Рости, рости, наш Максимку
Улітку й узимку,
Восени ж і навесні
Ти являйсь не лиш вві сні.
Рости, рости, наш Максимку,
В усі пори року,
Щоб про тебе всі казали:
«Хлопець він нівроку!..»
А в дні радості й біди.
Будь за сонце нам завжди.

Хьюстон (США), квітень 2015

Хто розуміє - той чує
Хто сліпий - той прозріє
Коли мовиться слово поминальне моє
Всі відкиньте образа
Всі забудьте омани
Світлом божим огорне откровення земне
Не цурайтеся зливи
Що з очей витікає
То молитви мотиви , то сердець перезвін
Душу спокій колише
Спогад рідних всих кличе
Ви прийдіть , завітайте , подивіться на все
Сонце світ опікає
Про народжених дбає
Все від матері , батька чадам рідним своїм
В щасті , злагоді , мирі
Ви своє проспівайте
А про тих хто покинув - звоном істина б'є...
2015р

Подаруй мені фарби - кольорові мазки
Намалюй подих теплий - падінням води
Сріблом гладі пройдись по спустошеним дням
Напиши оду вільним - дозрілим серцям

Покажи глибину , широту , висоту
Найсолодшу у світі медову нугу
Шанс останній даруй , не дозволь потопить
Породи зірку нову хай живе , хай горить

Як не хочеться ставити крапку в кінці
Розтягну полотно на своєму житті
Нанесу , погрунтую на контур , на штрих
Хай історія твору порадує всих

Покоління нове хай оцінить пейзаж
Мов живі водопади там іскри блищать
Романтична взаємність , лебедині слова
Тільки автор і знав - він писав , чи душа.
2012р.

А з коханою ночі-
Наче пошук одвічних причин...
А в коханої очі,
Наче зорі, блищать уночі...

Неприборкана сила-
Пізнання еротичності шлях.
У коханої тіло,
Наче шовку сувій у руках...

Я з тобою бажаю
Пити хтивість основи основ...
А коли засинаю-
Уві сні ти з"являєшся знов...

Сон чи мара єднання...
Не буди! Я не виспався ще!..
У морфеї кохання
Ми спимо під родючим дощем...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115042600940

В її літа , в її світа
Прийшли глибокі сподівання
Її любов , її весна
Тече у руслі до визнання

Вона сама , вона одна
Все тільки в мріях оживала
Вона для нього пелина
Проста , звичайна мелодрама

Так рік за роком і плили
Найпотаємніші картання
Вітри пісками замели
А час не визнавав благання

У незасвідчених словах
І погляд ніжний бірюзою
У не почутих загадках
Сезон дощів - іде й зимою...
2015р.

Яблук нектар на вологих губах
Мої поцілунки хвилюють тебе
Приношу тобі подарунки у дім
Щоб завжди всміхалося щастя у нім

Ти подих весінній , літа тепло
Плодами осінніми повне руно
Плакуча сопілка , веселий струмок
Променя зайчик , пахучий цвіток

Крил моїх сила , душі глибина
Серця гарячого чиста сльоза
Тобою пишаюсь , тобою живу
Своє найдорожче кохаю , люблю.
2014р.

Як задумав дід Микита
Із кота зробить бандита:
Пенсія ж – як кіт наплакав,
На смерк дивиться і хата.
А пристане кіт у шайку,
Підуть справи на поправку.
Зустріча дід по дорозі
Миколая-мафіозі.
«Згода,- каже волоцюга,-
Пособлю тобі, як другу».
І всерйоз, а не для глуму
Заломив гарненьку суму.
Спродав дід, що міг спродати,
Бо ж майбутнє того варте.
Місяць збіг, за ним - півроку,
До прибутків – ані кроку.
Дід із голоду вже пухне,
Про кота ж немає слуху.
Милосердий був сусіда -
Приніс діду пообідать
І розказує між іншим
Про почуті щойно вісті:
Що спіймали в якімсь банку
З Миколаєм цілу банду.
Із бандитами на диво -
Був котяра шолудивий!..
Як почув дід про кота,
То і їсти перестав.
Зблід умить, схопивсь за серце,
Невиразне щось там шепче.
Сусід з горя потерпа
І враз чує: «Клич попа!»

Підвечір’я тобі пахне морем бездонно синім,
пахне мохом із хвойних лісів і водою Сінано.
Місяць висне над ясеном скибою апельсина,
хтось недбало нахлюпав на нього з небесної ванни…

І немає нічого – лиш запахи гір, западин
і гуашшю смеркання обведені контури міста.
Войовнича і зла, ніч захоплює знову владу,
мовчазні явори – очевидці тьмяної конкісти.

Ця мозаїка тиші – симетрія кіл і ліній.
Зодіаку кортить розсекретити суть своїх знаків,
та немає нікого: ми – тіні вчорашніх тіней
під рівниною неба, де виросли зоряні маки.

22.04.2015

(Пересмíх, передзвíн, переле́т)…

Я тобою співатиму – можна?
Ти художник, музи́ка, поет.
Ти бува і проста, і вельможна.

(Передзвін, перелет)…

Ця ранкова чарівність дубів і тополь:
золоте і багряне – червоне, червоне!
Моє серце ніколи в тобі не схолоне!
Я тобою молитися буду – дозволь!

Ще шумлять у тобі і Дністер, і Дніпро.

(Пересміх, перелет, передзвін)…

Я тобі подарую і душу, й перо!
Бо з проклятих руїн солов’ю навздогін
ти летиш до нових перемін!

(Перелет, передзвін)…

2014

Беру сюжет зі смоґу мікрополісу
із кольором трамваю та запахом прополісу,
замочую у сонячну росу –
напевно, донесу.

Методику – у Музики і Грації,
а меланхолію – у вікон в еміграції.

(Себе я відчуваю престарим,
коли мільйони рим.)

Визбирую слова нові і непомічені,
ловлю натхнення у прекрасній дівчині –
вся магія вливається в шосе
і все.

2015

Я живу на краєчку тиші.
Сум і спокій приходять в гості.
Дощ морзянкою вірші пише.
Все здається у світі просто:
Із землі проростають трави,
Щоб під ноги мені упасти,
А із неба зірки, мов пави,
Шелестять мені сонно: «Здрастуй».

Я живу на краєчку тиші…
Не здмухни її, мов росинку,
Не згуби неспокійну душу,
Полюби в мені просто жінку.

У день одна , в ночі сама
Чекає так що мліє
Помітно на очах згаса
Хоча душа ще тліє

На людях радісна , жива
Та посмішка не щира
Від не роздільного вмира
Хоч вірить - що потрібна

Стоїть мов статуя - скала
Обвітрена , забута
У ранах вся скалічена
Мов божевіллям скута

Від холоду ознобом б'є
Тремтить , вже майже крига
З останніх сил в надії жде
Все марить - про вітрила

У вічність поспіхом душа
Митарствами розп'ята
На землю падала сльоза
Під іменем - подяка...
2013р.

Я у небес просила сил
Креста по силам мне
А дождь по стеклам моросил
Писал курсивами

Как разверзались небеса
По Слову Божьему
И замолкали голоса
Неосторожные

А я гостинцы припасла
Каких не видывал
А дождь писал себе писал
Да позавидовал

Теперь несут наперебой
Мне околесицу
Пока спускаемся с небес
По мокрой лестнице

Не перебесимся никак
Не перемучимся
А тучи посылают знак
Что это к лучшему

Криштальна чистота простору
Велична висота небес
Краса природи не повторна
Нас спонукає до чудес

Весна завжди приносить радість
П'янку колиску почуттів
Серцям блаженним добра звістка
Мотив повінчаних вітрів

Як літо променем ласкає
У ніжності тендітних рук
То голуб голуба вітає
Не знаючи розлуки мук

Барвиста осінь підсумує
Сплете гармоніям вінок
Одне для одного врятує
Постелить при потребі шовк

Зима зустріне , все остудить
Збере у коло всю рідню
Онук спитає , син обійме
Піднімем люба - за сім'ю.
2013р.

Посперечався і поспорив -
Все зарікався , і прохав
Усим знайомим він доводив -
Що більш дотепно він вбачав

Довів її до самолюбства -
Своїм настирним навчанням
Звів на нівець її прозріння -
До інших поглядів привчав

І бачиться їй візуально ,
І чується квартет - кларнет
І любиться їй віртуально -
Такий танцюється балет

Вже молодість їй не окраса ,
Мов мрамор - воскове лице
Її оточення блефує -
Усе дратується уже

Коли став хворий , неспроможний -
І попросив подать води
Вона не зрушивши із місця ,
Сказала - не зважай , терпи...

Між нами різниця:
обрізані лиця,
обірвані фрази,
завмерлі думки.

Застигла вже криця:
без німбу столиця;
я вірю в "сториці"-
і добрі, і злі!

( переглядаючи фото Пітера)

23.04.2014

Буйним цвітом квітне Україна
Всих чарує шарм її - калина
На полях рясніє у ромашках
Заплелися соняшники в маках

У її ланшафтах , і просторах
Верховинах , у високих горах
Склонами біжать річки струмками
Верби шелестять по під ставками

Солов'ї співаючи не плачуть
Їхня мова на людську удачу
Хлібом , сіллю в путь благословляють
Для народжених - вітри співають

Край багатий на добро , і працю
Де потрібно допоможуть , скажуть
Тут моя душа , життя скарбниця
Рідна сторона , батьків криниця

Всім бажаю миру , процвітання
Хай любов зустрінеться з коханням
Прапор майорить у синім небі
У цій славі - будьмо незалежні.
2015.

Зажатий , скований , замкнутий
У суперечках бунтівних
Попав під вплив за власне кредо
У роздумах - всім помічник

У театральній постанові
Відведена пророча роль
Умієш високо літати
Зумій упасти до долонь

Закони писані богами -
Не знати вам як не грішить
Коли вже любиш до безтями -
Себе не зможеш зупинить

Біжиш , спішиш , усе на осліп -
Забуті друзі , і рідня
Усе байдуже , одні ті ночі -
Дають наснагу для життя

Мені судилось пережити -
Піднятись , впасти , закусить
Омани опій залпом пити -
Без слів ридати , і прощать...

Безнінна участь розпізнати -
Земне тяжіння подолать
Не варто тим у світі жити -
Хто не спроможний покохать...
2012р.

Поцілунок - стривожений шепіт
Відсторонений погляд чужий
Безнадійність , і шлях цей суворий
Сива молодість - гомін людський

Хто ти є ? Де причин перехрестя ?...
Де вином замаскований біль ?...
Не стелися під жорнами злата
Не пускай волелюбності змій

Витривалість - твоя запорука
Сів терновий спонтанних надій
Прийде час , і заграє сопілка
Поведе нас у полум'я мрій...
2012р.

Який широкий спектр промов -
Гарячих , і відвертих
Яка нечувана любов -
У лозунгах упертих

Наскільки витончений смак -
Вальяжний тон подачі
Що хочеться сказати так -
Віддати руль посади

Вже двадцять років балаган
Ментальність економік
Міняють лідерів братки -
Висвистують в динамік

Загнали власний марафон -
В захмарну естафету
Керує штату кредитор -
На все зробив засаду

Чужим умом в чужий обшор -
Прокляття над народом
Ще не народжений , а вже -
Ти раб жидо - масонам

Та віра у серцях жива
Від прадіда законом
Хто вірний благості Христа -
Тих не зламать і коштом...
2014р.

Як твориться? Пишеться як?-
Змалюю в маленькій світлині.
Тому, хто не жив у країні-
Не варто й читати... Однак...

От кастинги, конкурси, як
Бабла відслюнявлена мрія.
Чи той... "Босоноге хлоп"я"
Нездаре, та спритне, пригріють.

Як схочуть колись почитати
Маститий поето-потік-
Нервовий розІв"ється тік
Й жага неодмінна блювати.

А сморід так випаром валить,
Що навіть не скрикнеш- "агов"!..
І півень зозуленьку хвалить,
За те, що та хвалить його.

Навіщо робить відкриття
У школі, де вбили науку?
В повії простягнуту руку
Вкладати свої почуття?

Навіщо писати вірші
Для тих, хто лиш дурість цінує?-
До того, хто совість плюндрує,
Не дійде. Пиши- не пиши.

Навіщо?.. Бо юне життя
Мов паросток, вітер колише.
Ще вІрші прекрасні напише,
І зробить свої відкриття

Майбутня доросла дитина
Зі смутком ясним, мов зоря,
До серця якої долине
Шевченків наспів "Кобзаря".


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115042500973

Якось тоскно надворі,
Хоч у двір зазирнула весна...
Ці картини суворі
Нам сюжетно малює війна...

І терниста стежина,
Пам"ять що у минуле веде,
Мов би слів плутанина
Радо-зрадо-забутих ідей,

Тих, що довго чекали,
Здобували, та що не збулись.
Тих, що знов відібрали,
Як не раз вже бувало колись.

І недолі дощами
Смутку краплі лягли на поля.
І в весняній печалі
Плаче проклята Богом земля.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115042411456

Проявляє сліди мокрий теплий пісок.
У зеніті розпечене сонце горить,
Вимальовує шлях на прозорому тлі
Понад морем, над чайками, нами всіма.

І розхитаний світ у долоні твоїй
Майоріє у барвах, у грі голосів,
Переливами ночі і дня, на устах
Сіль гірчить... Море в небі - струна висоти.

Хвилі

Вони б’ються і б’ються об ноги мої,
Наче в ноги титана, що в скелі стоїть
І виборює смерть свою летом століть,
І вимолює в хмар і у сонця її...

Перетреться на пил, увійде у траву,
Задзвенить, заструмує на вістрі душі...
Ударяються хвилі, і зблиски-вужі
Відбиваються світлом у синю яву...
2015р.

Всі відстані умовні і оманливі
І не завжди вимірюються числами.
Бувають поміж нами океани,
А ніби сидимо в сусідніх кріслах.

По різному трапляється на практиці.
І чим тоді вимірювати відстані,
Коли ми живемо в одному місті,
А ніби у віддалених галактиках?

Я народився в епіцентрі вибуху
Я — точка відліку усіх координат
І всі можливі паралельні лінії
Перетинаються в моїх руках.

Але хтось вигадав теорію відносності
І з огляду на змінену стратегію:
Я — результат якоїсь випадковості,
Я — тимчасове скупчення енергії.

УМІТИ ПРОЩАТИ

Я щасливий тому, що навчився прощати,
Не тримаю в душі ні злоби, ані зла.
Через те уночі можу добре я спати,
І у серці моїм завжди повно тепла.

Від думок в голові я ніяк не страждаю.
Якщо часом вони заважають мені,
Я усіх їх докупи тоді запрягаю
І верну, куди хочу, немов на коні.

Я прощаю усім і завжди всі образи,
Відплатити за них намагаюсь добром.
Тому щастя до мене приходить щоразу,
І на друзів в житті мені теж повезло.

Бог старається всім нам гріхи відпускати,
Бо в цім світі не можна безгрішному буть.
Я щасливий тому, що умію прощати,
Тільки деякі речі – не вмію забуть.

2014

Весняна повінь на дворі.
У серці - сніжно.
Щось надломилось у мені,
Яка там ніжність.

Зима, що плаче від образ,
Іще помститься.
Такий влаштує "парадайс"*,
Як розлютиться!

Я ж наче "вибухну" ось-ось
і теж не цвітом.
Якого змагу забаглось
Мені зі світом?

Відколи час - по інший бік
Не мій союзник.
Скрадався, тихо падав сніг,
Мов підлабузник...

2015

Ще вчора ганяли м'яча.
Сьогодні - бійці на кордоні.
І "градом" розкришений час
Їм сиплеться просто в долоні.

Іванко, Василько, Тарас...
Їх спокій ніщо не порушить.
То, небо, тобі - про запас
Їх чисті, дитячі ще душі.

То, небо, тобі... А земля
Ще довго стогнатиме кров'ю.
Вкраїно, надія твоя
На захист твій стала стіною.

Ти, ненько, про них не забудь,
Як рани глибокі загоїш.
...На звіт перед Богом ідуть
Герої, герої, герої...

2015

Повернись мені в профіль. В профіль риси лиця
заввиграшки увиразнюються, порівняно із овалом,
із його блудодійним вигином колісця:
забаганками зміни місць зі всіляко таким. Бувало,
воно проти ночі нагадувало мені,
мертвому від погоні, про тиш в пульманівськім вагоні,
про шалений локомотив, що на вогкому полотні
зупинявся знесилено у моїй долоні,
і неясить гукнула з лісу. Нині я зі стидом
розумію – де там сова; та в пітьмі подоба
солодко пасувала сові з дроздом:
птасі широких вилиць й птаху профілю, птаху дзьоба.
І хоч збоку бачив лишень, анічуть не жаль
було правого пів лиця, коли зліва глипав.
Та і голос той за ніч міг склювати печаль,
що своєю рукою кришила з порогу хліба.


---------------------------------------

Наскільки б життя наше було пісніше,
Якби не успадкували пісні, казки та вірші.
Чи не зазнав би світ Природи
Іще руйнівнішої, аніж зараз , шкоди?
Ба, навіть думати було б нам годі,
Що криється у слові «Врода».
Отак би й ниділи в печернім кладовищі,
Якби не підказав Господь пісні, казки та вірші.

Поздний вечер.
Весенний закат догорел.
Вновь на плечи
Упал холод черного неба.
И предтечей
На завтра отложенных дел,
Нервы НЕТ
Раздражал, как скрипучая мебель...
Только вдруг,
В унисон раздраженной душе,
Телефон залилсЯ
Призывающим стоном,
Как вопрос,
Что ответом вернулся уже...
Словно плакал
За стенкой забытый ребенок...
Словно ветер
В раскрытую дверь, голос твой
Проникает в меня,
Заполняя сознанье собою...
Ты постой!
Ты прекрасно мгновенье! Постой!..*
Будь со мной!
И наполни мне душу покоем!..
Ты и я-
Мы сейчас в виртуале сетей
Обозначим все то,
Что свершится в реале.
От огня
Разговора нам станет теплей,
И усталость уйдет,
И отступят печали...
Время спит...
В доме ночь. Разговор позади.
Прожит день без тебя,
Ночь тобой обернется.
Приходи.
Хоть во сне, но ко мне приходи.
Или- нет....
Приезжай поскорей, мое солнце!..

*"остановись, мгновенье, ты прекрасно!"- Фауст. Гете.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115042300046

Хто я, хто ти? Збіговисько клітин?
В зотління часу незворушний плин?
Чи спалах наднової
між темінню і мокротою глин?
Імперія, зодягнена у форми звабні?

Хто я, хто ти? Душа лицем навзнак —
до неба, в одкровення «так і так»?
Чи істини важкої
одухотво́рення, єство і знак?
Імперія, зодягнена у форми звабні?

Хто я, хто ти? Нектар ночей п’янких
у любощах, між радощів і лих.
Минуле нівечимо.
Й незримо видих даємо і вдих
імперії, зодягненій у форми звабні.

(22 квітня 2015)

Я не знаю, скільки відміряно просто йти;
я тим більше не знаю, скільки відміряно бігти,
(а зупинками – розшифровувати мегаліти,
у шифровках шукаючи дороговказ до води);

я не знаю нічого про будову крил:
серед пари личинок не можу вгадати, котра з них
вознесеться метеликом, і що за подразник
чи дефект, чи недосконалість звичних мірил
спонукає на сумнів, як лемінга – на стрибок;

я не знаю, скільки врешті лишиться кінцівок,
обезцінених вигуків та зізнань самоцінних,
неважливих чернеток та змілілих заток;

я не знаю, чи варто звертатись до тебе на ти,
я не знаю, як ти ставишся до панібратства,
кого саме вважаєш тимчасовим баластом,
а на кого уважно дивишся з висоти;

я не знаю, чи можна визначити процент
благодатної лексики від монолітної мови;

я не знаю, чому ти не допоміг Іову,
я не знаю, чи потім ти пожалкував про це;

я не знаю, як саме трактується буревій,
у якому гинуть голодні мідні терміти;

я не знаю навіть, чи хочеш ти переборщити,
розсипаючи камені по дорозі моїй.

19.04.15

Я тебе не любив. Тільки пестив доглянуте тіло.
І за руку тримав, якщо шлях видавався слизьким.
Я по лезу ходив, коли поруч ти спала, щаслива,
Розкидаючи сни в унісон автострадам міським.

Я ховав почуття у байдужі глибокі шухляди.
Не питав, як живеш. І не бачив бурштинових сліз.
Лиш приносив тобі тимчасову, як спалах, відраду.
Лиш тягар самоти за тобою завбачливо ніс.

Я тебе не любив. А летів стрімголов на свободу.
Повертався тоді, коли голос твій вперто мовчав.
І навпроти сідав. І здивовано пив твою вроду…
Я тебе не кохав?
22.04.2015

Купляйте шини з барикади:
Дешевше втричі наш товар.
Дірки - лиш слід від автомата,
Червоний колір личить Вам.

Купляйте диски з кінофільмом:
Там - екшин, драма, все разом.
Щоденник обгорілий у комплекті,
Це - бонус від компанії "No war".

Ось розмір Ваш:
Шолом з двома дірками,
Цей щит - до пари,
Акція нова.

Ми змили кров з цієї плитки,
Квадратний метр майже задарма.
Купіть Майдан, хай пам'ять буде з Вами.
Ціна свободи - це чуже життя!

15.12.2014

©Богдан Кухта

#Вірші_в_КУТочку
#СоціоПат

я яблуко блакитної води…
блукатиму вітрами і віками…
од вікон де скляними павуками
обмотаний мій погляд молодий…
і щебет розбивається об щебінь
і тінь не тоне в темряві очей
і вигнуте плече вогнем пече
лягає білий біль на білий гребінь
і море зморене не топить острови
зализує і пам'ять і прокльони…
і радість визирає із пасльону
небесним оком сивої сови…

Ти прийдеш і забереш мене сьогодні,
На цілий вечір ринемо з тобою в почуття
Ти ніжно цілуватимеш мої долоні,
А я їз задоволенням шептатиму твоє ім’я.

Ти нагадаєш мить тонкої насолоди,
А я в обіймах потону без вороття.
З тобою бачу світ без перешкоди
Ти – моя радість, ти – моє життя!


20.04.2015

Тримаюсь твого неба
Кінчиками вій,
Де бережеш мої зорі
У жменьці обійм.
Тримаюсь твого сонця
Променем весни,
Де розсипаєш квітами
Яскраві кольори у сни.
Тримаюсь твого світла
Мірилами тепла,
Що закутують ніжністю
Думки і слова.
Тримаюсь твого моря
Човником руки,
Де у гавані, при березі
Стишились вітри.
Тримаюсь твоїх обріїв
Над хмарами світів.
Там мою долоню солодко
Ти крилом своїм зігрів.

09.01.2015

Кіно у кольорі - аж надто...
Мов нерв оголений екран.
І кров, знесиленим стакатто,
стікає просто з Божих ран.


Людське - людському! Жорна муки!
Розп'яли звично, римлян не естет.
Не переймаєм жодної науки.
Вмирає лебідь. К л а с и к а. Балет.


Суддя, присяжні, блазні і лакеї.
Петро лякливий і знавець Павло.
Історія хрестів і мавзолеїв.
Історія - як зради ремесло.


У віроломстві гуснуть буревії.
І без угаву множиться юрба.
Смутний невдаха, він же і Месія.
Варавві волю! Страта для Христа.


Вінець терновий! Строго за писанням.
Всі добрі справи, знать, пекельний шлях
Люд православний славиться старанням
щоразу глибше забивати цвях.


Юлія Курташ - Карп 09.04.15р.

Паралельні світи... Невловимий кортеж
доленосних подій поміж нами.
Космос зримих висот і означеність меж
над відгадкою білої плями.


Світ розбитого скла. І розквітлий бутон.
Сни запеклі в поета і в… ката.
Задивившись в подобу зчорнілих ікон,
переконливо криємо матом.


Паралельні світи – меч і доторк смичка.
Сповідь поля й розпука каміння.
В паралельних світах саме стільки добра,
скільки безуму і голосіння...


А попереду тінь стоголосих надій
присягається Богові Богом...
І окрадених днів, розтривожений рій,
нас штовхає на хресну дорогу.


Непоборний крутіж, мегабайт пустоти.
Неозорий масштаб кладовища...
І питаєш себе перед дзеркалом ти –
нащо фенікс злетів з попелища.



Паралельні світи – літо,море,війна.
Мамин крик і стурбованість всує…
Галактична пульсація лона і … я
у безсмерті Того, хто все чує.


Гарцювання утіх. І сувій полотна.
Страх Далі і печаль Паганіні.
Ось на нотний листок впала крапля вина,
спокушаючи вічне і тлінне.


Паралельні світи. Хист тонких павутин
заплітатись у тишу прицілом.
Як здолавши тяжіння, на кілька хвилин,
зависаєш астральним тілом.


Многотрубний орган зазвучав до небес!
На землі так багато жалоби...
В паралельних світах Той, хто вчора воскрес,
вже готовий для другої спроби.

Немає Донбасу - є зона АТО,
розтрощена вщент озвірілими зайдами,
що криком горланять - мовляв, тут ніхто
"на мові" не вміє, історію вкрали ми

у "старшого брата"... Але не бреши.
Тебе не назву вже ніколи я братом.
Нам вогнище ненависті не креши,
бо згублять тебе твої ж танки і атом.

Вмирає донецька, луганська земля -
кар'єри, яри й терикони високі...
Людей же не бачу - принаймні, здаля.
Лише знавіснілі кати косоокі.


26.03.15

Для бажаючих почути мої поезії

канал на ютубі


https://www.youtube.com/channel/UCWiXY8C9LW9QP4NCMI-duiQ

Удар, удар, іще удар, і знов удар - і от
Борис Будкеєв (Краснодар) проводить аперкот.
Він притиснув мене в кутку, заледве я утік,
Ось - аперкот, і я хитнувсь, подумав, що гаплик.

І думав Будкеєв і в щелепу бив:
"Мені це найкращий в житті позитив!"

Суддя рахує до "семи", а я немов на дні,
Встаю, пірнаю зверху вниз, і бали йдуть мені.
Неправда, наче б на фінал я сили приберіг, -
Не варто ставити фінгал і бити навідліг.

Та думав Будкеєв і в корпус гатив:
"Мені це найкращий в житті позитив!"

В трибунах крик навперебій: - Ату, він боягуз!.. -
Будкеєв лізе в ближній бій, я до канатів трусь.
Та він проліз - він сибіряк, настирливі вони.
І я сказав йому: - Дивак! Втомився, відпочинь!

А він не почув, лиш мене возвістив,
Що це є найкращий в житті позитив.

А він все б'є - здоровий чорт! Ой, не було б біди.
Та бокс - не бійка, тільки спорт відважних і т. д.
Ось він ударив раз, два, три - і сам позбувся сил.
Підняв ту руку рефері, якою я не бив.

Бо скільки б ти, дурню, кого б не гатив,
Утямиш запізно, що це - негатив.


20.04.2015

Є чорні перли, білена печаль.
Збирати копійки на лайнер, віллу?
Окремішність. До кого не причаль,
У кожного каденція дотліла.

Звір береже ошкірених божків,
Люд мітить храми, спродує парцели.
А кроки у незвідане лункі.
Тасуються очільники і "целі"...

А що мені? Мовчання молочай
Чи крик боривітра над студнем жаби...
Дивися, душе, знову саранча
Гризе вогкі прадідівські єдваби.



2015

Навіть тоді, коли мене
Уже не буде, я прийду.
До тебе, знай.
І ти з прихованими
Краплями в очах
Мене чекай.
Я стану янголом,
Щоб опинитися з тобою знов.
І ти пізнаєш
Неземну мою любов.
Ти бачитимеш тільки
Зорі, не мене.
І не почуєш в тиші
Мої кроки.
Я увійду до тебе
Крізь вікно,
І ти відчуєш мій
Крилатий дотик...

2015

I
Книга

Напівзагубленість, напівтуман
старих причалів та химерність форм
предметів, піднятих з морських низин,
потерте димом і морозом скло,
рукописи, що скупчилися за
ним стосами, як стовбури дерев,
ховаючи причину і знання
за власної дешевої ціни;
а також я, що просто увійшов
і, взявши вкритий павутинням том,
уже не міг відкинути його,
переступити, як нічний кошмар;

уже не міг не чути в глибині
пустого дому прохолодний сміх.

II
Гонитва

Я загорнув рукопис під пальто –
подалі від алей та підвіконь,
подалі від проникливих очей,
що визирають із квадратів шиб,
спостерігаючи нервовий біг
істоти не такої, як вони,
істоти, яка викрала й несе
те, що не варто знати не таким,
тікаючи від сміху, що її
він переслідує, не даючи
відкрити хвору книгу на місцях,
яких вона не прийме все одно,

хоча обабіч божевільні стіни,
хоча лунають кроки за спиною.

III
Ключ

Не знаючи, що змусило мене
безпомилково слідувати цим
покрученим проспектам на шляху
до закриття дверей на всі замки,
я, тим не менше, мав дороговказ
до найтаємнішого зі світів,
до найзабутішої із епох,
до найжахливішого із видінь,
в якому є невідворотна сутінь,
яка, йдучи із лісових заплав
без розміру, без шуму і без форми,
ховає місто неземних шпилів.

Не встиг я усвідомити усе це,
коли кватирка тихо заскрипіла.

11.04.2015

Воно було старим, коли ще Вавилон був юним;
Ніхто не знає скільки часу воно лежало у землі,
Коли кінці-кінців наткнулись шуфлі пошукові
на блоки із граніту та вивели його на світ.
Була там кладена підлога та основи-стіни,
й розтрощені колони та скульптури, різьблені щоб показати
вигадливих істот із давнини
що світ безлюдний бачили.

І ось тоді побачили ми кам’яні сходини, у низ крокуючі
через завалені ворота з карбованого доломіту
У темну гавань мороку нічного
Де древні знаки та одвічні таємниці хмурі.
Ми путь розчистили - та вдалися до втечі дикої
Коли почули знизу якісь вашкезні кроки.

Кажуть, кожен день варто проживати інакше, з новою ціллю,
запасатись крупою віри, надії цукром, терпіння сіллю,
кажуть, треба збирати зерна любові, саджати правди насіння,
але хто ж прочитає авторський курс як розвивати ці вміння.
Кажуть нІкому лектором стати, можем просити лиш Бога,
Кажуть покладатись на нього, коли прийде страх і знемога,
Бог єдиний не кине грішному в спину каміння,
бо судився для кожного власний досвід прозріння.
Кажуть слухати і рахувати, як кують в верховіттях зозулі,
кажуть молитись, тоді не зачеплять ворога кулі,
Кажуть треба захищати серця від вогню і пожежі,
боронити міста, блокпости, кордони і межі.
Кажуть, щоб відчути свободу, треба частіше літати,
говорити зі світом, безстрашно долаючи мовні грати,
треба впевнено йти і свідомо ставати до бою
знати, що ангел твій завжди поруч з тобою.
Кажуть треба шукати шляхи до примирення й порозуміння,
кажуть легше тому, хто має сталеве терпіння,
Кажуть іноді варто мовчати й чекати благої вісті,
миру в кожному домі, спокою в кожному місті.

Когда б я уголь взял для высшей похвалы —
Для радости рисунка непреложной,—
Я б воздух расчертил на хитрые углы
И осторожно и тревожно.
Чтоб настоящее в чертах отозвалось,
В искусстве с дерзостью гранича,
Я б рассказал о том, кто сдвинул мира ось,
Ста сорока народов чтя обычай.
Я б поднял брови малый уголок
И поднял вновь и разрешил иначе:
Знать, Прометей раздул свой уголек,—
Гляди, Эсхил, как я, рисуя, плачу!

Я б несколько гремучих линий взял,
Все моложавое его тысячелетье,
И мужество улыбкою связал
И развязал в ненапряженном свете,
И в дружбе мудрых глаз найду для близнеца,
Какого не скажу, то выраженье, близясь
К которому, к нему,— вдруг узнаешь отца
И задыхаешься, почуяв мира близость.
И я хочу благодарить холмы,
Что эту кость и эту кисть развили:
Он родился в горах и горечь знал тюрьмы.
Хочу назвать его — не Сталин,— Джугашвили!

Художник, береги и охраняй бойца:
В рост окружи его сырым и синим бором
Вниманья влажного. Не огорчить отца
Недобрым образом иль мыслей недобором,
Художник, помоги тому, кто весь с тобой,
Кто мыслит, чувствует и строит.
Не я и не другой — ему народ родной —
Народ-Гомер хвалу утроит.
Художник, береги и охраняй бойца:
Лес человечества за ним поет, густея,
Само грядущее — дружина мудреца
И слушает его все чаще, все смелее.

Он свесился с трибуны, как с горы,
В бугры голов. Должник сильнее иска,
Могучие глаза решительно добры,
Густая бровь кому-то светит близко,
И я хотел бы стрелкой указать
На твердость рта — отца речей упрямых,
Лепное, сложное, крутое веко — знать,
Работает из миллиона рамок.
Весь — откровенность, весь — признанья медь,
И зоркий слух, не терпящий сурдинки,
На всех готовых жить и умереть
Бегут, играя, хмурые морщинки.

Сжимая уголек, в котором все сошлось,
Рукою жадною одно лишь сходство клича,
Рукою хищною — ловить лишь сходства ось —
Я уголь искрошу, ища его обличья.
Я у него учусь, не для себя учась.
Я у него учусь — к себе не знать пощады,
Несчастья скроют ли большого плана часть,
Я разыщу его в случайностях их чада...
Пусть недостоин я еще иметь друзей,
Пусть не насыщен я и желчью и слезами,
Он все мне чудится в шинели, в картузе,
На чудной площади с счастливыми глазами.

Глазами Сталина раздвинута гора
И вдаль прищурилась равнина.
Как море без морщин, как завтра из вчера —
До солнца борозды от плуга-исполина.
Он улыбается улыбкою жнеца
Рукопожатий в разговоре,
Который начался и длится без конца
На шестиклятвенном просторе.
И каждое гумно и каждая копна
Сильна, убориста, умна — добро живое —
Чудо народное! Да будет жизнь крупна.
Ворочается счастье стержневое.

И шестикратно я в сознаньи берегу,
Свидетель медленный труда, борьбы и жатвы,
Его огромный путь — через тайгу
И ленинский октябрь — до выполненной клятвы.
Уходят вдаль людских голов бугры:
Я уменьшаюсь там, меня уж не заметят,
Но в книгах ласковых и в играх детворы
Воскресну я сказать, что солнце светит.
Правдивей правды нет, чем искренность бойца:
Для чести и любви, для доблести и стали
Есть имя славное для сжатых губ чтеца —
Его мы слышали и мы его застали.

Январь — март 1937

Як не дає тікати нам
наявність віз;
як імпульсом новим рядкам –
твій творчий криз;
як проявом нестачі сил
є бурелом –

так факт обірваності крил
стає крилом.

20.03.15