ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Ірина Вовк
2020.01.20 12:20
РОБЕРТ РОЖДЄСТВЄНСКИЙ
Неправда, час не відходить!
Відходимо тільки ми
Тим нерухомим часом.
По долинах просторих.
Біля забутих саней
В суворій сибірській зимі,
Біля іртишських плес

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.21 21:26 ]
    Візьми любов мою, як ліки
    Віддай мені свій біль, кохана,
    Віддай мені його увесь.
    Хай заживе у грудях рана,
    Як вишня воля піднебесь.

    Візьми любов мою, як ліки,
    Вбирай, немов пилок – бджола.
    Щоб розтулилися повіки,
    І квіткою ти розцвіла.

    Хай у тяжку годину, мила,
    Тебе вгорне моє крило.
    Віллє у серце спокій, силу…
    Щоб всі напасті відвело

    На болота і чорториї,
    Провалля дикі поміж гір.
    І сонце променем омиє,
    Немов би щастям, ніжний зір.

    В житті минеться чорна смуга,
    Розсипле світло синя вись.
    Коханням сяятимеш вдруге
    Ще яскравіше, ніж колись!

    21 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.01.19 18:05 ]
    Поспіх удаваний твій
    Збав ходу, і я поруч піду,
    обережно ступаючи кроки,
    біля тебе, півночі, півроку,
    півжиття без знаття проведу.

    Ти розгледь, це моя напівсмерть,
    щоб отак про одне лиш благати –
    зачекати мене, пригадати,
    ледь почути, відчути ледь-ледь.

    Як давно я тобі все одно,
    ще давнішою є ця наївність,
    ще старішою є ця невинність
    і любов, за якою я йшов.

    У траві, де мій біль – деревій
    білі кетяги ллє за тобою,
    я стою після смерті з косою,
    сміх! і поспіх удаваний твій.

    Поспішай, і мене залишай
    у місцині прегарній, претихій;
    що ж, якщо це єдиний наш вихід,
    не зважай на любов – зневажай!

    28 квітня 1996 р., Пуща-Водиця


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 143"


  3. Уляна Світанко - [ 2020.01.17 21:14 ]
    * * *
    Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
    Нікому про це не зізнавшись,
    Миритися вкотре не бачу підстав,
    Я думаю так, хтось інакше.

    Уміння прощати - справжнісінький труд:
    Забути слова та образи,
    А нерви киплять, накопичую бруд
    І вибухнуть можу відразу.

    Не слухаєш більше і очі мовчать,
    Знов зла натворили для втечі
    Й стомившись від крику, постійних повчань,
    Збираю поволі всі речі.

    А далі самотність і сто днів жалЮ,
    Й нестерпно байдужа розлука...
    Хто першим вгамує гординю свою?
    Пробачить - це радість чи мука?

    17.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.17 11:25 ]
    Благання
    Не забирай у мене любу –
    Все, доле, у руках твоїх.
    Не напились мої ще губи
    Її цілунків чарівних.

    Не забирай кохану, доле,
    Благаю, ні, не забирай.
    Життя моє не сповнюй болем…
    В нім був і є ще справжній рай.

    Не забирай останню втіху -
    Найбільше золото душі.
    Нехай невідворотне лихо
    Йде в болота і спориші.

    Не забирай, о доле, серце.
    Воно у нас – одне на двох.
    Нехай лунає щастя скерцо,
    Світ позбавляючи тривог.

    Тримай його в своїй долоньці,
    Як найдорожчу із перлин.
    Не забирай із неба сонце,
    Хай теплим буде часу плин.

    …Вже небо все дощами плаче
    І тьма, і мряка навкруги.
    І розпач тисне так, неначе
    Нам заздрили самі … Боги.

    … Мені сувора доля зрання
    Явила суть мого життя –
    Боги нам шлють випробування,
    Гартують силу почуття!

    17 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.01.15 18:54 ]
    Ми по першому снігу…
    Ми по першому снігу
    протопчемо стежечку в рай,
    через парки міські,
    між поснулих дерев до окраїн,
    по полях неживих,
    крізь ясний порцеляновий гай –
    зупиняючись там,
    де ознаки майбутнього раю.

    Там малюємо ми,
    так знаходимо музику й вірш.
    Не біда, що за нами не йдуть,
    бо й нікого, крім нас, не пропустять.
    Тих, хто просить художника:
    "Ну, щось душевненьке вріж!",
    залишають наза́вжди
    дрижати в своєму нехлю́йстві.

    Ми отримали право,
    хоч ми й дуже грішні нехай,
    перейти синій ліс,
    що зроста́ється з небом синішим,
    й увіслати полотнами нашими
    стежечку в рай
    і довкілля його –
    щоб ставало для інших виднішим…

    На межі голубій
    між лісами і небом – весна.
    Там дідусь волохатий
    виходив з казкової хати,
    брав і кидав у пекло святого ножа,
    аж до дна –
    і казав: "Я вам зняв.
    Без гріхів далі легш мандрувати…"

    11 листопада 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Перґаменти", стор. 9–10"


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.01.14 12:04 ]
    А міст, взагалі, не існує у світі…
    А міст, взагалі, не існує у світі, –
    їх просто малюють, а потім будують.
    Є тло, на якому дерева у цвіті.
    Є тло, за яким ці дерева зимують.

    І фон всюди білий, і всюди спокійний,
    сніги в позолоті, мов зуби у роті…
    як Сонце в будинку засне на хвилинку,
    відразу відтіниться місто в роботі.

    Відтіниться місто в роботі, – в пейзажі,
    в олії, пастелі, гуаші, у сажі.
    Ти чорною сажею намалювала
    будинок, де Сонце моє спочивало.

    Я знов із Ним вийду на вулиці міста,
    я плачу від щастя, що сажі не бачу,
    я можу розсипати ясне намисто,
    вхопивши за шию Його необачно.

    Я можу Його цілувати при людях.
    Якщо намалюєш це сажею, мила, –
    це буде вночі, і неправдою буде.
    Я так поцілую, щоб ти зрозуміла.

    І вийду по тлу до високого буку,
    а далі за нього лиш Сонце заходить,
    візьми мою руку, тягни мою руку –
    за буком не Сонце, а Місяць холодить…

    А міст – не буває, зовсім не існує,
    їх просто будують, а потім – руїни.
    Якщо я тебе ще хоч раз намалюю,
    то Сонцем лише і велику картину.

    5 червня 1994 року, Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 109"


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.01.12 19:08 ]
    Відстань
    Відстань.
    Кілометрів триста.
    Шлях суботній,
    аж в останніх числах
    літа
    з вересневим листям…
    Так самотньо..
    Так це серце стисла
    відстань –
    між листо́м і листом –
    з текстом
    непростого змісту,..
    з жестом
    від антре́-артиста…

    Відстань,
    ні брудна, ні чиста,
    бо зворотня –
    істинно плямиста…
    … Пристань –
    у минуле виступ,
    у безодню
    тьмяно-променисту…
    Звісно, –
    я до тебе свисну,
    блисну
    здалеку намистом…
    Міцно –
    серцем стисну відстань!

    19 серпня 2006 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 114"


  8. Петро Дем'янчук - [ 2020.01.12 10:36 ]
    Душа
    Написані ноти , написаний текст
    Романтика ночі , романтики жест
    Улюбленці долі , і погляду плай
    Відвертість приймає свій опію рай...

    Любов розпускає свої пелюстки
    По травам у хвилі вальсують вітри
    Медовим нектаром солодкі плоди
    Цілунки гарячі , взаємності сни

    І біль стає вільним , собою подібним
    І так не турбує буденності плай
    Лунає романс мелодійний , і ніжний
    До двох неповторних уже половин

    Підібрані щастям заспівані ноти
    Романтика ночі , романтика дня
    Улюбленці долі , кохання , любові
    Єдина в єдиному вірна душа.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.01.11 19:13 ]
    Зламаю плани…
    Зламаю плани!
    Більше незалежна!
    А думка, що?
    Закрийте книжку зараз…

    А тим, хто залишається, – скажу…

    В останні дні, які ламають грудень,
    і рік, і вічність, і Тебе зі Мною,
    я все одно Життя любити буду,
    якщо це тіло, а не купа гною!

    Я полечу з цілунками крізь вічність,
    до тих галактик, що вплотились щойно,
    і мовою думок з’явлю колишність,
    і стверджу правду часу недостойну.

    Як жаль дітей і їх, старих, не їхніх,
    людей, у голові яких збагатство!
    Ті імена – по ямах зимньо-літніх,
    бо стегна світлості тримають наше братство.

    Заломлюймося в зовсім інший ракурс!
    Хитаймося на кладці й на дорозі!
    Живімо й думаймо про справедливий нарис,
    повіданий в неодноріднім Бозі.

    15 грудня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 248"


  10. Уляна Світанко - [ 2020.01.07 21:12 ]
    Різдвяне вибачення
    Ступаю по крАю, що крок, то помИлка,
    Спинитися годі, туман в голові
    І я розчиняюсь у темряві стрімко,
    Самотньо спазмую у серці, в крові.

    Ти можеш пробачить, чи схочеш спинити,
    Забути провину і власний маршрут,
    Минути цю зИму, дожити до літа,
    Згорнути минуле, довіру вернуть?

    І я на краЮ, а між нами та ж прірва,
    Потворні слова із стотисяч «пробач»...
    Сьогодні ж Різдво, а я вірю так в диво,
    Ти ж пОдружка віддана серед невдач...

    07.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (3)


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.01.07 15:12 ]
    Воскресши у музі
    Ваші сни обвисають верхівки ялинових крил.
    Сни-сніги во зимі.
    Мов ракети, злітають у вирій різдвяні дерева.

    Десь у висях божественних поміж астральних світил
    місяць-мім, сонце-мім
    ходять в одягах духів по пащі космічного лева.

    На арені сатурна Я зводжу новий Віфлеєм,
    сію звізди дзвінкі.
    Хай Галактика чує, як Я у Різдві веселюся.

    За морозами сірими вдарена ніч ледве є.
    Діти ветхих віків
    засівають зерно́м вас, безшумно воскресши у музі.

    7 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 132"


  12. Сергій Губерначук - [ 2020.01.06 14:12 ]
    Коричнева зима
    Різдво в теплі. Перетрудився грудень,
    так ніби був найкращим двірником, –
    відлигу висушив, пустивши сонце в груди,
    злизав льоди відмерзлим язиком.
    Мо’ завтра в лісі вискочать опеньки,
    й розкажуть їжаки останні сни,
    як грудень розлюбив зиму стареньку
    й атлантикою дихав до весни?
    Він вивів на коричневу дорогу
    у рік новий здивованих людей,
    які вперед ішли далеко й довго,
    але морозу не знайшли ніде́.
    І навіть січень, заступивши стиха,
    нікого не побив і не посік.
    Мабуть, ми стільки натерпілись лиха,
    що вже настав найлегший теплий рік?

    19 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 70–71"


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.01.05 14:37 ]
    Альпініст
    Оскільки зима – це пора грітися,
    вживати запаси раніше здобутого –
    дозвольте мені біля вас розговітися
    і вдати з себе всім тілом прикутого?

    Відмінно готуєте, тепло вдягаєте,
    кладете в найкращі свої подушки.
    Але все одно – ви мене не знаєте –
    а може, я той, хто збирає вершки?

    Я – альпініст, я долаю вершини
    й падаю часто до ніг жінок.
    Бувають то гори зо́ три аршини,
    то зо́ три гори – один тільки крок.

    Я чесно зізнався – тому й лишуся.
    Хай скресне мороз, і розправиться море,
    хай світ закишить у квітневому дусі –
    ми рушимо з вами в Альпійські гори.

    Але якщо ви боятися схочете,
    то зможете знизу дивитися – ввись.
    Якщо замерзатиму – ви розлоскочете
    самим лише поглядом – тільки дивись!

    Бо ваше тепло дорівнює щастю!
    Це ж фокус – упасти з гори й не розбитися!
    Це знак завести́ альпіністську династію, –
    оскільки зима і пора грітися…

    26 грудня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 177"


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.04 20:41 ]
    Сон-розпач
    Ну от і все. І знов печальних
    Миттєвостей додаш мені,
    Коли з моєї спочивальні
    Ідеш у далеч в дні сумні.

    Ну от і все. І знов розлука
    Лещадним холодом бере.
    Так ніби це – останні муки
    І подих мій навік завмер.

    Ну от і все. І графоманів
    Тріумф над гробом ллється ввись.
    Їх прикладай хоч всіх – до рани,
    Тепер всі в дружбі поклялись.

    А доти нищили запекло,
    Влаштовуючи день за днем
    Ще за життя – потворне пекло,
    Мов тортуруючи вогнем.

    Ну от і все. Війна війною
    Минулася. Душа щемить –
    Заплачеш ти одна за мною
    В мою останню скорбну мить.

    Що за химерії одверті?
    Любов не пекло наша – рай!
    Цей сон – як брат молодший смерті –
    В обіймах, люба, завмирай!

    3 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.01.04 14:27 ]
    Літурґія
    Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
    у невмирущу предковість і юність.
    Мене тут дух прапращура уздрів,
    щоб я відчув свою близьку майбутність.
    Він колихав верхів’я і видав
    з найвищої сосни старого лісу,
    як з кожним днем слабішала хода
    і як кружляла, боячись завіси:
    аби не в темну ніч, аби не назавжди.
    Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
    Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
    на Божий суд свою нестримну старість.

    Беріть її, Боги! У Ваших небесах
    вона майне вогнем і, може, не загине.
    А я вже-просто-дух, бо на моїх косах
    уже сплелось гніздечко голубине.

    28 лютого 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 34–35"


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.03 01:03 ]
    Мов небо впало
    Ледь вітерець гілки колише….
    Сад зачаївся відалік.
    І мовчки, у зимовій тиші
    Веде ударам дзвонів лік.

    І пролітає понад садом
    Далеко в темряві літак.
    І знову очі дивом надить
    Сяйна вервечка золота.

    Аж затремтіла тихо ліра,
    Краси вбираючи огром.
    Коштовності од ювеліра
    Хтось виставив поза Дніпром.

    Переливаються вогнями,
    Щораз приваблюючи зір.
    Мов небо впало перед нами
    Й розсипало жарини зір!

    2 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (6)


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.01.02 14:04 ]
    Дві руки
    Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
    Але Поет – щасливий, як Актор,
    виводячи з безсоння пісню кволу
    на Божий світ на свій-таки престол.

    Хто є Поетом – той згубився в пісні.
    Але Актор – щасливий, як Поет,
    коли своє життя чужим притисне
    до німоти, після якої – злет!

    Як дві руки – Поезія і Сцена.
    Невладна ліва, в ній акторська суть.
    А права – пише, пише навіжено,
    тягне на кін свою тривожну путь.

    2 січня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 28"


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.01.01 14:16 ]
    Чиясь поезія – закам’янілий ліс…
    Чиясь поезія – закам’янілий ліс,
    де кожен вірш – струнке ґранітне дерево,
    де блудиш ти, хто швидше інших ріс,
    пролізши в збірки прямокутне черево.

    Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
    і в час морозний не зігріє вогнищем,
    але заходить інколи простак
    у хащі ці, живих поезій по́вний ще.

    І що він робить, бачачи плоди сумні?
    крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
    І як до нього встигнути мені
    на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..

    Спочатку я пейзажі розстелю,
    а там – хай сам, наскільки будеш мужнім ти –
    нафантазуєш те, що я зроблю,
    щоб не зненавидіти нам, щоб не збайдужіти.

    16 серпня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 122"


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.31 19:31 ]
    Любов - як сонце
    Ти для мене – квітка у саду,
    Я тебе так ніжно доглядаю.
    Одверну напасті і біду –
    Квітни вічно у моєму раю.

    Чарівлива, свіжа, як весна,
    Що мені аж відбирає мову.
    Ти цвістимеш, вродонько ясна,
    І в моєму - у саду зимовім.

    Бо любов – як сонце весняне,
    Життєдайні в небі креслить кола.
    І в серцях аж доти не мине,
    Доки нею дихає довкола!

    30 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  20. Сергій Губерначук - [ 2019.12.31 14:14 ]
    Новий рік
    Гірлянди словес на ялині гри –
    цей Новий рік.

    "Скільки новин, подарунків, чудес!"
    цей Новий рік.

    Перший сюрприз – грошова одиниця;
    цей Новий рік.

    Другий сюрприз – мокра потилиця;
    цей Новий рік.

    Третій сюрприз – перевиборів гонка;
    цей Новий рік.

    Четвертий сюрприз – розквіт Ґонконґа;
    цей Новий рік.

    П’ятий сюрприз – золоті запаси;
    цей Новий рік.

    Шостий сюрприз – на військові припаси;
    цей Новий рік.

    Сьомий сюрприз – урожай в Україні;
    цей Новий рік.

    Восьмий сюрприз – ой, наїлися свині;
    цей Новий рік.

    Дев’ятий сюрприз – я похуд, бо голодний;
    цей Новий рік.

    Десятий сюрприз – у риму – холодний
    цей Новий рік.

    Далі сюрпризів ще ціла вервечка
    в рік кабана, пацюка чи овечки…

    24 листопада 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 110"


  21. Сергій Губерначук - [ 2019.12.30 14:02 ]
    Мечеть…

    Мечеть.
    Коралові орнаменти небес.
    Магометанства молитовна сквира.
    Сердешний дервіш, вирізавши хрест,
    міняється з туристом на сокиру.

    Коран.
    А за курганом риє ураган
    братерські ями догори ногами.
    Мов постріли злилися в балаган,
    скавчать чутки́ над бритво-голова́ми.

    Плече-в-плече.
    І чорну аличу пече
    світило лежебоке у долині.
    Палає алича.
    Горить мечеть.
    Сердешний дервіш розганяє свині.

    3 вересня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 81"


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.12.29 14:01 ]
    У темний вечір я спіткав тебе…
    У темний вечір я спіткав тебе –
    як сонце серед ночі!
    В очах твоїх я бавлюся тепер –
    і потонути хочу!

    Ти світлий сяй! І розум голубий…
    З тобою легше мати,
    ніж загубити чи піти в двобій,
    чи тупо вимирати…

    Мій Іскандере – втілився й живеш
    на тій межі, де зорі знову Со́нця!
    Ти поводир, якого не знайде́ш!
    Ікона і віконце!

    22 червня 2007 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 246"


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.12.28 14:16 ]
    Аґонія або етюд з невипалих снігів
    Дійду до крапки на дні калюжі.
    Заграю на флейті етюд.
    Так мені крихітно, так мені тужно
    під сонцем уранових руд!

    Там, у ногах, небезпека мурашить
    останню із двох смертей.
    Не догодивши ні вашим, ні нашим:
    життя – то брудний Бродвей…

    Якби хоча жменьку снігу в руки,
    а то все пече, пече…
    Не флейта зламалась – зламались звуки,
    не кров – а душа тече…

    Якщо ж не по-чесному – я не вмираю.
    Усім вистачає квитків?
    Я більше нічого вам не зіграю.
    Завіса навіки-віків!..

    25 січня 1990 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 34"


  24. Ігор Деркач - [ 2019.12.28 14:13 ]
    Соняшникове дитинство
    Був я соняхом ще до Івана
    та і досі ношу його бриль.
    Як Ван-Гог не курю я кальяну,
    а краду колоски як Василь.

    У городі літа промайнули
    і пригадую іноді я
    мої винаходи у минулій
    біографії багатія.

    Ми ховали картоплю у ямі,
    на печі берегли врожаї...
    мене сонце катало на рамі,
    поки соняхи зріли мої.

    Пам'ятаю свою лісапету:
    посере́дині руль – олівець,
    соняшнина одна попереду
    і позаду такий же кінець.

    І ганяв я на ній по дорозі,
    аж пилюка стояла стовпом,
    обганяючи Олю на возі,
    що махала мені батогом.

    Не побіг я тоді у поети.
    На фанері у небо літав,
    інженерію не поміняв...

    але Олі писав я сонети,
    а таємні її силуети
    у альбомі її малював.

    12/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  25. Сергій Губерначук - [ 2019.12.27 14:55 ]
    Сьомий Перґамент
    Ти стаєш моєю душею.
    Я щасливий під Богом стою.
    З неба дощ золотою шрапнеллю
    розстріляв ту скорботу мою,
    ту твою неспокійну душу,
    яка сум обернула на страх,
    ту, яку я обрати мушу,
    щоб тримати під Богом в очах.

    Ти стаєш моєю душею.
    Я щасливий під Богом стою.
    Я ніколи не буду мішенню,
    бо озброєний віри стаю,
    бо тримаючи душу в обіймах,
    ту, яка залетіла на мить,
    я не зраджу цих страхів інтимних;
    я не зможу тебе розлюбить.

    7 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 37"


  26. Марія Дем'янюк - [ 2019.12.26 18:58 ]
    Нічне
    Зірка упала у очі -
    теплі з тобою в нас ночі.
    Місяць упав у серденько
    і усміхнувся, мов ненька.
    Хмари упали у душу,
    тишу таку не порушу,
    буду між ними літати,
    щастя своє сповивати.
    Вірші мостились в долоні,
    в рими горнулися сонні...

    Лише метелик ночі
    крилами хизувався,
    І на моругі крила
    стомлено Янгол глядів...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (8)


  27. Сергій Губерначук - [ 2019.12.26 14:54 ]
    Віола
    На трьох вітрах заведена віола.
    У двох руках і по одній струні
    гойдалась на смичку забавка гола –
    і соловіла музика в мені.

    Траплявся вітер, поглинався тілом,
    ковтався голосом в усю її глибінь.
    А я холов, хоча ще й був стожилим,
    але той струм співав мені амінь.

    Чому, віоло, я не чув ніколи,
    щоб так занизько падала сльоза́,
    і вплакала струна цей світ довкола,
    до хмарних меж, де бавиться гроза?

    Скоріш, тому, що сам відповідаю
    на кожний схлип космічним почуттям.
    Скоріш, тому, що в небо попадаю
    і бачу музику на висоті життя!

    19 квітня 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 28"


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.12.21 14:30 ]
    Фортеця
    Ні, я люблю. І зрада була.
    І напевне, що зрада була велика.
    Але пригадай, я́к ти жила,
    коли не було ні любові, ні лиха?

    Більш ні на думку не йди вперед –
    кого я кохаю чи ні – здогадайся,
    є на стіні ще більший портрет,
    з якого сьогодні мені – посміхайся.

    Така розлука, мов на Сибір!
    і ґіґантських розма́хів досягло серце!
    хто його так – сам перевір,
    якщо ти боєць – відчиню цю фортецю.

    7 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 136"


  29. Сергій Губерначук - [ 2019.12.17 13:26 ]
    Йде піт
    Довго йде з тебе піт,
    я тебе обіймаю,
    твій солоний привіт
    я вустами займаю,
    закликаю в свій світ,
    у натруджені надра,
    де десятками літ
    понапинано шатра
    з тих блакитних тканин,
    у яких без вагання
    я готовий один
    йти на кожне кохання..;
    в мене внук є і син,
    і бувала дружина,
    з одурманених вин
    обирала провину,
    спершу – першу любов,
    нерозбірливу й гожу,
    згодом, після розмов –
    другу, гожу й заможну,
    але третя, що знов
    призвела до мовчання –
    це твій розум прийшов,
    це тверезе кохання.
    То ж, готуйся зайти
    до блакитного лона.
    Чи лякаєшся ти,
    моя крихто солона?
    Маю досвід старий,
    як поквапити юних.
    Отже, очі закрий –
    удаваймо поснулих.

    1 травня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 167"


  30. Уляна Світанко - [ 2019.12.14 21:02 ]
    Магія семи
    Почуття заколисані, втім,
    Що віщує прочинене небо?
    Відречешся на ранок і дім
    Заніміє від туги (без тебе)
    Сім днів

    Відчувала, що вічність болить,
    Нині знаю - звикаєш до всього,
    Та торкнути живе мимохідь
    Первоцвітом, між нами (нікого)
    Через сім літ

    Ще пульсуєш під шкірою скрізь,
    Ще розхитуєш межі тактильно,
    Наполохали щастя колись,
    Час, напевно, збирати каміння
    За сім століть

    13.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  31. Сергій Губерначук - [ 2019.12.14 13:06 ]
    Сонячний зайчик – пустуне́ць…
    Сонячний зайчик – пустуне́ць
    з мене – на тебе,
    з тебе – на мене!

    Що він і хто?!
    Не приховуй його на колі́нцях у себе!

    Уїдливе вухате сонечко,
    маленький метлявий гризун,
    що в очі лізе
    і ко́леться
    сліпучою шерсткою,
    настирливо ризикує
    позбутися двох зайвих вух!

    Що він і хто?!
    Не приховуй когось на колінцях у себе!

    Зацькований мисливець у високих чоботях,
    з рушницею напоготові,
    до ночі бігатиму по кімнаті
    і розстрілюватиму
    зелені, мов ліс, шпалери,
    засніжені лінії гардин,
    кришталеві фужери в серванті,
    запилені стелажі з поетичними спадками,
    портрети співробітників,
    автопортрет і тебе, –
    усе неживе, що оживало
    в грайливому баловнищі
    цієї округленої ясноти́.

    Що він і хто?!
    Розстріляю і спатиму.
    Спокійно.

    І тоді уранці на колінцях твоїх
    я рахуватиму гільзи,
    а з-за пояса тягтимуться вуха
    великого запатентованого світла.

    Це моя здобич.
    Це я здобуду день, коли ніхто і ніколи
    не наважиться зазіхати на наші скарби!
    на моє мужнє ставлення до твоїх колінець!

    29 січня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 131–132"


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.12.13 13:27 ]
    Однаково тобі…
    Однаково тобі.
    Твій океан великий.
    Ти маєш право на свої глибини.
    Та надто вже багато скарбів тоне
    в твоїй буремності,
    що нею спокушаєш
    найбільший спокій мертвого каміння.
    Хто зміг би так бездумно покохати?
    Не знаю я….
    Мов поплавок на хвилях,
    купався я в твоїй п’янкій принаді,
    корали, перли, скрині золоті
    щодня стрічав,
    я дихати не думав навіть,
    бо вічна ти, а я такий, як всі –
    однаковий тобі…
    На глибині, на дні
    я сліз своїх солоних не відрізню
    і не відчую, мабуть,
    виблискування срібною лускою
    у кожній хвильці місяця сумного,
    що ти його щоночі зустрічала.
    Така глибінь, русалко, наді мною,
    такі тенета і така байдужість!
    Я зосереджусь на своїй провині –
    у кожній римі,
    що колись стулила
    тебе й мене в одну рожеву казку…
    Хай завтра й ти відмовишся від ролі:
    твій океан великий, як безумство,
    як Всесвіт поміж мною і тобою.
    Його любов’ю звати я не смію,
    він – скоєна луна мойого болю.

    10 червня, 11–12 грудня 1991 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...",стор. 52"


  33. Сергій Губерначук - [ 2019.12.12 13:24 ]
    Без слів
    Нащо мені твої слова?
    Зараз німіє все.
    Вуста я закрию тобі поцілунком.
    Мовчи…

    Чужіє, чужіє усе своє.
    А ти от моя, нова…
    В очах твоїх я нічого не бачу.
    Там є?

    Похіть веде нас на цей подвиг.
    Очі ночі сухі.
    Камінь упав на мої ноги –
    і я при тобі.

    Я проковтну увесь твій біль,
    бо сивим – не боюсь.
    Зате, коли трафить зима чи сніг,
    ти видихни літо з легень.

    Але побійся носити ноти
    усіх моїх пісень:
    голос проріжеш в своєму горлі
    на все.

    У мене є одна лишня струна,
    яку прокляли усі.
    Якби ти знала, яка вона,
    то плакала б уві сні.

    Не обертала б мене в свою віру,
    красиву і нетривку,
    а мовчки при долі своїй сиділа б,
    раділа б дзвінку…

    Але я німію, коли щасливий.
    Тільки мозок пульсує це;
    він завжди пояснював дивне вміння
    щасливим кінцем,

    він завжди боявся свободи слова
    навколо власних справ,
    він завжди запевняв, що моя свобода
    це – те, ким я став,

    і що повіє тепер за одною одна,
    одна за одною – ти…
    А так цвіте ще багато модних,
    розумних та не пустих.

    І мій мозок – мій.
    І я – це я.
    І струни ніхто не рве.
    Нащо мені твої слова?
    Мовчи…

    Я в світло виллю даремні стіни
    і на вікні напишу
    велику літеру
    чи ціле ім’я
    твого фокстер’єра.
    Піду.

    Тіні на стінах швидко вистигнуть.
    Слова ти забудеш сама.
    Більше у тебе ніхто не вистрелить.
    Буде зима…

    19 лютого – 24 грудня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 79–8"


  34. Сергій Губерначук - [ 2019.12.10 13:20 ]
    Якби мені зір коршака…
    Якби мені зір коршака,
    зіниці – гострі шпиці –
    я б землю не навідував,
    я б землю озирав!
    Я б з викопного горщика
    з трипільської землиці
    зростав із зе́рня в ідола –
    і смерть на смерть скарав!

    Нехай життя б котилося
    безмежно й нетурботно –
    тіла єднали з душами
    суцільний океан!
    Нехай би все світилося
    дзвінке й мільярдновольтне –
    закони з місця б зрушили
    у свій законний стан!

    Знаття б пустопорожнього
    зі слізної кормиги
    з минулим розгубилося:
    не сліпки – подивись!
    Щоб кожен бачив кожного,
    читав думки, мов книги!
    А небо розступилося
    для злетів у надвись!

    2 жовтня 1993 р., Київ (початок),
    30 вересня 2008 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 12"


  35. Сергій Губерначук - [ 2019.12.07 11:06 ]
    Оце моє таке життя…
    Оце моє таке життя.
    Мої продовження у дітях.
    Цвіт яблуневого злиття
    в обіймах цих, немов на вітях.

    Любистком пахне тихий одр.
    На кораблі з рожевих весен,
    де гомонів живий народ,
    приплив я човником без весел.

    Час кинув якір у глибінь
    останніх роздумів про суще.
    Але чи зникне голубі́нь,
    якщо життя я попрошу ще?

    О, ти! моє таке життя!
    слізьми закінчуйся чи сміхом,
    а все одно – без тебе я
    залишусь жити ві́ршем тихим.

    29 червня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 36–37"


  36. Уляна Світанко - [ 2019.12.06 20:45 ]
    Звіру
    Відмежуйся від мене, звіре!
    Не полохай безликих ще сліз
    І тремтячи (помітно) сили
    Позбавляєш, зробивши надріз.

    Я не плачу, ти бачиш, крига
    Замережила серце живе,
    До лиця мені одяг білий,
    Безіменну скрізь іменем звеш.

    Не наближуйся надто, звіре,
    Бо розтанути здатна душа.
    Застороги печатки зІтреш,
    Непомітно зникає межа...

    Я твоя, як сто літ до цього!
    Чи змінилося щось? Нічого...

    06.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  37. Юрій Сидорів - [ 2019.12.06 15:24 ]
    Не вдома (центр)
    Як міллю виїдений шовк,
    Побита інеєм отава -
    Газонна, хакі, золотава.
    Місцями люд її потовк.
    Отак.

    Містки - оби́два-обидва́,
    Скульптурні групи, арка, плити...
    Стара споруда і нова -
    Уміли якісно робити
    Майстри.

    До площі сходами іду.
    Ранковий час. Пора затишшя.
    Залізну райдугу-біду
    Являє арочне узвишшя.
    Як серп.

    Майдан, підземний перехід,
    Снують столичні городяни.
    Підземні протяги услід.
    А я - на пошуки Уляни,
    Наверх.

    Дерев голи́зна-голизна́,
    Міський удушливий серпанок,
    В якому тоне Прорізна.
    Байдужі погляди панянок -
    Нехай.

    Для всіх чужий. Це так. Ну що ж,
    Не центровий і не з вельмож.
    Не озирнуся і не гляну.
    А як тоді знайти Уляну?
    Ніяк...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  38. Сергій Губерначук - [ 2019.12.06 10:22 ]
    Фа́тум
    Не розумію. Що це? Фа́тум?
    Зла доля чи такий собі маразм
    як дивний прояв особистої історії
    у схемах світових надбань?
    Чи дату цю запам’ятати?
    Чи, може, мій тривкий екстаз
    лише чиєсь самозакохане повторення?
    І не потрібно жодних знань ані бажань?

    Не слід цвісти, густи, співати,
    кудись іти, давати і вмирати?
    Покинути тумани, сонце, роси –
    і мати вічну мерзлоту́, сніги й тороси?

    Велике льодовите небо!..
    Не розумію, що це! Фатум!
    Тоді продовження я жодного б не зрів!
    Усі ці ві́рші власноруч до криміналу
    натомість здав би, ніби так і треба!
    Продовження не можна було б мати!..
    До того ж, я співавторів зустрів
    з єдиного фатального каналу..,

    які хто малював, хто музику складав,
    чи, ніби кінь, вдоволено іржав,
    підкорений і вдячний за цю дикість,
    за творчу голосну багатоликість!

    Чи просто вчився сенсу просто неба!
    Невже тоді вже жер край неба фатум?..
    В однім котлі варився з тими я,
    напився арт-бульйону аж до дна я з тими,
    хто потім з мене мав корисливу потребу,
    хто згодом, ніби кусні м’яса, їв увесь мій за́дум.
    А я, дурний, гадав, що творчість як сім’я
    з предорогими ді́тьми золотими!

    Такого телепня, як я, ніде, в ніякій школі,
    у небі, морі-океані, суходолі,
    цілому Всесвіті, деінде, не знайти!
    Лише у закутку, де миші і коти!

    Тепер чолом об землю я не б’юся.
    Лише дивуюся. Це фатум?
    Чи від вина – вина, чи від горілки?
    Від чоловіка чи від жінки йде провина?
    П’янкої волі, як п’яни́й, боюся.
    Бо хочу бути ще на щось придатним,
    комусь змінити одяг чи підстилку,
    води подати й оминути трясовину…

    На озері мого печалю – лід.
    Під льодом – шторм і скоро льодохід!
    Замерзлі сльози наростають скрізь,
    де не було ані журби колись..,

    десь у північнім небі вічно льодовитім!
    Після розмов з самим собою – фатум?
    Ні! Так зберігається вогонь! То причаївся Вищий Розум!
    Ось Він збере всі голови в єдиний Свій кулак –
    і темінь цю знезорену, знежиту
    зі смолоскипами проб’є нутром багатим,
    розправившись повік з чужим морозом!
    Хай буде так!..

    Та й знов за круглу браму місяця майне,
    зали́шивши на фа́тумів мене..,
    чекаючи, чи щось нове завбачу,
    чи, може, просто, зупинюся вдячно…

    Мо’ щось завбачу з то́го, що вважав,
    ніби мале божа…

    24 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 111–112"


  39. Уляна Світанко - [ 2019.12.04 13:14 ]
    * * *
    У Всесвіті до ніжності горнуся,
    Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
    Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
    Й назустріч стрімголов поки все спить.

    Надихатись сповна і розчинитись
    У безвісті жаданій - на плечі,
    Плекати потихеньку серця нИтки
    І бАйдуже лишИтися ні з чим.

    23.11.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  40. Сергій Губерначук - [ 2019.12.02 10:08 ]
    Світозарство…
    Світозарство.
    Коли без тебе світ цей перевернеться,
    уздри мене у світлі, яко птаха.
    Усмійся, радосте моя, не обізлися.
    Не облизися вуст сухих –
    а воспари
    до мене тільки.
    Будемо тоді ми
    не в чорних земах,
    а в далеких змахах
    притяжливостей наших голубиних.
    Я в ту хвилину
    на колінах злетлих
    стоятиму у воздухах підваших
    і говоритиму простити
    світозарність моїх перенапружених гріхів.
    Умить мене ти ве́рнеш у обійми.
    То буде лестість гола і відверта.
    То буде маєта тілесна.
    То буде дещо перевтілене у щезнь,
    якої тмінь,
    якої світозарство.

    2 липня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 52"


  41. Анастасія Романюк - [ 2019.11.30 19:04 ]
    Саморуйнація
    Тотальна руйнація мене як індивіду:
    Приспала свою душу, збудила голоси,
    Що прониза мене, як море нереїди,
    Стріля у мене стріли, кида в мене списи.

    І лежачи у ліжку я пошепки співаю
    Пісні, які всі чули, які вже відгули.
    Натхнення є, та сил уже немає.
    Не ліжко - павутина, що сплели павуки.

    Снують вони сі сіті, гласи зривають душу.
    Я мрію і в останнє зіниці закрива.
    Хоч знаю, що з полону я вибратися мушу,
    Не ворухнусь і лишу се тіло спочивать.

    30.11.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Сергій Губерначук - [ 2019.11.30 10:13 ]
    Якщо цей день і означає щось…
    Якщо цей день і означає щось,
    так тільки те, що вже чомусь відсутнє,
    що з пам’яті таким дзвінким відлунням
    нагадує – чому́ ж пережилось.

    Якщо цей день і означає щось,
    то свіжу усвідомлену секунду,
    з якої невідомо, що ще буде,
    якщо забути – що́ ж пережилось.

    Якщо цей день і означає щось,
    то те лише, що це червона дата,
    яку я буду за́вжди святкувати,
    щоб пам’ятати – я́к пережилось.

    28 серпня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 79"


  43. Сергій Губерначук - [ 2019.11.29 10:47 ]
    Сиві́є осінь на схилі днів…
    Сиві́є осінь на схилі днів.
    Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори.
    А нам – по задубілості снігів –
    аж шпари позаходили під шпори.

    Спадає долом осінній шлейф,
    дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів.
    Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
    а сни дерев – у спогади друїдів.

    У квітці з ельфом веснянка спить.
    То першопро́лісок чи остання хризантема?
    Йдемо́ крізь них – а сніг з-під ніг рипить…
    Така проста земна музична тема…

    11 травня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 197"


  44. Уляна Світанко - [ 2019.11.28 18:29 ]
    Осінньо
    Мальви на долонях,
    Гірко на вустах,
    Вперто ницу долю
    Пробую на смак.

    Поспіхом ковтаю:
    Мить…ще мить – на вдих…
    Лиш одна мета є
    Крізь журбу і сміх.

    Осені двійнята:
    Я і дощопад.
    Дітками багата,
    Хай усе невлад.

    21.10.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (8)


  45. Анатолій Кичинський - [ 2019.11.27 21:39 ]
    * * *
    Між тобою і мною одна лиш сукенка тонка,
    під якою пливе по тобі, ніби човник озерцем,
    найщасливіша в світі моя найтвоїша рука,
    делегована в рай моїм битим самотністю серцем.

    То не вітер -- то я задираю сукенку твою,
    аби ноги твої від колін цілувати до лона.
    Ти купалася в морі? Моя ж ти медово-солона!
    Не пручайся. Полежмо. Побудьмо обоє в раю.

    То не море -- то час, наче хвилями, крильми шумить,
    ще й піском шелестить, ще й вустами твоїми шепоче:
    "Зачекай... не спіши...уповільни, будь ласка, цю мить...
    і, можливо, тоді відлітати вона перехоче..."

    А сама ти шепочеш: "Ну де ж ти?.. пливи ж... я ріка,
    чиї хвилі, повір, загойдають тебе до нестями...
    стань моїм... відтепер -- ні порогів, ні гребель між нами...
    між тобою і мною одна лиш сукенка тонка..."


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (3)


  46. Сергій Губерначук - [ 2019.11.26 09:06 ]
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва…
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва,
    просто він хотів прошмигнути непомітно.
    Уночі, згортаючи традиційного килима,
    він скотивсь по слизькому паркету під вікна.

    Було чутно, як він приголомшено охкає,
    крекче, спираючись на горіховий костур,
    б’є у шибку навпомацки лапами вогкими
    і, спіткнувшись об щось, лід кописткою гострить…

    Ранок видався дивним гідропарком інею
    зі старим покаліченим горіхом в епіцентрі.
    На херсонський квиток листопад виміняв
    хризантемок дрібних білосніжні концерти.

    6 листопада 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 45"


  47. Сергій Губерначук - [ 2019.11.24 17:05 ]
    Час одяг міняти й манери…
    Час одяг міняти й манери.
    Попадали літні шпалери,
    насипавши листя під ноги,
    лишивши розхристання вбоге.

    Рутинні осінні картини.
    Пресумно порожні курти́ни.
    Вірш випаде снігом на тижні –
    від Тебе, о Боже Всевишній!

    14 листопада 2005 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 228"


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.11.23 17:44 ]
    Ти – та…
    Ти – та.
    Тому й ненавиджу я іншу.
    Ти – та.
    Тому є свідками літа.
    Ти – та.
    І біль наш порівну побільшав.
    Ти – та,
    чия корона золота.

    Та ти
    в дорогоцінній іпостасі
    та – ти,
    яка жадала простоти,
    та – ти,
    яка любові не зреклася,
    та – ти,
    до кого в змозі довго йти.

    16 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 69"


  49. Сергій Губерначук - [ 2019.11.22 16:44 ]
    Осіння колисанка
    По́ро моя пізня,
    злякана зимою,
    не тремти останнім листом,
    не біжи за мною
    жовтим вітром,
    шляхом битим,
    полем, полем, полем…

    23 жовтня 1988 р.,
    Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 40"


  50. Сергій Губерначук - [ 2019.11.20 16:37 ]
    Печаль
    Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
    Це віник в кутку, це вінок після року…
    Це – не́ урожай, а голодні обжинки.
    Це висновки долі. Це пізні уроки.

    І треба печаль, щоб була, і не треба.
    Цей час пожуритись у когось на грудях,
    але вже без тебе, без тебе, без тебе
    повзтиме печально на людях, по людях…

    23 лютого 2010 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 146"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   96