ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Іван Низовий - [ 2016.08.14 18:34 ]
    «Слобожанський Спас»
    1

    В тиші тиш між берегами
    В комишах не спить вода –
    Невгамовний мовний гамір
    Плесо річки розгойдав,
    Розплескав її,
    Червону
    Від палаючих вогнів,
    Тиху воду-прохолоду:
    Навіть Спас зачервонів,
    Забринів серцями зерен
    В яблуці і в кавуні,
    В ягідках колючих тернів
    І калин в бережині…

    Бережімо ж мить спасенну
    Спасорадісного дня
    І країну цю пісенну,
    Що вкраїнство осіня
    Синьо-жовтим вічним стягом
    (В світі ж іншого – нема),
    І любімо до нестями
    Почуттями усіма!


    2

    Людмилі Скопенко

    Що за вечір, ні, не вечір –
    Ве-чор-ни-ці!
    Серед ночі в Гончарівці,
    В Спасодень
    Молодесенькі дівчата
    Й захмелілі молодиці
    Безоглядно запірнули
    В море танців і пісень.

    Вже й не літо,
    Але й, видно, ще не осінь,
    А така собі пора перехідна:
    Закінчилась косовиця,
    Почалась золотокосінь,
    Листошерхітна багрянь
    І жовтизна.

    Мати знов помолоділа,
    Ну, а донька
    Подорослішала:
    Де між ними грань?!
    Безнадійно-мелодійно
    Закрутилась голівонька
    Тій – від спогадів,
    А тій – від сподівань…


    3

    Молодичка з Богучара
    (Мимоволі яничара,
    Перебіжчика не з власної вини),
    Ой, руда – мені не пара, –
    Заміцна для мене чара
    Не вина,
    Що так дурманить, –
    Таїни…

    Заміни платівку, хлопче,
    Бо руда мене затопче,
    В цьому танці,
    Де панує імпровіз, –
    Хоч не пара (лиш за віком),
    Вправно крутить чоловіком,
    Що без візи необачно так поліз
    В гречку іншої держави,
    Щоб собі добути слави
    Джигуна – не вайлуватого хохла,
    А вона ж таки в ударі, –
    Каже: «В нашім Богучарі
    Я хохла не одного вже затовкла»…

    В Богучарі ж, безумовно,
    Автохтонів наших повно,
    Бо відомо ж: український Богучар,
    Він у нас – поза законом,
    Бо ж «богує» за кордоном,
    Бо ж він справді мимоволі –
    Яничар.

    А руда поводить бюстом
    І своїм бентежить «чувством»
    Нестійкі мої вкраїнські почуття…
    Не старайся, богучарко:
    Непитущий я –
    Без чарки
    Без пуття я вже не втрачу
    Самостійного буття!

    А вона собі сміється
    Так, неначе віддається,
    Так, немовби піддається
    Вся – під мій протекторат,
    І мені так жарко й жаско:
    Що ж бо робить «Слобожанський
    Спас» –
    Медовий і бідовий сват?!

    Богу – чарочка маленька,
    Й знов моя Вкраїна-ненька
    На цілісінькі століття
    Підпаде під Богучар?!
    Хоч спокусливі колінця
    І бентежать українця,
    Не надійся, богучарко,
    На всевладну силу чар!


    4

    Зачервоніло й насправді плесо
    Ріки Червоної –
    Багрянець вод…
    Народна Лілія Сандулеса
    Зійшла зі сцени,
    Пішла в народ,
    Така всім рідна,
    Близька, не панська,
    Ледь-ледь циганиста, запальна,
    Та не російська й не молдованська,
    А українська ж таки вона!
    Своєю визнали всі слобожани,
    Всі сватівчани:
    «Це ж наша стать!»
    Всі загорілись одним бажанням
    Леліять Лілію і обіймать…

    Вона ж – народна,
    Вона ж – нарядна,
    Вона ж – всім рідна і дорога!..

    Вирує радістю безоглядно
    Ріка Червона в синь-берегах…


    5

    Цей медово-мелодійний
    Слобожанський Спас
    Обігрів і обнадіяв
    Сьогоденно й про запас
    Сподіваннями на краще
    (Все найгірше – відійшло),
    Не лишив напризволяще
    Жодне сватівське село.
    Прогулявся він полями,
    Обійшов луги,
    Й разом з ним пісні гуляли,
    Аж дзвеніло навкруги!
    І в Петрівці, і в Хомівці –
    Небувалий злет:
    Виявляли українці
    Свій менталітет!
    Дивувались росіяни:
    «Де ж поділися хохли?!»

    … Зорі щиро так сіяли,
    Бджоли втішно так гули,
    Так засватано-наївно
    Усміхалась далина,
    І ріднішала Вкраїна,
    В світі цілому – одна.


    6

    Дві ночі Сватове не спало –
    Від малюків до стариків
    Старалося – пісні співало,
    Стирало в танцях дзвін підків.

    І спати зовсім не хотіло,
    Хоч світ натомлено примерк:
    Все леготіло, гоготіло,
    Як в небо вдарив феєрверк!

    Пливло над простором і часом
    Чудове свято молоде,
    Що звалось «Слобожанським Спасом»,
    Таким спасенним для людей.

    Хороше все – напередодні,
    У щонайближчім майбутті,
    І не порушать біди жодні
    Народні звичаї святі!

    2003


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  2. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.08.14 14:24 ]
    Меланж

    Фальшиві ноти, барви, злото, почуття.
    Нічного сторожа сріблисте калатало...
    Не радь нікому: "Заміни оце... затям...".
    Хайяма рубаїв товпі безумців мало.

    Над сливою у дощ завис чеширський кіт.
    Бар "Самарканд", за ним стежа блукань Аліси.
    Це світ пройдисвітів, де перший пустоцвіт
    Хизується, бо в тон до трону чи валізи.

    Катарсису не жди. Стрічки болінь, розлук.
    Заварюєш меланж: чабер-мелісу-м`яту.
    Насняться райські пави, маки. Римарук
    Обдасть димами:" ...на уяву ти багата".


    2016

























    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  3. Ніна Виноградська - [ 2016.08.14 14:54 ]
    Я виходжу


    Натикаюсь на грати очей
    І з байдужості зітканий голос.
    Я виходжу з безсоння ночей,
    Як від зливи нахилений колос.

    Із мережаної глибини,
    Із криниці щемливого болю.
    Напилася я літа з весни,
    Не із примусу, з власної волі.

    Я багата добром, як зерном,
    Спробуй, любий, врожай цей зібрати.
    Молоде перебродить вино
    І впадуть із очей твоїх грати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  4. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.08.14 14:18 ]
    За помах руки


    Мед ледь пахне димами:
    З рам позганяли тьму бджіл.
    Хочу в Теплівку, мамо,
    Глиною мазала б діл...

    Мальви без тину і квоти,
    Квочка, на призьбі курча.
    Млинища - серед підлоти,
    Потерті мрій, потерчат.

    Слухати б шелех, дзуміння,
    Ставити деко у піч,
    Легіт ловили сумлінно
    В торбу ідей-протиріч.

    ...Стигне, спивається сонях.
    Вись - каламутний узвар.
    Тут на леваді є поні.
    Цирк нам привіз чорт Макар.

    Патока плине і гусне.
    Сипали перець, ваніль.
    Міцно тримаються кусні.
    Дзизнув болід об таріль...

    Сота вівця на мангалі.
    Осінь - за помах руки.
    Будяться душі оспалі...
    Чи вмиротворяться? ким?


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  5. Серго Сокольник - [ 2016.08.14 04:58 ]
    Наше
    Стою один у зеркала слепого.
    Что совершилось, повторится снова?..
    Внезапной встречи купленность билета...
    Ведь это было... Я запомнил это...

    ...Я увидал лицо в зеркальной раме,
    И свет струился песней в Божьем храме...
    Ты, подойдя, рукою дотянулась
    Под шум дождя, в окно влетевший с улиц,

    Лица к стеклу прижатого, как лика...
    Ко мне рвалась сквозь ламповые блики,
    Как птица, утомленная полетом,
    Предостеречь пытаясь от чего-то...

    ...Но грань миров очерчена не нами,
    Хоть с Навью Явь гуляет временами,
    За руки парой взявшись, словно дети...
    Как холодно... Как холодно на свете...

    Спустился сокол, грешен, нераскаян,
    Со скользких стекол в бездну увлекая,
    И наш аншлюсс неведомая сила
    В свои миры обратно разводила.

    И мы расстались в ожиданьи встречи...
    Реальный мир накинул я на плечи,
    Обогреваясь бытом, бытом, бытом
    В миру, где идеалы все разбиты.

    Мы разошлись. И новой встречи ждали...
    И нервы рвали... Как же мы устали...
    Иду в отрыв... Меня не упрекните....
    ...А кто-то жив? Вы у живых спросите.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116081400969


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  6. Олександра Камінчанська - [ 2016.08.13 21:30 ]
    ***
    Поглипують вічні зорі в квадрати вікон,
    Шукають скупу захилу бездомні пси.
    Різнити добро від фальші пізнала з віком,
    Як серцем зуміла чути жагу сивин.

    Вже місяця срібне вістря вп’ялось у хмари
    і плаче німими слізьми гілля верби.
    Когось поглинала вічність, когось вінчали,
    Десь вільго пливли тумани, а десь – гроби…

    Цей подих солоний вітру і ніч, і тиша,
    Марніє під спраглим небом полин-трава…
    Хтось прагне іти землею, хтось пнеться вище,
    Я тихо молюся віршем, поки жива.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  7. Марія Дем'янюк - [ 2016.08.13 12:06 ]
    Вечір у Макові
    Місяць виблискує в озері
    золотою щукою.
    День заховався за соснами,
    плаче перед розлукою.
    Ніжно в прозорі сльози
    кутається отава...
    Сонця прощальний цілунок -
    таюча в небі заграва...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  8. Роман Коляда - [ 2016.08.13 12:31 ]
    У одному не забутому Богом селі
    У одному не забутому Богом селі
    Між степами й замріяними лиманами
    Зрозуміли, що час ще увесь не сплив
    І слухають музику та зачитуються романами.

    А ще у них є Україна, не та,
    Що у паспорті, в серці, ачи на папері карти.
    А старенька, розстроєна трохи, проста,
    Не Стейнвей, але чисті у неї кварти

    І квінти у неї також цілком,
    Щоб на тім піаніно, коли попросять,
    Котрийсь музикант про добро зі злом,
    Про війну та любов міг сказати досить,

    Аби Той, Хто на хмарах співав у такт
    Цвіркунами та хвилями, шепотів очеретами
    І сказав би в кінці: "То ж хітяра. Це факт.
    Мов із часу коли користувались касетами."

    У одному не забутому Богом селі
    Під рясними серпневими зорепадами
    Є ще люди, для них час увесь не сплив,
    Вони слухають музику і читають романи з цикадами.

    (С)05.08.16 Очаків


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  9. Роман Коляда - [ 2016.08.13 11:35 ]
    Серпневий ескіз
    Давно так не лило,
    Неначе "Київ -Львів»
    Не поїзд, а діра
    У просторі і часі.

    Я думаю що там,
    У місті всіх дощів
    У вирій попливу
    У зграї контрабасів.

    Чи осінь на поріг?
    Чи серпень перепрів?
    На виході одне
    З дощами граю jazzy.

    Стіна води за склом.
    Де Ной? Ще не відплив?
    Ще трохи і нудьга,
    Чи просто зсув по фазі.

    Меланхолійний дощ,
    Відлуння давніх злив
    Вливається у сни
    В дрімотному екстазі.

    Візьму вервицю нот,
    Додам з десяток слів
    До вересня сплету
    Кашне із парафразів.

    Київ-Львів, 13.08.12 - 13.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  10. Уляна Яресько - [ 2016.08.13 09:49 ]
    Невпокорено тиша тремтить... (16+)
    Невпокорено тиша тремтить, пломеніє жага...
    Не пали нас, Везувію, пристрастю! Зжалься, вулкане!
    -На сьогодні ти мій лиш, Поете! - Моя дорога,
    найнестримніший сумнів од шалу такого розтане!

    Потонула душа у розпечено-ніжних очах...
    -Я горю у тобі! -Я тобою палаю нестримно!
    Шлю свій спротив безглуздий подалі... подалі! Ах... ах!
    Ми собою наш світ - нашу постіль приручену - вимнем.

    Танго пальців по тілу... Вивчаєш губами мій смак...
    Вперто котиться лава бажання все нижче і нижче.
    Розчинюся до краю, до каплі проллюся. О так!
    Це не я вже. Не я! А навіки твоє попелище!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6) | "Озвучка"


  11. Роксолана Вірлан - [ 2016.08.13 05:57 ]
    Воно того варте ( в орбітах честі)
    Давай-но видужуй, викронюйся в небну бурлінь,
    обламане гілля напругою тиші дозвучуй,
    розчахнуті вітром - засвітять високі "курли"
    і виплачуть безчас нагуслі над землями тучі.

    Давай-но вигоюй обранене плетиво вен!..
    Дітей, що поїли коріння Твоє щедрокровно -
    бруньками відроджуй в життя навісне й колове-
    святим, породіллі кричанням, при таєнстві повні.

    Давай, над собою зрости, попри хрипи віків,
    лайна долярового, москвоячного дишла! -
    сама Ти...сама перед Богом і часом ловким...
    сама на розхристя, розхрестя роз"ятрене вийшла

    і варто воно! - бо у світі оте лише й варт,
    що важко добуте, - як спраглому п"ється дорадно...
    ворушай коріння під битими скельцями дат
    і листями рви - наче конями - матричні рядна.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  12. Вікторія Торон - [ 2016.08.13 00:39 ]
    На гострих піках сяючих ідей
    На гострих піках сяючих ідей
    чи встигнеш запідозрити підміну,
    коли уже не Бог дарує силу,
    а вічний ошуканець?..
    Із грудей
    росте у нього вітер перемог,
    що радісно жене тебе до цілі,
    і руки його чуючи зіпрілі,
    ти думаєш сп’яніло — то є Бог.
    Та Бог пішов, і враз ожило все,
    що винесло тебе понад закони:
    занадто легко падають кордони,
    зашвидко хвиля успіху несе.
    І сповнившись обманного знаття,
    ти рвешся за облудою запекло
    прямою — що скеровує у пекло —
    дорогою без шансу вороття.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  13. Юрій Кисельов - [ 2016.08.12 23:11 ]
    * * *
    В лісі понад яром - гайдамацький хрест.
    Звідти йшли повстанці боронити честь.
    З ними дужий Гонта й бравий Залізняк
    їхали громити панських посіпак.

    Ватажки сказали: "Ідемо на ви!" -
    бо повіддавали лихварям церкви
    зловорожі діти, хай би їм і грець...
    Мчали гайдамаки у кривавий герць.

    Билися завзято хлопці-молодці
    (ще їх оспівають у піснях митці),
    та про підлу зраду знати не могли,
    бо правдиві душі - лицарі-орли.

    Гонту закували й віддали на смерть
    москалі полякам. Крові всюди вщерть...
    Та живуть герої в пам'яті століть -
    монумент величний в Умані стоїть.




    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  14. Світлана Луцкова - [ 2016.08.12 19:13 ]
    Спокуса

    Яблуня листя ткала
    Ще із весни, давно.
    Гілочка п"ятипала
    Стукала у вікно.
    Яблуко зачиналось -
    Повня із-за гори.
    От і кінець, здавалось.
    Тобто, початок гри.
    Муляв разок намиста
    І пустоцвіт зозуль.
    Яблуне темнолиста,
    Кожну твою сльозу
    Пересмакують люде -
    Всякий на власний лад.
    ...А пам"ятаєш, любий,
    Наш яблуневий сад?
    Стежка зміїлась. Тихли
    Янгольські голоси.
    Яблука недостиглі
    Поспіхом Бог трусив, -

    Милував. Божа звичка!..
    Плід колихала дичка.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  15. Леся Геник - [ 2016.08.12 19:56 ]
    ***Загубилася біла стежечка...
    ***
    Загубилася біла стежечка
    межи чорними, межи сивими...
    Не довиділа, не достежила
    за кошлатими світу гривами.
    Не зуважила на примароньку,
    що зблудила межи одвірками,
    а тепер затопила каронька
    надовкруж усе боле-ріками.
    Та й що діяти? Де дівати се?
    Може в гори піти зранесенька,
    де Рокита* чар-зілля з неба ссе,
    де у тиші душа чистесенька.
    Де підобіч рум'янок молиться
    і метелики, й ладні коники,
    де згори жовті зайці котяться,
    а ще янголи й срібні дзвоники.
    Чорноти тут повік не бачено,
    окрім ніченьки темнокосої,
    коли та на п'янке побачення
    до коханка пливе між росами.
    Може тут віднайду загублене,
    може тут полікую зболене,
    те, що мукою приголублене,
    те, що відчаєм густо сколене...

    6.07.16 р.

    *Назва гори


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (1)


  16. Ірина Саковець - [ 2016.08.12 18:01 ]
    ***
    Серпнева мелодія вітру на арфах беріз,
    мотив розвивають пухкі очерету сурми.
    Цей запах отави і меду бджолиного – скрізь,
    а небо іще не заслала осіння хмурість.

    Безмежжя торкає осонцені клавіші хмар –
    рожеве піано. В надве́чір іду. Басисто
    озветься на кроки м’яка трав’яна бахрома,
    і вже де-не-де чути соло сухого листу.

    А сонях – за сонцем, неначе платівка, і чи
    то музику за́ходу грає, вже ледве чутну...
    І ти так природно і рідно для мене звучиш,
    як це перевтілення літнього дня у сутінь.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  17. Петро Скоропис - [ 2016.08.12 16:26 ]
    І. Бродський.До Євгенія. Із циклу "Мексиканський дивертисмент"
    Був я в Мексиці, здирався на піраміди.
    Бездоганні за геометрією громади
    розкидані там і сям по Тегуантепському перешийку.
    Кортить вірити, що позаземні місії завважать мітку,
    бо, зазвичай, подібні речі споруджуються рабами.
    І перешийок усіяний кам’яними грибами.

    Глиняні божки, легковажні до витівок копій
    і пересудів опісля, що відраюють від утопій.
    Багаті сценами барельєфи, оздоблені перевитим
    зміїним тулубом нерозгаданим алфавітом
    мови, що слову "або" не дібрала брили.
    А чим би вони здивували, щойно заговорили?

    Анічим. Ба, пихатістю у могутті
    над сусіднім плем’ям, жагою тнути
    голови. Чи тим, що зіллята в миску
    Богу Сонця людська кровиця м’яз тонізує диску;
    що вечірня офіра вісьмох молодих і сильних
    зумовлює схід світила надійніше за будильник.

    Все-таки ліпше сифіліс, ліпше жерла
    єдинорогів Кортеса, аніж ця жертва.
    Очам, які виїсть ворона чи инша птиця,
    легше, коли убивця – не астроном, а вбивця.
    Далебі, без испанців їм би навряд спіткалось
    те осягнуть, що урешті сталось.

    Нудьга, мій Євгенію. Куди не вилізь,
    всюди жорстокість і тупість волять явитись:
    "Ось і ми!". Лінь гнати у вірші їх.
    Як мовлено у поета, "на всіх стихіях…"
    Далеченько бачив, сидьма на пнях болотних!
    Від себе доповню: на всіх широтах.
    1975


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  18. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.08.12 12:05 ]
    Я, Господи, про це...
    * * *

    Я, Господи, про це,
    можливо, й не казав би,
    але... кому ж іще
    сваритись закортить?!
    Створи нам інший світ,
    в якім немає зайвих;
    щоб сім, а не один,
    „мільярдів золотих”.

    Щоб кожен сущий мав
    упевненість у завтрашнім
    і знав: коли й біда –
    без наслідків минеться.
    Створи нам світ новий,
    бо в чинному – незатишно;
    бо перший Твій – глевкий,
    нехай і не млинець він.

    Оновлення й Тобі,
    і нам було б на користь.
    І став би богом – Бог
    (не гроші, й не товар).

    ...Здається, днів за шість
    колись Ти з цим упоравсь...
    Чекатиму. Пробач,
    якщо роздратував.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (3)


  19. Любов Бенедишин - [ 2016.08.12 11:47 ]
    Насниться Вкраїні...
    Розгойдали небо.
    Аж хочеться крикнути:
    "Досить!"
    Спотворена дійсність.
    Безсилих безсонь каламуть.
    Війна шаленіє,
    життя людські косить і косить...
    Покремсані долі
    за часом пливуть і пливуть...

    На всіх перекатах
    чужої покути немає.
    На всі виднокола
    немає чужої біди.
    Звитяг перегони...
    У пошуках власного раю
    дістатися краю.
    А далі?
    А далі - куди?!

    Як вирватись вірі
    із цього кривавого виру?
    В зіницях безодні
    спасенна хитається лодь...
    Насниться Вкраїні
    надія - голубкою миру.
    І мить, як пір'їну,
    впіймає в долоню
    Господь.

    2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.12 03:36 ]
    А слон іде
    А слон іде, ніхто його не вкоська,
    Хай гавкає півграфоманська моська.
    Він зна про що писати й пише містко
    Й не слухає літературну шістку.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  21. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.08.11 15:48 ]
    І постали високі отці
    * * *

    І постали високі отці у чорнім вбранні,
    і спитали суворо:
    „А що ти робиш у монастирськім саду?”–
    „Розумієте: ЯБЛУКА...”
    І голос передосінній аж забринів:
    „Я лише подивитись. Я вас, Ваші Святійшества, не обкраду.

    Я не схожий ніскільки
    (аніскілечки!) на жодну із Єв.
    Щось Адамове – так.
    Та (коли не підбурений) що той Адам?

    ...Тут же яблука й золото бань!
    А на поїсти у мене є.
    Я ще жодного із монастирських садів (повірте!) не обкрадав.

    Я сюди – через шпару. Не шляхетно. Соромно. Менше з тим,
    попрошу вас не лаятись.
    Бо це не найбільший з моїх пороків...”

    Усміхнулись безгрішні –
    й понесли собі далі свої хрести.
    Я лишивсь наодинці
    зі Спасом та між’яблуневим бароко.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  22. Ігор Шоха - [ 2016.08.11 14:58 ]
    Туга піднебесна
    Минає літо. Все минає,
    що починається весною.
    І все, чого душа бажає,
    тече у Лету за водою.

    Душа оплакує минуле
    і на майбутнє уповає.
    А серце, наче і не чуло,
    що без утрати не буває.

    Умите кольорами крові,
    перемагає жовто-синє
    і за законами любові
    парує літнє і осіннє.

    З'їдає обрії червоне.
    Але і юне, і зелене
    очима-зорями ікони
    із ночі дивиться на мене.

    І просинаються романи,
    коли надія не остання,
    і посипаємо на рани
    солоні присмаки кохання.

    Але описуються інші
    незримі та неповторимі,
    як у навіяному вірші
    ніколи не вмирущі рими.

    І як її жагучі очі
    палають інеєм Стожари
    тієї однієї ночі,
    що й досі ще дарує чари.

    І не одна жива надія
    покличе осінню до себе,
    коли одна-єдина мрія
    закине аж на сьоме небо.

    І буде істина у слові,
    як уявлялося раніше.

    Але ніколи не утішить,
    умите кольорами крові.

    Немає вічної любові,
    а першу не замінить інша.

    07.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  23. Ігор Шоха - [ 2016.08.11 12:05 ]
    Ідейний вернісаж
    ***
    А чому на поета-сараку*
    виливає помиї писака?
    А тому, що минає минуле,
    а його, як поета, не чули.
    У палітрі поезії – лаки,
    і чекає писака подяки.

    ***
    А на істину мало надії,
    поки марні діяння і дії.
    У екзилі – народ.
    То який ідіот
    у Криму аплодує Росії?

    ***
    А у владі говорити раді,
    що немає челяді у Раді.
    Раді і банкіри-павуки,
    що у банці є ще їдоки
    і, як недої́дки, їхні …леді
    у меню гурмана …«на нараді».

    ***
    А у політиці, і в економіці
    не добачає ніхто,
    як умирає од скромності
    сам тамада нерухомості
    для ветерана АТО.

    ***
    А у нашому раї,
    буває, немає
    своєї руки.
    І біжать олігархи
    під руку монарха
    наввипередки.

    ***
    А як мені якусь надію мати,
    якщо по експозиції іти?
    Які стиляги – у шести-десяті?!
    Які забуті і які ще кляті!
    Які поети!
    І які кати!

                           2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  24. Оксана Рудич - [ 2016.08.11 12:45 ]
    Ще не пізно любити
    Ти вирішуєш сам - чим Господь притрусив Твою стежку: снігом чи рунами.
    І нехай це виходить за межі здорового глузду і звичні лекала,
    та душа, попри болісний досвід, має лишатися юною,
    аби ані вічність, ані шарпане тіло її на лякали.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  25. Оксана Рудич - [ 2016.08.11 11:17 ]
    ***
    Пройде час і вже не болітиме.
    Я більш не відчую тієї хвилини,
    коли Ти, нарешті, прокинувся
    у своєму великому ліжку
    в якійсь невідомій галактиці…

    Як легко кохати на відстані,
    відбиваючи дійсність
    в дзеркалах кривих
    вигорілих фотознімків.
    2012р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Оксана Рудич - [ 2016.08.11 11:46 ]
    ***
    Ти десь там далеко лежиш
    на незручному ліжку
    і мрії дитячі крихтами із сухарів
    впинаються в стомлене тіло,
    аби нагадати тобі,
    що воно таки все ще живе.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Ніна Виноградська - [ 2016.08.11 10:41 ]
    Спогад


    Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
    Ще на траві не висохла роса.
    Над гніздами, як воїни, лелеки,
    І різнотрав’я лугова краса.

    Над Сеймом пар здіймається туманом,
    Десь риба розбиває гладь води.
    До сходу я прокинулася, рано,
    Щоби прийти з минулого сюди.

    Між лозами застиг на водах човен,
    Крізь воду бачу, як пливуть мальки…
    Світ батьківщини спогадами повен,
    Де все в нас починається з ріки.
    03.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (4)


  28. Володимир Бойко - [ 2016.08.11 09:04 ]
    Горілка в тумані (пародія)

    Ранок був туманний, мов горілка,
    Що пили всю нічку до зорі.
    Брали вірші, як із шахт вугілля,
    І бухали, наче шахтарі.

    На душі печаль така солодка,
    І вібрують струмом відчуття,
    Коли вкотре перехилиш «сотку»...
    День удався.
    Так би все життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4) | "Ігор Павлюк * * * «Ранок був туманний, мов горілка» Поетичні майстерні"


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.11 00:36 ]
    Навіяв мрію вітер
    Між заростей акації сяйливих
    Підморгувало сонечко мені –
    Мов дівчина красунечка грайливо
    Любові посилала позивні.

    І так мені раптово посвітліло,
    Така зійшла на душу благодать,
    Немов до серця пригорнулась мила
    І пестощами стала огортать.

    І ми зітхали в щасті розімлілі,
    Куйовдили ті пальці сивину…
    То пестили мене озерні хвилі
    Навіяв мрію вітер – мить ясну.

    3.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
    Конча Озерна, Ольжин став


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  30. Ігор Шоха - [ 2016.08.10 21:20 ]
    Релікти союзної епохи
    Пожати лаври капітана Немо
    не випадає, поки молоді.
    Але і гори дихали на мене,
    озера, ріки і моря, окремо,
    омили ноги і мої путі.

    Моя каюта на борту «Вернадський»
    перетинає Тихий океан
    уже без мене. Але дух піратський
    заносив і на острів корабляцький,
    і на блакитне озеро Севан.

    І я умів побачити китайця,
    який на мене косо поглядав,
    напевне пам’ятаючи Даманський
    або тому, що інколи уранці
    я на Амурі цибухи кидав.

    І козиряли чукчі, і татари,
    і сохою іменував якут,
    коли попід ясні Волосажари
    воєнні Байконуру і Кап'яру
    передавали пошту до Бермуд.

    На Єнісеї наковтався горя,
    і по Обі ракетою ходив.
    І на «кориті», нібито учора,
    боявся бурі Рибінського моря.
    Але, як Разін, Волгу переплив.

    Мої монети є на дні Байкалу.
    В затоці Лаперуза – мис надій.
    А на косі півострова Ямалу
    уже не буде мого номіналу,
    тому що я у Рашу нев'їзний.

    Кучуму я виношую поему.
    Іртиш омиє мого п'ятака.
    Але така оказія у мене –
    не відвоюю я аборигенам
    усі завоювання Єрмака.

    На Колимі – могила мого друга.
    Північне сяйво виїло роки.
    На Кольському була у мене друга.
    Жага тайги. Та не її заслуга,
    що не поїду я на Соловки.

    Були ми агітовані і чесні.
    Подіями насичували дні.
    Але усе собою інтересне,
    натикане у Пітері і Прєсні,
    нагадувало злодія мені.

    Не озирав я мумію ні разу.
    А от на Лені воду окропив.
    У Красноярську хилитав стовпи.
    Та зупинились маятники часу.
    Росію зеків я не полюбив.

    Люблю і досі білий Севастополь
    і чорний забувається Торез.
    На спогади багаті я не Крез.
    Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
    не додали поезій і поез.

    Я перелітний. Манять ще простори,
    і ріки, і озера, і моря.
    Та настає осілості пора.
    І у свою уже осінню пору
    вертаюся до сивого Дніпра.

    Ночуючи під зорями ясними
    на палубі земного корабля,
    я спокушався мріями земними.
    Але коли крутилася Земля
    і у Союзі всі були своїми,
    не спокусився зорями кремля.

    1996-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  31. Андрій Т - [ 2016.08.10 17:43 ]
    О хорошем кино
    https://serialage.tv/serial/bog-bogov-mahadev
    https://www.youtube.com/watch?v=cCFvk5Te9zs
    https://www.youtube.com/watch?v=4JZzsIncaVo

    Хорошее кино, - это прекрасно!-
    Так Человек с бульвара Капуцинов говорил.
    И вот вдруг Раджкумар Хирани
    Пикея сотворил.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Шоха - [ 2016.08.10 15:57 ]
    Finita la...
    Що Бог дає, то те і ймемо,
    а забирає сатана
    майно, і душу, і окремо
    усе, що плодила вона.

    Немає плоду – все минає
    і по дорозі до Отця
    її орбіта добігає
    до героїчного кінця.

    То й уяви, що ти – у та́нку,
    як у танку́. Ото й ... привіт!
    Пиши у віршах заповіт,
    аби умаятись до ранку.
    Але тримайся до останку,
    якщо чекає інший світ.

    07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  33. Домінік Арфіст - [ 2016.08.10 13:03 ]
    Вірменія
    Вірменія – манія… марево Арарату…
    гора – глибінь діаманту в мільйон каратів…
    намолена мантра… остання надія Ноя…
    вітрами цілована – вициганена мною…
    твій люд розпорошений мічений величі геном
    дарована радість вина твоїм випнутим венам
    гарячого лоба свого притуляю до льоду Сивану
    ховаю у срібній воді сивину свою ранню
    забарвлюю долю свою у блакитне і біле
    Вірменіє, вір мені, ми з тобою – вціліли…




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  34. Домінік Арфіст - [ 2016.08.10 07:43 ]
    у череві Боїнга...
    у череві Боїнга Йоною тихо пливу
    кудись не додому – у даль де збувається доля…
    я все позбирав до зернини із рідного поля
    я лук опустив і послабив життя тятиву…
    нічого з собою не взяв – тільки пам'ять і мову
    куди – не сказавши нікому і навіть собі…
    лишив свої тексти висі́ти на кожнім стовпі –
    історію мною придуману – мрію казкову…
    і гори і море внизу – я лечу до зірок –
    сумний козеріг зачарований власною тінню…
    я юність віддав замаскованому животінню
    а старість для Бога зберу як останній зарок…
    Бог тихо співає зі мною мелодію щастя
    збувається все – що приходило в насланих снах…
    ніде не дістане притулку розстрига-монах
    дожити посеред людей йому так і не вдасться…
    … втомилися тіло й душа – золоте немовля…
    про що і кому говорити? вчимося мовчати…
    часи закільцьовано – стерті кінець і початок…
    пророцтва збулися – і Бог відпочине… і я…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  35. Марина Довбня - [ 2016.08.09 22:38 ]
    Навіщо...
    Криваві хроніки, репортажі «відтіль»…
    Аеропорт, Попасна, Волноваха…
    Затвор, снаряди, дуло, ворог, ціль,
    тут малодушшя, страх - під ніж на плаху…

    Гримить артобстріл, твердь вогнем іскрить,
    зрослась рука з прикладом автомата…
    А з краю рідного жовтоблакить,
    малі долоньки і «вернись, солдате»…

    Немає тут імен, ані облич,
    грім гаубиць слова дере на шмати,
    тут у траншеї разом, пліч-о-пліч,
    Броня й гаряча сталь, життя і страта.

    Перетирає плоть людську на дерть
    рінь здиблена, як лан перед сівбою,
    на версти тхне нестерпно люта смерть,
    коли бенкет гуля на полі бою…


    8 серпня 2016 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (9)


  36. Артур Сіренко - [ 2016.08.09 16:39 ]
    Кiнь вогню
    Огненний кінь мій спогад топче копитом
    Траву моєї пам’яті, чебрець минулого. Огром
    Стає над степом полиновим і над казкою зела
    Огненна грива, вітер сонця. Кінь-війна.
    І одкровеннями вуздечки брязкіт-двін,
    В отій пустелі духу, в пустищі німім.
    В западинах-слідах коня важких копит
    Виблискує вода гріхів, у ній втопився світ.
    Вода, що з хмар «сьогодні» падає униз
    Нажахано горить хаток і селищ хмиз,
    Облуда віри чорної, пророків злих слова,
    І каламуть ріки буття, задушна ніч німа,
    А кінь огненний спалює незрячі дні,
    Оцю надію «завтра», оці вигадки дрібні
    Що все це сон. Кружляє попіл на семи вітрах,
    Що стане добривом полів родючих - нині прах,
    А нині час коня огненного - страшний рубіж,
    Доби Армагеддону, і долини, що встромляє ніж:
    Ніж бронзовий в майбутнє, спокій і життя
    І все минає... Лише попіл, прах... І забуття...


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  37. олександр квітень - [ 2016.08.09 14:12 ]
    щодо хресної ходи під проводом Московського патріархату
    Святою Хресною ходою,
    Йдіть до Москви і охрестіть
    Свого царя , його покої ,
    Ненависть люту остудіть !

    *******************************
    А трохи згодом , пильно-пильно
    В майбутнє гляньте ,
    Й буде там ,
    Квітуча Україна вільна
    Єдиний Християнський храм.

    *******************************
    Не буде Патріарших джипів
    Скінхедів схиблених в юрбі ,
    Вірян , що назавжди засліпли
    І що зневірились в собі.

    ***********************
    Не буде на дніпровських схилах
    І духу клятої орди ,
    Бо дух Російський нам не милий ,
    Й не буде хресної ходи ,
    Під сірим батогом Кирила
    Бо у дніпровської води
    Єдина Християнська віра !!!


    Олександр Квітень
    30 липня 2016 року
    смт. Городок


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  38. Віктор Кучерук - [ 2016.08.09 09:46 ]
    Літнє повітря
    Поривчасті порухи вітру –
    Без свіжості жодних ознак.
    Підсолене пилом повітря
    Не лізе в легені ніяк.
    Лиш тільки ліниво лоскоче
    Обпалені сонцем уста, –
    І ріже приплющені очі
    Полинна його гіркота…
    08.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (8)


  39. Вікторія Торон - [ 2016.08.09 04:10 ]
    Я тиші жду
    Я тиші жду, коли б розтанув хор
    і запитання в намірі б зостались,
    і значення без звуку і без форм
    за межі берегів переливались.

    Нехай розумні, завчені слова
    сипнуть урозтіч конями баскими,
    і буде тиша, тиша світова,
    де спроба мови — марна й непростима.

    Полеміка по рейках відгримить,
    і пауза наповниться світами.
    Можливо, нам зустрітись пощастить
    у мовчазних провулках між словами?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  40. Кароліна Круглик - [ 2016.08.08 17:36 ]
    Самоіронія у спеку
    Сьогодні спека неможлива,
    Така, що «закипають» мізки.
    Навіть верба – і та журливо
    Спустила долу свої кіски.
    Все до води – геть-геть низенько –
    Скупатися б і освіжитись.
    А потічок біжить швиденько,
    Годі йому і зупинитись…
    Та я й сама, як та вербичка,
    Схилилася б вниз до водички.
    Натомість «лупаю» в екран,
    Де все брехня й самообман…

    08.08.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Лілея Дністрова - [ 2016.08.08 16:29 ]
    Спалах...
    А може...місячні доріжки поміж трав...
    Чи неприступна зверхність Гімалаїв..?
    І час фотоальбом схвильовано гортав,
    Мережилось минуле в пекторалі.

    А може...ружі, горобинові вогні
    На небі блискавками розпластались...
    У яснім спалаху наднової зорі
    Вбачала я сліпучу первозданність.

    А може...може... защемить моя душа,
    Стріпнеться, наче зорелітна птаха,
    І зачерпну снаги з Небесного Ковша,
    З органних фуг, токат, ноктюрнів Баха.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (5)


  42. Ніна Виноградська - [ 2016.08.08 15:22 ]
    Левові Скопу
    Ви - наче Бог, що ангелів приносить,
    І погляд Ваш зорить із глибини.
    Ви зважте, жінка для країни просить
    Найшвидшого закінчення війни.

    І просто Миру, скибку Хліба, Солі,
    У хаті, у вишневому саду.
    І дайте нам оспіваної долі.
    Життя віддати? Я уже іду!
    08.08.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (5)


  43. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.08.08 12:16 ]
    Питання руба


    1

    Рубаї
    на роботі
    у колі нероб
    я читав, доки сон
    нас усіх поборов.
    Спали тиждень – а збитків ніхто не помітив:
    ні туп-менеджер,
    ні збайдужілий народ.


    2

    Скільки коштує цей невеличкий Омар?
    (Я таке полюбляю, естет і гурман).
    ...Ойойой! У кишені – всього лиш десятка.
    То ж, виходить,
    зайшов до книгарні
    дарма.


    3

    „Ось Вам, Хаїме, Тора, а ось Вам – Хайям;
    ось ліричні присвяти ланам і гаям;
    ось – про диких тварин...
    Вибирайте, мій друже!” –
    „Помилився дверима. Шукаю коньяк”.


    4

    Побував я у Бучачі влітку торік.
    Бачив ратушу, кляштор. До замку добрів...
    Ну і де ж наливають
    дешевий „Потоцький”?
    Так ніхто із місцевих
    мені й не прорік.

    І постало питання (не „бути чи ні?” –
    з цим усе зрозуміло,
    принаймні, мені):
    чи печінку потішити „Микулинецьким” –
    чи згадати, що істина, все ж, у вині?


    5

    ... Та зібрав олігархер Великий Хурал:
    за пияцтво та лінощі всіх нас карав!
    І рубав рубаї на дрібненькі шматочки,
    і розходивсь похнюпленим електорат.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  44. Артур Сіренко - [ 2016.08.08 11:29 ]
    Тільки шматочки тиші
    Якщо тільки тиша лишилась тобі,
    Якщо ти зникаєш, як тінь у юрбі,
    Якщо тільки тиша у паузах слів,
    Між пострілом, вибухом, клаптями снів,
    Тиші шматочки лишились тобі,
    Як нагорода в оцій боротьбі,
    Вагомі і довгі, як краплі політ,
    Важкі й незбагненні, як зранений світ,
    Вагомі, як краплі, що небом пустим
    Тобі подаровані. Хмара як дим.
    Несила їй виснути - зникли світи,
    І тиша шматками між громом. І ти.
    І кожен шматок це раптовий антракт
    Страшної вистави: що постріл, то факт.
    Не степ це, друзяко, це є Колізей,
    Пісок на арені і сотні очей
    Байдужих плебеїв. Живемо отак,
    А потім колись червонітиме мак,
    На цій не чужій нам землі без людей,
    В степу полиновім, що білий, як день.
    Мірило життя нам ці тиші шматки,
    Оті - між рядками, оті - самоти.
    Ми очі відкриємо краплям важким.
    Земля наче вохра. А спогад як дим.
    Мій друже, забув ти, що ми на війні
    Як тихо... Як тихо... Як тихо... Чи ні?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.17) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (3)


  45. Кароліна Круглик - [ 2016.08.08 11:09 ]
    Прощання без прощання
    Я не сказала тобі «до побачення».
    Воно ж означає, що скоро побачимся.
    Жодного слова тобі не сказала я,
    Мовчки пішла, тільки тишу зоставила.

    Кажуть, вчасно піти – то велика наука.
    Для моєї ж душі – то є справжняя мука.
    Як залишити те, що «своїм» уважалось?
    Як залишити те, що роками плекалось?

    Приймалось як Дар, що дається не всім?...
    Та не можна когось ставить ПОНАД усім…
    Немає нічого вище від Бога.
    Тільки Бог є Любов. Тільки Він є Дорога.

    29.05.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Ксенія Гора - [ 2016.08.08 10:51 ]
    Просто тебе не вистачає
    Чому іду до тебе я
    і зустрічаєш ти святково,
    в руках твоїх,немов свіча,
    я віск втрачаю поступово.
    і перепалки,мов ігра,
    так часто переходять в вічність.
    натомість,де б прості слова
    мали б відтворювати ніжність.
    поряд уста твої говорять,
    мої ж без ніжності мовчать,
    напевно знаю,що недовго
    горіти зможу,мов свіча.
    із середини рветься звір,
    так хочу крикнути:"коханий!"
    і в тих словах моїх, повір.
    просто тебе не вистачає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Віктор Кучерук - [ 2016.08.08 09:33 ]
    Незамінній
    Не піддавайся радості, коли
    Всі шумно й радо відкривають двері,
    Сідаючи квапливо за столи,
    В очікуванні ситої вечері.
    Не мар безперестанку, в суєті
    Підносячи запечене й варене, –
    Що будуть щиро дякувать зяті,
    А невістки щось кластимуть у жмені.
    Не задихайся злістю на скупих
    Чи нездоланно ницих і байдужих,
    Якщо ти гріш отримуєш від них
    За те, що вірно і похвально служиш.
    Не захлинайся болісно слізьми,
    Облизуючи жадібно окістя,
    Коли вночі німіють тереми
    І можна там утомлено присісти…
    Зароблена трудами благодать
    Удосвіта розвіється крізь шпарки,
    Коли, як завше, владно закричать,
    Гукаючи покірну куховарку.
    07.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  48. Іван Низовий - [ 2016.08.07 23:52 ]
    * * *
    Коли в моїх роздумах
    знов затівається сварка
    між злом і добром,
    я применшую значення зла,
    в арбітри запрошую
    двічі безсмертного Марка
    з прадавньої Марківки –
    рідного мого села.
    В сусідстві жили ми,
    всього через кілька обніжків –
    той Марко здолав
    і голодний терор,
    і війну,
    і третє безсмертя
    зустрів у домашньому ліжку,
    пішовши у вічність
    левадою тихого сну.
    Він був, як на мене,
    між добрих людей найдобріший –
    гармошкою зморщок
    від щирих і добрих очей
    душа його грала,
    прощаючи винних і грішних,
    тягар неймовірний
    знімаючи з їхніх плечей.
    Я че'реду пас,
    як підходила дядькова черга, –
    за це п’ять карбованців мав
    і путящі харчі:
    з яким апетитом
    я з Марком безсмертним вечеряв
    під вічними зорями
    ще й під гудіння хрущів!
    Була мені й премія –
    путня сорочка під осінь,
    модно пошита
    дружиною Марка,
    і я
    «премії» ті пастушачі
    пригадую й досі:
    лауреатом я чувся
    і гордо сіяв!
    Зле все забулось…
    І люди недобрі – забуті.
    В нашім селі
    їх не так вже й багато було –
    зло лиш при владі верховній було,
    а по суті
    на доброті виживало
    безправне село…
    В різні часи
    нам то краще живеться,
    то гірше –
    зло похлинеться від злості,
    і знову співа доброта…
    Добре вже й те,
    що ось цим недовершеним віршем
    Марка згадав я –
    хтось добрий нехай прочита.

    1998


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (9)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.07 21:49 ]
    Залишилась лише любов
    Я був – немов суцільна рана –
    Так розпач душу розпоров.
    Та в ній навік, моя кохана,
    Залишилась лише любов.

    За хмари зсунувся подалі
    Розпуки час в осінній схов.
    Минули дні тяжкі печалі –
    Залишилась лише любов.

    Нехай це сталось не одразу,
    Та біль у серці охолов.
    Забулись лайки і образи,
    Залишилась лише любов.

    Хай лицар я не без догани,
    Знов квіти в твій несу альков –
    Усе забулося погане –
    Залишилась лише любов.

    Хоч гордий, на коліна стану,
    Життя нове будуймо знов.
    У нім навіки, до остану
    Залишилась лише любов.

    4.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  50. Світлана Луцкова - [ 2016.08.07 13:06 ]
    Трилисник
    Чумацьким Шляхом котиться гарба.
    Як цвіркуни, скриплять її колеса.
    Сльозини бджіл під віями кульбаб
    Видзвонюють. Закохані у плесо

    Божки латаття, кладочка оця,
    Сліди човна, загубленого в Леті.
    Усе життя - стебло о трьох серцях:
    Одне - твоє, одне - моє. А третє?..

    2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)



  51. Сторінки: 1   ...   605   606   607   608   609   610   611   612   613   ...   1855