ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.07.24 07:37
У 1992 році Йосип Бродський (на той час уже п’ять років як нобелівський лауреат в галузі літератури) представив публіці вірш «На незалежність України», який сам же охарактеризував як «ризикований». Загальноприйнятою є думка, що «ризикованість» цього твор

Козак Дума
2019.07.24 07:26
Не говори мені про Бога,
олжею не плямуй святе.
Це не прохання – засторога!
Тобі не відомо про те…

Не копирсайся у стосунках,
не заїкайся про любов.
Її ховала у лаштунках

Микола Соболь
2019.07.24 07:00
Здається розум на межі банкрутства.
Хитає вітер під вікном біг-борд.
(Це звісно не найкращий витвір людства.)
І байдуже йому до пришлих морд.
Він одячить про те, чому не бути.
І день почнеться з нового листа.
А я благаю: «Схаменіться люди!»
Нам бід

Ігор Деркач
2019.07.23 18:04
Нема коли сміятися, панове.
Усе, що мали, в Лету загуло.
Іще такого радісного шоу
і на, і в Україні не було.

ІІЧого недобачали, те почули.
І ось вона оказія яка –
іде телепортація в минуле

Володимир Бойко
2019.07.23 17:14
Сорок років черепашка
В магазин ішла по пляшку.

Озвірілі бегемоти
Розтоптали кашалота.

Зденервована горила
Вистрибнула з гвинтокрила.

Сергій Губерначук
2019.07.23 15:20
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною…

І учора прийшло, і тепер ще сидить…
А мені то тривожно, то радісно вмить…
То заплачеш, як дурень,

Олександр Сушко
2019.07.23 14:43
Кохатися - ще та маруда,
Красу звільняю від одеж.
Не цілувати - грішним буду,
А поцілую - грішник теж.

Украв її із темних келій,
І хоч із нею пропаду -
Притиснув крилами до скелі,

Козак Дума
2019.07.23 13:28
Якого роду-племені ви, люди?
Куди лежить тепер ваш битий шлях?
Чекаєте якого й звідки чуда?
Чиє колосся зріє у полях?

Чия нога топтатиме віднині
долини предків, пам’ять їх, кістки?..
Над ким проллє високе небо, синє,

Олена Побийголод
2019.07.23 11:48
Із Івана Буніна

В’ється шлях в снігах одноманітних.
Потім - міст, яруга, чагарі,
під горою - селище самітне,
та забутий цвинтар на горі.

Ні душі в селі; не червоніють

Світлана Майя Залізняк
2019.07.23 09:59
Варани - місцеві, приїжджі.
Канапки на таці травистій.
Вечірка влаштована Іржі.
Йде травесті-кралечка Христя...

Лягає, просовує ногу
в кільце від гранати повія.
До туї прив'язано дога.

Надія Тарасюк
2019.07.23 08:58
Синичка шукала поживу… Я ж відшукувала щастя. Хай коротке, як заячий хвостик. * * * У садку виросли маргаритки. Рожевощокі, мов карапузи. Чи помічу їх біля твоєї лілії? * * * Розглядаю хмарини. Квітка, коник, динозавр… Котра з них МОЯ? * *

Микола Соболь
2019.07.23 06:47
Пульсує джерело, струмить.
Не відкладайте дня на завтра.
Бо зрештою настане мить –
Лиш гай про тебе прошумить
Й життя-буття погасне ватра.

Від пострілу стікає час.
Вбивати люди не повинні!

Віктор Кучерук
2019.07.23 06:32
Смієшся ти - і я радію,
Сумуєш ти - і я журюсь,-
Розчарування і надії
Знедавна ділимо чомусь.
Немов злились в єдине ціле
Озерце змушено струмки,
А там на двох і штиль, і хвилі,
І риби, й полиски луски.

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причалу,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,

Вікторія Торон
2019.07.22 08:50
Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це

Ігор Деркач
2019.07.22 08:44
Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –

Микола Соболь
2019.07.22 08:07
– Порохоботи!
– Зрадофіли!
Люди! Чи ви подуріли?
Оком не встигнете моргнути –
Країни вже може не бути!
Туман застеляє очі.
У зраду грають і руїни.
Тільки ніхто не хоче

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Залюбовська - [ 2019.07.11 15:10 ]
    2012
    Може, будете з того сміятись,
    бо й трагічне буває смішним:
    світ загинув у 20/12,
    ми загинули разом із ним.

    Лиховісна планета Нібіру
    зруйнувала життя моє вщент:
    від мого золотого кумиру
    залишився один постамент.

    Ми обидва живі і здорові,
    хоч роки не минають дарма,
    та нема поміж нами любові –
    отже, й нас вже на світі нема.

    Інші люди – хоч наші обличчя.
    Інші люди – хоч наші тіла.
    Відбулося смішне і трагічне:
    дві душі догоріли до тла.

    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  2. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.08 20:09 ]
    ***
    таке сонце надворі
    що хочеться дуже літати
    і віддерти налипле
    зі страху і болю і снів
    лише крила ті крила
    забула забула згадати б
    таж я клеїла ними
    картини надщерблених днів

    ну то сяду під сонцем
    і грітимусь тихо і звично
    позализую рани
    і думи бентежно-сумні
    а із неба сорочку
    легку собі радісну витчу
    щоб у чому та з чим
    на отій пожиттєвій війні

    і тоді з-під сорочки
    нові і такі аж небесні
    дужі крила змахнуть
    височінь! височінь! висота!
    я воскресла! мій світе!
    я духом і тілом воскресла!
    це весна чи поезія?
    вітер чи я молода?


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  3. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  4. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  5. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  6. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.05 16:47 ]
    Відповідь
    Чому мовчу? А я неговірка.
    Є речі - їм пояснення не треба.
    Вони існують, як Земля і Небо,
    Вогонь і Вітер, Берег і Ріка.

    Моя любов - як Небо і Земля,
    як плин Ріки у сонячному сяйві,
    як Вітер і Вогонь - не промовля
    красивих слів: вони для неї зайві.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  7. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.03 14:26 ]
    Сумне весняне
    Ніколи не писала про весну.
    А ця прийшла, отруєна і хвора:
    чуже гірке невиліковне горе
    здолало нашу казку осяйну.
    Розквітло серце деревом бажань,
    але, на жаль, в гілля його влетіла
    не горличка кохання сизокрила,
    а - сивою зозулею - печаль,
    зозулею, яка гнізда не в`є
    ні в цьому світі, ні на світі тому...
    А ця звила, і знай собі кує;
    наснагу перековує на втому,
    співочу радість - на свинцевий сум,
    весільні шати - на буденне шмаття...
    Така любов - дарунок чи прокляття?
    ... Ніколи не писала про весну...

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  8. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.28 20:11 ]
    Прописи
    В зошитах прописую красиво,
    так, щоб кожен учень зрозумів:
    Віка у вінку.
    У Валі сливи.
    А у мене ні вінка, ні слив.

    Той вінок, що довгими роками
    спромоглося виплести мені,
    розриваю власними руками -
    ріжуть пальці стебла дротяні.

    Кров моя повільно витікає,
    губиться у росяній траві,
    де високе дерево гойдає
    перестиглі сливи воскові.

    В землю, в землю, глибше, до коріння!
    Я б її до краплі віддала,
    тільки щоб весною білопінно,
    сніжнобіло слива зацвіла.

    В зошитах прописую красиво,
    звична не збивається рука:
    Віка у вінку.
    У Валі сливи.
    Ані слив у мене, ні вінка.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  9. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.23 17:54 ]
    Ясний місяцю, світи
    Із якої далини -
    з лісових озер глибоких
    і джерел зеленооких -
    до людей приходять сни?

    З річки темної води,
    де верба купає віти,
    сни зринають, а сліди
    замітає теплий вітер.

    Вітре, вітре, з висоти,
    вітре, вітре, над водою,
    ходять хмари наді мною -
    звідки ждать мені біди?

    Ясний місяцю, світи!
    Де шукать твої сліди?
    Чи дозволить Вічна Мати
    між собою поєднати
    розмежовані світи?
    Ясний місяцю, світи!

    1993


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  10. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.11 20:55 ]
    Пряля
    Сонце зайшло, догорів обрій,
    ніч огорта, наче та хмара.
    Як же з тобою було добре!
    Та розумію, ми не пара.

    Долі, записані не в Книзі,
    сивої пряжі тонкі пасма -
    вітер гойднув — переплелися,
    поряд були, а тепер разом.

    Серце до серця шука стежку,
    тіло до тіла шука хвіртку.
    Пряля згори, сміючись, стежить:
    чи не пора обірвать нитку?

    Розпач накриє крилом чорним,
    смуток накриє крилом сірим,
    те, що здавалось навік вчора -
    іскра, і спалах, і згоріло.

    Вдосвіта встану, піду в поле -
    де моя хата і де жито? -
    плакати — падайте, сльози, в попіл!
    Що мені жати і як жити?

    Білим туманом печаль висне:
    не обминути того, така є
    доля тих доль, котрі не в Книзі.
    … Ріже нитки, сміючись, Пряля…

    2018




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  11. Олена Лоза - [ 2019.05.11 07:30 ]
    ***
    Ті що пішли - з водою, чи без води,
    стали слюдою, покладами руди,
    стали вугіллям, коренями дерев,
    зіллям, камінням - від блазнів до королев.
    Де і коли перерветься твоя струна?
    Сам і налий - доведеться пити до дна.
    Безмір і час, не порушений плин ріки...
    Бджолами струшені з яблуні, пелюстки....





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Герасименко - [ 2019.05.10 08:40 ]
    Дует нескошений
    І на улюбленій скосили
    моїй галявині красу,
    (вертунчиком гучним, скаженим)
    пісенну розквіту. Прощу...

    Заплачу, захлинусь печаллю.
    Та швидко радістю схопив
    квітуче: мчанням і звучанням
    дует нескошений - шпаків!

    05.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  13. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.08 21:01 ]
    Я, земля
    Тобі болять усі жалі земні
    А я - Земля. Я жалощів не знаю.
    Герой чи кат - однаково мені.
    Усіх прийму. У глибині сховаю.

    Твоє життя - невивчений урок,
    твоя душа - непевність і тривога.
    Очей не відриваєш від зірок -
    усе шукаєш там якогось Бога.

    Я ж зіркою ніколи не була -
    похмура маса каменю й металу.
    Та я тебе такого прийняла
    і ні про що ніколи не питала.

    Де народивсь? Де жив? Кого любив?
    Чого бажав? Яким богам молився?
    Скількох моїх сестер занапастив,
    коли до них непроханий прибився?

    Де твій початок? Де твоя межа?
    І головне: за що ти так зі мною?
    Поглянь - мої і тіло, і душа
    сплюндровані рукою нищівною!

    Мабуть, у нас майбутнього нема.
    Ой, схаменись! Оптимізуй потреби.
    Бо я проблему вирішу сама
    і зможу стати зіркою для тебе!

    2010



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (11)


  14. Світлана Ковальчук - [ 2019.05.05 09:49 ]
    Коли у часі вигустіє сад
    Коли у часі вигустіє сад
    і мовчки стане, сивий, наді мною,
    слова, що проростали невпопад,
    укриються блаженною габою.

    І буде тихо. Біло - до весни.
    Верба, відомо, заколише: "Сни".
    Усе - мов сни.
    А там - і лусне брунькою малою.
    То вже й весна.
    То й жити нам з тобою.

    Натхненний хто (а може, ми удвох),
    сопілку візьме, зроблену з ліщини.
    Я буду мавка, ти - вродливий бог.
    І не знайдеться жодної причини,
    щоб не весніти.
    Потім... знов спочинем.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (9)


  15. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.01 15:51 ]
    До зустрічі
    Останній раз ходила по гриби.
    Сумують тихі верби край болота.
    Високі сосни вийшли на горби.
    З берізок облетіла позолота.

    О, сірий день, холодна далина,
    пронизана стрілою-колією,
    і сосни, що співають, мов струна,
    натягнута між небом і землею.

    О, рідна земле! Дай мені снаги
    здолати зиму і здобути весну!
    Хай нині я закована в сніги -
    напровесні, немов трава, воскресну.

    І літо знов дарунки принесе,
    а осінь в золоту покличе казку...
    Мій щедрий лісе, дякую за все.
    До зустрічі. Чекай мене. Будь ласка.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  16. Марґо Ґейко - [ 2019.04.26 20:00 ]
    Любов
    У тиші найгучніший резонанс.
    Минає ніч, а я не засинаю,
    Старі скрижалі, знесені з Синаю,
    Голгофа переписує для нас.

    Любов’ю переспівує закон,
    Що буде нам духовним камертоном,
    Хай час і стугонітиме потому –
    Вона звучить зі статуй і з ікон.

    Звучить, коли є мир і йде війна,
    Коли за неї нищать і вмирають,
    До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
    Забувши – ненав’язлива вона.

    Це ми її саджаємо на трон.
    Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
    Наскільки Богородиця, Мадонна
    Не схожа на піднесених матрон.

    Вона не знає фальші і гримас.
    Хто миє ноги – руки не вмиває,
    Дає і не очікує навзаєм,
    Голгофа – не Синай і не Парнас.

    А ніч перетинає Рубікон.
    Від розбрату навалюється втома,
    Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
    Закон любові – жертвенний закон.

    Лиш тиша ця – гучніша канонад.
    В неділю, в час весіннього розмаю –
    Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
    Що Він з любов’ю дивиться на нас.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  17. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.25 16:56 ]
    Переливаю біль
    Переливаю біль в слова
    у лінії й овали літер, -
    а втім, робота не нова...
    Осінній день. Холодний вітер
    з дерев мереживо зрива.

    Наївних образів рядки:
    жаринка сонця дотліває,
    латаття листячко ховає
    на дно глибокої ріки.

    І ніч настане навісна,
    туман нависне над водою,
    і я, - без тебе чи з тобою, -
    та все залишуся одна.

    Як не старалась - не змогла
    зламати цю стіну незриму.
    Чом я не Мавка? Я б на зиму
    суху вербу собі знайшла.
    І там би спала до весни.
    і споглядала білі сни.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  18. Ігор Герасименко - [ 2019.04.25 15:25 ]
    Весняний вернiсаж
    Весняний вернісаж: картини, де розквітлих
    розрадить, надихне краса міцна рослин -
    яскравих, запальних. Де крокус, як розвідник.
    Де пролісок, немов ясної сині син.

    Весняний вернісаж, де вранішні фіалки
    і пшінка, і нарцис до бджілок і джмелів
    звертаються: "Скоріш пірнайте і співайте,
    щоб наш нектар хмільний від чар і чвар звільнив!"

    Весняний вернісаж, де просить абрикоса:
    "Хай кроки і думки високі і легкі
    засвітяться у всіх. А збірку цю прикрасять,
    мов квіти весняні, окрилені рядки!"

    04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  19. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.24 14:43 ]
    Інь ян
    Сонце і Місяць побачили нас.
    Вкрилися зеленню спалені ниви.
    Знову помчить, обганяючи час,
    кінь молодий, вороний, білогривий.

    Падає степ під копита коня,
    і не спинити шаленого бігу
    чорної ночі і білого дня,
    чорного неба і білого снігу.

    Крешуться іскри з-під чорних копит,
    стелиться степом розвіяна грива...
    Знов від єдиного слова згорить
    зіллям любовним засіяна нива.

    Місяць і Сонце сміються з гори.
    Вирвати б серце, щоб так не боліло!
    Знову два кОльори, два кольорИ -
    чорне і біле, чорне і біле...

    2010


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  20. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.18 21:35 ]
    Се подих слова
    Се подих слова.
    Дерево - як тіло,
    сухе, і тепле,
    і пропахле глицею.
    А ще душа,
    до сповіді доспіла,
    а ще ті сосни,
    що старими птицями
    клюють вітри.

    Дзвіниця. Тіні звіра.

    Се тіло поривається,
    і дихає,
    і знає бути
    золотою рибою.
    Крізь подихи і продихи
    як тихо є.
    Як голосно ворушить
    серце
    глибами.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  21. Олександр Олехо - [ 2019.04.18 08:20 ]
    * * *
    Ми хочемо правди, обравши оману?
    Шеренги затятих гримлять в барабани…
    Ми хочемо ладу у дикому полі?
    На рани минулі насиплемо солі…
    Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
    У сонному небі погасли сузір’я…
    Ми хочемо пісні, джерельного слова?
    Шансон ріже вуха – така наша мова...
    Ми хочемо хліба, видовищ і жартів?
    Останніх є досить у слуг олігархів…

    Ми хочемо щастя. Чи є, хто не хоче?
    Зростили надію… а дідько регоче…

    17.04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (7)


  22. Ігор Герасименко - [ 2019.04.17 16:26 ]
    Абрикоси розцвiли
    Абрикоси, розумієш, розцвіли.
    І блакить, і синь цілують пелюстками!
    А злотисті бджоли і джмелі
    у обіймах у дзвінких їх постискали!

    Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
    І хоч сумніви давить не перестали,
    ти повір мені: і болі, і жалі
    відлетять у небуття із пелюстками.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  23. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  24. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.13 19:20 ]
    Сім голубів
    Сім голубів у сонячній ріці
    подрібнені на крихти сонця й щастя.
    Опісля бур, опісля манівців
    мені чи голубам - святе причастя.

    Сім голубів нарощені з води,
    такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

    як ранок цей блаженно-золотий,
    як я, на трохи птаха і дитина.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  25. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.10 12:13 ]
    ***
    Так безборонно стигнуть кольори
    Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
    О смертонько, боли мені, боли,
    І не боли, і не виболюй смутку.

    То човником безбарвним, і малим,
    І зморшкуватим, і недавньо-давнім
    Перебрідаю броди чи столи,
    Виписуючи путь свою астральну.

    Стоять у вазі стебла без човнів,
    Неначе вежі, пустки, поторочі.
    Човнята подались в сузір’я Псів
    Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

    А стебла доторкаються до хмар.
    Помежи пальців – перелітні зграї.
    Ворона кине звичне «кар» і «кар».
    А стебла? Знову квітами зростають.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (18)


  26. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.03 20:45 ]
    ***
    Ця котиків зелена брунькогіль
    мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
    І буде тепло. І ввійде у сіль
    мій корінь перший, зісланий із висі.

    А корінь другий глицею впаде,
    і стане щоглами високорунних сосен,
    І запитає: «Пагоне, ти де,
    моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

    А корінь третій, втомлене крило,
    повернеться із дальніх переміщень.
    «Ну що, дитино, як воно було
    в сипких світах, задуманих на вічність?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  27. Сонце Місяць - [ 2019.03.22 15:14 ]
    Старі кохання (Е. Верхарн)
     
    Коли в саду волочать леви сумовиті
    Бідарку зі старих кохань
    На вежі вуглики очей моїх жадань
    Спостерігають, сумовиті
    Бідарку зі старих кохань

    В обвитий вервицею звабний силует
    Грудей цариці – злотий встромлено стилет

    Незрушною гримасою омфалу
    Глядить Горгона на червоній плоті валу

    У торсів, знесених на чорний постамент
    Відбиті руки – Афродіти рудимент

    Волочить, за густе волосся, ззаду
    Криваву голову, жорстоко зжату
    Іродіада

    Руді герої, вогняні кущі з легенди
    Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди

    Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
    Втекли – на чорний схід ранкових погребінь

    О де Персей і той сліпучий василіск
    І закривавлених мечів пекучий блиск?

    Де юних лотосів цілунки і дарунки
    Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?

    Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
    До ликів схилені, у сонячнім огні?

    Де ті коханці в сяєві судомних жертв
    У вечори п’янкі в саду, де править смерть?

    О, там, де леви сумовиті
    Везуть бідарку зі старих кохань
    Удаль з очей моїх
    Від урочистих спогадів гірких
    Із саду втрачених жадань

    Чи до пустель, чи до магічних сфер
    Чи до боїв, чи до печер
    Чи до руїн, чи в забуття миттєве
    Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
    Куди ті леви волокли
    Утому лап і сум очей
    Чи до вигнання волокли
    Чи до смертей?

    Палає небокрай над містом величезним
    Дахи, палаци і мости в огні
    Наскрізний чад міський пластом кремезним
    Затьмарює сузір’я мовчазні
    Завмерлі в неба глибині
    Заводи тчуть тканину стильну
    Із мар – що стане безкінечністю й життям
    Удень! в підвалах ніч сортує крам
    І випікає хліб із кістяків могильних

    Усесвіт, виснажений хвилями морів
    Розпродається з банківських столів
    І потяг, летячи зі свистом
    За вікнами у маячню зливає місто

    Чи до безумств, чи до магічних сфер
    Чи до руїн, чи до химер
    Чи до смертей, чи в забуття миттєве
    Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
    Коли вони із саду мармурів урочих
    Від лагідних дерев під балдахіном ночі
    Поволокли крізь юрми, сумовиті
    Туди – на площі, чадом оповиті
    Із саду втрачених жадань
    Жалку бідарку тих кохань?




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  28. Вікторія Торон - [ 2019.03.03 03:28 ]
    Буденності благословенні жорна
    Вона
    цю мить, здається, бачила вві сні
    (і упізнання вразило, як хворість),
    була у ній не звична випадковість,
    а щось кільцеве, і на вишині
    підозри -- що отак саме життя
    не йде нікуди, тільки лиш по колу,
    набридлі міти нам являє знову
    і видає за свіжі відкриття --
    відчула, як потьмарилась її
    свідомість, що колись була ясною,
    й предмети карусельною юрбою
    поплили у немитому вікні
    обмежених можливостей душі
    щось цілісно і вірно відчувати,
    і раптом їй схотілося тікати
    від заданості...
    Вкрадливий рушій
    всього, що зупинилося на мить,
    посунув враз годинникові стрілки,
    ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
    шепнув їй про обов’язок крутить –
    -- засапано – педалі денних справ
    (пісок з руки пересипати в руку),
    вона убік штовхнула лже-науку
    про весь отой surreal (дивний) стан,
    і знов навколо все було нове,
    а кожна мить рутини -- неповторна.
    Буденності благословенні жорна,
    хай труд ваш неоспіваний живе!


    Рейтинги: Народний 6 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (6)


  29. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 18:21 ]
    В пам`ять про дідуся
    Я не встигла сказати банальне "Привіт"
    І не встигну сказати жахливе "Прощай".
    Я стою...і стоїть біля мене весь світ!
    А на серці осіла болюча печаль...


    Не обійму тебе,не заварю нам чай,
    Не побачу уже очі ясні й сумні.
    І десятки років вкрила чорна вуаль,
    Залишивши лиш фото старі на стіні.


    Свічка тихо горить,я стою і мовчу.
    Завтра знов новий день,робота,сім`я,
    А в душі я ридаю й безтямно кричу!
    Як за тебе хтось молиться,знай,що це я.


    2019


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  30. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 14:12 ]
    Коловорот
    День за днем летить навперегін...
    Квапляться хвилини і секунди!
    Комусь в житті трапляється свій дзвін,
    А хтось у нім лишається попутним...


    І так той час іде невпинно,невблаганно!
    Веде нас доля різними шляхами...
    Новорожденному ще жити притаманно,
    а хтось іде у вічність зі своїми орденами.


    Чи встиг ти все сказати,все зробити?
    Насіяти добра по всьому світу?
    Усіх пустити в серце й полюбити?
    Спіши...бо раптом можеш не успіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Олехо - [ 2019.02.11 10:13 ]
    * * *
    Мені так дивно: див нема.
    Святі з усмішкою печалі.
    Чернечі посох і сума
    на поміч духу в райські далі.
    Життя – предтеча? Ява – сон?
    Дощі холодні, зорепади…
    Душа відступника – притон
    і не знаходить він відради.

    Немов заховані в кулак,
    і мла, і світло завше поруч.
    Дві сторони – один п’ятак.
    Між ними ранок, мрії обруч.
    І ми затиснуті у час,
    неначе слово в лоні речень.
    Біжить рядок і гонить нас
    шляхами віри, ваг і зречень…

    02.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  32. Марґо Ґейко - [ 2019.02.08 20:45 ]
    Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
    Старий прокуратор і тоскно
    Ходу споглядає Месір.
    За ним розчинилась у повні
    Фігура любимого пса,
    Почуто Пілатову сповідь
    І двох прийняли небеса.
    Не біле, не чорне, а сіре
    Сумління, яке він умив.
    Куди ж ви дивились, Месіре,
    В бездарно проґавлену мить?!

    І знов королева на лови,
    Лиш гинуть і діти, і пси:
    Навідліг зерно від полови, –
    Тому замість Генріха син,
    Од трути пітніючи кров’ю,
    Чіплявся за сукню сестри,
    Яку супроводив Коров’єв
    Крізь пекло придворних інтриг
    На бал, де цілують коліно
    Насельники древніх могил,
    Де вкотре «У захваті!»… тліном
    Й взуттям із чужої ноги.

    О, скільки б Майстри не писали
    Євангелій від сатани,
    Месіре, є та, що до зали
    Не піде, хоч як не мани.
    Що б «стала коханкою Босха»
    Та Фауст у серці посів,
    Відкинувши менторський посох,
    Улігся в найглибший з пазів.
    Опісля... то був її вибір,
    Бо гріх дітовбивства душив.
    А Генріх на шабаші випив
    Миттєвість своєї душі.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  33. Маріанна Бек - [ 2019.02.04 22:24 ]
    Невгамовна любов
    не треба ні слів, ні безслів’я,
    ні вступу, ні зморених висновків…
    ми знаєм це знатне прислів’я:
    любов – це поприще містиків.

    а з часом любов смачнішає:
    міцнішає, кольоріє,
    все глибшає і новішає,
    мужнішає і ніжніє…

    проста без позбавлення величі,
    помпезна - без втрати істини.
    константно присутня далечінь
    константно найвищого змісту.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Світлана Ковальчук - [ 2019.01.10 19:10 ]
    Це ліхтарів таємні письмена
    Це ліхтарів таємні письмена
    зриває вітер, в ніч жене причинно.
    Війна снігів, миттєвостей війна.
    У цій війні хтось плаче, мов дитина.

    А письмена впираються «під дих»,
    аж тисне в груди, млояться завії.
    Проз другу ніч – елегій вищий стих.
    Проз третю ніч – молитва до Марії.

    Падуть рої сніжинок у сувій.
    І слів нема, нема числа і ліку.
    Іде війна миттєвостей і мрій.
    Одну лиш ніч, і віч
    -ність, і
    довіку.




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  35. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  36. Олександр Сушко - [ 2019.01.09 15:04 ]
    Звільнення
    За пихату зневагу і купу образ аз воздам,
    Недовіри вручаю заочно віршований вотум.
    Ви мене знецікавили повністю, мудра мадам,
    І читати творіння безсмертні убили охоту.

    Це - розплата за підлий і мстивий у душу плювок,
    Руки друга в кишенях, не хочуть здоровкатись навіть.
    Розбігаються пахолки і цілувальників полк,
    Від шматочків пітьми поступово очиститься пам'ять.

    Пробачаю усе. Огортаюсь у зоряну шаль,
    Прохолодою ночі споліскую думи гіркаві.
    Нащо тиснете й досі на серце, немов на педаль?
    Краще йдіть у садочок свій кинутий сіяти мальви.

    Відпочити бажаю од вереску хвильку одну,
    Від мурашок вельбучних втомивсь одгризатися велет.
    Зняв навроки гаргарячі, тишею в тирло хлюпнув
    І на місяць пожбурив за коси настирливий шепіт.

    Я для вас недосяжний. Звільнився урешті від пут,
    Забирайте і вірші, і торби з грошима, і лахи,
    І чалапайте далі, полюйте деінде - не тут,
    Місце зайняте сонцем і мною - обпаленим злом вогнептахом.

    09.01.2019р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (17)


  37. Олександр Олехо - [ 2019.01.07 12:19 ]
    Ці кола...
    Ці кола… вужче, ширше, рівно.
    За роком рік минає час.
    Життя духовне і комірне.
    Дві шістки в прикупі – я пас.

    Молюся, марю, медитую.
    Я повернуся за віки.
    Нагода буде – не спасую
    Два рази поспіль не з руки…

    07.01.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  38. Олександр Олехо - [ 2018.12.31 07:29 ]
    * * *

    Життя-графіті уві сні,
    ілюзій формули і догми.
    Крива ховається на дні,
    маскує горб у ситі форми.

    А на поверхні сто ідей.
    І сто руїн – дорога зречень.
    Пустеля щастя без людей
    і дрібка хибних заперечень.

    А далі небо-висота.
    Світ затуляють чорні крила.
    Де скорбно стулені вуста,
    ідея вічності безсила.

    А вище неба тільки ми –
    чергова правда без омани.
    І гріш останній із суми.
    На свято кари, може, стане…

    12.2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (6)


  39. Марґо Ґейко - [ 2018.12.21 20:15 ]
    Допрожити
    Дні повертаються мов бумеранги.
    Партія йде до логічного пата.
    Тижні судьбі загинають фаланги.
    Миті у вічність летять водоспадом.

    Близяться строки збирати каміння.
    Вірш добігає останньої рими.
    Просить рукописів паща каміна.
    Ми в цьому світі лише пілігрими.

    Сниться преставлена батькова мати.
    Ворон сполохав зозулю – та й годі!
    Щойно навідались мірку знімати,
    Шиють незмінний атласовий одяг.

    Прагнуть завчасно робити заміри
    Поки людина влаштовує будні,
    Поки планує. Утім, Dies irae
    Все ж нагадає, що дні перебутні.

    Може, направду, для деяких добре,
    Й знати останню хвилину не варто –
    Час, у який розсуваючи обрій,
    З’являться духи, щоб взяти під варту.

    Будьмо! допоки костюм недошитий,
    Жити живими життя, що відлічено.
    Лиш не для того, щоб все доспожити,
    А долюбити і доль не скалічити.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  40. Олександр Сушко - [ 2018.12.20 15:03 ]
    Шанс
    От і все. Через тисячу років аж біль відпустив,
    Чорнорота ненависть не глипає поглядом вовчим.
    Цю дорогу закрито навічно, згоріли мости,
    Повертатися зась. А насправді - цього і не хочу.

    Одгриміло весілля, затихнули скрипка й гобой,
    У алькові сусідовім жінчина мнеться запаска.
    Під колодою в кільця скрутилась гадюка-любов:
    Стережись, чоловіче! Обійми коханої - пастка!

    Зрада - підла. В'їдається в нерв кислота,
    Розчиняє довіру, обвуглює спільне майбутнє.
    В буді пса доживають свій вік дві каблучки й фата,
    Геть повію-жону! Хай із Богом іде поміж люди.

    Часу обмаль. Вгрузає у землю хатина стара
    І жаготи немає до єв молодих і лукавих.
    "Умертвити невірну!" - підказують Тора й Коран,
    Я і справді святий,- просто вилив як гущу від кави.

    Взимку в донечки шлюб, в добровільну іде кабалу,
    Йде у гості сусідка, війнуло з порога любов'ю.
    Велелюбний Амур випускає із лука стрілу,
    Океан почуттів накриває мене з головою.

    20.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (20)


  41. Олександр Олехо - [ 2018.12.15 11:25 ]
    * * *

    Усе своє? Свого не маю,
    бо це – ілюзія, обман,
    що є своє, синонім паю,
    і ти йому господар, пан…
    Життя довіку хижооке,
    і загребуще, і цупке.
    Вага «свого» на дно глибоке
    людину вабить, кличе, зве…
    і обростаєш ти речами,
    своєю звичкою до них,
    де щастя міряють на грами
    оздоб на тіло золотих.

    Усе своє?... Візьмеш до Бога,
    коли загасне свічка днів?
    Чи донесеш? Важка дорога
    до царства яблук і вогнів…
    Дійдеш туди і голий босий
    постанеш правдою життя,
    вмокнувши ноги в чорні роси,
    перед таїнами буття…


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  42. Світлана Ковальчук - [ 2018.12.14 23:10 ]
    То світиться сніг проти ночі
    То світиться сніг проти ночі.
    А ніч – поза сніг перейти.
    Гілки – рукава-поторочі.
    Торкнеш їх окрайцями ти,
    Окрайцями снів, течією
    Солодкої тиші в шибках,
    Ти похапцем глянеш - і глею
    Нічного наб’ється в думках.

    Та світиться сніг проти ночі,
    І кіт попросився піти.
    Ти – боса, ти – здивлені очі.
    У вузол збираєш кути
    І йдеш мовчазними садами,
    Завдавши кути на плече.
    Кіт, сторож високої брами,
    Сліди на снігу прорече.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  43. Марґо Ґейко - [ 2018.12.13 17:25 ]
    Босорканя
    Де голі дерева і дупла розкривши роти
    Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
    Де вени землі наполегливо риють кроти, –
    Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

    Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
    Між ними і нами спадають незримі паркани.
    Утоплені манять до себе… купатись в ріці,
    В краї сновидінь, оповиті старими казками.

    Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
    Бо стріху хатини по всіх господинях залатано.
    На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
    Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.

    А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
    Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
    Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
    Я знаю, що буде, що буде нарешті із нами.

    Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
    Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
    Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
    Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…

    Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
    Я маю доволі, освячена також… мощами,
    Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
    Земля просідає – кроти уготовили ями.

    Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
    Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
    Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
    Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!

    Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
    Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
    Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
    Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.

    Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
    Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
    Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
    Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…

    Невже не боїшся мені простягнути руки?!
    Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
    Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
    І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!

    Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
    Так страшно осики на мене очима заглипали.
    Веди мене, друже, туди, де спасаєшся ти!
    Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  44. Світлана Ковальчук - [ 2018.11.25 10:43 ]
    Зими ще немає
    Зима достигає натужно й незримо
    у крипті своїх відображень і дихань.
    Ще осінь. Ще подихи ті невловимі.
    Ще тихо.

    Ще тихо ріки чорна смуга ізблисне,
    і парк перекотить ріку-багряницю,
    і покрик ворони відбудеться лишнім.
    Насниться.

    Насниться далеке, давно перебуле,
    що в серце із літ, наче лист, налипає.
    Зима достигає прийдешнім минулим.
    Зими
    ще немає.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  45. Марґо Ґейко - [ 2018.11.23 20:44 ]
    Я Вас …
    я вас не кохала… згасає заграва у млі
    ховаються тіні у миті життєвих розколин
    заходить зоря над полями і ніби на спомин
    у келих ставка насипає несказаних слів

    та ніч не настала вона мов надія впливла
    ми з вами ходили під липами гріючи сутінь
    і все говорили про щось неважливе по суті
    звучала взаємність хоча і фальшиво не в лад

    я вас не хотіла – падіння ніколи не зліт
    а просто лягала в долоні довірливим воском
    та гості у сни прилітали героями Босха
    сюжети недобрі страхіття – насмішливо злі

    лиш душу мою розпанахали ви… не по швах
    та дух застрочив і укотре усе оверложив
    він сам собі кат адвокат і прокрустове ложе
    а рана жива під рубцями кривого шитва

    я вас не любила і це вже навідмаш як «плі!»
    той звук що пронизує миттю вертає до тями
    і ти вже не ти а летиш над всіма почуттями
    отими що в келих із перстнів підсипали сплін


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  46. Олександр Олехо - [ 2018.11.04 12:57 ]
    * * *
    Немає правди де подіти.
    Своєї правди перебір.
    Щодо чужої – вражі діти
    ведуть до суду на розбір.
    А там сліпа, як «день», Феміда
    і аргументів тонни дві.
    Французьку «знає» син сусіда:
    - Така ач, дядьку, селяві.
    Така, така, аби не гірша.
    Земля одна, планет аж дві.
    І я живу на тій, що більша,
    бо там є правди се ля ві…

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  47. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  48. Мессір Лукас - [ 2018.10.23 18:08 ]
    Ти
    Сірі, раптові двері
    В нікуди.
    В які не ввійти.
    Чи забуті всіма
    Чи то не знані ніким.
    Тижні-секунди.
    Тисячоліття-роки.
    Двері кривди. Ніщоти. Болю.
    Вий. Молися.
    Мовчи.
    Оце.
    Ти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  49. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — ваші пуза

    І чекати на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  50. Мессір Лукас - [ 2018.10.14 23:16 ]
    *****
    Покреслені долоні, сходами з розуму.
    Місяць поволі рушає, востаннє.
    Спаленілий вітер засміченим пилом
    Відлуння. Розчахнуте лезо сцени.
    Пітьму оголено. Кропив'яні стебла.
    Шелесткі змії. Шаленіючі орхідеї.
    Золочені горлянки, барабанні садна.
    Дзвони розбиті між поворотом
    шосейним і закинутим автомобільним
    цвинтарем. Досвітні промерзлі зорі.
    Пасма доріг у гарячкових гримасах.
    Порожні голоси безодні. Більш ні сло


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   31