ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.04.09 20:18
Було це, кажуть, в ті часи, коли
Усі степи займало поле Дике
І українці зрідка там жили,
Селилися у селах невеликих
По балках, по байраках береглись
Від скорого татарського набігу.
Хоч, звісно, боягуз тут не селивсь,
Лиш той, який від ворога не біг

Вікторія Лимарівна
2020.04.09 12:37
Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я

Іван Потьомкін
2020.04.09 11:57
“Most of us have formed an unrealistic picture of life on a desert island. We sometimes imagine a desert island to be a sort of paradise where the sun always shines. Life there is simple and good. Ripe fruit falls from the trees...” Нечто подобное нари

Олександр Сушко
2020.04.09 09:42
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всь

Сергій Губерначук
2020.04.09 08:16
І він побачив,
що рука його
піднесла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло..,
а пекло не могло
очей його
і голосу спалити!

Віктор Кучерук
2020.04.09 05:45
Спів пташиний на світанку,
Мов будильника сигнал, –
Забринів безперестанку
В сонній тиші на загал.
Дерся піснею в кімнату
Крізь прочинене вікно
Неспокійно і завзято,
Шанобливо й угурно.

Микола Соболь
2020.04.09 05:35
Чи поставить доля на коліна,
Чи здіймешся птахом до небес…
Пам’ятай назавжди ти – людина
І життя дано тобі єдине
Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,
У добрі народиться добро.

Ярослав Чорногуз
2020.04.09 02:54
Красуня, яка мене любить,
Про мене лиш думає все.
І пестить цілунками в губи,
І квіти найкращі несе
Красуня, яка мене любить.

Красуня, яка мене любить.
Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»

Володимир Бойко
2020.04.08 23:27
Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці

Віктор Кучерук
2020.04.08 21:34
Поміняв би професію,
Та не хоче душа, –
Хоч нема від поезії
Для родини й гроша.
Не хвалюся зарплатою
Але йду на парі,
Що штани перелатую
І гризу сухарі.

Оксана Логоша
2020.04.08 21:10
Пташечко моя,дрібко,
Мила моя втіха.
Не затонка гілка?
Не затісна стріха?
Серце твоє пташине.
Сила твоя крилата.
Що тобі ті вершини...
Що тобі ті грати...

Євген Федчук
2020.04.08 20:57
Сиджу собі на лавці попід тином.
Вже сонечко на захід погляда.
На возі хтось везе додому сіно,
Сидить у ньому, що його й не видно,
Лиш чути голос іноді: «Гайда!»
Навпроти за дорогою толока.
Бабуся пасти вивела козу.
Коза ще молоденька – кілька рокі

Олександр Панін
2020.04.08 17:59
Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,

Тетяна Левицька
2020.04.08 15:02
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.

Анастасія Поліщук
2020.04.08 14:23
Горнятко кави - не перше точно.
Закриєш очі - стаєш півтінню.
Дзеркальний вимір твоїх безодень
Повік забралом тебе поглинув.

Горнятко кави - лишився запах.
У голові - безкінечне віче
Усіх твоїх несвідомих. Правди

Сергій Губерначук
2020.04.08 08:57
Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…

Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.

Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам

Олександр Панін
2020.04.07 21:26
Шкандибає Старенька із ключкою,
По горбатій стежині чвала,
Тяжко крапають сльози горючії,
Зразу видно - життя не халва!

І чорти, і зміюки, і грішники
Витрищають "квадратні" баньки:
"Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив

Євген Федчук
2020.04.07 21:10
Якось сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмо

Ігор Деркач
2020.04.07 20:41
Яка оказія явилась!
Весна не за горою,
а сіячі заякорились
у гавані застою.
Ячить поезія висока
кімвалами кумира,
куняє муза одинока
і почиває ліра.

Вікторія Лимарівна
2020.04.07 17:10
З’являється шанс, відкриваються дверці
у поклику до небайдужого серця,
якому так боляче зараз за всіх.
Планета в загрозі: це догма чи збіг?
Фатальний кінець чи замолимо гріх?

Наскільки умілі в майстерності спроби,
щоб відсіч надати смертельній х

Микола Дудар
2020.04.07 13:18
Коронавірус? Корона - вірус:
А свита - меч… снаряд…. тротил…
Все сіють смерть, я смерті вірю
Вакцині - ні, глибокий тил…
О Боже! Боженько, наш Царю! О
Владико Всесвіту, тримайсь...
У нас такого вдосталь "жару",
А з Тебе, в пекло, аусвайс…

Тетяна Левицька
2020.04.07 13:03
Насолодитися, не випити до дна,
розкішна пава, зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Їй місячну сонату, п'єси дарував,
цнотливі орхідеї і браслети.
Страшенно ревнував, хоч не було підстав,

Микола Соболь
2020.04.07 09:39
До плеча пригорнутися хочу,
Там де квітнуть вишневі сади.
Соловей свою пісню охоче
Заспіває, ти тільки прийди.
Усміхнеться нам зоряне небо
Вітер косу тобі розплете…
І вінок зі смарагдових стебел
Покладу на волосся густе.

Олександр Сушко
2020.04.07 09:36
Полаялися ми учора з кумом капітально: я йому дуль моцних натицяв, а він мені матюків нагнув триповерхових. А виною всьому — коронавірус. Приїхав на пошту отримати перевод за мою книжку “Берегиня”. Нині в мене це єдине джерело фінансів, завдяки якому куп

Сергій Губерначук
2020.04.07 08:33
Попід зіркою гіркою,
понад гіркою паркою,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні крила,

Віктор Кучерук
2020.04.07 05:18
Повзти, вставати, йти і знову
Спіткнутись, впасти і повзти
Крізь вічні зради та обмови
До недосяжної мети.
Хоч прогинаю трохи спину,
Щоб дати спокою ногам, –
Ніхто й ніщо мене не спинить,
Якщо, на жаль, не стану сам.

Олександр Панін
2020.04.07 01:06
Лімерики -"фрістайл"


Щур та Зайці


Годі, Зайці, ридати, зітхати –
Обіцяли нам позику дати!

Іван Потьомкін
2020.04.06 21:22
Не в тому суть –
Воскрес чи не воскрес,
Вознісся до Всевишнього,
Сидить з ним одесную...
Чи, може, як усі,
Перетворивсь на прах,
Пробивсь з-під каменя травою...
Не тим, що начебто узяв гріхи на себе

Євген Федчук
2020.04.06 21:13
Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взага

Серго Сокольник
2020.04.06 20:48
Час наврочить сумні
Сірі ночі без ніжності губ,
І цокоче, і ні-
чим розвіяти пізню нудьгу...
Потаємно відкрий
Простір шафи минулих оман.
У шухлядці старій
(розбирать її часу нема,

Володимир Бойко
2020.04.06 18:52
Вихвалявся чорний Пень,
Що не вірить в чорний день,
Бо його, крутого Пня,
Аніщо не зупиня.

Та не варто було Пню
Отаку нести дурню.
Хтось недопалок лишив –

Роксолана Вірлан
2020.04.06 18:35
Розбуди мене теплими лисками
По чолі, по щоці та по рученці,
Коли росяні зорі ізвисока
На прокільчені трави обрушаться.

У маєвому мареві виспіє
Перша лілія, світ розлелечений
І розкліпнуться обрії виспані

Микола Дудар
2020.04.06 18:18
І де ж від усього ваш "інструмент"…
У якому ж оркестрі прописка?
Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
І зіграв би на ньому - не близько…
Згоден, побуду простим глядачем
Зала, вогні, світанки предранні
Ритмічно до рим… і ладом тече
Оплески славні,

Микола Соболь
2020.04.06 18:02
Раніше курви працювали в лазні,
А нині – аташе, як не крути.
Прийшли до влади злодії та блазні,
Народу слуги, сепари, свати…

Наїлися по горло шоколаду?
Потрібні зміни і відразу – упс!
Враховуючи стан важкий громади,

Олександр Сушко
2020.04.06 10:19
Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.04.07 02:18 ]
    Місто, в якому не видно посмішок
    Місто в масці сховало посмішку,
    Над прозорим схилилось морем,
    Дотик хвилі здається розкішшю,
    Пантомімою перетворень.

    І лунає з балконів музика,
    Приголомшлива і збентежена,
    І застебнуті на всі ґудзики,
    Мов сорочки, будинки в зелені.

    А глухі закуточки й вулиці
    Щось нашіптують у безлюдності,
    Наче листя росте, почулося,
    У молитві, у сні, в присутності.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Панін - [ 2020.04.05 16:59 ]
    Знамення

    Клубок вогню, мов яструб,
    впав нізвідки,
    Нещадний, злий,
    затьмарив Сонце,
    хоч лише на мить...

    Він світлом цим
    багряно-чорним
    Воліє вщерть
    затаврувати
    і зім’яти
    Надії,
    Чаяння
    та Сподівання всі…

    Страждає небосхил:
    він ранами бездонними покритий,
    із ран біжіть, тече, струмує кров,
    неначе лава
    із вулкану
    Пристрастей Даремних…

    А натовп з жахом це спостерігає,
    заціпенів, чекає на війну, розруху, голод…
    а може ще й на Дике Полювання
    і на Фінал на ймення – Страшний Суд?

    Та – Ні!
    Та зовсім – Ні!
    Цей натовп -
    він - глухий, сліпий, байдужий…
    Не зрозумів би,
    навіть як побачив,
    Кинджали Пурпурові,
    що крізь Чорне,
    Деінде
    зловісно зблискують
    в Імлі…

    Знамення і Провіщення існують
    для мене одного...
    І Небосхил в Черлених Ранах
    Це -
    лише моя
    Приречена душа…

    Кохання забирає
    і вбиває -
    Вона,
    Яка
    мені
    Його
    Колись
    Подарувала!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.02 20:57 ]
    Перемовчи
    перемовчи
    нелегко
    та нехай
    спливає тіло
    кров’ю
    і сльозами
    а словом ні
    зарано
    за вустами
    спини
    припни
    на волю не пускай
    перенімуй
    немов тебе нема
    тебе нема
    є біль
    образа
    відчай
    перечекай
    ти маєш
    цілу вічність
    на роздуми
    попереду зима
    перетерпи
    і серпень догорить
    а подивись
    у небі
    понад містом
    аби низала
    спогадів намисто
    снується літа
    бабиного нить
    перебирай
    наспівуй
    плач
    молись
    лікує ліс
    робота
    друзі
    книги
    перегорни
    і дощ
    і падолист
    і снігопад
    і лютий
    і відлигу
    і провесну
    і квітень
    і розмай
    цілунки червня
    у засмаглі плечі
    і що не день
    то легше
    легше
    легше
    оце твій шлях
    не коло
    а спіраль
    од відчаю
    до вдячності
    ну ось
    тепер пора
    нарешті
    ти готова
    промовити
    оте єдине
    Слово
    задля якого
    все
    і відбулось

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (4)


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.03.30 10:06 ]
    В усіх обрядах світу будь святим…
    В усіх обрядах світу будь святим.
    Не зневажай святих обрядів світу.
    Якщо кохаєш – я твій побратим.
    Коли знена́видів – спіймай і бійся вбити.

    Хтось – представник яскравих модних риз.
    Хтось – кутюр’є своїх тонки́х заду́мок.
    І поки світ не покотився вниз,
    не поспішай приготувати трунок.

    Хай уночі настане дивна мить
    розгрому сумнівів з єдно́го вдару щастя –
    так зникну я, так інший повістить,
    що твій пасьянс зі мною не розкласться.

    Обряд прощання – світлий не кінець,
    а тільки крок до звільнення сердець.

    18 травня 1997 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 142"


  5. Олександр Панін - [ 2020.03.19 13:03 ]
    Нетрі свідомості і життя

    У хащах, у занедбаній хатині
    Живу, не знаю із яких часів,
    Даремно заглядає Срібний Місяць
    У пам’яті скарбниці спорожнілі…

    Я був оточений вночі
    примарами убивства,
    на порозі
    мого житла…

    А ти стояла мовчки, жінка дивовижна,
    спалахували зорі
    в очах бездонних.
    Перелякалися
    нічні примари,
    Розбіглися лихої ночі діти…
    Тебе спитав: «Ти хто?», а ти мовчала…
    «Ходімо швидше» - мовчки ти пішла
    В мою хатину…

    Очі твої порожні вдень і вночі,
    Ховається сенс
    Десь у глибинах бездонних…
    Сидиш за столом
    мовчиш,
    Сніданок недоторканий…

    Не просиш
    нічого і ніколи,
    лиш, дуже зрідка: «Холодно мені»…
    Товстий і теплий светр
    На плечі змерзлі…
    Твоя подяка
    Ледь помітна у куточках губ…

    А іноді ти кажеш: «Захисти»
    І у обіймах я тебе тримаю
    Хоч цілу ніч, хоч цілий день,
    І жах тобі вже не зашкодить,
    Не може він пробитися
    крізь мене...
    Я відчуваю біль:
    Болить не сильно, тільки довго-
    довго…

    Не знаю
    хто ти, звідки і навіщо,
    Та необхідність піклуватися
    про тебе
    Заповнює життя моє
    порожнє
    Жаданим змістом –

    Я Тобі Потрібен!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Панін - [ 2020.03.18 13:32 ]
    Волання в ніщо

    Верлібр

    Серце розбите,
    навіщо страждаєш
    і спокою знати не хочеш -
    Кров не вщухає,
    Біжить
    пекучий потік нескінченний…

    Плачем своїм
    не даєш
    врешті закрити
    запалені втомлені очі…

    Пострілом-підступом влучно
    розбив тебе
    Темний Стрілець –
    АнтиАмур,
    АнтиЕрот,
    анти коханий…

    Клятви і мрії рожеві –
    даремно усе,
    Реквієм Жаху
    грає капела
    вражених насмерть
    розбитих сердець…

    Серце розбите,
    Нащо збираєш
    страждання та кров
    цілого світу,
    навіщо?

    Боляче, рвучко
    б’ється в судомах
    воно,
    Ніяк не спочине,
    ніяк не загине,
    спокою,
    бідне,
    не хоче,
    вмерти
    й мені не дає…

    За інші нещасні серця
    вболіває
    Серце Розбите Моє!



    2018 рік










    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Панін - [ 2020.03.11 15:12 ]
    На чужому нещасті…

    Глибока філософія
    на житейських мілинах

    А з тими,
    що
    гріхам навчали
    чужих жінок,
    чоловіків,
    таке чортяки
    виробляли,
    Що став Енею
    світ не мил…

    Майже за Котляревським

    ***

    Кажуть, що на чужому
    нещасті
    власного
    щастя
    побудувати неможливо…
    Можливо, можливо,
    ще й як!
    Воно ж, нещастя, не твоє,
    а чуже!
    Збирай уламки,
    палаци муруй красиві
    іще,
    іще!

    А чи можна жити,
    вижити хоча б
    у такому палаці? –
    Питання окреме,
    питання – гвіздок:
    як знати,
    чи
    будеш ти раювати,
    чи
    не збереш
    кісток?

    Якщо ти – бездушник,
    та збродні майстер,
    мучає совість,
    якщо не вкрасти –
    сколочуй щастя своє

    з
    чужого щастя
    труночок
    (зроби сам собі
    З підступу власного
    подаруночок).

    Але, якщо залишилась
    хоч одна
    невбита крапля
    справжньої совісті,
    з тих часів,
    коли ще в пісочниці
    грався
    серед діточок –
    не буде
    «більш печальної повісті …»,
    бо ця краплина
    почепить тебе
    «ребром на гачок»,
    І тоді –
    «хоч верть-круть,
    хоч круть-верть -
    Смерть!»…

    Перш ніж руйнувати
    щастя ближнього свого,
    подумай,
    чи є ти

    сто-
    від-
    сот-
    ковим
    гадом,
    поміркуй…

    І якщо нема де
    на тобі вже
    клеймо випалювати,
    тоді –
    руйнуй!

    І жоден дідько
    не допоможе:

    на суд
    потрапиш,
    врешті,
    Божий!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Козинець - [ 2020.03.09 14:28 ]
    ***
    Звідки я знаю? – Та я про це знав завжди́.
    Між короткими вдихами й протяжним видихом,
    Що життя – лабіринт, який огортає дим,
    Щоб не кожен одразу бачив короткі виходи.
    Звідки я знаю, що найбільша чеснота – любов?
    Що нічого ціннішого в небо не візьмеш, крім неї? –
    Колись сам Господь говорив так... Їй Богу!
    У часи, коли квіти усі ще росли над землею.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.03.07 09:38 ]
    Наречена

    На вламаних гілках гойдалась наречена.
    Сумного вітру тінь до світлих вуст зійшла.
    Цим поцілунком злим її з дитинства вчено,
    але дівоча скна не розуміла зла.

    Та вже котився дзвін раптового вінчання,
    і неживих істот накли́кала луна.
    Бо триста зморних літ нечистого мовчання
    споку́тує ось-ось пречистая вона.

    Хто був за мужа їй, того ніхто не вбачив,
    його короткий дух сидів при діві злий
    і мацав полюси її земної вдачі,
    і всю пропливши кров, сам раптом став живий!

    Мене там не було, бо я ще тут, між вами.
    Але про це мені розповідали сни.
    Як угатив не грім, а бій поміж світами –
    і прокотився лик живого сатани.

    Земля стояла вщент погорблена, побита!
    Курилися дими з вітрами навпіл там.
    І той космічний пил заніс надію жити
    на іншу Божу твердь, а тут лишив бедлам!

    (…Так промовляє день крізь тло нічної хащі.
    Вигукує мене усе життя твоє.
    А я тим часом – звір, недо́биток пропащий.
    Бо день не настає. І ніч не настає.)!

    Однак, ще не кінець, бо пекло – нескінченне,
    а рай – не на Землі, і Бог – не між людьми.
    Мов дівка, геть од нас йде совість наречена
    і поїть чортенят молочними грудьми.

    4 серпня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 56–57"


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.02.28 09:26 ]
    Прононс 9
    Уроки географії були мої улюблені.
    З учителькою з Африки
    ми грали в географію.
    Підручники тоді були придумані,
    і ми на картах ворожили і на глобусах,
    у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
    зі стрілами
    довкола школи бігали.
    Автобусом
    за місто виїжджали у ліси,
    і Африку прохо́дили ми всі
    з учителькою з нашою з розважливою.
    Вона саджала нас під дубом золотим,
    виймала бубон, задавала ритм
    й співала блюзно африканський гімн;
    ми чули світ, ми бачили той світ,
    де не слова – а голоси птахі́в,
    де вже не дуб – а баобаб розцвів.

    "Ми звідти, діти. Діти, звідти ми,
    де чорний континент втягнув живіт.
    На карті океан за безліч літ
    розмив пів-Африки!
    Ми! Фа́нґи, па́нґве, пахуїни.
    Ми! Яунде. Ми! Бу́лу, бе́не, бе́ті –
    одна сім’я, що зветься гордо – Ба́нту!
    Збираєм злидні знов у білий лантух,
    ми знову бідні,
    ми у рабстві знов,
    у річці не вода – колоніальна кров.
    Під аґресивний час
    наш пересохлий стан
    благає від Богі́в зволоження саван!
    Зволоження саван!"

    І ми ховались од дощу під жовтий баобаб.
    Учитель-раб і поруч учень-раб.

    Вона ж була
    й скотаркою простою,
    ще й аґротехніком,
    перепряжним конем,
    і вовком сивогривим,
    і ковбоєм,
    залежно даних тем,
    цікава кожним днем.

    І відпрохатися ніколи не хотілось
    з її уроків, звідки час летів.
    Яко́сь гранулометрії навчились,
    привчились визначати склад ґрунтів...

    І вчились визначати склад душевний.
    "Породи кам’яні є також між людей," –
    казала вчителька
    і не псувала нервів,
    коли траплялось з класом щось не те.

    Ми дарували вчительці, мов квіти,
    у зошиті в клітинку – рози вітру,
    троянди вітру,
    хризантеми вітру
    довкола Києва збирали учні-діти.

    Невимушена гра, жива й негрішна.
    Але одного ранку запанувала тиша.
    Зайшов директор,
    просторікуватий і проімперський,
    й оголосив, що у нашої вчительки
    диплом – вахтерський,
    а не вчительський,
    а не географічний,
    і що вона створює в школі
    образ міфічний,
    бо хоче ввійти в історію
    з новим прочитанням,
    і що, взагалі,
    у нашому класі відсутнє вентилювання,
    і що вона
    схильна висмоктувати з пальця факти,
    а учні – дурні́ –
    відсмоктують
    і пишуть не ті реферати,
    і що з райвно вже давно
    прийшов відгук листовний,
    де сказано одно́,
    і досить змістовно:
    припровадити вчительку географії
    як представничку необуржуазної мафії
    зі школи геть!
    під загальне висвистування –
    і не пересолювати "впрєть!
    такім вот учітєльствованьєм!"

    І її звільнили за критерії оцінок.
    Вона не вміла нас оцінювати всіх.
    Ми грали з нею, ніби у пристінок,
    на ті оцінки під дитячий сміх.

    Скільки б інстанцій, підстанцій, нотацій
    на нас не насилали перевірок вирій,
    ми ходили до неї, мов на бальні танці, –
    наша школа продовжувалась на її квартирі.

    В учительки вдома жила тхори́ця,
    не в клітці, а так –
    вона бігала по тахті,
    спала, виключно, на шерстяній спідниці
    або в окремому ящичку для листів.

    Квартиру стеріг ротвейлер Ректор,
    і ми спочатку боялися пса.
    Від його гавкання
    можна було просто померти,
    хоч він ніколи нікого і не кусав.

    У тераріумі під лампою
    відпочивала ґюрза Улита,
    але вона теж нікого не могла пожали́ти.
    Перед тим, як її посадити у скляний куб,
    їй видалили ужальний зуб.

    Ми ходили до вчительки географії –
    і знали зоологію, історію, ботаніку.
    Приходили з кавою, пили каву,
    бо цікаво нам було з нею, було цікаво.

    І коли директор продовжував
    язиком бо́втати,
    судомисто сіпався
    і був схожий на робота, –
    ми клеїли по вулицях
    такі інструкції:

    "Директор школи номер вісім
    став старим, мішкуватим і лисим!
    І це не просто костюму мішкуватість,
    а його недбайливість і непрацездатність!
    Він розкидається кращими вчителями
    і проторгувався дітьми – нами!
    Прийдіть о дев’ятій нуль-нуль до школи –
    і зробіть йому в місце потрібне укола!!!"
    Укола!
    Укола!..

    Нас спіймали і вигнали з рідної школи.
    Нас відправили в рекрути
    до Анґоли.

    А вчителька пише листи:

    "Ти, мій любий хлопчику, ти
    пам’ятай, що трохи північніше від тебе
    Африка вбирає живіт під ребра.
    Глянь на карту:
    її і так розмило пів-океаном,
    і не варто
    завдавати їй зайвої рани.
    Адже і ми – фанґи, панґве, пахуїни!
    Ми! Яунде. Ми! Булу, бене, беті –
    збираєм злидні, ламаєм спини
    під дубом осіннім,
    під баобабом смерті.
    Це аґресивний час.
    Кров не поліпшить стан.
    Благай від Бога не зволоження саван."

    І я ховаюся від куль під жовтий баобаб.
    Спасибі, вчителько, що й досі я не раб.

    10 листопада 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор 38–42"


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.02.26 12:22 ]
    Прононс 7
    Ох, злісний час.
    Для нас
    життя є певна місткість
    відрадних фактів і дошкульних гнид,
    які віднадить запотиличник мільярдний.
    І самовбивця – адекватний плід
    цього пустого віку.
    Чоловік
    не владний
    над своїм звучанням,
    бодай він орнітолог, віршописець
    чи в осавули хрещений анґлієць.
    Одного разу в протягах доріг,
    де біль голінний здрібнює бажання,
    насилу багрячи суспільне серце, –
    він пада з ніг,
    і пуповина рветься
    між ним і Розумом.
    В очах шалених тих
    я бачу тільки смерть.
    Я не відкрию твердь,
    повідану Богами,
    я – людина.
    Уродженець жінок з нокаутів мужчин.
    Я йду ногами.
    Серце – середни́на.
    І весь мій стан від аварійності причин
    є вихолощення мого таланту.
    Ох, злісний час, де зорі з діаманту,
    а склеп шатровий із живих дерев!
    Безсмертний канібал, який помер,
    щоб світ і смерть тримати в домінанті...
    Тобі, хто нас прирік на муки в раю,
    я поклоняюся – і завмираю...

    25 травня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 30"


  12. Сергій Губерначук - [ 2020.02.11 10:20 ]
    Восьмий Перґамент
    Чи мудре слово те?
    Чи не мудре слово те?
    А я́к сказано воно,
    коли мудрість у хаті давно?
    А прине́сене слово те.

    Що́ я сиджу тут і слухаю тебе?
    Я́к зайшов ти крізь двері замкнені?
    Куди покласти спати сон твій,
    щоб тільки мовчав ти, коли мудрість пильнує мене?
    Дома я.

    Що́ значать новини твої,
    смерть довкола?
    Що́ значать вісті суєтні,
    весілля земне?
    Чи не тут мудрість моя?

    А ти бачив, я́к сонце гріє нас?
    Бачив ти, що звідусіль воно досягає?
    І мудрість нашу не говори.
    Ось вона ним любується.
    Бо й любо йому.

    30 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 46"


  13. Ірина Залюбовська - [ 2020.02.09 09:11 ]
    Зимова сага
    Ні, не співається. Чорно-сріблястий дракар¹
    Сяє на березі наново смоленим днищем.
    Небо, обтяжене снігом, схиляється нижче.
    Трусять валькірії² пух з переповнених хмар, –

    Фрайї³ перин: замикають у білому колі, –
    В білому коконі – фйорду⁴ круті береги.
    Вирватись зараз з полону немає снаги,
    Та і не хочеться: тепло і їжі доволі.

    Скальде⁵, спочинь. Тут нарешті не просять пісень.
    Не вимагають щовечора іншої віси⁶…
    Білим мереживом інею Імір⁷ завісив
    Крихітні вікна занесених снігом осель.

    Жінка русява в розкішно розшитім вбранні
    Вправно латає пошарпане штормом вітрило.
    Зблискує голка. І наче й жадана і мила,
    А не співається. Їй не потрібні пісні.

    Їй не потрібно нічого. «Аби тільки жив.
    Разом здолаємо злої зими заметілі, –
    Мовила, – я тобі вишию квітку на білім
    Парусі – з тих берегів, до яких не доплив.

    Схожу на сонце. Хай світить в далеких світах
    Світлом пісень, що мені заспівати не в змозі».
    Прийде весна – і на волю повернеться птах:
    Лебедем в літо по Нйорда⁸ веселій дорозі

    Срібний дракар прокладе у Незвідане путь,
    Зникне за обрієм. Жінка впаде. І віднині
    Не підведеться. А сагу про Скальда й Майстриню
    Інші складуть.
    Сагу про Інгвара Скальда та Інгерд Майстриню
    Інші складуть.

    1 – корабель-дракон, човен вікінгів; 2 – ті, що забирають загиблих, небесні діви-войовниці; 3 – богиня кохання, сексу, шлюбу в скандинавів; 4 – вузька морська протока; 5 – поет-співець; 6 – алегорична пісня; 7 – дух морозу; 8 – дух моря.




    Рейтинги: Народний 5.75 (5.48) | "Майстерень" 5.75 (5.56)
    Коментарі: (11)


  14. Олександр Панін - [ 2020.02.07 17:04 ]
    Мінливості

    Етюд

    Нещастя далеким
    здається,
    Навіть,
    якщо "далечінь",
    Це - мить,

    Ввижається,
    що недоля
    крадеться,
    Навіть,
    коли
    не димить,
    Здалеку
    не блищить.

    Змія зубами
    хапає свій хвіст,
    Це символ зловісний
    химер,
    Передчуття проблем...

    У недолі до капостей
    хист!

    Сподіваюсь -
    Повернеться минуле,
    Хоча,
    я зараз інший,
    не той, що колись...
    Усе, що добре,
    давно заснуло,
    Повстала Тінь -
    Недобрий Гість!

    Тільки Жінка,
    якщо чекає,
    Небезпеку завжди
    відвертає!




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  15. Олена Музичук - [ 2020.02.07 09:24 ]
    Одного разу
    Одного разу із далекого села
    Мене до нього наша доля привела.

    А він лежав і усміхався уві сні
    І стало жаль його невимовно мені.

    Його у спокої лишили лікарі,
    Бо мав померти, рани мучили старі.

    А я останньою надією була,
    Тому й забрала до цілющого зела.

    Всі ритуали, і закляття, і знання,
    І магію таємну кликала щодня.

    Благала Бога, сонце, зорі і пітьму,
    Щоб і мені допомагали, і йому.

    Поїла травами, чекала долі знак,
    Аж поки став на ноги милий мій козак.

    Благословили нас тоді мої батьки,
    Аби були душа з душею на віки.

    І не кажіть, що у житті нема чудес,
    Якщо не бачили як чоловік воскрес.
    ********************
    Його до мене наша доля привела,
    Аби і я із ним для щастя ожила.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.02.07 08:58 ]
    Реквієм
    Там є все.
    Але ти – прочахла.
    Же попала у протяг смерті.
    Павутиння стеряло жертву.
    Вперта ти – так казали книги.
    Їхню правду вогонь злистає,
    прочитає, але не скаже…

    Там на тебе не вижде око:
    сонцем зирить,
    звідтіль – потоки
    чи патьоки
    чи просто сльози,
    (скоро вже темнота на світі?)
    сльози світла – то ж антисльози.
    Спів спалив і мене, супостата,
    там-тарам: ми завжди співаєм,
    там-тарам ми завжди…

    Ти казала колись, же змовкнеш,
    же любили тебе нізащо.
    Бог не дав мені вміння слухать,
    так украв необхідність бачить!
    Тупіт цвяхів: і ти – колишня.
    В яму котяться наші звуки,
    наші руки спізнали землю,
    наші руки цілують тричі,
    наші руки землі допали –
    закопали: і ти – не тутешня,
    мертва блискавка у домовині,
    у диму…
    проростеш сосною – і згориш.
    Тут нема нічого…

    Душе мій! Тебе мозок злапав!
    Там є все.
    Але ти прочахла.
    Пучок кіс твоїх в мене у пучках.
    Під ногами земля зів’яла.
    Моя згадко, тремтиш на свічках
    і в очах на сльозах дотліваєш.
    До - тлі - ва - єш…

    І я возлюбив
    чорні вікна,
    запнуте дзеркало,
    всі годинники зупинив –
    щоб не дзенькали.
    Тільки серце у двері – стук!
    Анічого не маю тут!
    Анічого немає там…

    ?.. там-тарам ..?

    19 червня – 27 липня 1990 р.,
    Богдани́, Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 102–103"


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.02.04 15:44 ]
    Хобі

    Моя кімната – це Китай.
    Китайські цигарки смердючі, жах!
    Вони мене зведуть в могилу коли-небудь.
    Їдко́го диму кільця, міражі і цілі сфери.
    І все з мойого рота.

    Коли покину я палити,
    мабуть, спалю свою кімнату.
    І цілі етноси моїх захоплень
    відчужаться від рідної домівки,
    складуть своє добро у вузлики і підуть
    за довгу димову китайську стінку.

    Але, коли і ти мене покинеш,
    я матиму захоплення нове.
    Пляшки збиратиму і питиму горілку.
    Зберу клінічну публіку в руїнах,
    благеньких алкоголіків, недужих,
    скажімо, суто на цироз печінки.
    Влаштую їм концерти вередливі
    з наочними поличчями твоїми.
    І розпростертий на портретах жінки
    здихатиму, мов кінь після погоні.

    Якщо щось краще не уметикую, –
    я прокляну тебе,
    назвавши
    першим хобі.

    22–23 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 105–106"


  18. Тарас Ріль - [ 2020.02.04 01:11 ]
    Львів красивий..
    Львів красивий, Львів гострий, Львів виколює рани
    Львів хтивий, Львів пісний, Львів гукає в забрало
    Вовк степовий, клоун дурний чи несмілива школярка
    Місто всіх обійме, всіх прийме їх повадки

    Заковулки, проспекти, театри
    Архітектура стара і багатство
    Іноземці, припорошені дами
    Дика й гаряча молодь, слабка дочка та її тверда мама

    Університет, кращий той, про який усі знають
    Новомодний квартет, християнська печаль
    Храми, шпиль, тепле світло воскової свічки
    Доторк до стін, язиком по склу, думками про вічне

    Кожен раз все наївно і стримно чекаєш
    І кусочок Львова зі слізьми радості на очах обіймаєш
    Ти у центрі, чути ритми Дебюссі
    Вам крихту грошей, музиканти, любі мої!

    Трамвай їде, колихається, квитків рух, їх тьма
    Найпопулярніший і незатишний 3А
    Трохи свіжий і розріджений Стрийський Парк
    За ним Колегіум, ера людей нова

    Ти кружляєш ногами, підстрибуєш, рухаєш
    Томливий ранок, беліберда, ти біжиш туди й туда
    Медитація, стрес, лекція нова
    Акуратні дівчата, перенос, книжка в мозок пішла

    Львів тим часом гудить, і тихесенько слухає
    Ту й цю мить, як кипить, як життя пересушує
    Коливає своїми магічними ритмами, дибками
    Ти стоїш і дивуєшся його плутаними свитками

    Львів! Я люблю тебе! На твоєму помості
    Тут я стався, сюди втік, і воскрес
    Ти поміг, як католик і його хрест
    Істерично й надривно плачу і кричу

    Львів! Я твій! Я тільки тебе люблю й не пущу!..
    Усміхаюся, втираюся, я вже знову дитина
    Перед Львовом сповідаюся
    Він складає кожну днину

    Львів тримає, трима кріпко й до крові
    Львів є сильний, місто з діброви
    Всі слова вже керуються ним
    Львів, ти мій володар, галицький принц!

    Львів легенько так коцає в душу
    Львів робить чутливим, робить шубушним
    Він рядок вивіряє й ізсередини рве
    Львів мене покоряє, Львів мене жде..

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Панін - [ 2020.02.03 15:22 ]
    Пісня панночки

    Чому весь час малюєш кола?

    Спинись, Хома!

    Я не знайду тебе ніколи,

    Усе дарма!


    Мене затягує примара

    В гріховний вир,

    Долати злої відьми чари

    Бракує сил.


    Ти чуєш, як скрегочуть крила,

    Бурсаче мій.

    Нагряне враз нечиста сила

    І прийде Вій!


    Магічне коло подолають,

    Куди втечеш?

    Чаклунка тіло забирає,

    Я згину теж!


    Благаю, допусти до себе,

    Бо час летить,

    І може нас врятує Небо

    В останню мить!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.02.03 06:58 ]
    В оплаканих межах
    Зупинилися дні.
    Ночей не суть.
    У двері балкону вітри не дмуть.
    Мир замуровано ще за війни
    в цинкових межах твоєї труни.

    А не вийде струни
    із твоїх стрілянин,
    що завме́рили море в полеглі льони,
    що покаяли сутінь до самих хат
    і прибрали того, хто не був винуват.

    Так прибрав я тебе
    у одежі лляні,
    у долоні черстві клав чички́ вогняні,
    щоб, зусиливши вихор безґлуздих втрат,
    там зустрів ти того, хто не був винуват.

    В териконах піску,
    на завалах кісток
    ви дасте нам урок, що, як завжди, не в строк.
    Єреміє, не плач: – угорі на хресті
    ми напишемо так – що то люди прості.

    Крові смак пригадала і ця земля.
    На таке не поллє води Ілля…

    15 квітня 1992 р., 3 жовтня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 106–107"


  21. Сергій Губерначук - [ 2020.01.31 09:41 ]
    Є ти, єдиний плоттю…
    Є ти, єдиний плоттю,
    собою ж – роздвоєний.
    Тобі здавалося,
    то й не довершив.
    Караючи самоє своє,
    мов дерева викорінював.
    А як дух тікав од тебе,
    то наздоганяв його інший.

    Яструбом був,
    то матері́ синів своїх тобою величали.
    Се́стри за мужа тебе обирали
    і черне́чим покривалися.

    Я ж не коситиму твого
    і не ховатимуся у твоєму.

    І де б тільки трава наросла
    вище дерев твоїх?
    Де персти мої о неї порізалися?
    А знайду я таки,
    аби посміявся ти наді мною
    і роздвоєно душу свою
    потро́їв.
    Бо сила у мене,
    а любові покли́калося,
    і вона то – не до свого́..

    За Четвертим Ра́зом зайшла сестра моя,
    (побачмо ж кров на перстах її),
    пострічався брат з нею
    і каже:
    – Біблію вичитуєш…
    – А правди не говориш…
    Виміряла тоді вона йому відстань
    долонею на чолі його
    і поклала руку на камінь.
    Заговорив той.
    А брат онімів.

    Не псуй і ти
    і п’ятірнею своєю і п’ятою…

    10 червня 1993 р., Одеса


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 77–78"


  22. Ігор Герасименко - [ 2020.01.29 09:38 ]
    Дякую Богу
    Дякую Богу, що дихаю
    Й хочеться дихати ще.
    Стрічкою, річкою тихою
    Стежка життєва тече.

    Дякую, що розмежовую:
    Де золоте, де святе?
    Де висота, де безодня є?
    Дякую Богу й за те,

    Що незнайомим не тикаю,
    Грань не руйную тонку,
    І що з природою дикою
    Поводжусь не як «дикун».

    За щастя формулу знайдену
    «Дякую!» Богу скажу,
    Бо не розгублюю райдугу
    І в найгучнішу грозу.

    Що впорався із недугою,
    Взявши наснагу у трав,
    І що веселкою другою
    Райдужну подругу дав.

    Дякую ще й за поезії
    Зрілі яскраві рядки.
    Рівень її не понижую.
    Бо їй дзвінкій завдяки

    Пишною, віщою піснею
    Богу подяка зліта
    За мрію, що нині здійснюю
    З вами. А річка життя

    Рідним і друзям утіхою
    Тепла і тиха тече.
    Дякую Богу, що дихаю,
    Й хочеться дихати ще.

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  23. Сергій Губерначук - [ 2020.01.21 13:55 ]
    Як ікона вповні стане
    Три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога,
    подає і відає і:
    …до Бога зверталася
    дев’яносто з гаком літ,
    де й взявся – Бог, привернув до мене
    долю,
    а я ж на неї робила, як руки тремтять.
    Пощо ж вона нагнала мене вітром?
    І землею напнула?
    Що ж я се
    три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога?
    Заки начати мені наново ткати
    на той світ?
    так хоч загорни мене в їх,
    аби земля не лякала.

    І мовив їй той, хто брав од неї:
    …мені понад сим не хмари водити
    і не отари вести,
    мені свого полотна вдосталь,
    аби руки од землі витирати,
    а сим я Бога окутаю.

    21–22 серпня 1993 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 104–105"


  24. Ігор Деркач - [ 2020.01.10 17:54 ]
    Пророцтво
             І
    Як не жаль, ми не будемо жити
    на землі одночасно усі.
    Умирають іще посполиті,
    та колись як трава у росі
    оживуть в українській Русі
    наші мощі і дереворити.

              ІІ
    Не зітліє Батурина жах
    і віками нечувані саги,
    що дописують в'язні Гулагу
    і замучені на Соловках.

    Оживає козаччина знову,
    поки воля оновлює Січ
    і появиться інший Зіновій.
    Заяріє під Крутами ніч
    молодої відваги й любові.

    Пригадається і Конотоп,
    і узятий за ніч Перекоп...
    І усе це не виссане з пальця
    як одурює нас остолоп
    і його пацифічне нещастя.
    Поки нація риє окоп,
    у вогні затанцюють паяци,
    за яких умирає укроп.

    Нашу істину – ще донесе
    буйний вітер історії, слави
    і на мапі постане держава –
    Україна, що понад усе!

              ІІІ
    Божа кара у небі вже діє:
    щезне юда і Каїн кремля,
    на Месію чекає осля...
    омофор одягає Марія
    і до самих окраїн – Земля
    прокляне і поглине Росію.

    01/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  25. Світлана Ковальчук - [ 2020.01.01 21:57 ]
    ***
    Той вічний Авель і вічний Каїн
    понад світами – як вічний хрест.
    Росли братами, зросли у драму.
    Чому так, Боже?

    Ця тяглість верст
    у крові ріках, у недоріках,
    у пересудах і лжесудах.
    Немає ліку гріхам одвіку.
    По колоброду – з життя – у прах.

    Чи ти мій Каїн? Чи ти мій Авель?
    Чи нам стікати в ріку-журу?
    Із яви – в наву, із нави – в яву,
    У чорну пам’ять, у ніч гірку.

    Ну як там, брате, що Каїн звати,
    ну як там, брате, твоя душа?
    Вже стільки віку страждань без ліку.
    Міняєш вила на палаша?

    Чи нам до Бога лягла дорога,
    ясна дорога у ясен світ?
    Ми – вічний Каїн і вічний Авель.
    Ну скільки ж літ?



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  26. Олександр Олехо - [ 2020.01.01 08:56 ]
    * * *
    Не пізніше, не раніше,
    саме у цю мить
    час твоє торкає серце
    і воно спішить
    по артеріях і венах
    гнати яру кров,
    щоб людина спромоглася
    на святу любов:
    до землі, до неба, гаю;
    до країни мрій,
    до життя… і я благаю:
    серденько, не стій.

    31.12.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Олехо - [ 2019.12.28 10:44 ]
    * * *
    Не спрямовує світ до Бога
    сущі справи свої і дні.
    Йому мало любові слова.
    Його манять сліпі вогні.
    Назбирає для себе хмизу.
    Запалають усі сади,
    і постукає доля знизу,
    і покличе його туди.
    І у норах, де варять смоли,
    закипить і його душа,
    а Харон золоті оболи
    обміняє на три гроша.
    Глашатаї ума і неба,
    тихий глас у пустелі днів –
    усі знають, як жити треба,
    щоб не злити благих панів…

    І мовчатимуть лячно вівці.
    В сіроманців своя жура –
    бити вбогого по маківці
    і гарчати в окіл: Ура!...

    28.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  28. Олександр Олехо - [ 2019.12.22 10:27 ]
    * * *
    Йому дарма все. Він іде,
    тече, біжить, летить, минає.
    Він наче всюди і ніде.
    Руками мацаєш – немає.

    Він очевидець наших втрат,
    тріумфу, звершень і падіння.
    Адепт пізнань і ретроград,
    мірило поспіху й терпіння.

    Він вічний подих, суща мить
    і нерозривна павутина –
    пряде свою безмірну нить,
    у скронях гупає невпинно.

    Критерій правди і брехні,
    він пропонує аксіоми:
    гріхам життя казати ні,
    супроти зла не знати втоми.

    Він літописець і суддя.
    Він милосердя і покара.
    Він батько всього і дитя:
    отці його – хаос і мАра.

    Він крок між далями доріг
    і бумеранг земної долі.
    Він руху в завтра – оберіг
    і вітер мрії на роздоллі.

    Він сам в собі, як самота.
    Він продукує паралелі,
    межа яких лиш висота
    титанів, розуму й оселі…

    Він обертає світ вперед
    і повертає у минуле.
    І зрештою він ще й поет,
    коли вже ніч і всі поснули…

    Його бракує за життя,
    а поза ним його не треба.
    Він родом з вічного Буття,
    єднання урвища і неба…
    12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  29. Олександр Олехо - [ 2019.12.13 11:04 ]
    Отут і сьогодні...

    Отут і сьогодні. А лячно не буде?
    А раптом невдача? Духовні Бермуди…
    Дорога до неба – пустелі і гори.
    Дорога до щастя – стезя до комори.

    Шукай на полиці, шукай у кишені.
    Воно таке тепле у жадібній жмені.
    А небо – то мрія, що вмерла в польоті.
    І як не смакуєш, не солодко в роті.

    Готовий до бою, кохання і пива?
    Хай бій зачекає, на вулиці злива.
    Усе так буденно і туга не зріє –
    отут і сьогодні зима перевіє…

    11.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  30. Галина Михайлик - [ 2019.11.30 18:26 ]
    Світлотіні
    Між світлом й тінню я у світлотіні,
    де тиша поглинає кольори,
    де темінь у вселенськім безгомінні
    і тільки крила дотиком згори.

    Це таїнство заглиблення у сутність,
    це щастя осягання й відкриттів!
    Така близька й щемлива Всюдисутність
    Того, Хто це відкрити захотів…

    Безмежна вдячність вмитися сльозою,
    до струн своїх знайшовши камертон,
    зустрітися з майбутньою собою,
    поринувши у благодатний сон…

    Розкошувати там у світлотіні,
    вслухаючись у звуки й кольори
    тих перших променів, таких пізньоосінніх,
    і ніжних крил із дотиком зими.…


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (2)


  31. Ігор Деркач - [ 2019.11.28 19:27 ]
    На руїні раю
    І
    Біблія описує усе,
    що було, і є, але не буде,
    поки Землю населяють люди
    ті, яких диявол ще пасе.

    Це і є очікувана ера,
    у якій усі одна сім’я
    і немає часу на химери
    у перипетії житія.

    От якби не мали ще й спокуси
    і любили іноді свою,
    не було б ознакою розпусти –
    їсти що попало у раю.

    ІІ
    А в Едемі упіймали Єву.
    Показала змієві вігвам
    і не мав куди піти «налєво»
    винахідник палиці Адам.

    А кого ця діва породила?
    То Отець лиш відає один.
    Незаконний Каїн, бісів син
    піднімає Авеля на вила.

    Ноя залишає дикий Хам,
    Яків емігрує у Єгипет...
    Маємо і досі за фіг вам
    і за Єву, палицею биту.

    Як там не було – іде війна
    і володарює сатана,
    поки не появиться Месія.

    Умирають дочки і сини
    і кінця не буде у війни,
    поки буде Азія-Росія.

    ІІІ
    А в Едемі, як не прикидай,
    для Адама це уже не рай
    мати ту, що зрадила учора.

    У вігвамі – як там не було,
    може і лишалося тепло,
    та не рай – Содом або Гоморра.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  32. Марґо Ґейко - [ 2019.11.21 18:31 ]
    ***
    Земля садів – рокована земля.
    Я йду по ній тісними манівцями,
    Приречено зітхають свіжі ями,
    Чи може це примарилось здаля.

    Давно не турбували павука
    У вензелі чавунної калитки,
    Мені чортополох прилип до литки,
    Шипшина розпанахала рукав.

    Завмерли тіні в дзеркальцях роси
    На квітах і неторканих суницях,
    Нехай душа на зустріч запізниться,
    Не слухає, як ваблять голоси.

    Не чує ані подихів, ні слів,
    Бо партії зливаються в єдину,
    Тут Янгол тихо зважує людину
    Без тліну, що лишила на землі.

    Лиш очі. Як мені повз них пройти?
    І дати… дати вкупі з іменами –
    Ці праотці́, діди, батьки і мами
    Колись були такі як я і ти.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (2)


  33. Ігор Деркач - [ 2019.11.15 18:12 ]
    Пасьянс долі
    Життя не має сенсу без мети –
    освоїти його далекі межі.
    І «дике поле можна перейти»,
    якщо іти по ньому обережно.

    Буває, досягають висоти,
    багаті одягаючи одежі.
    А от сірійці будували вежі
    у недосяжні зоряні світи.

    За океан, який не має краю,
    але чарує і лякає нас.

    Путі і долі наші – то пасьянс,
    який лише Феміда обіцяє.

    Коли хороша карта випадає
    і є удача, то – єдиний раз.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  34. Сергій Губерначук - [ 2019.11.01 13:49 ]
    Поки йде серце
    О, ми! Вихиляємо небо,
    хапаючи дощ за пронизок!
    О, ми! Винаходим для себе
    сферично-космічний ризик!
    Де кожен віраж – то пришестя
    Америки чи Росії.
    Де смерть – золоте перехрестя
    в моменті зачаття месії,
    в моменті зачаття месії.
    Ми ті, хто упорав безодню,
    мов циган коня за гриву.
    Ми ті, чий собор великодній –
    землі велетенська нива,
    землі велетенська нива..,
    де будеш ти, доки йде серце,
    і будеш ти, доки йде серце.
    Де будеш ти, доки йде серце..?
    І будеш ти, доки йде серце.
    Обличчя з людини зотреться.
    Людина з обличчя зотреться.
    Ми є херувими Господні!
    Ми є серафими Господні!
    До вас попри мури віконні
    задля́ли молитви іконні,
    задляли молитви віковні,
    задляли молитви Господні.

    26 квітня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 61"


  35. Ігор Герасименко - [ 2019.10.22 20:30 ]
    У Парижі теж бабине літо
    Літо бабине бавить планету:
    невагома, ажурна журба.
    Листя падає, та менуету
    молитовні виконує па.

    Листя падає. Сонце голубить,
    зацвіли діаманти в росі,
    і газони радіють і клумби.
    Тільки чути: «Бонжур!» і «Мерсі!»

    А як листя, від посмішок світле,
    вітер злістю зими шарпане –
    літо бабине лагідне вип’є
    з ним шампанського чи шардоне.

    Скаже листю: «Ти – талановите»
    і в сріблясту огорне вуаль.
    Не прощається бабине літо.
    «До побачення!» − «Оревуар!»

    2019



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  36. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.20 18:18 ]
    ***
    листя шурхотить
    стежечка біжить
    мить
    осені мазок
    прядиво думок
    крок
    перейти в світи
    дзеркалом води
    йти
    вільні мов дими
    з передснів у сни
    ми
    зранечку туман
    над ланами пан
    ран
    у душі не знать
    трави шепотять
    тать?
    ще нема зими
    лопотять крильми
    чи птахи чи ми
    ми



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  37. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.16 13:33 ]
    ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
    печалей мабуть не треба
    літак заповзявся птахом

    муркоче листок пожовклий
    на вухо коту осівши
    в глибини вернувшись мовкне
    не яблуня – слово в вірші

    не слово а просто мислі
    що сміли летіти шпарко
    нам осінь порив зачислить?
    листок провальсує в шпарку


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  38. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (10)


  40. Юрій Сидорів - [ 2019.09.01 21:40 ]
    Амфібрахій
    Не знайти поетичних парафій
    І сектантів письменницьких сект,
    Що не чули би про амфібрахій.
    Однозначно чудовий ефект
    Виникатиме від розбудови
    І анапестом писаних стоп.
    Плагіатори та віршолови
    І за ними ідуть на гоп-стоп.

    Заберуть те, що їм до вподоби,
    Ще й означать - немов би своє.
    А для тропів найвищої проби
    Найстрашніша пора настає.

    Неприємність відбутися може -
    Плагіатор або віршолов
    Через бачення світу вороже
    Їх відніме без довгих розмов.

    Агресивні особи, пихаті
    Та скандальні оці типажі.
    Це баби протилежної статі,
    І для творчого світу чужі.

    Я за паствою йду до парафій -
    І щасливим, і в міру сумним.
    До вподоби мені амфібрахій,
    І тривожно, і радісно з ним...
    ...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  41. Сергій Губерначук - [ 2019.08.30 10:43 ]
    Сон уві сні
    Ти з тим ідеш, кого обрав.
    А той, кого ти кинув, озиває.
    Кого ти кинув – озиває!

    Адже побачив ти,
    як він одягнений,
    по-чорному.

    По-чорному у шляпу шпигуна
    і в окуляри,
    які насунулись на блідо-білий шарф.

    А шарф – плече і гострий комір перескочив
    його високого весня́ного пальто.
    І ти побачив це.

    Як чорні арки ночі
    стояли нерухомо в чорнім часі –
    чим викрили його хвилястий рух;

    як він мав випадок наткнутися на тебе,
    не встигши замішатись між людей
    у переході тьми з минулого твого;

    як по́між нерозпізнаних істот,
    які водили тінь і змінювали форми,
    він розгубивсь.

    Це ті, хто вам складали інтерес
    і мали зустрічі для вас, яких не буде,
    і мали самовари золоті і ложки срібні.

    Це ті, посеред кого був і той,
    кого твій чорний анґел захотів
    так само, як тебе колись прослідкувати.

    Але ти викрив наміри його.
    Він ухопивсь за тебе.
    Бо ти побачив це.

    І ось, коли стоїш поміж обох,
    і дві руки твої тримають чорне й біле,
    що́ можеш ти, коли він озиває?

    "Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
    А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
    тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.

    Ти дивишся у чорні арки ночі,
    крізь очі "йдисюди́!" –
    там кожна тінь складає інтерес для нього.

    Ти не роздумуєш,
    ти гаркаєш у очі:
    "Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"

    І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
    Там світло, паузи і сни дедалі довші
    без того, хто від тебе одчепився.

    Твій білий анґел першим запитав:
    "Отак, коли лежиш ти на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    І кажеш ти:
    "Звичайно, радосте моя.
    Мені є добре."

    "А ти мене ніколи не покинеш?" –
    питає він крізь перше світло сну.
    "Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"

    "Ніко́ли" ще звучало на плечі,
    а ти схопивсь і відчував очима
    крізь перше світло сну цей діалог.

    "Ніко́ли" ще звучало, а роти –
    були німі!
    Плече сіяло! через підсвідомість!

    І підсвідомим був той діалог,
    він був з глибин майбутніх діалогів –
    між кращою людиною і Богом.

    Ти зацікавився крізь перше світло сну:
    чи білий анґел, дійсно, запитався
    про тебе щось?

    І той, кого обрав ти, – той крізь сон
    сказав, що – ні.
    Це був для тебе шок.

    Це був для тебе шок,
    бо розумів ти –
    про тебе знати щось він не хотів!

    І раптом ти, списавши це на сон,
    крізь перше світло сну прокинувсь.
    Ти запитав ще більш реально.

    А він з тобою ра́зом прокидавсь,
    і через силу, ніби у пологах,
    він заїкавсь на відповідь тобі.

    "Чи ти казав:
    Отак, коли лежу я на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
    Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
    Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.

    Крізь друге світло сну
    ти ра́зом з ним радієш,
    описуючи Божий дар реально.

    Плече сіяло через підсвідомість,
    а ви вже говорили через сон,
    якими треба буть близьки́ми.

    Якими треба буть близькими,
    щоб так без слів доносити думки
    і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!

    Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
    хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
    у переході тьми з минулого твого.

    Це та, хто форми змінює і час,
    і має самовари золоті і ложки срібні,
    і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"

    І ви лякаєтесь!
    Летиш крізь друге світло сну
    у цю реальність ти.

    І ви лякаєтесь у цій реальності,
    коли
    ти знов питаєш це спочатку!

    Коли тобі відповідають знов,
    що не казали,
    що не говорили!

    Коли тебе втішають
    і кладуть на це ж плече,
    що сяє підсвідомо!

    Сон уві сні.
    Але така реальність –
    крізь третє світло сну.

    28 липня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35"


  42. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  43. Ірина Залюбовська - [ 2019.08.23 17:08 ]
    Плаче - болить
    В зелені з`єднані золото й просинь.
    Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
    Осінь стрілою крізь серпень летить:
    плаче - болить.

    Вмите росою, туманом повите,
    прийде замріяне бабине літо.
    Осінь струною у небі дзвенить:
    плаче - болить.

    Ось і дощі! Горобиної ночі
    як і закрию я стомлені очі,
    спати не буду, бо серце не спить:
    плаче - болить.

    Знаю: однині й навіки зі мною
    осінь - стрілою, струною, сльозою.
    Світу не бачу! Забути на мить!
    Плачу. Болить.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  44. Ольга Паучек - [ 2019.08.09 13:50 ]
    Усвідомлення
    Зітхає вечір світлячками,
    Спадає листям на поріг...

    Що відбувається із нами
    На перехресті із доріг?
    Чого ми просимо у долі,
    До кого підіймаєм зір,
    За ким ховаємось від болю
    Своїй душі наперекір.
    До чого прагнемо з дитинства,
    Не розуміючи себе...
    І уникаючи презирства
    Злітає думка... до небес.
    Бо там є те, що нам потрібно,
    І те, до чого ми йдемо -
    І усвідомленню подібно
    Розвеселяється чоло.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  45. Ірина Залюбовська - [ 2019.07.11 15:10 ]
    2012
    Може, будете з того сміятись,
    бо й трагічне буває смішним:
    світ загинув у 20/12,
    ми загинули разом із ним.

    Лиховісна планета Нібіру
    зруйнувала життя моє вщент:
    від мого золотого кумиру
    залишився один постамент.

    Ми обидва живі і здорові,
    хоч роки не минають дарма,
    та нема поміж нами любові –
    отже, й нас вже на світі нема.

    Інші люди – хоч наші обличчя.
    Інші люди – хоч наші тіла.
    Відбулося смішне і трагічне:
    дві душі догоріли до тла.

    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (8)


  46. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.08 20:09 ]
    ***
    таке сонце надворі
    що хочеться дуже літати
    і віддерти налипле
    зі страху і болю і снів
    лише крила ті крила
    забула забула згадати б
    таж я клеїла ними
    картини надщерблених днів

    ну то сяду під сонцем
    і грітимусь тихо і звично
    позализую рани
    і думи бентежно-сумні
    а із неба сорочку
    легку собі радісну витчу
    щоб у чому та з чим
    на отій пожиттєвій війні

    і тоді з-під сорочки
    нові і такі аж небесні
    дужі крила змахнуть
    височінь! височінь! висота!
    я воскресла! мій світе!
    я духом і тілом воскресла!
    це весна чи поезія?
    вітер чи я молода?


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  47. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  48. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  49. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  50. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.05 16:47 ]
    Відповідь
    Чому мовчу? А я неговірка.
    Є речі - їм пояснення не треба.
    Вони існують, як Земля і Небо,
    Вогонь і Вітер, Берег і Ріка.

    Моя любов - як Небо і Земля,
    як плин Ріки у сонячному сяйві,
    як Вітер і Вогонь - не промовля
    красивих слів: вони для неї зайві.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   32