ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.07.24 07:37
У 1992 році Йосип Бродський (на той час уже п’ять років як нобелівський лауреат в галузі літератури) представив публіці вірш «На незалежність України», який сам же охарактеризував як «ризикований». Загальноприйнятою є думка, що «ризикованість» цього твор

Козак Дума
2019.07.24 07:26
Не говори мені про Бога,
олжею не плямуй святе.
Це не прохання – засторога!
Тобі не відомо про те…

Не копирсайся у стосунках,
не заїкайся про любов.
Її ховала у лаштунках

Микола Соболь
2019.07.24 07:00
Здається розум на межі банкрутства.
Хитає вітер під вікном біг-борд.
(Це звісно не найкращий витвір людства.)
І байдуже йому до пришлих морд.
Він одячить про те, чому не бути.
І день почнеться з нового листа.
А я благаю: «Схаменіться люди!»
Нам бід

Ігор Деркач
2019.07.23 18:04
Нема коли сміятися, панове.
Усе, що мали, в Лету загуло.
Іще такого радісного шоу
і на, і в Україні не було.

ІІЧого недобачали, те почули.
І ось вона оказія яка –
іде телепортація в минуле

Володимир Бойко
2019.07.23 17:14
Сорок років черепашка
В магазин ішла по пляшку.

Озвірілі бегемоти
Розтоптали кашалота.

Зденервована горила
Вистрибнула з гвинтокрила.

Сергій Губерначук
2019.07.23 15:20
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною…

І учора прийшло, і тепер ще сидить…
А мені то тривожно, то радісно вмить…
То заплачеш, як дурень,

Олександр Сушко
2019.07.23 14:43
Кохатися - ще та маруда,
Красу звільняю від одеж.
Не цілувати - грішним буду,
А поцілую - грішник теж.

Украв її із темних келій,
І хоч із нею пропаду -
Притиснув крилами до скелі,

Козак Дума
2019.07.23 13:28
Якого роду-племені ви, люди?
Куди лежить тепер ваш битий шлях?
Чекаєте якого й звідки чуда?
Чиє колосся зріє у полях?

Чия нога топтатиме віднині
долини предків, пам’ять їх, кістки?..
Над ким проллє високе небо, синє,

Олена Побийголод
2019.07.23 11:48
Із Івана Буніна

В’ється шлях в снігах одноманітних.
Потім - міст, яруга, чагарі,
під горою - селище самітне,
та забутий цвинтар на горі.

Ні душі в селі; не червоніють

Світлана Майя Залізняк
2019.07.23 09:59
Варани - місцеві, приїжджі.
Канапки на таці травистій.
Вечірка влаштована Іржі.
Йде травесті-кралечка Христя...

Лягає, просовує ногу
в кільце від гранати повія.
До туї прив'язано дога.

Надія Тарасюк
2019.07.23 08:58
Синичка шукала поживу… Я ж відшукувала щастя. Хай коротке, як заячий хвостик. * * * У садку виросли маргаритки. Рожевощокі, мов карапузи. Чи помічу їх біля твоєї лілії? * * * Розглядаю хмарини. Квітка, коник, динозавр… Котра з них МОЯ? * *

Микола Соболь
2019.07.23 06:47
Пульсує джерело, струмить.
Не відкладайте дня на завтра.
Бо зрештою настане мить –
Лиш гай про тебе прошумить
Й життя-буття погасне ватра.

Від пострілу стікає час.
Вбивати люди не повинні!

Віктор Кучерук
2019.07.23 06:32
Смієшся ти - і я радію,
Сумуєш ти - і я журюсь,-
Розчарування і надії
Знедавна ділимо чомусь.
Немов злились в єдине ціле
Озерце змушено струмки,
А там на двох і штиль, і хвилі,
І риби, й полиски луски.

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причалу,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,

Вікторія Торон
2019.07.22 08:50
Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це

Ігор Деркач
2019.07.22 08:44
Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –

Микола Соболь
2019.07.22 08:07
– Порохоботи!
– Зрадофіли!
Люди! Чи ви подуріли?
Оком не встигнете моргнути –
Країни вже може не бути!
Туман застеляє очі.
У зраду грають і руїни.
Тільки ніхто не хоче

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.07.23 15:39 ]
    Натхнення
    Я натхнення своє ображав,
    не бажав його і зневажав.
    А ходило воно за мною,
    як намисто за купою гною…

    І учора прийшло, і тепер ще сидить…
    А мені то тривожно, то радісно вмить…
    То заплачеш, як дурень,
    то мислиш, як Бог,
    бачиш скурвіння скурвінь
    меж знаних скількох…

    Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
    А найперше тебе відчуваю в легенях!

    Щонайширше у серці всю кров каламутиш!
    Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…

    Хочеш – розміри вірша зламаю й піду…
    У фантазію…

    Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
    Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…

    Я пригадую нас ще багацько разів,
    ще в колисці колись, ще як був без трусів…

    Ти ходило, дивило, давало, довбало…
    Щоб завжди тебе мало, хотілося й малось…

    Я співаю тобою, співаю про тебе.
    Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба…

    Прагнув щойно зректися тебе, але НІ…
    Прилетіли в мій діл кольори запашні…

    Сяйжовтогарячий, бузковий, гранат…
    І я зрозумів, що натхнення мій БРАТ!

    22 жовтня 2016 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 27"


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.23 03:51 ]
    Нічні видіння
    На листі потьмяніла бірюза,
    І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
    Осінній смуток в душу заповза,
    Вогні у небі, як відьомські мітли.

    Літак у темряві летить, свистить,
    І сопла випускають скрип і скрегіт.
    У моторошних призвуках на мить
    Вчувається чийсь гомеричний регіт.

    Немов повилітали духи злі
    І казяться в небеснім фіолеті.
    Стрибають п`яні відьми на мітлі,
    Насмішки відпускаючи у леті.

    …А сад - із чорносливу мов ріка –
    Зіщуливсь, підібгав, як ноги, тіні.
    Під співи заспокійливі цикад
    Зітхають зорі тихо в мерехтінні.

    22-23 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (3)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.07.22 08:54 ]
    Перспективи
    Що не написано у небі,
    то є табу. От є! І – край.
    Якщо кебеті не до тебе,
    то і кубіту оминай.

    У Феї не проси авансу,
    у Геї щастя не проси.
    Нема удачі, мало шансу –
    зате не буде і яси.

    Усьому є свої ліміти.
    Зозуля кукає про це.
    Не мотивує – обігріти,
    оберігай своє лице.

    Усе, що буде і не буде –
    оказії чи пересуди –
    ніхто не знає до кінця.

    Іще згадає. Не забуде.
    Надію не рятує чудо,
    але загоює серця.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.07.21 15:11 ]
    Важлива путь чи ні…
    Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
    Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
    Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
    тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

    Тому у цім саду я тишу переймаю
    і споглядаю час – метелик над’ідей…
    Хай пурхають туди, куди я сам не маю…
    І згадую катів як дорогих людей…

    2016 р., Богдани


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор 29"


  5. Сергій Губерначук - [ 2019.07.20 15:11 ]
    Літній вечір
    Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
    мов за коси, вже виволік ніч дощову.
    Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
    і задмухує землю, мов рану живу.

    Дуб хрипить і регоче відразу пото́му.
    Гайвороння лоскоче йому всі кістки́.
    Звір засів у дуплі і вимірює втому
    молитовним виттям на чотири кутки.

    На, сховайся в мені! З тебе все облітає!
    Я є пустка. А ти, як розпустка живеш.
    Нас ніщо не ганьбить, і ніхто не вітає.
    Ляж на мене і спи, як одразу не вмреш!

    2005 р., Богдани



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор 229"


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.07.19 15:11 ]
    До Дня народження
    Червоне стигле сорту Айдаред
    зимове пізнє долежить до травня
    це яблуко, в якому наш секрет,
    з якого ґенне дерево прадавнє.

    Спасибі, ти даєш мені його,
    зірвавши з порцелянової гілки,
    щоб я вкусив те, як зима кругом
    готує із кислинок – солоди́нки.

    Але не їм я сорту Айдаред,
    а розрізаю і під мікроскопом
    рахую сто туманних Андромед
    і на сто першій свій знаходжу спокій.

    На перехресті сфер, галактик і зірок
    (мов молоком облитий сад весною)
    пливе у яблуці майбутній мій синок
    і розмовляє лагідно зі мною:

    "Татусю, Я – навколо зірки Ти,
    а ця планета зветься просто Мама.
    Я скучив так!.. Коли мені прийти?
    Я вже втомивсь летіти в снах за Вами.

    Я розумію: є ще сто зірок,
    мільйон планет і випадків мільярди.
    Але Ти яблуко розрізав саме в строк,
    не в старості з інфарктом Міокарда.

    Якщо цей плід Ви з Мамою з’їсте,
    узявши кожен по своїй півкулі, –
    відчуєте, як Всесвіт проросте,
    і час таємний прокують зозулі…"

    … Мені наносили дівчата сорочки,
    гриби, шампанське і французьке мило.
    але у яблучці – найкращі діточки,
    такі розумні, милі, повні сили.

    1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 91"


  7. Тамара Швець - [ 2019.07.19 09:56 ]
    Хмари, як пушинки...
    Хмари, як пушинки,
    Пливуть надi мною
    Парад краси, не меньше
    І вiтерець працюе,
    Колише трави и гiлки,
    Дає живильну силу,
    І тим росткам,
    Що показались iз землi,
    Така краса и благодать,
    Що нам дає природа,
    Нетреба спать…
    Поглянь навколо,
    Не байдужим зором,
    І зрозумiй, що кожний день
    Тобi дарован Богом…
    13.05.17(написані в лікарні)




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.07.17 15:37 ]
    Три сестри
    Піч ковтнула дрова –
    видихнула дим,
    за столом дубовим
    хліб ще теплий їм.

    По світлиці білій
    із іконами
    трьох монахинь тіні
    з балахонами.

    Вони сіли мовчки
    за дубовий стіл,
    християнські дочки
    монастирських діл.

    Лиш хліби й водицю
    я для вас припас,
    їжте, молодиці,
    скоро буде Спас.

    Розкажіте, звідки
    і куди тепер,
    три прозорі квітки
    трьох моїх сестер?

    Мух дзищава мова
    хату обійма.
    А вони – ні слова,
    ніби і нема.

    Не мовчали б, сестри,
    не спиняли б час,
    бо в молитвах скресли
    спогади про вас.

    А вони – ні слова,
    ніби і німі…
    Раптом старша: "Знову
    прийдем по зимі".

    Встали, поклонились.
    У кожної – хрест…
    Ви б мені не снились!
    Я ж ваш брат – Орест!

    Я ж з квіток щавлії
    вам віночки плів.
    А тепер ось тлію
    вік без теплих слів…

    Вік молю у неба,
    а добра – чортма.
    Мені зараз треба –
    ще коли зима!..

    Три монаші ряси
    та монашка-ніч,
    не діждавши Спаса,
    канули крізь піч…

    Знов зайшли чужії,
    не мої то знов –
    Віра і Надія,
    і от-от … Любов.

    1994 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (5) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 64"


  9. Сергій Губерначук - [ 2019.07.16 14:24 ]
    Дві мушлі
    Дві мушлі – два шу́ми…
    Шум моря і Шуман…
    Сум моря і Си́мон…
    Шум моря і Ши́мон…

    Той Ши́мон і Си́мон –
    то ж батько із сином,
    два шу́ми у моря
    два щастя, два горя…

    Не хочеш – а мусиш.
    У море відпустиш…
    У шторм, ніби в душу,
    потрапиш у мушлю…

    Шум моря – і Ши́мон…
    Сум моря – і Си́мон…
    Дві мушлі – два шу́ми…
    Шум моря – і Шуман…

    2006 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 240"


  10. Ігор Деркач - [ 2019.07.15 10:18 ]
    Стимул натхнення
    Нема нічого, що минає марно.
    Людей парує доля у житті.
    Обоє відпрацьовуємо карму,
    та іноді не вистачає шарму
    утримати себе на висоті.

    І розумію, що іду до тризни,
    але буває – зопалу в огонь
    і опікає теплота долонь.
    Химерою являється харизма
    і забирає душу у полон.

    Приймаємо усе як Божу кару
    і Єві, і Адаму у раю.
    І сонечко ховається за хмари,
    і у очах її немає жару,
    і цього я від себе не таю.

    Рятує і поезія, і ліра,
    та не її лікує, а мене...
    І не минає літо затяжне..

    Наївному ніде немає міри –
    і не уперше є остача віри,
    і не востаннє доля омине.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Сергій Губерначук - [ 2019.07.14 14:03 ]
    Художник
    У сухо́тах осінніх,
    у пустотах морозних,
    по зі́гнутих спинах
    дерев грандіозних,
    над брамами храмів,
    у ближніх печерах,
    і в дальніх – і в дальніх,
    і в жовтих паперах,
    між думкою й словом,
    на ментах моментів,
    в оркестрі чудовім
    між аплодисментів;
    де бігає сумнів,
    де потяг відходить,
    усюди, де трудно,
    і протяг холо́дить,
    і навіть де щастя
    найменша ознака,
    де мріяв про вас я,
    й за мною хтось плакав,–
    у то́му повітрі,
    у тих атмосферах
    по мокрій палітрі
    виходив на берег
    мій пензель високий,
    під фарбою злегка,
    малюючи око,
    в якому – веселка.

    1994 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 43"


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.07.13 13:39 ]
    Папір
    На тлі перегорнутих сторіно́к
    з’явився цей чистий лист –
    папір білоликий з не снів, з не думок,
    папір недолист-перелист.

    У стосі всамітнено в шарі зашор,
    ховаючи вічності сум,
    мовчав мій папір, мов потрапив в офшор,
    без слів, як без буквених сум.

    Я знаю ті суми – і сумно мені,
    що правду ведуть і крадуть,
    розмінюють рай на окови земні –
    й терплячий папір продають…

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 32"


  13. Ігор Деркач - [ 2019.07.13 09:47 ]
    У промінні зорепаду
    Не цілую, але обнімаю
    як давно і недавно було.
    Забуваю, але пам’ятаю
    як дощі пам’ятає зело.

    Уявляються радісні очі
    і розкрилені руки твої,
    наче скучила, ніби щоночі
    наші душі іще нічиї.

    Ідемо як бувало у парі
    коротати ясні вечори
    до жагучої тої пори
    як єднаються сині і карі
    і шукають у небі Стожари,
    поки падає щастя згори.


    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  14. Сергій Губерначук - [ 2019.07.12 12:38 ]
    Поклик
    Для тебе я рукою на папері
    наводжу силу слів, і не своїх,
    а тільки тих, перед якими двері
    відчинять у палацах темних цих.

    Гаремна дівко, ти тривожиш очі,
    і річ не в тім, якщо ти скажеш "ні", –
    скажи, з яких тканин такі тіла дівочі,
    з якої бронзи груди ті пружні?

    Скажи, з якої ланню ти дружила,
    що граціозно пролетіла так?,
    так, ніби я мисливець, тільки сила
    твоя у тім, що ти подала знак!

    Твої манки в моєму мозку б’ються
    і пробивають череп уві сні.
    Хіба це очі?! Це снаряди рвуться:
    з-під сонних вій – смарагди навісні!

    Гаремна дівко, це життя горемне
    лише в моїх покровах буде – блаж.
    Ні слова більш! Є сила більш силенна,
    це поклик мій і поєдинок наш!

    1994 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 151"


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.12 00:04 ]
    Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
    Люблю твою я усмішку щасливу,
    І сяєво в зіницях золоте.

    Коли уся ти світишся красою,
    І радістю окрилюєш цей світ,
    Як та верба косою чарівною
    Голубить вітра в лоні теплих віт.

    Мені твоє волосся – гай духмяний,
    Що цвітом обсипає залюбки.
    Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
    А дихає коханням на віки!

    11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.07.11 12:38 ]
    Думка
    Пізнай мене за думкою й без думки.
    Усе так просто, адже вічність є!
    Я твій – безмежно: й неотруйні трунки,
    якщо живе кохання з нас жиє!

    Усім усюдам сві́тлимося в люди –
    з вінків тернових пропускаєм кров
    розп’яття хресного в повішенні іуди
    єдиним поглядом і висловом "ЛЮБОВ"…

    Хай на додаток – з думки думка знову
    про те, що ти – однаково одне
    святе ягня, яке веде розмову,
    безтямну й темну.., й не минеш мене.

    Я ж тільки о́браз, на який обра́зи
    безликі люди виливали в піст!
    А ти – свята без імені й без назви,
    ти – просто думка, випадковий гість.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Дай, я буду таким, як хочу...", стор. 3"


  17. Ігор Деркач - [ 2019.07.10 14:31 ]
    Пам’ять серця
    Чи фіксує побачення наші
    те, що й досі єднає серця?
    Ідемо в куражі-епатажі
    і немає уже каяття.

    Нас вінчає у сивому небі
    буйний вітер, що сіє дощі,
    і нічого неначе й не треба,
    поки чуємо, – Гірко! Мерщій!

    Ти біжиш по калюжі до мене,
    щоб упасти в обійми таємні
    і гукати, – Літаю! Лови!

    Полетіли у Лету обоє
    і за миті мої із тобою
    не зносити мені голови.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.07.10 12:05 ]
    Літо полите молитвенним цвітом...
    Літо полите молитвенним цвітом,
    цвітом задумливим, ледве відкритим,
    напівзаплідненим, напівцнотливим,
    дивом купальським, розгубленим дивом.

    Папороть в іскрах між листям подраним,
    ліс розмальований лиском багряним,
    ніч полудне́ва безлюдна, беззвіра,
    котиться з неба заквітчана фі́ра.

    Дивне світило – півмісяць-півсонце,
    зоряний фурман – недівка, нехлопець,
    палять помалу купалові ватри,
    крапають цвітом густим у Карпати.

    Я не шукаю давно того зілля,
    ти вже забула чекати весілля…
    добре, я кобра з сухої Сахари,
    годі, ти голуб з-під вогкої хмари.

    Сонце пустельне і місяць вологий
    віз розламали, зійшовши з дороги,
    світ розміняли на звичай і чудо,
    ніч – на Купала, а рік – на Іуду.

    1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 89"


  19. Тетяна Левицька - [ 2019.07.08 21:11 ]
    Брусничний


    Ніч бруснична впала з неба
    на землі старе пальто.
    Під ногами мокрий щебінь,
    я - зірниця, а ти -хто?
    Всесвіт у душі, чи смута?
    (Кропивою жалиш - біль).
    Я для тебе м'ята-рута,
    ти для мене - хліб і сіль.
    Водночас не просто друзі -
    крок на тросі в майбуття.
    Ми по груди в небо вгрузли,
    зорі  -  яблуком хрумтять.
    Шлях чумацький оповиє
    шарфом - зимно від нудьги.
    Вбрід підемо - чорториї
    поховали береги,
    за гнучким гіллям рокити
    щука вудить мотиля.
    Де волієш, щастя, жити -
    там, де ти, чи там, де я?
    Чи на тихім узбережжі
    зачарованих надій?
    Тільки Бог шитво мережить -
    долі вицвілий сувій.
    В 'яжем вузлики спонтанно,
    розплітаєм макраме.
    Зустрічати осінь - рано,
    а втрачати - серце мре!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  20. Ігор Деркач - [ 2019.07.06 18:25 ]
    На всякий випадок
    І
    Пишу тобі, а читачу шифрую
    усе, що є, було і не було.
    А що чекає, то гадати всує,
    якщо нема надії на крило.

    ІІ
    Не легко стаєру, напевне,
    даються кроси до небес.
    Якщо надієшся на мене,
    чекаю у сузір’ї Пес.

    Міняй матерію на масу
    і обганяй інертний час,
    та не рішай усе за нас...

    У мене теж немає часу,
    коли очікую Пегаса,
    аби летіти на Парнас.

    ІІІНі, це не те, що Фанські гори –
    крутий і недосяжний пік
    і у мою не кращу пору
    твоя стезя у інший бік.

    А я на іншу почекаю
    тай залишаюся на плаї,
    якому є один кінець –
    раптовий фініш. Не до раю
    і не до неї поспішаю,
    та в’яне, в’яне мій вінець.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Філософ - [ 2019.07.03 20:39 ]
    В тумані...
    Туманні перспективи
    в Іллюзіях
    У Серці
    І наші
    недолугі Герці
    Протистояння


    Хто кого
    Маною туману

    Навіє в Серце
    Пломінь





    *****

    Обличчя веселе
    а очі -сумні

    і кожен твій
    рух -
    Самотність Мережі





    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  22. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.01 20:01 ]
    ***
    А вже надвечірній загуслий оранж –
    в руках ліхтарів.
    На півслові
    стихає отой гуркотливий гараж,
    і крани цибаті готові
    закинути голови й так, без голів,
    собі пролітати по небу,
    ловити на вудочки плетива снів,
    знімати зірки, коли треба
    закоханим,
    й бути закоханим теж
    і так, без голів, кружеляти:
    – А пахне як біло заквітчаний беж.
    – І зовсім не хочеться спати.
    І попри оранж, крізь утому і тиш
    вдихати якусь розімлілість.
    Ти майже кохаєш і майже летиш
    незграбно, невміло, несміло.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  23. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.30 18:05 ]
    Фарбую
    Фарбую очі Неба - блакить зірниці,
    що до Землі стікає, щоб омивати лиця.

    Рожевий усміх Сонця - заграву світанкову,
    що день новий вдягає у ніжність пелюсткову.

    Верби тендітне сяйво від вогників на вітах,
    і тихий шепіт листя у пуп'янках відкритих.

    Та легкий подих ранку, пречистий і прозорий,
    і погляди світанку у Вічність неозору...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (11)


  24. Ігор Деркач - [ 2019.06.30 09:33 ]
    Відкладене побачення
    Одгули рої у пошуку нектару.
    Йду по цілині до пасіки в гаю,
    а до мене та, з якою під гітару
    ми не доспівали пісеньку свою.

    Ой не омине, що статися повинно.
    Жевріє ще дещо у серпанку літ,
    і не тане те, що пам’ятати пізно,
    і не полишає затяжний політ.

    І нема вини, і віриться не дуже,
    що до цілини обоє ми байдужі
    і до тих далеких зоряних ночей...

    Не питав її, аби не розказала,
    як я забував, і як вона чекала,
    і чому ховає промені очей.

    06/19


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  25. Петро Дем'янчук - [ 2019.06.30 08:44 ]
    ДУША
    Написані ноти , написаний текст
    Романтика ночі , романтики жест
    Улюбленці долі , у погляді плай
    Відвертість ласує свій опію рай...

    Любов розпускає свої пелюстки
    По травам у хвилі вальсують вітри
    Медовим нектаром солодкі плоди
    Цілунки гарячі , взаємності сни...

    І біль стає вільним , собою подібним
    І так не турбує буденності плин
    Лунає романс мелодійний , і ніжний
    До двох не повторних уже половин...

    Підібрані щастям заспівані ноти
    Романтика ночі , романтика дня
    Улюбленці долі , кохання , любові
    Єдина в єдиному вірна душа.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  26. Петро Дем'янчук - [ 2019.06.30 08:57 ]
    ВІРІСТЬ
    Посіяними іскрами роси
    Душі моєї стелиться дорога
    Я біля тебе квітами весни
    Сяю зірками у обіймах неба

    Не вабить чорно - білий світ
    Стирає фарби смуток за тобою
    Я розумію , цей між нами біль
    Буде своїм , точніше буде мною

    Не нам нажаль судилося цвісти
    В садах Едему квіткою душею
    Така коротка мить була - взайми
    Світанки сонця , забуття красою

    Я позбираю іскорки роси
    Цій долі цю дозволю розкіш
    Я біля тебе квітами весни
    Горю зорею - падаючи з неба.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.30 06:05 ]
    Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
    Із пітьми буття, сяйвом угорі
    Сонцем сходиш ти, моя любове.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І шовкові знов – пагони руді,
    Врятували їх дощі від спеки.
    Люба, ми разом – у однім гнізді –
    Крилами лопочем, як лелеки.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І розкрились нам чисті небеса,
    Піснею кохання оповиті.
    Летимо увись, о яка краса –
    Щастя дарувати цьому світу.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  28. Петро Дем'янчук - [ 2019.06.29 11:42 ]
    ТЕЧІЯ
    Мого пера засніжені рівнини
    Проміння шовку сонячного дня
    Душі моєї - прохолоди днина
    Мене минає розпачу гроза

    У зливі відійшов у водограях
    Стікав дощами у грозі - весні
    Я попрощався з нашими ночами
    Які далекі , і такі німі

    Пробач мою самотню насолоду
    Той цвіт опалий , гіркоту нуги
    Пішли у спокій , осені негоду
    Десь погубились розпачу сліди


    Життя вогонь - таке близьке видіння
    Сонячний промінь райдужного дня
    Душі моєї любляче прозріння
    Я весь належу - течії пера.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  29. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.21 11:21 ]
    Мамо
    Мамо, серце моє, цілую твої долоні.
    Мамо, ніжність твоя зігріває завжди мене,
    І хоч час залишив білу фарбу у мене на скронях,
    Я дитиною горнусь до тебе й шепочу: нехай не мине..

    Не мине ось ця мить, як у сяйво обіймів пірнаю,
    Не мине оця мить, коли світло із рідних очиць,
    Коли стукаю в двері і в надії солодкій чекаю,
    Щоб угледіти усміх найдорожчих, ріднесеньких лиць.

    Мамо, щастя моє, поцілунок мощу на обличчі,
    Мамо,радість моя, сяю ясно від твого тепла,
    І тихенько благаю у ікон,що стоять на полицях:
    Божа Мати, прошу, щоб матуся ще довго жила...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  30. Вячеслав Семенко - [ 2019.06.19 20:08 ]
    Вперше
    Він прийшов серед ночі
    дощем, наче шепотом,
    легкий подих зітхання майнув попід віями.
    І від нього, такого незнаного, теплого,
    незборимим жаданням кохання повіяло.

    Потягнулась до нього
    крізь сон кожна гілочка.
    Юна яблунька цвіту ще зроду не відала...
    Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах?
    Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана...

    Ледь торкався кори
    бігунками-струмочками,
    не минав ні горбочка цнотливої стрункості.
    Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
    у одному акорді злились, наче струноспів.

    То пручалась,
    то прагнула знову лавину ласк,
    поки сон переміг у змаганні з повіками.
    ... Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
    і засяяла вперше рожевими квітами!


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  31. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  32. Таїсія Цибульська - [ 2019.06.18 00:35 ]
    Грішу
    Грішу... улітку про кохання не пишу,
    ношу його в торбинці, у кишені,
    у жмені стискаю жадібно! Лишень
    мішень для рук чужих - моя любов,
    немов те райське яблуко із саду,
    чи винограду перше гроно п'янке,
    таке крихке, немов кришталь.
    Мораль? Чия мораль мене судити буде?
    Люди? Моралі вищої немає за любов,
    оков її не зняти до суду смертного,
    відвертого тоді лиш діжде слова
    й розмови - той, хто над нами тримає ніж.
    Хоч ріж, душа, немов пташа, боїться втрати!
    Кохати! До смерті, до кінця останніх днів!
    Вдів і вдівців щоб статусу не знати,
    страта на ешафоті легша, ніж життя
    без забуття, у тиші темної кімнати.
    За грати сховаю я кохання, й не пишу,
    грішу... у літню ніч про тайну промовчу,
    лечу до місяця, зірок дороговкази
    до екстазу нам вкажуть путь,
    мабуть... колись... той, що тримає ніж,
    пізніш захоче плати, і нехай,
    кохай! Хіба ж йому не знати,
    віддати всі багатства за любов
    і знов, і знов, людина буде рада,
    баладу про любов трагічну менестрель
    до осель знов понесе, й співати буде
    про чудо вічного кохання... я ж... мовчу,
    свічу любові глибоко сховаю,
    знаю... грішу... улітку про кохання не пишу.

    17.06.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.15 00:34 ]
    Милуюся...
    Аж на очі набігла сльоза –
    Не уникнути твого полону.
    Заховалась очей бірюза
    Під повіками ніжними сонно.

    Літній ранок уже зазорів.
    Ллє проміння небесне горнило.
    О чарівній ранковій порі
    Я тобою милуюся, мила.

    Мовби легкої радості змах –
    Личко свіже у сні рожевіє.
    І усмішка на теплих устах
    Розтеклася красою під вії.

    Ти – мій цукор, лукум і рахат
    У найкращій з кохання ідилій.
    І струмує щемкий аромат
    Із волосся розкішного хвилі.

    Найспокійніші миті оці –
    Ніби пристрасті тихе відлуння.
    Відсвіт любощів там на лиці –
    Щастям світиться спляча красуня.

    14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.07 20:58 ]
    Розлука - розпука
    Я згадую її чарівні очі,
    Рахую дні і їм втрачаю лік.
    Душа, неначе рана, кровоточить,
    І жити набридає взагалі.

    Коли коханої не чую сміху,
    Не бачу ніжних, сяючих зіниць.
    Стають нікчемними життя утіхи,
    Дощі ридають, впавши горілиць.

    І туга стискує дедалі більше,
    Дарма звучать римовані слова.
    Усі на світі присвячу їй вірші…
    Душа, як вовк, все ними завива.

    Хоч днів отих залишилося мало,
    Та у розпуці тягнуться німій.
    Коли б вони, як молоко, збігали!
    І розпач порозхлюпували мій!

    7.06.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.04 02:35 ]
    Золотій ностальгії
    Я все слухаю тихо і млію –
    Під чарівної палички змах:
    Ти – моя, Золота Ностальгіє,
    По прекрасних у людства часах.

    Ти – мов голос умерлого царства,
    І відгомін священних ідей,
    Де закони шляхетні лицарства
    Домінують в суспільстві людей.

    Де сидять злодіяки по тюрмах,
    І ховають у таврах лоби.
    Де волхви – доброти деміурги –
    Жити вчать без пихи і злоби.

    Де ворони не каркають люто,
    Й не плазують, як змії, людці.
    Де краса – ідеал абсолюту
    У стосунках незаздрих митців.

    Де не швондери правлять – таланти,
    Прометея вогонь не згаса.
    Й трударі, як високі атланти,
    Підпирають святі небеса.

    І по хмарах – дорога до раю –
    Там де мир, там де мир – без війни.
    І від пострілів не умирають
    Найпрекрасніші доньки й сини.

    У містах – як Венеції ера,
    Золотої то відсвіт доби.
    Чарівні, лебедині озера
    І воркують вгорі голуби.

    Тонкий слух, як мембрана, антена,
    Ловить все наяву, не вві сні –
    Вальси Штрауса, вальси Шопена,
    Під бандуру – народні пісні -

    Ті, що славлять козацьку свободу,
    І ридають в гаях солов`ї.
    І буяє навколо Природа,
    І побожно шанують її.

    Де трояндове благоухання*,
    Канделябри свічок золоті…
    І співає поет про кохання
    Так, неначе востаннє в житті.

    Так уяву збудив таємниче,
    Розтягнув її всю – до межі –
    Це піснями Іглесіас кличе –
    Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

    *Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
    Здається він непогано вписався в українську мову.

    3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  36. Петро Дем'янчук - [ 2019.06.02 12:15 ]
    ТУРБОТА
    Навколо безліч є очей
    Яким важливо посміхнутись
    Навколо стільки є людей
    Яким потрібно зупинитись

    Такий навколо співу дзвін
    Природа з нами розмовляє
    Пасує цей натхнення світ
    Де нас знання його вивчає

    Все дозволяє полонить
    Знаходить відчаю дарунки
    Навчає віддано цінить
    Знайомство радить у стосунки

    Любов її і є життя
    Гармонія душі - взаємин
    Так швидко п*ється ця краса
    Єднаючи у світла повінь.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  37. Петро Дем'янчук - [ 2019.06.02 11:34 ]
    ЛЮБОВ
    У твоїх помираю обіймах
    У твоїх потопаю очах
    У твоїх відкриваюся ночах
    У твоїх сповідаюсь піснях

    Чую подих твій теплий , привітний
    З журавлями лечу в височінь
    Який лагідний , ніжний , тендітний
    Промінь сонця що ласує тінь

    Поєднаємо тут наші долі
    Все лишаючи рідній землі
    І потонемо в кручі - безодні
    Не втрачаючи шарму в весні

    У твоїх засинаю обіймах
    У твоїх виринаю очах
    У твоїх просинаюся ночах
    У твоїх вже лунаю думках.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.01 16:11 ]
    Се ля ві*
    У Париж твій проляже маршрут,
    Будуть враження в тебе нові,
    Ну а я сумуватиму тут –
    Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

    О мій смутку, залиш, не тривож.
    Ще не рушила мила у даль.
    А чому ж то на віях ця дрож?
    І печаль, і печаль, і печаль…

    Ще попереду стільки розлук!
    О не рвися, ти душе жива!
    І стискають лещатами мук
    Ці слова, ці слова, ці слова.

    Я душею в тобі – кожну мить,
    Виллю тугу смертельну дощу.
    Наче поїзду біль стукотить:
    Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

    …Їдь, кохана. Забудь про сумне
    Ще попустять ці муки мої.
    У розлуці розрадять мене –
    Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

    *Се ля ві – таке життя ( фр.)

    1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  39. Таїсія Цибульська - [ 2019.05.31 18:57 ]
    Мереживо
    Помережило нас мережами,
    посміхаються аватарки,
    десь глузливо, а десь збентежено,
    зазирає нам світ у шпарки.

    Порахує всі смайли й шерики,
    і сміятиметься з наївних,
    які вкотре відкрили Америку
    задоволень сумнівних.

    Ерогенні шукати зони
    надто довго й нужди немає,
    все відверто, аж до оскоми,
    нас мережа давно роздягає.

    Помережані ми, поділені,
    і розфренджені, і забанені,
    в "чорні списки" життям поставлені,
    і осуджені, і окрадені.

    Заколисані, фотошоплені,
    павутинням надійно оплетені,
    закривавлені, знерухомлені,
    обіцянками ошелешені.

    Помережило нас мереживо,
    посміхаються аватарки,
    десь глузливо, а десь збентежено
    зазирає нам світ у шпарки.

    31.05.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  40. Світлана Ковальчук - [ 2019.05.28 07:06 ]
    я ранок люблю
    я ранок люблю
    коли тільки-но тільки
    десь тенькне відро
    доторкнувшись до зірки

    коли крізь фіранку блаженна ріка
    блаженного світла на стіл розіллється
    і світ подобріє і світла нап'ється
    мов котик налитого кимсь молока

    я ранок люблю коли тільки-но тільки
    малого пташати тоненька сопілка
    насипле октави на листя габу
    малого пташати моління люблю

    коли під вікном горошини конвалій
    розгорнуть смарагдовий свій планетарій
    і я помолюся в ранковім причасті
    краплиною слова планетою щастя


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (7)


  41. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.25 10:50 ]
    РОМАНТИКА
    Усвідом що я з тобою
    Із повік твоїх сльозою
    Усвідом що я весною
    Шлях обрав тобі любов*ю

    Відгукнись , я зовсім поряд
    Озирнись , прийми мій погляд
    Травами , вологих росах
    Зупинися тінню в водах

    Заболить аж до без тями
    Розжене всі томні хмари
    Слідом , цвітом , пелюстками
    Гоїмо цілющі рани

    Усвідом що я з тобою
    Пізнаю любов душею
    Усвідом , для нас весною
    Світ відроджується знову.



    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  42. Марія Дем'янюк - [ 2019.05.21 13:56 ]
    Тобі
    Люблю тебе усіма барвами багряних кольорів:
    палітрою ніжно-рожевою,
    пурпуровими хвилями червоних морів,
    відтінками клена порою листопадневою.

    Люблю тебе глибокою синявою:
    пірнаю у небо, біжу волошковими долинами,
    в обіймах твоїх розтікаюся блакитною рікою
    з дивними ракушками із сяючими перлинами.

    Люблю тебе переливами оранжевого:
    золотом соняхів, цілунками жовтогарячих нагідок,
    усміхаюся сонцем ясної літньої пори
    з безліччю ластовинок - помаранчевих міток.

    Кохаю тебе лазуровим відтінком,
    зеленим, багрянцем,білосніжною ніжністю...
    Ти - світ мій! Дарунок, з безмежною щедрістю
    Подарований Небом безкраїм Любові Всевишності...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  43. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.18 08:04 ]
    ПОРАДА
    Чекай , чекання надихає
    Своїм терпінням розкриває
    Дорогам - обрані шляхи
    Меті - підібрані зразки

    Чекай , чекання захищає
    Від помилок застерігає
    Зарозумілого - повчає
    Свідомому - допомагає

    Чекай, чекання занотує
    Постелить , обере , почує
    Своїм умінням домінує
    Повазі , осуду - звітує

    Чекай , чекання то криниця
    Твоїм бажанням вся іскриться
    В любові - ніжністю озветься
    Коханню вірному - знайдеться.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  44. Марія Дем'янюк - [ 2019.05.16 21:36 ]
    ***
    Не гілля тополі, а мої крила:
    вітер дме, вони хитаються і я лечу...
    Дістаюся до Блакиті, що мене манила
    і запалюю від Сонця огненну свічу...

    Мерехтять яскрини на листках тополі
    усміхами Неба до моєї долі.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.15 01:15 ]
    Будь щаслива
    Надворі літня злива
    Розкрива пелюстки.
    Будь зі мною щаслива,
    Як ніколи, ні з ким!

    Будь зі мною, як пісня
    На вустах співака.
    Як веселка, що висне
    В ніжнім небі легка.

    Поцілую у очі,
    Ти – моя золота.
    Хай метелик тріпоче
    Унизу живота.

    Хай жага, як у раї,
    Розквіта навесні.
    І любов огортає
    В найчарівніші дні!

    14 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  46. Марія Дем'янюк - [ 2019.05.11 14:55 ]
    ***
    Місяць - то Божа долонька:
    Ніжно тримає нічку...
    Сяду у білий човен
    І задивлюся у річку.

    Небом пливу між зірками,
    Сяйво світил вбираю,
    Поміж рожевих півоній
    Білу лілею шукаю.

    Там,у бутоні Небеснім,
    Дивне Правічне Світло
    Серце моє омиє,
    Щоби воно заквітло.

    Місячну ясну долоньку
    Вже обійняла нічка...
    Білі пелюстки лілеї
    Тепло торкаються щічки...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (3)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.11 07:37 ]
    Диво бузкове - щастя казкове
    Цілий день кохання. Цілий день кохання.
    Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
    Пестощі п`янкого диво-раювання –
    Доки огорнула ніжністю імла.

    Як цвіли каштани між бузку цвітіння –
    Оповили віти-рученьки мене.
    І запахли коси черемхово-пінно –
    Розцвіло кохання наше осяйне.

    А вгорі шуміли десь травневі зливи…
    І цілунків зливи мчали навздогін….
    У шаленстві мрії ми були щасливі,
    В повені любові – миті дорогі!

    Не забуть ніколи диво це бузкове,
    Пелюстки розкрили таїну свою.
    Небо дарувало щастя нам казкове
    В Україні милій, у земнім раю!

    11 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  48. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.09 12:26 ]
    ПОЛОН
    Спить тиха ніч , дрімає ліс
    У хмарах місяць тоне
    Між зорями блукає зиск
    Украсти сон мій хоче

    Твоїх проникливих очей
    Краси земної опій
    Нуги духмяної лілей
    Торкнеться ласки промінь

    Ця вабить солоду роса
    Обох нас частувати
    Мотив закоханий в слова
    Тобі єдиній знати

    Спить тиха ніч , дрімає ліс
    У хмарах місяць світить
    Та втому річ , вся в тому річ
    Душа без тебе марить.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.06 20:32 ]
    Не відлітай (романс)
    Не говори, що йти повинна,
    І серця мого не терзай.
    Нехай же ллється хоч хвилину
    З очей коханих - бірюза.

    Даруй ще хвильку приголубить -
    Цілунок щічку хай торка.
    І пальчики ці милі, любі -
    Не відпускає хай рука.

    Не відлітай, моя Богине,
    Прощатися не поспішай,
    Бо у розпуці лютій гине
    Моя згорьована душа.

    Від берега ти не відчалюй,
    І прірву не твори з води.
    Бо серце рветься від печалі,
    З одчаю ринеться туди.

    Нехай затягнеться хвилина -
    Щосили мрій зі мною, мрій.
    І лебідь щастя в небо лине
    У безконечності своїй!

    6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (3)


  50. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.05 10:56 ]
    ПРИХИЛЬНІСТЬ
    Дозволь прийти у твої сни
    Хоч так дозволь - любові жити
    Дозволь десь осторонь цвісти
    Щоб де було - тобі спочити

    Я буду поряд , як завжди
    Це небо на тобі тримати
    Я стану вісником грози
    Щоб змогу мала - відпочити

    Яка б не сталася біда
    Ти знайдеш відчаю - затишок
    Бо ти була , ти є моя
    Приймаю - доленосний вирок

    Один для одного даруєм
    Опору , приклад , вподобання
    По різним берегам чекаєм
    Де не взаємним є - кохання.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   94