ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики тепер без дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ

Володимир Каразуб
2024.11.19 12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.

15.10.2023

Світлана Пирогова
2024.11.19 09:37
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.

Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зорі.

Микола Соболь
2024.11.19 05:39
Впаде відтята голова до ніг:
«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте,
така за самовпевненість розплата?
За тисячу ночей в яких ти міг
примножити добро у цьому світі,
але була одна жага – убити…
Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».
Перекуємо ми мечі на

Віктор Кучерук
2024.11.19 05:12
Я так любив тебе донині
І все робив, що тільки міг,
Щоб не шукала ти причину
Почати плетиво інтриг.
Я так любив тебе щоденно
І на красу твою моливсь,
Що серце повнилось натхненням,
А мрії зносились увись.

Іван Потьомкін
2024.11.18 18:12
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські, наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
А думку Господом Богом с

Микола Дудар
2024.11.18 13:49
А ось і Осінь… сум осінній
Не забарилися вітри…
Заморосило по обіді
Годин на цілих півтори…
А ось і сонечко трамваєм…
Чому трамваєм? хто йо зна…
Йду на зупинку, там дізнаюсь
Вона від нині вже з’їзна

Юрко Бужанин
2024.11.18 10:09
Має теща моцне вміння
"Діставати" до «кипіння».
Зять, доведений до «точки»,
Підзива умить синочка:

-Глянь, у бабці губа трісла.
Збігай, крем візьми на кріслі
В кухні. То – найліпший бренд.

Віктор Кучерук
2024.11.18 06:44
Не тільки вас гарно розгледів,
А добре відчув заразом,
Що пахнете солодко медом
І вкрай ароматним вином.
Красою дурманите розум
Отак, що кров б’є до лиця, –
І легко умієте схоже
Чужі розбивати серця.

Іван Потьомкін
2024.11.17 18:42
У мене набагато більше свят,
ніж хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голоси,

Євген Федчук
2024.11.17 15:17
Ідуть якось батько з сином, з гостей повертають.
Сніг біліє під ногами, скрипить на морозі.
Люди по хатах сховались, пусто на дорозі.
Лише гавкотом собаки з дворів зустрічають.
Син на небо позирає, що зорями сяє.
Та у батька розпитує, де яке сузір’я.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2021.08.27 09:05 ]
    Мелодия души

    Сыграй опять мелодию любви,
    На волнах всколыхнув былую нежность.
    Уплыли от причала корабли
    В таинственно холодную безбрежность.

    Штормило и кипело, в казане
    Имбирный чай заваривали скалы.
    А ты невероятно снился мне -
    Ночь постелила атласные шали.

    Зажгла заря неоновый фонарь,
    И осветила млечный путь туманный,
    Рассыпала оранжевый янтарь
    В созвездии Пегаса филигранно.

    Луна стучала томная в окно
    Серебряной виньеткой вдохновенья.
    Да видно, нам судьбой предрешено
    Плыть порознь к берегам прикосновенья.

    Стих буйный ветер, лайнера мотор,
    На пристани оставил боль разлуки.
    Я помню, не забыла до сих пор,
    Как пахнут мятной амброй твои руки.

    Ромашкой волосы, халвой уста,
    Морской пучиной бронзовое тело.
    Стереть бы мимолётное с холста,
    Но без любви душа осиротеет.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.27 05:30 ]
    Із циклу
    ІV


    ПОТОЦЬКИЙ

    Завжди Потьомкін мислив політично -
    Усього Півдня буть хотів царем.
    Красу використовував практично
    Для цілей, котрі сам і обере.

    Розширить територію Росії
    Відчув, що настає уже момент,
    На польських теренах, і що Софія
    Для цього чудовезний є агент.

    І у Варшаві знов — любовна драма --
    Зустрів Софію там Потоцький граф.
    І закохався в неї до нестями...
    Така Москві на руку — долі гра.

    Всі перепони на шляху потрощить
    Магнат, некоронований король,
    Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
    Софія ж грає вміло власну роль.

    А конституцію Річ Посполита
    На сеймі, на своєму прийняла...
    Державу щоб надвоє розділити --
    Придумано імперією зла

    Конфедерацію свою — магнатів
    В Тарговиці, у місті заснувать.
    Отак і виникла уся зі знаті
    І проросійська партія нова.

    Софія теж була на підписанні,
    Потоцький став очільником її.
    Розкол. Костюшка рушення-повстання --
    Росія увела війська свої.

    Народний гнів нагнав чимало ляку --
    Пострачували зрадників своїх.
    Лише Суворов подолав поляків,
    Різню криваву учинив для них.

    В Потоцького цей воїн іменитий
    Нерідко гостював у Тульчині.
    І на Софії закликав женитись...
    Він знав про роль її у тій війні.

    Поділено всю Польщу на частини
    Між Пруссією, Австрією враз,
    Й Росією в особі Катерини
    У той жорстокий лиховісний час.

    Відкинуто Потоцького благання,
    Конфедерацію забуто теж.
    Надія згасла, певно вже остання,
    Лишився дум засмучених кортеж.

    Та не була цинічна і зухвала
    Софія від Станіслава щедрот.
    Вона його любила й цінувала
    Багатство королівське і комфорт.

    Суд польський засудив його за зраду
    До страти. В Гамбург він емігрував,
    Хотів умерти. Втіху і розраду
    Несли лише Софіїні слова.

    ...Життя весь час їм ставило підніжки --
    До шлюбу відстань все ще чимала.
    Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
    Вона — де Вітте жінкою була.

    Та все ж таки, нарешті, розлучились,
    І відкупились від обох вони.
    Вела любові нездоланна сила
    До щастя втіх і радощів земних.

    Софія схоче мати парк чудовий
    Подібно до Гелени Радзивілл.
    Зведе Потоцький диво їй казкове,
    І зачудує навіть небосхил.

    “Софіївкою” назове, увічнить.
    Тут буде все небачене й нове --
    У місті Умані краса незвична,
    І Греція прадавня оживе.

    І у яснім цвітінні свого німбу,
    До людства, що приїде звідусіль,
    Зійде земна Богиня із Олімпу,
    Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
    (закінчення розділу)

    17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  3. Олександр Сушко - [ 2021.08.26 07:05 ]
    Єгова і Дажбог
    Русиче! Остерігайся мене, наче вогню,
    Бо я - Дажбог! Покровитель і цар України .
    Ви ж бо - нахабні блощиці, Єгови меню,
    Він вас не любить. Для нього ви - едемські свині.

    Каже: - Ну нащо мені ця отара дурна?
    Власне - не люблять! Чуже убирають у душі!
    Мій бо закон для семітів! Слов'янам - харам!
    Ну вас до біса! Прилипли, як оси до груші!

    Сина (Христа!) - приліпили навік до хреста,
    Біблію на власний смак переписали,
    Цим надокучливим гоям стократно воздам
    За богострату, брехню і церковні хорали.

    - О, рідний брате! Не торсай блукальців сліпих,
    Сказ християнський пощезне у променях правди.
    Ще приповзуть до моїх покалічених ніг,
    Прощення будуть просити в Ярила та Лади.

    Кожна церковка в столиці стоїть на кістках,
    Та на жертовниках пращурів, братику - згоден?
    Віра у люду забитого вельми хитка:
    Вріжеш нагайкою - будуть молитися й чорту.

    - Згоден. Бери їх. А я тобі допоможу,
    Трохи потопим в Дніпрі, пошукаю лиш Ноя...
    Змиємо з пастви твоєї невір'я олжу,
    Щоби вкраїнцями стали перевертні-гої.

    26.08.2021р.















    Рейтинги: Народний 7 (5.39) | "Майстерень" 7 (5.74)
    Коментарі: (2)


  4. Віктор Кучерук - [ 2021.08.26 07:04 ]
    Ромашки
    Хоч позаду лишається Жашків,
    Та до Києва ще ого-го, –
    Утомились і стали – ромашки
    Вздовж узбіччя і в полі кругом.
    Білосніжні і жовтогарячі
    Веселяться на стеблах тонких, –
    Я ніде і ніколи не бачив
    Море квітів красивих таких.
    Розімлілі опівдні від спеки
    Та пошарпані вітром, мабуть, –
    У віночки сплітаються легко
    І букетами швидко стають.
    Потопаючи в розкоші квітів,
    Не гукаєм на поміч когось, –
    Веселимся обоє, мов діти,
    І цілуємось радо взасос...
    Тож повірити буде не важко,
    Що, коли я приніс їх у дім,
    Пахли пилом дорожнім ромашки
    І лоскотним волоссям твоїм.
    26.08.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.26 00:46 ]
    Здрастуй, осене!
    Як хороше в саду передосіннім,
    Мов ночі мерехтіння — спів цикад.
    На вітах — злагідніле шурхотіння --
    Їх вітру заколисує рука.

    Все затихає. Лиш химерні тіні
    Хитаються нечутно уві сні.
    Далекі зорі у блідім цвітінні --
    Являють личка в променях сумні.

    В повітрі щем витає безголосий,
    У серце закрадається жура.
    Мов руки здійняла вітально осінь,
    Тепло й смарагди в літа відбира!

    25 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  6. Тетяна Левицька - [ 2021.08.25 12:46 ]
    Жовті валізи
    Спаковує вересень жовті валізи,
    прибрав із повітря заморену спеку.
    Маніжить остуда червлені ескізи,
    дощами запахло в моїм осередку.

    Паливода - вітер зриває намисто,
    аж зойкає лячно гнучка горобина.
    Багрянцем підпалює клени врочисті,
    а бабине літо плете павутину

    в густім ялівцю, барбарисі бордовім.
    Навіщо? Напевно, мені не збагнути...
    Затихли в дібровах джмелів колискові,
    сховали смички цвіркуни у цикуті*.

    Ще краплі тепла сонце сипле в долоні,
    додолу летять сухозліток перлини.
    Купається голуб у чаші бездонній -
    на крилах запечене яблуко стигне.

    Цикута - отруйна рослина



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  7. Микола Соболь - [ 2021.08.25 06:11 ]
    Звичайна осінь
    Така собі звичайна осінь.
    Нічим не гірша за минулу.
    Не гріє сонце в небі зовсім,
    дерева до весни поснули,
    до нитки пробирає сирість,
    ворона бідкається, скніє,
    здається, що летять у вирій
    у небі сірі хмари змієм,
    курли розтало журавлине,
    берізка розпустила коси…
    І тільки спокій в серце лине
    в таку собі звичайну осінь.
    25.08.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  8. Віктор Кучерук - [ 2021.08.22 10:50 ]
    Буревій
    Шарпав, злився, збивався з ліку,
    Задихався й стихав губатий, –
    Потім знову метавсь до вікон
    І тиснувся крізь рами в хату.
    Відчувався то рух, то подих,
    Чувся регіт, переговори, –
    Намагався зайти в господу
    І показував вміння з двору.
    Пританцьовував тихо й чуло,
    Розважався рядном і клаптем, –
    Потім сильно іще війнуло
    І спокійно пропало раптом…
    22.08.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.22 03:17 ]
    Із циклу
    ІІІ

    КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

    Якби була із бідної родини,
    І звалася Софія Главані.
    Погрався б пан Боскамп зо дві години,
    І знову залишив її на дні.

    У ній було таки щось від Богині —
    Величний справжній королівський шарм.
    І це заклалося іще в родині -
    Її пресвітлі розум і душа.

    Хтось довіря джерелам тільки й фактам,
    І вірить у реальності живі.
    Й критично дуже мислить, аж занадто,
    Бо забагато лою в голові.

    В Софії -- ірреальне і незвичне -
    Добро зі злом в один клубок сплелось.
    Як Афродіти -- неземне обличчя --
    За пеленою вод не вгледів хтось.

    І думає, що він — критичний геній -
    Лиш сексапільність — то приваби суть.
    А що було прекрасного в Єлені?!
    За неї в попіл Трою загорнуть.

    Син коменданта Кам’янця — де Вітте
    На ймення Юзеф — він майор і граф.
    Не знав, куди від радості подітись,
    Як привела до нього долі гра.

    Софія шлюб взяла із ним таємно,
    Цим викликала батька лютий гнів!
    Та свекрові всміхнулася приємно...
    І він розтав, прийнявши до рідні.

    Наложниця Боскампа — вже графиня,
    Він супроводжувать її не зміг,
    Щоб королівській догодить перині...
    Та сам король їй припаде до ніг.

    Вони поїдуть з Юзефом в Європу -
    Берлін, Варшава, Відень і Париж.
    І королі й вельможі й прості хлопи
    Побожно шануватимуть її ж.

    Вона вдягала з розрізами сукні,
    І танцювала вальс і менует.
    А європейські дами — недоступні --
    Були усі затягнені в корсет.

    Це вабило тоді непереможно --
    Великі груди, талія тонка.
    В очах її тонув мужчина кожен,
    В розбійника здригалася рука.

    А Салтиков? Той генерал аж тричі
    Штурм Хотина для неї відкладав.
    Ледь не утратив честі і обличчя -
    Так вразила грекиня молода.

    Для тітки бо шукала порятунку --
    Наложниці турецького паші.
    Була немилосердною фортуна --
    Втекли й загинули ті дві душі

    Під кулями з Московії солдатів...
    А Салтиков тоді уникнув зла.
    Софію із Хотинських він пенатів
    Потьомкіну сюрпризом відіслав.

    Таврійський князь коханцем був умілим —
    Коштовностями всю обдарував.
    На грецький трон оту гречанку смілу
    Хотів посадовити попервах.

    В Росію шлях прекрасної грекині
    Проліг, мов на Потьомкіна коні,
    Представлена цариці Катерині,
    В ряди стає московських шпигунів.

    Про це в джерелах згадки не знайдете --
    Таємні вже зітліли до золи.
    За що ж у Білорусії маєтки,
    І в Петербурзі їй палац дали?

    За що коштовностями обсипали
    У зустрічей — конфіденційних — мить?
    Здається ті сапфіри і опали
    Зуміли цілу Польщу погубить!

    14-16 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  10. Юлія Івченко - [ 2021.08.21 17:54 ]
    ************************
    я розповім тобі тисячі відомих версій,
    про те, що мистецтво — духовна свічка прогресу,
    нині поетів розвелося, як грифів на каменищах
    нині піїти плодяться, як голуби на горищах,
    щоб бути на стилі потрібно злетіти вище,
    палити бамбук — сушити весла…

    сідають за ноутбук в бажанні створити
    те, що не знають самі: дерева, сонця, палаючі метеорити?
    переганяють описові події, як переганяє сонячну енергію Тесла,
    запруджують ворд графікою рим тільки б не захворіти,
    давно уже невиліковно хворі на графоманський вітер,
    а з неба ридає Майстер і ремствує Маргарита…
    знову — палити бамбук, знову — сушити весла…

    той поет, котрий кожною клітиною тіла відчуває
    що його праве, чорне крило — пекельним вогнем у волі згорає,
    ліве, що біле — несе на собі ангельські дотики із небесного раю.
    краща картина — багато картин які малює твоя уява:
    кинута ним сорочка… голодний собака…килиму мокрий гравій…
    залиш собі срібний перстень… сама загадаю
    всі бажання твої… посидь… помовч… подихай…
    бачиш — я граю…

    ці руді гладіолуси на вікні, яким розрізали вени,
    гладеньким оксамитом серпня горнуться ніжно до мене,
    наше життя—театр, а ти—головна моя сцена,
    слава Богу—надійна, Слава богу—зелена…










    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (4)


  11. Вікторія Лимар - [ 2021.08.21 15:14 ]
    Люцифер
    Магнітна буря ЛЮЦИФЕР.
    Невидима загроза.
    Торкнутись може різних сфер.
    Невтішні є прогнози.

    Вже наближається до нас.
    Відчутна в атмосфері.
    Їй панувати певний час.
    Незваний гість в оселі.

    Якесь тривожне відчуття.
    Руйнується свідомість.
    Підвищилось серцебиття!
    Не спиться вже натомість.

    Неспокій, страх беруть в полон.
    Обійми недоречні.
    Доречним є цілющий сон.
    В години небезпечні.

    Магнітна буря пролетить!
    Один із епізодів
    життя-буття – окрема мить…
    Довіримось природі!

    Нарощуємо позитив.
    Купаємось на хвилі
    емоцій гарних, почуттів.
    Позбавимось поганих слів.
    Та й будемо щасливі!!!

    17.08.2021


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  12. Тетяна Левицька - [ 2021.08.21 09:34 ]
    Остання осінь
    Впала з неба зірка -
    загадав бажання,
    і ловив губами
    мрію на льоту.
    Покосилась хвіртка
    на стовпець смерканням.
    Заплітала осінь
    в косу золоту:

    айстри, чорнобривці
    та пучечки глоду,
    виноградні грона,
    кетяг бузини.
    Сонце в калганівці
    напідпитку бродить,
    треті півні бачать
    кольорові сни.

    На порозі - "Приму"
    курить дід Микола.
    Скільки років смалить,
    мабуть, й сам забув.
    Пісня "пілігрима",
    стихнула довкола.
    Як в бурхливу річку
    в спогади пірнув.

    Череду в дитинстві,
    випасав у полі,
    в чорта на задвірках
    в армії служив.
    Пострічав барвисті
    оченята долі,
    серед царин серпня,
    золотавих жнив.

    Працював в колгоспі
    гарним комбайнером -
    в засіки стодольні
    засипав зерно.
    Збудував дім...поспіль
    висадив дерева.
    У саду - альтанка,
    в погребі - вино.

    А дружина - Настя
    народила сина.
    Синьоока, спритна -
    все в руках кипить.
    Панувало щастя...
    (біла скатертина
    збереглась ще й досі)
    та невдовзі вмить

    син в Афганістані
    підірвавсь на міні,
    жінка затужила -
    в засвіти пішла.
    В гріб поклав коханій
    незабудки сині,
    за покійних свічка
    на краю стола.

    З горя божеволів,
    заглядав у чарку.
    Знов шукав любові,
    та все те - не - те.
    Очі волошкові
    снилися до ранку,
    в серці не зів'яло
    почуття святе.

    Чвалом мчали коні
    по стерні широкій,
    швидко покотилось
    колесом життя.
    Попелом в долоні
    посивілі роки,
    а старечі сльози
    в скошених житах.

    20.08,2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  13. Микола Соболь - [ 2021.08.21 09:50 ]
    Закохана
    Та, що своє серце віддала,
    не чекає у замін нічого
    і щомиті подумки до нього
    лине навіть поміж сльози скла.

    Жевріє на тлі похмурих днів.
    Дзвоника очікує чи просто,
    його лик узріти в високості.
    Та яскравих із коханим снів.

    Не шукайте відповідь на те,
    що не в змозі розум зрозуміти.
    Де любов, там чують голос квітів,
    для таких і папороть цвіте.

    В царині дівочих почуттів
    не посійте свої зради хтиві.
    В першому коханні всі щасливі
    і нещасні в першій самоті.
    21.08.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  14. Галина Кучеренко - [ 2021.08.20 22:42 ]
    Не чіпай! Земля моя є!
    Ходить зайда попід краєм,
    Лізе із ярмом у душу…
    Не чіпай! Земля моя є!
    Тут і сію я, і плу́жу*!

    Вдосвіта до справи йду,
    Смерком - в гречці загуляю,
    Свою долю сам знайду –
    У нероб не позичаю…

    Житом рід оберігаю,
    Майбуття з наук плету,
    Колискових тут співаю…
    Світ мій - не мара в сльоту**…

    Зараз кодом гарт*** ладнаю -
    Добра зброя добре служить…
    Не чіпай! Земля моя є!
    Я тут сію! Я тут плу́жу!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  15. Микола Соболь - [ 2021.08.20 17:33 ]
    Нарукотворили
    Рукотворне «море» зацвіло.
    Тхне неначе спіднє комуніста.
    А колись Дніпро через село
    ніс за обрій води свої чисті.
    Нерестились в ньому осетри,
    повінь заливала косовиці…
    Ну, а нині? Й пити не бери.
    Повсихали в багатьох криниці.
    Це тобі наука і прогрес,
    а нащадкам спадщина – болото.
    Добиває річку Дніпрогес
    і, здається вже безповоротно.
    20.08.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  16. Віктор Кучерук - [ 2021.08.20 10:01 ]
    * * *
    Не дивися на мене сумними очима
    І сваритися марно на мить перестань, –
    Подивися, як місяць прощально заблимав
    І послухай навалу пташиних вітань.
    Глянь, як впоює трави ранкова волога
    І почуй, як утретє співають півні,
    Бо не личить красивій кричать донезмоги
    Й заглядати допитливо в очі мені.
    Вже згоріли пітьми негустої сувої
    І чекання на мене лишилось позад, –
    Що ж тебе і чому до цих пір непокоїть,
    Що ніяк не стихають потоки тирад?
    Хоч зоріло вночі над селом піднебесся
    Та лежала повсюди мовчання печать, –
    Постарів уже так, що забулась адреса,
    І нікого не стрів, хто б її міг сказать.
    Час іде і потроху втрачається швидкість,
    І утома проймає більш серце моє, –
    Та світає навкруг – уже й обрії видко,
    За якими слідів моїх ніг не стає…
    20.08.21


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (4)


  17. Юлія Івченко - [ 2021.08.19 23:04 ]
    Кіт і поет.
    — Це життя я знаю краще, — говорить кіт.
    як муркотіти і в кого просить смачніший обід!
    і скільки у дерева, що під вікном пересохло віт,
    щоб мені ненароком із них не упасти.

    ти коженого день крутишся білкою в колесі,
    не достає справжніх рим і розкішних слів.
    людство давно помішалося на вічній красі,
    навіщо йому ще й твої закодовані гасла?

    я — у нірвану а ти — у швидкий Wi-Fi ,
    я — собі сам господар, а ти словників самурай,
    коли вже згоріла хата — вогнем гори і сарай!
    скільки в наперстку життя справжнього щастя?

    у мене мантра — риба, у тебе мантра — Ом!
    у мене від нервів — сон а у тебе — кубинський ром…
    на ранок підводишся — марева сизий фантом,
    а для щастя—води, аспірину й зубної пасти!

    тобі б твою душу туди де протікає Ганг,
    у котів теж сім життів і небо — блакитний дах.
    от походив би трохи з хвостом і в моїх вусах —
    скинув із себе давно дурні баласти!

    тепла шуба і вуха-антени... Харе Крішна!
    не завойовувать сцену, що ледве дише! Харе Рама!
    сонце кусає млинець із сливовим варенням віршів,
    є кіт найвища каста, простими словами!





    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (6)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.19 18:02 ]
    Із циклу
    ІІ
    Боскамп

    Її учила мати догоджати
    В усьому обраним чоловікам --
    Із тих, що при посаді і багатим,
    Як Лясопольський Кароль той Боскамп.

    Він був послом від Польщі у Стамбулі.
    Туди його призначив сам король.
    І відіграв у ті часи минулі
    В Софії долі величезну роль.

    Красуню й неотесану дитину
    Він покохав, у дім свій взяв її.
    Таланти всі природжені розвинув,
    Й у вищий світ життя тоді увів.

    Чекало там її всього доволі --
    Бали, прийоми, подорожі теж.
    Училася життя, як в розвідшколі,
    Бо спостережлива була без меж.

    Такий на цьому поприщі початок —
    Наскрізь людину бачила вона.
    І кожен крок її передбачати
    Могла. Сама ж — суцільна таїна.

    Була на вигинах примхливих долі
    Чудовою актисою також.
    І грала на забавах різні ролі --
    Красунь, пажів та ще й крутих вельмож.

    Співала, танцювала, трюки навіть
    Акробатичні ставила для всіх.
    Й життя її у центр уваги ставить -
    Навколо завше чуть веселий сміх.

    Французьку мову вивчила в Боскампа,
    (А він, до слова, був і сам француз!).
    Їй театральна не світила рампа,
    Бо шлях стеливсь у стан Богинь і Муз,

    До сонму світського левиць і левів
    Життя вело крізь виверти свої.
    Бо на забаву польському крулеві
    Посол грунтовно готував її.

    Любив красунь Станіслав Понятовський
    Як майже всі правителі, мабуть.
    Вже до Варшави час, але не зовсім
    Туди проліг Софіїн спершу путь.

    9-11 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  19. Тетяна Левицька - [ 2021.08.18 17:58 ]
    Стара пісня
    Чи нам, либонь, здавалося, що ми
    немарно зліплені з одного тіста.
    Стелило небо сині килими,
    і воркували горлиці у місті,

    коли до тебе бігла навпростець
    в мініспідниці, блузці з крепдешину.
    Зелена стрічка, срібний гребінець,
    в волоссі завивались серпантином.

    В очах ряхтіли весни голубі,
    тремтіли вії ялівцем на вітрі -
    мене жадав і відкривав тоді,
    як загадкові ноти на пюпітрі,

    що викликають неймовірний щем
    із першим доторком чуттєвих клавіш.
    То жебоніли в пролісках ключем*,
    то затихали в ружі кучерявій.

    Ти божеволів од звабливих перс,
    тендітних рук, дитинного обличчя.
    Оберігав і вірним був, мов пес,
    і не було між нами протиріччя.

    Та відбриніла пісня на губах,
    у повені жаги втопилась ніжність.
    А жовтень загуляв у споришах -
    то зрозуміли, що з тобою різні.

    Ключ* - струмок

    18.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (1)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.17 22:43 ]
    Із циклу
    І
    Початок

    Її життя відзначене Богами --
    Біля Олімпу* роджена була! --
    У грецькому поселенні, а саме --
    В Туреччині — між сонця і тепла.

    У Бурсі, де жили фанаріоти**,
    Веселощі і радощі для них
    Основою життя були достоту,
    І чулися усюди жарти й сміх.

    Це — середовище для королеви.
    Вона у ньому мала гарт пройти.
    Бо не лякали труднощі життєві
    У рухові своєму до мети.

    Нелегко ту науку осягнути,
    Як заженуть обставини в куток.
    Фанаріоти, як дійшло до скрути --
    Знайти уміли вихід, як ніхто.

    Й вона була донька свого народу --
    Гречанка, у Бітинії*** росла.
    Любила танці, пустощі, свободу,
    Спіткала там її пригода зла.

    Утратила невинність в юнім віці —
    Брат двоюрідний всім хваливсь, хлопчак.
    Й тікати довелося до столиці
    Її родині од ганьби бича.

    Колись була родина та багата,
    І царський родовід у неї був --
    Сімей Челіче і Маврокордато,
    Але збідніла дуже в ту добу.

    Був скупником худоби в неї батько
    В Стамбулі опустивсь до нижчих сфер.
    Та рано і раптово він помер,
    Згорів будинок потім їх зненацька.

    На дні життя, тепер вони — пігмеї --
    Софія з матір’ю були самі.
    І торгували вродою своєю
    Ті — жінка й дівчина — вже хто як міг.

    Користувалися з такого стану
    І сильні світу цього: у гарем
    Лесбійський, ще й до збоченки-султани
    Софію служка євнух забере.

    Та недарма вона — фанаріотка --
    В розкішному отім Содомі зла --
    Перебування геть було коротке --
    Вдяглася євнухом, і утекла.

    *Гора Улудаг в Туреччині — раніше була грецькою територією і називалася Олімпом.
    **Фанаріоти - (грец. Φαναριώτες — мешканці Фанара), буквально — мешканці кварталу в Стамбулі з резиденцією грецького патріарха. Нащадки грецької аристократії, що залишилась у Константинополі після його захоплення турками в 1453 році.
    ***Бітинія — назва турецької провінції, центр — м. Бурса, в якій народилася майбутня Софія Потоцька.

    6-7 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  21. Тетяна Левицька - [ 2021.08.16 09:05 ]
    Посріблений

    Безсоння випарює мізки,
    до ранку, неначе до Марсу.
    Як би ж то налляла ніч віскі,
    чи склянку холодного квасу.
    Гуде вентилятор - столиця,
    руйнують дороги автівки.
    Недопалками попільниця
    наповнилася до верхівки.
    Думки не знаходять притулку,
    шукають зірки за балконом.
    Ковтаю рожеву пігулку -
    гірчить на губах естрагоном*.
    А небо, таке зорепадне,
    здається, що рай в ньому видко.
    Сотає клубок Аріадна -
    не рветься посріблена нитка.
    За стінкою стогне сусідка -
    здогадуюся не від болю.
    Щаслива, напевно, лебідка,
    як я, коли поряд з тобою.

    Естрагон* - полин

    15.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  22. Тетяна Левицька - [ 2021.08.14 19:04 ]
    Трикутник
    В бермудському трикутнику тону,
    чіпляючись єством за гребінь хвилі.
    Провалля тягне плоть на глибину,
    у піднебессі альбатроси квилять.

    Клекоче урвища сталевий чан,
    буруниться і піниться безодня.
    Кричить пораненим дельфіном океан,
    косаткою на дні глибоководнім.

    Як вибратись з кута, себе знайти
    посеред безладу, відламків світу?
    Втопити чорний сплін*, під три чорти,
    душевний біль у прірві безпросвітній.

    Чи я забула скільки весен й зим
    вже канули у мороку осіннім?
    Чи загубила зорі у імлі,
    планиду срібну, наче голку в сіні?

    На вітрі чуле серце тріпотить,
    бентежно б'є у корабельну ринду.
    Спурхну нестримним птахом у блакить,
    щоб відшукати зниклу Атлантиду.

    Подужаю тяжіння, висоту
    вдихну грудьми, приборкавши осмуту,
    щоб у любові плахту** золоту
    свою кирпату душу огорнути.

    Сплін* - нудьга
    Плахта**- декоративна тканина

    13.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  23. Тетяна Левицька - [ 2021.08.10 08:40 ]
    Стежа
    На чорнім світла рисочка
    загравою мигтить.
    Тонка ще в'ється ниточка,
    та обірветься вмить.

    Не раз ступала повністю
    на ті ж самі граблі,
    та не міняла совісті
    на долари й рублі.

    Стулила нічка віченьки,
    розставила пастки.
    Та я доросла дівчинка
    й не вірю у казки.

    Своєї долі власниця,
    не ходжу в паранджі,
    а вовчик сподівається
    купити* на стежі.

    Обманює, не кається.
    Чи на душі шкребе?
    Що, світе, відбувається? -
    Ошукуєм себе.

    Купити* - обманути, ошукати

    08.08.2021р.



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  24. Тетяна Левицька - [ 2021.08.05 13:00 ]
    За течією
    Вечір лугівкою за течією,
    наздоганяє хвилястий потік.
    На мілководді в тарілці лілеї
    сонце втопило рудий сердолік.

    На бережині, кущі верболозу,
    мочать галузки у сріблі води.
    Обрій фарбує зірниченьку Божу,
    пахнуть ожиною глоду плоди.

    У очереті шепочуть русалки,
    ряска полоще рясні килими.
    День засинає в пелюстці фіалки,
    вітер наспівує мантри, псалми,

    Плесо ріки огортає чалмою,
    сивим серпанком навіяних снів.
    Я до причалу пливу бистриною,
    за небокрай в паперовім човні.

    04.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  25. Віктор Кучерук - [ 2021.08.03 06:49 ]
    Там
    Десь отам, за річкою,
    В повечірній час, –
    Гасне сонце свічкою
    Тужною щораз.
    І дочасним холодом
    Віє звідтіля,
    Де в червонім золоті
    Небо і земля.
    Там вбиває молотом
    Час у вічність дні
    І незрушним мороком
    Бачиться мені.
    Гусне і не дихає
    Обрію вкриття
    Там, де тихне віхола
    Плідного життя...
    03.08.21




    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (4)


  26. Ніна Виноградська - [ 2021.08.03 03:17 ]
    На блюдечку
    Вас убивають вдома, в рідній хаті,
    І холодом, і голодом, усяк.
    І ви самі у тому винуваті,
    Що вами править блазень чи босяк.

    Ви від війни своїх синів – в Європу,
    Втекти від смерті, куль і від гранат.
    Нехай ідуть чужі по чорнотропу,
    Бо сам за себе нині син і брат.

    Пересидять і грошиків надбають,
    Повернуться, як скінчиться війна…
    А хто із вас її отам спиняє,
    Де кожен день є смерть і не одна?

    А стати поряд і піти за матір,
    За землю, що колись була твоя?
    Тому самі в усьому винуваті,
    Що кожен бачить лиш своє ім’я.

    Країну перекроїли злочинці,
    Назвали біле чорним от і все.
    Уярмлені чужими українці
    Мовчать, хоч ґедзь їх кров донині ссе.

    Мовчать затято, знають, що до смерті
    Одна лиш мить – і в прірві всі вони.
    Чужинцями закреслені і стерті
    Із мапи світу і земля, й сини.

    Бо їм страшну Господь придумав кару –
    Мовчанням убивати все живе.
    Та інородці вже оцю отару
    Зі списків людства викреслили. Рве

    Волосся мати за убитим сином,
    Голосить в хаті молода вдова…
    На блюдечку ви принесли країну
    Для влади, що очолила братва.
    03.08.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  27. Ніна Виноградська - [ 2021.07.27 17:13 ]
    Мамине слово
    Згадайте, хто співав нам колискову,
    З пелюшок ще до неї кожен звик.
    Я маю на увазі рідну мову,
    Матусю, вишиванку і рушник.

    І нам вона найкращою здавалась,
    Бо пам’ятає дідові казки.
    Увечері після картоплі з салом
    Їх слухали уважно ми й батьки.

    Про нашу пам’ять і велику славу
    Прапращурів і вільних козаків,
    Що здавна боронили цю державу,
    Яка іде з глибин отих віків.

    Що зберегли для нас танок і пісню,
    Всі звичаї, традиції, слова.
    І мові нашій на землі не тісно,
    Вона сміється, плаче, бо жива.

    Не змішується з мовами чужими,
    Вона сама - мелодія і вірш.
    У літню спеку і в холодні зими
    Нас гріє слово від вогню не гірш.

    Його не видно, а воно повсюди,
    Передається нам із роду в рід.
    Воно завжди у світі жити буде,
    Як найдорожчий український плід.
    26.07.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.26 22:36 ]
    Із циклу
    Став ліщиновий — у цих низинах,
    Грекової балки тальвег тут.
    Розмаїття бачимо рослинне.
    Лиш на лівім березі цвітуть:

    Стефанандра, таволга, бузкові,
    Ялівець, ліщина, бузина,
    Верби, хеномелеси чудові,
    Жимолость, форзиція сяйна.

    Правий берег на початку вкрили
    Самородки дивовижні гір -
    Нагромаджені гранітні брили -
    Величчю вони милують зір.

    На камінні темнім -- білий лебідь --
    Чистить ніжне пір’ячко своє,
    Прихилив до себе синє небо...
    Качечка з качатами тут є.

    Як людину віддалік побачать -
    Стрімголов до неї попливуть
    Там, де оглядовий є майданчик,
    Годувати кличуть їх: “Вуть-вуть!’

    Мають птахи ніжні свій будинок.
    Як на острові, живуть у нім.
    А надвечір — хор із жаб зустріне -
    Гімни все стрекоче він чудні.

    А на правім березі, де туї -
    Гроно грунтопокривних рослин.
    Круглий рік по черзі всі квітують -
    Різні види флоксів, ковили,

    Айстри є тут, арніка і м’ята,
    Проліски, полин і деревій.
    Півники, фіалки — просто свято! -
    Орлики, барвінок, звіробій...

    За каскад озер оцей преславний,
    Галузі архітектури — плід. -
    Присудили премію державну
    Групі будівничих. Їх це — слід.

    Їх турбота про наш парк отецька,
    Ними ми пишаємось тепер.
    Бо садово-паркове мистецтво
    Має нині ще один шедевр.

    Нашу він екскурсію вінчає,
    Ми завершуємо свій політ
    Між перлинами земного раю,
    І йдемо на вихід — до воріт!

    *Тальвег - лінія, що з'єднує найнижчі (найглибші) точки дна річки, долини, яру, балки та інших витягнутих форм рельєфу. 

    18 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (1)


  29. Тетяна Левицька - [ 2021.07.26 20:17 ]
    Не щастить
    Повелась на генерала -
    В генерала не "співало"...
    Вийшла заміж за майора -
    Той дівчат возив на море...
    Заручилась з капітаном -
    Приповзав на рачках п'яний...
    Лейтенанта полюбила -
    В шлюбну ніч угріла в рило...
    Побувала за сержантом -
    Муштрував, був справжнім катом...
    А зв'язалась з рядовим,
    Переїхала у Крим,
    Там зустріла генерала
    У якого не "співало".
    Не щастить... військових повно,
    Де ж подівся мій полковник?



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  30. Віктор Кучерук - [ 2021.07.26 10:35 ]
    Між рядків
    Моя ровеснице привітна,
    Мій праведний і грішний світ, –
    Твоїх очей вогонь блакитний
    Горить манливо з юних літ.
    Яка ж то сила має бути
    В яскравім полум’ї отім,
    Що я, давно теплом закутий,
    Лишаюсь вічно молодим?
    Існує, певно, таємниця
    В горінні сяйного вогню,
    Бо з ночі в ніч мені не спиться,
    Мов імпульсивному коню.
    Тривожу серце надпоривом,
    Як прагну в очі зазирнуть, –
    І вуркочу, мов голуб сивий,
    Про те, чому ніяк не буть.
    Моя ровеснице привітна,
    Чи пояснити я зумів
    Про те кохання беззавітне,
    Що палахкоче між рядків?..
    26.07.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (9)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.25 19:53 ]
    Прямі порівняння (11 цитат)*
    НЕНАЧЕ цвяшок, в серце вбитий,
    Оця Марію я ношу”.

    Тарас Шевченко “Марія”

    Чого являєшся мені
    У сні?
    Чого звертаєш ти до мене
    Чудові очі ті ясні,
    Сумні,
    НЕМОВ криниці дно студене?

    Іван Франко “Чого являєшся мені у сні?”



    “Ніч обгорнула біленькі хати,
    НЕМОВ маленьких діточок мати,
    Вітрець весняний тихенько дише,
    НЕМОВ діток тих до сну колише.”

    Леся Українка “Вечірня година” (коханій мамі”)

    Солов’єва пісня ллється,
    Розливається в низах,
    Соловей лящить, сміється…
    НАЧЕ… тоне у сльозах.

    Квітнуть яблуні і груші,
    В світлі місячнім тремтять…
    НАЧЕ… мертвих скорбні душі
    В білих саванах стоять.

    Олександр Олесь “Солов’єва пісня ллється’

    Щось мріє гай —
    Над річкою.
    Ген неба край —
    Як золото.
    МОВ золото — поколото,
    Горить-тремтить ріка,
    як музика.

    Павло Тичина “Гаї шумлять”

    Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
    МОВ квітка багряна, до мене простягали
    Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
    Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
    Біліли мармуром під місяцем німим, —
    І тихим голосом, охриплим та чудним,
    Вона промовила: "Жорстокий переможче!
    Упасти в цім бою для мене найдорожче".

    Максим Рильський “Поцілунок”

    Над далиною голубою
    віків гармонії печать,
    і НАЧЕ крила за спиною
    в просторах світових шумлять.

    Володимир Сосюра “Іду я стежкою дзвінкою”


    Здається, НАЧЕ просите пощади
    В історії, що горда і німа,—
    Вона ж однак без вашої поради
    Вам вирок винесе сама.

    Василь Симоненко “До суєсловів”

    Тож веселімось, людоньки, на людях,
    Хай меле млин свою одвічну дерть.
    Застрягло серце, МОВ осколок в грудях,
    Нічого, все це вилікує смерть.

    Ліна Костенко “Пісенька з варіаціями”

    Тіні понад озером звисають,
    Вітер у густих кущах приліг,
    Навіть гілку не колише в гаю,
    МОВ завмер, затамувавши вдих.

    Ярослав Чорногуз “Тиша”


    Апофеозом несмаку у віршуванні вважається вживання прямих порівнянь: НАЧЕ, НЕНАЧЕ, МОВБИ, НЕМОВБИ, МОВ (виділення моє - Я.Ч.) тощо. Їх узагалі притомні поети уникають, бо вони знижують вартість твору до нуля. Прямі порівняння - показник безсилості віршаря. Чим їх більше - тим менше поезії. 

    Олександр Сушко


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  32. Євген Федчук - [ 2021.07.25 18:33 ]
    Легенда про київські печери
    В печерах лаврських побувавши з сином,
    Надихавшись там диму від свічок,
    Вони, нарешті полишили стіни
    Печерські. Вийшли, сіли у тіньок
    У парку Слави трохи відпочити.
    Ледь вітерець у листі шурхотить.
    Десь сонечко у піднебессі світить,
    А тут під дубом гарно так сидіть.
    Посидівши, синок й питає тата:
    - А звідки ті печери узялись?
    Їх же так довго довелось копати.
    Які ж бо люди за той труд взялись?
    - Ти знаєш, синку, то ж не одним роком
    Та і не одним віком відбулось.
    Трудитись довго довелося, поки
    Прорити ті печери удалось.
    - Ну, а навіщо? В чому їх потреба?
    Кому хотілось під землею жить?
    Чи то монахи вирили для себе,
    Щоб в тих печерах Господа молить?
    - Так, синку, рили часом і для того.
    Та щоб ховатись у часи біди.
    Бо ж скільки раз – то знано лише Богу,
    Нещадний ворог зазирав сюди.
    Тож ті печери люди рили й рили.
    Говорять, попід Києвом усім
    Пройтися ними можна було сміло.
    Але початки, кажуть люди, їм
    Поклали ще у давнину далеку,
    Як Києва й в помині не було,
    Напівзабуті наших предків предки.
    Ім’я їх вітром часу занесло,
    Як і міста величні, і могили.
    Ми нині їх трипільцями зовем.
    Учені цілий світ для нас відкрили
    Під світом, у якому ми живем.
    Міста прадавні їхні велелюдні,
    Знаряддя праці, горщики…однак,
    Розповідати я про то не буду.
    Сам із книжок дізнаєшся і так.
    Я розповім легенду, яка дивом
    Із тих часів далеких збереглась.
    Можливо, тому, що була важлива,
    Із уст в уста до нас передалась.
    Жив на Балканських схилах і в тіснинах,
    В печерах темних, на усіх вітрах
    Той древній рід. Боровся, щоб не згинуть,
    Спускавсь в долини, подолавши страх.
    Вогню, як і всі древні поклонявся,
    Робив собі знаряддя кам’яні.
    І довго б в тих печерах зоставався,
    Якби якось в печері у одній
    Бог не з’явився у людській подобі.
    То, може, був розумний чоловік,
    Якого потім зголосили богом.
    Та правда в часі згинула навік.
    Той чоловік назвався людям Родом,
    Велів збирати все майно і йти.
    Мовляв, в оцих печерах жити годі,
    Потрібно краще місце віднайти.
    Тримав в руках він бойову сокиру,
    Не кам’яну, як інші. Справжня мідь.
    Що додало до нього людям віри.
    Тож і рішили: досить тут сидіть.
    Спустились з гір високих у долини,
    Там він багато чого їх навчив.
    Як з дерева побудувати стіни
    І дах із очерету він зробив.
    Навчив зерно у землю засівати,
    Зробив серпа, щоб злаки ті косить.
    Як горщики із глини виробляти
    І як худобу дику приручить.
    Тож скоро рід розрісся і розжився,
    Став розселятись по окрузі всій.
    Рід їм багато в чому прислужився
    Та шлях життєвий завершивши свій,
    Зібрав старійшин біля себе й мовив:
    - Ідіть на північ і на схід. Туди
    Де є рівнини і степи чудові.
    Там вдосталь буде і землі й води.
    Оця сокира вам у поміч буде,
    Вона обереже і захистить.
    Хай вона завжди у найперших буде,
    Хто піде, аби новий світ відкрить.
    Вас жоден ворог в світі не здолає,
    Поки в руках у вас сокира ця.
    Та хай ніхто її не піднімає
    Супроти сина, брата чи вітця.
    Тоді погибель буде роду всьому,
    Він зникне, навіть, сліду не лишить…
    І все…життя скінчилося у ньому.
    Та він продовжив у народі жить.
    З його ім’ям вони долали ріки,
    Ішли степами, заселяли край.
    Місця безлюдні оживали дикі.
    Із часом подолали і Дунай
    Та вийшли на простори України.
    Не за роки, звичайно, за віки.
    І будувались, і росли постійно.
    Хоча життя було і нелегким
    Та вчились жити, землю обробляти,
    Мідь плавити і ткати полотно,
    Робити посуд з глини, малювати.
    Та розвели худоби. Степ давно,
    Мабуть, чекав, аби віддати сили
    Тому, хто зможе скористатись тим.
    Отож у них родилося й родило
    І нові землі відкривались їм.
    Вони міста і села будували,
    Двоповерхові зводили хати.
    І вороги їх землі не чіпали,
    Старалися подалі обійти.
    Отож не треба городити стіни.
    Живи, працюй, спокійно спочивай
    І розселяйся по степах постійно,
    Все нові й нові землі відкривай.
    І ті, що йшли до півночі й до сходу,
    Несли сокиру, що лишив їм Рід.
    Вклонялися, як богу, тому Роду,
    Бо ж саме він відкрив їм оцей світ.
    Отак вони і до Дніпра дістались,
    Дійшли північних диких ще лісів.
    І розселились, і розбудувались,
    Тут рід останній, врешті-решт осів.
    Здавалося, життя в степах прекрасне:
    Удосталь їжі, скільки хоч води.
    Над головою мирне небо ясне,
    Не зазирають вороги сюди.
    Живи, радій…Та стали між родами
    Потроху суперечки виникать:
    То землі не поділять між стадами,
    То кому яку землю засівать.
    Та і природа, начебто, змінилась.
    Дощів все менше й менше випада.
    Пшениця ж без води не колосилась,
    Біднішали у посуху стада.
    Пішли чутки, що вождь один зібрався
    Сокиру Рода відібрать собі.
    Із нею стати першим сподівався,
    Здолати всі роди у боротьбі.
    Побачивши, до чого воно йдеться,
    Вождь роду, що в Трипіллі проживав
    (Це так сьогодні те село зоветься),
    Чекати, поки вдарить грім, не став.
    Узяв сокиру, що їм Рід зоставив,
    Взяв найвірніших, відданих людей
    Й подавсь на північ, всі відклавши справи,
    Де, сподівавсь, ніхто їх не знайде.
    І там на горах між лісів дрімучих
    Сокиру ту глибоко закопав.
    Коли в його поселення примчали
    По ту сокиру воїни чужі,
    Вони її уже дарма шукали,
    Хоча взяли весь рід той на ножі,
    Єдине, що дізналися – у горах
    На півночі захована вона.
    Отож на північ подалися скоро,
    Копали, рили – не знайшли, однак.
    Не удалось вождю найпершим стати,
    Сокира Рода не далась йому.
    Та почали роди занепадати,
    Можливо, все то сталося тому,
    Що, навіть, думка скористатись нею
    Супроти сина, брата чи вітця,
    Якраз була краплиною тією,
    Що стала і початком їх кінця.
    Те, що, усе ж, не скористались нею,
    Процес лише у часі розтягло.
    З нагоди скориставшися тієї,
    Вороже плем’я у степи прийшло.
    Важкі їх мідні бойові сокири
    Несли у край розорення і смерть.
    Не стало у степах спокою й миру
    І чаша горя виповнилась вщерть.
    Давно уже отих людей не стало,
    Які сокиру в гори віднесли.
    І таємницю по собі забрали.
    Роки минали і віки пройшли.
    Змінилося зовсім життя у краї -
    Міста пропали,заросли поля.
    Кочівники одні в степах блукають,
    Тепер лиш так годує їх земля.
    Та про сокиру Рода не забули.
    Казали, хто візьме її, то тим
    Він зможе відродити час минулий,
    Той вік, що називають золотим.
    Коли всього у всіх було доволі,
    І вороги ніякі не страшні.
    Хтось, у надії виправити долю,
    Ішов на північ, де ліси одні.
    Копав печери в пошуках сокири.
    Вмирали люди, але нові йшли,
    У свою зірку вірували щиро,
    Хоч з часом розчаровані були.
    Сокира та нікому не далася.
    Десь там лежить, захована в землі.
    Печери ж, звісно, розрослися з часом.
    Були між них великі і малі.
    Одні кудись вели, другі – нікуди.
    Вже й Київ виріс на горах оцих,
    Продовжили печери рити люди,
    Чи то сокиру ще шукали в них,
    Чи то молились від людей подалі,
    Чи то ховались в них від ворогів.
    Роки спливали і віки минали.
    Одні вже обвалилися, другі
    Печери ще під Києвом зостались
    І таємниці бережуть свої.
    Лежить сокира Рода, не дісталась
    Нікому, хто колись шукав її.
    Можливо, тому, що немає миру
    Поміж людей і брат на брата йде.
    І поки так між люду, ту сокиру
    Ніхто отут ніколи не знайде.
    Отак печери київські з’явились
    У той далекий вже забутий час.
    Щось ми з тобою, синку, засиділись.
    Десь там матуся вже чека на нас.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.25 03:40 ]
    Тиша
    Тіні понад озером звисають,
    Вітер у густих кущах приліг,
    Навіть гілку не колише в гаю,
    Мов завмер, затамувавши вдих.

    Легкі* хвилі на спокійнім плесі
    Праскою мов згладжено умить,
    Посумніле листя й не шелесне,
    До землі притулене лежить.

    Огортає темрява нечутно,
    Свічку затуляючи зорі,
    Вечір прикриває струни лютні,
    Наче робить паузу у грі.

    ЛЕгкі - принциповий поетичний авторський наголос. Вважаю, що ті мовознавці, які узаконили наголос легкІ - не відчувають музики і краси слова, їм ведмідь на вухо наступив, це прозаїзація поезії, і взагалі треба створити словник поетичних наголосів, де буде слово лЕгкий, лЕгкі, наголос, який возносить слово до неба, в той час, як наголос легкИй опускає нас в болото прози.

    30. 11. 7517 р. (від Трипілля) (2009)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  34. Володимир Невесенко - [ 2021.07.24 19:02 ]
    Повернення

    Я знову тут. І тут закінчу вік, –
    устиг зістаритись й зігнутись...
    Я покидав це місто лиш на рік,
    щоб через десять літ вернутись…

    Я добре пам’ятаю отой день:
    Повітря мерехтіло млисто.
    Темніло небо й де-не-де лишень
    проміння падало на місто.

    Зривався вітер. Грім гримів здаля.
    Шумів вокзал. Снували люди.
    Чиєсь нестримно плакало маля
    й здавалося, той плач повсюди.

    Та ось жаданий потяг подали,
    народ юрмився на пероні.
    І світлофора полиски із мли
    мигтіли, мов квітки червоні.

    І я квиток упевнено подав,
    і враз згубився в штовханині.
    Якийсь юнак у вікна заглядав,
    і жінка шарила в торбині.

    Бадьоро сину батько руку жав,
    втирала слізні очі мати…
    І лиш мене ніхто не проводжав,
    як не прийшов тепер стрічати.

    24.07.21



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  35. Тетяна Левицька - [ 2021.07.24 12:40 ]
    Розлука
    Шпилька - горицвітом
    в пишному волоссі.
    Покотилось літо
    кавунами в осінь.

    Перекотиполем
    на шляху широкім.
    Виснажені болем...
    затихають кроки.

    Вітер обдуває,
    вже не так спекотно.
    Поміж пеклом й раєм
    п'є журу - самотність.

    Любий, що надалі?
    Хмари небокраєм -
    на гучнім вокзалі
    щастя проводжаєм.

    Як важкі валізи
    думи пелехаті.
    Стихнули релізів
    сонячні кантати.

    Лиш шумлять тополі,
    гуркотять машини,
    ластівок бемолі
    виснуть на дротинах.

    Камінь душу точить,
    рветься там, де тонко.
    Світ пірнув у очі,
    ніби в ополонку.

    23.07.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.23 02:57 ]
    Із циклу
    Розкішна лісу шевелюра,
    І гостроколом — очерет.
    Звелися, мов фортеці мури
    І тільки лиш орлиний лет

    Спроможний піднести нагору
    Царя птахів — летіть сюди,
    Щоб звить гніздо у літню пору
    Й орлят виводить молодих.

    Ялини, сосни, туї — хвоя.
    Та ще й козацький ялівець,
    Що гайдамакам рани гоїв -
    Ведуть до ставу навпростець.

    І композицію прекрасну
    З води, каміння, трав звели.
    Козак приборкав змія вчасно --
    Зростають духу тут орли!*



    17 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.18 16:48 ]
    Із циклу
    Розкрив од подиву вуста:
    На чарівнім Природи лоні
    Ліс утворив розкішний став
    Із плесом, наче на долоні.

    Немовби праскою воно
    Обведене, на нім — ні хвильки --
    Смарагдове це полотно
    Хтось постелив нам тільки-тільки.

    І зупиняється тут час,
    Задума враз єство огорне...
    Хто сотворив, скажіть, для нас
    У лісі диво рукотворне?

    Часи язичницькі немов
    У літ розповні повернулись.
    І ми, ще юні, ідемо
    У наших пращурів минуле.

    Вінки купальські попливли
    І сяють в озері надвечір.
    І сум розвіявся імли,
    Сміються очі молодечі.

    І через вогнища ясні
    Із вереском стрибають пари...
    Всміхаються у вишині --
    Химерні і вродливі хмари.

    Скульптура, наче Світовид,
    Над берегом — оберігає.
    На струнах віщих там волхви
    Лелеці білому у гаї

    Про бій зі змієм гомонять...
    А кінь із дівчиною плачуть.
    А сльози-перли навмання
    Цей став наповнюють неначе.

    А горловина та мала
    В кінці ставка — струмка початок.
    Криниця Гонти там була,
    Його верба росла -- на чатах.

    І їх планують відновить,
    Як приведуть усе до ладу -
    Постане у прекрасну мить
    Вже українська тут Еллада!

    16 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.16 21:57 ]
    Із циклу
    Ця поема з каменю і світла,
    Із води, землі, дерев, рослин
    Під руками генія розквітла,
    Ніби зупинила часоплин.

    Лебеді, озера і каскади,
    Гроти і альтанки, і річки,
    Павільйони гарні, водоспади,
    Романтичні статуї, містки...

    Площі, лабіринти і алеї,
    І поля шовкової трави...
    Все це — для коханої своєї
    Й людства -- добрий чарівник створив.

    Під смарагдовим склепінням саду
    Ожила, вражає й дотепер --
    Древніми легендами Еллада,
    Котру геній оспівав — Гомер.

    Все зробив так мудро, по-житейськи,
    Знав людей поезії цей гранд.
    На полях стоїть він Єлисейських -
    У раю, і дерево з троянд

    В апогеї літнього розмаю,
    Вітрові скоряючись таки,
    Сивину його оповиває,
    Променять в пошані пелюстки...

    Чи Цірцея ачи Пенелопа,
    Хто — Софія -- Щенсному була?
    Силу чар її уся Європа
    Звідала. Потоцькому -- тепла,

    Втіх дружина віддала найбільше.
    Справді, він обожнював її,
    Почував себе найщасливішим --
    Хай розкажуть в парку солов’ї.

    І Трембецький буде говорити,
    Що Софія — вродою сяйна!
    Що краси Богині — три харити,
    І була четвертою — вона!

    Нагадав Гомер для вас, для мене,
    “Іліади” суть яка була:
    Через найпрекраснішу Єлену
    Троя вся зруйнована дотла.

    Дивна аналогія зоріє,
    Чи крамоли вчувся нам вогонь?!
    Поки Щенсний тут любив Софію -
    Рідна Польща згинула його.

    Та погруддя он Гомера сиве
    Втішливу іще проявить суть.
    До сьогодні маєм парку диво,
    Де Вкраїна й Греція — цвітуть!

    14 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  39. Віктор Кучерук - [ 2021.07.15 07:14 ]
    * * *
    Запитую подумки в Бога,
    Зневірою втомлений я:
    Куди даленіє дорога
    Вибоїста дуже моя?
    Чому, ніби мить, пробігає
    По ній непомітно життя,
    А смерть блискавична – безкрая,
    Неначе земні почуття?
    Всім родом оброблене поле
    Старе й неосяжне, як світ, –
    Донині привабно і голо
    Вздовж шляху у вічність лежить.
    Отож на краю епілога,
    Не вірячи в різні дива, –
    Боюся почути від Бога
    Знайомі до болю слова.
    15.07.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (6)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.15 00:35 ]
    Із циклу
    У кожного з нас — істина своя,
    Бо кожного — влаштовано інакше.
    Платонова — у небесах сія,
    А в Арістотеля — земніша чаша.

    В Платона — Академія була,
    У Арістотеля — ліцей, мов школа.
    З них перший не любив тиранів, зла,
    А другий — пов’язав із ними долю.

    Платона, вчителя, він шанував.
    Свого учення не розкрив, допоки
    Не вмер наставник. Лиш тоді дива
    Відкрить явив, мав розум надглибокий.

    І суть усього сущого пізнав,
    І багатьох наук заклав основи.
    І фізику, і лірику до дна -
    Він осягнув, політик був чудовий.

    І філософськи узагальнив те,
    Що мудреці античні залишили.
    І спостережень зерня золоте
    Усюди розросталося щосили.

    І учнів, походжаючи, учив
    У школі чи на велелюдній площі.
    Практичні дав для розуму харчі -
    Хоч друг Платон, та істина — дорожча.

    З Філіпом Македонським дружбу мав,
    Наставником був Олександра — сина.
    Наука грецька не пройшла дарма -
    Поширилася з ним на всі країни.

    В Потоцького у Польщі здобула,
    І в Україні в нас — нову Вітчизну -
    Любові філософія, тепла.
    В Елладі звалась школа стоїцизму.

    І взявши цвіт Платонових ідей,
    Практичну Арістотеля науку,
    Граф збудував тут казку для людей,
    Яку полюблять діти й праонуки.

    12 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  41. Володимир Невесенко - [ 2021.07.14 22:08 ]
    Ні сліз, ні каяття

    Ні сліз, ні каяття – нічого з давніх днин.
    І пам’ять все життя випліскує з глибин.
    І, мовби назавжди, я в часі загубивсь.
    А спогад мчить туди, де я колись родивсь.

    А спогад мчить туди, де батьківський поріг
    і де мої сліди у плетиві доріг.
    Де мрійний зелен-світ, дитинство осяйне,
    і де багато літ уже нема мене.

    Неспинно час біжить, мені ж своє тягти.
    Себе не пережить, від себе не втекти.
    Летять мої літа в незнану сиву даль.
    І в серце неспроста закралася печаль.

    Та пам’ять із глибин сотає стежку в юнь.
    Там Сейму тихий плин і нив зелена рунь.
    Там рястом навесні безкрайньо луг стеливсь,
    і за селом рясні сади цвіли колись…

    Зістарілись сади і я своє відгув.
    А спогад мчить туди, де я давно не був, –
    в той вечір грозовий, де даль тремтить руда,
    де батько ще живий, і мати молода.

    14.07.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (8)


  42. Тетяна Левицька - [ 2021.07.14 10:35 ]
    Туга самоти
    Розляглася на габі
    туга, виснажена плоттю.
    Розчинилася в журбі,
    наче мед у діжці дьогтю.

    Ти на Марсі, я сама,
    і жаги нестерпна ватра
    плавить мізки крадькома -
    ні на що тепер не здатна.

    Ворухнутись навіть лінь -
    павутиною сповита.
    І Пегас - крилатий кінь
    загубив підкови збиті.

    Думка - квола каламуть,
    ледве стугонить у скроні.
    На віддаленні не чуть
    звуки серця камертонні.

    Хочу щоб п'янкі вуста
    трепетно зашепотіли.
    Тишу крає самота -
    в небесах - лебідка біла.

    Відшукаю молоду
    теракотову планету,
    бо без щастя пропаду,
    мій загублений поете!

    13.07.2021р.











    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  43. Микола Соболь - [ 2021.07.12 16:54 ]
    Поетична самовпевненість
    Спокійніше, друже, не психуй,
    кожен з нас народжений поетом.
    Тільки час покаже: who is who,
    бо він є і критиком й естетом…

    Все у цьому світі неспроста
    не єхидствуй доля надто мстива.
    Он Пегаса майстер за хвоста
    ухопив, а простачок – за гриву.

    З батьківського випавши гнізда,
    поетична здибала нас жилка.
    По́ми́лка у вірші не біда,
    горе, як усе життя поми́лка.
    12.07.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.12 15:06 ]
    Із циклу
    Якщо свою ти чистиш душу,
    Як Бог морський, підводний Главк.
    Позбався водоростей, мушель...
    Щоб полетіть вона могла

    Увись до Бога Аполлона —
    Гармонії й краси творця,
    Де вище благо — за Платоном -
    Богам і людям — до лиця.

    І для правителя земного
    Закон — творить усим добро!
    Якщо цього немає в нього,
    Тоді гниле його нутро.

    За ці ідеї ледь не вбили
    Платона й в рабство продали.
    Але боровся він щосили
    Щоб визволитися з імли.

    Лише аристократ щасливим
    Зробити може людство все.
    Бо він святе добро несе
    Не лиш для себе, а й для інших!

    У вісімнадцятім сторіччі
    Життя буяло золоте.
    І у “Софіївки” обличчі -
    Аристократів дух цвіте.

    Могутнє ще Природи лоно
    Охороняло всіх від зла.
    І філософія Платона
    В життя утілена була.

    Не був Потоцький злим тираном,
    Не чув од кріпаків хули.
    Бо добре жить давав селянам,
    Чудово в нього справи йшли.

    А парк оцей? - Любов’ю дише!
    Прийди, щасливий будь у нім...
    Щасливий, будь ще щасливішим -
    То Щенсний в гроті Громовім

    Писав на камені для чого?
    І рай земний цей будував?
    Щоб в душі людські — голос Бога,
    Як одкровення, западав!

    Якби ж правителі сучасні
    Частіше їздили сюди...
    То, може б, світ наш був прекрасний -
    Без воєн, горя і біди?!

    10 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.10 19:29 ]
    Із циклу
    Вінчає арборетум* бюст Сократа -
    Філософ давньогрецький був такий.
    Дав людям він думок, ідей багато.
    Живуть тисячоліття і віки.

    Про все тут неможливо розповісти,
    Лиш деякі аспекти ми торкнім.
    Учення мудреця-ідеаліста,
    Цікаві парадокси є у нім.

    Я знаю, що нічого я не знаю**, -
    Хоч знав чи не найбільше за усіх.
    Природи пізнання у лісі, гаї -
    В Богів діяльність це втручання — гріх!***

    За два тисячоліття з лишнім, Боже!
    В природу тих втручань було й було!
    Аж світ на себе став уже несхожий,
    І часто як перемагало зло...

    Та все ж про гарне. У англійськім парку
    Природоньку препарували теж.
    І нам буває навіть взимку жарко,
    Бо стільки дивовижі тут росте.

    Тут справжнє поєдналося зі штучним -
    Катальпа, гінгко — липа й дуб є тут.
    Магнолія з самшитом попід ручку,
    Тюльпани, глянь, на дереві цвітуть!

    А скільки вдалих схрещувань рослинних!
    Розкажуть, певно, вам садівники.
    Про все не відав наш Сократ глибинно,
    Він помилявся де в чому таки!

    Нам легко говорити з сьогодення,
    Повчать Сократа навіть можем теж!
    Людська природа також незбагненна,
    Природи пізнання не знає меж!


    6 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (1)


  46. Тетяна Левицька - [ 2021.07.08 15:09 ]
    Запізніле каяття
    Навіщо ж ти нагадуєш про те,
    про що забути хочеться назАвжди?
    В мені колючий кактус одцвіте,
    коли загасить день твою лампаду.

    І буде сяяти одна зоря,
    на небосхилі ранку, лиш для мене.
    Зірву останній лист календаря,
    забуду всі образи достеменно.

    І відпущу граків за небокрай,
    тієї чорної осмути зграю.
    Покутою життя моє не край,
    тепер зрадливих блазнів - не кохаю.

    Не повернути почуття назад,
    не впасти в прірву з вежі сподівання.
    Лягає аличевий мармелад
    засмагою на біль татуювання.

    Я втратила усе, окрім себе
    і океану, що постійно кличе.
    Його очей безмежжя голубе
    плекає, наче Данте - Беатріче.

    Свята любов без бруду і олжі
    впаде дощем на серце безпорадне.
    І буду йти по росяній межі
    босоніж благодатною - відрадно.

    08.07.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  47. Тетяна Левицька - [ 2021.07.07 10:36 ]
    Липнева злива
    Відбивала знайомий ритм
    на бруківках липнева злива.
    Ти блукав у співанках рим,
    не дивився на мене хтиво.

    На волосся - пшеничний сніп
    і затулені смутком очі.
    Вітер схлипував у мені,
    на шмаття рвав хмарини вовчі.

    Ніч тремтіла у пелюстках
    оксамитової лілеї.
    Та мені на семи вітрах
    не збагнути душі твоєї.

    Дощова сарана жахна
    налетіла в імлу туманну.
    Нам не випити сум до дна,
    в цю розчулену мить, коханий...

    6.07.2021р.




    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.05 22:40 ]
    Із циклу
    У графа Шереметьєва в Росії
    Було в маєткові Кусково все:
    Стави, альтанки, парк... Людина дії -
    Олені у звіринцеві пасе -

    Його слуга — зайців, лисиць і вовка -
    Аби не нудьгувала звірина.
    Як давньоримська свідчила примовка:
    Що? Хліба і видовищ? Гостю — на!

    Хіба у найбагатшої людини
    Тут занудьгуєш? Із розваг уся!
    Театр, мисливство, статуї... Картини
    В його палаці на стіні висять.

    Скульптури, гроти і рослини тощо...
    Тут граф Потоцький у гостях бував.
    Що найбагатшим став магнатом Польщі...
    І в себе позаводив ці дива.

    Підлеглі в нього всі — талановиті
    Тут, в Україні. А яка земля?!
    І збудували парк найкращий в світі...
    І крізь віки до нас він промовля.

    Одна з перлин його — оцей звіринець,
    Був при Потоцькому, пізніше — зник.
    Та спогади про нього не загинуть,
    В конкретні справи втілені вони.

    І справи ці далеко не куценькі,
    Як за майбутнє — турбуватись так.
    Народний депутат Антон Яценко
    Нам відновив у парку — зоопарк.

    Пасуться тут олені круторогі,
    Мунтжаки*, лані ходять теж у нім -
    Доглянуті, красиві, неубогі -
    Втішають нас і діток день при дні.

    Ми живемо в епоху ренесансу,
    Хоча ковід і рак беруть своє.
    Краса дарує відчуття балансу...
    І ми хоч трішки кращими стаєм!

    *Мунтжаки — різновид декоративного оленя.

    2 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.04 08:36 ]
    Хвилі волосся (український романс)
    Нічка огорне, нічка зоріє,
    Видива сіє ясні.
    Знову прийшла ти, лагідна мріє,
    У дивовижному сні.

    Приспів:
    Хвилі волосся, хвилі волосся,
    Ніжні, як море вночі.
    Доторки млості, доторки млості,
    Ніч розлива на плечі.

    В місячнім сяйві — тінь чарівлива,
    Легкий і вітряний лет.
    Буйна, примхлива, зоряна злива
    Твій огорта силует.

    Приспів:
    Хвилі волосся, хвилі волосся,
    Ніжні, як море вночі.
    Доторки млості, доторки млості,
    Ніч розлива на плечі.

    Місяцем сяю, місяцем сяю,
    Променем вказую шлях.
    Взявшись за руки в небо до раю
    Вгору ідем по зірках.

    Приспів:
    Хвилі волосся, хвилі волосся,
    Ніжні, як море вночі.
    Доторки млості, доторки млості,
    Ніч розлива на плечі.

    29 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.02 06:23 ]
    Із циклу
    Статуями Бога Аполлона
    Ми вже милувалися. Та от
    Нас не відпускає він з полону,
    Свій запрошує оглянуть грот.

    Ще у дев’ятнадцятім сторіччі
    Все облаштував тут сам Ферре.
    Неповторне мав цей грот обличчя,
    Але владний витіснив орел.

    Щоб йому літалось веселіше -
    Спорудили обеліск твердий.
    Бога Аполлона світлу нішу
    Геть усю засипали тоді.

    Щоб гранітний велет непорушно,
    Більш надійно в паркові стояв...
    Це тоді вважалося більш слушним.
    Бо таки Романових сім’я

    Парку з висоти свого престолу
    Прислужилась — водограй “Змія”
    За наказом Першого Миколи
    Будівничий вміло “ізваяв”.

    Флори і рожевий павільйони -
    В сорокових теж звели роках.
    І Терасу Муз, їх ціле гроно,
    І Китайської альтанки дах

    Також звів Ферре тоді в роки ці,
    Тут заведено зразковий лад.
    Цар Микола парк увесь цариці
    Дарував, назвав — Царицин сад.

    Час минув. Та Аполлона славу
    Не затьмарює провладний блиск.
    Грот постав у парку величавий,
    Вбік посунувсь царський обеліск.

    Мов нову оселю Сонцебога
    Із граніту й кампеню звели.
    Краєвид найкращий і розлогий
    Відкривається, якщо зайти углиб.

    Це - творіння рук людських величне
    Прикрашають вази кам’яні.
    Дітище сучасних будівничих
    Видиво дарує, мов у сні.

    Наче на долоні — став чарівний,
    Флори павільйон, фонтан “Змія”.
    Зліва — площа Зборів, зверху — диво
    Із лісів смарагдове сія.

    Древні греки звичай бережуть цей,
    Йде від Аполлона він таки.
    На представників найкращих людства -
    З лавру й мирту одягать вінки.

    ...На алеї Верхній пораненьку
    Будівничий гроту стишив крок.
    Це — Іван Семенович Косенко*,
    Й Аполлон вдяга йому вінок!

    30 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   159