ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Ірина Вовк
2020.01.20 12:20
РОБЕРТ РОЖДЄСТВЄНСКИЙ
Неправда, час не відходить!
Відходимо тільки ми
Тим нерухомим часом.
По долинах просторих.
Біля забутих саней
В суворій сибірській зимі,
Біля іртишських плес

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.01.21 13:55 ]
    Як ікона вповні стане
    Три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога,
    подає і відає і:
    …до Бога зверталася
    дев’яносто з гаком літ,
    де й взявся – Бог, привернув до мене
    долю,
    а я ж на неї робила, як руки тремтять.
    Пощо ж вона нагнала мене вітром?
    І землею напнула?
    Що ж я се
    три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога?
    Заки начати мені наново ткати
    на той світ?
    так хоч загорни мене в їх,
    аби земля не лякала.

    І мовив їй той, хто брав од неї:
    …мені понад сим не хмари водити
    і не отари вести,
    мені свого полотна вдосталь,
    аби руки од землі витирати,
    а сим я Бога окутаю.

    21–22 серпня 1993 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 104–105"


  2. Ігор Шоха - [ 2020.01.14 11:19 ]
    Хронічні надзадачі
                   І
    Хочу чи не хочу, а почути
    довелось по радіо мені:
    байдуже еліті керівній, –
    бути Україні чи не бути?

    Отакої! Наче у війні
    яничари захопили Крути
    і усе одно уже манкурту, –
    чи воно при пам'яті, чи ні?

                   ІІ
    Рано чи не рано, а навколо
    мови об’єднаються усі,
    хто її оволодіє школу
    у її кодованій красі.

    Чую чи не чую, а ніколи
    на іноязичеські глаголи
    я не поміняю Ї та і,
    вичитані ще у букварі.

    Вірю чи не вірю – пам’ятаю,
    що́ є за окраїною краю
    і які задачі і путі
    ми повинні мати на меті.
    Це нас у поезії єднає
    і не роз'єднає у житті.

                   ІІІ
    Я не розраховую на більше
    того, що охоплює земне...
    небо чує рідною мене,
    резонує й посилає вірші...
    архінеологія – одне,
    мова і поезія – це інше.

    Це реальні радощі й жалі,
    обрії і далі неозорі...
    Поки сяйво застує імлі,
    думи голосні, ясні, прозорі
    будуть чатувати на дозорі
    берегині нашої – Землі.

    14.01.20


    Рейтинги: Народний 0 (5.51) | "Майстерень" 0 (5.64)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Деркач - [ 2020.01.10 17:54 ]
    Пророцтво
             І
    Як не жаль, ми не будемо жити
    на землі одночасно усі.
    Умирають іще посполиті,
    та колись як трава у росі
    оживуть в українській Русі
    наші мощі і дереворити.

              ІІ
    Не зітліє Батурина жах
    і віками нечувані саги,
    що дописують в'язні Гулагу
    і замучені на Соловках.

    Оживає козаччина знову,
    поки воля оновлює Січ
    і появиться інший Зіновій.
    Заяріє під Крутами ніч
    молодої відваги й любові.

    Пригадається і Конотоп,
    і узятий за ніч Перекоп...
    І усе це не виссане з пальця
    як одурює нас остолоп
    і його пацифічне нещастя.
    Поки нація риє окоп,
    у вогні затанцюють паяци,
    за яких умирає укроп.

    Нашу істину – ще донесе
    буйний вітер історії, слави
    і на мапі постане держава –
    Україна, що понад усе!

              ІІІ
    Божа кара у небі вже діє:
    щезне юда і Каїн кремля,
    на Месію чекає осля...
    омофор одягає Марія
    і до самих окраїн – Земля
    прокляне і поглине Росію.

    01/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  4. Світлана Ковальчук - [ 2020.01.01 21:57 ]
    ***
    Той вічний Авель і вічний Каїн
    понад світами – як вічний хрест.
    Росли братами, зросли у драму.
    Чому так, Боже?

    Ця тяглість верст
    у крові ріках, у недоріках,
    у пересудах і лжесудах.
    Немає ліку гріхам одвіку.
    По колоброду – з життя – у прах.

    Чи ти мій Каїн? Чи ти мій Авель?
    Чи нам стікати в ріку-журу?
    Із яви – в наву, із нави – в яву,
    У чорну пам’ять, у ніч гірку.

    Ну як там, брате, що Каїн звати,
    ну як там, брате, твоя душа?
    Вже стільки віку страждань без ліку.
    Міняєш вила на палаша?

    Чи нам до Бога лягла дорога,
    ясна дорога у ясен світ?
    Ми – вічний Каїн і вічний Авель.
    Ну скільки ж літ?



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  5. Олександр Олехо - [ 2020.01.01 08:56 ]
    * * *
    Не пізніше, не раніше,
    саме у цю мить
    час твоє торкає серце
    і воно спішить
    по артеріях і венах
    гнати яру кров,
    щоб людина спромоглася
    на святу любов:
    до землі, до неба, гаю;
    до країни мрій,
    до життя… і я благаю:
    серденько, не стій.

    31.12.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Олехо - [ 2019.12.28 10:44 ]
    * * *
    Не спрямовує світ до Бога
    сущі справи свої і дні.
    Йому мало любові слова.
    Його манять сліпі вогні.
    Назбирає для себе хмизу.
    Запалають усі сади,
    і постукає доля знизу,
    і покличе його туди.
    І у норах, де варять смоли,
    закипить і його душа,
    а Харон золоті оболи
    обміняє на три гроша.
    Глашатаї ума і неба,
    тихий глас у пустелі днів –
    усі знають, як жити треба,
    щоб не злити благих панів…

    І мовчатимуть лячно вівці.
    В сіроманців своя жура –
    бити вбогого по маківці
    і гарчати в окіл: Ура!...

    28.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Олехо - [ 2019.12.22 10:27 ]
    * * *
    Йому дарма все. Він іде,
    тече, біжить, летить, минає.
    Він наче всюди і ніде.
    Руками мацаєш – немає.

    Він очевидець наших втрат,
    тріумфу, звершень і падіння.
    Адепт пізнань і ретроград,
    мірило поспіху й терпіння.

    Він вічний подих, суща мить
    і нерозривна павутина –
    пряде свою безмірну нить,
    у скронях гупає невпинно.

    Критерій правди і брехні,
    він пропонує аксіоми:
    гріхам життя казати ні,
    супроти зла не знати втоми.

    Він літописець і суддя.
    Він милосердя і покара.
    Він батько всього і дитя:
    отці його – хаос і мАра.

    Він крок між далями доріг
    і бумеранг земної долі.
    Він руху в завтра – оберіг
    і вітер мрії на роздоллі.

    Він сам в собі, як самота.
    Він продукує паралелі,
    межа яких лиш висота
    титанів, розуму й оселі…

    Він обертає світ вперед
    і повертає у минуле.
    І зрештою він ще й поет,
    коли вже ніч і всі поснули…

    Його бракує за життя,
    а поза ним його не треба.
    Він родом з вічного Буття,
    єднання урвища і неба…
    12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  8. Олександр Олехо - [ 2019.12.13 11:04 ]
    Отут і сьогодні...

    Отут і сьогодні. А лячно не буде?
    А раптом невдача? Духовні Бермуди…
    Дорога до неба – пустелі і гори.
    Дорога до щастя – стезя до комори.

    Шукай на полиці, шукай у кишені.
    Воно таке тепле у жадібній жмені.
    А небо – то мрія, що вмерла в польоті.
    І як не смакуєш, не солодко в роті.

    Готовий до бою, кохання і пива?
    Хай бій зачекає, на вулиці злива.
    Усе так буденно і туга не зріє –
    отут і сьогодні зима перевіє…

    11.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  9. Галина Михайлик - [ 2019.11.30 18:26 ]
    Світлотіні
    Між світлом й тінню я у світлотіні,
    де тиша поглинає кольори,
    де темінь у вселенськім безгомінні
    і тільки крила дотиком згори.

    Це таїнство заглиблення у сутність,
    це щастя осягання й відкриттів!
    Така близька й щемлива Всюдисутність
    Того, Хто це відкрити захотів…

    Безмежна вдячність вмитися сльозою,
    до струн своїх знайшовши камертон,
    зустрітися з майбутньою собою,
    поринувши у благодатний сон…

    Розкошувати там у світлотіні,
    вслухаючись у звуки й кольори
    тих перших променів, таких пізньоосінніх,
    і ніжних крил із дотиком зими.…


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Деркач - [ 2019.11.28 19:27 ]
    На руїні раю
    І
    Біблія описує усе,
    що було, і є, але не буде,
    поки Землю населяють люди
    ті, яких диявол ще пасе.

    Це і є очікувана ера,
    у якій усі одна сім’я
    і немає часу на химери
    у перипетії житія.

    От якби не мали ще й спокуси
    і любили іноді свою,
    не було б ознакою розпусти –
    їсти що попало у раю.

    ІІ
    А в Едемі упіймали Єву.
    Показала змієві вігвам
    і не мав куди піти «налєво»
    винахідник палиці Адам.

    А кого ця діва породила?
    То Отець лиш відає один.
    Незаконний Каїн, бісів син
    піднімає Авеля на вила.

    Ноя залишає дикий Хам,
    Яків емігрує у Єгипет...
    Маємо і досі за фіг вам
    і за Єву, палицею биту.

    Як там не було – іде війна
    і володарює сатана,
    поки не появиться Месія.

    Умирають дочки і сини
    і кінця не буде у війни,
    поки буде Азія-Росія.

    ІІІ
    А в Едемі, як не прикидай,
    для Адама це уже не рай
    мати ту, що зрадила учора.

    У вігвамі – як там не було,
    може і лишалося тепло,
    та не рай – Содом або Гоморра.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  11. Марґо Ґейко - [ 2019.11.21 18:31 ]
    ***
    Земля садів – рокована земля.
    Я йду по ній тісними манівцями,
    Приречено зітхають свіжі ями,
    Чи може це примарилось здаля.

    Давно не турбували павука
    У вензелі чавунної калитки,
    Мені чортополох прилип до литки,
    Шипшина розпанахала рукав.

    Завмерли тіні в дзеркальцях роси
    На квітах і неторканих суницях,
    Нехай душа на зустріч запізниться,
    Не слухає, як ваблять голоси.

    Не чує ані подихів, ні слів,
    Бо партії зливаються в єдину,
    Тут Янгол тихо зважує людину
    Без тліну, що лишила на землі.

    Лиш очі. Як мені повз них пройти?
    І дати… дати вкупі з іменами –
    Ці праотці́, діди, батьки і мами
    Колись були такі як я і ти.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  12. Ігор Деркач - [ 2019.11.15 18:12 ]
    Пасьянс долі
    Життя не має сенсу без мети –
    освоїти його далекі межі.
    І «дике поле можна перейти»,
    якщо іти по ньому обережно.

    Буває, досягають висоти,
    багаті одягаючи одежі.
    А от сірійці будували вежі
    у недосяжні зоряні світи.

    За океан, який не має краю,
    але чарує і лякає нас.

    Путі і долі наші – то пасьянс,
    який лише Феміда обіцяє.

    Коли хороша карта випадає
    і є удача, то – єдиний раз.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.11.01 13:49 ]
    Поки йде серце
    О, ми! Вихиляємо небо,
    хапаючи дощ за пронизок!
    О, ми! Винаходим для себе
    сферично-космічний ризик!
    Де кожен віраж – то пришестя
    Америки чи Росії.
    Де смерть – золоте перехрестя
    в моменті зачаття месії,
    в моменті зачаття месії.
    Ми ті, хто упорав безодню,
    мов циган коня за гриву.
    Ми ті, чий собор великодній –
    землі велетенська нива,
    землі велетенська нива..,
    де будеш ти, доки йде серце,
    і будеш ти, доки йде серце.
    Де будеш ти, доки йде серце..?
    І будеш ти, доки йде серце.
    Обличчя з людини зотреться.
    Людина з обличчя зотреться.
    Ми є херувими Господні!
    Ми є серафими Господні!
    До вас попри мури віконні
    задля́ли молитви іконні,
    задляли молитви віковні,
    задляли молитви Господні.

    26 квітня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 61"


  14. Ігор Герасименко - [ 2019.10.22 20:30 ]
    У Парижі теж бабине літо
    Літо бабине бавить планету:
    невагома, ажурна журба.
    Листя падає, та менуету
    молитовні виконує па.

    Листя падає. Сонце голубить,
    зацвіли діаманти в росі,
    і газони радіють і клумби.
    Тільки чути: «Бонжур!» і «Мерсі!»

    А як листя, від посмішок світле,
    вітер злістю зими шарпане –
    літо бабине лагідне вип’є
    з ним шампанського чи шардоне.

    Скаже листю: «Ти – талановите»
    і в сріблясту огорне вуаль.
    Не прощається бабине літо.
    «До побачення!» − «Оревуар!»

    2019



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  15. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.20 18:18 ]
    ***
    листя шурхотить
    стежечка біжить
    мить
    осені мазок
    прядиво думок
    крок
    перейти в світи
    дзеркалом води
    йти
    вільні мов дими
    з передснів у сни
    ми
    зранечку туман
    над ланами пан
    ран
    у душі не знать
    трави шепотять
    тать?
    ще нема зими
    лопотять крильми
    чи птахи чи ми
    ми



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  16. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.16 13:33 ]
    ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
    печалей мабуть не треба
    літак заповзявся птахом

    муркоче листок пожовклий
    на вухо коту осівши
    в глибини вернувшись мовкне
    не яблуня – слово в вірші

    не слово а просто мислі
    що сміли летіти шпарко
    нам осінь порив зачислить?
    листок провальсує в шпарку


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  17. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  19. Юрій Сидорів - [ 2019.09.01 21:40 ]
    Амфібрахій
    Не знайти поетичних парафій
    І сектантів письменницьких сект,
    Що не чули би про амфібрахій.
    Однозначно чудовий ефект
    Виникатиме від розбудови
    І анапестом писаних стоп.
    Плагіатори та віршолови
    І за ними ідуть на гоп-стоп.

    Заберуть те, що їм до вподоби,
    Ще й означать - немов би своє.
    А для тропів найвищої проби
    Найстрашніша пора настає.

    Неприємність відбутися може -
    Плагіатор або віршолов
    Через бачення світу вороже
    Їх відніме без довгих розмов.

    Агресивні особи, пихаті
    Та скандальні оці типажі.
    Це баби протилежної статі,
    І для творчого світу чужі.

    Я за паствою йду до парафій -
    І щасливим, і в міру сумним.
    До вподоби мені амфібрахій,
    І тривожно, і радісно з ним...
    ...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  20. Сергій Губерначук - [ 2019.08.30 10:43 ]
    Сон уві сні
    Ти з тим ідеш, кого обрав.
    А той, кого ти кинув, озиває.
    Кого ти кинув – озиває!

    Адже побачив ти,
    як він одягнений,
    по-чорному.

    По-чорному у шляпу шпигуна
    і в окуляри,
    які насунулись на блідо-білий шарф.

    А шарф – плече і гострий комір перескочив
    його високого весня́ного пальто.
    І ти побачив це.

    Як чорні арки ночі
    стояли нерухомо в чорнім часі –
    чим викрили його хвилястий рух;

    як він мав випадок наткнутися на тебе,
    не встигши замішатись між людей
    у переході тьми з минулого твого;

    як по́між нерозпізнаних істот,
    які водили тінь і змінювали форми,
    він розгубивсь.

    Це ті, хто вам складали інтерес
    і мали зустрічі для вас, яких не буде,
    і мали самовари золоті і ложки срібні.

    Це ті, посеред кого був і той,
    кого твій чорний анґел захотів
    так само, як тебе колись прослідкувати.

    Але ти викрив наміри його.
    Він ухопивсь за тебе.
    Бо ти побачив це.

    І ось, коли стоїш поміж обох,
    і дві руки твої тримають чорне й біле,
    що́ можеш ти, коли він озиває?

    "Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
    А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
    тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.

    Ти дивишся у чорні арки ночі,
    крізь очі "йдисюди́!" –
    там кожна тінь складає інтерес для нього.

    Ти не роздумуєш,
    ти гаркаєш у очі:
    "Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"

    І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
    Там світло, паузи і сни дедалі довші
    без того, хто від тебе одчепився.

    Твій білий анґел першим запитав:
    "Отак, коли лежиш ти на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    І кажеш ти:
    "Звичайно, радосте моя.
    Мені є добре."

    "А ти мене ніколи не покинеш?" –
    питає він крізь перше світло сну.
    "Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"

    "Ніко́ли" ще звучало на плечі,
    а ти схопивсь і відчував очима
    крізь перше світло сну цей діалог.

    "Ніко́ли" ще звучало, а роти –
    були німі!
    Плече сіяло! через підсвідомість!

    І підсвідомим був той діалог,
    він був з глибин майбутніх діалогів –
    між кращою людиною і Богом.

    Ти зацікавився крізь перше світло сну:
    чи білий анґел, дійсно, запитався
    про тебе щось?

    І той, кого обрав ти, – той крізь сон
    сказав, що – ні.
    Це був для тебе шок.

    Це був для тебе шок,
    бо розумів ти –
    про тебе знати щось він не хотів!

    І раптом ти, списавши це на сон,
    крізь перше світло сну прокинувсь.
    Ти запитав ще більш реально.

    А він з тобою ра́зом прокидавсь,
    і через силу, ніби у пологах,
    він заїкавсь на відповідь тобі.

    "Чи ти казав:
    Отак, коли лежу я на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
    Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
    Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.

    Крізь друге світло сну
    ти ра́зом з ним радієш,
    описуючи Божий дар реально.

    Плече сіяло через підсвідомість,
    а ви вже говорили через сон,
    якими треба буть близьки́ми.

    Якими треба буть близькими,
    щоб так без слів доносити думки
    і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!

    Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
    хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
    у переході тьми з минулого твого.

    Це та, хто форми змінює і час,
    і має самовари золоті і ложки срібні,
    і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"

    І ви лякаєтесь!
    Летиш крізь друге світло сну
    у цю реальність ти.

    І ви лякаєтесь у цій реальності,
    коли
    ти знов питаєш це спочатку!

    Коли тобі відповідають знов,
    що не казали,
    що не говорили!

    Коли тебе втішають
    і кладуть на це ж плече,
    що сяє підсвідомо!

    Сон уві сні.
    Але така реальність –
    крізь третє світло сну.

    28 липня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35"


  21. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  22. Ірина Залюбовська - [ 2019.08.23 17:08 ]
    Плаче - болить
    В зелень поєднані золото й просинь.
    Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
    Осінь стрілою крізь серпень летить:
    плаче - болить.

    Вмите росою, туманом повите,
    прийде замріяне бабине літо.
    Осінь струною в повітрі дзвенить:
    плаче - болить.

    Ось і дощі! Горобиної ночі
    як і закрию я стомлені очі,
    спати не буду, бо серце не спить:
    плаче - болить.

    Знаю: однині й навіки зі мною
    осінь - стрілою, струною, сльозою.
    Світу не бачу! Забути б на мить!
    Плачу. Болить.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  23. Ольга Паучек - [ 2019.08.09 13:50 ]
    Усвідомлення
    Зітхає вечір світлячками,
    Спадає листям на поріг...

    Що відбувається із нами
    На перехресті із доріг?
    Чого ми просимо у долі,
    До кого підіймаєм зір,
    За ким ховаємось від болю
    Своїй душі наперекір.
    До чого прагнемо з дитинства,
    Не розуміючи себе...
    І уникаючи презирства
    Злітає думка... до небес.
    Бо там є те, що нам потрібно,
    І те, до чого ми йдемо -
    І усвідомленню подібно
    Розвеселяється чоло.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  24. Ірина Залюбовська - [ 2019.07.11 15:10 ]
    2012
    Може, будете з того сміятись,
    бо й трагічне буває смішним:
    світ загинув у 20/12,
    ми загинули разом із ним.

    Лиховісна планета Нібіру
    зруйнувала життя моє вщент:
    від мого золотого кумиру
    залишився один постамент.

    Ми обидва живі і здорові,
    хоч роки не минають дарма,
    та нема поміж нами любові –
    отже, й нас вже на світі нема.

    Інші люди – хоч наші обличчя.
    Інші люди – хоч наші тіла.
    Відбулося смішне і трагічне:
    дві душі догоріли до тла.

    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  25. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.08 20:09 ]
    ***
    таке сонце надворі
    що хочеться дуже літати
    і віддерти налипле
    зі страху і болю і снів
    лише крила ті крила
    забула забула згадати б
    таж я клеїла ними
    картини надщерблених днів

    ну то сяду під сонцем
    і грітимусь тихо і звично
    позализую рани
    і думи бентежно-сумні
    а із неба сорочку
    легку собі радісну витчу
    щоб у чому та з чим
    на отій пожиттєвій війні

    і тоді з-під сорочки
    нові і такі аж небесні
    дужі крила змахнуть
    височінь! височінь! висота!
    я воскресла! мій світе!
    я духом і тілом воскресла!
    це весна чи поезія?
    вітер чи я молода?


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  26. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  27. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  28. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  29. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.05 16:47 ]
    Відповідь
    Чому мовчу? А я неговірка.
    Є речі - їм пояснення не треба.
    Вони існують, як Земля і Небо,
    Вогонь і Вітер, Берег і Ріка.

    Моя любов - як Небо і Земля,
    як плин Ріки у сонячному сяйві,
    як Вітер і Вогонь - не промовля
    красивих слів: вони для неї зайві.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  30. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.03 14:26 ]
    Сумне весняне
    Ніколи не писала про весну.
    А ця прийшла, отруєна і хвора:
    чуже гірке невиліковне горе
    здолало нашу казку осяйну.
    Розквітло серце деревом бажань,
    але, на жаль, в гілля його влетіла
    не горличка кохання сизокрила,
    а - сивою зозулею - печаль,
    зозулею, яка гнізда не в`є
    ні в цьому світі, ні на світі тому...
    А ця звила, і знай собі кує;
    наснагу перековує на втому,
    співочу радість - на свинцевий сум,
    весільні шати - на буденне шмаття...
    Така любов - дарунок чи прокляття?
    ... Ніколи не писала про весну...

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  31. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.28 20:11 ]
    Прописи
    В зошитах прописую красиво,
    так, щоб кожен учень зрозумів:
    Віка у вінку.
    У Валі сливи.
    А у мене ні вінка, ні слив.

    Той вінок, що довгими роками
    спромоглося виплести мені,
    розриваю власними руками -
    ріжуть пальці стебла дротяні.

    Кров моя повільно витікає,
    губиться у росяній траві,
    де високе дерево гойдає
    перестиглі сливи воскові.

    В землю, в землю, глибше, до коріння!
    Я б її до краплі віддала,
    тільки щоб весною білопінно,
    сніжнобіло слива зацвіла.

    В зошитах прописую красиво,
    звична не збивається рука:
    Віка у вінку.
    У Валі сливи.
    Ані слив у мене, ні вінка.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  32. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.23 17:54 ]
    Ясний місяцю, світи
    Із якої далини -
    з лісових озер глибоких
    і джерел зеленооких -
    до людей приходять сни?

    З річки темної води,
    де верба купає віти,
    сни зринають, а сліди
    замітає теплий вітер.

    Вітре, вітре, з висоти,
    вітре, вітре, над водою,
    ходять хмари наді мною -
    звідки ждать мені біди?

    Ясний місяцю, світи!
    Де шукать твої сліди?
    Чи дозволить Вічна Мати
    між собою поєднати
    розмежовані світи?
    Ясний місяцю, світи!

    1993


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  33. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.11 20:55 ]
    Пряля
    Сонце зайшло, догорів обрій,
    ніч огорта, наче та хмара.
    Як же з тобою було добре!
    Та розумію, ми не пара.

    Долі, записані не в Книзі,
    сивої пряжі тонкі пасма -
    вітер гойднув — переплелися,
    поряд були, а тепер разом.

    Серце до серця шука стежку,
    тіло до тіла шука хвіртку.
    Пряля згори, сміючись, стежить:
    чи не пора обірвать нитку?

    Розпач накриє крилом чорним,
    смуток накриє крилом сірим,
    те, що здавалось навік вчора -
    іскра, і спалах, і згоріло.

    Вдосвіта встану, піду в поле -
    де моя хата і де жито? -
    плакати — падайте, сльози, в попіл!
    Що мені жати і як жити?

    Білим туманом печаль висне:
    не обминути того, така є
    доля тих доль, котрі не в Книзі.
    … Ріже нитки, сміючись, Пряля…

    2018




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  34. Олена Лоза - [ 2019.05.11 07:30 ]
    ***
    Ті що пішли - з водою, чи без води,
    стали слюдою, покладами руди,
    стали вугіллям, коренями дерев,
    зіллям, камінням - від блазнів до королев.
    Де і коли перерветься твоя струна?
    Сам і налий - доведеться пити до дна.
    Безмір і час, не порушений плин ріки...
    Бджолами струшені з яблуні, пелюстки....





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  35. Ігор Герасименко - [ 2019.05.10 08:40 ]
    Дует нескошений
    І на улюбленій скосили
    моїй галявині красу,
    (вертунчиком гучним, скаженим)
    пісенну розквіту. Прощу...

    Заплачу, захлинусь печаллю.
    Та швидко радістю схопив
    квітуче: мчанням і звучанням
    дует нескошений - шпаків!

    05.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  36. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.08 21:01 ]
    Я, земля
    Тобі болять усі жалі земні
    А я - Земля. Я жалощів не знаю.
    Герой чи кат - однаково мені.
    Усіх прийму. У глибині сховаю.

    Твоє життя - невивчений урок,
    твоя душа - непевність і тривога.
    Очей не відриваєш від зірок -
    усе шукаєш там якогось Бога.

    Я ж зіркою ніколи не була -
    похмура маса каменю й металу.
    Та я тебе такого прийняла
    і ні про що ніколи не питала.

    Де народивсь? Де жив? Кого любив?
    Чого бажав? Яким богам молився?
    Скількох моїх сестер занапастив,
    коли до них непроханий прибився?

    Де твій початок? Де твоя межа?
    І головне: за що ти так зі мною?
    Поглянь - мої і тіло, і душа
    сплюндровані рукою нищівною!

    Мабуть, у нас майбутнього нема.
    Ой, схаменись! Оптимізуй потреби.
    Бо я проблему вирішу сама
    і зможу стати зіркою для тебе!

    2010



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (11)


  37. Світлана Ковальчук - [ 2019.05.05 09:49 ]
    Коли у часі вигустіє сад
    Коли у часі вигустіє сад
    і мовчки стане, сивий, наді мною,
    слова, що проростали невпопад,
    укриються блаженною габою.

    І буде тихо. Біло - до весни.
    Верба, відомо, заколише: "Сни".
    Усе - мов сни.
    А там - і лусне брунькою малою.
    То вже й весна.
    То й жити нам з тобою.

    Натхненний хто (а може, ми удвох),
    сопілку візьме, зроблену з ліщини.
    Я буду мавка, ти - вродливий бог.
    І не знайдеться жодної причини,
    щоб не весніти.
    Потім... знов спочинем.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (9)


  38. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.01 15:51 ]
    До зустрічі
    Останній раз ходила по гриби.
    Сумують тихі верби край болота.
    Високі сосни вийшли на горби.
    З берізок облетіла позолота.

    О, сірий день, холодна далина,
    пронизана стрілою-колією,
    і сосни, що співають, мов струна,
    натягнута між небом і землею.

    О, рідна земле! Дай мені снаги
    здолати зиму і здобути весну!
    Хай нині я закована в сніги -
    напровесні, немов трава, воскресну.

    І літо знов дарунки принесе,
    а осінь в золоту покличе казку...
    Мій щедрий лісе, дякую за все.
    До зустрічі. Чекай мене. Будь ласка.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  39. Марґо Ґейко - [ 2019.04.26 20:00 ]
    Любов
    У тиші найгучніший резонанс.
    Минає ніч, а я не засинаю,
    Старі скрижалі, знесені з Синаю,
    Голгофа переписує для нас.

    Любов’ю переспівує закон,
    Що буде нам духовним камертоном,
    Хай час і стугонітиме потому –
    Вона звучить зі статуй і з ікон.

    Звучить, коли є мир і йде війна,
    Коли за неї нищать і вмирають,
    До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
    Забувши – ненав’язлива вона.

    Це ми її саджаємо на трон.
    Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
    Наскільки Богородиця, Мадонна
    Не схожа на піднесених матрон.

    Вона не знає фальші і гримас.
    Хто миє ноги – руки не вмиває,
    Дає і не очікує навзаєм,
    Голгофа – не Синай і не Парнас.

    А ніч перетинає Рубікон.
    Від розбрату навалюється втома,
    Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
    Закон любові – жертвенний закон.

    Лиш тиша ця – гучніша канонад.
    В неділю, в час весіннього розмаю –
    Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
    Що Він з любов’ю дивиться на нас.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  40. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.25 16:56 ]
    Переливаю біль
    Переливаю біль в слова
    у лінії й овали літер, -
    а втім, робота не нова...
    Осінній день. Холодний вітер
    з дерев мереживо зрива.

    Наївних образів рядки:
    жаринка сонця дотліває,
    латаття листячко ховає
    на дно глибокої ріки.

    І ніч настане навісна,
    туман нависне над водою,
    і я, - без тебе чи з тобою, -
    та все залишуся одна.

    Як не старалась - не змогла
    зламати цю стіну незриму.
    Чом я не Мавка? Я б на зиму
    суху вербу собі знайшла.
    І там би спала до весни.
    і споглядала білі сни.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  41. Ігор Герасименко - [ 2019.04.25 15:25 ]
    Весняний вернiсаж
    Весняний вернісаж: картини, де розквітлих
    розрадить, надихне краса міцна рослин -
    яскравих, запальних. Де крокус, як розвідник.
    Де пролісок, немов ясної сині син.

    Весняний вернісаж, де вранішні фіалки
    і пшінка, і нарцис до бджілок і джмелів
    звертаються: "Скоріш пірнайте і співайте,
    щоб наш нектар хмільний від чар і чвар звільнив!"

    Весняний вернісаж, де просить абрикоса:
    "Хай кроки і думки високі і легкі
    засвітяться у всіх. А збірку цю прикрасять,
    мов квіти весняні, окрилені рядки!"

    04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  42. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.24 14:43 ]
    Інь ян
    Сонце і Місяць побачили нас.
    Вкрилися зеленню спалені ниви.
    Знову помчить, обганяючи час,
    кінь молодий, вороний, білогривий.

    Падає степ під копита коня,
    і не спинити шаленого бігу
    чорної ночі і білого дня,
    чорного неба і білого снігу.

    Крешуться іскри з-під чорних копит,
    стелиться степом розвіяна грива...
    Знов від єдиного слова згорить
    зіллям любовним засіяна нива.

    Місяць і Сонце сміються з гори.
    Вирвати б серце, щоб так не боліло!
    Знову два кОльори, два кольорИ -
    чорне і біле, чорне і біле...

    2010


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  43. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.18 21:35 ]
    Се подих слова
    Се подих слова.
    Дерево - як тіло,
    сухе, і тепле,
    і пропахле глицею.
    А ще душа,
    до сповіді доспіла,
    а ще ті сосни,
    що старими птицями
    клюють вітри.

    Дзвіниця. Тіні звіра.

    Се тіло поривається,
    і дихає,
    і знає бути
    золотою рибою.
    Крізь подихи і продихи
    як тихо є.
    Як голосно ворушить
    серце
    глибами.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  44. Олександр Олехо - [ 2019.04.18 08:20 ]
    * * *
    Ми хочемо правди, обравши оману?
    Шеренги затятих гримлять в барабани…
    Ми хочемо ладу у дикому полі?
    На рани минулі насиплемо солі…
    Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
    У сонному небі погасли сузір’я…
    Ми хочемо пісні, джерельного слова?
    Шансон ріже вуха – така наша мова...
    Ми хочемо хліба, видовищ і жартів?
    Останніх є досить у слуг олігархів…

    Ми хочемо щастя. Чи є, хто не хоче?
    Зростили надію… а дідько регоче…

    17.04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (7)


  45. Ігор Герасименко - [ 2019.04.17 16:26 ]
    Абрикоси розцвiли
    Абрикоси, розумієш, розцвіли.
    І блакить, і синь цілують пелюстками!
    А злотисті бджоли і джмелі
    у обіймах у дзвінких їх постискали!

    Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
    І хоч сумніви давить не перестали,
    ти повір мені: і болі, і жалі
    відлетять у небуття із пелюстками.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  46. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  47. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.13 19:20 ]
    Сім голубів
    Сім голубів у сонячній ріці
    подрібнені на крихти сонця й щастя.
    Опісля бур, опісля манівців
    мені чи голубам - святе причастя.

    Сім голубів нарощені з води,
    такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

    як ранок цей блаженно-золотий,
    як я, на трохи птаха і дитина.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  48. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.10 12:13 ]
    ***
    Так безборонно стигнуть кольори
    Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
    О смертонько, боли мені, боли,
    І не боли, і не виболюй смутку.

    То човником безбарвним, і малим,
    І зморшкуватим, і недавньо-давнім
    Перебрідаю броди чи столи,
    Виписуючи путь свою астральну.

    Стоять у вазі стебла без човнів,
    Неначе вежі, пустки, поторочі.
    Човнята подались в сузір’я Псів
    Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

    А стебла доторкаються до хмар.
    Помежи пальців – перелітні зграї.
    Ворона кине звичне «кар» і «кар».
    А стебла? Знову квітами зростають.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (18)


  49. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.03 20:45 ]
    ***
    Ця котиків зелена брунькогіль
    мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
    І буде тепло. І ввійде у сіль
    мій корінь перший, зісланий із висі.

    А корінь другий глицею впаде,
    і стане щоглами високорунних сосен,
    І запитає: «Пагоне, ти де,
    моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

    А корінь третій, втомлене крило,
    повернеться із дальніх переміщень.
    «Ну що, дитино, як воно було
    в сипких світах, задуманих на вічність?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  50. Вікторія Торон - [ 2019.03.03 03:28 ]
    Буденності благословенні жорна
    Вона
    цю мить, здається, бачила вві сні
    (і упізнання вразило, як хворість),
    була у ній не звична випадковість,
    а щось кільцеве, і на вишині
    підозри -- що отак саме життя
    не йде нікуди, тільки лиш по колу,
    набридлі міти нам являє знову
    і видає за свіжі відкриття --
    відчула, як потьмарилась її
    свідомість, що колись була ясною,
    й предмети карусельною юрбою
    поплили у немитому вікні
    обмежених можливостей душі
    щось цілісно і вірно відчувати,
    і раптом їй схотілося тікати
    від заданості...
    Вкрадливий рушій
    всього, що зупинилося на мить,
    посунув враз годинникові стрілки,
    ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
    шепнув їй про обов’язок крутить –
    -- засапано – педалі денних справ
    (пісок з руки пересипати в руку),
    вона убік штовхнула лже-науку
    про весь отой surreal (дивний) стан,
    і знов навколо все було нове,
    а кожна мить рутини -- неповторна.
    Буденності благословенні жорна,
    хай труд ваш неоспіваний живе!


    Рейтинги: Народний 6 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   32