ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину

Юрій Гундарєв
2024.10.29 08:47
Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…


Генделева

Микола Соболь
2024.10.29 06:17
Покличе осінь в золоті сади
де вже налиті грона винограду.
Пора у вирій, птахо? То лети.
Для мене жовтопадова розрада
і бабиного літа переспів
куди миліші дальньої дороги.
Човпу кудись у ліпоті садів
під вітру незрівнянні монологи.

Віктор Кучерук
2024.10.29 04:27
На себе змушуєш чекати
В оцій дрімливій німоті
Беріз, що гнуться вайлувато
Й скидають шати золоті.
Порошить очі нудна мжичка,
Та віра зменшує нуду, –
Топчу зволожену травичку
І терпеливо далі жду.

Юрій Лазірко
2024.10.28 17:09
Люблю тебе за очі, наче сон,
бо засинаю в них.
Твій усміх - колискова.
Притулок для руки - вогонь зі скронь -
я забуваю, як
окрилювати слово.

Нехай в чеканні - часу в'ється нить,

Володимир Каразуб
2024.10.28 08:22
Твоє серце струм, що живить мої слова, — відповідає їй.
І розвертаючись назад наливає в бокали сонце,
Яке трохи й закотиться за горизонт,
І мовчання потрапить у бітум ночі, майбутньої втечі його. Вуста
Він навмисно стуляє, не в силах сказати більше
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2019.11.21 09:22 ]
    Невідворотне
    Мені ти будеш телефонувати,
    як розчинюся в небесах навічно
    і слати повідомлення із чату
    в німе невідворотне потойбіччя.
    В скорботний день народження, як завше,
    могилу прикрашати білоцвітом,
    на самоті пригадувати наше
    короткочасне пелюсткове літо.
    Молитися, запалювати свічі
    і спогади плекати найдорожчі.
    Та поки обертає землю вічність -
    люби мене і обіймай щоночі.

    14.11.2019






    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (3)


  2. Галина Сливка - [ 2019.11.20 20:12 ]
    ***
    Надихнути росу огорнути поснуле зело,
    Надихнути пташину розлити хоралами втіху -
    І пелюстям вбирається спрагле обнови стебло,
    І сердечні слова оживають дзвіночками сміху.

    Це дещиця лише - стрепенутися, жити на вдих,
    Хай на макове зерня додати для творива сили.
    Веселково заграють глибини очей голубих -
    Перевеслом з'єднає любові пломіння стокриле.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.20 03:07 ]
    Метаморфози буття або видива туману
    Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
    Сади укрив давкий, задушливий туман…
    Мов світові всьому легку пов`язку димну
    На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

    І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
    І льоля та густа й доволі ще м`яка…
    Хтось дмухає йому на пальчики схололі,
    Дає тепленьку грудь – напитись молока.

    Принишкло все навкруг – і немовля красиве,
    І матінка його – білявка чарівна…
    Лише бреде життя, неначе старець сивий
    І йти куди – не зна – наосліп у туман…

    19 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  4. Олександр Сушко - [ 2019.11.20 00:55 ]
    Скарб


    Дехто каже, що поет - це Бог.
    Ні, він - бранець смертної юдолі,
    Сито для біди, людських тривог,
    Прикрощів, образ, важкої долі.

    Золота в багатія - вози,
    Охоронців полк стоїть на варті.
    А у мене - крапельки краси,
    Жмутики гармонії та правди.

    Взяв перо в Пегаса із крила,
    Рунами покрив сторінку білу.
    І тече амріта з джерела -
    Йдіть, цього усім настачить зілля.

    Словом вичакловую наврок
    Не за славу й бронзові погруддя.
    На долоні світиться добро -
    Віддаю цей скарб хорошим людям.

    19.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  5. Галина Сливка - [ 2019.11.19 10:10 ]
    ***
    Така сівба... І в надиху десниця
    Так щедро сіє... В ріст береться збіжжя.
    І ніч-тужба, що днем благословиться
    На висоту, із пам'яттю підніжжя...
    Мов світ отой - одне велике поле...
    Лелеки небом обмивають крила...
    І стиглі душі - зерном... Доле, доле...
    І тільки з тріщин проростає сила.
    Така сівба... І ніц у тім лихого...
    Асфальт здолає м'якістю стеблина.
    Сльоза мала - рятунок від сухого -
    На глибині народжує перлину.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  6. Тетяна Левицька - [ 2019.11.15 09:01 ]
    Оксамитове тепло
    І навіщо людям пекло,
    коли поряд рай земний.
    За вікном, так швидко смеркло,
    провалився в чорторий
    день пустун, як не бувало.
    Був і щезнув у пітьмі,
    що йому не вистачало?
    Я ж босоніж по стерні,
    скинувши тісні сандалі,
    враз пірнула в небосніг.
    Там за обрієм все далі
    кучугури снів моїх,
    мрій рожевих колісниця,
    скринька щастя під замком.
    Ллється, пінкою іскриться
    шлях чумацький  молоком.
    Вимережує сузі'я
    повний місяць-пілігрим
    Діви, Овна, Водолія,
    сухозлотом чарівним.
    Огортаюся блаженно
    в оксамитове тепло
    і струмить душа у венах
    життєдайним джерелом.

    13.11.2019







    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (7)


  7. Тетяна Левицька - [ 2019.11.12 09:50 ]
    Тебе люблю
    Сьогодні я ще більше, ніж учора,
    тебе люблю, моє життя, люблю.
    Поглянь, коханий, ліхтаря опора
    з туману  ліпить бабу снігову.

    У Маріїнськім парку надвечір'ям
    гуляєм поміж стомлених алей.
    Сховала далеч золоте  сузір'я -
    парчеве віко жовтих орхідей.

    А за Дніпром виблискують крізь вечір
    багатоповерхівок вітражі.
    У кіптяві Лівобережжя  вежі -
    мого буття розмиті міражі.

    А далі міст кохання. Зупинися...
    Та не дивися в прірву з висоти.
    Колібрі в серці, у руках - жар-птиця,
    небесний поцілунок, я і ти.

    У ніжнім погляді лише покора,
    червінці осінь сипле скрипалю.
    Сьогодні, я ще більше ніж учора
    тебе люблю, моє життя, люблю!

    2019р








    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (7)


  8. Віктор Кучерук - [ 2019.11.12 05:24 ]
    * * *
    Г. С...
    Пригадаю коли-небудь
    І коханій розповім
    Про хмаринок рух у небі
    Несподівано блідім.
    Без надуманих колізій,
    Також любій розкажу,
    Як дощу густа завіса
    Вкрила обрію межу.
    Про м’яку, як глей, дорогу
    І калюжі скрізь на ній
    Ще з набряклого порогу
    Теж повідаю я їй.
    Щоб журливо не гадала,
    Загорнувшись у нуду, –
    Чом на зустріч часу мало
    І багато на ходу…
    11.11.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.11 08:36 ]
    Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
    Натомлений, змарнілий листопад
    Виплакував останні жовті сльози.

    Білявка осінь? Що за дивина?
    Як марево, розвіяла волосся.
    І огорнула косами сповна…
    І цілувала… Чи мені здалося?

    І наче тихий стогін піднебесь
    У ватяних заплутався барханах…
    Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
    Наснилось, що вона – моя кохана!


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.03 23:02 ]
    Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
    Рахую дні до зустрічі з тобою,
    Сповитий меланхолії плащем.

    І знову, знову - ці удари долі…
    І знову, знову - це несприйняття…
    В лабетах чи лещатах у неволі
    Без вороття туди… Без каяття…

    Німа печаль скувала наші лиця
    І розпач закрадається в серця.
    Та спогадами радості іскриться
    Історія зворушлива оця.

    Й вітрила напинає, мов сталеві,
    Й зустрічна не зупинить течія.
    І не дає втонути кораблеві
    Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

    Ця віра, що підносить понад світом,
    Одвічні істини переверта.
    І дозволя без сорому горіти
    Стрімка гріхопадіння… висота!

    Усі оті обов`язки рутинні –
    Од них втікаєм, наче із тюрми.
    Вітрила – ніби крила в небі синім –
    І там – у вільному польоті – ми!

    І не спинить до щастя цього руху,
    В серцях не знищить вічної весни!
    Дві половинки з плоті ми і духу –
    Святу любов несем у віщі сни!

    1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  11. Олександр Сушко - [ 2019.11.03 18:01 ]
    Зрада
    Світ став сторчма. В ціні - душевні вади,
    За ніж у серце - оплески, медаль.
    Гріхопадіння, як на мене, - зрада,
    Смердюча яма, а не висота.

    Не знаю, люди мертві, а чи хворі,
    Утіху мають на чужій біді.
    Окрадена любов - не чисті зорі,
    А їхній відблиск у мутній воді.

    Один лиш крок - і вже розверзлась прірва,
    Кричало небо: - Зупинися! Стоп!...
    Тепер мара утраченого дива
    Шугає над зруйнованим гніздом.

    Які ж солодкі вустоньки медові!
    Чуттєва шаленіє заметіль!
    Але я квітку вірної любові
    Плекаю у сяйливій чистоті.

    03.11.2019р.



    Рейтинги: Народний 6 (5.39) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (2)


  12. Тетяна Левицька - [ 2019.11.01 12:31 ]
    Не розминутись
    Над тишею висне імла,
    зими павутинка срібляста.
    О, скільки б в раю не була -
    не вистачить миті для щастя.
     
    Любов запалила цю ніч -
    розлука свічу загасила.
    Штовхає нас урізнобіч
    повинності туга безкрила.

    Ти більше в очах не губись,
    там тісно відлунню сонати.
    Неважко злетіти  увись,
    а ніби навіки прощатись.

    В шибки заглядає ліхтар,
    будівлі напроти поснули.
    Та зумер ввімкнув - Київстар,
    зв'язок відновив із минулим.

    Зоря в небувалій красі
    фарбує небесні атлАси.
    За кілька хвилин до таксі,
    нам не розминутись у часі.

    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  13. Віктор Кучерук - [ 2019.10.28 21:56 ]
    * * *
    Г. С...
    Блукають сутінки холодні,
    Густі і темні, як смола, –
    Ти подаруй мені сьогодні
    Яскраву дрібочку тепла.
    Промінчик вогника освітить
    В очах моїх німу печаль
    За всім отим, що мав на світі
    І розгубив уже, на жаль.
    Тепло промінчика зігріє,
    В пітьмі схололого мене, –
    І лжею вкрадені надії
    В зболілу душу поверне.
    Пітьма осіння, непогодна
    Повсюди острахом лягла, –
    Ти подаруй мені сьогодні
    Яскраву дрібочку тепла.
    28.10.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  14. Андрій Басанець - [ 2019.10.28 05:43 ]
    * * * *
    Гроза над жовтнем стала… Крізь гілки
    дивився ти – чого вона над жовтнем,
    як яра нить над полуденним шовком?..
    Чого табун сахається ріки?
    Чого граки при яблуках замовкли?

    Як нить, як сіть, розкроювала тьму,
    пливла в диму – над лугом і над садом –
    аж яблука, розкльовані до саден,
    лежали й дивувалися – чому
    вона спинилась ген над листопадом?

    І ти чекав при яблуках, як лось,
    на теплий кашель, на далекий голос,
    ну хоч на подих… а було довкола
    так легко, що здавалося – ось-ось…
    так тихо, що здавалося – ніколи.

    2019


    Рейтинги: Народний 5 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (4)


  15. Володимир Бойко - [ 2019.10.27 23:02 ]
    Натхнення
    Бухни, дихни і спалахни
    В імлі вогненним смолоскипом,
    Із конопель стрибни пилипом,
    Щоб всім попудило штани.

    І отакого напиши,
    Аби усім позавертало,
    Нехай Пегас промчиться чвалом,
    Зірвавши ретязі душі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (5)


  16. Тетяна Левицька - [ 2019.10.27 12:41 ]
    Хоче... Хочу....
    Він знає, що  без нього, певно, згину
    і листям опаду на плаху літа.
    Губами буде м'яти ту калину,
    що кров'ю палахтить на голих вітах.
    І шепотіти вітром у  волоссі,
    і гладити щоразу, неслухняне.
    Чи плачу мимоволі, чи здалося,
    що в погляді - вечірнім сонцем в'яну?
    Воліє, щоб літала вільним птахом,
    довкілля окриляючи любов'ю.
    І вищою над моторошним жахом,
    над реквієм - свяченою водою.
    Він так вибагливо від мене хоче -
    покірності, привабливості, слави.
    А я лиш на його плечі щоночі
    заснути янголятком кучерявим.

    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (12)


  17. Козак Дума - [ 2019.10.25 21:30 ]
    Ве́лесова ніч
    В магічну Ве́лесову ніч
    жахи блукають між хата́ми
    і марять іншими світами
    в палахкотінні зоресвіч.

    То душі предків кожен рік
    з небес приходять на гостину,
    даруючи себе частину
    й благословінь гірський потік.

    Бо Коло року Білобіг
    укотре вручить Чорнобогу
    і браму з «Наві» для Сварога
    відкриє наче оберіг.

    Чарівну музику віків
    зіграє Велес на сопілці,
    а частування на тарілці –
    залишмо душам прабатьків.

    В сакральну Велесову ніч,
    страхи здолавши підсвідомі,
    здобудем силу і в содомі,
    бо скинемо тягар із пліч!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  18. Тетяна Левицька - [ 2019.10.24 09:34 ]
    Ти говорив
    Ти говорив, любив мене,
    що я найкраща в світі жінка.
    У нас на двох життя одне,
    одна тролейбусна зупинка.

    Дзвінка печаль, на двох одна
    і ночі срібна колисанка,
    сукупний біль, терпка вина,
    бо я твоєї долі - бранка.

    Пахтить волосся чебрецем,
    а очі сяють, наче зорі.
    Що ладен сонцем і дощем
    над майбуттям у щасті й горі.

    Балакав, що мене жалів,
    від ніжності втрачав свідомість.
    Пасли у квітнику - джмелів
    і пахло затишком у домі.

    Ванільним цукром навесні,
    фіалкою, варенням з вишні.
    Чому ж тоді, скажи мені,
    для тебе стала я - колишня?

    Приспів


    В колишній пісні ті ж слова,
    зворушливі і щемні.
    Колишнє іншій дарував,
    що промовляв до мене.
    Цвіте рясніше від дощу
    знов білопінна вишня.
    Тобі на згадку відпущу
    усю любов колишню!

    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  19. Віктор Кучерук - [ 2019.10.23 08:51 ]
    * * *
    Г. С...
    Густіли сутінки помалу
    І тихли звуки голосні,
    А ти покірно віддавала
    Себе невтомному мені.
    Я пізнавав тебе до споду,
    Обличчям вниз і горілиць,
    Коли двом душам на догоду
    Тьмяніли проблиски зірниць.
    А лиш зненацька засвітало
    І потекло згори тепло, -
    Тобі здавалось ночі мало,
    Мені - що ночі не було...
    22.10.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.22 02:53 ]
    За десять хвилин до таксі
    За десять хвилин до таксі
    В обіймах палких ще моя ти...
    Секунди вже збігли усі -
    Не хочу тебе відпускати!

    Вже туга терзає мене
    За десять хвилин до розлуки.
    І небо темніє ясне,
    Неначе від болю та муки.

    За десять хвилин до журби
    Не вип'ю ні кави, ні чаю.
    І вечір, іще молодий,
    Раптово сивіє з одчаю.

    Тамуючи розпач гіркий,
    У небо лечу із кімнати.
    У руки і в ноги - зірки -
    Вп'ялись, щоб мене розіп'яти.

    Немовби ті цвяхи тверді,
    Пронизують болем, уперті.
    Здалося, що був я тоді
    За десять хвилинок до смерті...

    22 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.17 23:04 ]
    Щастя

    Мов осіннього сну поволока,
    Вечір ліг на затінений сад.
    Не була до нас доля жорстока.
    Як достиглий була, виноград.

    І неначе зорею від Бога
    Вечорова засяяла мла.
    Мов із дерева нам чарівного -
    Грона щастя до рук він поклав.

    Літ минулих забулися рани,
    Тінь зловісна уже не вита.
    Пригорну тебе, ладо кохана,
    Дай свої виногронні вуста.

    Розсипає Лель зорі, мов ласку.
    І в серпанку ясній пелені
    Засвітив нам цей вечір, мов казку -
    Днів майбутніх прекрасні вогні!

    17 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.10 15:46 ]
    Останнє бажання
    Так без тебе мені погано,
    Як будинкові - без тепла.
    Так без сонця сумний світанок
    Сповиває безлика мла.

    Так погано мені без тебе,
    Ледь від розпачу не кричу.
    Спохмурніле від туги небо
    Все здригається від плачу.

    Так без тебе мені недобре,
    Висихає душі ріка.
    Відлітає кудись за обрій
    Птаха щастя моя легка.

    І здається все мертвим, тлінним,
    І минулим, як слід епох,
    Я благаю долю уклінно -
    Дай нам бути частіше вдвох.

    Ти - епоха мого кохання,
    Ти для мене в цім світі - все!
    Ти - бажання моє останнє!
    Хай без тебе - в той світ несе!

    10 жовтня 7527 р. (2019),


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (15)


  25. Оксана Логоша - [ 2019.10.07 17:43 ]
    Круки
    Тепер кожен вечір над верби кружляють круки.
    Гурти їх численні закручують видимі кола
    Під сивими пасмами хмар,що застуджено й кволо
    Дощем розсівають холодні осінні шовки.

    Тепер тих круків тільки й чутно- аж глухне стерня.
    Відлуння втікає...втікає й ховається в нори,
    І тільки калина вогнем усміхається вгору.
    Здається не бачить,не чує того вороння.


    Рейтинги: Народний 5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (11)


  26. Олександр Сушко - [ 2019.10.07 11:04 ]
    Осінь
    Вже не пасуться кози в лозах,
    Бичка на луках теж нема.
    Всьому виною - мила осінь,
    За носа смиче, як зима.

    З дерев мете багряну повінь
    Під ратиці та чобітки.
    Вганяє зашпори ранкові
    У задубілі п'ястуки.

    Ну що такій панянці скажеш?
    Збиткується, згубила встид.
    Березової б дати каші,
    Аби поводилась як слід.

    А, мо, простити їй обиду,
    Пустити в хату допізна?
    Щоб цілувала, наче літо,
    А обнімала як весна...

    Та ні, для неї я не лицар -
    Коханець без сердечних пільг.
    Був я, тепер зове сестрицю
    Загорнуту в пухнастий сніг.

    07.10.2019р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.39) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (2)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.06 23:42 ]
    Краса печальної пори
    Горить, як музика на древі,
    Краса печальної пори.
    Уся в осінньому вогневі
    У зблисках сонячної гри.

    І так спалахує яскраво,
    І так розкішно повиса,
    По-королівськи величава
    Прощальна осені краса.

    Не спочива на ній Природа,
    А створює казкові сни.
    Неначе жінки літня врода
    Востаннє квітне восени.

    Востаннє квітне так бурхливо,
    В ній стільки радості, тепла.
    Немовби щедра літня злива
    На землю щастям пролилась.

    У ній завзяття ще юначе,
    І запал, що не охолов.
    У ній немов тебе побачив
    І нашу пізнюю любов!

    6 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  28. Адель Станіславська - [ 2019.10.05 16:06 ]
    * * *
    я тебе у собі носила
    я була тобі більше як жінкою
    я була тобі місцем сили
    цілим світом не половинкою
    я була тобі шторму подихом
    і шаленої бурі безумом
    мого віддані серця порухи
    і бальзамом були і лезом
    я була так доросло-юною
    коли душу твою зворохобила
    я була тими віщими рунами
    котрі долю тобі оздобили
    відвесніло... літа у колоссі
    вітер зіллям дозрілим колише
    я твоя сивина у волоссі
    непокірна свавільна не втишена...
    2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  29. Тетяна Бондар - [ 2019.10.04 20:44 ]
    ***
    Запахло гірко
    палим листом.
    Туман сіріє млисто-млисто
    І вогко горнеться
    у просинь...
    Це дійсно осінь.
    Справжня осінь.


    Багрянець гра
    Й згаса в черлене.
    Мовчать дуби.
    Притихли клени.
    Крізь пісню жовту скиглить крона.
    Все легший ліс.
    Все більше чорний.


    І сипле сипле
    в ноги димом
    густим, опалим
    жовтим
    стиглим...
    І шелестить, і тонко,
    тихо
    свою останню пісню
    диха.


    Десь є вже сніг. І спокій.
    Інший.
    А доти ще - це сонце
    Й вірші.
    Крізь тишу втомлену й тремтливу
    Ця осінь з нами
    йде у зиму...

    04.10.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (6)


  30. Андрій Басанець - [ 2019.10.04 14:25 ]
    * * * *
    Не йди туди. Там море спить,
    Погідне мукою своєю.
    Хай на камінні сохне сіть,
    Хай випинається, як віть,
    Отруйне дихання Медеї.

    Встає у темну каламуть.
    І за собою манить, манить.
    Іде срібляста, ніби ртуть,
    І з кожного сліда ростуть
    Прозорі водяні тюльпани.

    Ледь-ледь ворушаться човни.
    Переповиті сонним змієм,
    Зітхають коси з мілини…
    Благають віщої луни
    Сльозою випалені вії.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (8)


  31. Віктор Кучерук - [ 2019.10.04 07:14 ]
    * * *
    Г. С…
    Утікаючи помалу
    Від самотності нуди, –
    Не помітили, як стали
    Нерозлучними завжди.
    Поєднала добра сила
    Осамотнені життя
    І неждано воскресила
    В душах згаслі почуття…
    03.10.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  32. Андрій Басанець - [ 2019.09.30 13:43 ]
    * * * *
    Багряна бабко, пурпурова бабко,
    ти нащо з хвилі відблиски пила?
    Благенька риска, непримітна ляпка,
    Жариночка минущого тепла.

    Було ж тепло, і ткалося, і згасло.
    Втекло, мала, кудись за болота.
    То й ти вже кидай крильцем воду прясти…
    Он бачиш – осінь, схожа на кота.

    Кармінна бабко, золотава бабко,
    усе мине – і ти минеш за ним.
    Хіба якесь там миршавеньке ябко
    впаде до тебе крізь блакитний дим.

    Лежіть, ви ж бачте, наростає простір,
    зникають межі неба і води…
    А осінь що ж?
    Сховалася за мостом –
    підстерігає пізні поїзди.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (8)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  34. Андрій Басанець - [ 2019.09.28 16:16 ]
    * * * *
    Зірки упали удвох
    Грудьми до білих коліс.
    Хто їхав? Нібито Бог…
    А де? Та певно, що скрізь...
    Йому би спокій та піст.
    Йому далеко – аж ген –
    До наших страчених сліз,
    До наших темних письмен.
    Лишив журбу без числа
    та ребра чорних ворин.
    Розтав собі, як імла…
    …та хтозна… може, й не він?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (13)


  35. Ірина Білінська - [ 2019.09.27 15:20 ]
    Вітрила
    Завмирає втомлена Земля,
    нами розтривожена до краю…
    І вітрила мрій на кораблях
    в гавані далекі запливають…

    Теплий вітер хвилі підійма -
    то розбудить нас,
    то заколише…
    Божечку, а завтра - вже зима!
    І роки у спину важко дишуть...






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (10)


  36. Вероніка Головня - [ 2019.09.26 21:58 ]
    Сила «ведьмацкая». Із В.Ляшкевича
    • •
    Свыше оставлена - в чаще упрятана,
    В норах и гнёздах, в закраине воронов ,
    Водах, листвой прошлогодней настояна,
    Мохом зелёным, ветвями сплетённая,
    Корнями сдержана, светом напоена,
    Тьмою обласкана, куплена-краплена -
    Тайна и Явь, не оружие воину


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3) | "Сила «відьмацька»"


  37. Тетяна Левицька - [ 2019.09.24 12:20 ]
    Територія любові
    Віч-на-віч щастя слухаю сонет,
    мій візаві - ясний, багатогранний.
    Твій поцілунок - бурштиновий мед,
    смакую ніби вперше і востаннє.

    У погляді хмільних бузкових чар
    від магнетичності не відірватись.
    Збираю серця ніжності нектар
    з твоїх долонь любистку, рути, м'яти.

    Вдихаю Неба свіжий аромат
    і за мовчання дякую й розмови.
    Рожево квітне яблуневий сад
    на чуйній території любові.

    Годинник зупинився  у душі.
    на позначці дванадцять в напівтиші.
    Заграй, на чорно білі клавіші
    лягають неповторним вальсом вірші.

    2019р

     











     

     


     

     


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  38. Ірина Білінська - [ 2019.09.23 15:18 ]
    Вчора відлітали журавлі...
    Вчора відлітали журавлі,
    а сьогодні ми -
    по різні сторони…
    Так уже бувало на Землі.
    І душа перебродила штормами.

    Не зникай так швидко...
    Обійми.
    Чи людьми, чи долею так велено...
    Журавлі повернуться з зими,
    Тільки ми -
    нічого не повернемо.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (8)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.22 11:11 ]
    Порятунок
    Сиза мряка затисла мене,
    І осінні дощі обмотали,
    Розтоптали каштанів опали,
    Навівають у душу сумне.

    І не знаю, подітись куди?
    (Так радів я, що спеки позбувся!)
    А тепер в монотонному русі
    Із печаллю прийшли холоди.

    Як від цього всього утекти?
    Одректись од гіркого полину...
    Я думками до тебе полину,
    Бо розрадити можеш лиш ти!..

    Наче купку гіркої золи,
    Вітер настрій мінорний розвіє,
    О прийди, о прилинь, моя мріє!
    І кохання свічу запали!

    22 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  40. Матвій Смірнов - [ 2019.09.21 15:35 ]
    Орфей
    Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
    Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
    Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
    Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

    Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
    Я забув що таке безсоння, тим більше - гнів,
    Мої рими до мене приходили б уві сні,
    Але я уже років п`ятнадцять не бачу снів.

    І не варто каратись або жаліти себе,
    Закидати іншим - вони у тому не винні,
    Що колись я матросом пішов на цей корабель -
    Переміг соцпакет, і перемагає донині.

    Ухопивши весло, підставляю чоло вітрам,
    Ниють плечі і ребра - не страшно, буває й гірше,
    Тільки марно чекати, щоб із цих загоєних ран
    Коли-небудь іще народжувалися вірші.

    Вітер дме обережно і білі вітрила не рве,
    І не падає дощ із прозоро-синього неба,
    Я пірнув би з корми у піну немов Орфей,
    Та на щастя мені до Аїда поки не треба.

    Над водою птахи чи сирени - не розбереш -
    Баражують низько, тож варто чекати зливи,
    Але небо без хмар, і море без хвиль, без меж...
    Для поета я, що не кажи, занадто щасливий.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  41. Тетяна Левицька - [ 2019.09.19 14:56 ]
    Мартіні
    Доторкнися пелюсткових вуст
    і метеликом забийсь в троянді,
    в трепетних руках і я озвусь
    чарівною скрипкою Вівальді.
    Щоб єлейний почуття мотив
    поліфоній, пристрасної румби,
    душу вивертав і золотив
    оксамитовим цілунком  губи.
    Завібрую в верхній ноті соль,
    відчиню ключем скрипічним серце.
    Упливе з під ніг земна юдоль
    і розчиниться в любові скерцо.
    В пазуху збирає ніч зірки,
    стрибунці влаштовують спектаклі.
    Мій, Мартіні - солодко гіркий,
    ще тебе не випила  до краплі.
    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  42. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:17 ]
    Жінко з попелястим волоссям і темними, як небо вночі очима!
    я знаю, коли ти сердишся у тобі штовхаються неземні сили
    з любові, що тобі дісталася і ти не знала, що з нею робити
    і злості, коли зрозуміла що зовсім не вмієш любити.
    я знаю, блискавки у твоєму погляді спопелять мене ще до того,
    як я підійду, щоб тебе обійняти, хоч ти мене й не просила.

    я бачу, коли ти дивишся на місяць ти думаєш про свою планету
    і ніяковієш від того, що я зриваю для тебе у дворі квіти.
    ти дивишся на них і зовсім не знаєш, що з ними робити.
    я ставлю квіти у вазу, ти наливаєш у неї холодну воду
    і жалієшся мені на сусідку, яка сказала щось про тебе і твої сигарети

    я знаю як ти, не здогадуючись що я дивлюсь і все бачу
    одягаєш своє найкраще плаття, занадто відверте для цього світу.
    як вдихаєш свої нові парфуми і повертаєшся на свою орбіту
    а потім приходиш до мене і забираєш мене у ліжко.
    я дивуюся, що ти досі зі мною, і ніколи не бачив як ти плачеш.

    жінко з попелястим волоссям і темними, як небо вночі очима!
    я вихопив тебе у долі випадково, майже наприкінці літа.
    ти знала, що я надто закоханий в тебе щоб тебе відпустити
    але думала, це пройде і ти зможеш повернутись.
    не знала, що мені вистачить розуму не приборкувати твої неземні сили,
    а просто любити тебе, любити тебе, любити.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  43. Юлія Ляхович - [ 2019.09.16 22:45 ]
    Хтось непомітний
    Хтось непомітний і терпкий як вишневий глей
    ходить по вулицях міста і слухає
    випадкові історії випадкових людей,
    що віддають гіркотою і різкими рухами
    чи сковзають шовком з засмаглих плечей

    а потім котяться з гуркотом міськими мостами
    і вночі, неодмінно, розбиваються десь
    за рікою.
    Або засинають в обіймах і туляться животами
    один до одного та завжди один-на один із собою

    Історії пливуть, як туман по вогкій бруківці,
    стеляться і переплітаються в місцевих барах.
    Хтось льодом їх вміє викалатувати, хтось видушує по цівці
    а інший бере і видихає з димом чи іноді з солодким паром,
    чи взагалі мовчить і не чути його слів.

    Такі історії живуть в особливий спосіб:
    між бровами, у зморшках, на кінчиках пальців, у розплетеному волоссі
    яке вона зазвичай накручує на палець
    і думає, що він не бачить цього зовсім.

    Той хто ходить і слухає обережний з тими,
    хто мовчить і ховає таємниці в тонкому мереживі.
    Не в льоді чи в полум‘і, чи у ванільному димі
    а на кінчиках пальців і цим себе трохи обмежує.
    І не бере і не віддає, і дивиться в душу очима безмежними,
    тримає натягнуті струни що тремтять від напруги.

    Той хто слухає всіх і нічого не каже - той обережно
    видихає майбутнім листопадом чи навіть груднем
    і натякає, що буде холодно тільки тим,
    хто один на один залишився з любов‘ю.
    Хто вміє любити, але чомусь залишився один

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | ""


  44. олександр квітень - [ 2019.09.14 13:56 ]
    Просто "перестать стрелять"
    У нас віками мов під кальку ,
    В тяжкі часи з мирського дна ,
    Втішає люд знайома байка ,
    Що нині , то не їх війна..

    Чи від безволля чи зі страху ,
    Знімілі в тяжбі лихолить ,
    Втікти , так прагнуть бідолахи ,
    В закутий у смирення світ...

    А в світі тім , всі добре знають,
    Ось ось настане благодать ,
    Що прийде мир до хати з краю ,
    Лиш треба "ПЕРЕСТАТЬ СТРЕЛЯТЬ".

    Від болю хочеться кричати ,
    Бо ж правду бачивши сумну
    Я заперечу.. "мижебратам",
    На їхнє "зупиніть війну"........

    Хто сіє жито в яр глибокий ,
    Змарнує зерня в бур'янах ,
    Хто вірує , що в рабстві-спокій ,
    У суєті помре в рабах..

    А плачучи й схиливши спину ,
    Він не знайде в сльозах спасінь ,
    Як , не любивши Україну..
    І ВІН , не України син ...

    Навколішки просивши миру ,
    Згорить від воєн і скорбот......
    Народ що в боротьбі безсилий ,
    Зі світу зникне той народ...

    Олександр Квітень
    м. Мукачево....


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Прокоментувати:


  45. Тетяна Левицька - [ 2019.09.13 15:21 ]
    Я...ТИ...Ми...
    Моя нестримна течія о, як же я
    не піддаватимусь спокусливій любові
    і стримаю жагу, коли камелія
    розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
    О, як же я, солодкий, як же я?

    Ялицею перед тобою, як же ти
    зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.
    В тобі розквітнути, насінням відцвісти,
    дурманити чарівністю п'янкою влітку.
    О, як же ти, мій вітре, як же ти?

    Ділили з іншими світанки, як же ми
    одне без одного розписували долі
    пастельними тонами, акварелями
    і пензлем лоскотали душі кольорові.
    О, як же ми, художнику, як ми?
    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (1)


  46. Матвій Смірнов - [ 2019.09.13 11:00 ]
    Довгий вірш про любов
    Пів земного терміну промайнуло,
    Далі тільки хащі та вітровал,
    Навігатор збився... Між тим, минуле
    Крізь бетон пробилось, немов трава.

    Власне, я поскаржитися не проти,
    Розтравити пам`ять старих подій,
    Як усі - нормальний міський невротик -
    То герой, то жертва Пі Ті Ес Ді.

    Але пам`ять - будем відверті й щирі -
    Має дивний устрій, і штиб, і кшталт:
    Там гуляє протяг, мов по квартирі,
    Коли двері навстіж, як той гештальт,

    Там декор такий, як замовив власник,
    Щоб задовільнити бюджет і смак:
    Радісний, убогий, сумний, прекрасний -
    В кого як. Скажімо, буває так:

    Клишоногий стіл, скатертина мокра -
    Це вікно розбив тогорічний шторм,
    На полицях - книги та різний мотлох,
    Піраміди скриньок, валіз і торб,

    Холодидьник «ЗИЛ» (млєко, яйка, шинка),
    Під диваном - мешти ТМ «Прогрес»,
    На столі - стара друкарська машинка
    (Западають літери ер і ес),

    На підлозі жменя барвистих гранул -
    Хтось розсипав бісер... В кутку - сувій
    Чи шпалер, чи мап - от і весь бекґраунд -
    А бекґраунд в кожного суто свій.

    Із вікна поглянеш - впадає в око
    Що кому: Катéдра, чи Цитадель,
    Чи фасад у стилі необароко
    (У тридцятих, кажуть, там був бордель),

    Кожен з нас пригадує, що захоче,
    Що для нього істинне і значне:
    Мідний листопад, темно-сірі очі,
    Незнайоме місто - пусте, нічне,

    Хтось згадає парк і черешню дику,
    Написи ножем на її корі,
    Універ, гуртожиток, пиятику
    І на ранок - скельця розбитих мрій,

    Пригадає хтось, як його до крові
    Били у чотири міцні руки
    У під’їзді десь на Новому Львові,
    Що і дотепер дається взнаки.

    Я також вплітався у зайвий дискурс -
    Щось там про валізу і про вокзал,
    Але «нас гартує, що б’є по писку
    Але не вбиває», як той казав.

    Мокрі кам’яниці й відсутність моря,
    Нетривалість зим і осінній щем -
    Необхідний мінімум мініморум
    В мене був, без сумніву був... А ще -

    Ще була гітара «Урал», а в друга -
    Піаніно - коцане і старе.
    Ми лабали блюзи, аж в’яли вуха
    (Западали клавіші до і ре).

    Я не знаю, що там беруть з собою
    Інші - їм властива своя стезя,
    Але я майбутнє своє знеболю
    Тим минулим, що я з собою взяв.

    Я узяв з собою кавалок тиші,
    Що існує поруч з нічним дощем,
    І свою гітару, й чернетки віршів,
    І, звичайно ж, музику теж, а ще

    Я узяв дерева - каштани й липи,
    Контур башт, дзвіниць, водогінних веж,
    Навіть напис крейдою «Не палити»
    На воротах нашоі школи - теж,

    Я узяв з собою нечутні кроки
    По бруківці, лагідно-голубе
    Небо, листопад, і фасад бароко,
    І себе - тодішнього. І тебе.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (2)


  47. Віктор Кучерук - [ 2019.09.12 07:42 ]
    * * *
    Гіркота вітрів осінніх,
    На лелечому крилі,
    Віддалилась безгомінно,
    З похололої землі.
    Лиш зостався запах диму
    Біля повного хліва
    І не складені у рими
    Ненаписані слова…
    11.09.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  48. Віктор Кучерук - [ 2019.09.11 06:11 ]
    * * *
    Г. С…
    Відболіло нарешті… Відплакалось…
    Відпустило з біди кабали…
    Час позначив шумливими знаками
    Шлях забутий до світла з імли.
    Наче проліски, сонячні промені
    Проростають із товщі хмарин
    І теплом угамовують споминів
    Нерозривний і болісний плин.
    Ллється радість безмежною ніжністю
    Прозрівань і шукань, і надій, –
    Серце чуйне уже розманіжилось
    Від струміння лиш добрих подій.
    Вже виразно і чується, й бачиться
    Щастя жданого бажаний світ –
    Доленосних, коханням збагачених
    І натхненням наповнених літ.
    10.09.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  49. Віктор Кучерук - [ 2019.09.10 07:06 ]
    * * *


    Г. С...
    Зберу в єдине відчуття
    Усі солодкі та солоні, -
    Люблю тебе, немов життя
    За мить цілісіньку до скону.
    Люблю тебе без каяття
    За кожен крок і всякий вчинок, -
    За те, що йдеш без вороття
    На глум рідні і друзів кпини.
    Люблю без страху забуття
    І жаху болісної згуби, -
    Люблю за те, що без пуття
    Мене, закоханого, любиш...
    09.09.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  50. Микола Соболь - [ 2019.09.07 06:10 ]
    Гегемонія
    Не мав ніколи віри гегемону.
    Політика то надштудерна річ
    Якщо васал неси йому корону.
    А, як супроти – головешку з пліч.

    Народ книжок сьогодні не читає.
    У безтолковці шоу на ТБ.
    Промиті мізки телеводограєм,
    Що й дідько лисий вже не розгребе.

    І знов ловлю себе на думці: «Досить!»
    До іншого звивається душа.
    Хай гегемону прихвостні підносять!
    Йому ж від мене вічне – відкоша!
    16.06.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   159