ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Наумчиклуцьк - [ 2017.03.21 08:31 ]
    Память
    У дивертикулах думок
    лінивим тілом осідали,
    як мокрі дрова у мангали,
    криві слова дурних казок.

    І бились корчем голі й босі
    під вітер чорного безсоння,
    коли тримав у злих долонях
    себе, мов кактуса у носі.

    Гризе гроза корону трав,
    та спокій з листя вибиває.
    Тоді лиш небо заспіває,
    коли забуду все, що знав.
    1998


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Віктор Кучерук - [ 2017.03.21 07:23 ]
    Навесні
    Голубу далечінь виднокраю
    Не затьмарюють тіні хмарин, –
    Видно зоране поле безкрає
    Аж до самих суєтних глибин.
    Бачу те, що навчився любити
    На моїй українській землі, –
    Що ясніє й зростає щомиті
    Навкруги в березневім теплі.
    Тож немає ніякого дива
    В тім, що я в золотому краю,
    Навесні, мов дитина, щасливий,
    Повню радістю душу свою.
    20.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  3. Серго Сокольник - [ 2017.03.21 04:58 ]
    Поранений
    ***Присвячую чарівній жінці, волонтерці, Народній артистці України Світлані Мирводі, з якою мав честь бути з концертами на фронті***

    Ти сьогодні до болю губу закусив.
    Ти не вийдеш із бою, не маючи сил.
    Ти заслаб. Твоя кров витікає із ран.
    І- ПОРА. Ти поранений. Так. Ти поран...

    Ти акорду і ритму не взяте баре.
    Автомат ненаситно патрони жере.
    Розвідгрупа "нарвалась", бо видав туман.
    А гітара в казармі сумує сама.

    Хай засне, мов кохана. Її не буди.
    Ти у гості до Хель назавжди відійди.
    Бо Беркана пішла годувати ворон.
    ...автомат доїдає останній патрон...

    Ти метелика кокон крилатих ідей.
    ...тепловізора око в тумані знайде...
    То запрошуй у хату на званий обід.
    На останню гранату. Усім. І- собі.



    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117032101404


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  4. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2017.03.21 00:23 ]
    "Закутки душі твоєї..."
    ♥ ♥ ♥
    Закутки душі твоєї
    Освічу.
    Лебедітимеш, як завше, –
    Я прощу.
    Шепотітиме зірниця:
    Ще побудь…
    Та втікатиме жар-птиця.
    Що ж, забудь.
    Не зігрію більше рук я
    Вже тобі.
    Хвиля щастя – море муки,
    Далебі.
    Не світи, ой місяченьку,
    Не світи:
    Бо йде милий – не коханий,
    Не святий!
    Всі слова і зарікання
    Розгублю…
    Зрозумію, коли втрачу,
    Чи люблю…
    (© Любов Сердунич)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  5. Володимир Бойко - [ 2017.03.21 00:08 ]
    * * *
    Дивлюсь на тебе, і тебе не бачу.
    Ти вже не та, яка колись була,
    Іскринки не блищать з очей гарячих,
    Не віють хвилі ніжності й тепла.

    І образ твій, змальований в уяві,
    Який мене так довго зігрівав,
    Ще донедавна чистий і, яскравий
    Сьогодні потьмянів, погас, зів’яв.

    Щасливий той, хто в пам'яті очистить
    Підступний файл, що з вірусом гріха.
    Уже згасає сяйво променисте.
    Довкола пустка. І стіна глуха.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (8)


  6. Василь Кузан - [ 2017.03.20 23:48 ]
    Жовтий смайлик – усміхнене щастя
    ***
    Жовтий смайлик – усміхнене щастя
    Кровоточить на дикому Сході.
    Хтось надривно по музиці ходить
    Щось ламається…

    Може удасться
    Зберегти хоч дещицю проміння
    В цій надривно-хисткій глухомані.

    Ти би казку послухала на ніч
    Я розказую тільки про міни.

    Чорне поле – стежина життєва.
    Білі книги – розгублена пам'ять.
    А вітрила замріяно манять,
    А сніги шлях оманою стелять.

    Ти би казку послухала… Тільки
    Казка йде між ворожі розтяжки.
    Горло стиснуто, дихати важко.
    Ніжне слово – петлею до гілки
    Прив’язав ненаситний паломник.
    І гойдається серце на нитці,
    І зірки розлетілись, як птиці
    Та і смайлик розвіявся.
    Зник.

    20.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  7. Мирослав Артимович - [ 2017.03.20 22:18 ]
    Сніговієва сімейка
    ***

    Хуртови́на й Снігові́й, тобто мама й тато,
    узялись навперебій діток рахувати.
    Перебрали імена – немала сімейка:
    донь – як снігу, то не сміх, а синочків – жменька.
    Почали лічбу з дівчат – тішаться, нівроку,
    але їх – немов курчат у рябої квоки!
    Хугави́ця, Заметі́ль, Ху́га і Заві́я,
    Завірю́ха, Кушпела́, – непроста затія.
    Далі – Ві́хола, Юга́, Хви́ща і Заме́та,
    Хви́жа, Хи́за і Пурга́, – снігові тенета.
    Ще Мете́лиця, Кура́, Крутія́, Шару́га,
    Снігові́йниця, Меті́ль і, звичайно, Фу́га.
    А найменшенькі між них – За́меть і Сніжни́ця,
    Заметі́льниця, і ще – спритна Снігови́ця.
    І Хуртеча тут-як-тут, осьдечки й Хурде́ля,
    Снігокру́тниця мала сніжної пустелі.
    А Хурде́лиця притьмом обняла Хурди́гу
    і Заві́йницю умить вигнали на кригу.
    – Скільки можна рахувать – то коли ж сніданок? –
    Обізвалися нараз Хугові́й з Бура́ном.
    – Ось тепер, здається, всі! – засміявся татко.
    – Ні, не всі! – сипнуло сніг Ві́хало -малятко.

    18.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (7)


  8. Лариса Пугачук - [ 2017.03.20 20:07 ]
    В пустоту
    2.
    Цей світ чомусь до мене прикипів,
    Тримав за руки і казав мені,
    Що ще не час до янгольських степів,
    Що ще не сходжені мої земні.

    1.
    Добралася до самих до воріт,
    Туди, де вся родинонька моя:
    І тато з мамою, і весь мій рід,
    Зайти лиш не зайшла… не знала як.

    Підходила ж, ріднесенькі, до вас,
    А притулитись так і не змогла.
    Був ясний день. Та він поволі згас,
    Лиш залишив крихіточку тепла.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (3)


  9. Олександр Сушко - [ 2017.03.20 19:35 ]
    Опудало
    Опудало

    Сусід опудало поставив за парканом,
    Пусті очниці, лапи-вітряки,
    Угорнуте в рядно,старе і дране,
    Устромелено ломаку в п'ястуки.

    Воно німе. І зовсім недоладнє,
    Колише вітер шмаття на плечах.
    Загрозливе й водночас безпорадне,
    Задумане навіювати жах.

    Ворони чудувалися хвилину,
    Обкаркали конструкцію криву,
    Убогу обкаляли одежину
    І полетіли дзьобати мерву.

    Отак і ми, у зайвій позолоті
    Та дикому, нікчемному вбранні,
    Показуєм "красу" своєї плоті
    В якій погасли розуму вогні.

    Діряві джинси, зіпер до коліна,
    На мішковині - пекла кольори.
    Не розбереш -хлопак це, чи дівчина,
    Як не заглянеш пильно до діри.

    Вона ж, як зірка, світить людям в очі.
    Це - моди писк! Її апофеоз!
    Мотню відкрити кожень дурень хоче,
    Піддатися на зграйний цей психоз.

    Для глуму, люди, звісно - не мішені,
    Але у лахах я - нудний педант.
    А, може, мало грошей у кишені?
    Не до смаку дизайнера талант?

    Незмінні тільки знаки Зодіаку -
    Про це вам скаже навіть і маля.
    Але сахаюсь, наче з переляку,
    Опудало побачивши здаля.
    17.03.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  10. Ігор Шоха - [ 2017.03.20 18:22 ]
    Доля на три дороги
    Є у світі три дороги
    однієї долі,
    що від отчого порогу
    і на небо, і на волю,
    і одна – до Бога.

    Є якою йти одному,
    є куди – юрбою.
    А піде – у невідому.
    Усе одно – за водою,
    до чужого дому.

    Було кому не радіти
    як ішов із хати.
    За літами кане літо.
    І нема кому чекати,
    і нікуди діти.

    Ніхто його не спитає,
    чи буває тепло?
    Сам не знає, що шукає.
    І не хочеться у пекло,
    і немає раю.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  11. Василь Мартинюк - [ 2017.03.20 17:27 ]
    В небі зорі позгасали…

    В небі зорі позгасали
    Ясне сонечко встає.
    Ми з тобою загадали
    Мовчки, кожен про своє.

    Позлітали срібні мрії
    У душі дзвенить струна.
    Ясне сонечко загріє
    Встане рідна сторона.

    Знов вдихнули вільно груди
    « жили довго в сірій млі».
    Вірять люди краще буде
    Жить на сонячній землі.

    Над землею думка в’ється
    В світлі сонячнім тремтить.
    Серцю радісно. Здається
    Ця в житті найкраща мить.

    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Лариса Пугачук - [ 2017.03.20 14:49 ]
    Четвертий сон або Свята вода в помiч
    Я зняв штани,
    I решту зняв:
    Бо ж дiвчину трусило!
    Вона блукала мiж отав,
    Свiтила голим тiлом.

    Та я й подумати не мiг,
    Що лемент з того буде:
    Дiвчисько скочило на стiг:
    «Мене гвалтують, люди!!!»

    А далi вже пiшло кiно -
    Село усе прибiгло,
    (кiна не бУло вже давно,
    а так його хотiлось...)

    Дiвча кричить -
    «Перфоменс я творила в чистiм полi,
    Робила свято вчителям -
    У них невтiшна доля.
    А чоловiк — що без штанiв -
    Чогось вiд мене хоче...»

    Тут сон iз мене весь злетiв...
    Пiду. Промию очi!

    20.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  13. Петро Скоропис - [ 2017.03.20 13:14 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Славімо прихід весни! Ополоснім лице,
    чиряки припечім кріпким креозотом
    і станьмо босоніж на ганку під вітерцем,
    і вічі збадьорить свіжістю! горизонтом!
    прийдешнім! Будучина завжди
    наповнює землю сім’ям, голоси – співзвуччям,
    виповнює дзиґарі їхнім туди-сюди;
    дріж бере наодинці з грядущим.
    Весною, коли крик пернатих будить ліси, сади,
    вся природа, як ящірка чи то олень,
    тільки туди й прямує, куди вхожі сліди
    на державний заважать злочин.




    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  14. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.20 12:20 ]
    Метелик на шторі
    1

    По шкірі - дотично...
    Палити не можеш.
    А час виставляє павучу сторожу.
    Утішуся злетом, горняточком кави.
    Ти любиш, не брешеш... а очі лукаві.

    Тут джаз… Надихає охвітна береза.
    Ти пий… Ось цукерка, я вельми твереза.

    Ось рибка надії - блись...блись... - між тарані.
    Тобі некомфортно. Я Майя, не Аня.
    Кастровані тигри, вгодовані сойки.
    І блюз недослуханий тлумиться зойком.

    Розкремсаний спокій. Безсоння... Навіщо?
    Торішній жасмин, шкаралуща і кліщі.
    Тонка прозаїчність, метелик на шторі.
    Прасіті лілові у білому морі.

    2

    Це меганаївність. Весна-забаганка.
    Жмуточок поезій. Розсипана манка.
    Замотую пальця - поранив осотом.
    Малюєш русалочку зеленороту...

    Картина вже продана.
    Трішки сумливо.
    Ти хочеш у Хіос, там сміх і оливи...

    А тигрів дратують осінні мурахи.
    У двері - ослиці по слово... по лахи.
    Із яблучних зернят приносять намиста.
    Не бійся мене. Я - остання, пречиста.

    3

    Душевні стриптизи і голка довженна.
    Я вприснула сяйва у ляльчині вени.
    Лягаю - вдивлятися в малева Босха.
    Меди на ослоні, знекрилені оси...

    Міняю турботи на протуберанці.
    Черв`як дощовий у кільковій бляшанці.
    Пайєтки пришила.
    Пугукають сови...
    Злинаю.
    Ідуть холоди-птахолови.

    Лишаю любові крупинки робусти.
    А муза сміється: "ой леле... попустить"...

    В цинобрових нетрях ваксується шкіра.
    Ти моря глибини сімкартою зміряв.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  15. Олександр Олехо - [ 2017.03.20 10:38 ]
    Майже сороміцьке
    Якби я знав, якби я міг,
    то був би юно-мудрим,
    а так глузує сивий сніг
    над житієм осудним.

    Але утім… так завше є –
    чогось нема в комплекті.
    Лямур, дружище, – не твоє,
    бо ти в сімейній секті.

    Дивлюся й бачу та не йму –
    етичні перешкоди.
    Сиджу собі, у вус не дму
    у поетичній цноті.

    Але жага, немов багно,
    затягує у мрію.
    Ось монітор, у світ вікно,
    а там таке узрію…

    Навіщо ерос те утяв?
    Панянка майже гола!
    А хай би дідько та й узяв
    ці еротичні кола!

    У них блукати можна вік
    у пошуках мішені,
    а ти – звичайний чоловік
    без ліхтаря в кишені…

    Таке насниться на біду –
    дружина скаже: годі!
    Куди, скажіть, тоді піду
    у мнимій осолоді?...

    Ото ж бо є… а ще: еге ж –
    падіння із престолу.
    Шукаю спіднє між одеж
    на ту дівчину голу.

    03.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (12)


  16. Тата Рівна - [ 2017.03.20 10:53 ]
    ПСАЛОМ НА СІМ ДНІВ ТИЖНЯ (із циклу «бур.штин»)
    І.
    не мотоцикла а мотопомпу
    я буду байкером цих боліт
    сім поколінь моїх предків бились об лід
    А Я НА ЛЬОДУ СВОЮ ПАРТІЮ ВЕДУ
    на нових колесах на дисках титанових
    у блискучих нових ковзанах
    усі ах!
    усіх на х…
    хто не зміг подолати ляду свого льоху
    хто лишився на дні той не їздить а стогне при гноєві далі
    я ж веду тебе в танці моя металева крале
    я танцюю я їду потроху
    я помпую я тисну педалі
    я глибше я далі
    я бачу що боги не палять глину
    не боги опалюють глину
    люди
    Я БОГОМ ПОСТОЮ ПОБУДУ Я ВИМИЮ ЦЮ ПАСКУДУ
    Сиру Землю!

    ІІ.
    КАМІННЯ НЕ ЇСТІВНЕ КАЗАЛА БАБА
    ну що там знала та темна жінка
    в них чоботи у сім’ї були на п’ятьох вона їх взувала по п’ятницях
    то був короткий день у школі
    вона була баба дурна
    дурна баба
    вона… –

    смола бурштинова тепер їстівна

    це наче перша холодна страва
    якщо не пропустиш зліва
    коли не прокліпаєш справа
    коли заклепаєш у ці болота сорок друзів своїх у гробах
    з почорнілої вільхи
    ти станеш тоді відчувати смак бурштину
    присмак гіркий терпкий тонкість п’янку –
    ЦЕ ПРЕКРАСНА ХОЛОДНА СТРАВА
    хороша на поминки
    і не тільки

    ІІІ.
    одного дня я узяв свій реманент
    примітивний бензоінструмент
    для брудної води
    пішов туди

    я похапцем йшов а повітря ставало липким
    страх чіплявся до мене лоскотав за литки
    але я тоді вже напевно знав – баба дурила мене
    каміння їстівне!
    без сумніву їстівне
    ВОНО НАСИТИТЬ МЕНЕ

    ІV.
    вісім років
    я вісім років на льоду
    на тонкій крижині на шкірці ока мого Полісся
    веду свою битву соло своє веду
    я мию на совість –
    до біса до біса до біса
    ґальма
    тут трійця святих – Я Бурштин та Гальбин
    глибоко-глибоко помпую соки помпую спокій
    я вимию кості усіх тих семи поколінь
    що бились об лід наче риби не знали покою
    я спокій намию і дітям й онукам своїм
    вони вже не знатимуть
    скільки ж він коштує
    ЯК ЖЕ ЦЕ ДОРОГО –
    СПОКІЙ!

    як воно тяжко мати покої й не мати покою….

    V.
    заляжу глибоко-глибоко
    в труні з сирої землі
    брудна вода мене виплаче вимиє десь по весні
    як крига розтане як диски титанові
    зблиснуть грайливо на сонечку

    лід проломився
    моє фуете – невдале
    визнай це друже врешті
    визнай ти ж можеш ТИ КОСТІ СВОЇ ОГОЛИВ –
    ЩО ТАМ ТЕПЕР СЛОВА – кажу я собі –

    а баба була права
    права була клята покійна баба
    зустріну – скажу їй це
    викричу просто в лице –
    КАМІННЯ ВДАВИЛО МЕНЕ
    каміння не їстівне!

    VI.
    останні мої слова були лайкою
    а бог – він старий вже – він всяке таке не лайкає
    він знав ЯК я змерз у тій воді пролежавши зиму
    зненацька торкнув за плече промовив – сину
    осьде тобі лопата а там ото печі
    кидай собі з ранку до вечора –
    зігрієшся
    мерзнути більше тобі не стане
    у пеклі по Цельсію плюс мінус тисяча шістсот шістдесят –
    температура плавлення титану

    зізнаюсь тобі – ми давно там вгорі маємо згубну звичку
    ловимо на живця
    А ТИ – НА ЖИВИЦЮ ПІЙМАВСЯ
    тож кидай сину сумлінно
    смолу ту до печі
    підтримуй
    температуру згоряння тліну
    сім наступних твоїх поколінь житимуть на Поліссі
    утопиться в копанках твоїх нащадків шість чи вісім
    будуть провалюватись під лід гинути на ходу
    ЦЕ ПЛАТА ТВОЯ ЗА ВХІД ДО МОГО ДОМУ НЕ З ТИХ ДВЕРЕЙ

    працюй вже сину
    а я піду
    у мене ще гори гробів нерозібраних сину
    лежать там при вході чекають своєї долі
    щось настрій нині не той
    по зимі прихопило спину
    та й руки вже кволі –
    я давній таки єврей
    мені вже ого скільки тисяч літ
    і я ще довбу свій проклятий лід
    А ТИ ГАДАВ ЩО ВСЕ ПРОСТО…
    Володарю Розсипів
    сім наступних твоїх поколінь
    я покладу на офіру Сирій Землі
    своїми тілами вони позакривають ями
    які ти нарив
    СИНУ ПАЛИ ВЖЕ
    БО ПЕКЛО СХОЛОНЕ
    дивися –
    каміння тонни
    ти ж не дарма його мив
    ти ж не дарма помпував не витискав гальма
    у своєму розритому як кладовище Гальбині
    настарчив як бачиш стачить на років зо триста –
    тої смоли – кочегарити оцю грубу на всю губу –
    то й пали!!

    VII.
    і він пішов –
    і лишився рискою слід від його поли
    я зостався грітися – мерзнути більше мені не стане
    У ПЕКЛІ ПО ЦЕЛЬСІЮ ПЛЮС МІНУС ТИСЯЧА ШІСТСОТ ШІСТДЕСЯТ ХАЙ ВОНО ЗГОРИТЬ! –
    ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ ТИТАНУ…

    20.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2) | "https://www.youtube.com/watch?v=-GwYGLbRtDQ"


  17. Василь Мартинюк - [ 2017.03.20 08:58 ]
    Згораю
    Свічею згораю,
    Не знаю.
    Чи ще тому зараю.
    Хилюся на плече,
    Сльоза лиш потече.
    Тримаю.
    Кохання не втече.
    Ти кличеш на каву,
    Цікаво.
    А очі сміються лукаво.
    І слово якось золотаво,
    Торкається серця.
    А серце.
    Сприймає звістку,
    І звісно
    Повільно здається.
    Тулюся,
    Цілую палко,
    Себе не жалко.
    Вже тіло,
    За діло, тобою розп’ято,
    І кожна хвилина свято.
    До ранку,
    Ти моя бранка,
    Кохана, коханка.
    А ранком,
    Очима кліпну.
    Від сонця осліпну.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  18. Віктор Кучерук - [ 2017.03.20 08:49 ]
    Справжній Гриць
    Обіймає, наче душить, -
    Хоч біжи від нього геть,
    Бо вминає спину в душу
    Так, що ломиться хребет.
    Добродушний та незграбний,
    Налягає і на плоть, -
    Ніби хоче безпощадно
    Друга навпіл розколоть.
    Мне долоню і регоче,
    Що я злякано поник, –
    Що з орбіт полізли очі,
    А в гортань упав язик.
    Це ж яку безмірну силу
    Має досі чоловік,
    Що видавлює із тіла
    Піт, неначе з плоду сік?
    Не зігнувся, не знесилів,
    Не упав, як інші, ниць, –
    Однокласник мій – Курило, –
    Український справжній Гриць!
    19.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  19. Любов Бенедишин - [ 2017.03.20 08:45 ]
    ***
    Не сперечаються в штукарстві*,
    Змагаються одначе:
    Моя поезія бунтарська
    І надто тиха вдача.

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  20. Любов Бенедишин - [ 2017.03.20 08:34 ]
    А ти?!
    Злі та ти…
    З літа ти!
    В Лету – ти?
    Злет.
    …А ти?!

    16.11.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (23)


  21. Ольга Паучек - [ 2017.03.20 07:00 ]
    ***
    Для чого пишуться вірші... Для кого?
    Весну світанок щоб стрічав святково,
    І щебетали пташечки у лузі,
    Десь матіола зацвіла в окрузі,

    Стелилось поле рушником пшеничним,
    Життя котилося шляхом привичним
    І майоріла у саду калина,
    Здоров"я було у доньки і сина.

    Для чого пишуться вірші... Для чого?!
    Щоб мир у світі був обов"язково!
    Барвіночок стелився під ногами,
    В усіх дітей були щоб тата й мами.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Василь Шляхтич - [ 2017.03.20 00:54 ]
    Żyjąc w Wolnej Europie


    Powiedz, proszę, kim ty jesteś,
    Że chcesz wybrać nam przyjaciół?
    Wchodzisz w butach w naszą przestrzeń…
    Przepraszam, kto za to płaci?

    Żyjąc w wolnej Europie
    Mamy prawo czuć się sobą.
    Już dość siedzenia w okopie,
    W cudzych brudach i barłogach.

    Mamy, znamy swoich wieszczy
    I historię przebogatą.
    Dosyć bycia w obcych kleszczach
    Obozach i kazamatach.
    Bohaterów mamy swoich.
    Niepotrzebnie ich się boisz.
    29.06.2016r.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.19 20:10 ]
    Нагадує тебе
    Аж береза радістю застигла,
    Коли раптом глянула сюди –
    На гілках, як вилиті із срібла –
    Крапельки роси, а чи слюди?!

    Відблиском небесно-шовковистим
    Сяють, усміхаються немов,
    Так, неначе знаджує намистом
    Чарівна спокусниця Любов.

    І тамую подих я неждано -
    Небо стало ніжно-голубе…
    На берізку задивлюсь кохану -
    Як вона нагадує тебе!


    19.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад,
    Березовий гай, різьблена альтанка.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  24. Олександр Сушко - [ 2017.03.19 18:28 ]
    Сповідь сусіда
    Сповідь сусіда

    Коли Сірко завиє на задвірку
    Від голоду зриваючись на крик,
    Я закриваю вікна і кватирки,
    І погляд одвертаю в інший бік.

    Бродяга виглядає цей неважно -
    У ковтунах, надірвана губа.
    І ріже слух виття його протяжне,
    Й услід йому летить моя клятьба.

    Брати його- породисті, й не дуже,
    Йому акомпонують навкруги.
    Помийним псам життя не осоружне,
    Незнані їм хазяйські ланцюги.

    Поганець він. А гарний - той, що в буді,
    Жере із рук, і в очі зазира.
    Не люблять псів, які не служать людям,
    Не стережуть за кісточку двора.

    Нервуюся, коли крадуться ззаду,
    Зубиськами хапають за штани.
    Я вилікую цю паскудну ваду!
    Вони за це поплатяться мені!

    Для чужаків у мене є ломака,
    У псів я нею мацаю горби.
    Лише дратує, що усі собаки
    Під хатою щодня кладуть "скарби".

    Не подаю безхатькам я обіду,
    Вони огидні, наче пацюки.
    Чому ж мене цураються сусіди?
    При зустрічі - не подають руки?


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  25. Леся Сидорович - [ 2017.03.19 16:27 ]
    Не розумію, як так може бути
    Не розумію, як так може бути –
    Не раз, не два, а кожен-кожен раз:
    Коли відкрию книжку – мов отрути
    Солодкої я напиваюсь враз.

    Мене беруть в полон стрункі рядочки,
    І знов не відпускають рими. Все ж
    Галопом я – аж до кипіння точки --
    Лечу, не бачачи ні перепон, ні меж.

    А по спині – крижинки задоволення.
    Закрила очі – і усе моє:
    Правічні ріки і дерева зболені—
    Усе це поряд, біля мене є.

    У час наш прагматичний, рафінований,
    Коли так легко все «купи-продай»,
    Коли торгуємо і душами, і мовами,
    Коли махнем рукою: «Та нехай…» --

    У неї тут немає компромісів.
    Де чорне – прірва. Де струмок – буття.
    Об неї поламалось стільки списів,
    Що би забрали не одне життя.

    Тут все пахтить, тріпоче і вмирає
    По-справжньому. Якщо вже – то навік.
    Якщо Вона його вже покохає,
    Вважай, щасливим буде чоловік.

    Чи то колумби, чи неандертальці,
    Рогніди, ївги, нансени, папуші…
    Яка сторінка не впаде під пальці –
    Там всюди – люди. Всюди -- їхні душі..

    Усі оці катрени й інкрустації,
    Замішані із болю і тривог,
    Ще не одного уведуть в прострацію,
    Щоби збагнути: вічний тільки Бог.

    Така в них мудрість, глибина і вправність,
    Таке у них все давнє, аж нове,
    Що, певно, й через сотні років правнук,
    Торкнувшись віршів, серцем оживе.

    Ви нас навчили. Ми вже не потонем,
    Ми в світі птиці – але не вужі.
    … «Поезія – це завжди неповторність,
    Якийсь безсмертний дотик до душі».

    12.10.2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  26. Мирослав Артимович - [ 2017.03.19 14:04 ]
    Я світлію душею, коли усміхаєшся Ти… (пісня)*
    Даленіють за обрій літа, прудконогі, мов лані,
    Наче сяйво туманне, дитинства зоря розтає,
    Все частіше на думку спадає вклонитися мамі
    За розхристано-буйне малече шаленство моє.

    Приспів:

    Мамо!
    Ти пробач мені, рідна, за довгі недоспані ночі
    І за кожне уперте «не хочу», «не буду» – прости.
    Я тулюся до Тебе і чую ласкаве: «Синочку…»
    І світлію душею, коли усміхаєшся Ти.

    Вишиваєш Ти долю мою золотими стібками
    І гаптуєш любов’ю дороги у мирне життя.
    Та упала орда… і стількох не діждалися мами –
    Бо синочки навічно вросли у скрижалі звитяг.

    Приспів.

    Зігрівають мене Твої очі замріяно-ніжні,
    Вберігає молитва, як віють вітри навісні.
    Я люблю Тебе, мамо, й служитиму рідній Вітчизні –
    Лиш би Ти якнайдовше, матусю, світила мені.

    Приспів.

    2016





    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (6)


  27. Ігор Шоха - [ 2017.03.19 13:40 ]
    Нікому і ні від кого
    І
    Агітація

    Ніякому нічим не докучаю.
    Усякому радію уві сні.
    Ну – не літаю... Але крила маю.
    А що іще лишається мені?

    Ну що іще, як не писати вірші?
    Ну хай і рветься іноді тонке.
    Але кому від того буде гірше,
    коли моє шугає у піке?

    Ну помічаю дещо недолуге,
    про що мовчати, ну буває, гріх.
    Ну обійду на повороті друга,
    але хіба це ображає всіх?

    Ну от візьму й понатикаю: збіги,
    рашизми, ізми тощо, ну то що –
    мені за це іти у вищу лігу,
    аби явити, що таке ніщо?

    Ну намалюю ради епатажу
    одну копицю невідомих слів,
    ну, не поїду, поки не помажу,
    коли поетофобу надоїв.

    Ну, рию землю і пиляю дрова,
    і не шаную язикатий рід,
    ну, заримую слово до любові,
    аби уже не каятись, що дід.

    Ну не умію я копати яму,
    або іти у ногу як усі,
    але умію видувати гаму,
    на сонечку ходити по росі.

    То вилізайте і дивіться вгору,
    і запихайте іншого на дно.
    Ну уявіть, що ви моє кіно
    і не пишіть, а думайте прозоро.
    Яке кому від того буде горе,
    що не читають люди все одно?

    ІІ
    Апробації імітації
    Я дуже мирний до пори,
    коли біда мені – не горе
    і на іронію з нори
    буває по коліно море.

    Надія є, що омине
    мої путі та веремія,
    яка спокушує мене
    укоротити жало змія.

    Адже, коли у парвеню
    язик не прикусити вчасно,
    то і коню буває ясно,
    що уявляє це нещасне,
    яке сидить у позі ню.

    Ну і нехай. Про що я, власне?
    Слова – то іскри із вогню,
    що родять полум'я незгасне.

    ІІІ
    Апеляції на інсинуації
    Біда, коли паяци-ерудити
    уміють і дурниці городити,
    і заглядати у чужий город.
    І не поймеш, за що його судити,
    і де кого чекає ешафот?

    Коли Феміді затулити очі,
    то true & false дають одне зеро
    і протяги якої-небудь ночі
    доточують оказії сорочі
    і усікають гусяче перо.

    На бестію пера немає ради.
    Але яка підсудному досада
    за скоєні й не скоєні діла...

    І як не согрішити у гордині,
    коли усе прощається людині,
    яка тебе до цього довела?

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  28. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.19 12:10 ]
    Пацифістське-3

    З концертами на фронт... Цукерки, автомати...
    А там - голодний вишкір недружньої товпи,
    Байдужжя териконів. Затужить сива мати.
    Лічилка бізнесмена - примнож-греби-купи...

    Убивства задля благ не вмію розуміти.
    Амеби розплодилися, цитати із клоак...
    Вмирають голуби, ще не розквітлі діти.
    Я відвертаю погляд: проходить ось вояк.

    Мій давній пацифізм - не слабкість придиванна.
    Я - лиш одна з мільйонів, що хоче миру тут.
    Вершать судьбу Вкраїни у Мінську, Бонні, Каннах...
    І шириться арена, кривавиться батут.

    Чого ми дочекалися, виходячи на площі?
    Добродії цяцянками усипали горби.
    Два прапори край дзьоба вітрисько, знай, полоще.
    В тунелі чорноземні втискаються гроби.

    А може, все не так - і нумо щебетати...
    Всі жертви призабудемо, і гопака утнуть
    Новітні шкуродери, салаги, бюрократи.
    У чому ж воєн диких життєзбережна суть?!


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  29. Олександр Олехо - [ 2017.03.19 11:40 ]
    Плацебо
    Усі перейдені світи
    живуть у галасі людському,
    де тінь земної суєти
    ще не відмовила нікому.

    А десь ілюзія весни,
    гармонії душі і слова.
    В саду бажань літають сни,
    і мліє пам'ять світанкова.

    Та що було, уже нема.
    Усяке суще не навіки.
    Одна бентежна давнина.
    Плацебо, кажуть, також ліки...

    18.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  30. Віктор Кучерук - [ 2017.03.19 09:07 ]
    * * *
    Чи оплакують зиму дощі,
    Чи весною від радості плачуть, –
    Не розкажуть промоклі плащі
    Молодят після довгих побачень.
    Але я й не чекаю в цю мить
    Від одежі ніяких пояснень
    Ні про те, чом донині дощить,
    Ні про те, чом немає прояснень.
    Адже скоро малини кущі
    Мені живо пояснять на дачі
    Чи оплакують зиму дощі,
    Чи весною від радості плачуть.
    18.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (9)


  31. Володимир Бойко - [ 2017.03.19 00:49 ]
    * * *
    Я тебе зацілую до болю,
    Я тебе закохаю до ранку,
    Я тебе піднесу до небес,
    Я у тобі вогонь розпалю,
    Поки нас не поверне до тями
    Спантеличений сполох світанку,
    Поки наші чуття не загаснуть
    Від пекучої хвилі жалю.

    Все минулось. Розпалена ніч –
    І таке прохолодне світання.
    Як забились серця в унісон –
    Так і врозтіч розбіглися знов.
    Ми уперше з тобою удвох,
    І, напевно, навіки востаннє.
    Не збагнемо ніколи, мабуть,
    Чи то пристрасть була, чи любов.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (15)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.18 23:45 ]
    Весняне вітання
    Я вітаю, березню мій милий,
    Чую, заховавшись у гілля,
    Птах у нім висвистує щосили,
    Навіть не збагнеш – ізвідкіля…

    Тільки стрепенешся і зрадієш,
    Тільки озирнешся навкруги –
    Відлетіли в далеч сніговії,
    Тільки лід ще тисне береги.

    Між дерев розчуленого гаю
    Дихаю на повні груди – ах!
    І душа розвеснена співає,
    Наче той – під небесами – птах!

    18.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, санаторій «Жовтень»





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  33. Олександр Козинець - [ 2017.03.18 23:35 ]
    Найголовніше
    В місто контрастів, бруківки, сухих гілок
    Увірвалось тепло трохи рано й бентежно.
    Він любить її, найріднішу з усіх жінок,
    Найтеплішу з усіх, береже́ну і обережну.
    Та поки боїться сказати їй про головне
    За собою постійно лишає відчинені двері.
    В період самотності світле його й неземне
    Швидко звикло до грубих людей і матерій.
    Між — ними свобода, між ними — така глибина,
    Що можна молитись, мовчати й стояти у тиші.
    Він творить для неї море, якого у неї нема,
    Вона – йому серце. І стукіт пришвидшує.
    Він ще боїться прозорості, легкості, чистоти,
    Зруйнувати її, ненароком сказати більше.
    Тому він так рідко відповідає на довгі листи.
    І вчинки його не виказують найголовніше.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  34. Ігор Шоха - [ 2017.03.18 21:16 ]
    Ілюстрації весни
    Весна – вона і в Африці весна.
    Куди не їдь, не меншає народу.
    І як не нарікай, вона одна
    виводить суєту на чисту воду.

    Омиє повінь коси берегів
    і понесе дощі до водопою
    потоками з ярів і ручаїв
    новою повноводною рікою.

    Напоїть плеса, ниви і луги,
    і у лози її зелені віти.
    А пломінь веселкової дуги,
    посіє білі й сині первоцвіти.

    І оживуть оазою гаї,
    і вигоять ночами солов'ї
    чиєсь забуте одиноке серце.

    Аукнуться забуті міражі,
    і залунає арія душі
    веселою мелодією скерцо.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  35. Василь Шляхтич - [ 2017.03.18 21:18 ]
    Несу людям спів


    Сідаю на скраю чужої весни
    Читаю як грають дощеві струги
    Молюся дивлюся як спішить життя
    Боюся що вкусить мене ця земля

    Думками я в мами бачу її біль
    Ця драма роками росте мов кукіль
    В городі в народі в себе в чужині
    Час злодій взяв тоді матінку мені

    Дорога до Бога матусю вела
    Ворога в порогах не мала вона
    Я знаю що в раю вона у святих
    Згадає що я є свій серед чужих
    Рядками про драму минулих років
    Ночами і днями несу людям спів
    18.03.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  36. Ірина Саковець - [ 2017.03.18 19:15 ]
    ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
    Мов снігу весною, боюся забути про нас –
    і потайці йду за тобою.

    І чую: шепоче крізь тишу воскресла трава,
    солодке життя прибуває березовим соком.
    Росте світ природи і всесвіт моїх почувань,
    безмежно яріючи, поки

    міняю на віру всю сутінь, бо чорна, чужа.
    Пропахле весною, пухнасте, у котиках, місто,
    обплетене тісно мереживом снів і бажань,
    вертає чуття і барвистість.

    І небо стає мені ближчим, і сотні зірок
    втрачають свою не подолану досі холодність.
    Про тебе на них ворожу, мов на картах Таро,
    самотньо в нічнім пантеоні.

    Над місяцем – тиша, в сузір’ях – сріблистий туман.
    Зітру арабесками слів цю безмовність розмиту.
    Веди мене далі, на світло, веди навмання
    крізь березень в ягідне літо!

    2017


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (12)


  37. Мирослава Шевченко - [ 2017.03.18 19:35 ]
    ***
    Де ніжність двох поєднаних сердець?
    Мелодія забутого кохання?
    Дорогою прямуєм навпростець -
    І чуємо у відповідь мовчання...

    Чи істину знайдемо чи брехню?
    І що навколо себе ми побачим?
    Чи відблиски великого вогню?
    Чи знов спіткає нас гірка невдача?

    Чи причарує лагідна весна?
    Чи зможуть сонця промені зігріти?
    Нам заважає клітка ця тісна,
    Яку самі не в силах ми розбити...

    До сонця прагнемо зробити крок,
    Серця йому бажаючи відкрити,
    Та бачим тільки сяйво цих зірок,
    Тих, до яких не можем долетіти…

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  38. Іван Потьомкін - [ 2017.03.18 17:56 ]
    ...Як світ не стелеться під ноги
    Він злий на увесь божий світ,
    Бо той не стелеться йому під ноги.
    А те, до чого змалку звик,
    Стає щоразу поперек дороги.
    В літах уже - і варто б щось змінить
    Собі і людям на догоду,
    Та він розмову припиняє вмить,
    Відбувшися категоричним: «Годі!»
    Отак-от і стовбичить посеред життя,
    Де попри сварки порозумітись хочуть...
    ...Серед буйнотрав’я наїжачений будяк
    До сонця намагається доскочить.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (7)


  39. Любов Бенедишин - [ 2017.03.18 16:15 ]
    Тінь уявної свободи
    Що мені – тенета, гак,
    Пастка і решітка…
    Я ніхто, ніде, ніяк,
    Ні-про-що й нізвідки…

    27.10.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  40. Любов Бенедишин - [ 2017.03.18 16:09 ]
    В океані життя
    Човни… комфортні кораблі…
    Яхтсмени… гондольєри…
    І я, ніяка на їх тлі,
    Прикута до галери…

    27.10.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  41. Любов Бенедишин - [ 2017.03.18 16:04 ]
    З досвіду…
    Спішать до мисливця опеньки.
    Годує господаря грядка.
    А в когось – «чарівна» кишенька.
    А в когось – «чарівна» шухлядка.

    12.10.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  42. Лариса Пугачук - [ 2017.03.18 16:49 ]
    Силоміць
    Перекрило щось усередині, то й мовчу.
    Проривається часом краплею вірш-віщун.
    Переходжую, час родити пройшов давно.
    Чи потужитись?..
    Може вилізе… не лайно.
    18.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  43. Олександр Олехо - [ 2017.03.18 12:39 ]
    Їжачок в тумані
    Я – ідіот?! А чом і ні?
    Із давньогрецької: особа,
    яка в свої приватні дні
    заради «Ми» не тратить лоба.

    Нехай усе побив би грець,
    ознаки тої не зрікаюсь.
    Це не діагноз, а гравець.
    А хто із мудрих скаже: каюсь?!...

    Багато з них давно в умі
    вознесли догми в постулати,
    живуть осяяні в пітьмі
    новонароджені пілати.

    Феміди слово є закон,
    а чи слухняне право-дишло,
    в якому правда – моветон:
    само собою якось вийшло…

    І нині маєм те, що є,
    що не згубили по дорозі,
    коли згрібали в міх своє,
    а ще чуже, хто був у змозі.

    Я не покину жур святих
    заради свята на омані.
    Із глини зліплю трьох дурних
    і їжачка, що у тумані…

    17.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  44. Сергій Гупало - [ 2017.03.18 09:16 ]
    Степан Радіон*
    Це скільки часу легітно стекло,
    Який тамує учорашню силу!
    У вічності прояснене чоло:
    Ні, Радіонa не забуло Сильне.

    Степанко вчасно йшов у світ. Село
    Не бачилo таку юнацьку мужність.
    Війні тоді завиграшки було:
    Стелила шлях, дала надію, друзів.

    Повернення щемкі настали дні.
    Не та Олика… Радзивіллів замок…
    Оунівці і днини вогняні,
    Примружені повстанcькими вітрами.

    Не довго по Волині втіха йшла.
    Фашист ошкірився натужно, владно,
    Жадав покори, щоб іржа-імла
    Тлумила правдоньки святі свічада.

    Тризуб, орел і зорі з-над Москви,
    Надія й мука на олицькім тракті
    Спиняли серед зимньої мокви,
    Але Степан ішов, за вищим знаком.

    Це допомога Божої руки.
    Вона відкрила превелике серце
    У краї, у повстанськім, де вовки
    Пили-хлебтали кров козацьку з перцем.

    Покинута домівка. Назавжди.
    Степанове призначення -- пустелі.
    У душу закрадались холоди:
    Нова земля, тропічні паралелі…

    В Австралії прамову боронить –
    Не в Луцьку , Львові, там, де моветони
    Значущості своєї розіпнули нить
    І боряться, як і жили, -- умовно.

    В Австралії кокó і кенгуру –
    Не рідні мальви, сонце-покотьоло…
    Постив Степан, щоб не писать «муру».
    Не Брут Хома – але окреслив коло.

    І не чужинський біснувався Вій,
    Псував авто і сіяв анонімки --
    Зродився українофобозмій
    Уже не від москальки, не від німки…

    І пан Степан розчулився в листах,
    Мені писав: паскудне товариство…
    А сам – думками, зором, ніби птах,
    Ширяв іскристо, легко, чисто.

    Я мав би старості додати сил,
    Про Сильне щось утішне написати...
    Але у нас були дурні часи,
    Коли в еліті – бевзі пелехаті.

    Хто не продався – України цвіт…
    Але за неї – не ішли на страту.
    І без війни синам летіти в світ?
    З якого боку проклинання, зрада?

    Тепер так само. В домі – околіт.
    На чужині – і дурнів небагато,
    І крила там розправлені в політ.
    Німує Україна. Сум. Утрата.
    Столітня недобачена загата.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.71)
    Коментарі: (4)


  45. Василь Мартинюк - [ 2017.03.18 09:50 ]
    Куля за кулею

    Горе - темна хмара очі зашторює повстю,
    В землю щільно втискаюся ноги розправивши.
    Розум мій на приціл концентрується повністю,
    Знову палець курок натискає мов клавіші.

    Кулі - трасири, пунктиром окреслюють межу,
    Вампір появився мов тінь на розбитій стіні.
    Сутеніє, знов совою за ворогом стежу,
    А ворог бє градом, мурашки ідуть по спині.

    Осколки жалять, не спасуть ані чин ані ранги,
    Хіба що земля прихистить у розірвані груди.
    Нарешті в прицілі. Відсилаю смерть бумерангом,
    Осиновим колом. Вампіру спасіння не буде.

    Правда за мною, і війна ця зовсім не лажа,
    Спалені села, до щенту розбомблені хати.
    Про все нащадкам історія потім розкаже,
    Сьогодні є правда. Ворог прийшов нас вбивати.

    Рана у спину, ми того зовсім не чекали,
    Слово вороже не варте копійки ні цента.
    Ворог навпроти з явним монгольським оскалом,
    Ворог навпроти з явним московським акцентом.

    Не можна втрачати сьогодні ні віру ні пильність,
    І не вірю що Путін нарешті дійшов розпуття.
    Нам вже не потрібна від ворога лютого милість,
    Війною цією лже братні розірвані пута.

    Втискаюся в землю, в окопі холодно й гірко,
    На все в цьому світі своя відміряна мірка.
    Куля за кулею, ворог червона ганчірка,
    Куля за кулею, йде на війні перестрілка.

    2016р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Віктор Кучерук - [ 2017.03.18 07:49 ]
    Тобі на втіху
    Мов соловейко, світ наповню співом
    І піснею твій спокій обірву, –
    Впаду на тебе, наче літня злива
    На стоптану і вицвілу траву.
    Тобі на втіху, швидко не втомлюся,
    В тобі, як вітер в лісі, не згублюсь, –
    Щоб час утіхи стримати у русі,
    На заздрість безіменному комусь.
    Моя любове – сонце цілоденне, –
    Вогонь, в якому радісно горю, –
    Вривайся жаром блискавично в мене
    Додай іще взаємності вогню!..
    17.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (10)


  47. Володимир Бойко - [ 2017.03.18 01:03 ]
    Тамара (переклад з Михайла Лермонтова)
    В ущелині грізній Дар`ялу,
    Де Терек вирує в імлі.
    Над прірвою вежа стояла
    На чорній високій скалі.

    У вежі старій, височезній
    Цариця Тамара жила,
    Прекрасна, як ангел небесний,
    Як демон, підступна і зла.

    І там у тумані щоночі
    Яскрів промінець золотий,
    Впадав подорожньому в очі,
    Манив на спочинок нічний.

    І чувся там голос Тамари,
    Що кликав, жадав і благав,
    Всесильні були в ньому чари,
    Була невтолима жага.

    На голос незримої пері
    Йшов воїн, купець, мандрівник.
    Йому відчинялися двері,
    Стрічав його хмурий служник.

    В парчовій одежі сиділа
    На пишній постелі вона,
    Чекала на гостя.. Іскрились
    Два кубки хмільного вина.

    Гарячі спліталися руки,
    До уст прилипали уста
    І дикі, нечувані звуки
    Всю ніч розлягалися там.

    Неначе до вежі пустої
    Ватаги коханців палких
    Зійшлися до тризни нічної,
    До буйних весільних утіх.

    Та щойно ранкове проміння
    Торкалось гірського хребта,
    Ізнову імла й безгоміння
    Нараз оселялися там.

    Лиш Терек гримів по камінню,
    Здіймаючи грізні вали;
    У клекоті вод білопінних
    За хвилями хвилі пливли.

    З риданням знеживлене тіло
    Спішили вони віднести;
    На вежі тоді щось біліло,
    Звідтіль долинало: прости.

    Так ніжне було те прощання,
    Так солодко голос звучав,
    Неначе майбутнє стрічання
    І пристрасті шал обіцяв.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Шоха - [ 2017.03.17 20:14 ]
    Правда навиворіт
    ***
    На путі до комунізму
    є лише одна «страна»,
    із якої йде війна.
    Гідра імперіалізму
    виявляється – вона.

    ***
    Самі на себе кидаємо міни,
    самі собі найбільші вороги…
    І за́ що ображаються боги?
    Немає у Росії України –
    такі моєї нації борги.

    ***
    Ми не маємо освіти
    і культура ще не та,
    щоб Росію засудити.
    Обрусіли неофіти,
    ощетинилась орда.

    ***
    Ніякої претензії немає
    до моськи у великого слона,
    коли вона не дуже голосна.
    Але як він на неї наступає,
    то як не буде гавкати вона?

    ***
    І з українця роблять москаля,
    подібного не звіру, то худобі.
    Невиліковні у тотальній злобі
    дефекти ген у променях кремля
    і у рентгенах ящика для зомбі.

    ***
    Є у Гаазі суди й адвокати,
    а в Україні дві жовті палати –
    Крим і веселий Донбас.
    А на Росію Європа напала...
    А у ефірі немає каналу,
    щоб не охаяли нас.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.17 18:21 ]
    Лабіринт
    1

    Вірші - хмарини, озера, цукати...
    Ось лабіринт. Увійду - міркувати.

    Де ж ти, гармоніє?
    Лилик - зі стелі...
    Вхід оминули осли, мудрагелі.

    Жодного променя, скошені глиби.
    Може, проплине оперена риба...
    Кине русалка перлину довгасту...
    Ні, накришила бульок пінопласту.

    Скати ворушаться, кубляться змії.
    Овид потворний хвалити не вмію.
    Я б і не проти побачити зірку -
    Візія зимна простує в комірку.

    Дам їй дорогу - за тиглі розбиті.
    Червоноротим вар`ятам налито.
    Сизі молока, зелені канапи.
    Біс вирлоокий вичісує шкапу.

    2

    "....це глибина..." - хрумкотить безголосся.
    Бачу броварню, де бабряться лосі.
    Зайва мандрівка у чорну пащеку.
    Ліпше б читала трактати Сенеки.

    - Вийди мерщій на галяву під зливу!
    Слухаю музу свою вередливу.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  50. Нінель Новікова - [ 2017.03.17 17:21 ]
    Ліна Костенко Рана ведмедя Переклад
    ЛІНА КОСТЕНКО

    РАНА ВЕДМЕДЯ

    Ще не було ні пензля, ні мольберта
    і не писались мудрі письмена.
    Була природа гола і одверта,
    жили в печерах дикі племена.

    Іще тих сосен не торкався іній,
    іще землі й не снились лемеші.
    Іще тривожна досконалість ліній
    не хвилювала дикої душі.

    Ще не було ні анта, ні венеда.
    Але під вечір, на розливі рік,
    старий валун був схожий на ведмедя –
    і зупинився дикий чоловік.

    Йому ще жодна муза не сприяла.
    Ще й не світало в сутінках сердець.
    Ще розум спав –прокинулась уява.
    І це був перший – первісний! – митець.

    Не знаю, де та фарба була брана,
    з яких молюсків пурпур той розцвів.
    Стоїть ведмідь, на грудях в нього рана.
    Тому ведмедю тисячі віків.

    Глухих лісів німі аборигени,
    людського духу навіть не ази,
    вже як не є – спасибі вам за гени.
    Хай грають далі в довгої лози.

    Перевод с украинского языка

    НИнель НОВИКОВА

    РАНА МЕДВЕДЯ

    Ещё не знали кисточки и краски,
    Ещё веками скрыты письмена.
    Была нага природа и прекрасна.
    В пещерах дико жили племена.

    Ещё тех сосен не касался иней
    и плуг земле не грезился в тиши.
    Изысканное совершенство линий
    не волновало дикости души.

    И не было ни анта, ни венеда.
    Но раз под вечер, на разливе рек,
    старик-валун похож был на медведя –
    остановился дикий человек.

    Нет, муза не дарила вдохновенья.
    Не рассветало в сумерке сердец.
    И разум спал – проснулось озаренье.
    То первый – первобытный! – был творец.

    Не ведаю, где краску эту брал он.
    В каких моллюсках пурпур тот нашёл?
    Стоит медведь – цветёт живая рана –
    Из глубины веков до нас дошёл.

    Глухих лесов «прапрааборигены».
    Людского духа даже не азы,
    но как ни есть, спасибо вам за гены.
    Пусть дальше совершенствуется жизнь.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   564   565   566   567   568   569   570   571   572   ...   1855