Телеприколісти друзі і їх улеслива щедрота...
- Ало, як до Вас звертатися?
Потрібно?.. - Дякую, ні, - є супутник особливого коду..
...Кохана мовчить - не відкриває ніжні вуста.
2012р.

Ось так щороку: навесні
ми знов стаємо дітваками,
знов диву раді й новизні —
брунькам, що скучили за нами.

І знов краплини на шибках —
люстерка всесвіту — крадливо
малюють свій таємний шлях,
що нас веде у вечір-диво.

І знов усесвіт-викрутас
котом прикинувсь, і як завше —
зірками мружиться до нас,
футерком ночі обійнявши.

(24.4.2012)

Да здравствует
укр-нация!!!
нано… макро…
идеи
Боже, уйми овации
что-то не то мы сеем…
мне бы на все…
разрешите,
сплюну себе во след
я лишь всего "сожитель"
шоу
на фоне
бед
сброшу к ногам
ошейник …
"Хлеба даешь и сталь!"
видишь следы на шее?!
слышу: -- конечно, жаль...
извольте читать досье
вовремя бы обед
не пережить мне Осень...
Осени много лет
колхоз на безрыбье -- эхо
с пользой одной -- зазря
буду искать я - «бэху»-
с родинкой
желе - зяк

1999.

Розхристані ночі, оголені,
На півночі - місяць, і море не
Зовсім розріджене, зморене.
Розколює сни Оріон.

Посріблені очі, знеболені,
На півдні - сльоза, o dolore mi
Несу на вітрилах зруйнованих
У замок твоєї душі.

Щоб тихо упасти, холонути
У мареві рук твоїх стомлених

(З дощами йдучи в унісон).


[23 квітня 2012 р.]

Скажи мені, Господи, те, що ніхто не говорить,
бо я не повірю словам, що були кимось мовлені.
На північ бредуть опівденені сонячні олені,
на північ, де білі сніги розгорнули простори
прозорої тиші, де гаснуть і луни, і тіні,
де кроки легкі і нечутні, а сни – нерозгадані.
Хай ріки замерзлі розкрають залюднені гавані
на білі фіорди, словами стечуть з піднебіння
німотного неба. Одна їм лишилась розрада –
текти і текти, не питаючи русла і значення,
крізь пальці господні, не чутні ніким і не бачені,
і танути в млі, мов далекі оленячі стада.

В Любові - все життя, мов пісня.
в'яжуться думки і магічні почуття,
Що в серці маю - із Тобою
Сонцевісна днина кличе до просторів і глибин життя...
2012р.

Перввозданно постає перед нами - Сонце!
Буяння квітів і трав весняніє.
Серед незайманих просторів спалануло кохання,
Надщесерцеве, - життя ще одне...
2012г.

Я, как чаша, любовью полна до краёв!
Ты боишься испить: робость в сердце твоём?
Будь смелее - испей и тоску утоли...
Будешь знать, что являет собой Натали.

Где ручеёк берёт начало, мы не знаем,
Но речка норов свой успела показать!
И воды шумные свои с ревущим воем
Она намерена навек Ему отдать...
И Море-Океан малютку нежно примет,
В свои объятья эти воды заключит,
На берега Надежд неистово нахлынет
И, пену теребя, игриво вдаль умчит...

Я - женщина, которой нет конца и края!
Я - как пустыня: сколько не иди
"Оазис" вечно манит впереди!

Луч солнца дребезжит, в потоке вод играя,
А ветер косы треплет на груди...
Мне ощущений не бывает много:
Я, замирая, вслушиваюсь в них...
И не одна на свете длинная дорога
Не уведёт меня от помыслов моих!..

Ты полюбишь меня, потому что я ЭТО сказала!
Половинной любви мне для счастья великого мало.
Я уже для тебя почти жизнью единственной стала -
Ты полюбишь ещё, потому что я страстно желала!

За окном чудеса: ветер треплет и сеет дождинки...
Я сижу не дыша, ну, как-будто Мадонна с картинки,
А по впалым щекам, как горошины катят слезинки.
Заболела... и стала похожа на простолюдинку...

И Мадонна, и простолюдинка... - не это ведь важно.
Жизнь прожить чёрно-белую - вот, что мне страшно...

Осяйна тілом і лагідна теплом,
Гнучка й тонка станом.
Непідвладна тисячоліттям її молодість і краса,
Неординарна моя Афродита - рельно Боже янголятко, цілком...
2012р.

він, не поскаржиться нікому, ніколи,
бо думки покриті снігом сивини.
до коханої туга пульсує в серденьку,
сплітаються пелюсточки: я плюс ти...
2012р.

цей слід заростає травою, бо падає дощ,
а трава поглинає стежину і ти не прийдéш
барабанять дощі у короткі гудки без гордині
ти не бачиш, не чуєш, не прúйдеш, ти зайнятий дуже, авжеж

а небо ховається в хмари, як падає дощ
на бантúні легка павутинка - вода проникає углиб
на вустах, як молитва, ім'я - до людини, до бога, до сина
навіть дощ зупинився, а сил залишúлось всього лиш на схлип

не вигріє сонце, весна не відновить родину
старенька, як світ, а така беззахúсна хатина
мама_земля_Україна, а дітоньки_діти - горóшини сліз
віє вітер, скриплять ясени, край села не засне тополина

2012

О, за те, що ваш вчинок убивчий
Та вірша мені в душу навіяв,
Я дарую вам шрам свій на серці.
Я не серджусь, не серджусь, не серджусь.

О, за те, що ваш погляд нещирий
Все ж не викликав злу недовіру
Загалом до усенького людства, -
Я вам вдячна. Я зовсім не злюся!

О, за те, що терпіти умію
(А до цього ж бо ви спонукали!), -
Я бажати вам щастя посмію,
Хоч моє ви старанно топтали.

То є правда – без вас нецікаво
Жити в цьому цікавому світі.
Вам, хто буде і є, - моє «браво!»,
І – подібних собі… не зустріньте!

1997р.

Горою лисою шумів старий осот,
завис червоний місяць у гіллі лякливо
заклечаний омелою, стуливши рот
загусло вітер вив гніздо у спраглій дива.

в берези коси ледь тремтіли, біле тіло
достигло світло_ болем, відчаєм медунки
від млості ночі кволе горло заніміло,
меди густі прозріли гірко-пряним трунком.

єлеєм щедро мащені уста спроквола
шептали заклинання дивні в сонній тиші,
її зіниць зелених повні глею кола
просили сили і його колишнього…

а за плечами крила розбивали морок,
уста скипіли соком перестиглих вишень,
доспілі зорі кидала притьма в подолок
і піднімалася у леті вище, вище…

і тоншали у висі срібні тіні,
                           бриніли чаром вії,
в серпанку місяця гойдалася горілиць
і вихором несла_ кружляла ностальгія
душа її мала прорвалась до зірниць…

_______
природа юна, нага без чуття провини
наївно жажде першого гріха
і всотують вогонь жаги аквамарини
небес – неозорима цілина.

…навідьмувалась

Смердюче пекло, кодло окаянне!
Бодай я скис, а гірш мені не стане!
Бодай я продав ще раз свою душу,
Та вибратися конче звідси мушу.
Вогонь горить, стікають потом стіни,
Зі стелі капа щось, болота по коліно...
Куди не ткнешся - грішники одні,
все корчаться в немитім казані...
Ще зрозуміти можна, що хотів
Наш батько-сатана для грішних пекла,
Але було щоб пекло й для чортів?!...

У кожної дитини є пряник або нема
Або шмат лайна, але дитина істота дивна
здатна бавитись усим і з усіма
коли нема, нема пряника
є клініка, є клініка на …

і невтомно жалкуєш
що лінувався в школі
не бігав стометрівок
не стрибав у довжину
не брав участей у спартакіадах
роби з нами роби як ми
чи інших проявах колективізму
пекло це інші люди
повторюєш вслід за іваном-павлом
не тим що другий і сумирний
а навіженим продавцем газет
знавцем нудоти сартром
пекло це інші люди
рай це інші люди
так і бігаєш футбольним полем
у пропотілій футболці з третім номером
від воріт до воріт
не втямивши за яку команду граєш
і про всяк випадок не торкаючи м’яча

Поміж хмари опустило
Літо сонячний фелон.
Лип божественне кадило,
Нив євангельський амвон.

Хор пташиний літургію
Править щебетом святим.
Заворожено німію
Я в задумі перед ним.

У холодні люті зими
Відійшли гріхи мої,
Сповідальні диво - рими
Вишумовують гаї.

Купол неба, храм природи,
Воском скапує зоря.
Молодик – диякон водить
Млу довкола олтаря.

24.04.12

Спінилась бурна шумовина
Янтарним відблиском зорі
Розверзлась пащека глибока
І водограєм у мені
Бушує осінь супокоєм
Нірвани недосяжна суть
Потоком ніжним прохолодним
Життя покоїть баламуть
Пісок незгод осяде тихо
Й загра майстерно пташий спів
На серці вірно й передхмільно
І ллє нектар кельтських богів!

2006

У пеклі гарно нам живеться,
смола тече і чорт сміється,
але бере іноді страх,
коли так довго по ночах,
один в котлі тому сидиш,
бубниш під носа та не спиш,
на вила дивишся й мовчиш.

Так кожен з нас в своїм котлі
в смолі неначе у вині
пірнає в сни
і розуміє естетику краси
щоденної шизофренічної весни спонтанних дій
і вражень, і ця відсутність зауважень,
до стилю даного життя,
не вимагає каяття та й взагалі нічого,
а ні від себе, а ні від бога,
по колу днища казана
у кожного своя дорога.

П.с.: І ніколи зустрітись нам,
бо в кожного є власний чан.


2010

Я стих між твоїх ніг,
калачиком згорнувся,
замуркотів і здувся духом лих
пустивши їх за у обрій у вікно
мого єства розлізлось волокно
й з під нього шерсть м”яка котяча
до твоїх рук простягла волоски,
і пестиш ти мене незряча,
і молочка налиєш у миски,
я ж жадно п”ю із ємностей до сита
твоєю сліпотою скориставшись,
а після, ти мені віддавшись,
щурячий хвіст відчуєш в животі.


2012

В святині вистояв і начебто вознісся до Небес,
Де янгольськими голосами молитви читались.
Та ось він вийшов - і неначе й не бувало святості.
Свого сусіда став привселюдно розпікати:
Бач, того кури без дозволу в його город залізли.
Не знати що сказать, бідолаха то червонів, то блід,
Од несподіванки тільки очима кліпав.
А на завершення обвинувач таке слівце добрав,
Що слухачі позатикали дітям вуха.
«Хай чують!- Я і на них знайду управу!»-
У бік столиці й до Небес простягує святоша руку ...
І не зна, що в тому світі, куди на крилах молитов здіймавсь,
Душі його, спаскудженій до дна, місця нема для вічності.
----------------------
Тут перераховано частину негідних вчинків, за які лишаються частки в майбутньому світі.
Детальніше про це можна дізнатися з книги: Рамбам «Сборник трудов». Иерусалим, «Шамир». 2004, с.171-172.

Метро- мчит поезд в бесконечность...
А прошлого совсем не жаль.
В тоннеле поселилась вечность-
Нетленной жизни магистраль.
Закрыв глаза, вростая в кресло-
Вмиг попадаешь в коридор:
Летишь в пространстве, мысль повисла,
И кто-то выключил "мотор"...
Вот остановка- дух выходит,
А тело...остается там...
Оно пристанище находит:
Спешит в "круиз" к иным мирам!
Душа согласна возродиться,
Но где найти себе покой?
Взлететь иль снова поселиться?
Или прикинуться слепой?

Я буду твоим голосом, Сердце, —
Скрипкой нагой,
Нотной рекой.
Я стану твоим лучиком, в танце —
Первой грозой,
Далью седьмой.
Капелькой Рая, в цветущей пурге,
Звонкой зурной,
Гордой волной.
Мудрой совой, в снов тайной тайге,
Дымкой седой,
Томной игрой.
Духом полыни, в истоме дорог
Тенью хмельной,
Робкой весной.
Ранью летуньи — стрелой на Восток,
Птицей шальной,
Вешей звездой.

"Він повернувся" –
на цьому кадрі стихає музика, тло темніє,
світло прожектора вихоплює – «хап!» – тіло у натовпі,
веде його,
ніби по місячній доріжці,
по цій осінній_аж_нереальній алеї –
до неї;

вона
плете із кленового листя віночки – пливуть за водою,
мовчить недоречно (неґречно), вчиться бути нарешті собою,
сни пригадує – як у них_золотих – півжиття блукала,
ткала і розпускала,
ткала і розпускала,
тка
ла,
ех, чернетка життя покреслена...
літер причинна кар-діо-гра-ма....

вона –
біжить, як ріка, до нього,
а донька – навперейми –
за поли ловить зі сну – "мама...",

маківка голосить,
горить
у її нічному волоссі,
а вона говорить до нього,
до себе говорить
досі:
«Досить».

Режисер-оператор, художник і каскадери відводять очі, курять, тягнуть резину…
Вже пополуднє,
Алея довга, як невідомо що,
Він пройшов лише половину,
Глядачі позіхають,
тиша, як миша, летить безголово у шпарку –
Шусть! –
шпарко.

Світло згасає, зачиняються двері –
І –
Химерний твій світ, Господи, із усіма ділами…
"Він повернувся" – вуаля, кінець першої серії…
А другу – «Вона упізнала» – дивіться опісля реклами.

Життя твоє завзяте триває пів століття...
Всіляких барв було в поемі існування:
Тріпав вітрець буття твоє "зелене віття",
Не оминув ні біль,ні гріх і ні страждання.

Всього було за цей невиправданий час!..

Роки летіли в вимір, де їм не відновитись,
Де не існує "меньш", і не долає "більш"-
Вони не намагались негайно зупинитись-
Вони злітали швидко, як правило,"хутчіш".

Ти мріяв бути гідом в приватному житті,
Опанувати слабкі риси святого неумільця,
Кохатися і бавитись в п"янкому забутті
І радістю пахтіть,мершій,по "самі вінця".

Але життя незграбно прероготиви внесло:
Руйнівні дикі засоби,всілякі перешкоди...
Ти мріяв, щоб душа твоя воістину воскресла-
І ти,таки, дістався з мінливим Небом згоди!

Одні горлають про любов
(не приймаки - сини і дочки!),
а при нагоді ладні знов
лишити Неньку без сорочки.

Для інших - сало й ковбаса -
мірила справжньої любові,
навіщо їм душі краса,
що розквітає в рідній мові?

А ті, собою горді, теж
Вкраїни "славні патріоти",
в любові вже не знають меж,
відкрили злу усі ворота.

Любов до Матінки - он ті -
на щиру нЕнависть міняють
до всіх без винятку братів,
що не "по-наськи" розмовляють.

А де ж та істинна любов,
якої Україна варта?
Та, що основа всіх основ,
палких сердець незгасна ватра.

Та, що очищення несе,
добра і правди зерна сіє.
Та, що Вкраїну вознесе.
Чи так любити ми не вмієм?

У скруті стежок необачно ми
Сьогодні зустрілися знов,
І стріча оця чи побачення
Неждано розбурхала кров.

Розсипано зілля, розгублено
У зелені трав і доріг,
І хтось посміхався розгублено,
І парк таємниці беріг.

Вдивлялися олені злякано
Каштанами мудрих очей,
І сосни про щось терпко плакали
Зіркам бурштинових ночей.

...Як білим навіється світові,
Замерзнуть дерева нагі,
Згадаю цей парк малахітовий
І губ твоїх вишні тугі.




2007. 2012.

Тихо-тихо сніжить,
       чи у пам’яті трунку,
Чи у континентальнім помірнім краю.
Я у купі конвертів, реклам і рахунків
Раптом почерк
       готично-стрімкий впізнаю...

І - ламаються руки,
       і - губляться рими,
І... замерзли давно в синьо-снах
       солов’ї.

Неприкаяну душу
       зціляє незримо
Те, що десь у снігах
               пам’ятаєш її...




12/28/2004

Дощ. Рядки снуються мляво,
Мокро сніг вчорашній тане,
Шепче квітень шепеляво,
Що терпіти вже не стане,
Що зима його паплюжить
І закони-бо ламає, -
Попусти їй, то недужо
Порошитиме до маю,

Онде вишні розцвітають,
І нарциски лебедіють...

    Весно, я тебе вітаю,
І спасибі за надію,
За дрібнeнькі білі квіти,
За рясні великі мрії,

Зацвітай, весна привітна,
і твоя присутність гріє,
Вже сніжок смішний вчорашній
Скімлить, як щеня забуте,

Дощ черемхою і рястом
Проростає в дні майбутні.




2001

плыву в сплетении мыслей реки
я всегда в Твоей жизни
предутренний стелится пар
и душистый предвиденья сладостный дар...
эта встреча была не случайной
в груди истомлено запел встречи паром
обнимает волною нежности ком..
в сердце радость
наша Любовь - твердыня, вовеки веков.
2012г.

ночі продовжили день робочий
дню скоротили робочий день
і ватнопадно душа сніготочить
з наповнених жмень до порожніх кишень

холод має ордер на дотик
сни ледь помітні, глухі й голубі
носіння під джинсами теплих колготок
вже встигло набриднути мені і тобі

період міграції мрій в нездійснення
період зітхання в відсутності слів
у мене ще є десь суничне варення
колись ти його скуштувати хотів

Не верте мне - смотри!
Наслаждаясь рекламой продуктов декольте, шепчите: возьми...
Признаний хотите, хмельного дурмана?ъ
Обещаний отрада и смешная цена - жизни ...
2012г.

Травестія пейзажу… Принишкли сонця
В рудих калюжах із завіконня.
Весна травніє своє законне,
Квітками мічене тче суконце.
Ми теж запгрейдились у декорі:
Змінили ролі, костюми, п’єсу,
Зійшли з акустики знов на п’єзо,
Змочились подумки в ситці моря…
Ми теж степліли і стали кращі
За нас вчорашніх: все менш публічні,
Все більш спрямовані по зустрічній,
Стійкі, терплячі…

…аж трохи лячно.

Але на правду, без травестії –
мій добрий внутрішній перфоратор
завзято свердлить дрібним стакато
цей стосунковий апгрейд стихії:
на вату ролі, костюми, п’єсу,
знімання звуків із деки моря
і на зустрічній крихке Amore,
яке у ребра нерівно б’ється…

Якщо приймаєш мене, як є –
приймай ударами…
Натщесерце…

Cонце встало над Україною


Сонце встало над Україною
розступились хмари
розвіялися по вітру
колоніальні чари

висохли уже сльози,
які лилися з народу
були ми безбатченки
були і без роду.

Колись давно мали ми
свою державу,
свою батьківщину,
навіщо Юрій заснував
о, ту Московчину?

Чи буває так у світі,
хтось може сказати,
щоби дочка стала старшою
і гнобила мати?

Пробудилась Україна
зраділи люди
відокремились уже
від старшої Юди

Не сядемо вже ніколи
з гнобителями на лаву
побудуємо в Україні,
ми свою державу.

Загубили державний досвід
люди - сараки
керують тепер державою
різні посіпаки

Владу від народу
украли юди,
Україна в колоні
ніколи не буде.

Підуть дощі весняні
змиють всі бруди.
загріє сонце над Україною
звеселяться люди!

Цей смак легенди - неповторне диво.
Це - таємниця з глибини віків.
З ним розумієш, що в житті важливо:
підтримка друзів і любов батьків,
а ще - кохання, що дарує крила!
Цей смак легенди - наше "Львівське пиво",
це - свято, що тобі дарує Львів!

Річка - до річки,
струмок - до струмка :
Так чоловік
задає хропака!
Чую, як жили
його стугонять,
я - притулилась
скрутилася в "ять".

Руку до мене
свою простягнув:

-Спи, мій котусю!
Ще не заснув?

Може, почнеться
кохання шалене?

- Пива принесла би
краще для мене!

Життя - це тільки переходи
на вищі рівні болю.
Як досягаєш, врешті, згоди
і з болем, і з собою...
так прошу - маєш новий ступінь
пронизливо-нестерпний!
Але живе, цвіте і любить
крізь біль - це серце вперте!

Міні-псевдоказки
волочу юрбі.
Маски, маски, маски
вигадав собі.

Господи! Зморився...
Ноша ж на руках...
"Черепу" навчився
не від черепах.


22.04.2012

Ви, пані, незвичайні,
Так чи ні?
Незвичні у стрімкім коханні,
І «так», і «ні».

І я в нестямі еротичній
За слідом слід.
Ви сексуально патетичні!
Під нами лід...

О, безперечна змова тіла!
Тілесна хіть?
На ранок, пані, Ви зомліли,-
Прекрасна мить!

трудно выразить словами тебе
что у меня сейчас на душе...
длинная дорога у нас впереди
как молю я Бога о встрече...
2012г.

я покажу тебе, красивая, рассвет…
плененный ароматом туи…
пусть тройка вороных
уносит «нет» -
какая мелочь,
нежным
поцелуем
я покажу тебе, красивая, закат…
влюбленных суету –
молитвы…
и музыку,
представь,
в три мега - ватт!!
и этот стих
вне берега
и ритма…
я покажу тебе, красивая, вигвам
домашнего уюта
прерий…
святая цель
космических программ --
тот Аист, что прилег
за дверью...
я покажу тебе, красивая, …
2011.

Я долго и бережно буду хранить
картины счастливого детства
и буду пожизненно нежно любить
тебя, уголок совершенства.

Куда б ни забросила эта судьба,
ведь ты все равно не отпустишь
плененное сердце тобой навсегда,
омытое трепетной грустью.

Роскошны сады, плодородны поля,
а ветры твои как летучи,
несясь и любуясь, ласкают, скользя
вдоль озера, стан твой могучий.

И словно висит над степной тишиной
лучистое колкое солнце,
своими концами играясь волной,
чарует и радует молча.

Моя дорогая святая земля,
губами к тебе припадаю
и скромно прошу, чтоб меня приняла,
когда я себя исчерпаю.

с. Криничное

Август 1978

(Збірник танка)

* * *
Граки лишились
У цьому місті сумному.
Будемо з ними
Зимою холодною
Мовчати…

* * *
Можливо тільки він –
Старий їжак колючий
Все зрозуміє
Коли не буде
Нікого з нас…

* * *
Все це - химерний сон.
Не справжнє все –
Тіні людей,
Ілюзія смерті.
Білий сніг…

* * *
Наші душі свічками
В темряву ночі
Очами повними сліз.
Він побачить -
Він зрозуміє нас...

* * *
Піду в білий світ!
Сірість світу пилюки
Остогидла мені…
Які стежини там
Сніги назавжди сховали?

* * *
Коли замерзають хризантеми
І коли падає тихо листя
Припиняє існувати
Слово «ніколи»
Вічність…

* * *
Розбудив би хтось півня
В нашому темному краї…
Можливо б сонце
Зійшло б тоді.
Вічні сутінки…

* * *
Є люди які
Досі мріють
Про "досвітні вогні"!
В цій темряві
Хворого часопростору....

* * *
На свічці моїй
Палають єретиками
Нічні метелики...
Як не хочу я бути
На Торквемаду схожим!

* * *
На примарному човні
Пливемо по ріці Часу
Навколо туман...
Пращури чекають нас
Коло багаття легенд.

(Це не канонічні танка. Канонічні танка повинні мати розмір 5-7-5-7-7. Даруйте...)

Достойніші вмирають також...
Ісуса ж розп’яли -
За "гріх" до страти повели!
А ти за паном плачеш -
Пролетарем, вождем, святим?
Не тим, о, схаменись, не тим!

Утри сльозу, змахни печалі!
Чи варте тлінне сліз?
Навіщо пнути знов на біс
І лобизати палі -
Невтримної брехні фрагмент?
То - камінь, ме́ртвий постамент!

Хіба ж так мало в тобі Бога,
Що ідола жага?
Ілюзія - чужа, нага,
Скровавлена дорога...
О, схаменися, поготів,
Вже натерпілися вождів!
(21.04.12)

Несхильний до нудьги,
втікаєш від буденного.
До списку поіменного
"Моєї тут ноги..."
ти втечу занесеш.

Несхильний до нудьги,
ти - в пошуках прекрасного.
Об'ємом тільки вчасного
виводиш сам круги
безкомпромісних меж.

Несхильний до нудьги,
картаєш брак відсутності.
"На всю котушку" скутості
вдаєшся до снаги
своїх наступних спроб.

Від образу нудьги
не бачиш очевидного:
у скибі хліба житнього,
що надає ваги
твоїм численним "Щоб", -

прихильний хлібороб.



22.04.2012

Нет ничего вечного на Земле, кроме Любви и Мира.
Жизнь без Любви - эта сила греховна.
Поройся, народ, в своих лахмотьях,
Белая одежда всем готова.
2012г.

Зустрілись випадково. Розминулись...
Здалось на мить: уста твої здригнулись -
щось мовити... Та ні, таки здалось.
Все - як колись. І все ж, змінилось щось...
У почуттів незмірній глибині
вже не клекочуть магмою на дні:
ні розпач, ні розпука, ані жаль.
Лиш пам'яті хитнулася вуаль,
війнуло прохолодним вітерцем,
я істині поглянула в лице -
судилося коханню догоріти.
Не знаю: сумувати чи радіти?
Стримить в душі, мов брила кам'яна, -
вина...
Нараз думки на здогаді спіткнулись.
Спинилась я. І ти сповільнив крок
тоді, як здогад втілився в рядок:
"Ми в просторі і в часі розминулись..."

Безвісти, нарізно в терпінні,
Чекати, сидіти і сивіти? - Ні.
Ти, гори і море, хлюпають хвилі.
Дива трапляються в житті,
Воно вносить корективи свої.
Намагаюсь бути готова до всього, завжди.
Іду по гірній духовній стежині.
Ця кам'яниста стежина веде
Крізь чудесні квітучі луги.
Вона стала для мене
Найпрекраснішою дорогою Землі,
Найсвітліші серцю досягаю вершини.
Щира дяка за все,
Що даєш чи забираєш Ти,
Слава Тобі, Господи!
2012г.