Годинник дні рахує.
Я не чую
Цей дивний стукіт -
Перекат дощу.
Стрілки сумують,
І самі ночують.
Лиш дивний спокій
Я для них лишу.

Світання раннє,
Раннє, без вагання
Гортатиме минулі помилки.
І пташка перелітна
Світом бідним
Тікатиме з хазяйської руки.

Забуть несила,
Пам'ятать немило
Вчорашній день, неспокій і... усе...
В мережаній хустині,
Як дитині,
Собі у дар свободу принесе.

Свобода зроду,
Наче дикі води,
Міняє русло і втіка кудись...

І страх самотній
Із пустим "сьогодні",
Як нитки переплутані, сплелись.

Якщо із горла пророста Чужий,
З`їдаючи цукерки і обгортки,
У дощ, у спеку, в ніч, коли сніжить,
І п`є твоїх чеснот літеплі соки,
Коли він друга випхав у плече
І вивів на гостинець у Нікуди,
Зречись почвари. «Отче наш» – мечем –
Безжально зранюй пальці, впалі груди!

Не йди під Злості аспідний штандарт,
Не розруйновуй гнізд.
Лети у церкву!
Чужий жаденний. Він мегаталант
Тобі пророчить, ложу, бутоньєрку...
Чужий – заїлий. Вишле в пунктик Зет
Кохану жінку, знівелює совість…
Він – Зла слуга, його апологет,
Що живиться усмак залізом крові,
Він вихваляє трумни потерчат,
Малює жабуринням, трощить міри...

Поки Чужий малий, як павуча,
Є сутозлота зброя – щира Віра.


2012

Раз, було, на камарилью
Налетіла ескадрилья
Й розбомбила ескадрилья
Зловорожу камарилью.
От немає камарильї
І немає ескадрильї.
Курка смажиться на грилі,
В кухаря пушок на рилі,
В дроворуба – спина в милі,
А в бунгало в ліжку – милі.
Слухають, як там, на грилі,
Птиця смажиться без крилів
Та чатують – ескадрильї
Чи ж не линуть звуки в стилі
Ярославни, що в Путивлі –
Не завадили б ідилії!
Провідник-бо ескадрильї –
Чоловік любаски. В пил її
Би розніс, мов камарилью
Славний ватаг ескадрильї
Коби знав, коханці милії
Де лежать, спалив на грилі б їх!
Ох, далеко камарилья,
Та чигає ескадрилья…

Ніна шкребеться в холодні душі
Ніна бажає тепла і цукру
Ніну безсоння ночами душить
Ніна не хоче лягати в дурку

Ніна вдягає пухнасті капці
Бадяжить на кухні якусь гидоту
У нашому клубі сьогодні танці
А Ніна ненавидить всю цю сволоту

У Ніни в кишенях тютюн і ліки
У Ніни в будинку братки і клони
Ніну знімають козли і фріки
Ніну затрахали ці циклони

Ніна виходить на дах будинку
Сідає поруч (від мене зліва)
Вино і фрукти з місцевого ринку
Ніна сміється. Вона щаслива.

Тишу заміновано -- вай, вибух!
Березень спізнився -- сонний.
Знову Хтось із тіла свого вибув.
Вибухова хвиля… трону...
Тронувся, чи тронулися -- розум?
Сивіють від того капці.
Ой набридла ця свиняча поза -
Не чіпають в ніч, ні вранці.
Боже, охрести Похід Хрестовий!
Заряди пістоль миґдалем…
Почнемо вдивлятися з Ростова
Нам би душу…
Справа не в медалі.
25. 02. 2013.

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

ЗАЗДРІСТЬ

Гострена коса
Заздрості тупої,
Я не раз був скошений,
Ницосте, тобою.


І хоч
знов хтось тупає
А проте,
Як траву не косиш,
А вона росте!
1985

Життя дзвенить, летить мрійливо,
Буває град, буває злива,
Буває, сонечко грайливо
Загляне у вікно й дбайливо
Тебе розчеше, витре сльози,
І зникне біль: метаморфози
Несе з собою почуття!

Ах тільки б трішечки знаття,
Що сонце прийде - і в любові
Тебе зустріне день унові…

25/02/2012

Мене болить
Лиш я не плачу
Приймаю все що Бог дає
Душа не спить
А очі бачать
Все те що було і що є

Роки пливуть
І відпливають
Я на вершку одного зних
Приймаю суть
І вам співаю
Мій голос поки що не втих

Роки батьків
Роки матерів
Стеляться в кожний тихий день
Шукаю слів
Щоб на папері
Викарбувати тінь пісень

Віру свою
І рідну мову
Приймав і пестив в усі дні
Я сліз не ллю
Бо рідне слово
Зберіг як святість в чужині

Біль не приснув
Причин шукаю
Він промине я буду жити
Все що збагнув
Все те що маю
Нехай для вас буде профітом

Народ хай жне
Правд Божих ниву
І творить хліб з всіх Божих піль
Знає своє
Й буде щасливим
Хоч є рани і сиплють сіль.

1

Наготу вже прикрили. Порвали із мушель намиста.
Ясноокий глашатай ословив жадання юрми.
Не говоримо з чадом про вчора прозоро, барвисто.
Пливемо від причалів – у бік сурогатів і грищ…

Оминаєм джерела, хрещаті стежки – до криниці.
Лиш подеколи плине крізь липи у вишитий сон
Цівок тенькання – срібно-молочне – об стінки дійниці.
І прокинутись лячно: ллє дощ – на балконний вазон…

2

Я боюся ілюзій… Отруту зірчасту спивала,
З Вітром лісу ладнала хитляве гніздечко між хмар.
Уклонилася б низько – прилюдно – тому лиш мольфару,
Що стежу, мов клубок без остюччя, – рівненьку простяг.

Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.

3

Хлюст лякає мене божевіллям, безхліб`ям, безслав`ям…
Безоглядна довірливість – ключ до іржавих сердець.
Безхребетність бліда грає в піжмурки з ницим нахабством.
Розставляють капкани безліч партій модерних і сект.

Путь зміїться увись – у індиговий посвіт пульсарів.
У рокований час запалаю… Без чаду згорю.
Мої очі так схожі на зерня терпкого мигдалю.
Може, ним окрай Ворскли рожево цвістиму в маю.

Не скарби я лишаю – тайнопис діянь, пересвідчень.
Час додав, Час відняв… За присмаки – сарказм і… сльоза.
Я – окремо від світу, бо у втечі вбачаю спасіння
Від облудливих суддів і криводушних присяг.


2012

Я не люблю відлигу в її дражливих напівтонах,
коли населення вбоге виходить, немов з печери
і дідо в старих, перемотаних шматкою, шкарбанах
видлубує зі смітника чиюсь вчорашню вечерю
коли смердючі цівки снігу і не снігу-
стікають, немов пиво горлянкою біса
який прийшов подивитися на це лігво,
на це місто у екскрементах пост марксизму…
на блямби неонові, заляпані брудом гойності,
грязюкою чистоправди у мареві псевдо байок..
тут бог не проїде, ці вулички надто промовисті
Хіба що цей бог сталевий – заправський материй байкер..

Калюжі замутнені, непрозоро-тлусті
Як плями серед вуличного песимізму
Відображають залишки таунгордості
Ранковий мейк ап нічної діви стриптизу
Такий має вид у променях світанкової зірки
В протуберанцях сонця на диво блищить спотворене
Її обличчя як марево, наче солодка сірка
Абсентної ночі Вулі зі снів Мерфі-Уорена…

Піски сахари, що гоїли слизькість вулиць
лежать принижено...символи вчорашнього..
і лиш коти, затиснені між чарами киць
готуючись до відбору рукопашного -
волають і верещать про вічне щоночі, про бутнє
про довгі котячі мрії із риб'ячими хвостами
їм пофік увесь цей постмарксизм, гнилий як зуби кутні
в дев'яносторічної діви...стриптизерки й путани

а зранку, бачучи у вікні - ні до чого
не припасовану сірість як мамалигу
я хочу снігу, пилу, чи нові чоботи
і переспати з тобою оцю відлигу

А радість моя потаємна
вечірнім видзвонює снігом,
крізь тишу, густу і темну,
мороз і вчорашню відлигу -

перехрумкотить під ногами
усім, що уже відійшло.
Моя потаємна радість –
таке величезне тепло!!!

Гуркоче тиша, бо мовчать слова,

Бо всі вони зібрались тимчасово,

Мов сталактитів паморозь жива,

Що німоту сторожить примусову.



Колись прорвуться лютим водоспадом.

Ніхто й ніщо не спинить цей потік.

Хто на шляху їх випадково впаде,

Забути не спроможеться повік.



Вони уста замкнули. Та дарма.

Звучать слова у тій пекельній тиші.

Говорить і каміння, і луна,

І люди, хоч забули вже колишнє.



Нехай промови змовкнуть навіки,

Залишиться загублена стіна.

Знайдеться хтось, запалить сірники,

І залунає тиша навісна.
2013

УЗОРУ – РОЗУ

Музо, риму-дві в думи розум!
Узором рим – у мир морозу!
Розу і тор – от і узор!

РІВ. ДВІР

Рів. Дім і двір.
Ріг див – вид гір.
Вир ярів – вір: я рив.

АКВА-МАВКА

А Клава – давалка,
А Клара – каралка,
А краля – Ларка,
А краде – Дарка,
А Климу – милка;
А крамарка –
Аква-мавка,
А крам – Марка.

КРИЦЯ? – ЦИРК!

А крам Марка
Крав кварк,
А крамарка –
Крицю: цирк!

ШАБАШ

Анаші – шана,
А нам – омана.

І ЛОВКІ, І КВОЛІ

І лопотіли милі тополі
І лопух у полі.

ВИПИВ

Вина гущу ганив,
Винороба – боронив.

О, ВИДИВО

О, не теревені, і не веретено;
О, не лоза там, а таз, Олено!

ТІЛО ЛІТ

Ременем ер
Ребра били: бар, бер.

І НЕ СОН ОСЕНІ

І не сон, а муті
гул і лад; і далі, луг;
і туман осені.

Любов до... дерунів - могутня справа,
об'єднує і тіло, і думки.
Погляньте вліво, подивіться вправо -
їдять усі: і мудрі, й диваки.

Тече сметана золотистим краєм
дерунчиків - смачнющих і пухнастих...
Від смакоти - життя здається раєм!
І не шукайте вже рецептів щастя)))))

***
І радість, і слава, і щастя миттєве,
І рідного дому поріг,
Щоб вірити: завше у морі життєвім –
Пан-Біг.
Недуги, печалі й розчарування,
Щоб ти зрозуміти сам зміг,
Поніс на Голгофу людства страждання –
Пан-Біг.

ТАМ ДЕ ХОЛОД І СНІГ
ДЕ ТАК ДОВГО НЕ ВИДНО ЗЕЛЕНУ ТРАВУ
ТАМ У КЛІТЦІ ІЗ СЛІЗ, Я ЖИВУ
ТАМ ДЕ СУМ І САМОТНІСТЬ
ПРОХОДИТЬ МОЄ ЖИТТЯ
ТАМ НАДІЇ МОЄЇ НЕ ГАСНЕ СВІЧА

А Я ВТОМИЛАСЬ В ТІЙ ЛІТЦІ ЖИТИ
А Я ВТОМИЛАСЬ У ДОЛІ СВОБОДИ ПРОСИТИ
А Я ВЖЕ ТАК ДОВГО НА РІДНІ ЗЕМЛІ НЕ БУЛА
І ТАК ГІРКО ВІД БОЛЮ ПАЛАЄ МОЯ ДУША

А Я ПЛИВЛА У СРІБНІМ ЧОВНІ
НЕ ПО МОРІ, А ПО ВОГНІ
А Я У КЛІТЦІ ЖИЛА ЗОЛОТІ
І ТАК ГІРКО БУЛО ТАМ МЕНІ

2008 рік

Буває, день ясний співає,
Буває, вітер верби гне.
Буває, в душу напливає
Веселе слово, чи сумне.
Бувають дні, важкі й похмурі,
Коли думки, як камінці
І я, схилившись у зажурі,
Нервово бгаю щось в руці.
Тоді душа шукає шпарку,
Якусь віддушину в собі.
Хай без прибутку, без приварку,
Та знайде вихід, далебі.
І думка враз повеселіє,
І слово лунко задзвенить,
І вже жура моя змаліє,
Чи й зовсім вивітриться вмить.
І знову стане світ, як пісня,
Весела пісня, чи сумна.
Над тим задумаюсь опісля,
Як доспівається вона.
Ми всі в житті, як хвилі в морі -
То штиль без вітру, то шторми.
Живемо в радості і в горі,
Як повелось межи людьми...
2001р.

На молочній росі залишаю сліди,
Як маленька, краплини п’ю росяні.
Я іду по траві, де ніхто не ходив.
І радію отаві некошеній.

Малюватиму кола на сизій росі,
Як дитина, на ній намалюю я замки.
І перлина роси засіяє в сльозі,
Що набігла на очі мої на світанку.


1998р.

Так хочеться тебе за руку потримати
І обійняти, і не відпускати,
І палко в губи хочеться поцілувати,
І дійсно жити, а не існувати.

Не буду тут події форсувати,
Я обіцяв хоч все життя чекати.
Любити буду і не ображати,
І в снах своїх я буду цілувати.

© Віталій Мочарський

2011

Я пам’ятаю день чудесний,
Коли удвох зустрілись ми.
Я полюбив тебе всім серцем,
І думав я про тебе в сні.

Я мрію, що колись побачу
Небесну усмішку твою,
Яку будеш ти дарувати
За те, що я тебе люблю.

© Віталій Мочарський

2011

Не плач моє яскраве сонце.
Чому душа твоя болить?
Коли підуть дощі в віконці,
Я буду поряд, щоб зігріть.

Я заберу весь холод в тебе
Й розчиню повність в собі.
Й твоє велике серце в мене
Буде одним, одним в житті.

© Віталій Мочарський

2011

Самотність… Спокій… Тишина
І надзвичайна сила.
Ти неймовірна і одна,
Така як ти – єдина.

Ти тепла, добра, молода,
Весела, гарна, мила,
Прекрасна, лагідна, жива,
Тендітна, ніжна, щира.

Ти сонце, вітер, океан,
Ти небо, зорі, квіти.
Ти все поєднуєш в собі,
Ти лиш одна навіки.

Я знаю, ти знайдеш його,
Він буде особливим.
Він проживе твоїм життям,
І ти будеш щаслива.

© Віталій Мочарський

2011

Куточок раю… І не так суттєво,
Чи будуть це палаци і шовки…
Він виника зненацька і миттєво,
Де двоє «я» зливаються у «ми»…

А стиглий «овоч»? Ось! Як на долоні…
І вільна воля на усі світи –
Чи зернятко залишити у лоні,
Чи, надкусивши, з раю утекти?…

...Біліли перса. Пахло тіло
Ромашкою і чебрецем.
Чеканням раю палахтіло
Її зрум'янене лице.

Якесь шаленство їх проймало,
Кидало в цей чуттєвий рай.
“Отак! О, так… — вона благала. —
Кохай мене… Іще… Кохай!..”

Він любував розкішне лоно,
Спивав нектар жаги сповна.
Звиваючись в його полоні,
Згорала в пестощах вона…

О, ця жадана мить єднання,
Коли зникають “я” і “ти”.
А є лиш “ми”… І зірка рання…
Ще б тільки… раю досягти…

2010

Женщина восточная ,тонкая,
поцелуи сочные токами
проникают в сердце невинное,
не притворное, не половинное...
Женщина красивая, нежная,
молодая, стильная, свежая,-
овладела разумом, волею-
как найти привычную колею?
Женщина, опаснее пороха,
кто зажжет - расплатится дорого:
ласкова , в объятиях сильная,
и неистово любвеобильная!
Женщина, навечно желанная!
Простота, конечно, обманная-
как Вселенная необозримая,
так душа твоя необъяснимая ...
Через годы, тапками шаркая,
вспоминать буду тело жаркое,
и постель от любви горячую-
мы любили с полной отдачею!
Мы бродили средь рощ осиновых,
презирая друзей с камином их-
если вдруг становилось холодно,
выручала подруга-молодость!
Мы бумажником дружбу не мерили,
и не верили слухам, не верили,
что любовь, как и все, проходит...-
целовались назло прохожим.
Мы купались под теплыми ливнями,
укрывались туманами синими...
Не делили себя на части-
целиком отдавались счастью!
Как вернуть это время прежнее,
и ночные сады скворечные?!-
к ним другие уже причалили-
кто-то с радостью, кто с печалью...
С недомолвками и ужимками ,
но своими горды ошибками!
И никто, я уверен точно,
Не захочет поставить точку.
Вот и я, скоро жизнь, как медлю.
То надену ,то сброшу петли
Твоих рук, твоих губ желанных,
В стужу знойных ,в жару- прохладных…
Ты плывешь, как и встарь, такая-же ,
сквозь мираж стольких лет растаявший -
как Вселенная необозримая,
так душа твоя необъяснимая ...
1996

Гутного сонця лункаве вібрато,
німбу мосяжного - тепле кільце.
Тьму протинає, любові заради,
промінь єлейний - весняним гінцем.

Локони неба- спадають у води,
у завитусі лазурі - вітри,
глузд ізгубивши, женуть- насолоди
в леті шукаючи... Топиться грим

утло-блідавий із лику сумного,
діви- природи. Рум"яниться день.
Звукозвістує Дух Лісу із рогу
всевоскресіння, гілками гуде.

Соком шумлять нашорошені крони-
забубнявілі пілястри дерев.
Ріки на дно - на охристо-червоне-
льоду, ховають, розбитого рев.

Дрібно птахами зазернено обрій -
небо у крапку - жива пуантель...
як у порі цій до безтяму добре...
Доля сердечні узори плете.

Не засуджуй мене. Бачиш, рано темніє надворі.
Ця глибока, як діжка, розмова дійде до кінця.
І повільно відкриються двері в пітьму коридору.
І прилипне байдужість, як пудра, мені до лиця.

Бачиш, світ не подівся нікуди. Все так, як учора.
Кажуть, рання прийде в цьому році весна у міста.
І заквітне земля, як сорочка твоя кольорова.
І не скаже ніхто, що у березня пісня пісна.

Не засуджуй мене. Через ніч – на високих підборах.
Ця дорога від дому крива, як прозові рядки.
Вже не сяє ліхтар. Бачиш, рано темніє надворі.
І ворушиться сніг. І сльозою летить до щоки.
23.02.2013

мадам Боварі,
і "Коламбія Пікчерс"
демострація фіз…
емоції "ен"
двочасовий двобій жіночого…
(віче?)
кільканадцять натур
однісіньких вен…
мадам Боварі і
ґуральня Флобера
опохмілля, різня , і
місцевий дебош...
класичний прийом, долучайтеся -
Ера
made in "під Києвом"
з лейблою -- "Bosch"

Внуки і правнуки
Аліна,
Еніна…
"ахтирки"… "ах-дянські" --
гат-тя в Бровари!
"не жалею, не…" -
цитую Єсеніна
Шагане ти моя
і моя
Боварі…
24. 02. 2013.

Стріла Оля вчора Лесю.
Та ж якась нерада.
- Мусиш, Олю, зараз конче
дать мені пораду.
Щось купить хотіла гарне
милому до свята.
Стала всім дзвонить знайомим,
що таке б узяти.
- Ти зроби сюрприз яскравий! –
раду дала Ната –
Щось просте, практичне, гарне.
Це ж не кругла дата?
Мій колись прийшов з роботи,-
я йому - цілунок.
Й тихо так кладу в кишеню
свій сюрприз – дарунок.
- Що це в тебе у кишені?
- кличу свого Владка.
Той закляк. А тут сюрпризик!
Бац! Нова краватка!
- Я таке й собі схотіла.
Клас! Оригінально!
Тільки зовсім не краватку.
Дуже вже банально!
Зроблю фокус, - розіграю
завтра свого Женю.
Пхаю трусики жіночі
я йому в кишеню.
Зранку кажу: - Слухай, милий.
Дай мені ще гроші.
Той труси з кишені тягне.
«Бах» - на мене очі!
- Ясне діло! Хлоп у шоці!
Дуже було б сумно,
Ти прикинь, якщо б тобі так
хтось свиню підсунув.
- Що ти, Олю! Шок у мене!
Фокус, бач, не вдався!
Він узяв та з того ляку
Сам у всім зізнався…

Усе розлогіші степи,
усе густіший дух туману,
Стають причетними стовпи
до міражів серед омани.

Я полонянка тих степів,
що в крилах сокола ширяють.
Не вмію жити я на-пів,
тому неспокій обираю.

Я вітер, що летить у грім
і боляче у нього б’ється,
я подих серця з-поміж рим,
я тест пульсуючого серця.

Я та, що стерла мозолі,
не сильна, ні – лише терпляча.
Я просто жінка на землі,
а решта все не має значень

Шовковице, шовковице,
в подвір’ї на околиці,
шовковице, кому плоди твої?
Дитинство не забулося –
дітей збирала з вулиці,
бджіл золотих густі гули рої.

Шовковице - пораднице,
до тебе промінь ластився,
хто нині так з тобою розмовля?
Чи горлиця, чи ластівка
свої жалі і радості
несуть тобі до сповіді здаля?

Стрічала сонце вдосвіта
всіх частувала досита,
аж солод лоскотав нам на губах.
Плоди твої чорнющії
дитячі зграї лущили,
і цілував піснями кожен птах.

Такі смачні ті ягоди –
для радості, для злагоди,
я згадую в далекій стороні.
Шовковице, шовковице –
крило любові й совісті,
нагадуєш матусю ти мені.

Не хочу накопичувати зла.
Мене такі відсотки не порадують.
Зневіру в борг навіщось узяла,
І сплачую рахунки без нагадувань.

Байдужа, споглядаю білий світ,
він теж мені не часто усміхається.
...А щастя я позичила тобі.
Ти, схоже, повертати не збираєшся.

22.02.2013

Для себе завжди буде мало слів,
словосполучень, зворотів, речень.
Хто як міг вже тобі пояснив,
що у світі скажених псів
не пригріти вовків, як овечок,
не змінити когось і всіх.
Ти собі щось пиши, і собі заперечуй,
і будуй собі мрію чи просто ціль,
і за межі себе не виходь,
бо крутитись навколо твоєї осі
якось дико для них й недоречно,
бо крутитись не буде ніхто:
ані хтось, ані всі.


24.02.2013 р.

Я все ж кохатиму тебе,
Чекатиму крізь осінь,
І через сотню-другу літ
Скажу тобі: “Кохаю досі!”

© Віталій Мочарський

2012

Я глядітиму на тебе, будем обійматись
Й так легенько носиками будемо торкатись,
Потім ніжно дотиками будем спілкуватись,
І нарешті поцілунками будем покриватись.

© Віталій Мочарський

2012

Поглянь он як птахи літають,
Свободу свою відчувають.
Так і кохання на землі,
Окрилює людей всі дні.

© Віталій Мочарський

2012

Чи віриш ти, що є боги між нами,
Які існують як простий народ?
Вони прекрасні і живуть віками,
І захищають від усіх негод.

Я точно знаю, що вони існують,
Бо ж бачив я богиню наяву.
Проміння сонця силует її формують,
Заради неї я тепер живу.

І хто ж та особлива, ти спитаєш?
А я секретом поділюсь своїм,
Бо цю богиню ти найкраще знаєш...
Вона стоїть із поглядом твоїм.

© Віталій Мочарський

2012

Якщо все небо стало чорним,
І ти не бачиш куди йти,
Здається все нерукотворним
І хочеться лише втекти.

Згадай найкращі всі моменти
І усміхнись сама собі,
Бо все життя лише фрагменти,
Які розкласти лиш тобі.

Я буду завжди поруч тебе,
І навіть всі вітри землі
Не виведуть мене із себе,
І не сховають у імлі.

А твоя усмішка чарівна
Розсіє всю ту чорноту.
Лиш пам’ятай, що ти царівна
Та маєш душу золоту.

© Віталій Мочарський

2012

Сиджу у поїзді і плаваю в думках,
Ловлю себе, що ці думки про тебе.
Я б так хотів тримать тебе в руках
І цілувать, не відпускать від себе.

Ти та, що вкрала моє серце ніжно,
Хоча не так, я сам тобі його віддав.
І на душі тепер стає у мене сніжно,
Так кожен раз, лише б тебе згадав.

© Віталій Мочарський

2012

Які ж прекрасні твої очі:
Бездонні, ніжні і співочі.
Несуть в собі скарби дівочі.
Розпалюють мене щоночі.

Так хочеться у них дивитись.
Так хочеться із них напитись.
Так хочеться для них вклонитись.
Так хочеться на них женитись.

© Віталій Мочарський

2013

Я ніколи не купався в багатстві і злоті,
Бо ж ніколи насправді цього не хотів.
Виривав з свого тіла кров’яні шматки плоті,
Щоб закинуть їх в сотні голодних ротів.

Завжди грав непотрібні й ненависні ролі
І хотів, щоб за це мене глядач любив.
Відчував як печуть мене рани від солі
Та жадав, щоб цей біль мене раптом убив.

© Віталій Мочарський

2013

Ти солодко закриєш оченятка,
Накриєш себе ковдрою, малятко,
І підеш ти світами мандрувати,
Де будуть тебе мрії звеселяти.

І я собі отут буду дрімати,
І в снах своїх я буду теж гуляти.
Отам от і зустрінемося ми,
Десь на краю, де зустрічаються всі сни.

© Віталій Мочарський

2012

Ти не зважай на дощ і холод,
Адже усе пройде колись.
Ти пам’ятай про сміх і солод,
А також просто помолись.

Усе, що хочеш – будеш мати,
Ти просто вір у це завжди.
Якщо захочеш світ пізнати,
Візьми мій номер набери.

© Віталій Мочарський

2012

Такий яскравий і блискучий,
І молоденький, і жагучий,
На небі місяць спочива
І творить знов свої дива.

Ти подивись, бо так буває,
Він із-за хмари виглядає,
Підморгне навколо усім
І знов сховається у дім.

© Віталій Мочарський

2012

Бандити при владі приймають закони,
Які лиш роз’єднують, творять кордони.
Будують для мови вони перепони,
А самі в цей час далі пхають закони.

Віддати мільйони їм прокуратурі,
Це дуже вже легко зробити в натурі.
Лиш пальцем натиснуть по клавіатурі,
А всі результати відчуєш на шкурі.

Забрати їм землю в простого народу
Те саме, що плюнути з мосту у воду.
Відходами знищити нашу природу,
Це теж легко зроблять за винагороду.

Побити чи вбити для них не проблема,
Бо так вже працює вся їхня система.
А ти є для них звичайна нікчема,
Така от проста незамудрена схема.

В країні такій нереально вже жити,
І в цій ситуації мрій не здійснити.
Ти хочеш, щоб краще жили твої діти?
Подумай! Можливо, пора щось змінити!

© Віталій Мочарський

2012

Я щиро дякую за все:
За кожен дотик, всі хвилини,
За теплий подих, ті есе,
За поцілунки, сліз краплини.

За те, що ти давно колись
Мені багато обіцяла,
За те, що мрії не збулись,
За те, що сни мені відтяла

За зиму, темряву, перон,
Холодний вітер, сніг, негоду,
За те, що був пустим вагон,
За те, що вкрала насолоду.

Я довго так тебе гукав
На станції “Свого Кохання”.
Та потяг мій чекать не став
І випустив лиш звук зітхання.

© Віталій Мочарський

2012

Пам’ятаю той день вже погаслий,
Телефон з есемескою в своїх руках:
“Слухай світ, він прекрасний”!
Ці слова назавжди у думках.

Ти навчила мене бути чесним
І любити навколишній світ.
А до тебе я був безтілесним,
І без тебе я був пустоцвіт.

Пам’ятаю як вперше з тобою,
Я почув звуки цього життя.
І вони вже назавжди зі мною,
Ці прекрасні і ніжні чуття.

Ти мій вчитель і ангел, і воля,
Ти є промінь в моєму вікні.
Моя зустріч з тобою – це доля,
І на неї чекав я всі дні.

© Віталій Мочарський

2012

Хіба кросівки не схожі на людей?
Хіба вони не створені з ідей?
Хіба вони не повністю як ми?
Хіба всередині у них нема пітьми?

Вони, як ми, існують тільки в парі.
Вони, як ми, стоять на тротуарі.
Вони, як ми, бувають різні зовні.
Вони, як ми, не вивернеш назовні.

Кросівки можуть також забруднитись,
Вони, як люди, можуть взяти і умитись.
Старіють, як і все навколо,
І можуть виглядати дуже кволо.

Кросівки можуть , як і ми, порватись,
Як люди, можуть просто усміхатись.
І стильними вони бувають,
Погоду дуже чітко відчувають.

Кросівки ідеальний варіант кохання,
Кохання, що існує без страждання.
Вірніших за кросівки не існує,
Бо тільки в парі там гармонія панує.

Давай з тобою будем як вони.
Якщо погоджуєшся – просто подзвони.
Ми будем крокувати поруч завжди
І переступим через різні негаразди.

Ми будем разом в будь-яку погоду,
Якщо дощі, ми разом зайдем в воду.
Без тебе я не зможу крок зробити,
Бо тільки в парі всі кросівки можуть жити.

© Віталій Мочарський

2012

Спокій, сірість, тишина,
Хвилі, чайки, вітер.
Пристань, вечір, глибина
І дисплей без літер.

Телефон, стопа, рука,
Камінь, шорти, квіти.
Хтось далеко десь гука,
Швидше за все діти.

Зірка, хмари, відчуття,
Чую хтось сміється.
Хочеться пізнать буття,
В грудях серце б’ється.

Я встаю, іду назад,
Стало прохолодно.
Хочеться чужих порад,
Бо в душі голодно.

© Віталій Мочарський

2012