Йшов 1992-й рік. В країні лютував економічний хаос. Ламалися стереотипи, людські долі, родини. Ще жили пліч-о-пліч кати та їхні жертви, не було збудовано квадрильйона квадратних метрів височенних парканів між однотипними садибами керівників підприємств та робітниками. І морок минулого ще дихав у потилицю громадянам, які вирішили будувати власну незалежну державу.
У восьмидесятишестилітньому віці помер академік Фіалко. Хороший був чоловік. Викладав теоретичну механіку та опір матеріалів у танковому училищі. Помер прямо під під'їздом нашого будинку, впавши під час розмови з моїм братом йому на руки. Оскільки ми були сусідами, то дружина покійного попросила мою матір допомогти з похороном. Звичайно, вона погодилася.
Цілий день та ніч готувала стіл для родичів та знайомих покійного. Ми з братом теж не стояли осторонь.
Як і належить – провели покійного в останню путь: людина була непересічною, знаним науковцем. Але на похорон прийшла у повному складі…комуністична організація тоді ще Леніградського (нині Святошинського) району міста Києва!
Звичайно, покійник не зміг би працювати на своїй посаді, якби не платив внески в партійну кабзу. Хоча міг би й не платити, бо вже кілька років як був на пенсії.А ми з братом були членами Народного Руху України.
- Давай годувати комуністів,- сказав весело брат і тицьнув мені таріль з холодцем. – Став це блюдо ближче до керівника парторганізації. Вони у нас люблять свининку. І не забудь баняк із хроном!
Нарешті, гуртом накрили стола та присіли на краєчку. І от, брязнувши орденами, які гронами звисали з казенного піджака, очільник підняв тост:
- Яков Ізевич прожив непросте життя,- розпочав оповідач.- У молодості він підпав під вплив підривних елементів, але партія зробила усе можливе аби витягти молоду людину з біди. П’ять років тюрми пішли Якову Ізевічу на користь, він став корисним суспільству і вірним ідеалам комуністичної партії. Я ж його і приймав до лав нашої організації. І хоч він часто сперечався зі мною з приводу Голодомору в Україні, я мушу тут, на його похоронах, сказати вам усім, що ніякого Голодомору не було. Це все вигадки українських націоналістів, які намагаються поставити істинну історію нашої країни з ніг на голову. Вип’ємо за покійника. Пухом йому земля.
Дядя хвацько вковтнув горілку і захрумкотів маринованим огірком.
Я подивився на зблідлу матір, на її побілілі вуста і зрозумів, що її страшно образили. Брат поклав мені руку на плече, почекав кілька хвилин аби люди трохи перекусили і теж попросив слова.
- Царство небесне цій хорошій людині, яка виховала не одного чудового фахівця своєї справи,- промовив брат. І людиною він був хорошою, і сусідом чудовим. Я б і обмежився цими словами, оскільки це - похорон, а не партійні збори. Проте хочу звернутися до присутніх з іншими словами.
Щойно сказали, що Голодомору не було. Можливо, у деяких сім’ях і не було. Або дехто жив у той час не на Україні. Але він таки був! Запитайте у нашої матері, яка накрила вам цей стіл. Половина її сім’ї лежить на цвинтарі, бо померла в ті страшні часи. Вона сама ледь вижила. І виною цьому – комуністи, які спланували і здійснили масове винищення нашого народу. Так давайте заодно вип'ємо за всіх тих, кого відправили на той світ кати з партійними квитками в кишенях і подякуємо жінці, яка годує вас на цих похоронах. І яка вижила всупереч комуністичним планам масового знищення українців.
За столом запанувала гробова тиша. Дружина покійного зі сльозами на очах вибігла в сусідню кімнату. Я знав, що вона після суду над чоловіком поїхала за ним у Сибір. Там вчителювала. А коли його звільнили – повернулася разом з ним до Києва.
Ці люди за столом були зайвими. Вони і самі це зрозуміли, тому хутенько зібралися і пішли геть.
Але і досі чується, що злочину не було, Голодомор – фікція. Скоро взагалі не залишиться свідків тієї трагедії і можна буде як завгодно маніпулювати фактами нашої з вами історії. А Москва зробить усе можливе аби стерти нашу націю з лиця землі. Випаде нагода – влаштує ще тисячу таких голодоморів. Не забуваймо про це ніколи.
25.11.2018р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурики та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурки та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Без кохання щось воно не те,
Супом не привабить будня ложка.
Що ж,- пора чкурнути ув Едем,
Кличе в ліжко молода ворожка.

Закоротке у людей життя,
А в любові - вдесятеро менше.
Ієгові служать піп і дяк,
Ну, а я в Амура учень перший.

Ділять світ невдахи пополам,
Шлюб - війна, біда у чорних барвах.
А мене у райдугу тепла
Огортає жіночка ласкава.

Топчуть харч неситі пузані
І шкрябочуть від безділля вірші.
А в здорових - час амурних жнив,
Їм Венера ліжечко колише.

Оброста поволі мохом пень,
Ну, а ми - живі - злітаєм вище.
В любоньки сердечко "дзень-дзелень!",
До любові юні душі кличе.

24.11.2018р.

У глибинах космічної плоті
Зорепадами крутить квазар.
А на роги мене на городі
Підчепила коза-дереза.

Я ж їй сіно даю на вечерю,
Конюшину, пирій та мишій.
А вона - це підступна мегера,
Сів під кущик - в сідниченьку "Вжик!"

Краще ліг би одразу на плаху
Чи у груди забили кілок.
Покотився у яр із розмаху,
Бахнув лобом в трухлявий пеньок.

Брюки репнули, зріла кабака
Освітила в ярузі лісок.
Зріє гуля, зачухалась вавка -
Експонат для музею Тюссо.

Не життя, а гаряча пательня!
Щойно виліз - бебекнула твар.
Від кози утомився смертельно,
Вам не треба? Беріте, братва!

22.11.2018р.

Не тягніть на Парнас поета!
Не штовхайте в калашний ряд!
Та сатирик попавсь упертий,
Учепився зубами в зад.

В графомана життя нестерпне,
Хоч віршую усе життя.
Не потрібна хвала Евтерпі,
В Клітемнестри нема подяк.

А Пегас мій, насправді,- Овен,
Круторогий! Його не сердь!
До лампади культура мови,
Крихти розуму й рими геть!

Орфографія думці – пута,
Пунктуацію вчити лінь.
Як пишу - сльозотеча люта,
Геть від мене, сатиро! Згинь!

Хай Сушко роззявляє пащу,
П’є кровицю з митців, упир.
Я віршую про все що бачу,
Заскиртовую сотий твір.

22.11.2018р.


Навиворіт

Деміург цей світ ваяв дарма,
Спересердя на Адама плюнув.
Бо для глузду сенсорів нема,
Лиш один зостався - "мозок-шлунок".

Зник дороговказ, погас маяк,
В горбаках і тріщинах дорога.
Все відносне, - навіть ти і я,
Мить - і полетить душа до Бога.

Розрум'янивсь відпочилий кат,
Держака шліфує до сокири.
У ціні - бензин і провіант,
А життя людське - сірник горілий.

Думка сталлю більше не дзвенить,
Ще й погода - ні зима, ні літо...
Ганджі та дефекти у ціні,
Косо-криво, неталановито.

Універсум створено "без вад",
Ложка з рота визирає в лежня.
Валиться на зодчих зікурат,
В Тібр упала вавілонська вежа.

21.11.2018р.

Синочкові забаглося борща
І часничку пахучого головку.
Казав Господь: "Не мстися, а прощай,
Під ляпаси мости хутенько щоку.

Але у двері гримнула біда,.
Летять у рай з Украйни душі клином.
Бо у сусіда заповідь не та -
"Вбивай! Грабуй! Ножа стромляй у спину".

Планує нам ярмо кремлівський біс,
В Європи, як і завжди, мертвий спокій.
У тиш кричу: - Країно, стережись!
Кривавий демон з вилами під боком!

У Лаврі тьма. Свої, а чи чужі...
Прокльони шлють у спину Україні.
Гуртуємось, брати мої, мерщій!
Не час для сну з жоною на перині!

За планом в генерала - бал, салют,
Надраює гайдук ботфорти нові.
Даремно все. Куня в інеті люд,
Витісує погрози паперові.

21.11.2018р.

Пастораль

На кордоні - постріли, громи,
У окопах - по коліна крівці.
У м'якушки носа устромив -
Ох і гарні у дружини циці!

Мацає рука персистий стан,
Настромився на трикутник лісу.
Хай палають села та міста -
Не моя війна! Ідіть до біса!

Соловейко тьохнув з верховіть,
Розчиняюсь в еротичній ласці.
Ви мене під кулі не зовіть,
Бо думками в жінчиній запасці.

В теплу гавань з головою "Шух!",
Хоче жінка ще одну дитину.
Потім звично віршик напишу
Про природу і про Україну.

21.11.2018р.





Уві сні та наяву

'З життя пішов. Вмостився у гробу,
Над головою гавкають собаки.
А піп з кадилом нудно "бу-бу-бу" -
Рідні псалмами забиває баки.

Помер поет. Берізки шелестять,
Ось-ось із хмарки дощик уперіщить.
Націлився на тин цвинтарний тать,
На крихти паски точать зубки миші.

Був - геній. А тепер - мервотна тлінь,
Покинули навік старечі болі.
Шепоче ангел: - Душе, відпочинь!
Живи без од і лану бараболі.

Тут рай. Усе пастельне, до ладу.
Чого лежиш? Давай одсуну віко.
Он, гурія пасеться у саду,
Хапай її - вона без чоловіка.

А онде, в бодні - запашні меди,
Натішишся - хлебчи, притлумлюй спрагу.
...Прокинувся. Жмутину з бороди
Жона скубнула, аж від болю ахнув.

В колеги був учора сабантуй,
Вступив до Спілки. Виставив поляну.
Мій ангеле! Башка болить! Рятуй!
Бо з бодуна до смерті вже не встану!

Під пахвою із віршем папірець,
Хропе на ліжку нетвереза муза.
Тепер я наяву, неначе мрець,
М'ясистий ніс у жінчиних укусах.

А чи кому потрібні ці слова -
Не ескулап я, і не вісник неба.
Сьогодні ув "Едемі" побував,
Так питиму - потраплю до Ереба.

20.11.2018р.
Подобається

Ланцюг душевної неволі,
Напій гіркавий з полину...
Пішов би в тиш уже...за обрій,
Трима на світі лиш онук.

Я розлюбив. Лежав у любки,
Крутив чуттєвості самум.
Моя ж любов наклала руки,
Забрала сина у пітьму.

Ковток отрути із піали
Замість джерельної води.
Життя у коконі печалі,
У серці голка самоти.

Свічки згоріли, сльози, треби,
З алькову - тиша, нічичирк.
Бо пасії дітки не треба
Й убитий горем чоловік.

Мій предок - братовбивця Каїн,
Утік, щасливець, під траву.
А внук, як виросте - спитає:
- Чому без татка я живу?

20.11.2018р.

Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,
Про те що є, чого уже нема.

Обкаркувать майбутнє непоштиво,
Оббріхувати також не з руки.
Кривавиться щодня свинцева нива,
Потроху помирають мужики

А вдома тиш. Життя здається раєм,
У ліжку чоловічок без кальсон.
Рецепта від байдужості немає,
Синочка не тривожте - в нього сон.

В інеті вчора до півночі виснув,
Нову для бевзів іграшку утяв.
Немає часу битись за Вітчизну?
Не буде у онуків майбуття.

19.11.2018р.

Мезозойське

"...земле моя динозаврів країно
археоптерикс співа солов'ю..."

Оксана Луцишина

Земле моя динозавряча!
Ящери повзають босими.
Оду пишу аби дав на чай
Кожен читач набурмосений.

Клекотом археоптериксів
Джунглі донбаські оглушено.
Гріється пращур на березі,
Ледь не вдавивсь шкаралущею.

Трицератопси прогупали
За диплодоком вгодованим.
Дірку у зорянім куполі
Рогом пробито під Овеном.

Охнули пальмові віники
Стиснуті лапами дужими.
Віршики про Україноньку
REXом нещадно подушено.

19.11.2018 р.

Пастораль

В хаті із жінками суща мука,
Лаються дружина і кума:
- Любиш владу? Куме,ти - падлюка!
Варіанту іншого нема!

Гепають на дачі в пана кайла,
Люд не розгина свої горби.
- Обирали миром обіцяйла!
Ти ж мене, мій муже, і підбив!

Податківців армія хоробра
Вже й резинки витягла з трусів.
З молотка ідуть суспільні добра:
Урожай, заводики, ліси.

Президент завчає буги-вуги,
Водить по Європі хоровод.
Розрахуюсь хатою за вугіль,
За тепло продав торік город.

Худну. Рік обходжусь без обіду,
На сніданок - свячена вода.
Як же браття, владу не любити?
Голосок за неї свій віддам.

19.11.2018 р.

Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,
На плечі ніжки любоньки закинув.

Кохана осідлала, каже: "Но-о-о!",
Мчимо галопом у парцелу нашу.
А прийде час - колодою на дно
І я після трудів юнацтва ляжу.

Візьму перо в тремтливі п'ястуки,
Змахну, немов мечем, Оккама лезом.
І потечуть розлогих дум струмки
Про вічне - без еротики та сексу.

Сплелись павученята - Янь та Інь,
Апофеоз любовної рулади...
Мовчать кошлатоброві мудреці,
Не знають, що мені на це сказати.

Лебідонці погладжую пупок,
Трудіться й ви. І вірте - Бог поможе.
Сердито в шибку грюкає дідок,
Від наших охів спатоньки не може.

18.11.2018р.

вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,
я просуваюся...
і прокидається хіть.
ніжно цілую.
то варто? чи може, не слід?
я божеволію,
граючи на удачу.

вище панчішок,
де моїх утіх джерело,
пальці вбирають тепло
і проходять по краю.
важко триматись...
місцями мене розпирає.
зайве знімаю,
бо речі - наразі тло...

твої панчохи -
сьогодні таки межа.
вище - лиш здогадом,
думкою або снами.
що ж... може статися,
це таки трапиться з нами...
будемо, феє!
до зустрічі! і прощай!

17-11-2018

За книшем навідався в сільмаг,
Глянув ціни -тьохнуло під серцем.
Років п'ять вже настрою нема,
Вичерпала влада сміх до денця.

На синичку цілиться котко,
Тихо підкрадається до пташки.
А реформи, наче молотком,
Б'ють у лоба дурнів без промашки.

Вивів рать очільник на парад,
Генерал ногами ловко хвиця.
Будуть всім цукерки-шоколад
На Різдво, на Пасху і на Трійцю.

Хмарка пропливла по бірюзі,
Барабанний дріб летить у небо.
Повз товпище вишкірених псів
Каблуками батальйон прогепав.

Пахне білим грибом і дощем,
Ген, удалині - сріблиться Лета.
Що нам влада подарує ще -
Домовини з вертикальним злетом?

Щоби із комфортом - у Едем
(вже такі майструють в Україні).
Цар в офшор з мішком грошви бреде:
Скажуть - москалі в усьому винні.

Офензива в торгашів - гешефт,
Бомба - за ціною "Мерседеса".
І стріляє в тишу кулемет,
Струшуючи листя на березах.

Знов пиляють сосни і дуби,
Йде війна. На дошки такса більша.
Гільзи - в брухт, солдатів - у гроби,
Результат - довкруж цвинтарна тиша...

17.11.2018р.

- А хто він - Бог? Вселенський деміург?
Чи той, у кого Каїн був онучком?
Спитав попа, а той Писанням "Бух!"
По маківці і каже: "Вчися лучче".

З амвону звично крутить хараман,
В страху дрижить монашка блідолиця.
А, може, раю, братики, нема?
І пекло - чиста вигадка брехливця?

У мене як і в мавпи є задок,
У животі бурчить після обіду.
За що ж нести священнику оброк,
Хреститися по празникам для виду?

Розплющив очі. Ох і гарний світ!
В руках тримаю стиглий сніп з обжинка.
А Бог - це я. І трудівник-сусід,
Утомлена від праці люба жінка.

Стриба ріллею трутень-горобець,
Селяни косять хліб після отави.
І кожен з нас, насправді, - Бог-Творець,
Кадила і підрясники тут зайві.

16.11.2018р.

Ходімо!

Відомо, що Слово - політика
Писакам - багацтва кайло.
Не буде людини з піїтика -
Працює перо-помело.

Стоїть віршотворець із лантухом
Хвалебної кашки-медку.
Управно віншує мордатого,
А ти, мій народе - "смакуй"!

Митцеві не можна торкатися
До влади! Є глузду межа!
На вічності лишаться надписи:
"Продажний", "Нещира душа".
PS:
Ходімо, брати, там де віче
Та ватра повстання горить.
Громада до себе нас кличе,
А владі хай служать щури.

15.11.2018р.

Ось і перший сніжок. Дочекалася осінь сестриці,
По шовковому платтячку навхрест сорочі сліди.
Під порогом осклілі очиток, календула, грицик...
Одягув уночі дід Мороз у шматочки слюди.

І немає тепла. В око вцілила голочка льоду,
Плачуть сірі тони і дзуміє мінорний акорд.
Залишаю позаду у мареві Києва контур,
А попереду бачу омріяний сонцеворот.

Молода ще зима. Є проріхи у білім наряді,
Видно жухлу траву, зеленаві ростки житніх врун.
Відлетіли ув ирій брати мої й сестри пернаті,
Ну, а я - вогнептах - без Украйни одразу помру.

Час іде завірюх. Білі коні закусять вудила
І впаде на хати із небес снігопад-молоко.
Гордовито зима на крило мені тихо присіла,
Огортаючи душу гарячу холодним льодком.

14.11.2018р.

Доста в чаті докучати людям,
Писунам влаштовувать парник.
Умощусь калачиком на грудях
У моєї любоньки-жони.

Скинув із Пегаса, врешті, шлею,
Був з сідлом, тепер стрибає без.
Відпочину тілом і душею,
Притулюся серцем до небес.

Ще не косовиця - лиш обжинки,
Ледь одкрив еротики калам.
Хай твердіють еротичні піки,
Прагнучи уваги і тепла.

Далі - в небо! Там, де сонце й хмари,
Жайворини щебіт навесні.
Вигинає жінка стан гітарний,
Вже й мої обіймі затісні.

Лиш любов знімає гріх із карми,
Впало в ліжко ангела перо...
Посміхнулась райдуга над нами,
Вкрила світ осонценим шатром.

14.11.2018р.

Страхи

Писати про кохання вже боюсь,
Розстроївся, в очах стоїть волога.
Як щось не так - одразу в носа "Лусь!" -
Учителька у мене вельми строга.

Ерато вчить щодня любові! Спец!
Пегас пасеться звично під Парнасом.
Але халепа! Кожен твір - капець!
Ще й муза хтива ростібає пасок.

Безцеремонно зверху гола "Гоп!",
Усілася і каже: - Сексу хочу!
А я ж митець! Поет! Серйозний хлоп!
Але дрижить перо, вихляє почерк.

До біса схиму! Я не голубий!
Не збоченець маньячний - Боже правий!
Тож лірику любовну обхопив
Двома руками і несу в отави.

Над головою щиглик "Фіть!" і "Фіть!",
Стелю під спинку плащик од "Версаче".
Панове, про кохання попишіть,
А ми тим часом з музою поскачем.

13.11.2018р.
Зоровенькі були!

Каюсь. Визнаю свою провину,
Вчора шпетив нетверезий кум.
На обід з'їдаю цибулину
І дебелу жменю часнику.

Біля мене в транспорті не тісно,
Люд відходить хутко у кутки.
Та зате здоров'ячко - залізне!
І у ліжку з мавкою верткий.

Йде чувак. Під носом мокра булька,
Нежиттю імунітет убив.
Бевзеві смакує жуйна ґумка,
Що ж,- зустріне старість без зубів.

Відучора, браття, непартійний,
Лідер крикнув: - Геть від нас іди!
Бо часник піджовую постійно,
Хекну - утікють і чорти.

І у секті довго не пробув я,
Раз кахикнув - гуру драпака.
На балконі у мішках цибуля,
З хати ні ногою без зубка.

Повечеряв, випив кухля браги,
Звично часничку у рота '"Гоп!".
Хай в аптеку бігають невдахи,
Платять гроші за дурний сироп.

14.11.2018р

Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,
Подзьобує м'який, солодкий плід.

Збиваються собаченята в зграї,
Прийшла пора гризні за булаву.
Березу вітер лагідно хитає...
- Полиш, я сплю. Весною оживу.

Терзатиме цей світ людва довіку,
З усіх усюд летить"Ура!", "Ату!"...
Ми сидимо із осінню в обнімку,
- Давай,-кажу,- косицю заплету.

13.11.2018р.

Сучасний митець

То що - зоставсь без доларів, песет?
Останню гривню за хлібину всучив?
Бо влада в нас забрала геть усе:
Ліси, поля, яри, озера, кручі...

Володар ледь улазить у штани,
Сховався за штиками і парканом.
Украв заводик, банк - і запанів,
У нас на шиях умостився гарно.

А челядь теж метка - не ловить ґав,
Гребе під себе все що до вподоби.
Чи хтось із кодла цього воював?
Звичайно, ж ні! З баблом носили торби.

Довічно хоче правити пузань,
У цьому також і твоя провина.
А тля і далі соки висиса,
Ще трохи - і засохне деревина.

А я - митець! Не майстер боротьби!
Сиджу за "компом", виплітаю віршик.
А ти, селюче, краще не хропи -
Іди на барикади. Ми ж напишем,

Що ти віддав життя за кращий світ,
Гасив за нас повстання і пожежі.
Мені пора. Остигне ще обід
Або до столу всядуся не перший.

13.11.2018р.

Самота

Від писак сучасних - "без ума",
Хоч цей світ чорнилом теж забризкав.
Крила або є, або нема.
В курки є. Хоча літає низько.

Нам потрібна кожна Божа твар,
Одуди, горобчики, лелеки.
Прочитав сонета - чую "Ка-р-р-р!",
А канцону - щебіт соловейка.

Чи до співу кожен має хист?
Мо, перо в руці - вантузний квачик?
Плаче пересмішник-гуморист,
В ґвалті став оглухлим і незрячим.

Вибачте, як щось не те сказав
Чи образив ненавмисно віршем.
Полечу в холодні небеса
Умерзати крилами у тишу.

12.11.2018р

Пора

На збройний спротив сил уже нема,
Втекти не встиг, тепер плачу побори.
Сьогодні Україна - це тюрма,
В заручниках старі, безсилі, хворі.

На виборах по телику факір
Просвище про багацтво анекдотик.
А люд кайлує, наче батраки,
Щось скажеш проти - будеш без роботи.

Пенсіонер - суспільний паразит,
Побачив ціни - і від страху збліднув.
Усе що маєш - скоро віддаси,
А потім йди, лягай у домовину.

Цей світ не для ліричних добряків,
Вони між нами - риби кистепері.
Не грає влада з людом в піддавки,
Панують грошовиті людожери.

До Польщі тато секс-товар веде,
Заробить на дочці (торговець тертий).
...Зоставимо цю землю для людей,
А тим хто тут живе - пора померти.

12.11.2018р.

Добре торгувалося

Мій уряд реформу одгепав,
По шию заліз у гаман.
Вам туша котяча не треба?
Його сил тримати нема.

Продам за ціною щурятка,
За смаком, неначе пупок.
В країні немає порядку,
Грошви не настачу - їй Бо!

Щоденно очільника плеще
Про рай на землі язичок.
Собака ж - дорожча за тещу,
Вартує як кінь хом"ячок.

Телятинка нині не в моді,
Не в тренді котлети з ікри.
Продам кошака в переході,
Скажу покупцеві - це кріль.

12.11.2018р.

Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка
Танцюють піп із попадею вкупі!

Евтерпі дав планшетика свого,
Привів до неї хвору Клітемнестру.
За мить лунають вигуки "Ого!",
По ликах бачу - збадьорились сестри!

Мені не вперше тішити мадонн,
Сексшопиних цяцьок доставив лантух.
Тепер у хаті - ґвалт! Арамагеддон!
По Терпсіхорі повзає Ерато.

За "компом" Полігімнія "в трудах" -
Наснажується торсами амурів.
Мене забули! Братики - біда!
Даремно сподівавсь на "шури-мури".

Помчав до Кліо на усіх парах,
Розстібую вродливиці халатик.
Але вона для мене застара,
Кохатися не хоче - тільки спати.

В кутку хвостом вихляє песик Рекс,
Звисають з рота порвані колготи.
Лишається один тантричний секс
Із візаві у дзеркалі навпроти.

12.11.2018р.
Істина

На руці любоньку підняв,
Шурую під халатом.
Якщо ж не мнякати щодня,
То стане твердувата.

І хоч ти мудрий Водолій,
А чи гарячий Овен -
Потрібен досвід немалий,
Бо діви гонорові.

Амур поклав на лук стрілу,
Цей світ любов вартий.
Кохана шепче: - Поцілуй
Трикутничок кудлатий.

Благословляє нас Аллах,
Дажбог і Будда скопом:
Персисту сарну осідлав,
Пустив чуття галопом.

Підходить тісто на пиріг
Та еротичний пляцик.
З пра-кореня помежи ніг
Встромив мітлу відьмачці.

У мавки серце в грудях "гуп",
Аж стогне, бідолаха.
Нехай кричить, немов на пуп
І тоне в "охах-ахах".

12.11.2018р.

Ранок. Спить утомлена столиця,
Сигаретний вруниться димок.
В ліжку осінь. Гарна молодиця,
З нею третій місяць живемо.

Хорошулі-молодиці "Аве!",
Стягую із литки чобітка.
А зима підморгує лукаво,
Їй шепчу: - Білявко, зачекай.

Знаю, важко під альковним раєм
В черзі ждати. Гірко, селяві.
Незабаром осінь задрімає,
До весни, красуне, буду твій.

- Ах невірний! Ах ти піп-розстриго!
Я для тебе хто - покорм? Пшоно?
В ревнощах сипнула в очі снігом,
Зачинити ледь устиг вікно.

Сніг розтав. Звисає з носа крапля,
Бігають по тілу дрижаки.
Осінь трохи лагідніша краля,
Каже,: - Буде в тебе день жаркий...

Звично лізу під її хламиду,
А вона...уже літає в снах!
Де моє палке й гаряче літо,
Де моя розбурхана весна?

11.11.2018.р.

Історія страшна. Тож я присяду
І вип'ю для відваги грамів сто.
Підкралася зима підступно ззаду,
Пегасика гризнула під хвостом.

У листопаді з пущі тхне морозом,
Скінчився романтичний падолист.
В поета є штанці зимові з ворсом,
А у лошаки - тільки куций хвіст.

Кагор ковтаю (Veritas in vino!),
Лежить під боком муза в негліже.
А вітер дме! Від холоду скотина
Дрижить і плаче, навіть не ірже.

Не хочеться аби земелька пухом
Пегасові стелилась чи зачах.
Тож коника крилатого кожухом
Накрив іззаду з барського плеча.

Вдягнув на вуха пижикову шапку,
На бабки - жінчин в яблуках халат.
Надходить ніч. Мороз ударить зранку.
Ізаду тепло. Добряку - віват!

10.11.2018р.

Любов

Несуть коханці любоньок до скирт,
Цілують в'язи в пластикових перлах.
Закоханих страждальців повен світ,
Без них щемка поезія померла б.

Хіба цікаве кабанця "Куві!"?
Я до краси й пастелі змалку чулий.
Люблю кокетування, як і ви,
Мрійливі "охи" діви-капризулі.

Колишуться у пазусі м"які
Опуклості, аж сіпається око.
Об тазові костисті мослаки
Тернутись хочу, наче ненароком.

Танцюємо чуттєве па-де-де,
Шумить у голові амурний трунок.
А ніс уже упав за декольте,
Вуста зронили перший поцілунок.

А далі - вихор! Лахи з плоті - геть!
З Венерою сплелися у екстазі.
Отак, столітнім, хочу стріти смерть,
Якби не голод - з мавки би не злазив.

Пишу по темі звично без кальсон,
Лягають на папір пучком рулади...
З алькова чути млосний голосок:
Біжу - дружина кличе цілуватись.

10.11.2018р.

Все більш розходимось, як в небі – літаки,
Як два автомобілі – на дорозі.
Твоє життя – в реальності, у прозі,
Моє – в поезії, за хмарами таки.

Все більш розходимось. І дітися куди
Від самоти, що болем горло тисне?
Лиш ви мене – поезіє і пісне –
Рятуєте тепер. Я з вами – молодий.

Все більш розходимось. Немов між двох крижин,
Що тріснули і б`ють одна по одній,
Ще труться, та з`єднатися не годні,
Вже тільки скалки двох холодних половин.

Уже ні друзів, анікого навкруги,
Самі лише холодні віти саду.
Життя сторінка ще одна – позаду,
Мов розійшлися на сумній воді – круги…

9-10.09.7526 р. (Від Трипілля) (9-10.11.2018)

Невідомо - правда це чи жарт,
Знамо тільки - місяць був уповні.
Сів поет з розгону на шпагат,
Виваливсь "талантище" назовні.

Чи блідавець трохи з бодуна,
А чи сонце спало у коноплях,
Бачу, що Пегасові хана,
В музи передсмертні крики, воплі.

На бандурі бринькає акин,
В дами серця під очима слізки.
Сумно, бо "творіння" - здохляки,
Кожен віршик - мухомор поліський.

На папір кошлаті рими "Плиг!",
Тля обсіла поетичну гілку.
Критик би "ашугу" допоміг,
Затягнув би у труси резинку.

Нині кожен - геній, златоуст,
Табунами бігають таланти.
У модерні потопає глузд.
То чому ж я, сестроньки, не радий?

09.11.2018р.

Листя золотаве листопаду
Все щедріше землю обійма.
Морозистим подихом іззаду
Дихає-штовхається зима.

Золото у осені в господі
Незникоме, в нім – її огром.
На деревах вдень – і переходить
У вогні вечірні над Дніпром.

Чарами розкішної оздоби
І на вірші, осене, хлюпни.
Щонайвищої у слові проби
Набиратимуть нехай вони!

7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)

Ця осінь моя і твоя
нано_осінь.
Для двох лиш таємне ім'я –
наче й досить?

У серці, в думках, на устах –
о, присутність!
Нейтринно проста й непроста
незабутність:
Великого Вибуху струс
у зіницях…

У морі житейських спокус -
хитавиця
гойдає космічний ковчег,
чи колиску?

Не дев'ять, не нано_ та все ж
близько…

в бальному вбранні
ходять нині дні
то кружляє сніг
з вітром на вікні

проситься до вас
в цей непевний час
в танці ожива
білокрилий вальс

білий-білий світ
двох сердець політ
де розтане лід
там любові цвіт

проситься до вас
в цей непевний час
в танці ожива
білокрилий вальс

там рука в руці
подих на щоці
мандри-манівці -
погляди оці

проситься до вас
в цей непевний час
в танці ожива
білокрилий вальс

22 Вересня, 2016

1

Амбіційна шкварка, мисленевий іній...
Розглядаю ніші. Край прослав-спокус.
Ось корівки божі, кізоньки недійні.
Маже сухоребрик майонезом вус.

Напомадив заєць вуха пелехаті,
бісером посипав. Лелечко! - блищить.
А мене - у плечі - з липової хати.
Лобстери для мухи.
...рррозррриваю нить.

2

Грибники, кошулі...
Не печалься, душе!
Пролітає "Шкода" в листопадну рань.
Репнутих пеньочків та божків - не зрушу.
Хилитає віття псевдопектораль.

Продає Будення мухомори свіжі,
у кишені - шокер, цигарки, ласо.
Міражі...
тумани...
ружі...
бездоріжжя...
Типажі тасує посланець Тюссо.


2018

Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростки з графоманистих грядок.
Ох і лютий шкідник! Сколопендра! Оса! Шершень! Ґедзь!
Ще й заклинило сміхом мою поетичну гармату.

Звик строчити кошлато, без логіки, рими та ком,
Ковтунисте рунО випліталося із закарлюччя.
Та катюга-Сушко потягнув в сатиричний альков,
Мій потужний талант камасутрою гумору змучив.

Я хотів огризнутись, погавкати дзвінко у тиш
І покликати зграю таких як і я графоманів.
Та розбіглась братва, у пологах дописую вірш,
Шепче вирок Пегас: - Цей твій опус, невдахо, останній.

Похмелитись пора. "Бензобаки" заправлю в куми,
В неї гарна меляса - ковтну, то цвіту, наче ружа.
Місяць блимнув й погас, сонце з розпачу стало німим,
Між ногами від горя набігла таланту калюжа.

07.11.2018р.

Борщ

У жінки тільки борщ у голові,
Варехою у казані шурує.
А чоловічок - схимник-херувим -
З Венерою жадає сабантуя.

На вушко про любов їй "бу-бу-бу",
Потроху ззаду мнякаю м'якушки.
Дружина ж одкопилила губу
І пробує на смак гарячу юшку.

Пішов у наступ! Заштовхав козу
Під пахву і хутенько до алькова.
Шепоче мавка: - Ну ти й телесун!
Не вдовольниш - борщу не буде й плову.

Амур волає: - Браво! Молодці!
У захваті мене за пейсик смика.
Потрапила ув еротичну ціль
Потужна термоядерна голівка.

Кипить казан із м'ясом на вогні!
Фінальний залп! Нема уже картечі!
Жона питає: - Муже, зголоднів?
Ходім на кухню, борщика похлебчем.

06.11.2018р.

Ну ти подивися який борзописець!
Пером безупину шкребе!
Ні риба, ні м'ясо. Ні сонце, ні місяць,
Знайомтесь: вельбучне цабе.

Читаю творіння - аж серце калАта!
Оце головастик утяв!
Хотів критикнути та, мабуть, не варто -
Обпудиться з ляку дитя.

Піїта сьгодні зібрався хвалити,
Ще й вушка помажу медком.
Хай пише спокійно своє тинди-ринди
І доїть з бичка молоко.

Блідаве світило путі освітило,
Кувікнув у ніч какаду.
Скиртую. Віршець настромляю на вила,
На вежу погною кладу.

Старався невдаха творити про вічне,
Природу, любов ітд.
Все добре, "маестро". Компост поетичний
В сатирика не пропаде.

А "майстер"моторний, працює до ночі,
Шикує словечка в ряди.
Збігають по щоках солоні струмочки,
Похлипай зі мною і ти.

06.11.2018р.




Вишні

До природи змалку небайдужий,
Описав дуби, веселку, град.
Хоч і гарні на папері ружі -
Люди цікавіші востократ.

Лан із житом - аж до виднокраю!
Зерня восени посіяв дід.
Щовесни нові сади саджає,
Яблуками й медом пахне світ.

У злодюги хата за парканом,
Пси і дріт колючий в три ряди.
Милосердя не очікуй - марно,
В нього друг - баблоси, а не ти.

Люди, люди,- суміш чорно-біла,
Все укупі - грішне і святе...
А фінал один - сира могила,
Хрестика поставлять ітд...

Крадем, брешем, тонем в оковитій,
Жіночку щодня - носком, під дих...
То навіщо жить на цьому світі,
Залишати пляму чорноти?

Може, накосячив десь Всевишній,
А чи я побачив щось не те...
Напишу вам про квітучі вишні,
Відпочину трохи від людей.

05.11.2018р.
Прозаїчне

То що - писати знову про любов?
Невже не надокучило громаді?
Повірте, утомивсь і я (їй бо!)
Лежати вік у жінчинім халаті.

Між груденята носа утопив,
Ручицями обняв м'які пампушки.
Годину вже цілуються пупи,
Летить до стелі пір'я із подушки.

Усе як завжди. Втратив інтерес,
Тамую від краси зубовний скрегіт.
Ще трохи - і завию, наче пес,
Бо хочеться романтики, елегій.

А, може, треба стати чабаном
І залягти у травах між овечок?
Та молодиця каже: - Коник, но-о-о!
І ноженята "геп!" мені на плечі.

Рвонула плоть гаряча в небеса,
Амур у зад ввігнав любові шпичку.
Панове, пропущу один абзац,
Утішити потрібно молодичку.

Немає сну. Над мавкою навис,
Не витримав - кручу у "гайку" "гвинтик".
В душі нірвана, еротчний бриз...
Ну як мені кохану не любити?

06.11.2018р.

Вояж
А море штормить! Бурунами заплигує в небо,
Баклани та чайки сардинки хапають між хвиль.
Я в бурю іду! Ув адреналіні потреба,
В порепані длані в'їдається намертво сіль.


Тут гарно. Немає сатириків і людожерців,
Не бачу пацяток у клуні й охвістя кози.
Хай сніє людва в пилюзі між брошур і книженцій,
У власні писання сумні умочає носи.

Одірваний бакен в кільватері сонно моржує,
Поблимує оком і мовчки "Рятуйте!" кричить.
Частину життя проживають поети усує,
Бажаючи власний талант розміняти на мідь.

Діра у вітрилі! Забемкала ринда у шкотах,
До берега треба, а вітер у море несе.
Невже утоплюся або заковтне кашалотик,
Дружині-ласкавиці не розшнурую корсет?

Нема маяка, ані пірса, ані хвилеріза,
Уже не до сміху, я квола людина - не кит.
Форштевнем у скелю з розгону баркас настромився
І до Посейдона у гості лечу за бушприт.

Зловила у сіті знетямлена кораблетроща,
Стрибає на хвилях голівка моя кавуном.
Вчуваю прибій, зрію берег високий крізь дощик,
А море штормить! Тягне крабик за пальця на дно.

04.11.2018 р.

Море

Понт Евскінський, наче, без "понтів" -
Ні тобі цунамі, ні мусонів.
А у мене виводок котів,
Невеличкі, десь такі як поні.

Зняв рейтузи, плавки, паранджу,
Із розгону "Бух!" у води сині.
Плавати одного в морі вчу,
За буйки цургеню на чуприні.

Волочу на дно секунд на п'ять,
Щоб звикав до моря-окіяна.
А жінки із берега кричать:
- Що ж ти робиш, гицель окаянний?

В бурунах із ним танцюю вальс,
По обіді плаваємо брасом.
Я готую котика в спецназ -
Буде диверсантом-водолазом.

На губах просохло молоко,
Котик на очах щодня мужніє.
Щоб не втік, то якір із цепком
В нього день і ніч висить на шиї.

Та піднесли небеса сюрприз,
Ворон недарма учора каркав:
Втік вусатик! Цепа перегриз!
Налякав до гикавки вівчарку.

Рушив на ловитву. Змучивсь - ох!!!
По підвалах аж до ночі швендяв.
Я тепер досвідчений - не лох,
Кіт сидить у кліті для ведмедя.

Сонце впало за далекий пірс,
Шпацирую по пісочку босий.
Завтра - в море. Романтичний бриз
Обіцяють метеопрогнози.

03.11.218р.

Все не так?

Сьогодні мудруватиму. Ачей
Мої думки вам стануть у нагоді.
Красуня - насолода для очей,
Жона розумна - джокер у колоді.

Сяйна Венера знадами на біс
Удень і уночі під носа тиця.
А ти, щасливцю, сомиком крутись,
Кумиру догоджаючи в спідниці.

Розумна пригодовує борщем,
Увагою та словом ваговитим.
Кричить мужик: - Любові хочу ще!
Мені без тебе, любонько, не жити...

Моделька ніжку мужу в руці "Бух!",
Погруддям по губах торка грайливо...
Розм'якнув чоловіченько-лопух,
Кишені із баблом глитнула прірва.

Націлився баранчик на вівцю,
А півень курку на травичку кличе.
Помацав литку? Йди тепер, працюй.
Чи все не так, шановний чоловіче?

05.11.2018р.

Люблю вночі блукати стихлим садом,
Коли печаль на віти осіда.
І свіжу прохолоду п`ю я радо,
І ніч така грайлива й молода.

Гілля куняє під легеньким вітром,
І лівий берег* – зоряний увесь.
Чумацький шлях немов спустився хитро
З обридлих і засмучених небес.

І простелився рівними вогнями
Від обрію – до обрію кудись…
Мов дотліває вогнище у ямі,
Куди його низвергла горда вись.

І вітер - щонайдужчий - не змете він
Мереживо квітуючих жарин.
Мов пам`ятник титану Прометею –
Негаснучий і сяючий камін.
*Лівий берег Дніпра.

4.09.7526 р. (Від Трипілля) (4.11.2018)

У кота нірвана! Не буди!
Спить на пузі у вельбучній позі.
А у мене день і ніч труди,
Жінка й теща лускають по носі.

- То не так, і це не зовсім те! -
І від злості надимають щоки.
Моркви їм із яблучком натер -
Я зятьок у догоджанні ловкий.

Прицургеню "мані" - "цап" й нема,
Уночі в куточку плачу нишком.
Капітал скопичує маман,
Доця - поетеса, хоче книжку.

Не купую рік уже трусів,
На шкарпетках - латочка на латці.
Лиш смокчу від ковбаси гузир,
Крейду їм, поповнюючи кальцій.

А жона заглитує кав'яр,
Курагу, горіхи, авокадо.
Щоби мозок лепсько працював
І росла ушир ума палата.

Все для вас, шановні читачі!
Назбирать лишилося три тищі.
Не соромся, любонько, "топчи"
І сідай писати знову вірші.

03.11.2018р.

У темнім лісі втрачених думок
Бредеш, як птах, заплутаний у сітях.
Чеканить доля невблаганний строк,
Де щастя згасне, щезнувши у митях.

В туманнім небокраї самоти
Надії розпадуться на частини.
І таємничий ліс із темноти
Постане садом, де цвітуть цитрини.

7 жовтня 2018

Ніч дрімає. В хаті нітелень,
Лиш скрипить напівзакрита хвіртка.
Я тебе кохаю кожен день,
Хоч і знаю - ти не власна жінка.


В тебе дар любові не зачах,
Дзвоном калатає серце-пташка.
Благовірний п'яний, у кущах,
За дружину - самогону пляшка.

Я у пеклі, друже. Не в раю.
Не любов, а жаль-гадюка душить.
Просить сонця - я його даю,
Хоче ласки - жертвувати мушу.

В домовині старший син зотлів,
І молодший на війні не вижив.
Вже знімав красуню із петлі,
Мотузяччя досі руки ріже.

Не повернуть з вирію ключі,
Безум зачіпає чорним краєм.
А дружина знає і мовчить,
На "любов" мене благословляє.

А чи зможу оживить пустир,
Відродити напівмертву квітку?
Шепчуть губи: - Боже! Відпусти!
Та ще дужче обніма сусідка...

02.11.2018р.

Мелодії пізньої осені.
Палітра – від Баха до Ліста…
То смуток органний… То – Боже мій! –
Фантазії флейт серед міста.

Замріяних кленів адажіо
І лип шелестке анімато…
Зітхне перехожий і скаже: «О!
Де ви так навчилися грати?»

…Щодня між дощами і мревами,
Не за гонорар – за подяку,
На біс диригує деревами
Маестро в розхристанім фраку.

02.11.2018

От нащо свиням гриви заплітати,
Підковувати змучену блоху?
Фантазія у геніїв багата,
Оригіналів - спробуй порахуй.

В мистецтві нині модне понтовите,
Хвалити звично естетичний слиз.
На оплески несуть словесні скирти,
Малюнки божевільного - на біс.

А чи модерні словеса зопрілі,
Де кожен образ, мов клубок ліан?
Втопили гопака в хавана гілі,
За римами клубочиться туман.

В Пегаса-гея одростає вим'я,
Носити музу бороду навчив.
А майстер жде хвали, благоговіння,
Та навзаєм - тікають читачі.

І де шукати логіки осердя,
Козою ґлузд вистрибує із лоз.
Вважав, що доторкнувся до безсмертя,
Пригледівся - банальний випердос.
02.11.2018р.

Сумовите

Ой, брати мої, парнокопитні!
Невеселі, сумні п"ятаки!
Вас поріжуть на Паску у квітні,
Будуть сало, ковбаси, шкварки.

А мені у руках саложерів
Пощастило - утік від ножа.
Лиш довіку розхитано нерви
В хащах тиждень по тому дрижав

На сніданок була бараболя,
Січка пріла - не кава лате.
У свиняки одна лише доля:
Стати їдлом голодних людей.

Сподіваюся, може, і всує,
Що втечу в небеса, мов Ікар.
Рай свинячий, я знаю, існує,
Та до нього дорога важка.

Повернутись не можу на згубу -
Свиноріз приготує обід.
Засинаю у листі під дубом,
Осипаються жолуді з віт.

01.10.2018р.

Під вікном

Задощило. Потемніли обрії,
Догорає на вікні свіча.
Восени поети в меланхолії,
У зітханнях схована печаль.

Б'є по нервах шерхіт падолисту,
З піднебесся сумовите "Кру!".
У тепла фіаско, неміч, відступ,
Лізе длань за смертю в кобуру.

В піджака мокріють плечі й вилоги,
Спить на ляді тлустий кіт Баюн.
Хмаровиння чвертьтонами сірого
Падає на голову мою.

Трем душевний (настроєве ехо),
Зів'ядає в серці пастораль.
Йде сусід. На вигляд - Дені Трехо,
А мені б з розгону у сераль...

Тупцювати під дощем невесело
Й мацати вогке вікно-слюду.
А дружина в ліжку пахне веснами,
Бачу литку файну, молоду.

Так замерз, що ніс та вуха сині,
Працював, обляпався вапном.
Грітися у гості до богині
Лізу у прочинене вікно.

02.11.2018р.

душа і тіло –
ніч і місто
не гріх
піти
чи пересісти
несила
втому перейти
у тиші гострені кути
тримають в голоді легені
і кров
у подиху шаленім
змиває сутінками сни
рожевими росли вони
і пахнули дощем в пустелі
без них
для мене небо –
стеля
а вікна –
очі порожнеч
душа і слово
щит і меч
думками поринаю
в себе
там сто галактик
просять неба
а віти літ –
весни

12 Липня, 2016

Зігнав сонливий усміх з писка,
Потер долоні шкарубкі.
Лінуюсь чистити зубиська,
А от писати - навпаки.

Наснилося сьогодні море
І барабульчин тлустий ніс.
На вушко шепче темку мойра:
"Без мавки тут не обійтись".

Луплю Пегаса в хвіст і в гриву,
Росте, росте натхнення брость!
У руки "цап" на пляжі діву,
З розгону за прибій "шубовсть!".

Їй омовіння не зашкодить
В солонім розчині води.
Хлюпнула в ліфчик прохолода,
Кричить дружина "Відпусти!".

Ногами хвицає кохана
Ще й пазуриськами шкребе.
А я іду по дну титаном,
Тримаю небо голубе.

Екстаз! Ще трохи - і зомлію!
В очах від радості туман!
Нехай сидить краса на шиї,
Литками шию обніма.

01.11.2018р

Вечір прохолоду тиху ніс,
Щулились дерева напівголі.
Під склепінням золотим беріз
Думаю про тебе мимоволі.

Нас веде щемлива теплота,
І немає осені зажури.
Листя струменить, не обліта,
Сутінь усміхається похмура.

Обійнявшись, ми удвох ідем
Стежкою чарівною до гаю.
Жовтень нас веде у свій едем,
Золотом доріжку усипає.

31.08.7526 р. (Від Трипілля) (31.10.2018)

Тікаю із тілесної тюрми,
На полі бою впав. Мабуть, убитий.
Душею доторкнувся до пітьми,
Ледь не погас, уярмлений Аїдом.

Тепер у пеклі воїн-гречкосій.
Володар смерті пікою у груди
Штовхнув назад і каже: - Ти не мій.
Вертай туди, де скаженіють люди.

До мене ходу ангелам нема!
Лети назад! За Стікс - табу! Ні кроку!
...Отямився у гуркоті й димах,
Довкола в триколорах п'яні орки.

Упились. І добити не змогли,
В оселі діда втомлено поснули.
Під боком стиглі братики-хохли,
Розстріляні. Повсюди гільзи, кулі...

Бурят мерця останнього роззув,
Окинув крам хазяйновитим оком.
Пішла орда. А я у рай повзу,
Вже бачу рідний прапор над окопом.

31.10.2018р.

Молю

Творіння акт! У висях грають гімни,
Із раю тягне запахом олив.
Адама Бог виліплював із глини,
Лише до праці руки не помив.

Там, де душа - прилип шматочок бруду,
Де серце - трохи сажею мазнув.
Життя чудесне удихнув у груди,
Прокинулась людина оді сну.

А згодом зрозумів: дільце нечисте,
Та пізно - люд розмножився уже.
Довкола гвалт, крадіжки та убивства,
Ножа виймає братик-людожер.

У бубна б'є шаман, чаклує вуду,
Народець п'є усе - смолу, айран.
Щербатий глек, тріщинувате блюдо,
У стрісі незалатана діра...

Прицілився в сусіда - не промажу,
Все заберу - жону, будинок, пса...
Внук просить Бога: " Витри бруд і сажу !"
Але мовчать оглухлі небеса.

31.10.2018р.

Хазяїн бульбу насипає в лантух,
Багач! Не понтовитий фраєрок.
А писунам потрібно небагато:
Чорнило, лист паперу і перо.
'
Плететься в'язь, струмком біжить водичка,
Поезії звільняється сичуг.
В поетів ритуальна перекличка
Та я мовчу, бо мудре шкрябочу.
'
Учора віршувалося про осінь,
Еротикою бавився вночі.
Пора про сніг (зима уже на носі),
А потім про весну, птахів ключі..
'
Грунтує полотно сусід-художник,
Довбає скульптор мармуру шматок.
Здаватися творцем бажає кожен,
Я теж неначе вправний, "молоток"!

Гора Парнас насправді невелика,
Тягну туди Пегаса за хвоста.
Хоча "творіння" - лубочна картинка,
А не чеканка пишна, золота.

Пухнастик карася вхопив на таці,
Дав щигля. Думав - татя налякав.
А він од люті укусив за пальця:
Сьогодні не писатиму. Пока.

30.10.2018р.

Ну шо?
Я - чесний хлоп, не з панівної касти,
З грабунків не наварюю хісна.
То нащо влада? Звісно - щоби красти!
Невже, мій друже, ти цього не знав?

Вгодовані, напахчені, пикаті!
Хапкі купипродайки- торгаші!
А в тебе тільки жінка й діти в хаті,
І не бурчи - нестатки заслужив!

Бо цупив сам як випаде нагода,
Ділився із баригами добром.
Тепер пливе в царка од жиру морда,
А ти махай і день, і ніч кайлом.

Пенсіонери "пашуть" до загину,
І ти рабуй мовчазно, і не вий.
Заробиш на дешеву домовину,
На музику не вистачить грошви.

Чи можу щось порадити народу
Аби живими вийти із юги?
Голосувати варто за "Свободу",
А решта - кровососи, реп'яхи.

10.2018р.

Осіння дума з року в рік
Гребе гербарії граблями.
Сльота зими неподалік
Торгує хутром, вітражами.
Мій любий, скільки не ховай
У скрині почуття рожеві,
А хвіртка скрипне, і трамвай
Зачинить двері на кінцевій.
Ще соковите небо те
Малює пензлем акварелі.
Лелечий клекіт де-не-де
Ладнає струни менестрелів,
Аж легіт від жури замовк.
В альтанці за горнятком кави
Зроби назустріч щастю крок,
Мій світанковий, нелукавий.
Хоч жовтень палить хмиз беріз,
Гаптує мить нові самшити.
Весна повернеться на біс,
Життя на біс не повторити!

Застряг поміж трухлявих щогл,
Узяв фальшиву ноту:
Писати тягне ні про що -
Погоду чи природу...

Пегас хоч кінь, проте рідня,
А музонька - за жінку
Про вічне квецяю щодня,
Блищить німбець над ликом.

Нема у хаті ніц тепла,
Вдягнув кожух, рейтузи.
Зрання недогризки рулад
Витискую із музи.

А вічне - це лише любов,
Пристойне "мусі-пусі".
Голівка від трудів бо-бо -
Сатирики у курсі.

Замучив поетичний сказ,
Пегас кусає грати.
Я - віршороб, не ловелас,
Ролями помінятись?

28.10.2018р.

Остання ніч

Зашарілася мавка вродлива,
Губки - персики! Мед! Шоколад!
Знаю певно - попереду прірва,
Повернути не зможу назад.

Що, мій друже голодний, порадиш -
Варто " з'їсти оцей "рататуй"?
Райська пуща розчахнута навстіж,
На заклання, осліплий, бреду.

Розколошкаю знічену даму,
Хай цнотливиця ахне в жазі.
Час надходить очистити карму,
У фіналі звалитись без сил.

Почались еротичні кульбіти,
Попід лоба очиці пливуть.
За любовний ковточок амріти
Заціловую трепетну грудь.

Наче змії скрутились у кільця,
Здався дамі козирній валет.
Соло в партії цій не годиться,
Тут працює амурний дует.

Прощавайте альковнії кубла!
Завтра - шлюб! Добровільна тюрма!
Тихо любка на грудях заснула,
Трохи згодом - і я задрімав.

28.10.2018р.

Від любові

Трагедія. Годину як сумний,
Безрадісно жую цукеру "Тузік".
У мавки осяйної вихідний,
Складає вірш. Табу на "мусі-пусік".

Хоч непитуший та хлебтав би ром,
Страждаю люто, жити геть не хочу.
Жона про осінь шкряботить пером,
Мрійливо закотила карі очі.

Сьогодні я солдат - не командир,
Впиватись мушу жінчиним талантом.
А в неї дума рветься на папір,
Хвилюються в кофтині груденята.

З гєнни лине музика Гуно -
Сусід для хула-хупи свердлить дірку.
А осінь зирить в хату крізь вікно,
Дмухнула листям жовтим у кватирку.

Серцевий збився ритм! Натхнення пік!
Апофеоз! В творця естазні крики!
А я не геній - просто чоловік,
Кричу тоді, коли кохаю жінку.

Під талією лагідно провів,
Поцілував із тилу в тепле вушко -
І...чудо, сестри! Я не овдовів!
На "комп" кохана кави "хлюп" із кружки.

А ви пишіть. Нових шукайте тем,
Відточуйте пегасові підкови.
Забута осінь, листячко руде...
Дружина стогне. Звісно, від любові.

29.10.2018р.

І живий, і здоровий

Написав про все - весну і плов,
Універсум та закони Ома.
А тепер (уперше!) - про любов,
Тема темна, зовсім невідома.

Знамо, діви є стрункі, рябі,
Фотками обклеєна вся спальня.
Де моя - не знаю, хоч убий!
Як шукати джерело кохання?

Пляж. Повсюди пишні тілеса,
Колобки пухкі, цибаті сарни...
Розгубивсь! Хитається бізань!
Всіх помити багнеться у бані.

Муки геть! До біса балачки!
Вибрав. Хутко плавом до красуні.
А до мене брасом, три "качки",
Упіймають - будуть вави, нюні.

Заховався сомиком на дні,
Налякався, ледь не втратив мову.
Краще мати фотку на стіні
Та живим лишитись і здоровим.

29.10.2018р.

Над тихим озером сумним,
У темряви ласкавій тиші
Картини сонячні весни
Олією уява пише.

Трави шовкової єдваб
І солов`їв розкішні трелі,
І ніжно-сивий пух кульбаб,
І хмар осонцених тарелі.

Проміння бризки на воді,
Вербові котики пестливі,
Дівочі лиця молоді,
Веселки сяючі у зливі…

І зелень свіжа поміж віт,
І танці риб на синім плесі,
Магнолії, черемхи цвіт,
Бузкові пахощі чудесні.

І небеса, і небеса –
Чарівні розсипи сапфірів!
Яка краса, яка краса!
Їй-Бо, очам своїм не вірю!

…Над озером і восени
Спиваю мовчки сіру тугу…
Які приходять диво-сни
У темряві імлистій лугу!

28.08.7526 р. (Від Трипілля) (28.10.2018)

Вернулась у шори надійні
красунечка в стилі Жаклін.
Десь там дефіляди та війни...
Отут сизий смерч перемін.

Наведені брови смолисто.
Шкарпетки плести не з руки.
Накручує пальчик намисто...
Які твої, жінко, роки...

Забудеш Варшаву і мачо.
У Ворсклі купатимеш біль.
Законний - художник ледачий -
заробить на бульбу та сіль.

Малює за гріш аватарки.
Торкнеться - втекла б за Дунай.
Приручена хижа вівчарко,
у вирву будення пірнай!

Пригадуй мелодії, пози,
світлини, що навпіл... дими...
Римуються метаморфози...
Кавуєш під вірші в куми.

2018

У небесах - міжхмарна просинь,
На мештах - листячко руде.
Оспівувати гайда осінь,
Бо скоро снігом замете.

Танцює вітер буги-вуги,
За роги шарпає козу.
В природи нині сіра смуга,
А я на літепло ласун.

Вона ж у листопаді гола,
Дерев шкелетики сумні.
О, де ж ви, літня баркароло
І вальс цвітіння навесні?

Чорніють прибрані городи,
На грядках труд селянський вщух.
Синичка мокра від негоди,
На дзьобі крапелька дощу.

Змива сльота сріблясті ниті,
Хвоста котку гризе блоха.
Ще вчора в бабиному літі
Мій ніс у павутині чхав.

Та сонце променем з-за хмари
Упало раптом на чоло.
Такі вони - осінні чари,
Строфа фінальна. Епілог.

28.10.2018р.

Розірвалося небо -
і в тріщину
бризнула
кров.
Запекла,
запеклася
і солоно
з'юшилась в греблю.
В жовтім жовтні,
як в озері жовтому,
спала любов -
і проснулась
і вперше
заплакала,
ставши на землю...
У червоній
від сонця і крові
опалій воді
Вона вийшла
самотня
й ступила
в осінню завісу.
Згіркнув тихо
й схопився у паморозь
зронений слід
у холодному
мертвому листі
вже голого лісу ....
Чуєш, ходить
по мокрих і чорних
опалих гілках
і шукає знайомого голосу
рідної тіні -
в тому лісі,
що десь заблудився
у маревних снах,
під розірваним небом
в скривавленім
світі осіннім...

2018

Пожовклий сад увесь – в журбі,
Тремтять на вітрі змерзлі віти…
А в небі - хмари голубі
Закрили полами півсвіту.

Лиш смуги білої краса –
Довгаста, наче ніс «Конкорда».
В ній забіліли небеса
Так незалежно, ніжно, гордо.

На мить все стало навпаки,
Всі помінялися ролями.
Танцюють хмари-малюки
Між неба сивими полями.

А у стемнілому саду
Холодний розгулявся вітер –
Примусив хмару молоду
Він од кохання – посивіти!

27.08.7526 р. (Від Трипілля) (27.10.2018)

Ось одягну хутенько плавки
Й відкрию, друзі, вам секрет:
Чим більше сліз - тим більше "лайків",
Ходім ридати в інтернет!

У мене музонька толкова -
СкімлИти день і ніч навчив.
Подушка сліз уже готова,
Зову чутливих читачів.

Закисла в горщику сметана!
Нема синиці у руці!
Покинула мене кохана -
Застала з любкою в сінці.

Жую позеленілий шніцель,
Потроху в кендюху бурчить.
Тепер порюмсати годиться -
Поспівчувайте, читачі!

Сльоза упала на сторінку,
В росі гіркавій олівець.
Потрібно повернути жінку,
Інакше бахуру кінець!

Митець не може без овацій,
Кортить медяника й мені:
Ну, як вам віршика забацав?
Ридати будете чи ні?

27.10.2018р.

Вечером у камина,
Засоряя листы стихами,
Грезилась женщина в белом
Мне, больному не Вами.

Скрипок сухие спинки
Дышали теплом печали,
И говорили звуки
Всплеском туманной дали.

1

Хтось музику для серця написав.
Мазюкав акварелями синочок...
Дзуміла за фіранкою оса.
Хиталась вежа між статичних точок...

2

Ява базарна, дика... До зими
устигнути б спалити жальне листя.
У всьому інші винні, та не ми.
...тунелі...
...переходики...
Імлисто.

3

Бери цукерку, музо... Я отут
визбирую між чипсів зерня маку.
Намарився (як смішно...) див батут -
над випарами пива... аміаку.

Дочавлюй помаранчі. Гасне чат.
Клади у скриньку барвні бранзолети.
Мчимо повз тьмущу здиблених санчат.
Везе церата в літерні замети.

2018

Чи пам’ятаєш, я сказав,
Що так, хотів
Тебе -
Забути.
Скінчивши вечір і вино,
Обійма, все було.
В очах твоїх печаль,
В устах цикута.
І це мовчання, ось воно.
Любов, ненависть.
За мить, у ніч.
Як тихо.
Жити чим тепер.
Для чого жити,
Навіть.