ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.04.02 19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.

Артур Сіренко
2026.04.02 16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн

Охмуд Песецький
2026.04.02 13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.

Борис Костиря
2026.04.02 13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.

Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю

Юрій Гундарів
2026.04.02 09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…

Бра

Віктор Кучерук
2026.04.02 05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.

Артур Курдіновський
2026.04.02 05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.

Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати

С М
2026.04.01 21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл

Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився

Іван Потьомкін
2026.04.01 20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.

хома дідим
2026.04.01 19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги

Борис Костиря
2026.04.01 13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.

Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,

М Менянин
2026.04.01 13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?

Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові

Юхим Семеняко
2026.04.01 11:32
  Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст

Артур Сіренко
2026.03.31 21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,

Сергій Губерначук
2026.03.31 21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.

Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –

Ігор Терен
2026.03.31 19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.

І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,

хома дідим
2026.03.31 16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи

Володимир Бойко
2026.03.31 16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м

Охмуд Песецький
2026.03.31 12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,

Борис Костиря
2026.03.31 11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,

Юрій Гундарів
2026.03.31 11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях

Віктор Кучерук
2026.03.31 06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.

Андрій Людвіг
2026.03.31 02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті

Володимир Бойко
2026.03.31 01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку. Носієві традиційних цінностей знесло дах. Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо. Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою. Найлегше у підвищенні тис

Ігор Шоха
2026.03.30 14:11
                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

Борис Костиря
2026.03.30 13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,

Юхим Семеняко
2026.03.30 11:52
  Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад

Віктор Кучерук
2026.03.30 06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.

С М
2026.03.29 21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я

Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса

Віктор Насипаний
2026.03.29 20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч

Охмуд Песецький
2026.03.29 18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.

За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,

Євген Федчук
2026.03.29 18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а

Володимир Ляшкевич
2026.03.29 14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Борис Костиря
2026.03.29 13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха

Юрій Гундарів
2026.03.29 12:58
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

хома дідим
2026.03.29 10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Вибрані твори


  1. Віктор Кордун - [ 2007.02.28 20:07 ]
    ЗЕЛЕНИЙ ПЛАЧ
    1.
    Глухо цокотять
    у потоках листя
    білі камінці сорок.
    Вітер їх оголяє
    і знову захлюпує
    зеленою повінню.
    Важчає
    місячна серга
    смаглявого серпня;
    зав’язь літа
    збирається на гілках
    у краплини.

    2.
    Друга серга села -
    старезна дзвіничка:

    не розпукнутися їй ніколи
    диким цвітом шипшини.
    Дівчина вийшла з неї -
    де ж дзвіничка поділася?
    А на віях дівочих
    зелена сльозина.
    Шовкова сорока
    одним оком - у ніч,
    а другим - у день
    задивилась:
    рябіє.
    Хоч сумуй - не сумуй:
    все тече,
    і трави -
    як плач землі.

    3.
    Дочасно
    твої зірвалися сльози -

    посипались по садах
    сливи зелені.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  2. Микола Воробйов - [ 2007.02.28 19:33 ]
    ІЗ НИЗКИ МІНІАТЮР
    БРУНЬКИ

    * * *

    Щілина - то звук.
    Двері розчиняються, і відразу той звук,
    і тоді ти виходиш.
    Як це багато: однісінька щілина,
    щоб відчути себе вільним
    і зрештою - людиною.

    * * *

    Бути - це значить падати,
    ми - це причини обріїв
    кожного разу, як час нових зерен надходить...

    * * *

    Стеблина вітру
    тремтить, нахиляюши світ.
    І в тиші проступа стерня
    усіх вітрів.

    * * *

    Спорожніли
    кришталеві хатини квітів.
    Залишилися зерна,
    мов спогади
    про заглиблення лету
    від сонця до сонця
    серед білих пісків життя.

    1990


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.26) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (1) | "Анталогія"


  3. Петро Паливода - [ 2006.09.12 10:33 ]
    Час
    Плин часу спокійний і звичний,
    не кожна секунда
    молотить по скронях
    (повільні, м'які та теплі,
    як колискова).

    Та буває:
    ламається ритм
    принишклої музики часу -
    і якась бунтівлива секунда
    лишає свою орбіту
    і заявляє про себе,
    нестримна, тверда, холодна
    кричить (аж дзвенить у вухах):
    Так мало ти встиг ще зробити!..


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (2)


  4. Петро Паливода - [ 2006.07.19 09:24 ]
    ***
    Колись у небі
    я бачив чудову веселку
    й не міг відірвати очей.
    Як я хочу її знову побачити…

    Колись у лісі
    я слухав чарівну пташку
    й не міг наслухатися.
    Як я хочу її знову почути…

    Колись я бачив тебе
    і слухав…


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (9)


  5. Петро Паливода - [ 2006.07.18 09:22 ]
    ***
    ти так до мене прив'язаний
    ти біжиш мені назустріч
    шукаєш мій погляд
    шукаєш підтримку
    чому ти завжди сумний
    мій дзеркальний двійнику
    посміхнись
    ти бачиш
    я вже посміхаюсь


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (1)


  6. Петро Паливода - [ 2006.07.14 08:01 ]
    ***
    сміятися
    коли смішно
    плакати
    коли сумно
    щасливий
    вільний
    божевільний


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (2)


  7. Петро Паливода - [ 2006.07.06 10:23 ]
    ***
    У тебе на обличчі
    промінь сонця…
    Чомусь мені здавалось:
    темінь ночі
    буває холодніша
    за мовчання,
    а в мороці ночей
    вмирають мрії,
    та в тебе на обличчі
    промінь
    сонця…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.3)
    Коментарі: (3)


  8. Василь Герасим'юк - [ 2006.01.31 15:32 ]
    ПСИ ЮРІЯ ЗМІЄБОРЦЯ
    Ми закопувались доти,
    доки нас не спинили джерела.
    А потім прийшли дерева
    і стали над нами.

    А потім прийшли пси
    і вили над нами.

    А потім принесли дівчину
    і в неї була одна рука.

    І ми зимували так,
    як зимують вода і вогонь.

    А потім ти сказала: “Христос
    воскрес!”,
    наша однорука весно.
    Нарешті ми втекли,
    але не могли зупинитися і жити далі —
    ми піднімалися крутою горою
    все вище і вище —

    ми наближалися, підходили впритул
    до хмар важких і темних,
    які, може, і врятували вас,
    але вкоротили дам Великдень
    і тепер не дають зупинитися —
    притягують нас, давлять, затягуючи
    у круті вири темних вихорів.

    Ми пройшли крізь них,
    і гейби окинувши з плечей храмові плити,
    легко вийшли на самий верх,
    і тільки тоді збагнули:

    на землі була ніч.
    Лише вершина гори,
    ще мертва після зими,

    стриміла над чорною лядою хмар,
    що наглухо закрила той кривавий погріб,
    звідки ми ледве втекли,
    і тепер сидимо на вершині гори,
    облиті різким місячним світлом.
    Воно тільки тут — з нами й над нами.
    Ми поскидали скривавлену одіж
    і закопали її під ногами у хмарах.

    Ми сиділи в такому світлі,
    що не відчували холоду і болю,
    навіть наготи своєї не помічали.
    Ми бачили тільки верхи
    сходжених з дитинства гір —
    вони вирвалися, як і наша вершина,
    із безмежного клубочища хмар,
    і на кожному верху,
    облитому щоразу різкішим сяйвом,
    сиділи якісь люди.

    Ми не знали, хто воїни і звідки,
    ми не знали, коли вони…

    Ми не знали, живі вони чи мертві,
    але яке це має значення,
    адже і їм довелось
    проломити своїми головами
    ці хмари!

    Ми розгледіли кожну ватагу втікачів
    і забули всі слова.

    Навіть плач і крик.

    І тоді в нас у ногах
    прошмигнули вовки.

    Вони не підважували хмари, як ми,
    а легко випірнули з них
    і вмить оббігши нашу вершину,
    замотавши в сліпучий клубок
    наше місячне мовчання,
    знову пірнули в густе хмаровище
    і так само легко виринули
    на сусідньому верху,
    так само обмотуючи інших утеклих.

    Ми проводжали їх
    одним хижим поглядом
    на кожну вершину,
    уперше уздрівши, які ми голі
    і які ми нерухомі
    без оцих вовків,
    крім яких нам нічого вже в світі не треба,
    бо вони прив'язали нас один до одного,
    обмотали всі ватаги,
    переснували вас під своїм місяцем,
    пірнаючи і виринаючи
    у хмаровищі юдолі земної.

    І ми притулилися плечима один до одного,
    міцно, як люди, які вже знають,
    що буде весна і буде трава,
    і потому за це
    знов доведеться зимувати в землі,
    і за це тепер
    назавше тулимось один до одного,
    і це буде,
    і цього не може не бути,
    бо в ногах
    знов прошмигнули вовки —
    вірні пси Георгія.


    Рейтинги: Народний 5.46 (5.5) | "Майстерень" 5.69 (5.7)
    Коментарі: (14)



  9. Сторінки: 1   2   3   4   5