Заколисує Небо Зорі:
- Хай насняться вам сни прозорі.
Про Лебедика в синім морі
В легкокрилім своїм уборі.

Затужили Зірки-малята,
Мерехтять і благають тата:
- Нам би звідси, із високості,
Хоч на хвилю б на землю в гості!
Не побачим її погаснем,
І чекай тоді, тату, напасті!

У задумі сивіє Небо –
Десь на морі біліє Лебідь…

У ті ночі світлі безсонні
Радить Небо коханим доням:
- Ради втіхи і щастя ради
Ви пограйте в земні зорепади.

Покидають Зірки постелю
І спадають з небес на землю,
І сміються всю ніч на морі
З білим Лебедем білі Зорі.

(З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).

Добрий день тобі, волошко!
Посумуй зі мною трошки.
Бачиш: хмарка набіга,
Блискавиця, як дуга,
Дощик плаче по землі
За образи чималі...
Захлинаючись в одвіт,
Вітер кинувся до віт,
Грізно полем пролетів,
В куряві пробурмотів
Про свою відому силу,
Про мою волошку милу,
Що всміхнулася: «А нумо
Не дамо дороги суму.
Проженем його скоріш,
Щоб не ліз у гарний вірш».


(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)

Жив на світі Жужа-жук.
Мав багато ніг і рук.
Мав дружину – Жужелину,
Чепурненьку, мов жоржину.
Мав малесеньких малят –
Сім жвавеньких жужелят.

Знали всі, що Жужа – пан:
Він вбирався у жупан,
Брав червоні чобітки
І вивчав усі кутки.

Раз сімейство Жужаків
Повилазило з кутків,
Пообідало нівроку
І гуляло аж півроку.
Посідало на кущі,
Дуже змокло на дощі,
А маленькі жужелята
Застудили ноженята.
Позлітались свояки –
Жу́же-Жу́жо-Жужаки,
Довго думали, гадали,
Жужеляток наставляли:
«Не лякайтесь, жужелята,
Грійте в травці ноженята,
З квіточок беріть нектар,
І нектар погасить жар».

Днів за три, а то й за п’ять,
Ніжки більше не болять,
Жужелята жужелять,
Тата й маму веселять.
Чуєте: жужу-жужу!
Підійдете – покажу:
Ось листок, немов перина,
Тут вся Жужина родина
Цілу зиму буде спати…

Цить-бо, годі жужеляти!


(З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991)

У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.

За здоров‘я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
а вона тепер все зойка:

Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!

І сказала сойці Зойка –
мила пташко ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!

21.03.2017

Люлі-люлі, дівча́точко, люлі – заколисує втома…
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполо́ма*.

Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ло́жа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,
в оксамити м’які – дика рожа.

Раз на вік… раз на вік – так Пан-Бо́жич прирік –
злоті ба́вниці в косах…
Чей, не в наві, а в яві торкне чоловік
ружі-устонька, скупані в росах.

Ярів-день, Ярів-день –для весільних пісень–
свашечо́к зі свічками…
Хай насниться дівчаточку красний олень,
що весняно біжить потічками…

…Люлі-люлі, дівчаточко, люлі – повітруля лоскоче…
Олениці й косулі поснулі…
Дика ружа – у шлюбній кошу́лі**,
у косицях – зірки потонулі…

… доня спати не хоче…

*Паполома - архаїчне:покривало.
**Кошуля - діалект: сорочка.

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)

Уже немає фотокопій
соціалізму і війни.
А нащо? Є живі окопи.
Аудиторія Європи
фіксує роги сатани.
Така історія. Уміє
наваксувати і – ...адью.
Тому у ній шукати всує
фізіономію мою.
Якщо то я – отой, на фото,
іще вигукую, – я сам!
то це душа моя на фронті
набої подає бійцям.
А той один, що біля мене
ховає цівочки очей,
не має імені нацмена.
Його рука – моє плече.
І ці героями бували,
і їм казали, що – орли!
...коли за пайкою вмирали,
аби стахановці жили.

Якби тодішні непорядки
винищували «на корню»,
то ми раніше із рогатки
повибивали б кацапню.
І нагадали би Полтаву,
Батурин, і четвертий Рим,
і нашу кров, і їхню славу,
і як завоювали Крим,
як у забої наші хлопці
виховували їхню рвань
і де стояли запорожці,
коли освоїли Кубань.
Якби то діяли мазепи,
а не палили палії,
то ми не мали би халепи,
що й нині є ще москалі
у школі, в армії, у владі,
у кривославній сарані,
і у мундирі на параді,
і командиром на війні.
І не було б тоді зарази
із тилових АТОшних крис,
що не почує наше, – брись!
на їх команди і укази
як мало бути ще колись.

Ідуть вісімнадцятилітні.
Ідуть батькам на зміну діти,
напевне чуючи щодня,
як озвіріла кацапня
висотує полки елітні.

О Боже, Боже, де ти є,
коли Тебе ніде немає
у цьому нищеному краї,
коли диявол на моє
купує душі й продає,
і за чужі гріхи карає?

                              06.2017

Хмарка коником...
Ой, як хочеться її осідлати
й небом скакати!
Хмарка - м'яка вівця,
що ласує гілочками й листям берізки.
А ще хмарина - маленька кізка.
Хмара - собака:
спочатку з'являється хвіст і лапа,
а далі, потроху, він сам і його великі вуха.
На носику в нього, здається, хмарина - муха.
Он і хмара-левенятко,
яка ласо дивиться на хмарину-телятко.
А ще там безліч хмаринок,
схожих на різних птахів і тваринок.

Дивлюся захоплено у вікно й чекаю,
Котра з них мені лапкою помахає.

Мале руденьке кошеня
блукало між кущами,
а тут назустріч мишеня –
воно втекло від мами.

Ти хто? – спитав його рудий, –
Куди одне мандруєш?
До мене йди мерщій, сюди!
Знайшов я сир. Скуштуєш?

Отак до вечора удвох
і бавилась малеча,
бо й думка кинула обох
про люту ворожнечу!

23.05.2017

У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах ковтати...
Захотілось їй цим літом
Підстрибнути й полетіти!

Піднестися вище в небо –
Головна її потреба!
Але жаби крил не мають,
А тому і не літають...

Та є крила у Лелеки,
Котра зовсім недалеко
Пролітала над землею
Із подругою своєю.

Раптом унизу щось квака:
“Земноводна я невдаха!
Все болото обпірнала,
Все латаття обстрибала,
Кожен тут куточок знаю!..
Та жагу пізнання маю:
Хочу над усе літати,
Решту світу пізнавати...”.

Жабка лапками вхопила
Гілочку, що повз проплила,
І з майстерним досить класом
У воді ковзнула брасом.

Зацікавились Лелеки:
- Що ото внизу за клекіт?!
І донизу скерували
Свій політ, аж крила склали.
Гілку дзьобами вхопили:
«Нумо з нами полетіли!».
Вже у Жабки ейфорія –
Стала здійснюватись мрія!

Гілочку тримає ротом –
Унизу уже болото!
З неба ліс такий красивий!
Щастя стримати несила!..

Квакнула: “Агов, подружки!
Ви тепер неначе мушки!”.
Прутик Жабка відпустила –
Й подорож на тім скінчила.

Десь Лелеки у польоті –
Жабка ж квакає в болоті.
Світ пізнати не зуміла,
Бо завчасно рот відкрила.

2009

Золота корона в квітки,
Хоч маленьке стебельце,
І в захопленні всі дітки
Радо дивляться на це.

Хто всередині тюльпана:
Диво, чудо, гарна панна,
Чи маленька жовта птаха,
Золотистенька комаха?

Ні! Там сонячний промінчик!
Він тримає жовтий вінчик
І жовтить усе навколо:
Сонцеліта видноколо.

Все встигає по порядку:
Далі скочить на кульбабку,
Жовтий дивиться нарцис
На цитриновий ірис.

Лілія аж золотіє,
Сонечко цьому радіє -
В нього променів багато
І працюють заповзято.

ІНа землі відомі айни, баски…
Є Борнео, Ява, Целебес...
Невідомо, як на острів Пасхи
завітали зайди із небес?
Не було ще Тура Хейєрдала
і не народився Магеллан,
а великі роси із Ямала
перетнули Тихий океан.
І відразу почали ділити
Паску ту на брата по куску.
Це вони научені робити
ще раніше, ніж аку-аку.
Ну і звісно, що одні сусіди
городили з іншими тини.
Сказано, що велетні вони
і тесали батирі боліди
необ’ємної величини.
І постали, як живі, фігури
парканами кам'яних облич
як ознака їхньої культури
аж із глибини тисячоріч.
А на Пасці, треба ще сказати,
був тоді обітований рай.
Самогон було із чого гнати.
Ну а далі – ясно. Не питай,
чом їх діти не ішли до школи,
а під гасло – «мать тваю таку»
вимирали, стоячи в кутку.
Так з’явились перші частоколи.
Ось які були, – аку-аку.

ІІАле їх лишилось – одиниці
од Ямалу по саме Дніпро:
довгорукі, буйні, блідолиці
і царі огрядні, і цариці,
і великий виродок Пет Ро.
Ще писали, що у мавзолеї
виділи одну із еНеЛО.
Невідомо, хто ходив до неї,
та від пари дивної цієї
появився вилупок – Ху Ло,
у якого теж границь немає
«од кінця до самих до окраїн»
для нащадків дикої орди.
…………………………………
Он і місяць… А на ньому Каїн…
П’яний Каїн! – «розтуди-сюди».

ІІІА на Пасці ідоли-горили
дивляться у небо із могили –
їх цивілізації сліди.

                              05.2017

Із-за хмарки вийшло
Сонечко ласкаве:
Зашарілись вишні,
Розімліли трави...
Колоски пшениці
Сонечко зігріло,
На гніздо синиці
Променем присіло.
У ріці скупалось,
Аби бути чистим.
Квітам дарувало
Сонячні намиста.
Зазирнуло сонце
І в домівку нашу.
Я йому в долоньці
Дала трішки каші:
«Пригощайся, любе,
Набирайся сили,
Щоб завжди і всюди
Для нас ти світило!»

Хмарка нюхала цвіт вишні-
Запахи такі розкішні!
Пелюстками милувалась -
Синьонебо зачекалось!

Небо в диві причаїлось :
Хмароквітка розпустилась!

Колисаємо малятко,
люлi-лю.
Щось зiграй нам для початку,
скрипалю:
лагiдне й тихеньке,
щоб заснула пхенька,
руки вже не в змозi
витирати сльози.

Цимбалiста ще покличем:
можен вiн
знiме наше невгамовне
iз колiн,
до танку запросить
чи вкладе у постiль,
бо батькiв хитає
вiд того граалю.

Не спиняйтеся, музики,
цiлий день,
вiд розпачливого крику
в нас мiгрень.
Заплатимо гарно —
по цiнi базарнiй,
тiльки, щоб дитинка
засмiялась дзвiнко!

Звеселилися музики —
ой, ля-ля,
разом з ними забавляло-
ся маля.
Ой, гоп-чуки-чуки,
ще будуть онуки,
хлопчики й дiвчатка
у цiй гарнiй хатцi!

03.04.2017

На волю вирвалось маленьке сонечко —
пiсля зими.
Cтоптало клумби всi, тепер на гойдалцi —
аж верещить.
Хоча замерзло вже, та в хату вимани-
ти анiчим,
хiба бешкетника утихомирити
обiймами?..

28.03.2017

Хмарина жбурляла в калюжу краплини,
З образою, болем і так щохвилини.
Кругами розходився біль у калюжі,
Яка увібрала весь холод і стужі.

Як сонце у небі багрянцем заграло,
Люстерко - калюжа світило піймало.
Яскріє калюжа:калюжа не туже,
А з небом краплинами ділиться дуже.

Ох, яка кругом краса
Лісом, полем йде Весна!
Тихо спить усе довкола
Лиш біжить з-за виднокола
Ген Струмочок поміж криг,
В ньому Жабка плиг, та плиг.
А Берізка соком плаче...
Котики верби ледачо
Позіхають на гіллі -
Любо, тепло на Землі.
Копошиться в гнізді Білка,
Облітає садок Бджілка,
Зацвітає Первоцвіт -
Полонить собою світ.
Жебонить Струмочок гаєм:
- Весну-ясну зустрічаєм.

06.03.2016.

Лиш засяють в небі зорі,
Вийде місяць-дириґент,
У густій траві, шовковій,
Починається концерт.
В запашних листочках м'яти,
При самісінькій землі
Грають місячну сонату
Віртуози-скрипалі.
Міцно лапками тримають
Скрипочки свої малі.
Місяць світить, зорі сяють.
Грають диво-скрипалі...
2013 р.

Ще під листям прілим
Їх не видко.
Та відгорнеш ковдру -
Мацюпонькі,
Пролісків жовто-зелені дітки
Пнуть угору
Крихітні долоньки.
Визирнуть -
Тоді вже годі втримати!
Цим блакитнооким бісенятам
Гратися б у піжмурки
Та бігати,
Сонячних зайців наздоганяти...
Дідо Ліс, прокинувшись,
Закрекче.
Доки спав, у бороду кошлату
Невгамовна лісова малеча
Встигла повно квітів
Навплітати.
2016 р.

Прийшов у турфірму Слон,
Хочу, мовляв, на Цейлон,
А прегарна Слонянка,
З турфірми панянка,
- Не Цейлон, - виправляє, - Шрі-Ланка!

- Вибачте, пані, але
І на Цейлоні не зле,
Боже дай тій Шрі-Ланці,
І милій Слонянці
Прокидатись щасливими вранці!

- Вибачте, пане, квиток -
То не магічний місток,
Не буває оказій
На острів фантазій,
Де вирують фонтани мальвазій!

Так із панянкою Слон
Довго триндів про Цейлон,
Що прегарній Слонянці
Освідчився вранці,
І побрались вони на Шрі-Ланці!

2017

А веселий сніговик
Дбати про берізку звик:
Надягає рукавички
Й заплітає їй в косички
Білі бантики й перлинки -
Все, що падає з хмаринки.

З пуху білого хустина
У сріблястих намистинах,
Шубка тепла, білосніжна
Зігріває її ніжно!
Білу ліпить він обручку,
Одягне на гілля-ручку!

Стало все довкола біло,
Сніговому серцю мило!
А тендітне деревце
Ясно дякує за це!

Сніг під ніжками хрустить,
Зайчик морквою хрумтить,
А малому ведмежаті
Сняться сни в барлозі-хаті.
Бачить повну діжку меду,
Бджілок рій посеред степу,
Темний ліс, плоди малини
І грибів цілі корзини!
Яблука такі духм'яні,
Ягоди солодко - пряні,
Жовту та пахучу грушку
Схожу на пухку пампушку!
Білка прямо із ялинки
Шишки кидає в корзинки!
В сні подумав: як проснуся -
З усіма я поділюся!

Сніг - молоком,
Сосни - корицею,
Блюдечко - сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро - гарний
Лискучий льодяник.
Смачно ласує
Зима спозаранок!
В небі блакитнім
Цукрові хмаринки,
Що карамелять
Солодкі сніжинки!
Зимоньці цукор
Додав у напій
Щедрий і добрий
Дідусь Сніговій.
І задивоване
Чудом зайчатко
Носик висовує
З білої хатки!

Колихаю тебе, рідна ластiвко,
Люба ягідко, миле сонечко.
Заглядає до хати дрімотонька,
Разом з мiсяцем у вiконечко,

Хай насниться тобi, моя квiточко,
Волошковий рай iз веселкою,
Хай зігрiє цілунками лiтечко,
Хай наспiвує соловейками.

Оченятка твої вже злипаються,
Їм шепоче сон щось тихесенько.
День iз нiчкою розминаються,
Обіймають дитинку малесеньку.

Хата натягує вітер на плечі,
Комин до неба думками росте,
Втомленим звіром вляглася хуртеча,
Снігом занесло кущі хризантем.
Хвіртка чекає господаря звично,
Тиша морозом вбирає усе.
В шибку маленьке втулилося личко:
Татко ялинку із лісу несе.

18.12.2016

В телескопі наш баран
віднайшов Альдебаран*.
Запитали ми барана
про дива Альдебарана.
Відповів тоді баран:
"Бачив я Альдебаран,
тільки ви мене, барана,
не чіпайте вранці-рано".
Цілу ніч не спав баран,
бо шукав Альдебаран -
ось чому не слід барана
турбувати вранці-рано.




2016

Перемагає дієслово!
І знає не один поет,
що солов'їна наша мова
і Україна калинова –
неперевершений дует.

Одна будує, інша дбає
і дім, і націю свою.
Одній без одної немає
ані мети, яка єднає,
ані удачі у бою.

Одна за іншою ридає,
коли чужа біду несе.
А інша радує і знає,
що ні на що не проміняє
оте, що в неї – над усе.

І хай ікається на Раші,
коли доп'є чуже вино –
не вип'ємо з одної чаші
за убієнні душі наші,
якщо обоє – за одно.

Якщо обоє – мова тата
і Мати наша дорога
уміють душі лікувати,
і одна одній помагати,
коли роз’єднує яга.

Одна сіяє, інша – сяє
у низині, на висоті.
Навіщо гори золоті?

У світі кращої немає
од неї у моєму краї
і не буває – у житті.

11.2016

Віддаю новорічного добридня
Тобі цього сонячного дня!
Нех сніжечки пухнастого снігу
Поцілують тя за мя.
Нех Св. Микола до узголів’я
Покладе торбу здоров’я.
Нех на ввесь пријдешніј рік
Намете багато щастя.
Нех удачі, мов яглиць,
Тобі насипе Новиј рік.
І на свято багато сміху
На ґарі привезе.

          10.10.2000

Мило коники сюрчали,
Дружно всі в оркестрі грали.

Прислухаюся,словами
Записати хочу гами.

І фортісімо,й піано
"Ода Осені"звучала.

Слухаю:Все неповторне,
Щось мінорне,щось мажорне.

Шкода,я не музикант,
А от в коників-талант!

Ледь не плакав на концерті,
Це ж останній "Теплий вечір"!

Закінчилися гастролі...
У Зими музики нові.
03.10.16.

Майже щоночі у мою хатку
дивиться сяюче ведмежатко,
ніжно протягує вогняну лапку
й каже: Вставай!
Має він справжню зоряну мапу
синьо-блакитно-зелено-строкату,
Шепче тихенько і щиро-привітно:
Давай...
будем гуляти у небі нічному,
зорі на мапі позначим потому
і відшукаєм барлоги-сузір'я,
де ведмежата сидять на подвір'ї.
Місячне сяйво у глечику меду,
зорі- родзинки з небесного степу
ми принесемо. Нехай поласують,
може до нас залюбки помандрують!
Будуть у мене брати і сестрички!
Й мама ведмедиця кожної нічки
за молоком по молочному шляху,
тому, що сяє у тебе над дахом,
гурт ведмежаток має водити -
буде ще більше сузір'їв світити!
І перед тим, як у ліжко вкладатися,
будеш щовечора з ними вітатися!!!

Онучку мій, дитино люба!
У перший клас сьогодні йдеш
Шкільним подвір"ям в світ широкий
Стежину долі обереш.
Ці перші кроки від порога
Зробив ти завдяки батькам,
А далі сміло, без тривоги
З учителями... Згодом сам
Іди у світ відкрито, сміло
Знання в супутники бери
І вірних друзів, і кохану
У стінах школи віднайди.

01.09.2016.

Жив був кіт у місті Львові,
кіт звичайний, смітниковий.
Мав оселю на вокзалі
у якомусь там підвалі.

Кіт щодня ходив на чати:
проводжати й зустрічати
поїзди й локомотиви.
В спеку, холод чи у зливу

кіт мостився на пероні,
та вдивлявся у вагони.
Носом журно й тонкосльозо
дим вдихав із паровоза.

Хто кота уперше бачив,
думав, зараз кіт заплаче.
«Мня-а-а-ав!» – котилося пероном
тоскним, жалісливим тоном.

Але кіт не плакав, тільки
витягав з чохла сопілку,
клав на лавку капелюха
і шукав того, хто б слухав.

Хоч без слів була та пісня,
кожен чув, як в серці тисне:
«Дуже хочеться сосиски,
а крамничка зовсім близько!»

Жив був кіт, що їсти просить.
Кіт живе у місті й досі
Як зустрінете у Львові,
киньте, киньте гріш котові.

Знову Янголи линяли
І на землю пух скидали.

Скільки снігу!Скільки пуху
Наскидали! Завірюха!

Радо брат кричить щодуху:
Прилетіли білі мухи!

Мухи?Білі?Хай як хоче...
Бачу пух,що сліпить очі.
16.01.15.

Заспіваю тобі колискову
Чистим голосом рідної мови –
Хай вколисує любу малечу
Пелюстками тендітного льону,
Що бабуся тримає в долонях,
Засіваючи небо надвечір.

Тихим шелестом вітру у полі,
Що на ясені влігся спроквола –
Хай вколисує любу малечу
Чистий голос прарідної мови,
Що співає тобі колискову
Клекотінням далеким лелечим.

Таке учора сталося, хоч плач:
Згубило ненароком сонце м'яч.
Спочатку покотився він ускач
На кладочку хитку, піддавши ходу.
За кладкою старезний дід-вівчар
В кошари заганяв отари хмар,
А хмари утікали із кошар,
І м'яч утік - беркицьнувся у воду.
Й поплив собі, блискучий, мов линок,
Повз очерет, лататтячка вінок,
Де комарі збираються в танок,
У ліс, в якому блуд за носа водить,
Далеко від людей та їх осель,
Там, де Макар своїх телят пасе.
Ніхто йому обіду не несе,
Бо, окрім нього, хто по хащі ходить?..
... Пограюся із сонцем у квача.
А там, гляди, Макар віддасть м'яча :))

Казки, примовки, віршики: про кицю,
про зайчика, лисичку, колобка,
царівну сплячу, мачуху-царицю,
Котигорошка, Оха, козака…
Смішні «тореадори» в кукурудзі,
малий Тарас у пошуку стовпів, –
мого дитинства щирі й добрі друзі
у відкритті «америк» і світів.
О юнь! Шляхетність, велич духу!.. терня…
Кохання й розпач – «Мотря», «Не вбивай»…
…Пісенник мами – скарб із диво-перлів:
про Гриця, хмеля, руту, водограй…
«Зів’яле листя». «Солов’ї» Олеся.
Тужіння Мавки. Всесвіт «Кобзаря».
Й екзистенційна зваба космо-плеса
не пійманого світом ратая.
А над усе – бабусина молитва,
її наука, пам’ять, сивина,
і Книга Книг, розгорнута до світла…

…Вершечок айсберга. А скільки ще до дна!..

Ростуть і діти, і онуки,
і настає новий етап.
Недавно бігали на луки,
а нині ходимо у skype.

Колись і шастали по лісу,
і толочили всі поля,
і не одна лунала пісня
про козака і коваля.

Ловили рибу у озерах,
смалили сало на вогні,
варили юшку на вечерю
у чарівному чавуні.

А на галявині – суниці!
А у калюжі – карасі!
А золоті в'юни на низці,
або …опеньки у росі.

І не побачене на небі,
і не почуте у траві...
Усе минає. Селяві.
Але нічого і не треба.
Мені б онука – візаві.

Мені б минулі юні роки,
де є кутя і калита,
і всевидюще Боже око,
і милосердіє під боком,
і рай, і воленька свята.

І на дощі, і у морози,
і неодягнена, і боса
повиростала дітвора.
І хай там холод і жара,
не забувається і досі
та найщасливіша пора.

06.2016

А може ви помічали,
що правильний соєвий соус
рятує обід і настрій?

Так от,
її звати просто - Настя.
І вміє вона чаклувати –
журбу із сердець виганяти
(хоч часом буває й сама
трохи сердита й сумна).

Бува біжить по долині,
вітерець підганяє у спину
рожевий її силуетик,
а поруч собачка-бешкетник!

І так на це задивуюсь!
Бо я ж сама не чаклую –
я лишень її учениця,
для неї ж – й синичка сестриця!

Маленька така Повітруля,
впізнає її і зозуля,
метелик її добре знає,
але котик частенько втікає -

пухнастик не розуміє,
як від ніжності серденько мліє!..
Така вона – Анастасія,
всіх любить і всьому радіє.

Як цього у неї навчитись,
на дурниці зважати спинитись?
Врятував сьогодні цей соус,
а завтра щось придумаєм знову…

Всім бажаю веселих вікендів,
а в будні – ангажементів.
А головне – уміти, як Настя
в дрібницях знаходити щастя!

23.04.2016

«Тук-тук, – батько зайшов тихо
У кімнату доні. –
Я з відрядження приїхав.
Прокидайся, соне!
Ось привіз тобі, Іринко,
Сукню, черевички,
Білосніжні підколінки
Й іграшку-синичку.
Співом птаха тебе збудить,
Побажає щастя.
А натиснеш їй на груди –
Розповість ще й казку…»
Так сподобалась Іринці
Пісенька пташина,
Що в садок свого гостинця
Принесла дитина.
«Звідки пташка?» – запитали
Діти у Ірусі.
«Із Відрядження», – сказала.
«Звідки-звідки?..» «Друзі,
Є така країна в світі,
Куди їздить тато.
Це – Відрядження. Для діток
Там всього багато.
У країні дивовижній
Все-все найгарніше.
Хочу, аби татко їздив
У той край частіше!»

Маю очi голубi i пухнатi щiчки,
Та в мойого дiдуся червонiше личко.
Мiй дiдусь чомусь спітнiв, дихає частенько,
Ми ж iще не почали гратися гарненько.

У бабусі я взяла речі старовинні,
Для прикраси дідуся підійти повинні.
Начіплю на нього я кольорові буси,
А сережки застромлю у обидва вуса.

У шкатулці я знайшла повну купу перснів.
Кіт намуркує мені прямо в очі чесні:
Каже, що свого хвоста не віддасть нізащо,
Нявка, що дідусів ніс стане з перснем кращий.

Перснів вистачить на всіх, на хвоста й на діда,
Поки вішала на ніс, від кота ні сліду.
Зараз я тебе знайду, коте лячкуватий,
Не сховаєшся ніде, скільки тої хати.

Спи, дiдусю, люлі,
Прилетіли гулі,
Більше всіх тебе люблю,
Але збиткiв нароблю:
Лю-у-лі... лю-у-лі...
Я візьму кастрю-у-лю...
Запихну туди кота,
Прищемлю йому хвоста.
Лю-у-лі... лю-у-лі...

далі йде неримоване хропіння дідуся, придушений нявкіт кота, задоволене зітхання Катрусі і пирскання в долоню її тата з мамою за ледь прикритими дверима...

Стриба М`ячик, скік та скік:
-В мене є кругленький бік,
прокотюся, де захочу,
усі ямки перескочу.

Я пробігти всюди взмозі,
вмить промчуся по дорозі,
маю вдачу отаку-
не втону я і в ставку.

М`ячик за село подався,
всю дорогу вихвалявся,
задирає М`ячик ніс,
закотився аж у ліс.

Тут на стежці їжачок:
скільки в нього голочок!
М`ячик біг, надувши щоки,
раптом «Лусь!» - і зникли боки!

2016

Горобець: стрибав - стрибав,
Зернятко: збирав - збирав.
Горобець: стрибав – стрибав,
Зернятко: клював – клював.
« Чир – чирик » : співав - співав,
І на самку - поглядав.
Горобчиха - непроста!
«- Бачила я горобця!
Біля мене - не стрибай!
І мене , ти, - не займай!
Як вчеплюсь в твою чуприну, -
Висмикаю – половину!
Враз поставлю, тя, до ладу!
Й швидко дам собі, я – раду!
Я шукаю Молодця!
От - такого! Горобця!
Щоб мені пісні співав
І гніздечко будував.
Щоб на гілці колихав,
І дітей охороняв.
Щоб мене одну любив!
І щоб мною дорожив!
Про родину нашу дбав!
Вгору пупцем не лежав!
Буду я Його ЛЮБИТИ…
І до серденька – тулити…
Крилечками – затріпочу…
І до сміху – залоскочу…
Діточок Йму – подарую…
І до смаку – нагодую…
Буду їсти з Його – рук…
Не зазнає – в мене мук…
Будем РАДО В ПАРІ – ЖИТИ…
БОГУ – славную хвалу - носити!
Хай БОГ знає: як ми любим!
І Його ДОБРО – ми не забудем!
Як прийде Лиха Доба…
І таке в ЖИТТІ бува…
Будем з ВІРОЮ ми жити!
В БОГА вірить й не гнівити!
Якщо стане в тім Біда –
Значить наша в тім Вина.
Треба було Добре Жити!
І ніколи – не грішити!
Як згрішив – зроби УРОК!
То ПОКАЙСЯ добре впрок! ВИСНОВКИ ЗРОБИ СОБІ: « НЕ ГРІШИТИМУ В ЖИТТІ!» ЗАПОВІДІ БОЖІ Є у нас!!!
І триматись Їх – весь час!!!
І на те їх БОГ – писав,
Щоб ніхто – не нарушав!!!
А порушив, то тримайся…
КАРИ БОЖОЇ – ти вчувайся!!!
СПРАВЕДЛИВИЙ ВІН – ОТЕЦЬ!!!
Бо ВЕЛИКИЙ ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
А в житті і так буває,
Що й випробування – не минає…
Треба міцно дзьоб тримати!..
Й на БОГА, боронь Боже, не нарікати!
Треба добре хвіст тримати!..
І СВЯТОМУ не докучати!!!
І не ставити питання!!!
А дарувати почитання!!!
Молитви Богу будемо слати!..
І на шляху, Йго, не минати!..
А зустрівши привітати!..
Гарно ЙОМУ щебетати!..
А хай знає наш ОТЕЦЬ
Що прекрасний ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
Ми ж творіння ж - то Його.
Й твердо віримо в НЬОГО!
Будем: жити і співати.
І Йому – не докучати!
А в житті – то різно-є…
Й нагадаєм про своє…
А я у скруті вирву пір’їну…
Й запитаю про ВКРАЇНУ,
І про мої діточки,
Щоб здоровеньки зросли.
Про Горобця я не забуду!
Щоб не пішов до злого люду!
Щоб пси погані йго не кусали
І за хлібчик йго не ганяли!
Бо працюємо щодня
Така вже Доля й в горобця…
Така Доля вна у совки,
Й живуть: птахи, звірі, вовки,
Я хочу в мирі добре жити!
Й за це СВЯТОГО всякчас хвалити!!!
Хай людина любить нас
Не ганяє повсякчас…
Бо людина, то людина,
Все ж людина – не скотина…
Бо творіння й Діло Боже!
Хай же й птахам – допоможе.
А в житті буває всяко:
Тут – ДОБРО, а в тім – НІЯКО.
Тепер-то я пташечка сіренька,
А в наступному житті – дівчинка маленька…
А як буду дівчинка – мала,
Зросту швидко й буду от - така!
Пам’ятатиму Науку:
Про ДОБРО і ЗЛО, й РОЗЛУКУ…
І згадаю про ОТЦЯ,
І про того Молодця,
А як матиму хлібину, -
Пригощу усю пташину.
І згадаю: про звірят,
Й про маленьких немовлят,
І сову, орла , й їжака..,
Бо дівчина я от - така!
А в основі – то у нас:
ВІРА в БОГА – повсякчас!
Хочу БОГА вірно любити!
ЙОМУ серце – присвятити!
Треба всім нам об’єднатись!..
З віруючими - породичатись!..
Бо у ВІРУЮЧОГО народу –
НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ!!!
Я хочу так життя прожити,
Щоб ніколи не жаліти!!!
Бо важлива кожна днина,
Навіть як ти й – не людина!
Жартував й сміявсь простак:
« Молодець – Горобець, на весь світ – ОДИНАК!
Будеш, ти, вічно в самотині,
І помреш, ти , в однині!
Не матимеш ніколи пари , ти!
Бо таких як ти – прут гати!
Ні гніздечка, ні родини!,
Ані щастя, ні дитини!
Тебе чекає лиш: Журба!,
Бо ти – нарвана така!!! Ти моралі всім читаєш!!!
І всіх, ти , поучаєш!!!
А мораль у мене є:
Що простіше – то моє!
Я живу сам по – собі!
І плював я на усі!
Є зерно – клюю зерно!
І мені – усе одно!
Є Добро?, чи Зло?, Гаплик? –
- Наплюю! Й на все – « Чи – Чирк !»
Я один і ти – одна…
Може пара ми така:
Горобчиха, ти – непроста
Маєш любити – простака!!!
А за Бога – дам пораду:
Ну не лізь, ти , за ограду!
Він Отець – сам по - собі…
Його діло – в вишині!
Нащо мені Йому співати?!
За все хвалу Йму відсилати?!
І заповіді Божі – мні нідочого!!!
Бо не хочу Його я, і Він – мні нідочого!!!
Я родину буду вчити:
« Чи є Бог ? Чи – ні?, - НЕ НАМ ЙОГО ЛЮБИТИ!»
Цілий день стрибати зможу!
А як схочу, той – приворожу!
Я життя маю одне!
Щастя хай мне – не мине!
А я грішитиму, чи - ні? –
Покари – НЕ ВИДІТИ МЕНІ!
На всій Землі: творінь багато є!
Мої гріхи – НІХТО НЕ БУДЕ ЗНАТЬ, Й де ВНИ – Є!!!
Творець працює й день, так ніч…
Потім сам сидить й очиськами лупає, як сич!!!»


Тут зчинилась метушня:
Простака вчепила вона.
А він горобець опирався,
Жити хотів і не вгався.
Горобчиху він клював,
За добре діло – все забував.
Горобчиха пострадала,
З очей сльози вна втирала…
Вони літали ввишині,
Лилась кров її й на спині,
Оросила вона земельку:
Своєю кровією гарненько.
Вони крутились в боротьбі:
Пір»я їх летіло навкруги.
Крилечко вона собі зламала,
Але за Бога – вна не забувала!
Думала Простак – здолає,
Але знають всі: Правда й Справедливість – перемагає!
Горобець так клював Горобчиху:
По-серйозному і не на втіху!
Дала сили їй земля –
Подолати горобця!
Бо відважна вна Горобчиха
І не зазнає вна ніколи лиха!
Тут не стерпіла вона!..
Клюнула вна горобця!!!
Потекла кров головою!..
Дзюркотіла, мов рікою!..
Не пройшло і ще півдня, -
Як не стало горобця!
« Він, падло, зчинив такий глум на БОГА!!!
Нагла йму смерть! Й пекельна йму дорога!!!»
Зажурилася вона:
« - Не знайшла я Молодця…
Зате падло - я убила!
Кров’ю йго землю я - зросила!!!
Буде кожне падло знати:
БОГА мого – як зневажати!!!
ОТЕЦЬ – не чув та я все чула!!!
Убити падло – я не забула!!!
Хай за гріх мене БОГ – карає!
Хай справедливість ЙГО - не минає!..
Вислухаю ЙОГО – уважно я,
Бо така вже ДОЛЯ моя,
Розповім все як було,
Що «Простак» - то зле зело,
Як порушила – то ми карайте,
Як ми прощаєте – то прощайте!..»
БОГ почув усе є те:
«- О це ж трапилось таке!.. Така сіренька Горобчиха,
А б’ється, наче та орлиха!!!
Ану озвись! І йди сюди!!!
Хай, Я утру сльози сліди!!!
І кров ворожу Я змету!!!
І за ДОБРО – винагороджу.
Як ДОБРЕ: що ти пташино те зробила,
Слухать погань – МЕНІ було вже не сила.
І була думка в МЕНЕ лиш одна:
« Ну хто ж скарає «Простака»!»
А ти одна така була!
На смерть скарала «Простака»,
Твої нотації – Я чув,
МИ – до душі Я - не забув,
Ти серед всього птаства дуже мила.
За це дарую тя - орлині крила,
А в Карпатах на горі, у небесній вишині:
Орел – Михайло – Тебе одну чекає!
І давно оченьками виглядає,
Ти одна така – Орлина!
Пташка смілая – Галина!
Ти лети к ньому хутчіш,
Й поберіться, Ви, скоріш,
Хай птаство все добре знає!»
« Хай БОГА – любить й поважає,

Я – щаслива, я – ввишині!
Любо й хороше мені!
Крила свої я розпускаю!..
Ними хмарки я кромсаю,
Маю пару гарну - Молодця!..
Вічно славлю БОГА - ТВОРЦЯ!!!
Ми у парі так кружляєм!..
Ну а ВАС ми не минаєм!..
Будемо жить, як ми: Він і Я – говорила!
Бо без Вас, БОЖЕ, жить НЕ можливо!І НЕ сила!
Ви , ТВОРЕЦЬ, - ВЕЛИЧНИЙ ЦАР!!!
І ВЕЛИКИЙ ГОСПОДАР!!!»
А прекрасний ТВОРЕЦЬ, усміхнувшись – прокричав:
« Самотність – МЕНІ надоїла»
З пари Орлів – створив АНГЕЛІВ і змінив їм орлинії крила !!!
(28.02 2008р.)

На трьох китах тримався світ
Колись.
Потім світи переплелись
І гайда мандрувати
Через Сварожі шати
За мріями
Усюди й скрізь.

Хтось став галактикою,
Хтось – медузою,
А хтось – божественною музою…
Та всі сумують за китами,
Які в земному океані
Тренують чарівні хвости…

Так зовсім поруч!
На одній планеті!
Ця зустріч – на одному злеті!
Та щось ніяк не допливсти…
Я б впала у відчай,
Якби не коти...

Але сьогодні – подарунок долі:
Зустрінусь з тим, хто бачив їх доволі!

Суботній крихітний секрет,
Й начхати на сніговий замет :)

16.01.2016

Щедрик-ведрик, щедренята,
Поверніть додому тата
З перемогою і миром –
Щедрик-ведрик, прошу щиро.
Поверніть матусі пісню
У годину ранню й пізню.
Як татусь пішов в АТО,
Не радіє з нас ніхто.
Дайте чоботи бабусі,
Бо застудиться, боюся.
Їй давно б купила ненька,
Та платня така маленька.

Щедрик-ведрик, щедренята,
Наречена є у брата,
Мила й лагідна напрочуд,
Та батьки її не хочуть
Без великих статків зятя...
Дайте людям тим завзяття
І любові у серця,
Щоб побралась пара ця.

А у нашої сусідки
Не народжуються дітки.
Як вона їх в Бога просить!
Щедренята, може, досить?
Дуже вас благаю нині:
Дайте тітоньці Марині
Сподівань, та не даремних -
Діточок здорових чемних.

А до іншого сусіда
В гості син чомусь не їде.
Дід Максим - такий самотній!
Щедренята! Хоч сьогодні
Надоумте того сина:
Хай він діє як людина.
В нього ж теж зростають діти,
Як добру їх буде вчити,
Коли сам забув дорогу
До татусика старого?

А учительці моїй
Подаруйте снів сувій,
Бо недавно поділилась,
Що зі снами посварилась.
Як мені її шкода!
І привітна, й молода.
В нас вона вкладає душу,
То й за неї дбати мушу.

Нам же, діточкам, на втіху
Принесіть хоч трохи снігу,
Без морозу, бо у нас
Дорогі і світло, й газ.
Треба ж людям, щедренята,
Якось перезимувати.

А які були б ми раді,
Щоб усім, хто є при владі,
Ви дали таку зарплату,
Як у мами чи у брата.
Може, вийшло б з того диво –
Зажили б усі щасливо,
Щоб, позбувшись лиха- зла,
Україна розцвіла.

Щедрик-ведрик, щедренята,
Може, я прошу багато?
То хоча б ... додому тата…

Коли слоненятко лягає спати,
То сниться йому пісня мами і тата,
І лагідно-ніжне слово син,
Солодке й духм'яне, немов апельсин.
Ще сниться йому знайома папужка,
Та пальма зелена, жирафа-подружка,
І як граціозно ступає фламінго,
І як завиває засмучений дінго.
Як стадом пробігли великі бізони,
І всі африканські легенди й закони,
І як задивилося сонце у Ніл,
А сяйво його упіймав крокодил...
А потім на ранок, розплющивши очі,
Мале слоненятко благає ще ночі:
Там клітки немає...і слова, де арка,
Страшного й пекучого - Вхід зоопарку...

Ліперуся чай варила:
Спершу – воду кип’ятила,
Потім вже заварку клала
І окропом заливала.

Цукру сипала дві ложки,
Додала лимону трошки,
Розмішала все гарненько,
Тістечка взяла швиденько.

Сіла пити, смакувала
Та вже подумки казала:
„Ох і добрий в мене чай!
Смак – хоч гостей зустрічай!”

О! Ідея! Так і буде!
Запрошу у гості друзів!
Погуляєм, пожартуєм
Та смачненько почаюєм!

Ліперуся у садочку
Яблука збира в візочок:
- Мамі, татові, сестричці,
- Братику та сірій кицьці.

Ось, дозрілі, червоненькі
У траві лежать гарненькі.
Мама зварить з них повидло,
Чи компот. Там буде видно!

Ще смачний з яблук пиріг!
В нім кориця та горіх,
Запашна, хрумка скоринка...
Ох! Від мрій вже біжить слинка!

Мріяла, поки збирала,
Все охайненько складала.
Яблук у візку – лиш три!
Ну а мрій вже ж – хоч куди!


10.03.2015 р.

Мій синку, ти чекаєш свята…
Воно вже йде до нас у хату.
Ти написав – я добре знаю –
Листа святому Миколаю.
Планшет, а може – ноутбук…
Ти в мене здібний до наук,
То ж не для ігор, для навчання.
Вже скоро збудеться бажання.
А ще в кінці того листа
Дитяча мрія є проста.
Ти попросити не забувся,
Щоб я додому повернувся…

Моя кохана рідна донько!
Ти обвела свою долоньку…
Я той листочок у клітинку
Завжди ношу, моя дитинко.
Мене рятує він щодня –
Твій оберіг – моя броня.
Ти й досі віриш у дива,
тож буде суконька нова.
Як тільки зіронька засяє,
Чекай, маленька, Миколая.
Я повернуся скоро з бою,
Щоб завжди бути вже з тобою.

Мій братику! Моя сестричко!
Моя сусідко невеличка!
Мій незнайомий юний друже!
Моє серденько небайдуже!
Ти почекай – вже небагато,
До всіх нас прийде справжнє свято.
Я теж писав до Миколая,
А він нікого не минає.
Комусь він принесе дубця
І серце замість гаманця,
повернеться до когось розум,
серед зими затихнуть грози.
А хтось – отримає наказ,
Згадає хтось вгорі про нас…
І куля обмине солдата…
І прийде мир у кожну хату…
І кожен з вас діждеться тата…

Усе під силу Миколаю!
люблю… цілую… обіймаю…

Стурбувалася родина,
нестрою нема в дитини!
- Що, ведмедику, з тобою?
Поділися-но бідою!

Взявся наш Мишко у боки:
- Я "ведмедем" буду доки?
Вже глузують в дитсадку
"Гей, ведмідь, скуштуй медку!"

Стала "в боки" враз бабуся,
- Я нікого не боюся!
Та якщо беруть на кпини,
треба захистить дитину!

Відсьогодні будем знати -
так дитя не називати,
щоб ніхто не ображав
наше миле...ведмежа!

2015

Чув ти,друже,у наш край
Завітає Миколай?
Прийде він у темну нічку,
Як лише закриєш вічка,
Під подушку покладе
Подарунки і піде.
Десь високо там у небі
Чує хтось твої потреби,
За цілий рік добрих вчинків,
Матимеш ти мандаринки,
І цукерки,і пакунки,
І на вікнах візерунки.
Чи був чемним ти весь час?
Миколай спішить до нас!