Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шукать рятівний амулет,
Аби вийти із нього в погожу долину.

Місто-привид як наслідок лютих боїв,
Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
А тепер тут панує лиш сон кураїв,
Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

5 червня 2023

Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.

Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
Хоч обертом йшла голова.

"Ніколи знову!" - ми почуємо
Той клич, що землю потряса.
І ворон з темного минулого
Не сотворить нам чудеса.

Ніколи більше не повториться:
У парку дівчина сидить
У день святковий. Ніжно торкнеться
Об серце відлетіла мить.

25 травня 2023

Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Як чуттів непогаслий болід.

Я беру його бережно в руки,
А він тане, як трепетний сніг.
Протікають крізь пальці муки
І лягають повільно до ніг.

12 травня 2023

Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Палаючого розуму, що ночі
Спалив для праведних палких дерзань,
Пожертвувавши маревом бажань.

Цей текст згубився на полях просторів
Комп'ютерних чи, радше, бісівських.
Рукопис не горить, а тоне в морі
Новітніх технологій нищівних,
Які змішали доброту і гріх.

6 квітня 2023

Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.

Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
Явився парадоксом навесні.

Що нам робити з цим нежданим ритмом?
Куди втекти від Господа гримас?
Космічний холод падає нестримно
У хаотичність й невгамовність мас.

2 квітня 2023

Це запах гною чи троянди?
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.

У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,
Що це диявольський вінець.

І у вершині є низина,
В багатолюдді - самота.
Так відкололась половина
Від тебе, де цвіли жита.

Ця діалектика вершиться
У душах і на небесах.
І справедливість не здійсниться,
Поки у клітці буде птах.

12 березня 2023

Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.

Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Як доля б'є прямісінько під дих.

Роздвоєння не тільки у людини -
Так Всесвіт розколовся, мов яйце.
І в поєдинку люті половини
Пекельним вітром дихають в лице.

8 березня 2023

Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.

Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
У гулі не почуєш крики "за".

Останній сніг, як барс чи як пантера,
Під ноги ніжно й лагідно приліг.
Немовби білими грудьми Венера,
Останній сніг закриє твій поріг.

1 березня 2023

Збережемо Волю,
Збережемо пам,ять.
Збережемо пам,ять
Збережемо долю!
Збережемо правду,
Збережемо Віру
Збережемо Віру

Місячна ніч, зірковим покровом
Вкрите. Так самовіддано вкрили.
Немов хтось зі своєю любов'ю,
Освітлює шляхи, які не раз змінили
В своєму житті... Хто ти?.. Хто ти?..
Скажи, благаю, бо неможливо
А ні жити нам, ні відпочити.
І чомусь лише осіння злива
Дає пару хвилин, щоб встановити сили свої, які після оголених нервів
Дзвонили вітром на кленових вітах.
І виривалися з корінням дерева...
О, небо жовтневе,
Жовтим відтінком впало на сонце.
І в цьому світлі, я побачив себе...
Багаття Калинове
Освітлює місячні ночі, що палають зорею.
О, яке люте горе, яке страшне це горе...
Роздвоєння...
Прийшла в гості до мене людина.
Я з радістю, промовив: "Заходьте, прошу".
І вона зайшла, поводила себе вільно
Немов у себе дома, провела обшук.
О, ні, то не обшук, то натхнення
В моїй голові наробило непорозуміння.
І дурниці здалися... І думки як стерня
Кололи мої почуття...

Навіщо ті сади Семіраміди,
як не рятує світова краса,
не хочеться у немічі горіти...
але чого у казці не пожити,
до того як піти у небеса?

Із погреба поїду у Європу
ловити ґав, і коротати час...
і хай мене осудять патріоти,
що залишаю їх на автостопі
і очищаю душу другий раз.

Я не собі наказую... а мушу,
аби не посивіла голова,
обов’язки міняти на права...
на вівтарі лишати чисту душу,
яку переливаю у слова.

Не варто у воєнну завірюху
рівнятися з героями поем.
У головах руйнуємо розруху,
коли ще вистачає сили духу
будь-де іменуватися бійцем.

Та марними були б мої сумління,
чи є резон у цьому засланні,
якби не уявлялося мені,
що буде героїчне покоління,
а висмикнуте із вогню коріння
теж не усохне десь на чужині.

10.2022

Ой, не сип мені солі на рани.
Я то знаю, де кара небес,
але мусимо мати за пана
і любити... як палицю пес.

Ой, хіба я одна винувата,
що у пекло завіяло нас?
Не на часі і нам воювати,
і миритися дітям не час.

Ой, не ми лише служимо ницо
кожній молі і хану орди...
та мені би іще – до криниці,
до живої моєї води

і напитися, наче цикути,
і нічого уже не почути
ні про себе, які ми раби,
ні про ігри цієї доби...
забуваємо, наче манкурти,
цю іронію злої судьби.

Ось і осінь... і вересень всує
обіцяє потоки сльоти
і дощу, але небо дарує
знак уваги... як іноді ти.

Ось і маємо – як на початку...
та повіяли інші вітри
і нічого немає на згадку
із поезій цієї пори.

Ось і знову на часі балади,
як не ми починали війну
і на Київ упали снаряди,
убиваючи нашу весну.

Ось і зрада, а ми – ні при чому,
бо усі винуваті у тому,
що воює імла стани
проти світла у нашому домі
і усупереч всьому святому
не помиряться наші сини.

09/22

У кожного буває такий час,
Коли світ здається, проти нас,
Коли проблем стає навалом,
Коли ножі у спину летять обвалов.

Ми думаєм, за що це покарання,
За що нам це страждання,
Невже я в чомусь, винен.
НЕВЖЕ у всіх гріх я винен!

Ні, це шанс для кожного із нас,
Побачити новий життя окрас,
Становлення стальної волі,
І руками своїми, творіння долі.

ІНа мо́рдорі об'явлений парад,
чума «побєдобєсія» триває
як рашеський останній маскарад
і як бувало, мордами назад,
ідуть чорти колонами до раю.

А ми і без параду цю війну
і орків заганяєм у сортири...
до осені... до літа... в цю весну
у пеклі шиють їм нові мундири...
.........................................................
та появились інші командири –
долати зраду треба не одну,
та мусимо
            не тільки
                         ради миру.

ІІІ мусимо... та маємо самі
привитися від жаху пандемій...
хамелеони знову на порозі –
чого гріхи таїти? Не спінози
у нашій Раді... наче при умі,
та вимагають буферної дози.

Ми вистоїмо, поки стоїмо
не ради слави, а для перемоги
і зовнішнього ворога б'ємо,
і наче, протираємо більмо...
...............................................
та не щезає на душі тривога,
що нас чекає і своє ярмо,
і довга до опінії дорога.

ІІІГероями стають чомусь не ті,
хто зупиняє танки і колони,
а фарисеї...
             біля мікрофона,
і біля грошей,
            і на висоті...
та обіцяють гори золоті,
надіючись і на свої мільйони.

05.2022

ІНе помагають рідні стіни
боротися проти війни
і цьому є одна причина –
попи росії в Україні
і параноя сатани.

ІІЮрба церковного болота
оточує Ісусів храм,
та інквізиція не проти
нашестя підлої гидоти,
якою править ниций хам.

І молдавани, й білоруси
не вилізають із пітьми
і всенародної тюрми...
червиве яблуко спокуси
жують узбеки і казахи
та й інші парії Аллаха
і слуги ідола юрми.

ІІІОстанні покидьки союзу...
А що їх завело сюди
і що несуть, окрім біди
негідники і боягузи ?
А те, що всюди і завжди:
язик і грамоту улуса,
культуру вепса і тунгуса,
освіту дикої орди.

04.2022

Рано ще журитися, козаче,
доля не минає восени,
не одна ворона ще закряче
через перелази і тини.

Полини гіркіші молочаю,
поки щастя десь у бур’яні.
Не об’їдеш долю на коні,
поки в тебе іншої немає.

Може й усміхається удача,
та хіба сліпе її побачить,
поки та ворона не летить
і не ощасливлює на мить...
поки серце одиноке плаче,
не засяє сонячна блакить.

***
Електорату буйному, – привіт!..
кому усе одно на повороті,
яка сопля вчепилася на дроті
і лізе... лізе... насмішити світ.

***
Не обране нині тамує досаду,
гадає на євро і на прапори,
чому плазуни потрапляють у Раду,
а нео-романтики у табори.

***
Святоші, і таті, і черті бедраті
уміють забрати чуже:
у дурників – зайве,
у хаті – пенати,
у храмі – ікони,
у небі – палати,
які Михаїл береже.

***
У кожного є особиста манера
брехати в етері народу, чому
хороші – кацапи, погані – бандери,
яким ліліпутя будує тюрму.

***
І слуги Московії чують Феміду,
еліті параші готовий капкан
і їм не сховатися за океан
або фараонами у піраміду...
і пуцька, і бацька – у пекло аїду,
а чучело їхнє(і наше) – в Оман.

***
Зі стола ліліпутії кришками
ще годують скелети обуз...
видає себе почерком нишпорка,
що веде шапіто у Союз.

08/21

***
Стиляги поезії модні...
не вірю любові холодній,
дарованій не по заслузі...
мої неупізнані ружі,
які називалися друзі,
такі золоті і... байдужі.

***
Я міг би бути без
ума від поетес,
якби було реально
у хаосі словес
найти раціональне.

***
Не міняй коня на переправі,
щоб ніяка течія не змила...
а якщо на горизонті мила,
не міняй коняку на кобилу.

***
У кожного своя Одеса
і одіссея не одна...
якщо зійшлися інтереси,
вважай, що інша – це вона.

***
Усе життя – це сіножаті,
яким ніде немає меж,
лишається запам’ятати, –
що не посієш – не пожнеш.

***
Не повертай супроти серця
на пройдені круги свої....
любов лише одна дається,
як заслуговуєш її.

06.2021

Шелестять березові гаї
і вербові котики буяють...
ну, а я пасу свої рої
і ніяких клопотів не маю.

Поки не щебечуть солов’ї,
непомітно і весна минає,
і літа розхристані мої
як зелений шум оцього раю.

Та не в'януть мрії навесні.
Поки ця пора мені пасує,
я її у серці намалюю...

Не дарма у ці часи ясні
котики нагадують мені,
що нічого не буває всує.

04/21

ІКоли не дуже весело усюди,
сумують дуже одинокі люди...
а уночі ніколи і ніде,
аж поки повновидий не зійде.

ІІЇм виїдає очі не роса
на сонці... вранці, а рясна сльоза,
що миру і добра уже не буде,
якщо усі готові до війни
і що усі ми винні без вини,
що де-не-де ні се, ні те панує,
а десь-не-десь народ чекає всує
кінця... чи то війни, чи то зими,
але... весну очікуємо ми.

ІІІО! Місяць тінню обіймає землю
у небі – невагому та живу –
і висіває зорі у траву,
і магію, і сепію пастелі,
і чари неземної акварелі
усього, що існує наяву.
А ранками, міняючи палітру,
мокає пензлі у прозорі дні
і поки ще нема дощу і вітру,
щезає у ясній височині...
лишаючи барвінки, первоцвіти,
фіалки і веселі, і сумні...
Ось-ось... і намалює синій квітень
дорогу наступаючій весні.

03.2021

***
Як за Софокла – все тече, минає...
щезає усміх і тепло долонь...
та поки жевріє очей вогонь,
любов до Музи –
Ні... не затухає.

***
Певно, що поезія наївна,
поки припадає до колін
кожної, в якій живе Наїна,
не казковий, а реальний Фінн.

***
Ви – як хочте, я іду на ви
і нікого не пошию в дурні,
бо і вершники без голови
ще бувають іноді розумні.

***
Палає серце... і душа горить,
але юрба її не помічає...
і майорить
у далині століть
тінь генія, якого ще немає.

***
Талановитий має сан:
із булавою – отаман,
із Музою – Горацій...
а геній слова – це талан,
помножений на працю.

***
Полеміка хороше діло –
розширює і кругозір,
і те, що в серці накипіло,
та не лягає на папір...
тому рятує душі сила,
орієнтована на мир.

03.2021

***
Опікшись, дую на холодну воду,
пливу, буває, проти течії,
подорожую, маю врожаї...
Життя – це гра за правилами моди,
але, на жаль, і зверху, і зі споду
у кожного ці правила свої.

***
Коли додибуєш до краю,
нічого іншого немає
як мати суще і своє –
ту, що коханого кохає
і те, що небо обіцяє,
але чужому не дає.

***
Ще фантазую, чую, мрію
про незабутнє і того
не уповаю на месію...
а як чогось не розумію,
не заперечую його.

***
Поезія малює тіні...
є і високе... і низьке...
а істина посередині,
де сяє явище, яке
не уміщається в людині.

***
Юрма усе ковтає як єлей,
а ситими бувають одиниці...
Арея не оспівує Орфей...
Воюють за свободу українці,
а булаву тримає фарисей.

***
Буває й добре, що немає хати
і за душею – майже ні гроша,
і Муза не приймає до коша...
Якщо нема наснаги виживати,
не може бути творчою душа.

03.2021

***
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.

***
Нема війни – не буде миру,
нової зради і катів,
одної правди – й поготів...
не сотвори собі кумира,
тоді не буде й ворогів.

***
Не вчить уму одне й те саме...
Є і чуже, й патріотичне,
і пропаганда кулаками...
якщо на бачиш панорами,
то як же мислити критично?

***
Якщо у простоті думок
приховується геніальне,
і досконале, й ідеальне...
як не освоїти урок,
що місія добра реальна?

***
Кацапи є, були віками
і як від них не ізолюйся,
усе одно йдемо до ями...
якщо не дійдемо до тями,
що їм усе – вода уз гуся.

***
Ніщо мені не допоможе
іти дорогою до раю,
якщо я пекла не пізнаю...
і поки є ще сила Божа,
перемагає не вороже,
а те, що в серці не вмирає.

03.2021

***
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно
у словнику є: справді... ясно... звісно...
але панує інший варіант....
поети й ті зациклені на – «дійсно»,
бо так віщає Зеля невпопад.

***
За наше все нема де воювати.
Макітра є, але нема куті,
на покуті – пенати і святі,
та у болоті є кого скупати.

***
Записую навіяне в колонку
і думаю, яке б то було свято,
якби чорти зелені – в ополонку,
а з ополонки – чисті янголята.

01/21

***
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь
за зайві баєчки мої.
І у мережі – хата скраю,
і на арені оминаю
відволікаючі бої.

***
Нарікати на ніяке перше,
що плювало у лице твоє –
марнота. І поки сили є,
а собака на щити не бреше.
захищаймо те, що Бог дає.

***
Цієї ночі і вода свята,
і незгасаючий вогонь свободи
єднають племена одного роду,
а нас нехай минає самота
у течії невисохлого броду.

***
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,
але, у кого спрага на слова
і є уява свіжа і нова,
мою сторінку пам'яті відкриє.

***
Могили насипа́ли небеса,
коли до сонця ще ходили рачки,
світ рятувала неземна краса,
атланти будували небеса,
а піраміди – ельфи і мурашки.

***
Надокучають пустотою дні
і зайва новина надокучає,
та уночі навіяне мені,
хоча б одне, чекаючи пісні,
хоч іноді, а все-таки читає.

***
І видива, і винаходи ці
не додають ані душі, ні серцю,
але бодай у самому кінці
не маю пучки солі у руці,
то до десерту насипаю перцю.

***
Відкрию дещо людям і собі,
хоча і темно, і напевно, пізно...
але впізнають пана по губі –
усе собі... і соло на трубі,
і не почута у польоті пісня.

Мораліте
У цьому світі я не одинак.
Але не чують сови і тетері,
що́ водолій відлунює в етері...
зерно раціональне є однак –
не рипайся, здається... та ніяк
не можу до людей закрити двері.
Та поки не закриють і мене,
аби точити інші теревені,
то винайде напевне не одне,
що кожне mini – maxi на пательні.

07.20

***
Звеличення особи – це біда
її і за оказії цієї
велику бульку цю несе вода
за течією.
Лопає ідея,
якщо вона надута і пуста.

***
Стріляти перестали ми, таки.
І результати цього очевидні, –
не так страшні оті бойовики
як ідіоти
ініціативні.

***
На екрані бачу «брата»,
що орудує щодня.
І прийдеться визнавати:
шаленіє кацапня,
ати-бати і дебати,
пропаганда і брехня.

***
Ківи... раби... новічі... амеби...
і колона армії совка...
Ой, не покладається на себе
дивовижна нація, яка
діє так як діяти не треба.

***
Тепло у лютому дає весною мінус
і це далеко не єдина дивина.
Проблема України не коронавірус,
а на її полях зелена сарана.

***
Усі – сини ми Ноєві,
але не Божий дар
рептилія Московії...
опінія історії
очікує удар.

05/20

***
Оцінюй не прозоре, а ясне
як не уміють павичі і сови
та Сидорові кози Казанови,
сонця, мєсіри... пам'ятай одне,
що голосне – за обріями мови.

***
Не оминай ні хащі, ні кущі,
коли зелена борода, буває,
навіює салати і борщі...
як є у пущі мощі і дощі,
то і зело поезії буяє.

***
Нагадуй, що аматор – не поет,
але нікому не пиши догани,
інакше головний авторитет
запише на віки у графомани.

***
Себе обтесуй. Уникай майстрів
і їхнього урізаного слова,
яке сія усім споконвіків
і прикраша поези школярів...
Архаїка – поезії основа,
що сяяла іще за кобзарів.

***
Умієш – не умієш, повсякчас
ти на суді лиш у одного Бога.
Тулися непомітно серед мас
і... лайкайте собі одне одного.

***
Не поспішай усюди і бігом,
хоча і сексу не було ніколи.
І пам'ятай, відверте – то Содом,
а от сучасне має бути голе.

***
Не публікуй багато. Головне
оберігай. Навіщо ті анонси,
коли і потороча омине
твоє ім’я кусючого барбоса?

***
Є правило, хоча й не золоте,
але воно на паузі тримає,
коли важливо не робити те,
у чому необхідності немає.

***
Змагайся, та вперед не вилізай,
бо юрмище зоїлів за тобою.
Якщо тебе учують, так і знай,
ні спокою не буде, ні покою,

***
Рівняємось усі – епатюки
і те, що фею поминає всує...
Із точністю, буває, навпаки
Редакція оцінює, таки,
хоч – у тилу, але дисциплінує.

***
Ніхто тебе ніде не обійде,
якщо, бодай, помітили піїти.
Та не питай уїдливо еліту, –
вовки то цілі, але вівці – де?

05/20

Лишаються ще лічені години,
коли цієї золотої днини
у хати завітає Берендей,
вітати маму, тата і дітей.
Хай і моя оказія долине,
що я прощаю тих, кому я винен
і зичу все, у кого все о’кей.
.............................................
Обняти всіх не маю змоги.
Але
«повєдаю о том,
чєґо желаю».
Це не зле:
великоросу – перемоги
над параноєю й Пуйлом,
команді Зелі – за пороги
і то негайно. І – бігом...
а малоросу – руки в ноги
і скатертиною дороги,
кому «уютно за бугром».

А нам – усякою ціною
стояти за своє стіною,
бо Україна – над усе!
І хай удачу принесе
рік, що уже не за горою.

Та не очікуємо чар.
У лісі і на полі голо,
не кольорішає навколо.
Щурі чекають януар.

І залишається – до ночі
уже не затуляти очі,
налити у бокал вина,
за неї і за всіх – до дна
і не тужити за одною
і не забути заодно,
що я із вами все одно,
де ви одні,
«но не со мною... »

П’яніти весело зимою,
та істина
не у вині.

31.12.19

І
Угадування долі – казна-що.
Я ахінеї більшої не знаю,
коли мені напророкують, що
нема пророка у моєму краї.

ІІ
Рукописами небо не торгує,
але й не очищає у вогні,
написане у стані маячні,
піїтом, що на капищі цілує
попові рясу й ратицю свині.

ІІІ
Ой не усе диктують небеса.
Не довіряй, навіяному снами,
написаному пізніми ночами...
Щипає очі ранішня роса,
коли Ярило сяє за морями.

ІV
Я є і буду, і Мене не мало,
хоча Єгови не було ніде.
Я є Етер, Поезія, Купайло...
Навіщо Богу ваше одіяло,
коли байдуже, – що, коли і де?

V
В пустелі вопіющого не чую,
живого не чекаю у раю,
релігією юрмища зомбую,
поезією душі дістаю.

VІ
Біля Мене усі одесную,
та існує до Мене межа.
Небо чує
одне алілуя,
поки мова лунає чужа.

25.12.19

***
Не зупиняє небо наші жорна.
І писане, і чуване повторно,
а діє як на Раші новина.
Усе, що біле, в Україні – чорне.

***
Йдемо за Україну – і не раз,
і за її енергію і газ...
колоною державної машини
бюрократія атакує нас.

***
Тече вода, наповнює підвал...
Це не валюта, а її обвал.
А гривну відмиває і пакує
теплоенерго і водоканал.

***
Нікого це не гріє й не пече.
Ще буде делегація і ще.
Слуга народу теж уже чекає,
що у його кишеню потече.

***
Чого лише немає на віку.
І ревнощі, і ать твою таку...
Трикутники любовні – піраміди
у першому і енному зв’язку.

***
Хто у Росію – голови нема,
хто у Європу, той не має серця,
але у бацьки, іноді здається,
уже і того, й іншого катма.

***
Проблема України не у тому,
що видно обивателю сліпому —
вона на волю прагне триста літ,
а кацапня вважає, що додому.

10/19

***
Ой-вей, – заверещали павіани, –
якомусь члєну Оскара дають!
А ми такі – папуги і погани,
і досі ще не маємо догани,
що гонимо пургу і люту муть.

***
В позі йоги думайте, гадайте,
гуру і гурмани канапе,
що базіка(є) гієна сайту,
сіре тиражуючи й тупе.

***
Дорогий аміґо пише дорогому,
що його поези – б’яка і фігня.
Що не опус дохлий, то собі самому
дулею під носом мало не щодня.

***
Не дорости зоїлу до ашуга
і недосяжна кіберу краса...
Яка то у поезії наруга –
сміятися, що є жура і туга
і ряднами заткати небеса.

***
Що є, то є, і мало що буває,
аби його раніше не було
у цій іще живій оазі раю.
На біле чорне ляпає в сараї
чи то перо, чи у гузні стило.

***
– Я вірую лише у Бога,
і чую, бачу і пишу,
що уповаючи на Нього,
я не кажу, що брата свого
за душу іншу задушу.

08/19

              І
Воюємо, аж тирса облітає.
Хто опинився вище, той і пан...
Папуга озивається із гаю, –
сатира не лікує, а вбиває.
Виною тому – підлий графоман.

Ату його! – за те, що каже правду
і так багато, що ніякі пні
не доганяють, де чиї пісні...
Важливо інше – ідучи позаду,
нема фасону на очах рідні.

              ІІ
І скаляться лукаві любі друзі,
і убивають щирі вороги...
Поезія – вода, бульки й круги.

Де істина конає у нарузі,
там шолудиве надриває пузо,
аби й на пісню не було снаги.

Журі вітієватої сердючки,
маруфи із російської попси,
де не посій, уміють гріти ручки...

Дурні-дурні, а хочуть ковбаси.
А як же пити-їсти не даси?
І їдуть найбідніші білоручки
афішувати вражі голоси.

              ІІІ
А що хотіти? Еталони – валом.
Імперії, союзи і спілки
очолюють геракли та амбали,
засушені й пузаті вояки.

Війна і сарана... А на підсосі
і телепні нової еРПеЦе,
і юрмища типових малоросів...
Набиті дурні – нації лице.

Вони ще є – опори і оплоти,
дурної сили браві патріоти.

У оглашенних місія така –
очолити одурену піхоту.

Єднаються корисні ідіоти
із п'ятою колоною совка.

02/19

***
Досягнення поетів нео-ери:
новатори освоїли Устав,
дозріле покоління піонерів
і януси в колоні еСеСеРу
очолюють на сайті самвидав.

***
У неоліті діє агентура
і Homo наступає на ...граблі.
То опуска', то підійма' цезуру,
і ліра ожива', й література,
коли журі й цензура москалі.

***
Свої – на Раші , а чужі – у хаті
стараються, – ні людям, ні собі.
Не може пустомеля не писати
і пацієнти шостої палати
ідуть на ви – у вічній боротьбі.

***
Плеяда зір сіяє на арені
і носаками пхає за поріг
усе, що заважає їй на сцені
ділити недопечений пиріг.

***
Вимішують поези урочисто
поденщики оскомини ідей.
Накульгують і ямби, і хорей...
У вухо їм за тісто
уже ніхто не свисне,
бо глевтяки цінують у людей.

***
Не із людей апологети ситих.
Тузи усе змітають на шляху .
А я при чому? А-а-а! Дратує Ху
моя натура – захищати битих
та осміяти ґонор і пиху.

01/19

І
Осоловілим є такі поради:
допоки гонор спати не дає,
пізнай себе таким, який ти є
і не спіши як голий до наяди.
А совісному досить пам'ятати,
аби себе реабілітувати,
не треба бути кращим, аніж є.

ІІ
Чого немає, того й хочеш.
Поет чекає Божий дар,
а не перо і каламар,
крові солоної – комар,
по шапці – гопники і «овоч‚»,
голодний – «хліба і видовищ»,
але не волю і «Кобзар».

ІІІ
Часи не ті. Та є – герої!
Освічені, культурні!
Закваски іноді й старої,
та друзі закадичні.
Ну а мої – літературні,
буває, що і з перепою,
але зате – ліричні.

IV
Чи є оказії, чи ні,
а «генії» в полоні звички
як ті телята після гички.
І як за інших, що дурні,
буває соромно мені.
Але котуються брудні
шути у білих рукавичках.

07/18

***
Уже не радує почуте,
не заспокоює брехня.
Ачей - не бути, чи не бути? -
насущні наші атрибути,
а як би вижити щодня.

***
У партача* великі зміни:
лукава честь, а совість - піна...
І щось навіює на ум -
народний злодій України,
або заслужений брехун.

***
Той - керує, та - курує,
а ума - як не було.
Хто у кого одесную
і кого учити всує,
невідомо як на зло.

***
Не жалійся, що немає брому.
Не спаде корона і старому.
Щира дружба все перенесе.
І лише у гонорі сліпому
дурень перекреслює усе.

***
Все у світі можна пережити.
За нізащо доля не скубе.
І Фортуна вимагає мито,
та у череді біля корита
не достойно бачити себе.

***
Немає часу на самотину
і на біду усе часу немає.
Даруйте за сентенцію сумну -
піду тоді, коли уже засну
і не прокинусь у юдолі раю.

06.2018

Довершена - над вирами подій
і в’яззю музики, понад словами,
і відчуттями, відчаєм надій -
так наскрізно переплелись ми з вами.

В надсні, де неземне й земне,
я вас торкнувся тільки раз устами,
і все змінилося тоді, і не
вернутися до спокою з нестями.

Яким чаклунством пробудили ви:
картини ці - світів, картини драми,
що ми спокутуємо на Землі
усе, чого й не сталося між нами.

Я пригадав, як ми жили тоді,
розсипаними Безміром зірками,
і ті предивні для Безмежжя сни,
де ми дві риски, сплетені тілами )(

Ні, не лише згадав це - я ожив,
і дихаю віднині кольорами,
земний, як блюз, дограючи́ мотив,
де я і ви розділені віками.

***
Надія не витискує сльози.
У ролі недобитої кози
вона уже нікого не хвилює.
У кого епідемія шізи,
якої медицина не лікує?

***
Асоціацію з ЄеС
вирішує країна,
якій до нас, як до небес.
Але кому уютно без
нової України?

***
Уже дали імперії і маху,
і дулю показали на війні…
А лицарі без докору і страху
купаються… Мальдіви – у лайні…

***
Добре мати у руці педалі,
наближатися до ідеалів,
і себе кохаючи одного,
засувати іншого подалі.

***
Ну як же їх не полюбити?
Он парубійко-дальнобій,
а ось із яніної свити,
неначе вирвався у бій…
і майорить черво-блакитний
на білій рампі лобовій.

***
Усе наочно і научно.
І є один орієнтир:
гальюн, параша і сортир,
Рошен і Раша – однозвучно,
як іноді війна і мир.

***
Є у історії віхи руїни,
є і пора золота.
Поки намуляні п'яти й коліна,
сльози і попіл моєї країни –
хижа сусіда – орда.

2018

***
У рік новий не варто забувати,
що ми усі уміємо кусати.
Нове, – ав-ав! – не додає надій,
та є кого і є чого вітати,
якщо то і собака, й водолій,
і має всі ознаки поросяти.

***
Одне одному може і не раді,
але вітати юду юда рад.
Злодії і опозиційний брат:
БеПе і регіони – при параді.
Нікуди не подінуться мільярди,
коли уже поділений «відкат».

***
У рік новий нема базару?
Та то фантазії нема,
що дві калоші – це не пара.
У хаті задаємо жару.
Не хоче жінка й задарма
національного товару.

***
Ура! Підігріваю їжу!
Віталя подає тепло,
у рік новий не дуба ріжу,
і поки ще не замело,
ударимо по бездоріжжю,
заасфальтуємо бабло.

***
О! Олігархія вітає,
бажає не боятись цін
і під ялинкою ховає
нові пакети перемін.
Надійно зелень відмиває
енерго-газо-водогін.

***
Ялинка є, та мало шарму.
От йолка! Та немає візи.
І мотивація та сама:
чого на Раші є – лісами,
те українцю – до зарізу.


                                      01.2018

***
Наша пам'ять війну і горе
не вміщає у голові.
Негативу емоцій – море,
позитиву… А їх – аж дві:
у сусіди корова хвора
подихає і
...селяві.

***
У роботящої людини
немає вільної години,
аби за когось не потіти.
А ради себе відпочине
хіба-що аж на тому світі.

***
Перемагати – це ознака
майстерності у житії.
Запам’ятаймо, небораки,
ніяка не заїсть собака,
аж поки не з'їмо її.

***
Усе на світі можна мати –
сезами, дорогі палати,
а багатіє Аладдін.
Немає з чого обрати,
а вихід є всього один.

***
Минає час і ніч. І день
іде до заходу зі сходу.
А до «ісходу» у народу
із небесі – анітелень.
Ачей ніде немає броду?

***
На цьому світі іноді буває,
що небо чорне, і земля гуде,
і синє море грає на Дунаї…
Але куди діватися, не знаю,
коли немає виходу ніде.

                                      2017

***
Погоду роблять мороз-енк-и,
аж репає моя земля:
ті самі «антитимошенки»
і «противсіхи»-одноденки
пандороящика кремля.

***
Нувориші – і ґазди, і ґаздині
допалися ділити не своє,
а Боже, і державне, і моє...
Якщо воно гниле усередині,
у владі - остаточно погниє.

***
Європою наїлися сьогодні.
У Азії - позаторішній рай.
Америка охмурює Китай.
Куди усі охайні і достойні,
туди і ми. А гнані і голодні –
у Грузію-Корею. О, вай-вай!

***
Які ми одинакові? До мрії
і до мети віками ідемо.
Росія уповає на Батия,
а Україна має майже Вія...
Усі його «рошеники» їмо.

***
Ми не воювали, і віками
ратаї ішли у вояжі.
У освіті ще немає тями
чванитись дідами-батирями
і дітей виховують чужі.

***
Язик і мова дуже схожі,
але віки у боротьбі.
Два рази я людина! Боже,
а мова нелюда поможе
людину чути у собі?

                                      2017

***
О, братіє за вірою й по крові,
ми різні як у шибениць краї.
У вас переконання випадкові,
залежні від осліплої любові.
У мене – перевіяні, свої.

***
Ми не пасажири «інтерсіті»,
і не протираємо штани.
Віртуально ми на тому світі,
поки цей не можемо змінити.
Але видно це зі сторони.

***
Від комунізму не один помер.
Мільйони упаковані рядами.
Але усі, що не прийшли до тями,
у кого батьківщина еСеСеР,
ідуть у ногу в історичну яму.

***
Росія – окупована тюрма
«елітою» Московії-Содому.
Є поле агітації дурному
у цій юрмі, якщо нема ума
запам’ятати істину самому.

***
Революції народжують убогі,
а очолюють багаті угорі.
Заборонені чужі богатирі.
Патріоти простягають ноги.
Врожаї знімають упирі.

***
Пишається калина білим цвітом.
І на гіллі ще урожай зійде,
і Україна буде вільно жити.
Але нема на мапі цього світу
поламаної, як вона, ніде.

                                      2017

***
Уже й трагікомедії немає,
коли паяца путає лихий,
а Ірода у лаври одягає.
Елітою стає богема раю,
месією – Антипа моровий.

***
Ніщо не осоромить нас,
як те, що пнеться «в люди».
Терпіння лопає не раз,
але не витирає час
іржавої полуди.

***
Поезія поезією та є,
яка не є ні доброю, ні злою
Наїною, Джульєттою, Ягою.
А іншої поезії немає.

***
Хто куди ведуть поводирі
і на нервах скоморохи грають,
авгури дають коментарі,
а видющі їх не помічають.

***
А декого запоями читають,
а іншого минають до сих пір.
Немає віри, поки – не до вір…
Якщо тебе ніде не помічають,
то нащо переводити папір?

***
Поезія це – не робота,
а хобі. Але головне:
не лізе ні в які ворота –
пиши войовниче й смішне.

                                      2017

***
Лежу собі, тай думаю-гадаю,
чому не засинаю уночі?
Аж ось і чую – тихо накрапає.
Засуха у поезії минає,
коли не прогнозовані дощі.

***
Пейзажі, небо, сонце і трава –
усе й без рими: вищого ґатунку,
коли у тебе осінь і жнива.
Але тоді поезія жива,
коли у ній нова дивує думка.

***
Всі поети – люди Божі
і видіння їх урочі.
Та якщо закрити очі,
кожне може, як захоче,
і не хоче як не може.

***
Чужі фальцети, як у серце ніж,
і чуйній лірі, і ранимій музі,
коли, заангажований найбільш,
фальшиві ноти має довгий вірш,
що не тримає душу у напрузі.

***
Ви мене почуєте на хвилі,
до якої я не долетів.
Зрозумійте, юні і похилі, –
очевидні в будь-якому стилі
переваги мовою дідів.

***
Веселі поетичні забіяки –
це, слава мові, ще не вороги.
Але запам'ятаймо, небораки,
якщо на те не маючи снаги,
печемо вірші, наче пироги,
то не дарма тоді печемо раки.

                                      2017

***
Вертаюся до імені одного.
Не забуваю, поки воду п’ю,
і мов перепливаю течію:
мої дороги і її тривоги –
уявне і не явне дежавю.

***
Я заплющую очі щоночі
і не бачу нікого...Ніде...
Тільки очі, одні твої очі
місяцями продовжують день.

***
Таємниці розгадка –
два в одному початки,
дві живі іпостасі,
нескінченні у часі,
дві в одній половинки
чоловіка і жінки.

***
Коли моя душа шукає Бога
у день покути чи в урочу ніч,
я не питаю в ідола дороги.
У мене буде інша допомога –
надія і довіра віч-на-віч.

***
Усідаємось, одягаємось,
озираємось на літа
і надіємось, що покаємось,
тай уляжеться суєта.

***
Загартовує нібито холод,
а навчають добру батоги,
а не пряники, і не боги.
Виліковує біль, а не голод,
ідемо ще, бо є дві ноги.

                                      2017

Керує партія бариг.
Усі кивають на своїх,
але нема кого за це садити.
Тасують карти діячі, –
казенна хата і харчі.
А на Гаагу рано ворожити.

Діла у Юри, – о-хо-хо!
Майдан очолює Міхо.
Усі Арсени захотіли Юлю.
Оба Олеги – то старе.
Повія паузу бере.
А Петя розраховує на дулю.

Така реклама – не алло.
Уже і пика – не hy-lo.
І містика уже не чудасія.
Жокеї пацю запрягли,
за нею – овни та осли,
а темна поні все-таки – Надія.

                              09.2017

ти найгарніша жінка у світі
ти убиваєш мене
і я уже не
сіті

ріжу
а вогнем
розігріваю свіжу
ейфорію полудневих тем

***
Ми – еліта? Паяци, та й годі,
у городі – чужа бузина.
І мені така сама ціна.
Але ми не ізгої народу.
Я хотів би робити погоду,
та погода – стихія дурна.

***
Одному все не обробити.
Безрукому найлегше жити.
І це не є його вина,
коли не має чим гордитись.
Але якщо на все годитись,
то це і вада головна.

***
Юрмою управляє тамада,
парафією – преса, Дума, влада.
Це – у Росії. А у нас – біда.
Немає меду і гірка кутя.
Обурює і правда, і неправда
про нашу владу і її вождя.

***
Не армія усьому голова,
і не герої вештають над нами,
і не юрма обрадує ділами.
Народне віче – ось та бойова
традиція і віра вікова,
що і веде, і сяє маяками.

***
Хто іде, той не має педалі,
хто не пише – читає моралі,
а буває інде навпаки.
Моралісти забули, таки, –
аморально ламати скрижалі,
до яких не приклали руки.

***
Що заслужили, те усі й «получимо».
Ви не шуміть, то ми і не озвучимо.
І не читайте, що дурний писав.
І не радійте, що кімвал гучав.
Самі себе обов'язками мучимо,
а їх на нас ніхто не покладав.

                              2017

***
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?

***
Новобудови біля рову
зима завіє, загребе.
Не заіржавіють окови.
За тебе ще замовлять слово,
аби «возвисити» себе.

***
Не уповай на заповіт.
У житії – твоє плацебо.
Роняй сльозу. Дивись у небо,
де все іде у білий світ,
не оглядаючись на тебе.

***
Множити найлегше на нулі,
та усе перемагає вічне.
Ми поети, а не королі.
Що одному сниться на землі,
те у небі чується публічно.

***
Води живої вистачає,
а уві сні – оази раю,
і пекло снилося не раз.
І сьоме небо теж буває,
якщо Отець зупинить час.

***
Найчастіше друзі убивають
і так само тонуть моряки,
кораблі – у гавані, таки…
І не поспішаючи до раю,
палубу найперше залишають
боягузи першої руки.

                              2017