Виходити на ринг в останніх парах,
Коли звучить ще не останній гонг—
І шкіра опонента зблискує металом:
Забудь усе— і станеш, наче бог.

І серце б'ється, завиває люто,
Й напруживши останній м'яз—
Досягши піку плавлення металу,
Виходиш із піке, неначе ас...

Останній раунд, центр рингу—
Канат означує кордон...
Хай я програю в поєдинку,
Зате зійду, як Аполон.

І ось фінальнії хвилини—
Сигнал подав нам реферІ,
Я вибиваю з середини
Свого стійкого візаві.

І ось удар, і ось— нокаут—
Тепер цей юнкер точно збитий.
Нехай він виграв перший раунд,
Зате останній мною був закритий.

2022

Мені сьогодні і вітри попутні,
і голоси манять із висоти...
гайну по лісу і мороз не стукне,
і є надія пасію найти.

Дуби і сосни розпрямили плечі
і явір, каланчею у снігу,
звикає до зимової хуртечі,
а я – до завірюхи... на бігу.

Але за нею гнатися абреку
як і за тою, що піймати легко,
немає сенсу, бо куди не йди,
усе одно не відаю, куди
веде лижня... за обрії далекі,
а на снігу лише її сліди.

01/21

Jesli inaczej nie można,
niech wtedy już pilka nożna
wreszcie zjednoczyć pomoże
teren “od morza do morza”.

2012

Завдяки феномену Фоменка
І фортуни сяйного лиця
Український футбол помаленьку
Завойовує вищі місця.
Нащо тренери нам чужоземні,
Їх оплата трудів світова,
Є у нас дивовижні резерви!
Вихід з групи – реальна мета!

08.06.13

Я – королева! І ходжу – як хочу:
направо, вліво, прямо, навскоси…
Ну, себто, «ферзь», кажу «фе» завше в очі.
В моїх – Тобі не бачити сльози…

Так, королева - не пішак розмінний,
безвольний рокірований король -
на дошці, знай, фігура незамінна,
без дубляжу і... вирішальна роль...

Життєва гра? Клітинки чорні, білі…
Однакова їх кількість, і фігур…
Я – біла королева. І до цілі
все чорне на коні перестрибну!...

10.04.2013

І знову піддавки на грані фолу?
Тупик? Безвихідь? І ні шах, ні мат…
Бермуддя зачарованого кола…
Цейтнот? Цугцванг? Чи, найточніше, - пат?

Завмерли тури, пішаки і коні,
Слони, ферзі... Чи бути боротьбі?
А час іде… Все наче на долоні –
А де той хід? І я кажу собі:

- Беру тайм-аут!… Отже не здаюся.
Й не відступаю. Певне, це – азарт.
А перемога чи поразка? – не боюся,
Бо кожен фініш – це, по суті, - старт…

24.02.2008

* * *

Сторожкі усмішки

Острів під звалище

Однакові кольори -
Гостей і господарів

Пивні парфуми

Малий запас
Англійської
І нульовий
Шведської

Веселі обіцянки
Розправи
Над суддею
Матчу

Чорно-білі
М'ячі
Чорно-біла
Фортуна

Жовтозолоте сонце
Синя слизька злива

Голи і голі

Незручна кирилиця

Фото на згадку

Країна-загадка

28. 06. 2012

На вулицях Києва повно красунь –
Струнких, довгоногих, звабливих…
О, Євросоюзе, кордон пересунь:
Моделі на вулицях – диво.

Від кризи позбавив - позбав від хандри…
Поглянь лиш, які тут коб’єти!..
До Євросоюзу скоріше бери -
Ми маємо "євро-об’єкти":

Це - шість стадіонів великих, як стіг,
І аеропортів ще стільки ж,
І безліч збудовано кращих доріг,
Готелів зіркових - тим більше.

Дай Бог, Кубок Світу довірять колись
Чи Олімпіаду спочатку...
О, Євросоюзе, дивись, не барись -
Бо в Штати поїдуть дівчатка!..


18.06.2012

П'ять угорців пішли на футбол.
Довго бігали там футболісти,
Та ніяк не вдавалося гол
У ворота забити, хоч трісни.

Раптом вибухнув весь стадіон,
Репетує в єдиному крику...
Дочекались, нарешті: "Гол!!!" -
Вболівальники ледь не охрипли.

Каже диктор:"В команді "Шахтар"
Гол забив футболіст Марко Девіч".
Тут угорець угорцю сказав:
"Слухай, Вітю, як думаєш, вибач,

Може, щось я не так зрозумів
А чи трохи погано я чую:
Адже гол - Марко Девіч забив?
Ой, навряд чи його зарахують..."


22.06.2010, 22.06.2012

Хай трісне резинка у шортах,
Шнурок - у твого взуття,
Щоб ти посковзнувся, чорте,
І - пикою у сміття.
Труси хай впадуть із тебе,
Зад голий побачать усі,
Хай вихор зірветься із неба
І м'яч полетить в небесі.
Хай ноги стануть, як вата,
А ступні - неначе свинець,
Хай злі комарі завзяті
Ужалять тебе у клинець.
Дракон хай шкарпетки попалить,
Ковтне здоровенний кит.
Нехай поліцай зухвалий
Зіб'є тебе із копит.
Аби ти упав у яму,
Яку накопає кріт.
А щоб ти утратив тяму!
І - не добіг до воріт!


30.05.2012

Від Луганська до Дніпра
й до Карпатських гір
породила Україна
справжніх козаків.

Об’єднав нас браття футбол
в ворота історії заб’ємо ми гол;
хай же всюди пісня луна,
слався братерством Вкраїнська земля!

Митник вчитель чи шахтар,
продавець чи лор –
їх об'єднує одна
думка про футбол.

Об’єднав нас браття футбол
в ворота історії заб’ємо ми гол;
хай же всюди пісня луна,
слався братерством Вкраїнська земля!

До нас гості завітали
з далеких країв.
Їм покажем міць й гостинність
справжніх козаків.

Об’єднав нас браття футбол
в ворота історії заб’ємо ми гол;
хай же всюди пісня луна,
слався братерством Вкраїнська земля!

це занадто просто любити тих хто вартий любові
у темнім провулку не кидає шкіру з банану на промінь
не вірить пліткам не носить торбинку старих образ
і не риється зубом в чиїйсь брудній білизні щораз
веде собі човен

не заздрить що дім повна чаша і ти навік обцілована
мовою його спокійною устами на трон коронованими
дітьми золотими що малювали акварельними фарбами
щастя бездонне з такими красивими котячими лапами
і моїми обновами

хто довго шукає зерня істини –той і є навіки сліпий
нещадно зламувати пароль серця у люті й крихкі холоди
просто заради розваги кидатись кульками із багнюки
як у далекім дитинстві поціливши в сонячну сукню
живої ходи

занадто легко любити тих хто іще не помирає -
я бачу
я знаю

Олімпійський вогонь знову світом широким іде
Припиняючи війни, усіх закликає до миру.
Він у кожному серці куточок любові знайде,
Щоб на кожнім обличчі засяяла посмішка щира!

Приспів:
Гаряче серце - душа крилата,
Олімпіади веселі дні
Дарують знову спортивне свято,
Яскраве свято тобі й мені!

Біль поразок і радість нестримна твоїх перемог
Будуть міцно тримати трибуни в постійній напрузі.
Адже ти для них зірка, кумир, ну і трішечки Бог,
А для тебе вони – найщиріші і віддані друзі!

Приспів:
Гаряче серце - душа крилата,
Олімпіади веселі дні
Дарують знову спортивне свято,
Яскраве свято тобі й мені!

Олімпійський вогонь знову світом широким іде
І несе нам тепло, щоб за буднями не забували
Імена олімпійців їх зоряний час і той день,
Коли наші спортсмени виходили на п*єдестали.

Приспів:
Гаряче серце - душа крилата,
Олімпіади веселі дні
Дарують знову спортивне свято,
Яскраве свято тобі й мені!

Здула Бразилія... Донно Люсидіє,
чарочку в борг і я більше не нидію,
це ж бо ніяк не могло з нами статися,
темно в очах, і ніяк не розвидніє.

Донна Наталіє, ярі баталії,
небом клянуся, відбились на талії!
Ні, то святе, щоби фіглями гратися!..
Ляжемо? Бутси помежи сандалії..

Може спочиньмо? - З будь-ким могло статися,
мила Розаліє, годі кохатися,
зрештою, треба ж вертати до дійсності
(краще тобі б ті голландці дісталися).

2010

Гадаєш, що причетний до гравця
футболкою, яка - з відомим прізвищем...
А прагнеш сороміцького слівця,
що тхне смолою судного чистилища.

Не стався до футболу, як до гри,
де нудить полем жереб до фатальності.
Буває, помиляються й майстри,
що в’яже м’яч вузлом відповідальності.

Забудь на мить про вир життєвих зол:
дві тисячі дванадцятого в "Євро" ми!
Хай наша збірна, наш-таки футбол
над нашими порозкошують нервами.

Не треба тільки зайвих порівнянь
про ті голи, що "ліплять"... із Бразилії.
Підтримуєш у час випробувань
команду ти, народжену у Києві.
29 червня 2010 р.

Усе захапілісь футболам.
Вароты, зялёны газон,
І тым найлепшым голам,
Які ўзарваў стадыён.

Футбол не якіясьці жарты.
Гэта не пола і нават не гольф
Яго любяць і хапцы, і дзяўчаты,
Без яго чалавек проста ноль…

На поле выодзяць камнды,
Свісток – і вось мяч паляцеў,
Трыбуны ўзарвлі фанаты,
Бо ён у “дзявятку” ўляцеў.

Футбол глядзяць ўсе і паўсюльна,
Сцягамі махаюць, крычаць…
У хаце, у бары утульным,
Фанатаў нічым не стрымаць!

А ўсе футбалісты – героі,
Што па полі зялёным бягуць,
Быццам рыцары ў латах калёных
У атаку ўсе дружна ідуць…

Яны зноў выбягаюць на поле,
Гоняць мяч ад варот да варот,
Футбол не разлюбяць ніколі
Глядзіць яго нават мой кот!

Возьме коцік чыпсаў і піва,
Возьме пульт і ціхонька сядзіць,
Сочыць вельмі уважліва, пільна,
А калі заб’юць гол - ён “крычыць”…

Футбол - ёсь цудоўная штука,
Я ўпэўнена вам гавару,
Гэта спорт і мастацтва, й навука…
Хоць сама я яго не люблю…
_______________________________________________
NZ

Знов стадіон скандує дружно,
Піднявши в гору сотні рук.
І тут знайоме слово «дружба»
Нам – зовсім не порожній звук.
Великим і малим талантам
Ми привілеїв не даєм,
Бо разом ми – одна команда,
Велика, зоряна команда,
Моя улюблена команда
Єдина, як життя моє!

Медалі будуть і рекорди,
І ми, за покликом душі,
Підемо впевнено і гордо
До не покорених вершин.

Гаряча кров в юнацьких венах
І ветеранів сивина…
На кращих світових аренах
Дзвеніли наші імена!
І юніорам тут, і грандам –
Усім достойне місце є,
Бо разом ми – одна команда,
Велика, зоряна команда,
Моя улюблена команда
Єдина, як життя моє!

Медалі будуть і рекорди,
І ми, за покликом душі,
Підемо впевнено і гордо
До не покорених вершин.

І буде зроблено немало,
(До перемоги довгий шлях).
Наш прапор знов над п’єдесталом
І сльози радості в очах!
Блищить Фортуна діамантом,
Шалено серце в груди б’є,
Бо разом ми – одна команда,
Велика, зоряна команда,
Моя улюблена команда
Єдина, як життя моє!

Медалі будуть і рекорди,
І ми, за покликом душі,
Підемо впевнено і гордо
До не покорених вершин.

Щось не можу звестись я:
жах, що коїться... Нога моя...

Ні, ніхто не винен, бо
раптом м’яз судомою звело.

М’яч у грі, суддя мовчить –
матч триватиме й в наступну мить.

Я ж лежу, й насамкінець
уривається мені терпець!

Часу обмаль, час летить –
за нагоди можна й гру зробить!

На табло рахунко гри –
непоступливе "три-три".

Та суддя спиняє матч:
в аут мій суперник вибив м’яч.

П’явся, п’явся неборака –
захлинулася атака.
Що за швидкість? Що за хист?
Сплячий футболіст?!

"Лист сухий" пробито з маху –
горобців дістав той з даху...
Пересохлий або "лист",
або футболіст.

Тренер крикне: – Не юр-бою!
форвард рветься... Поза грою!
До судді, немов артист,
став у позу футболіст.

З комбінацією "двійка"
завершальна знову ... стійка!
Може, просто фаталіст
влучний футболіст?

Забігання знову флангом.
Сам з собою! В ритмі танго
водить м’яч "з ноги на хвіст"...
Стильний футболіст.

Знов момент! Чергова спроба!
Лиш підставить треба лоба!..
Лоб, напевно, – егоїст:
не зірковий футболіст.

із циклу "Лавиця запасного тренера"

Кожен грає й добре знає –
геть усе у грі буває.
Дайте пас – і я втечу,
може, захист не спіймає.

Як нападник – я загроза,
кінь, що тягне свого воза.
Якщо чесно, я втікач.
...Отака футбольна проза.

Щільний захист – це болото:
не відмиєшся від поту!
дайте пас, тоді втечу,
ніби в’язень із-за дроту.

Воротарська. Простріл! Зміна...
Наростає штовханина.
Через себе б’ю той м’яч –
може, знайдеться шпарина.

Тренер цінить злість спортивну,
те, що я втечу все рівно.
Аж ніяка це не злість,
самому доволі дивно.

ось штрафний. Партнер – "на точці".
Тут, де я, нас – як у бочці!
Дайте пас, я знов втечу,
бо ж народжений в сорочці.

М’яч у грі! Біжу і б’ю вже...
Всі свої до мене – дружать!
Дайте простір, я втечу,
бо на радощах задушать...

із циклу "Лавиця запасного тренера"

Нарешті і наш на футбольному полі
почуто гучний вболівальницький свист:
шукать в Україні футбольної долі
тепер європейський іде футболіст.

Та зелень газону не надто надійна
на терені національниї задач...
Суперників різних громитиме Збірна.
належить комусь ще замовити м’яч.

Сферична культура його вічно плута
мету траєкторії, напряму кут.
Щоб знову не вплутався блудно у пута,
стягнути футбольний із нього хомут.

Хай вільно вліта через захист в ворота,
хай звідти надовго уже не зника.
Бо вся Україна – футбольна спільнота –
цього якнайбільше сьогодні чека.

із циклу "Лавиця запасного тренера"

Нехай не вмить смарагдовий газон
став жити славою великого масштабу.
Не план на гру, не мрію – Стадіон
творив митець із тренерського штабу.

Шукав народ можливості відчуть
себе не осторонь вагомого здобутку –
не тільки в космос першим зазирнуть,
а й на землі "зірки" свої нести у жмутку.

Футбол, здавалося б, не та стезя,
щоб йти до величі і скласти вдало іспит.
Видовище, на тому й мудрість вся!
Ну що тут візьмеш з того футболіста?

Як виявилось, є у гри цієї сенс!
І статус є, і мудрість, і потреба.
одним із перших бачив цей процес
землі своєї тренер, футболіст від неба.

Його уже немає поміж нас,
та час від часу чуть у відголоску
і славу ту, і велич повсякчас.
ім’я якій Валерій Лобановський.
2009
Із циклу "Лавиця запасного тренера"