ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.02.15 16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.

***
А малорос на вухо не тугий,

Євген Федчук
2026.02.15 15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто

Олена Побийголод
2026.02.15 14:17
Із Леоніда Сергєєва

Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.

Теща:
Що оце?

Тесть:

Борис Костиря
2026.02.15 11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить

Юрій Гундарів
2026.02.15 10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі! В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!» Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур. Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква

Іван Потьомкін
2026.02.14 19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Микола Дудар
2026.02.14 15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…

Ігор Шоха
2026.02.14 11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.

***
А бевзям до душі усе супутнє

Світлана Пирогова
2026.02.14 11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу

Борис Костиря
2026.02.14 11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,

Адель Станіславська
2026.02.14 10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.

Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі

Віктор Кучерук
2026.02.14 07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.

М Менянин
2026.02.13 22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,

Лесь Коваль
2026.02.13 20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не

Артур Курдіновський
2026.02.13 18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,

Юрій Лазірко
2026.02.13 16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється

Юрій Гундарів
2026.02.13 14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок

Пиріжкарня Асорті
2026.02.13 10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року. Місце проведення — Головний офіс Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я

Борис Костиря
2026.02.13 10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…

Віктор Насипаний
2026.02.12 09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?

Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -

Лесь Коваль
2026.02.11 22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Ярослав Чорногуз
2026.02.11 19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Леся Сидорович - [ 2016.06.30 22:47 ]
    У горах (післясмак)
    Я хотіла би вам розказати,
    Як чебрець шаленіє духмяний,
    Як вітри тут ганяють крилато.
    Від повітря гірського йдеш п`яний.

    Я б хотіла…

    Як хотіла би я показати,
    Як Говерла стримить величаво,
    Як сніги майже кольору м`яти
    Освіжають Карпати ночами.

    Не зуміла…

    Так хотіла би вам передати,
    Як на Камені Писанім красно!
    Як там легко від щастя ридати,
    Забуваючи болі дочасно

    Всього тіла.

    Як хотіла б ще раз це відчути!
    Та ні вірші, ні книги й картини
    Не дадуть повноти. Тільки бути
    І ходити там треба людині.

    Затремтіла…

    27.06.16



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  2. Галина Кучеренко - [ 2016.06.30 11:37 ]
    На смерть Василя Сліпака, українця-воїна, одного з найкращих баритонів світу.
    Того, кому плескала французька Опера,
    Хто «дихав» Фаустом і грав Тореадора,
    Убили на Донбасі російські снайпера….
    Можливо, Франція відчує смерть актора…?

    Відколи світ в прадавній Україні,
    Сини за Бάтьківщину битись не цурались,
    Хто вмер за волю - славні і донині,
    Лиш душі воїнів у вирій піднімались.

    В усіх краях у будь-які часи
    Життя для жертви обирає кращих,
    Щоб крок за кроком їхні голоси
    Сумління й душі пробудили наші.

    Слава Героям!!!

    ©29.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  3. Мирон Шагало - [ 2016.06.30 08:44 ]
    Спека (подвійне хокку)
    Млосні видихи
    крізь ліси проціджує
    розпашіла синь.

    Змовкли й вивільги —
    на гілках сидять, осьо,
    з нудами в очах.

    (30 червня 2016)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2016.06.29 23:22 ]
    Літні приморозки
    До осені – рано. На зиму – нізащо
    не хоче до раю ніяке ледащо.
    Марія небесна усіх береже.
    На віники є ще. Нові – вони кращі,
    аби вимітати імення чуже.

    Немає ума і помірної дози.
    Оман і мімози побили морози –
    не буде прощань і немає жалю.
    А літні, весною не витерті сльози,
    засіють напам'ять осінню ріллю.

    На інше, вагоме немає ще сили.
    Змію укусили, й бідою накрило,
    і долю украли старечі літа.
    За що умирали? Опущені крила.
    Герої не ті, і еліта не та.

    Гартуємо волю. Її аромати
    уже не забути, якщо пригадати
    бої, барикади і рубаний лід...
    Зоря зодіаку описує коло,
    і місяць ясний не опалить ніколи
    буяючий білою тогою цвіт.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  5. Михайло Десна - [ 2016.06.29 17:09 ]
    Цікаво, що буде далі?
    Британія пішла.
    Пішла не по-англійськи.
    Не двері грюкнули,
    не грозовий над Лондоном
    влупив у вікна
    фронт.
    Європа чи не та,
    чи гріх оглух
    і збайдужів до віскі…
    Є В Р О Р Е М О Н Т!

    29.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  6. Уляна Яресько - [ 2016.06.29 13:24 ]
    Тобі належу
    Пронизує музика... вабить магічний спів,
    у серці нуртують знову баси гітарні.
    Ти влив мені в душу акорди своїх степів...
    І ми - летимо, під нами - міські кав'ярні.
    Напоєна жаром, палає безмежна вись,
    кладу свій маленький світ на твої рамена.
    Ми - два напівсяйва, що в сонце одне злились,
    ти жив у мені, ти був від початку в генах.
    А що буде потім? - до краю? дотла? без меж?
    Нашле Вій страхи чи Хорс - неземну пожежу?
    Щоб маки цвіли... і волошки в очах - простеж,
    окрилюй мене, бо я вся тобі належу!


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (10)


  7. Володимир Бойко - [ 2016.06.29 12:55 ]
    Основний закон (Післядняконституційне)
    Куди поділася корупція?! –
    Душа сумує і страждає,
    Адже у нашій Конституції
    Статті «корупція» немає.

    Щось не таке в країні діється –
    Ми перетворюємось в «зону».
    Чи то закони профануються,
    Чи живемо не по закону.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (1)


  8. Ігор Шоха - [ 2016.06.29 10:35 ]
    Ознаки дорослого щастя
    Юна феє доросла і боса,
    ще учора були ми малі.
    Як ти вірила, що на покосі
    залишили тебе журавлі.

    Героїне ночей серенади,
    ну які ще у тебе літа?
    На твої соковиті принади
    ще чатує пора золота.

    І лишається мало чекати
    ті мелодії білих ночей,
    і навчишся сама чарувати
    таїною урочих очей.

    Ще почуєш і оди, й поеми.
    І співатимуть їх солов'ї,
    як зігріє Хуан чи Ромео
    неціловані губи твої.

    Нарече і тебе – Маріанна
    чорний лицар на білім коні,
    і смарагди дівочого стану
    не один обійме уві сні.

    І покаєшся, може, у тому.
    Та коли поведе у жита,
    ти повідаєш лише одному,
    що таке ця болюча цнота.

    І по лінії …не Мебіу́са
    за фігурою …не Ліссажу
    цілуватимеш очі і вуса
    і пізнаєш у щастя межу.

    І почуєш ти слово напутнє,
    що фігури і лінії ті
    хай вивчають уже молоді.
    А твоє особисте майбутнє –
    це, – уа! – у колисці почуте,
    і гріхи, що малюють святі.

    1992-2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  9. Вікторія Торон - [ 2016.06.29 00:26 ]
    Дерево в тумані
    Небо дощовите. Сірувата днина.
    Змочений росою килим трав’яний.
    Крізь туман чорніє дерево єдине --
    мовчазний і вірний древній вартовий.

    Прошиває час він, лицар твердокорий.
    Спробуєш вселенський стовбур обхопить –
    радісно відчуєш, як в рослинні пори
    вся душа із тіла звільнено стримить.

    З репано-вогкою чорною корою
    світ також – притихлий, сірий, дощовий.
    І ніхто не скаже, мудрості якої
    дерево в тумані – вічний вартовий.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Герасименко - [ 2016.06.28 13:26 ]
    Повість про поета і шовковицю
    Дивлюся на доспілу я шовковицю
    не тільки з апетитом - із цікавістю
    і черевом, і розумом полізу я,
    порівнюючи дерево й поезію:

    чим гілка вище, тим принади більші,
    чим задум вище, тим сильніші вірші,
    і яскравіші... Ягоди поїв
    і найгарніші, і най, най... Бо їм
    своє життя продовжити в мені.
    Але про них написані пісні,

    чим далі я відходив, тим сумнішали:
    що не поласував я найсмачнішими!

    18.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  11. Лариса Пугачук - [ 2016.06.28 13:59 ]
    ***
    Я знесилена диким вітром –
    він в обійми мене узяв.
    Чую пуп’янок нерозквітлий
    серед скошених перших трав.
    Чи живий цвіт, чи ні – не знаю,
    чи завмер в летаргії - сні.
    Тихе слово у світ злітає –
    наче липи бджолиний спів.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (13)


  12. Мирослав Артимович - [ 2016.06.28 13:40 ]
    ***
    Ганити Конституцію дарма:
    у ній права, свободи – для Людини.
    І є Гарант… Гарантії ж нема…
    Та це не Конституції пухлина…

    28.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (9)


  13. Леся Сидорович - [ 2016.06.27 22:38 ]
    Місто левів
    Обіцяли – буде нині дощ.
    Ще нема. Витає десь у небі.
    Тру бруківку древніх львівських площ,
    Обсервую вулички в потребі

    Увібрати неповторний дух.
    Щоб надовго в пам`яті тримати.
    Набуваюсь. Вловлюю лиш рух -
    Запах кави довго міг тривати…

    Звук живий проник в моє єство -
    То джаз-фест на площі Ринок тішить.
    Хочеш – слухай. Хочеш – пий вино.
    Мить лови! Її не буде більше.

    Люду повно. Липа, як дурна,
    Лиє запах – голова п`яниться.
    Я є ТУТ. Тут Є. І вже нема
    Всього того, що дає журиться.

    Традиційно йду на Вернісаж.
    Вишиванки, камені, кожухи.
    Заньковецька. Опера. Мій час
    У фонтані вмию, а не руки.

    Файно, як ніколи. Щастя є.
    Барви, звуки. Леви гонорові.
    Місто рідне, нині ти моє.
    Де ви там? А я таки у Львові!

    27.06.2016









    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  14. Леся Геник - [ 2016.06.27 21:44 ]
    На перехресті
    На перехресті з'ятрених світів
    запалює вогні нове зачаття,
    допоки день останній не змілів
    занесеним над урвищем розп'яттям

    Спішу до нього ревно навпрошки,
    здираючи до крові згрублу шкіру,
    аби торкнутись Божої руки,
    аби вернути в серце отчу віру.

    І падає з-над обрію зоря
    на янгола невидиму долоню.
    Вимолюю у Господа щодня,
    аби пробачив маловірну доню.

    І душу зрятував од колючок
    чванливих слів розбещеного татя,
    на перехресті з'ятрених думок
    благословив життю нове зачаття.

    24.03.16


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (8)


  15. Марія Дем'янюк - [ 2016.06.27 13:22 ]
    Літньовечорове
    Ми утрьох сьогодні:
    Місяць, я і кіт,
    Що муркоче тихо
    Стародавній міт.
    Місяця кружельце
    Дивиться на нас:
    Чому забарились
    У вечірній час?
    Хмари подушками,
    Ковдрою трава,
    Тиша вечорами,
    Спатоньки пора.
    Позіхає рута,
    Задрімав полин,
    А коту не спиться,
    Марить небом він.
    Раптом зам'яукав
    Дивовижа-кіт:
    У очах зелених
    Місяця відсвіт...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  16. Ігор Шоха - [ 2016.06.27 07:43 ]
    Емоції
    Колись були емоції, а нині
    реакції на доброту і зло.
    Немає де подітися людині,
    аби жури у думці не було.

    Один гальмує, інший жме педалі
    і забуває, що біда лиха.
    Ти із душею, а тебе – подалі.
    І ти ідеш подалі од гріха.

    Ти апелюєш, – схаменися, сину,
    одумайся і не карай сусід...
    Ну, а воно тобі – ножа у спину,
    бо хоче пити-їсти людоїд.

    Ми їм уже годили у союзі
    і потакали по усій землі...
    А, може, досить, наші любі друзі?
    А, може, охолоньте, москалі?

    У кожного на істину є право,
    але її немає у собак.
    Тому за нашу історичну славу
    ще шаленіє лютістю русак.

    Емоції! І забувають люди,
    що у раю не водяться верблюди,
    а на землі парафія така,
    що іноді не варта п'ятака.
    Не вистачає бісеру. І всюди –
    емоції реакції совка.

    06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (3)


  17. Ігор Шоха - [ 2016.06.27 07:44 ]
    Дерева як люди
    Виринає силует осики
    у оазі буйної лози.
    І такий пейзаж цей український,
    що і на утримати сльози.

    Лепеха, занесена із Криму
    певно, що у дзьобі журавля –
    символ Трійці і чи не єдиний
    оберіг од зайди-москаля.

    Де-не-де гойдаються берези.
    Вигнались у небо ясени.
    Згадують акації – Одесу...
    Є і верби. Журяться вони.

    І одна, як сирота, соснина
    забуває згарища свої:
    і бори-діброви, і гаї,
    і сокиру у руці людини,
    що явилась у лиху годину
    викорінювати рід її.

    06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2016.06.27 00:03 ]
    Враження
    Як же на природі добре, Боже!
    (Комарі лиш поїдом їдять).
    Тут ніщо тебе не потривожить,
    З неба зійде Божа благодать.

    Тут купання дике щастям дише,
    Гай в обіймах сутінок завмер.
    Тільки зрідка рве смеркання тишу,
    По воді б'ючи хвостом, бобер.

    Стрекотіння жаб, їх перегуки –
    Ніби мерехтіння голосів.
    Мовби українським Чингачгуком
    Над водою дуб старий висів!

    24.06.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
    Київщина, Конча Озерна, на крузі.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  19. Вікторія Торон - [ 2016.06.27 00:01 ]
    Хоч дивне
    Хоч дивне, але кращого не буде
    побічного немріяного щастя,
    ніж те, що ми вже маєм. До остуди
    обставинами, відстанями, часом

    нас приведе чуже холодне «завтра»,
    якого я навчилася боятись.
    Не заглядаймо в нього, бо не варто
    від нього нам дарунків сподіватись.

    Любім «сьогодні», навіть як печалі
    майбутнього заповнять нотні стани.
    Можливо, як не думати : «Що далі?»,
    воно про нас забуде й не настане?

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  20. Ігор Шоха - [ 2016.06.26 21:46 ]
    Поезійні версти
    Повернуло життя на собаче
    і старече біда стереже.
    Та не вию, не ту́жу, не плачу,
    що до осені близько уже.

    Бо і пісня уже не зігріє
    і не вигоїть рани сонет,
    як немає у серці надії
    доживати, як вміє, поет.

    І не буде відомо нікому,
    що веде у поезію ту,
    і чого повертаю додому
    пішака на останню версту?

    О мої віршомовні поети,
    мотивація є. В колії,
    по дорозі у шати її,
    де не ходять відомі і метри,
    на дузі із п'яти кілометрів
    я верстаю рядочки свої.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  21. Анна Віталія Палій - [ 2016.06.26 18:56 ]
    Евтерпа
    Босі стопи. Біля ніг – сувій.
    У вінку трояндовім рожевім.
    А на сукні блідо-голубій
    Зелень мирту – дотиком. Уже вам
    Флейта вигаптовує слова
    Голосом довірливо-вольготним.
    Дама – в масці. Тенькнула стріла,
    Ще й не встиг я запитати: – Хто ти? –
    Підкосило ноги на поріг.
    Серце, що затіпало, затерпло.
    – Хто ти, ангел? А чи, може, гріх? –
    Подорожня мовила: – Евтерпа.
    – Забрела з язичництва до нас,
    Щоби час забрати і надії?
    Я в який спіткнувся перелаз? –
    І Евтерпа мовила: – Ти мріяв.
    Пий нектар. – І чашу подає.
    Я припав до неї, як у спрагу.
    Захмелів, аж сонячно стає.
    – То таки нектар, чи, може, брага? –
    Усміхнулась. Узяла сувій.
    Скрикнув я: – Не йди! Не йди, благаю.
    – Я з тобою. В серці й голові.
    Але більше часу тут не згаю. –
    Відійшла. Подякувати їй?
    – Я прошу амброзії, Евтерпо!
    О, залиш і флейту, і сувій!
    Твій відхід болючий і нестерпний.
    Запроси до мене ще й Пейто! –
    Їй услід кричав, чи то молився.
    І вона оглянулась: – Ато
    Більше не писатимеш? Дивися,
    Бо тоді вже точно не прийду. –
    Затремтіли руки і на лихо
    Чи на щастя, яблуні в саду
    Що розцвів, світили тихо-тихо
    На довкіл духмяні ліхтарі.
    Віти розгойдав грайливий вітер,
    Сонце закрутило угорі
    Ранок, що всміхнувся білим цвітом.
    А тендітний жовтий силует
    У вікні навпроти – іншим небом
    Вибарвили строфи. Я – поет!
    Намалюю світ новий для тебе,
    Дівчино у сукні золотій,
    Вибудую замок біля моря.
    Оспіваю погляд милий твій,
    Згин і уст, і брів, бо тим, хто творить,
    Усміхнувся Бог і Сам навча.
    Яблунева віхола, дівча,
    Й день весняний у мені говорять.
    20.06.2016.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.47) | "Майстерень" 5.75 (5.48)
    Коментарі: (11)


  22. Ігор Шоха - [ 2016.06.26 17:42 ]
    Аніме у форматі 3D
    Падає небо на трави шовкові.
    Сіє акація білі дощі
    на неозорі поля полинові.
    Сипле перлини гроза вечорова.
    Свічами сяють гаї і кущі.

    Поза горою – півколо веселки –
    воду черпає коромисло дня.
    А за оборою пхає щеня
    і на коняку сідає Омелько.
    Трохи хитається. Пив – на коня.

    Чується цокіт копит за водою.
    І озиваються скраю села
    нерівномірні удари луною.
    Цапа Омельчиха б’є коцюбою,
    а мужики «забивають козла».

    Доню гукає налякана мама.
    Ось і вона. І несе рогозу
    у пелені. Зачиняється брама
    і у дворі починається драма –
    доять обоє брикливу козу.

    Сива бабуся із білої хати
    опочиває на призьбі рудій.
    Біля ворини, де трісок багато,
    крицею кіски орудує тато –
    фуркало теше Олесі малій.

    Сонце сідає за обрії поля.
    Сонний гарбуз обіймає патик.
    Баба куняє. Буяє красоля…
    А на городі гуляє квасоля,
    в’яне цибуля і сохне часник.

    Пахне аптекою біля стодоли,
    де тютюнові ростуть лопухи.
    Чути із печі, – кахи, та кахи…
    За осоко́рами ходять по колу
    у хороводі малі дітлахи.

    Як же ідилію цю не любити?
    Он і Омелько іде навмання
    і випиває горня на коня.

    Чути вечірню. І, чисто умиті,
    іконостаси і дереворити
    зирять із раю минулого дня.

    1994-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  23. Вікторія Торон - [ 2016.06.26 00:00 ]
    Мости історії
    Зариті в мох історії мости --
    провалені, щербаті, непрохідні...
    Як сторожко доводиться брести,
    зриваючись, в туманному сновидді,
    і мотузяний поручень в руці
    стискати гулом пальців побілілих!
    У спину -- віддих втомлених бійців,
    колись живих, навіки вже зомлілих.

    Вогке коняче пирхання і біг,
    тремтячі крупи в пінних білих клаптях...
    О порохи нелічених доріг —
    утомленого людства сіре плаття!
    Напівживі обірвані мости
    на кожнім метрі з’єднують з минулим,
    і легко провалитись у світи,
    над часом переходячи заснулим --

    туди, де вже давно тебе нема,
    лише луна обірвана — від інших.
    На камені — розмиті письмена
    і слід меча — в тужній останній ніші.
    Несамовитий вершника політ —
    застерегти когось від небезпеки,
    століттями давно затертий слід,
    відчайний крик -- загублений, далекий!

    Вони живуть -- невидимі мости —
    занедбані, зруйновані, забуті.
    Один у одний вкладені світи
    на кожному життєвому розпутті.
    Їм байдуже до часу і до нас —
    чи ми про них згадаєм і оціним.
    В глибинах переховує їх час,
    в ущелинах під небом буйно-синім.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Володимир Бойко - [ 2016.06.26 00:39 ]
    Старость
    Идет-бредет какая-то бабуля,
    А вы ее насмешкой злой кольнули.
    Зачем напрасно старость обижать, –
    Ведь никому ее не миновать.

    Ей, может, жить уже совсем немного,
    Она давно о смерти молит бога,
    И каждый день плетется наугад,
    Одной тропинкой много лет подряд.

    Когда-то бабка девушкой была,
    Когда-то красота ее цвела,
    И чьи-то руки пылко, неумело
    Ласкали жизнерадостное тело.

    Она любила, счастлива была,
    Но вот весна и молодость прошла,
    Чужое тело ноет и болит,
    Согнул в дугу дряной радикулит.

    И мы свое когда-то отпоем,
    Отлюбим, отстрадаем, отживем,
    Другие поколения придут,
    И нас раскритикуют, осмеют.

    И вот тогда, о чем-то попросив
    Того, кто будет молод и красив,
    Услышим оскорбительный ответ:
    «Чего пристал, вали отсюда, дед!».

    1976


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (3)


  25. Іван Потьомкін - [ 2016.06.25 21:16 ]
    ***
    «Отакої ти співаєш?..
    А хотів жениться...
    Та тобі згодиться, бачу,
    Будь-яка спідниця.
    Не така моя сестра,
    Аби стать за втіху,
    Бо для тебе і кохання –
    Щось близьке до сміху.
    Якщо так, то пошукай
    Когось із дурніших,
    А до нашого подвір’я
    Не навідуйсь більше».



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (3)


  26. Нінель Новікова - [ 2016.06.25 16:52 ]
    Крымское урочище*
    (На даче у сына)

    Здесь Самара** с Днепром
    повстречались когда-то,
    Раздвигая зеленых лугов берега.
    Приднепровье, что рыбой издавна богато,
    Не ступала сюда террориста нога!

    Стрекотали весь день скандалистки-сороки,
    Сосны тихо скрипели с утра на ветру,
    Трясогузкам с гнездом столько дел и мороки!
    Как гусары, удОды брели по двору.

    А невидимый филин смеялся и плакал,
    Что мне сердце пронзил тощий розовый*** кот,
    Положив мне на плечи изящные лапы,
    Он в глаза заглянул и неплохо живет!

    Во дворе настоящие райские кУщи –
    Ослепительных роз водопады свои
    Распускают кусты все шикарней и гуще!
    Серенады любви им поют соловьи…

    Строй экзотики южной в симметрии строгой,
    Но свое, есть свое – мне милее оно:
    Утром юная вишенка, душу растрогав,
    Протянула мне ягоды прямо в окно!

    И от солнечных ласк зарумянились щечки
    У зеленых плодов молодых абрикос.
    Вылез еж из кустов – я здесь главный и точка!
    По делам побежал, что-то хрюкая в нос…

    Вот огромный бассейн с голубою водою,
    Чистотою хрустальною манит в себя…
    Здесь мой сын все руками своими построил,
    Эту землю, семью и природу любя!

    Жизнь семейная может быть трудной и зыбкой,
    Но немало воды из Днепра утекло,
    А невесточка светлой своею улыбкой
    В это гнездышко вносит добро и тепло!

    15.06.2016

    *Крымское урочище – дачный кооператив под Днепропетровском
    ** Самара – река, впадающая в р. Днепр в Приднепровском районе
    ***Розовый кот – удивительно нежный окрас
    беспородного дачного кота


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Герасименко - [ 2016.06.25 05:51 ]
    I до і після гарного дощу
    До

    Неначе сонце шлях стелило,
    яким думки гіркі повзли.
    І клен з долонями в щілинах,
    і ми були на небо злі.

    Пересихали Псел і Ворскла,
    було зело ледь-ледь живим.
    А клен ховав долоні в зморшках
    і роздратовано шумів.

    Після

    Неначе добрий дощ украв шлях,
    яким неспинно сумнів плив,
    і зрозумів я: ти - найкраща,
    і задзвенів твій срібний спів!

    Неначе добрий дощ украв шлях,
    яким до нас текла печаль...
    А клен сушив долоні в краплях
    і задоволено мовчав.

    22-28.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  28. Лариса Пугачук - [ 2016.06.24 23:30 ]
    Нести життя у два крила...
    … Кохання хочу літепла,
    Від пристрастей тонкого болю.
    Щоб ми сплелись, мов ковила,
    Десь у степу, у дикім полі.

    … Щоб вітер вив, імла повзла,
    А ми - стояли нерушимо,
    І душі наші до вершини
    Життя несли у два крила.

    … Щоб зорі обрієм пливли,
    А потім - в ніч сльозами впали.
    Я знаю, що давно колись -
    Всі так жили. І так кохали.

    02.10.2015


    Оригинал
    Светлана Мамрега (г. Белгород)

    … И нежной хочется любви,
    Животной страсти, чуткой боли –
    Чтоб мы срослись, как ковыли, –
    В степи глухой, в пустынном поле.

    … Чтоб ветер выл, мела пурга,
    А мы стояли – корень в корень –
    Душой и сердцем – небу вровень,
    Слагая жизнь свою в стога!

    … Чтоб плакал звёздами закат –
    А звёзды плыли… плыли… плыли…
    Я знаю – много лет назад –
    Так люди жили. И любили.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  29. Лариса Пугачук - [ 2016.06.24 23:08 ]
    Cимфония жизни
    Я в белесом дыму задыхался и падал устало...
    И не ждал ничего - и не думал, что вновь оживу.
    Но симфония жизни в усталых висках зазвучала -
    Как же вовремя Вы рассекли снов моих глубину.

    Вы летели... молчали... и только дрожащие губы
    Еле слышно шептали запретную мантру любви.
    Я застыл... знал уже - эта буря погубит.
    И себе - отойди, оборви, отпусти, не зови...

    Но сквозь чащу ресниц, нежно-хрупких, как тонкие стебли,
    Сорвались мы в бездонность слияния пристальных глаз.
    ...Бесконечности ветер летал и ласкал, не колеблясь,
    И дрожащие губы и кожи манящий атлас.

    31.07.2015


    Оригінал
    Вiктор Остапчук

    На гарячих щоках починається неодходимiсть...
    То не даль, то не обрiй, не слiд у вологiм диму.
    То стинання глибин.
    Ви так вчасно менi народились.
    Я вже думав - себе пересохлого не пiднiму.
    Ви летiли й мовчали.
    I тiльки схвильованi губи
    видавали загнуздану, стаєну вашу красу.
    Я зарiкся - то буря, то кара, то згуба!..
    Не торкну, не вiдкрию, не втримаю, не донесу...
    Та крiзь зарослi вiй,голубих i ламких, наче стебла,
    ми пробiгли i впали на галявину злитих очей.
    ...I трава припадала - квiтуча, настояна, тепла -
    до тремтячих, розвихрених, темних,солоних плечей.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  30. Адель Станіславська - [ 2016.06.24 14:58 ]
    Час вірний
    Не стане тебе.
    Не буде.
    Життя не верне навспак.
    І жити продовжать люди
    і сонце сміятись буде...
    Час - вірний, то ж буде так.
    Час прийде...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  31. Оксана Дністран - [ 2016.06.23 23:47 ]
    Липка історія
    На зварений джем прилетіла голодна оса,
    Усілась на крайчик великого мідного тазу,
    Так смачно пахтіла едемського саду роса,
    Що влізти у солод рішила небога одразу.

    З усього розгону пірнула у центр насолод,
    Залипла без права звільнитися навіть уявно,
    Їй вчасно прийняти б якийсь від спокус антидот,
    Тоді не прийшлося би сили втрачати намарне.

    Із порухом кожним влипала все більше у джем,
    Уже не до їжі, бо вирватись треба на волю,
    Дрібними їй видались інші дві сотні проблем,
    Кляла без розбору зрадливу поспішність і долю.

    Кружляла довкола армада із дружніх розрад,
    Дзижчання небоги ставало чимдалі глухішим,
    Хтось кинув, як лозунг: «Мажорний тримаємо лад!»
    Його нарекли всі одразу одним з наймудріших.

    Веселий мотив геть розвіяв липкий чорний страх,
    Під співи осу проводжали до раю із ягід:
    «Ця смерть є найкраща - для обраних тільки комах»
    А сонце сповзало все нижче клубочком на захід.

    Торкнулися сутінки крони найвищих дерев,
    Весь натовп стражденних, стомившись, хотів на спочинок,
    Постала між ними одна з найскладніших дилем:
    Іти відпочити, чи добрий продовжити вчинок.

    Вже більшість жадала скорішої смерті оси,
    А та, як навмисне, ніяк не хотіла вмирати,
    Від люті дзижчали чимдалі, тим зліше усі,
    А хтось закричав: «Судити! І вироком - страта!»

    Нового вождя прокурором обрали ураз,
    Знайшлись адвокати, суддя і ще парочка свідків,
    Хтось привід надумав, згадавши одну із образ,
    Відсутність обставин доповнили ниткою пліток.

    Спекталем страшним осиний здавався той суд,
    Бо кожен ужалити прагнув небогу сильніше,
    Що, мовби, частенько стрибала, не дивлячись, в блуд,
    І їла солодке – на заздрість літаючим іншим.

    Ще довго нектарні смаки ворушили б гуртом,
    Та вийшла хазяйка, заквітчана усміхом в здобу,
    Оса опинилась раптово за мідним бортом,
    А губи, як маки, знімали вже з варива пробу.

    Раділа врятована, липли лиш крила до п’ят,
    Та тільки колеги довкола кружляли із люттю,
    Немовби украли нахабно в них привід для свят,
    Всі наміри кращі давно уже були забуті.

    І щоб вже намарне отруту в собі не нести,
    Її спрямували на усміх на сяйнім обличчі,
    Надовго лишились на згадку укусів сліди:
    «Уперш, як чинити, подумай не менше, ніж тричі!»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  32. Петро Скоропис - [ 2016.06.23 12:24 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Під розлогим в’язом зі шептами "че-ша-ща",
    завсідник тієї кав’ярні, що познача
    місце – позаяк є дерево, хай то в’яз
    або вільха – адже зелень переживе і вас,

    я, себто – аніхто, уселюдин, один
    зі, підсохлий мазок д’нієї з живих картин
    малева пензля часу, який дібрав
    зі збідненої палітри дещиці жизних барв,

    сиджу, шелещу газетою, думаю, на якій
    натурі усе це писано? які такі
    неназвані, безпритульні контури небуття
    ми відтворим у літніх сутінках – в’яз та я?
    1988


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  33. Ігор Герасименко - [ 2016.06.23 05:01 ]
    Один, два, три, три, чотири
    Очерет - один у полі воїн,
    а гроза накинеться за мить
    на редути, де їх тільки двоє:
    він і річка, що під ним тремтить.

    Їм три дні протриматись, три ночі...
    Хоч і кличе: "Списи, уперед!"
    Злякано травичкою тріпоче
    чотирьохметровий очерет.

    25.05 - 15.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  34. Адель Станіславська - [ 2016.06.22 15:45 ]
    Чую
    Як добре не мати гальма.
    Як добре бути безумцем.
    А фрази - лише загальні.
    Й невинності презумпція...

    Бо з хворого що? Аналізи.
    І ті хтось зробить "по блату",
    зашоривши совісті жалюзі,
    а ти хіба можеш чекати

    на зміни.. вікно відкрите...
    на розум... Дурня це, одначе!..
    Розбити б... Все вщент розбити!..
    Та чую, як Янгол плаче...

    червень 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  35. Сергій Комарецький - [ 2016.06.22 10:04 ]
    Ви ті...
    Ви ті, хто нас не дострелив
    Хоча зі смаком катували.
    І той ваш тиск, і той ваш вплив
    Нас лиш роками гартували.

    Ви несли горе – не добро
    У наші біленії хати.
    В ярмо нас ставили. Тавро –
    Тим, хто осмілився повстати.

    Які ж то, братчику, брати?
    Що розривають Україну,
    Що розоряють лан, хати,
    Коли герої наші гинуть.

    Під їхній пафосний мотив
    В сумнівній величі держави.
    Ми переможем тих «братів»,
    Ми сумнів свій вже поховали...
    26.01.2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Ірина М - [ 2016.06.22 01:52 ]
    Сонце
    На тобі сонце, будь з ним легка й вдячна –

    Казав чоловік і дивився безмежно гордо

    Повітря ставало тягуче як мед і гаряче

    Розпікало ніздрі і натирало горло.


    Легені всмоктували його і жували, жували

    Серце перекачувало кров як ніколи неспинно

    Нагрівались дахи, плавилися мурали

    Фарба текла по стінах як слина.


    Чоловік цілував у шию – і було душно

    Незахищене тіло перетворювалось у сплав металів

    Світило в очі, у скроні пекло бездушно,

    Ми чекали.


    Ми дратувалися і нітилися, як непрошені гості

    Спека нас збуджувала і бентежила

    Пальцями гладив ребра крихкі і гострі

    Ніби одне з них точно йому належало


    Воно горіло в небі – липнева ватра

    Пальці вгризалися в спину, спинялись вчасно.

    На тобі сонце – погрійся в ньому до завтра
    Потім загасне.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Василь Луцик - [ 2016.06.21 19:42 ]
    ***
    козак розкурює люльку на сходах офісу
    його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
    розкурює люльку козак роздивляється хмару мовчить
    казали епоха нова а по суті всього лише но́ві субару
    і бари
    і всім остогидлі ланоси
    я хотів римувати до ланосів ануси
    але́ козака задрочило і це
    він аніразу не перднув
    і не почухав яйце
    і взгагалі
    як я казав
    його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
    і життя це криве і косе
    його
    задрочило
    навколишнє
    все

    розкурює люльку козак
    але́ ні
    вже давно розкурив і говорить із богом
    у сраному місті де срані вогні сраного пост модерну
    у бога напевно пов'янули вуха
    та що тобі боже вже слухай
    емпайр
    стейт
    сраку
    порухай
    досить у доту задротити дурню
    займися людьми
    чи не варті вже ми
    га

    і тут козаку прилітає у пику нога
    а бог починає кричати
    я срав на це місто сраного пост модерну
    а козак прездивовано
    боже і ти?
    а той
    ти не міг стільки часу цього́
    зро
    зу
    мі
    ти

    га

    і знов козаку прилітає у пику нога
    цього разу вже права
    козак розізлився і дав йому тридцять підсрачників
    а бог йому кари зачубні

    і кров'ю стікали і зуби ламали
    взаємна розмова тривала чимало
    потратили сили перепочили вжили горілки і трохи амброзій
    і вже у небес на порозі каже господь козаку

    беззаперечно що срали на місто сраного ми постмодерну
    я тебе зрозумів
    ти мене зрозумів
    але я вже нічого не верну
    бо є усілякі закони які я придумав коли ми напилися із чортом

    старого не буде але́ це нічого
    місію маєш від мене для світу ти
    в сраному місті сраного пост модернусіх пост модерністів
    маєш успішно відпиздити
    згода

    козацьке обличчя було́ наче кримська погода
    аж сяяло щастям і сміхом
    товаришу та без проблем

    козак докурює люльку на сходах офісу
    його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
    його задрочив цей розрубаний навпіл художник
    козак докурює люльку
    повторює тихо
    товаришу та без проблем

    козак докурив і дочитує книгу дитинства
    послання до людства
    ґолем п'ятнадцятий
    лем

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  38. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.06.21 15:28 ]
    Дауншифтинг


    Пахощів сіна бракує улітку,
    Хати, колодязя, вудки, ставочка...
    Телеграфую: "Стрічай мене, Лідко!
    Є в тебе гуси, обскубана квочка.

    Прийде сусідка – відьмиця уп`яте,
    Заностальгує: ні школи, ні ферми...
    Виберу для дауншифтинга дату.
    Місто у випарах пива і скверни.

    Тиждень, як сич невгамовний – на дубі.
    Місяць – як віршів писати не хочу.
    Ми позітхаємо, сестро, край клубу,
    Де Чакроборті... чорти... тамагочі...".


    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.77) | "Майстерень" 5.25 (5.89)
    Прокоментувати:


  39. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.06.21 15:12 ]
    Шлях


    Сукня у стилі бохо.
    Шлях – у богему із... –
    Вільгим чортополохом.
    Карлики напереріз.

    Смичуть поділ: "...велика...
    Тут за мірило – пень".
    Смішно.
    Плямно.
    Безлико.
    Дзвоники нітелень...

    Полем гречаник теплий
    Діткам несе зайча.
    Хай вам шишки на епплах.
    Кнедликів-мрій вистача.

    Виляски вакханалій.
    Босий пшеничний цар.
    Швидкість моїх сандалій
    Вища за лжепіар.



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  40. Адель Станіславська - [ 2016.06.21 13:52 ]
    Болеструмом
    Він належав не їй.
    І вона не йому...
    Тільки душі в'язала
    тонка павутина...
    дві далекі такі -
    у щемливу струну,
    у дзвінку тятиву
    різнолико-єдину...

    Десь у інших світах
    зустрічалися вже...
    Ким між себе були?
    Чи озвуться у других?..
    Перетнувся їм шлях -
    помережені сни
    штрихпунктиром чуття.
    Паралельностей дуги...

    Проминало життя,
    дні лягали в роки.
    Час розмірено біг,
    а дороги - нарізно.
    Лиш душа до душі,
    не рука до руки
    доторкались бува
    болеструмом наскрізно...


    червень 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (7)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2016.06.21 10:53 ]
    Смуги в небі
    Cмуги оранжеві в небі –
    Що то віщують вони?
    Вістку приємну від тебе
    Чи лиш оранжеві сни?

    Смуги оранжеві висі –
    Вже багряніють вони.
    Може то легкозаймистий
    Відсвіт кривавий війни?!

    Смуги вечірні свинцеві
    Стерли багрянці оті.
    Спостерегли вже оце Ви?
    Все є минуще в житті.

    20.06.7524 р. (2016)

    Київщина, Конча Озерна


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Герасименко - [ 2016.06.21 05:30 ]
    Кумири премилі
    Як ми чекали! Сонечко, з`явись!
    Години ці у цілковитій темряві,
    неначе вічній, злій-презлій, для віч,
    для ніжних-ніжних, можуть буть смертельними.

    Неначе снігом червень замело.
    Ми у пітьмі і холоді поплачемо...
    І врешті-решт засяяло воно,
    і насолоджуємося побаченням...

    Та затягнувся Сонечка візит.
    Напружено понурі очі мружимо.
    Але не стулимо до рисочок: висить
    над нами Хмара, біла. Як морозиво...

    11-19.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  43. Мирослав Артимович - [ 2016.06.20 18:17 ]
    День П’ятдесятниці
    Єрусалим… Жде гурт учеників,
    яких призвав Спаситель сього світу...
    І шум з небес… Огненні язики… –
    живі пророцтва Давнього Завіту.

    І Дух Святий на кожному возсів,
    їх осінивши даром різномов’я…
    І не було незрозумілих слів,
    лиш бесіда, окутана любов’ю…

    Чому ж віки
    – порозуміння тлінь
    нас доїдає, триєдиний Боже,
    крізь пелену минулих поколінь?..
    Невже – й майбутніх?...
    Може, досить?...
    Може?...

    20.06.2016




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  44. Ольга Значкова - [ 2016.06.19 22:45 ]
    Чотири періоди після...
    І
    Інколи треба
    ритися в смутку.
    В кам'яні грудки
    вкопую себе
    ІІ
    В пам'яті пастку
    спогад прилине.
    З в'язкої глини
    зв'язую пасок.
    ІІІ
    Води зцілили.
    здавлені ребра
    З битої цегли
    склеюю ціле.
    IV
    Порвана тричі
    вовняна нитка.
    З гострої плитки
    стулюю "вибач".

    19.06.16


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  45. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.06.19 19:14 ]
    "Терпень"
    ТЕРПЕНЬ
    Вже підошвú у мітингах потерті!
    Бракує нам рішучих дій чи шин?
    Не звичні місяці, а вічний терпень
    Панує в долі, в буднях, у душі.

    Нав’язують нам толеранство знову,
    Тож терпимо… До часу, до пори!
    Вже нудить від піарної їх мови!
    Бракує нам нових поводирів!

    Бракує нам Аттіли – на бариґів –
    І косаків, які колись були!
    Чому здобуте все – догори дриґом?
    Чому – навала криз, ревуть воли?

    Спимо собі, аж нам хребти потерпли!
    Та свіжий вітер ще відчинить люк!
    Скінчиться цей не вічний місяць терпень,
    Як підросте новітній Кармелюк!

    Отож, бариґо, сухарі суши!
    БРАКУЄ НАМ РІШУЧИХ ДІЙ! НЕ ШИН!
    ___________
    * Аттíла (Атилла) – вождь Гунської імперії, V ст.), яка простягалася від р. Урал та Кавказу до р. Рейн і від Дунаю до Балтики. Із 445 р. А. (Гатило?) – володар велетенської держави у Східній Европі, від Чорного моря до Рейну і від данських островів до правобережжя Дунаю.

    (© Любов СЕРДУНИЧ, збірка «ЗАЙДАМ – ЗАСЬ!», 2016)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  46. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.06.19 19:51 ]
    "Ти грай, моя кобзо!"
    ТИ ГРАЙ, МОЯ КОБЗО!
    Озветься ще віщий степ,
    Озвучить колишню брань.
    І слава твоя зросте,
    Лиш грай, моя кобзо, грай!

    Про час, як була біда,
    Як нищили нас в ярах,
    Правдиво оповідай.
    Ти грай, моя кобзо, грай!

    Про нашого рабства віки,
    Як нищив північний враг,
    Як вільнився дух козаків,
    Ти грай, моя кобзо, грай!

    Про те, що співав Мамай,
    Коли не було й пера…
    Мамаїв уже нема…
    А ти, наша кобзо, грай!

    Відлунюй в серцях, буди!
    Бо я – не манкурт, не раб.
    До змагів нових веди!
    Ти грай, бандуронько, грай!

    І в темінь нічну, і в рань
    Край душу про рідний край!
    Зійшла ж бо вже наша зоря!
    Ти грай, моя ліро, грай!

    Зліковуй від давніх ран!
    Гуртуй поснулих, збирай!
    За волю – одвічна брань.
    Ти грай, наша кобзо, грай!

    І знову гряде пора!..
    Знов стогне земля сира...
    Ти – замість сурми й пера.
    Тож – грай, наша кобзо, грай!
    (© Любов СЕРДУНИЧ, 2016)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  47. Василь Кузан - [ 2016.06.19 12:59 ]
    Дітям у День батька
    ***
    Серед облуплених століть,
    Поміж обвуглених історій
    Моє життя сумне стоїть
    І час від часу долю оре.
    Оракули міняють напрям,
    Вожді із натовпами йдуть
    До перемог, відтак – на нари,
    А я шукаю власну путь.

    Попутній вітер дме у спину
    І струшує зірки з небес.
    Ти знову помилився, сину,
    Якби лиш вчора, жаль і днесь…
    Але і сам я помилявся
    І падаю, бува, й тепер.
    Не помиляється, здається,
    Лиш той, хто спить. Або помер.

    Ми живемо. На виживання
    Нас кинув непідкупний час.
    Щодня впадаємо в кохання
    Немов у море. Па-де-ґрас
    Дарує парі позолоту
    На швидкоплинну мить одну.
    Занурюємося в роботу
    І плентаємося по дну.

    Та враз приходить розуміння:
    Ми доторкнулися до дна,
    Щоб відштовхнутися. Везіння
    Бездонне щастя. Вихідна
    Віднині втрата. По росі
    Із донечкою ходить втома.
    Тривога може? У руці,
    Мов прапор, істина відома,

    Що буде так, як хочеш ти,
    Лише не падай у криницю,
    Не спалюй зоряні мости
    І не дивись на жовті лиця
    Отих, що заздрять. Треба йти
    Тоді й підкориться дорога.
    Любов – найкраща допомога
    На роздоріжжі до мети.

    19.06.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  48. Михайло Десна - [ 2016.06.19 08:02 ]
    ***
    Веселішого за тишу
    я не знаю.
    Тиша лише.
    Веселіше тиші тиша,
    що на повні груди дише.

    Метушливий гуркіт поруч.
    І праворуч.
    І ліворуч.
    Смуток там – сусід і родич.
    Ти чи я для нього здобич.

    Про готель розчарування
    не пишу.
    Нема бажання.
    Хай моє уподобання
    особисте –
    не питання.

    Веселішого за тишу
    я не знаю.
    Тиша лише.
    Веселіше тиші тиша,
    що на повні груди дише.


    19/06/2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  49. Ігор Герасименко - [ 2016.06.18 13:52 ]
    До злету далеко
    І червень вже у височінь злетів!
    І прагнуть - плодики, іще у травні квіти.
    Та скільки необхідно кислих днів,
    щоб у раю серпневому доспіти?!

    В "червонобоке" зразу не стрибнеш,
    в "доросле" за хвилину не долізти.
    І яблучко, зелене і дрібне,
    сором`язливо тулиться до листя...

    11-17.06.2015


    Рейтинги: Народний 0 (5.47) | "Майстерень" 0 (5.39)
    Коментарі: (6)


  50. Леся Геник - [ 2016.06.18 10:59 ]
    плакала
    плакала я і дощ
    плакав зі мною поряд
    плакали вдвох отож
    не від біди чи горя

    плакали просто так
    сльози кропіли долі
    що то за дивний знак
    в сій світовій юдолі

    може то ми брати
    в баченні сонця й неба
    з тими дарма на ти
    що лиш на ви би треба

    може то ми такі
    щирі і малослівні
    сльози бува гіркі
    лити під ноги вільні

    ну та бо й що сльоза
    ся на долоні тиші
    поки впере гроза
    дощ плакав я і вірші

    25.05.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   561   562   563   564   565   566   567   568   569   ...   1806