ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.01.18 20:55 ]
    Хуга
    лютий
    хуртеча
    ями
    сагу писати
    вмерти
    битви
    герої
    мами
    кай уникає герди

    гномів червоні лиця
    зорі в заметах білих
    вірші виткі суниці
    стриб за чужі наділи

    Грід посмакує вперше
    чавлячи крізь люстерко
    Одін очима креше
    лист горни... фантазерко...

    кінь восьминогий скаче
    в кільця вогненні...
    шосте!
    дайте м`який окрайчик
    я ж не просила острів

    пам`ять і думка
    хуга...
    вир...
    воронячий ірій
    я народилася вдруге
    щоб оминати валькірій



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  2. Валерій Хмельницький - [ 2016.01.18 16:02 ]
    Улюблена робота
    Новий з’явився у гаремі євнух.
    Йому вказівку падишах дає:
    «Веди мені у спальню юну Єву –
    До неї справа дуже пильна є.

    А за годину забереш кохану
    І приведеш невинну Зульфію -
    Я з нею довго панькатись не стану -
    Виконуй волю швидше-но мою!»

    І щогодини євнух так приводив
    Красунь розкішних в спальню кожен раз -
    Їх падишах кохав і кликав, як на подив,
    Нових і свіжих знову у палац.

    Під ранок впав із сили зовсім євнух:
    З гарему - в спальню, звідти – у гарем…
    І він питає тихо юну Єву:
    «Як падишах так може, о, хюррем:

    За тілом він кохає знову тіло -
    Де лиш бере наснагу?.. Знай, але
    Мене вже ноги не тримають стільки -
    А як йому не стало досі зле?..»

    Регоче Єва, гола й безтурботна:
    «Ти занепав, бо ходиш без мети,
    А в шаха це - улюблена робота...
    Не був би євнухом - любив її б і ти...»


    18.01.16


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Роксолана Вірлан - [ 2016.01.18 06:34 ]
    Лавиносердя ( незвітреними слідами)
    Наростає з потОйсвіту, міста напругу ятрить
    голосіння невмовчане. Видивом ночі закрапало.
    Стиглий місяць огніє - напевне ж на сильні вітри.
    Хмари в трави небесні вгрузають - важкі, наче бафало.

    Де гайвеї пасмують маунди старих бойовищ,
    а дерева судомні та вигаслі квилять під зорями -
    мов ізплетена з карагуати - все вище і вищ...
    та мелодія тонка твоя плине далями горними.

    Йду за знаками стебел ізігнутих, гілля розхвиль.
    Наче з листя сторічної осені просвіт вихоплюю.
    Ти так близько до мене - аж рушаться відстані миль...
    за мембраною часу орлієш високою волею.

    Гостро зиришся в мене, на мене росою зіниць.
    Пролітаєш наскрізно нейтронами лавиносердними.
    Лише голосом, зболено словом, собою озвись!
    Лише вирости з тіні густої за тихими кедрами

    і земля черокійська розбудить каміння живе.
    Ми з тобою овітрені в коло сновидь ошаманених,
    підіймемо - як рибу на списі з Огайо - із вен -
    наших вен ізневірене сонце - з кривавої гавані.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  4. Вікторія Торон - [ 2016.01.18 01:44 ]
    Не зникай
    Як бідне серце стрепенулось, лиш тільки ти промовив слово,
    як заяснів холодний вечір і підморгнули ліхтарі!
    Скінчилась плутана безцільність, життя знайшло свою основу,
    і вкрились ніжною травою безбарвні бляклі пустирі.

    Як хтось в минулому моєму із безкінечною журбою
    просив мене не пропадати -- і відчай лився через край,
    так над западиною в часі, над океанською водою
    шепочу я тобі сьогодні своє благальне «не зникай».

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Серго Сокольник - [ 2016.01.18 01:41 ]
    Влітку ( 16+ )
    Сніг полями мете,
    Замітаючи шлях у минуле,
    В літом пещені дні,
    Де нам килим стелила трава,

    Де я, мов Прометей,
    Розіп"ятий тобою... Заснула,
    Ти лежиш на мені
    Вся безсила... Жива?... Не жива?...

    Річка хвилею б"є,
    І розкиданий берегом одяг,
    Мов непотріб, що ми
    Поскидали в бажанні утіх.

    Ніжне тіло твоє...
    Цей взаємно-нестриманий потяг
    Впасти в трави умить,
    Що ніхто й опиратись не встиг...

    Шалу- час! Шаленій!
    Мов сорочка, мережаний килим
    Із в"юнку, блекоти-
    Ми на ньому немов у раю...

    І контрастом на ній
    "Заморочка"- ці трусики білі,
    Що, мов "фєнєчку", ти
    Накрутила на литку свою.

    ...Ми заходим удвох
    У ведично-замріяну воду,
    Змити втому... Пливе
    Над водою розливистий сміх...

    ...Непогоди Молох
    З Завірюхою співи заводить...
    Снів відгомін живе.
    Живемо ми обоє у них.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116011801135


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2016.01.17 22:11 ]
    Вродливий вечір
    Веселий день прийшов до мене,
    Його все збільшує зима.
    Та щуляться од вітру вени,
    Стиска мороз їх крадькома.

    А розсипи розкішні снігу
    Милують очі навкруги.
    Руками зроблені хурдиги
    Його високі береги.

    Як хороше – вродливий вечір
    Вогнями пестить де-не-де.
    Немов духмяний пломінь печі
    Тепло леліє молоде.

    17.01.7523 р. (2016) Київ, ботанічний сад ім. М.Гришка.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  7. Ігор Шоха - [ 2016.01.17 19:21 ]
    Курс по фарватеру
    Іду як по льоду паркету.
    «Заносить» іноді, буває,
    та одинокому поету
    іти фортуна помагає.

    І у кільватері поволі
    пересуваюся порою.
    Зате, які чудові ролі
    літературного героя!

    Один – убогий, інший – босий,
    а то й сліпий, як потороча –
    нема-нема, та й гляне косо
    на того, що боїться порчі.

    Як та наживка у болоті.
    Як не в’юни, то жаба клюне.
    А то і щука косорота
    укусить, пожує і плюне.

    О! Як утримати нелегко
    єдиний курс у гавань тиші.
    Але на реї недалеко
    ще майорить – « сим побєдіше».

    І у кільватері буває
    одного інше обганяє.
    Але у бурю і у штилі
    фарватер доведе до цілі.
    Увіруймо, – війна минає,
    а наша віра – на вітрилі.

    01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  8. Христина Букатчук - [ 2016.01.17 18:29 ]
    Ви курвите душею до душі.
    Ви курвите душею до душі.
    Ви глухнете, що до любові, що до зради.
    Вам як на перше, й на встократе
    Забити цвях – і брати, брати. Брате!
    Куди вам вкласти камертон й палітру,
    Щоб за півлітру не ішли в полон,
    Не допускали фальш – секундний тон.
    У вашій накрохмаленій постелі
    Мікроб не менше, як в бомжа оселі,
    Та тільки білих – в колір. До імен.
    Я ж проспіваю про Лілі Марлен.
    Й ліхтар розділить світла феномен.
    У темряві навколо.

    20. ІХ. 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Маріанна Медзінська - [ 2016.01.17 18:09 ]
    **Спалахнувші почуття **

    Співає моє серце в чеканні,
    Горять очі і палають вуста,
    Розцвітає усмішка в бажанні,
    А голова втрачена і пуста...

    Пісня серця лине десь далеко,
    Звивається в вирій, у небеса,
    Її на крилах понесли лелеки
    І я повірила в земні чудеса.

    По тілу побігли безумні мурашки,
    В повітрі завитав запах ванілі,
    На вікні зацвіли білі ромашки,
    Задрижали руки мої сп'янілі.

    Це все сталось у долі секунди,
    Від твого райського поцілунку
    І нехай всі насміхаються люди,
    Та я вдячна долі такому дарунку.

    Бо ти як сонце прийшов у життя,
    Зламав зачинені двері зимою
    І як сірник спалахнули всі почуття,
    Навік з'єднавши нас із тобою...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  10. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.01.17 18:49 ]
    Ні брату, ні свату, ні куму...
    1

    Висіла об`явка на дошці зеленій:
    "Приходьте, шукаю наступника для...".
    А псюги хлебтали водицю студену.
    В капусті плодилися грошики, тля...

    Текла крізь пісочний годинник марнота.
    Вивчали романтики партогенез.
    Під "Отто Дікс" рюмсали, мліючи, готи.
    Строчили дятлята лункі смс.

    Гордилися баштами Кам`янець, Піза.
    Виводили чаплі дітей на крило...
    Поет прилаштовував панну без візи.
    Всі ж бачили біса, таріль-НЛО.

    А панна дивочна, плитка і незрима.
    Не треба їй кави, не крає сальця.
    Одне лиш уміє: відшукувать рими,
    Чіпляти пір`їну - до коми, слівця...

    Поет помирав, залишаючи спадок.
    Пристроїти музу халепа - авжеж.
    Тріщали невтишні червневі цикади.
    Гефест вимальовував графік пожеж.

    Ріс попит на цукор, тверді "Кара-куми".
    Малечу катали машинки "на час"...
    А муза - ні брату, ні свату, ні куму!

    ...Зірвало об`явку брудне циганча.

    2

    Читало чи ні, те для нас таємниця.
    На аркуші в цятку - німий телефон.
    Дзвони.
    Відкупорюй варення з чорниці...
    Агов, циганчатко!
    Майнули - мов сон:
    той аркушик...
    віяла...
    віхоли...
    цяці...
    Кибитка спинялася біля ларька.
    І музи, і роми - одвічні скитальці.
    Шкоринка медова, хлібина гірка.

    3

    Схилилася муза над одром зеленим.
    Болотні вогні.
    Дві русалки.
    Лото.
    Прогнала з кута пасербиня Олена,
    Три тижні міняла на скраб і манто.





    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  11. Іван Потьомкін - [ 2016.01.17 17:56 ]
    ***
    Прогноз у горах посеред зими –
    Марудна і нікчемна справа:
    Десь зліва чи там справа
    Хмарина чорними крильми
    Торкнеться голої вершини ,
    І злива, мов з відра, на тебе зрине.
    Сховатись - ні куща, ні деревця довкіль.
    А десь внизу, неподалік відсіль,
    Сонце туристом сновига в Єрусалимі...
    Промоклий, все ж настрій передать
    Не смій якимись там словами злими.
    Погода кожна - Божа благодать.
    А як тобі чимсь не пасує ця,
    Вини себе, а не Творця.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  12. Володимир Бойко - [ 2016.01.17 12:24 ]
    Було...
    Які були часи, які були поети,
    Які були думки, які були слова.
    Невже оті часи вже канули у Лету,
    Невже оті слова зів’яли, мов трава.

    Чого ж ви мовчите? Чи вже у душах злидні,
    Чи в патоці густій засохло в же перо,
    Чи в Україні рай, і ворога не видно,
    Чи засмоктало вже неправедне добро?

    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  13. Петро Скоропис - [ 2016.01.17 12:29 ]
    З Іосіфа Бродського. Бюст Тиберія
    Мої вітання і тисячоліть
    після́. Ти теж привів до шлюбу курву.
    У нас удоста спільного. Тим пак
    навколо – твоє місто. Ґвалт, автівки,
    шпана зі шприцами в сирих під’їздах,
    розвалини. Я, пересічний зайда,
    припилений вітаю бюст
    в безлюдній галереї. Ах, Тиберій,
    тобі тут менше тридцяти. В лиці
    виразніш певність у слухняних м’язах,
    ніж в будучім їх суми. Голова,
    ще скульптором відрубана тоді,
    посутньо є пророцтвом щодо влади.
    Усе, від підборіддя й нижче, – Рим:
    провінції, відкупщики, когорти
    плюс сонми твій почмокати шерехатий
    малят – і навіть посмак насолод
    вовчиці, що колись кормила Рема
    і Ромула (Одні і ті ж уста!
    той самий лепет солодко й безладно
    в підкладці тоги.) Наостанок – бюст,
    як символ відсторонености мозку
    від тіла. Власного, а чи
    імперського. Пиши ти свій портрет,
    це малево було б суціль зі звивин.

    Нема і тридцяти тобі. Ніщо
    в тобі не силує сторонній погляд.
    І навпаки, твій отверділий зір
    аби на чім не волить зупинятись:
    ні на якомусь із облич, ані
    класичному пейзажі. Ах, Тиберій!
    Яка різниця, що там бубонять
    Світоній і Тацит щодо причини
    жорстокости в тобі! Причин бо і нема,
    є тільки наслідки. І люди – їхні жертви.
    Зосібна, в тих катівнях, де усі
    зізнаються, – пак вибиті в тортурах
    зізнання, мовби сповіді в дитинстві –
    одноманітні. Більше таланить
    віддаленим від істини. Ніколи
    вона не возвеличить. Будь-кого.
    І, безумовно, цезарів. Принаймні,
    ти видаєшся вдатним похлинутись
    скоріше у купальні власній, ніж
    потоком думки. Й чи не є жорстокість
    навзаєм – і попихачкою долі,
    і долею речей? в падінні вільнім
    простого тіла в вакуумі? В нім
    завжди перебуваєш в мить падіння.

    Зима. Сувої, сутолоки хмар
    над зимним містом, ніби зайвий мармур.
    Куди подалі мимо плинний Тибр.
    Фонтани, які б’ють у той бік, відки
    ніхто не гляне – ні крізь пальці, ні
    примружившись. Гай-гай, не та доба!
    Й за вуха годі втримати комусь
    скаженого вже вовка. Ах, Тиберій!
    Що гудити і ганити тебе?
    Ти був чудовиськом, ба – незворушним
    чудовиськом. І поготів чудовиськ –
    не жертв, либонь – природа і плодить
    за власною подобою. Й навзаєм –
    приємніше, коли або-або –
    то нищитися виплодками пекла,
    ніж неврастеніком. В свої під тридцять
    окаменілий – з кам’яним лицем,
    зуживаним зо два тисячоліття,
    ти постаєш природним механізмом
    тупого нищення, а зовсім не
    рабом страстей, провідником ідеї
    чи ще чого. І вберегти тебе
    від вигадок, що вберегти дерева
    від листя, з його комплексом незв’язних,
    та неугавних нарікань юрми.

    В безлюдній галереї. В тьмавий день.
    Вікно, поваплене зимовим світлом.
    Шум вулиці. На якість просторіні
    ніяк згукнутись негодящий бюст...
    Облиш вдавати, що недочуваєш!
    Я теж сахавсь прожогом, уникав
    того, що трапилось і обернувся в острів
    з розвалинами, чаплями. І я
    чеканив профіль свій при світлі лампи.
    Вручну. І, щодо казаного тут,
    то у моїх словах нема потреби –
    й не принагідно якось, а тепер.
    І що, коли це прояви прискорень
    історії? довершена, утім,
    потуга висліду передувати дії?
    Плюс у суцільнім вакуумі – що
    не гарантує бажаного сплеску.
    Покаятись? Переверстати все?
    Зайти, скажімо, зі нової карти?
    Який в цім сенс? Радіоактивний дощ
    поллє не гірше нас, ніж той історик.
    Хто слатиме прокляття нам? Зірки?
    Чи місяць? Не в собі від незліченних
    мутацій, рихлий тулубом, одвічний
    терміт? Можливо. А учувши в нас
    щось отверділе геть, і він, негайно
    на мить затнеться й перерве буріння.
    "Бюст, – мовить він говіркою розвалин
    і м’язових посіпувань, – бюст, бюст".





    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  14. Олена Балера - [ 2016.01.17 10:46 ]
    ***
    Виринають із пам'яті спомини давніх надій,
    Що колись оселились у мріях привабливим дивом.
    Заховали минуле далекі тумани густі,
    Прагматичні бар'єри закрили сполохане сниво.

    Та відлуння думок не залишать нас на самоті,
    Пригадати примусять усі неймовірні пориви.
    Хай зі смертних ніхто неспроможний іти по воді,
    Та можливо спіймати краплини Небесної зливи.

    Поринає свідомість у вихор непізнаних сфер,
    Диктувати стихіям людина бажає закони.
    Від нахабства такого розгублений всесвіт завмер

    І до вічності пустить лиш тих, що пройдуть перепони.
    Це природа людська: треба все і сьогодні й тепер,
    Та земна жалюгідність у безмірі вічного тоне.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (8)


  15. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.01.17 10:47 ]
    Синові очі блакитні
    Сидить у хаті жінка.Не стара,
    Лиш срібну стрічку горе вдарувало.
    Був Новий рік.Народження Христа
    І не помітила б, та заколядували.

    Зраділа.Підхопилася.Пішла
    Колядникам виносити гостинці,
    А з ними - материнського тепла,
    У свято з тугою усе ж не наодинці.

    Солона покотилася сльоза
    Від радості, напевне, що згадали.
    З портрета дивиться єдиний син Назар,
    Такі ж блакитні очі, як у мами.

    Скільки синів забрала в матерів
    Війна на Сході, що АТО ще зветься,
    І кожен з них вернутися хотів
    Живим додому.Ой, не доведеться

    Уже ступить на батьківський поріг,
    Обняти маму, діточок, дружину.
    Та недарма кожен герой поліг,
    Життя віддав за неньку-Україну.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  16. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.01.17 10:04 ]
    Баєчка про буслів
    Білий бусол бродить босий
    Тихо-тихо травами,
    Десь дістане дзьобом довгим
    Любим лелечатонькам
    Жирних жучків, жовтих жабок,
    Малим мало, мало.
    Щоб здоровими зростали,
    Сильними ставали.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  17. Володимир Бойко - [ 2016.01.16 23:14 ]
    * * *
    Я усвідомив – ти уже не та,
    І вже стежок не буде перехресних,
    Бо поміж нами – пустка й німота,
    Нам не зустрітись у майбутніх веснах.

    Бо поміж нас – завіса із дощів,
    Бо поміж нас – тужливі заметілі…
    Я все безповоротно зрозумів,
    Та як вгамуєш дивний дрож у тілі.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  18. Олександра Калашнюк Олександра - [ 2016.01.16 23:45 ]
    Відпусти
    Відпусти! Чого мене тримаєш?
    Бачиш, та біль вбива мене!
    Прошу залиш, як в ніченьку кидаєш,
    І не приходь,ніколи, все!

    Так ти не робиш, що просила,
    Не покидаєш ні на мить.
    Та грець тобі-кохання сила,
    Прошу тебе, мене залиш!

    2008


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2016.01.16 15:03 ]
    Рокові роковини
    Ой не зозуля роки додає.
    Сяють ще карії очі,
    та заховалося щастя моє
    в сутінки білої ночі.

    Жовті діброви, багряні сади...
    Де та розвилка розлуки,
    що повертала раніше сюди
    з лісу у росяні луки?

    Позамітало луги і поля
    памороззю-сивиною.
    Віє і віє зимою.

    Ой, замерзає надія моя…
    А за лісами ще чую здаля
    відгуки долі луною.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  20. Оксана Дністран - [ 2016.01.16 15:47 ]
    Ти зі снігів...
    Ти зі снігів ішла до мене, сестро,
    Щоб звоювати душу із калини,
    Я мури не встигала свої звести,
    Бо вірила, що корені єдині.

    В мою весну вписались ріки крові,
    Вінками заквітчали мій літопис,
    Від болю відбирало навіть мову,
    На тілі шрамом виступав клинопис.

    Ти очі не ховала мигдалеві,
    Без сорому зривала з мене одяг,
    Щоб борг віддати власний лихвареві
    За надприродний до чужого потяг.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Оксана Рудич - [ 2016.01.16 13:34 ]
    ***
    Після твого поцілунку розплющую очі
    і враз все навколо - хитка месмерична краса:
    і лід на гілках жасмиину наче роса,
    і тіні, мов сіті, в лілових глибинах ночі.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Ольга Значкова - [ 2016.01.16 12:20 ]
    ***
    Прошлое сложено стопкою,
    расшевели, помучь-ка.
    Она из соломы ручка,
    гибкая, внезапно ломкая.

    Падала, путаясь в джемпере,
    на плитку, что не просохла.
    Кровило не сердце, а охра
    из горла железного темперы.

    Просила «не лги». Похоже,
    «не лги» понимают двояко.
    Сменились три зодиака.
    Затихли шаги в прихожей.

    16/01/2016


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Ярина Чаплинська - [ 2016.01.16 11:06 ]
    ***
    З кожного слова
    російськомовного українця
    прозирають половецькі зіниці:
    з правої — вискакує зайчик,
    а з лівої — лисиця.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  24. Іван Низовий - [ 2016.01.16 10:56 ]
    * * *
    Колядує дитинство моє
    під січневими вікнами.
    Через кригу шибок
    ледь просвічуються каганці.
    І виходять на ґанки
    господині, нуждою забідкані,
    І виносять дитинству моєму
    ще теплі гречані млинці.
    А млинцям тим хотілося
    схожими бути на місяця –
    Кругловиді були, як і він,
    але темні лицем...
    (На млинці місяцеві
    не скоро ще тісто заміситься,
    і лиш син мій поласує жовтим,
    як місяць, млинцем).
    "Колядин, колядин... –
    Чую з року того повоєнного –
    Я у батька один..."
    Але батька із фронту нема,
    І бабуся в молитві поминає когось,
    убієнного,
    Щоби я не помітив,
    поминає вночі, крадькома.
    "Колядин, колядин..."
    Поспішаю додому з гостинцями,
    І нарешті пірнаю в глибокий і теплий замет...
    Під заметом – землянка.
    На стіні – паперові жар-птиці.
    На ослоні – бабуся.
    На покуті – батьків портрет.
    1982


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  25. Ігор Шоха - [ 2016.01.16 10:37 ]
    За часом навздогін
    Ера крокує століттями.
    Йдуть у колону віки,
    і у шеренгу орбітами
    линуть у Лету роки.

    На перехресті космічності
    у далині житія
    десь за епохою вічності
    є половинка моя.

    Перелітає монадою
    у затяжнім віражі
    до візаві за порадою
    рідна частина душі.

    Якось обійдене долею,
    там де веселка ще є,
    затуманіє стодолою
    перше кохання моє.

    І повертає утрачене.
    Тане минуле, як лід.
    Лине душа у політ.
    Наша розлука оплачена.
    Я назначаю побачення
    рівно за тисячу літ.

    01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  26. Олександр Олехо - [ 2016.01.16 09:51 ]
    Самоаналіз без Фрейда
    Хода по колу чи слідами
    своїх слідів з минулих днів,
    посперечатися з богами
    хіба що мертвий не хотів
    (або хотів, та тлінь спиняла).
    А інші – в чергу до трибун…
    Живе у кожному міняйлі
    талановитий говорун.
    Один глагол на всю спільноту,
    одної мови дітлахи.
    Якщо не ту натиснув ноту,
    глуши її: кахи, кахи…
    Ховаєш слово у горлянку,
    пережуєш його натще
    і пальцем тикаєш морзянку
    в своє натхненне «трохи ще»…
    Ідуть роки, а ти тупцюєш
    і переконуєш себе,
    що твориш ти, а не римуєш
    своє понуре «цоб-цабе».
    Боги сидять на видноколі,
    нетлінне лускають униз,
    а ти у тому ж его-колі
    вірші збираєш, яко хмиз –
    палити мари, гріти Музу
    і утішатися слівцем,
    та сотий раз в діряву лузу
    ціляти києм-олівцем.

    15.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  27. Олена Красько - [ 2016.01.16 06:34 ]
    Суботній крихітний секрет
    На трьох китах тримався світ
    Колись.
    Потім світи переплелись
    І гайда мандрувати
    Через Сварожі шати
    За мріями
    Усюди й скрізь.

    Хтось став галактикою,
    Хтось – медузою,
    А хтось – божественною музою…
    Та всі сумують за китами,
    Які в земному океані
    Тренують чарівні хвости…

    Так зовсім поруч!
    На одній планеті!
    Ця зустріч – на одному злеті!
    Та щось ніяк не допливсти…
    Я б впала у відчай,
    Якби не коти...

    Але сьогодні – подарунок долі:
    Зустрінусь з тим, хто бачив їх доволі!

    Суботній крихітний секрет,
    Й начхати на сніговий замет :)

    16.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Серго Сокольник - [ 2016.01.16 04:31 ]
    Чорне Місто
    Це- гальюн (а світлина- клозет типу "water")
    З вічним кредо комун на кістках танцювати...
    ...Понад Стіксом висять чорнорукі мости,
    Наче лап розіп"ятих павукохрести.

    Вий моторний- сови завмираючий клич...
    Місто Чорне сюди спорожняється в ніч...
    Шин згоріла зола пролітає крізь комин...
    ...Світле місто... Безладно спливаючий спомин...

    ...Там, у Сонячнім, радості долі чекав.
    Там стежками дитинства на волі блукав...
    Там я сонце в долоні дитячі ловив...
    Та не втримав, одначе. Усе розгубив,

    І проміння його вже не те у долонях.
    Мікс із змін- що з того? Сльози з кров"ю солоні
    Цінувати без змісту навчилися ми...
    ...Череп Чорного Міста зіяє з пітьми,

    І з палаючих жовтопекельних зіниць
    Вилітають вагони його колісниць,
    Мов би душі, що вирвались з пекла на простір...
    І з двома берегами межуючий острів,

    Наче прихисток тим, хто душею живе,
    Мов актор, що у роль увійшов, та пливе,
    Хоч, буває, веслом хоче вдарить Харона.
    Місто Чорне... ОСТАННІЙ РУБІЖ ОБОРОНИ.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116011601556


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  29. Михайло Десна - [ 2016.01.16 02:25 ]
    І любов'ю
    Ой бродила Муза та й дорогами,
    перелізла через мій паркан.
    Розбудила пошепки: "На Бога ми
    маємо на двох один талан?.."
    Намагався якось відчепитися
    (ненормальний я їй - qu'est-ce?)
    А вона примусила журитися
    ні про що й водночас про усе.
    Я їй розповів про іншу музику,
    я їй показав чиїсь світи.
    Прокатав на... не скажу вже "тузику"...
    А вона усе: "Іди сюди".
    Мучились обоє відчайдушно ми
    (впертістю наділено обох).
    Виявилось, мало не подружжя ми...
    І любов'ю ділиться Сам Бог.

    16.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  30. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.01.15 23:41 ]
    По ниточці

    Туманно в Ризі, мілітарно в Моніно.
    Ідеш риговищем, дорога - лід.
    Війну припинено, мульт заборонено.
    Згар буцегареньок, пітьма свобід.

    Пар на Парнасі, людва у стресі.
    Пороззираєшся, летиш чимдуж.
    Обдав димочками Довготелесик.
    Мовчи, скиталице, притримуй гуж.

    Маланка з вусами. Коза у свиточці
    Пишалась гаджетом, упала в саж.
    Плетеш ряденечко, тече по ниточці
    Лютіж карміновий і "отче наш..."...

    А глобус Глобино хить-хить у пломені.
    Самообдурення адреналін.
    А стріхи рідні - лише солом`яні.
    Завис над рейвахом рай-цепелін.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  31. Ігор Шоха - [ 2016.01.15 23:12 ]
    Переоцінка цінностей
    І
    (на чужині)
    Навчені любов'ю до братів,
    лаємося, що життя собаче…
    А яке ти у орді хотів?
    І зі школи аж до наших днів
    висновки поета однозначні.

    Золотого віку не було,
    а були – облуда і химери.
    Віхолою – срібний замело.
    І донині, сущому на зло
    оживає мезозойська ера.

    Декадента виморила тля
    силою імперії нової.
    Імажиста прийняла земля.
    А рентгени променів Кремля
    виродили націю ізгоїв.

    Раша не читає Кобзаря.
    Їй стає більмом у оці Київ
    і бракує в голові царя.
    Ящури і змії та зоря
    п’ятикутна – символи Росії.

    Ненавидять жовто-голубе
    вигодувані «аристократи»
    з общака КаПе і КаГеБе –
    михалкови, киселі – цабе
    і звичайні бойові примати.

    ІІ
    (у політиці і культурі)
    Он і голомозе на коні,
    і повзе рептилія колони.
    О, вони воюють не одні.
    У полоні тої маячні
    повалії, лораки, кобзони.

    І яке то диво, що Донбас
    зайняли буряти-партизани?
    Подивіться у свої екрани,
    як попсяче на очах у вас
    корольових жалують тарзани.

    Заробляють і бойовики
    з общака кривавої получки,
    і іуди мають копійки,
    і нео́-куповані совки –
    довгоносі кролики й сердючки.

    Агітує в ролі тамади,
    вірний кожній владі до могили,
    найлютіший ворог у орди –
    люструвати діда Калити
    і онука Невського дебіла.

    – На Олімпі явно вар’єте, –
    думає еліта вище мера.
    – Але й ми уже і се, і те,
    і такі ж базіки… Та зате –
    обрані зі сцени у прем'єри.

    ІІІ
    (на околицях культури)
    А у народу – соло на губі.
    Перемагає… Переобирає…
    І юне плем’я мудре виростає.
    А ось таланти деякі тупі,
    такі тупі, аж мова шкутильгає.

    Але і ці тусуються таки.
    Очікують і їх бойовики.
    І пійманих на шухері не мало...
    Оригінали і регіонали –
    комічні до ікот жартівники.

    Туди-сюди мотається культура.
    Усюди всюдисуща, запальна,
    кусюча, і жуюча, і блатна
    уся халтура і номенклатура
    у ролі войовничого Махна.

    Ваяємо і оди, і сонети.
    І лають нас, і панькають за «єто».
    Але не доганяю навіть я, –
    коли перемагає нічия,
    чого, буває, чубляться поети?

    Не знаю, на чиїй ми стороні
    по ходу братовбивчої вандеї.
    Немає перемог у цій війні.
    Зате спливли на гребені борні
    за гонорар у Раші – за ідеї
    підсобники злодіїв запасні.

    ІV
    (у себе)
    Але ми звичайно на коні.
    Шпоримо і Музу, і Пегаса,
    Б'ємо у кімвали у Донбасі,
    думаючи, – ми такі одні
    на Олімпі буйного Парнасу.

    І богема кропає пісні
    ті ж – собачі, блудо-голосисті.
    Завивають лялі заводні.
    Піє православ’я урочисто.
    І говіє їжею рашиста
    віруюча паства кацапні.

    V
    (у вічності)
    А ціна? Ціною буде жах
    за годину до кінця планети.
    Та не панікуємо, поети!
    Все одно далеко у віках
    із безмов'я на Молочний шлях
    падає сузір'я Андромеди*.

    2014-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  32. Лілея Дністрова - [ 2016.01.15 22:17 ]
    Пілігрими на витках часів...
    Хто ти? Моя навіяна омано,
    Ілюзія чи подорож в астрал?
    Моя солодка мить, ясна нірвано,
    Начинений промінням серця шал...
    Сезон дощів у різнотрав'ї джунглів,
    Квіт лотоса у вічності буття,
    Засніжена вершина Джомолунгми,
    Плин часу до зірок без вороття...
    Хто я? Піщинка в океані слова,
    Замріяна пташина край вікна,
    Трояндова соната...пелюсткова,
    Коктейль снаги з ігристого вина.
    Хто ми? Протуберанці спраглі істин,
    Чи пілігрими на витках часів?
    Чи ті, що манівцями...поза містом,
    Щоб уникати шуму...голосів..?
    Ми тут, ми є, ми прагнемо свободи,
    Ми хочем бризу музи у віршах,
    А ще - благоприємної погоди,
    У небосинь на повних парусах.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  33. Сергій Рожко - [ 2016.01.15 17:00 ]
    містечкове
    Вона просила антипоезій,
    до біса прозових, і трохи пива,
    ми потім із нею блукали містом
    не дуже прямо, не те, щоб криво.

    Воно просило поводитись чемно,
    не рвати квітів, не спати в клюмбах,
    і нам залишалось гамселити в двері
    давно закритих читальних клюбів.

    Вони ж просили не краяти тишу,
    пірнути у «дзен» і дивитись на зорі,
    та в неї із зором були проблеми,
    вона полюбляла вітрини прозорі.

    Я тільки один не просив нічого,
    і глупої ночі в потоках зливи
    посеред дороги виводив цвяхом
    до біса дурні кривуваті рими.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  34. Марія Дем'янюк - [ 2016.01.15 17:43 ]
    Прогулянка
    Коли я ходжу по небу
    Головою донизу,
    Дістає моє волосся
    Обрію карнизи.
    Знизу - вербові завіси,
    Жалюзі з тополі,
    Височенне вікно в небо:
    Налітаюсь вволю.
    Я ступаю по хмаринах
    М'яко, тепло-ніжно,
    В синій спокій у долинах,
    Де мені затишно.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  35. Наталя Шаповалова - [ 2016.01.15 16:07 ]
    * * *
    Між зупинками час дозволяє лічити до трьох,
    у наступну хвилину ти падаєш в руки привілля,
    і летиш у безодню, де в сонці ховається Бог,
    де лавандовий запах у танці мого божевілля.
    Де не можна сховатись від поглядів через картон,
    де проміння під попелом гасне на чорних тенетах,
    ти летиш під прицілом моїх чорнових забобон,
    на чиїхсь намальованих світлом стареньких сонетах.
    Наче все це повтор, і ти знаєш увесь епілог,
    у вірші раз за разом кочують усталені рими,
    ані пари із вуст, ані штампів набридлих вимог,
    неможливість мовчати обох нас зробила німими.
    Зачерпнувши туман дочекайся появи вогнів,
    борони свою долю від гуркоту ржавих трамваїв.
    Між зупинками час лімітує секунди для снів,
    між зупинками сни - наче вітром сполохані зграї.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  36. Василь Луцик - [ 2016.01.15 11:25 ]
    ***
    Душу не души, а тихо дихай,
    вдихай азот і кисень, і озон.
    Безумців мова героїчна й тиха –
    кричи мені зірками в горизонт!

    Життя твоє – єднання злетів,
    страждання й болю, крику й суму...
    Читай мені улюблених поетів,
    допоки я крізь цю пустелю суну.

    Співай мені стареньких іліад,
    дивися в очі, як солдату.
    Бо я твій дощ і я твій град,

    бо я, ще змалку обіцявши тату,
    що буду непохитним як гора,
    у полум'ї драконів мав відраду.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  37. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.01.15 09:28 ]
    Думки
    Думки, думки, вони, неначе птахи,
    Через моря, пустелі і віки
    Летять, набравши сильного розмаху,
    Мої сумні та радісні думки.

    Я думаю про тебе і тепліше
    Мені на серці зболенім стає.
    Усе, що є на світі наймиліше -
    Туди і лине думка.Дістає

    Усі душі куточки заповітні:
    І погляд лагідних, усміхнених очей,
    Та рук твоїх тепло і кольори блакитні
    Отих терпких, недоспаних ночей.

    1982 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  38. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.01.15 09:22 ]
    До читачів
    Що наболіло на душі -
    У віршах виливаю,
    Радію і сумую теж,
    І плачу, і співаю.

    Я вдячна всім, у кого є
    До творчості моєї
    Любов чи навіть інтерес,
    Мене це надихає.

    Для вас пишу я про добро,
    Природу та кохання.
    Моє не тупиться перо,
    Поки вірші читають.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  39. Михайло Десна - [ 2016.01.15 06:22 ]
    Щоб отримати
    Щоб отримати хабар,
    хабаря потрібно дати.
    Не дістався Божий дар?
    Що ж, його не повертати.

    Хабарі - наука й сила.
    Без початку і кінця.
    Божий дар не вб'є й могила,
    а хабар здеруть й з мерця.


    15.01.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  40. Вікторія Торон - [ 2016.01.15 03:59 ]
    Ми з нею подруги--сто літ
    Ми з нею подруги—сто літ, і двісті літ вона-- киянка,
    і розмовляли ми завжди російською, як мало бути,
    а нині з двох кінців землі прийшли на Скайпову стоянку
    і все петляємо довкіл, щоб у розмові не схибнути.


    У неї морщиться чоло, і полум’Янішає погляд:
    “Да я б уже давным-давно язык укрАинский бы знала,
    но ведь укрАинцы со мной всегда на русский переходят,
    лишь только я заговорю, не затруднив меня нимало!”


    Ми зустрічалися сто літ, і у догідливім припадку,
    лиш відкривала вона рот, я поспішала знову й знову
    так запопадливо (чому?) вдавати з себе акробатку
    і переходити стрибком на (кому з нас?) зручнішу мову.


    І що мені їй відказать в новітній простір віртуальний?
    До мене вперше вона так із пильним докором зверталась.
    І вкотре знала я, що ми у легкодухості фатальній
    себе зневажили самі, Росія тільки скористалась.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  41. Тетяна Роса - [ 2016.01.14 23:35 ]
    2015
    Лис у шкіру добродія вліз
    І брехня захлинається ревом.
    Намагаюсь побачити ліс,
    А навколо дерева, дерева…
    Хитрих лисів у лісі – як блох,
    Що заїли паршивого псюру,
    А слова – наче стиглий горох,
    Котрим бевзі стріляються здуру.
    Шельмувате павуччя лата
    Понад прірвою сіті реляцій.
    І блукає свята простота,
    Зачарована грою паяців.
    Вся країна збирає рубці
    На серця і долоні. Криваві…
    Там, де снайпер вишукує ціль,
    Все одно проростати отаві.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  42. Ігор Шоха - [ 2016.01.14 22:48 ]
    Jazycheskij vopros
    Любителі суржику бають мені,
    що рашеська мова – народна.
    А я поваляю її у лайні,
    за те, що вона така модна.

    Її захищати від укрів у нас
    іде ліліпутія клята.
    І я анулюю і Крим, і Донбас
    за те, що такі язикаті.

    Коли русофіли ні -бе і ні -ме,
    тому що Росія велика,
    то я зневажаю це гаддя німе
    за те, що таке без'язике.

    У Раші розвинута мова Муму –
    еліти, матрьоші-ваняші,
    і я забуваю елітну тому,
    що нею варнякає Раша.

    Тому що у Раші, куди не піди,
    у моді і меми, і мати,
    а мати і жести – це мова орди,
    якою глаголять примати.

    Усі ненавидять тупе і пусте,
    що п’є та регоче на кутні.
    А я кацапетію тільки за те,
    що любить свою «ліліпутю».

    Плює без'язике на мову мою
    огульно – і буйне, і п'яне.
    А я на російську тому наплюю,
    що нею каґтавив Ульянов.

    Усім надокучили карлики злі,
    дуріє у Думі Жирьопа.
    Але Україна уже – Сомалі
    за те, що іде у Європу.

    Татари і укри жили у Криму.
    Учили їх праві і ліві.
    А Ізя родную не знає тому,
    шо вчілі її у Лівіві.

    Нардепія має і знає аж дві,
    у Раді лунають акценти.
    Якби булавою та по голові
    за те, що тупі, як нардепи.

    Моя Україна Європою йде.
    У мови моєї – майбутнє.
    І я ненавиджу собачу за те,
    що нею ще тявкає Путя.

    За те, що цілує і лиже ху*лу
    кацапія Раші сідницю,
    я їй «воздаю» таку саму хвалу,
    яку «воздає» Солженіцин*.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  43. Віра Володіна - [ 2016.01.14 21:23 ]
    У тобі замерзає небо...
    У тобі замерзає небо
    На землі крижаніють мальви
    Хоч би посмішкою до тебе
    Увійти у блакить сакральну
    Затавроване на безчасся
    Я – пекуче тисячоліття
    Що не вгоїться тихим щастям
    Квітувати хоча б століття

    У клечанні мечі млинові
    Перерізують зелень тіла
    Ти даруєш останій промінь
    Я згоряю у заметілі

    10.03.2015.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Коментарі: (27)


  44. Віра Володіна - [ 2016.01.14 21:06 ]
    Я стану на тисячу слів важча...
    1
    Я стану на тисячу слів важча
    Кину палити недопалки гніву
    Вивчу історію захаращену
    Старо новітню псевдо архівну

    Проігнорую протесні акції
    Що вимагають пізнати істину
    Дозаніміють глибинні реакції
    Стану важким несуттєвим змістом

    2
    Люди, Небо зробилось ковзанкою для дилетантів
    Вниз головою човгати – щось новітнє
    Зате можна підгледіти контрольні диктанти
    Які на землі дописують зомбовані діти

    P.S. склеїти очі злизати холодне натхнення
    З синього льоду І усний переказ диктантів
    Влити в поезію рідної ойкумени…
    Потому розбитись об Світло істинних в Слові атлантів

    29.07.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  45. Світлана Ковальчук - [ 2016.01.14 19:37 ]
    ***
    ***
    Ще за два кроки до мрева
    гілка впаде кришталева
    і обернеться на хатку.
    Гноми, усі по порядку,
    вийдуть, узявшись під боки:
    "Що вам у висі високій?"

    Ми ж, оперезані лісом,
    білі зухвалі гульвіси,
    обрію креслим пружину
    вітряно, гінно, сніжинно
    там, де зійшлися в обіймах
    небо й земля божевільно,
    зсипано зорі на гілля,
    інею срібне весілля,
    древа оголеність чиста,
    сповідь колінного листу...

    Що нам у висі високій?
    Скільки зосталось?
    Півкроку.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  46. Іван Потьомкін - [ 2016.01.14 18:47 ]
    ***

    Ішов чумак ще бідніший,
    Аніж перше з дому вийшов, –
    Ані соли, ні тарані,
    Одні тільки штани рвані,
    Тільки латана свитина
    Та порожняя торбина.
    «Де твої, чумаче, воли?
    Чом вертаєшся ти голий?
    Подивись, з яким набутком
    Ми додому їдем хутко!
    Сідай, хлопче, поміж люди,
    То скоріше дома будеш».
    «Ні, не можу я сідати.
    Треба долю доганяти».
    Побрів чумак степом-полем,
    Його доля – яром-долом.
    Забрів чумак до шинкарки,
    Свою долю там шукати.
    Зійшла доля медом-квітом,
    А п’яниця – пустоцвітом.
    Дісталася тому доля,
    Хто плекав її у полі.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  47. Олександр Олехо - [ 2016.01.14 18:51 ]
    Шукайте жінку...
    Шерше ля фам, шукайте жінку,
    чарівну жінку в диво-снах,
    що не здуває пиво-пінку,
    а залишає на устах.

    Розумну жінку, неповторну,
    що на футбол сама іде,
    дудить завзято у валторну
    і з усіма співа: оле…

    Таку шукайте берегиню,
    щоб, як наскочить хуліган,
    могла б йому набити «диню»,
    або ногою у «казан».

    А запалає десь пожежа,
    увійде в дім, огонь і дим,
    і плазму винесе й одежу,
    і чоловіка разом з тим.

    А рано-вранці – на покоси
    (було й таке у давнину),
    і, оросивши ніжки в роси,
    козі накосить полину.

    Шукайте жінку, щоб кохала
    такого мужа, яким є,
    у п’яний вечір не чекала
    руками в боки: де він п’є?...

    А ще таку, що вийде в море
    та й упіймає рибу-кит,
    піде з ночівлею у гори
    і нащось виучить іврит.

    Шукайте жінку-королеву,
    і перелюбку, і святу,
    немов би мрію кришталеву,
    неначе чашу золоту.

    А не знайдете, дідько з вами.
    Любіть таку, яке вже є.
    І не робіть із того драми –
    нехай не «фам», зате своє…

    14.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  48. Володимир Бойко - [ 2016.01.14 18:37 ]
    Сповнений чарівного обману (переклад з С. Єсеніна)
    Сповнений чарівного обману
    Світ насправді грубий і жорсткий,
    На скрижалі долі невблаганно
    Він фатальні вписує рядки.

    І щораз, як очі закриваю,
    Говорю: «Лиш серце сколихни,
    Світ обманом сповнений до краю,
    Але є розрада і в брехні».

    Оберни лице своє до неба
    Долю обираючи собі,
    Заспокойся, смертний, і не треба
    Правди, непотрібної тобі.

    В сяйві черемхового розмаю
    Мов стезю, життя я уявлю,
    Хай підступні друзі ошукають,
    Подруги зрадливі підмануть.

    Хай мене голублять ніжним словом,
    Хай гостріший бритви злий язик.
    Я уже давно на все готовий
    Я до усього безжально звик.

    Холодом з вишин у душу віє,
    Не зігрітись зоряним вогнем.
    Відреклися ті, кого любив я,
    Ким я жив – забули вже мене.

    Але все ж, зневажений і гнаний,
    Я на світ із усміхом дивлюсь,
    На землі моїй обітованій
    Це життя я все-таки люблю.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  49. Артеміс Артеміс - [ 2016.01.14 17:20 ]
    Кай дорослий
    Снігова королева в мовчанні...

    Не сріблиться морозяно ніч...

    Не іскриться у місячнім сяєві

    найсипкіший січневий сніг.



    Не скрипить під швидкими полозами

    Слід намріяних втеч та доріг...

    Не викреслює спалахи небо

    на зачаєний в мороці лід.



    ...Розтопились уламки дзеркала,

    та щока пам‘ятає твій

    поцілунок і погляд звернений

    поза межі юнацьких мрій.



    Тепле світло в долонях Гердиних

    і потрібна вона одна...

    Та чомусь не складається вічність.

    І чомусь понад все - зима...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Артеміс Артеміс - [ 2016.01.14 17:22 ]
    Герда доросла
    Закрижавіло скло на кришталь дорогого ґатунку.

    До глибин підсвідомих гуде проморожений дзвін.

    Світло вікон лягло на порожні пороги і трунком

    Опадає на вії посріблений пуховий сніг.



    Чобітки одиноко поскрипують площею. Віхола

    Ліхтарям підсипає яскравість. Усе, як в той рік.

    - Королево казок, ти проїхала в санах півмісяцем?

    Мерехтить під зірками осяяний бліднучий слід.



    Ти ж не просто покликала Кая в мандрівку засніжену?

    З-поміж сотень дітей ти примітила саме його...

    Він стійкий і незламний, між муж найдорожчий і відданий.

    І малює сніги, коли незабаром Різдво.



    Що зуміла сказати йому, поки йшла я, рятуючи?

    Що відкрила очам, що дивились допитливо в світ?

    Він малює сніги, над відтінками пензлем чаруючи.

    І на всі запитання він знає, здається, одвіт.



    А сьогодні Святвечір... В соборі усе іще людяно.

    Там картина його, де здалека несуть коляду...

    В полиновому полі вечірню росу заморожену

    Дві дитини збирають в Граалеву чашу пусту.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   637   638   639   640   641   642   643   644   645   ...   1855