Сірий сухий серпневий пил
Тепла господня рука
Навіть приймач не впіймає тих хвиль
Що між нас протіка

Скільки скажи в цій країні небес
Скільки у ній висоти
Ми бачим дорогу йдемо та все ж
Не знаєм як довго ще йти

Щораз ступивши наступний крок
У цю гірку пустоту
Відчуваючи завжди господнє тепло
Присутність по той бік котру

Вплітає у тебе осінній туман
Кольору молока
Й відчуваєш як серця тюльпан
У тобі тепер пророста

Палітра повні проситься до рук
Художника,
А він
Читає небо у твоїх очах.

05.05.12

На цій картині я сиджу в щиті,
вертаючись додому тінистою рікою.
Це невеликий човник з контуром яйця,
і я тримаюсь обома руками за планшир.
Картинно нахиляюся вперед, і човен у напрузі,
керую самим поглядом - ні весел, ні мотора,
ні вітрил. Це судно йде вперед за мовою моєю.
Сорочку оперезують злинялі кільця -
на кожному по п'ять рядків, як нотний стан.
Cорочка яблучно-червона, солона й вогка від сіяння
народження, рідкішого за річку.
На голові у мене маска качки, посунута назад, мов капелюх.
Десь посередині ріка заплетена у павутиння
південно-тихоокенських чагарів, а далі берега у темінь височіють
узгір'я із помірних зон. Мій курс відхилений від них
на цей момент зображення, та погляд
на них спрямований. Щоб заспокоїтись,
щоб говорити мовою Європи.

Пуповина осені
Прив’язала мене до тебе
Золотом радості.

Завірюха зими
Заховала наше кохання –
Накрила ковдрою,
Щоб не зурочили.

Ніжними пролісками
Ми вирвалися з-під криги
І притулили голови
До м’яких долонь сонця.

Літо
Перетворило на сіно
Всю траву-зілля
І квіти всі,
А ми
Бережемо свіжість березня,
Наче серпень –
Росу під язиком.

Доленько!
Чи вистачить сили
Сонцю нашому,
Щоб не спалити нас,
А примножити?

07.03.12

Страждання — це іспити людської душі,
незалежно від віросповідання,
вірить чи не вірує вона.
Незалежно від того чи
йде людина спасінним шляхом,
чи одержує від Господа покарання за своє нечестя.
Людина маюча здоровий глузд розуміє, що
заплата за гріх — смерть,
а дар Божий — вічне життя... в Господі.
2012р.

Здравомыслящих людей обьединяет единый ИДЕАЛ,
Радость жизни в согласии с законами
Природы и человеческого общества —
Жизни максимально насищенной, полнокровной и
Духовной.
2012г.

Любовь – это мост,
переброшенный из одной бездны сердца к другой.
Это способность открывать в другом
Столь же таинственный и глубокий внутренний мир,
как мой собственный.
И при этом иной...
2012г.

Истина в бессмертной душе человека –
это Все–Единая Любовь.
2012г.

Надежда Мартынова Данчак
Політичні слова


Слова, слова – де ваша правда?
Одна суцільна маячня, брехня!
Співали радісно батьки, діди,
Про плани грандіозні Батьківщини,
Про щастя та любов сім’ї -
Як «вышел в степь донецкую,
парень молодой» з натхненням,
Місто, шахту будував, дім свій піднімав...
Тяжко, важко працював, але
Життя іде, ідея щастя - вперед веде.
Пройшли роки, все говорили –
Що світле майбуття, так близько...
Слова, слова - одна брехня...

«Вышел в степь донецкую» -
Дід каліка з бабою кривою,
Подивився навкруги, а Донбас –
Весь в “руїнах”, на колінах,
-“Славный наш шахтерский край”...
Вітер виє, завиває та гуде,
Вугільну пилюку по місту несе,
І стоять без Дахів, і дверей,
Почорнілі, похилившись хати –
Таке видовище, страшне...
- Де ви хлопці - молодці?
- А тепер каліки ми, бомжі.
Наша хата на “по мийці” і смітті.

Пані та пани, у розкоші,
В Раді, на балах, прийомах,
У нарядах, “брендах” від кутюр,
Так хизуються на перебій,
Та показують шик свій...
Бач, які бали у Осадчої, а яка їда –
Подивися! Безробітна, вся українська бомжа.
Які царські там прийоми –
Та еліта вся своя, доморощена,
За які – такі “доляри” чи гроші,
Може ще другі там папірці...
Щоб одіти, напоїти елітарну цю “свору”-
Обікрали всю державу...
Кріпаком, Шевченко сон побачив,
Та тепер картина та –
Що в страшнОму сні – Явна!
Бо людина,та проста, осталася -
Без роботи, без тепла.
І що їсти, і що пити –
Як грошей нема...

Влада, пани “нові”,
У когорті світовій.
А, народ - в хвості і на межі.
Шепочуть баби у дворі,
- Там чекають - на горі,
- Коли вже ми, немічні -
Беззубі та убогі старики,
Нещасну свою душу віддамо.
Тоді у них – земля , багатство...
Та щось прорахувалися вони -
- А де ж раби, робоча та худоба ?
Хто на землі робити буде?
Багатства, гроші заробляти,
Що б “нам” кармани набивати...

Кричать правителі –
- Ми за народ,
- За їх добробут,
- За щастя й мир -
Але своя сорочка ближче...
- Народе, а ти листочком,
Фіговим прикрийся і не мийся,
Не буде так боліти голова,
І кризи ти переживеш, переповзеш,
Мівіну і на перше, друге, третє,
Ковтати будеш і водичкою зап’єш,
Така хороша та поживна і смачна,
Для бідного народу ця їда...
Вода у нас? - то дармова – хоча?

Народе, як вийдеш, виберешся?
Із цього страшного лайна...
Ой степ донецький - вугільна сторона.
У нас держава, вся така...
Україно, Матінко моя, тобі таке,
Багатство дано Богом, Земля, як масло,
Люди трударі, всі сили віддають свої,
На благо, щастя своїй Землі...
Але “свора”, ще не наїлася -
Гнітить та обкрадає, обдирає
Народне все добро – собі, собі,
Та по “карманам розпихає”,
Вивозить та ховає ...

- Та ні! – Ми дочки та сини,
Прекрасної Землі,
І не дамо себе гнітити,
Нам допоможе - Господь Бог,
Ми будемо сумлінно все робити,
Щоб наш шахтарський край,
Буковину, Галичину -
Підняти на арену світову.
Не словом, ділом доказати -
Що ми народ Великої країни –
України!



© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11104052393

Крізь сяйво мойого ока
нічна пташка летить
і вію у дзьобі тримає
співає що над полем
розорення мого бузок
розцвів чорним
цвітом вогонь
цвітом його
квітень тьмяніє
і гасне
мій погляд у сон
і сплю
мов убита
пташка крізь сяйво
ока мого
донизу летить і співає
що над полем розорення
бузок і крило її
в'яне

Ковтаючи запах буденності,
я ніяк не назву його смородом,
бо робота рятує від голоду,
бо робота лікує від відчаю.
І, мабуть, то занадто магічно,
бо слова ці не мають логіки,
але все ж я кажу їх впевнено.

Я не плачу, що хтось мене викинув,
я замкнусь нагорі з мольбертом,
трохи гола і трохи відверта
обведу чорним кольором груди
і якщо малювати буду,
то, напевно, я буду жити.

Не кажу, що це все божевілля.
Божевілля – м’яке на дотик,
божевілля – на смак солодке.
Та хіба я щось чула про солод?
Я помішую каву з сіллю,
допиваючи свій наркотик.
Я сьогодні зламалась всоте.

Дістаю із кишені мобільник:
я змінила рингтон на тишу
і тому вже ніхто не дзвонить,
і тому вже ніхто не пише.
Знаєш, зраджуй мене повільно,
щоби встигла робити записи.

Я ковтаю як смерть твій запах
та ніяк не назву тебе ворогом.

01.05.2012р.

Окончательное освобождение из спирали смертности приходит тогда,
Когда душа, став полностью Богореализованным существом воспаряет,
И драгогоценность в сердце лотоса устремляется
В вечные обьятия Я ЕСМЬ Присутствия.
2012г.

Любов до Бога - цє твоє Дерево Життя.
Воно воскрешає не магією чаклунства,
Не по близькорукому хотінню плоті людської -
А коли по Благодаті Божій - думка твоя.
2012р.

Тихо лине розмова друзів,
за чашкою чаю.
Приємне спілкування, високий політ...
- Вона споглядає у вікна, чекає...
- Бачу і знаю, подруго,
Я, теж чекаю,
Боже, яка вона гарна,а очі...
До сих пір вважає мене за дивакувате?..
Любов, справжню відчувають серцем
І потрібно вміти чути.
Коли запропонує увійти,
Є ж двері?..
2012р.

Дивлюся на росписане хною твоє тіло:
Палітра складних мережок логіки,
Еквілібристика думок - ірраціональними забаганками.
Чемно принишкла в жасминовій тиші бібліотеки і,
Зоріє весняно усмішка обличчя юні.
Сум*яття висоти в душі,
Лебедину пісню жадає слухати.
Така велика різниця в роках,
Але як ми з тобою схожі...
Як добре що ти поруч є,
Материнська любов - надпотужне у світі.
2012р.

Весна травніє своє законне.
З тобою ніщо не зрівняється.
Божественний іспит приходить у свій час
До кожної людини.
Він чекав і чекатиме тебе.
Бачиш - руки у небо здіймаються.
Він говорить: Чашу, що Я її пью,
ви питимете, і хрещенням, що Я ним хрищусь,
и ви охриститеся.
2012р.

Покотилось яблуко
Під сусідський пліт,
Залишило яблуню
І свій першій цвіт.

Проросло зерняточко,
На чужій землі,
Йому тепло й хороше
Турботи малі.

Вітерець не дує тут,
Сонце не пече,
Лиш в старої яблуні
Чомсь сльоза тече.

Голос твой обволакивает,
             зачаровывает,
Губы тянутся к твоим,
       теплым и мягким,
Есть одно желание -
            обнимать, целовать,
Слиться воедино, задохнувшись
            друг другом,
Ласкать твои руки, губы, плечи...
И потом оттягивать, оттягивать
                минуту,
когда снова надо
            отпустить тебя,
белую птицу,
на
всегда непредсказуемо долгое
время,
до следующего мгновения,
до следующего совпадения
в мире,
где не бывает случайностей...




2011

Божий брат говорить мені таке:
Вона головой володіє мр*яне любощів лице.
Висока принциповість, манери - в очах душі...
Таїна її - сузір*я чоловіче, тривогнияне...
2012г.

Всколыхнувшись изливаются наружу лимонные соки.
В воздухе засверкают мириады огней.
Огромная волна пронесется сметая ужас.
Рука опустится в холод. Проявится «Вечный».
2012г.

Не выгорает душа,
Хоть предавалась обиде,

Хочется снова дышать,
Даже когда карта бита,

Хочется снова обнять,
И целовать от макушки,

Слов не найти…но понять,
Чувства – увы, не игрушка.

Хочется снова с тобой
За руки городом пеши,

В отпуск со светлой душой,
Молча дарить свою нежность…

Рядом быть, вольно дышать,
Не напрягать грудь и вены,

Счастье свое ощущать,
Но пребывать в сладком плене.

Власть имущие в миру заполняют жизнь развратом и грехами
Время прийдет и вспомнят они – что в этой жизни натворили...
2012г.

в нечистивых небесах идет за власть борьба
она навидима и видима
грешников дорога в ад сама бежит
ложь без стыда смеется зря над Божьими словами.
2012г.

Правду кажуть що страх має великі очі.
Але ще більші вони в жадібності.
Це коли « проникливим поглядом»,
Невгамовно, очі обмацують чужі кишені...
2012р.

Важно помнить, что любовь двоих развивается как живой организм.
Путь любви на седьмое небо не всегда усыпан розами.
Важно в этой важнейшей для жизни игре – способность играть слаженно – дуэтом...
2012г.

Землю віками опутували ланцюги рабства тлінного матеріалізму.
Воістину: лише Божа святість оберігала тлінне тіло людини.
2012р.

американські вчені навчились ховати час
ти знав що я обів"юся навколо тебе плющем

я стану тихим невидимості плащем

невидимим навіть для твого найкращого лазера
не стану я часткою хибного бідного лузера
бо вчені в Америці навчились ховати час
ми ж мусим навчитись надійно ховати нас
від світу від інших від третього грішного виміру
в четвертому ми заховаємось вимрієм
щоб не розшукали спецслужби недолі транс
в якому нектар душі ми одне із одного старанно вип"ємо

а ти не вірив що можна спинити час
навіки вселити весну у два серця люблячі
ти довго ховався боявся що вперто чублячись
ми станем чужими занадто і повсякчас
чіплятимемось за помилки реп"яхами колючими
і почуття неодмінно загатять нас
як річку в котру неможливо вступити взутими
бо черевики стопчуться а шлях неблизький а пегас
уперто не хоче віддати крило щоб ми стали почутими
побаченими прочитаними до передостанньої сторінки печальної повісті про глас
котрий в оту п"ятнадцятитрильйонну частку секунди лине від Бога
здавалось в оазу а виявилось в пустелю
закладку у книзі зроблю я із твого "люблю"
перепочинемо у поцілунку і знову в дорогу
бо вчені навчились спинити
п"ятнадцять таких митей
а нам вистачає одної щоб глянути в душу
і сили нема у всесвіту щоби погляд оцей відмінити
й побачити що послання для нащадків у капсулах серця
в твоєму частина перша
в моєму частина друга
і мусила я віднайти у тобі не просто людину не просто мужчину – найкращого друга
бо кожен із нас мов магічний отой елемент
крізь лемент невтаємничених
поки Ісус не розп"ятий
п"ятий п"ятами п"ятий
а потім п"ятами п"ятий п"ятами
чітко карбуєм крок за уявними гратами
поки наші гріхи не закровили стигматами
і не наповнили чашу терпінь дощенту
поки голос гієн не перейшов у крещендо

ти переконував що у мене міфологічна свідомість
і я алогічна абсолютно
натомість
як кожна правдива Єва
я невідомість я невагомість
я вільний простір котрий вміщає усього тебе не раз і не два
я знала про все швидше від розумних американців
котрі навчились клонувати коханців
овець корів кіз і стадо баранів
я знала що ти діамант досі ніким неогранений
звідки дізналась не знаю
але я знала
що подолаєм хронічну депресію
скоро про це дізнаєшся ти
вставай нам вже час іти
на зворотну декомпресію
поки ангели злі не згубили лінзу
і не погас між зірок світловий імпульс
ми відновити мусим до парадізу
протерміновану і зашифровану візу
поки шістнадцятитрильйонна частка секунди не настала

2011

Нариваєшся на авто
мати
Закидаєшся швидко печи
вам
Не буває відразу три
брата
Обирай між двома з імен
чи ні
Космос плаває у воді
ркою
Космос слухає різні спо
гляди
Забирайся під три чет
віркою
Можеш світ розділити ком
а ми
Можеш в небо дивитись ти
шею
Воно чує твої фант
Азії
Можеш втілити чи зали
шити
Схоронити або за раз
її
Можеш просто бути скоро́
вами
Можеш лева остері
гратися
Намотається час в коло
совами
У них є крила, а в тебе –п’ят(н)и
ця

Досягнення науки і мистецтва дуже часто
слугують засобом до виконання недобрих намірів,
задоволення згубних пристрастей.
Добре те, що рід людський
прагне здобути владу
над матеріальною природою,
котра йому належить
як дарунок Провидіння.
2012р.

Час замкнувся в мені:
ділить мить унікальну
на кількість однакових днів.

Чітко простір обмежив мої найреальніші сни.

Що, хотілось весни?
Та чи сила знести її чисту, квітучу нестримність?

Вже мабуть зголоднів
той нещасний собака під плотом -
облізлий занедбаний пес,
що самими очима виказує біль самоти.

Я - покинута.
Я.
А не ти.

А буденна реальність щоранку виводить на бій -
і несила, бува...
Та здатися не матиму права.

Як не матиму прав на звичайні незвичні дива,
що мене ними Небо з великої ласки наділить.

Ти не сам.
Як я - не сама.
Як ніхто не один - той, хто любить, Чекає.
Вірить.




квітень 2012 р.

У мене є тінь, тінь повзає за мною, це не дивно, вона повзе мов вуж і мов пітон, і наче гадюка небезпечна для живого, коли певний критичний час джерело світла позбавлене руху, то й духу позбавиться живе, це бавиться джерело світла, смішне й веселе, народжуючи тінь, котра нехай повзе, повзає за мною і це - не буде дивно - рух.
Хто припиняє рух? Холод? Смерть Чорновола? Швидкість світла постійне у Всесвіті. Хто припиняє рух світла? Бог, джерело світла, комуняки, які щось задумали?
- Комуняки щось задумали!!! - він кричав, оповідав, співав, молив, бігав за нами і вимагав пива: - Комуняки щось задумали!!!! Ми заспокоювали його, що це всього-на-всього сон, безсенсовий, п’яний його, сера Артура, сон, але він невблаганний продовжував: - Комуняки щось задумали!!! потім він ржав, іржав і заржавів, бо напивається й понині, бо комуняки щось задумали. Невже зупинити рух світла? Напевно, що так, бо прийшли сном в його, сера Артура, хворе альтер его.

я справді не знаю
навіщо покликала тебе сюди
повела за собою
я сказала – ми підемо далі
в темряву
яка мені не страшна

по овальних кільцях часу
коли один сезон переходить в інший
а якщо нам набридне
ми згодимося на аномалію
у якій одна весна
впадає в іншу
мов ріка

я просила – довірся
я не знаю довірі іншого виправдання
окрім самотності
в неї немає інших прикрас
окрім скуйовджених вербових котиків
які холод сприймає
за чергову помилку тепла

і ось я стою перед горою
бо кожен коли-небудь стає перед горою
бо час не передбачив можливості
не стати перед горою
і мене лякає не її висота
а те як ти сміючись
називаєш її долиною…

сміючись
живеш в іншому напрямку

Начинаю любить жизнь,
Как всегда, не хватало времени...)))
Приходилось все плыть-плыть
По течению, против течения...
Открываю глаза, и
Нахожу очень много нового,
Начинаю любить жизнь
С ее пытками и уроками.
Мост из чувств положу в мир -
Пусть уходит мое прошлое,
Отпускаю, и дам пир
Всему светлому и хорошему.

Есть лишь один Бог, один Христос, Один человек, Одно Единство,
Одно всеобщее владение, и все братья и сестры - все Одно.
Все, Одна Семья, - это справедливо для всего человечества.
2012г.

Серцем позважуєш кроки,за подихом знайдеш мене
піднімеш брунькове з глибин карооких
обніжуєш вустами ніжно слова - я люблю тебе
чуєш?
ми далеко і поряд
вдивляємся в вікна
разом не спимо душа щемить
а вулицями і в парках весна цілунками п'янить
зворушує що аж тремтить
зеленіє Природа душу відкриває
щоб до грудей пригорнути - щаслива мить...
2012р.

Я повернувся додому, а там сидить оцей тип.
«Знайомся, - сказала дружина:
Цей добродій тепер від твого імені.»
«Що ж він буде робити?» - питаю.
«Опікуватиметься твоїми інтересами».
«Себто?» «Жити в твоїй хаті,
Займатись твоєю справою,
Любити твою дружину».
«Ґвалт! Якого дідька? Нехай забирається геть!»
«Вже неможливо. Ти сам обирав.
Тепер від твого імені, від імені всіх дурнів,
Що його обрали,
Він твій представник до часу твоєї смерті».
«Як його звати?»
«Іменем народу України».

Моя сила, - это демонстрация
Активного Принципа Бога, моего Отца.
Эта деятельность всегда конструктивна.
Никогда не бывает слишком мало или
Слишком много совершенной Божествееной деятельности и проявленности.
Бог никогда не ошибается и никогда не бездействует.
Божественный Принцип всегда конструктивно работает.
Я оглашаю,
что возвышаюсь и пребываю в совершенной гармонии
С активным Божественным Принципом,
И только с ним.
Я пронизываю
Божественным пламенем тебя,
Мое физическое тело,
И ты преобразуешься в чистую субстанцию,
Видимую лишь Божественному Принципу.

2012г

Ранок прилипає до подушки.
Неділя. Дощ. Вакації чуттів.
Крізь напівсон народжуються марева:
Минуле у майбутньому. Ріка

Невпізнано-невизнаного прагнення,
Даремних мрій і марних сподівань.
Туманом розтікається по тілу
Волога теплість спокою. Ковток

Тремкого і терпкого. Поцілунком
Повіки в тіло запускають сон.
І хочеться нічого і нікого
Не бачити, не чути… Не чекай –

Це просто репетиція прощання
З роботою. Це просто трохи рай…


22.04.12

Духовная сила человека - это мир Божественной любви в его сердце.
2012г.

Привид ляже під тин.
Настовбурчена ніч
Шелестітиме листям трепети.

Образи кришталю
Дзвінко з неба впадуть
І для дерева стануть намистом.

Переляканий сон,
Ніби місяця ніж,
Блисне холодом синьо-червоним.

Перегони дощу,
Що від страху не вщух
Шепотітимуть мокру молитву.

А лещата весни
Мрії втиснуть у сни
І сліди – в чорне тіло асфальту…

13.06.07
20.04.12

Ти ніжно торкаєшся струн людської душі.
І моя, оживає в Твоєму Дусі.
2010р.

Верность, как теплая водка –
пьяна и невыносима.
Нежность как вялый цветок –
беззащитная слабость.
За каждым словом теплится ссора
в усталых глазах.
Знаешь, мне кажется, дело в цене –
возможно, она должна быть меньше,
на пару долларов, или на несколько лет.

Мы звездная память друг друга.
В круге первый звук - формула любви.
Ты сделала главное -
В меня влила Его элексир жизни.
2012г

А дома женушка - жена
все жаждет хлебушка
и масла...

Щойно Різдво святкували,
А вже Великдень із паскою…
Сумно Богородиці –
Миколай на ворота спирається…


18.04.12

І мабуть не мабуть, і мактуб є мактуб,
і назад не вертає дорога ріки, і попереду вже
степовий Рубікон, і сьогодні так треба,
і Лахезіс ножі нагострила уже –
на руках у істориків стилі шкварчать.
Так питання колись раптом стане ребром,
і ціна завеликою стане умить,
так із піхв у повітря злітають мечі,
шелест їхній крилато несеться угору…
Закамлають у бубни волхви, в барабан
вдарять руки суворих богів, і недобрий
прямий горизонт рине в око короною стріл,
і любов заримує знов кров у залізному сні.

Там, над містом, чума, порятунок – вогонь,
за вогнем знову прийде вода і очистить лице,
там у вежі царівна, царівна-життя, тихо жде,
її очі сухі, її серце важке в грудях юних застигло.
Між нами безумство, заквітчаний рот
поглинає усе, Чорнобога розірвані груди,
Білобога похилені плечі, й танцює танок
зубата й завжди справедливая Калі.
Ми їхня десниця, у наших бажаннях
ледь жевріє світло на тлінні безвиході,
відчай мурує вал сили на серці,
із минулого кличемо луння Краси,
і ненависті більше нема!
Такий цикл, так треба, зима і весна,
літо, осінь – утворюють рік,
із зерна благодаті приходить чума,
випробовує всіх – на якість сіль…

Все ближче і ближче – обрій,
все глибше і глибше – запах,
все гостріше й блискучіше долі
лезо і гіркоту у роті народжує прах,
і долоні стискають потужніше меч,
і заноситься лезо – вище,
вітер в залізо, залізо в чоло,
уперед і вперед – по колу…
…краплина в раковину з брів,
видих з глибин, і наводиться фокус –
на дзеркалі… Фон білих небес,
обличчя твоє на ньому,
рука на тріснутому склі малює – кому…

Ми з тобою зараз однолітки,
але мине два роки і ти станеш старшим,
через п’ять ти зістарієшся,
може до того часу й помреш..
Але я пам’ятатиму завжди,
як носив тебе на руках,
Як ти пив молоко
що вділив я,
з напів повної тари.
Як розказував поглядом,
що на тебе за вікном
чекає весна.
Як шкода, друже, що для нас
на різних човнах пливе час.
Мабуть ти цінуєш більше
ранкові вітання і
будь яку іншу увагу,
мабуть тобі приємніше
скрутитившись у позицію
ембріона
забувати, що буде завтра,
бо ти лише кіт,
а до котів воно йде
у п’ять разів повільніше ніж
до людини.
Ти знаєш ціну часу.

Вот и весна зреет цветом весенним...
А в душе у меня соловьи
Заливаются трелью счастливой...
и поют...и поют о любви...

И душа моя встрепенулась ..
И головушку подняла...
Ах, каким ж когда- то тяжёлыми
Ей казались те два крыла...

И хоть небо сегодня серое...
Плачет дождиком и грустит...
Но душа моя- птица белая...
И поёт она...и летит...

А куда же летит она?...Спросите...
И отвечу я не стыдясь
Что летит она к милому...верному...
В край...где я ещё - не была...

2012

Не був відлюдником.
Полюбляв збирать добірне товариство
На шашлики та на якісь тільки йому знані вина.
Чи думав хтось із нас тоді, що цей гурман і компанієць
З важким, на манір англійський, івритом,
(З чого він часом потішався й сам),
Збира на диск сумне із музики класичної?
Через півроку він помер.
Знайшла дружина отой диск.
Альбіноні, Моцарт, Бетховен,Брамс...
Голосом любові недолюбленої
До серця печії із нею говорили.
І диск вона подарувала нам.
...Слухаю і думаю, чому саме адажіо
Обрав він для передчасної та вічної розлуки?
Мабуть, незабарна смерть так наказала,
Бо ж споконвіку і вона сама така сумна.
Щоправда, і життя з його скороминущим щастям –
Скорше адажіо, а не алегро.

будень зі мною говорить
навіть у свята...
самотність ставить пластинку
і тоді я мовчу...

і жовті нарцизи в кімнаті
красуються недоторканністю;
запах цілує ніздрі,
а музика тягне з очей сльозу.

я хочу танцювати...
трохи випити і забутись.
я би хотіла знати...
але ні, навіщо нервувати.

я у свято з буднем розмовлятиму
і весну стрічатиму дощем.
я жовті нарцизи цілуватиму...
я плакатиму, разом із сьогоднішнім
днем.

16:20

15.04.12.