися голови
пранащадків опришків. Розбурхані тіні
напівсонно з чубами зіграють у холиво,**
усміхаючи пащу старого каміна.

Захмелілі не цнотою здавна багатими…
Моложава шинкарка, близнючка негоди,
чи не всіх парубків подивує... трійнятами,***
од яких і гультяй не відмовиться жоден.

2017р.

*Стрічка, яку зав’язують біла коміра вишитої сорочки;
**гра у хованку;
***карпатський посуд з найкращими стравами, до складу якого входять три горщики, з’єднані спільним вухом.

И я, и комната грустны.
Мы так ведь оба не земны.
Растеряны. Неброски ростом.
Нам жизнь в полроста пахнет воском.

Не церковь - нам печаль чужда.
Но вновь душевная нужда
Нас заставляет слушать ритмы
И отбивать их на палитре...

И сюр, и нежная импрессия
Нам тихо окна занавесили...

Стоїть зима й не думає іти,
Все побілила, ніби цвітом вишні…
І я, неначе у роки колишні,
Аж по коліна у снігах отих.

Сосна спустила обважнілі крила
І нахилила голову униз
На віти і на захололий хмиз
Мов барси сніжні раптом навалились.

Поверхня аж загусла, мов сметанка,
Тремтить уся замерзла – без тепла.
Неначе снігова чаклунка – б`янка*
В полон свій безсердечний узяла.
Б`янка – біла (італ.)

11.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
Київ, Національний ботанічний сад ім. Г.Гришка.
ділянка Криму.

Пародія:

Чоло вкривають роси,
Пітніють ноги й руки.
Під пахвами волога…
У ніздрі легко б’є
Душок дезодоранту,
Що вже змішався з потом.
І риба… Мов базаром
З тобою ми йдемо.
Ти не лякайся. Звісно,
У мене все в порядку.
Я не хворію, друже –
Це не туберкульоз!
Це все природно, рідний.
Це фізіологізми.
Це все тобі підказка,
Що я тебе люблю.

есть Бог и Буг. нет святости и злости…
с тобою это было ли, со мной? –

рябинники наведывались в гости,
повадившись на ягоды зимой.
стояли мы среди февральской стужи,
с надеждою и крошками в горсти.

что по зиме сердечной людям нужно? -
своё гнездо, как птице, обрести.
и солнца, разбивающего оземь
холодной боли душащий нарост.

и будет май, и ландыши, и просинь.
и дрозд-рябинник станет певчий дрозд.
и Богово конечно будет с Богом,
а Бугово – останется реке.

рябины уродилось нынче много,
и вот стихи горчат на языке…