ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики тепер без дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ

Володимир Каразуб
2024.11.19 12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.

15.10.2023

Світлана Пирогова
2024.11.19 09:37
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.

Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зорі.

Микола Соболь
2024.11.19 05:39
Впаде відтята голова до ніг:
«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте,
така за самовпевненість розплата?
За тисячу ночей в яких ти міг
примножити добро у цьому світі,
але була одна жага – убити…
Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».
Перекуємо ми мечі на

Віктор Кучерук
2024.11.19 05:12
Я так любив тебе донині
І все робив, що тільки міг,
Щоб не шукала ти причину
Почати плетиво інтриг.
Я так любив тебе щоденно
І на красу твою моливсь,
Що серце повнилось натхненням,
А мрії зносились увись.

Сонце Місяць
2024.11.18 21:17
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нік

Іван Потьомкін
2024.11.18 18:12
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські, наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
А думку Господом Богом с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2021.02.17 08:09 ]
    Дай Боже, цьому чоловіку...
    Дай Боже, цьому чоловіку
    пізнати щастя неземне,
    гойдати радості без ліку,
    плекати сонце чарівне.

    Щоб з міді ніч кувала зорі,
    день первоцвітами дзвенів,
    аби не знав сувою горя -
    буяв каштаном навесні .

    Злітав орлом у піднебесся
    і віршем радував Парнас,
    щоб вітром пахнуло волосся,
    і смолоскип в пітьмі не гас.

    Дай Господи йому натхнення,
    п'янких співанок, срібних нот.
    Щоб не кололи душу терня,
    від втрат печалі та скорбот.

    Не бачив супостатів зроду,
    і заздрісних очей туман.
    Щоб дарували нагороди
    за неабиякий талант.

    В човні надій за видноколи
    несла любові течія.
    Не забував мій друг ніколи,
    що в нього є - блаженна я.









    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2021.02.16 04:29 ]
    Вакханалія снігопаду
    Струменить у ліхтарному світлі
    Кулеметними чергами сніг.
    Білий бісер іскриться розквітло,
    Що жбурляє нам небо до ніг.

    І закручує спереду, ззаду,
    Завиває, лякає з пітьми -
    Вакханалія та снігопаду -
    Ця прощальна гулянка зими.

    Кучугури з півросту людини
    На узбіччях, як гори, звела.
    Світлі сльози зроня безупинно
    Захмеліла, розчулена мла.

    Хтось радіє, сміється щасливий...
    Сковзаюсь і прокльони кричу!
    Українці, хотіли зими ви?
    Насолоджуйтеся досхочу!

    16 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  3. Ніна Виноградська - [ 2021.02.15 12:53 ]
    Музика завій

    Сніги мовчать, як падають згори,
    Вночі і вдень влітаючи в шпарини.
    Озвучують пісні навкруг вітри,
    Мелодію їм пишуть щохвилини.

    Ми чуємо ту музику завій,
    І бачимо їх білосніжні танці.
    Зима кружляє в давніх вальсах мрій,
    Із вітром нероздільні, мов коханці.

    У цьому світі завжди пара є:
    Снігам – вітри, весні –дощі і грози.
    Життя безсмертне. Кожному своє
    У літню спеку, у сніги й морози.
    12.02.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  4. Нінель Новікова - [ 2021.02.11 16:57 ]
    Любов - країна чарівна Ельдар Рязанов переклад з рос.

    Як той метелик до вогню,
    Летіла в спраглім пориванні
    В любов – країну чарівну,
    Де я порину у кохання!
    Де кожна мить в раю немов,
    Де не страшне мені ненастя,
    Країна розкоші – любов,
    О, так, любов!
    І тільки в ній буває щастя!

    Та інший час тепер прийшов:
    Ти одягнув собі личину.
    Я зрозуміла, що любов
    Країна, де усі не щирі.
    Моя біда – скажу ізнов,
    Що я тобі наївно вірю,
    Країна брехунів – любов,
    Все та ж– любов!
    І жителі в ній лицеміри.

    Навіщо плачу від розмов
    І посміхаюсь недоречно?
    Країна зрадників – любов,
    Там люди, мабуть, безсердечні.
    Але трава проб’ється знов
    Крізь перепони і напасті.
    Країна весняна – любов,
    О, ця любов!
    Бо тільки там буває щастя,
    Буває щастя!

    09.02.2021


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2021.02.11 08:44 ]
    Чекаю тебе, як весну
    Сад похнюплений знову стоїть,
    Мов сердечна відкрилась рана.
    Із птахами у теплі краї
    Відлетіла моя кохана.

    І вечірня зоря догоря,
    І від суму тоне у хмарі,
    Відлетіла кудись за моря,
    І в прозорому ходить сарі.*

    Від печалі ніяк не засну,
    Починаю далі сивіти.
    Я чекаю тебе, як весну,
    Як чекають змучені віти

    Коли сонце розтопить той сніг,
    Що вагою довго неволив,
    Що лапатими клаптями ліг,
    І ламав, і гнув їх додолу.

    Я звільнюсь від обіймів зими,
    Наче лицар — від обладунку.
    Обів’ємося люба, крильми,
    І зіллємося у цілунку!



    11 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  6. Вікторія Лимар - [ 2021.02.10 18:41 ]
    Загадкове зникнення
    (За мотивами телефільму «Хлопчику мій»)

    Пожежа… Будинок згорає дотла.
    Знаходять там тіло жіноче.
    Забрала життя її доленька зла.
    Від розпачу мешканці плачуть.

    Оплакують горе нестерпне батьки,
    бо син їх також був у домі.
    Жалоба триває, пішла на роки.
    Тримає в міцному полоні.

    Та в матері віра, що хлопчик живий!
    Не все однозначно у справі.
    Бо тіло не знайдено ще до сих пір.
    Лиш хрестик та сумнівів зграя!

    Триває робота: об’яви, дзвінки!
    В куту опинилися слідчі.
    Сюжетні заплутані всі сторінки.
    Стежки збереглися лічені.

    Лиш випадок якось нагоду дає.
    Замінені напрямки дії!
    Відкрилася правда, припущення є:
    врятований хлопчик, можливо.

    Святкує свою перемогу рідня!
    Бо звістка хороша прийшла цього дня!

    26.01.2021
    © Copyright: Вікторія 75, 2021
    Свідоцтво про публікацію №121021007568





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  7. Матвій Смірнов - [ 2021.02.10 15:12 ]
    Спасатель
    Нам было больше некуда пойти
    Мы обглодали Бродского почти
    Сидели сбившись. Пахло мокрой шерстью
    Над зимним пляжем горизонт дрожал
    И у причала ржавая баржа
    Гремела жестью
    Волна кропила брызгами буёк
    Был заколочен досками ларёк
    На дюнах было ветрено и голо
    Вдоль берега тащили донный трал
    В курортном городке стоял февраль
    Уже полгода
    Курортный город мертвый осьминог
    Банален прост как вечный ля минор
    Как мокрый холст на ощупь цвет и запах
    Восток был пуст и север был далёк
    Был юг закрыт тем более ларёк
    Тем паче запад
    Залив ворчал накатывал волной
    Мы ощущали мозгом и спиной
    Отсутсвие спасателя на вышке
    Купаться в море было не резон
    В такой сезон и потому надзор
    Казался лишним
    На пирсах догорали маяки
    Стояли штабелями лежаки
    Прикрытые брезентом или толем
    Никто давно не приезжал сюда
    Зачем нужны спасатели когда
    Никто не тонет
    И мы сидели трезвы и легки
    И души всех заплывших за буйки
    Кричали альбатросами над нами
    И мы смотрели как навстречу нам
    Идёт спасатель прямо по волнам
    Но не узнали.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2021.02.08 23:47 ]
    Із циклу
    Над світом цим, сотвореним з каміння,
    Води, землі, трави, дерев, рослин,
    Повітря... он заблискало проміння -
    То сіє стріли Афродіти син.

    Ерот — маленький хлопчик — Бог Кохання -
    Насправді наймогутніший з усіх.
    Бо навіть Зевс од щастя раювання
    Ніяк в житті відмовитись не міг.

    І він передбачав появу внука,
    І стріл його непереможний лет.
    І як серця той поціляє з лука -
    Про це напише не один поет.

    І наказав Ерота умертвити
    Доньці своїй. Та матері любов -
    Прекрасної Богині Афродіти -
    Знайшла йому в лісах надійний схов.

    І серед звірів ріс Ерот жорстоким,
    І стрілами вражав усе живе.
    Бо є талант. І є несхибне око,
    Що на любовне полювання зве.

    І розлилось навкруг кохання море,
    Ліси прекрасні, луки зацвіли.
    У них усе — і радощі, і горе,
    І сонця світло, й темрява імли.

    І сам Ерот душею усією,
    Любовним трунком сповнив серце вщерть -
    Бо найвродливішу кохав Псіхею,
    І їй послала Афродіта смерть.

    Бо заздрила красі її чудесній...
    Ерот хотів померти од жалів.
    Псіхея з волі Зевса враз воскресне -
    Онука він свойого пожалів.

    Війна* Ерота статую розбила,
    І бог Арей крутив тут вихор бур.
    Та знов — з оргскла** — Ерот розправив крила,
    То скульптор київський зробив — Дідур.

    ...Вознісся Бог над озером, камінням,
    Над суєтою всіх мирських турбот.
    Летять чудесні стріли, як проміння -
    Бог є любов — говорить нам Ерот.

    *Мається на увазі Друга світова війна (1939-1945 рр.)

    **Статуя Ерота раніше була виготовлена з мармуру.

    26 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  9. Оксана Логоша - [ 2021.02.07 18:54 ]
    Мій прихистку...
    Мій прихистку, чи втратила тебе?
    Зосталася без крову і без крові.
    Снують сусіди все песиголові
    Із "Я-романтика", "Марія", "Тигролови",
    І звідкись ще, що й чорт не розбере.
    Мій прихистку, моя рілля свята!
    Прогнали з тебе діда Харитона.
    Культуру й мову вивезли вагони
    Із "красною звіздою".Тони...тони...
    Навік поглинула одвічна мерзлота.
    Все наяву...яка ж та явина!
    Нуртує в грудях слово і супротив-
    Знамена топчуть, затуляють рота
    Ті,хто були й залишаться голота,
    Чужа й не варта навіть і багна
    Землі моєї.Прихистку мого.
    І як звести затяту цю коросту?!
    Свої церкви, свої трибуни мостять,
    Своє Різдво, і межі свого Посту,
    Історію сумнівних перемог.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (4)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2021.02.05 09:57 ]
    Місячна соната Бетховена (мелодекламація)
    Як печаль світова,
    Розливається туга.
    І німіють слова
    Без коханого друга.

    І катує тебе
    Невимовна розпука.
    І летить до небес
    Щему тихого мука.

    Як благання летить,
    Поміж зір завмирає -
    Подаруй хоч на мить
    Щастя Божого раю.

    Душить болю змія
    Від розлуки одчаю.
    Люба, люба моя,
    Я у небо вростаю.

    Сяйво місяця в нім -
    Ніби тепле озерце.
    І відкриє мені
    Таїну твого серця.

    Дивні чари там є,
    Ллються вниз, безгомінні.
    Як волосся твоє -
    Мерехтливе проміння.

    Огортає мене,
    Світ увесь огортає.
    І життя це земне -
    У цвітінні розмаю.

    Ми з тобою удвох -
    У раю до світання.
    Ллє із неба нам Бог
    Ніжне світло кохання!

    5 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  11. Віктор Кучерук - [ 2021.02.04 05:58 ]
    * * *
    Схоронивши в душі вагання
    І боязні поклавши край, –
    Я зізнаюсь тобі в коханні,
    Тільки трошки ще почекай.
    Бо розправивши ширше груди
    І здолавши німий відчай, –
    Я не знаю коли прибуду
    В незабутній для мене край.
    Приласкаю тебе на серці
    Не рахуючи більш хвилин, –
    Тільки сильно за те не сердься,
    Що казати боюсь коли.

    Не скупий на слова і дії,
    Певно, мучуся недарма,
    Бо кохати тебе так вмію,
    Як не любиш себе сама…
    04.02.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  12. Нічия Муза - [ 2021.01.30 11:37 ]
    По одній лижні
    Тінь доганяти весело і легко.
    Під гору лізу, із гори біжу,
    а де нема протоптаної стежки,
    виписую фігури Ліссажу.

    Кигиче чайка голосом плаксивим
    і ґелґає своє гусей табун...
    вітаючи мене, велеречиво
    віщує щастя птиця гамаюн.

    Воно десь є між трьох високих сосон,
    заблукане у лісі, безголосе
    вороною пікірує на лід
    або здіймає лебедині крила...
    а от Мороза-діда не зустріла
    і білий іній замітає слід.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  13. Віктор Кучерук - [ 2021.01.30 07:45 ]
    Знову
    Біліють знову кручі і яри,
    І на морозі терпнуть верболози, –
    І лунко в’ються біля ніг вітри
    На зледенілій ранішній дорозі.
    Блищить на сонці інію кришталь
    І верб похилих видовжились тіні, –
    І посвітліло у пітьмі проваль
    Від білизни і сяєва проміння.
    Гармонія пори і кольорів
    Зродилася красою перед зором, –
    І я душею знову подобрів
    Межи зимою зітканих узорів.
    30.01.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  14. Микола Соболь - [ 2021.01.30 06:27 ]
    * * *
    Спасибі, Боже, є вода і хліб,
    і солі грудка у вузлику є.
    Дякую, що душею не осліп,
    що горе чуже болить, як своє
    і не гоїться. Боженько милий,
    даруй нам любов. Люди позвикли
    до воєн і смерті. На могилі
    Героїв ізнов прийнято виклик…
    Ідем із покоління в покоління
    в крові дітей убитих по коліна.
    30.01.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  15. Вікторія Лимар - [ 2021.01.27 17:33 ]
    Задуми Всесвiту
    Дощ та сніг у суперечці???
    Чи у згоді, навпаки?
    Їм змагатись недоречно.
    Кожному – свої шляхи,
    вподобання, пори року
    вже поділені більш-менш.
    Явище ж поодиноке,
    коли з’єднанні з Небес,

    падають разом на землю,
    покриваючи дахи,
    огорожі, все навколо…
    Поховалися птахи.
    Був мороз, тепер – відлига.
    Всесвіт втілює думки…
    Де ж знайти таємну Книгу?
    Мудрих задумів рядки???!!!

    Вчора, завтра та сьогодні:
    у очікуванні змін.
    Не сприймаємо? Чи… згодні?
    Відчуваємо лиш вплив
    від природи, від погоди,
    від обставин, негаразд.
    Не підписана угода
    не виконується враз!
    ***
    …Дощ та сніг злились у пару.
    Небо сіре, навіть хмари
    зникли геть, ось тільки вітер!
    Помічник несамовитий!

    27.01.2021 14.35- 17.30




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  16. Тетяна Левицька - [ 2021.01.27 14:44 ]
    Школа
    Троянди зібрані в саду
    в букет, і я за руку,
    дорогою життя веду,
    у перший клас - онуку.

    Шкільний дзвінок, щаслива мить,
    школярики веселі.
    У серці спомин шелестить
    буквариком в портфелі.

    Пенал і зошити нові,
    шовковий бант у косах.
    Всі сни мої жоржинові -
    каліграфічний опус.

    Брунатна дошка в класі тім,
    і вчитель, добрий, строгий,
    огризком крейди - "мама", "дім",
    зворушливо виводить.

    І тридцять милих оченят
    гризуть складну науку.
    Це на перервах гомонять,
    а зараз ані звуку.

    У старших класах, інша річ,
    могли бешкетувати.
    І зізнаватися щорік
    в симпатії дівчатам.

    Ще й досі веснами живе
    у споминах минулих
    наш дружний клас - десятий - В,
    плюс... мінус...крапка... нулик.

    22.01.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  17. Микола Дудар - [ 2021.01.25 23:21 ]
    А ось і хмари...
    А хай там що, чи дощ чи сніг,
    Чи чорне, біле… Чи рожеве ,
    Чи випадковість, чи то збіг,
    Ви не дізнаєтесь, — forever.

    Допустим так, допустим - ні?
    Кінці з кінцями - варіянти!
    Ви де? Ви тут? Ви увісні…
    Тоді і вас вже не впіймати.

    То краще дощ, чи краще сніг?
    Ви мовчите… Мовчіть, служиві.
    Цікаво, хто тут преміг?..
    А ось і хмари сіро-сиві…
    25.01. 2021.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (1)


  18. Галина Сливка - [ 2021.01.24 15:26 ]
    ***
    Живлом сніги напоять землю,
    А люди скажуть, що відлига...
    Себе в собі не відокремлю,
    Як болем в серці - давня крига.
    Чи досягне тепло любові
    Ущелин темних у міжгір'ях?
    Там слів гортанних щемна сповідь
    Й молочно віку у сузір'ях.
    Там гір шпилі вростають в небо
    І спрага ден яріє глибом,
    Там підстрибом крізь весен щебет
    Біжить дівча життєвим трибом.
    Все, що минуло, - під снігами.
    Мороз пішов. Сльоза - водою.
    Гуторять гори із вітрами,
    Що, крок за кроком, за звіздою
    Прямуєм шляхом-колядою
    Крізь нам одним розкриті брами
    Світами.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  19. Тетяна Левицька - [ 2021.01.22 14:28 ]
    На відстанні мовчання
    Буріє вечір, зірка сяйна
    у небі краплею сльоти.
    Я знов на відстанні мовчання,
    в тенетах болю, самоти.

    Згущає тіні у кімнаті
    полудою тутешня ніч,
    і тільки думи пелехаті
    поназлітались зусебіч.

    Всі олов'яні і брунатні,
    а світлих серед них нема.
    Ясніти піснею не здатна,
    в душі безодня, мла німа.

    Не блисне сухозлотом небо,
    розсипавши ясну зорю,
    бо та, що ближче коло тебе
    шепоче уночі - "люблю".

    В омані глухне піаніно
    і чорно-білих клавіш сміх,
    а я чекаю божевільно
    на білий сніг, на білий сніг.

    19.01.21р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  20. Євген Федчук - [ 2021.01.18 20:16 ]
    Легенда про сніг
    - Вставай, Васильку! Годі уже спати!
    Пора іти на вулицю гуляти.
    Там уже снігу за ніч намело.
    Поснідай та хутенько одягайся,
    Піди надвір, із друзями пограйся,
    Із гірки поз’їжджайте за селом.
    Василько кинувсь до вікна. І справді:
    Ніч розродилась, врешті, снігопадом.
    Укрила білим навкруги рядном.
    Сніжинки зрідка падали ще з неба
    Та снігу намело вже скільки треба.
    А він же мріяв про таке давно.
    Отож поснідав хутко та й подався.
    Аж до обіду з друзями загрався,
    Розчервонілий з вулиці прибіг.
    Поки сидів та грівся біля печі,
    Звернувся до бабусі: - А, до речі,
    Бабусю, звідки той узявся сніг?
    Бабуся усміхнулася до нього:
    - От вже, цікавий, хлопче, ти, їй Богу.
    Все хочеш знати. Добре, розповім,
    Що ще малою від бабусі чула.
    А, бачиш, ще і досі не забула.
    Отож, уважно слухай. Справа в тім,
    Що, коли Бог створив наш світ, в ті роки
    Оцього снігу не бувало поки.
    Зима була, а снігу не було.
    Морози злі всю зиму лютували,
    Вітри холодні по землі гуляли
    Та пилюгу лиш по землі несло.
    Хто куди міг, від холоду ховався,
    Зігрітися хоч якось намагався.
    Та де ж було всім схованки знайти.
    А про рослини годі й говорити,
    Вони ж не можуть нікуди подітись,
    Зірватися й ховатися піти.
    Отож природа з холоду страждала,
    З тих холодів і гинуло чимало.
    Хто зиму пережив – то веселивсь.
    А землеробам, що зима – то клопіт.
    Уся осіння пропада робота.
    Весною знову сіяти берись.
    Але життя все ж рухалось поволі,
    Крутила колесо скрипуче Доля.
    Один родився, інший – помирав.
    Як прожили – те в результаті мали:
    Безгрішні душі в небо піднімались,
    А грішні душі пеклом Бог карав.
    В раю велося душам дуже легко,
    Проблеми рай обходили далеко.
    Тут тиша, спокій, ніяких турбот.
    Живи собі, нічим не переймайся,
    Як стане нудно, то чим хоч займайся:
    Усе від Бога матимеш. Та от,
    Не зразу душі до того́ звикали,
    Бо ж день у день постійно працювали,
    Там на землі роботу ж кожен мав.
    Тепер же без щоденної роботи
    Якось не так. Зробити щось охота.
    А у раю роботи і катма.
    Якось душа до раю завітала,
    Колись в митця у тілі існувала,
    Що свій шедевр усе життя творив.
    Хотів прекрасну він створить картину,
    Але не встиг. Так з пензлем і загинув,
    Як ворог його місто захопив.
    Його душа потрапила до раю.
    Минає час та все вона страждає,
    Бо ж втілить свою мрію не змогла.
    Весь час в саду у райському блукала,
    Чогось, неначе, до душі шукала,
    Самотньою й нещасною була.
    Якось вона під деревом сиділа,
    У далеч пустим поглядом гляділа,
    А руки якось по собі самі,
    Устигли хмарних крапель ухопити
    І стали з них небачене ліпити,
    Що за життя художник, мабуть, вмів.
    Спинилася душа лишень від крику:
    - Погляньте-но на диво це велике!
    Яка іще не бачена краса!
    Що це таке? - Я і сама не знаю,-
    В сум’ятті та душа відповідає,-
    Бо ж я недавно тут на небесах.
    - Давайте назвемо оце сніжинка!-
    Озвалася душа якоїсь жінки.
    А інша каже: - Нумо, всі гуртом,
    Давайте теж сніжинки ці робити,
    Різдво вже скоро, треба ж його стріти.
    А заодно і вияснимо, хто
    Сніжинку кращу, аніж інші зробить.
    Всі душі закричали: - Добре! Добре!
    Й робота закипіла серед них.
    Незчулися , сніжинок тих зробили,
    Навколо цілі хмари навалили.
    Та усі ж гарні. Вибери між них?
    Тут хтось і каже:- Бачите, нам свято.
    У нас сніжинок всяких так багато.
    А люди ж цю не бачили красу.
    Давайте їм на землю також кинем,
    Нехай Різдво у цій красі зустрінуть,
    Можливо, душі хоч якісь спасуть.
    І стали всі кидати снігу долі.
    Сніжинки опускалися поволі.
    Кружляли, тихо падали з небес.
    Під снігопадом люди тим стояли,
    Здивовано на небо поглядали,
    Аж поки сніг і закінчився весь.
    Та ковдра біла усю землю вкрила,
    Рослини від морозу захистила.
    І радість всім на землю принесла.
    Побачили то у раю й рішили,
    Щоб кожну зиму теж отак робили,
    Аби зима у радість всім була.
    І дітям, і дорослим, і тваринам,
    Що у снігу, неначе у перині,
    Й рослинам, що під ковдрою, немов.
    Нехай морози зиму всю лютують,
    Нехай вітри, немов скажені, дують.
    Усіх спасе небесний той покров.
    От з того часу зими сніжні й стали,
    Іноді, правда, снігу бува мало.
    Але самі то люди винні в тім.
    Мабуть, багато надто нагрішили
    Й безгрішні душі у раю рішили,
    Багато снігу не давати їм.
    Глянь на сніжинку, що на руку впала,
    Поки вона ще зовсім не розтала,
    Чи ж не душа висока то творить?
    Хіба природа може так зробити,
    Так гарно візеруночки зліпити…
    - Бабусю, а як сніг-крупа летить?
    - Бува, онучку. І таке буває.
    Бо ж чорні сили також не дрімають.
    Як дуже злі, то кинуться умить.
    Оті сніжинки на льоту хапають
    Та всю красу потрощать, поламають
    І не сніжинка вже униз летить,
    А та крупа, що сіється із неба.
    Та всяка нечисть хай виходить з себе.
    Їй радість все одно не відібрать.
    Хай і крупа, на землю ляже рівно,
    І вона знову виглядає дивно.
    А нам Різдво у тій красі стрічать.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.18 20:30 ]
    Відповідь класику
    Високий класику, дарма
    Ти лаяв те, що сокровенне,
    Божествена рука сама
    Влила цю кров тобі у вени.

    За винятком кількох осіб,
    Їх частка зовсім невелика,
    Ця нація створила хліб,
    І працелюбна є одвіку.

    Бо кров могутня, як живло,
    Творець високої культури.
    Без неї майже б не було
    Російської літератури.

    Некрасов, Гоголь, Чехонте*
    І ще Ахматова — Горенко -
    Всі генії і зваж на те,
    Ніхто із них не лаяв гени.

    Крім тебе, Чехов, і клятьбі
    Не піддавай цю кров од Бога.
    Бо не текла б вона в тобі,
    То не створив би ти — нічого!
    __________________________
    *Чехонте — псевдонім Антона Чехова.
    18 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  22. Тетяна Левицька - [ 2021.01.18 09:05 ]
    Заздрість
    Забиваєш цвяхи у серце -
    нелукавим, ясним, блаженним.
    Посипаєш пекучим перцем
    абрикосові сни даремно.

    Хтось в натхненні розраду бачить,
    котить вгору Сізіфа камінь,
    відкриває світи незрячим,
    свічі ставить за мир у храмі.

    І долає гірські вершини,
    рік бурхливих круті пороги,
    в небо грізне на крилах лине,
    каяттям б'є у дзвони Богу.

    Творить чудо на струнах срібних,
    на лелек в небесах чатує,
    у колисці гойдає ніжність,
    Промовляє: - "тебе люблю я."

    Заздрість зводить хрести Голгофи,
    гострить брусом тупу сокиру.
    Ти шукаєш в сонетах "блохи",
    а хтось істину й душу щиру.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  23. Іван Потьомкін - [ 2021.01.13 19:17 ]
    З голосу Езопа
    Такого ще не було на білім світі:
    Комар із левом надумав битись.
    «Що твоя сила - кігті та зуби,
    А перемога моєю буде!»
    Лев і не зуздривсь, як щось впилося
    У його ніздрі, що без волосся.
    Забувши сан і горду породу,
    Став роздирати цар свою морду.
    Ревом могутнім лев заходивсь,
    Та комара ніяк не знаходив.
    Кров’ю заюшений, ледве живий,
    Лев од безсилля лежить у траві.
    «Я переміг найсильнішого в світі!»-
    Трубить комар і злітає за вітром,-
    І потрапля в паукові сіті.

    P.S.
    І в перемозі треба міру знати,
    Аби жертвою самому не стати.


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.13 00:36 ]
    Беріз обійми чарівливі
    Беріз обійми чарівливі
    Мене зустріли у саду.
    На це я милуватись диво
    Щоразу стежкою іду.

    Усі усміхнені і ніжні...
    Такі розкрилені вони.
    І ваблять очі дивовижно
    І в час холодний цей нічний.

    Від захвату німіє вечір...
    І я згадав ті щемні дні,
    Коли розсипала на плечі
    Ти, люба, коси осяйні.

    Коли габою голубою
    Повите сонце в небесах.
    І ми розчулені з тобою,
    І трепет чути в голосах.

    Немов у пахощах медунки,
    Далекі від мирських тривог,
    Аж умліваємо в цілунках,
    Гілками сплетені удвох.

    12 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)




































    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  25. Віталій Білець - [ 2021.01.12 06:55 ]
    Нехай болить, без болю не буває
    Нехай болить, без болю не буває,
    Допоки в тілі ще живе душа.
    Її багаття світ цей зігріває,
    Ллючи жагу з небесного ковша.

    Нехай сльозить, її печаль одвічна,
    В її очах прочитані віки.
    У ній кипить напруга вулканічна,
    Як пінний вири бурхливої ріки.

    Та йде життя в Туманність Андромеди
    Ходою віх через Молочний Шлях.
    І ніби тільки що писались Веди,
    Та у Мемфі́сі був за бога Птах.

    Недавно ще імперії гуділи,
    На колісницях мчав багряний Рим…
    Ті ж самі зорі в небі молоділи,
    Прийдешніх літ розсіюючи дим.

    Світильник гас і знову розпалявся,
    Явивши світу відблиски епох.
    За ними новий обрій розвиднявся,
    Сакраментальний пишучи пролог.

    Тремтіла мить над вістрями булатів,
    Ціна життя вкладалася у гріш…
    Вертався час до згубних постулатів,
    І знову плоть затуплювала ніж…

    Кровили дні згодовані жахіттям,
    Від грізних чвалів тріскала земля.
    Брели в сніги століття за століттям,
    Тепло сердець спустивши до нуля.

    Лились дощем торжественні прокльони
    На буйні глави зрадливих вождів,
    І знов пішли мільйони на мільйони
    Звергати свій прошитий біллю гнів.

    У цій шаленій, дикій круговерті,
    Перемішались вчинки і слова.
    Життя іти старалось мимо смерті,
    Та смерть і нині, як тоді – жива.

    Її німі, густі, глибокі пущі
    Сховали безліч титулів, імен…
    Та далі йдуть сліпі і нетямущі
    Під висоту її низьких знамен.

    І знову ночі зорями ридають,
    Світ, як завжди, перечить небесам.
    Ривки останні в жилах википають,
    І ти уже з душею сам на сам…


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.45)
    Коментарі: (1)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.09 23:24 ]
    Намисто ночі
    Вечірній Київ чарівливий,
    Вогнями ніжно засвітивсь.
    Неону краплі, наче диво-
    Перлини поскидала вись.

    Зірки попадали додолу,
    Дніпра укрили береги,
    Доріжку світла ясночолу
    Проклало небо навкруги.

    Рядочок цяточок сяйнистий -
    То низка ліхтарів чи свіч.
    Немовби одягла намисто
    Приваблива чаклунка-ніч.

    9 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  27. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2021.01.09 13:16 ]
    …а трапляються січні вологі та сірі...

    …а трапляються січні вологі та сірі.
    Для людей середовище це – агресивне.
    По коліна в воді на Різдво й на Маланку…
    Не рятують і спогадів давніх уламки.

    Мир намоклими деревам, синицям і сойкам!
    Ну хоча б до середини травня підсохне?
    Дощ – persona non grata
    із грудня по лютий,
    і ніхто цих зимових калюж
    не полюбить.

    Я спрямовую погляд
    у простір захмарний –
    вимагаю
    пухнастого снігу
    зухвало.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (1)


  28. Іван Потьомкін - [ 2021.01.06 19:54 ]
    Ну що ж ми без дерев

    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
    Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
    У царині, що зветься Деревами.
    Я б показав на полотні німому,
    Як поспліталися вони в екстазі,
    Як посхилялися на тиху перемову,
    Часом вчуваються окремі їхні фрази.
    У пристрастях своїх вони такі ж наївні,
    Як і ми. Такі ж у них і ревність, і тривога.
    Чи ж дивина: сприймаю їх майже людьми...
    Шкода – порозумітися незмога.
    Та коли бачу, як корчують їх
    Чи стовбур написом калічать,
    Готовий захищать, немов синів своїх,
    Бо що ж ми без дерев?
    І немічні, й не вічні.



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (1)


  29. Нінель Новікова - [ 2021.01.06 16:36 ]
    СПРОБА РЕВНОЩiВ Марина Цвєтаєва перекл. з рос. мови
    Як живеться Вам із іншою,–
    Чи простіше? – Змах весла! –
    Чи по узбережжя лінії
    Швидко пам’ять відійшла
    Там, де я – плавучим островом
    ( В небесах – не по воді!)
    Душі, душі! – будьте просто ви
    Сестрами, не як – тоді!
    Як живеться вам з простою
    Жінкою? Без божества!
    Самодержицю з престолу
    Скинувши (сама зійшла).
    Як живеться вам – кохається –
    Щулиться? Встається – як?
    З митом вічної банальності
    Як вправляєтесь, бідняк?
    «Цих судом із перебоями
    Досить! Дім собі найму.»
    Як живеться без любові вам –
    Мною обраний, чомусь!
    Апетитніше й поживніше
    Їжа? Звикнеш – не пеняй…
    Як живеться вам з подібністю –
    Вам, хто знехтував Синай!
    Як ведеться вам з чужинкою,
    Із тутешньою! Пройшло?
    Сором Зевсовими віжками
    Не шмагає вам чоло?
    Як співається, здоровиться –
    Можеться-живеться як?
    Вічно з виразкою совісті
    Як вправляєтесь, бідняк?
    Як живеться Вам з товаром
    Ринковим? Ярмо – круте?
    Після мармурів Каррари
    Як з трухою живете
    Гіпсовою? (З брили висічений
    Бог розбитий там лежить!)
    Як живеться зі сто-тисячною
    Вам, який пізнав Ліліт?
    Ринковою новизною
    Ситі? Звикнувши до див,
    Як живеться із земною
    Жінкою без почуттів
    Шостих?
    Чи пізнали щастя?
    Ні? В провал без глибини ¬
    Як живеться, любий? Тяжче?
    Так, як з іншим і мені?

    2020




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (5)


  30. Володимир Ляшкевич - [ 2021.01.03 22:12 ]
    В добровольця Миколая... Билина
    14
    - «По руках! Якщо зумієш
    взріти, може і прозрієш:
    три світи є на землі,
    і в тобі, і у мені, -
    світлий можна звати раєм,
    темний – пеклом, чорнокраєм,
    а між ними – ізолятор,
    що разом – акумулятор.

    Все енергія. Тож миру
    більше на кінцях, а виру -
    посередині, де ти
    просто в лоні суєти,
    і тому у кожнім з вас
    стільки різного нараз.

    Ви й посвячені умінню
    бійки зі своєю тінню,
    ви - сторожа на межі,
    ізолятори-мужі,
    тож, як тягне до дозвіль,
    зразу вам і цвіль, і міль!

    15
    Та як слуги Провидіння
    й виконавці повеління,
    хочеш, укладемо пакт
    про взаємний контрафакт?»
    - «Трясця, оповив журбою!
    Що ж, хай пакт! І чорт з тобою!
    Але скільки ворогам,
    стільки помочі і нам!

    В Молі, Дідьку, ти на службі,
    з нами ж будеш вірний дружбі!
    Бачиш на мені браслет?
    Це мисливський амулет.
    ми тепер з тобою більше,
    ніж вертеп й анахорет!»

    - «Кинь, Миколо, свої жарти,
    ти серйозно? Ми ж не в карти…»
    - «То й підписуй дружній пакт
    чи пірнай в мій артефакт!
    Будеш там, як в пляшці джин,
    гарантовано один.»

    16
    - «Це ж, Миколо, хто з нас диявол?
    Ти ж усіх порушник правил!»
    - «Ти б мою бабуню знав,
    тож її дарунок. Став
    і печатку от сюди,
    повертай мене, і йди.

    А війни мине бодяга,
    втратить силу ця бумага,
    та вже нині із мішка
    випущу твого дружка.»
    Дідько криво усміхнувся,
    час ожив, туман зметнувся,
    і світанок у ту ж мить
    пробудив природи хіть.

    Літня ніч минає скоро,
    Миколай глядить бадьоро
    на угоду, на печать:
    «Чорт не мед, але й не тать!»
    Обстановка хай тривожна,
    але дихати вже можна.

    17
    А у штабі далі рейвах,
    всі на цирлах, і на нервах.
    Головний дивертисмент:
    що нагрянув президент,
    щонайвищий командир,
    з голочки новий мундир -
    як не глянь, аби нівроку,
    непозбутній елемент.

    І немов по протоколу,
    потрапляє на Миколу,
    що аж руки вверх підняв -
    от попав, та не пропав!
    Звісно, зразу ж опустив,
    честь віддав і тихо б зрив.

    Та Верховний ловить мить!
    Генералів підкузьмить
    це улюблена зі справ,
    і тепер він їх дістав!
    Каже: «Як, солдате, тут?
    Чим служивий дише люд?»

    18
    Миколай ж по повній формі
    доповів, що все у нормі,
    та вже до своїх пора,
    а у штабі он жара.
    І глядить на президента,
    як слідак на резидента,
    що сховався за душком
    мирри вкупі з коньяком.

    - «Поспішаєш ти, Миколо,
    а ворожих сил навколо,
    наче хто їм дав ключі,
    тут бої ж були вночі?!
    Тільки правду, без лапші,
    винен хто в цім шабаші?»

    - «А не ви дали ключа їм?
    Пригрозили, чи навзаєм?
    Вже була така близька
    перемога, та війська
    перетворені в дозори -
    бо у нас переговори!

    А стояв я в ближнім колі
    в караулі, он у полі,
    аж раптово звідкілясь
    «де-ер-ге» ота й взялась.
    Як проникли, де й коли -
    може біси й провели.»

    19
    Президент: – «Говориш біси?
    Хоч одного б до валізи
    і на перемови з ним,
    це було б! Та менше з тим…»
    Слушна думка про Фацета! -
    тре Микола амулета:
    - «Дідьку, підсоби цьому
    не програти вмить війну.»

    Дідько ж тут як тут: -«Я мушу
    за контрактом його душу
    відробляти лиш грішми,
    хай поладили й не ми.
    І не здатен цей гравець
    глорії вдягти вінець,

    Та йому відкрию очі
    на війну, і в дні урочі
    може вдасться провести
    цвіль і міль, але і ти
    зайве не чіпай мене,
    я ж не сотворяв земне!»

    20
    Дідько зник, а в Президенті
    щось змінилося - в моменті
    проявилося таке
    в зорі наче і людське:
    - «Я відчув твій біль, солдате,
    та сусідство наше кляте!
    Ядерний удар в той час
    мав відбутися по нас!

    Ззовні жодної підтримки,
    і в скарбниці ні скоринки!
    Ми спинилися за мить
    до фіаско, тому «цить»,
    бо то бісова мара -
    на одному йти «ура»!

    Глянь тверезо – ми не в змозі
    наступати голі й босі.
    Та вклоняюсь вам - у нас
    не забрали весь Донбас!
    Хлопцям так і передай,
    що скінчу в тилах роздрай!»

    21
    Добровольцю добре всюди!
    В штабі ж крик на повні груди,
    мир здійнявся на диби -
    як ти міг! А щоб..! Аби..!
    Зупинилися на страті -
    у своєму добробаті,
    і відправили назад,
    як форель у водоспад.

    І нарешті! Майже вдома,
    де все та ж війни судома.
    Слава Богу, всі живі
    побратими бойові.
    І дружина пише, в них
    теж порядок, як у всіх.

    -"Чула, стали добробати,
    припинили наступати,
    що війська міняють вас -
    тож додому в самий раз,
    ти ж там не якесь цабе?»
    Й вічне: - «Бережи себе.»

    22
    Звична фронтова дорога:
    кожен день дарунок Бога,
    кожна ніч - на рубежі,
    на краєчку, на межі.
    Літо відстрілялось. Осінь.
    Та ворожа суне гусінь
    збоку, знизу, звідусіль.
    Тягне цвіль кремлівська міль.

    Згуртувалась Україна,
    та все та ж важка година,
    мовби хто прокляття шле
    на здорове і живе,
    наче навіть чортівня
    тому лиху не рівня!

    Дідько теж казав Миколі,
    що не вибрик це недолі -
    гонять міль і цвіль сюди
    невідомі з Пустоти,
    владогниди всіх країн
    сотні років служать їм.

    Й те, що робиться, – початок,
    смертний на живе податок.
    Хочуть пошесті, війну,
    і за будь-яку ціну.
    І, що дивно, пеклу теж,
    сей загрожує безмеж!

    23
    Здивував Миколу дідько,
    ніби і поважний дядько,
    а таку пургу несе!
    «Невідомі»?! - Знає все!
    Хоч і дане держить слово,
    он як з пактом - сутінково,
    та тримає на плаву
    нашу мляву булаву.

    А як діяти – не каже,
    от же сотворіння враже!
    І світи - всі три – мовчать.
    Та іще незборна рать!
    Що ж поставлено на кон,
    раз такий армагедон?

    Надто вже складні питання.
    На війні ж не до вагання!
    Просто знаєш - здатен ти
    за країну полягти,
    й вищої нема снаги!
    Стережіться вороги!

    25
    Запах смерті. Залпи. Втома.
    Сниться, щось майструє вдома.
    Та горить аеропорт.
    Фонтанує кров з аорт.
    Сниться подорож додому,
    Битому, проте живому
    пара тижнів, як розмай!
    Сниться Миколаю Рай.

    Білосніжний, мов на хмарах,
    а всередині у чарах,
    не земний - ясніший світ,
    у безмежності політ!
    Та хтось рідний каже: – «Ні,
    ви найкращі, бо земні!
    Все тримається на вас,
    ви на тверді в самий раз!»

    Миколай: - «З цього закону
    бійня там тепер до скону?»
    «- Та згасає вже війна,
    лине вічність осяйна,
    сходять Сонце і Земля
    у світанні Новодня!

    26
    Розтулились многі очі!
    Тане зло в туману клоччі.
    Прокидається живе -
    розумом загати рве!
    Так буває - до світання
    в сни влітає тінь страждання,
    а прокинешся, авжеж,
    серцем радісно сяйнеш!

    Будь собою - злетом Світла,
    тим, чия душа не зблідла.
    Ви ж бо не такі й малі,
    ще й на промені Землі!
    Міль зачахне, всохне цвіль,
    і утрат умовкне біль.

    Прокидайся ж, Миколаю,
    ген, твій дім на виднокраю!
    Кращого собі не чай,
    і від бісів не приймай,
    бо, коли пішло на те,
    жінка в тебе вміє все…»

    27
    От наснилося в дорозі…

    А вже доня на порозі!
    «- Татку!» - І біжить навстріч.
    Син неспішний, ясна річ.
    А кохана біля сина,
    наче визріла малина!

    І такі тремкі в крові
    дальні залпи бойові! -
    наче в мирній тишині
    мовлять у Височині
    від замовклих на Землі
    безперервні журавлі!..

    -

    В добровольця Миколая
    в серці те, що не вмирає,
    в подих зібрані один:
    батько, мати, доня, син,
    жінка, рідна і кохана,
    і земля, що Богом дана -
    все, що люблячи, беріг,
    що обрати в долю зміг.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (4) | "Початок. «В добровольця Миколая»"


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.01 12:09 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Камінь "Слон" (Протей)
    Знайдете див у парку ви чимало...
    І ось іще, погляньте, дивина.
    Вона увагу здавна привертала -
    Незвичний камінь в образі слона.

    І хочу розказати вам про те я -
    Морський божок цей — Посейдона син
    Явився нам під іменем Протея,
    Багатогранний і цікавий він.

    Наділений талантом був Пророка,
    Богів усемогутніх волю знав.
    І таємницю зберігав, аж доки
    Могла буть нерозкритою вона.

    Паріс — Єлену — ми це пам’ятаєм -
    У Менелая викрав, у царя,
    Зі Спарти ця красуня золотая
    Полинула у Трою, за моря.

    А Менелай не знав про те нічого,
    Калхаса віщого питав усе.
    І той сказав: знайди Протея-бога,
    Лиш він правдиву вістку принесе.

    Ледь не кусав правитель Спарти лікті,
    Бо пошуків та доля — нелегка.
    Знайшов божка морського аж в Єгипті,
    А той усе від нього утікав.

    Протей — великий майстер перевтілень -
    Рослин подобу, звірів прибирав.
    Та стиснув Менелай його щосили,
    І припинилась в хованки ця гра.

    Він розповів ахейському герою,
    Куди його дружина утекла.
    І що в майбутньому чекає Трою -
    Огорне попелу її імла.

    А ще Протей кузеном був Тантала,
    Про нескінченні муки його знав.
    Ті, що боги йому приготували,
    Й застиг від горя в образі слона.

    З богів — єдиний — жив на морі й суші,
    Різноманітність по життю вела.
    Він мав тонку і артистичну душу,
    Багатогранним був його талант.

    14 грудня 7528 р. (від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  32. Тетяна Левицька - [ 2021.01.01 11:11 ]
    Я буду поряд
    Я буду поряд в радощі і горі,
    у мушлі шум прибою ми знайдем.
    Допишемо на хвилях акваторій
    історію любові, вірша - щем.

    Над місяцем літатимем - колібрі,
    збираючи нектар солодких снів.
    Чумацький шлях нам гратиме на лірі
    зворушливі мелодії дощів.

    Зоря стелитиме покров сусальний
    з мереженої срібної парчі.
    І ти зриватимеш із губ вінчальних
    до забуття цілунки уночі.

    А я дивитимусь в глибоку прірву
    твоїх очей небесну каламуть
    допоки в чудеса кохання вірю
    допоки в серці райдуги цвітуть.

    31.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.30 21:02 ]
    Контрасти зими
    А сад неначе у диму,
    Аж задихається в тім «диві».
    Узяв туман світ весь в тюрму,
    І той похнюпився й посивів.

    Все біла мряка облягла,
    З“їдає обриси й предмети.
    Та залишає світла мла
    Дерев чарівні силуети.

    Вже третя йде така зима -
    Уся у мареві омани.
    Де снігу білого нема,
    Лиш смог ковідного дурману.

    30 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.29 10:16 ]
    Із циклу
    Он каменем завалена печера,
    Там Одіссей був у недобрий час.
    У Поліфема зріст, як Гуллівера,
    На луках кіз він і овечок пас.

    Ячмінь, пшениця, жито, інші злаки
    Без сіяча родила тут земля.
    Узяв поживу добру цар Ітаки,
    І спрагу у струмку задовольняв.

    Води набрав чимало у дорогу,
    Овець і кіз повів з собою він.
    Дав барана у жертву Зевсу-богу
    Щоб допливли додому всі живі -

    І Одіссей, і воїни відважні...
    Та спершу у печеру цю зайшли.
    Прийшов циклоп, і греків двох засмажив,
    Він на гостей непроханих був злий.

    Засмажив, з’їв, і молоком запивши,
    Серед печери влаштував нічліг.
    Хотіли греки вбить його сміліші,
    Та камінь з входу зсунуть не могли.

    Заночували. Вранці знов напасті -
    Убив і з’їв ще двох товаришів
    Той Поліфем. Вхід завалив і пасти
    Свої отари в лузі поспішив.

    Від бога велет мав одне лиш око -
    Посеред лоба кліпало воно.
    Замислив мстити Одіссей жорстоко,
    Зробив гостряк із палиці. В лайно

    Вмочив його, чекати став приходу
    Господаря овець і баранів.
    І людожер собі знов на догоду
    Двох воїнів засмажив на вогні.

    Тоді вина підніс йому аж тричі
    У чаші хитромудрий гість Ніхто.
    Так Одіссей назвався. І обличчя
    В усмішці розпливлось разів аж сто.

    “Я з’їм тебе останнім, - чуєш, гостю?
    Таким дарунок буде мій тобі -
    Сказав убивця й знову ліг у постіль
    Заснув. Ахейці мліли у мольбі

    Просили порятунку із полону,
    І палицю загострену взяли,
    І в око увігнали із розгону,
    Циклопа кинули у царство мли.

    Він став сліпим. І заревів од болю
    І побратимів кликав дорогих.
    Всі збіглись. Кажуть: хто вчинив сваволю?
    - Ніхто, - сказав він. І почувся сміх.

    - Ну раз ніхто, навіщо нас покликав?
    Он Посейдон, могутній батько твій
    Якщо ти хворий, одведе хай лихо,
    Підступним зайдам дасть на морі бій!

    ...З печери вибрались під баранами,
    Хоч Поліфем наосліп мацав їх.
    На виході із житла. Та богами
    Покараний, затримати не зміг.

    І вождь ахейців закричав із моря:
    - Знай, Поліфеме, осліпив тебе
    Цар Одіссей, Ітаки він господар,
    Бо людожерством ти зганьбив себе.

    Від люті Поліфем хапав каміння,
    Відламував од скель, кидав на звук
    Розгніваний щосили в море синє...
    Та не попав, і не завдав він мук.

    Така легенда — про слона і муху -
    Повідав нам повчальний міф оцей.
    Маленький Одіссей був велет духу,
    Циклоп-гігант по духу був пігмей!

    9-10 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  35. Євген Федчук - [ 2020.12.23 19:28 ]
    Дума про гетьмана Остафія Ружинського
    Поповзли чутки по краю, що Москва із ханом
    Литву скоро воювати, руйнувати стануть.
    Що під Білгородом, наче вже хан із ордою,
    Дяк московський перед ханом трясе бородою.
    Скоро вирушить те військо степами, полями
    І найперше Україні дістанеться саме.
    Та не став Ружинський того нашестя чекати,
    Бо надумав, як до краю його не пускати.
    Зібрав гетьман усе військо, що мав під рукою
    Та й подався до Білгорода ходою швидкою.
    На Дінці, де вже роз’їзди татарські гуляли,
    Козаченьки на березі високому стали.
    Стали там, де річка бистра по степу петляє,
    Із трьох боків стан козацький вона прикриває.
    А з четвертого Ружинський вози свої ставить,
    Бо ж орди повадки вивчив, знає свою справу.
    Війська в нього зовсім мало тягатись з ордою.
    Але знає, що робити з тією бідою.
    Як дізнався хан, що військо козацьке під боком,
    То розправитись надумав із ним одним скоком.
    І посунула орда та, кількістю лякає.
    Козаки ж уже готові, вже її чекають.
    Як посунули татари на табір щосили,
    Стріли хмарами знялися та й сонце закрили.
    Та у відповідь озвались козацькі мушкети.
    От де смерть улаштувала криваві банкети.
    Куля здобич не шукає, що її шукати,
    Тісним полем орда суне прямо на гармати.
    Сам татарин свою кулю знаходить у полі,
    В тісній юрмі дуже важко оминути долю.
    Мчать татари, мов отара, назад відлітають,
    Вдають, наче злякалися та і відступають.
    Виманюють козаченьків за вози у поле,
    Щоб там тісно обступити, дати шаблям волю.
    Та Ружинський калач тертий, та й не поспішає,
    Всі у нього козаченьки з мушкетів стріляють.
    Ніхто, навіть не думає на коня сідати,
    Хоче гетьман якнайбільше орди постріляти.
    Цілий день отак кидались на табір татари,
    Але спроби усі їхні виявились марні.
    Вже надвечір велів хан їм в поле відступити,
    Щоб до ранку почекати, трохи відпочити.
    Бо ж нікуди ті невірні не дінуться за ніч,
    А вже зранку орда знову пантрувати стане.
    Розляглася орда в полі, зализує рани
    І готується почати свою справу зрана.
    Та на ранок зовсім інша справа почалася.
    Уночі козацька сила тихенько знялася.
    Всю сторожу ворожую розвідники зня́ли,
    А тоді коней татарських бомбами злякали.
    Бомби ті татарським коням шкоди не завдали,
    Бо ж стрибали, наче зайці, та все вибухали.
    Полякалися від того табуни ординські,
    Кинулися в кіш татарський, прямо всередину.
    Потоптали, промчалися, паніку підняли,
    А тут уже й козаченьки з трьох сторін напали.
    Шаблями татар рівняли, сили не жаліли,
    Мало які з того пекла татари вціліли.
    Поверта козацьке військо назад переможне,
    Веде здобичі багато, все, що взяти можна
    Із татарського обозу разом з табунами
    І полоненими топче на захід шляхами.
    Скоро-скоро уже військо козацьке зустріне
    І уклониться низенько ненька-Україна.
    Вже й козаки відчувають близькість свого дому.
    Та орда буджацька хоче завадити тому.
    Як дізналися буджаки про кримського хана,
    Що вся здобич, яку орда збирала старанно,
    Тепер в руках у козаків уся опинилась,
    То ж ту здобич відібрати дуже захотілось.
    От і рушили буджаки навперейми швидко.
    Адже знали куди саме військо йде і звідки.
    Та одного лиш буджаки не урахували:
    Що козаки степ навколо добре пантрували.
    Лише вийшла орда в поле, а вже гетьман знає.
    І як саме орду стріти думає-гадає.
    Тож, відправивши всю здобич до Умані шляхом,
    Сам Ружинський рушив з військом назустріч без страху.
    Доки ото ще татари до Бугу дістались,
    Вже козаки через річку усі й перебрались.
    Добре знаючи, де саме орда буде мчати,
    Гетьман вирішив над річкою Кодимою стати.
    Там місцевість болотиста, обійти нелегко,
    А обходити, то треба кружляти далеко.
    Заховавши усі сили в ярах над дорогу
    Й в очеретах, стали ждати суперника свого.
    Тож, не відаючи пастки, буджаки промчали,
    Поки в оту мишоловку козацьку попали.
    А, коли усі втяглися вони між болота,
    То ударила з мушкетів козацька піхота.
    А буджакам розвернутись і місця немає,
    Попереду і позаду також смерть чекає.
    Майже всю орду козаки там і положили.
    Ті, що вирватися встигли, помчали щосили.
    До самого Аккермана козаки домчали,
    Поки гостей тих непроханих назад проводжали.
    І сікли їх, як капусту, дорогу встелили,
    Щоби більше в Україну вони не ходили.
    Повертався славний гетьман із походу того,
    Переможне славне військо ішло позад нього.
    Відібрали і в буджаків здобичі багато,
    Тож було їм в Україну із чим повертати.
    І співали козаченьки Ружинському славу.
    А він мовчки попереду конем своїм правив.
    Веселилися козаки, є привід для втіхи.
    Лише гетьман попереду чомусь сумний їхав.
    Радів кожен козаченько, що живий, не згинув,
    А от гетьману боліла доля України.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.21 20:15 ]
    Із циклу
    Сізіфовий камінь. Вершина вгорі,
    А ніби звалився додолу.
    Це він заснував грецьке місто Корінф,
    Був бога вітрів син — Еола.

    Втручався Сізіф у діяння Богів -
    Зевс викрав красуню Егіну
    У бога Асопа доньку і хотів
    Сховати й на острів полинув.

    Річками Асоп відав. Хитрий Сізіф
    Дізнався про ту таємницю,
    Повідав Асопу щоб той у Корінф
    Провів благодатну водицю.

    Розгнівався Зевс на Сізіфа і Смерть
    Послав до державного мужа.
    Сізіф не дрімав, підстеріг і круть-верть -
    Узяв на ланцюг її дужий.

    І люди вмирать перестали. Й Арей
    Війни бог звільнив Смерть-подругу.
    Сізіфа відвів же у царство тіней -
    Покара така за наругу.

    І тут врятувався корінфський крутій,
    Меропі, дружині сказавши
    Його не ховати в могилі своїй,
    І жертв не приносить, як завше.

    Аїд розгубивсь од новацій отих,
    З такого ганебного вчинку,
    Й на землю Сізіфа тоді відпустив,
    За все покарав його жінку.

    Сізіф бенкетує в Корінфі, воскрес,
    Співають пісні йому й оди.
    Та раптом з Олімпу приходить Гермес
    Й на суд його Божий відводить.

    І винесли вирок безсмерті йому -
    Котить вгору камінь великий.
    Вгорі він зривається вниз, у пітьму...
    Сізіф йде котить знов — довіку!

    30 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.17 20:15 ]
    Із циклу
    Він — Зевса син, улюбленець Богів!
    Тантала грот ось тут, на площі Зборів.
    Царем він був, мав самолюбство хворе,
    Бо загордивсь. Пустився берегів...

    І зрадив покровителів своїх -
    Амброзією ласував, нектаром
    І смертних пригощав, мов брав на сміх,
    І мав за те заслужену він кару.

    Багато що прощалося йому,
    Зазнавсь Тантал. Не знав межі гріхові.
    І незабаром божевілля нове
    Пресвітлий розум кинуло в пітьму.

    Чи відають Боги про все на світі?
    Він перевірить вирішив тоді.
    І на свої бенкети знамениті
    Усіх їх запросив оцей гордій.

    Пелопса — сина рідного — убив,
    І наказав його зварити м’ясо.
    Й велів подать на трапезі — аби -
    Безсмертні гості попоїли ласо.

    Але Боги не повелись на те,
    І не торкнувсь ніхто страшної страви.
    Тантал не усвідомлював лукавий,
    Що замахнувсь на Боже, на святе.

    І за наказом Зевса до Аїда
    В підземне пекло кинули його.
    Зухвальця прирекли на вічні біди,
    І став Богів улюбленець — ізгой!

    Стояв по підборіддя у воді,
    Вода зникала, як хотів попити.
    Лиця торкалися смачні плоди,
    Хотів поїсти — їх відносив вітер.

    І все життя терзав Тантала страх,
    І світ здавався весь йому немилий,
    Бо нависала трьохсоттонна брила,
    Й здавалося — його розчавить дах.

    І старше покоління й молоде
    Збагне цю сутність Божої науки.
    І звідкіля з’явився у людей
    Крилатий вислів про Тантала муки.

    26 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  38. Тетяна Левицька - [ 2020.12.15 21:54 ]
    Лілея
    Поцілована небом краса - кажуть люди,
    дехто заздрить охоче пелюстям лілеї.
    Бо вона несподівано квітне у грудні
    білосніжною ніжністю в оранжереї.

    І розносить парфуми терпкі, маслянисті,
    благодатні, солодкі, п'янкі, беладонні.
    Торфом здобрюють - корінь, міндобривом - листя,
    зігрівають, аж сліпне, на штучнім осонні.

    Та колись відцвіте навесні не тремтливо,
    (п'є із лійки і шланга хлоровану воду,) -
    небокраю і вітру, зірничної зливи,
    бурштинового сонця не бачивши зроду.

    14.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.14 17:37 ]
    Із циклу
    Софія тут виходила з намету
    В оточенні дванадцяти наяд
    В момент найвищого любові злету -
    Тоді їй подаровано цей сад.

    Цей рай смарагдовий — блаженства місце -
    Й богам кохання древнім — похвали -
    Ерота й Афродіти — царство їх це -
    У нім найщасливіші всі жили.

    І пахощі буяли чарівливі
    Троянд і гіацинтів і лілей,
    Нарцисів і фіалок вічне диво
    Оповивало затишок алей.

    У центрі парадизу — Площа Зборів -
    Тут святкували парку відкриття,
    Легенди в нім родили вічні зорі,
    Напоїв хміль до самозабуття

    Спивали в древній Греції феаки,
    І юні діви тут плели вінки...
    І Одіссея до його Ітаки
    Мужі тут виряджали, юнаки...

    І у часи Потоцького рікою
    Шампанське у бокали тут лилось.
    І музиканти чарували грою,
    І Метцеля, а може, й ще когось

    Як будівничого тут віншували,
    Відлунням розлягалося стократ
    І панство горде славило: “Віват!”
    “Софіївки” творіння досконале.

    Басейн гранітний — Посейдона храм,
    Лілеї в нім і рибки кольорові -
    Підводне царство ожива чудове -
    Пошана морю і його Богам!

    22 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  40. Тетяна Левицька - [ 2020.12.14 11:21 ]
    Прозаїк і любов
    У перукарню збігала, зробила макіяж,
    вдяглася у коротку сукню, в сіточку панчохи.
    Намріяла жагу кохання, увійшла у раж.
    Збрехала чоловіку, що ночую у Явдохи.
    Наприскала кругом "Шанель" - парфуми чарівні
    й примчалась за любов'ю до письменника галопом.
    А цей "придурок" цілу ніч розповідав мені,
    як козаки розбили москалів під Конотопом.

    13.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  41. Віктор Кучерук - [ 2020.12.14 06:27 ]
    Порив
    Хоча життя і котиться до долу,
    Немов без гальм важкий локомотив, –
    Люблю сьогодні так, як ще ніколи
    Відкрито чи потайно не любив.
    Це почуття ніяк не перебореш
    І не заміниш бережно нічим, –
    Коли любов іде зі мною поруч –
    Я почуваюсь вічно молодим.
    Отож давно плюю на пересуди
    І не соромлюсь зовсім реготні,
    Бо невтямки оточуючим людям
    Піднесення в щасливому мені.
    Напружено вдивляючись у сутнє,
    Я бачу й відчуваю спроквола,
    Як стали нині святом навіть будні
    І в грудях щем від повені тепла.
    Дивлюся на кохану, мов на диво
    В скороминущім золотому сні, –
    І кожен день дарую їй дбайливо
    Наповнені подякою пісні.
    Коли живеш яскраво й динамічно,
    І не хорониш рано почуття, –
    Не буде видаватись прозаїчним
    Коханням розколисане життя.
    13.12.20


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  42. Галина Сливка - [ 2020.12.13 21:37 ]
    ***
    В.С.
    Коли ламалося усе,
    Ти стала точкою опори
    Й надій, що вітер віднесе
    За обрій безпробудне горе.

    Безсило падали слова
    На всі невиплакані сльози,
    Й душа забула, що жива
    У занімінні, на морозі.

    Пройшли роки, зійшла вода -
    Нові у річці часу хвилі.
    Озвалась болями орда
    Тих давніх сліз, зламавши штилі.

    І рве невиплаканий біль
    Нове, щасливе сьогодення,
    В коханому знайшовши ціль...
    Немає згоди без смирення.

    Неприйняте завжди болить.
    Лише любов лікує рани.
    А серце вчиться кожну мить
    Різнити правду від омани.

    Шукати світло у імлі,
    Страхам у тьмі не дати волі -
    Через натерті мозолі
    Пекуча міць земної солі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  43. Євген Федчук - [ 2020.12.13 17:16 ]
    Легенда про чистотіл
    Була у князя дочка-одиначка,
    Красунею казковою росла,
    Але при тому дуже зла була.
    Таку уже нестерпну мала вдачу,
    Що діставала, навіть і батьків,
    Хоча самі були і винні в тому,
    Адже відмови не було ні в чому
    З іще зовсім малесеньких років.
    Не по її – вона одразу в крик.
    А що від неї служкам діставалось,
    Уже ледь її бачили – ховались,
    Із острахом дивились в її бік.
    Бо ж в гніві і скалічити могла.
    Пожбурить тим, що у руках тримає
    І добре, коли лише гулю маєш.
    А хлопців скільки з розуму звела?
    Хто лиш побачить, то від неї мліє.
    Краси такої ще не бачив світ.
    Вона ж їм лиш плювалася услід.
    Сама ж бо про якогось принца мріє.
    Ходила, гордо задирала ніс,
    Не бачила попереду нікого.
    Всі мали відступатися з дороги,
    Бо ж знали: в ній сидить добрячий біс.
    Отак вона на самоті й жила,
    Усе на принца на свого чекала,
    По замку часом привидом блукала
    Та гнів свій проявляла, де могла.
    Коли ж уже їй замок набридав,
    То на коня найкращого сідала
    І по дорозі навстріч вітру мчала.
    То для селян уже була біда.
    Бо хто зійти з дороги не встигав,
    Міг стати під копитами каліка,
    Або і зовсім вкоротити віку.
    А хто відскочив, тих нагай шмагав.
    Якось летіла на коні селом,
    А на дорозі діти саме грались.
    Вона ж летіла і не зупинялась,
    Їй ліньки навіть глянути було.
    І раптом в якусь мить перед конем
    Стара, неначе з-під землі з’явилась,
    Стояла, мовчки на коня дивилась.
    А він її уже не омине.
    На дибки став і заіржав зо зла.
    Князівна ледь на землю не звалилась.
    І за нагайку тут же ухопилась,
    Але руки підняти не змогла.
    Якаясь сила стримала її,
    Чи очі, що від гніву аж палали.
    Вона в житті таких не зустрічала.
    А тут така перед конем стоїть.
    - Ти, мабуть, зовсім з розуму зійшла!-
    Стара зловісним голосом сказала,-
    Ледь діточок малих не потоптала.
    Це добре – недалеко я була.
    Я чула про потворність, про твою.
    Багато чула, бо ж говорять всюди.
    Та думала, що обмовляють люди.
    І бачу не людину, а змію.
    Пора спинити вибрики оці,
    Уже змололи все, що треба, жорна,
    Отож душа оця твоя потворна
    Нехай проступить на твоїм лиці!
    Сказала, розвернулась та й пішла.
    Князівна довго ще конем стояла
    І, що робити їй тепер, не знала.
    Та піднімалась, врешті хвиля зла.
    Вернулась в замок, тож дісталось всім,
    Не знали служки, де ж би їм подітись.
    Князівна ладна зжити всіх зі світу.
    Але ж найперше дістається їм.
    На ранок трохи злість її пройшла.
    За звичкою в люстерко зазирнулась
    І у страху від нього відсахнулась,
    Бо там потвора, начебто була.
    Усе лице у виразках страшних
    Та бородавки все його укрили.
    І закричала та, заголосила,
    Піднявши в замку вмить на ноги всіх.
    Три дні кричала й злилася вона
    Лупила всіх направо і наліво.
    А виглядала з кожним днем жахливо,
    Що всі розбіглись служки, як одна.
    Побігла вона жалітись батькам,
    Кричала, щоб стару ту покарали,
    Яка отак красу її украла.
    Сама веліла слугам. Та де там.
    Усяк тепер боявся й підступить.
    А раптом відьма з ними таке зробить.
    Чи слід на гнів її нарватись, щоби
    Цю ненависну злюку захистить?
    Нарешті мати вмовила якось,
    Що покарання їй не дасть нічого.
    Краси своєї не поверне з того.
    І що вона повинна, а не хтось
    Піти сама і вмовити стару,
    Щоб та із неї це зняла прокляття.
    Як треба, й на коліна має стати,
    Хоч як самій їй це не по нутру.
    Князівна злилась іще кілька днів
    Та все в своє люстерко поглядала,
    Та з часом ще потворнішою стала
    І, хоч кричала на весь замок: «Ні!»
    Усе ж таки наважилась й пішла.
    Довгенько перед хатою стояла
    І на ту відьму на стару чекала.
    Та дочекатись так і не змогла.
    На другий ранок знов прийшла туди
    І знову лиш даремно простояла.
    В щілину, мабуть, відьма позирала.
    А ти тут стій отак, на неї жди!
    Минали дні. Змирилася вона.
    Уже стояла, жалібно дивилась
    Аби стара на очі появилась.
    А та лиш зрідка визира з вікна.
    В якиїсь день до того вже дійшло –
    Вона відчула, що зробить повинна
    І на дорозі вклякла на коліна.
    Її при тому не діймало зло.
    Коли смиренну позу прийняла
    І голову покірно нахилила.
    Стара, нарешті двері відхилила
    Й до неї на дорогу підійшла.
    - Благаю, зжалься,- шепотить княжна,-
    Я всі свої помилки зрозуміла.
    Та жити отакою вже не сила.
    І у поклоні хилиться вона.
    Стара стояла мовчки якийсь час,
    А далі тихо так заговорила.
    - Я помогла б тобі, якби уміла.
    Ти розізлила дуже у той раз.
    То ж я таким прокляттям прокляла,
    Що не спроможна досі щось змінити.
    - Що ж, я тепер такою й буду жити?
    - Кажу, що я б прокляття і зняла,
    Але не в силах. Можеш тільки ти.
    - Тоді скажи, що маю я робити.
    Готова, навіть, я тобі служити,
    Аби мети своєї досягти.
    - Мені служити хочеш? Зовсім ні!
    Є, бачиш, в мене чарівне насіння.
    Якщо у себе ти його посієш
    І поливатимеш багато днів.
    Та не водою, а лишень слізьми.
    Слізьми своїми та ще можеш потом.
    Я думаю, не будуть квіти проти.
    Ось на, у цьому вузлику візьми.
    Іще одне при тому не забудь:
    Щодень робити маєш добру справу.
    Чим більше справ, тим швидше цвіт розправить.
    А вже, коли ці квіти зацвітуть,
    Нарви та і відвару навари.
    І тим відваром мий лице щорана.
    І воно скоро зовсім чистим стане.
    Таким, як Бог його і сотворив.
    Змінилася князівна із тих пір,
    Вже на людей не кидалась від злості…
    А скоро зачастили в замок гості
    І принц жаданий зазирнув у двір.
    Хоч ще з дитинства визначений їй
    Та чув плітки, яка вона потворна.
    Та ще яка душа у неї чорна
    А тут в красі втопився неземній.
    Від неї очі відірвать не міг.
    - Скажи, як ти така красива стала.
    Князівна засміялась і сказала:
    - То чистотіл мені в тім допоміг.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  44. Петро Скоропис - [ 2020.12.13 13:15 ]
    З Іосіфа Бродського. Фонтан ( Із циклу "З лютого по квітень")
    Тут бити мав фонтан, але не б’є.
    Утім, і тут північна сирість наша
    підстав пеняти владцям не дає,
    і від жаги не потерпає чаша.

    Звичайний дощ, обіцяний в четвер,
    кепкує з труб іржавих водогону.
    І щодо недоробок, то тепер
    лише природа слідує закону.

    І ви, герої Ханко, мокрих квот
    не позбулися: метеопрогнози
    вповають на порядність H₂O,
    що підміня зілляті людом сльози.


    --------------------------


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (2)


  45. Тетяна Левицька - [ 2020.12.13 10:57 ]
    Ожеледиця
    Закрижаніло... каток... авжеж?
    День зацукрований у ванілі.
    Кидають жереб з густих небес,
    піками вниз сталактити крівлі.

    Склом ожеледиця, мовчки йду,
    боязно впасти на брук додолу.
    Холодно, в серці моїм слюду
    не загорнути у матіолу.

    Руки заклякнули, мозок стих,
    Грудень любов роздає в кредити.
    Мабуть, найбільше кохають тих,
    хто дозволяє себе любити...

    12.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  46. Микола Соболь - [ 2020.12.13 03:23 ]
    Солодкий гріх
    Чи гріх тебе любити? Звісно – гріх.
    Стікає час за браму горизонту…
    А ти зоря земних моїх доріг.
    Та з кожним днем воріт чіткіше контур.

    Минають дні. Складаються в роки,
    життєвий досвід посріблив волосся.
    Долоні дай торкнутися щоки,
    бо саме з цього все і почалося…

    Чи я люблю? А що таке любов?
    Ніким не знана формула кохання.
    Хай лебедина пісня лине знов
    у нас вона і перша, і остання.
    12.12.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.12 20:52 ]
    Із циклу
    На площі зборів статуя Паріса
    У затінку дерев стрічає нас.
    І постать ця троянського гульвіси
    Велична і трагічна водночас.

    Паріс був син Пріама і Гекуби,
    Брат Гектора, царевич, як і він.
    Та сон прийшов до матері, що згубу
    Всій Трої принесе її цей син.

    І немовлям його на Іду-гору
    Віднесли, щоб роздер там дикий звір.
    Але пастух, троянцям всім на горе,
    Знайшов і виростив його між гір.

    Був справедливим красень цей із виду,
    Про це легенда знаменита є.
    Як цар Пелей богиню взяв Фетіду,
    І на весілля запросив своє

    Усіх Богів, окрім Еріди. Раптом
    Богиня розбрату сама прийшла.
    І “Найпрекраснішій” - зробила напис
    На яблуку ота Богиня зла.

    І посварилися, де правду діти?
    Богині три могутні із небес.
    Афіна, Гера й ніжна Афродіта _
    Просили, щоб їх розсудив сам Зевс.

    А той послав усіх їх до Паріса,
    І супроводжував Богинь Гермес.
    Щоб справедливість — вроджена ця риса
    Явила їм одне з своїх чудес.

    Парісу — мудрість і військову славу
    Дала б Афіна, вибрав щоб її.
    Багатство й владу Гера величава -
    Принади в цьому бачила свої.

    Та Афродіту вибрано охоче,
    Бо найпрекраснішу з жінок усіх
    Собі в дружини він узяти хоче,
    А Афродіта поєднає їх.

    Й допомогла Єлену чарівливу
    У Менелая звабити царя.
    А цар той, рогоносець нещасливий
    Підняв ахеїв, переплив моря!

    Війну троянську розпочав тривалу.
    Все щастя й горе — від краси жінок!
    Через Єлену ціла Троя впала,
    Пішла в Аїда царство, темний змрок!

    20 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  48. Тетяна Левицька - [ 2020.12.11 13:20 ]
    Не бійся сказати люблю
    Не бійся любові, вертатись додому,
    упасти з вершини у прірву потому,
    діставшись болючого дна.
    Бо хто з нас не падав, а після не плакав,
    у небо блаватне злітав наче птаха,
    і не шаленів од вина.

    Носив за собою суму безнадії,
    плекав молитовно нездійснені мрії,
    тікав од проблем у запій.
    У церкві за ворога свічку не ставив,
    на сповіді сльози скидав, наче гравій,
    і гриз чорноземний пирій.

    Витягував друга з вогню в чисту воду,
    а рідних ховаючи за огорожу,
    в натільний зневірився хрест.
    За істину бився, окраєць хлібини,
    і думав про очі сапфірово-сині,
    що ваблять красою небес.

    Не бійся любові...

    04.08.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.12.10 16:55 ]
    Із циклу
    Ось там долина Велетнів, погляньте,
    Розкидане каміння навкруги.
    Бо воювали в ній колись гіганти,
    А з ними — наймогутніші Боги.

    Так світ отут по-грецьки зачинався,
    Із хаосу він дикого постав.
    Підступна і жорстока є війна ця -
    Читаєм все, мов з чистого листа.


    Був Бог Уран, була богиня Гея.
    Дві протилежності шлюб узяли.
    І Небо поєдналося з Землею,
    Безодні дві зі світла та імли.

    Титани народились — їхні діти.
    І Хронос — найвідоміший. Це — час.
    І Океан, річками плодовитий,
    Япет — людьми, а горами — Атлас.

    Була дочка в них - Рея — титаніда,
    Земля — як мати — стане їй снаги,
    Від брата Хроноса — така планида,
    Родити наймогутніших Богів.

    На світ з’явились ще циклопи й бурі.
    Та батько їх — Уран — жорстокий, злий
    Знов повертає в Тартар їх похмурий,
    У надра темні матері Землі.

    Обурена була цим Гея-мати,
    Підмовила вона усіх синів
    Супроти батька рідного повстати,
    І Хронос у війні тій переміг.

    Та з крові народилися Урана
    Еринії чи фурії страшні.
    І помста за його криваві рани
    Не забарилася у тій війні.

    І став той Хронос - Реї чоловіком,
    Та правитиме теж недовго він.
    Уран прорік — вкоротить сину віку
    Таки ж його могутній рідний син.

    І Хронос, боже, божевільний тато,
    Лиш діти народилися його,
    Узяв за звичай кожного ковтати...
    Вжахнулась Рея з рідного свого.

    Як народився Зевс, то рідна мати
    Його ж бо не залишила в біді.
    І вирішила сина заховати.
    І камінь Хроносу дала тоді,

    У пелюшки загорнутий. Неситий
    Його всього одразу проковтнув.
    Малого ж Зевса сховано на Криті,
    Там німфи зберігали таїну,

    І молоком поїли Амалфеї -
    Кози, і медом годували там.
    Сузір’я, на знак вдячності своєї
    Зевс назове колись її ім’ям.

    Тим часом Рея дасть напій чарівний
    Своєму Хроносу, і він дітей -
    Отих, що з’їв, з пащеки знову вирне,
    І всіх поверне їх на світ оцей -

    Аїда, Посейдона, також Геру,
    Деметру, Гестію — усіх п’ятьох.
    Почне із ними Зевс новітню еру,
    Цей, наймогутніший Олімпу Бог.

    Він Посейдону владу дасть над морем,
    Підземне царство забере Аїд...
    Обуряться титани, та на горе
    Повстання їхнє приведе до бід.

    Усіх їх в Тартар кинуто, під землю,
    Боги з циклопами перемогли.
    Тут піднялись гіганти, та даремно -
    Їх спопеляє Зевс аж до золи.

    І так лежать подолані донині -
    Титани і гіганти — у війні.
    Величне кладовище це каміння,
    Дні хаосу нагадує сумні.


    3-5 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Тетяна Левицька - [ 2020.12.09 12:25 ]
    Навпроти він
    Навпроти він... вино і груша зріла
    в скляній тарелі на краю стола.
    Живицею до нього прикипіла,
    лілейну ніжність в серці берегла.

    Дивилася у очі бірюзові,
    в коловорот шукаючи на дні
    перлинні мушлі, зоряні левкої,
    морських глибин корали чарівні.

    Він посміхався і відводив погляд.
    Лякався, що побачу таїну
    бермудів і невиплаканий спогад.
    Зі скель жаги у чорторий пірну.

    І зачарую вигинами тіла,
    на сьоме небо відведу, а там -
    розтану стеарином і зомлію
    розливши на канапі фіміам.

    Заволодію простором невпинно
    і приручу до пестощів, а втім,
    боявся, що назве свою дружину,
    так випадково, іменем моїм?

    09.12.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   159