Заблукала у нетрях стрічань,
де на вістрі жагучої миті
заколисує болі сповиті
чиста радість і щемна печаль.

Де стійка павутинка гріха
ледь торкається тіні спокути,
і в обіймах безмовності чути,
як тремтливо кохання зітха.

Заблукала в ночей таїні,
де клубочаться спогади сиві,
і любові вогненним курсивом
доля пише сонети мені.

І життя між оголених рим
обертається в колі своїм…

Диптих

І


Блукає ніч рядками партитури,
сюїту долі награва мені,
акорди щастя, мрії та зажури
бринять і тихо гаснуть вдалині,

на схід зорі складає Всесвіт гімни,
вони ще сплять в долонях у зірок,
та час нестримний –
о, який нестримний!-
кладе назустріч дню стійкий місток.

По ньому йде майбутнє яснооке,
відлуння лине повагом здаля,
і пильно так вслухається у кроки
солодким сном розніжена земля.


ІІ



Як відспіває тиша вечорова
речитативом
повсякденних втом –
торкнеться серця
споконвічне слово
і забринить
між скрипкою й смичком.
Величним форте,
лагідним легато
сягне висот
п’янкий перегук струн,
і ніч скупає місячну сонату
у стоголосих переливах лун.

Космічний вітер.
Людство в небесах.
А на Землі лиш наші кості й камінь.
У смерті, знаєм, теж своя краса
Сотворена Всевишніми руками.

Все більше тягне в церкву, ніж в корчму.
Хай Бог боронить, щоб судити інших...
Хто десь поліз в комуну, на куму
І сироті, вдові поможе він же.

Несу в собі трагедію, як хрест.
Царі і гендлярі несуть так само.
По вертикалі Шлях не має верств.
А храм для тіла –
Це душевний замок.

Я на «широку ногу» в світ живу:
Вже дев’ять літ –
Між Києвом і Львовом,
Допоки ляжу в золоту траву,
Яка чека метелика, корову.

Свята тривога богошукача –
Мов дерева, що на соборі древнім.
Як в інопланетянина очах –
Його боги такі ж сумні і кревні.

Я вірш пишу на музику Землі,
А небо сіє воду золотаву –
Й ростуть хрести і зорі, крила слів,
Що люблять батьківщину, не державу.

Лоскоче душу ангельська печаль
І біла тінь свічі дорогу мітить.
Чекає плоть стріли або меча,
Коли душа збирається на мітинг,
Де ділять хліб, видовища раби,
Раби рабів бажають влади тоскно.
А хтось, як завжди: «От якби, якби...»
Історія ридає кров’ю, воском.

А я вже знаю два святих світи:
Утробу мами і оцей, тутешній,
З яким я після сорока на Ти...
А є ще третій –
Тайний.
Як і перший...

Люблю їх трьох.
А в пам’яті один.
Печально й ніжно згадую колиску,
Яка гойдалась декілька годин...
А потім – вітер...
Холодно і слизько.

1.

серця космос
кров пуста
в ньому
човник
віскі
хай би він
до сну
пристав
кинув
якорисько

впала б
тиша
на уста
мов на брук
і в дрізки
кинута
торчма
з моста
черепна валізка

2.

як-не-як
я
де-не-де
сиплюся
у слові
це
за ґрати
із грудей
йде
пісок розмови
мов із нирки
камінці
що проходять
стрімко
з правил
дертися по чімсь
вибирає
стінку

марш-кидок
під сам суфіт
з матом
важко-хворим
пише крапка
заповіт
дохне
ніч
на шторах

ще не виділена
жовч
ситий
шлунок міста
мат
на хрипи перейшов
в горлі
стало тісно

3.

в'язне
у горлянці
плаз
що
під серцем
грівся
що мені тепер
до вас
боле мій
хай місяць
не зітлів ще
на хресті
цибулиннім
церкви
у мені
є тьма кутів
для живих
і мертвих

4.

байдам
я усім
байдак
а
гайкам
попуста
хоче хто
бере за так
мов торбину
дусту

посипає
тут і там
впоперек
навколо
і здихає
сліпота
воскресає
голос

5.

падь паде
гуде бджола
серце
очі рані
падло ночі
тінь стебла
шиба їсть
з герані

листя
спраги прапори
і весни вітрила
душу тягнуть
догори
щоб вона
ятріла
відчувала
сонця спис
як розпятий
цвяхи
щоб у ній
думки велись
перелітні птахи

6.

я
неписаний закон
в мушлях
моря згустки
світлотінню
для ікон
розхвилюю
пустку

я
прочиненість
вікна
і його
прозорість
спить
в мені
думок війна
догорають
зорі

я
потіха
без вина
і сльози посуха
хто сягне мене
до дна
той пройметься
духом
шквалом
прадідів
століть
днів розп’ять
і слави

я
та п’ядь блага
землі
душобогодала

3 Травня, 2013

вірш видалено

Чого то часами, як сяду за діло
Або як вже працю кінчаю я сміло,
Не раз се на мене, мов хмара яка,
Спадає сумная задума тяжка?

Така то задума спиня мою руку,
Що людськую бачу кругом себе муку,
Недолю та сльози – і думка зрина:
Нащо тут здалася ся праця дрібна?..

Недолі й дотепніші люди не вбили,
Що ж з нею подіють слабі мої сили?
І кидаю пращо, бере мене жаль –
Та друга вже думка розважить печаль:

Все ж, може, ся пісня якую людину
Розважить успіє хоч би на хвилину,
І щиро промовленим словом моїм
Збуджу огонь я у серці чиїм.

А може, й пожиток який з того буде,
І з праці моєї скористають люде…
І знов мені зваги в душі прибуло,
І знов я за діло, підвівши чоло!

На десятках сетей социальных
Мы находим, любим, теряем
Узнаем друг друга из тысяч
Но иногда полюбив отвергаем
Отвергаем боясь боли и муки
Не почуствовав тепла что дарят руки
Не вкусив поцелуя в реале
Мы в инете как дети в любовь поиграли

Но а встретясь на улице пыльной
И найдя взгляд знакомый, любимый
Никогда не отпустим дуг друга
Ведь на то аргумент есть весомый

Я почувствую стук сердца
Ты почувстуеш страсть дыханья
Открывая дверцу сознанья
Остаемся в плену прикасанья...
2013 год

Знеболення віри…
Зневолення дій…
Святих канонірів
Ошукує змій.

Оті, що й віками,
Тропар і псалом,
Лиш вільно у храмі
Гостює Содом,
Шепоче: законно!
Не згодні, то йдіть!

Пречиста Мадонно,
Руйнується світ.
Побільшало опцій
Тілесно - палких:
Вінчаються хлопці,
Шлюбують жінки.
Зникає громади
Порядок твердий…

Спасіння заради,
Ісусе, - гряди!

05.05.13

04.05.2013 (23:17 к.ч)

Стукаючи в твої двері -
Я по собі ходила.
Знали слова на папері,
Як спокій в собі убила.

Я намагалась докричатись
До всіх куточків твоєї душі,
А вночі хотілось сховатись
МОЛЯЧИСЬ, ЩОБ МИ НЕ СТАЛИ ЧУЖІ.

Всі докори помруть зі мною,
Таку вже жахливу вдачу маю.
І почуття, що зародилось весною
Напевно, в сльозах заховаю.

Буває хочеться закричати:
«Не будь сліпцем байдужим!».
Взамін вирішую мовчати,
Втамовуючись болем дужим.

Любов уміє єднати страждання,
Тільки страждає хтось один.
Той, чиї душевні діяння
Замерзають у спеку від хуртовин.

Я знаю, що ти небесна
земле, надією скресла,
віками на шмаття рвана -
сама заживляєш рани.

Я знаю, що ти небесна,
любове, нині воскресла,
весни світанкове днище,
ти - праведна, ти - найвища.
Тобою готова стати
жінка на ймення МАТИ.

Я знаю - вона небесна
дитям, що у світ принесла,
сльозою на тілі фрески,
хрестом, що нелегко нести.
Небесність її пречиста
в пасхальнім зеленолисті,
під звуки душевної ліри
зростає корінням. Увіруй!

2013

Усього Всесвіту замало
Любові щирій і святій.
Свою межу втрачають далі
У таїні одвічних дій.

Стає значимим світ одразу,
Як і у ньому кожна мить...
І навіть Смерть собою вразить
Непереможний дар - Любить!
2013р.

Заутренняя... Звон колоколов...
Услышать это - и не нужно слов...
Как-будто бусы рухнули на пол!..
И каждая горошинка спешит на свой престол!

Звук рассыпается на тысячи созвучий:
То нарастает с яростью кипучей,
А то болтается, как-будто мотылёк:
Летел на свет, а дале - невдомёк.

И сердце радуется, слыша звон церковный...
А для души - то тайный знак условный:
Знак облегчения и умиротворения,
Знак радости, всеобщего прощения.

ВІНЕЦЬ

Не переймайся чи десь пекло пла́є.
На марно це. Лиш тре́мтом кла́ца лік
До дзвону су́дного, який переламає
Твій раптом швидкоплинний вік.
І тільки той Дзвона́р високий знає
Хто впа́де і куди. Ту волю не уник
Ніхто іще. Лиш мент – і вже немає
Тебе ніде. Весь світ навколо зник

Й вже не повстане. Су́рма заволає
В ту мить, коли чесно́та й гріх
Впаду́ть на терези́ і вирок пролунає,
А ти триматимеш чудовисько за ріг
Й втопатимеш у юшці, що палає
Без часу й міри. Неосяжний сміх
Над долею нікчемною заграє
І розчави́ть буття. Ти підеш за поріг

Без вороття. Душа тоді узнає
Дух провидіння й чи раніш ти зміг
Бувати тим, який не заблукає,
Що шлях пізнав поміж земних доріг
Ще за життя. І янгол проспіває
Пісню ріша́льну, сонм для тих, хто ліг
В землю скорботи. Суд вже не чекає
На каяття. Ти взнати істину устиг?
Пізнаєш смертю. Бог там сповідає…

Павло Гай-Нижник
5 травня 2013 р.

Вітаю Всіх із світлим празником Христового Воскресіння!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!  Спільне вітання для кожного окремо!Збірка вітань із картинками  для Вас та Ваших близьких на всі смаки.
З світлим святом Воскресіння!З днем, коли Христос Воскрес!Щастя, радості, везінняХай зішле Господь з небес!За столом зібраласьВся наша родина,Святкує ВеликденьРідна Україна.Із тими святамиЯ усіх вітаю,Свяченим яєчкомВсіх благословляю."Христос воскрес!"-десь пролунало,І на душі святково стало.Ось кошики із рушникамиНесуть до церкви із пасками.Святково свічки засвітились,І всі частунки освятились."Христос воскрес"-лунають дзвони.Хай зникнуть всякі перепони!Хай у душі панує свято,Хай успіхів буде багато!Хай завжди і у всім щастить.І хай вас Бог благословить!Чому на землі так святково сьогодні?Бо з неба зійшло Воскресіння ГосподнєІ Ангельські хори співають з небесСьогодні Великдень!Син Божий Воскрес!Горять свічки, зорять ікони.Земля в молитві до небес."Христос Воскрес!" -  лунають дзвони,дзвенять: "Воістину Воскрес!"Хай мир у серці Вашому панує.Хай ангел Божий щастя Вам дарує. Ісус Христос - здоров'я шле з небес. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!Звістка радісна лунає!Світ Ісуса величаєВеликоднім дзвоном, співом,Чистим серцем - повним віри,Ясних, добрих сподівань!Великодніх Вам світань!Хай лине увись передзвін великодній,
І кличе молитва душу в політ!
Хай зійдуть на землю щедроти Господні
І крила розгорне оновлений світ!
Хай мир у серці вашому панує,
Хай ангел Божий щастя вам дарує.
Ісус Христос – здоров'я шле з небес.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!І ВІН ВОСКРЕС,Наш Бог і Спаситель.І до своїх дітей вернувся знов.Пройшов крізь стіни щоби їх навчити,Що найдорожчим скарбом є ЛЮБОВ!ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!Славіте нашого ХристаЗа кров його, за Хресні муки.Любіть його, як він любив,В годину щастя і розлуки.Христос Воскрес!Хай лине увись передзвін великодній,І кличе молитва душу в політ!Хай зійдуть на землю щедроти ГосподніІ крила розгорне оновлений світ!Проміння теплеСиплеться з небесВітаю з Пасхою.Христос воскрес!Чому на землі так святково сьогодні?Бо з неба зійшло воскресіння Господнє,і ангельські хори співають з небес -Сьогодні Великдень!Син Божий Воскрес!Рік у рік Любов Господнятворить свято Великодня.Маленькі янголи несуть дари з небес -Христос воскрес! Воістину воскрес!Свяченого яєчка, доброї паскиі сонця окрайчика - з Божої ласки!У мирі та щасті, добрі та любовісвяткуйте Великдень в родинному колі.Великдень. Чудо із Чудес!Радіємо-Христос Воскрес!В цей день вітаємо зі святом,здоровя зичимо багато.Хай щастя в серце завітає,Добром Господь Благословляє!Христос воскрес!Воістину воскрес!!З Воскресінням Христовим щиро Вас вітаю!Жити в радості й любові від душі бажаю!Запашною нехай буде Великодня Паска,І до віку буде з Вами Світла Божа ласка!Христос воскрес!Великодних радощів,добра та щастя!Втілення всіх задумів прекрасних.Хай сонцем повниться життя й натхнення,і кожна мить  нехай буде благословенна!Христос воскрес!!!Хай в кошик Вам ляжуть баранчик i паска,шматочок сальця, запашная ковбаскаi писанок пару з корiнчиком хрону -хай плине достаток до Вашого дому.Ще можна поставити меду горняткощоб справи у Вас цiлий рiк iшли гладко.Христос Воскрес!XPИCTOC BOCKPEC, зiйшoв з нeбec, пpинic yciм нaдiю!Цвiтe yce i квiтнe вce i люди вci paдiють.B дyшi y кoжнoгo вecнa, y cepцi- миp i лacкa.Hexaй cмaчнa i зaпaшнa дoвepшить cвятo ПACKA!!!Хай Божа Матiр вас охороняє,а Дух Святий здоров'я посилає;Господь дарує Ангела з небес -Христос Воскрес!!!Дзвонять дзвони Великодні!Божа Пасха вже сьогодні.Лине пісня із небес,Радість всім Христос Воскрес!Хай Божа Матiр вас охороняє,а Дух Святий здоров'я посилає;Господь дарує Ангела з небес -Христос Воскрес!!! Воскрес!!!тут місце для Вашого вітаннятут місце для Вашого вітання

Заборонений "хліб",
що наосліп удався
(не від грому осліп,
не від блискавки взявся),
колоситися став
(хробакам до вподоби)
і в жнива зажадав
чорну Жінку-Чорнобиль.

На косу або серп,
як на вузол, заплівся.
Із кісток його герб,
ще й землею умився.
І змією в житах
прагне коїти замах
на життя в Небесах
задля темряви в ямах...

Та з'явився Господь
повечеряти хлібом.
Бо життя, що є плоть,
возлюбив наше. Ібо
і Отцю завдяки,
і Святому з Ним Духу
освятив нам паски
для подальшого руху.

05.05.2013

Тримаю щастя на руках -
Новонароджене хлопчатко.
Благословенна у віках
Ріка життя, де все спочатку.

Вітає херувимів хор
Під ніжні звуки диво-струнок.
Ім’я, мов доля, Теодор –
Безцінний Божий подарунок.

Господь невпинно споглядав
І покаяння щире бачив.
Якщо мені синочка дав,
То, може, все ж таки пробачив?..

30.12.2010 р.


На завершення теми - поради для жінок, які здійснили аборт.

• щиро і докладно висповідатися зі всіх гріхів смертельних і повсякденних (аборт – один із найбільших смертельних гріхів).
• часто сповідатися і причащатися.
• заховувати заповіді Божі і церковні.
• добровільно накладати на себе якусь покуту (це робити лише з дозволу свого сповідника);
• жінка, яка має шлюбного чоловіка і ще може народжувати дітей, нехай постановить собі, що при Божій помочі народить дитину, а як Бог поблагословить – то і більше дітей народити. Така пожертва себе самої для дітей буде найкращою частковою спокутою за аборти.
• постановіть собі, що у подружньому житті ніколи не будете вживати жодних протизаплідних пігулок і цю християнську повинність будете поширювати у своєму оточенні.
• спілкуючись з людьми, постановіть собі, що серед свого оточення не допустите того, щоб хтось із жінок зробив аборт.

Христос Воскрес і розцвіла надія.
Любов Велика нині поміж нас.
Намарне всяка сила протидії,
Бо Він – Господь, наш Захисник і Спас.

05.05.13

Світе мій! Ось яке право!
Ось вона – воля свята:
Знов одпускають Варавву,
Знов розпинають Христа.

Треба нам пильність плекати.
Вічна борня йде зі злом:
Вірного сина Пилата
Із екстремістом Христом.

Всякий, хто може дивитись,
Хай не одводить очей:
Ворог народу – це митар,
Вождь його – це фарисей.

Тим, хто посміє (о горе!)
Йти за Ісусом Христом,
Буде тбіліська Гоморра,
Буде литовський Содом.

Цвяхи гострімо на жертви,
Щоби за ребра – й на хрест…
Книжники! Пізно: із мертвих
Знову народ наш воскрес.

17 січня 1991 року

На вигоні, в смарагдовім вінку,
Весна Великдень радо зустрічає.
Стара верба, по пояс у ставку,
Крислате гілля у воді купає.
Зозуля в лузі дзвони золоті
Виковує на срібній наковальні.
Хмільний вітрець із поля прилетів,
Тай задрімав на мить в опочивальні.
Бджола цілує квітку запашну,
Гойдаючись в нектаровій колисці,
І черемшина, славлячи весну,
Цнотливо квітне в білому намисті.
Озвався грім з небесних володінь,
Уздрівши хмарку з довгою косою,
І юний дощ листочки молоді
Вмиває ніжно Божою росою.
Чудовне сяйво лине з-під небес,
Шле благовість землею молодою:
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Зі святом вас! З Великоднем!
З весною!

Люблю, чекаю, і молюсь не всує,
Люблю, радію, перед Ним танцюю,
І небо нахилилось до землі, –
Пробиті руки Богові цілую...

В зорянім оксамиті я почекаю ранку.
Як нездійсненну мрію, стріну зорю світанку.
Біль, наче промінь світла, змусить сягнути горе.
Душу не спинить простір - всесвіт, мов чорне море.
Що там зустрів? Безмежність? Ні лиш краплинки долі.
Що там? Кінець чи початок? Лиш світло в безмежнім колі.
Панує "тубал" потворний,та все ж проросте насіння.
В ґрунті тепла й любові пустить добро коріння.

Діти мої внуки мої, тяжка ваша доля,
Я дивлюсь на Україну, вона мов не моя.
Страшна, чорна, ще й обдерта, атомом побита,
Її довго руйнувала вся московська свита.
В стольнім граді важко стати повести розмову,
Бо й новітні яничари крадуть рідну мову.
Тягнуть злодії прокляті крихти із комори,
Олігархи скоро й землю вивезуть в офшори.
Повставайте діти мої – кайдани порвіте
І чужинців кровопивців із Дніпра женіте.
Починати треба знову усе будувати,
Жити в мирі і любові, братство згуртувати.
2013

Мрію я: в час Великодня –
О жаго великодня! –
Ти затулиш повіками
Свої карі безодні.

…У твої вткнуся коси я.
Гарно вдвох під вербою.
Сестро, хочу христосатись
Цілий вік із тобою!

15 квітня 2012 року

Люд пішов, і зосталися хрест зі сльозою
і земелька в обіймах моїх і вінків.
Я без батька! Наблизили небо з любов’ю
янголята йому, для безсмертя стрімкі.

А камінні довкруг позолотами всує
попрощалися з батьком у світлі руки…
Ще лишаюся з ними – життя довіршую.
Чи тоді дочекаюся в небі стрімких?..

2013р.

1.

друже
небайдужий
хочу
неба
й дуже

небо
у тобі
та рядки
в трубі

а на ній
бігме
хор
ні бе
ні ме

2.

брате
вітрогінний
дай словам
коріння

і ціни
не вішай
бо не тушка
з вірша

кожне
слово
знає
де йому
лягати
у кого
стріляти
по кому
вмирати

і у нім
дрімає
сила
дух
і свято
простір
інкубатор
кардіонабату

нічого
ліпити
із повітря
Бога

смішками
прибиті
до ікони
роги

3.

не тобі
читати
світло
на повіках
не твої
палати
серце
чоловіка

чорторий-потоки
пінка з каламуті
що воно
за око
просто
нерва
жмутик

4.

просто
буря
в склянці
але
склянка
море
бобуніння
в танці
вакуум
прозорий

це
не небо
жодне
й висота глибинна
це
раз плюнь
безодня
голод баговиння

5.

не складай
у кошик
все
що попадеться
бо
вірші
не гроші
мають
запах
серця

це вони
спроможні
душу
осідлати
втнути
наче ножні
вправніше
від мату

це вони
у воду
дивляться
і бачать
що за чим
приходить
чим
воно
заплаче

в них
сміється доля
там
вона готує
сльози
з дрібки солі
з моря
алілуя

6.

маю дрібку
солі
у рядках
розчинну
хилу силу
волі
на життя
хвилину

маю що
сказати
все
про
що немаю
у моїх
палатах
запах
ліків
й раю

ти зайди
не бійся
тиша
вже воскресла
і її
не бісить
як тебе занесло

ось рядок
погрійся
я
душі підкину
наче бузька
стрісі
рані
батьківщину

а горить
і зимно
значить
сил замало
у халатних римах
щоби
серце
стало

а
як серце
стане
то й слова
розтануть
в омі-океані
молоці
нірвани

3 Травня, 2013

Останній день.
Стражденно і несила.
Якийсь причинний Господа кляне.
Душа безмовно зноситься, а тіло
пручається і стогне, бо земне.
Яріє сонце.
Гамірно і людно.
І необорно хочеться, аби
тут, на Голгофі, розіпнули Юду,
позачергово, на очах юрби.
Все так, як є.
І так, як має бути.
І хресна путь, і глас:"Христос воскрес!"
Перемогти.
В майбутнє зазирнути.
І гірко посміхнутися з небес…

Хвилюють обрій згиби гір.
Ліси онімблені у весни.
Прядуть листву
дуби старезні-
ростуть легендами ушир.
З корінням рвуться зо землі
стрілчаті сосни -
в неба глиби,
гачкують гостро
хмарну рибу -
дощі розбурхавши зо снив.
Забуті предки...тіні слів
і Параджанівські закадри
на плівці вітру, в димі ватри,
ув обезвогненій золі.
Марічка тонкоголоском
ще докликається Івана...
яркотне арніки сопрано,
кульбаб сочисте молоко...
шурхотні кроки Травяра -
він заговорює рослини,
чарує стебла словоплинно -
зусюд шепотний тарарам,
джерельні спохлипи і лад.
В тугі кимвали полонини
проміння б"є...
Святиться днина-
сонцепомазання Карпат.

Весняна повість Божого терпіння.
Весняне свято віри та добра.
Поправши смерть, у світ прийшло спасіння,
зігріте сяйвом сонячного дня.

Церковним дзвоном добра звістка лине:
- Радійте, люди, ЧУДУ із чудес.
Розп'ятий глумом Божий син не згинув.
Христос воскрес! Воістину воскрес!

Ціну життя не зміряти роками,
коли воно мина у суєті.
Пожертви день злітає над віками
і майорить у гордій висоті.

Вшануй цей день. На зоряних долонях
твоя душа без віри пропаде.
У чорний вирій на шалених конях
її безвір'я з часом віднесе.

Отож люби, і вір, і сподівайся.
І не кляни своєї долі хрест.
Поки живеш, надії поклоняйся:
- Христос воскрес! Воістину воскрес!

Твоє тіло – наркотик.
Твоє тіло – наркотик.
Відчуваю його і на смак,
і на дотик.
Я від нього дурію,
сміюся і плачу.
І на нього, як мрію,
все, що маю, те трачу.
З ним я просто літаю:
пригублю – й одразу...
В ньому сили черпаю
до наступного разу.
Скільки б я не приймав
твоє тіло – не можу,
ні, не можу прийняти
смертельної дози.
Мені мало його,
твого млосного тіла,
хоча вмерти на нім
дуже часто хотілось.
Я від нього залежу,
від цього страждаю.
Твоє тіло – наркотик.
І ліків немає!

Починаймо вже від нині
діяти, щоб в Україні
Ісусові не вбивали більш цвяхів
в Його святе, боже тіло.
Щоб Його це не боліло.
Щоб у серцях наших не було гріхів.
Хай промовить час любові,
нехай великодня сповідь
викине гріхи з усіх наших сердець
так, щоб в Великодні Свята
любов була в наших хатих.
За це добром дарив буде Бог Отець...
04.05.2013р.

И такое было и мы такими были,
Любви чувства и боль мы пережили.
На светлом берегу нашего сознания
Ещё свежи тёплые воспоминания.

2011

І ми з тобою вже ніхто
Й нас тепер цікавлять інші.
А починалось, як в кіно,
Закінчилось все більш трагічно.

«Не доля» - люди скажуть.
Та їм не зрозуміти те, що є.
Нехай критикують або навіть зв`яжуть,
Я не відпущу чуже і водночас своє.

До біса лицерміство й лаконічність.
Гордість тепер ні до чого.
Над нами постала вічність,
Проблема усього живого.

«Час вирішить, він не підвласний…»
І хто таке сказав?
Кожен вчинок вчасний,
Нашу долю б врятував.

Моє життя єдине й не повторне,
Я не проживу його нудно,
Враховуючи все те ілюзорне,
Що діє на людей згубно.

Ми втрачаємо найрідніших…
Правда, не дано зрозуміти нікому,
Що нема у світі вірніших,
Ніж ті, що з спокою, у війну повертались додому…

З бодуна виходжу важче й важче...
Із артезіанських ям душі
Вірші волочу – собі і вам ще,
Воїни, артисти, торгаші.

Тільки нафіг вам вони здалися –
Із вовками, мавками, селом,
Лісом, що іскрить, мов шкура лиса,
Журавлиним хрещена пером.

Дико і безбожно стало в світі,
Де і круг вже «на круги своя»,
Де усе продажне, навіть вітер,
Навіть безпритульна течія...

Хрест і місце під хрестом – так само.
Але ж треба вірить, варто жить...
Щоб не заблудитись – йти по шрамах –
По своїх...
Що хоч мені кажи.

З пісняра я казкарем роблюся.
Значить – Шлях і вік беруть своє.
І моя кохана – вже бабуся,
І сльоза до крові дістає,
Що здійснила кровообіг вічний,
Обігріла світлом десь когось –
І лягла під великодні свічі…
Ось.

Ну не тряси мною!
все… зносився…
сірими хмарами набив кишені і за пазуху…
напхаю листя сухого,
зранку сонцем похмелився
хоч не розумію, кому я це розказую?

Тротуари краще підмітатиму – руками
Ну, і приблизно через десять років
Прочитаю Харукі Муракамі
Про пісню вітру, -
а поки одиноко…

Та ні не в тому сенсі, що спустошений!
Тому зловживаю багато алкоголю в кабаку
Скоріше правда в тому,
що я зношений
Емоціями, які спалили в мені доброту!

Сумний виходить опис, -
ну як інакше?
Брехати собі, а потім одягнутись «модно»…
В накуреній кав’ярні не стане краще,
Але і за відвертість тут не гордо…

Мені б хоч раз написати пісню,
Або вірш чи фразу –
Про любов – взаємну!
Тоді поділюсь цією вістю
З усіма, хоч цим зроблю приємно…

2012

Відболить,
відячить,
відлуна
сумота у моєму сьогодні,
усміхнеться нарешті весна
і очистить вогнем великоднім.

Відсумується,
і повесні
між порогами вічного плину
незворотньо воскреснуть в мені
молитви, де любов
і Вкраїна.

Свячену крашанку насилу
Кочу з минулого туди,
Де через мамину могилу
Епоха витовкла сліди.
Свою сізіфову роботу
Ніколи я не полишав:
Крізь рясноту брудного поту
Світитись прагнула душа.
Який занедбано-убогий
Мій край, а думалось, в раю
Від плісняви ідеологій
Очищу долю я свою…
Несусвітенна заморочка,
Подій убивча крутія –
Ані хреста, ані горбочка…
Котися, крашанко моя…


2000

"Діду Яриш, куди ти шпариш?".

І зі спритністю юнака
За малими ганявся Яриш
По орбіті свого вітряка.

Дід лиш з вигляду був сердитий,
А насправді – такий добряк:
Нас по черзі любив ловити
І носити у свій вітряк.

Під нестрогим його арештом
Кожен спійманець їв млинці,
Що лисніли від смальцю.
Решта
Чергувала при вітряці.

"Діду Яриш, куди ти шпариш?" –
Це вже черга моя прийшла,
І вже Яришу я товариш,
Вже їмо з одного стола,
З однієї тарілі…
Смачно!

Дід підсовує ще млинців.
І ніскілечки вже не лячно
В цім штормуючім вітряці.

Дід умів дарувати ласку
Нам, чужим, бо не мав своїх,
Він ділив і млинці, і казку –
Скільки б нас не було – на всіх.

Світ крутився в обмежжі поля.
Посередині був вітряк.
В ньому – Яриш…
І з того кола
Я не вирвуся вже ніяк.



2000

* * *

Перші весняні грози. Перші духмяні зливи
На тополині бруньки, на черешневий цвіт,
Мiсто взяли в облогу. Ввечері — відступили:
Нiч Великодна сходить в цей не найкращий світ.

В церкві старій зібралось люду не так багато.
Зараз підуть поважно в хресний хід хоругви.
Наші зшарпанi душі, вбогі, лата на латi,
Таїнство Воскресiння — зцiли, благослови.

Хай же сповна проститься всім, хто життя марнує,
Хай же нарешті стихне сірих днів суєта.
Пiд передзвін величний вірю у Вiсть благую,
В церкві старій чекаю Воскресiння Христа.

1992

Білий лист,
Душевні слова,
Творчий хист
рядками ожива.
Люди змінились…
Покоління не те.
Шанувались всюди,
А тепер ніде.
Що нам чекати
від нового десятиліття?
Де правди шукати,
Тікаючи від одноманіття?
Я не вправі судити.
Бог всім суддя…
Мало що можна змінити,
Назад нема вороття.
Але є сьогодні,
Те саме, вирішальне.
Робіть справи благородні
Творіть щось оригінальне.

У стінах старенького храму,
У тиші якійсь віковій.
З душею, подібною Хаму,
Знаходжу собі супокій.

Старі образи з рушниками,
Свічки молитовно горять.
І дивно, що навіть для Хама
Дається уся благодать.
2013р.

з яких висот з яких небесних скринь
весна виносить сонце на тарелі
з яких дощів мандрують менестрелі -
маєвої мелодії майстри

відкіль весна бере тонке шиття
розгладити мережива рахманні
яку молитву дихає на банях
що золотом крізь неї мерехтять

На волі можна бути у неволі,
Рабом лукавих помислів і зрад,
Без права обернутися назад,
Конати в зачарованому колі.

А є, що сіромашний житель ґрат ,
Немов на царському сидить престолі,
З очей свободи виринає колір,
Аж дриґотить жорстокосердий кат.

Набутий досвід не минає всує.
Між двох вогнів природа балансує.
Болить отут , а там пече чимдуж.

Кому що ближче, те він обирає,
І льос йому віддячує навзаєм
Чи пелюстками, чи шипами руж.

04.05.13

Уперше груша зацвіла без батька,
ще молоденька – років їй зо сім,
а рясноцвіту білого багацько
у пелюстково-плетеній косі.

Торкнусь гіллЯ, що дише сокогоном,
теплом шершавих батькових долонь,
і пелюстки-метелики у спомин
мене цілують м’яко у чоло…

04.05.2013

Моя бабуся – ткаля й писанкарка –
по п’ять – шість "кіп" писала писанок!
То ж їй на розпис у наблиззі свята
приносили яєць – немов зірок…

Із року в рік: “конвалії” і “рожі”;
“метелики” і роги “баранців”,
і”безконечник”, і “Великдень”… гожі
цвіли мотиви – хто які хотів…

Вона творила це маленьке диво,
а серце плавилось і капало, як віск.
Співали люди, серце – голосило! –
Великдень… доньку в небеса поніс…

Життя триває… Наче й недалечко, -
а скільки вже вербових гілочок!..
Бере дитя у рученьки яєчко –
дивує прабабусин писачок…

15.02.2000 ( ред. 2013)

Люблю Твоє, Ісусе Христе, Ймення,
Бо Ти – моє життя, моє натхнення.
Коли торкаюсь до Твоїх небес,
У душу ллється дощ благословення.

Прокиньтесь, мамо, сонечко зійшло
І золотом сяйнуло в нашій хаті.
Давно проснулось поле і село,
Діждавшися від Бога благодаті.
Погляньте, мамо, вишні зацвіли,
Весняний день розлився солов'ями.
В саду квітучім бджоли загули,
Громи веселі грають над полями.
Згадайте, мамо, юності весну,
Себе згадайте в пору буйноквітну.
Усе згадайте - голод і війну,
Сльозу зрадливу втерши непомітно.
Усе життя, по крапельці, стекло
В пісок холодний вічного спокою.
Пройшло, минуло, мов і не було,
Лиш пам'ять постелило за собою.
А навкруги видзвонює весна,
Уже пора городину саджати,
Вродила щоб добірна та рясна -
Вставайте, мамо, годі вам лежати.
...Немов сніжинки - білі пелюстки
В саду моїм, кружляючи, літали.
Будив я неньку доторком руки,
Та мати спала... Вишні одцвітали...
1999р.

Христос Воскрес! Так Бог хотів
Щоб Божий Син смерть по бідив,
А людям нестрашний був хрест.
Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Христо Воскрес! Воскреснеш ти,
Якщо відкинеш всі гріхи,
Сестрам, братам не завдаш слез.
Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Христос Воскрес! Вже грає дзвін.
Вже мій народ стає з колін.
Бог бачить його правий жест.
Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Христос Воскрес, щоб ми жили
І Його в хату прийняли,
Та всі знали Його генезис
Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Христос Воскрес! А де ми є?
А як ми любимо СВОЄ?
В життя їдемо без колес.
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
16.04.2005р.

Мово наша, мово рідна
Коли в себе станеш гідна
Коли спілкуватись будуть
Нею вдома наші люди

Мово наша, мово славна
В державі давно державна
Все-таки людей з півночі
Вона чомусь коле в очі

Мова наша материнська
Завжди була українська
В говірках чи на папері
Ти відкриті мала двері

Мово наша з села й міста
Не все люба журналістам
Які живуть в Україні
А не вивчили до нині

Тому пане президенте
Час зробити всім презенти
Хочуть жити в Україні
Хай знають її від нині.
Редагований 17.08.2010р

Поза тим, поза цим, – поза всім опинитися раптом,
і зневіри отруту із келиха випити геть.
Понад все, понад всіх. І найвищої смертної кари
намолити собі, переповненій чаші ущерть.

Хто є друг, хто є ворог, що вміє сховатись до часу?
Палахне підсвідомість роз’ятреним вогнищем війн…
Та до дідька його! В невагомості, раптом, в безчассі
вийти легко в дорогу і вже не вернутися в стрій.

Поза всім... Без суми, тороків і без віку в дорозі,
без весняної туги і тихого смутку осонь…
Бо не вміє у хмарах веселка світитися в грозах,
коли сіється дощ, коли втому змиває з долонь.

Коли вже поза тим, де не буде нікого й нічого,
вдалині – чи розмай, чи брудний і розмитий асфальт,
обираю – шляхи, а мене обирають дороги…
у чергових, на жаль, фігурантах. Банально, як фант…

травень 2013

Пір’я пташине – на цвіт після зимного сну,
Місяць-смичок золотий тонкорукого Майстра –
Плавно лягають на ніжну душевну струну,
Як на труну молоденьку троянди та айстра.

Щастя метелик – як ловиш, – втікає кудись,
А як присядеш, – сідає на тебе, голубить.
Ми, що сотворені з дальнього світла й води,
Древні ікони цілуєм в потріскані губи.

Зморшки і шрами – це долі стежини у Світ,
Звідки Один лиш вернувся – і то ненадовго...

Пір’я пташине в нічній надмогильній траві...
Місяць-смичок життєдайно над човником човга.