ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Марія Дем'янюк - [ 2020.09.19 15:42 ]
    Сон це
    На кінчиках пальців тополі
    Вмостилось багряне сонце,
    Проміння блискучо-червоне,
    Відчинене в небі віконце.

    І світом оцим милувалось,
    Раділо рожеве серденько,
    І ранечку ніжно всміхалось
    Неначе дитині ненька.

    Опісля кришталю росини
    Збирало в озерцевий клунок,
    В'язало пухкі хустини -
    Сяйливим кульбабам дарунок.

    У жовті лілеї вбирало
    Глибокі та сині річки,
    А хвилі ловили усміх
    Яскравого неба сестрички...

    По ніжних долонях тополі
    Пробігло вечірнє сонце,
    Воно поспішає угору -
    Видніє допоки віконце...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.09.14 09:22 ]
    Нена́висть і любов боролись на мечах…
    Нена́висть і любов боролись на мечах –
    і кожна за ім’я́ твоє стояла,
    і кожна гинула.
    І тисячі тебе́ аплодували!

    Я слово честі дав
    сказати це ім’я із вуст одних.
    Але мені тепер однаково чиїх.
    Мій гонор стих!

    Любов лежить на золотій арені.
    Ненависть – на арені золотій.
    Я співчуваю тут і цій, і тій.
    О, краще б гралися ви в теніс!

    Я – без відношення до тебе,
    без чуттів.
    Ти – просто ідол, даність, окаянність.
    Твоє ім’я́ я визнати хотів!

    Але любов дорівнює – ненависть…

    29 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 137"


  3. Ігор Шоха - [ 2020.09.14 09:40 ]
    Яв уві сні
    Сонце упало за обрії дня,
    небо усіяли зорі...
    ніч запрягає блідого коня –
    місяць стає на дозорі.
    Може, упали і ми із небес,
    судячи, що́ ото сниться:
    то летимо, то блукаємо десь
    іноді з милою, інколи без
    неї... журавки... синиці..
    Та й наяву ми немов уві сні
    чи у полоні ілюзій:
    то запалає зоря у вікні,
    то силуети її чарівні,
    наче калина у лузі.

    Небо показує птаху мою…
    і не ворона, й не галка
    каркають долю услід солов’ю,
    а залітають у нішу свою
    чайка... синиця... журавка...
    ………………………………
    кращі часи забирає Морфей...
    манить феєрій стихія
    у вальпургієву казку ночей,
    де іще сяють агати очей
    і засинає... надія.

    09.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (1)


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.09.12 14:19 ]
    Хобот у вересі
    Цвів верес.
    Йшли тумани, мов слони.
    Їх вуха чиркали тайгу
    й високовольтні лінії.
    Їм довгі горизонти далини
    встелили осінь під ногами синіми.

    Висіли над туманом не бусли,
    а духи від боліт, мов білі лілії.
    І пахло вересом, і килими цвіли
    услід слонам, що йшли по цій ідилії.

    Я був дитям,
    тому й виразно чув,
    як з півночі вожак трубив у хобота,
    і як розходилися сосни у плачу,
    мов бабці, у яких багацько клопоту.

    Так вечір падав на сумну тайгу.
    В моєму кошику – туман.
    Я вже без кошика!..
    Сова – гу-гу!
    Мов стадо, серце – гуп-п!
    Весь світ, що впав, зі мною мчить –
    на пошуки!

    Гула земля,
    боліла голова,
    щось рахували очі невщухаючі.
    Я поміж ніг, мов слоненя, блукав,
    мов хвіст слонихи, хутір свій шукаючи…

    Свій сон у вересі
    я до сих пір несу
    в колиску діткам
    і на вухо милій.
    Там кожен слоник хоботком росу
    спиває, ніби бджілка, з білих лілій.
    До кошика, загубленого десь,
    злітаються, наповнюють нектаром –
    і знов стають у зріст і розмір весь,
    піднявши хоботи,
    сурмлять блакитним паром…

    Прокинувшись,
    я бачу хутір свій
    та вересу мережива навколо.
    А замість кошика,
    у запашній траві
    загублений слонами хобот грає соло.

    8–10 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 85–86"


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.09.11 11:13 ]
    Молочай
    Ще буде час – й увійде в моду вірш,
    захочуть люде говорити в риму.
    Ще більш розчресне череп, глибш і ширш
    пересічно́му зорепіліґріму.

    Славетні вчинки стануть за звича́й.
    А наші – перетворяться на ниці.
    Але цвістиме зелий молочай
    десь на моїй сторінці…

    22 грудня 2006 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 201"


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.11 04:33 ]
    Коли ?
    Тебе люблю, тебе люблю,
    І ні про кого більш не мрію.
    З невиліковного жалю
    Сльоза скотилася з-під вії.

    Ізнов не бачити тебе,
    Чи є на світі гірша мука?
    І блідне небо голубе,
    У грудях болем серце стука.

    І самота, і німота,
    І горло тихо спазми душать.
    Моя ти квітко золота,
    І золота моя ти душе!

    Години тягнуться сумні,
    Похмурий вечір в ночі тане.
    І світ без тебе почорнів,
    Мов день згубив свій і світанок.

    І все в житті - не те, не те,
    Ридає дощ безперестану...
    Коли ж проміння золоте
    Очей твоїх загоїть рани?!

    30 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.09.04 14:13 ]
    Реґіна
    Я чекав тебе, ще більше вчора.
    День розкраяв на чотири зла.
    Й хоч молився так, як ваша Тора,
    але ти моєю не була.

    О, Реґіно, чорнооке юдо,
    білосніжна шкіра над усе,
    я вірнішим за єврея буду –
    хай мене Православ’я трясе!

    Де той брат, що брав твої обійми?
    Де той ворог, що пробив твій страх?
    З ким, кохана, ще вступати в війни,
    щоб пропасти у твоїх ногах?

    Ні! Я па́стиму ці ніжні ніжки
    цілу ніч, як зором вовк ягнят!
    Ні! Я пестиму Реґіну ліжком,
    сплетеним з мільйонів рут і м’ят!

    О, Реґіно, більше, ніж учора,
    клаптів зла з свого жалю́ нарву!
    Світ замовк, бо він давно – потвора
    проти мрій, що мріють на яву.

    Стрінусь я з тобою там, де схочеш.
    Де не схочеш, – буде мені смерть.
    Ти – вода? То на́що ж серце точиш?
    Міць моя – то не камі́нна твердь.

    2 березня 1997 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 168–169"


  8. Тамара Швець - [ 2020.09.01 09:53 ]
    ​Перше вересня – день знань
    ​Перше вересня – день знань,
    Перший дзвоник – для вітань,
    Як врочисто і святково,
    З кожним роком, завжди ново,
    На клас, на курс ти вже підріс,
    Також підтвердження - твій ріст.
    І відчуття є, і бажання,
    А з ними разом хвилювання,
    За ті знання, що є і будуть,
    Студенти, школярі добудуть,
    Що їх дадуть викладачі,
    Шановної професії творці.
    І кожен з нас, цей шлях пройшов,
    Одержав атестат, диплом,
    Ті зерна знань, дали ростки,
    І для майбутнього стежки…2009



    Первое сентября – день знаний,

    Первый звонок – для поздравлений,
    Как торжественно и празднично,
    С каждым годом всегда ново,
    На класс, на курс ты уже подрос,
    Этому подтверждение твой рост.
    И ощущения есть,и желания,
    А с ними вместе волнения,
    За те знания,что есть и будут,
    Студенты, школьники получат,
    Что их дадут преподаватели,
    Почетной профессии творцы.
    И каждый из нас этот путь прошел,
    Подучил аттестат, диплом,
    Те зерна знаний дали всходы,
    И для будущего дороги…2009



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Тамара Швець - [ 2020.08.30 15:56 ]
    Шахтар – професія героїв
    Шахтар – професія героїв,
    Без перевершення скажу,

    Щоб чорне золото добути,

    Треба глибин землі сягнути,

    І кожну мить ризикувати,

    І не боятись лаву брати,

    Ті відчуття і почуття,

    Які свідомо, в кожну мить,

    Тому й душа його тремтить,

    І що не раз допомогає,

    Терпіння, сили добавляє,

    Те , що сім'я завжди чекає,

    І Боженьку про це благає…2009



    Шахтер - профессия героев,

    Без преувеличения скажу,

    Чтобы черное золото добыть,

    Надо глубин земли достичь,

    И каждое мгновение рисковать,

    И не бояться лаву брать,

    Те ощущения и чувства,

    Сознательно, в каждое мгновение,

    Поэтому и душа его дрожит,

    И что не раз помогает,

    Терпение, силы добавляет,

    То, что семья всегда ждет,

    И Бога об этом просит ... 2009


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.29 22:08 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Женевське озеро
    Над озером женевським причаїлись
    Зеленуваті камені-жабки,
    А на одному – мов змія скрутилась,
    І гріється на сонці залюбки.

    І видно дзьоб орла і грізне око,
    І розпростертих крил могутній змах,
    Що спокій бережуть цих вод глибоких
    В легкого вітру кольорових снах.

    Вдивляється пошрамлене каміння
    (Кар`єр тут був, трощили брили в нім)
    У тихі мерехтливі ці глибини,
    Як воїни, поранені в борні.

    В Швейцарії і справді знаєм – гори
    Над озером велично височать.
    Воно - - країни символ – так говорять,
    Де спокій, мир, любов і благодать.

    8.01.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.08.28 12:23 ]
    Багатство
    День побагатшав на Феба,
    на перспективу лугів,
    на річку, що впала з неба
    вчорашнім дощем нічним,
    на мир у душі і тілі,
    на золото з-під землі,
    якого ми так хотіли
    і ключ від якого знайшли.

    День побагатшав на сонце,
    на райські свічада жнив,
    бо саме у цій ось точці
    я голову в шані вклонив;
    конем і життям сумирним
    водно́час розбагатів –
    і всім, що здається дивним,
    і всім, що я так хотів.

    Багате моє світило,
    любове єдина моя,
    колись ти мене опустила
    на дно одинокого дня,
    колись ти моєю рукою
    хрестила надії і сни,
    бо знала – я біль заспокою,
    і швидко здійсня́ться вони.

    То ж маю я сенс під сонцем
    і секс неймовірно живий,
    хоча й ще у свіжій воронці
    з осколком на дні голови,
    але це святе роздолля
    і те, що ми знову одні –
    є вищою дякою долі,
    що я ні на мить не збіднів.

    30 квітня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 144"


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.25 19:51 ]
    Невимовні почуття
    Красою серця первозданні,
    Мої дарителі снаги,
    Мої місця обітованні,
    Мої озера дорогі.

    За Вами скучив невимовно,
    Від радості увесь тремчу.
    Приплив сюди мій щастя човен,
    І стелить ніжності парчу.

    Повітря це благоуханне
    Знов пригорнуло мов мене,
    І ніжне личенько кохане
    Усе розвіяло сумне.

    Я вперше тут з тобою, люба,
    Лиш ти - в моєму царстві мрій.
    Я наяву цілую губи,
    Як у раю, ідем до шлюбу,
    Мене любов"ю тут зігрій.

    Хай піде тиха дрож по венах,
    І зацвіте краса життя.
    Навіки тут благословенні
    Ці невимовні почуття.

    24 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.08.20 11:30 ]
    Це ти показала, якою буваєш…
    Це ти показала, якою буваєш,
    коли завітаєш у постіль чужу?
    Так от як ти злість фантастично зриваєш!
    Ну, що ж, відсьогодні з тобою дружу…

    Ти, просто, пантера! Ти – буря у склянці,
    з якої я питиму ціле життя!
    Цей вечір і ніч у чарі́вному ґлянці
    зніму на приховану камеру я…

    А згодом, у День Золотого Весілля,
    сховавшись під пледи, тобі покажу:
    розкішні архіви, кохане свавілля,
    те, я́к увійшла ти у постіль чужу!..

    Середа, 9 листопада 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 241"


  14. Ігор Деркач - [ 2020.08.19 20:40 ]
    Жалі необачного парі
    Той самий Спас, та інший серпень.
    Ось-ось і осінь на порі
    вгамує цю жару нестерпну
    і запалає у дворі
    горобина, або калина
    і, може, в пам’яті зійде
    моя спасенна і єдина
    у щедрий яблуками день.

    А далі – все. Кінця немає.
    Хай Ладо клени золотить
    і хай несуджена прощає,
    що забував її на мить,
    коли дивився не на небо,
    де сяють наші дві зорі...

    А поки сонце угорі,
    то, може, іншої й не треба,
    якої у кобіти Феба
    тоді не виграв на парі.

    08/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.08.18 10:03 ]
    Виявити – сам собі я даю завда́ння…
    Виявити – сам собі я даю завда́ння.
    Виявити!

    Руки по лікті занурю в очі,
    все, що тільки хорошого бачив –
    помацаю.
    А те все, що прогле́дів, схоплю –
    й не пускатиму,
    якщо тільки впіймаю тебе.

    Виявити – сам собі я даю завдання.
    Виявити!

    Очі чесно закрию руками по лікті,
    можеш чесно ховатися –
    і чекати.
    Можеш там, де, як завжди, тебе я знаходив –
    диктофон
    залишити в рожевій траві.

    Виявити – сам собі я даю завдання.
    Виявити!

    Красиві́шим дедалі стає твій голос,
    і все далі од мене він грає –
    у пі́джмурки.
    Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
    й розбиваю її, як годинник,
    на мільярди малесеньких радостей.

    19 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 92"


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.15 08:01 ]
    Туга за милою
    Прохолодне сонце ледве-ледве гріє,
    Де-не-де жовтіє листя й обліта.
    Де ти заховалась – моя світла мріє?
    Чи втекла у вирій літа теплота?!

    У саду схололім затужила туя,
    У зелених косах – пасмо золоте.
    В самоті замерзлій тихо засумую,
    І смарагд на вітах жовтим зацвіте.

    У саду схололім там журба ходила,
    На лице вдягнувши сіру з хмар вуаль.
    Навівала тугу за тобою, мила,
    І будила в серці щем, пекучий жаль.

    Ймення найрідніше прошепочуть губи,
    Як молитву зранку в небеса святу –
    Повертайся швидше, найдорожча, люба,
    Поверни ж бо сонце й літа теплоту.

    15 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (3)


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.08.13 10:04 ]
    Коли мій мозок розтане…
    Коли мій мозок розтане
    під сонцем твоєї любові,
    коли я забуду пам’ять
    і кинусь тобі під ноги,
    коли серце іскрою блимне,
    а попелом тіло кане
    на дно…
    але так інтимно,
    на дно – до твоєї осанни,
    що квітне на згустках крові –
    тоді я твоїм стану..,
    нехай тільки мозок розтане
    під сонцем твоєї любові…

    2 травня 1989 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 45"


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.08.11 10:44 ]
    Скарб мій
    Хай кожен твій сон
    обрамляється сірим папірусом ранку.
    Мов чудний агат
    поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
    Ти, ніби дитина,
    чиї безсистемні питання, мов допит,
    збивають мене з пантелику
    й розхитують пам’ять і дійсність.

    – Так, ми на десятому поверсі…
    Ні, я читав ще в дитинстві…
    Напевне, тобі до лиця,
    але краще – помірніший колір…
    А! Мавпи? Ну, є у Японії –
    в ґейзерах гріються деякі види…
    На верхній полиці два йоґурти…
    Так, я люблю холодильник…

    І межі твої
    я ніколи й ніяк обійти не встигаю.
    І вихід один –
    цю голівоньку брати, це тіло любити,
    щоб хоч би ось так
    попередити час і твою досконалість…
    На кожне питання
    є відповідь власна: "Ти – скарб мій…
    ох, скарб мій!.."

    2 листопада 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 165"


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.08.10 10:07 ]
    Художники з маленького села…
    Художники з маленького села,
    ви оприлюднили любов до світу.
    Картинна галерея розцвіла
    у місті, де проводжу кожне літо.

    Художники з маленького села,
    ви світ ліпили з глини й малювали.
    Картинна галерея ожила
    у місті, де пейзажі позмирали.

    Художники з маленького села,
    не залишайтеся ніколи в цьому місті.
    Картинна галерея замала,
    щоб помістити ваші добрі вісті.

    Художники з маленького села,
    з вогню, землі і снігу роблять рамки,
    в яких згорають вечори дотла,
    і воскресають жайворонки-ранки.

    29 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 135"


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.08.07 11:40 ]
    Ідеале мій, ти, мов "Титаник"…
    Ідеале мій, ти, мов "Титаник",
    який швидко іде на дно.
    Гинеш ти, але я, твій романтик,
    не повірю в це все одно.

    Моя вірність, мов чайка на щоглі,
    коли палуба вся в сльозах.
    Нас не чують на дальнім атолі.
    бо смішним уявляється крах.

    Там чекають вінки переможців,
    там ранкова сурма́ зове.
    Гляньте ви, ідеальні промовці, –
    ніч, мов траурна стрічка пливе…

    Марний "SOS" про жахливу загибель
    світ почує, та не тепер.
    Ідеале, ти – тиха обитель,
    де наш час окаянний помер?

    Не один в океані панічнім
    корабель затонулий мій.
    Раз ти став, ідеале, трагічним –
    то й молюся в каюті твоїй.

    14 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 137"


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.03 07:55 ]
    Із циклу "Перлини раю" (Подорож "Софіївкою") Центральна алея
    І
    З рослин усіх центральної алеї
    Найперша це – козацький ялівець.
    Цілющою властивістю своєю
    Хвороб чимало зводить нанівець.

    З свяченими ножами тут ходили
    Преславні вої – Гонта й Залізняк,
    Братались – гайдамака і козак,
    І рани гоїли, і брали силу.
    ІІ
    Мов шеренги лицарські, дерева
    Вістря крон похиливши, стоять.
    Йшла Софія тут, мов королева,
    І вклонялась їй пишная знать.

    Граціозна, велична красою,
    Листя жовте їй слалось до ніг.
    Аж скидав свою хвою таксодій,
    Закликаючи в парк перший сніг.

    Чарівливо звивалася річка
    У каміння намисті густім,
    Голубенько тремтіла, мов стрічка
    У волосся трави золотім.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  22. Сергій Губерначук - [ 2020.07.30 10:34 ]
    Моє дитинство – сосни й небеса…
    Моє дитинство – сосни й небеса
    з хмарками, що заплутались в верхівках,
    озера і луги, де дідова коса
    духмяне сіно слала для корівки.
    Це бараболя, спечена вночі,
    коли навколо нас пасуться коні,
    пісні до ранку, та такі гучні,
    що аж підспівують в сусідньому районі, –
    на тому березі ріки…
    Туди тепер не долітає голос.
    Даремно там з рентґенами боролись
    мого дитинства вкрадені роки.

    16 березня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 39"


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.27 14:15 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Альтанка Грибок

    На пагорбі праворуч, мов на чатах,
    Грибок-альтанка, гляньте, височить.
    Гуляють парком юнаки й дівчата,
    А він не спочиває ні на мить.

    Той пильний погляд, начебто з-під каски
    Сягає вусібіч – од меж до меж.
    І цю природи дивовижну казку
    Невтомний сторож мовчки береже.

    Такої форми там була вартівня*,
    Звідкіль все видно: кожен кущ, горбок.
    І навіть та галявина чарівна
    Розложиста зоветься теж «Грибок».

    *За свідченням Т.Темері, 1846 р. на території галявини, що проглядається праворуч, була збудована дерев`яна альтанка для вартового.





    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.23 23:18 ]
    Із циклу "Перлини раю" (Подорож "Софіївкою") Вхідні ворота
    Дозвольте у ворота вас завести
    Архітектурні форми ці малі –
    Домашнє вогнище Богині Вести
    Символізують. Ніби з Тіволі,

    Із міста італійського узяті…
    На всьому – миру й злагоди печать,
    Високої моралі й благодаті.
    Це Веста має все оберігать.

    О цноти символ вічної – найпершій
    Тобі припали жертви всіх родин
    Із волі Зевса – Бога-громовержця…
    До святості, Богине, нас веди…

    Вогонь небесний втілює твій образ,
    І шість дівчат – весталочок малих
    Підтримують його у храмі добре,
    Щоб сім`ї рятував од бід і лих.

    На тридцять літ обітницю давали
    Себе Богині Весті присвятить.
    І непорочні, в білих покривалах
    Ходили, наче символ чистоти.

    Як обраних, їх люди шанували,
    Це – магії пресвітлої печать.
    Засуджених на смерть лише весталки
    Могли своїм велінням врятувать.

    У час, коли свята духовність гине –
    Двояко бачим суть таких начал:
    Ворота ці – як вхід в Афінський ринок
    І ностальгійний Вести ідеал.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.07.22 10:59 ]
    Сільська, весняна і весільна
    Ой, тільки б не випав сніг літом,
    ой, тільки б дощі – не зимою,
    о, скільки пшениці б і жита,
    о, скільки б тобі та й зі мною!

    Ой, радуйся, радуйся, мила,
    ой, краще не плач і не бідкай!
    Земля нас росою умила –
    раніш просинайся, мов квітка…

    Як чайка летить над водою,
    так дні стрімголові і ночі,.. –
    я завжди з тобою одною
    і тільки для тебе буть хочу.

    Ми в праці себе загартуєм,
    а в ліжку відпустимо сили,
    у снах і обіймах забудем,
    як відрами горе носили.

    Ще зранку нас дощик сполоще –
    ми дах зведемо свій уранці,
    аби були дітки хороші,
    а гроші... – у банку чи в банці!

    Ой, тільки б не випав сніг літом,
    ой, тільки б дощі – не зимою!
    О, скільки пшениці б і жита!
    О, скільки б тобі та й зі мною!

    8 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 66"


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.07.21 10:45 ]
    Хтось утішить тебе…
    Хтось утішить тебе,
    на комп’ютерну вілу запросить,
    і у власний літак
    через рік ти вже сядеш сама,
    під тобою – міста,
    над тобою – неви́мовний простір,
    у якому опори і віри
    шукати дарма.

    Переймаєшся ти
    дивним випадком долі своєї
    і пливеш у басейні,
    мов риба чиясь золота.
    Ти багата, як Рим,
    як чотири Південні Кореї,
    тільки в бідному серці
    кімнатка любові – пуста.

    27 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 93"


  27. Сергій Губерначук - [ 2020.07.20 10:44 ]
    Собака плаче…
    Собака плаче.
    Собаку жалко.
    Чорне вухо ледь дотикалося до мене.
    Я кутався у білі рядна,
    у холоді свій ніс тримав,
    він замерзав
    і літнім льодом покривався,
    а чув усе тим запахом,
    яким
    не чуєш ти –
    бо море було морем непростим,
    бо пес був чорним, як туман з’їдає,
    він лапу клав мені на плечі сам,
    і я його не вчив,
    бо сам собака,
    я – білий дінґо,
    який у дисках моря повертавсь.
    Тумани падали на плечі нам обом,
    а об’єктив чийогось апарата
    довкола клацав і не попадав.
    Я знав, що буде це на згадку,
    що фото не спіймає таємниці,
    як ти мою спідницю не спіймала,
    бо мало білого…
    Одеса плаче.
    Собаку жалко.
    Тоді він кромкою застудженого моря
    від почуттів неясно утікав, –
    (а ти збирала той туман
    на плівку!),
    немов Помпея раптом!
    і нема…
    На світлі засвітилося інтимне, –
    і все, що кадрами обмежувала ти,
    сховалося в мені
    на повну згадку.

    13 червня 1993 р., Одеса


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 59"


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.16 19:25 ]
    Із циклу "Перлини раю" Ідея виникнення "Софіївки"
    Про рай загробний мало хто з нас мріє,
    Про рай земний частіш в людей думки.
    Була такою, певно, і Софія,
    В Аркадії бувала залюбки.

    В саду, у подруги, неподалік Варшави,
    Була у неї там одна із вілл.
    В Неборовім був парк той величавий,
    В графині у Гелени Радзивілл.

    Збудований у романтичнім стилі,
    Прекрасні – кожне дерево і кущ,
    Його легенди грецькі оповили,
    Мов замку башту старовинну – плющ.

    Софія лист коханому напише –
    В любові їхньої найвищий час:
    «Тут серед літа парк весною дише,
    Якби такий же красень був у нас!

    Аркадію люблю до божевілля,
    Тут всі на світі квіти гарні є,
    А ми могли б ще кращий мати, милий,
    Потрібне тільки рішення твоє.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  29. Нінель Новікова - [ 2020.07.16 14:37 ]
    Лотоси на Україні
    Священна квітко чистоти,
    У літеплі ріки –
    Як добре прижилася ти
    І, схоже, на вікИ!

    Оберігаймо чистоту
    Природи і душі,
    Бо десь і лотоси цвітуть,
    А десь – лиш комиші…

    05.07.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (1)


  30. Анна Віталія Палій - [ 2020.07.16 12:11 ]
    ***

    Відкланялось небо.
    Відмріяли віти.
    Відкрили зірки свої очі до ночі.
    І стишився вітер,
    Прилігши де-небудь.

    Та сон не летить ані словом, ні птахом
    Із далей далеких, із далей предвічних.
    І знову щемливо заплакала свічка.
    І знову рибина в глибокім потічку
    Співатиме пісню Молочного Шляху.

    20.01.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  31. Сергій Губерначук - [ 2020.07.16 04:49 ]
    Ще тихше…
    Ще тихше, аніж ти мені подзвониш,
    не спробую ніяк відповісти́.
    Ти дякуєш за ці святі світи –
    і більш на волі жити не дозволиш!
    Ще тихше…
    я збираюсь з раю
    йти…

    Четвер, 11 серпня 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 234"


  32. Нінель Новікова - [ 2020.07.14 15:47 ]
    Прогулянка у карантині
    Вам не здолати нас, тяжкі часи,
    Бо ми у добровільному полоні
    Кохання і цвітіння, і краси,
    У таїні і магії гармоній.

    А ця весна – комусь вона страшна –
    Коронавірусу жахливе лихо…
    Та я іду з тобою, не одна,
    Ми щось таке наспівуємо тихо.

    Нас не лякає пандемія ця…
    Що маска й рукавички для поета?
    Ти рятував сьогодні горобця,
    Який, чомусь, заплутався в тенетах.

    Ти бджілку на кульбабці привітав,
    Помітив анемони ледь розквітлі
    І Пастернака вірші прочитав –
    Осяяв душу романтичним світлом…

    Тому мені без тебе меркне світ,
    Ніхто й ніщо уже не тішить більше.
    Зігрій мене на схилі сивих літ,
    Мій спомине, для серця наймиліший!

    15.05. 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)


  33. Сергій Губерначук - [ 2020.07.14 07:03 ]
    Лист
    Вуста, помадою так старанно відтиснені
    в кінці листа твого, нагадують печать.
    Солодкий логотип любові й відстані
    наказує писати і чекать.

    Отак ти за́вжди б’єш найбільшим козирем
    полки думок моїх, які вступили в гру –
    на лід крихкий… У темнім теплім озері
    вони займуть позицію стару.

    Кохана ніч, твої вуста зображено,
    на диво, я́сно-я́сним пам’ятником дня.
    Беру папір, розлукою ображений,
    і прямо в губи ці… цілую я.

    6 грудня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 130 "


  34. Світлана Ковальчук - [ 2020.07.13 09:35 ]
    ***
    Ех, петрові батоги…
    – Що ж ти, Петре, наробив?
    Батоги чудові, синьокольорові
    Розгубив ти, друже.

    А Петро й не тужить:
    – З жовтою люцерною...
    Легко і спацерно їм,
    В путь мандрують знову,
    Літньовеселкову.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  35. Сергій Губерначук - [ 2020.07.12 08:44 ]
    Я
    Коли надходить натхнення –
    я в очі беру ніч,
    шукаю приховану річ:
    своє найкоротше ймення.
    Думка відчує дорогу;
    і от у якусь мить
    там, де темніло довго,
    частина від’Я зоренить…

    7 серпня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 18"


  36. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.11 15:00 ]
    Пахощі ночі
    Твоя величність білошоколадна,
    П'янкодухмяна, ноти кардамону,
    І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
    Полетимо у височінь бездонну...

    Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
    І світ в задумі дивиться у вічі:
    Чому як вогники палають поруч,
    То кожен з них сяйливіший удвічі?...

    Моя величність чорношоколадна,
    З корицею і запахом ванілі,
    Давай полетимо у небо швидше,
    Туди, де наші прабатьки зоріли...

    Сумлінно нічка в небесах працює,
    А місяць - то її станок для пряжі,
    Давай з тобою в небо помандруєм,
    Нехай вплітає в ковдру долі наші...

    Ти кажеш, ніч ця пахне кардамоном,
    А всесвіт з ніжноподихом малини...
    В обіймах твоїх глибочінь бездонна,
    І я зорею в наше небо лину...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (7)


  37. Сергій Губерначук - [ 2020.07.11 07:38 ]
    Руйнація
    Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
    у генах,
    у крові
    метастазів смертельний орга́н;
    пробігла по контурах тиші миша,
    крапкою такого вироку постав тарган;
    лікоть сповз,
    кулак розплющив крапку,
    хвороба квіткою горить;
    смішно надіятись на паперовий клаптик,
    він не помістить краплю, що переповнила…
    мить,
    тяжку годину зливши воєдино
    з ерою і людиною,
    яких люблю,
    яку ловлю думками,
    яких прошу думками,
    де пророки вийшли на фехтування
    і закололи чомусь мене,
    яку чую! та не…

    Тому тільки твій дзвоник,
    а не десь зітхання,
    і слів декілька,
    а не сліз злива,
    і подих альбіоновий : торк.
    Лише така підтримка.
    О, я такий щасливий,
    що строк гідності моєї
    за час цієї руйнації
    не строк.

    28 липня 1992 р. (автору 23 роки), Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.07.10 09:26 ]
    Скна
    Як незасіяна рілля,
    до злив і сонця збайдужіла,
    так само довга скна твоя
    без сильного, як сі́м’я, тіла.

    Так само сиплеться сніжок,
    з якого зими ліплять за́мок,
    розтане, й знов – на посошóк –
    із року в рік усе так само.

    Якби дійти туди, де ти,
    і не злякати сивиною
    зафантазовані світи
    твоєю місячною скною!

    Якби ж засіяти пустир
    зерном од нашої сполуки!
    Якби ж за мріями – у вир!
    Якби ж нам крила – а не руки!..

    Щó вже цей спізнений привіт?
    Йому лише луна радіє,
    де ліс наріс по схилах літ
    на Мисі Доброї Надії!..

    П’ятниця, 23 вересня 2005 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 29"


  39. Сергій Губерначук - [ 2020.07.04 13:13 ]
    Мов гілочка плакуча…
    Мов гілочка плакуча,
    ти тулишся до мене,
    але під нами – круча,
    в ній глибина – шалена,
    неміряна тривога,
    невиказана правда,
    немов життя без Бога
    чи доля безпорадна!
    Пере́д немає ходу,
    назад не повернуся!
    Але в таку погоду
    я вуст твоїх торкнуся –
    хай та́м єдиний вихід,
    і там єдина про́ща,
    де ми і сльози тихі,
    і туга найдорожча.

    16 січня 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 183"


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.04 05:11 ]
    Світиш
    Вночі легкий вітрець несе
    І прохолоду, і розраду.
    Затихло на алеях все,
    Лиш місяць бродить понад садом.

    Вгодований і повний він,
    І як солодку вату – лиже
    Довгасту хмарку в темряві…
    Картину згадую Куїнджі*.

    Де барви місяця ясні
    Були так змішані уміло,
    Що він ярів на полотні,
    Немов лампадка підсвітила.

    Неначе ти у вишині
    Тримаєш світ оцей в долоньці.
    І світиш у житті мені
    Ясніше місяця і сонця.

    *Архип Куїнджі – відомий український і російський художник, автор картини «Місячна ніч на Дніпрі».

    4 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  41. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.02 13:32 ]
    ***
    Хто слова породив,
    І що це за диво:
    Чому слово "матуся"
    Сяє грайливо?

    Доброусмішка світла
    На обличчі від "тато",
    І серденько сміється
    Золотистокрилато.

    Слово "брат" і "сестра" -
    Найясніші у світі:
    І дитинства всміхаються
    Сонячні миті.

    І солодке та стишенне
    Слово "коханний" -
    Веселкове барвистя,
    Різноцвіття жадане.

    Оберемок проміння
    Пригорну до душі:
    Слово ніжне "синочок"
    Світлом лльється в тиші.

    Хто й коли, невідомо,
    Створив ці слова,
    Але сила у них
    Надзвичайна, жива.

    Ясне "дякую" птахою
    В небо здійметься,
    І почуєш серденьком
    Як Всесвіт озветься....



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.07.02 09:38 ]
    Хай кожен день, мов скромна ікебана…
    Хай кожен день, мов скромна ікебана,
    мов невигадливий орнамент на підлозі,
    хай ні на мить мене в твій дім не звано,
    коли б не йшов ти – я стою на розі.

    Можливо, я свій сором загубила,
    коли найперше ці зустріла очі.
    Нехай щодня так скромно я любила,
    бо й ти вигадував приходити щоночі.

    Як вабить ніч – так день пересторога,
    але хіба даремним є терпіння,
    коли в екстазі тратяться пороги
    в походах до найвищого склепіння.

    Ти щедрий, поки тьма, де я примара.
    Ось день, і знов переді мною – скнара.

    23 липня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 95"


  43. Тарас Ніхто - [ 2020.06.30 15:10 ]
    Ціна
    Ми є тихо щасливими
    І завжди потай кохаємо
    Любимо, тепло коли є нам
    Та в холод
    чому?
    забуваємо

    Що космос
    Це козир душі
    Вона продається окремо
    Часами
    За сіру гривню
    Частіше
    За синє небо
    Чарівна
    Я тобі брешу
    Насправді
    Тільки за тебе

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Сергій Губерначук - [ 2020.06.30 11:43 ]
    Півтори години
    Півтори години літа –
    до шептання від пристріту,
    до осінньої зими,
    у похилість ту, де ми.

    Півтори години вітру
    рознесуть життя, мов скирту.
    Зирять зе́рнятка сумні
    з пересохлої стерні.

    Півтори години грому
    на урочищі старому.
    Сновигають блискавиці,
    мов підстрелені лисиці.

    Півтори години зливи
    творять настрій особливий.
    Змиє все вода оця,
    не добігши до кінця…

    Півтори години Сонця,
    Бога Світу й Охоронця,
    між стихій проя́снять час –
    той, який затьмарив нас.

    4 липня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 220"


  45. Тарас Ніхто - [ 2020.06.30 00:21 ]
    Повтори
    А зоря поки ходить по колу
    Як і кожен у тому житті
    Народився, згодом — і знову
    Залишає нам щось по собі

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Сергій Губерначук - [ 2020.06.26 18:56 ]
    Я плекаю тебе…
    Я плекаю тебе,
    із розсади думок вибираю одну –
    найміцнішу,
    за короткий сезон
    здобуваю фантазії рідкісний сорт,
    ці реальні плоди
    я до столу подам якнайшвидше,
    поки бажаний смак,
    той, що сам так і проситься в рот.

    Ласуй стиглим добром,
    пам’ятай, хто для нього підґрунтя
    удобрив безплідне,
    спокушайся й куштуй
    свіжий фрукт з леонардо-да-вінчевих фарб,
    хай ясниться твій ум,
    що за ґранню колізій не видний,
    що думкам-літакам
    подає до приземлення трап.

    16, 19–20 вересня 1995 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 81–82"


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.24 00:49 ]
    Сяєво любові
    Вже вогко у саду, вечірня прохолода
    Із низу підкрадається, неначе кіт.
    Приємний вітерець дарує насолоду,
    Літаючи вгорі поміж зелених віт.

    Бува, котрусь із них ураз високо здійме*,
    Й розкрилюється гілка, так немов летить.
    І розкриває трепетно свої обійми,
    Хоча триває це лише коротку мить.

    Й життя коротке наше – злет його чудовий,
    Мов долі вітерцем підніметься колись.
    Й на мент осяє світ веселкою любові,
    То усміхається і розквітає вись.
    *ЗдІйме – авторський наголос.

    23 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.06.23 09:01 ]
    Мо’ років з п’ятнадцять ніхто не співав…
    Мо’ років з п’ятнадцять ніхто не співав.
    Село вимирало поволі.
    Давно вже весілля ніхто не справляв,
    лиш по́минки в лісі та в полі.

    Лиш сива трава соловіла під ніч
    заспівана стомленим вітром.
    Лиш баба старезна, залізши на піч,
    пищала в порожню макітру.

    Про пісню не знали онуки міські.
    На літо, коли приїжджали,
    усім, чим завгодно, звільняли мізки:
    а так, щоб співать – не співали…

    І раптом під вечір я чую – хори́
    з далекого хутору линуть!,
    ту пісню прадавню про три явори,
    які під грозою загинуть.

    Жінки мали тугу, бо мали любов,
    і серце моє розривали –
    воно пригадало ту музику знов,
    мов знов у дитинство вертало.

    Я голос знайшов, мов од хати ключі,
    загублені бабою в лузі.
    Я пам’ять зберіг – і пливу в далечінь,
    де предки в кріпацькій напрузі.

    Тремтливі хори вже замовкли давно,
    а я, притулившись до ґанку,
    співаю, що знаю, пірнувши на дно
    дня, вечора, ночі і ранку.

    14 серпня 1995 р., Богдани́





    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 77"


  49. Тарас Ніхто - [ 2020.06.22 11:43 ]
    Кожного
    Кому не страшно зранку проспати?

    Кому не страшно пропустити машину?

    Кому не страшно сказати?

    Я тебе люблю

    Я твоя людина

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.06.22 09:41 ]
    Стривай, захоплена…
    Стривай, захоплена!
    Ти вже вогнем гориш.
    Ти коси обсмалила у екстазі.
    Ти – дерево, що розцвітає лиш,
    а листя вже у полум’яній смазі.
    Пожежа поруч.
    Це любов твоя.
    А я?
    – Лечу шукати свіжу липку.

    20 травня 1991 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 50"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   99