Скільки часу на нього витрачу,
Скільки долі на нього виділю?
Рани згою. А дихати знов навчусь,
Суху душу від болю вибілю.

Суху душу… Так тяжко чавлену…
І без соку надій залишену…
І підуть ці слова прочанами
Колихати неспокій тишами.

Спи, неспокою, люляй, капосний.
Скільки можна терзати звірами?!
Закінчаться солоні напасті.
…Спокій вимрієм. В долю віримо.
04.02.16

Нічого не помножиться на нуль
і на зеро ніщо не поділити,
і неповторне годі повторити…
Теорія! Аякже, – карауль,
ори, пиши і матимеш на мито.

І сіємо, і мелемо одні.
І хазяями ходимо на ниву.
Махаємо ціпами цілі дні.
За жито, намолочене рідні,
отримуємо і у хвіст, і в гриву.

І маємо, що маємо – зеро
за ініціативою, що всує,
або за математикою Фу́р’є –
на дрібноту поділене добро.
Зеро і О! – виписує перо,
яке, як день весни, літа годує.

2003

мій дід лічив свої літа в окопі
і мама народилась по війні
розповідає інколи мені
коли вже пахло миром у європі
прийшли у села спокій …і весна…
аж раптом появився «визволитель»
чимало крові в ті часи пролито
згасала волі зіронька ясна
загнали нарід на роки в колгоспи
установили різні «норми» «гости»
а храми обладнали на склади…
і знову мир крихкий немов льодина
а мама нині плаче як дитина:
зійди і зглянься господи зійди

Зліва - сюр...
Підленько - прямо...
Опостінь - шпиталі... ями...
Тарарами... раритети...
За Путивлем кулемети.

Дятел цюкає-стукоче...
У сови тьмяніють очі.
Зрозуміти складнувато:
сурогат бавовни? вата?
Все підроблене майстерно.
Ллється з ринви кава-скверна...

Біля мерії палатки,
В них так звично їсти...спатки.
Душотрусно... патетично...
Шлях - пунктирно...схематично.
Безкінечно...працьовито...
Дід-собака взявся вити.
Жаб змінили черепахи.
Край бідонів - бідолахи.
Молока наллють їм цівку.
В дощ латається бруківка.
Всюди ковзанки і схови.
У вінках притихлі вдови.

Щось посіяно...віджато.
Йде прогресся вайлувато...
Ахінеї... дисонанси...
Уціліти кілька шансів.
Оптимізм хороша риса.
Серп війни зітнув нарциса.
Печія від брехонь...сода.
З-під шкарлупи - лик свободи...
Безголосі тулумбаси
Чіпко лізуть на парнаси.

Зліва - сад, у пеклі крига.
Всі ждемо архістратига.



2016

Ти мовчиш—невже все безнадійно?
День-у-день тріпочемось безкрило.
Я вдаю веселість натурально--
В тебе це виходить через силу.

Пожартую—і короткий усміх
Прояснить на мить твою утому,
І пройду я в цю щасливу хвилю
По воді, неначе по сухому.

Як же помогти тобі, мій друже,
У гризучій схованій зневірі?
Жити у душевному безсиллі—
Ніби затягнути харакірі.

Переможний, ти не сподівався,
Що туман у плаванні огорне,
Що стихія буде непідвладна,
А кермо на судні—бутафорне.

Не твоя волить у хаті воля,
У ногах—чужа тобі дорога,
І болить мені твоє мовчання
І усмішка докору німого.

Стоячи розгублено ізбоку,
Дивишся—не можеш відповісти,
Хто ми є: творці чи виконавці?
Хто ми є: актори чи статисти?

Ти мене в біду свою не пустиш--
Гордості на це у тебе стане--
Я залишусь співчутливим свідком,
Мій срібноголовий капітане.

2014

***
Сиди, чинуша. Може що й найдеш
у позолоті унітазу-крісла...
Та що посієш, те і ти пожнеш,
коли до тебе добереться те ж,
що по хребтах так безхребетно лізло.

***
Епістолярії ще є у кожній справі,
і однобокі де-не-де і …тут.
Це я про канцелярію лукаву.
А чим іще займатися державі,
коли ніде не діє Божий суд?

***
Мало – взяти голову у руки,
уявивши: Яця і – поет.
Що воно за самураї: урки,
гепи-допи, дупи і придурки,
що спливають, злиті у клозет?

***
Росія і Європу узувала,
і Україну оптом «купувала»,
і Сірію узує, і сусід
у неї вистачає безперечно,
але як та повія небезпечна,
що і нагою не дивує рід,
і що ногою попирає світ.

***
У Інтернеті Раша поділила
архіпелаг брехні на острови.
Але усе гниє із голови,
де тролять спонсоровані горили
із підворітні прихвоснів Москви.

***
Макіавеллі судять із цинізмом,
яким він керувався у житті,
підкорюючи засоби меті.
Але за результатом комунізму
на тлі борців із націоналізмом
Макіавеллі – ангел во плоті

                              01.2016

Це так...
Вітати друга з Днем народження
В той день
Коли товариш спільний
Загинув

Як сивий
Кучерявий птах
Відлинув...
Й кричати хочеться:
На кого ж нас... покинув??..

У відповідь
Прийде у сни
І скаже:
"Ну, мала... Прости!"
І будем разом реготати...

Та так нестерпно прокидатись...

Епоха ціла відійшла
Й стає історією...
Ми ж в теорії
Стрічатимось на тому місці
Де кіловат десь так під 200
А може й 30... не важливо
Бо це щоразу нове диво
Гітари й решта все - "на живо"
Всі разом: і живі й не дуже
Серця клекочуть у напрузі

І ВІН є в них...

Назавжди, друже!

...Який же сенс в смертях дурних??..

03.02.2016

Я знаю, маєш ти надію,
Що моє серце охололо,
Й Любов – лише звичайне слово,
Яке байдужість моя змиє.

Та ні, коханий, не сьогодні…
Не вчора, і, либонь, не завтра –
Я ж не цариця Клеопатра,
Яка заглядає в безодню…

Але це іноді лякає…
Хоч перестав приходить в сни,
Та згадуєш мене і ти,
Бо часом серце так стискає…

Нема порад у мене, любий,
А ні для тебе, ні для себе…
Напевно, так обом і треба
За те, що грали в ігри згубні…

03.02.2016

Я сьогодні не той...
Не закохують квіти духмяні...
Мов програвшись в лото,
Я замішую бурю в стакані...

Наче жменя монет,
На долівку кохання упало...
Ти ще любиш мене?
Пригадай, як раніше бувало-

Ці польоти в пітьму,
У виснажливо- зоряне небо...
То не можу чому
Вимагати любові від тебе?

О, My Love, підійди,
Ці монети збери, мов намисто.
Хто сказав, що ТУДИ
Не літають удруге навмисно?

Зорепадом бажань
Уп"ємося, мов квіти дощами!..
...Недовір"я кажан
Наче привид, літає за нами...

Бо любов- Божий Дар,
І страждання, І втома, І кара,
Мов живильна вода
Хай для нас залишається Даром.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020100057

………..
ніхто не одкриє двері…
ніхто не подасть на Хрест…
як добре, що крепкі нерви
і моцні, як Еверест…
ховайтесь в свої кімнати
і жуйте лавровий лист
а я помолюсь за втрату
під ваш невгамовний свист...
і знову спішу прощати
осуд?… який з мене суд?!
о Господи, мій хрещатий...
вже вкотре цей солі пуд
хай все, що в мені, солоне --
і сльози… і кров… і піт
і я у тому ж полоні --
де предки творили Міт…
03. 02. 2016

А без лестощів не можна.
Йди, бізе криши...
Терносливна огорожа.
Проковтнеш аршин.
І незчуєшся, як пір`я
Вгрузне у смолу.
Прислухайся до повір`я,
Кланяйся ослу,
А за ним - троянські тролі,
Шавок пірует.
Тож вивчай усі паролі
Входу в очерет.

Не кажи "цабе облізле" -
На царівну пав.
Підгодуй громила-грізлі,
Що бреде з-за шаф.
Розв`яжи квітисту хустку,
Любить слон родзи...
Віл зібрався у відпустку -
Возом підвези.

Всім годи, горіх розтрощуй,
Підставляй щоку.
Хай святенник після прощі
Дулю дасть м`яку.
Хай сестра у Петербурзі
Розведе мости.
Слуг одержиш по заслузі...
Й силу довести...

А дійшовши до Голгофи,
Після оцту з груш -
Зрозумієш власні строфи
І щербатість душ.

Чи руйнуй світобудову,
Чи гендлюй вином...
Та без лестощів медових
Ніша - під сукном.

2016

Прислів'я та приказки про улесливих

На мед, не на жовч, люди мух ловлять.
Бійся пса не того, що гавкає, а того, що лащиться!
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Повзком, де низько, тишком, де слизько.
Улесливий приятель схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає.
Хто дужчий, той і лучший.
На язиці медок, а на душі льодок.
Щоб і чорта не гнівить, і Богу молиться.
Повзком, де низько, тишком, де слизько.
Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною. Інший у ноги кланяється, а за п’яти кусає.
Куди вітер, туди й він.
«Якої ти віри?» — «А тобі якої треба?»
Лисом підшитий, псом підбитий.

На схилі дня од вітру д’горі
злетіла з лісу дивна птиця,
порозсипала пір’я-зорі,
із неба видзьобала місяць.
І вже над нами – крила ночі.
Дерева гнуться в пантомімі,
а місто лагідно муркоче
у теплих лютого обіймах.

2016

Ось день сурка, бабак тре очі…
Ще майже місяць до весни.
А він, неначе тамагочі :
спочатку будять, потім – спи!
Ану згадай, хто є вразливий,
як серед ночі сниться жах,
і прокидаєшся спітнілий
(тріпоче серце, наче птах).
І не заснуть у безтурботті
уже до ранку(чи весни) –
напівдрімотні муки плоті
і не солодкі зовсім сни.
Тож не будіть сурка, не треба…
Усе в свій час і тінь свою
бабак узріє, як у небі
промовить сонце: I warm you…

03.02.2016

1

Я прийшла о третій, ти о двадцять шостій.
Чи боявся фредки, чи спиняли гості...
І глювайн парує, і свічки зелені...
Ти мене покликав: "Бася... Маша... Лєна...
Щось приніс ... на кухні... риба... і квасоля"
Я сказала ніжно: "Тридцять весен - Оля."

2

В кліточці папуга цюкає банана.
Подзвонили Рита, Шура і Діана.
Всі чогось хотіли вельми нетерплячо.
Ти забув до сина забрести в дитячу!

Хай шкварчить пательня, хай бракує шуби.
Ти у мене красень і гравець у клубах.
Обіцяв для фредки широченну клітку,
Та повіз на базу неотесу Лідку.

3

...розлюби... - шепоче Лора із картинки.
Як?! Без тебе блякнуть днини-мерехтинки.
"Матері не слухай..." - стогнеш із дивана.
Під вікном чатує балерина Яна.
Чи немає в місті жевжика для Каті?
Із тобою разом висне на плакаті.

Сердилася тиждень... Співчувати буду:
До усіх любасок додалася Люда.
Ти хіба ж ти винен: особлива карма.
Напишу об`яву: "котик... запівдарма...".

2016

Чарівність жінки – вища благодать,
Що душу над буденністю підносить,
Коли іскринки ув очах блищать,
Коли душа якогось дива просить.

Коли непереборні почуття
Тримають у солодкому полоні,
Розпалюючи в грудях шал життя,
Не дивлячись на жодні перепони.

Він до мобільника припав,
Мов немовля до цицьки матері.
Хитається у такт,
Що там навушники диктують.
І байдуже йому,
Що ніч світанкові намалювала,
Як, власне, й те,
Що поруч скоцюбилась бабуся.
В режимі автономнім
Домчить так до роботи.
Немов папуга, привітається з колегами.
А по роботі, уже вдома,
У віртуальний світ знову зануриться...
P.S.
Прогрес спроможен поліпшити життя,
Але безсилий надолужить те, що не додала родина.

Не все відразу. Крок за кроком
приходить черга за всіма,
і хтось з невивченим уроком
іде у тартар: слів нема…

Але ж були – палкі разючі,
коловорот поснулих мрій.
Як обіг часу: дні п’янючі,
і подвиг вбивць, і честь повій.

З колін устали? Зорепади,
осколки ниці і мани…
Усі навколо – юди, гади,
пекельні діти сатани.

Оце і є спасіння миру ?
З похміллям вічним на лиці
несе в кишені дурень гирю.
За ним - безумці і мерці.

Бояться в світі одержимих
(чи Шікельгрубер, чи "Пуйло").
Народ і вождь – альянси зримі:
оглушне «Біс!» – кульгаве зло…

02.02.2016

Срібні стебла верби
Хтиво тягнуться з ночі до мене.
Клич лелечий луна
Над містичною гладдю води.

Осінь править розбіг своїх коней
Барвисто-шалених,
І минула весна
Через літо летить в холоди.

По вітрах шарудить очерет,
І вдивляються в тебе
Зорі неба рясні-
Це Богів споконвіччя святе,

І летить, і летить через ніч,
Закликаючи в небо,
Клин лелек в вишині,
Наче душі померлих дітей.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020208637

... я є той самий стрічний птах
що випав з неба в світ тутешній
щоби слова мої сердешні
осіли медом на устах…
і хай приречений конфуз
на вигляд ранній і спонтанний
зі мною, в честь твою, Пеан -
надійний
вузол у союзі…
02. 01. 2016.

Оманливий вигляд показує суть не завжди,
Загальні уявлення висновки наші формують.
Дізнатись майбутнє постійно безумно кортить
І знати напевно, що наші зусилля не всує.

Є дивна межа, за якою ніщо не дивує,
Розгублений розум тікає і нищить сліди.
Епоха сміється із тих, що стоять одесную,
Мовляв, поміняюсь і буде усе не туди.

Пришвидшений час розігнався й несеться галопом,
Під ноги не дивиться, іноді топче посів.
А хочеться просто у вічність жбурнути рукопис,

Почути думки і відлуння далеких часів.
Нехай же натхнення небесним кадилом окропить,
Аби свіжоспечений задум в калюжу не сів.

2016

1

Біла відьма й чернь озерна
Пригощали душу терном,
Сум кришили,
Лляли сонце,
Підпалили волоконце.
Зайнялася давня скриня,
В ній таїння темно-синє.
Десь узявся пастушок,
Ухопив луску шишок,
Лиска - дзбани із Опішні,
Маслючки позаторішні...
Пес шукав...
Летіла ґава:
"Є для мене цвях іржавий...".

Залишилася між приском
Дріб-зернина з дивним блиском.

2

Насінина проростала.
Відьма каже: «листя мало...».
Муза шепче із орелі:
«Подарую акварелі,
Буде мальва гонориста,
Наплете павук намиста…».

Три синиці носять глинку,
Ґава кроїть одежинку.

3

Квітка виросла за планку,
Оминула упійманку.
Бачать мальву сиві сови,
Кіт, підковані корови...
У барвінка всьоме шок,
Ріс поземно - під смішок.

«…їй нема альтернативи... –
Шерхотіє бабця-слива. –
Хай росте за парапет...
Вишня краде фіолет!».


2016

Отче "там"!
Будь люб'язний такий,
щоб і нам
перепало "живий!"
Щоб і нам
не лише "на плаву"
абияк хоч було...
На яву
кожне місто й село
негараздам не зло
жили краще,
ніж "Во!"
Отче "там"!
І до нас повернись
не на мить і колись.
Отче "там"!
Будь завжди серед нас.
Живемо лише раз.


02.02.2016

Любив віддати все що мав
До цього звикли швидко
Всі сумніви перемагав
За це сприймали хитро

Оточуючий світ навчав
Шукати власний приклад
Давав підстави для підстав
Збиравсь охайний вигляд

І сміх , і сльози , радість , біль
Сплетіннями на вибір
Десь в солод попадала сіль
Всезнаючим під вимір

За все було , на зло , в добро
Рутинами обставин
Усе що вчило , і вело
В полотнах фарб - яскраво.
2016р.

Ти говорила мов пісні
Слова в мелодії звучали
Писала нотами у сні
А лист дерева все скидали

Твої творіння ці живуть
Їх первозданність непорушна
Вони навчають , і пливуть
Куди направить хвиля вітра

Цій суті нічого сказать
Вона собою досконала
У ній всі загадки життя
Одна між ними переправа

Я доторкнутись тільки зміг
І цим пишаюся безмежно
Прискорив оберегу спіх
Щоб встигнути - віддати вчасно.
2016р.

Я прилечу до тебе птахом
В той час - коли захочеш ти
Прольюсь грозою , камнем градом
Щоб смакувала душу ти

Я розкажу словами пісні
Яку в житті любила ти
Постану тінню у промінні
Із стану втрати - глибини

Покличу як в дитинстві - мамо...
Я так сумую тут один
Як тут з тобою тихо , гарно
В відраді потойбіччя плин

Нажаль недовго можу бути
З тобою поряд , вибачай
Мені ще треба заслужити
Отримати - твій серця рай.
2016р.

Поміж життєвими сюжетами—холодне скло в панельних стінах,
В кафе стоять порожні столики, де двоє нудяться розсіяно.
Напівдріма, зронивши голову, самотня дівчина на станції,
І жінка стигне перед дзеркалом або веде по тілу пальцями.
Ми випадаємо з реальності серед луни в пустельній вулиці,
В чеканні білому зависнувши, там, де нічого не відбудеться,
В епілептично- жовтій аурі і пустоті бензозаправки,
В змаганні з вітром, що вриваючись, в обличчя здиблює фіранки.
В такі хвилини—хто ми? де ми? і на якій живемо відстані?
Хто замість нас сидить у кріслах і в установах їздить ліфтами?
На місці нашому залишена-- подоба наша—голограмою
Перед вікном в подружнім ліжкові сидить в пітьмі пустою рамою.
Куди тікаємо в мовчанні ми впродовж нудьги цілого вечора?
Чому ми врешті повертаємось, ледь роздвоївшись післявтечею,
В горизонтальний світ сюжетів і-- в тісний зажим цієї повісті?
Ось жінка профіль свій підставила квадратно-різаній ранковості...

2015

Я маю стати
Барвінковим попелом
Земля мов мати
Зігрій мене холодом
Тепла боюся
Воно невблаганне
Як вип’ю – нап’юся
Підбита жагами
Ковтати небесно-тендітне створіння
Тепло! Ми з тобою – непорозуміння
Тепло! Ми з тобою не те щоб вороже
На мамину ласку ти зовсім не схоже
Барвінок відсохлий
У попелі хрусне
А холод промоклий
В байстряті загрузне
Танцюють підошви
І ріжуть навпіл
Барвінко… барвінко…
Барвінковий діл
Земля і твоє я і мамине чадо
Очима у небо а тілом у вас
Вдалась випадково. А душу хтось градом
Побив по осінньому грізно й не раз
Я тисну барвінком
На мамин паркан
І віршиком дзвінко
Хитає рука
Не вносять до хати
Курчаве й повзке
Цілуй мене мати
Цілуй отаке
Холодної тіні твоєї ковтаю
Тепло? Ні не треба воно припікає
Згреби мене з осені в купу одну
Підпалюй і слухай знов пісню сумну
18.04.2011.

Викриють злодійку
Викрала тінь із села
Тіло бруківки
Терла безжально сумками
Речі та вірші
Тиснява в зоні чола
Мрія і совість
Переплелись думками
Вірші дитячі
Криком зійшли у піч
Очі дівочі
Десь у степах зревілись
Це так пекельно
Спати останню ніч
Там куди сумніви
Наче круки злетілись
Довго прощання
Стигло в календарі
В березні слізно
Морозно сніжно кволо
Перетинаю
Горизонталь землі
Далі карбую:
Мрія Життя і Слово

29.03.2013.
 

Зеленіє поле , зеленіє сад
Зеленіє рясно пишний виноград
Зелен все навколо , промінь веселить
Я усим віддячив бо своє болить

Проминуло в котре , не зустрів його
Того що бентежить , того що несло
Тою стороною не ходити вже
Тими пелюстками світ не огорне

Відгриміло щиро у відлунні весн
Відкохало кратно від пульсацій вен
І не нам судити , і не нам гадать
В чому ці причини спогадів не мать

Та живу надалі , наче не один
Все у порівнянні хід моїх годин
Вже змиривсь і вірю , все у користь нам
Ранитись до крові , зцілитись від ран

Всіх кого признаєм , друзів , ворогів
Ми від них і маєм силу мудреців
Від зухвалих пекло , від любові рай
В молодості втратив - старість не карай.
2016р.

Вже осені міцні обійма
Ховають першу сивину
У сповіді душа покірна
Плодами стелить - пелину

Так грають грона винограду
В промінні сонця майорять
Налитих яблук солод меду
Аж просить чемно - скуштувать

Мелодій неповторний колір
Лунає муза чарівна
Виводить пензлем Жовтень намір
Роздати людям - смак життя

Яка ти гарна рідна нене
В цій простоті буття - знання
Все найдорожче , і безцінне
Несу від тебе з полотна.
2016р.

Іноді тихо говориш. Та завжди голосно плачеш.
Ладна повірити в диво, аби лише збулося.
Зірвалась в чужу країну, поїхала, необачна.
А приводу не було – придумалося, здалося.
Уся твоя особливість, вся твоя унікальність
Шукають виходу зовні. Або – сильні плечі.
Кадри нових облич у твоїй фотокамері
Дублюють ті стани, які ти в собі заперечуєш.
І кожне нове авто твоїх чергових автостопів
Підсилює запах дому, самотність чи розпач дикий.
У тих, хто кудись тікає – від втечі розбиті стопи,
А ти від них відрізняєшся з різницею невеликою.
Лікуєш себе сльозами, говориш іноді тихо.
Але ж ти така чарівна, але ж ти така дитяча!
Жінка тонкої натури й сильним характером психа
Наївно доросла й вільна, тому неймовірно терпляча.

Десь у мареві твоїх хотінь
Ти забажав зірку з неба
І у полоні своїх надій,
Ти знаєш чого тобі треба.
Поки в судинах жеврить кров,
Поки пульсує на зап"ясті,
Ти встиг наламати важких дров,
Розкрити всі карти й забрати свої масті.
Лазурний берег.Наче б все є,
Але не вистачає одного-
Це той,кого я називаю "себе",
Мені не вистачає тебе,море!
Десь у мареві твоїх хотінь
Ти забажав зірку з неба
І у полоні своїх надій,
Ти знаєш чого тобі треба.

по
ми
рай
або ні
вибирай
ти живеш на війні
в мережі терористів
і душа – твій заручник і мозок – наручник
і ти собі ворог і ні

ви
би
рай
і вмирай все одно буде дно

або й ні...

тільки ти убиваєш (в) ці дні
все одно все одно все одно
на війні чи дивані

рани колоті рвані й роздавлені здавлені крики
й образи задавнені

хай

я тебе заклинаю: вмирай
тільки от не здаватися треба
я не вірю у Феба й не вірю Арею

я просто хуєю

дефіцит антрацит профіцит...

геноцид?

краще ні бо ми є на війні – не в гівні
бо вже краще ніяк ніж отак

із укропу вростає у землю насіння але́
це не добре й не зле
та укропи вже інші й насіння не те
і зате всі оновлення ко́рисні нам... й ворогам
але ми на півкроку вперед

слабаки загортайтеся в плед
а героїв загорнуть у прапор

бо надворі зима але добре і те
заморожений атом що всіх замете ще спокійно дріма
бо надворі зима і спасіння нема
тільки є порятунок

по
ми
рай
або ні
вибирай
ти звичайна людина в звичайній війні

або й ні...

державі належить
від тебе залежить
історія стежить

ось.

так давно повелось і такий вже звича́й
ти за людство мені пробачай
і за мій монолог і розпалені груди

не забудь є позиція Ей і позиція Бі
а між ними є люди

І постскриптум: я вдячний тобі

2016

А-А-А-А-А!!!
…………………..
нота фермати
пора
брат
пора
поза колони готичні
асиметричні
ганьба і ура
анти-формати
космічні
передове атакуюче зло
і профанація ліри
раша
не наша
карлуші кіло
у бутафорії миру
укри
і урки
ремейки боїв
море і муки і горя
орієнтація бойовиків
зорі кремля і аврори
і агітація
шоу орди
ілюмінація
браво
у революцію
флагман біди
у навігацію
кава
у ейфорії феєрії
нація
обміни бранцями
слава на мить
у авіації
раї
імперії
і левітація
протуберанцями
небо палає
і море горить

               01.2016

Похмуро...день зажмурив ясні очі,
Блазнюють рими, гусінь аркуш точить.
Світліє...сонце плескає в долоні,
І муза моститься на злотім троні,
А вечір...струни мрій перебирає.
Яка ж мелодія душі безкрая...
О, вже світанок - дань бесонній ночі.
І плинуть сни ятряні та пророчі.

Донатан Бенделл. Переклад з англійської


Мене ніс Яструб в скелі снігові,
Мій вірний друг, м'язистий син мустанга,
І сніговій співав у голові,
І заметіль крутила в іскрах танго.

Глибокий сніг триножив наш галоп
І обпікав його потужні ноги,
Я вже не чув моїх обмерзлих стоп,
Як ми долали перевал дороги.

Враз заіржав мій кінь, й на схилі скель
Ми вдарились об зледенілий виступ,
І закрутились в дику карусель
І я, і мій мустанг плямистий.

На мить я втратив часу відчуття,
Здавалось, ми летіли цілу вічність...
Мій вірний друг зберіг мені життя
В ту хуртовину передноворічну.

Я був поранений, мій кінь лежав,
Наші тіла зносили біль і втому,
Його могутню шию я обняв
І прошептав- "Неси мене додому."

Палахкотіла у теплі свіча.
Проснувся в хаті, де моя дружина
Сказала із сльозами на очах-
"Три дні ти спав...Там збруя Яструбина...

А Яструб мертвий. Ще як ти лежав,
Ти шепотів його ім'я пташине,
Тоді ж твій Яструб тихо заіржав,
І відійшов поранений, загинув."

Я скрикнув- "Ні, не говори!
Я не повірю! Це не може бути!
Через сніги приніс мене з гори. "
О вірний друже, щирий, незабутній.
Січень, 2016

У світі, де мамони
Росте чорнильна тінь,
Люд чавить виногрона,
Міняє курс хотінь.

Здорожчали наліпки,
Літанії, сири…
Я музі - два очіпки,
Нехай злітає в Крим.

А плай до Колізею
Висвічує вгорі…
Край льотного музею -
Корови на зорі.

Пасе їх біла баба,
Постукує ціпок.
І вихваляють жаби
Євшан, що перемок…

Верба ще плодоносить:
Знов гепнув мандарин…
Дзумління… Хижим осам
Забаглося шкорин.

Біжать руді мурахи
До сонця, на черінь...
Це світ, де телемахи -
Для цяць і голосінь.

Надрізані флоеми.
Намолені хрести.
Доїння… діадеми…
Діаспорні мости…

І над, і під – Ярило.
Яругами – туман…
Слони тримають брили.
А я - пір'їну, дзбан.

У світі, де шовковиць
Не люблять шовкуни,
Воюють букволови
За відгомін луни.

І лиш коти незрадні,
Не треба їм корон.
Клубочки Аріадни
Закочують у схрон…

2016

1
Мені закортіло поснідати перцем,
І витріщеними очима,
Хапати, ковтати життя натщесерце,
Щоб знову відчути – Людина!

Чіпка слабкодухість наспівує байку,
Схиляє смачненьким обідом.
Я – хочу перцевого свіжого страйку!
Бо виведусь скоро гібридом.

2
Сльозиться, пекельно, задуха у грудях,
У горлі пашить. Вигорай сучий рай!
А нутрощі виють, клянуть і сканудять:
«Джерельну, джерельну, джерельну давай»!

Ось трошки ще спеки, загояться рани.
Прокинеться схудле і чисте дитя.
Душа, не впадай в безжиттєву нірвану.
Людино, вставай і біжи до Життя!

02.09.2010.

Оперують вагомо «фактами»
У моїй схильності до божевілля і бунту
Стають навшпиньки
Вдивляються в шибочку замальовану сумом
Вслухаються в тишу
Яка розрізає їм вухо і глохне як стишеність грому
Зійшлися на тому
Що з тихих снігів я сповзаю спиною у осінь

Це так недоречно
Змінити природу погоду і сутність
Усі пам’ятали
Мою закодованість зимних холодних життів
О, там мене знали
Під снігом не бачачи, Господи, очі і душу
А осінь розхристана
Влетіла до мене й полоще полоще дощем

Я... не до вподоби?
Сумна і пекуча різка і незламна але особистість
Я надто предовго
Втішала покірністю ваш ізольований мертвий вже рай
Я стала перевертень
Що ходить людиною змовчує, змовчує звіром
Ох людоньки, люди
Не йдіть ще до мене бо звіром не змовчу. Змовчу?

Стандартний діагноз:
-Таки божевільна. Жити схотіла. Даремно.
Щось пише читає
В кімнаті як осінь у січні пресміло блука
-Я вами приречена?
Я не ображусь на експлозію гніву На випадки сміху
Так я непокірна
Я зла і невдячна? Я, люди, шукаю Душі порятунку і Світла

11.05.2011.
 

...Вона протікає між пальців, неначе вода. Лови її дотик, бо більше ти просто не в змозі. Бо вас поєднала самотність у довгій дорозі до синього моря, що небо і землю гойда. Лови її запах і дихати більше не смій. Не думай про завтра, тим більше не думай про вчора. Її невловимість така ж, як її непокора, як пошуки слова у вічній печалі твоїй…

Нас немає
Тут де ми є
Скрипка грає
А вовк виє
Час минає
З часом ми
Пропадають
Наші сни

Світ питає
Ми мовчимо
Чорти грають
А ми спимо
Нас немає
Хоч ми є
Пропадає
В нас своє
30.01.2016р.

Мені здається, навіть без води прожив би,
Але життя без тебе - не життя.
І не було би дня у днях,
Й не існував, а марив би -
Не прожив би.
У снах шукав би насолоду,
А спав би лиш щоб тебе зустріти,
Де ми дурачимось, як діти,
І бачити твою неземну вроду -
Насолоду.
Поки ми ще вільні,
Поки ще маємо own life -
Вдихай на повні груди кайф
І відчувай себе спокійним -
Вільним.

2016

* * *
Могла би дозволити хаскі
хапати сніжинки з небес.
У обширах білої казки
грайливо носився би пес.

Могла би малечу катати
на санях із міні-гори,
і сніжки зі сміхом кидати,
і кутати в сон явори.

Могла би бентежити очі
цнотою сліпучих снігів,
намети, свої тамаґочі,
поїти вином холодів.

Могла би…, та жаль, що не може,
бо сутність її – чорнота,
і замість кури і пороші
під ноги лягає сльота.

31.01.2016

Досить говорити про невідоме.
Досить заходити на перед.
Ручка й папір забирають піввтоми,
Коли пишеться черговий куплет.
Коли просто пишу не думаючи,
Слова самі вилазять на папір,
І знов нову думку ґрунтуючи,
Виходить достатньо рядків.
Коли просто пишу з диханням,
Коли рука сама вимальовує букви
І коли огортає натхненням,
Поезію пишу залюбки.
Навіть дощ за вікном не проблема,
Коли Муза вже присутня в мені,
Мені вона диктує нову тему,
І вірші бажає створити нові.


2015

13 вагон 7 купе,
Столик, вигляд з вікна.
Мала, ця подорож тебе пре,
Ту, яку ніколи ніщо не бере за живе.
Ось нарешті ця мить наступила,
Дорога оволоділа тобою.
Вигляд з вікна - цікава картина,
Коли потяг їде залізною.
Вже навіть не хочеш зупинятись
В кінцевій точці свого прибуття.
Прибудеш. Потім куди рушати?
А в поїзді книга - це заняття.
Ну ось і зупинка...
В руках валіза. Вокзал,
І йдеш куди ноги ведуть,
Цей шум і гам тебе дістав,
Хочеш знайти тихий путь.

2015

Як нудно робить необхідне!
Я краще робитиму зайве.
Я краще писатиму вірші
(Годинник—лицем до стіни)
І буду старатись не думать
Про хлібне, насущне, реальне,
Що ловить в кінці легковажних
І кидає їх з крутизни.

Я вдам, що його не існує,
Що є лиш екстазу хвилини,
І дехто погляне й повірить:
«Та ніби ж воно не дурне».
І також з дороги зіб’ється,
І я сполотнію з провини,
А той, хто казав «Carpe diem”,
Зрадливо покине мене.


2015

1

Як мало шансів чесно, вільно жити...
Пливеш собі. Навстрічу мечоніс.
Він гамкне! Тож давай щедріше мито:
Метеликів цукристих. Та й у ліс...

А там сосна, явленні поторочі.
М`якеньку байку широко стели.
Вампіру догоджай. І - світ за очі...
Радій, що не для тебе ті коли.

У небесах свої ефірні траси.
Не знаєш правил - збита у кювет.
Я одягла на музу шаль, прикраси,
Пошила тогу...
Знову - турнікет.

2

Пегас в алюрі. Мостові гірлянди.
Стою, міркую. Як майнути за...
Ось Річард Гір подав правицю: "ладно...
Іди під зонт безсоння..."...
... бірюза...
Велюр зелений, голубаві штори.
Шехерезади шелех: "ось... твори...".
І знов лекала...
Коми.
Командори.
І землетрус резонний - бал... чи три.

3

Яранги з пальми.
Трони.
Патронташі.
А черга на відправлення гай-гай...
І чуєш, як чорти скавчать: "Не наша..."...

І бачиш присуд: рустикальний рай.


2016

Не перейдеш межу і ніколи мені не подзвониш,
По забутих стежках ти ніколи уже не пройдеш,
І у душу мою сподівання уже не зарониш,
І на мій небосхил ти зорею уже не впадеш.

Зачерствіла душа не відчує пекучого болю,
І байдужі слова завмирають в холодних устах,
І звикаєш до думки, що більше ніколи-ніколи
Не побачиш іскринок вогню у грайливих очах.

Час стирає усе, окрім того, що стерти не в силі,
І минається все, окрім того, що в душу вросло,
І приречена мрія згортає поранені крила,
І згасає вогонь, мов ніколи його й не було.

Серед світів, у мерехті світил
Ім’я Зорі Одної промовляю:
Не через те, що б так Її любив,
Та з іншими я тільки серце краю.

І в сумніву коли густій сльоті,
У Ній, одній, шукаю я відвіту,
та не тому, що з Нею світло, - ні,
бо з Нею іншого не треба світу.

В ночи тьму, в ночи тьму
Снова рельс протянулась рука.
-Ты к кому? -Ты к кому?
Стук колес под постель "напрокат"...

И опять... И опять
Эти рваные, странные сны
Все летят, все летят
За окно- от сосны до сосны

Вновь и вновь... Вновь и вновь...
Вдоль пути- зачарованный лес...
В жилах кровь, в жилах кровь
Разогреет тоскующий бес.

-Подготовь, подготовь
Ложе... Встреча часами пробьет...
Вновь и вновь... Вновь и вновь
Буду тело я мучить твое...

За окном, за окном
Звезд мерцающих царственный свод.
Полусном, полусном
Укрывает, как пледом... И вот

Метроном, метроном
Стыков рельс я душою ловлю,
И о том, и о том
Вижу сон, как тебя я люблю.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116013101493