ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачем було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -

Микола Соболь
2019.11.17 06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,

Олена Побийголод
2019.11.16 21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:

Серго Сокольник
2019.11.16 21:42
сучасне еротично-драматичне оповідання*** Ти вже не так часто, як колись, приходиш у мої сни... Я все рідше роздивляюсь у комп’ютері твої фото... Десь у коробці досі лежать напівзношені, колись подаровані мені тобою в нашу останню зустріч туфлі, що д

Олександр Сушко
2019.11.16 19:25
Дорогі друзі!
Запрошую Вас на мій спільний з поетом Олександром Обрієм творчий вечір у Національному музеї літератури в м. Києві. Захід відбудеться 30 листопада. Початок о 16-00. Ведуча - Нобелівський лауреат у галузі літератури за 2018 рік Ольга Токарч

Галина Михайлик
2019.11.16 18:44
Відома біблійна притча про таланти і про прямий обов'язок наділених ними їх розвивати, спонукає мене поділитись власним досвідом пошуку щастя і віднайдення його у моїй творчій діяльності. Музика, поезія, прикладне мистецтво – ось три складові мого коду,

Олег Вишень
2019.11.16 17:37
Чуттєвий світ безкраїй, неосяжний.
Світ розуму надповнений хімер.

Тиран, що так боїться смерті,
Палач, що смерті той жада,-
Мій розум, що не хоче вмерти,
І звільнення бажаюча душа.

Микола Дудар
2019.11.16 17:32
Зголошуютесь на пізнє визнання
У партитурі вільних місць доволі...
І досить продиратись навмання
Учора ви дожерли свій
Пуд солі…

І випрямтесь… Полиште той тягар
Оте ярмо, де неуч ви у справі, - нікудишній

Володимир Бойко
2019.11.16 16:47
Алкоголіки в селищі Димері
Опинилися в іншому вимірі.
Напросилася п'янь
До інопланетян
І скінчилось пияцтво у Димері.

Землевласники під Кобеляками
Подорожніх цькували собаками.

Сергій Губерначук
2019.11.16 16:28
Бог боронив од напасті зграю.
Біля латаття збирав.
Люди ніколи не бачили раю.
Хмиз догорав.
Вони розбігались за здобиччю знову
й тягнули в загальний котел
кішку, собаку, вівцю, корову.
На скелі сидів орел.

Іван Потьомкін
2019.11.16 13:22
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.

Оксана Логоша
2019.11.16 11:41
Листопадило...Листя падало
Вже останнє.Ось розтане і нестане
Його долі.Віти голі.Ніби й воля-
Ниють рани-"Рано,рано..."

Затуманило...За туманами
Павутинно.Понад тином
Сушить прядиво жовте прадиво-

Юрій Сидорів
2019.11.16 11:21
Заснув би, може, та не дасть
Поспати жодної години
Безсоння творчого напасть
Мені щоночі та щоднини.

Ні сном, ні духом - наяву
Ні з ким не сплю.
Пасу Пегаса.

Любов Бенедишин
2019.11.16 09:56
Приймаю
твоєї жорстокості ніж я:
з вершини блаженства –
до болю підніжжя.

Та знов –
почуттями –
угору, як вперше,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07

Андрій Скакодуб Архіп
2019.11.06

Петро Іщук
2019.11.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.11.19 16:32 ]
    Прононс 19
    Твоє тіло, мов луг.
    У бокалах квіто́к,
    завжди повних нектаром,
    я губи змочу пересохлі.
    Я груде́й твоїх друг,
    я до ніг твоїх крок,
    я той кінь, що над яром
    цілує покоси пожовклі.

    Ніч пасусь на тобі
    і п’янію з вина,
    еліксиром покори
    я змазую гострі підкови.
    Раз прийшов на цей бік,
    де своя сторона, –
    то вжени мене скоро
    у стійло сухе і зимове.

    Місяць в осінь уживсь.
    Ніби митрополит
    у святому поса́ді
    приймає вітання монахів,
    так і я в тебе вливсь
    після літа – в політ!
    і в небесній засаді
    ловлю поцілункових пта́хів.

    Ось я анґелом став
    понад лугом твоїм,
    сном утішений злегка –
    численний давальник династій.
    Ось усе, що я дав,
    повертається в дім,
    на якому лелека
    тримає у вузликах щастя.

    Твоє тіло – як вік.
    Твоє тіло – момент.
    Океан у долонях,
    де стало солодким солоне.
    Був собі чоловік –
    став душі дириґент,
    опонент у безоднях,
    кохання, яке не холоне.

    30 листопада 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 62"


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.11.18 16:29 ]
    Дарунок
    Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
    Ми обручені, чи що?

    Яким треба бути майстром,
    аби вирубати з мертвого дерева
    собі запоруку!
    Якою треба бути необрученою,
    аби піти у заручини
    до такого майстра?

    Я ці стовбури лікував оліфою,
    привертав святі духи,
    відганяв лихо
    і тихо, неголосно виколихував.
    Поклади мене коло себе.

    Рип-рип: це хворе дерево стає здоровим.
    Хрип-хрип: так помирає дерево
    і душа його відлітає.
    Той майстер,
    хто встигає
    взяти її у обійми.
    Обійми́ мене своїми руками
    сильно.
    Оберни моє останнє тепло
    у талісман.

    Рано-вранці на Андріївському узвозі
    стоїть майстер дерев’яних каблучок
    і кільцює цілеспрямованих.

    Виявляється:
    "Під корою глибоко є серцевина,
    найбільш ранима і своєрідна
    частина…"
    Так це на пальці каблучка
    від самого серця дерева!
    Це подарунок,
    на дотик якого
    холодна рука оживає…

    23, 28 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 46–47"


  3. Юрій Сидорів - [ 2019.11.18 09:33 ]
    La mia canzone
    Моро́зяних начерків дублі
    Лягають на вікна скляні.
    І форми жіночі округлі
    Ввижаються знову мені.

    Як тільки замріяно гляну,
    Зміняється видих на вдих.
    Я наче побачив Уляну -
    Не інших жінок молодих.

    О візіє, образно зрима
    У рамі морозного скла,
    Світліша крила́ херувима,
    Моєю і ти не була.

    Нездійсненого не вернути.
    Упорався, може би, з ним.
    У стані сердечної смути
    І вірш написався сумним.

    І текстом годиться для пісні
    Про вбивчу посутність розлук.
    І про покаяння запізні -
    Я все ж не якийсь тетерук.

    Не збився на tempo rubato -
    Тримаються купи слова,
    Підігнані не кострубато,
    А краще. Плюс пісня нова.

    В Уляни усмі́шка Джоконди.
    Чи смуток. І вже не до снів.
    Брюнетки, шатенки та блонди,
    Послухайте камерний спів
    Про те, що існує дилема:
    Втопитися/жити собі.
    Та тільки це тема окрема.
    Я поки що скнію в журбі...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (3)


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.11.17 16:00 ]
    Просто
    Волосся моє стало жовтим,
    як осінь.
    Висвітлилося.
    З одного боку штучно,
    а з іншого – природно,
    як осінь.
    Загорілося.
    У глибині, наприклад, серце,
    а на поверхні усмішка,
    як осінь.
    Бо недовга.
    Буду дивно одягатися-перевдягатися,
    як осінь.
    Понесло́ся.
    І до прикладу дійшлося.
    Я схотів пофарбуватись,
    щоб у тебе попитатись:
    "Як осінь?"

    22 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 128"


  5. Анастасія Романюк - [ 2019.11.15 22:17 ]
    Ооо, ні, я краще не буду співати
    басисто реветься найгрубша струна,
    а стеля по плечах вдаряє.
    підлога - моя передсмертна труна,
    Геката на прогріх турає.

    кислотні дощі не такі нищівні
    і повінь не стільки вбиває,
    як умисли мої оті продувні,
    що я по струні ударяю

    Прозерпіна чом мене там очіка?
    яку я провину вчинила?
    із мене сто літ як піяння стіка,
    невже через це в домовину?

    вона не спитає, співаю чому,
    од чого се душу вриває.
    від любощів, панно, піду у труну -
    мене ся любов убиває.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.11.15 15:09 ]
    Таємниця
    Вибачайте, жодних передмов!
    Творчість – це суцільна таємниця.
    На́ ніч я завішую трюмо.
    А чому? Та вам – яка різниця?
    Кожну ніч завішую трюмо…

    До світанку – лівою пишу,
    сходить сонце – я стаю правшею.
    Знов – чому? Я вам не розкажу.
    Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
    Щось сказав, а більш не розкажу…

    Правда таємницею жива.
    Тож, не слід багато говорити.
    Бо інакше – лишаться слова,
    зовсім протилежні до молитви.
    Знов, як завжди, лишаться слова…

    10 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.15 01:25 ]
    Пісня
    Палають пристрастю вуста,
    Спадають почуття, як злива,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Сердечна щедрість, доброта,
    Розмова тепла, жартівлива…
    Це – ти, любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Ти - наче зіронька ота
    Із піднебесся мерехтлива,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Усього ніжністю вгорта
    Очей осонцених предиво
    Твоїх - любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    І сум на радість оберта
    Усе єство твоє звабливе,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе!

    Богине ти моя свята,
    Моя ти доленько щаслива!
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе!

    14-15 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.11.14 15:00 ]
    Уздовж якдовших галерей…
    Уздовж якдовших ґалерей
    із тисячів картин
    проходив за́вжди сон один,
    старенький, мов хорей.

    Опісля сну вдаряла яв,
    мов блискави́чний грім!
    Знов промінь дня, мов піліґрім,
    ішов і танцював.

    Полотна ті ввібрали рух
    людськи́х правічних снів
    і Господа природній гнів,
    і ранку юний дух.

    І ходиш ти, немов маля,
    сирий твій погляд ще.
    Зміст кольорів, мов сніг з дощем,
    з тобою розмовля…

    Ти розумієш тільки вдих,
    а видиху нема,
    лиш на яке́ньку мить пройма…
    тебе жура чи сміх…

    Але коли ти пензля взяв
    і чисте полотно –
    те грізне блискавичне дно
    з’єднало сон і яв.

    Ти не в художники прийшов,
    а в ґалерею ту́,
    де в ґеніальну простоту
    ввійшла свята любов.

    18 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 190"


  9. Сонячна Принцеса - [ 2019.11.13 17:28 ]
    На твоєму березі…
    На твоєму березі вже осінь...
    Надзвичайна -
    ніжно-золота.
    Іі сонце у моім волоссі -
    як цілунок перший на устах.

    На моєму березі -
    тумани,
    світ просяклий холодом зіниць...
    Тільки вітер -
    втомлений прочанин,
    знає цІну наших таємниць...

    Скільки злив
    між цими берегами:
    тЕчіі стрімкі,
    немов життя...

    В осені твоій
    вщухає гамір
    і звучить моє серцебиття...



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2019.11.13 15:31 ]
    Колаж
    На слові "ніколи" замкнулося коло.
    Моя аномалія – ніби Австралія.
    Могло б моє серце поїхати в Грецію.
    І вже до печінки дісталися б інки.
    Мізки б захотіли в часи до Аттіли.
    Та тіло по спину впряглось в Україну.

    Чому я не вірю у смерть ніколи?
    Я скинув би скальпа на скелі у Альпах.
    Я б висушив жили на пальмах Маніли.
    А Кремль проковтнув би, немов карамель.
    І десь у Китаї з червоним глитаєм
    рубавсь до загину за ту Україну.

    Але моє небо сказало: "Не треба".
    У полі поет загинає тополі.
    На гак за ребро на картинах Рембра́ндта
    чіпляють вареник за браком таланту.
    І церква – померкла, кладо́вище – звалище…
    Та й як Україну не називали ще?

    Не краще б іти і себе не цікавити?
    Із грудочки глини розже́вріти сина.
    А зламану гілку узяти за жінку.
    І, море знайшовши, посісти у човник.
    І бути поетом, обпливши планету,
    де, що не людина, – така́! Україна…

    11 квітня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 42–43"


  11. Тата Рівна - [ 2019.11.11 21:42 ]
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Дерева похилились у поклоні -
    Рвав вітер. Він нагадував хто пан
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крилами затуляє очі сонні
    Своєму сину. Завтра відлетить
    Вона — навік. У нього все ще буде
    На протягах риплять хребти хвіртки
    Рипкий той голос плещеться в долонях
    І прозирає посмішкою Будди
    Проміння сонця крізь глевкий туман
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Востаннє пір‘я чистить на осонні
    Осінні сни спливають підвіконням
    А вітер дме. Нагадує хто пан
    Хто тут месир хазяїн капітан -
    Дерева похилилися в поклоні

    Я все — сама. Мій син за океан
    На зиму відлетів ловити літо
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крильми розтрусить воду ніби ситом
    Гукне пташа підросле — та й шугнуть
    Дерева крони схилять у поклоні
    Занишкне вітер. Проведе, майбуть
    А потім підніме листки червоні -
    Наробить бучі, ґвалту, суєти
    І репету, і шквалу, й тарараму
    І втрутиться в мою кардіограму
    І дощ хлесткий почне до нас нести
    Минула осінь - відлетіли ті
    Хто зміг втекти від холоду й біди
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Вже більше не повернеться сюди ...






















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.11 08:36 ]
    Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
    Натомлений, змарнілий листопад
    Виплакував останні жовті сльози.

    Білявка осінь? Що за дивина?
    Як марево, розвіяла волосся.
    І огорнула косами сповна…
    І цілувала… Чи мені здалося?

    І наче тихий стогін піднебесь
    У ватяних заплутався барханах…
    Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
    Наснилось, що вона – моя кохана!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.11.10 15:16 ]
    Як циган, живу я в барвистому таборі осені…
    Як циган, живу я в барвистому таборі осені.
    Вітри приручаю, мов коней, – краду й продаю
    за скинуті гори її безкоштовного золота,
    за опади листя і тиху свободу мою.

    Огуда людська тільки зміцнює дану окремішність.
    На хліб свій озимий я повного снігу просив,
    а випало щастя іти в листопадову звершеність,
    брести в зосередженім трансі в оазис краси.

    Любити природу одну, що змінилася іншою,
    складати колекцію барвну з фіналів її,
    моритись майбутньою нею, вмирати з торішньої –
    призначений той, хто, як циган, гуляв по землі.

    4 вересня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 18"


  14. Сергій Губерначук - [ 2019.11.09 15:15 ]
    (Сокровенно)
    Тихий світ однієї молитви
    упокоєно і сокровенно
    став Твоїм, став моїм знаме́ном –
    небом..,
    небом чистих святих сподівань.

    Найдорожче, що є поміж нами,
    упокоєне і сокровенне,
    ні болить, ні хвилює зовсім –
    мрія..,
    мрія, повна святих сподівань.

    Час – божественна пісня про відстань,
    упокоєна і сокровенна –
    ні біжить, ні стоїть на місці –
    лине..,
    лине хором святих сподівань.

    Я з Тобою в квадратній планеті –
    упокоєний і сокровенний;
    не живу ані з ким, крім Тебе –
    Боже,..
    Боже, в ложі святих сподівань.

    Славлю серцем усіх полонених,
    упокоєних і сокровенних,
    тих самотніх несхибних монахів,
    вічно,
    вічно схимник святих сподівань.

    21 липня 2001 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 180"


  15. Анастасія Романюк - [ 2019.11.07 21:47 ]
    Быть может, нам это и нужно?
    Тише…
    Опусти подбородок колючий на мое плечо.
    Слышу,
    как трепетно бьется сердце, ты мной увлечен.
    Все глубже тону в синеве твоих глаз,
    но, знаешь, бывало и хуже.
    Оттолкнусь я от дна, наружу стремясь.

    Дыши,
    не дышать только я могу.
    Ручьи
    потекли из глаз. Спроси - солгу.
    Я б хотела всю вечность сидеть так с тобой
    на полу у кровати.
    Открою глаза, а ты душу свою мне открой.

    Забудь
    все, что было до нас двоих.
    Моргнуть
    не успеешь, как гул вокруг затих.
    Слышу сердце твое и волной накрывает.
    Сделай громче,
    ведь видишь, как я в тебе утопаю.

    Бой.
    Это мой бой против тебя и себя.
    Слезой
    не помочь мне, я слишком слаба,
    но как только услышу ту песню,
    что звучала для нас,
    станет мне она крайне душеполезна.

    Сон.
    Не видать мне его уже несколько дней.
    Фон,
    что сейчас за окном запомнить сумей.
    Дует холодом из щели между стеклами,
    а, может, это от нас.
    Слегка видно свет фонаря блеклого.

    Тише…
    Ступаю к тебе по скрипящему полу.
    Выше
    чтоб стать, подняться на пальцы изволю.
    Тонкая грань меж любовью и дружбой
    стерта издавна.
    Быть может, нам это и нужно?

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.11.07 15:19 ]
    Озеро Зе́ро
    Налякаю тебе голубою гостинністю
    на далекому й жовтому озері Зе́ро.
    Усолоджу високим вином з вірогідністю,
    що зломлю об портрета твойого всі пера!

    Обпишу горизонти вбрання надвечірнього
    малювцем післяфарб – аж не вистачить місця!
    Не цнотливою ніччю – зорею дочірньою
    почеплю на правиці одруженій місяць.

    Ти моєю озвешся на вранішній порух.
    Соломи́нкою випливеш з озера Зе́ро.
    І зламаєшся гордо в обіймах просторих,
    як скрипіли й ламались малюючі пера!

    Кароока надіє моя невпорочена,
    я цікавість твою вдовольняю для себе.
    Ти любити не вміла – й потрапивши в збочини,
    вже ніза́що не матимеш в інших потреби.

    Я клоную себе, бо мене так багато!
    Я повинен заповнити озеро Зе́ро!
    І в собі всю тебе пропливти, обкупати,
    і вродити нову зорелику Венеру!

    Золотою водою в обурені погляди
    вдарить хвиля твоя з полотна ще сирого,
    і яскраво осяється розум – що доля ти –
    й ледь не вискочить серце з живого порогу!..

    … Це все буде тоді, як тобі перехочуться
    ці далекі листи, це псування паперу…
    У чутливій воді тихо мрії полощуться
    на далекому жовтому озері Зе́ро.

    5 вересня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 22"


  17. Ірина Вовк - [ 2019.11.07 12:04 ]
    Старовинний романс "О не іди..." (переспів)
    О не іди, побудь ще хвилю,
    Так серце радістю зійшло.
    Я поцілунками покрию
    Уста і очі, і чоло…

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, побудь зі мною,
    Я так давно тебе люблю.
    Своєю ласкою-жагою
    І обпалю, і притомлю.

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, душа благає,
    Нестерпно так палає грудь.
    Кохання безум нас чекає,
    Тож не іди – побудь, побудь!

    Кохання безум нас чекає,
    О не іди, прошу…
    Побудь!



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2) | "Романс із кінофільму "Пізня любов" (1983)"


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.11.05 15:21 ]
    Мамут
    Є сни, яким ціна – поява.
    Сни ясновиді.
    Під пензлем ді́йсниться уява.
    І ніч проси́дів...

    Посеред Голубого Нілу
    є затока парадових лілій;
    я проси́дів од крейдового періоду –
    до мазаної білою крейдою віли.

    Вона повисає у повітрі,
    ніби фонтан політний.
    Вона розпурхує переді мною двері
    сотнями, тисячами колібрі.

    На паласові з павових віял
    лежав стомлений любов’ю юнак.
    Він палив – і кальянове зілля
    притлумляло до неї смак.

    У прозорих сувоях диму
    плавала пісня про Неонілу,
    ледь допадаючи до вуха,
    мов рибина, приглушена обухом,
    мов контужений птах...

    Сонце сіло на дах,
    а я сів на сонце –
    і аж до самісінького обрію
    дивився на закоханого хлопця.

    "Одинокий фараон, – думав я.
    О-ди-но-кий."
    І перескочив на місяць однобокий.
    І ніч просе́дів.

    Як перша зірка стежила за нами
    через димаря монокль!
    Як передостання зірка стежила за нами
    через димаря монокль!

    І як остання зірка знову стала сонцем –
    підступивши клубком у горлі самотнього хлопця
    аж до очей –
    так сльози пішли;
    і я пішов.

    Кажу явно тепер
    і казатиму на схилі,
    лишаючи за собою не білу,
    а кришталеву вілу:

    "Ось – я очистив любов свою.
    У спокою".

    6 січня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 13–14"


  19. Сергій Губерначук - [ 2019.11.03 15:07 ]
    Миті
    В осінній каламуті
    туманами сповитій,
    на самоті забутій
    довершуються миті:
    твоїх коротких вражень
    яскраві замикання,
    непередчутих скаржень
    натхненні зволікання,
    невчасні першоцвіти
    щасливого осоння,
    мов блискавка, розквітлі –
    а далі знов безсоння.

    Такий стрибок форелі
    у потічку гірському
    чи мокрі акварелі
    на небі геть сухому,
    необережний трунок,
    чи порух, яко порох,
    раптовий поцілунок
    на офіційних зборах,
    чи навіть мить скорботи
    без явної причини –
    повторюється вко́тре
    і невмолимо гине!

    А світ сидить закутий
    поточними думками,
    ковтаючи секунди
    роками і віками,
    а ти бредеш по світі,
    вивчаючи закони,
    переступаєш миті,
    найстисліші ікони,
    найширші голосіння,
    найско́рші перельоти,
    найвищі воскресіння,
    не допитавшись: хто́ ти…

    26 липня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 167"


  20. Сергій Губерначук - [ 2019.11.02 15:31 ]
    Не доживу до тебе…
    Не доживу до тебе.
    Просто у шторм відчалю
    до Островів Печалю,
    не підкоривши неба.
    Не доживу до тебе…

    Крига майбутнє вкрила.
    Зовсім тебе не видно.
    Марю, як плачеш, бідна, –
    бо загубила крила.
    Крига майбутнє вкрила.

    Дивно цей світ почався.
    Я – непоправно раніше.
    Ти – набагато пізніше.
    Ми розминулися в Ча́сі.
    Дивно цей світ почався…

    Сльози солоні і теплі
    крапають просто зі стелі…

    11 липня 2007 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 249"


  21. Ірина Вовк - [ 2019.11.02 13:45 ]
    Інтерпретація Міцкевича "До М***" (фрагмент)
    Очі, забудьте! - почую відразу..
    Геть з мого серця! - і в серденьку стужа.
    З пам'яті щезни! - ні, цього наказу
    наша взаємна пам'ять не подужа.

    Тим довші тіні, що впали здалека,
    Тим ширше коло трагічної ночі -
    Так моя постать вдалині померкне,
    Окликом втрати пам'ять заморочить.

    На кожнім місці і в кожній хвилині,
    Де з тобою плакав, де у жарти брався,
    Всюди і завше ми нерозділимі,
    Бо тут промінчик душі моєї зостався.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2) | "Ірина Вовк. Над могилою "


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.10.31 13:08 ]
    Бйорк
    Я пригадав, як ти на соколі висіла,
    на беркуті, на ґрифі, на орлі –
    чи то на коршуні?
    А може на мені?
    І як хотіла.

    Я пригадав, як ти не бачила землі
    і як зомліла,
    коли притихли крила і пісні,
    а хвиля океанська
    голосніла.

    А хвиля океанська навісніла,
    і світ тонув,
    а ми – летіли,
    мила,
    північна дівчинко моя ісландська Бйорк.

    Я чув тоненький голосок,
    що різав параною і шизу на спині птаха.
    Я чув тонки́й ісландський фольк
    чи рок,
    який нагнав на мене страху.

    Я пригадав, як ти мене вкусила, Бйорк,
    як хороше вкусила, мила Бйорк,
    як боляче
    ти крила на вітрила замінила,
    щоб на плаву дісталися Європи ми.

    Весь континент пройшли дрібними кроками,
    коли дістались на плаву твоїх думок
    Європи ми,
    коли ми Африку промчали антилопами,
    коли ж ти стомишся, моя блаженна Бйорк?

    Я пригадав, як ти любила сніг,
    як ми лавину осідлали в квітні,
    Ісландіє, прощай!
    Прощайте, гори рідні –
    ми летимо, позбувшись ніг!

    Ми різні люди, Бйорк.
    Какофонічний шок
    у музиці ти розвиваєш всує –
    на шиї сокола,
    який давно сумує…

    Сумує, що не скинув горду Бйорк.

    29 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 170–171"


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.10.30 13:46 ]
    Нині
    У країні заводів і фабрик немає поетів.
    Тут жита колосальні біжать під ножі косовиць.
    Тут на кожного з нас припадає по п’ять пістолетів
    і по півкабана на півсотню мисливських рушниць.

    Згасло око, як сонце, як час на межі світлотіні.
    Тут надія на чудо сповзла з-під повік у рівчак.
    Романтична сльоза – це єдине, що твориться нині,
    це не прісна вода, а майбутнє, солоне на смак.

    Хай сьогодні кермо в лапах а́нтиепічних аскетів
    обертає країну, мов трактор по мокрій ріллі,
    але завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
    хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?

    21 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Учорашнє", стор. 88"


  24. Сергій Губерначук - [ 2019.10.29 13:58 ]
    Лави
    Білими смугами зроблено лави,
    і коли присідають на них зірки,
    мохнаті, як дві чилійські лами,
    вони палають, як сірники!

    Я проводжаю вогні Одеси,
    у море просторе щоночі йдучи,
    як тихо входять під час меси
    до церкви, що вклякла поклони б’ючи.

    Просякнутий шквалом до тебе вскочу,
    у руки, груди, пихаті дими.
    Я довше таким лишатися хочу,
    якими прощалися ми…

    Тоді можна бризом-сюрпризом усюди
    рекламою грати, немов "меґастар",
    мести двірником й увійти в люди,
    у свіжі плітки й пивний перегар.

    Я маю право на двох волохатих
    блискуче чарівних чилійських лам!
    Чвалати парком, не йти до хати,
    а спати просто між білих лав!

    25 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 118"


  25. Сергій Губерначук - [ 2019.10.25 13:15 ]
    Горіхи
    Я вам розкажу,
    а з чого́ ж
    мій кожен день починався,
    кожен мій день починався.

    У мене під ліжком у вазі горішки,
    ґрецькі горішки у вазі фіґурній.
    Беру я ще зранку горішка,
    і за горішком горішка,
    і в постілі ранньо-ноктюрній
    музичній такій просто постілі
    ми чуємо перші постріли.

    Це тріщать у тривожних лещатах зубів
    наші з тобою горішки,
    повні горішки, порожні горішки –
    мені все одно які,
    для мене є всі вони ґрецькі,
    ґрець і тільки.

    Тому що трощу я горіхи
    і на твої долоні
    кладу тільки зерна.
    Мені шкаралупа лишається,
    під по́душку нишком складається –
    відходи і лишки від ґрецьких горішків.
    І все;
    все на цьому скінчається.

    Любов і кохання скінчаються.
    Любов і кохання – це ж зерна,
    що вправно тобою
    і швидко тобою,
    і тільки тобою з’їдаються.

    Тоді я напнувсь покривалом квітчастим,
    тоді повернувсь я до стінки – і вчасно...
    Бо ваза моя спорожніла,
    а ти вже мене їла.

    Якщо не правий я,
    якщо не правий я –
    то ти принеси мені
    трішки
    горішків.

    9–10 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною...", стор. 65"


  26. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.21 13:28 ]
    У тиші
    У тиші осінній принишкли верхів’я,
    Вдивляючись вгору та вниз, на довкілля!
    Вже простір Небесний поглинув сузір’я.
    Погожий світанок сьогодні чарівний!

    У тиші дерева стоять нерухомо...
    Нарешті знайшовся хтось, їх заспокоїв:
    Ущухли старання у вітру надмірні,
    До злагоди прагнучи в пошуках спільних.

    У тиші, гармонії, щойно земля:
    В цю мить Ти щасливий, напевне, і Я ?!!!

    21.10.2019
    Свідоцтво про публікацію №119102104829



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  27. Сергій Губерначук - [ 2019.10.20 13:30 ]
    Депресія
    Уже на Другій Пречистій
    місто – у падоли́сті!
    У геометричній проґресії
    зростають осінні депресії,
    мно́жаться сльози дощів,
    хма́рять рої ́́кліщів,
    ви́сить жовтень на жовтні,
    весь листопа́д – у безодні!
    Ні. Не в творчім процесі я.
    Це просто депресія.

    Через постійне напруження –
    штучне нервове збудження,
    майже до божевілля.
    Як результат – безсилля!
    Я дою цю священну корову –
    і веду небесну розмову.
    Бо на Покрову
    усе повторилося знову.
    Я ж не якесь недбайло –
    і загнав її в стійло на Михайла!

    Бачиш, як гарно?
    Що гарно – те марно!
    Самого себе репресія –
    ця проґресивна депресія!
    На вікна дивні й давні
    я причиняю ставні
    і накладаю руки
    на всі свої розлуки!
    А сам виходжу на вулицю:
    а нехай щось відбудеться…

    4 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | " "Усім тобі завдячую, любове...", стор. 239"


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.10.19 13:06 ]
    Мавка, Вітер і Журба
    Мавка моя лі,
    ось аж де ти заховалася…
    Чом же ти не озивалася?
    Я вже всей світ облітав…
    Мавко моя лі,
    чом ти така засмучена?
    В мене з весною заручини –
    в тебе осінні слова…
    Мавко моя лісова…
    Чом серед степу мертвого
    плачеш сльозами впертими,
    ніби мене й нема?
    Ніби уже і нікому
    висушить сльози втіхою?
    Знаєш же, сестро, сама:
    я не буран чи віхола,
    я тебе ніжно викохав,
    виколихав у снах.
    Я ж тебе, Мавко, випестив,
    листом калини вимостив
    стежки в твоїх лісах…
    Чом же ти їх покинула?
    Нащо в степи прилинула –
    мало квіток в косах?
    Ні?.. То чого ж зажурена?
    Може, ти ким одурена?
    Може, вже й нежива?!
    Чую, що б’ється серденько!
    Падають сльози-зернятка –
    скоро твої жнива?..
    Бач: над людською могилою
    хрестик стоїть похилений –
    це вже не наша земля.
    Кинь. Летимо, сестриченько.
    Там за тобою вслід річеньку
    лиє слізьми верба.
    Мавко, твоя вербиченька!..
    Чом одвертаєш личенько?..
    Може, тебе хто вмовляв,
    що ти ліси покинула?..
    Хрест у степу закопиленім.
    Кажеш, твоя… Журба?..

    20–22 березня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""


  29. Вікторія Лимарівна - [ 2019.10.18 13:39 ]
    До тебе
    Пригортаюсь думками до тебе:
    Чую голос знайомий крізь сон,
    Що порушив залізний кордон
    Затяжної для мене розлуки.
    Сонце щиро всміхнулось на Небі.
    І на крилах пташиних пісень
    Надсилає осяяний день,
    Зігріваючи стомлені руки.

    Пригортаюсь нарешті до тебе:
    Довгожданої зустрічі мить.
    Простелилась над нами блакить.
    Зустрічаються в погляді очі.
    Зайвих слів говорити не треба!
    Так, дорога була непроста,
    Ледь помітно відкриті вуста:
    Про кохання нестримно шепочуть!

    Пригортаюсь мрійливо до тебе…

    17.10.2019
    Свидетельство о публикации №119101804572


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  30. Сергій Губерначук - [ 2019.10.17 12:18 ]
    Сон сновиди або ж анабіоз для чужої пародії
    Розляглися в чотири боки
    три дороги, як дві стежини.
    І, побачивши світ широкий,
    я сховався в кущах ожини,
    а чи, може, в кущах верболозу,
    щоб не лізти в колючки марно;
    чекав ночі я анабіозно,
    поки сонце не впало за хмари.
    І, відкривши зажмурені очі,
    я ліворуч від себе побачив,
    що не видко дороги праворуч, –
    і весь світ почорнів неначе...
    Аж якісь променисті сходи
    підказали мені вихід –
    я спускався по них, доки
    не продовжив свій сон тихий.
    То далеко на тому боці,
    там, де річка була безмоста,
    я побачив холодне сонце,
    до якого тягнула помста.

    21 червня 1988 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 7"


  31. Сергій Губерначук - [ 2019.10.14 18:02 ]
    Арфа в оркестрі
    Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
    хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
    а ніч біля моря
    у рота води набирала
    й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

    Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
    снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
    гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
    а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

    Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
    в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
    У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
    і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо.

    Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
    яка серед бурі
    у ложі своїм спочивала,
    возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
    й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

    Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
    Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
    сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
    у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

    Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
    в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
    Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
    й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

    Постали в її переливах
    високі сюїти,
    казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
    У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
    і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

    Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
    Усе поверталось
    від арфи
    повз арфу
    до арфи.

    22 лютого 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 126–127"


  32. Роман Миронов - [ 2019.10.14 18:59 ]
    ***
    Червоні вишні – біла пелена,
    Січеться поле місячним череслом.
    Червона смуга пам'яті воскресла
    І в ягодах солодких ожила.

    Ти не сама, ти знаєш, не сама.
    Твоя душа горить і замерзає.
    Твоє життя – між пусткою і раєм,
    Довірся Богу – міцно і сповна.

    Не вір нікому, більше вже не вір,
    Мені також не треба довіряти.
    Я душу розпростер, ти хочеш? Нате!
    Тобі і Богу. Богу і тобі.

    30.07.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  33. Сергій Губерначук - [ 2019.10.12 18:07 ]
    Фонтан
    – Коли за північчю ми стежили з тобою
    з низин любовно зібганого ложа,
    коли відпочивали ми, як завжди,
    після твого орґазму, що пройшов,
    і від мого, який лише збирався,
    коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
    і сходила у сірий сад, мов місяць,
    тривожачи коханців з ближніх місць,
    коли це трапилось – я зрадила тобі.

    – Ти правильно вчинила..,
    що зізналась.
    Тепер візьму я з більшою любов’ю
    тебе,
    щоб зрадити могла ти ще страшніше.
    Щоб ти чекала зради
    і боялась
    мого кохання, більшого за неї.

    Коли я вранці, привітавши сад,
    проходив мимо нашого фонтану,
    я не почув, щоб він водою грався –
    фонтан завмер, мов на твоїх малюнках;
    струмки висіли і не розкида́лись,
    вода застигла, ніби лід в очах.
    Я зазирнув на дно – і все розгледів:
    що і за чим було, і звідки жах
    такий,
    що все заклякло…
    Тому ти правильно вчинила, що зізналась.

    – Тепер що буде нам?..
    Якщо я можу з іншим..,
    то, мабуть, з іншою ти вчиниш так, як є,
    так само, як і я, фонтан зупиниш?


    – Я швидше серце зупиню своє,
    або тебе спиню в своєму серці…
    Я почекаю.
    Хай наступна ніч
    покаже ранок нам чи лиш мені одному.
    Мені цікаво, я́к покинеш ти мене,
    коли я не засну
    й не задрімаю.

    – Я обіцяю, любий, бути поруч.
    Але чи зможеш ти любити так,
    як той,
    хто сірий сад зробив зеленим,
    коли з очей моїх, в яких був тільки страх,
    фонтан салютував жіночим щастям,
    жіночим задоволенням злетів…
    і лиш тому повис і заспокоївсь,
    що я тебе згадала –
    чи ти спиш…

    – Я сплю.

    13 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 54–55"


  34. Сергій Губерначук - [ 2019.10.11 18:51 ]
    Уперше за багато літ і літер…
    Уперше за багато літ і літер
    я наздогнав заримований вітер!
    Налупцював його, розцілував,
    віршем на аркуш паперу поклав.

    Вітер завмер. Пішло щодення.
    Душу мою колише натхнення,
    рожеве письмо і голубе.
    Знічев’я вітер читає себе.

    Картини й скульптури дерев березневих
    з гілками оголеними, як нерви,
    щодня прописані моїм вітром,
    я страчу цим набоєм літер!

    Нема приходу небесного зонду,
    коли іґноруєш природу!
    Ні слова правди в цей світ з імли
    не дам, бо барви на ні зійшли!

    Стирчатиму опудалом на городі
    віршами зодягнений по древній моді,
    якщо не вивітрю протест
    через меланхолійно перенапружений ґротеск!

    Якщо не стешу короткий анекдот
    десь у вузькому коридорі –
    то й щастям не вп’юся від творчих щедрот
    і не спіймаю свій вітер надво́рі!

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 247"


  35. Нінель Новікова - [ 2019.10.10 18:55 ]
    Жовтневий етюд
    Ця кучерява абрикоса
    Вже меліровочку зробила -
    Тепер така, пістряво-модна,
    А інші поглядають скоса
    Від заздрощів позеленіли
    Під жовтня подихом холодним...
    10.10.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  36. Сергій Губерначук - [ 2019.10.10 18:27 ]
    Тобі невідома мелодія білого лебедя…
    Тобі невідома мелодія білого лебедя.

    Коли розгубилися очі
    І плечі твої зні́тилися,
    я́к знати могла ти
    Слово,
    таке випадкове і рятівне?

    "Осінь," – промовила ти
    і кинулася до дерева.

    І тиша, якої стояло багато,
    на менті одно́му
    тріснула,
    викотивши стиглий каштан
    із колько́ї мембрани.

    Не рано – не пізно, а так вчасно – "осінь".

    І от у таку суєту
    я почув
    мелодію білого лебедя:
    з дерев позлітали
    пернаті партитури "осені",
    ніби для оркестру;
    але був єдиний кивок голови
    білого лебедя.
    Це значить, що в нього під горлечком
    глибоко є:
    "я вдячний, послухайте серце моє".

    Воно калатало.., і ти – відгадала
    мелодію білого лебедя.

    22.09.1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 78"


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.06 23:42 ]
    Краса печальної пори
    Горить, як музика на древі,
    Краса печальної пори.
    Уся в осінньому вогневі
    У зблисках сонячної гри.

    І так спалахує яскраво,
    І так розкішно повиса,
    По-королівськи величава
    Прощальна осені краса.

    Не спочива на ній Природа,
    А створює казкові сни.
    Неначе жінки літня врода
    Востаннє квітне восени.

    Востаннє квітне так бурхливо,
    В ній стільки радості, тепла.
    Немовби щедра літня злива
    На землю щастям пролилась.

    У ній завзяття ще юначе,
    І запал, що не охолов.
    У ній немов тебе побачив
    І нашу пізнюю любов!

    6 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  38. Ігор Деркач - [ 2019.10.06 08:18 ]
    Любов по спіралі
    І
    Начало є, то і фінал буває,
    хоч іноді й повторюється знов
    очарування, що не проминає,
    і є лише надія на любов.

    І не одне її іще шукає,
    і не жаліє ніг і підошов,
    аби за нею – парією раю,
    як і Адам за Євою ішов.

    Але нема: едему у пустелі,
    оази щастя, літепла купелі,
    води живої у сухій ріці.

    Так і йдемо за нею однією
    та за обітованою землею,
    аби не оминути манівці.

    ІІ
    Вона усяка, ліва і ніяка –
    і течія у вирі на ріці,
    і яблуко спокуси у руці.
    Посіяну зорею зодіаку,
    очікуємо зернятами маку,
    але їмо зело і корінці.

    Навіяна як сон, вона щезає,
    обманута, на віру уповає,
    заручена – єднає береги,
    найкраща залишається у серці,
    нічийна добувається у герці,
    одна-єдина додає снаги.

    Омріяна, коли її немає,
    жадана, поки сили вистачає,
    найгарячіша – як яріє кров,
    доведена у відчаї до краю
    тієї муки, що переживає,
    і потрясає душу до основ.

    Але буває, що і ця не перша,
    і до вельону русу косу чеше,
    та вірує до самого кінця –
    а може ще розвіються печалі
    і на останній лінії спіралі
    навіки об’єднаються серця.

    ІІІ
    😍 тоді являється любов’ю,
    коли у ній осяяні обоє
    і їх оберігає ...таїна.

    Коли душа на березі одна,
    її луною чути за рікою,..
    ...........................................
    О, як чарує осінню весна!

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  39. Сергій Губерначук - [ 2019.10.03 17:20 ]
    Махаон
    Великий жовтий махаон помер.
    Він народив подібного до себе.

    На павутинці обертається крило –
    чудне́ знаме́но бабиного літа.

    Де паузи – там вітер і роки,
    і ти з зими.

    Але не пам’ятаю…
    У нього вусики були рожеві?


    9 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 166"


  40. Сергій Губерначук - [ 2019.10.01 18:53 ]
    Мага́йбі
    Од себе – спасибі, а людям – мага́йбі.
    Бо перше й останнє вирішує Бог.
    А раптом, між тим, мене звабив, нехай би,
    диявол.., щоб Бог повінчав нас обох.

    Невже б та спокуса мене не сп’янила?
    Чи жив би я з Господом так, як тепер?
    Напевне, що … ні. Бо мене б ти зманила –
    і був би я досі від горя помер.

    Якби не "спасибі", коли б не "магайбі",
    я в Лавру б на по́стриг кохання віддав.
    А там з молито́в переносився в рай би
    і згодом, по ті́м, найблаженішим став…

    Але, обираючи людям служити,
    за думкою – в слово – крізь дію – пишу
    про те, що, магайбі, любити і жити,
    якщо й не мені, то, принаймні віршу́…

    22 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 123"


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  42. Сергій Губерначук - [ 2019.09.22 17:19 ]
    Ходім зі мною в ліс далеко…
    Ходім зі мною в ліс далеко,
    де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
    де сонце, в мох закутане, цвіте
    і в кущиках багна парує терпко.

    Ходім, я покажу, де спить сова,
    те місце, де в дуплі здихає здобич,
    де по воздвиженню хрестів повзе гадва,
    на зиму – в Київ, на весну́ – в Дрогобич.

    Ходімо в ліс, там ще стоїть собор
    з кремезних допотопних сваїв-ноїв,
    скриплять молитви лісових потвор,
    і дятли б’ють у дзвони сухостоїв.

    Ходім зі мною в мережа́вий глиб,
    де сперто дух правікового лісу,
    де лиш Яга тихе́нько: диб та диб –
    іде по казці, мов стара актриса.

    Ходім, бо ти сама не трапиш,
    твоя уява ще скупа на чудо,
    вона ніяк про місто не забуде,
    і ти її без мене не поквапиш.

    Ходімо швидше, ще живі дива –
    метелики в осіннім павутинні,
    у постолах з бабусиної скрині
    знайди свій гриб і відгукнись: "Ов-ва-аа́!"

    27–28 вересня 1995 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 110"


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.22 11:11 ]
    Порятунок
    Сиза мряка затисла мене,
    І осінні дощі обмотали,
    Розтоптали каштанів опали,
    Навівають у душу сумне.

    І не знаю, подітись куди?
    (Так радів я, що спеки позбувся!)
    А тепер в монотонному русі
    Із печаллю прийшли холоди.

    Як від цього всього утекти?
    Одректись од гіркого полину...
    Я думками до тебе полину,
    Бо розрадити можеш лиш ти!..

    Наче купку гіркої золи,
    Вітер настрій мінорний розвіє,
    О прийди, о прилинь, моя мріє!
    І кохання свічу запали!

    22 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  44. Ігор Деркач - [ 2019.09.22 07:24 ]
    На круги своя
    Не турбую я її ночами
    як зорею бачу у вікні,
    а прошу у неї вечорами,
    щоб уже не снилася мені.

    Бо немає спокою у серці,
    поки скута тугою душа.
    І зневіра ріже без ножа,
    і розлука раною здається.

    І не знаю, чи переболить,
    поки я до неї завітаю,
    і побачу, і... не запитаю,
    чи зі мною знову полетить
    пережити ту єдину мить
    магії омріяного раю.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Сергій Губерначук - [ 2019.09.19 18:16 ]
    Меланхолія
    Рожевий капюшон насунула на сум,
    гадаючи, що відвернула зливу.
    Пішла, помірно стримуючи струм,
    ще не закохана, вже не щаслива.

    Не райський плід належав цим вустам.
    Вони грішили ві́ршами три роки.
    А я позаду відбувався сам,
    складаючи несиметричні кроки.

    Не знаю навіть, я́к я не помер?
    І, взагалі, невже кохання – траур?
    Така ти є для мене на тепер,
    меланхоліє, втілена у мармур!

    Від теплих рук, шалених і легких
    скресають ріки, воскресають лики!
    А ти бажаєш холодно втекти
    і розчинитися в чужих жіночих криках?

    Тебе розбавлю барвами в олії –
    і розфарбую всі меланхолії!

    9 липня 2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 235"


  46. Сергій Губерначук - [ 2019.09.17 17:02 ]
    Я зараз пишу на осінній воді …
    Я зараз пишу на осінній воді,
    в якій перед бурею літо втопилось,
    на листі каштану, яке у листі
    знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

    Мов стіни собору, цей день розпишу
    фраґментами давніх повчальних історій.
    Себе запечалю, тебе розсмішу,
    а далі ця п’єса – для інших акторів.

    Як вітер не вхопиш, (бо де його край?) –
    так само й себе до кінця не збагнути.
    Сьогодні я знову найзліший нехай,
    а згодом – не зможу без тебе заснути.

    Кохання – це розкіш щоденна твоя
    та мій раз у рік рознервований почерк.
    Хіба не тому розливаюся я
    у схованках з фарб і лише через очі?

    Малюється світ тим, хто весь перед ним.
    Увесь розвернуся від нього до тебе
    і йтиму назустріч найвищим святим.
    Я звістку пришлю – ти подивишся в небо.

    25–26 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 14–15"


  47. Ігор Деркач - [ 2019.09.16 09:58 ]
    Десант у вчора
    ІПолетіли у вирій бусли
    і жура до оселі вертає.
    А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
    я не чую, – немає коли,
    а у тебе мене вже немає.

    А життя як отой водопад
    доливає літа по десятку,
    випиває за тебе, на згадку,
    і за мене, за хори наяд,
    що лунають із ночі до ранку,
    і за мій потолочений сад.

    ІІЩо було, на нове не міняю.
    У минуле усе потекло
    і не меркне ідилія раю
    як весною квітуче зело.

    Пригадаю роки ейфорії,
    заясніє пора золота,
    і мені усміхнуться уста
    не одної моєї надії.

    Аріадна снує житія
    і не відпочиває природа.
    На любов не міняється мода.

    Не міняюсь напевне і я:
    то щороку – єдина й моя,
    то навіки – остання пригода.

    ІІІІ донині усі при мені,
    наче сяючі зорі урочі,
    заглядаємо очі у очі,
    коротаючи ночі і дні.

    А вони як отой зорепад,
    що сіяє і сіється доти,
    поки є ще... дай, Боже, не сота.

    Зависає у небо десант.
    І немає дороги назад,
    і летіти униз неохота.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.09.14 19:23 ]
    В осонні вересень так радісно сурмить…
    В осонні вересень так радісно сурмить
    у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
    перебирає струни верховіть
    мільярдом арф осіннього початку.

    Збігаються вітри з усіх-усюд
    гойдати ліс у сонячній колисці,
    аби приспати безперервний труд
    весни і літа – в тихім падоли́сті.

    Вже починається, вже день – на волоску,
    який узимку навпіл перерветься.
    Час, мов мурашка в мокрому піску, –
    не б’є, а шарудить шершавим серцем.

    Ти, чий привіт, як вересневий сяйвося́й,
    чиї щедроти, як ліщина повна,
    не покидай мене, не полишай
    так швидкохо́до, так безповоротно!

    … Але не був помірним той відхід –
    пручалася природа і зітхала,
    з дерев, мов з таємничих пірамід,
    година – за секунду в сніг сповзала.

    У сніг не той, що холодом бере,
    не той, з якого ліплять білу бабу,
    а в той, що – сум, у той, що – нота "ре"
    й передчуття кінцевого етапу.

    Там листя стрілами посипалося враз,
    земля жовтогарячим запалала,
    з колиски випав ліс, чи сніг, чи час, –
    коли тебе, осоннього, не стало.

    27 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 113"


  49. Тамара Швець - [ 2019.09.13 10:54 ]
    Я вибачаю...
    Я вибачаю, по іншому не можу,
    На зведення стосункыв часу не тратю,
    Повноцінним життям живу,
    Радію, мрію і ловлю удачу.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Так мені легше, я жалію
    Всіх, хто кривдить.
    Значить людині так погано,
    Що на інших нападає.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Не принижуюсь до того,
    Щоб ненавидіти людину.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Образа швидше пройде.
    Свої помилки швидше виявляю.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Сильніше загартовуюсь.
    Очвищається душа,
    Коли інших я прощаю.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Конфлікт не варто продовжувати,
    Щоб не розпочать війну.

    Я вибачаю, по іншому не можу,
    Це найкращий вихід.
    Жити стає легше,
    Тому що всіх вибачаю ...
    21.06.17 (написані в лікарні)
    На фото – мій малюнок.










    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Тамара Швець - [ 2019.09.12 07:16 ]
    Джерело сил...
    Джерело сил,
    ЗАКЛАДЕНО В КОЖНОМУ,
    ВІДКРИТИ, ЗБЕРЕГТИ,
    НАЛАГОДИТИ ВАЖЛИВО,
    ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ ЖИТИ.
    НЕ СКИГЛИТИ, НЕ ЖАЛІТИСЯ, НЕ СУДИТИ,
    ДЛЯ ВАЖЛИВИХ І ПОРЯДНИХ СПРАВ,
    ЗДОРОВ’Я, СИЛЫ ЗБЕГТИ.
    ДЖЕРЕЛО СИЛ НЕ ЗСЯКНЕ,
    КОЛИ ТИ БАЧИШ ЦІЛЬ,
    МРІЄШ, БУДУЕШ ПЛАНИ,
    ЙДЕШ ВПЕРЕД І ДОСЯГАЕШ,
    ВСЬОГО ТОГО , ЧОГО БЕЗ НАПОЛЕГЛИВОСТІ,
    НІКОЛИ Б НЕ ДОСТЯГ…
    13.07.17 (написані в лікарні)
    На фото – мій малюнок.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   95