Чорні рани проталин для Зими ще не відчай -
уночі кришталево замережує дно…
Замерзає повітря. Звуки падають січнем
на проталини серця, як в німому кіно.

Ніч – зимової казки таємнича сутана -
фіолетовим шлейфом по глибоких слідах.
Летаргія душі. Днів порожніх омана.
І матусина ласка - лиш у зустрічах-снах…

2000(ред.2013)

Мабуть, лихої слави я володар,
Мабуть, людина ница, далебі! –
Якщо всілякі грамотні заброди
Кричать про це на кожному стовпі.

Це все за те, що п`яний я буваю,
Що прощення у бога не молю,
Що вправно в підлабузників стріляю
І що дивлюсь в обличчя королю;

За те, що пил студентських фоліантів
І мертвий попіл схоластичних книг
Змінив на авантюрності вагантів
І на живу поезію доріг.

Перо й пістоль мені були суддями,
А не пажі паризьких сеньйорит.
Кохав я гучно, буйно, до нестями
В богемних колах у сімнадцять літ.

Мину я кари, бо немає кари
Так само, як і докорів питтю.
Скорився я бокалу і сигарі,
Бо не хотів коритися життю.

Усі слова од вас – брехня, лабети.
Ув іншій площині правдиві зерна:
Коли король почне цінить поетів,
Покину я задимлену таверну!

04.01.14

О зблиски з волі Божої містичні! -
нагально янголяті тчуть весну,
яку придумав ти, сліпий язичник,
вдихнувши запах ночі й полину.
Твої скарби, вчорашні немовлята,
сьогодні зростом - до вершини див.
І хтось такий, як віддане розп'яття,
благає в тебе хліба і води,
і дрібку віри, і любові жменьку
за мить лишень до грому з виднокіл,
а три свічі - три голоски тоненькі
змітають рими заспані на діл.

2014р.

Із днів чи то правдивих, чи неясних
Життєве виткав ти веретено:
Минуле переткалося в сучасність,
У чорно-червонясте знамено.

Можливо, не з Ісусом тобі їсти,
Можливо, не для тебе вхід у Рай.
Та знаю я одну із вірних істин:
Тобі Тризубом сяє небокрай.
01.01.14

Руки вгору!
Телебачення!
Завтра? Вчора?
Марне значення...
Руки вгору!
Попередження -
постріл зору,
бомба речення.
А в програму -
шоулюцію.
"На рекламу" -
конституція.
До антени
дбай Т-двієчку:
телесмени -
у копієчку.
Телевумен
теж з родзинкою:
в кухні й гума -
зі скоринкою.
З коридору
тишу втрачено:
- Руки вгору!
Телебачення.

04.01.2014

око зими холодне з голодним блиском
бійся бездумна пісне як дідько ладану
бо підкрадеться іній до серця близько
через сорочку з воску вогнем залатану

око зими моргнуло тобі уперше
грудень у грудях вчувши непереконливо
б’єшся неначе риба у власній верші
поки сніги під зябра пускають корені

Моя історія - то біль старого лева,
Безвиння і розтерзана вина,
Покута недоглянутого древа,
В котрому оселився сатана.

Моє безраддя - січень і морози,
Серпи колючі і суха стерня,
Брехні їдкої остогидлі дози,
Допоки терпне зрадою земля.

Допоки рідні на чужих просторах
Вишукують пігулок од хули,
Вкриває безголосся дикі гори,
Що припинили дертись догори.

Гуде безвладдя, масовість розпуки
Мізерить писк найжданіших розмов...
Востаннє оглашає небо гуркіт,
Запалюючи в жилах згуслу кров.

І лиш питань невтишена жалоба
Безвихіддю надщерблює анклав:
Моя історія - то зболена утроба
Старого лева, що безсило впав...
(17.12.13)

Та ніч неперебутня новорічна.
За вікнами не сніг. Саме груддя -
таке якесь вороняче, калічне...
Ти так мене... ти так мені віддя...

За все мені... як привид над мисками,
сиджу сама. Гірлянда мерехтить.
А стіни затискають, затискають,
холодні і одвернуті, як ти.

Бажання загадала ось - заснути.
Обличчям до подушки, і нехай
той сон мене обплутає, мов пута,
хай стану в ньому темна і глуха.

І встану - спатиму. І житиму як сонна.
Нічого щоб - ні снігу, ні мисок.
Одним одна. Сувора, як ікона.
Терпка, як терен. Сива, як пісок.

Думки, як свічі, світять проти леза...
Думки, як пси, їдять мене, їдять.
А груди вже не дихають. Лиш мерзнуть.
Неначе то не груди, а груддя.

2014

Курячий дощ в Єрусалимі...
Ну й дива.
Були б поблизу курочки,
Ото вже б посміялись донезмоги:
Курячий дощ в Єрусалимі посеред зими.
Такого тут, здається, не траплялось ще ніколи.
Дощі в Єрусалимі взимку - те що сніг в Європі.
Та видасться мороз отам теплішим,
Якщо злигаються вони із ураганним вітром.
...А поки що, немовби влітку, сонечко пече,
І горобці купаються в калюжах...
Радію цій ідилії, а пам’ять відгорта сторінку,
Як з ними танцював і я босоніж у дитинстві.

Я видела Вас, лиш во сне,
Лишь во сне.
Грустный взгляд ваших глаз
Отражался в луне,
В синеглазой луне…
Я молилась на вас, в тишине
В тишине…
И, испивши ваш взгляд, утонула
В синей бездне-волне.

Милый мой, да не мой,
Вырви сердце-любовь!
Пусть горит, пусть болит,
Совьим криком манит,
Без тебя – я не я,
Не жива, не мертва,
Не с тобой, не сама.
Жду. Люблю. Чуть дыша…
Чуть дыша…

У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво-голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…

коли ти не слухаєш серця з інтимними мріями
із неба злітаються янголи як на парад
один із них чорний мов привид амуром розстріляний
йому закохатись пора б

коли прислуха́єшся пильно до серця із мріями
наш янгол земний набуває життєвих ознак
кохання це чорна діра ми нічого не вдіємо
засмоктує всіх і до дна


2013

силою думки купую свободу
найважливіший вечір купівль
все у минулому… нині
содову
п'ю - завсігдатая на столі
пофіг прем'єри і президентики
антимайдани збіг мішури
краще одному з'їсти вареники
чим з казана, у колі щурів…
все у минулому ліве і праве
Боже мій, Боже! - круги своя
де ж ті умови - вмерти по правилам?!
в пошестях тих побитий не я…
холодно - лячно, лячно і холодно
небо свобода рвуся в піке
як воно бути вмираючим соколом
спайка думок зі мною
ок'ей…
03.01.2014.

Побачимось у пеклі, друже мій.
Гадаєш мо', що нам не по дорозі?
Тоді бери костур дорожній свій
і не стирчи на цім проклятім розі.

Ти бачиш – три дороги звідціля.
Усі добряче втоптані ногами
і ниць душі пасує до лиця,
і тло життя уквітчано гріхами.

Одна веде прямісінько в тартар.
Немає душ, невинно потерпілих,
зате є безліч усіляких кар,
а ще катів, у ремеслі умілих.

Дорога, що наліво – то мара,
ілюзія величчя і корони,
немов ідеш, а все гора, гора
і усміх божевільної Мадонни.

Направо шлях устелений кістьми.
Надії тут покояться у Бозі.
У тих надіях ще живемо ми,
мов скарабеї в кінському "навозі".

А ти на перехресті небуття
усе до раю вгадуєш лазівки –
отак собі, без сліз і каяття,
та з ореолом навкруги голівки.

Побачимось у пеклі, друже мій,
бо іншого путі цей світ не знає.
Бери суму дорожню, посох свій
і хай тобі недоля помагає.

03.01.2014

Для пари призначалися колись,
У часі загубилися з тобою.
Із долею ставали у двобої.
Поранені, нескорені – зійшлись!

І не було рідніших у житті,
Бо хто ще міг ясніше розуміти?
Беззахисні. наївні, наче діти,
Жили у чарівному забутті.

Ти – юності яскравий ідеал,
Царевич із бабусиної казки,
Король поезії, маестро ласки!
Та пізно я знайшла цей ареал...

А ще банальні заздрощі богів!
Вони такого щастя не прощали – .
Творили перешкоди і завали
Минулого несплачених боргів...

2014

Цíлий рік на Коні скакати нам,
Справи добрі і злі нести,
А чи риссю він шлях долатиме,
Чи алюром у три хрести?

А дорога назад заказана –
Аж виблискує синя масть!
Може хто загнуздає красеня,
І напóїть, і сіна дасть?

Благородний, красивий, відданий
Вíзьме цукор з чиїх долонь?
Понесе, полетить над бідами,
Бо стихія його – вогонь!

Жовту стрічку у гриву вплетено,
На попоні зіркóве тло,
Хата прибрана і підметена,
Час в дорогу – неси сідло!

Не злякати б пустими фразами,
Не убити його стремлінь…
Аби тільки не був прив’язаний
І стриножений Синій Кінь!


3.01.2014

З Іршавщини - мати,
з Майдана* - татусь.
Не міг тоді знати,
що зятем назвусь.

Із перших же свідчень
одного з років -
поповнився січень
на ще один спів.

Улюблена доня!
Схвильований тесть.
Маленькі долоні,
а татові - честь.

Неначе ті коні -
нестримні роки.
Жіночі долоні
тепер у дочки.

Та кожного року
вступа в Новий рік
зі спільного кроку
її чоловік.


03.01.2014

то ли корни мы древа древнего
то ли просто себе мы особи
спорить глупо особенно с нервами
все равно пожелтеет осенью

то ли правда в былом растеряна
то ли воин таков не востребован
спорить глупо путнику с деревом, а?..
все равно не срастись, верно ведь?!

то ли сны свои не разгаданы
то ли песнь удальца не спетая
сколько лет сколько зим - черти в ладане -
судят совесть суда не ведая…
03.01.2014.

Нічого не болить –
І то вже слава Богу,
Що тіло не болить.
А що болить душа –
Забудемо в цей день,
Всім болям відкоша
Дамо,
Адже на це
Ще маємо спромогу!

Який погідний день!
Хвалитися не стану,
Що справді заслужив
Такого диводня:
Гуде церковний дзвін,
І промені дзвенять,
Озвучують теплом
Вікна мого мембрану.

Який надійний день!
Не віриться, достоту,
Що я переступив
Поріг цей і межу…
На стику двох епох
Я сам собі кажу:
Ще житимеш в добрі
І матимеш роботу!

Який уважний день!
Згадали – не забули
Ні друзі, ні рідня,
Вітаючи мене
З відродженням надій,
З моїм ліричним днем,
Неначе б і себе
Поетами відчули:

Наговорили слів –
Хто в риму, хто й без неї, –
Епітетів гучних,
Метафор і те де…
Гуде церковний дзвін.
І в голові гуде,
Немовби я сиджу
На власнім ювілеї.

Який щасливий день!
Не хочеться хвалитись,
Та мушу я сказать
Бодай насамкінець:
Який же я такий
Справдешній молодець,
Що вдруге вже зумів
На світ цей народитись!

Намалюй мої сни
Навесні, восени.
Все хлюпочуть дощі
У криниці душі.
Серце рветься з грудей
До великих ідей.
Серце рветься з грудей
До людей, до людей.
Поросли вдалині
Придорожні вогні.
Ось стоїть стариган –
Сивочолий Туман.
Від малого струмка
Розлилася ріка.
Темний Ліс кожну мить
Про своє гомонить.
Ось зелена гроза –
Соковита лоза.
Дуб семивіковий,
Шкода тільки, сухий.
І скажіть, ну хіба
Не красуня Верба?
Свій веселий сонет
Шелестить Очерет.
Ясноока біда –
Молода Лобода...
Сни мальовані ті –
Промінь сонця в пітьмі.
Зігрівають вони
Від Весни до Весни.
2007

Пані ейфорія, ви така солодка,
начебто цукерки – ті, що трюфелі.
А іще разюча, як російська «Водка»,
що кидає мертво п’яних до землі.

Ви немов із рАю – янгольська овечка,
мов цнота повії у «робочий» час,
наче пес-добряга, що лизне яєчка,
а опісля лізе цілувати вас.

Ви – розкошування его-міркування,
де ковзає розум із вершини «глузд»
і полонять серце гордощі мовчання,
і порхають чвані з величавих уст.

Одним словом, пані, ви така нікчема.
Ваше фанаберство викликає сміх.
Не терзайте душу, це не ваша тема,
інше діло муза – молодість для всіх.

02.01.2014

каяння Каїна в абрисах долі
кров братовбивча освячує шлях
через зневагу народної волі
в серце надії вбивається цвях

знову плямують ваганнями мрію
знов переводять довіру на крам
хтось ще напише я щастя волію
хтось ошуканцем увійде у храм

яро на людях помолиться Богу
вставши у позу святенника прі
скаже про ризик і довгу дорогу
і фальшування у «праведній» грі

годі шукати означення права
в діях у слові у крові вождів
кін їх амбіцій – країна-застава
вище їх ставки – народжений гнів.

02/01/2014

зрушити з мертвої точки
звести кінці з кінцями
зафільмувати очно
те, що робили з нами...

стати відразу сивим
вибратись на поверхню
і заволати сильно
щоб не займали чергу

вдертися до посіву
вироду не боятись
перетрусити сіном
три настанови тата...

кадр за кадром вперто
вийти до врат досади
встояти і не вмерти
в центрі райово саду

вернути ребро і глину
навіть не скаучати
і не почути: - Сину,
знову ти
розіп'ятий?!..
01.01.2014.

коні приходять без принців ніким не осідлані
в душу підковами стукають і зазивають до стайні
ніжно іржуть про любов і на кінському вже засіданні
просять ласкаво на скачки не перші свої й не останні

принци приходять без коней смішні й самовпевнені
хочуть вдавати богів а насправді виходить лиш коней
кажуть що дико закохані (може з якогось племені?)
я б перевірила їхні серця на уміст силікону

коні змішались із принцами принци із конями
всі залицяються просять щоб їх осідлали назавжди
тільки підкови лишаються коні стають зникомими
я загубилася на іподромі і вчуся іржати


2012

Прийшла зима в наш тихий сад
Так несподівано раптово
Зі снігом - піснею цикад
Холодна пані гонорова
Прийшла зима в наш тихий сад…

Торкала золота стежок,
Молитв осінньої печалі.
І стиха долинав ріжок
Дзвінкого літа на причалі.
Торкала золота стежок…

Марніла синя оболонь
І вікнами всміхалась хата.
А хуга сіяла з долонь
Свої червінці та дукати.
Марніла синя оболонь…

Горить морозу білий хмиз
І димом куряться узвишшя
А вітру невловимий свист
Доносить голос бездоріжжя.
Горить морозу білий хмиз…
2013

Січневий ліс дрімав собі без снігу,
Лиш паморозь насіялась ясна.
І тонкольоду кришталеве іго
На озеро накинула вона.

Вогні уже спалахують крізь віти.
Ось вітер позіхнув і вмить завмер.
Поблискують неону диво-квіти,
Збагачуючи плетиво химер.

1.01.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Мій сивий граф заходив на чайок.

Присів на чашку (отака дрібнОта),

Додав до прецлів дивини байок,

Сувій кориці, трохи бергамоту.

І ми поговорили вдвох про нас

У тій таємній (на столі) цукерні,

Допоки гнотик у свічі не гас

І танго танцював вогнем химерним.

Ще про людей, про вигадки, про час

І як його бракує для паперу,

І як миттєво м’якшає свіча,

І як назавжди завмирають пера.

Мій сивий граф черкнув мені рядок

Та й просто зник (отак усе зникає).

Я ж – дотепер не виструнчу рядок

Без філіжанки запашного чаю.
2014

Я оббиваю підбори у метушні,
Я ризикую вдруге у сад не встигнути.
Координати рішень – між «так» і між «ні»,
Графіки днів – спотворено-криво-вигнуті.
Вміститься думка на кінчикові ножа,
Поки не знає чуттєвостей і зворушень.
В тому саду, де я ще не була, на жаль,
Там зацвітає вже вдруге за літо ружа.
2014

Завія… Боязко зайчатам…
Здається, ніби звідусіль
крадуться хижоокі тіні
крізь непроглядну заметіль.

Привітною була уранці
закутана у сніг зима.
А зараз темно… Дуже лячно…
І мами все нема й нема…

Матуся ж навперейми ночі
спішить до них у теплий дім,
несе морквинки на вечерю
вухатим сонечкам своїм.

Синій Кінь спинився біля хати:
Господарю! Вийди розгнуздати!
Щоб щасливо цілий рік прожити,
Щоб не знати горя, не тужити!

Синій Кінь запряжений у воза.
Що там є? І що він нам привозить?
Лантухи зі щастям і здоров`ям,
І мішки із радістю й любов`ю.
Торби із добробутом і сміхом,
І багато подарунків в міхах.
У мішках є усмішки щоденні,
А також путівочки південні.
Для дітей – забавки і розваги,
Для дорослих – їхні перемоги.

Вогняний, рухливий, дуже жвавий,
Енергійний, владний і яскравий.
Є жадоба в нього перетворень,
Нетерпимість до сухих повторень.

Тож нехай цей Коник дерев`яний
І до вас приїде в час різдвяний!
До воріт примчить невипадково
І на щастя зронить вам підкову.

1.01.2014

Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
До віку Черчілля хотілося б додризать
Із дозою помірною коньяка чи віскі.
У ґроні товариськім, звісно.
Та щоб в життєву мою шпарку
Як і раніше, заглядали вірші.
Байдуже – римовані а чи верлібрні.
Р.S.
Ніхто себе не зна так досконало, як він сам.
Тож і не варт чекати побажань торішніх.
Будучину я почасти передовірю Небесам,
І сам до чого прагну долучуся ліпше.

я намалюю двері на кам’яній стіні
мушу намалювати – стануть дверми чи ні
там із тамтого боку відлік іде на мир
ходять покірні леви правді наперекір

правда із цього боку гола немов стіна
в кожній глухій щілині – кривди свинцевий знак
важко скрегочуть двері у кам’яній стіні
а за стіною леви мир принесли мені

За долиною, за гаєм
гарний легінь походжає –
хто ж такий?
Щедро кидає перлисте
порцелянове намисто
на гілки,
зайченятам білить шубки,
дрова їм дає для грубки
залюбки,
з вітром на сопілці грає,
сніг ялинкам підкладає
під боки,
соснам прикрашає глицю,
мак готує і пшеницю
для куті,
місяці до себе кличе,
бо таки найстарший СІЧЕНЬ
із братів.

мій коню мій друже що грива твоя аж до зір
тримай мене дужче тримай бо сідельця немає
бо кожен мій день блискавично якось проминає
між тіней і звуків і сотень солоних зневір
неси мене коню неси в позахмарні світи
де холод і тиша і вітру прозорі вітрила
допоки у серці останню свічу не згасила
допоки воно здатне навіть стражданням цвісти
...а даль голуба і волошками міниться небо
і дивиться вслід наче мати старенька земля
у ранах як в квітах душа ну чого ще їй треба
промінчик від сонця чи зоряний крик журавля?..
01.01.2014

А ми ліпили бабу - білу-білу,
Хоча надворі снігу й не було.
Глобальне потепління зиму з'їло,
А ми ліпили бабу за столом.

Матуся з холодильника дістала
Три мисочки вершкового суфле,
На вигляд і на дотик - наче сало,
Драглисте і пружинисте, але

Покуштували - зовсім не подібне,
Солодке із кислинкою на смак.
А ми - помічники на кухні здібні,
Оформили бабусю тільки так!!!

Поклали три півкулі на підносик,
Присипали кокосовим "сніжком",
Зі шкірки апельсина - "морква-носик",
Потерли трішки щічки бурячком.

Червоний рот - калина соковита,
Із чорносливу - піднята брова...
Не встигли ми ту бабу доліпити,
Розтанула, неначе снігова

Спи,
Доки не прийшли за тобою,
Доки не заряджено зброю
Спи.

Сни,
Тихі сни без болю і крові,
Де навколо все кольорове,
Сни.

Мрій,
Доки не забрали надію,
Доки не прийшлося до дії,
Мрій.

МИ НА ВІЙНІ

Ми на війні – безжально нескінчéнній,
В якій тріумфом буде лише смерть.
Трофей її – життя. У битві цій буденній
Людину фатум змолює на дерть
Й вихаркує вже мертвою. Бог – геній!
Він вкинув люд в довічну коловерть
Різдва й надії – вічній й нездійсненній,
І перемога в цій борні є – гідна смерть!

Павло Гай-Нижник
31 грудня 2013 р.

Почати рік із чистого листа.
Змія, чи кінь – нема у тім різниці,
Аби лише не жити у в’язниці,
Щоб істина – доступна і проста.

Почати жити так, як хоче Бог,
А він бажає щастя Україні.
Щоб виздихали ті потворні свині,
Що бачать лиш корито. Перемог

Добитися, дожити, дочекати.
І випростати спину. І зрости
У світ, що озивається на ти
До кожного. Щоб наша рідна мати –

Держава наша, нація і ми
Торкнули небо вільними крильми.

31.12.13

горе людоньки горе
горе ходить на голову хворе
кряче мастите і бите
плаче молитвою вкрите

пізно ріднесенькі пізно
пізно давитися слізно
нумо триматися гурту
гнати до дідька манкуртів

скоро розгублені скоро
скоро ми все переорем
світлом сходитимуть зорі
в нашому полі і морі

в пісні у втомленій пісні
в пісні гартумося звісно
голос окрилить наповнить
серця вселюдного домни

разом і сила і розум
разом і трісне з морозом
ніжка наштикнута трону
душі любов’ю наповнюй

31 Грудня, 2013

міста розкалюжена печаль
прокажене вулиці обличчя
все чого мені сьогодні жаль
згуснуло між гландами у відчай

там на волосиночці вірша
розгойдалися словами груди
не забувся сон про що віщав
і обачливо подався люди

де поділась виразність очей
стриманість усмішки неземної
ніжність нерозділена а ще
небо голосисте наді мною

де мої ви ластівки ідей
бузьки сліз і яструби тривоги
сніг отелебачено іде
і плете антенами дороги

хай безвітря — слабість прапорів
в мілководді водяться пустелі
палубу покинули щурі
луснула мов булька стуми стеля

в срібнім сяйві манівців чота
ніби кров у капілярах Нілу
простір осідлала висота
і думки мої відкрижаніли

то вони вкладаються в п’ястук
зібрані на свято чи на страту
бо із кожним подихом росту
всім чим доведеться зігрівати

прихистки промоклих янголят
міцно пущене коріння пісні
душі що майданами стоять
надихаючи любов’ю дійсність

темне царство непочатих справ
вижену з вином з артерій сонних
з лісом рук і горе не гора
і закон тріщить по рубікону

24 Грудня 2013

У році синього коня,
Щоб вас достаток доганяв,
Щоб ви нікуди не тікали,
Щоб у домівці вас чекали
Удача, радість, щедрий сміх
Дітей, онуків… На поріг
Хай стане щастя і любов,
Щоб дерев’яний кінь прийшов
Й приніс усе по гороскопу:
Надії, віри… Не галопу –
Твердої тихої ходи.
Щоб пожинали ви плоди
Своєї праці. Щоб у вас
Було покращення удома,
А не в дядьків отих відомих,
Що кров з народу п’ють та п’ють
І жити в мирі не дають.

Бажаю ще, щоб наша нація
Переросла вже революції
І гідно стала серед сильних,
Талановитих і красивих
Народів нашої землі.
Щоб завжди були на столі
Свої вино і хліб, і сало,
І щоби нам не бракувало
Свободи, гордості і сили,
Щоб ми ніколи не просили
Кредитів, знижок чи подачок.
Щоби уміли дати здачу
Усім хто зазіхає… Доти,
Поки у нас є Центр Європи,
Хай інші просяться до нас!
Себе уже любити час!

З колін, нарешті, ми устали
Отож піднімемо бокали
За те, що є у нас Майдан,
За те, що є у нас майбутнє,
За все правдиве, щире, сутнє,
За барви наші жовто-сині,
За долю! Слава Україні!

28.12.13

Рік Новий іде казковий,
Хвої запах оп'яня.
Дід Мороз веде баского
Дерев'яного коня.
Добрий кінь - в трудах підмога,
Ми ж з Трипілля орачі.
Лиш єдина засторога -
Куйте рала - не мечі!
Дивні люди ті китайці...
І як блискавка згори:
Дерев'яний кінь? Данайці!
Їхні святошні дари!
Нам ці страхи ні до чого,
Мудрість маєм вікову.
Уповаємо на Бога,
На Його любов живу.
Новий рік зустрінем щиро
І достойно проведем,
Побажаєм щастя й миру
Всім, хто поруч з нами йде.
Українці! Браття й сестри!
Нам зоря зійшла трудна.
Разом будем плуга перти,
Разом - чарочку до дна!
Про любов, про щедру долю
Ми розучимо пісні,
Щоб в житті, як в чистім полі,
Бути завжди на коні!

Зимова стежка-
встелена туманами,
моє вікно - підрамник,
біле тло...
Так несміливо,
так рожево-зранено
блідий світанок
дмухає на скло...

Далеко так
Буремні дні і Згарища...
Тут у щілинах-
сонні павуки.
І тліють - не горять-
буденні звалища
у клейстері
з вчорашньої муки...

Німі слова у мозку-
короїдами,
бобри забрали пензлі-
на хвости...
Не вабить світ-ні боєм,
ні-коридами,ні- зустрічами
ніжними "на ти"...

Скрутитися б манюсеньким
калачиком
і наслухати так
із темноти
як Хтось в мені
уперто гупа м*ячиком
об стіни Німоти і Самоти...

...загубленим
порожнім пароплавчиком
до Літа,як до Неба,
допливти...

2013рік

1
невимовний біль моєї мови
у мені волає – в біднім Йові
розпач непочутої надії
у мені ридає – в Єремії
дати себе випити до денця
щоб дістатись до свого суденця
дати себе сповнити по вінця
щоб в собі згадати – українця…

2
летять поперед нас отруйні і потворні
слова страшних проклять – загострених ножів
побачимося всі – прекрасні й неповторні
на інших берегах де не буває слів
де болі будь-які – незгасні невгамовні
прощаються усім – і жертвам і катам
корінням віковим розваляться льодовні
ми – зорі і сонцЯ – обнімемося – там…

Покірно і сльози, й удари
Подушка приймає щоранку.
А потім опівночі мари
Дарує і жах на останку.

Тремтиш. Прокидаєшся мовчки,
Спітніла під ковдрою спеки.
І місяць із вищиром вовчим
Віщує нові небезпеки.

І хворі каштани та клени
Палають із листям, що воском
Дерев цих – свічок цих – щоденно
Тече за віконним і плоским

Екраном, в якому живеш ти,
Крокуєш спіраллю чи колом,
Існуєш без виходу, врешті,
У циклі без цілі та кволо.

Подушка це знає чудово
І шкіриться зморшками мстиво.
Ти плачеш. Ти б’єш її знову.
Як пані жорстока – жахливу.


2013

(Читати голосно, весело, бадьоро)

Синій кінь біжить галопом,
Скоро скочить на поріг.
Тож дозвольте з Новим Роком
Привітати вас усіх!

Побажати щастя, миру,
І вмебльовану квартиру!
Сміху, радості, завзяття,
Тестю - гроші, тещі - зятя!
Щоб свекрухи з невістками
Щебетали ластівками!
Щоби дружно всі жили,
Щоб вгиналися столи
Від вареників та квасу,
Щоб на все хватало часу!
Щоб дружилось і кохалось,
Щоб натхнення не скінчалось!
Щоб приніс у кожну хату
Рік Новий - нову зарплату!

І щоб завше, день при дні,
Всі були ви на коні!
Та щоб кінь той був нівроку!
З Новим щастям! З Новим роком!

(Чекаю продовження у коментарях;)!!!)

Ніч, котра ще за дверима,
календарними очима
звичний починає шлях.
Доки грудень - "є хвилини",
шрами всі і їх причини -
у дорожніх рюкзаках.

Рюкзаки... І свійські, й дикі...
Затяжкі і завеликі...
Пережитого за рік...
Ніч, котра ще за дверима,
календарними очима
їх у свій бере смітник.

До нового в Новім році
за столом нових емоцій
незабаром буде час.
Лупцюватиме негода
чи скориться долям згода?
Невідомість - повсякчас.

Зникне вранці за плечима
ніч "котра ще за плечима",
тло нового буде дня.
Календарними стежками
не підуть нажиті шрами
в храм шляхетного Коня.

31.12.2013

У Новому Році – щасливої долі!
Ще віри і честі, жаги перемог
над силами ниці, безправ’я, сваволі,
бо шлях України – це гідність і Бог.

Не може бути мови…
Забудь. Іди собі
Весь дім такими повен
Тим паче - вже обід
… із лісу в ліс, все далі
Не в підошвах біда
Чомусь ще й зуби скалять
Услід довгезним: - а…

Та йде собі хлопчина
І хто б се підмінив
Шукати все-причину
Невже безбожий зрив?..
В щілинах люфт і гуркіт
Не метушня, двобій
Скінчилися піджмурки
І знову суховій…
31.12.2013

Вікторе наш горезвісний,
Руки по лікті в крові,
Хай дід Мороз тебе трісне
Костуром по голові,
Скаже своє "тари-бари",
І від отих заклинань
Ти, межигірська примаро,
Раптом Людиною стань!
Може, звичайним шофером,
Може, простим шахтарем,
Там, де не місце аферам,
Не по кишені гарем.
У двокімнатній хрущівці,
Де по годинах вода...
Може, ти пастимеш вівці.
Знаєш, то менша біда,
Аніж тавро шапкокрада,
Що випіка, як вогонь.
Ані багатство, ні влада
Вже не відмиють його.
Гідності, честі не купиш
За золотий унітаз.
Хай з простотою укупі
Бог тобі совісті дасть.
Ближніх любити, не красти,
В радості, в горі, в журбі...
Бути Людиною - щастя,
Я його зичу тобі!