ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Серго Сокольник - [ 2016.12.11 23:12 ]
    Як годинник відмірює час...
    Як годинник відмірює час,
    Наче жах на підлогу пролив...
    І все менше... Все менше у нас
    Тих моментів, що варті віків...

    Ніч тягуча, мов ризький бальзам,
    Ложе нам колиса у пітьмі...
    Душ єднання, підвладне тілам...
    -Притулись і мене обійми,

    Моя феє божествених снів,
    У яких я немов у раю!..
    ...і веління бажань, голосні,
    Наче цокіт годинника, п"ють

    Із коріння калгану, міцний,
    Що, мов я, проростає в тобі,
    Довгодіючий шалу настій...
    Наскрізний проникаючий біль...

    Вся жадаєш ти тілом своїм
    Долучитись основи основ...
    Наче жертву прадавній друїд,
    Я приймаю... І світла любов

    В парі з темним бажанням іде,
    Обійнявшись останнім злиттям...
    Як нечемно сповіщує день
    Хід годинника... Смерть... І життя...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116121112731


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  2. Микола Дудар - [ 2016.12.11 21:44 ]
    Хто крайній?!..
    в черзі стояв за киснем
    Боже мій, це грабіж!
    серце ось-ось і свисне
    зникне на мить рубіж...
    небіж з лицем красави
    був колись друзям бог
    скаже, що хоче кави
    тільки потрібен торг…
    в душу пірне міняйло
    кава без кисню пшик
    ліпить своє ай-лав-ю
    наче на ніж індик…
    теж потребує кисню
    Боже, до-по-мо-жи!
    досі той погляд висне
    де б і не з ким я жив…
    11.12.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.11 20:04 ]
    Вертає холод
    Замерзле озеро не тане,
    Суха пороша навкруги
    В кущах потріскує гортанно,
    Вертає холод на луги.

    І тільки тінь бліду лишає
    Від звикло-теплої зими.
    Міцний мороз іде до гаю,
    Змахнув на обрії крильми.

    І знову кров у жилах стигне,
    Тепло поволі умира.
    Короткочасної відлиги
    Уже минулася пора.

    Чом сумувати? Тільки грудень…
    Ще сонце кригу не лама.
    Нехай дзвінка, іскриста буде
    Надворі справжня ця зима.

    11.12. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  4. Володимир Бойко - [ 2016.12.11 20:06 ]
    Подвійна гра (Автопереклад)
    Я лиш тебе одну люблю,
    Хоч інша постіль зігріває.
    Коли я поряд з нею сплю –
    Вві сні з тобою розмовляю.

    Твій погляд – у її очах,
    Твої уста – в її цілунках.
    Не віднайти в химерних снах
    Від безнадії порятунку.

    Обійми цих блаженних снів,
    Й пробудження без сподівання,
    Неначе клітка, затісні
    Для потаємного бажання.

    Ти ж з іншими в ночах хмільних,
    В полоні пристрастей нестримних,
    Шукаєш випадкових втіх –
    У насолодах швидкоплинних.

    Жорстока ця подвійна гра
    Безжально долі розбиває.
    На нас фальшива мішура,
    Яку одна лиш смерть зламає.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  5. Адель Станіславська - [ 2016.12.11 19:56 ]
    Ну що ж... Лети...
    Ну що ж... Лети, мій пташечку, лети...
    Хай дужий вітер підпирає крила
    аби стихія люта не накрила
    і не закрила зоряні світи.

    Хай буде вільним і тривким політ.
    Хай сонця промінь лагідно леліє.
    Хай не спиняє студені завія
    і якнайширше ти обіймеш світ,

    а світ тебе... З розхмареним чолом
    і впевненою вірою у щастя
    хай за добро - добром тобі воздасться
    і світлом, і любов'ю, і теплом.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  6. Василь Мартинюк - [ 2016.12.11 17:28 ]
    Степ

    Степ – обсмалений чорним порохом,
    Степ – нині начинений залізом.
    А ти – один на один з ворогом,
    Що озброєний до зубів лізе.

    Скільки вистоїш, рік, місяць, добу.
    Втрачена міра, лишилось слово.
    Ворог вже втратив людську подобу,
    За прицілами лиш людолови.

    Вороже – смерте, що ти накоїв,
    Вороже – смерте, не схаменешся.
    Час зупинився. Разом з Москвою,
    Кровю святою вже захлинешся.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  7. Мирослав Артимович - [ 2016.12.11 16:45 ]
    Запрошує «Слов’янка»!*
    Якщо для тебе пісня — суть життя,
    Ковток води джерельної у спеку,
    У золоте дитинство вороття,
    Ширяння в небі над селом лелеки;
    Якщо для тебе пісня — млосний щем
    І сльози щастя на очах коханих,
    І усміх сонця впереміж з дощем,
    І раювання відчуттям нірвани, —
    Забудь усі мізерності буття,
    Образи, недоречності колишні,
    Хай б’ють ключем високі почуття,
    Коли звучить Її Величність — Пісня!
    Відкинь буденний клопіт, відклади
    На завтра справи, зустрічі, гулянку,
    Забудь про все — але таки пірни
    В пісенний вир: запрошує «Слов’янка»!


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (13)


  8. Тетяна Левицька - [ 2016.12.11 15:51 ]
    Зимова елегія
    В лисої зими
    на вустах застуда.
    Поскликали ніч
    круки звідусіль.
    Не казав Господь,
    що надалі буде,
    і ніхто не знав,
    де подіти біль.
    Небо надягло
    темні окуляри,
    місяця лице
    губиться в пітьмі.
    Морозно… За склом
    сад весною марить,
    знемагає сон.
    В зоряній корчмі
    палить люльку сум,
    фуга шаленіє,
    розбрат вітровий
    засніжив зеніт.
    Тільки у душі
    повнилась надія,
    від любові зрів
    черемшини цвіт.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (8)


  9. Олександр Олехо - [ 2016.12.11 12:51 ]
    Епоха людськості
    Рельєфно виписані мрії.
    Мудрує мавпа угорі.
    Орач-надія зуби сіє
    на полі битви – зона- free.

    А десь виспівує когутик,
    тріпоче паленим пером.
    Дає про себе гучно чути -
    іде услід за пустуном.

    Такий звіринець в зоосаді,
    чи в коловерті східних рун,
    де пес Бровко сидить в засаді –
    гарчить на Півня: Ач, літун!

    Ще не пора, ще не дозріло,
    а ти пієш на цілий світ.
    Якби то вправно та уміло,
    а то лиш «у» без «кукурік»…

    Даруйте, браття наші менші,
    а рік Людини що, слабО,
    де ум за розум, слава, гейші
    і мода знаті на бобо?

    Та, певно, рано… чи запізно.
    У веремії сущих днів
    у кожнім домі віра різно
    від катавасії гріхів.

    Епоха людськості звірячо
    і хижо дивиться у світ.
    У тому світу людям лячно
    від банькуватих зирк-орбіт…

    11.12.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  10. Владислав Лоза - [ 2016.12.11 12:52 ]
    Вторинні варіації
    У пачці лишилося п’ять сигарет,
    замало, аби збайдужіло спіткати
    очима невірними сніг пелехатий,
    що крає на клаптики небо сире

    й плескате, на стишені подихи, щоб
    усякому, хто на зупинках вітчизни
    зневіриться, доки його перевізник
    надійде в одній з невагомих подоб,

    воздалась найменша частина зими,
    утілена в подихові, у німому
    причасті до вітру, задуму зникому
    всоталося виболілими грудьми,

    і я напросився до черги як гість
    непроханий радше; одна за одною
    минають маршрутки, минаються мною:
    того, хто не передає за проїзд,
    хіба що попутка якась підбере;

    гойдається зламана віть автостради
    і кличе на прощу уздовж снігопаду;

    у пачці лишилося п’ять сигарет.

    08.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  11. Лариса Пугачук - [ 2016.12.10 20:40 ]
    Життя забави
    Не варто гратись і ловити вовка,
    який прирученим ніяк не стане,
    хоч постелися найніжнішим шовком,
    а чи манливого пусти туману.
    Не поведеться й на жорстку дресуру,
    нехай зацькований – та непокірний.
    Не буде їсти з рук – не та натура,
    не знає дикий звір, що є довіра.
    Не покалічити б,
    не вкалічіти б,
    як все ж опинишся із ним віч-на віч,
    як несподівано життя магніти
    зведуть,
    стриножених,
    в хисткій забаві.

    10.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (19)


  12. Серго Сокольник - [ 2016.12.10 19:09 ]
    Літературне пророцтво
    Котиться Слово у прірву.
    Вчитель- мисливець прийшов.
    Птаха убито. З тих пір він
    Пір"ям набитий мішок.

    Слову і ділу основа-
    Вірша освячений ніж.
    Куплено-продане слово
    Стало загибельним. Ніж-

    ними обіймами блуду
    Оповиваючий нас
    Псевдопоетоекструдер.
    Ймення йому- Сатана.

    Владар Чернечій могилі
    Встане суворий і злий.
    З Богообличчям зтемнілим
    Він поведе нас у бій,

    І надихне, і розбудить
    Громом, Новітній Перун,
    Тіло поезії юне
    З новонароджених рун.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116121009758


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Василь Мартинюк - [ 2016.12.10 19:03 ]
    Думка скаче на схід

    І знов думка скаче до божевільного сходу.
    Аж туди, де в очі прискіпливо дивиться смерть.
    Назустріч вистріл, так, без попередження, з ходу,
    І вже серце розбите на друзки, і майже вщерть.

    Згинаю голову, волосся обпалене,
    Хтось сивобородий глядить за мною з вище.
    Колотиться серце в грудях наче шалене,
    А понад головою і рветься і свище.

    Втискаюся нижче. Чекаю слушного часу,
    Все одно осколок впинається у надбровю.
    Болі не чую. Підставляю долоні чашу,
    Пю, напиваюся своєю власною кров’ю.

    Знаю, що тут вмирають незалежно від сану,
    Так же незалежно від роду і від походжень.
    Ще згадую дітей, Наталю, Таню, Оксану,
    Внуків, вже народжених і ще ненароджених.

    І тут як ніде близька дорога до істини,
    Тут вже як ніколи гірко пахне свободою.
    Задихаюсь без кисню оглянутий з відстані,
    Дуже дивною постаттю сивобородою.

    Знов ціляють одне в одного людські юрмища,
    Глохну і молюся, та за всі гріхи каюся.
    Там той, сивобородий, чекає над урвищем,
    Ні, я ще не хочу, і раптом просипаюся.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  14. Любов Бенедишин - [ 2016.12.10 14:24 ]
    ***
    Весняним вітром
    увірвався в сон:
    переборовши
    відстані та межі,
    геть потрощив
    заслони заборон
    і...
    лиш збентежив.

    10.12.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (19)


  15. Адель Станіславська - [ 2016.12.10 13:41 ]
    Так тихо спадає сніг
    Так тихо спадає сніг
    з розчахнутих ставень неба...
    Лягає до змерзлих ніг
    і горне твій сум до себе.

    Він теплий. Дощу тепліш,
    котрий розливала осінь...
    А ти - на межі стоїш
    і дивишся в неба просинь...

    А там, Боже любий мій,
    красива яка безодня!..
    Просторів який розвій...
    Для тебе - весь світ сьогодні.

    Бо ж віриш іще в дива.
    Ще грані добра не стерті...
    Любов'ю душа жива
    у безуму круговерті...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (14)


  16. Гренуіль де Маре - [ 2016.12.10 12:54 ]
    Вечеря із совами в беззоряну ніч
    Ані зір, ані місяця.
    Мутно хмарами світиться
    Зимна ніч понад ставом.
    Кривуляє лужиною,
    Кличе в запуст ожиновий,
    Зирить оком лукавим.

    Підвечіркує з совами
    І коня перековує,
    Мостить сіно у сани.
    Я б із нею поїхала –
    Так за пагорбом віхола
    Поперек шляху стане.

    Запитає: чи вірю я,
    Що повернеться з вирію
    Наполохана осінь;
    Чи іще пам’ятається
    Про зневажене таїнство,
    Чи болить мені й досі?

    Не питай… З криги виламай
    Все, написане вилами,
    Переплав його в крицю…
    Та візниця похопливо
    Хворостиною цвьохнула –
    Лиш пороша вихриться.


    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (18)


  17. Олександр Олехо - [ 2016.12.10 10:22 ]
    йдемо ошукані до Бога
    актори візій – правда часу
    і шеляг ламаний олжі
    втікає гук у пустку гласу
    міняють ікла на ножі

    а ще подейкують що мало
    картає пам'ять – не забудь
    безбожжя Сина шматувало,
    а той хрипів: у добру путь…

    дорога світу в колі Сонця
    у хороводі сивих зір
    прозору тінь від охоронця
    ховає лігво чорних дір

    з нічного витоки сліпого
    у пріснопам’ятній порі
    приходив Юда до святого
    поводирем у сон зорі

    у цій вселенській веремії
    ми загубили і найшли
    чи винуваті ретро-змії
    що ми по-всякому жили

    шукали розкоші усюди
    блукали згарищами лих
    і ковдру з ближнього тягнули
    заради праху і живих

    і обіцяли гори-злато
    молочних рік медовий плин
    і було челяді багато
    учив їх благу Августин

    усе покоїться в любові
    ти тільки вибери її
    вона сотворена із крові
    вампіри пришлі і свої

    тече артеріями потяг
    зупинки серце і душа
    і чинне «я» у різних ролях
    не дасть на долю ні гроша

    в тунелях руху тромби часу
    зростає тиск у тисячі
    у мега-бомбу в біомасу
    людей збирають дукачі

    йдемо ошукані до Бога
    та наражаємось на тло
    на перешкоді вись порога
    а там занесене «бабло»…

    10.12.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  18. Володимир Бойко - [ 2016.12.10 01:32 ]
    Міліційний протокол (переклад з Володимира Висоцького)
    Вважай по-нашому, ми пили небагато, –
    Скажи, Серього – чого брехати!
    Якби горілку не із тирси гнали,
    З п’яти пляшок нам – ну що би сталось!

    Ми пили другу край прилавку в закуточку, –
    Було ще мало – мов крапля в бочку.
    А потім – під грибочком в дитсадочку,
    Затим не тямлю – дійшов до «точки».

    Я просто з пляшки пив, охлялий, зголоднілий,
    Але як скло був – весь осклянілий.
    А вже коли коляска підкотила,
    Тоді було в нас – сімсот на рило!

    Ми правда, третього насильно залучили, –
    Негарно вийшло - переборщили.
    Що окуляри хлопцеві зламали –
    Так то портвейном дошліфували.

    Товариш перший нам сказав, мовляв, спиніться,
    Не хуліганьте і розійдіться.
    На «розійтись» я зразу зголосився, –
    І розійшовся, – і розходився.

    Коли погане щось казав – карайте строго!
    Та то ж неправда, скажи, Серього!
    А що упав – так то від помутніння,
    Кричав не з горя – від отупіння.

    Тепер дозвольте кілька слів без протоколу.
    Чому навчає сім’я і школа?
    Що отаких життя карає строго.
    Отут ми згодні, - скажи, Серього!

    От зранку скаже він, коли протверезіє:
    Хай нас життя засудить, не жаліє!
    Тож відпустіть – і вам же легше буде.
    Навіщо клопіт, життя ж засудить!

    Ви не дивіться, що Серьога все киває, –
    Він розуміє, переживає!
    А що мовчить – так то від хвилювання,
    Від усвідомлення та покаяння.

    Не запирайте, люди,- плачуть вдома дітки, –
    Йому ж - у Хімки, мені - в Медвідки!..
    Та, все одно: автобуси не ходять,
    Метро закрите, в таксі не содять.

    Приємно все-таки, що нас тут поважають:
    Дивись – підвозять, дивись – саджають!
    Розбудить зранку нас не півня « кукуріку», –
    Сержант підійме – як чоловіка.

    Нас ледь не з маршем проведуть, як проспимося.
    Рубля заначив – похмелимося!
    Все ж, братику, тяжка у нас дорога!
    Ех, бідолахо! Ну спи, Серього!


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  19. Мирослава Шевченко - [ 2016.12.09 19:59 ]
    Сон
    Коли ти марила вві сні
    Щасливим краєм вдалині,
    Зi снів далеких вiн втікав
    І млою білою ставав.

    Як янгол давньої весни,
    Він повертався в твої сни,
    І відгорілих мрій на мить
    Займався вогник самохіть.

    Єдину мрію чарівну
    Він повернуть хотів зі сну
    І в срібнім сяєві зірок
    Так обернувсь зробити крок...

    Та повернувши, що сплило,
    Він мрій твоїх украв тепло -
    Птахів осінній переліт
    В далекий і безмежний світ,

    Що ти його придумала...

    2006.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  20. Іван Потьомкін - [ 2016.12.09 14:25 ]
    Тридцять шість

    Пригадуєте той перший торг
    Людини із Всевишнім?
    За праведних вступився Аврагам:
    «Невже Господь їх винищить
    Воднораз із нечестивими?»
    Почав торг з п’ятдесяти,
    А десятьма в непевності скінчив.
    «Не знищу й ради десятьох»,-
    Одповів Всевишній.
    Раннього ранку став Аврагам
    На тому місці, де розмовляв із Богом.
    Звідтам, що звалося Содомом і Гоморою,
    Валував ядучий жовтий дим...
    «Так ось чому Всевишній
    Охоче йшов мені навстріч»,-
    Подумав з гіркотою Аврагам.
    Та не пішов у небуття той торг.
    Чи не відтоді вирішив Господь
    Підперти світ надійними стовпами –
    Тридцятьма шістьма
    Прихованими од люду праведниками?
    Не помазанниками Божими,
    Не пророками, що завжди на видноті.
    Ті тридцять шість самі не знають,
    Що світ тримають на собі,
    Аби він не зірвався в безвість од гріхів:
    Хто вулиці ночами підмітає,
    Розносить пошту,
    Прикипа до мікроскопу,
    Відкрива малечі Батьківщину...
    Одне лиш не становить таємницю:
    Як і всі ми, слуги Господні - смертні.
    Безсмертний тільки Його задум:
    У кожнім новім поколінні
    Незмінно на сторожі світу
    Мають стояти тридцять шість.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  21. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.12.09 12:16 ]
    Чорні чоботи, білий сніг
    * * *

    Чорні чоботи. Білий сніг.
    Десь нявчить кошеня. Двоколірне?
    Озираємося довкола ми,
    ще відносно гнучкі й міцні:

    так кому там
    допомогти,
    хто замерзлий-ненагодований?
    Світлофорище миготить –
    нам зелене, все ж, гарантоване!

    До вподоби нам ці двори
    з дерев’яними поренчатами:
    тут – якщо білий світ набрид –
    можна світу не помічати нам;

    шквальний вітер не звалить з ніг,
    та і юрби не дратуватимуть…

    Чорні чоботи. Чистий сніг.
    Поцілунки
    всю ніч
    триватимуть.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (2)


  22. Олександр Олехо - [ 2016.12.09 11:50 ]
    У сиву бороду зірок
    У сиву бороду зірок
    ховає Бог таїни світу.
    Земля завершує виток,
    несе у ніч свою орбіту.
    Немає більшої краси,
    аніж Едему першоцвіти,
    прозорі перли із роси
    і яблуневі спілі віти.
    Там благодать у лоні дня,
    тотожність Істини і Слова,
    і не сідлає смерть коня,
    і не трапляється раптово.
    А тут криваве і криве
    штовхає вічне до загину
    і кожну мить нещадно рве
    єднальну з часом пуповину.

    07.12.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  23. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.12.09 11:47 ]
    Стеж краще за собою
    Чому це людям хочеться
    Плювати в душу іншим,
    Під виглядом та й помочі
    Постійно в неї лізти?

    Комусь бува погано так,
    Що жити вже несила,
    Але з питаннями "добряк"
    Прийде.А не просили ж.

    Коли, навіщо і чому?
    Усе він знати хоче.
    А як зробити так йому,
    То сердиться й буркоче.

    Тут висновок зробити слід:
    Якщо тебе не просять,
    Нікуди ти не сунь свій ніс,
    Стеж краще за собою.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  24. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.12.09 11:05 ]
    Струмка та річеньки дует
    Біг струмочок, поспішав,
    Все співав собі, співав,
    Чисту воду розливав
    Та й поміж зелених трав.

    Вчула річка пісню ту
    Невибагливу, просту,
    Але ніжну та легку,
    Підбадьорливу й дзвінку.

    І покликала струмок,
    Щоб вокалу дав урок,
    Вивчити щоб назубок
    Кожен пісеньки рядок.

    І старання їх не марні,
    Так піднесено і гарно
    Дружній той дует звучав,
    Всіх навколо чарував.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  25. Вікторія Торон - [ 2016.12.09 00:48 ]
    Куди ж ти дивився, Господи?
    (пам’яті членів артистичного товариства та їхніх гостей, які загинули в пожежі 2 грудня)

    Куди ж ти дивився, Господи,
    як сорок згоряли в вогні?
    Перебираю в просторі
    слова біблійні твої.
    Як же це: «Ні волосина
    не впаде без моєї волі»?
    Чиєїсь дочки чи сина
    тіло корчилось долі.
    Ті троє, що танцювали
    в печі, узявшись за руки?
    А ці не змогли, упали,
    пекельні прийняли муки.
    Як же це? Зовсім юні,
    студенти і музиканти.
    На золотому руні
    стрічали б іще світанки.
    Вдягали б дзвінкі браслети,
    молились Христу чи Шиві,
    писали б пейзажі, портрети,
    розхристані і щасливі.
    Часом через несплату
    жили без води і світла,
    зате їм було де спати
    в череві звіра-міста.
    Сьогодні вони — богема,
    а завтра — круті спартанці,
    писали б свої поеми,
    давали б концерти, танці.
    І шанувальники їхні,
    випускники із Берклі,
    пішли б собі в програмісти,
    лінгвісти — якби не мертві.
    Жаліли б тварин бездомних,
    котів би тягнули в хату,
    щось кинули б тому старому
    (грошей в самих небагато),
    старому чи молодому,
    бідному чи наркоману,
    не мешканцям спільного дому
    читати комусь догану.
    Куди ж ти дивився, Боже,
    це ж душі твої хоробрі —
    ні, на святих не схожі —
    безладні були і добрі.
    Хто ж захистить, як не ти їх?
    Не захистив ти їх, Боже.
    Як тепер радість їхня
    силу твою помножить?
    Чи із небес Говерли
    не розібрав ти, може?
    Ті, що в вогні померли,
    діти були твої, Боже.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Василь Мартинюк - [ 2016.12.08 20:38 ]
    Подивися вперед
    Подивися вперед, бачиш хвиля палена,
    І по небу хмаринки поплили у далеч.
    А під ними земля, в небеса окаймлена,
    І ховається в обрії синьому Галич.

    Здійнялись догори чорні вежі і вишки,
    Вбиті в землю давно заіржавлені палі.
    І забулось уже як пра діди опришки,
    Тут ціляли в панів зі своїх самопалів.

    І ще може колись, як буде в тім потреба,
    На святій цій землі, де ти змалечку ріс,
    Знов пра діди зійдуть по драбині із неба,
    Тай піднімуть ще раз заіржавлений кріс.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  27. Володимир Книр - [ 2016.12.08 19:18 ]
    Mass cult, show biz, pop art...
    Mass cult, pop art, show biz та cinéma
    нам за орієнтири слугували.
    І ось, куди не глянь - самі гевали.
    А Гавела, куди не глянь - нема...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  28. Микола Дудар - [ 2016.12.08 17:53 ]
    ***
    нам не впоратись
    нас болить
    гей, ви скоро там?!..
    як воли…
    може з жиру вже?..
    чути дзвін..
    а за вирвою
    знову Він…
    неопізнаний
    краков’як
    нині прісно і…
    абияк.
    08.12.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  29. Микола Дудар - [ 2016.12.08 14:04 ]
    І хто б я був?...
    … вернулась осінь нещодавня
    двобій морозу із теплом
    і ожили Дніпрові плавні
    і через раз у горлі ком…
    там лебідь… лебідь поміж льодом
    закоротились полюси
    сфотографують відчай згодом
    і зникнуть в безвість голоси
    біжить бабусине подвір’я
    туди, де боже пташеня:
    - похукай, внуче… згорни пір’я
    і хто б я був, якби не я?!..
    08.12.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  30. Олександр Олехо - [ 2016.12.08 10:11 ]
    Осінні тіні – передзим’я
    Осінні тіні – передзим’я …
    Із краю зоряних снігів
    іде корова – біле вим’я,
    і почет срібних батогів.
    Жене корову напрям руху
    із року в рік по колу днів,
    а з нею – хугу-завірюху
    і тишу сяйних холодів.
    Змерзає ніч і голі віти
    хитає вітер цілі дні.
    Пожухлу правду ніде діти,
    хіба що гріти уві сні.
    А там рясне на сум обійстя,
    некрополь мар і поривань.
    Утім, зимі найдеться місце
    поміж довічних сподівань.

    08.12.2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (10)


  31. Юрій Кисельов - [ 2016.12.08 01:35 ]
    * * *
    В телескопі наш баран
    віднайшов Альдебаран*.
    Запитали ми барана
    про дива Альдебарана.
    Відповів тоді баран:
    "Бачив я Альдебаран,
    тільки ви мене, барана,
    не чіпайте вранці-рано".
    Цілу ніч не спав баран,
    бо шукав Альдебаран -
    ось чому не слід барана
    турбувати вранці-рано.




    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (13)


  32. Тетяна Левицька - [ 2016.12.07 13:46 ]
    Мамине подвір’я
    І
    Мамі не хочеться жити у місті -
    Рідна земля і на старість опора.
    Тоне в бузку невеличке обійстя,
    Хата, садок і криничка прозора.
    Руки спрацьовані, а у домівці -
    Затишку, світлу відчинені двері.
    Спів солов’їний рве душу сопілці,
    Мамі вклоняються горді гербери.

    Приспів
    Огортає ніжністю мене
    Мамине подвір’я зоряне,
    Задушевне, лагідне,
    Наче серце мамине.

    ІІ
    Мамі всміхаються айстри, лілеї,
    Пишні троянди, малина за плотом.
    Пахне подвір’я у мами моєї
    М’ятою, ладаном. Як меду соти,
    Зорі на куполі синім церковнім.
    Гляне у небо – відразу засяє.
    Тепло на серці і місяць у повні
    Дихає маминим яблучним раєм.

    2016 р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (6.27) | "Майстерень" 5.5 (6.36)
    Коментарі: (10) | ""


  33. Василь Мартинюк - [ 2016.12.07 13:54 ]
    Могили
    Ось Надвірна. Через гору
    Рідне село Бабче.
    Над ним цвинтар височіє,
    Там де серце плаче.

    Понад селом споконвічна
    Верхова дорога.
    Отут стану й подумаю.
    Що просити в Бога?

    За дитинством, вже далеким,
    Тугу в серці маю,
    Подякую йому за те.
    Що просить – не знаю.

    Подумаю – куди іти?
    Куди – не будь піду.
    Були тато, були мама,
    Не лишилось й сліду.

    Залишилось дві могили
    З сірими хрестами.
    Сяду, впаду тай посиджу,
    В узголів’ї в мами.

    Ген над селом височіє
    Вічна гора – Клива.
    Постаріла, задумалась
    Як голова сива.

    Попри цвинтар круто, круто
    Стежечка донизу.
    По ній стара зігнулася,
    Несе в’язку хмизу.

    Хрести сірі повтираю
    Та поправлю квіти.
    Ще могили не вмирають,
    Поки живі діти.

    2016р.

    Гора Клива находиться в Карпатському селі Бабче, де я колись народився.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  34. Домінік Арфіст - [ 2016.12.07 12:44 ]
    о мамо...
    о Боже виноградної лози…
    в тобі поетів спраглі голоси
    просочуються праведною кров’ю
    літають світом арфовою мовою
    стікають в землю перлами роси
    і замовкають чисті голоси
    де виростає дерево хреста
    невидимістю Божого перста
    куди ідуть всі матері на світі
    там і моя у висохлому вітті
    видихує мені що час настав…
    о мамо, я ще не усе віддав…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  35. Іван Низовий - [ 2016.12.07 11:45 ]
    * * *
    В бездарній п’єсі
    Преганебну роль
    Актор великий
    Грає через силу –
    Істоту безголову і безкрилу
    Він представля.
    Імення їй – Король.
    Це ж не його, звиняйте,
    Амплуа:
    Душити волю
    Власного народу
    І кров безвинну лити,
    Ніби воду!
    Світ – не театр,
    Він кров’ю підплива.
    Актор палає ненавистю –
    Він
    Свого героя ладен розтерзати.
    Він грає так,
    Як неможливо грати
    На сцені, –
    Він руйнує мури стін,
    Він проти себе грає!
    І глядач,
    Захоплений цією антигрою,
    «Віват!» кричить
    Дволикому герою,
    Віта найгеніальнішу
    З невдач
    Сценічних…
    А убивця Короля
    Ховається панічно за лаштунки
    І в гримувальній
    Алкогольні трунки
    Гірким вином поразки
    Розбавля.

    1997


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  36. Іван Низовий - [ 2016.12.07 11:55 ]
    * * *
    Білопілля, Верхосулля –
    Ось моя адреса
    Планетарна:
    Зліваплеса
    Там кує зозуля;
    Справаплеса груша-дуля
    Глечики медові,
    Повні хмелю та любові,
    Простягає;
    Муля
    Шлях на Штепівку і Суми
    Мимо школи, мимо
    Кладовища –
    Невтолимо
    Думи входять в тлуми,
    В суми сиві та в печалі,
    Та в плачі вдовині,
    І Сула сумна в долині
    Витікає в далі…
    Верхосулля, Білопілля –
    Живчик не затнеться
    Коло скроні, коло серця
    Близько, майже біля
    Серцевини мого болю;
    Не спіткнуться ноги
    На нерівностях дороги,
    Й перекотиполю
    Під ногами,
    Мов гранаті,
    Вибухнути годі –
    Розчинюся я в народі,
    Сяду в рідній хаті
    Біля покутя:
    Згадаю прадіда і діда,
    Батька,
    Дядька,
    Хто без сліду
    Щез,
    Кого не маю…
    Путівцями, манівцями,
    По розгрузлих межах
    Добреду, впаду, полежу
    В узголів’ї мами.
    Під густими будяками,
    В кропиві колючій
    Всі жалі мої жалючі
    Проростуть квітками…
    Білопілля, Верхосулля
    (Біля серця, біля…) –
    На росу кує, на зілля
    Не моя зозуля.


    1997


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  37. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.12.07 11:28 ]
    Подаруй мені, осене...
    Відлетіло у вирій вже літо,
    День за днем, мов ті води сплива.
    Подаруй мені, осене ніжність,
    Хай ще тішиться серце й співа.

    Приголуб ще теплом мою душу,
    Не пусти туди зимних вітрів
    І красою своєю зворушуй,
    Так не хочеться ще холодів.

    Подаруй мені, осене радість
    Світлу-світлу, як небо ясне,
    Поведи, наче в казку мене
    В світ чудовий,що звемо ми щастям.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  38. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.12.07 10:57 ]
    Катеринам в День Ангела
    Ой, Катрусю-Катерино,
    Нині в тебе іменини.
    З грецької як перекласти,
    То виходить, що свята ти.

    Чи свята, а чи з гріхами,
    Щоб гарнішала з роками
    Та співала, молоділа,
    Мала і здоров"я й силу.

    Ти кохай та будь кохана,
    Твоя врода хай не в"яне,
    А ромашками й барвінком
    Горнеться до серця ніжність.

    Зорі падають в долоні,
    У любові будь в полоні,
    І для тебе, люба Катю
    Доля щедро сипле щастя.

    Смуток в душу не крадеться,
    В домі хай добро ведеться,
    Радості - по самі вінця,
    Усього, що треба жінці.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  39. Олександр Олехо - [ 2016.12.07 10:15 ]
    Амоку днів напишуть оди
    Амоку днів напишуть оди
    через розстріляні роки,
    на їх руїнах антиподи
    зійдуться ладити зірки.

    І не зупинять їх братання
    ні кров пролита, ані смерть.
    У арсеналі – лже-зітхання
    і все-минуща коловерть.

    Але даремно, бо ведеться,
    як спопеляються вогні,
    час зберігає біля серця
    палючу яр на підлі дні.

    06.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  40. Віктор Кучерук - [ 2016.12.07 07:23 ]
    Під снігом
    З-під снігу бачиться потроху
    Пожовкле листя полину,
    І мішанина сіра моху,
    І слід, який не обмину.
    І хризантеми напівсонні,
    І сум розлук, що там снує, –
    Мов самота моя бездонна
    Лице показує своє...
    06.12.12


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Коментарі: (5)


  41. Володимир Бойко - [ 2016.12.06 23:15 ]
    Зірка (автопереклад)
    Мене довкола морок огортає
    Самотності, зневіри й гіркоти.
    І лиш одна далека зірка сяє,
    І зірка та зоветься просто – ти.

    Далека ти, хоч ніби зовсім поряд,
    І світиш тьмяно, наче крізь туман.
    Мені дарує твій зрадливий погляд
    Любов і біль, надію і обман.

    Мені твій погляд душу обпікає,
    Мене твій погляд холодом пройма,
    У сумнівах нестерпних час минає,
    А з лабіринту виходу нема.

    Мені та зірка сонце заступила,
    Хоч не дала ні світла, ні тепла.
    Вже краще лампа, ясно щоб світила,
    І теплоту мені лиш віддала.

    Хай надто просто і одноманітно,
    Та вже втомили пошуки мене,
    І хай колись, як мрія заповітна,
    Далека зірка променем сяйне.

    2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (4)


  42. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.12.06 22:51 ]
    А я полетіла...
    1

    Потреба емалей, моралей, краси.
    Очисти, хуртечо, від яду оси,
    Присип калабані, макітри, димар.
    Двигтить ескалатор за вервицю хмар.

    Солоху лукаву облапує туз.
    А я на заваді... бо в хату не ту...
    Соломки випрохує в лиски бичок:
    Смолили недбальці дірявий бочок.
    Списали на бідну синицю копу,
    Вертепні шакали судили всліпу.
    Румовище чорне козі, наче фон.
    Цитати дієвіші за цитрамон.

    2

    Відфренджено фредку, ще кров на зубах.
    Троянди по стежці, а крила в медах.
    Публічна особа - п`янкі віражі.
    Крізь вушка верблюжі протислись чужі.

    Чортами наповнений саж і мішок.
    Диканьку, Опішню пройшов ховрашок.
    А я полетіла за кузню, вітряк...
    "Лишайно..." - шерхоче дідисько-будяк.
    Про мушку римує в сітках павутин.
    Зозулині сльози-цятки між цеглин.

    3

    Шафранове листя, столочене тло.
    Ось білка в ґринджолах промчала над Пслом.
    Жує марципан Морозенко - під "ух.."
    Торішнім тюльпаном жаріє кожух.
    Опріч роздавайло гостинців - сіряк.
    Баняк прикотили вовки надурняк.
    Намрійте дарів - мандаринів, желе...
    Хоч жолудь покотиться з будніх палет.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  43. Нінель Новікова - [ 2016.12.06 21:45 ]
    Ліна Костенко Тобі... переклад
    ЛІНА КОСТЕНКО ТОБІ…

    ***
    І як тепер тебе забути?
    Душа до краю добрела.
    Такої дивної отрути
    Я ще ніколи не пила.
    Такої чистої печалі,
    Такої спраглої жаги,
    Такого зойку у мовчанні,
    Такого сяйва навкруги.
    Такої зоряної тиші,
    Такого безміру в добі!
    Це, може, навіть і не вірші,
    А квіти, кинуті тобі.

    Перевод на русский язык
    Нинель Новикова ТЕБЕ...

    ***
    И как забыть тебя? Ведь надо.
    Душа до края добрела.
    Такого сладостного яда
    Еще я в жизни не пила.
    Такой возвышенной печали,
    Такого жара страсти вдруг,
    Такого выкрика в молчании,
    Сиянья магии вокруг.
    Такого звездного безмолвья,
    Такого дня, где меры нет!
    И это не стихи, быть может,
    А брошенный тебе букет.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (10)


  44. Ігор Шоха - [ 2016.12.06 20:22 ]
    Зима, погода і душа
    Чи то погода нами пише,
    чи ми про неї кожен день,
    коли душа на ладан дише?
    Але не меншає пісень.

    Зима мелодіями жовтня
    манила цілий листопад
    у дні і ночі допотопні,
    а нині рухає назад.

    І ніби тане, і не тане,
    і замерзає на ходу
    душа з душею на біду,
    яка ось-ось і …не нагряне.
    Засніжило усе неждане,
    та знаю я, куди іду.

    12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  45. Василь Мартинюк - [ 2016.12.06 18:31 ]
    Ячменевий політ

    Коней що духу гоню,
    Не зупинить їх лет.
    Несу в своїх долонях,
    Красивих слів букет.

    Там де шумлять ячмені,
    Лиш зупиню свій біг.
    Своє натхнення з жмені,
    Кину до твоїх ніг.

    Де в полях пламеніє,
    Маків червоних кров.
    Ти боязко й не сміло,
    Взяла мою любов.

    Як тулилась до мене,
    То здавалось мені.
    Серце мов навіжене,
    Десь втекло в ячмені.

    Любов до небес летіла,
    Захвилював ячмінь.
    На вигинах твого тіла,
    Серця тремтіла тінь.

    Обом у ту мить здалося,
    І аж здивувались ми.
    Що поле своїм колоссям,
    Махнуло немов крильми.

    Летіло воно до неба,
    Немов велетенський птах.
    Я бачив в очах у тебе,
    Лиш здивування і страх.

    Буває таке так рідко,
    Може лиш раз в сто літ.
    Дивились ми на досвітку,
    На ячменів політ.

    1989р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  46. Віктор Кучерук - [ 2016.12.06 16:37 ]
    Прощання зі снігом
    Комашнею на світло – сніг
    До вікна поривається теж, –
    Шурхотить, як під вітром стіг,
    І блищить, наче іскри пожеж.
    Пробивається й ріже наскрізь
    Сяйво світла і струмінь тепла, –
    То на склі появляється бриз,
    То волога зника спроквола...
    06.12.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  47. Микола Дудар - [ 2016.12.06 12:25 ]
    Все одно
    ліс горів, тремтіли звірі
    вітра стогні навіжені
    … а старенька баба Вірка
    гнала кіз повз телевежі

    ліс тріщав, ревіли звірі
    дим здіймавсь від неживого
    …час дійти, у баби Вірки,
    свої справи днесь до Бога

    ліс зчорнів. заіржавіло
    ані моху… ані бджілок
    … поховали бабу Вірку
    третім днем на понеділок

    хрест одному, помста іншим
    по кривій, а чи по колу,
    все одно почнеться Віршем
    з острівця до пересолу…
    06.12.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  48. Вікторія Торон - [ 2016.12.06 12:26 ]
    О, скільки їх з’явилось і пішло!
    О, скільки їх з’явилось і пішло,
    розкидавши заплутані відбитки
    в оманливо-м’якій словесній глині!

    О, скільки їх у віршах прогуло!
    І почуття,оголені при свідках,
    лежать в заціпенілості осінній.

    Мов сироти — римовані рядки,
    колишніх рук, обведених старанно,
    з малюнком ліній, контури зірчасті.

    Слова були, здавалось — на віки,
    душа співала радісно і п’яно
    від славою обіцяного щастя.

    Ще гроно віршотворення росте —
    а вже лежать забуто під ногами
    плоди опалі витворів минулих.

    Ще голоси ворушаться — проте,
    відрізані шляхами і вітрами,
    їх власники пішли й не озирнулись.

    І де ж вони,загублені в роках,
    і по яких дорогах невідомих
    ідуть вони,коли живі на світі?

    Чуття минулі піймані, як птах,
    у темряві залишеного дому,
    де в порохах -- давно загаслі миті...


    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  49. Віктор Кучерук - [ 2016.12.06 06:21 ]
    На дорозі надій
    На дорозі надій – замети
    Несподіваних розчарувань, –
    І сліди, мов рядки анкети,
    Що ступав за дозволену грань.
    На дорозі надій – завади
    Словоблудства і хибних ідей,
    Адже жити по біблії радить
    І веде до мети – фарисей.
    На дорозі надій – святині
    Славних літ і скорботних подій,
    Як свідоцтва живі Вкраїни,
    У домівці її віковій.
    На дорозі надій – майбутні
    Перемоги, тривоги, жалі, –
    І зустрічні вітри, й попутні,
    І любов до своєї землі.
    05.12.16


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  50. Тата Рівна - [ 2016.12.06 00:36 ]
    Марта (із циклу "Дівчатка")
    Марта була не дівчиною радше місяцем - порою року
    Гарна з лиця з якого води не пити в яке дивитися
    Мов у люстро наче ув озеро чи книжку вертку - камасутру
    Марта була містка ніби жіноча сумка ніби рюкзак третокласника
    Марто, ти з Марсу, чи що?
    У кого ти така не така?
    Гукали зневажливо
    Їй услід колеги із танцювального гуртка філфачки мисткині
    Марта
    Любила синій -
    Сині очі пальта чоботи манікюри
    Марта любила синю
    Обкладинку книжки Хемінгвея про дідугана й море...й море
    Марта мовчала спиною у очі тих хто їй кричав про Марс
    Їй велось не до них не до нас
    Її несли дощі крізь
    Пащі вовків та левів крізь дзьоби грифонів
    Шпильки графоманів терніі зорі - просто колючі кущі
    Марта була нівроку - найкращою порою року місяцем
    Казок та знущань котів та жаб над людьми
    Марта знущалася також - вустами грудьми синім
    Платтям коротким (вище сідниць під час ходи)
    Марта жила не туди лишала сліди а часом руїни
    Марта завжди тримала прямо спину
    Ковтала слину тихо
    І непомітно для більшості перехожих
    Схожа на місяць
    Дівчина Марта


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   585   586   587   588   589   590   591   592   593   ...   1855