Господнє чисте небо закрила чорна тінь,
Мов ворона агатове крило
І пісня відлітає весела в далечінь
Все стихло і до долу полягло.

Це мчить вона - мов грізний ураган,
Що аж тремтить й здригається земля
Спинився серед степу цей лютий караван
І вийшла невблаганна дівчина–війна.

І стали в боротьбу відважні козаки,
Не боючись, ні смерті, ні тортур,
А вдома їх чекають й сумують матері,
Вкриваючи сльозами струни їх бандур.

А ти чому ж козаче не з ними у бою
Не борешся за волю, за народ,
За мирне чисте небо, за матінку свою
Щоб більше не було в краю твоїм незгод?

Чи ти не пам’ятаєш, як боролися діди
За нашу незалежність і свободу?
Їх гордо шанувати будемо завжди,
Й ніколи не зрічемося ми роду!

Чи ти не бачиш, хлопче, як в лютії морози
Стоять пліч–о-пліч молодь і старі?
Вони ідуть під кулі, приховуючи сльози,
Бо вдома їх чекають дружини й матері.

Не зволікай, козаче, іди у боротьбу,
Відстоюй незалежність України
І захисти народ, та знищ цю ворожбу,
Не дай пробити їй свободи стіни!

Та якщо остання згасатиме надія,
Згадай, що в нас у кожного в душі
Уже давно лунає та велика мрія-
Зберегти свободу на своїй землі!

(2015 рік)

Усі ми хочемо бути потрібними,
Усі ми хочемо бути мудрішими
Проте з часом стаємо усі ми самотніми,
А стежки життя все більш складішими

Усі ми хочемо стати дорослими,
А згодом сумуєм за нашим дитинством
Ми хочемо бути успішними, добрими
А потім вступаєм не в те товариство

Усім нам Богом дано шанс в житті
І більшість з нас його, на жаль, втрачає
Живем у вірі, у молитві й каятті,
Що буде ще можливість-ця віра надихає

Усі ми завжди ділимо життя
На біле й чорне, на добро і зло
Ми плачемо і з горя, і від щастя
І це не парадокс- це так завжди було


Ми всі все ж не щасливі, бо хотіли
Завжди до когось бути подібними
Й від цього ми не стали мудрішими,
Й від цього ми не стали потрібними

(2015 рік)

Хвилі - долоні моря,
А в руках пароплав-телефон...
Що ти хочеш казати, море?
Як десь-там кремезні гори
Невтримали рожеве сонце
І бризки червленого шовку
Розбавили сірий фон?
Про те, як велика риба
Піймала рожевий м"яч,
І стала вона сонцелика
Й штовхала його вперед,
Дісталася океану
Віддала той м"яч йому?
Та мудра стихія води -
Плече для небес, що плачуть,
Те сонце умить повернуло,
Воно не могло інакше?...
Я чую: О! Небо сміється!
І вдячно пірнаю в море...
Алло!...Знаю, море озветься,
Бо серце у моря просторе...

* * *

Я прийшов до тебе, осене, погрітись:
незатишно у квартирі неопалюваній.
(Щось верзли вони... Якась «категорійність»...
Уточнити неможливо. Десь пропали вони).

Я прийшов до тебе, осене, із сумом
за утраченим, за зниклим, незнаходжуваним.
Заспокоєний, занурююсь у сутінь.
Жовтий лист – у руки – призом заохочувальним.

Не тропічний, не пустельний – то ж двобоєм
із зимою не заляканий.
І може тому
я прийшов до тебе, осене, з любов’ю.
А дрібницями наразі
не тривожитиму.

Осінні хмари дощові,
Похмурі, сірі, непривітні.
Не раз ви плакали мені:
«О, де поділося вже літо?»
Приспів:
Осінні хмари дощові,
Вам вдячний за тихий смуток.
Не плач душа. Таких дощів
В раю ніколи вже не буде.

Осінні хмари дощові,
Ви сонце часто закривали,
Хай Сонце правди у душі
Ніякі не закриють хмари.

Осінні хмари дощові
Пташок у вирій підганяють.
Та вірю я – погожі дні
В раю завжди мене чекають.

Осінні хмари дощові
Пора плоди землі зібрати
І ангелів – святих женців
Душа готова зустрічати.
28.09.2004

Нема нічого - тільки я і стіни,
Ще сивий вечір... й тіні, тіні,
тіні...
Над тінями мандрую я в нікуди,
Десь істина, загорнена у
сутінь...
Блакитна мла вкриває спогад
літа,
Де я - дитя, колінця в кров
розбиті,
Татусь тримає на руках - ну, ні,
ну, ні -
І дмухає на раноньки.
Сумні,
Здається, спогади.
Я ж рада,
Що мала тата - сонячну розраду.
Нема нічого.
Тільки я і стіни.
І десь далеко друг найбільший
- в тінях...

Осіннє сонце величаве
Ще тихо ніжить змовклий гай.
І рибні сплески серед ставу –
Тепла прощального розмай.

Самотня проліта пташина
Під звичний дятла перестук.
Розкинув хмарну павутину,
За лісом зачаївсь павук.

І упіймавши сонце в неї,
Поволі кров із нього п`є.
Й воно поблідлою зорею
За видноколом розтає.

16.10.7523 р. (2015) Конча Озерна

Ти можеш мовчати,
Ти можеш не спати –
Страшні плани помсти всім Євам складати.

Я можу страждати,
Бо можу не знати
За що ти так прагнеш мене покарати.

Я можу кричати,
А можу співати,
121-го віʹрша писати.

А можу напитись,
Або веселитись,
З іншими на каруселі крутитись.

А також я можу налягти на педалі
І жити!
І жити щасливою далі!

Хай вітер тріпоче неслухняне волосся!
І здійсниться краще, що ще не збулося!

Я можу летіти!
Я буду радіти!
І на підвіконні вирощувать квіти!

Я жива жінка
З емоцій і тіла,
І на цій Землі моя сутність первинна!..

Чи можу тебе перестати любити?
Ні, я не можу.
І не повинна.
Нікому нічого я не повинна.

Вибач, коханий, але тут ми не квиті.

21.10.2015

*Початок мудрості – набудь мудрість і всім, що маєш, розвивай розум.
4:7
*Піди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи і стань розумнішим.
6:6
*Не спокусись на її вроду серцем своїм і хай не спокусить вона тебе своїми віями.
6:25
*Розумний син – батькова втіха, а дурний – скорбота матері.
10:1-2
*Зненависть викликає сварки, а любов покриває всі гріхи.
10:12
*Краще страва із зелені та любов, аніж відгодований віл і зненависть.

*Пліткар видає таємницю, а вірна людина її приховує.
11:13
*Золота сережка в ніздрі свині – це те ж, що красива жінка, позбавлена розуму.
11:22
*Хто любить настанови, той любить знання, а хто ненавидить докори, той невіглас.
12:1
*Енергійна господиня – окраса чоловіка, а та, що ганьбить,- мов гниль у кістках його.
12:4-5
*Хто стереже свої вуста, той душу свою стереже, а хто дає волю губам, наражається на біду.
13:3
*Багатство від метушні меншає, а як збирають його,- зростає.
13:11
*Хто ходить з розумними, стає розумнішим, а хто дружить з дурнями,- дурнішим.
13:20
*Хто береже лозину, той ненавидить сина, а хто любить його, той шукає покарання.
13:24
*Кожна праця несе достаток, а базікання – збитки.
14:23
*Неквапливий багатий на розум, а запальний – на дурість.
14:29
*Ліпше черствий шматок і спокій, аніж дім, де бенкет і сварка.
17:1
*Краще стрітися з ведмедицею, що втратила дітей, ніж з безнадійним дурнем.
17:12-13
*Веселе серце – цілющі ліки, а похмурий дух сушить тіло.
17:22-23
*І ледар у своїй справі – брат тому, хто шкодить.
18:9
*Той, хто відповідає, не дослухавши, дурний і сором йому.
18:13
*Перший у суді здається таким, що має рацію, та приходить його сусіда і доводить інше.
18:17
*Смерть і життя - у владі язика, і хто стереже його, споживає плоди.
18:21-22
*Людина товариська має чимало приятелів, та є друг, з яким зріднився більше, аніж з братом.
18:24
*Дім і багатство – спадщина батьків, розумна дружина – від Бога.
19:14-15

Cміливість і страх у житті не завжди антиподи,
Гротеск і сарказм поріднились, неначе брати.
Історія – часу служниця – затримує подих,
Звертається днина безтямна до неї на “ти”.

Чи варто чекати для дії якоїсь нагоди,
Минуле спалило мости, але треба іти
Вперед, безупинно, бездумно, тамуючи подив,
Крізь дату іще невідому і змазаний титр.

А безмір миттєвостей ллється на голови наші,
Не просить його цінувати, подяки – також.
Куди прямувати, ніколи ніхто не підкаже.

В герої невігласи пнуться і топчуть закон.
Осліпла епоха Фемідою зважує чаші,
До сказу, до скону шукаючи втрачений код.

2015

Электронными нервами- вызов в ночи,
Словно выпь полуночным ребенком кричит,
И в эфирный полет устремилась душа,
И оплата за встречу- два рваных гроша...

Это наш виртуал, что в реал перейдет
В срок сроков... А пока в виртуальный полет
Улетает душа... И во мраке ночном
В полуночных огнях города под крылом...

Только вот- связи нервы разорваны вдруг,
И на новый душа устремляется круг,
Где в побеге к тебе страх таится во мгле,
Где давно мы отпеты для всех на земле.

Что там- тайная база подводных пловцов?..
Или сладкая хаза отпетых воров?..
Иль в трясину заманит предательский гид?..
Крылья сломаны- что ж... Если можешь- беги!..

И срывая одежду к тебе я бегу
Сквозь березы, что скоро увязнут в снегу,
Сквозь вечерние сини, что меркнут во тьме,
Сквозь разорванность линий, что вязнут в уме,

В это счастье, где двое сольются в одно,
Меж сдирающих мясо спиралей Бруно,
И навстречу "алло" переливом звенит-
Связь налажена- "Здравствуй! Устал?.. Отдохни..."


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115102008943

… знову зникає день непомічено
мряка така, і хто б допоміг, о!
вийти з туману стежкою вічності
серед розмитих і хитких доріг?…
хто б не зустрів геть пошматованим -
з болю і втоми виткає вірш
під знаком Тільця. це - після Овена...
тільки щоб неба
неба
скоріш...
20.10.2015.

Голодні пси шматують вечір,
І скімлять протяги в дворах.
Якого треба ще предтечі,
Щоб усвідомити цю втечу,
Цю наглу втечу?..
                              Догора
Офіри пізньої надія,
Тікає літо крадькома,
Розп’ятий ранішній месія,
Що сонце в душі нам посіяв.
Зима вже, світоньку, зима.

2015

И никогда мы больше не увидимся.
И все слова бегут от нас, бегут.
Не помню твоего лица, ни имени.
Одни глаза все выжигают-жгут.

И вот зачем? Зачем все это было?
Вся эта боль. Все то, чему не быть.
Ведь это даже не любовь, мой милый,
Какая-то невидимая нить.

Ведь надо жить. Ведь надо, знаю, милый.
Твое лицо обветрено, как степь.
И солнца блик в твоих глазах счастливых.
И как потом от боли не сгореть?

Сорока сойку смішила,співала,
Сойка сміялась,скакала,стрибала.

Сестрички синички спішили спитати
Сороку і сойку:Сьогодні-се свято?

Сказала сорока синичкам сміливим:
Скільки сміємось-стільки щасливі.

Вдячна ворона всміхнулась:Вітаю!
Веселий ваш виступ,вельми він вдалий!

Дятел добавив:Довершено ,друзі!
Добре ,добірно.Дякую дуже!
14.02.15.

В ніч на Івана , в ніч на Купала
квітку чарівну в лісі шукала,
папороть – квітка силоньку має,
хай мене з милим швидше з`єднає.

Ой на Івана, ой на Купала
рано-раненько віночок в`язала,
квітка до квітки ще й пелюсточок –
гарний у мене вийшов віночок.

Я понесу той віночок до річки
і на світанку підпалюю свічку,
папороть-квітка хай милому сниться,
щоб із сватами він не барився.

Ой покладу я віночок у воду,
хлопці й дівчата ведуть хороводи,
пісня єднається з нашим таночком,
а тиха річенька разом з віночком.

Ой на Івана ,ой на Купала
через багаття з милим стрибала,
міцно тримає коханий за руку,
щоб нас минала горе-розлука.

Тріскіт дрів заколисує в сон,
Як відлуння на шал нещодавній,
І пульсує в каміні вогонь,
Розпалившись, мов пристрасть в коханні.

Теплим дотиком ніжний порив
По оголеній ковзає шкірі,
Насолодою втоми покрив,
І свідомість спливає у вирій...

То до часу... Тепло огорне,
Мов би зустрічі час в мелодрамі...
Цей сюжет- про кохання земне...
Знов зіллються тіла у нестямі,

Хоч неначе вже все віддала,
А я взяв, витрачаючи сили...
Чи це дрівця, чи наші тіла
Знов бажання вогонь розпалили?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115102000757

І був Майдан… Була Небесна Сотня…
Й Небесних Тисяч скільки полягло…
Та є Надія. Віра є сьогодні.
І є Любов. І янгола крило.

І хай шаліють круки двоголові –
не заклювати «соколівну» їм!
Надіє наша, янголе любові, -
жде Україна, мати, рідний дім, -

іще розправиш крила соколині,
іще «на себе» поведеш штурвал…
З-за хмар долине: «Слава Україні!»
«Героям слава!» - відповість Майдан!

15.02.2015

Ген, сонце вже скотилося за дальнії гаї,
Затьохкали добра ночі невтомні солов’ї.
І серце вірно стиснеться щасливої пори -
То стеляться закоханим вкраїнські вечори.

П-в:
А зірочки по небу розпурхав місяць-птах.
Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях.
Візьму свою лебідоньку на руки й понесу
У зоряну і місячну, І НЕ земну красу.


Всміхнеться дітям лагідно баюкана зоря,
П’янкі тумани стягнуться до світла ліхтаря.
Юрба в садочку весело сідає за столи -
Рідню зібрали жменькою вкраїнські вечори.

П-в:
А зірочки по небу розпурхав місяць-птах.
Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях.
Візьму свою лебідоньку на руки й понесу
У зоряну і місячну, І НЕ земну красу.

Дні клопотом і спрагою полинуть у літа.
Живе й у світлі місяця Вкраїна золота.
Навіки слід у пам’яті залишити змогли
Чарівні, теплі, зоряні - вкраїнські вечори.

П-в:
А зірочки по небу розпурхав місяць-птах.
Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях.
Візьму свою лебідоньку на руки й понесу
У зоряну і місячну, І НЕ земну красу..

марихуан! не бійся, приголуб…
я - раб покірності своєї
на зрізі язви як заруб
в обісті сифо-гонореї !!!

Не полишай його,
Хоч в тебе інший є,
Не полишай його,
Хоч спізнюється він.
Хоч шкода спать іти,
Хоч він не перший був,
Не полишай його,
Бо ж наймиліший він.
Не полишай його,
Мовляв, я молода,
Не полишай його,
Хоч в тебе вибір є.
Не полишай його,
Бо хлопець бідний він,
На крилах мрій літа,
Не полишай його,
Бо найчудовіш він.
Серед усіх дівчат
У місті й передмісті
Ти справді найщасливіш.
Не полишай його,
Хоч очі повні сліз,
Не полишай його,
Хоч час збігає твій.
Він телефон забув,
І хоч набридло це,
Не полишай його,
Бо він єдиний все ж.
-------------------------------------------------------------------------------------
Далья Равікович – ізраїльська поетеса, лауреат багатьох літературних премій. Чимало її віршів стали популярними піснями.

обвішаний стиглими римами
затишшям … родинним навпІл
і вірші хизуються винами
найкращими посеред сіл…
стежини згибаються обрієм
заплутані в чагарниках
мої охоронці і воїни-
все інше на черзі у прах…
19. 10. 2015.

на фронті осені леткої, ніби лють,
у серце зрикошечено вже вкотре
шепочеш спантеличено "забудь" -
"cum tacent, clamant, bella-bella morte.."

всезла зумисник в дар мені підніс
асемблер снів твоїх, твоєї крові
паралелізм, як "БУК" усівсь на хвіст
немає правди у твоїй прамові

на фронті осені субстрату чорний фон
все хибно, все неістино і стерто,
що не напише й сам Лотреамон,
як треба бути.. як потрібно вмерти.

Крилам у домовині тісно,
Крила рвуться на волю, брате.
Їм так хочеться жити, а не вмирати.
Їм би злетіти, звісно.

Святий з ікони з докором дивиться.
Як же так сталося, брате?
Крила твої – як милиці.
Як же на них літати?

Твої руки обіймають зброю
І тримають під прицілом небо.
Як же жити без крил вою?
Як же жити мені без тебе?

Святий з ікони гримає.
Хмуриться, каже, вставай, брате.
Крилам тим, що в домовині є,
Час вже їм і політати!

Торецьк-Дружківка, після відвідин передової

Перестуда підкосила?
Зголоднів? Намокли крила?
Я спасти тебе зумію,
Пташе миру і надії.
Відступися, хижа хуго!
...Голуб став для мене другом,
ліком від журби і болю.
Як не дякувати долі?
Пильні очі, кігті вперті.
Зручно всівся на мольберті.
Не рухнеться, мов позує.
Розуміє все і чує...
Ти не бійся, не ображу.
Подолаєм кривду вражу.
Не лякатимуть не(з)годи.
Кілька (з)речень до свободи.
Гетьте, думи невеселі!
Більше світла. Мало - стелі.
Жменька проса на долоні.
Ти, мій друже, не в полоні.
Кілька змахів до мети.
Як зміцнів крильми, лети!

...Добрий ранок. Ноги босі.
Три пір'їни на підлозі.

10.2015

Коли тата вели на війну,
Мамця півня зарубала й курку,
Постірала плямисту діжурку,
І сказала: не пропий страну!

Коли тата вели на війну,
Тато ровера продали в белебені,
Тищі дві поклали у кишені,
І сказали: от, тепер пальну!

Коли тата вели на війну,
Йому бабця тицьнула двадцятку:
Пий, зятьок, на службі до припадку,
Щоб тебе прибили, сатану!

Коли тата вели на війну,
Мамця плакала від того, що раділа,
Причитала: Боже, від дебіла
Хоч із тиждень трохи отдихну!

Та для тата кончилась війна...
Татків танк по п'яні підпалили,
А його додому отпустили,
Бо дебілів в танках до хрена!

Коли тата вернули з війни,
Ми із мамкою сиділи у канавах,
І горлали, що "Героям слава!",
Що ми суки, родіни сини!

То ж, шановний наший президент,
Просимо війну открити знову.
Ми ще маємо і гуси, і корову,
І у тата є вже пісталєт!

ви задивлялись Вересню у вічі?
забудьте про сарказм до середи
не прийде він до незнайомця двічі
як дощ, як сніг, хурделиці порив …
вас цілували на морозі в губи?
забудьте про причастя до пори…
хай хрестики й святі, та краще бубон -
і саме той, що ранки розбудив…
ви розмовляли з власним потойбіччям?
забудьте про знущання партитур
зіграйте блюз на цьому протиріччю
і Вересень піде на перекур…

18.10.2015.

Журлива осені пора
Мене водила за собою.
Немов бабунечка стара,
Щось шепотіла під вербою.

Я відчував ледь теплу кров
В її, вже зморщеній долоньці.
А холод – світлий день боров,
Між віт лишивши дрібку сонця.

Барвисту хусточку легку
Вона накинула на плечі.
Тремтіла осінь у гайку,
Неначе змерзлий року вечір.

15.10.7523 р. (Від Трипілля) (2015) . Київ, Ботанічний сад ім. Г.Гришка

Вона сиділа на підвіконні
Нагими стегнами.
І слухала шурхіт трамваїв.
Ламала ребра...
Ті, із яких походила.
Випускала кров червоно-корундову
Свого відчаю,
свого розпачу...
І пускала по венах і по артеріях
Кров смарагдову
Шляхетно-вільну,
Гідно-гарячу.
І знала, що більше ніхто й ніколи...
І знала, що більше вона нікого...
Було й загуло...
І промайнуло...
А що ж було ж то?
Вона забула.

Глибока втома роздирає душу,
Думки поплутались як павутиння в лісі,
Розбите серце жити вже не змушу
І скинути тягар, який на мене ти повісив.
Так ревно шукала я крила щастя,
Ховала спогади у теплі сніги,
А довелось летіти-летіти і впасти,
Та розчаруватись у коханні назавжди.
Віддала чи загубила десь очі,
Які потонули колись у вікні,
Забула п'янкий запах сумної ночі,
Та закоханий погляд у розмиті ті дні.
Залишилась лиш тінь сподівання,
Що воскресне колись тобою забуте,
Бо серце стомилось від болю, волання
І так хоче до твого бути прикуте!

07.10.15

Як тобі експорт насильства, хлопчику?
Як тобі спалахи, вибухи і трупи?
Правда – це неприродньо і викликає ступор?
Правда – щодо природи збочено?

Як тобі, хлопчику, ця кров на асфальтах?
Як тобі ці руїни? Як тобі ці байдужі смерті?
Як тобі ці люди, що надто впевнені і вперті?
Як тобі ця спокійна сталь та
неспокійне полум'я?

Мене звати Том. Звичайний Том я.
Хлопчику – як тобі оголені реальності?
А тотальні режимності?
А режимні тотальності?
Як тобі, хлопчику?
Як?
Як?
Як?!

Я не маньяк. І я не один.
Я звичайний громадянин.
Я такий – як і ти.
Я маю іти.
Так дуже часто на життєвому святі є.

Не бійся, хлопчику мій, Демократіє...

2015

Длинен летний день неброский.
Одаль бакен занят будто.
Мытый берег мокрый, скользкий.
Лавру видно справа смутно.

Полушёпот глади, пляска,
Лёгок танец волн нагретых.
Зал лягушек млеет в ряске.
Близ мосток из досок ветхих.

Влюбит август синеглазый,
Жаркий, званый босоногий.
Спешный лишь, саднит не сразу.
Даты лета на исходе.

Ярко - синий, отмолённый,
Свод вселенский опаляет.
Клекот стаи упоённый
Перемены возвещает.

28 августа 2005 г.

Музыка Сергея Тропина
http://www.stihophone.ru/works.php?ID=8029

Кожної миті він під рукою...
Тато і мама печуться душою,
Дружина сивіє ще молодою,
Діти не хочуть ходити до школи,
Дива чекають від телефону,
Щоби почути голос знайомий
По телефону рідний ,бадьорий:
"В мене все добре.Живий і здоровий."

Кожної миті він під рукою...
Душить всім груди важкою горою,
Хмарою чорною над головою...
Дітям всміхаються,самі ж від болю
Губи кусають прямо до крові.
Ні сну ,ні спокою і не відомо
Коли почується по телефону:
"Війна закінчилась.Вже їду додому."

Кожної миті він під рукою
Щоби ловити кожнеє слово,
Щоби почути солдата живого.
Може , в останнє...Відомо лиш Богу...
21.01.15.

Надвечір’я тихе
У село прийшло.
Радісні всі лиця
Я побачив знов.

В церкві у неділю
Сестри і брати
Славлять Божу силу,
Тут звучать псалми.

В простоті та згоді
Спів і молитви,
Чують Боже Слово
Дітки і батьки.

Сонечко сідає
Аж за небокрай.
Господи, благаю:
Нас не залишай.

В трудовому тижні,
Боже, поможи.
Неньку-Україну
Ти благослови.

Надвечір’я тихо
У село прийшло.
Хай минає лихо,
Відступає зло.
27.01.2013

Цей добрий благодатний час був і вірю- ще буде.Нехай Бог дає Україні мир !!!Молімося за це.

1

Не личить левиці ловити форелей.
Із прихистку вийшла.
Міазми… тунелі…
Стрибки триметрові... Ущелини, кручі...
Кігтиська міцнющі, а снива тягучі.

Руде левенятко примружить очиська.
Сердитий татусь повернув з бойовиська.
Не варто кусати за гриву чи бока!
Граційна левиця, криваві патьоки...

Лежать кісточки від газелі та зебри.
Назавтра всім прайдом - на зоряне дербі.
Готуйся хапати поживу гарячу.
Лиши вікувати замурзану клячу.

2

Втекли антилопи. В бік сонця - гієни...
Тягни носорога з імлавої сцени.
У лігві просторо.
Облизуйся, кішко...
Пригадуй суперниць ошкіри-усмішки.

Залатуй циганською голкою рану.
Тобі прокидатися, золотце, рано.
Канапку зжуєш, та й відсунеш заслони.
Дими...
Алгоритми війни-оборони.


2015

Встаю й лягаю
Їм і п’ю
В гаю гуляю
Й коли сплю

Постійно поруч
Він зі мною
Мені з ним майже як з тобою

Книжки читаю
Сперечаюсь
По тонкому льоду ковзаю
Здоров’я психіки...
А ти?!
Лінуєшся писать листи!

З тих самих жартів посміхаюсь
В ті самі розпачі кидаюсь
Резервна копія твоя?
Моя таємна складова?

І день при дні
І ніч у ніч
Він завжди поряд
Віч на віч

Та він – не ти!
А я – не я…
Відклич вже свого двійника?..

17.10.2015

стоїш у черзі за своїм…
серед імен окультних всьоме
думки, думки… немов паї
і жодних крапок після коми
… а сирий вірш додолу гне
і до очей спішить волога --
та в'яне образ кожним днем
що наче! роджений від Бога…
ось пропонують перекур
вода … видовище із ритмом
а у майбутнє -- знову тур
і так невимушено хитро…
17.10. 2015.

Ішла крізь ніч задивлена у небо,
Пекли лице розпечені зірки
І дивувала осінь не жовтневим
Напівтеплом розгублено-ривким.
…А десь в огні спокусливі едеми
На грані сліз, на відстані руки.

Кришився світ од леготу і грому,
Впереміш все – небесне і земне.
І три царі ішли з Єрусалиму,
До Світла йшли крізь пекло вогняне
Тоді не знавши, що Святого Сина
Іще не раз запроданець розпне…

...Ішла крізь ніч, молилася і меркла,
Втікала тінь судомно у світи..
Крізь тьмяний дим недогоріла церква,
Багряні ріки, нехристи, хрести…
Почерез біль, промокши і отерпши,
Ішла до волі з іменем святим.

Так варто зробити павзу на кожній із сотень станцій.
Затримати рух і подих. Старі відпустити цілі.
Побачити в собі чорне, коли так шукаєш біле.
Якщо хочеш стати першим – іди і постій останнім.
Якщо хочеш бути сміливим, дозволь собі просто вмерти.
Якщо хочеш бути здоровим, прийми свої біль і неміч.
Прийми свою темну ницість і сяючу небом велич.
Прийми свої різні ролі. Не будь таким в біса впертим…
Якщо хочеш стати багатим, дозволь собі бути вбогим.
Якщо хочеш бути красивим, прийми в собі кожну ваду.
Залежність від слів і суджень стоїть в тебе на заваді.
Дозволь собі бути різним. Дозволь в собі бути Богу.

(с) Тала Пруткова, 2015

Паралелі облич -
як відлуння у плесі свічад...
Чи знайомі з тобою ми,
дівчино, чимось засмучена?
Відчуваю про що
сині очі тужливо мовчать...
Нам обом, певно, долю примхливу
доне́схочу вручено..

Не тримай на душі,
моя подруго,каменя зла...
Так буває:
без суду!
без слідства!
без права!
без вибору!
Блекотою печалі дорога
твоя проросла.
Ти дбайливо бур"ян
(аби сонце побачити)
вибери.

Паралелі сердець у люстерку -
знайомі світи,
Що поєднані в ціле
думками,
надіями,
згадками.
Я така ще така наївна,
така ще сліпа, як і ти.
Вірю: прикрі кінці́
врешті стануть
новими початками.

колись про ці події зніматимуть кіно
(років так через сто)
базуючись на теоріях істориків
клаптиках документів
і чиїхось напівнабріханих мемуарах

у тому кіно фігуруватимуть
наші вулиці й міста
наші дні й години
можливо навіть – наші імена та прізвища
десь підчеплені авторами сценарію
в очищених від пилу текстах
та відновлених по крупинці гігабайтах

і вони гадатимуть
що саме так усе й діялося з нами
як вони показуватимуть у своєму кіно

де хтось стрілятиме холостими
і зриватиметься кіношна піротехніка
і литиметься бутафорська кров
і все вкладатиметься у звичні штампи й шаблони

а може, на той час
розкриють усі архіви про наші дні
і оприлюднять нарешті все
про що ми сьогодні
хіба що мріємо дізнатись

і хтось захищатиме дисертації
вважаючи що осягнув
усі приховані речі сторічної давнини

і хтось робитиме документальні стрічки
повсякчас проводячи паралелі із сучасністю

аби глядач бува не занудьгував
і не перемкнув канал

от тільки розкриті таємниці
за які ми сьогодні віддали б так багато
вже нікому тоді не будуть цікаві

10.2015

За амбразурою вікна
Ридає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.

Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.

Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,

Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,

Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...

Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,

Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.

Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.

Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.

І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,

Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.

Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?

Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?

Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,

Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.

Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.

А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,

Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:

Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,

Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.

© Леонід Вархоляк, 2015 р.

Тиха ніч, ніч свята,
Задрімали вже міста.
Свічка в яслах лиш горить,
Пара там свята не спить:
Сина Божого глядить! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Засіяла висота -
Янгол із небес злітає,
Добру звістку сповіщає,
Справи Божі прославляє! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Пастухи йдуть до Христа,
Небо благодать дарує,
Радість на Землі панує,
Бо Господь людей врятує.2

Тиха ніч, ніч свята,
Народилося Дитя.
Ближніх будемо любити,
Божі всі діла хвалити,
З вірою у серці жити! 2

Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих,
Божий Син
Благодать Отця нам дав,
Божий Син
Всіх від смерті врятував,
Божий Син
Як в часи отців прадавніх
Божий Син
Захистить людей звичайних,
Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих.
31.12.13

Просяк будинок сумом і дощем.
Од Всесвіту - ні жалості, ні милості.
Натхнення не заманиш калачем.
І муза спить -
калачиком скрутилася.

Бува, не застудилась? Може, грип?
Блукання - за тремтливими повіками...
На Слово теж підвищено тариф.
А слів - багато.
Та не всі є ліками.

2015

2014-й…
У серці моїм болить.
2014-й…
Чи зміниться це колись?

Гинули люди за волю,
Вмирали вони за Русь,
Хоч може й не всі пам'ятали,
Як волю нашу зовуть.

Насправді нічого нового:
Зайди і хапачі
Вбивали онуків Дажбогових
Протягом багатьох століть.

Земле моя ти Матінко!
Києве мій золотий!
Як зупинити карателів?
Чого лізуть усі сюди?

Звіру дивишся в очі –
Бачиш великий страх
Від світла Небесної Сотні
З Перуновим Тризубом в руках!

Звісно, ми переможемо,
Та прошу Рідних Богів
Лють нашу трохи стриножити,
Не пускати у душу злих псів…

17.10.2015

Так бились вітриська об шибу,
Так рвали завіси хлипкі,
Луската вполошена риба
Між грози впливала. Гіркий

В долонях приховано місяць –
Поділений хмарами лік.
Душі опівнічної пісня
Заслабла утретє на крик,

Що пнеться у гори і ріки,
На руки лягає дитям,
Між ребра росте чоловіком
І гасне відбутим життям.

А півні мовчать – не до співу:
Гримить горизонтом, гримить.
Розлук крижані переливи…
Омріяна тиші блакить

Розквітне фіалкою, зніжить
Сумління засмучених риб.
Відбуде розгрішення снігом
І сонцем в зіниці згорить.
16.10.15

То тільки зло задáрма...
Безкоштовно.
За добре -
справно спóвна заплатиш.
Твори його з любов’ю
безумовно -
горú !
Згориш...

І хтось заплаче...
Каяття спізніле
на мить стривожить душі тих,
що сплять...
Непрошене прощення
вслід несміло:
"...прощай!" -
Простять...

Сльозу закотить сонечко
за обрій,
щоб освятити день
прийдешній знов.
І знову десь горітиме
хтось добрий...
Бо є
любов.

2015р

Моє алейне жовтневе ліжко
мене тримає, щоб я спокійно,
хоча б недовго, хоча би трішки,
без слів і бордів агітаційних,
могла тихенько поіснувати,
(не те, щоб вмерти й не те, щоб жити)
твій теплий погляд мій/чортів фатум
гвалтує янголовим копитом,
поки ти спиш і твої долоні
стискають горло якомусь зайцю,
а твої ноги худі й холодні
у сотнях різних інтерпретацій
мені однаково недоступні,
щоправда, думати чи казати
про це - губити моє майбутнє,
життя і психіку твого тата.

Тобі не стати моєю просто,
не стати "до" і не стати "після",
але мій дивний серцевий простір,
встромившись в тебе токсичним вістрям,
мене засаджує в тебе гостро,
як вбивчий біль і нещадний
опіум.

Тобі не стати моєю просто,
тому ти станеш моєю
копією.

Свої морози і кладовища
тобі дарую на добру пам'ять,
коли доросліша й трохи вища
ти підеш з дому в свої тумани,
коли сховатися від мистецтва
не зможеш навіть в художній школі,
тоді ти й станеш моєю, себто,
ти більш не будеш сама
ніколи.

Ламай стереотипи, усе тепер дозволено.
Народжені літати лягають між тополями.
Охтирського Іванка обійме Вася Тьоркін...
Їх поминай у зливу, а ліпше щовівторка.

Розіслано поштівки, запрошено на бучу.
Без толку ці толоки, а пісенька плакуча.
Вже розчахнулись брами за синіми димами.
Вкладає панна Осінь Настусеньку-нестяму.
Худа, простоволоса - блукає по купинах.
Шрамує чорнопілля, тернинка у торбині...

А циніки сміються: "Оце усе - на краще!
Ми сполом рай будуємо. А зайві душі - в ящик...".

Ламай соняшничиння, утеплюй білу хату.
Ведуть вітри женити Спустошення кудлате.
Чіпляють мідні крила, прихвалюють: "Хороше...".
А люди легковірні дають свитки і гроші.

Постій між диваками, понюхай нікотину.
Життя іде по колу... травмує серцевину.



15.10.2015

ми ще крові нап’ємося
своєї крові
ми ще волі навчимося
своєї волі
як на брата
наверне брата
країна убога
як полине кров’ю вбрана
до самого Бога
отоді вже й обізветься
з кривавого поля
з кривавого серця
і воля і доля
отоді вже й побудуєм
народом
на славу
отую святую
велику державу
і не стане на заваді
кацап-українець
і не стане жид при владі
чи свій чи чужинець
не вповзе москаль пихатий
до свого порога
і не стане тать брехати
що влада від Бога

16 жовтня 2015 р.