ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.05.27 00:26
Дивися й слухай… Пізнавай
Життя красу і шумовиння, –
Воно ключем б’є через край
І душу знаджує невпинно.
Його строката течія
Докупи зводить дні і ночі,
Тож пам'ять збуджена твоя
Даремно голову морочить…

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитеме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –

Світлана Майя Залізняк
2019.05.25 10:22
Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.

Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?

Тетяна Левицька
2019.05.25 09:52
Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі 
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия  вина,

Віктор Кучерук
2019.05.25 06:41
На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.

Ігор Деркач
2019.05.25 06:30
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.

***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!

Вячеслав Семенко
2019.05.24 19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Анонім Я Саландяк
2019.05.22 18:20
переклав з російської Саландяк

Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить пере
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Боняк
2019.05.22

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.23 17:54 ]
    Ясний місяцю, світи
    Із якої далини -
    з лісових озер глибоких
    і джерел зеленооких -
    до людей приходять сни?

    З річки темної води,
    де верба купає віти,
    сни зринають, а сліди
    замітає теплий вітер.

    Вітре, вітре, з висоти,
    вітре, вітре, над водою,
    ходять хмари наді мною -
    звідки ждать мені біди?

    Ясний місяцю, світи!
    Де шукать твої сліди?
    Чи дозволить Вічна Мати
    між собою поєднати
    розмежовані світи?
    Ясний місяцю, світи!

    1993


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  2. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.11 20:55 ]
    Пряля
    Сонце зайшло, догорів обрій,
    ніч огорта, наче та хмара.
    Як же з тобою було добре!
    Та розумію, ми не пара.

    Долі, записані не в Книзі,
    сивої пряжі тонкі пасма -
    вітер гойднув — переплелися,
    поряд були, а тепер разом.

    Серце до серця шука стежку,
    тіло до тіла шука хвіртку.
    Пряля згори, сміючись, стежить:
    чи не пора обірвать нитку?

    Розпач накриє крилом чорним,
    смуток накриє крилом сірим,
    те, що здавалось навік вчора -
    іскра, і спалах, і згоріло.

    Вдосвіта встану, піду в поле -
    де моя хата і де жито? -
    плакати — падайте, сльози, в попіл!
    Що мені жати і як жити?

    Білим туманом печаль висне:
    не обминути того, така є
    доля тих доль, котрі не в Книзі.
    … Ріже нитки, сміючись, Пряля…

    2018




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  3. Олена Лоза - [ 2019.05.11 07:30 ]
    ***
    Ті що пішли - з водою, чи без води,
    стали слюдою, покладами руди,
    стали вугіллям, коренями дерев,
    зіллям, камінням - від блазнів до королев.
    Де і коли перерветься твоя струна?
    Сам і налий, і осушиш усе до дна.
    Безмір і час, не порушений плин ріки...
    Бджолами струшені з яблуні, пелюстки....





    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Герасименко - [ 2019.05.10 08:40 ]
    Дует нескошений
    І на улюбленій скосили
    моїй галявині красу,
    (вертунчиком гучним, скаженим)
    пісенну розквіту. Прощу...

    Заплачу, захлинусь печаллю.
    Та швидко радістю схопив
    квітуче: мчанням і звучанням
    дует нескошений - шпаків!

    05.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  5. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.08 21:01 ]
    Я, земля
    Тобі болять усі жалі земні
    А я - Земля. Я жалощів не знаю.
    Герой чи кат - однаково мені.
    Усіх прийму. У глибині сховаю.

    Твоє життя - невивчений урок,
    твоя душа - непевність і тривога.
    Очей не відриваєш від зірок -
    усе шукаєш там якогось Бога.

    Я ж зіркою ніколи не була -
    похмура маса каменю й металу.
    Та я тебе такого прийняла
    і ні про що ніколи не питала.

    Де народивсь? Де жив? Кого любив?
    Чого бажав? Яким богам молився?
    Скількох моїх сестер занапастив,
    коли до них непроханий прибився?

    Де твій початок? Де твоя межа?
    І головне: за що ти так зі мною?
    Поглянь - мої і тіло, і душа
    сплюндровані рукою нищівною!

    Мабуть, у нас майбутнього нема.
    Ой, схаменись! Оптимізуй потреби.
    Бо я проблему вирішу сама
    і зможу стати зіркою для тебе!

    2010



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (11)


  6. Світлана Ковальчук - [ 2019.05.05 09:49 ]
    Коли у часі вигустіє сад
    Коли у часі вигустіє сад
    і мовчки стане, сивий, наді мною,
    слова, що проростали невпопад,
    укриються блаженною габою.

    І буде тихо. Біло - до весни.
    Верба, відомо, заколише: "Сни".
    Усе - мов сни.
    А там - і лусне брунькою малою.
    То вже й весна.
    То й жити нам з тобою.

    Натхненний хто (а може, ми удвох),
    сопілку візьме, зроблену з ліщини.
    Я буду мавка, ти - вродливий бог.
    І не знайдеться жодної причини,
    щоб не весніти.
    Потім... знов спочинем.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (9)


  7. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.01 15:51 ]
    До зустрічі
    Останній раз ходила по гриби.
    Сумують тихі верби край болота.
    Високі сосни вийшли на горби.
    З берізок облетіла позолота.

    О, сірий день, холодна далина,
    пронизана стрілою-колією,
    і сосни, що співають, мов струна,
    натягнута між небом і землею.

    О, рідна земле! Дай мені снаги
    здолати зиму і здобути весну!
    Хай нині я закована в сніги -
    напровесні, немов трава, воскресну.

    І літо знов дарунки принесе,
    а осінь в золоту покличе казку...
    Мій щедрий лісе, дякую за все.
    До зустрічі. Чекай мене. Будь ласка.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  8. Марґо Ґейко - [ 2019.04.26 20:00 ]
    Любов
    У тиші найгучніший резонанс.
    Минає ніч, а я не засинаю,
    Старі скрижалі, знесені з Синаю,
    Голгофа переписує для нас.

    Любов’ю переспівує закон,
    Що буде нам духовним камертоном,
    Хай час і стугонітиме потому –
    Вона звучить зі статуй і з ікон.

    Звучить, коли є мир і йде війна,
    Коли за неї нищать і вмирають,
    До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
    Забувши – ненав’язлива вона.

    Це ми її саджаємо на трон.
    Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
    Наскільки Богородиця, Мадонна
    Не схожа на піднесених матрон.

    Вона не знає фальші і гримас.
    Хто миє ноги – руки не вмиває,
    Дає і не очікує навзаєм,
    Голгофа – не Синай і не Парнас.

    А ніч перетинає Рубікон.
    Від розбрату навалюється втома,
    Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
    Закон любові – жертвенний закон.

    Лиш тиша ця – гучніша канонад.
    В неділю, в час весіннього розмаю –
    Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
    Що Він з любов’ю дивиться на нас.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  9. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.25 16:56 ]
    Переливаю біль
    Переливаю біль в слова
    у лінії й овали літер, -
    а втім, робота не нова...
    Осінній день. Холодний вітер
    з дерев мереживо зрива.

    Наївних образів рядки:
    жаринка сонця дотліває,
    латаття листячко ховає
    на дно глибокої ріки.

    І ніч настане навісна,
    туман нависне над водою,
    і я, - без тебе чи з тобою, -
    та все залишуся одна.

    Як не старалась - не змогла
    зламати цю стіну незриму.
    Чом я не Мавка? Я б на зиму
    суху вербу собі знайшла.
    І там би спала до весни.
    і споглядала білі сни.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  10. Ігор Герасименко - [ 2019.04.25 15:25 ]
    Весняний вернiсаж
    Весняний вернісаж: картини, де розквітлих
    розрадить, надихне краса міцна рослин -
    яскравих, запальних. Де крокус, як розвідник.
    Де пролісок, немов ясної сині син.

    Весняний вернісаж, де вранішні фіалки
    і пшінка, і нарцис до бджілок і джмелів
    звертаються: "Скоріш пірнайте і співайте,
    щоб наш нектар хмільний від чар і чвар звільнив!"

    Весняний вернісаж, де просить абрикоса:
    "Хай кроки і думки високі і легкі
    засвітяться у всіх. А збірку цю прикрасять,
    мов квіти весняні, окрилені рядки!"

    04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  11. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.24 14:43 ]
    Інь ян
    Сонце і Місяць побачили нас.
    Вкрилися зеленню спалені ниви.
    Знову помчить, обганяючи час,
    кінь молодий, вороний, білогривий.

    Падає степ під копита коня,
    і не спинити шаленого бігу
    чорної ночі і білого дня,
    чорного неба і білого снігу.

    Крешуться іскри з-під чорних копит,
    стелиться степом розвіяна грива...
    Знов від єдиного слова згорить
    зіллям любовним засіяна нива.

    Місяць і Сонце сміються з гори.
    Вирвати б серце, щоб так не боліло!
    Знову два кОльори, два кольорИ -
    чорне і біле, чорне і біле...

    2010


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  12. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.18 21:35 ]
    Се подих слова
    Се подих слова.
    Дерево - як тіло,
    сухе, і тепле,
    і пропахле глицею.
    А ще душа,
    до сповіді доспіла,
    а ще ті сосни,
    що старими птицями
    клюють вітри.

    Дзвіниця. Тіні звіра.

    Се тіло поривається,
    і дихає,
    і знає бути
    золотою рибою.
    Крізь подихи і продихи
    як тихо є.
    Як голосно ворушить
    серце
    глибами.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  13. Олександр Олехо - [ 2019.04.18 08:20 ]
    * * *
    Ми хочемо правди, обравши оману?
    Шеренги затятих гримлять в барабани…
    Ми хочемо ладу у дикому полі?
    На рани минулі насиплемо солі…
    Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
    У сонному небі погасли сузір’я…
    Ми хочемо пісні, джерельного слова?
    Шансон ріже вуха – така наша мова...
    Ми хочемо хліба, видовищ і жартів?
    Останніх є досить у слуг олігархів…

    Ми хочемо щастя. Чи є, хто не хоче?
    Зростили надію… а дідько регоче…

    17.04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (7)


  14. Ігор Герасименко - [ 2019.04.17 16:26 ]
    Абрикоси розцвiли
    Абрикоси, розумієш, розцвіли.
    І блакить, і синь цілують пелюстками!
    А злотисті бджоли і джмелі
    у обіймах у дзвінких їх постискали!

    Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
    І хоч сумніви давить не перестали,
    ти повір мені: і болі, і жалі
    відлетять у небуття із пелюстками.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  15. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  16. Маріанна Бек - [ 2019.04.14 12:31 ]
    Близькість
    цей тихий день, помножений на сонце,
    в обіймах вітру, в посмішках цвітіння…
    цей ніжний день – як світанкові роси
    в тремкому і бентежному світінні.

    я чую час в миттєвостях взаємних,
    після яких – ні грама старизни,
    після яких мільярди невід’ємних –
    забуті і незгадані лжесни.

    і тільки тут – у цій поточній мислі –
    після штормів і штильових улещень,
    як зазвичай, ми - своєчасно стислі:
    пренайрідніші вчора нетутешні.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.13 19:20 ]
    Сім голубів
    Сім голубів у сонячній ріці
    подрібнені на крихти сонця й щастя.
    Опісля бур, опісля манівців
    мені чи голубам - святе причастя.

    Сім голубів нарощені з води,
    такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

    як ранок цей блаженно-золотий,
    як я, на трохи птаха і дитина.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  18. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.10 12:13 ]
    ***
    Так безборонно стигнуть кольори
    Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
    О смертонько, боли мені, боли,
    І не боли, і не виболюй смутку.

    То човником безбарвним, і малим,
    І зморшкуватим, і недавньо-давнім
    Перебрідаю броди чи столи,
    Виписуючи путь свою астральну.

    Стоять у вазі стебла без човнів,
    Неначе вежі, пустки, поторочі.
    Човнята подались в сузір’я Псів
    Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

    А стебла доторкаються до хмар.
    Помежи пальців – перелітні зграї.
    Ворона кине звичне «кар» і «кар».
    А стебла? Знову квітами зростають.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (18)


  19. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.03 20:45 ]
    ***
    Ця котиків зелена брунькогіль
    мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
    І буде тепло. І ввійде у сіль
    мій корінь перший, зісланий із висі.

    А корінь другий глицею впаде,
    і стане щоглами високорунних сосен,
    І запитає: «Пагоне, ти де,
    моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

    А корінь третій, втомлене крило,
    повернеться із дальніх переміщень.
    «Ну що, дитино, як воно було
    в сипких світах, задуманих на вічність?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  20. Сонце Місяць - [ 2019.03.22 15:14 ]
    Старі кохання (Е. Верхарн)
     
    Коли в саду волочать леви сумовиті
    Бідарку зі старих кохань
    На вежі вуглики очей моїх жадань
    Спостерігають, сумовиті
    Бідарку зі старих кохань

    В обвитий вервицею звабний силует
    Грудей цариці – злотий встромлено стилет

    Незрушною гримасою омфалу
    Глядить Горгона на червоній плоті валу

    У торсів, знесених на чорний постамент
    Відбиті руки – Афродіти рудимент

    Волочить, за густе волосся, ззаду
    Криваву голову, жорстоко зжату
    Іродіада

    Руді герої, вогняні кущі з легенди
    Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди

    Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
    Втекли – на чорний схід ранкових погребінь

    О де Персей і той сліпучий василіск
    І закривавлених мечів пекучий блиск?

    Де юних лотосів цілунки і дарунки
    Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?

    Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
    До ликів схилені, у сонячнім огні?

    Де ті коханці в сяєві судомних жертв
    У вечори п’янкі в саду, де править смерть?

    О, там, де леви сумовиті
    Везуть бідарку зі старих кохань
    Удаль з очей моїх
    Від урочистих спогадів гірких
    Із саду втрачених жадань

    Чи до пустель, чи до магічних сфер
    Чи до боїв, чи до печер
    Чи до руїн, чи в забуття миттєве
    Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
    Куди ті леви волокли
    Утому лап і сум очей
    Чи до вигнання волокли
    Чи до смертей?

    Палає небокрай над містом величезним
    Дахи, палаци і мости в огні
    Наскрізний чад міський пластом кремезним
    Затьмарює сузір’я мовчазні
    Завмерлі в неба глибині
    Заводи тчуть тканину стильну
    Із мар – що стане безкінечністю й життям
    Удень! в підвалах ніч сортує крам
    І випікає хліб із кістяків могильних

    Усесвіт, виснажений хвилями морів
    Розпродається з банківських столів
    І потяг, летячи зі свистом
    За вікнами у маячню зливає місто

    Чи до безумств, чи до магічних сфер
    Чи до руїн, чи до химер
    Чи до смертей, чи в забуття миттєве
    Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
    Коли вони із саду мармурів урочих
    Від лагідних дерев під балдахіном ночі
    Поволокли крізь юрми, сумовиті
    Туди – на площі, чадом оповиті
    Із саду втрачених жадань
    Жалку бідарку тих кохань?




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  21. Вікторія Торон - [ 2019.03.03 03:28 ]
    Буденності благословенні жорна
    Вона
    цю мить, здається, бачила вві сні
    (і упізнання вразило, як хворість),
    була у ній не звична випадковість,
    а щось кільцеве, і на вишині
    підозри -- що отак саме життя
    не йде нікуди, тільки лиш по колу,
    набридлі міти нам являє знову
    і видає за свіжі відкриття --
    відчула, як потьмарилась її
    свідомість, що колись була ясною,
    й предмети карусельною юрбою
    поплили у немитому вікні
    обмежених можливостей душі
    щось цілісно і вірно відчувати,
    і раптом їй схотілося тікати
    від заданості...
    Вкрадливий рушій
    всього, що зупинилося на мить,
    посунув враз годинникові стрілки,
    ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
    шепнув їй про обов’язок крутить –
    -- засапано – педалі денних справ
    (пісок з руки пересипати в руку),
    вона убік штовхнула лже-науку
    про весь отой surreal (дивний) стан,
    і знов навколо все було нове,
    а кожна мить рутини -- неповторна.
    Буденності благословенні жорна,
    хай труд ваш неоспіваний живе!


    Рейтинги: Народний 6 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (6)


  22. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 18:21 ]
    В пам`ять про дідуся
    Я не встигла сказати банальне "Привіт"
    І не встигну сказати жахливе "Прощай".
    Я стою...і стоїть біля мене весь світ!
    А на серці осіла болюча печаль...


    Не обійму тебе,не заварю нам чай,
    Не побачу уже очі ясні й сумні.
    І десятки років вкрила чорна вуаль,
    Залишивши лиш фото старі на стіні.


    Свічка тихо горить,я стою і мовчу.
    Завтра знов новий день,робота,сім`я,
    А в душі я ридаю й безтямно кричу!
    Як за тебе хтось молиться,знай,що це я.


    2019


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  23. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 14:12 ]
    Коловорот
    День за днем летить навперегін...
    Квапляться хвилини і секунди!
    Комусь в житті трапляється свій дзвін,
    А хтось у нім лишається попутним...


    І так той час іде невпинно,невблаганно!
    Веде нас доля різними шляхами...
    Новорожденному ще жити притаманно,
    а хтось іде у вічність зі своїми орденами.


    Чи встиг ти все сказати,все зробити?
    Насіяти добра по всьому світу?
    Усіх пустити в серце й полюбити?
    Спіши...бо раптом можеш не успіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Олександр Олехо - [ 2019.02.11 10:13 ]
    * * *
    Мені так дивно: див нема.
    Святі з усмішкою печалі.
    Чернечі посох і сума
    на поміч духу в райські далі.
    Життя – предтеча? Ява – сон?
    Дощі холодні, зорепади…
    Душа відступника – притон
    і не знаходить він відради.

    Немов заховані в кулак,
    і мла, і світло завше поруч.
    Дві сторони – один п’ятак.
    Між ними ранок, мрії обруч.
    І ми затиснуті у час,
    неначе слово в лоні речень.
    Біжить рядок і гонить нас
    шляхами віри, ваг і зречень…

    02.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  25. Марґо Ґейко - [ 2019.02.08 20:45 ]
    Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
    Старий прокуратор і тоскно
    Ходу споглядає Месір.
    За ним розчинилась у повні
    Фігура любимого пса,
    Почуто Пілатову сповідь
    І двох прийняли небеса.
    Не біле, не чорне, а сіре
    Сумління, яке він умив.
    Куди ж ви дивились, Месіре,
    В бездарно проґавлену мить?!

    І знов королева на лови,
    Лиш гинуть і діти, і пси:
    Навідліг зерно від полови, –
    Тому замість Генріха син,
    Од трути пітніючи кров’ю,
    Чіплявся за сукню сестри,
    Яку супроводив Коров’єв
    Крізь пекло придворних інтриг
    На бал, де цілують коліно
    Насельники древніх могил,
    Де вкотре «У захваті!»… тліном
    Й взуттям із чужої ноги.

    О, скільки б Майстри не писали
    Євангелій від сатани,
    Месіре, є та, що до зали
    Не піде, хоч як не мани.
    Що б «стала коханкою Босха»
    Та Фауст у серці посів,
    Відкинувши менторський посох,
    Улігся в найглибший з пазів.
    Опісля... то був її вибір,
    Бо гріх дітовбивства душив.
    А Генріх на шабаші випив
    Миттєвість своєї душі.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  26. Маріанна Бек - [ 2019.02.04 22:24 ]
    Невгамовна любов
    не треба ні слів, ні безслів’я,
    ні вступу, ні зморених висновків…
    ми знаєм це знатне прислів’я:
    любов – це поприще містиків.

    а з часом любов смачнішає:
    міцнішає, кольоріє,
    все глибшає і новішає,
    мужнішає і ніжніє…

    проста без позбавлення величі,
    помпезна - без втрати істини.
    константно присутня далечінь
    константно найвищого змісту.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Світлана Ковальчук - [ 2019.01.10 19:10 ]
    Це ліхтарів таємні письмена
    Це ліхтарів таємні письмена
    зриває вітер, в ніч жене причинно.
    Війна снігів, миттєвостей війна.
    У цій війні хтось плаче, мов дитина.

    А письмена впираються «під дих»,
    аж тисне в груди, млояться завії.
    Проз другу ніч – елегій вищий стих.
    Проз третю ніч – молитва до Марії.

    Падуть рої сніжинок у сувій.
    І слів нема, нема числа і ліку.
    Іде війна миттєвостей і мрій.
    Одну лиш ніч, і віч
    -ність, і
    довіку.




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  28. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  29. Олександр Сушко - [ 2019.01.09 15:04 ]
    Звільнення
    За пихату зневагу і купу образ аз воздам,
    Недовіри вручаю заочно віршований вотум.
    Ви мене знецікавили повністю, мудра мадам,
    І читати творіння безсмертні убили охоту.

    Це - розплата за підлий і мстивий у душу плювок,
    Руки друга в кишенях, не хочуть здоровкатись навіть.
    Розбігаються пахолки і цілувальників полк,
    Від шматочків пітьми поступово очиститься пам'ять.

    Пробачаю усе. Огортаюсь у зоряну шаль,
    Прохолодою ночі споліскую думи гіркаві.
    Нащо тиснете й досі на серце, немов на педаль?
    Краще йдіть у садочок свій кинутий сіяти мальви.

    Відпочити бажаю од вереску хвильку одну,
    Від мурашок вельбучних втомивсь одгризатися велет.
    Зняв навроки гаргарячі, тишею в тирло хлюпнув
    І на місяць пожбурив за коси настирливий шепіт.

    Я для вас недосяжний. Звільнився урешті від пут,
    Забирайте і вірші, і торби з грошима, і лахи,
    І чалапайте далі, полюйте деінде - не тут,
    Місце зайняте сонцем і мною - обпаленим злом вогнептахом.

    09.01.2019р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (17)


  30. Олександр Олехо - [ 2019.01.07 12:19 ]
    Ці кола...
    Ці кола… вужче, ширше, рівно.
    За роком рік минає час.
    Життя духовне і комірне.
    Дві шістки в прикупі – я пас.

    Молюся, марю, медитую.
    Я повернуся за віки.
    Нагода буде – не спасую
    Два рази поспіль не з руки…

    07.01.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  31. Олександр Олехо - [ 2018.12.31 07:29 ]
    * * *

    Життя-графіті уві сні,
    ілюзій формули і догми.
    Крива ховається на дні,
    маскує горб у ситі форми.

    А на поверхні сто ідей.
    І сто руїн – дорога зречень.
    Пустеля щастя без людей
    і дрібка хибних заперечень.

    А далі небо-висота.
    Світ затуляють чорні крила.
    Де скорбно стулені вуста,
    ідея вічності безсила.

    А вище неба тільки ми –
    чергова правда без омани.
    І гріш останній із суми.
    На свято кари, може, стане…

    12.2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (6)


  32. Маріанна Бек - [ 2018.12.26 23:49 ]
    Іскра любові
    і ніч - не ніч, бо серед ночі – день:
    у цій хвилині, довшій за добу,
    місткішій за томи глибоких вчень,
    у цій хвилині, схожій на судьбу.

    так невиразно чи поодиноко
    мільярди зачинів в здійманні крил
    від попереднього до цього кроку,
    від зимних засух до гарячих злив!

    це все – за мить: змістовно і глибоко,
    і кожна мить тепер - суцільна вись,
    бо око вже не там, де личить оку,
    без поруху пускаючись у рись.

    і світ горить яскраво неповторно,
    безповоротно, безконечно сито -
    і в серці й поза серцем спіє жорно:
    іскрить розмірено-несамовито!

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Марґо Ґейко - [ 2018.12.21 20:15 ]
    Допрожити
    Дні повертаються мов бумеранги.
    Партія йде до логічного пата.
    Тижні судьбі загинають фаланги.
    Миті у вічність летять водоспадом.

    Близяться строки збирати каміння.
    Вірш добігає останньої рими.
    Просить рукописів паща каміна.
    Ми в цьому світі лише пілігрими.

    Сниться преставлена батькова мати.
    Ворон сполохав зозулю – та й годі!
    Щойно навідались мірку знімати,
    Шиють незмінний атласовий одяг.

    Прагнуть завчасно робити заміри
    Поки людина влаштовує будні,
    Поки планує. Утім, Dies irae
    Все ж нагадає, що дні перебутні.

    Може, направду, для деяких добре,
    Й знати останню хвилину не варто –
    Час, у який розсуваючи обрій,
    З’являться духи, щоб взяти під варту.

    Будьмо! допоки костюм недошитий,
    Жити живими життя, що відлічено.
    Лиш не для того, щоб все доспожити,
    А долюбити і доль не скалічити.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  34. Олександр Сушко - [ 2018.12.20 15:03 ]
    Шанс
    От і все. Через тисячу років аж біль відпустив,
    Чорнорота ненависть не глипає поглядом вовчим.
    Цю дорогу закрито навічно, згоріли мости,
    Повертатися зась. А насправді - цього і не хочу.

    Одгриміло весілля, затихнули скрипка й гобой,
    У алькові сусідовім жінчина мнеться запаска.
    Під колодою в кільця скрутилась гадюка-любов:
    Стережись, чоловіче! Обійми коханої - пастка!

    Зрада - підла. В'їдається в нерв кислота,
    Розчиняє довіру, обвуглює спільне майбутнє.
    В буді пса доживають свій вік дві каблучки й фата,
    Геть повію-жону! Хай із Богом іде поміж люди.

    Часу обмаль. Вгрузає у землю хатина стара
    І жаготи немає до єв молодих і лукавих.
    "Умертвити невірну!" - підказують Тора й Коран,
    Я і справді святий,- просто вилив як гущу від кави.

    Взимку в донечки шлюб, в добровільну іде кабалу,
    Йде у гості сусідка, війнуло з порога любов'ю.
    Велелюбний Амур випускає із лука стрілу,
    Океан почуттів накриває мене з головою.

    20.12.2018р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  35. Олександр Олехо - [ 2018.12.15 11:25 ]
    * * *

    Усе своє? Свого не маю,
    бо це – ілюзія, обман,
    що є своє, синонім паю,
    і ти йому господар, пан…
    Життя довіку хижооке,
    і загребуще, і цупке.
    Вага «свого» на дно глибоке
    людину вабить, кличе, зве…
    і обростаєш ти речами,
    своєю звичкою до них,
    де щастя міряють на грами
    оздоб на тіло золотих.

    Усе своє?... Візьмеш до Бога,
    коли загасне свічка днів?
    Чи донесеш? Важка дорога
    до царства яблук і вогнів…
    Дійдеш туди і голий босий
    постанеш правдою життя,
    вмокнувши ноги в чорні роси,
    перед таїнами буття…


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  36. Світлана Ковальчук - [ 2018.12.14 23:10 ]
    То світиться сніг проти ночі
    То світиться сніг проти ночі.
    А ніч – поза сніг перейти.
    Гілки – рукава-поторочі.
    Торкнеш їх окрайцями ти,
    Окрайцями снів, течією
    Солодкої тиші в шибках,
    Ти похапцем глянеш - і глею
    Нічного наб’ється в думках.

    Та світиться сніг проти ночі,
    І кіт попросився піти.
    Ти – боса, ти – здивлені очі.
    У вузол збираєш кути
    І йдеш мовчазними садами,
    Завдавши кути на плече.
    Кіт, сторож високої брами,
    Сліди на снігу прорече.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  37. Марґо Ґейко - [ 2018.12.13 17:25 ]
    Босорканя
    Де голі дерева і дупла розкривши роти
    Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
    Де вени землі наполегливо риють кроти, –
    Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

    Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
    Між ними і нами спадають незримі паркани.
    Утоплені манять до себе… купатись в ріці,
    В краї сновидінь, оповиті старими казками.

    Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
    Бо стріху хатини по всіх господинях залатано.
    На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
    Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.

    А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
    Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
    Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
    Я знаю, що буде, що буде нарешті із нами.

    Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
    Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
    Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
    Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…

    Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
    Я маю доволі, освячена також… мощами,
    Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
    Земля просідає – кроти уготовили ями.

    Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
    Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
    Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
    Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!

    Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
    Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
    Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
    Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.

    Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
    Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
    Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
    Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…

    Невже не боїшся мені простягнути руки?!
    Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
    Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
    І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!

    Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
    Так страшно осики на мене очима заглипали.
    Веди мене, друже, туди, де спасаєшся ти!
    Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  38. Світлана Ковальчук - [ 2018.11.25 10:43 ]
    Зими ще немає
    Зима достигає натужно й незримо
    у крипті своїх відображень і дихань.
    Ще осінь. Ще подихи ті невловимі.
    Ще тихо.

    Ще тихо ріки чорна смуга ізблисне,
    і парк перекотить ріку-багряницю,
    і покрик ворони відбудеться лишнім.
    Насниться.

    Насниться далеке, давно перебуле,
    що в серце із літ, наче лист, налипає.
    Зима достигає прийдешнім минулим.
    Зими
    ще немає.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  39. Марґо Ґейко - [ 2018.11.23 20:44 ]
    Я Вас …
    я вас не кохала… згасає заграва у млі
    ховаються тіні у миті життєвих розколин
    заходить зоря над полями і ніби на спомин
    у келих ставка насипає несказаних слів

    та ніч не настала вона мов надія впливла
    ми з вами ходили під липами гріючи сутінь
    і все говорили про щось неважливе по суті
    звучала взаємність хоча і фальшиво не в лад

    я вас не хотіла – падіння ніколи не зліт
    а просто лягала в долоні довірливим воском
    та гості у сни прилітали героями Босха
    сюжети недобрі страхіття – насмішливо злі

    лиш душу мою розпанахали ви… не по швах
    та дух застрочив і укотре усе оверложив
    він сам собі кат адвокат і прокрустове ложе
    а рана жива під рубцями кривого шитва

    я вас не любила і це вже навідмаш як «плі!»
    той звук що пронизує миттю вертає до тями
    і ти вже не ти а летиш над всіма почуттями
    отими що в келих із перстнів підсипали сплін


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  40. Олександр Олехо - [ 2018.11.04 12:57 ]
    * * *
    Немає правди де подіти.
    Своєї правди перебір.
    Щодо чужої – вражі діти
    ведуть до суду на розбір.
    А там сліпа, як «день», Феміда
    і аргументів тонни дві.
    Французьку «знає» син сусіда:
    - Така ач, дядьку, селяві.
    Така, така, аби не гірша.
    Земля одна, планет аж дві.
    І я живу на тій, що більша,
    бо там є правди се ля ві…

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  41. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  42. Мессір Лукас - [ 2018.10.23 18:08 ]
    Ти
    Сірі, раптові двері
    В нікуди.
    В які не ввійти.
    Чи забуті всіма
    Чи то не знані ніким.
    Тижні-секунди.
    Тисячоліття-роки.
    Двері кривди. Ніщоти. Болю.
    Вий. Молися.
    Мовчи.
    Оце.
    Ти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  43. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — ваші пуза

    І чекати на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  44. Мессір Лукас - [ 2018.10.14 23:16 ]
    *****
    Покреслені долоні, сходами з розуму.
    Місяць поволі рушає, востаннє.
    Спаленілий вітер засміченим пилом
    Відлуння. Розчахнуте лезо сцени.
    Пітьму оголено. Кропив'яні стебла.
    Шелесткі змії. Шаленіючі орхідеї.
    Золочені горлянки, барабанні садна.
    Дзвони розбиті між поворотом
    шосейним і закинутим автомобільним
    цвинтарем. Досвітні промерзлі зорі.
    Пасма доріг у гарячкових гримасах.
    Порожні голоси безодні. Більш ні сло


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  45. Марґо Ґейко - [ 2018.10.08 12:24 ]
    Зоря незаходимая
    Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
    Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
    Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
    Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

    Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
    Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
    Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
    Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

    Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
    Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
    Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
    І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

    Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
    Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
    Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
    Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  46. Ігор Герасименко - [ 2018.09.29 17:23 ]
    Затанцює осінь
    Під акорди вересня веселі
    на літзборах, в полі, у пивній
    о, поете з долею Єсеніна,
    дріб`язкове ти забути вмій.

    А природа, з холодом упоравшись,
    атмосферу створює думкам
    сонячну. Та затанцює скоро вже
    осінь Айседорою Дункан.

    09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (6)


  47. Оксана Рудич - [ 2018.09.24 21:15 ]
    Де Ти?
    Це місто – п’яне, це місто – сонне.
    І ти, і я – застигли в бетоні.
    Між нас – ліхтарі, між нас антени
    і сни, що чатують по закутках темних.

    Асфальтні ріки, човни-маршрутки,
    клумб - островів запорошене хутро.
    І де шукати того хлопчину
    з глибокими, люблячими очима?
    2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  48. Оксана Рудич - [ 2018.09.24 21:02 ]
    Тобі й не снилось
    Тобі й не снилось
    як зорі серпневі згоряли до тла.
    Мені лишилась
    лише зола.
    Листок золотий, що в долоні бринить,
    вітер осінній гойдає.
    В холодній блакиті він зникне за мить.
    І я його відпускаю.
    За небокраєм,
    напевно, щось бачить він з висоти.
    Того не знаєм:
    ні я, ні ти.
    Хоч як би хотіла спинити цю мить, –
    та тільки так не буває.
    Не озирайся. Мені відболить.
    Іди, доки я відпускаю!
    2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  49. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  50. Ігор Герасименко - [ 2018.09.09 15:14 ]
    Диптих: під кленами, під зорями
    1
    Ні, багрянцем серця не запалять
    ці листки, у холодній іржі.
    Та зігріє про золото пам`ять
    і про зорі в долоні вірші.
    2
    У тиші, у мушлі прозорій,
    під вартою муз на Парнас
    по місту йду, мислю про зорі.
    У висі подбайте про нас.

    08.09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   31