ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олексій Могиленко - [ 2016.11.09 20:21 ]
    Сльози

    Спливають спогади щоками,
    Від почуттів душа бринить:
    Ті рани гояться роками,
    Як серце плаче і болить.

    Непрохано котились сльози -
    Солоні і гіркі на смак.
    Я зрозуміти сам не взмозі:
    Чому бува порою так?

    Та хай рясніють щирі сльози
    І зір туманиться нехай.
    В сльозах моя сердечна проза
    Й поезія душі - в сльозах.

    Хто плакав - буде той блаженний,
    Кому Бог витре сльози Сам.
    Тоді пізнаємо ми певно:
    Чому котились сльози по щоках.
    02.2006


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  2. Василь Мартинюк - [ 2016.11.09 14:28 ]
    Я ніколи тебе не знайду

    Згадка без жалю то в холод то в жар кидає,
    Душа як провидця віщує недобру вість.
    Очі сміються а серце давно вже ридає,
    А руки мої обнімають самотність.
    Твоїм голосом тихо шепче листя зелене,
    В самоті марю тим що між нами було.
    Очі закрию, ти хилишся ніжно до мене,
    Губ твоїх я відчуваю тепло.
    Уява як скульптор ліпить плечі твої і груди,
    Так виходить що пам'ять сильніша за час.
    Я ніколи тебе, я ніколи тебе не забуду,
    Я ще досі танцюю останній з тобою наш вальс.
    Може в споминах цих моя доля мені дорікає,
    Все життя я ночами і сплю і не сплю.
    Підсвідомо здається, що десь там недалеко чекає,
    Та, яку все життя і кохаю й люблю.
    Дивне місячне світло все довкіл заливає,
    Наче дивна істота я до тебе стежками іду.
    Йду шукати тебе, хоч наперед напевне вже знаю,
    Що ніколи уже, що ніколи уже не знайду.
    Хтось зустріне мене, обійде, не подасть навіть виду,
    Розумію його, береженого бог береже.
    Знаю я що подібний тепер на сновиду,
    Та нічого з собою не можу зробити уже.
    Йду шукати тебе і купаюся в місячнім сяйві,
    Місяць сварить із неба, накликає на мене біду.
    Знаю добре, мої намагання всі зайві,
    Я ніколи уже, я ніколи тебе не знайду.
    1997р


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.09 12:13 ]
    Ховався в небі
    Мені на серці радісно так стало…
    Побачив, як в осінньому гаю
    Пташки легенько зграйкою літали
    І співом душу тішили мою.

    І поміж поріділих віт дахами
    Листочки тьмяні пурхали де-де…
    Дививсь на них і плутав із птахами,
    З них бризкало завзяття молоде.

    Я уявив себе разом із ними
    І мрійно креслив кола світлі теж –
    Вознісся понад луками сумними,
    Немовби щастя зачерпнув без меж.

    І теж співав, летів кудись подалі
    Крізь дощ і мряку, хмар важкий свинець.
    Немов ховався в небі від печалі,
    Що гарний настрій зводить нанівець.

    6.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2016.11.09 07:43 ]
    Вдома
    Не розполохане нічим,
    У мить спресоване, – дитинство
    Було і теплим, і ясним,
    І, наче райдуга, барвистим.
    Шуміли зими за вікном,
    Як неспокійні перекати, –
    А в хаті пахло молоком
    І крехкотіла піч горбата.
    Від молока і від вогню
    Бувало сито і спокійно, –
    І думи часу далину
    Лиш розторочували мрійно.
    Я не боявся лютих зим,
    Вітрів навальних і безпутних,
    Бо видавалося легким,
    І повним радощів, майбутнє.
    Усе здавалося моїм –
    Навік порідненим зі мною, –
    І молоко, і піч, і дим,
    І перша втіха супокою.
    Але дитинство відійшло,
    Як сон яскравий, нетривалий, –
    Роки розвіяли тепло,
    Корови доброї не стало.
    Змінив камін у хаті піч,
    Як на городі неньку тато, –
    Теплом наповнити невміч
    Йому притишену кімнату.
    Його, схололого уже,
    Байдужим поглядом яложу, –
    А пам'ять чіпко береже
    Все, що забутися не може...
    08.11.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  5. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.08 23:37 ]
    І тепло, і вільготно...
    1

    Ні докорів, ні страху... Лиш споглядання світу.
    Що гарно, що не вельми - ніхто не розбере.
    Авторитарні секти трамбують словобітум.
    Від пісні жабенячої вмліває очерет.

    До людяності заклик ніяковіє, слабне.
    Щодня спритніші брехні, дошкульніший удар.
    Обходжу півтверезих, калічених, незграбних.
    У гамівній сорочці дрімає санітар.

    Вдягну барвистий шалик. І тепло, і вільготно.
    Дрейфує храм... крижина... Линяє піп... зайці...
    Учора фарбувала, розвішую полотна.
    ...байдарку топлять сполом обкурені жерці.

    2

    Весло сушу, сміюся, трьох левенят заношу.
    Вже стільки наламали шипшинових ліан...
    А роми пропонують - і ворожіння, й воші,
    І кожухи заморські... і кігті ігуан...

    Від скепсису немає ні ліків, ні молитви.
    Хто в пошуках - обряще пилюку роздоріж.
    Люд витяг бегемотів із неозорих ритвин.
    Молився ревно-щиро... Знов застрягає між...

    Обшмульгані повії, розірвані мембрани.
    Ось допомогу вівцям вручає вовкулак.
    Шарлахові алеї... правдивці-шарлатани.
    Вирує світ знелюднень, погроз... громів-атак.

    А малючок стискає велику руку діда.
    Машинка за копійку, розкришене безе...
    Була одна на всіх знекровлена побіда.
    І знов потвора хижа, нетруєна повзе.



    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  6. Лариса Пугачук - [ 2016.11.08 16:51 ]
    Інше
    Що сталося? Навіщо, мов пуста,
    Вже цілий рік не можу і не вмію
    Складати вірші, тільки німота
    Важезна на вустах все зріє, зріє.

    Ви скажете – ну от уже строфа.
    Рядків чотири в ній, вона готова.
    Я не про те. Це звичка видиха
    Уміння слово ставити за словом.

    Порядок цей настроює рука.
    Я не про те. Як це було раніше?
    Коли приходило – і не в рядках –
    А іншим чимсь. – Не пам’ятаю більше.

    Те, інше, то чи відало про страх,
    Коли буяло голосом так сміло,
    Саме, як сміх, сміялось на вустах
    І плакало, мов плач, якщо хотіло?


    08.11.2016


    ДРУГОЕ

    Что сделалось? Зачем я не могу,
    уж целый год не знаю, не умею
    слагать стихи и только немоту
    тяжелую в моих губах имею?

    Вы скажете - но вот уже строфа,
    четыре строчки в ней, она готова.
    Я не о том. Во мне уже стара
    привычка ставить слово после слова.

    Порядок этот ведает рука.
    Я не о том. Как это прежде было?
    Когда происходило - не строка -
    другое что-то. Только что?- забыла.

    Да, то, другое, разве знало страх,
    когда шалило голосом так смело,
    само, как смех, смеялось на устах
    и плакало, как плач, если хотело?
    1966


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  7. Василь Мартинюк - [ 2016.11.08 15:02 ]
    Падав, падав дощ осінній
    Падав, падав дощ осінній,
    На дерев холодні тіні.
    На дахи – широкі шпальти,
    На газони, на асфальти.

    На галявини остиглі,
    На смерек високі шпилі.
    У гніздо порожнє чаплі,
    Дощ дрібні кИдає краплі.

    Довго небо сльозоточить,
    Вже й струмки дороги мочать.
    І пливуть, пливуть без черги,
    По воді листки – ковчеги.

    В калабані наче в плюхи,
    І в широкі капелюхи.
    І в долонь тонкі фужери,
    Воду ллють небесні жерла.

    Непогода геть приперла,
    Протікають краплі – перли.
    На пальто широкі плечі,
    В черевики й інші речі.

    На хати, стАйні і клуні,
    Проливає осінь нюні.
    Зяблу душу аж до щему,
    Пробирає дощ - нікчема.

    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (5)


  8. Олександр Жилко - [ 2016.11.08 11:19 ]
    Пам'ять
    Старий місяць вусатий і впертий
    вливає у себе горнятко ранку,
    вдихаючи аромат світанку,
    і наскрізного синього диму.
    Молодість вечірня й забута
    сходила першой сильною зіркою
    коли Старий був Молодий,
    коли ліхтарі світили натхненно.
    Погляд втомлено котиться вниз
    до найперших лінивих тролебусів,
    що щебечуть маршрутами сталими,
    зав'язаними і перекритими.
    Розганяючи потоки в калюжах,
    ледве ковтаючи напругу з повітря

    Та Старий місяць по-доброму впертий,
    як би не дослухався зрадливої пам'яті,
    не розуміє ролі у божевіллі ранку,
    не знає для кого працював маяком
    всю свою бліду і холодну молодість.
    На які злочини йшов непокарані,
    аби рятувати портових примар.

    Не знає і тане, не розуміє — зникає
    тоне пам'ять у морі променів,
    зникає Старий із порядку денного
    і ранок слідом за ними тане.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  9. Віктор Кучерук - [ 2016.11.08 07:16 ]
    Не знаю звідки в мене ці думки...
    На площі Ринок – тисячі розваг
    Приваблюють спокусливо туристів, –
    Тож мало хто з них помічає стяг,
    Що ратушу підвищує над містом.
    Його блакитно-жовті кольори
    Над нею люди з гордістю піднесли,
    Коли на тлі непевної пори
    Вкраїна з сну мертвотного воскресла.
    Збулась одвічна мрія поколінь,
    У рідний край закоханих безмежно, –
    Що відректись не сміли від стремлінь
    Виборювати в муках незалежність.
    У пам’яті лишились навіки
    Сумні часи і миті найсвітліші, –
    Не знаю звідки в мене ці думки,
    Коли довкола думають про інше…
    07.11.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  10. Світлана Луцкова - [ 2016.11.07 21:32 ]
    Хюррем (та, що сміється)
    Вона собі стоїть, а тиша йде у тишу.
    Що ближче до тепла - строкатіший гарем.
    Що ближче до зими, то світиться ясніше
    Замріяна хурма - усміхнена хюррем.

    Ще сни її дзвінкі, та спогади загусли,
    Як гусне мед старий - світи чи не світи.
    Не хочеться хюррем, щоб чорно-білі бусли
    Зажурених беріз летіли у світи...

    Тримаються землі (а осінь - вище й вище)
    Розгублені слова - достоту, наче ми.
    І вже нема вогню над жовтим попелищем,
    Лише горять сонцЯ невільниці-хурми.

    Є речення дощу питальні чи окличні,
    Є речники вітрів і підсвідомий трем.
    А сонячні серця такі недовговічні,
    Як і твої, хурмо. Як і твоє, хюррем...

    2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  11. Василь Мартинюк - [ 2016.11.07 19:50 ]
    Ой не шуми вітре

    Ой не шуми вітре поки сонце світить,
    Дай мені сьогодні душу обігріти.
    Ой не хили вітре в полі трави - квіти,
    Дай душі досхочу налюбитись літом.
    Поки сонце ясне, поки літо гасне,
    Хай душа згадає що було прекрасне.
    Ой не шуми вітре, чи ж тобі не знати,
    Як душа щемлива тут зросла з зерняти.
    Ой не шуми вітре поки душа мріє,
    Не забери вітре у душі надії.

    2016р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  12. Микола Дудар - [ 2016.11.07 17:03 ]
    ***
    Ходив до Церкви і Собору…
    По бездоріжжю і стежками…
    Ділив самотність свою з морем…
    Ім’я беріг, як вчила мама…
    … а як він смажив в рань зернятка!
    … а як варив він друзям каву!
    І дуже схожий був на батька —
    Давайте вигукнемо: - Браво!?
    6.11.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  13. Володимир Бойко - [ 2016.11.07 13:59 ]
    Незнайомка (переклад з О. Блока)
    По вечорах над ресторанами
    Розгульний шал іще не вщух,
    І править вигуками п'яними
    Весняний і розтлінний дух.

    Удалині, над пилом вуличним,
    Над сумотою сонних дач,
    Видніє крендель десь на булочній,
    І чується дитячий плач.

    Щовечора поза шлагбаумами.
    Заламуючи котелки,
    Поміж канав гуляють з дамами
    Досвідчені жартівники.

    На озері хлюпочуть веслами
    І чується жіночий виск,
    А в небі кривиться невесело
    До усього байдужий диск.

    Щовечір образ друга кревного
    Відбитий в келиху моїм,
    З терпкого трунку потаємного
    Він, як і я, стає хмільним.

    А поряд, біля ближніх столиків
    Лакеї заспані стирчать,
    І пияки з очима кроликів
    «In vino veritas!» кричать.

    І кожен вечір в час призначений
    (Чи то ввижається мені),
    Дівочий стан в шовках небачених
    Пливе в туманному вікні.

    Пройшовши звільна поміж п'яними,
    Все без супутників, одна,
    Духами віючи й туманами,
    Вона сідає край вікна.

    Проймають давніми повір'ями
    Її замріяні щовки,
    І капелюшок із пір'їнами,
    І персні ніжної руки.

    У дивній близькості закований
    Вглядаюсь за її вуаль,
    І бачу берег зачарований
    І зачарованую даль.

    Мені доручено потаєне,
    Чийогось сонця зблиск дано.
    І враз всю душу неприкаяну
    Терпке пронизало вино.

    Гойдають страуси пірїнами
    У голові моїй хмільній,
    І береги очима синіми
    Цвітуть у дальній стороні.

    В моїй дущі скарби заховані,
    І ключ доручений мені!
    І ти праве, хмільне чудовисько,
    Я знаю: істина в вині.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.54) | "Майстерень" 0 (5.63)
    Коментарі: (6)


  14. Олексій Могиленко - [ 2016.11.07 12:19 ]
    Щастя на дотик

    Я відчуваю ніжності тепло,
    На дотик щастя відчуваю.
    Тону ,як вперше,знов і знов
    Я в морі з назвою Любов,
    В безмежжі почуттів я захлинаюсь.

    Твій погляд ласкою бринить ,
    Напоєний небес красою.
    Не можу я без тебе жить,
    Люблю і буду я любить,
    Ми разом назавжди з тобою.

    Нас гріє вірності тепло,
    А більш нічого і не треба.
    Серед спокус,вагань,тривог
    Тебе послав мені сам Бог,
    Тебе подарувало вічне небо.

    Я відчуваю ніжності тепло,
    Кохання смак я відчуваю.
    Горю ,як вперше,знов і знов
    Я у вогні ,що є Любов,
    Від жару почуттів я задихаюсь


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  15. Микола Дудар - [ 2016.11.07 11:45 ]
    Замовте місце серед "квот"...
    …до хрипоти хрипіло безголосе
    щось про любов всесвітню до небес
    не те! не так! сховай в обіймах, осінь…
    ось тільки друзям кілька SMS…
    ну як мені посеред побрехеньок???
    не ті часи, тональність й та чужа
    бо білий гриб нейметься до опеньок…
    хіба що миш спіткнеться об вужа?!
    а ми, а я… озвіться, добрі люди!
    і нот… сім нот ніхто не відміняв?
    на храпа йти - свойого й звіра збудиш
    хрипОтище, спинись! на благо… втям
    07.11.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  16. Леся Геник - [ 2016.11.07 09:10 ]
    Ще маю надію на осінь
    Ще маю надію на осінь,
    на жовті листки і амвони,
    де сірі усілись ворони
    і чогось у Господа просять.

    Ще маю надію на тучі,
    що завжди вагітні дощами,
    та лиш не стаються мамами,
    хоча їх переймами мучить

    Чи Бог, а чи вітер безмовний.
    Хтозна де шукати ту мову.
    Та серце надіється знову
    на вікон освітлені сонми.

    І хай до зими, як до склепу*
    у місті - лишилось недовго,
    долаючи темну дорогу,
    надію ще гойдаю теплу

    На цю незастелену постіль,
    на ці нерозроджені хмари,
    і вірю (як вірю!) не даром,
    ще маю надію на осінь...

    20.10.16 р.

    *у значенні "магазин"


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (6)


  17. Віктор Кучерук - [ 2016.11.07 08:56 ]
    Львівська кава
    М.З...
    У Львові кава особлива, –
    Якась цілюща дивина.
    Зрання пригубиш шанобливо
    І вже смакуєш дотемна.
    Гірко-солодка, наче жінка,
    І запашна, як райський плід, –
    Утихомирить на хвилинку,
    Щоб надихнути на похід.
    Немов смола, густа і темна,
    Як горобина довга ніч, -
    Вона обрядом невід'ємним
    Прощань являється і стріч.
    Нічим бажання не притлумиш
    Зробить іще ковток чи два,
    Якщо мені напою суміш
    Не тільки груди зігріва.
    Той смак душею відчуваю
    І повторяю знов і знов, –
    Нехай довічно нас єднає
    І Львів, і кава, і любов!..
    06.11.!6


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (10)


  18. Василь Луцик - [ 2016.11.06 23:58 ]
    ***
    Герою, надія з тобою.

    Ти мандруєш туди, де шукали руно аргонавти.
    Розпачем гори ламав ти,
    чорним відчаєм ліс ти гнув.

    Але світ ворогами тебе не змолов –
    прославляй любов,
    прославляй воістину.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  19. Наталя Мазур - [ 2016.11.06 23:00 ]
    Перший снiг
    Цей перший сніг невчасний, як завжди,
    Його так не чекають, як Месію.
    В тонах мінорних зморені сади
    Колишуть на гілках осінню мрію.

    А він із ранку падати почав,
    Вгорі десь виникав, не знати, з чого.
    Ватагами сніжинок-потерчат
    Встеляв намоклу згорблену дорогу.

    Його сьогодні не чекав ніхто,
    Та, врешті, до зими ще не готові.
    А перший сніг кроїв своє шитво
    І землю в шати одягав шовкові.

    29.10.2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (7)


  20. Ігор Шоха - [ 2016.11.06 23:18 ]
    До Дня визволення Києва від фашистів
    Минає світ, в якому я прожив
    свої дитячі і юначі ро́ки.
    Усе, що цінував, чим дорожив,
    іде у Лету, у її потоки.
    У небеса пішли учителі,
    а із небес уже й мене чекає
    моя рідня – господарі землі
    і кріпаки обіцяного раю.
    І ветерани – нинішні діди,
    а на війні – бійці і командири,
    що вижили із тисячі один,
    один зі ста натягують мундири.
    Їх одиниці. І який парад
    зігріє і обрадує героя?
    Та пам'ять оглядається назад
    виносити убитого із бою.
    Та іноді із далечі імли,
    неначе голоси із того світу:
    « Ти чула, Ївго, Київ узяли?»
    « Ви чуєте? Вертаються совіти.»

    « На Київ!» І онуки на броні
    вертають незавершену руїну.
    Юродиві освоюють доктрину –
    тримати Україну у вогні,
    а на війні воно, як на війні, –
    убити брата
                          пострілом
                                         у спину.

    06.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  21. Серго Сокольник - [ 2016.11.06 22:27 ]
    Моє любе дівча... *мелодійне*
    Моє любе дівча,
    Ми сьогодні зустрінемось знову...
    Буде зустрічі час,
    Час на сльози, цілунки, розмови

    Чим жили... Час на те
    Чим бажаємо жити довіку.
    Бо кохання цвіте.
    Бо без жінки нема чоловіка.

    Притулись, притулись!
    Мов бальзамом пролийся на рани!
    Похились, похились,
    Ковилою в осінні тумани...

    Будем пити цей час
    Цілу ніч... Хто її нам відміряв?
    Вже із ночі до нас
    Хижо тягнуться руки зневіри

    І з провалля пітьми
    Нас настромлюють місячні ріжки...
    То ж за руку візьми,
    І підемо по срібній доріжці.

    Не лякайся, мала-
    Це у вікна вистукує злива.
    Віддавайся!.. Ай лав!..
    Так тендітно... Ми знову щасливі...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116110612269


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (17)


  22. Уляна Світанко - [ 2016.11.06 22:05 ]
    Затаєна кохана
    Я біля тебе, у тобі, я поруч,
    Учора, нині, завтра – навіки,
    Наосліп вкотре ми злітаєм вгору,
    Хотіли «разом», сталось навпаки.

    Така блаженна магія любові,
    Тендітно проростала між сердець,
    Засуджені до щастя (що без болю),
    Лишаючи звабливий там рубець.

    Хоча прекрасний, та рубець – це рана,
    Душевна лихоманка у тобі,
    Вулкан страстей, стрімке падіння зрання,
    Навмисне оживання під обід…

    Для тебе я – затаєна кохана,
    Безмежність божевілля та бажань,
    Заручниця солодкого страждання,
    Хвилини смутку та німих прощань.

    Засуджені були таки до щастя,
    Та магія злякалась висоти.
    Була покора. Таїнство причастя.
    Зостались лише спогади весни...

    Для тебе я, колись – й для мене ти,
    В далекому «не зараз» - тільки ми.

    17.10-4.11.2016







    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.06 20:27 ]
    * * *
    Осколки недонищених гаїв…
    І хмарний дим над ними попелястий,
    Де помисли високі всі мої
    І залишки романтики і щастя.

    Знаходжу втіху тут собі просту
    У цих просторах, присмерку імлистім.
    Заповнює сердечну пустоту
    Приємне шурхотіння падолисту.

    І душу закривавлену мою
    Лікує аура ясна свободи.
    Всі прикрощі нікчемними стають,
    Дрібніють перед величчю Природи.

    5. 11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Конча Озерна, Стрибогів гай


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  24. Ігор Шоха - [ 2016.11.06 19:53 ]
    Миті вічності
    Небо бере і дає.
    Рай проганяє-приймає.
    Кожному буде своє,
    поки душа уповає.

    Місяць – усе молодий.
    Сонце згорає і гріє.
    Обрій щомиті новий
    і одночасно старіє.

    Не зупиняється мить
    у апогеї свободи.
    Куля у серце летить
    за бойові нагороди.

    Дивимося за моря,
    де майорить неймовірне.
    Падає наша зоря
    у житіє очевидне.

    На перехресті сторіч
    мали усе наостанок:
    мрії, надії, коханок…
    А по дорозі на піч
    не розвидняється ніч,
    поки згасає світанок.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  25. Лариса Пугачук - [ 2016.11.06 15:59 ]
    ***
    Осінній дощ постукує у шибку,
    Стою бiля вiкна в нiмiй печалi.
    Краплини б'ють безжалiсно по нервах,
    У бездорiжжя струшуючи душу.

    Холодне шкло дає чiтке прозрiння,
    Що замки iз пiску розвiє вiтер,
    Що марево надiй розтане в митi,
    I свiт проявиться в байдужiй сутi.

    Чого чекаю, притулившись лобом?
    Якого дива вiд небес розверстих?
    Осiннiй цвiт впаде пiд снiг невдовзi,
    Для чого цвiв довiрливо-бентежно?..

    Вiд неминучостi похолодiли очi –
    Нема рятунку перед часом вмiлим.
    А цвiт – буяє, слухати не хоче,
    Палахкотить i розквiтає дужче.

    …Промiнчик сонця розганяє хмари,
    Передчуттям наповнюючи очі:
    Незгасна вiра у прийдешнє світло
    Заходить в серце i стає спасiнням.


    08.12.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (7)


  26. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.06 10:28 ]
    Листопадове

    1

    Усіх скорботних радість
    Євшанно обняла.
    Листочки на прикладі.
    Брунькується хула...

    Не спиться Василеві.
    Сіріє небовись.
    Дороги перкалеві.
    З потворами борись...

    Тунель пекельний.
    Просвіт.
    Прокльонище.
    Туман...
    "Помреш якраз о шостій..." -
    Ошкірилась кума.

    2

    З одурених сміялись
    Підпанки, пси, царі.
    Квітки на одіялах,
    Зарубки на корі.

    Відрубане тяжіння.
    Душі драйвовий лет...
    .....................
    Обернемось на іній,
    Росистий фіолет.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  27. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.06 10:12 ]
    На толоці


    Написати листа - і пасатам,
    Наче гілку вручити квітучу...
    На толоці розщеплено атом,
    Здійнялася - все в пір`ячку - буча.

    Ні планиди, ні сонця любові.
    Вічні роми латають кибитку...
    Над Мирською кривавіє овен.
    Плаче Каїн, сортує пожитки.

    А поодаль дивується Авель:
    Не уміє вбивати за простір,
    Доливає поезії-кави,
    Обіймає провісницю шосту.

    Між половою жужіль надії.
    Копирсаються свині під дубом.
    Ось шарлатова тога рудіє...
    Ліс вдягає пальто Кавакубо...

    Не сховатися жвавим зайчатам.
    Вовкулаком лаштовані шори,
    Пугачівни окаті на чатах.
    Пандемії - зі скриньки Пандори.

    Синтетичні серця, груди, млеко.
    Паща ферми роззявлена, сіра.
    Принеси нам дитятко, лелеко,
    Від якого сахнеться псявіра.

    Тут розкришено чорні печаті,
    Стугонить-захлинається голем.
    Вже й пост`ядерна мода на шмаття...
    Принеси нам спасителя - кволі.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  28. Наталя Мазур - [ 2016.11.06 00:32 ]
    А сніг все падає
    Знов перший сніг танцює білий вальс
    У парку поміж кленів і каштанів,
    А я стою - і думаю про Вас,
    Про те, як посміхалися востаннє.

    Приспів:

    А сніг нагадує
    Наш перший вальс-бостон,
    А сніг все падає,
    Хоча і не сезон.
    А сніг нагадує -
    Щасливі ми були,
    А сніг все падає,
    І біло навкруги.

    Ви зігрівали руки у руках,
    Я пам'ятаю Ваші губи, подих.
    А на відкритих парку вітражах
    Ескізи віртуозні сніг виводить.

    Хоч не зима, а знову сипле сніг,
    Та я його не зустрічаю радо.
    Без Вас у парку холодно мені,
    А сніг все пада, падає і пада...

    05.11.2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (1)


  29. Володимир Бойко - [ 2016.11.05 22:55 ]
    Листопад
    Печальний лист прощально золотіє,
    Осінній компонуючи пейзаж,
    Та листопад його не пожаліє,
    Для нього «ню» - класичний антураж.

    Коли стихає клекіт журавлиний,
    Із року в рік – в смутний осінній час,
    Зрива з дерев останні одежини
    Нахабний вітер – зимний ловелас.

    Ми тимчасово у житті присутні –
    Такі ж минущі, як оті листки.
    І кожному завбачено майбутнє,
    І кожному одміряно роки.

    Весни розмай лишається позаду,
    Вже не діждати сонця і тепла.
    Надходить час журного листопаду,
    Попереду лиш холод та імла.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (7)


  30. Василь Мартинюк - [ 2016.11.05 18:26 ]
    Моя Вкраїна, ось і все що маю

    Моя Вкраїна, ось і все що маю,
    Її лиш щастя мариться мені.
    Її очима ніжно обнімаю,
    Усі, мені залишені ще дні.

    Вона свята, і світла і прекрасна,
    Найбільше в світі нею дорожу.
    І де б не був у світі, одночасно,
    До неї думкою іду, лечу, біжу.

    Її тепло за всякчас мене гріє,
    І біль її в мені завжди болить.
    І поки в тілі ще душа жевріє,
    Тобі я Ненько вірний кожну мить.

    Тепер лише для тебе хочу жити,
    Лише з тобою дальше хочу йти.
    Кого ж мені, як не тебе любити,
    Кого ж мені крім тебе берегти.

    Надвірна 2014 р


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  31. Олена Кримнець - [ 2016.11.05 16:13 ]
    Бо осінь...
    Сповий мою душу у тиш молитовну,
    У чисту печаль, ніби небо погоже,
    Мов світло нетварне Твоє, й більш потому
    Нічого земного не хочу, мій Боже.

    В нас осінь і вензелі смерті на чолах
    Імен, що жили опостін ще учора,
    Та гаснуть, неначе птахи над садами,
    Сьогодні.
    Бо осінь.
    …Шукаю ворота тісні і свій човен,
    І річку, що в Царство Небесне впадає.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  32. Петро Скоропис - [ 2016.11.05 10:05 ]
    З Іосіфа Бродського. Литовський дивертисмент. Томасу Венцлова
    Непоказна, одна з морських країн.
    Свій сніг, аеропорт і телефони,
    свої євреї. Бурий особняк
    диктатора. І статуя співця,
    що з подругою порівняв отчизну,

    і, буцім, як на витончений смак,
    географ був не кепський: півдняки
    тут їдуть щосубот до північан,
    і, пішими вертаючи, хмільні,
    трапляють часом і на Захід – тема
    для скетчу. Словом, відстані в собі.
    Осібні, як життя гермафродитів.

    Розвеснення. Хмарки та калюжки,
    і незліченні янголи на крівлях
    не лічених ніким костелів; люд,
    як не чманіє від стовпотворінь,
    усотує удоста рис бароко.

    2. Леіклос
    Родитися б тому сто лят
    і обсихати верх перини,
    задивленим з вікна на сад,
    хрести двоїсті Катарини;
    стидитись матері, ікать
    перед наведеним лорнетом,
    штовхати з мотлохом візка
    жовтіючим провулком гетто;
    зітхать, під ковдрою до вух,
    за ляських панночок у міру;
    і стріти Першу Світову
    в Галіції, і смерть – за Віру,
    Царя з Отчизною, – і квит.
    А ні, – утяти пейсів бáчки
    і у Новий дістатись Світ,
    в Атлантику не раз зблювавши.

    3. Кафе "Нерінга"
    Час покидає Вільнюс у цім кафе,
    повнім тем передзвякувань блюдцям, ножам, виделкам;
    вічі мружачи, простір в нім, підшофе,
    бачить, як той стає далеким.

    Черепичинам крівель багряний круг
    одіяння скидає укотре поспіль,
    і кадик загострився, немов на пруг
    від обличчя вгадуєш тільки профіль.

    І веління щупачого вчувши річ,
    подавальниця в кофточці із батисту
    перебирає ногами, знятими з пліч
    місцевого футболіста.


    4. Герб
    За змієборствами Георгій
    списа в горнилі алегорій
    не уберіг, та годі сил
    у верхівця з мечем і моці
    по всій Литві ганяти досі
    не видиму нікому ціль.

    Кого він, стисши у долоні
    меча, здогнав? Предмет погоні
    давно за ободом герба.
    Кого? Гяура? Поганина?
    Кінь здибився, така невситна
    була у Вітовта губа.

    5. Amicum-philosophum de melancholia, mania et plica polonica*
    Безсоння. Частка жінки буцім. Скло
    у гадді, буцім вилізлім на сушу.
    Безглуздя дня по мозочку стекло
    до карку, розпливаючись в калюжу.
    Поворухнись – і мліє все нутро,
    мов у її остудженій рідоті
    мочає хто заточене перо
    і зціджує "ненавиджу" в гризоті
    по розпису, де завсіди крива,
    що звивина. І частка у помаді,
    пуска до вух зуживані слова,
    як у вошиві пасма довгі п’ясті.
    І ти нагий у млі і одинак
    на простині, мов Зодіаку знак.

    6. Palangen
    Тільки море не сліпне перед лицем
    неба; і зайда, засілий в дюнах,
    долі кида позір і цідить винце,
    як вигнанець-цар без утіх у струнних.
    Дім зграбований. Цвіт табунів – звели.
    Його сина пастух прихистить од звіра.
    І допіру він сам на краю землі,
    і піти по водах бракує віри.

    7. Dominikanaj
    Скеруй з проїжджої на розі
    углиб заулку, увійди
    в костел безлюдний, у порозі
    посидь, оговтайсь, і тоді
    вже до вушної мушлі Бога,
    скоріше чулої, чим ні,
    шепни тихіше якомога:
    – Прости мені.
    (1971)
    * «Другу філософу про манію, меланхолію і польський ковтун»


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  33. Вікторія Торон - [ 2016.11.05 03:26 ]
    Відкриті архіви

    Як уціліли їх сліди?
    Піщаним змієм шарудить
    повільна валка чорнова,
    у жорнах змелений потік
    біблійно совісних селян,
    блакитновимерлих дітей,
    високочолих освітян,
    державотворців запальних...

    Он тихі мрійники ідуть,
    забиті кулями в серця,
    і буйночубі юнаки
    з очима сивими бредуть,
    згубивши голос від тортур
    в зацементованих мішках.
    Від світової німоти –
    багряні опіки на них.

    Із мертвих довідок сухих
    виходять люди з небуття
    зів’ялим шелестом імен,
    пожовклим спалахом облич
    і забирають наші сни:
    «Отак згубили нас усіх,
    якби сказав хто наперед —
    ми б не повірили самі».

    Ідуть худі поводирі,
    вожді відторгнутих отар,
    несуть на плечах, як дітей,
    важкі несказані слова.
    Що там у дзеркалі? Ось наш
    навік живий павучий страх —
    у двері грюкіт, хамський рик,
    в брудному сміху голова...


    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.04 16:12 ]
    Усміх світу
    А серце радістю: тень-тень!
    І перестало враз боліти.
    Благословився Божий день,
    Неначе усміх цього світу.

    І цей безлистий листопад
    З його дощистою нудьгою
    Засяяв, як весняний сад,
    В якому рани серця гою.

    І сонце радісне мені
    Хлюпнуло пригорщами сили,
    Хмарища темні і сумні
    Посунуло із небосхилу.

    4.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  35. Олексій Могиленко - [ 2016.11.04 15:24 ]
    Осінні обжинки
    Пролітає дрібненький сніжок
    І сердито насуплені хмари
    Вітер гонить,неначе отару,
    По небесному полю в кошару.
    У руках морозцю батіжок.

    Пролітає дрібненький сніжок.
    Змерзле листя ще сонечком марить
    А в холоднім осіннім узварі
    Для тепла не лишилось приправи,
    Заховалось воно у стіжок.

    Посилає Бог перший сніжок...
    Потемніло.Лапаті сніжинки
    Завершають осінні обжинки.
    Сніг розтане,та в душу навшпиньки
    Заглядає зимовий рядок.
    04.11.16.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  36. Лариса Пугачук - [ 2016.11.04 12:33 ]
    ***
    Чи так, чи ні…
    Одначе відчуваю,
    Що вдруге я у річку цю заходжу.
    Вода та ж сама…
    Чи таке буває?..
    То може я хоч трішечки змінилась,
    Щоби прийняти літепло уповні,
    Щоб увібрати велелюдну повінь,
    Не захлинувшись і не замутивши
    Свою основу, істину і суть?..

    04.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  37. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.04 11:40 ]
    Вокзальне

    Фантики на каламуті.
    Паща вокзальна ікласта.
    Краля - Орнелла Муті -
    Хоче зеленого щастя,
    Шепче: "Усе остогидло:
    вохра долонь і стегон.
    Принца обрала між бидла.
    Гіпертрофоване его...
    Йти із таким аж за осінь?..
    Відра нести із грибами?
    Зрада пробачена... досить!
    Хай в Шишаки - до прамами...
    Де ж чоловічі вчинки?".
    В сумці спазган і капці.
    Бублики... ані мачинки...
    Осьдечки місце трикрапці.

    Доля - вузькоколійка.
    Шпали зривають вуйки...
    Ллється пепсі, олійка...
    Жінка пузирить жуйку.

    Очі цятковані, хижі.
    Леви - у грудях, просять...
    А в Яблуневому тиша,
    хайку налипли на коси.



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  38. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.04 11:37 ]
    Тріски летять...
    1

    А ми - кущі, дерева...
    Коріння до трави.
    Нас облітають меви,
    стлівають корогви.

    Злі короїди-болі,
    стобальний землетрус -
    щоб ми зміцніли, кволі,
    а славень тік... загус.

    Осріблені орелі...
    Рипливі дні-тини...
    На листі акварелі,
    Вслід павутинню - сни.

    Віслюк не слухав мами,
    у відчайдуха зріс.
    За пасмами-димами
    скреготнява коліс.

    А ми крислаті, дивні -
    воюємо за мир.
    У домовині гривня,
    вужак нам проводир.

    Світ насолод жорстоких,
    де лід і солончак.
    І пада зуб за око,
    в дуплявину - п`ятак.

    Зчіпляємося віттям.
    Рудіє тьмуща квит.
    Шматочки щастя - дітям,
    батькам дереворит.

    Є шелестіння сольне,
    квиління хорове.
    Горить свіча між колій.
    Славута, знай, реве...

    2

    Чагарникові айстри
    зібралися у путь.
    Сміття - в осінні ватри.
    Сокири не минуть.

    Часник сортує дідо,
    приказує "рости...".
    Поразки та побіди,
    ковтьобища, кути.

    То кволо йти, то престо...
    Це ж сюр, оксюморон!
    То проти, то за шерстю...
    Притишився мусон.

    Дуби, сосонки, айви,
    куляста омела.
    Тріски летять... Ми зайві?
    ...кривава кушпела...


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  39. Юрій Лазірко - [ 2016.11.04 04:08 ]
    тиха та вода
    тиха та вода
    лебедю сідай
    нічка небо косить
    крилами не бий
    пір’я не губи
    бо вмирає осінь

    сядь і не лети
    дай їй відійти
    край у тиші гострий
    з того бережка
    стежка утіка
    від очей на постріл

    як настане рань
    вістонькою стань
    розбуди цю воду
    осені нема
    в холоді зима
    перший сніг народить

    а тоді лети
    поза холоди
    сірою журбою
    серденько моє
    б’ється не стає
    лине за тобою

    8 Листопада, 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  40. Микола Дудар - [ 2016.11.04 00:19 ]
    ***
    … Переспівував піснеспіви

    Айда милости - реченець
    
Ой спокуснице - стара діво

    Ох і заздрощі, хай їм грець

    Стелив трави… вино з келиха
    
Мислив загодя… лімузин -

    А для когось воно - телепень

    Як на мене, то у рази…
    04.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  41. Ніна Виноградська - [ 2016.11.03 21:50 ]
    Кропива


    Післявоєнне покоління
    Онуками вже обросло.
    Усі тривоги і сумління
    Пішли у далеч, у «було».

    Де пахло травами медово –
    Будинки виросли нові.
    Та по дорозі рідне слово
    Ми загубили в кропиві.

    Пожалить і не пожаліє,
    Як слово схочемо знайти,
    Щоби підняти сонцемрію
    І йти в майбутнє, до мети.

    Від чого в нашому городі
    Так розрослася кропива?
    Ми не боролися в господі,
    Щоб зникла ця болюч-трава.

    Було би вчасно прополоти,
    Та заважали нам дощі.
    Від небажання до роботи
    Жалючі виросли кущі.

    Між нами розрослась усюди
    Чужа і гостра кропива,
    Чомусь її не полють люди.
    Вона ж взяла собі права

    Вбивати наше слово рідне,
    Щоб ми зів’яли від біди.
    Народе, ми ж іще не бидло
    Для кропиви і лободи.

    Часу достане всім і сили
    Прибрати з поля бур’яни.
    І відростуть у слова крила,
    Що обгоріли від війни.
    03.11.16


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  42. Лариса Пугачук - [ 2016.11.03 20:31 ]
    Моя
    Моя в тобі чаїться геніальність,
    Моя в тобі провина вирина.
    В тобі моя сполохана тональність
    В тобі моя натягнута струна.

    Моя в тобі передранкова ніжність,
    Моя в тобі шаленість золота,
    В тобі моя приреченість безгрішна,
    В тобі моєї владності вуста.

    Моя в тобі надумана вагомість,
    Моя в тобі беззахисність свята.
    В тобі моя скипає невгамовність,
    В тобі моєї мрії висота.

    Моє у тебе наскрізь проростання,
    Моє в тобі навшпиньочках «ледь-ледь…»
    В тобі мойого серця калатання,
    В тобі мого бажання круговерть.

    Моє в тобі невимовлене слово,
    Моя в тобі негадана печаль.
    В тобі мій еліксир всього святого,
    В тобі моїх гріхів непевний жаль.

    Моя в тобі зірниця понад шляхом,
    Моя в тобі відрада і мій біль.
    В тобі мої слова злітають птахом,
    В тобі, кохана, я живу в тобі.

    01.03.2016


    Вячеслав Куприенко "Моя"

    Моя в тебе таится гениальность,
    Моя в тебе пульсирует вина.
    В тебе моя ранимая тональность,
    В тебе моя натянута струна.

    Моя в тебе предутренняя нежность,
    Моя в тебе мальчишеская страсть.
    В тебе моя почти - что неизбежность,
    В тебе моя пленительная власть.

    Моя в тебе надуманная сложность,
    Моя в тебе святая простота.
    В тебе моя кипит неугомонность,
    В тебе моя сакральная мечта.

    Моё в тебе насквозь проникновенье,
    Моё в тебе на цыпочках «чуть-чуть…»
    В тебе моё сердечное биенье,
    В тебе моё банальное «хочу».

    Моё в тебе несказанное слово,
    Моя в тебе нечаянная грусть.
    В тебе мой эликсир всего святого,
    В тебе моих грехов невнятный вкус.

    Моя в тебе нежданная зарница,
    Моя в тебе отрада, боль моя.
    В тебе мой стих парит свободной птицей,
    В тебе, моя любимая, весь я.




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  43. Василь Мартинюк - [ 2016.11.03 19:31 ]
    Осінні вечори
    Скидають листя пелехаті явори,
    Поскрипують зістарені ворота.
    А ми обоє цілувались потай,
    Сповиті у осінні вечори.

    На паркані відсвічувалась тінь,
    Спадало з неба світло мармурове.
    І тихе шепотіння яворове,
    Немов старої баби шамотінь.

    У ті хвилини зупинявся час.
    І ми були на світі тільки двоє,
    І у повітрі густо пахла хвоя,
    Якою дихав вітерець на нас.

    У пізній час обоє віч на віч.
    І нам обом хотілося щоб довше,
    Ще шепотіло листя до підошви.
    Хоч би до ранку, хоч би цілу ніч.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  44. Іван Потьомкін - [ 2016.11.03 19:08 ]
    Чи вдасться на тім березі завершити...
    Усім судилось опинитися на тому березі,
    Хай був ти праведний чи непоправно завинив.
    Байдуже, коли це станеться – у вересні чи в березні,
    Самотужки вплав, а чи з Хароном на човні.
    І все ж нетерпеливиться дізнатись,
    Додаючи Всевишньому ще один клопіт:
    «Чи вдасться на тім березі якусь часину мати,
    Аби завершити, що відкладалося на потім?»


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  45. Леся Геник - [ 2016.11.03 18:09 ]
    *** Отак минає все...
    ***
    Отак минає все -
    і світле, і не зовсім.
    Щодня нові есе
    на вікнах пише осінь.

    Щодня під шал дощів
    згасають білі ружі,
    з'являються віршІ
    й розхристані калюжі.

    І губляться слова,
    і опадає листя.
    Лиш день, а ,може, два
    написане іскриться.

    Та завжди спішимо,
    гарцюють парасолі...
    А зупинитись мо'
    хоча б на крихту долі*.

    І глянути довкруж,
    і змокнути до нитки,
    як біле мрево руж
    десь поблизу калитки.

    Й душею прорости
    у дивнім суголоссі,
    що всі оці листи
    для тебе пише осінь...

    20.10.16 р.

    *в знач. частина чогось
    (в даному випадку невеликий відрізок часу)


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  46. Ніна Виноградська - [ 2016.11.03 17:19 ]
    Розгарячені


    Щодня убиті і поранені
    На цій страшній війні, АТО.
    Та влада краде одурманено
    Й не відповість за це ніхто.

    Награбувавши гроші, виїдуть
    До вілл своїх, своїх родин.
    Борги залишать нам у Києві,
    Щоб ми в житті не мали змін.

    І щоб чужі сини, не рідні їм,
    Вмирали за донецький степ.
    Щоб голосили за загиблими,
    Сиділи мовчки. А проте,

    Для чого їм тут оголошувать
    Хто ворог наш, воєнний стан?
    Їм з МВФ мете порошею
    Грошей в офшори океан.

    Обклали навкруги податками
    Брехні надуманих легенд.
    Навіть білизну з цими статками
    Народ купує в секонд-хенд.

    Нам показали декларації,
    Ті, хто до прірви всіх довів.
    І хто хотів зробити з нації
    Рабів і мовчазних волів.

    Ті злодії себе означили,
    І правду знає весь народ,
    Який майданом розгарячений
    Крізь кров ітиме до свобод.

    03.11.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  47. Любов Бенедишин - [ 2016.11.03 15:41 ]
    ***
    Нехай ще ця осінь побуде -
    Дарма, що давно безприданниця.

    ...На гойдалці - вітер-приблуда:
    Розгойдується - хмар торкається.
    Хапає дерева за віти,
    Хизується владою, силою...

    Це ж треба так, осене, вміти:
    В обносках - лишатись красивою.

    03.11.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  48. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.11.03 13:36 ]
    Шкереберть
    Відкриваєш пласти,
    Мої пласти...
    Які я старанно ховала,
    І починала все помалу,
    Себе хотіла віднайти,
    Пробачити...
    І «відпусти»
    неначе мантру
    Шепотіла...
    Але любити я уміла...
    Мені ще точно пощастить!

    Розбіглися, мов береги,
    Ріка життя нас роз’єднала,
    Звикати я помалу стала,
    Що я десь тут,
    А там десь ти...
    Але живий,
    І зможу голос
    Почути твій,
    Сказати вголос –
    Люблю тебе,
    Тебе, тебе!!!

    Все полетіло шкереберть,
    Коли враз смерть нас розлучила...

    Люблю, як і раніш любила...
    Сміюсь із болем у душі...
    Приховую від себе правду,
    Ховаю очі – щоб не дати
    Угледіти мій біль страшний...

    Не перестала сумувати,
    І завжди холодно, мій кате,
    У одинокості моїй.
    Дивлюся в очі перехожим –
    Тебе знайти ніяк не можу,
    Хоча не зовсім я одна...
    Стан – мов натягнута струна...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  49. Уляна Яресько - [ 2016.11.03 12:05 ]
    Нестримна течія
    Сіро! (плачуть німфи листопадні).
    Щось в душі зламалось. Я? - не я?
    Обірвалась нитка Аріадні-
    понесла нестримна течія.

    Через ери смутку щастя подих...
    Ледь стою -(тримайся!) - ледь стою!
    А життя таке - бурхливі води,
    як не встоїш - втратиш суть свою.

    Зачекай мене. Я буду світлом.
    Тільки шлейф сум'яття відірву.
    Сам хотів, щоб я тобі розквітла -
    Покохай тепер мене нову!


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6)


  50. Ніна Виноградська - [ 2016.11.03 12:28 ]
    Не перервалася


    Для чого так летіти крізь літа,
    Збивати ноги, втому гамувати,
    Щоби в кінці дороги – пустота,
    І бур’яном заросле місце хати?

    Засилля кленів – звідки узялись? -
    І кропиви скрізь непролазні хащі.
    А осокори – до небес, увись,
    Від забуття, що розкриває пащі.

    Колись на стежці спали спориші,
    Зеленим шовком лоскотали ноги…
    Криницю обступили комиші
    І густоліс мілкий обіч дороги.

    Я вдома і стараюсь до глибин
    Достукатися пам’яттю в минуле.
    І тільки зараз відчуваю плин
    Того, що зветься часом... Не забула

    Бабусю й діда, і своїх батьків,
    І працьовитих, совісних сусідів.
    Чумацький краю, краю козаків,
    Такої пустки ти іще не видів.

    Неначе й не було отих років,
    Коли життя тут вирувало зроду.
    Та по світах нащадки всіх батьків,
    Не перервалася вервечка роду.

    13.03.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   592   593   594   595   596   597   598   599   600   ...   1855