Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.

Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Немов неповторності миті.

Із ніжних гілок упаде
Сріблиста наповнена мудрість,
Залишивши слід де-не-де,
Немов Еліаде і Муркок.

Такі дорогі голоси
Не здатне ніщо замінити.
Так біле суцвіття краси
Впаде, ніби метеорити...

17 грудня 2025

Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.

Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
туди, де серце лікувало втому.

Під куполом від чорної війни
створили ми свій простір, тиху змову.
Тут не було ні бруду, ні вини,
лиш чиста музика нічного слова.

І слухаючи неба стислий плач,
що у полон брав дорогі хвилини,
не рахували ми ніяких вдач,
молилися удвох за Україну.

Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.

І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
Де червень надихатися волів…

05.06.2о26

Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози

Великих канонів подвійних
Які, наче правда сучасні,
Які, наче пудра найлегші,
Які,наче духи прекрасні
Бо ранками сунуть угору,
Відчувши від неї задуху
Шляхом малахітових стрілок
За згодою з символом руху…

Червоний, черлений, красивий і красний -
Отак місяць червень колись називали.
Нині він сонячний гарний чудовий
Першим у літо відкрив вже ворота.

Рум"янить черешні, суницями пахне,
Купатись нарешті дозволять всім мами.
Зозуля кує й соловейко співає,
Цвіте тепле літо барвистим розмаєм.

2017 р.

Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
І хоч так урятую тебе від негоди...
05.06.26

 настало літо йшла війна
 був золотистий вечір
 нікого я не обіймав
 нічому не перечив
 не усміхалися мені
 дошкульні антитези
 немов у сні
 чи майже сні
 цілком собі тверезім
 чогось хотілося але
 я зневажав хотіння
 ще слідкував
 пташиний лет
 спілкуючись із тінню
 про мінуси або плюси
 та й камені підводні
 для чóго нам бракує сил
 в азоті кисневодневім
 навіщо нас гартує лють
 печалі і скорботи
 чом прозираючи клянуть
 прийдешнє донкіхоти
 чи не того що нам не слід
 шукати раю суто
 і спокушатися зо слів
 яких не варто чути
 та у вселенській у грозі
 притамувати подих
 у недосприйнятті оцім
 кого і що обходить
 чи не обходить геть усіх
 

Боротьба за владу після смерті Сталіна.

Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – партійці бувалі,
І Берія із Хрущовим, що пізніш пристали,
І Маленков молоденький, що був у фаворі.
Кожен мріяв, що вже Сталін «скопититься» скоро.
Той же все не вгомониться – тридцяті згадає
І ворогів-конкурентів між своїх шукає.
На кожного підозріло весь час поглядає,
Чи той камінь за пазуху часом не тримає.
Вже по новій ленінградців взяли, постріляли,
Вже під Берію велінням Сталіна копали,
Бо «великого менгрела» він велів шукати.
А Берія ж із менгрелів, кому то не знати?!
Отож Сталіну в обличчя кожен усміхався,
Бажав, проте поза очі, щоб в пекло забрався.
Берія скоро дізнався, що справу готують,
Докази знайдуть, брехнею теж не погордують.
Сам же із тії системи, її добре знає,
Тож готується, звичайно, також не дрімає.
Добре знав, що Сталін хворий, кремлівська лікарня,
Лікарі найкращі йо́го доглядають гарно.
Тож на лікарів тих кращих він справу заводить,
Про «шкідницьку» їх діяльність «докази» знаходить.
Лікарів усіх в «кутузку». А тут «раптом» сталось,
Що у Сталіна на дачі «припадки» почались.
Ніхто до самого ранку не входив до нього,
А він зваливсь із дивану прямо на підлогу.
Коли вранці помітили, лікарів не звали,
Бо ж кремлівські всі в «кутузці» тоді гостювали.
Викликали самих перших соратників того.
Ті зібралися не скоро, бо ж довга дорога.
Той лежить, весь обісцявся, говорить не в змозі,
А ті радяться, на нього дивляться в тривозі.
А, як встане? Прикинувся?! Що його робити?
Може, взяти усім разом та мерщій добити?
А, як «друзі» перевірку таку влаштували
І на «зрадників» кайдани уже зготували?!
Лікарів не викликали, могли б врятувати.
Але страшно, коли зможе той і, справді встати!
Так і вмер тиран, а «друзі» лише удавали,
Що вони за ним жаліли та переживали.
Та, як впевнились, що, врешті, смерть його забрала,
Урочисте поховання йому влаштували.
Ішли, сльози утирали, «пониклі від горя»,
В мавзолеї положили із Леніним поряд.
«Ленін, Сталін» написали, щоб всім зрозуміло,
Як вони вождя народів усі так любили.
Ще лежало в домовині його мертве тіло,
А вони вже його спадок – вже владу ділили.
Маленков очолив уряд, всі інші зайняли
В уряді пости й посади, що значення мали.
І в Політбюро вони всі, звісно ж влаштувались,
Бо «царем» небавом стати усі сподівались.
Поки ж тільки придивлялись на кого опертись,
Щоб на «трон високий царський» могли вони здертись,
Поставили «царювати» Хрущова Микиту,
Як на клоуна на нього звикли всі глядіти.
Бо ходив у вишиванці та міг станцювати
Гопака, щоби на дачі «батька» розважати.
Думали, як ввійдуть в силу, проженуть Микиту
Та і будуть на тім троні високім сидіти.
Та поки на «однодумців» своїх позирали.
Більше всього усіх сила Берії лякала.
В нього ж вже чекістський досвід набрався чималий,
Він на кожного у папці мав матеріали.
А у кожного ж, звичайно «в пуху було рило».
Інші б за такі проступки вже б давно сиділи.
Тож на Берію зі страхом вони й поглядали…
Сталіна до мавзолею тільки-но поклали,
Домовились його більше вже не восхваляти,
Кожен мріяв, що культ власний почне будувати.
Та найбільше мали шансів, бо ж були «крутими»
Берія із Маленковим і Молотов з ними.
Берія (то зрозуміло), мов «цар» уже вівся,
На «соратників» і «друзів» звисока дивився.
А вони тихцем збирались «дружить» проти нього.
Та й «здружились». Зібралися вони дня одного,
Берію арештували та під суд віддали,
Там вони йому всі страхи свої пригадали.
Суд був скорий, вищу міру «злочинцеві» дали,
Не чекаючи, в той самий день і розстріляли.
Молотов із Маленковим удвох керували
Та уваги на Хрущова вони не звертали.
А той сили набирає, людей своїх ставить,
Бо ж теж хоче «царювати», Росією править.
Роз’їжджа по закордонах (коли то бувало).
Вже й «соратники» на нього озиратись стали.
А він з уряду небавом прогнав Маленкова,
Жукова зробив міністром оборони знову.
Бо ж хотів підтримку мати, як «гніздо осине»
Із «соратників» і «друзів» у небуття скине.
На двадцятім з‘їзді взявся він культ розвінчати
І не скільки, щоб з померлим вождем воювати,
А, щоби «дубину» мати на однопартійців,
Вона йому знадобиться уже в скорій бійці.
Що вона невідворотна, було зрозуміло,
Бачити «царем» Хрущова вони не хотіли.
А при Сталіну посади всі вони займали,
Тож у злочинах часів тих участь теж приймали.
Часу від отого з‘їзду пройшло не багато
Й на Політбюро Хрущова вирішили зняти.
З одинадцяти його членів семеро готові
Вже були з «царя» прогнати Микиту Хрущова.
Але хитрий той Микита про те все дізнався,
Тож зарані до подій тих добре зготувався.
«Змовники» лиш про відставку говорити стали,
Як ввірвались з ЦеКа люди й з ними генерали,
Заявили, що не мають ті права рішати,
А потрібно весь Центральний Комітет зібрати.
Більшість там – Хрущова люди (встиг підготувати),
Отож вони добре знають, як голосувати.
Хоч-не-хоч, а довелося отим поступатись,
І Пленуму ЦеКа того скоро дочекатись.
Щоб вони не встигли швидко чогось зготувати,
То військові літаками звезли делегатів.
Жуков з доповіддю вийшов, по усіх пройшовся,
Для кожного цілий список злочинів знайшовся.
Натякнув, що, як сьогодні «змовників» не зняти,
То всіх членів ЦеКа може чекати «розплата»,
Як то було у тридцяті. Проголосували
І з Політбюро усіх тих змовників прогнали.
Маленков і Каганович, Молотов, Шепілов
І Булганін від безсилля, мов змії шипіли.
Але мусили змиритись, бо ж таки програли.
І раділи хоча б тому, що не розстріляли.
Після того, як «мавр» Жуков зробив свою справу,
Хрущов його із міністра в відставку відправив.
Залишився Хрущов тепер один на вершині,
Можна йому «царювати» в Росії віднині.
Хоча «ворог» недобитий, зв‘язки іще має.
Тож на двадцять другім з’їзді Хрущов піднімає
На щит знову культ особи. Скільки наказали,
І Сталіна, й поплічників брудом поливали,
Що й повік їм не відмитись. Хоч не розстріляли,
Бо при Сталіну їх тільки би то і чекало.
І вже вишенька на торті – рішення прийняли:
Сталіна із мавзолею врешті-решт прибрали.
Закопали, як простого смертного – не бога.
Щоби люди не ходили вклонятись до нього.
Здавалось, Хрущов до смерті буде «царювати»,
Та зосталось «царем» бути йому небагато.

Летіть, ангелики, летіть!
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.

Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
Не вщухне гнівний буревій.

З-під смерті чорного крила -
Молитва. Чи не чуєш, Отче?
Нехай оглушить цей дзвіночок
Тутешніх ад'ютантів зла!

Лютує підла гидь боліт,
Душа ракетою роздерта.
Якщо вже діти - просто жертви,
Чого тоді вартує світ?

Так зеленіє літня віть,
Неначе і війни немає.
Цю тишу серце не приймає!..
Летіть, ангелики, летіть!

 
Усе кручу регулятора під цицькою з екраном
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього патли й одяг ексцентричний
 
Потерши окуляри, Сем рече невимушено
”Оскільки більшістю мене обрали“
І після цього він починає свою
Злісну атаку на благородні трави
 
Це є зло, і нечисть, і гидота
(Не тряси траву, Семе)
І це розвалить нам країну
(Гівнюком не будь, Семе)
Розбестить ваших Сью і Джонні
(Тупо не бикуй, Семе)
Жде одплата незгодливих усіх
(Ліпше здайся, ти уже програв, о так)
 
Дезінформацією Сем і Джо
Гидять нашу націю
Але той хто не при чім, узяв і викрив
Оті їхні фальшовані нотації
Опинившись у дурацькій ситуації
Мовив, щоб урятувати все
 
Це є зло, і нечисть, і гидота
(Не тряси траву, Семе)
І це розвалить нам країну
(Гівнюком не будь, Семе)
Розбестить ваших Сью і Джонні
(Тупо не бикуй, Семе)
Жде одплата незгодливих усіх
(Ліпше здайся, ти уже програв, о так)
 
Податки, Семи, чи на те
Щоб ув’язнити ближнього
За те, що покурив трави
І тре в’язнити більше
Ви так довго брешете
Хтось вірить, що то правда
Очі закрива на те
Що чиниться безправ’я
І пішли би ви ото
Була б надія в нас
Не затримуйтесь надовго
Цінуймо власний час
 
Це є зло, і нечисть, і гидота
(Не тряси траву, Семе)
І це розвалить нам країну
(Гівнюком не будь, Семе)
Розбестить ваших Сью і Джонні
(Тупо не бикуй, Семе)
Жде одплата незгодливих усіх
(Ліпше здайся, ти уже програв, о так)
 
 
 
 
 
 
 
 

Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.

Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
Невідомі шаленим вітрам.

Ти біжиш у основу творіння,
Там, де лотос дарує снагу.
Ти простягнеш священні пагіння,
Що зросли у нещаднім снігу.

Так постане Адам серед вишень,
Єва мудро торкнеться лози.
На крутім і високім узвишші
Чути гуркіт нічної грози.

17 грудня 2025

Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
04.06.26

Я шпигун у домі кохання,
Я знаю твоє потаємне бажання.
Я знаю слово, що тремтить на вустах,
І твій секретний, глибший страх.

Я шпигун у домі кохання,
Я знаю твоє потаємне бажання.
Я знаю слово, що тремтить на вустах,
І твій секретний, глибший страх.

Я знаю все...
Що б ти не робив,
І куди б ти не ходив.
Все, що знаєш ти.

Я шпигун у домі кохання,
Я знаю твоє потаємне бажання.
Я знаю слово, що тремтить на вустах,
І твій секретний, глибший страх.
І твій секретний, глибший страх.

Я знаю все...
Що б ти не робив,
І куди б ти не ходив.
Все, що знаєш ти.

 на злобу дня повістка ця
 хоча її не просять
 усякий знає все і сам
 а втім усім не досить
 на фоні втрат і не до свят
 хмарує дощовиння
 хтось тягне фронт
 брудний полон
 а хтось про щекавицю
 нелох паркується мов бог
 посеред тротуарів
 на зауваження рипить
 а в тебе дерті шкари
 ще молодята спати йдуть
 не пізно і не хутко
 та під під’їздом комітет
 о нарик прастітутка
 сичать · сказати що і як
 ім’я їм легіони
 кугутство як ментальний баґ
 і влада їхня гонить
 в законі
 їм на все плювать
 та й живемо без ради
 бездарно і угарно так
 каттані мій коррадо
 

Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
«…ой на горі…!» - співають дофіни,
Розплітають в латину створінь.
Мій державнику, мед Мазаріні
Дай знайти серед тихих прозрінь.
Тільки ти під тополею бачив
Все начиння голодних щурів,
Де б той бідний поштар не пиячив,
Де би той Волопас не горів…

Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.

А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Хтось одвічні розмив береги.

Розмовляю я з лісом печальним,
Із березою, дубом, зі сном
У природі. Мене зустрічає
Лісовик і частує вином.

Я не знаю, коли вже покину
Ці чертоги величні, сумні.
Тільки музика дивна калини
Прозвучить у гіркім полині.

16 грудня 2025

Духовні паролі…

Видіння чи сон:

дарує ієрогліф

Мацуо Басьо.

2026 рік

Понад ставом, понад вербами
Пролітала пара лебедів.
Як в люстерко в плесо чистеє
Вони двоє задивилися
Та й на своє відображення,
Він - Вона - у ньому красені.

Одне одним милувалися,
Крилоньками обнімалися,
У вірності присягалися
Та в любові зізнавалися
На ставочку та й під вербами
Закохані тії лебеді.

2020 р.

Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
03.06.26

 
Кейданс і Кескейд
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
 
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
 
Ковзає недовірою
Мов на вайні у припливі
Із блідими вічами він
І вуалі його зрадливі
 
Паперовий куртизан
Звичний чоловік для дам
 
Караван-готель, чар і паєтки
І маневри усяко звісні є
В амор-олії Кейданс, оксамит рукавички
Ім’я його цілує Кескейд
 
Паперовий куртизан
Звичний чоловік для дам
 
Кейданс і Кескейд
Кейданс і Кескейд
Кейданс
 
 
 
 
 
 
 
 

Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.

У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Куштуєш ягідки - це ж насолода!

Бо жимолості м'якоть соковита.
На смак солодко-кисла із насінням.
Голубить вітерець це юне віття,
І небо усміхається їй синню.

Не відчуваю запах літніх трав,
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.

Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
Для них цей місяць - красень, добрий геній.

Ранковий промінь тепло заяснів,
Їм відчиняє сонячні ворота.
Посеред різних літніх кольорів
Я бачу колір вічної скорботи.

Мій спогад - невідомий самвидав.
Дорога сліз веде мене в нікуди.
А червень чорні квіти розкидав
Лише для мене. Не хвилюйтесь, люди!

Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
У плавнях жаби чарівної
У час короткої зупинки.

Знайдем осяяння,співзвуччя,
У воду додамо лимони,
У межах слів, словосполучень,
Як силу духу гегемона!

А хто не згоден із рухом долі,
Хто у полоні опортунізму -
Хай залишається у полі -
Ховає правду у евфемізмах!

А ми й надалі-но будем бігти
До перевтілення за обрій ,
Туди, де досить малої крихти
Де нори кращі …тепліші ковдри.

Живу минулим, там моє життя
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?

Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
за інше і не варто помирати.

Усі мої молитви в споришах,
а босонога дівчинка — у росах.
З долоні спурхнув перелітний птах
у дощову погоду, в зрілу осінь.

Ти думаєш, що я на вістрі слів
ходжу ще й досі на тонких підборах?
А я складаю у валізу: спів,
все, що було учора й позавчора.

Минуле знову пробую на смак —
майбутнє і ворожка не наврочить.
У чорноземі зріє гречний мак,
щоб зорепадом дихати щоночі.

01.06.2026р

Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".

Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Сірий соловей чи шпак.

Соловей - то майстер співу,
А хвазан ірже, мов кінь,
Та ж тепер хвазани всюди,
Тут і там, куди не кинь!

Горобців не чуть цвіріньок,
Жайвір змовк серед полів,
Навіть зозулі повтікали-
Не хочуть чути хвазанів.

З цієї байки випливає
Насправді істина проста:
Бува людина зовні гарна,
А всередині - пустота.

Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.

Я спалюю себе на вітрі
Цивілізацій і доріг.
Я у призначення повірю,
Коли ступлю на свій моріг.
Пізнаю я найвищу вірність,
Вернувшись на святий поріг.

Торкнуся я думок зимових,
Прийшовши у самотній ліс,
Ввійшовши у грудневу мову,
У біле торжество беріз.
Почавши з Господом розмову,
Схоплю диявола за хвіст.

Тримаю я нещадний іспит
Перед віками і вогнем.
Мене пече сваволя істин,
Яка прикинулась вужем.
Хоча б залишилася іскра,
Яку пізніше ми збагнем.

16 грудня 2025

 він вийшов до режиму бога
 покинувши вино хліб сіль
 сусід вважав його за йога
 а сам пиячив той сусід
 йому здавалося ще трохи
 і стане легко звідусіль
 сусід той час привів небогу
 стогнав із нею десь в куті
 за тим вернувся
 до спиртного
 і мордобій почав за тим
 такий у свому роді стиль
 така дорога і хорогва
 любити все любити всіх
 у непозбувній марноті
 у серці сяйного
 нічого
 

Я міг би загинути вчора
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
Бо знову вона, як бувало,
Веліла пройти в укриття,
І тим уночі врятувала
Моє здешевіле життя.
02.06.26

Полюбляю зелене оточення,
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.

Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
І куйовдять вітриськами зачіску

Лісопарку, що в річку задивлений.
Там нап’юся тинктури блакитної
Із дощів, що невидимо винесли
У черевах вологі можливості.

То смієшся, то сльози пускаються,
Хоч немає стабільного настрою.
Говорю без думок Нострадамуса:
«Я люблю тебе, весно, усякою».

Півзахисник футбольного клубу «Парі Сен-Жермен» - переможця Ліги чемпіонів цього року - і капітан збірної Грузії відмовився відповідати російському журналісту російською мовою після фіналу.

Підношу келих я
за Хвічу Кварацхелія!

«Парі Сен-Жермен» -
сузірʼя зірок-імен.

Одна з-поміж них незвична -
Хвіча.

Летить стрімко
його «сімка».

Гідність і футбольний талант…
Генацвале, віват!

2026 рік

 в житті холоднім і похмурім
 чогось хотів кудись-там біг
 за снами уві снах моїх
 і в церкві тільки та премудрість
 мене оточували мури
 на цім лазурнім небодні
 цикуту радили мені
 а в перлах порпалися кури
 мій боже хмарний вічно плинний
 ще клин який яким ще клином
 немає ні коня ні хати
 у чім себе переконати
 є вишній дозвіл бути вільним
 глузує смерть у спільнім чаті
 

У кожній з нас є Щось позалюдське.
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?

Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
присутній невідв'язно тихий відчай?

Якби в це Щось вглядітися здаля
(і так щоб більш ніхто не зауважив),
бо може поплисти з-під ніг земля
від сих самознайомчо перших вражень.

Або відразу викинути геть,
означивши, – гидота і непотріб –
і крутячи щоденну круговерть
«і нащо все оце» жувати вкотре.

А відповідь захована між па,
якими Щось відлякує і манить,
надіючись, що складова людська
наважиться вступити у цей танець.

09.04.26

Похмурий день у крона прослизнув
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.

Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі
бентежною розв'язкою сюїти.

Пес безпритульний на ворон гарчить:
«Закрий пащеку, щоб настала тиша!»
Хіба не відчуваєш, як блакить
вже сіє сльози в мороці узвишшя?

Бач, каптури чернечі ліхтарі
схилили на узбочині дороги,
збирає мжичка хмари дощові
за горизонтом всесвіту в облоги.

До комендантської, за п'ять хвилин,
згубило щастя на ходу підкову.
Знайди, коханий, тисячу причин,
щоб повернутися до мене знову!

Від ворохобних звуків легіт стих...
Втопила невгамовний біль у хлипах...
Хоча б на мить, на видих чи на вдих,
хай буде в серці тихо...тихо... тихо...

31.05.2026р

І
Весна минає. Літо на порозі.
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.

ІІ
Одна душа ще блимає у тілі
свічею між загравами багать
і поки душогуби не бомблять,
надія є – у зграї поріділій
із вирію додому, сіро-білі,
за нею гуси-лебеді летять.

ІІІ
Летіте, дикі гуси! Гиля-гиля –
напитися дніпрової води.
Паломники вертаються туди,
де є ще тимчасове новосілля...
.....................................................
євшан-трава рятує від біди,
коли несе людей чергова хвиля
подалі від скаженої орди.

05.2026

Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.

Мороз величною ходою
Іде лісами, як пророк.
Прозріння обнялось з журбою,
Засвоївши тяжкий урок.
Напевно, не знайду спокою
У магмі вічних помилок.

Мороз піднявся із птахами,
Злетів піднесено у вись.
Він поріднився із роками,
Де світло й темрява зійшлись.
Пірнув у долю з жебраками,
Лишивши трепетне: "Молись!"

Широкі ходи і паради
Мороз провадить у лугах.
Немає більшої розради,
Ніж велич снігу у полях.
Гуркочуть виступи й тиради.
Співають небо і земля.

15 грудня 2025

… засинає полуниця -
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,

чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
наче грудня сивину,

наче паростки з неволі,
від копит і до небес
де на пошук хліба й солі
суне Велес, не Гермес ,

в росах місячних полює,
нерухомість – цур мене -
ранком липня срібна збруя
вже й коня не здожене,

не стриножить і стеблини
під відклепану косу
загубившись в лободині
полуничного часу…

Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.

Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.

Нехай минають і літа, і моди,
І час стирає те, що вже було, —
Вона несе ласкаве джерело
І не втрачає неповторну вроду.
Срібляста річка котить тихі води...

Коні проскакали -
Гриви золоті.
Це літа промчали
Наші молоді.

З ярмарку вертають,
Котяться згори.
Де поділась радість
Цієї пори?

Тішимося все ж ми
Внуками й дітьми,
Значить недаремно
На світі жили.

Добрих справ немало
Залишаєм їм,
Щоб про нас згадали
Й вдячнії були.

2018 р.

Пожухле листя під ногами
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
01.06.26

Небо як сіра вата, викликає в думках оскому
Може його попрати, принести до свого дому…
Вселилась весна у мене – гіллям, що серце ранить
Квітень лихий холодний вдома тече із кранів

Небо, як сіра вата, викликає в руках оскому
Його розриває вітер, не буде уже нікому…
І падають сірі клоччя на гострі дахи червоні
Неба мені не шкода, ранить воно долоні

Як же тепер заснути й не бачити цього лиха
По вікнах стікає небо невпевнено й дуже тихо
Вимикаю я світло в вікнах, погашу усі вогні
Та клоччями сіре небо приходить до мене в сні
(Ольга мороз-Кміт)
квітень 2026

Серія випробувань —
мов серіал про нас,
та що для людини
важливіше, ніж цей час?

Його вже не відкласти —
транслюється в ефірі,
у прийнятті моменту –
ресурс твоїх зусиль.

Якщо ним стане ринг
й суперника рахунок,
то тільки справжня сила
веде свій підрахунок.

Відкритість до змагання—
це не вразливість, ні!
І надихає віру
свобода обертів.

Хто страху не корився –
не злічить перемог,
стає можливим те,
що бачить серцем Бог.

 
Розмови на вулиці, майже сімейні
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
 
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
 
Зустрітись очима, музика зазвучить
Класична романтика, оце усе
За деякий час одвертаєшся геть кудись
Де той спокій у суєтнім серці (ох)
 
Джонні – новенький в містечкові нашому
Інший блукав би, але поруч вона
 
Було стільки слів, що мав би сказати
Однак, ніч у ніч, лише пригортаєш, тримаєш
Вона у сльозах іде
 
Розмови на вулиці, щоби нагадати
Значення немає, на чийому ти боці
Минаєш, вони між собою гадають
Все про тебе, допоки не з’явиться хтось-то натомість
 
Бачив новенького? У містечкові нашому
Він усім цікавий, правда?
Її він підхопить, а ти поблукай собі
 
О, не знаєш
Тут новенький у нас
Є один новенький у нас
(Оу, гуу) Усякому цікавий він
(Оу, гуу) Новенький у нас
(Оу, гуу) Люди йдуть поглянути
(Оу, гуу) Новенький у нас
Тут новенький у нас
Нащо мені чути
Тут новенький у нас
Нащо мені чути, годі
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Усякому цікавий він
Тут новенький у нас
Люди йдуть поглянути
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
 
 
 
 
 
 
 
 

Як Сталін партійну «опозицію» подолав.

Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не знали, що Маркс й Ленін про неї писали.
Професори і доценти мали нас навчити,
Що без партії нічого не робиться в світі.
Що в партії однодумці не сплять дні і ночі,
Нам життя зробити краще якнайшвидше хочуть.
Я не надто дослухався, що вони казали,
Але іноді питання усе ж виникали.
От, скажімо, як йшла мова про двадцяті роки,
Коли «партія» нещадно боролася з Троцьким,
З Зінов‘євим, Бухаріним – тоді нас повчали,
Що відношення до влади боротьба не мала.
Не за владу боролися сталіни і троцькі.
Це і тоді виглядало якось ідіотськи.
По-перше, як не за владу боролись «партійці»,
То чому ж такі трагічні результати в «бійці»?
Чому тих, що у цій «бійці» Сталіну програли,
Кого льодорубом вбили, кого розстріляли?
А, по-друге, коли влади в країні не мати,
Тоді як же «рай народний» у ній будувати?
В ті часи у цім питання розібратись годі,
Інформації ж не було стільки, як сьогодні.
Отож, хочеться хоч нині уявлення мати,
Як же Сталіну вдалося тоді гору взяти.
Щоб у тому розібратись, поглянути треба –
Хто був хто і що він саме представляв із себе,
Ще до того, як вдалося владу захопити
І безкрайнюю Росію в крові потопити.
Були в партії, як Ленін, що книжки писали,
Теорії дурнуваті у світ видавали.
Ідеологи – все більше були в закордонах,
Бо ж в Росії їх вважали всіх поза законом.
Були ті, що «працювали», гроші здобували,
Щоб ті перші по європах жили-жирували.
Серед отих був і Сталін, і Камо – бомбили
Банки, різні установи, за що і сиділи.
Троцький був з меншовиками ( і таких багато),
Що устигли дуже вчасно із ними порвати,
До більшовиків пристали, коли їх силу відчули.
А Камєнєв і Зінов‘єв – ті «зрадники» були
Ще в сімнадцятім. «Повстання» тільки готувалось.
Ще більшовики таємно у штабі збирались,
Розробляли свої плани, як владу забрати,
Двоє тих в газеті плани встигли розказати.
Боялися, що не вийде та всіх постріляють,
А так вони виправдання хоч якеєсь мають.
Тями в Леніна не було повстання підняти,
Він все більше язиком міг гарно теліпати.
Готував повстання Троцький і вийшло все вдало,
Дуже швидко Тимчасовий уряд розігнали.
А Сталін «проспав повстання», лиш тоді дізнався,
Як переворот той клятий більшовицький стався.
Далі війна громадянська – страшна різанина,
Здавалося, розпадеться, загине країна.
Та більшовики вчепились намертво за владу,
Гарматами встановили «Усю владу радам!»
Як бої усі затихли, багатьом здалося,
Що життя спокійне, мирне, врешті почалося.
Та, поки народ відходив від років кривавих,
В керівництві більшовицькім йшли інакше справи.
На словах усі єдині та щомить готові
«Друзям» в спину ніж встромити та пустити крові.
Ленін вже на ладан дихав, інсульти здолали.
Хоч за звичкою його всі за «царя» вважали.
Він вирішував, що можна, а що ні робити.
Жаль, Каплан його тоді ще не змогла убити.
Чи Каплан, чи «вірні друзі» по партії, може.
Та настав час покінчити із ним тепер, схоже.
По війні взялися «бонзи» за справи партійні.
Їм зовсім не до вподоби паперові війни.
Порпатись у тих паперах ніхто не бажає.
Тож на Сталіна всі радо те перекладають.
Вибрали його генсеком. В ті часи посада,
Щоб всі справи паперові привести до ладу.
А всі інші керували і тому раділи,
Що Сталін застряг в паперах, а вони при ділі.
З Леніним поки носились – «цар-батюшка», наче,
Але, все ж, на його місці кожен себе бачив.
Як хвороби підкосили Леніна, зраділи,
Було б добре, коли б «цар» був тепер не при ділі.
Тож всі дружно узялися разом з лікарями
Про його здоров‘я «дбати» - заявили прямо,
Що ніхто не має права із ним говорити
Про політику, про справи – всім заборонити.
Радіо йому прибрали, газет не давали.
Одним словом, постарались та ізолювали.
Ленін був «авторитетом», як вкаже на кого,
Той у партії і стане «царем» після нього.
А той все, наче вагався когось називати,
Бо ж знав усіх і боявся, щоб не прогадати.
Троцькому, можливо вірив Ленін більше всього,
Тож тихцем диктує Крупській він листа до нього.
Сталін, як про те дізнався, дуже розізлився
Так, що укрив Крупську матом, на те не дивився,
Що то Леніна дружина. Та стала жалітись
Чоловіку. І той також мусив розізлитись.
Взявся він «Листа до з‘їзду» тепер диктувати,
«Друзям» своїм по партії ярлики чіпляти.
Сталін, Камєнєв, Зінов‘єв під удар попали,
Пятаков, Бухарін, Троцький теж свого дістали.
Хотів Ленін, щоб на з’їзді той лист зачитали,
Та про всіх тих «пройдисвітів» всю правду узнали.
Звісно, що ті «пройдисвіти» не дуже хотіли,
Щоб таке на всю країну про них говорили.
Тож вдалось якось зам‘яти. Хоч лист і читали,
Але тільки між своїми, щоб «чужі» не знали.
Леніна від справ і зовсім вже ізолювали,
І тоді інсультом третім його доконало.
Ще живий та вже не здатен він щось зрозуміти.
А «друзі» всерйоз взялися вже владу ділити.
Нема Леніна, всі інші Троцького боялись,
Отож, звісно проти нього бігом об‘єднались.
Сталін, Камєнєв, Зінов‘єв «дружити» взялися,
Щоби Троцький не піднявся, влади не добився.
А, оскільки він над військом мав велику владу,
То вони свиню велику підсунули радо.
Щоб військове керівництво не під ним ходило,
Вони купу своїх людей туди посадили.
Троцький, звісно, добре бачить, куди повертає,
Демократію партійну вернуть вимагає.
Але хто ж його послуха? Вони ж більшість мають,
Тож, що хочуть у країні - те і витворяють.
Тоді він через газети став «молодь» манити,
«Новим курсом», що пора вже стариків змінити.
А Сталін же пост генсека два роки займає,
Він же всі партійні кадри всюди розставляє.
Тож своїх людей розставив, щоби в разі чого,
Вони дружно виступали в боротьбі за нього.
А тут Ленін врізав дуба. Так все вдало склалось,
Усі ідола із нього ліпити узя́лись.
У кожного свої плани. Та, як розібратись:
Щоб на нього, як на бога могли посилатись.
Вони, мовляв, апостоли, роблять його справу.
А, хто їх не хоче слухать, той, звісно не пра́вий.
Поховали в мавзолеї вони свого «бога»
Та і спадок узялися ділить після нього.
Політбюро вже без «бога» уперше обрали,
«Апостоли» найвірніші у нього попали:
Сталін, Камєнєв, Зінов‘єв, з ними Льова Троцький,
А ще Риков і Бухарін та якиїсь Томський.
Слід сказати, що в тридцятих зі списку отого
Тільки Сталін залишився і більше нікого.
Сталін їх усіх понищив. Бо ж секрети знали
Про гріхи його минулі, тому і пропали.
Більше всього Сталін, звісно Троцького боявся.
Тому саме то за нього найпершого взявся.
Камєнєв й Зінов‘єв йому плечі підставляли,
Бо ж Троцького бачить «богом» зовсім не бажали.
Клялись вірності ідеям і Троцького кляли,
Потихеньку людей його з влади прибирали.
Фрунзе, що на чолі війська стояв тоді всього
Змусили лягти в лікарню й «зарізали» його.
Отак Троцького потроху із влади й прибрали.
Тоді Камєнєв й Зінов‘єв розуміти стали,
Що зі Сталіним «могилу» і собі копали,
Самі пастку ту створили, самі і попали.
Сталін з Троцьким розібрався і за них узявся,
З «молодими» проти старих кадрів об’єднався.
Ті до Троцького помчали, разом відбиватись.
Та даремно уже було, навіть і старатись.
В Сталіна скрізь свої люди, зумів влаштувати.
Хоч Камєнєв у вождизмі його звинуватив
Здуру. І це у Росії, де їм цар потрібний.
Не зумів він зрозуміти «душу руську» видно.
Зінов‘єва з Ленінграду втришия прогнали,
Його вірному партійцю Кірову віддали.
Камєнєв з Політбюро «спустивсь» в кандидати.
Троцького з Політбюро не стали чіпати.
Хай погавкає іще, як дурні знайдуться,
Що супроти Сталіна із ним поведуться,
То не треба ворогів і шукати буде.
А прийшли в Політбюро «сталінські» вже люди.
Не довго та трійця «лівих» йому заважала.
Скоро їх з Політбюро у ЦеКа прогнали.
Усе нижче опускались «апостоли» бувші.
Сталін так їх обійняв, що скоро задушить.
Коли самих визначних отак опустили,
«Опозицію» взяли та й заборонили.
А, як зовсім не страшні діячі ті стали,
То одного за другим з партії прогнали.
Троцького так, взагалі в Казахстан заслали.
Передумав Сталін та й з країни погнали.
Він в Туреччині сидів, в Мексику подався.
Сталінський до нього кат саме там дістався.
Сталін потім пожалів, що зробив дурницю,
Бо Троцького відпустив в кляту «заграницю».
Ще й архів з собою весь дозволив забрати.
А той взявся проти нього «пасквілі» писати.
З Троцьким зрозуміло та інші ж залишились.
І на Сталіна тепер інакше дивились.
То був рівня, чи вони ще й вище стояли,
А тепер перед «вождем» вони плазували.
Просять в партію вернуть – другого ж не знають,
А Сталін, немов садист на них поглядає.
Насолоджується тим, як вони плазують,
А він милостиво їх милує, рятує.
Конкурентів всіх прибрав, вибрався нагору,
Мабуть, зробиться «царем» у Росії скоро.
А то може й «богом» стать, Ленін, як ікона,
Буде трупом шлях встелять попри всі закони.
Як не «богом», то вождем, що лиш може знати,
Як всі «заповіді бога» треба трактувати.
Такий собі Мухамед зі святим кораном.
Тож усяких конкурентів і прибрав він вправно.
«Бог» один повинен буть, як і вождь – єдиний,
Хто не згодиться із цим, той має загинуть.
Ті вже були не страшні, принижені, «збиті»,
Проти нього і не сміли уже говорити.
Та знайшлися молоді, стали бунтувати,
Як Росію на свій шлях став він повертати.
Риков, Томський і Бухарін кинулись запізно,
Вже у Сталіна рука зробилась залізна.
Вже така його дрібнота зовсім не лякала.
Уже вірні його слуги проголосували,
Навішали ярликів їм, як звикли робити.
Та й з посад «єретикам» довелось злетіти.
А попереду чекали вже роки тридцяті,
Коли Сталін вже не шкіривсь, а велів вбивати.
І тоді всі на конвейер смерті вони стали,
Хоч руками і своїми ж його збудували.

 ті хмари над
 будинками
 дахами
 мов ефемери ефемер
 а ми
 у цім прихмар’ї
 проростаєм
 щось вабило
 чи вабить ось тепер
 іще вітри
 звиваються у зграї
 і не по собі
 нам не смішно
 не цейво
 у тім привітр’ї
 хто себе спасає
 як саме знову
 уведи pin-код
 тривого моя душе
 що ти маєш
 довірена
 обставинам трущоб
 всьому тому що
 крає все без краю
 безтямно
 незважаючи
 мовчком
 

Чи прихисток для гри?- Таємного сакралу
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,

Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
Дитинство відійшло- вже старість за одвірком

І імена…з півдюжини імен,
Які забуті майже в дощ і вітер,
Сичить сова в мені рядками гострих літер,
Полюючи вночі на кажанів,

Щоб час швидкий у митях розрізнять,
Сповільнюючи рух у межах квесту,
Допоки хлопчик мій в мені, неначе хресник,
Шукає прихисток серед чужих багать…

Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Я буду вічним добровольцем
Іти на штурм німих фортець
Ненависті і зла для волі,
Для визволення всіх сердець.
Я буду вічним дисидентом,
Нонконформістом і борцем.
Зло не скасується декретом,
А знищується із яйцем.

13 грудня 2025

Знову день спекотливий
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
Сяйво палить - не світить
І ніяк не паде, -
Наче світ спопелити
Хоче сонце в цей день.
31.05.26

Розглядаю в небі сузір’я Водолія.
Я тобі не радник, та послухай Андрія:
Кожна подія, що сприймаєш без меж ти,
Її ціна — надія, і не буде решти.

Ви під арештом, та це невидима в’язниця.
Я би теж поспав, та мені не спиться,
Бо знову сниться, що вродило так нівроку.
Якого розміру зіниця у третього ока?

Зі зворотного боку супутника планети
Вміло розставлені для нас усіх тенета.
«Та буде вендета!» — я скажу, вірячи:
Перетвориться карета на гарбуз опівночі.

І тільки опір чинячи, я зрозумів,
Що той, хто всередині, — найзліший з ворогів.
На сім морів — однакові правила гри,
На сім богів — ні одної Божої іскри.


2025

Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.

Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Віщує перемоги, а не зради.

Напевно, виглядатиму дарма
На обрії рятунок від печалі.
Прорветься крізь оточення зима,
Сховавши у туман душі роялі.

13 грудня 2025

Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.

Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
як повісма, над подолом.

Маревіють комиші,
мерехтять в імлі дзвіниці
і копиці, мов книші,
височать на кошениці*.

Вітер промені пряде,
хмари сунуть околясом...
Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом...

* кошениця – місце, де косять траву; сіножать

13.07.23