Тихо станеш межи нами в центрі людяної зали,
Бо бажаєш, щоби люди твої чари приховали;
Та не вдасться задум хитрий, адже вій твоїх кинжали
Нам красу твою відкриють, дивну вроду Тані Бали.

   Хоч на самім краю світу заховайся від усіх
    Ти отримаєш від долі тільки добродушний сміх,
    Бо ж нехай тебе сам Ібліс від коханців би беріг,
    Нас тебе знайти примусить райських обіцянка втіх.

Ти ж тікати не втомилась, хоч і справа безнадійна,
Все ховаєшся завзято невпокорена та мрійна
І юнацтво проводжаєш в гордощах своїх постійна.
Ох і панна недосяжна! Ох і діва самостійна!

    Чи буває від природи так жорстока красота?
    Все нас мучиш без упину, все твої мовчать уста.
    Ти б сказала чи у серці заховалась пустота,
    Чи уже кому ти вірна неприхована й проста.

Ми ж для тебе так багато присягалися зробити,
Нам би усміх твій чудовий – і уже були би квити;
Чом же ти від нас ховаєш раювання цього квіти?
Вірним лицарям даруєш тільки ти могильні плити!

    Це не гожа поведінка з хлопчаками – так і знай!
    Не достойна, отже, мати ти такий принад розмай:
    Покохаєш таку дівку, а вона тобі: «Бувай!»
    Що для неї ти не зробиш – буде кепсько все, гай-гай!

Що кажу я, навіжений?! Най пробачить Божа Мати!
Мені б цю тендітну паву хоч разочок обійняти,
Щоби вже про все забути, щоби знов одіти лати.
Хоч би як я не журився, очі в неї – мов блавати.

    Ще би я страждав за неї дні та місяці, роки,
    Навіть якби не подала вже ніколи мні руки;
    А усі мої прокльони – це лиш усміхи гіркі;
    Всі закохані вразливі, ну і ми ж таки такі.

Я б забрав її на небо, до чарівних садів гурій,
Щоби все було довкола вкрите кольором лазурі,
Щоби сяяв нам щоранку ніжно барвами Меркурій,
Щоби нас не досягали від землі нещастя бурі.

    Пригортати чудну панну я хотів би у вогні,
    Дарувати їй цілунки, ніжні дотики й шальні,
    Їй віддати всього себе без вагань і без борні,
    А як ніч настане темна... Я сказав би, але ні!

Тож чому така ти дика, все ховаєшся від мене?
Все стоїш посеред зали і цураєшся ти сцени;
Чом ти не надягнеш лаври чарівної Мельпомени,
Чом тобі не аплодує увесь люд заворожений?

    Ти б трагедію зіграла, заспівала би разок,
    Ти б упевненіш робила до тріумфу свого крок;
    Бо без твого чарування нам життя, як злий той рок:
    Не порадує, без щастя – а який тоді в нім прок?

Стань же сонцем нашим, Таню, що завжди буде сіяти,
Подаруй комусь надію за твої потрапить ґрати,
Зняти з тебе вже нарешті ці звабливі пишні шати
І тобою володіти та зробити з тебе мати.

    Лоно твоє-бо не завжди буде приносити плід:
    Всі старіємо ми, люба, зволікати нам не слід;
    Вже пора тобі, крижино, розтопитись, наче лід;
    Нову душу породити і порадувати світ.

Ми відходимо, кохана, та кінець вже недалеко,
Ти споганишся і в грудях вже твоїх не зродить млеко,
Парубки всі розбіжаться, відлетить з дитям лелека,
Щоб уже не повернути, та й потрапиш в руки Пеку.

    Тож хапайся за можливість: обирай-но парубка,
    Поки ти вродлива й мила, поки ти ще не бридка,
    Поки є, що брать, скоріше, й не ховайся по кутках
    Гордо вигукни «Евое!» після винного ковтка.

Не гордуйся і не бійся, йди до нас хутчіше, мила,
Ми гуртом тобі покажем, що сховалася за сила
В молодих обіймах ніжних; що за сила нас зродила
І яка приємна доля у людини, якщо сміла.

    З нами станеш як привітна, ми візьмемо тебе в пляс
    І ти будеш тацювати усе ближче біля нас,
    Танцюватимем до болю, а коли вже прийде час,
    Обирай собі по серцю, в кого більше з нас прикрас.

Може, навіть я прийдуся до душі твоєї, діво;
Може, навіть зачарую цим нехитрим щирим співом,
Що іде з душі натхненно, не оцінен справедливо
Та в собі замкнувся міцно, ніби схимник горделивий.

    Я ж надіюся на диво. Подаруєшся чи ні?
    Почекаємо ще трохи – є терпіння ще мені;
    Ну а як відмовиш знову, утоплюся у вині
   Чи поїду за три гори гордо верхи на коні.

Місячна ніч, зірковим покровом
Вкрите. Так самовіддано вкрили.
Немов хтось зі своєю любов'ю,
Освітлює шляхи, які не раз змінили
В своєму житті... Хто ти?.. Хто ти?..
Скажи, благаю, бо неможливо
А ні жити нам, ні відпочити.
І чомусь лише осіння злива
Дає пару хвилин, щоб встановити сили свої, які після оголених нервів
Дзвонили вітром на кленових вітах.
І виривалися з корінням дерева...
О, небо жовтневе,
Жовтим відтінком впало на сонце.
І в цьому світлі, я побачив себе...
Багаття Калинове
Освітлює місячні ночі, що палають зорею.
О, яке люте горе, яке страшне це горе...
Роздвоєння...
Прийшла в гості до мене людина.
Я з радістю, промовив: "Заходьте, прошу".
І вона зайшла, поводила себе вільно
Немов у себе дома, провела обшук.
О, ні, то не обшук, то натхнення
В моїй голові наробило непорозуміння.
І дурниці здалися... І думки як стерня
Кололи мої почуття...

Навіщо ті сади Семіраміди,
як не рятує світова краса,
не хочеться у немічі горіти...
але чого у казці не пожити,
до того як піти у небеса?

Із погреба поїду у Європу
ловити ґав, і коротати час...
і хай мене осудять патріоти,
що залишаю їх на автостопі
і очищаю душу другий раз.

Я не собі наказую... а мушу,
аби не посивіла голова,
обов’язки міняти на права...
на вівтарі лишати чисту душу,
яку переливаю у слова.

Не варто у воєнну завірюху
рівнятися з героями поем.
У головах руйнуємо розруху,
коли ще вистачає сили духу
будь-де іменуватися бійцем.

Та марними були б мої сумління,
чи є резон у цьому засланні,
якби не уявлялося мені,
що буде героїчне покоління,
а висмикнуте із вогню коріння
теж не усохне десь на чужині.

10.2022

Ой, не сип мені солі на рани.
Я то знаю, де кара небес,
але мусимо мати за пана
і любити... як палицю пес.

Ой, хіба я одна винувата,
що у пекло завіяло нас?
Не на часі і нам воювати,
і миритися дітям не час.

Ой, не ми лише служимо ницо
кожній молі і хану орди...
та мені би іще – до криниці,
до живої моєї води

і напитися, наче цикути,
і нічого уже не почути
ні про себе, які ми раби,
ні про ігри цієї доби...
забуваємо, наче манкурти,
цю іронію злої судьби.

Ось і осінь... і вересень всує
обіцяє потоки сльоти
і дощу, але небо дарує
знак уваги... як іноді ти.

Ось і маємо – як на початку...
та повіяли інші вітри
і нічого немає на згадку
із поезій цієї пори.

Ось і знову на часі балади,
як не ми починали війну
і на Київ упали снаряди,
убиваючи нашу весну.

Ось і зрада, а ми – ні при чому,
бо усі винуваті у тому,
що воює імла стани
проти світла у нашому домі
і усупереч всьому святому
не помиряться наші сини.

09/22

У кожного буває такий час,
Коли світ здається, проти нас,
Коли проблем стає навалом,
Коли ножі у спину летять обвалов.

Ми думаєм, за що це покарання,
За що нам це страждання,
Невже я в чомусь, винен.
НЕВЖЕ у всіх гріх я винен!

Ні, це шанс для кожного із нас,
Побачити новий життя окрас,
Становлення стальної волі,
І руками своїми, творіння долі.

ІНа мо́рдорі об'явлений парад,
чума «побєдобєсія» триває
як рашеський останній маскарад
і як бувало, мордами назад,
ідуть чорти колонами до раю.

А ми і без параду цю війну
і орків заганяєм у сортири...
до осені... до літа... в цю весну
у пеклі шиють їм нові мундири...
.........................................................
та появились інші командири –
долати зраду треба не одну,
та мусимо
            не тільки
                         ради миру.

ІІІ мусимо... та маємо самі
привитися від жаху пандемій...
хамелеони знову на порозі –
чого гріхи таїти? Не спінози
у нашій Раді... наче при умі,
та вимагають буферної дози.

Ми вистоїмо, поки стоїмо
не ради слави, а для перемоги
і зовнішнього ворога б'ємо,
і наче, протираємо більмо...
...............................................
та не щезає на душі тривога,
що нас чекає і своє ярмо,
і довга до опінії дорога.

ІІІГероями стають чомусь не ті,
хто зупиняє танки і колони,
а фарисеї...
             біля мікрофона,
і біля грошей,
            і на висоті...
та обіцяють гори золоті,
надіючись і на свої мільйони.

05.2022

ІНе помагають рідні стіни
боротися проти війни
і цьому є одна причина –
попи росії в Україні
і параноя сатани.

ІІЮрба церковного болота
оточує Ісусів храм,
та інквізиція не проти
нашестя підлої гидоти,
якою править ниций хам.

І молдавани, й білоруси
не вилізають із пітьми
і всенародної тюрми...
червиве яблуко спокуси
жують узбеки і казахи
та й інші парії Аллаха
і слуги ідола юрми.

ІІІОстанні покидьки союзу...
А що їх завело сюди
і що несуть, окрім біди
негідники і боягузи ?
А те, що всюди і завжди:
язик і грамоту улуса,
культуру вепса і тунгуса,
освіту дикої орди.

04.2022

Рано ще журитися, козаче,
доля не минає восени,
не одна ворона ще закряче
через перелази і тини.

Полини гіркіші молочаю,
поки щастя десь у бур’яні.
Не об’їдеш долю на коні,
поки в тебе іншої немає.

Може й усміхається удача,
та хіба сліпе її побачить,
поки та ворона не летить
і не ощасливлює на мить...
поки серце одиноке плаче,
не засяє сонячна блакить.

***
Електорату буйному, – привіт!..
кому усе одно на повороті,
яка сопля вчепилася на дроті
і лізе... лізе... насмішити світ.

***
Не обране нині тамує досаду,
гадає на євро і на прапори,
чому плазуни потрапляють у Раду,
а нео-романтики у табори.

***
Святоші, і таті, і черті бедраті
уміють забрати чуже:
у дурників – зайве,
у хаті – пенати,
у храмі – ікони,
у небі – палати,
які Михаїл береже.

***
У кожного є особиста манера
брехати в етері народу, чому
хороші – кацапи, погані – бандери,
яким ліліпутя будує тюрму.

***
І слуги Московії чують Феміду,
еліті параші готовий капкан
і їм не сховатися за океан
або фараонами у піраміду...
і пуцька, і бацька – у пекло аїду,
а чучело їхнє(і наше) – в Оман.

***
Зі стола ліліпутії кришками
ще годують скелети обуз...
видає себе почерком нишпорка,
що веде шапіто у Союз.

08/21

***
Стиляги поезії модні...
не вірю любові холодній,
дарованій не по заслузі...
мої неупізнані ружі,
які називалися друзі,
такі золоті і... байдужі.

***
Я міг би бути без
ума від поетес,
якби було реально
у хаосі словес
найти раціональне.

***
Не міняй коня на переправі,
щоб ніяка течія не змила...
а якщо на горизонті мила,
не міняй коняку на кобилу.

***
У кожного своя Одеса
і одіссея не одна...
якщо зійшлися інтереси,
вважай, що інша – це вона.

***
Усе життя – це сіножаті,
яким ніде немає меж,
лишається запам’ятати, –
що не посієш – не пожнеш.

***
Не повертай супроти серця
на пройдені круги свої....
любов лише одна дається,
як заслуговуєш її.

06.2021

Шелестять березові гаї
і вербові котики буяють...
ну, а я пасу свої рої
і ніяких клопотів не маю.

Поки не щебечуть солов’ї,
непомітно і весна минає,
і літа розхристані мої
як зелений шум оцього раю.

Та не в'януть мрії навесні.
Поки ця пора мені пасує,
я її у серці намалюю...

Не дарма у ці часи ясні
котики нагадують мені,
що нічого не буває всує.

04/21

ІКоли не дуже весело усюди,
сумують дуже одинокі люди...
а уночі ніколи і ніде,
аж поки повновидий не зійде.

ІІЇм виїдає очі не роса
на сонці... вранці, а рясна сльоза,
що миру і добра уже не буде,
якщо усі готові до війни
і що усі ми винні без вини,
що де-не-де ні се, ні те панує,
а десь-не-десь народ чекає всує
кінця... чи то війни, чи то зими,
але... весну очікуємо ми.

ІІІО! Місяць тінню обіймає землю
у небі – невагому та живу –
і висіває зорі у траву,
і магію, і сепію пастелі,
і чари неземної акварелі
усього, що існує наяву.
А ранками, міняючи палітру,
мокає пензлі у прозорі дні
і поки ще нема дощу і вітру,
щезає у ясній височині...
лишаючи барвінки, первоцвіти,
фіалки і веселі, і сумні...
Ось-ось... і намалює синій квітень
дорогу наступаючій весні.

03.2021

***
Як за Софокла – все тече, минає...
щезає усміх і тепло долонь...
та поки жевріє очей вогонь,
любов до Музи –
Ні... не затухає.

***
Певно, що поезія наївна,
поки припадає до колін
кожної, в якій живе Наїна,
не казковий, а реальний Фінн.

***
Ви – як хочте, я іду на ви
і нікого не пошию в дурні,
бо і вершники без голови
ще бувають іноді розумні.

***
Палає серце... і душа горить,
але юрба її не помічає...
і майорить
у далині століть
тінь генія, якого ще немає.

***
Талановитий має сан:
із булавою – отаман,
із Музою – Горацій...
а геній слова – це талан,
помножений на працю.

***
Полеміка хороше діло –
розширює і кругозір,
і те, що в серці накипіло,
та не лягає на папір...
тому рятує душі сила,
орієнтована на мир.

03.2021

***
Опікшись, дую на холодну воду,
пливу, буває, проти течії,
подорожую, маю врожаї...
Життя – це гра за правилами моди,
але, на жаль, і зверху, і зі споду
у кожного ці правила свої.

***
Коли додибуєш до краю,
нічого іншого немає
як мати суще і своє –
ту, що коханого кохає
і те, що небо обіцяє,
але чужому не дає.

***
Ще фантазую, чую, мрію
про незабутнє і того
не уповаю на месію...
а як чогось не розумію,
не заперечую його.

***
Поезія малює тіні...
є і високе... і низьке...
а істина посередині,
де сяє явище, яке
не уміщається в людині.

***
Юрма усе ковтає як єлей,
а ситими бувають одиниці...
Арея не оспівує Орфей...
Воюють за свободу українці,
а булаву тримає фарисей.

***
Буває й добре, що немає хати
і за душею – майже ні гроша,
і Муза не приймає до коша...
Якщо нема наснаги виживати,
не може бути творчою душа.

03.2021

***
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.

***
Нема війни – не буде миру,
нової зради і катів,
одної правди – й поготів...
не сотвори собі кумира,
тоді не буде й ворогів.

***
Не вчить уму одне й те саме...
Є і чуже, й патріотичне,
і пропаганда кулаками...
якщо на бачиш панорами,
то як же мислити критично?

***
Якщо у простоті думок
приховується геніальне,
і досконале, й ідеальне...
як не освоїти урок,
що місія добра реальна?

***
Кацапи є, були віками
і як від них не ізолюйся,
усе одно йдемо до ями...
якщо не дійдемо до тями,
що їм усе – вода уз гуся.

***
Ніщо мені не допоможе
іти дорогою до раю,
якщо я пекла не пізнаю...
і поки є ще сила Божа,
перемагає не вороже,
а те, що в серці не вмирає.

03.2021

***
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно
у словнику є: справді... ясно... звісно...
але панує інший варіант....
поети й ті зациклені на – «дійсно»,
бо так віщає Зеля невпопад.

***
За наше все нема де воювати.
Макітра є, але нема куті,
на покуті – пенати і святі,
та у болоті є кого скупати.

***
Записую навіяне в колонку
і думаю, яке б то було свято,
якби чорти зелені – в ополонку,
а з ополонки – чисті янголята.

01/21

***
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь
за зайві баєчки мої.
І у мережі – хата скраю,
і на арені оминаю
відволікаючі бої.

***
Нарікати на ніяке перше,
що плювало у лице твоє –
марнота. І поки сили є,
а собака на щити не бреше.
захищаймо те, що Бог дає.

***
Цієї ночі і вода свята,
і незгасаючий вогонь свободи
єднають племена одного роду,
а нас нехай минає самота
у течії невисохлого броду.

***
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,
але, у кого спрага на слова
і є уява свіжа і нова,
мою сторінку пам'яті відкриє.

***
Могили насипа́ли небеса,
коли до сонця ще ходили рачки,
світ рятувала неземна краса,
атланти будували небеса,
а піраміди – ельфи і мурашки.

***
Надокучають пустотою дні
і зайва новина надокучає,
та уночі навіяне мені,
хоча б одне, чекаючи пісні,
хоч іноді, а все-таки читає.

***
І видива, і винаходи ці
не додають ані душі, ні серцю,
але бодай у самому кінці
не маю пучки солі у руці,
то до десерту насипаю перцю.

***
Відкрию дещо людям і собі,
хоча і темно, і напевно, пізно...
але впізнають пана по губі –
усе собі... і соло на трубі,
і не почута у польоті пісня.

Мораліте
У цьому світі я не одинак.
Але не чують сови і тетері,
що́ водолій відлунює в етері...
зерно раціональне є однак –
не рипайся, здається... та ніяк
не можу до людей закрити двері.
Та поки не закриють і мене,
аби точити інші теревені,
то винайде напевне не одне,
що кожне mini – maxi на пательні.

07.20

***
Звеличення особи – це біда
її і за оказії цієї
велику бульку цю несе вода
за течією.
Лопає ідея,
якщо вона надута і пуста.

***
Стріляти перестали ми, таки.
І результати цього очевидні, –
не так страшні оті бойовики
як ідіоти
ініціативні.

***
На екрані бачу «брата»,
що орудує щодня.
І прийдеться визнавати:
шаленіє кацапня,
ати-бати і дебати,
пропаганда і брехня.

***
Ківи... раби... новічі... амеби...
і колона армії совка...
Ой, не покладається на себе
дивовижна нація, яка
діє так як діяти не треба.

***
Тепло у лютому дає весною мінус
і це далеко не єдина дивина.
Проблема України не коронавірус,
а на її полях зелена сарана.

***
Усі – сини ми Ноєві,
але не Божий дар
рептилія Московії...
опінія історії
очікує удар.

05/20

***
Оцінюй не прозоре, а ясне
як не уміють павичі і сови
та Сидорові кози Казанови,
сонця, мєсіри... пам'ятай одне,
що голосне – за обріями мови.

***
Не оминай ні хащі, ні кущі,
коли зелена борода, буває,
навіює салати і борщі...
як є у пущі мощі і дощі,
то і зело поезії буяє.

***
Нагадуй, що аматор – не поет,
але нікому не пиши догани,
інакше головний авторитет
запише на віки у графомани.

***
Себе обтесуй. Уникай майстрів
і їхнього урізаного слова,
яке сія усім споконвіків
і прикраша поези школярів...
Архаїка – поезії основа,
що сяяла іще за кобзарів.

***
Умієш – не умієш, повсякчас
ти на суді лиш у одного Бога.
Тулися непомітно серед мас
і... лайкайте собі одне одного.

***
Не поспішай усюди і бігом,
хоча і сексу не було ніколи.
І пам'ятай, відверте – то Содом,
а от сучасне має бути голе.

***
Не публікуй багато. Головне
оберігай. Навіщо ті анонси,
коли і потороча омине
твоє ім’я кусючого барбоса?

***
Є правило, хоча й не золоте,
але воно на паузі тримає,
коли важливо не робити те,
у чому необхідності немає.

***
Змагайся, та вперед не вилізай,
бо юрмище зоїлів за тобою.
Якщо тебе учують, так і знай,
ні спокою не буде, ні покою,

***
Рівняємось усі – епатюки
і те, що фею поминає всує...
Із точністю, буває, навпаки
Редакція оцінює, таки,
хоч – у тилу, але дисциплінує.

***
Ніхто тебе ніде не обійде,
якщо, бодай, помітили піїти.
Та не питай уїдливо еліту, –
вовки то цілі, але вівці – де?

05/20

Лишаються ще лічені години,
коли цієї золотої днини
у хати завітає Берендей,
вітати маму, тата і дітей.
Хай і моя оказія долине,
що я прощаю тих, кому я винен
і зичу все, у кого все о’кей.
.............................................
Обняти всіх не маю змоги.
Але
«повєдаю о том,
чєґо желаю».
Це не зле:
великоросу – перемоги
над параноєю й Пуйлом,
команді Зелі – за пороги
і то негайно. І – бігом...
а малоросу – руки в ноги
і скатертиною дороги,
кому «уютно за бугром».

А нам – усякою ціною
стояти за своє стіною,
бо Україна – над усе!
І хай удачу принесе
рік, що уже не за горою.

Та не очікуємо чар.
У лісі і на полі голо,
не кольорішає навколо.
Щурі чекають януар.

І залишається – до ночі
уже не затуляти очі,
налити у бокал вина,
за неї і за всіх – до дна
і не тужити за одною
і не забути заодно,
що я із вами все одно,
де ви одні,
«но не со мною... »

П’яніти весело зимою,
та істина
не у вині.

31.12.19

І
Угадування долі – казна-що.
Я ахінеї більшої не знаю,
коли мені напророкують, що
нема пророка у моєму краї.

ІІ
Рукописами небо не торгує,
але й не очищає у вогні,
написане у стані маячні,
піїтом, що на капищі цілує
попові рясу й ратицю свині.

ІІІ
Ой не усе диктують небеса.
Не довіряй, навіяному снами,
написаному пізніми ночами...
Щипає очі ранішня роса,
коли Ярило сяє за морями.

ІV
Я є і буду, і Мене не мало,
хоча Єгови не було ніде.
Я є Етер, Поезія, Купайло...
Навіщо Богу ваше одіяло,
коли байдуже, – що, коли і де?

V
В пустелі вопіющого не чую,
живого не чекаю у раю,
релігією юрмища зомбую,
поезією душі дістаю.

VІ
Біля Мене усі одесную,
та існує до Мене межа.
Небо чує
одне алілуя,
поки мова лунає чужа.

25.12.19

***
Не зупиняє небо наші жорна.
І писане, і чуване повторно,
а діє як на Раші новина.
Усе, що біле, в Україні – чорне.

***
Йдемо за Україну – і не раз,
і за її енергію і газ...
колоною державної машини
бюрократія атакує нас.

***
Тече вода, наповнює підвал...
Це не валюта, а її обвал.
А гривну відмиває і пакує
теплоенерго і водоканал.

***
Нікого це не гріє й не пече.
Ще буде делегація і ще.
Слуга народу теж уже чекає,
що у його кишеню потече.

***
Чого лише немає на віку.
І ревнощі, і ать твою таку...
Трикутники любовні – піраміди
у першому і енному зв’язку.

***
Хто у Росію – голови нема,
хто у Європу, той не має серця,
але у бацьки, іноді здається,
уже і того, й іншого катма.

***
Проблема України не у тому,
що видно обивателю сліпому —
вона на волю прагне триста літ,
а кацапня вважає, що додому.

10/19

***
Ой-вей, – заверещали павіани, –
якомусь члєну Оскара дають!
А ми такі – папуги і погани,
і досі ще не маємо догани,
що гонимо пургу і люту муть.

***
В позі йоги думайте, гадайте,
гуру і гурмани канапе,
що базіка(є) гієна сайту,
сіре тиражуючи й тупе.

***
Дорогий аміґо пише дорогому,
що його поези – б’яка і фігня.
Що не опус дохлий, то собі самому
дулею під носом мало не щодня.

***
Не дорости зоїлу до ашуга
і недосяжна кіберу краса...
Яка то у поезії наруга –
сміятися, що є жура і туга
і ряднами заткати небеса.

***
Що є, то є, і мало що буває,
аби його раніше не було
у цій іще живій оазі раю.
На біле чорне ляпає в сараї
чи то перо, чи у гузні стило.

***
– Я вірую лише у Бога,
і чую, бачу і пишу,
що уповаючи на Нього,
я не кажу, що брата свого
за душу іншу задушу.

08/19

              І
Воюємо, аж тирса облітає.
Хто опинився вище, той і пан...
Папуга озивається із гаю, –
сатира не лікує, а вбиває.
Виною тому – підлий графоман.

Ату його! – за те, що каже правду
і так багато, що ніякі пні
не доганяють, де чиї пісні...
Важливо інше – ідучи позаду,
нема фасону на очах рідні.

              ІІ
І скаляться лукаві любі друзі,
і убивають щирі вороги...
Поезія – вода, бульки й круги.

Де істина конає у нарузі,
там шолудиве надриває пузо,
аби й на пісню не було снаги.

Журі вітієватої сердючки,
маруфи із російської попси,
де не посій, уміють гріти ручки...

Дурні-дурні, а хочуть ковбаси.
А як же пити-їсти не даси?
І їдуть найбідніші білоручки
афішувати вражі голоси.

              ІІІ
А що хотіти? Еталони – валом.
Імперії, союзи і спілки
очолюють геракли та амбали,
засушені й пузаті вояки.

Війна і сарана... А на підсосі
і телепні нової еРПеЦе,
і юрмища типових малоросів...
Набиті дурні – нації лице.

Вони ще є – опори і оплоти,
дурної сили браві патріоти.

У оглашенних місія така –
очолити одурену піхоту.

Єднаються корисні ідіоти
із п'ятою колоною совка.

02/19

***
Досягнення поетів нео-ери:
новатори освоїли Устав,
дозріле покоління піонерів
і януси в колоні еСеСеРу
очолюють на сайті самвидав.

***
У неоліті діє агентура
і Homo наступає на ...граблі.
То опуска', то підійма' цезуру,
і ліра ожива', й література,
коли журі й цензура москалі.

***
Свої – на Раші , а чужі – у хаті
стараються, – ні людям, ні собі.
Не може пустомеля не писати
і пацієнти шостої палати
ідуть на ви – у вічній боротьбі.

***
Плеяда зір сіяє на арені
і носаками пхає за поріг
усе, що заважає їй на сцені
ділити недопечений пиріг.

***
Вимішують поези урочисто
поденщики оскомини ідей.
Накульгують і ямби, і хорей...
У вухо їм за тісто
уже ніхто не свисне,
бо глевтяки цінують у людей.

***
Не із людей апологети ситих.
Тузи усе змітають на шляху .
А я при чому? А-а-а! Дратує Ху
моя натура – захищати битих
та осміяти ґонор і пиху.

01/19

І
Осоловілим є такі поради:
допоки гонор спати не дає,
пізнай себе таким, який ти є
і не спіши як голий до наяди.
А совісному досить пам'ятати,
аби себе реабілітувати,
не треба бути кращим, аніж є.

ІІ
Чого немає, того й хочеш.
Поет чекає Божий дар,
а не перо і каламар,
крові солоної – комар,
по шапці – гопники і «овоч‚»,
голодний – «хліба і видовищ»,
але не волю і «Кобзар».

ІІІ
Часи не ті. Та є – герої!
Освічені, культурні!
Закваски іноді й старої,
та друзі закадичні.
Ну а мої – літературні,
буває, що і з перепою,
але зате – ліричні.

IV
Чи є оказії, чи ні,
а «генії» в полоні звички
як ті телята після гички.
І як за інших, що дурні,
буває соромно мені.
Але котуються брудні
шути у білих рукавичках.

07/18

***
Уже не радує почуте,
не заспокоює брехня.
Ачей - не бути, чи не бути? -
насущні наші атрибути,
а як би вижити щодня.

***
У партача* великі зміни:
лукава честь, а совість - піна...
І щось навіює на ум -
народний злодій України,
або заслужений брехун.

***
Той - керує, та - курує,
а ума - як не було.
Хто у кого одесную
і кого учити всує,
невідомо як на зло.

***
Не жалійся, що немає брому.
Не спаде корона і старому.
Щира дружба все перенесе.
І лише у гонорі сліпому
дурень перекреслює усе.

***
Все у світі можна пережити.
За нізащо доля не скубе.
І Фортуна вимагає мито,
та у череді біля корита
не достойно бачити себе.

***
Немає часу на самотину
і на біду усе часу немає.
Даруйте за сентенцію сумну -
піду тоді, коли уже засну
і не прокинусь у юдолі раю.

06.2018

Довершена - над вирами подій
і в’яззю музики, понад словами,
і відчуттями, відчаєм надій -
так наскрізно переплелись ми з вами.

В надсні, де неземне й земне,
я вас торкнувся тільки раз устами,
і все змінилося тоді, і не
вернутися до спокою з нестями.

Яким чаклунством пробудили ви:
картини ці - світів, картини драми,
що ми спокутуємо на Землі
усе, чого й не сталося між нами.

Я пригадав, як ми жили тоді,
розсипаними Безміром зірками,
і ті предивні для Безмежжя сни,
де ми дві риски, сплетені тілами )(

Ні, не лише згадав це - я ожив,
і дихаю віднині кольорами,
земний, як блюз, дограючи́ мотив,
де я і ви розділені віками.

***
Надія не витискує сльози.
У ролі недобитої кози
вона уже нікого не хвилює.
У кого епідемія шізи,
якої медицина не лікує?

***
Асоціацію з ЄеС
вирішує країна,
якій до нас, як до небес.
Але кому уютно без
нової України?

***
Уже дали імперії і маху,
і дулю показали на війні…
А лицарі без докору і страху
купаються… Мальдіви – у лайні…

***
Добре мати у руці педалі,
наближатися до ідеалів,
і себе кохаючи одного,
засувати іншого подалі.

***
Ну як же їх не полюбити?
Он парубійко-дальнобій,
а ось із яніної свити,
неначе вирвався у бій…
і майорить черво-блакитний
на білій рампі лобовій.

***
Усе наочно і научно.
І є один орієнтир:
гальюн, параша і сортир,
Рошен і Раша – однозвучно,
як іноді війна і мир.

***
Є у історії віхи руїни,
є і пора золота.
Поки намуляні п'яти й коліна,
сльози і попіл моєї країни –
хижа сусіда – орда.

2018

***
У рік новий не варто забувати,
що ми усі уміємо кусати.
Нове, – ав-ав! – не додає надій,
та є кого і є чого вітати,
якщо то і собака, й водолій,
і має всі ознаки поросяти.

***
Одне одному може і не раді,
але вітати юду юда рад.
Злодії і опозиційний брат:
БеПе і регіони – при параді.
Нікуди не подінуться мільярди,
коли уже поділений «відкат».

***
У рік новий нема базару?
Та то фантазії нема,
що дві калоші – це не пара.
У хаті задаємо жару.
Не хоче жінка й задарма
національного товару.

***
Ура! Підігріваю їжу!
Віталя подає тепло,
у рік новий не дуба ріжу,
і поки ще не замело,
ударимо по бездоріжжю,
заасфальтуємо бабло.

***
О! Олігархія вітає,
бажає не боятись цін
і під ялинкою ховає
нові пакети перемін.
Надійно зелень відмиває
енерго-газо-водогін.

***
Ялинка є, та мало шарму.
От йолка! Та немає візи.
І мотивація та сама:
чого на Раші є – лісами,
те українцю – до зарізу.


                                      01.2018

***
Наша пам'ять війну і горе
не вміщає у голові.
Негативу емоцій – море,
позитиву… А їх – аж дві:
у сусіди корова хвора
подихає і
...селяві.

***
У роботящої людини
немає вільної години,
аби за когось не потіти.
А ради себе відпочине
хіба-що аж на тому світі.

***
Перемагати – це ознака
майстерності у житії.
Запам’ятаймо, небораки,
ніяка не заїсть собака,
аж поки не з'їмо її.

***
Усе на світі можна мати –
сезами, дорогі палати,
а багатіє Аладдін.
Немає з чого обрати,
а вихід є всього один.

***
Минає час і ніч. І день
іде до заходу зі сходу.
А до «ісходу» у народу
із небесі – анітелень.
Ачей ніде немає броду?

***
На цьому світі іноді буває,
що небо чорне, і земля гуде,
і синє море грає на Дунаї…
Але куди діватися, не знаю,
коли немає виходу ніде.

                                      2017

***
Погоду роблять мороз-енк-и,
аж репає моя земля:
ті самі «антитимошенки»
і «противсіхи»-одноденки
пандороящика кремля.

***
Нувориші – і ґазди, і ґаздині
допалися ділити не своє,
а Боже, і державне, і моє...
Якщо воно гниле усередині,
у владі - остаточно погниє.

***
Європою наїлися сьогодні.
У Азії - позаторішній рай.
Америка охмурює Китай.
Куди усі охайні і достойні,
туди і ми. А гнані і голодні –
у Грузію-Корею. О, вай-вай!

***
Які ми одинакові? До мрії
і до мети віками ідемо.
Росія уповає на Батия,
а Україна має майже Вія...
Усі його «рошеники» їмо.

***
Ми не воювали, і віками
ратаї ішли у вояжі.
У освіті ще немає тями
чванитись дідами-батирями
і дітей виховують чужі.

***
Язик і мова дуже схожі,
але віки у боротьбі.
Два рази я людина! Боже,
а мова нелюда поможе
людину чути у собі?

                                      2017

***
О, братіє за вірою й по крові,
ми різні як у шибениць краї.
У вас переконання випадкові,
залежні від осліплої любові.
У мене – перевіяні, свої.

***
Ми не пасажири «інтерсіті»,
і не протираємо штани.
Віртуально ми на тому світі,
поки цей не можемо змінити.
Але видно це зі сторони.

***
Від комунізму не один помер.
Мільйони упаковані рядами.
Але усі, що не прийшли до тями,
у кого батьківщина еСеСеР,
ідуть у ногу в історичну яму.

***
Росія – окупована тюрма
«елітою» Московії-Содому.
Є поле агітації дурному
у цій юрмі, якщо нема ума
запам’ятати істину самому.

***
Революції народжують убогі,
а очолюють багаті угорі.
Заборонені чужі богатирі.
Патріоти простягають ноги.
Врожаї знімають упирі.

***
Пишається калина білим цвітом.
І на гіллі ще урожай зійде,
і Україна буде вільно жити.
Але нема на мапі цього світу
поламаної, як вона, ніде.

                                      2017

***
Уже й трагікомедії немає,
коли паяца путає лихий,
а Ірода у лаври одягає.
Елітою стає богема раю,
месією – Антипа моровий.

***
Ніщо не осоромить нас,
як те, що пнеться «в люди».
Терпіння лопає не раз,
але не витирає час
іржавої полуди.

***
Поезія поезією та є,
яка не є ні доброю, ні злою
Наїною, Джульєттою, Ягою.
А іншої поезії немає.

***
Хто куди ведуть поводирі
і на нервах скоморохи грають,
авгури дають коментарі,
а видющі їх не помічають.

***
А декого запоями читають,
а іншого минають до сих пір.
Немає віри, поки – не до вір…
Якщо тебе ніде не помічають,
то нащо переводити папір?

***
Поезія це – не робота,
а хобі. Але головне:
не лізе ні в які ворота –
пиши войовниче й смішне.

                                      2017

***
Лежу собі, тай думаю-гадаю,
чому не засинаю уночі?
Аж ось і чую – тихо накрапає.
Засуха у поезії минає,
коли не прогнозовані дощі.

***
Пейзажі, небо, сонце і трава –
усе й без рими: вищого ґатунку,
коли у тебе осінь і жнива.
Але тоді поезія жива,
коли у ній нова дивує думка.

***
Всі поети – люди Божі
і видіння їх урочі.
Та якщо закрити очі,
кожне може, як захоче,
і не хоче як не може.

***
Чужі фальцети, як у серце ніж,
і чуйній лірі, і ранимій музі,
коли, заангажований найбільш,
фальшиві ноти має довгий вірш,
що не тримає душу у напрузі.

***
Ви мене почуєте на хвилі,
до якої я не долетів.
Зрозумійте, юні і похилі, –
очевидні в будь-якому стилі
переваги мовою дідів.

***
Веселі поетичні забіяки –
це, слава мові, ще не вороги.
Але запам'ятаймо, небораки,
якщо на те не маючи снаги,
печемо вірші, наче пироги,
то не дарма тоді печемо раки.

                                      2017

***
Вертаюся до імені одного.
Не забуваю, поки воду п’ю,
і мов перепливаю течію:
мої дороги і її тривоги –
уявне і не явне дежавю.

***
Я заплющую очі щоночі
і не бачу нікого...Ніде...
Тільки очі, одні твої очі
місяцями продовжують день.

***
Таємниці розгадка –
два в одному початки,
дві живі іпостасі,
нескінченні у часі,
дві в одній половинки
чоловіка і жінки.

***
Коли моя душа шукає Бога
у день покути чи в урочу ніч,
я не питаю в ідола дороги.
У мене буде інша допомога –
надія і довіра віч-на-віч.

***
Усідаємось, одягаємось,
озираємось на літа
і надіємось, що покаємось,
тай уляжеться суєта.

***
Загартовує нібито холод,
а навчають добру батоги,
а не пряники, і не боги.
Виліковує біль, а не голод,
ідемо ще, бо є дві ноги.

                                      2017

Керує партія бариг.
Усі кивають на своїх,
але нема кого за це садити.
Тасують карти діячі, –
казенна хата і харчі.
А на Гаагу рано ворожити.

Діла у Юри, – о-хо-хо!
Майдан очолює Міхо.
Усі Арсени захотіли Юлю.
Оба Олеги – то старе.
Повія паузу бере.
А Петя розраховує на дулю.

Така реклама – не алло.
Уже і пика – не hy-lo.
І містика уже не чудасія.
Жокеї пацю запрягли,
за нею – овни та осли,
а темна поні все-таки – Надія.

                              09.2017

ти найгарніша жінка у світі
ти убиваєш мене
і я уже не
сіті

ріжу
а вогнем
розігріваю свіжу
ейфорію полудневих тем

***
Ми – еліта? Паяци, та й годі,
у городі – чужа бузина.
І мені така сама ціна.
Але ми не ізгої народу.
Я хотів би робити погоду,
та погода – стихія дурна.

***
Одному все не обробити.
Безрукому найлегше жити.
І це не є його вина,
коли не має чим гордитись.
Але якщо на все годитись,
то це і вада головна.

***
Юрмою управляє тамада,
парафією – преса, Дума, влада.
Це – у Росії. А у нас – біда.
Немає меду і гірка кутя.
Обурює і правда, і неправда
про нашу владу і її вождя.

***
Не армія усьому голова,
і не герої вештають над нами,
і не юрма обрадує ділами.
Народне віче – ось та бойова
традиція і віра вікова,
що і веде, і сяє маяками.

***
Хто іде, той не має педалі,
хто не пише – читає моралі,
а буває інде навпаки.
Моралісти забули, таки, –
аморально ламати скрижалі,
до яких не приклали руки.

***
Що заслужили, те усі й «получимо».
Ви не шуміть, то ми і не озвучимо.
І не читайте, що дурний писав.
І не радійте, що кімвал гучав.
Самі себе обов'язками мучимо,
а їх на нас ніхто не покладав.

                              2017

***
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?

***
Новобудови біля рову
зима завіє, загребе.
Не заіржавіють окови.
За тебе ще замовлять слово,
аби «возвисити» себе.

***
Не уповай на заповіт.
У житії – твоє плацебо.
Роняй сльозу. Дивись у небо,
де все іде у білий світ,
не оглядаючись на тебе.

***
Множити найлегше на нулі,
та усе перемагає вічне.
Ми поети, а не королі.
Що одному сниться на землі,
те у небі чується публічно.

***
Води живої вистачає,
а уві сні – оази раю,
і пекло снилося не раз.
І сьоме небо теж буває,
якщо Отець зупинить час.

***
Найчастіше друзі убивають
і так само тонуть моряки,
кораблі – у гавані, таки…
І не поспішаючи до раю,
палубу найперше залишають
боягузи першої руки.

                              2017

***
Воюємо зі світом наодинці
і маємо, що маємо – одні
міняємо особини і лиця,
але немає того українця,
якому не горіти у вогні.

***
Ой не радій, що звечора уранці
пообіцяли дати коровай.
Дарів не бійся, бійся не окрайців
і не коней, а подаянь – данайців,
а то зарано попадеш у рай.

***
А горе – не біда, що ідіоти
волають, – за, а голосують, – проти
обіцяного thank you very much.
Біда, коли керують патріоти
з великою перервою на lunch.

***
Корупція поліції минає,
а судія грабує і …линяє.
Воюємо на вільному шляху.
У третій владі істини немає,
зате які події на слуху.

***
Ми реготати дуже раді,
коли актори на естраді.
А усміхаємося мало.
Але які смішні паради
і коронації кварталу!

***
Нам у десятку ще далеко –
ані варягами у греки,
ані юрбою до орди...
Всі карти путають чорти.
А ось «двохсотими» – це легко,
аби до неба досягти.

                              2016

*
і
на порі
рік
опечалений
тим
що не міг
сіяти ситами
на оберіг              
і на проталини
іній і сніг                   
                    на недочитані      
саги доріг сущої та́їни
.

*
нам
і полям
і із малечею
мамі синам
татові донечці
мріям і снам
буде предтечею         
                    білим ночам
і у віконечку
явиться сам                         
         рано увечері
морю гаям                  
                   зорям і сонечку
.

*
і
одягне
ялини хвоєю
і промайне             
           поза утрачене
і пом'яне                   
               мічене волею
не омине                           
                       диво небачене
і неземне                 
іншою долею
.

*
і
на межі
люті і січені
на віражі           
           скороминущого
хати чужі                   
           будуть уквітчані
сильні мужі                 
        виженуть дужчого
за рубежі
.

*
віє
хур-
делиця
біля села
килими віхоли
перемела         
         сива метелиця
йде до стола                 
         дідух із віхою
і омела                         
                   лякає стріхою
чари зела у ступі мелються
.

*
і
не зове
небом осяяне
ладо нове
         і непомічене
перепливе                 
                   ріками та́їни
і оживе                    
ерою вічного
.

             12.2015

***
Кацапія закалює штани
і галіфе підв'язує міцніше.
Закаляна – вона усе русіша,
найправославніша, попами найсвітліша...
Та чучело у рясу одягни,
а буде від опудала не більше.

***
Освіта хама у палаці – мати,
а уніформа – лапті й галіфе
у казематі аутодафе,
де і царі уміли катувати,
ікрою посоливши канапе...
Романови такі ж аристократи,
як нині Путя і те-де, й те-пе.

***
Історію придумує Росія.
У вищій школі і в середній теж
учені ідіоти і злодії
несуть ідеологію месії,
та і у Думі не буває меж
у виборі на незаконні дії.

***
Яка біда – мої сусіди,
які міняють до обіду
на той іудиний п'ятак
моє добро, свої літа...
І ради цього п'ятака
гидка вечірня бідняка.

***
Немає гіркіше напою,
як проповіді фарисея,
вербованого Москвою.
А свого не маючи глею,
миряни, тупі головою,
до правди – оглухли душею.

***
Ой не минає безум'я козла,
велич кацапії, неміч хохла...
Карикатура єдиного краю –
Раша Велика і Раша Мала.
Тільки майбутня історія знає:
правонаступник імперії зла –
все завидюще Росії – конає.

2015

***
Все маємо, аби не жити всує.
А ось еліта і у вус не дує,
що немічне озвучує нове.
Хто не мудріє, може і існує,
але перемагає, хто живе.

***
Душа, як Бог – немислима і дивна.
Живе у тьмі, зникає у імлі.
Та поки є ми, вірує людина,
що як і Він, її душа єдина,
і вічна і на небі й на землі,
якщо Йому Єдиному подібна.

***
Душі немає тільки в атеїста,
тому йому по барабану світ,
де об'їдають матеріалісти,
безбожно брешуть щирі комуністи,
а націю насилує рашист,
дає знання опричнина садиста,
і оволодіває дух нечистий...
А хто це об'єднає?
Пацифіст?

***
Іде лукавий і незваний.
Залізна воля, і рука,
і почерк ментора той самий,
що одурманює совка.

***
Царює Вова, почиває Вітя.
На черзі Петя – добрий чоловік.
Пілат і Ірод осідлали вік.
Дияволу дають тисячоліття,
а ми до раю хочемо за рік.

***
Язичники на Україні всюди,
де прозрівають віруючі люди
у вічно суще, націю й народ,
який рятують від орди і блуду
не Ра, не Магомет. не Саваот,
а Дух, який веде нас до висот
Любові і Надії, а не чуда.

09.2015

***
Любов минає. Інша прибуває.
І є у цьому певна міра зла,
але й добра, коли і серце сяє,
і завірюха очі замела.

***
Не утопи у ненависті серце,
коли обсіли люті вороги.
Цю течію не вичерпнеш відерцем,
де люди – протилежні береги.

***
Любові неземної не буває.
А є мана, коли вона одна
на небі озирається, сумна,
і він один на березі чекає,
що вирине русалкою вона.

***
Причарувала, приручила,
але нема у серці зла,
що явно іншого любила,
коли коханою була.

***
Сідає сонце у зелене море
і тішить душу золото й зело.
Де серце утопає у тепло,
любові нерозділеної горе
вже не таке глибоке як було.

***
Серце гасне і таке нещасне,
що воно ніколи не погасне,
поки Віра і Надія є.
Бо одна від іншої чекає,
що заснути першою бажає,
і ні та, ні інша не дає.

2015

кінець

15-03-15

                              1
Сьогодні день, коли емоцій море
гаптує душу вузликами мрій.
Яке весня́не небо неозоре!
І відступає несусвітнє горе
десь за арену світових подій.

                              2
Не угасає миролюбний вогник.
Немає цілі, але є мета.
Мішені є, та все це – суєта.
Очікуючи бажане, чиновник
не помічає Божого перста.

                              3
Офшорна економіка із тіні
курсує у солоне море сліз.
Медведиця везе Великий Віз
по самобраній мапі України.
І жала притупилися зміїні,
а різати охота по заріз.

                              4
Переплелися праведне і грішне.
Не радує, що нинішнє – торішнє,
яке було, таке і нині є –
несамовите наше житіє.
Іде угору гірше, але інше,
Не голодує іудейська ніша,
з’їдаючи суспільне і моє.

                              5
Злодії винуваті апріорі.
Багатії везуть за синє море
нагарбане без мита і пені,
нажите маркітантами на горі.
Закони ще на їхній стороні.
Але хіба полегшає мені,
що всі віки ці безнадійно хворі
були і є закваска у війні.

                              6
Затягуємо ремені і паски,
купуємо і мило і шнурки...
Не треба революції? Будь-ласка,
Чекали і чекаємо віки.
Чекає операції клітина
у організмі цілої сім’ї.
Нема імунітету у родини.
Осоловіли наші солов’ї.

                              7
Юрмою заколихані тирани
оберігають все недоторкане,
яке під себе і собі гребе.
Держава обслуговує себе.
Люстрація! Ховайся пан за пана.
Корупція! Онде – одні цабе.

Болить душа, як невигойна рана.

Яке сьогодні небо голубе!

                              03.2015

О надуті булькою нудисти,
як же ви умієте вкусити,
і за шкіру заливати смальцю.
Ніби не беретеся судити,
а у небо тикаєте пальцем.

О гіляки без кореневища,
холуї сучасних людоловів,
ница раса голубої крові
із польотом жаби і не вище.

І неначе не дурні, а бідні.
І немов би мудрістю багаті.
А чому очорнюєте гідне?
А чого випендрюєте кляте?

Ніби галасуєте за мову,
а готові ближнього ...огріти,
і учора цитували Слово,
а сьогодні лаєте Нємцова,
що за ваше дав себе убити.

Ніби не сліпі ...у окулярах,
віруєте істині. А нині
наче і не бачите у Лаврі,
що за конвертовані дола́ри
хліб і сіль черстві́ють у корзині.

Наче патріоти Батьківщини.
Нібито за волю і свободу.
Тільки-що на місце Катерини
образ хвойди тулите народу.

Продаєте Україну-неньку
за рублі дурного есесеру,
і тому не чуєте Шевченка,
боїтеся тіні ...і Бандери.

Їздите далеко за кордони.
В хаті виливаєте помиї.
Із Москви чекаєте Батия
і якогось хана з Лугандона.

Наче не на рівні п’ятирічки,
а еліту корчите із себе
за чужу Георгієвську стрічку.

Ніби і учились, так як треба,
та усе чекаєте – на небі
сатана за вас поставить свічку.

                              09.03.2015