Чомусь не спиться уночі поету,
До болю серце рветься і кричить.
Немов потрапив на другу планету –
Де люд бідує – влада ніби спить.

Вона не замічає цін зростання,
На ліки й на абияку їду.
Народу це бездарне керування
Вже вилилось у рокову біду.

Неоголошена війна забрала
Людей знедолених не сотні – тисячі.
На Сході кожна мати постраждала,
А в хатах кинутих кричать сичі.

Ослабли крила й сила у поета,
Болять народу болі та жалі.
А його воля і незламна й вперта –
Боротися за Правду на Землі.

Терпець колись урветься у народу,
Для мужновладців прийде помсти час,
Воскресне Правда з Заходу й до Сходу.
Господь-творець охороняє нас.
09.01.2015

Коли б я думкою була,
Щоби до зір могла літати –
І людям правду передати,
І побороти силу зла –
Аби я думкою була.

Коли б я пташкою була –
То облетіла би пів світу,
Туди-де гинуть наші діти,
Несла б по крихітці добра –
Коли б я пташкою була.

Аби я піснею була –
То рідна колискова мами
Теплилася б поміж братами,
Любові сповнена й добра –
Аби я піснею була.

Згасила би пожар війни –
Коли б магічну силу мала,
Й до рідного свого причалу
Живі верталися сини
Із пекла братньої війни.
13.01.2015

Плачеш ти кривавими сльозами,
Україно зоряна моя.
Колосилась ти колись хлібами
І вслухалась в трелі солов’я.

Як жила у братньому союзі –
То раділи мати і дитя,
Бо були всі наче добрі друзі
І творили світле майбуття.

Був дешевий газ, тепло і світло,
І робота до душі була,
Та еліті нашій жить набридло –
Коли вдосталь світла і тепла.

Захотілось володарювати
Та стояти твердо ‘‘у керма’’,
Щоб безправним людом керувати
І добились влади недарма.

Та й створили ‘‘вільну’’ і єдину…
Для наживи власного добра
Незалежну бідну Україну
Розгребли… Обчистили до тла.

Ще й панами називатись стали,
Міліарди нажили з біди.
В селах всі колгоспи розігнали –
І нема роботи молодим.

Зростає поле бур’янами,
Ферми розвалили й розтягли,
Де поля пишалися снігами –
Процвітають сиві полини.

А еліта наша не страждає…
Безробіття й біди – ніпочім.
На війні мільярди наживає…
Люд нещасний залиша свій дім.

Та немає їх нігде спасіння,
Бо щоденно гинуть їх сини.
Наступило у людей прозріння,
Бо усе страждають від війни.

Витри сльози, Україно-мати,
Ще розквітнеш в росяних садах.
Недарма загинули солдати
Їх колись прославиш у піснях

Непотрібна всім війна скінчиться,
Україна рідна оживе.
І пшениця знов заколоситься,
І життя засвітиться нове.
11.01.2015

У тіло
Залізо входить,
Як в масло,
І трощить кістки…
В дерева, у вікна –
В Попасному
Всі розбиті шибки.

Руками кров не спинити,
В Дебальцевому
Навічно - в піски,
Траву оросили солдати
Й усипали пальцями
Комусь дорогої руки.

Хто вижив у Іловайському,
Той спатиме
Згорілим торсом уверх,
Й пектиме довіку живому
Загиблого друга смерть.

Донецьк, Трьохізбенка,
Щастя –
Ці назви, як ката клеймо,
Болить України тіло,
Та поки болить – живемо!
05.12.2014

До кави додам кориці.
Мені так смакує просто.
Моєму натхненню й амбіціям
Сприяє. І творчому росту.
Звичайна кава – аркуш.
З корицею – вже рукопис.
Це мій поетичний фільварок –
Віршів полукіпки й копи.
Парує кава ізбоку.
Кориця пахне віршем.
Моя господарка нівроку.
Їй-Богу, аби не гірше.

14 січня 2015

Что между заповедей Божьих —
в твоих оставлено стихах.
Я — не читатель, не прохожий.
Твое, что не успела, — "Ах!"
Твой слог и знаки препинания,
движений судорожных боль.
Тропа твоих благих скитаний.
И на висках — кристаллом — соль.
После тебя стихи — цветами!
Ушла и возродилась здесь.
Раба Марина Государыня Цветаева!
Моей слезы невыносимый вес.

1990-е

В безымянном пространстве отчалив,
снег идет мимо окон и глаз.
Все белее от нашей печали.
Все печальней, чем дальше от нас.
Как явленье спасения тишью,
детским сном, мудрою немотой.
Снег на каждом сознании пишет
афоризм обещаний простой.
Будто с этого чудо-мгновенья,
отбелив горечь детской мечтой,
обойдя стены всех столкновений,
между ними найдешь ходик свой.
И уже никогда, будь спокоен,
эта ясность души не пройдет.
Ты к ней снегом безмолвным прикован
до тех пор, пока снегом метет.
1990-е

Примітила в товпі лице.
Таке брутальне, просто до знемоги.
Кажу йому, брутальному, про це.
А він мене – за щічку і… за ноги.

Аби мовчала - обіцяв ковчег,
Осла, ягнят, слониху з слоненятком…
Мені від того всього стало зле,
Аж мусили під носа дати ватку

З нашатирем…
Та не про це йде мова…
Коротше, посадила… Менше з тим…
Виходить в море бригантина «Еспаньола».


14.01.2015

Умовляли, мучили, вбивали
Нас за те, що гордими були
І рабами скорбними не стали
Під ярмом імперської поли.
І ніколи ними нам не бути
На своїм чи іншому віку,
Бо прийшли до волі, як до суті
Слова незбагненного в рядку.
Залишилось вічно боронити
Те, чому немає запорук, –
Щоб могли нащадки в щасті жити
І не мали з волею розлук.
12.01.15

Мова з небом і землею , погляд серця із душею
Від народження до смерті , з невідомості до честі

Терни , перепони , брід - плани переваг у хід
Практика , майстерність рук - жертва , самосуд і плід

Вибір в правилах на два - чи кар'єра , чи сім'я
Рівновага пополам , тут і там - проблем вага

Заповідей повний сонм - запитання і закон
Відповідь , за все платить - щоб не підписать вердикт

Так один за одним родом - поспішаємо за сходом
А на заході питаєм - чи салют , чи зорепадом ?...

Посередність у віддачі , загартованість у втраті
Повсякденна боротьба - сенс принад всього життя.
2009р

Живою водою - потоком
Під сутінки , клич журавля
Збираюсь зустрітись з тобою
Полям ворожила - весна

Сліпуча , у квітах пахучих
Надію у серце несе
Дарує очищену віру
Щоб ти - пам'ятала мене

Ми станемо поряд у парі
Отримаєм - сонця тепло
Бажання нам душі єднало
Гарячих признань - джерело

Моя тобі дяка безмежна
Відвертий , граційний віват
Несу тобі полум'я вислів
Блаженну спокусу - кохать.
2013р

Без користі , без зиску , розрахунку
Поклав свою дорогу до чудес
Зустрів людину , вірну половинку
Понісся з нею - вітром до небес

На швидкості нас іноді ламало
У різні боки - кидало у вир
Магнітне поле наше нас єднало
У щасті дарувало - світлий мир

Ми час не помічали , рухів кроків
Не знали міри випитого дна
Очей сторонніх , заздрощів цурались
І вірили - в початок без кінця

Одні думки - весни крилаті роки
Безкомпромісна , віддана любов
Де віра у надії плодить
Там змістом все - про вірні почуття.
2010р

Моє сонце , моя радість , моя половина
Незабутні миті щастя - безцінна перлина
Закохались дні і ночі - інтимна розмова
Плачуть небом , світять зорям - це наша неволя

Ми у двох граніту мрамор , палітра у фарбі
Солов'їні залицяння - незраджена пам'ять
Заспокійливе снодійне - для наших амбіцій
Сила шторму для охочих - танцюючих грацій

Ти єдина , особлива , заслужена болем
Вірний страж моїй світлині - від лютого горя
Я в собі знайду найкращих - бійців оберегу
Щоб тобі допомогали - виростить смереку

Привітай мої турботи - посіяні квіти
Збережи для них простори - лелечі тримбіти
Разом будем на одинці - улюбленці долі
У реальності уяви , у пісні діброви.
2008р

Повільним став і обважнілим,
Немов замулений струмок, –
Уже нема тепла від тіла,
Щоб зігрівати ним жінок.
Здаюся немічним і хворим
Тим, хто мене учора знав
Таким, що зрушить може гори
Задля розваг або забав.
Куди поділася та сила,
Що заспокоїть не могла
Мене тоді, коли я крила
Мав, а не пір’я від крила?
Немов іржа проймає тіло,
І неприємно від думок,
Що став старим і обмілілим,
Немов замулений струмок.
08.01.15

Ваша черга мене пригощати
Наливайте питво у бокал
Ваша черга мене вгамувати
Можу гнуть , та я паузу взяв

Запросіть ,пропонуйте , вітайте
Я не гордий - відпустку візьму
Всим своїм лицемірством сіяйте
З задоволенням - кайф цей вдихну

Всі під вас підберу роверанси
Підбадьорю - акторський талант
Ніч освітять досвідчені чари
Наче премії - Оскару гвалт

Над застіллям свистять феєрверки
Брільянтіни - дешевих прикрас
Від задухи вологі шпалери
Зупинився - збентежений час

Злидень фарс вже вилазить на гору
Набивається - казус примар
Спазм спиняє нестерпну ікоту
Гумор в розкоші - рулить базар.
2008р

Добігає кінця наша зустріч
У побачення - вальс побажань
Буду кликать терпіння на поміч
Вистачалоб обом нам благань

Ти як завжди зітхнеш , засумуєш
Я як завжди - без слів поясню
Не віднімеш від нас , не розвієш
Наші посмішки в листі бузку

Сліпить перше кохання яскраве
Ніжить перша любов - пелюстком
Надзвичайне , палке , неповторне
Заплелося у серце вінком

Не збулось , не судилось , не сталось
Нам ніколи цього не збагнуть
Все саме по собі нагадалось
Просто перше - не можна забуть.
2005р

Сніжить по стрісі вихором зима,
Стежками стелить срібною зорею,
Самотньо завиває синь німа
І замітає білу галерею.

Відлуння у свічадах застига,
Снує у тиші замкнена застуда
Душі, яку покинула снага
І не рятує навіть велелюддя.

Погнулося і негнучке гілля,
Так хочеться втікати відтіля,
Та марно протікає мертвий час.

Ні крику, ані трепету не жди,
Вже нитка загубилася мети,
Погас вогонь, нарешті вже погас.

ФБ - че то о Смерти все, о Смерти… неизбежность очевидна. Ну и что, от страха бежать навстречу? Вот и решил подбодрить самого себя...
/Надо…/
надо читать книги...
с облака пить рассвет...
выше взлетать МИГа
даже на склоне лет
надо родить сына
если еще, то дочь…
это, друзья, доктрина
звоните, готов помочь!
надо казаться старше...
чуточку быть умней...
если Она ваш маршал
будьте солдатом ей…
Жизнь - это лишь рассрочка...
Смерть - это Эпизод !
Ставьте смелее точку
после своих господ…
13. 01. 2015

І ти лиш мій, і я – між петель, кавуниць…
І так нам затишно, так сину тихо-тихо.
Колись примітила в товпі брутальних лиць.
Наобіцяв ковчег, осла, ягнят, слониху…

І все б нічого.
Море – за новим вікном.
Дитя гризе кільце, тре щічки – знову болі…
«Він евкаліпт посадить…» – лементує гном.
А той, колишній, жде штормів на «Еспаньйолі».

Зашию осленятко – ватяна діра.
Все знаю про жагу – від шкірки до ядра.




2015

Я візьму своє чуле серце
вколишу, як малу дитину,
зачинивши в свідомість дверці
на колодку… Замкну причинне...
Зараз вкупі яка їм користь?
Хай побудуть собі окремо.
Як усне ся сердечна хворість,
мо’ відійдуть кудись проблеми?..
Може вистигне жар пекучий,
може страх вже не йме колоти.
Люлі-люлі, засни… Рипучо
колихає душа гризоти…
Люлі-лю… Підкрадеться втома,
огортатиме розімліло...
Спи-засни… Відпуска судома,
м`якшить сон запалене тіло.
Тане віск, догорає свічка,
лічить ніч цокіткі хвилини,
вже й світанку вузенька стрічка
зазирає через гардини.
Люлі -люлі… Затихло наче...
Промінь сонця краде тривогу,
болі сплять і уже не плачуть,
лиш з-під вій мерехка волога...
2015

Сумна - Гора Весела
(все тяжче впізнавати):
біда - що не оселя.
Сльозу втирає мати.

Ридає кров'ю Діва.
Солоний смак причастя.
І гнівається Гнівань.
І Щастю - не до шастя...

01.2015

Немає слів
для туги
невимовної.
У гіркоті
невиплаканих
сліз
навиліт душу
вкотре
біль
прохромлює…
Скипає світ
і скрапує,
як віск…
За смертю –
смерть…
Йдуть мужні,
юні,
віддані –
крізь вічність Крут,
Майданів
і Голгоф…
Вони ідуть –
і
дивляться
просвітлено
із висоти,
де тільки небо
й Бог.
…Вони ідуть –
незломлені,
нескорені,
російських
«Градів»
спалені вогнем…
І з кожним з них
шляхом небесно-зоряним,
мов сивий ангел,
Україна
йде.


12.01.15

до самісінького обрію…
до найверхньої до гілочки
чи сонетом, може й одою -
все одно, щоб тільки вічливо…
щоби з першої сторіночки
олівцем… а краще променем
щоби там, де Божі Ніженьки
і про тебе Його спомини…
12.01. 2015.

Як часто хочеться зненацька
Заглянути у сад моїх дитячих мрій.
Яка ж була я чудернацька
І скільки вміщувала сонячних надій.  

Дерева фантастичні з цього саду
Приваблювали ельфів чарівних,
Котрі співали зорям серенаду
Й кружляли серед пахощів нічних.  

І поринав мій сад в благоуханнім щасті,
Замріяних жасминових кущів.
Й тулилися магнолії зірчасті,
Віднаджуючи  пристрасних хрущів.  

І в місячному сяйві теж дзижчали...
Нестримані й лякливі цвіркуни.
Вони мою уяву колисали,
Підспівуючи ельфам...Пустуни..  

Молочно-карамельний жасминовий етюд -
Це аромат моїх дитячих мрій...
Краплини щастя з пам'яті пливуть
І затікають в часовий сувій.  

Я крадькома, доріжками ступала,
Щоб підгледіти цей казковий світ,
Та виросла...і ельфи десь пропали,
А в тім саду лишився пустоцвіт...

Коби-Йоськи – видатні артисти
мирну лепту у війну несуть.
Де бандити і сепаратисти,
там і «супермени» тут-як-тут.

Патріоти п’ятої колони
Ліліпуті устеляють шлях.
І уже нап’ялює погони
ліквідатор і дегенерат.

Ліберали, психи, демагоги –
вся «еліта», наче на підбір.
З неуків – хороші педагоги.
Раша всюдисуща до сих пір.

І приймає клоуна Європа.
Є ще вояжери де-не-де.
Де плює на тактику Жирьопа,
Вова Пу стратегію веде.

Пики шаржу і карикатури
тероризмом завоняли світ.
Бережіться, жертви авантюри,
це у Раші заборонний плід.

Забуває, де свої, де «наші»
плем’я, довбануте на кіні.
І на Прєсні – мультики одні.

Охуын* Моголії і Раші,
і маґоґи**, наче на параші,
на блідому*** опають коні.

                              01.2015

О цій порі передсвятковій,
коли прочинена душа,
у кожнім вимовленім слові
звучить пророцтво.
У вірша
мого є символи молитви, —
я прошу для усіх добра.
Нехай підуть в минуле битви.
Хай злагоди встає доба.
Щоб ці слова змінили участь,
зламали перепону бід.
Хоч гірко нас помилки учать,
усім учитись краще слід.


2000

Не визнавай в собі проблеми -
якщо не свідчив знахарям
Не віддавай свої світлини -
на осуд зверхнім - віщунам

Вони завжди знайдуть відтінок -
На білім - сірість панорам
Повірить змусять що ти свідок -
що ти прибічник їхніх гамм

Насолять , змісять , підстрахують -
на порчу - порчу наведуть
Образи знайдуть , заплямують -
до краю крайнощів зведуть


Не йди в їх плетені обшори -
себе від цього збережи
Де нам судилися побори -
без інших відома - сплати.
2007р

Потоком талої води
Відвертість - чуйність відпускала
У зерна зібрані плоди
Безповоротно - роздавала

На скільки вишуканий смак
Граційно витончені - грані
Зібрав набуте в нотний такт
Всі оминаючи - омани

І день , і ніч , взяли в обхід
У шані шану віддавали
За те - що так любов беріг
Всі почуття відсвяткували

За все що доля подала
За випробовувань - стигмати
За плідну працю відкриття
За іншого - відповідати

Потоком талої води
Я зможу завжди - пригадати
Де в пам'яті зберіг стрічки
Які нам - заплітала мати.
2013р

Любов кохання надихала
Ранковим , сонячним теплом
У світлих променях палала
Писала - золотим пером

Один для одного - ми небо
Взаємна воля сповідать
Суцільне , доленосне ехо
Серцям і душам існувать

Я у вогні - а ти водою
Я у сльозах - а ти втішать
У злагоді , завжди в дорозі
Шукаєм змогу поєднать

Один до одного вітались
Він і вона - взірець взірця
Любов , взаємність , і кохання
Зустріли долю - ранком дня.
2010р

За своїм постійним спіхом
У заручниках проблем
Все звертаєм , забуваєм
Хто ми є ? І що нас жде ?

Потураєм найдорожче
Топчем власні почуття
Зазвичай одне дивує
Наше полум'я - вода

Той направо , той наліво
Хто вперед , а хто назад
Розділяються і рвуться
Тільки серцю - біль утрат

Розійшлися в дві дороги
Розійшлися в два шляхи
Заметілі засипають
Слід один - у дві стопи

А на старість гірко стане
Защемить , і заболить
Все ціну у світі має
От взаємність - не купить...
2013р

Прохолодою віє діброва
Листопад у жовтневій фаті
Рання осінь - мальована врода
Кольорами на фоні землі

Емоційна , яскрава палітра
Монологи полів золотих
Пісня матері , батька усмішка
Незабутих ще днів дорогих

Все частіше мене надихає
Світ дитинства , домівки , рідні
Спогад часу минуле збирає
По дорогам - де бігали ми

Я на зустрічах цих молодію
І так радісно плаче душа
Сльози ці - я безмежно ціную
Бо у них - повноцінність життя.
2012р

немає

Ви мовчите? Мовчіть, мовчіть...

Вже чути серце б’є на сполох.
Вже видно ця остання ніч

Біжить своє останнє коло...

А ви ще тут, сльоза при вас…

В горошок кофточка зім’ята

І монографії анфас

Такий, що хочеться співати!

12.01. 2015.

Візьми собі у дім дитину.
Оту, що стала сиротою.
Нехай біліє скатертина,
А їжа буде надпростою.

Та знайда виросте і піде.
Лишить сподіванки і тугу.
У юних - танці, кайф, лібідо.
Візьми дитину - першу, другу...

Нехай забуде шок і голод,
Плямистих мачо, волонтерів.
Дивись, піднявши забороло,
Як сонце сяє на папері...

Війна - сифілітична курва.
Не май із нею справ гарячих.
У мезозой крокують гурми...
Зігрій дитя - між касок плаче.


2015

Посивіли сумно постарілі трави
І покірно вкрились листя тягарем
Там, де нещодавно швидкоплинний травень
Пелюстками сипав рясно із дерев.
Наче ще учора теплі барви літа
В очі заглядали із усіх кутків,
А не мерехтіла злотосрібним цвітом
Паморозь на вітах голих яворів.
Промайнуло швидко те, що бачив зором
І, мов біль під серцем, в пам’яті зберіг, –
Через півгодини й “нині” стане “вчора”
В суміші бентежних спогадів моїх...
04.01.15

О, громы водопада!
Потоки в бездну вод!
Опять загрохотало-
Бушует и ревет!!!

А выше- величавый
Полет орлиных крыл-
Следит, чтоб жертв кровавых
Поток воды не смыл...

Весь мир потоком смыло-
Масштабы- еще те!..
Величие и сила
В природы красоте!

В сортире у вокзала-
Не подцепи заразу!
И... маленький комарик
Парит над унитазом...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011201017

А січень снігу-пудри намете
На пампухи, зчерствілі чорноземи.
Заколядує гучно ”В Вифлеємі”
Поволі розіп’є вино густе.
У рік новий прочинить тихо двері
Не так як завше… Скромно, без ілюзій.
Збере родини, забіжить до друзів,
Куті скуштує на Святу Вечерю.
Додасть наснаги – хай на день чи тиждень…
Чи на усе життя (приймем охоче….)
У пудрових завіях мить солодша.
У білій органзі світ миловидний.

2014

Крепчает ветер, волком подвывая,
Волну сгоняя на прибрежный лёд.
А одиночество кричит не умолкая:
Теперь у вас всё задом наперёд...

Когда мы научились быть чужими?
Не уж то разучились мы любить?
Любимая! мы просто позабыли
О тех словах, что надо говорить.

Мы даже ночь раздором продлевали.
И было видно, как сквозь чуткий сон,
Наш плакал сын ещё не сознавая,
Что вскоре будет в безотцовстве он...

Ты сквозь меня глядишь, как неживая,
Как в темноту, где вовсе нет огня.
А я тебя уже не узнавая,-
Винить пытаюсь только не себя.

Всё это стало лишь моим недугом,
Давно созревшим втайне от меня.
Тот третий лишний оказался другом
Тебе... Черту под мною подведя.

Но прежде, чем расстаться вспомни осень,
И золотистый, тёплый листопад;
Как дым твои распущенные косы,
Слова любви и шёпот...невпопад...

Ты мне прости, стоящему у края.
До слёз печален тот последний край.
Я пред тобой колени преклоняя,-
Кричу тебе: " Меня не покидай!"
-----------------
...Крепчает ветер и пространство стынет.
А одиночество глядит глазами сына...

Він ступав по життю
Легковажно, розкуто й самотньо.
Він був просто нічий,
Бо йому не потрібен ніхто!
Їв Різдвяну кутю,
Буде й паска – пахка, Великодня…
Стигне ковдра вночі,
Й на цвяху - одиноке пальто…

Він нікому не винен
(Так, принаймні, було до сьогодні).
Обіцяночок мантри
Ні до кого ще не приміряв…
Мав любов до загину -
У душі, аж на самому споді:
Зрозумів це не завтра,
А по тому, як воїном став.

Він пішов на війну –
Боронити занедбану матір.
Не питай, що дала тобі -
Краще в себе про це запитай!..
Він у пекло пірнув,
У сусідом роздуте багаття,
Закривав очі братові,
І шептав: «Помстимося. Прощай…»

Бачив сотні смертей,
Рахував кольорові світлини:
В того - двійко хлоп’яток,
А в цього - аж троє дівчат!..
І сказав він на те:
«Коли, Господи, я не загину –
П’ять разів стану татом,
Найкращим татуньом із тат!»…

Він живим залишився -
Обітницю дав перед Богом…
Він знайшов свою долю,
Бо скільки ж незайманих вдів!..
Як синок народився -
Лелека не йде від порога:
На, козаченьку, доню,
За нею – ще трьох близнюків!

Він любив свою матір –
Знекровлену, босу і хвору,
Бачив рани… Натомість
Невістку привів залюбки!
Крізь потухле багаття
Добрався до власного двору…
Ну, а прав на самотність
Вже немає, старі парубки!

3.01.2015.





 

з рудого саду через білий сад
йдемо не озираючись назад
попереду зоря у яслах Син
край світу засинає сам один

а ми ще у дорозі як волхви
сліпі від вітру слабші від трави
дорога вгору камінь і коса
і зірка плаче в білих небесах

Зима закінчиться тоді,
Коли вуста зігріють любо.
Кохання буде без біди,
І горе назавжди забуте!

Зима закінчиться тоді,
Коли зігріє сонце землю.
І прилетять птахи сюди,
Капелі весняні я внемлю.

Зима закінчиться тоді,
Коли тепло зігріє душі.
Де гоне щастя холоди,
Любові радість небайдужа!

Щедрик-щедрик-щедрівочка!
Не зламаэться сопілочка!
Свято завжди в українця-
Пуй у нього по колінця!
Свято завжди в українки-
Найвродливішої жінки!
Сію-вію-посіваю!
З Новим Роком всіх вітаю!

слов беспорядок
нежданная гостя…
кто поднаумил?
кто пригласил?!..
о боже ж ты мой, да это же Осень…
своеобразие
страха и сил…
деревья
заборы
церкви
овраги
и птицы
и лица
и боги
и вам не пройти
без участи
в драке…
увы, ко всему,
вы - длинноногий…
10. 01. 2015.

ануте тріпоті мушлів
абоще віднаймі пробитті од
стримне позвір хоч розгори олші ж м'єш?
у стріпочи розрадді ра:
яори у чари дуже куди ще по трим ти
ясіючи долмени шугі приниззя а потімви
косично гур'ба голодніє лупві гряве жиж
кир се о грім серед босих
рад у а остерні жива бо о де хвигує
вужні пройми глеки білости у тих космах
а грубі чорні жнут' о нутро дощ схоти в мене
легно чуєш… шу!
тиняє послабі тугаї
вічні жерно
м
п оли


2014

стоїмо на безплідній землі
ліхтарі без вогню
пляшки без вина
пальці без нігтів
корінням назовні
стоїмо

майорить білий прапор
завмерлого часу
пожовкле повітря
з'їдає нас
зубами холодними
кості гризе

стягує одяг
шкіру знімає
жовте надвечір'я
в обличчя плює

(про що думають ліхтарі
коли їм в обличчя
летять камені?)

струменить із очей
вино осягнення
п'ємо його ввечері
вночі
і
удень
п'ємо і п'ємо
золото кіс
попіл кіс
на безплідній землі
ліхтарі без облич
білий місяця прапор
ген-ген
майорить
неба коріння
пнеться назовні

пальці без нігтів
хворі дерева

(про що?)

біжи уперед
щоб зуби холодні
тебе не дістали
ховайся у часі
ховайся в безплідній землі

стань вином
і всесвіт сп'яни
стань богом
і землю спини

(летять)

білий прапор обличчя
стирчить із землі
майорить
видно здалеку

тихо
біло
п'ємо
зранку й надвечір

люди порожні
як ліхтар без вогню
як пляшки без вина
як вони

а хіба

роздратована ніч
з'їла землю
і час

і людей
із корінням назовні

(камені)

стоїмо
стирчимо
без вогню
без вина

(тихо
біло)

біжи

2015

Кує зима на тебе ланцюги,
із мертвих пнів ладнає ешафоти,
незрушну воду пробує на дотик,
на друзки розбиває береги.

А ти стоїш безмовний і нагий,
не ремствуєш, не важишся бороти
безкраї гурми сивої кінноти,
безжальні орди білої нудьги.

Невинний і покірливий, достоту
ти вже забув – для кого ти і хто ти,
ти вже роздав жадання і борги,

як піщуга, як променева потерть,
що тільки раз позбувшися дрімоти,
осяяла незміряні сніги.

2015

Та ж вода. І та сама річка*.
Зупинився в селі прогрес.
Незалежності п’ятирічка
П’ята. «Слава КПРС»

Замазюкана зеленисто,
Мов на школі із фіги лист.
Той, хто вчора був комуністом,
Може, нині сепаратист?

Кризи час гаманці очистив,
Тож хай напис побуде, хай!
Ліцензуймо і для фашистів
Привітаннячко «Hitler heil!»

На лінійках – на струнко пузо! –
Із директором вчителі
«Ще не вмерла» гудуть… Союзом
Пахне сморідно на селі.

Край мій вдруге заходить в річку.
Не пропав, але і не пан.
Вже на п’яту нам п’ятирічку
Хоче Путін спустити план.

Ллється кров, і мою державу
Знов шматує московський пес.
Дощ відмив із роками «славу» –
Розпрокляту! – «капе-есес»…

Рве протест – а в душі на денці
Ще дрімучий страх заборон…
Чим пишаємось, западенці?
А хіба в нас не Лугандон?

10 січня 2015 р.

У метелиці – білий кінь.
У метелиці - біла тінь,
Біла свитка і біла шаль
Довга-довга, як біла даль.

Біло стеле вона шляхи,
Напинає в хустки дахи.
Білі стрічки плете вербі,
Білить маківку на горбі.

Білі кутанки роздає
І мережки до них снує.
Біле прядиво нам пряде,
Візерунки веде, веде.

Її мітли метуть, метуть,
А замети ростуть, ростуть.
Білий світ бачить білі сни.
Все заметено до весни.

21.10.2014

Коли ти вирішиш піти,
Усе враз затамує подих.
Розбити серце, мабуть, - подвиг
Задля високої мети.

Коли ти вирішиш піти,
Розкриється забута рана.
(Не забувай мене, кохана,
Десь на причалі самоти)

Коли ти вирішиш піти,
В душі роздасться канонада.
Стрілятиме чергóва зрада
Там, де приєднані світи.

І все тепло впаде за нуль,
Ти впевнений, що ти - єдиний?
Биття всередині застигне
Під штурм смертельних в серце куль.

Мрійливо-зоряним крилом
Всі ночі разом перетнуться,
І всі життя в одне зійдуться.
...а кулі рвуться напролом.

Коли ти вирішиш піти,
Не бійся, навіть не заплачу.
Подумаєш, кохання втрачу
Та потім зможу віднайти.

2015

Покалічений світе, завіщо на долю таке?
Сотні палений війнами й досі палаєш не миром.
Сторожке піднебесся від зброї полинно-терпке
І сніги, не сніги – ратоборці у лютих мундирах.

Вже не падають зорі… Плеяда загублених щасть
Рясно збившись докупи тривогою всіяла небо.
Десь огніють дороги і гірко бреде поза час
Сіромаха недоля, у безвідь, неменше вогневу.

О червлена Голгофо, не відаєш краю-кінця,
Твої стезі святі закарбовані грішними нами.
І принишкли в молінні до Бога, святого Отця,
Закривавлені душі ущент заболілі хрестами.