ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Олександр Сушко
2019.09.18 09:41
Засумував мій друг, похнюпив носа,
Макітра сива лускає від дум.
Гаргара із Полтави гостроноса
На парадиз накликала біду.

Де сяде - неодмінно буде купа,
Від смороду - амок, не продихнеш.
У кожнім слові - ніч, убивча трута,

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ок-ре-мо

Малину ще збираємо
і гардероб осінній...
Синиці над сараями,
а журавель на сіні.

Ловити чи жар-птицями

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у складок сум’ятті
до спиненого ніби моря.
Він бо
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Світлана Майя Залізняк
2019.09.15 19:37
Сонячно дивлюся, або За правдолюбство - заклики "до стовпа ганьби"...

Одне ємке слово окреслює намережане сьогодні Чорногузом. Таке миготливе, зриме слово - маячня.
Нічого, крім огиди, прочитавши коментарі фігурантів на його сторінці, не відчуваю.

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.04.05 08:39 ]
    Билинна доля
    До заручин я на Росі росла,
    іменуюсь Україною,
    нареченою у Кия була
    і вірною, і єдиною.

    Діва-мати – то хрещена моя.
    У Дніпрі і я хрестилася,
    а на Січі гартувалася
    і волею окропилася.

    Віру-правду захищала одна,
    не одного мала ворога.
    І хоча моя броня не міцна,
    а орда платила дорого.

    Мала я і воєвод, і князів,
    та царями розпиналася,
    і мій Київ од навали горів,
    поки сили набиралася.

    А гетьмани спокушали мене
    і ризами, і турботою...
    І ясніло моє небо ясне
    голубою позолотою.

    Частувала воріженьків своїх,
    научена і одурена...
    В Конотопі напувала я їх
    за кровавицю Батурина.

    Не всі воли мають ясла свої.
    Не всі вівці окотилися.
    Убивали мене гості мої...
    Удовою залишилася.

    Та рятують мої діти мене
    і лихе не пам’ятається,
    і Америка іще пом’яне,
    а Європа ще покається.

    ..............................................
    Не всі люди мають хати свої,
    не всі діти народилися.

    Ой любили мене гості мої,
    поки Богу я молилася.

    Та ніколи не загину я,
    хоч і досі є ще зрадники.

    Іменують берегинею,
    бо сини мої – не пасинки.

    04/19



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  2. Ігор Деркач - [ 2019.03.23 08:16 ]
    Фронтовий вальс
    Напишуть поети
    пісні, і сонети,
    та білого вальсу рядки
    про дівчину милу і тиху могилу,
    де мирно лежать вояки.

    Співаємо пісню одну,
    на інші не маємо часу.
    Та не зупиняє війну
    мелодія білого вальсу.

    Були ми ліричні,
    та іноді звично
    ішли у одному строю
    або у атаку за цінності вічні
    і рідну Вітчизну свою.

    Не чули ми, – браво! –
    коли воювали
    за кожну щілину і п'ядь,
    але у окопі ми теж танцювали,
    де кулі і досі летять.

    А нині ми зрілі,
    міцні, задубілі
    спочинемо у споришах.
    Танцюють над нами акації білі
    і лине у небо душа.

    Немає у пісні кінця
    і пауз у білого вальсу,
    аби пам'ятали серця
    мелодії іншого часу.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.03.03 19:01 ]
    Барабани долі
    Націоналісти – не брати
    колоністу п'ятої колони.
    Ідемо до світлої мети
    як усі передові загони.

    Кажуть, що у нашому строю
    затесались вороги народу.
    Тільки, хто – у кожному бою
    захищає волю і свободу?

    Хто поклав свої життя до ніг
    на бруківці лютого Майдану,
    а на сході зупинити зміг
    найманців кривавого тирана?

    Ми жадали кращої пори,
    а не «кузню» й торбу шоколаду.
    Наші гасла, наші прапори
    на віки озброїли громаду.

    Ще лякає факельна хода
    проводу Шухевича й Бандери,
    та не боїтеся, що орда
    поведе в обійми есесеру.

    Бійтесь у собі ярма совка.
    У юрмі шукайте супостата.
    Є мета і місія тяжка
    по дорозі у ЄС та НАТО.

    Ми не обираємо, а нас
    обирає незворотній час,
    що розворушив інертні маси.
    Нація майбутнього гряде.
    Б'ють набатом, аж луна іде,
    долі і свободи тулумбаси.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  4. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:56 ]
    Казка про кохання
    Комусь здається світ наш дивним,
    щоб жити в ньому, треба бути сильним,
    Але відчути треба все,
    тоді життя щось принесе...

    Життя- це простір, сенс буття,
    часова хвиля, ритм серцебиття.
    Все було добре, та Вона...
    відкрила сенс мого життя!

    Не відриваючись від книг,
    я прочитав багато з них,
    та познайомившись із нею,
    я знав, вона буде моєю!

    Я довго думаю, гадаю,
    ну що ж до неї відчуваю?
    До дум своїх я прислухався,
    здається, в неї закохався.

    Почав шукати я щоночі,
    хто про кохання щось бурмоче,
    в книжках шукав вірші, загадки,
    хоча, я мав свої здогадки.

    І все ж, нічого не знайшов,
    додому я ні з чим прийшов.
    Але на ранок зрозумів:
    відгадку я знайти зумів!

    Кохання- це глибока сила,
    вона мене цим спокусила,
    це птиця сонця та вогню,
    Яскраві мрії під час сну.

    Тому я довго не барився,
    від щастя я аж заіскрився.
    Коли сміливості набрався,
    Я в коханні їй зізнався.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  5. Рая Лебідь - [ 2018.12.29 09:36 ]
    ДЖОРДАНО
    Вселенная полна надежд и власти,
    Была пьяна тобой когда-то,
    Джордано Бруно.
    Звезды, океаны.
    И день закрыл глаза,
    И Рим уснул пьянящим сном магнолий.
    И тянутся к рукам цветущим
    Две ласковые розы:
    Цветы земли лучистых дней,
    Что умрут повстречавшись с морозом.
    И келья ждет с дороги безустанной.
    И в кельи монастырской,
    Вдруг озарил мечты
    Прекрасен свет,
    И видит Джордано:
    С души улетает туман,
    И видит он ясные звезды,
    И синеву очей,
    Густых ресниц дрожанье,
    И уст малиновое пламя ,
    И очертания женственных шелков.
    Колышется над ним
    Мечты рассвет,
    Горячих перс дыханье,
    Во мраморной груди
    Огней надежды трепетанье.
    Дыханье все глубже и глубже,
    И чаще взрывается сердце,
    И нежней поцелуи и ниже,
    Струну сильней сжимает
    Живая скрипка
    Тела
    Гроб все ближе кует,
    Леденящая смерть.
    Я расскажу тебе, Джордано:
    Что изучить вселенную-
    Как пробежать минутой вечность…
    Как женщину познать-
    Как изучить ее любовь
    Сквозь молчание бед и разлуки.
    Но, все равно, Джордано, знай:
    Вселенная на миг к тебе сегодня ближе,
    Она услышала тебя,
    Раздвинув занавес
    Огней великих.
    Вон, видишь- там дорога
    Комет горячих нитей.
    Вселенная - хрусталь,
    Сердцебиенье разума,
    Движений блики,
    Сознанье вечности великой,
    Налит загадкой лебединый крест.
    Разгадка – уст прикосновенье,
    Фонтан неистовых страстей.
    Люби меня: познай,
    Каждую минуту,
    Знай вспышку вечности великой,
    На музыку страстей: на ноты положи.
    За годом год уйдет
    Как за секундою мгновенье.
    Душа полна сближенья
    Взорвется песней на века-
    Люби меня.
    Осколки дня тебе…
    Подарок – вечность лета…
    Люби меня:
    Я - часть вселенной,
    А может быть она сама…
    Люби меня:
    Я уплету тебе в фрагменты мысли
    Жизнь,
    В нейронов сети брошу неба синеву,
    И медиаторов живые хороводы
    Вплету в галактику возлюбленной зари.
    Ты слышишь шепот
    Мой
    В своей груди?
    Охрипло время
    От тоски…
    В молчаньи келии судьбы.
    Прощай, беги
    Туда, где любят знанье,
    Не оставайся в кельи инквизиций-
    Пустое сердце не пощадит тебя.
    Не возвращайся
    Даже
    Если душа неумолимо
    Зовет домой,
    Не остывая никогда.
    Пылает небо звездами,
    Вокруг холодная стена.
    -«Ну, здравствуй, мой любимый,
    К тебе Вселенная проститься
    Пришла…
    Пои меня любовью дивною,
    И будь упрямым до конца.»

    Пылает огонь – пылает Джордано,
    Веревки впиваются игламы в грудь.
    Люди веков, на костре инквизиций
    Вселенная горько сгорает,
    И небо лучится,
    И гневно планеты вздыхают.
    Целый мир, населенный людьми,
    На костре и кресте на века усыпает…
    На века угасает в огне.
    Пылает Джордано, пылает…пылает…
    И, жизнь там пылает,
    И, смерть там пылает сама!
    И благой огонь сжигает сердца.
    Пылает планета - пылает судьба.
    Пылает вселенная время
    Без начал и конца…
    Пылает Джордано
    И мукою сердца пылает земля.

    Скоро памятник люди воздвигнут тебе,
    Те люди, что в мысли обломках,
    Землей пробежали творца.
    Те люди, что в вещую обитель
    К тебе повидаться пришли.
    Пылают мечты- меняются мысли
    Во пламени искры,
    Приближается небо
    И слышится звон святой и пречистый.
    И годы сквозь время пылают, летя,
    И пусть мы секунда
    Отнята у вечного время,
    Мы знаем: давно изучили
    Великое чувство,
    Давно мы познали Творца.
    И крылья для неба-
    Подарок его.
    Без любви не бывает познанья,
    И нету открытий великих.
    Без огня, без любви,
    Умирают сердца…
    Без юных открытий
    Страдает земля,
    И ищет открытий Творца.

    Когда отец святой
    Потной рукой,
    Приподнес тебе крест
    Не без лика.
    Закрыл ты глаза,
    И больше не видел
    Как пала святыня со злата,
    Немая как сталь
    У власти забвенья
    И вечности ног.

    Пусть будет навеки свобода
    И небо- святитель ее.
    И будут земные народы
    Касаться свободной ладонью
    Горячей, великой звезды.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Рая Лебідь - [ 2018.12.14 17:52 ]
    Нежность
    Сколько нужно вечности?
    Чтоб молчание забыть…
    Сколько нужно нежности?
    Чтоб опять любить.
    Ты мне - тишины мелодию;
    Я тебе - звучание взамен.
    Что же вдруг весною юною
    Слышался тот звон?
    Он же был вселенною
    Я была – сама собой.
    Что же вдруг за слабость милую
    Разорвался этот, между нами, взор…
    Сколько нужно времени?
    Тысячи шагов…
    Чтоб назад до милого
    Чтоб без слов…
    И под серцем крыльями
    Во вселенной огонек лихой…
    Как с тобой забыли мы
    Что было под утренней звездой?..
    Что же нам оставили
    Время да любовь?
    Как под утро я расстаяла
    Говоря с тобой…
    Что меня заставило?..
    Что было потом?
    Пусть вернется временно…
    Пусть навек с тобой.
    Как тебя ласкала я!
    Как звучал зарницы звон.
    Как же была мила я,
    А тепер душа - камень да огонь.
    Прокричу я вечности,
    Так что в небе эха звон,
    Млечном по пути,-
    Ты опять мне нежность
    Ту же подари!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Рая Лебідь - [ 2018.12.12 17:01 ]
    Історія людей
    ...Той день минув...
    І стала ніч сліпа.
    Почуй!
    І вслухайся в слова:
    Історія людей.
    Тих, що були, і вже нема.
    Колись і ми ввільлємось
    В просто слово...
    Історія людей:
    Історія із святості й пороку;
    І не поступиться той день ні кроку...
    Той день, що впав сьогодні
    На твоє ясне чоло.
    І ти тепер єство, що стрепенулось,
    Тихо, й знов, в утробі майбуття:
    Тепер,під пісні, зір вестиме в вічність,
    Той день, малюючи тебе крізь забуття...
    ...Той день єси і юний, і старий,
    Мов его бога.
    Коли в колиску положив,
    Коли в труну проводив.
    ...І був той день німий,
    І ніч сліпа була йому до пари.
    І як ті двоє переспали
    В печері неба голубій
    І пара духів-голубів
    Упала ним на груди:
    Каїн і Авель.
    І перший їх дім.
    І перші сльози,
    І перший сміх.
    Крізь верболози
    В наш дім німий,
    у нашу хату, землю нашу...
    І в ніч сліпу, в нашу ніч...
    Той день, коли була свята вагіна,
    І зводилися храми для повій,
    І падали у сніг крихкий
    Умерлі на очах тяжкого колізею;
    І як горіли відьми на чумному пожарищі;
    Душилися "не люде" під тупіт
    Кроків ідолів живих...
    І виживали бога ради, і чорта ради,
    І ради дня, - німого дня.
    І зачиналися під світло зір:
    І прозрівала ніч, і були зорі їй за очі...
    ...І в шостий день творінь
    Світанок розбудив
    Од холоду нічного, і од химерних
    І блаженних снів Живих...
    І ми родились у світанок,
    І йшли у той же самий день...
    ...Історія людей...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (5)


  8. Віктор Католик - [ 2018.11.10 12:20 ]
    Очищення
    Вигнав Бог Адама з раю
    За малу провину.
    До землі - нового краю.
    І його дружину.

    Пожалілись ті на долю,
    На важкі напасті.
    Став Адам орати поле,
    Став худобу пасти.

    Заселили його діти
    Всі поля й горбочки,
    Не лишилося у світі
    Дикого куточку.

    Щоб удосталь добувати
    М'ясо, хутро, шкіру.
    Взялись звірів убивати -
    І забули міру.

    Виросли хліви без ліку
    Для тварин тюрмою.
    Полились у море ріки
    Свинячого гною.

    Далі - острови пляшкові
    Тягнуться без краю,
    Пелюшки одноразові
    Хвиля колихає.

    День у день морські глибини
    Вичищають трали.
    Вже порожньо. До рибини
    Живину зібрали.

    Виросли сміттєві гори
    Поряд із містами.
    Розпускають мертвий сморід
    Навкруги верстами.

    Палять газ, мазут, вугілля,
    Листя на узбіччі.
    Струменять дими в довкілля
    У нове сторіччя.

    Та Земля обтрусить скверну
    Як собака воду.
    І життя собі поверне -
    Без людей природу.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Шоха - [ 2018.09.16 08:12 ]
    Спогади про майбутнє
    І
    Минає диво. Ще гудуть рої,
    і обіймає ялівець ялину,
    та вітер обціловує калину...

    А я ніколи – кучері її...
    Чи це майбутні спогади мої,
    чи у минуле заглядаю-лину?

    ІI
    Після війни жили ми на горі.
    У школі, що учили, те і знали.
    Росли не бур'янами. На Купала
    калачики у кожному дворі
    буяли, то й і ми не умирали.

    У археологічному гуртку
    нас майже долучали до науки,
    коли вели розкопки на кутку,
    находячи то голову людську,
    то людоїдом з' їдені молюски.

    Були ми як недомірки – одні,
    а інші – із отих, які великі
    і язикаті тим, що без'язикі...
    І невідомо, за що кацапні
    ми і тоді ще умивали пики.

    Та то пусте. У пам'яті моїй
    мале дівча учительки вдовиці,
    яке не спокусив ніякий змій,
    не скаламутив молодий напій
    джерельної цілющої криниці.

    IIІ
    Давно уже у сивому селі
    обох немає. Нас похоронили.
    Нікому ми не любі і не милі,

    І, може, перелітні журавлі
    лишають ще по грудочці землі
    і на її, і на моїй могилі.

    09.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  10. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2018.09.11 17:36 ]
    Не вистачає зітхань
    Не вистачає зітхань
    Обрію золотого,
    Шуму морського,
    Зоряних оповідань -
    Вишию я дорогу.

    Вранці не чуть волинки,
    Ані птахів не чуть,
    Де ж розквітання суть,
    Тільки роси краплинки
    По вікнах моїх течуть.

    Човен гойдає річка,
    І, наче Леді Шалот,
    Шукаю кохання код,
    Згасне остання свічка.
    Небо - блакитний льод.

    Лицар чола торкнеться,
    Холод відчує мій,
    І нездійснених мрій,
    Ключ не знайде від серця,
    Але він буде мій
    Ланцелот.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  11. Любов Лисенко - [ 2018.02.09 15:18 ]
    Дівка бранка
    Як на білому камені в Чорному морі
    У кістлявих руках незабутньої mori,
    Тридцять років у вирві сирої могили
    Козаки про свободу Пречисту молили.

    Працювали затяжко в тенетах неволі,
    Де писали припливи кристалами солі
    Записки для відправи своїх проскомидій,
    Омиваючи хвилями крихітки мідій.

    Возглашали вітри про замучені душі
    І лежали мов проскури стулені мушлі.
    Та нарешті Марія спустилась до келій,
    Що чорніли в провалині білої скелі.

    Наче місяць шовками огорнену діву
    Привернуло відлуння козачого співу.
    Опалили єство баритонові струми,
    Нагадали їй батька проникливі думи.

    І зійшла наче в пекло у шатах серпанка
    В розкіш вдягнена жінка - султанова бранка.
    Подивитись на тих, що натягують луки,
    Поціляючи в серце загострені звуки.

    Гей мужі, запорожці, у чреві темниці!
    Духом величні, тілом занедбані, ниці,
    Чи не знаєте Ви, що за день в Україні
    Що за свято іде, що розспівують нині?

    Ми нічого не знаємо. Звідки нам знати?!
    Що за день. Як там батько, чи поруч ще мати.
    Чи збирають жнива. Може верба розквітла.
    Нам щодень наче ніч, ми не бачимо світла.

    Ти була ще під ребрами неньки закута,
    Ми тягли вже неволі знедолення пута.
    Нас ув’язнено тут довше, ніж тобі років,
    І не матиме вирок ні краю, ні строків

    Я скажу вам, мужі, нині вдома скорбота.
    Бо сьогодні день страти, а завтра субота.
    Не проста ця Субота. Велика Господня.
    Всі чекають неділі, пісень Великодня

    Проклинаємо, дівко! Щоб щастя не мала!
    Ти знущатись прийшла, чи нам горя замало?!
    Проміняла свій ґанок на мармур веранди.
    Нам поверне Софію молитва Оранти!

    І поцілить катів постріл Божого гніву,
    Залунають лади візантійського співу,
    Розбіжиться гарем по кутках анфілади.
    Хай не буде над нами ісламської влади!

    Гей, мужі, запорожці, не треба прокльону!
    Я в шовках не забула батьківського льону.
    Як лунатиме спів з мінаретів мечетей,
    Відімкну я засуви. І ви утечете…

    Підіймайтеся тільки відкриється брама!
    Помоліться Тому, хто помер за Адама,
    Хто Різдвом розпочав відлік нашої ери,
    Забирайте на пристані ваші галери!

    І гребіть, ви гребці, на той бік цього моря!
    Богуслав не минайте, хто буде з ним поряд.
    Відшукайте там баню, високі колони
    Що нагадують камінь цей біло-солоний.

    Оспівайте на паперті вашу нескору.
    Хай почує священник на хорах собору.
    І дізнаються рідні - жива їх Маруся.
    Я лелекою думи додому вернуся.

    Заспіває кобзар, що попівна зробила.
    Промайнуть над хрестом два сповідницькі крила.
    Не відчує ніхто, крім невтішного тата,
    Що була в Страсну П’ятницю ще одна страта.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  12. наТалка гЛід - [ 2018.02.02 20:21 ]
    Балада про непрощеного
    так тихо за вікном.
    клеймом
    страшний фантом прощання,
    що голосить.
    ліхтар стоїть - мовчить,
    і пам'ять ще ячить,
    та їсти вже не просить.
    зима сей рік, немов
    розхристана любов,
    і паморозь по жилах.
    маленький птах знання
    злітає навмання,
    бо чує, де могила.
    бо той, хто вже пішов
    не відає, що кров
    його давно пропаща.
    він спорудив свій дім
    і, поселившись в нім,
    приніс туди нещастя.
    він сина проростив
    і враз занапастив,
    не впоравшись з собою
    (на сміх такі отці,
    що горді на лиці
    й не дружать з головою).
    і болісна луна
    хапає брехуна -
    "святого" казанову -
    в луні дитячий плач
    і відчай від невдач
    та батька настанови.
    так тихо за вікном.
    клеймом
    страшний фантом
    прощання,
    що голосить,
    бо не дано нести
    свій хрест через мости
    тому,
    хто пекло носить.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Шоха - [ 2018.01.29 10:56 ]
    Український Армагеддон
    До Бога недалеко тій сім'ї,
    яка не лише молиться, а дбає
    за чисті біографії свої,
    які самій історії лишає.

    Купається Дніпро у осоці,
    а у саду дитя гуляє босе,
    і яблуко солодке у руці
    обсіли роєм ненаситні оси.

    Ідуть степами дикими поля,
    освоєні і зорані дідами.
    А нині це розорена земля
    чужими загребущими руками.

    Несповідимі стезі і путі
    від Бугу і Дунаю аж до Бога.
    Єдине перепуття у житті –
    у небеса нараяна дорога.

    Не рахували зорі чумаки.
    Віки ішли і чайки і комоні
    із Хортиці козачої до Дону.
    Але путі до раю не такі –
    до апокаліпсису – ой близькі,
    і до сучасного Армагеддону.

                                          30.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  14. Ірина Вовк - [ 2018.01.28 22:28 ]
    "Юносте, Ваша Величносте"
    Юносте, Ваша Величносте,
    Божих Дарів благодать…
    Як мені з погляду вічности
    прахом твоїм відридать?
    … Стогнуть вітри буреломнії –
    плем’я зухвале гряде!..
    Де ви, могили бездомнії –
    звідки той голос іде?..

    Через віки допотопнії,
    через дими бойовищ –
    лиш…
    надписи плинуть надгробнії
    у небеса кладовищ…

    Ранки поманять туманами,
    стане на ди́би доба…
    Душі з кровавими ранами,
    по́що вам сіра юрба?
    По́що вам… роки до старості,
    по́що безпуття жалі…
    Світлі дари досконалості
    Юності в часі малі.

    Мла́ді тіла недолюблені,
    пилом укриті століть –
    тут…
    ваші кохані розгублені,
    їх о прощення моліть!

    … А буря – громами гримавими –
    зу́ра* січа́ на порі…
    Страсними душами правими –
    сяйво на Красній Горі…
    Мить – і розступляться камені,
    Мить – і отверзнуть уста…
    Юносте… Праведні Авелі,
    ваша жертовність – свята!

    … Буря себе не повторює,
    не полиша ні на мить –
    Ви…
    в сяючім світлі героями
    в танучі ранки летіть…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  15. Ігор Шоха - [ 2018.01.08 18:15 ]
    Гротеск древлянського мотиву
                       І
    Немає на сайті
    великої теми.
    Тому я писати-
    му міні-поему.

    Готові програми,
    ідеї і ролі.
    А ми і не тями-
    ли нашої долі.

    Немає надії
    на біс і на браво.
    Але порадіє-
    мо за ноу-хау.

                       ІІ
    Гортаю охоче
    Інету сторінку.
    – Ідеї не хоче-
    мо. Маємо жінку.

    Попав Казанова
    до неї в тенета.
    Не хоче замови-
    ти щось за поета.

    Оплутати чара-
    ми кожна готова.
    А от за гусара
    немає ні слова.

                       ІІІ
    Уранці сусіда
    урветься до хати.
    Увечері їде-
    мо долю шукати.

    Як дикі древляни
    червоної юшки
    жадають погани-
    ми бути злодюжки.

    Ворожка навроче:
    не маєте мізок,
    а Ігоря хоче-
    те – поміж берізок?

    Орошені кров’ю
    усі перелази.
    Ідемо покоя-
    ми. Будемо разом.

                       ІV
    Але напоїла
    хорошого мила
    і крилами біли-
    ми очі закрила.

    У синє повите
    її покривало.
    А жовто-блакитно-
    го не помічала.

    Неділя – у Гриця,
    у неї – програма.
    Оплакує лица-
    ря пікова дама.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (9)


  16. Надя Семена - [ 2017.11.07 22:54 ]
    Вишивала долю
    Колись Мар’яна вишивала долю,
    На полотні, що виткала сама,
    Із тих льонів які синіли в полі,
    І її пісня линула сумна.
    Про тополину згублену з навіту,
    Про край умитий росами-слізьми,
    На полотні стелилось стигле літо,
    Світило сонце, гримали громи.
    Цвіли волошки в жовтому колоссі,
    Краса і хліб – національний код,
    Злітала пісня усе вище в просинь,
    На полотні і в пісні жив народ.
    Горіла свічка на вікні до рання,
    І звеселявсь тканини білий шмат,
    Сорочку шила милому Мар’яна,
    Щоб із дарунком встигнути до свят.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Шоха - [ 2017.10.28 13:36 ]
    Біла журба
    Ви чули?
                   Ви чули, як осінню
                                  падає листя
    із кучерів сивих,
                   із кучерів білих беріз?
    І ронить калина
                       червона калина
                                          намисто
    і капає,
            капає море зачаєних сліз.

    Це осінь ридає,
                  це осінь орошує поле.
    А ви пам'ятаєте
                         кру і курли
                                     журавлів?
    На білому світі немає,
                              немає ніколи,
    коли не чекає
                  із вирію
                              мати
                                        синів.

    Буває
           війною риплять
                        дерев'яні протези,
    коли повертає у бій
                             атакуюча ніч.
    Але не у цьому,
                 не в тому, –
                             як мовиться, –
                                              річ...
    Ви бачили як
                 усміхаються
                                   білі берези,
    коли оживає
                  поранене серце
                                       юначе?
    А мати радіє і плаче, –
                      тримайся, козаче!
    Радіє і плаче,
              і плаче од радості стріч.

                                          28.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.08.31 11:10 ]
    Осінні візії
                          І
    Немає візії такої,
    яка не додає жалю,
    коли приходить із косою
    і зазиває у покої,
    де не один я сльози ллю.
    Води живої вже немає.
    Ачей замулили до дна
    усі джерела мого раю?
    Уже й герої допивають
    напій цілющого вина.
    І їм укоротили віку...
    В Харона черга не мала.
    Його потуги невеликі,
    коли біді немає ліку,
    але не вистачає зла.

                          ІІ
    Лишається одне – тужити,
    що осінь ця не золота.
    Ягнята – цілі, овни – ситі…
    А де омріяні свята?
    Пересіваються на сито
    надія, віра і мета,
    а посивіле наше літо
    учора оплатило мито
    за укорочені літа.
                                  31.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  19. Тата Рівна - [ 2017.05.24 10:44 ]
    Гурби
    Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
    Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
    Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
    Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
    Ми, по коліна в траві й анемонах, спинами сонцю відкриті –
    Риємо шанці, ставим гармати – нікуди ж бо відступити!

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Гурби!.

    Тиснуть Мости, з Хижаків холод віє, йдуть Хижаки у атаку
    Згублять «Мамая» - покличем «Андрія», «Докса», «Панька», «ЗалізнЯка»
    Нас тридцять дев’ять – а їх майже триста – в білих гробах поселенців.
    Буде цей ліс пам’ятати довіку двадцятирічних шаленців!
    Обгів – Ступно – Москалівка – Чернява – сутички ярі, річка кривава.
    Річка Понора, хлопці – по норах. Наші Криївки стали – Собори!


    Лінії юних життів розпрямились – чисті долоні як дівка.
    Я не добіг та душа долетіла, сіла душа на Криївку.
    Квітами чорними ліс простелився, Гурбенські Гори – повстанки –
    Стали супроти червоного ката, грудьми зупиняючи танки.
    Люті години в котлі з тіл та поту, криці, вогню, криків болю –
    Булькав компот, те опійне чар-зілля, якого зварила нам Доля.


    Хлопці! Ганнусю! Мамо! Сестриці! Будем із вами – з Божої ласки…
    Може, воскреснем з трави чи з ялиці ще до наступної Пасхи.
    Я пташенятком зрОджуся в світі, злину до рідної хати,
    Зачну вам, мамо, піднімусь, тату, тиху молитву на ніч співати.
    Квітень – мінливий, квітень – лукавий. – Вбито «Мамая», спалені села –
    Сіла душа на Криївку й зітхає. Бігме, вона не весела…

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Нас освятили Гурби.
    Нас воскресили Гурби.
    Гурби!.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  20. Ігор Шоха - [ 2017.04.27 16:09 ]
    Вояцькі мандри
    Іду від отчого порогу
    у рай, додому, ...на війну.
    Якби не ці мої дороги,
    то як би бачив я весну?

       Уже поорані окопи
       і маки, краплями крові́,
       які посіяли укропи,
       малюють обрії живі,

    де і мене чекає мати
    і мила, ...файна на виду.
    А я від вибуху гранати
    у небо зоряне іду.

       Іду до Отчого порогу
       без ніг, але й без каяття.
       Якби не ця моя дорога,
       то як би я любив життя?

    О, як любив я майбуття
    у піки болю і тривоги!

                                                 04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (6)


  21. Аннаві Розаннова - [ 2017.04.07 14:45 ]
    Стежина нашого життя
    Якось йшла я через ліс…
    Всюди терен у нім ріс…
    Я ішла все кроком швидшим.
    Він здававсь мені незвичним…
    Знов іду… Але крізь гори,
    Світла тут нема ніде.
    Чорні, темні коридори…
    Чую: хтось собі пряде…
    Я пришвидшила свій крок,
    І зайшла в якусь кімнатку.
    Тут зникав увесь морок,-
    Заховався хтось за гратку.
    Скромний, тихий… «Хто ж ти є?»-
    Запитатися хотілось.
    « Ей! Привіт! Ім’я твоє?»
    Та все раптом тут змінилось.
    «Совість я. Мене покинув
    "Чесний, добрий" чоловік.»
    І цей «хтось» тихенько схлипнув.
    І пропав тут він навік…
    Знов іду й не розумію:
    «Чом на березі крутім?»
    Але вірю, що зумію
    Я скоріш втекти звідсіль!
    Хоч кудись! Але набридло
    Йти вперед-і нікуди…
    Знов зустрілося огидне,
    Некрасиве, як завжди…
    Гордість, жадібність, зло бридке
    На шляху крутім стрічала.
    А добро минуло швидко,
    Наче тління… Я брехала!
    Хто б подумав, що життя-
    Безкінечная стежина.
    І немає вороття…
    Будь розумним! Ти ж-людина!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Аннаві Розаннова - [ 2017.04.06 22:38 ]
    Любов на крилах журавлів
    Минули дні – і все вже перетліло.
    Вертались воїни з війни додому.
    Та лиш вона повірить не хотіла,
    Що згас вогонь у серці молодому.
    Уже й не плакала… Лиш сумувала…
    Не вірила в людське добро…
    Калині-сестроньці сум свій віддавала
    Вночі, коли не чув ніхто.
    Всі воїни вернулися додому-
    Її лицар загинув на війні…
    І як повірити в любов їй знову?
    Як не втонути у пітьмі?
    Піднятись важко, мов окам’яніло,
    Все, що палало в ній давно.
    Лиш серце досі ще горіло,
    Коханням сповнене було.
    Не заздрила усім дівчатам,
    Які веселі тут були-
    Вона повірила в істот крилатих,
    Які колись їй так допомогли.
    Це ангели дівчину виручали,
    За косі світлі витягли з пітьми.
    Блакитноокій сміло показали
    Що душі воїнів-це журавлі…
    І он летить у небі ключ величний,
    Крикливо плаче, лине в вишині…
    І ось один з журавлик сміливий
    Присів біля дівчини на землі.
    Схилив він голову прощально
    І знову знявся в височінь.
    «Чому ти, доленько безжальна,
    Забрала його в мене? Він мій!»
    Тихенькі сльози полилися…
    Знялась дівчина також в височінь.
    Закоханих серця переплелися…
    І зник цей ключ удалині, мов тінь.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Шоха - [ 2017.02.22 14:53 ]
    На позицію...
    Ой чого нам ся журити?
    Козаку удача –
    йде у армію служити.
    А дівчина плаче.

                   Ой ти воленька гірка
                   у дикому полі.
                   Як немає козака,
                   то не буде й долі.

    Та нехай вона не плаче,
    поки не убили,
    поки ворон не закряче
    на його могилі.

                   Буде слава у бою.
                   Хай радіє мати.
                   За Америку свою
                   їде воювати.

    Личать воїну погони,
    є кольчуга, берці,
    у запасі три патрони
    та удар у серце.

                   Обнімає він її
                   і цілує очі.
                   Ой ви, очі чорнії,
                   у покрові ночі.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  24. Петро Дем'янчук - [ 2017.01.12 19:10 ]
    Едем
    Соловей виводив - залицянь пісні
    Все для душі розрада , у серці попурі
    Мелодія кохання - присвячена весні
    Де ми дощем із неба , розчулені в собі

    Незнана , і зваблива , граційності нуга
    Смаком медовим тане - у солоді вина
    Хто випив і згубився - у тернах забуття
    Того уже не ранить - холодна самота

    Болить коли втрачаєш , щемить коли твоє
    Де крил не опускає - там двоє мов одне
    Не зволікайте вчасно - почути солов*я
    Губитися у співі- який в Едем веде.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Шоха - [ 2016.12.25 20:14 ]
    Арія Дон-Кіхота
    Прошу слухати усіх, кому охота,
    про нечувану відвагу Дон Кіхота.
    В турнірах і боях,
    на званих вечорах
    ще майорить його непереможний стяг.

    І нехай усі на світі будуть проти,
    нерозлучні дульцінеї й донкіхоти.
    Як луки і поля,
    як небо і земля,
    як одинокий місяць і ясна зоря.

    Не надійні небеса і позолота.
    Та стійка любов і вірність Донкіхота.
    І він у білий світ
    несе, як заповіт,
    її чаруючий, її коханий цвіт.

    І тому-то, сеньйорити, і того-то
    у бою вінчає доля Донкіхота.
    Чекайте до вінця
    та бережіть серця.
    А лицарі стійкі і вірні до кінця.


                                  1996,2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2016.10.10 14:01 ]
    Жевріючі маяки
    (К о м п і л я ц і я      п о е м и)
    Я уві сні літаю ще, буває,
    а наяву ілюзією раю
    являється поезія моя.
    А іноді, вечірньою зорею,
    не оминає келії моєї
    пульсуюча поема житія.

                          І
    Побачу небо, маяки у морі
    і пристані, і гавані …на дні,
    і неозорі про́стори ясні,
    а де-не-де ледь жевріючі зорі
    у сивій і глибокій далині.
    А іноді привидиться мені,
    що чую репетицію салюту,
    якою не відлунює майбутнє…
    Або узрію плями у вікні
    і виповзає тугою забуте,
    і …просинаюсь на своїй війні,
    де войовниче, сите і безпутне
    ще полірує зорі п'ятикутні...
    І думи навіваються сумні,
    що Україна знову у вогні,
    а наші душі на біду і горе
    ошпарює інформаційне море,
    «Аврора» маячіє у бою,
    агресія, анексія, блокада
    і недолуга корупційна влада,
    що зневажає націю свою.
    З одного боку діє Божа сила,
    а з іншого - парафія Кирила
    собі шукає місце у раю.
    То агітує, то іде ходою,
    то апелює до Русі святої
    іноязике юрмище «рідні»,
    манкурти генерації нової,
    злодії і нувориші хатні.
    І наче люди, а немов отари
    ідуть за баранами до кошари,
    яку не допалив Наполеон.
    А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
    свої права і Орликів закон
    або Мазепу, а не людоїда,
    і Конотоп, а не Бородіно
    дивилися б у іншому кіно…
    ………………………………
    Історія! А як же правди мало!
    Історію ми кров’ю написали
    і не один долали рубікон…
    І знову – та ж руїна і навала…
    ……………………………..
    Іще самі себе не звоювали,
    та знову, – що? Готові у полон?
    ……………………………
    І напухає онко-сіра зона,
    а паразити п'ятої колони,
    чекають інвазію кацапні.
    І вчора ще вони голосували,
    аби на сцені карлики скакали
    або тузи «еліти» нев'їзні.
    Московії усе іде до пари –
    мерзотники, іуди, яничари,
    любителі гучної маячні.
    ……………………………..
    Усе тече, але не все минає.
    Рептилія щелепи роззявляє,
    шматує і заковтує чуже...
    Нема управи на діяння змія,
    хоча нечиста сила розуміє,
    що Україну небо береже
    і анулює націю Батия,
    яка уперто лізе на рожен.
    А я усе дивуюся, – невже
    і їй не вистачає тої суші,
    води у морі, випалених зон?
    Ви чуєте? Рятуйте ваші душі! –
    лунає у сузір'ї Оріон.

                          ІІ
    Та ми й самі дивуємо планету
    і маємо уже свої дуети,
    воюємо, аби на небо йти,
    уміємо у світі суєти
    писати і поеми, і сонети,
    і досягати ...вищої мети.
    Але нема путі із темноти.
    А може, не майори, а поети
    у синьому сузір'ї Андромеди
    освоюють сіяючі світи?
    І може, як підемо за тумани
    у чорну пломеніючу діру,
    і нас конвоюватимуть слов'яни –
    євреї, українці і цигани
    не у раю, а в Бабинім яру?
    І небеса, до болю незнайомі
    у пам'яті ґенези ожили.
    Яка краса у мареві імли!
    І як ходити у ярмі земному,
    і як не добиватися додому
    з цієї каламуті й кабали?
    ...............................................
    Імла і сяйво. Куля і свобода.
    Релігія і опіум народу.
    Душа і пекло. Рай і сатана.
    Висока Ліра і її фанфари.
    Імперія і неминуча кара,
    «Today» Росії і її весна...
    Минуле ударяє у литаври,
    і кожен відчуває ці удари,
    де матюками гупає війна.
    А там уже – руїни і окопи,
    той самий особачений дует:
    яса і воля, урки і укропи,
    Росія і Америка-Європа,
    орда і Україна – тет-а-тет.
    ........................................
    І вояжує місія до Криму.
    Очолює її авторитет
    таємної імперії калиму.
    Володарює мафія незрима,
    гієна ночі – криміналітет.
    І тут уже ніякої надії
    на ум і совість партії злодіїв.
    На караул! І, Боже, нас боронь
    од місії скаженого месії.
    Але воняє сірка і вогонь.
    І п'ятикутні пазурі Росії
    диявол випускає із долонь.

                          ІІІ
    Такі ось – когнітивні дисонанси.
    У небі зорі, а на Раші – шанси
    повірити у шоу й чудеса,
    а в Україні пауза й …гроза.
    Від мирної угоди по Донбасу
    одному – сльози, іншому – роса.
    Ви чуєте? Це плач Ієремії
    до нашої заступниці Марії,
    аби допомагали небеса.
    А у людей на це немає часу.
    І падає з очей самого Спаса
    гаряча і гірка Його сльоза.
    А у людей немає ще науки,
    як ідолу укоротити руки.
    А може мало муки на землі?
    А може, мало ще тієї кари,
    якої заслуговує отара
    парафії ізгоя у кремлі?
    …………………………...
    Нема управи на діяння змія…
    ...........................................
    Але триває ера Водолія.
    Очима ночі сяючі зірки
    на зміну бойової веремії
    запалюють у небі маяки.
    І жевріє надією майбутнє,
    і падає уже Ієрихон,
    і з віщою трубою в унісон
    лунає заповітне і могутнє.
    Розвіюється летаргійний сон.
    І поки розвидняється над нами,
    поїдемо чумацькими шляхами
    вивозити огуду протиріч
    малими і великими возами.
    І засіяє магією віч
    ідея миру, поки Божа сила
    запалює у небесах світила
    і землю укриває мати-ніч.
    Її вітрило напинає крила
    і їй на зміну вранішня зоря
    нагадує отаману Ярилу,
    що настає його ясна пора.
    І блі́дий місяць падає за гаєм,
    а ясночолий ранок починає.
    Є маяки – минає маячня.
    Ярило зорі поганяє плаєм
    і напуває білого коня,
    і розганяє чорне вороння...
    І поки ера миру не настала,
    єднає у досвітні ареали
    сузір'я ночі – ореоли дня.

                                  10.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  27. Оксана Дністран - [ 2016.07.07 13:55 ]
    ***
    До безхмарного ранку не склалося нам
    Ні дійти, ні добігти – жадали так зорі,
    Тож даремно пожертвою зно́сила в храм
    Я всі перли, які познаходила в морі.

    Та зіркам надто мало безцінних перлин,
    Їм життя би на кін, як надійну відплату,
    Сипонули під ноги промінням жарин,
    Білозубо сміявся півмісяць щербатий.

    Я пройшла по жаринах, танцюючий крок
    Полонив геть Купайла вогнистим шаленством,
    І, забувши пророчі промови зірок,
    Він в дарунок підніс, наче квіти, блаженство.

    Позлітала пелюстячком нічка утіх,
    Мій вінок вітер кинув у річку від злості,
    Як взаємність палку наших душ устеріг,
    Всю багрянцем скропив конюши́нову постіль.

    Не судилося нам ранок спити на двох,
    Не зустрів нас Ярило на вищій орбіті,
    Тільки лиш з-під землі, пробиваючи мох,
    Ми, як брат-і-сестра, позростали по світу.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  28. Петро Дем'янчук - [ 2016.06.05 22:21 ]
    Віра
    Навіщо тратити слова
    Не доброзичливі , не щирі
    Навіщо трепітна душа
    Ховається у цім мотиві

    Усім так прагнеться любить
    Усім так віриться в кохання
    Так хочеться на повну жить
    У час палкого сподівання

    Образа вміє ошукать
    Ввести в оману легковірних
    Вона зухвалих благодать
    Болюча кривда світлих , вірних

    І не питай , і не чекай
    Не знайдеш відповідям раду
    Усе що станеться , нехай
    Чим гірше тут , там дяка раю.
    2016 рік.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Шоха - [ 2016.02.15 11:25 ]
    Блідолиці на тропі війни
    Історія висміює на кутні
    і на котурни ставить будь-кого.
    Он лабутени узуває Путя,
    а ратиці – парафія його.
                 Але Росії клоуни потрібні.
                 Є ідіоти, ось і отаман:
                 і плотне одоробало негіднe,
                 і харя попандопуло-подібнa,
                 яким гундяї окропили сан.
    Не має Малоросія столиці.
    Але у Лугандонії – парад.
    Бандерів ірокези блідолиці
    женуть поміж рядами колорад.
                 А колоради, яко обри-звірі,
                 б’ють і руками, і ногами б’ють.
                 Гей Україно! Це єдиновіри,
                 а поки-що кати і конвоїри
                 тебе у резервацію ведуть.
    Ще є тайга у Раші до Амуру.
    Але її надії у війні
    і анексує виродок Тимура,
    сусідню територію рідні.
                 І поки ще єдина Україна
                 читається – «єдыная срана»,
                 говорять артилерія і міни,
                 із прерії тайожної руїни
                 у Київ імпортується війна.
    Росія завойовує Китаю –
    і Таврію, і газовий Іран,
    і Сирію по Тихий океан.
    Кривава окупація триває.
    Червоношкіра братія линяє,
    і курить не махорку, а кальян.
                 Освоєні колонії Росії.
                 Аборигени раді до ікот.
                 У темені такі ясні надії!
                 І весело «…ликует весь народ».
    Вігвами офіцери позаймали.
    А вояки – окопи і бур'ян.
    І туманіє голови дурман.
    А генералу-маркітанту мало,
    що ірокези ріжуть могікан.
                 Песиголовець Рашії загавкав,
                 шакал у Лугандонії завив.
                 Який непередбачений мотив!
                 Агресія затягує удавку,
                 Європа зариває томагавки,
                 а Порох люльку миру запалив.
    Бо українці – це не індіанці.
    Не побіжать самі у Колиму,
    коли не вистачає резервацій
    не те що на Дону, а й у Криму.
                 І наче реформації готові,
                 і наче в Україні не орда
                 орудує, а знаний тамада.
                 Але які презумпції чудові!
                 Їм також захотілося, як Вові,
                 мочити й не боятися суда.
    А піонерів нації не густо,
    а слідопити-судді не осли.
    Усі щаблі юдеї зайняли.
    У засіках і у казні не пусто.
    Сторожувати зелень і капусту
    усе ще намагаються козли.
                 Чекає Україна Гайавату.
                 А маємо юрбу і матюки.
                 Позаду скво, готові воювати
                 кобзони, зеки і бойовики.
    Боїться за чуприну голомозе,
    яке вже оскальповане і так.
    Які були носи! Які морози!
    А нинішні? Ого! Це віртуози.
    Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
                 I галасують рупори розбою,
                 окутуючи правду у брехню.
                 «Лихой орол» веде їх за собою,
                 а заодно і братію свою.
    І того, що із мордою коняки,
    і того, що готує ешафот...
    Але чекай оказії, народ.
    Читаємо вампуми індіанки:
    і пса Дімона заїдять собаки,
    і ліберала загризе койот.
                 Тому сади всю Думу у пірогу
                 і дуй на Ніагарський водоспад,
                 у тартари і не вертайся, гад.
    Усе одно тобі одна дорога
    у мавзолей,
                 до Лєніна,
                              в барлогу.
    І наречуть тебе Орлиний Зад.

    02.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  30. Петро Дем'янчук - [ 2016.02.02 05:21 ]
    Фарби
    Любив віддати все що мав
    До цього звикли швидко
    Всі сумніви перемагав
    За це сприймали хитро

    Оточуючий світ навчав
    Шукати власний приклад
    Давав підстави для підстав
    Збиравсь охайний вигляд

    І сміх , і сльози , радість , біль
    Сплетіннями на вибір
    Десь в солод попадала сіль
    Всезнаючим під вимір

    За все було , на зло , в добро
    Рутинами обставин
    Усе що вчило , і вело
    В полотнах фарб - яскраво.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  31. Ігор Шоха - [ 2016.01.15 23:12 ]
    Переоцінка цінностей
    І
    (на чужині)
    Навчені любов'ю до братів,
    лаємося, що життя собаче…
    А яке ти у орді хотів?
    І зі школи аж до наших днів
    висновки поета однозначні.

    Золотого віку не було,
    а були – облуда і химери.
    Віхолою – срібний замело.
    І донині, сущому на зло
    оживає мезозойська ера.

    Декадента виморила тля
    силою імперії нової.
    Імажиста прийняла земля.
    А рентгени променів Кремля
    виродили націю ізгоїв.

    Раша не читає Кобзаря.
    Їй стає більмом у оці Київ
    і бракує в голові царя.
    Ящури і змії та зоря
    п’ятикутна – символи Росії.

    Ненавидять жовто-голубе
    вигодувані «аристократи»
    з общака КаПе і КаГеБе –
    михалкови, киселі – цабе
    і звичайні бойові примати.

    ІІ
    (у політиці і культурі)
    Он і голомозе на коні,
    і повзе рептилія колони.
    О, вони воюють не одні.
    У полоні тої маячні
    повалії, лораки, кобзони.

    І яке то диво, що Донбас
    зайняли буряти-партизани?
    Подивіться у свої екрани,
    як попсяче на очах у вас
    корольових жалують тарзани.

    Заробляють і бойовики
    з общака кривавої получки,
    і іуди мають копійки,
    і нео́-куповані совки –
    довгоносі кролики й сердючки.

    Агітує в ролі тамади,
    вірний кожній владі до могили,
    найлютіший ворог у орди –
    люструвати діда Калити
    і онука Невського дебіла.

    – На Олімпі явно вар’єте, –
    думає еліта вище мера.
    – Але й ми уже і се, і те,
    і такі ж базіки… Та зате –
    обрані зі сцени у прем'єри.

    ІІІ
    (на околицях культури)
    А у народу – соло на губі.
    Перемагає… Переобирає…
    І юне плем’я мудре виростає.
    А ось таланти деякі тупі,
    такі тупі, аж мова шкутильгає.

    Але і ці тусуються таки.
    Очікують і їх бойовики.
    І пійманих на шухері не мало...
    Оригінали і регіонали –
    комічні до ікот жартівники.

    Туди-сюди мотається культура.
    Усюди всюдисуща, запальна,
    кусюча, і жуюча, і блатна
    уся халтура і номенклатура
    у ролі войовничого Махна.

    Ваяємо і оди, і сонети.
    І лають нас, і панькають за «єто».
    Але не доганяю навіть я, –
    коли перемагає нічия,
    чого, буває, чубляться поети?

    Не знаю, на чиїй ми стороні
    по ходу братовбивчої вандеї.
    Немає перемог у цій війні.
    Зате спливли на гребені борні
    за гонорар у Раші – за ідеї
    підсобники злодіїв запасні.

    ІV
    (у себе)
    Але ми звичайно на коні.
    Шпоримо і Музу, і Пегаса,
    Б'ємо у кімвали у Донбасі,
    думаючи, – ми такі одні
    на Олімпі буйного Парнасу.

    І богема кропає пісні
    ті ж – собачі, блудо-голосисті.
    Завивають лялі заводні.
    Піє православ’я урочисто.
    І говіє їжею рашиста
    віруюча паства кацапні.

    V
    (у вічності)
    А ціна? Ціною буде жах
    за годину до кінця планети.
    Та не панікуємо, поети!
    Все одно далеко у віках
    із безмов'я на Молочний шлях
    падає сузір'я Андромеди*.

    2014-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  32. Ігор Шоха - [ 2015.12.28 18:51 ]
    Деміург
    Я секретар бюро природи.
    Пейзажі, ниви і гаї –
    це репродукції мої.
    А як міняється погода,
    я переписую її.

    В мені Отець переродився
    для ретрансляції Творця.
    Але, буває, для годиться
    я витворяю морди й лиця
    на старті їхнього кінця.

    І поки не горять Стожари,
    поля окутую плащем,
    переганяю, як отари,
    руді і чорно-білі хмари,
    аби не плакати дощем.

    Видобуваю грім і гради,
    організовую паради
    і фейки дурників ідей,
    щоб народилися громади
    високоякісних людей.

    Я научаю вас любові,
    і уму-розуму, і мові –
    не кацапіти язиком.
    А ви і ката не готові
    оперезати батогом.

    Я вас єднаю в Русь єдину,
    я вам дарую Україну,
    аби щасливими жили.
    А ви радієте гордині,
    якою тішаться осли.

    Даю вам вітю-путю-петю
    точилом розуму-ума,
    якого ще у вас нема,
    аби і вас боялись черті,
    коли научені і терті
    повилізаєте з ярма.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (7)


  33. Олена Опанасенко - [ 2015.12.01 15:46 ]
    Козацький блюз-рок
    Я правда, й мене купують,
    Я кривда, й мене продають,
    Я совість, мене катують,
    А я не вода, але всі мене п’ють.

    Попереду хтось крокує,
    Не думай, а слідом іди,
    Він кожного з нас почує
    І позатуляє роти.

    Чого ж тебе, правдо, купують?
    А кривду чому продають?
    За що тебе, совість, катують,
    За що твого брата б’ють?

    Хто змушує правду ховати?
    Сліпого й німого вдавати?
    Усе вибачати й терпіти, терпіти,
    Коли ж ти збираєшся жити?

    (присп.)

    Розлютись і піднімайся,
    Розлютись і не мовчи,
    Не вагайся, наближайся до мети.
    Годі марити даремно,
    Борони країну ревно!
    Покажіть, якого роду ви, брати!


    Київ, червень 2012


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Шоха - [ 2015.11.23 17:02 ]
    Гадання на гущі часу
    У вояка на летовищі
    нема правиці і ноги.
    Немає як летіти вище.
    Не наурочили боги.

    А він у долі інше просить:
    – не дай упасти, допусти
    додому дотягнути босим,
    або на спині доповзти.

    А він і віршувати вміє,
    але писати не з руки,
    що проклинає він Росію
    на всі немислимі віки.

    А він співає про калину,
    аби дійшло і до дідів,
    що він за вільну Україну
    як всі поети всіх часів:

    – заворожи мені, Пегасе,
    мої минаючі літа,
    аби не гаснули до часу
    надії, мрії і мета.

    Напророкуй мені дорогу
    у переселені світи.
    Але реально, ну, їй-Богу,
    іще не хочеться іти.

    Є меркантильні інтереси.
    Лягає карта. Стюардеси –
    чи усміхаються, чи ні,
    але лишаються на серці
    чуприни наші, оселедці –
    делікатеси на війні.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  35. Ігор Шоха - [ 2015.10.23 23:43 ]
    Немеркнучий союз
    Усе ще сняться ті, яких нема,
    але були, як нерозлучні друзі.
    Вибілює-викошує зима.
    Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
    а ми і досі – чо́та у союзі.

    Самодіяльні, мідні, духові
    на три октави видувають гами.
    І раді нерозлийводи так само,
    як це було, коли ми візаві
    із Лірою сурмили вечорами.

    Веде труба і тягне баритон
    мелодію навіяного вальсу.
    Удари барабана й контрабасу,
    альти із тенора́ми в унісон
    Валєріка, Булата, Пєті, Васі...

    І промовляє кожного ім’я,
    яке у нас посіяне насіння.
    Але не вимре нація моя.
    І повертає на круги своя
    на Заході обрубане коріння.

    Маестро диригує уві сні.
    І як же не проснутися мені
    у колі генерації нової?

    Усі ліричні і усі герої,
    націлені на бойові пісні,
    зачаті відшумілою війною.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2015.08.10 04:13 ]
    Ковчеги спасіння
    Що вірші, що ковчеги будувати –
    однакові і засоби, й мета.
    Одні сміються. Іншим наплювати,
    що будні – це надія на свята.

    Описуємо щогли і вітрила,
    і бачимо за обріями дні,
    коли прийдеться напинати крила
    аби не опинитися на дні.

    Повідаємо – як то море грає,
    коли закритий «замок на замок»,
    і голуб у безмежжі не літає,
    і не приносить пальмовий листок.

    А ти стоїш надійно за штурвалом,
    нечуване почувши наперед,
    помітивши небаченого злет,
    і не накритий ще дев'ятим валом,
    упоєний відвагою і шалом,
    утнеш нарешті,
                   що життя –
                                  не мед.

                                  07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  37. Ігор Шоха - [ 2015.05.05 20:32 ]
    Від перемоги до перемоги
    І ми б ішли парадами, якби
    це не була воєнна істерія.
    У пафосі минулої доби
    лишаються Корея і Росія.

    Путі несповідимі розійшлись,
    зате ідемо до одної цілі.
    Героїв назначатимуть колись
    як у Росії нині – ало-білі.

    Немає «вітчизняної», а є
    «оплот», що Україну убиває.
    А світова – сто грамів роздає,
    кому на посошок не вистачає.

    Війна і мир – свобода і різня.
    Печерні прайди рикають по місту.
    І у житті суцільна маячня,
    і віщі сни без логіки і змісту.

    Гієни виють на армагедон.
    Опояса́лись генії розбою.
    І за пороги кров’яніє Дон,
    коли перемагає параноя.

    Перемагає «рашеська шпана»,
    але перемагаючи, руйнує
    сама себе. Роз’єднує війна,
    але народи солідаризує.

    Не ми, то наші воїни-сини,
    уламками Донецької стіни
    підпишемо мандат своєї волі.

    Воюючи у пеклі сатани,
    стаємо переможцями війни
    на караулі у своєї долі.

                                  05.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  38. Петро Дем'янчук - [ 2015.04.13 19:59 ]
    Цінності
    Весни пора їх поєднала - сплела віночком в почутті
    Навіки в парі повінчала - благословила на хресті
    Палкі признання , дні як миті - раділи з ними небеса
    Вони змогли в собі відчути - польоту силу в небуття...

    Невдовзі мовила натхненно - коханий , ми вже не одні
    Я подарую тобі сина , уже зростає у мені
    У муках в світ життя пускала - ледь спромоглася , ледь змогла
    Його любов її тримала - зуміла щира , вберегла ...

    Душа в душі так опікали - свою кровинку дорогу
    Тільки дитя на ноги стало - отримав звістку на війну
    Від горя іній вкрив отави , людська скорбота - відчай , плач
    Земля своїх синів збирала - мати , дитина , вся рідня ...

    Дні мов роки усе в тумані - безсонні ночі , буднів плин
    Нарешті звістка - вбитий на фронті , відчай і жалість в одночас
    Життя мов навпіл на до , і після - тримає синова рука
    Як тільки де почує - мамо , усе навколо ожива...
    **********

    Пройшли роки , біль не забувся - дорослий син , вона одна
    Змиритися ніяк не може , не вірить що його нема
    Не раз не два пропонували - забудь його , почни з нуля
    Її це тільки дратувало , богу своє відкрить могла ...

    Жила у синові , онуках , у вірі - віру берегла
    Весни чекала щоб запитита , чи знає та де сум - душа
    Садок цвіте , пташки щебечуть - метелик вісточку несе
    Ворота раю відчиняють , вона йому на зустріч йде...

    Зустрілись поглядом мовчання , почули радість щоб відчуть
    Німіли губ її картання - так обраним дано збагнуть
    Горить свіча за мир у світі - тим хто загинув , хто прийшов
    Земний уклін матері , сину , і батькові - бо він герой...
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  39. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.31 16:50 ]
    Чесна
    Постріл в серце , і на виліт
    Смерть миттєва на повал
    А була така вродлива
    Та любов - світів астрал

    Трепітно так зберігала
    Дбала щира віра - з вір
    Визнання нектар збирала
    Бо не знала - що він звір...

    Грався , грався , й відірвався
    Залишаючи - мовчав
    Жадно , грубо зловтішався
    Наче привид - був , пропав

    Зеленіло жито в полі
    Все цвіте , росте - краса
    А зозуля свідчить долі
    Її сльози - вже вода

    Де ходила - там струмками
    Де чекала - там ріка
    Де пропала - рясно , рясно
    Диким маком - поросла...
    2008р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  40. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.26 15:09 ]
    Материнські мальви...
    Біля вікна стояла мати -
    Маленький аркуш у руці
    Тремтіли пальці , сльози градом -
    Загинув , вбили палачі...

    Ввійшла до двору , в небо звила -
    Усе від жаху змовкло в мить
    У бога слізно так просила -
    Верни його , він має жить

    Візьми мене , і все що маю -
    Тільки благаю ти почуй...
    Віддай мені мою дитину -
    Живу чи мертву - поверни

    Вона сама не розуміла
    У розпачі - немов сліпа
    Від болю тільки шепотіла
    Я це не я , клята війна...

    Не хочу вірити нікому -
    Не хочу бачить , вірить , знать
    Одного хочу... Біля сина -
    Хотіла б на коліна впать...

    Відпочивати поряд нього -
    Навіки залишитись з ним
    Біля кровиночки своєї -
    Я згодна мальвою - цвісти...
    2014р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  41. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.26 15:35 ]
    Помилки
    Босим по воді , сонцем у ночі
    Чи пливу чи йду - сам не доведу
    Тіні мовчазні - квітам запашні
    Хибній глибині - темряві сестрі

    Місяць колихав , на руках гойдав
    Пелюстком вкривав , піснею співав
    Ти не йди в сліпі - пристрасті сади
    Ти не пий нектар - мертвої сльози

    Вибух почуттів - звабив , закусив
    Заздрість , ворожба - тернами кружля
    Не знайти мені - проблиску в тобі
    Так і пропаде - при собі в душі

    Спи , відпочивай , злобу відганяй
    Погаси вогонь - із своїх долонь
    Сповіддю у храм - звони каяття
    За усих хто зрадив - помолись без сна

    По воді іду , ноги не мочу
    За мої молитви - по мені , по дну
    Сам відсторонив , сам і прихилив
    Не шукають сильні - втрачені роки...
    2012р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  42. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.14 09:07 ]
    Холод
    Ніхто її не розумів - вона і не зважала
    Котилась пам'яті сльоза , в дитинство забирала
    Неначе вчора на руках - до матері тулилась
    Надійне батьківське плече - згадалося , наснилось

    Її сім'я - її біда , нещасна та кмітлива
    Пустила двох у світ життя - за ними і тужила
    Ні відпочинку , ні розваг - любов дітей тримала
    За стільки років у роботі - свій розум не втрачала

    Її душа мов небеса - велика і простора
    Завжди відкрита для добра , турботами овита
    Де сіяв квітку журавель - там все навколо цвітом
    Де хто з жадобою черпав - там у вінку молитва

    А скільки випито дарма ... чужі поневіряння
    А скільки вичерпано дна - за зраджене кохання
    А горя прийнято , і бід , розвіяно багаття
    Усе це залишало слід , тож поминаймо - браття...
    2007р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  43. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.14 09:15 ]
    Вірність
    Голосило небо , плакали зірки
    У її долонях скомкані листи
    Відчайдушний погляд - мов сліпа вода
    Доля забирала щастя у гріха

    Розум не сприймає , тіло тягарем
    Ще казав учора - почуття ключем
    Очі волошкові затуманив біль
    На його уяві - зупинилась тінь

    На її обличчі - біла пелина
    Сповістила бурю - кинута душа
    Як би вона знала , не його рука
    Так пожартувала - зведена сестра

    Поспішав на зустріч , готував слова
    А за нею з квітами вся її рідня
    Підлості підстава , зазіхання гнів
    У останню подорож - поминальний спів

    Де у двох ходили - там один стояв
    Що не говорили - віддано кохав
    Сивий і змарнілий - тихо помирав
    На її обличчі - посмішку вітав...
    2008р.



    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  44. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.18 09:44 ]
    Верба - Калина
    Вишите нитками , писане віршом
    Хрестиком і гладдю , прописом у ряд
    Власне пережите , у ночі відкрите
    Стелиться , кружляє - стежкою у сад

    Там ми обіцяли , сонце зустрічали
    Трави у намисті - райдужна зоря
    Тихо говорили , рушником стелили
    Долі на дарунок - перстні , і серця

    З першою росою - поспішаю знову
    Затяжні хвилини а тебе нема
    День чекаю , другий - прилетіла звістка
    Кинула , втопила - всі твої слова

    Щастя половина - від душі кровина
    Відійшла , прив'яла - світ не пізнає
    Вкрилася землею , скручена змією
    Проросла вербою - бідна сирота

    Горя половина - при воді калина
    Що весни чекає , вірить що жива
    Хоче ще побачить , променем ласкати
    У останнє просить , відгукнись - бо мре...
    2011р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  45. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.05 16:38 ]
    Сирота
    Світанком - променем зустріта
    Омита росами трави
    Туманом - чарами зігріта
    Плила в обійма пустоти

    Усе життя мов на долоні
    Зачитана - соната сліз
    Чужа , одна , сліпа родина
    Суцільний - компроміс інтриг

    Гіркий урок стандартних правил
    Звичайна доля - сироти
    Ніхто не пестить , не голубить
    Не знають - де образ шипи

    За всих отримала в достатку
    Свої , лихі , кому не лінь
    Завжди знаходились причини
    Щоб їй надати - стусанів

    Отак із малечку вбивали
    Людські презирство , і ганьба
    Нізащо кров ту проливали
    За іскорку- її добра

    Змолилась богу у проханні
    Дай крила янгола - мені
    Щоб біля тебе блище бути
    Сестрою стати - висоті

    Почув її молитву щиру
    Полився голос із небес
    Зі мною поруч - тобі бути
    Їм цих не бачити - чудес

    За що боролись - напоролись
    Хоч зрячі ходять , та сліпі
    Служать брехні , живуть в хоромах
    Подать не здатні - сироті...
    2012р


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Петро Дем'янчук - [ 2015.01.24 23:49 ]
    Терен
    Таємниця блакитної квітки -
    Полохлива кохання роса
    Божевільна - у тексті роману -
    Благородна - в романі митця

    Неосяжна у променях ночі -
    Сизий птах - у широтах небес
    Неповторна таланту дитина -
    Відкриття , несподіванка , фарс

    Нерозгадана притча любові -
    Полонянка - крутих віражів
    Інша біль , інша суті основа -
    Долі ноша , покірності кров

    Все блукаєш , шукаєш розради -
    Звістка чистим , невинним серцям
    Свої карти на сон розладаєш -
    Спонукаєш на розтин - гріхам

    Не буди мене більше , не треба -
    Зілля чари зробили своє
    Таємницю твою розгадали -
    Де минали - там терен росте.
    2010р



    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Кримська - [ 2014.12.24 11:00 ]
    Пробач, Устиме
    Кевларова каска –
    Була Божа б ласка
    Або хоч запаска
    Життя.
    Він був миротворець,
    Стріляли потвори.
    Це вже позавчора.
    Гаття!
    А батьку – могила.
    А неньці – несила…
    А синові – крила!
    Лети!
    Лети над Майданом –
    Над бідним і паном.
    Вкраїни не стане.
    Кати.
    За що ти, Устиме?
    Упав, як хустина
    Із терпкої спини
    Душі.
    Бо знову ж – неправда.
    Свої – гірш від зайди.
    Устимчику, гайда!
    Верши!
    Кевларово-ніжна
    Блакить – не безгрішна.
    А рана – невтішна.
    Ти вмер.
    Загинув. Чи треба?
    Під каскою з неба –
    Це вибір чи жереб
    Тепер?
    А все – як раніше,
    А може, і гірше.
    Всього, що напишеш, –
    Поплач.
    Ой хлопчику, втрата –
    Велика й не варта.
    Все знову – на карту.
    Пробач!

    грудень 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (11)


  48. Антоніна Спірідончева - [ 2014.12.08 09:13 ]
    Лорелей


    Срібними гребнями хвилі тікають у море,
    Білі виблискують леза у водній імлі.
    І рукавами річок в найсиніші простори
    Напнуті вітром надії пливуть кораблі.

    Безліч сміливців покинули вдома обузи,
    Духу свободи ковтнувши у груди міцні,
    І назавжди розрубали на пристані вузол,
    Щоб течією лихою нестись по ріці.

    Дзвінко співає на виступі мокрої скелі
    Тіням розлуки і зради сумна Лорелей –
    Про моряка, що любов залишав на постелях,
    Й на кожен голос скеровував вбік корабель.

    Діва співала, і в ніч розливалася пісня:
    Кинув моряк своє судно й на скелю побіг.
    Плачучи, він Лорелею до серця притиснув,
    Руки цілуючи ніжно і обриси ніг.

    Він цілу ніч загорався, як місяць крізь хмари,
    Губи вологі блищали, неначе єлей.
    І понад ранок шептав у пасмо кучеряве:
    – Люба єдина кохана моя Лорелей…

    – Зірочко срібна, любове моя одинока,
    Кинута скелі холодній на розсіч вітрам,
    Серце моє буде вічно в руках твоїх вогких,
    Я повернусь і нікому тебе не віддам.

    – Мій капітане, – в сльозах шепотіла красуня, –
    То залишайсь боронити мене від вітрів –
    Бачиш, як віють поділ моїй зношеній сукні,
    Поки по річці утомлені йдуть кораблі.

    – О, мене манить за обрій блакитна свобода –
    В даль, де кінчаються межі всіх звивистих русл.
    Я лиш торкнусь горизонту в просолених водах
    І на найшвидших вітрилах сюди повернусь.

    – Мій капітане, пробач, що я мушу просити…
    На твоє серце закохане і молоде
    Вниз по ріці вже підступно розставлені сіті –
    Ти в них загрузнеш й не випливеш більше ніде.

    Знаю ж: чужими жінками упійманий грубо,
    Будеш, заплутаний в сітях, лежати в човні,
    Гучно сміятися і підставлятимеш губи
    Під їхні ласки й улесливих слів ручаї.

    Прошу, лишись в моїх точених з каменю стінах!
    Знаю напевне: направивши свій корабель
    В море безкрає, тягуче і безміру синє,
    Більше не скажеш ніколи: «Моя Лорелей!»

    – Діво кохана, твої хвилювання даремні, –
    Гладив їй плечі і скрушно дививсь долілиць, –
    Що мені прісна любов жіночок із таверни,
    Шлюх оп’янілих і сивих портових дівиць?

    Люба, твій погляд вологий – це вітер із моря.
    Чуєш, як дме в нашу сторону свіжості бриз?
    Він мене кличе… – Й моряк цей, долаючи сором,
    Скелі тримаючись, швидко подався униз.

    – Проклятий будь, капітане! Не вийдеш, бо вузько
    В цім повороті, де честь випробовує Рейн.
    Хай корабель твоїх втіх розіб’ється на друзки
    Об вічну скелю на ймення моє – Лорелей!

    Падала мачта і палуба гнулась в розколах,
    А понад ними ще дівчини голос звучав:
    – І твою долю розбиту ніколи-ніколи
    Вздовж течії не прийматиме жоден причал.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  49. Ігор Шоха - [ 2014.11.20 20:04 ]
    П'ятигори
    Довге село – до цвинтаря. Он де – гора п’ята
    і дорога до Києва біля інтернату.

                   А у ньому старі стіни кам'яної кладки.
                   Підрихтовані руїни зламаної арки.

    У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
    і музики будуть грати дітям інтернату.

                   А найстаршому музиці може всі дванадцять.
                   А найменший із бубона вибиває щастя.

    Влаштувались ті музики серед свого люду.
    І як було їм весело, то вже так не буде.

                   Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
                   як лягали відпочити в інтернатські зали.

    Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
    як то гарно тій музиці дома, де зати́шно.

                   А по-правді, то і правди тієї не знали,
                   що кожного рідна влада добре «годувала».

    А по-правді, то кожному було чим гордитись,
    бо кожен ще один одним уміли хвалитись.

                   А уранці у кузові музи́к садовили,
                   і у гості інші хлопці їхати хотіли.

    І кашкетами махали, а один і свиснув,
    і рукою помахавши, кулачок затиснув.

                   І усьому білу світу хлопець той «грозився»,
                   що його батьків немає, а у інших близько.

    Що у кожного музики дома мама й тато,
    а його уже ніколи не будуть чекати.

                   Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
                   і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.

    За Виселком біля школи, там де гора п’ята
    научалися музики самі собі грати.

                   Оминали інші села, там де гора го́ря.
                   Грає музика і досі. Це було учора.

                                  1982


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.10 23:29 ]
    Бондарівна
    Була горда, як царівна,
    Ця красуня бондарівна.
    Українкою вродилась,
    Їй Каньовський був немилий.
    Як не приндився панисько,
    Не пустила навіть близько.
    І від панської сваволі
    Вмерла, щоб не жить в неволі.
    Бо козацькі в неї гени,
    Українка – нескорена.
    Повна мужністю по вінця
    Йти не хтіла за чужинця.
    Й ви дівчата – наші квіти,
    Загарбникам не корітесь.
    А робіть, як богорівна
    Українка бондарівна.
    Образ чистий, благородний
    В пам`яті живе народній.


    5.10.7522 р. (2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (14)



  51. Сторінки: 1   2