ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачем було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -

Микола Соболь
2019.11.17 06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,

Олена Побийголод
2019.11.16 21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:

Серго Сокольник
2019.11.16 21:42
сучасне еротично-драматичне оповідання*** Ти вже не так часто, як колись, приходиш у мої сни... Я все рідше роздивляюсь у комп’ютері твої фото... Десь у коробці досі лежать напівзношені, колись подаровані мені тобою в нашу останню зустріч туфлі, що д

Олександр Сушко
2019.11.16 19:25
Дорогі друзі!
Запрошую Вас на мій спільний з поетом Олександром Обрієм творчий вечір у Національному музеї літератури в м. Києві. Захід відбудеться 30 листопада. Початок о 16-00. Ведуча - Нобелівський лауреат у галузі літератури за 2018 рік Ольга Токарч

Галина Михайлик
2019.11.16 18:44
Відома біблійна притча про таланти і про прямий обов'язок наділених ними їх розвивати, спонукає мене поділитись власним досвідом пошуку щастя і віднайдення його у моїй творчій діяльності. Музика, поезія, прикладне мистецтво – ось три складові мого коду,

Олег Вишень
2019.11.16 17:37
Чуттєвий світ безкраїй, неосяжний.
Світ розуму надповнений хімер.

Тиран, що так боїться смерті,
Палач, що смерті той жада,-
Мій розум, що не хоче вмерти,
І звільнення бажаюча душа.

Микола Дудар
2019.11.16 17:32
Зголошуютесь на пізнє визнання
У партитурі вільних місць доволі...
І досить продиратись навмання
Учора ви дожерли свій
Пуд солі…

І випрямтесь… Полиште той тягар
Оте ярмо, де неуч ви у справі, - нікудишній

Володимир Бойко
2019.11.16 16:47
Алкоголіки в селищі Димері
Опинилися в іншому вимірі.
Напросилася п'янь
До інопланетян
І скінчилось пияцтво у Димері.

Землевласники під Кобеляками
Подорожніх цькували собаками.

Сергій Губерначук
2019.11.16 16:28
Бог боронив од напасті зграю.
Біля латаття збирав.
Люди ніколи не бачили раю.
Хмиз догорав.
Вони розбігались за здобиччю знову
й тягнули в загальний котел
кішку, собаку, вівцю, корову.
На скелі сидів орел.

Іван Потьомкін
2019.11.16 13:22
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.

Оксана Логоша
2019.11.16 11:41
Листопадило...Листя падало
Вже останнє.Ось розтане і нестане
Його долі.Віти голі.Ніби й воля-
Ниють рани-"Рано,рано..."

Затуманило...За туманами
Павутинно.Понад тином
Сушить прядиво жовте прадиво-

Юрій Сидорів
2019.11.16 11:21
Заснув би, може, та не дасть
Поспати жодної години
Безсоння творчого напасть
Мені щоночі та щоднини.

Ні сном, ні духом - наяву
Ні з ким не сплю.
Пасу Пегаса.

Любов Бенедишин
2019.11.16 09:56
Приймаю
твоєї жорстокості ніж я:
з вершини блаженства –
до болю підніжжя.

Та знов –
почуттями –
угору, як вперше,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07

Андрій Скакодуб Архіп
2019.11.06

Петро Іщук
2019.11.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.11.15 18:12 ]
    Пасьянс долі
    Життя не має сенсу без мети –
    освоїти його далекі межі.
    І «дике поле можна перейти»,
    якщо іти по ньому обережно.

    Буває, досягають висоти,
    багаті одягаючи одежі.
    А от сірійці будували вежі
    у недосяжні зоряні світи.

    За океан, який не має краю,
    але чарує і лякає нас.

    Путі і долі наші – то пасьянс,
    який лише Феміда обіцяє.

    Коли хороша карта випадає
    і є удача, то – єдиний раз.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.11.01 13:49 ]
    Поки йде серце
    О, ми! Вихиляємо небо,
    хапаючи дощ за пронизок!
    О, ми! Винаходим для себе
    сферично-космічний ризик!
    Де кожен віраж – то пришестя
    Америки чи Росії.
    Де смерть – золоте перехрестя
    в моменті зачаття месії,
    в моменті зачаття месії.
    Ми ті, хто упорав безодню,
    мов циган коня за гриву.
    Ми ті, чий собор великодній –
    землі велетенська нива,
    землі велетенська нива..,
    де будеш ти, доки йде серце,
    і будеш ти, доки йде серце.
    Де будеш ти, доки йде серце..?
    І будеш ти, доки йде серце.
    Обличчя з людини зотреться.
    Людина з обличчя зотреться.
    Ми є херувими Господні!
    Ми є серафими Господні!
    До вас попри мури віконні
    задля́ли молитви іконні,
    задляли молитви віковні,
    задляли молитви Господні.

    26 квітня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 61"


  3. Ігор Герасименко - [ 2019.10.22 20:30 ]
    У Парижі теж бабине літо
    Літо бабине бавить планету:
    невагома, ажурна журба.
    Листя падає, та менуету
    молитовні виконує па.

    Листя падає. Сонце голубить,
    зацвіли діаманти в росі,
    і газони радіють і клумби.
    Тільки чути: «Бонжур!» і «Мерсі!»

    А як листя, від посмішок світле,
    вітер злістю зими шарпане –
    літо бабине лагідне вип’є
    з ним шампанського чи шардоне.

    Скаже листю: «Ти – талановите»
    і в сріблясту огорне вуаль.
    Не прощається бабине літо.
    «До побачення!» − «Оревуар!»

    2019



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  4. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.20 18:18 ]
    ***
    листя шурхотить
    стежечка біжить
    мить
    осені мазок
    прядиво думок
    крок
    перейти в світи
    дзеркалом води
    йти
    вільні мов дими
    з передснів у сни
    ми
    зранечку туман
    над ланами пан
    ран
    у душі не знать
    трави шепотять
    тать?
    ще нема зими
    лопотять крильми
    чи птахи чи ми
    ми



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  5. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.16 13:33 ]
    ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
    печалей мабуть не треба
    літак заповзявся птахом

    муркоче листок пожовклий
    на вухо коту осівши
    в глибини вернувшись мовкне
    не яблуня – слово в вірші

    не слово а просто мислі
    що сміли летіти шпарко
    нам осінь порив зачислить?
    листок провальсує в шпарку


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  8. Юрій Сидорів - [ 2019.09.01 21:40 ]
    Амфібрахій
    Не знайти поетичних парафій
    І сектантів письменницьких сект,
    Що не чули би про амфібрахій.
    Однозначно чудовий ефект
    Виникатиме від розбудови
    І анапестом писаних стоп.
    Плагіатори та віршолови
    І за ними ідуть на гоп-стоп.

    Заберуть те, що їм до вподоби,
    Ще й означать - немов би своє.
    А для тропів найвищої проби
    Найстрашніша пора настає.

    Неприємність відбутися може -
    Плагіатор або віршолов
    Через бачення світу вороже
    Їх відніме без довгих розмов.

    Агресивні особи, пихаті
    Та скандальні оці типажі.
    Це баби протилежної статі,
    І для творчого світу чужі.

    Я за паствою йду до парафій -
    І щасливим, і в міру сумним.
    До вподоби мені амфібрахій,
    І тривожно, і радісно з ним...
    ...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  9. Сергій Губерначук - [ 2019.08.30 10:43 ]
    Сон уві сні
    Ти з тим ідеш, кого обрав.
    А той, кого ти кинув, озиває.
    Кого ти кинув – озиває!

    Адже побачив ти,
    як він одягнений,
    по-чорному.

    По-чорному у шляпу шпигуна
    і в окуляри,
    які насунулись на блідо-білий шарф.

    А шарф – плече і гострий комір перескочив
    його високого весня́ного пальто.
    І ти побачив це.

    Як чорні арки ночі
    стояли нерухомо в чорнім часі –
    чим викрили його хвилястий рух;

    як він мав випадок наткнутися на тебе,
    не встигши замішатись між людей
    у переході тьми з минулого твого;

    як по́між нерозпізнаних істот,
    які водили тінь і змінювали форми,
    він розгубивсь.

    Це ті, хто вам складали інтерес
    і мали зустрічі для вас, яких не буде,
    і мали самовари золоті і ложки срібні.

    Це ті, посеред кого був і той,
    кого твій чорний анґел захотів
    так само, як тебе колись прослідкувати.

    Але ти викрив наміри його.
    Він ухопивсь за тебе.
    Бо ти побачив це.

    І ось, коли стоїш поміж обох,
    і дві руки твої тримають чорне й біле,
    що́ можеш ти, коли він озиває?

    "Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
    А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
    тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.

    Ти дивишся у чорні арки ночі,
    крізь очі "йдисюди́!" –
    там кожна тінь складає інтерес для нього.

    Ти не роздумуєш,
    ти гаркаєш у очі:
    "Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"

    І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
    Там світло, паузи і сни дедалі довші
    без того, хто від тебе одчепився.

    Твій білий анґел першим запитав:
    "Отак, коли лежиш ти на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    І кажеш ти:
    "Звичайно, радосте моя.
    Мені є добре."

    "А ти мене ніколи не покинеш?" –
    питає він крізь перше світло сну.
    "Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"

    "Ніко́ли" ще звучало на плечі,
    а ти схопивсь і відчував очима
    крізь перше світло сну цей діалог.

    "Ніко́ли" ще звучало, а роти –
    були німі!
    Плече сіяло! через підсвідомість!

    І підсвідомим був той діалог,
    він був з глибин майбутніх діалогів –
    між кращою людиною і Богом.

    Ти зацікавився крізь перше світло сну:
    чи білий анґел, дійсно, запитався
    про тебе щось?

    І той, кого обрав ти, – той крізь сон
    сказав, що – ні.
    Це був для тебе шок.

    Це був для тебе шок,
    бо розумів ти –
    про тебе знати щось він не хотів!

    І раптом ти, списавши це на сон,
    крізь перше світло сну прокинувсь.
    Ти запитав ще більш реально.

    А він з тобою ра́зом прокидавсь,
    і через силу, ніби у пологах,
    він заїкавсь на відповідь тобі.

    "Чи ти казав:
    Отак, коли лежу я на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
    Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
    Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.

    Крізь друге світло сну
    ти ра́зом з ним радієш,
    описуючи Божий дар реально.

    Плече сіяло через підсвідомість,
    а ви вже говорили через сон,
    якими треба буть близьки́ми.

    Якими треба буть близькими,
    щоб так без слів доносити думки
    і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!

    Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
    хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
    у переході тьми з минулого твого.

    Це та, хто форми змінює і час,
    і має самовари золоті і ложки срібні,
    і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"

    І ви лякаєтесь!
    Летиш крізь друге світло сну
    у цю реальність ти.

    І ви лякаєтесь у цій реальності,
    коли
    ти знов питаєш це спочатку!

    Коли тобі відповідають знов,
    що не казали,
    що не говорили!

    Коли тебе втішають
    і кладуть на це ж плече,
    що сяє підсвідомо!

    Сон уві сні.
    Але така реальність –
    крізь третє світло сну.

    28 липня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35"


  10. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  11. Ірина Залюбовська - [ 2019.08.23 17:08 ]
    Плаче - болить
    В зелень поєднані золото й просинь.
    Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
    Осінь стрілою крізь серпень летить:
    плаче - болить.

    Вмите росою, туманом повите,
    прийде замріяне бабине літо.
    Осінь струною в повітрі дзвенить:
    плаче - болить.

    Ось і дощі! Горобиної ночі
    як і закрию я стомлені очі,
    спати не буду, бо серце не спить:
    плаче - болить.

    Знаю: однині й навіки зі мною
    осінь - стрілою, струною, сльозою.
    Світу не бачу! Забути б на мить!
    Плачу. Болить.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  12. Ольга Паучек - [ 2019.08.09 13:50 ]
    Усвідомлення
    Зітхає вечір світлячками,
    Спадає листям на поріг...

    Що відбувається із нами
    На перехресті із доріг?
    Чого ми просимо у долі,
    До кого підіймаєм зір,
    За ким ховаємось від болю
    Своїй душі наперекір.
    До чого прагнемо з дитинства,
    Не розуміючи себе...
    І уникаючи презирства
    Злітає думка... до небес.
    Бо там є те, що нам потрібно,
    І те, до чого ми йдемо -
    І усвідомленню подібно
    Розвеселяється чоло.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  13. Ірина Залюбовська - [ 2019.07.11 15:10 ]
    2012
    Може, будете з того сміятись,
    бо й трагічне буває смішним:
    світ загинув у 20/12,
    ми загинули разом із ним.

    Лиховісна планета Нібіру
    зруйнувала життя моє вщент:
    від мого золотого кумиру
    залишився один постамент.

    Ми обидва живі і здорові,
    хоч роки не минають дарма,
    та нема поміж нами любові –
    отже, й нас вже на світі нема.

    Інші люди – хоч наші обличчя.
    Інші люди – хоч наші тіла.
    Відбулося смішне і трагічне:
    дві душі догоріли до тла.

    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  14. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.08 20:09 ]
    ***
    таке сонце надворі
    що хочеться дуже літати
    і віддерти налипле
    зі страху і болю і снів
    лише крила ті крила
    забула забула згадати б
    таж я клеїла ними
    картини надщерблених днів

    ну то сяду під сонцем
    і грітимусь тихо і звично
    позализую рани
    і думи бентежно-сумні
    а із неба сорочку
    легку собі радісну витчу
    щоб у чому та з чим
    на отій пожиттєвій війні

    і тоді з-під сорочки
    нові і такі аж небесні
    дужі крила змахнуть
    височінь! височінь! висота!
    я воскресла! мій світе!
    я духом і тілом воскресла!
    це весна чи поезія?
    вітер чи я молода?


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  15. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  17. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  18. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.05 16:47 ]
    Відповідь
    Чому мовчу? А я неговірка.
    Є речі - їм пояснення не треба.
    Вони існують, як Земля і Небо,
    Вогонь і Вітер, Берег і Ріка.

    Моя любов - як Небо і Земля,
    як плин Ріки у сонячному сяйві,
    як Вітер і Вогонь - не промовля
    красивих слів: вони для неї зайві.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  19. Ірина Залюбовська - [ 2019.06.03 14:26 ]
    Сумне весняне
    Ніколи не писала про весну.
    А ця прийшла, отруєна і хвора:
    чуже гірке невиліковне горе
    здолало нашу казку осяйну.
    Розквітло серце деревом бажань,
    але, на жаль, в гілля його влетіла
    не горличка кохання сизокрила,
    а - сивою зозулею - печаль,
    зозулею, яка гнізда не в`є
    ні в цьому світі, ні на світі тому...
    А ця звила, і знай собі кує;
    наснагу перековує на втому,
    співочу радість - на свинцевий сум,
    весільні шати - на буденне шмаття...
    Така любов - дарунок чи прокляття?
    ... Ніколи не писала про весну...

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  20. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.28 20:11 ]
    Прописи
    В зошитах прописую красиво,
    так, щоб кожен учень зрозумів:
    Віка у вінку.
    У Валі сливи.
    А у мене ні вінка, ні слив.

    Той вінок, що довгими роками
    спромоглося виплести мені,
    розриваю власними руками -
    ріжуть пальці стебла дротяні.

    Кров моя повільно витікає,
    губиться у росяній траві,
    де високе дерево гойдає
    перестиглі сливи воскові.

    В землю, в землю, глибше, до коріння!
    Я б її до краплі віддала,
    тільки щоб весною білопінно,
    сніжнобіло слива зацвіла.

    В зошитах прописую красиво,
    звична не збивається рука:
    Віка у вінку.
    У Валі сливи.
    Ані слив у мене, ні вінка.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  21. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.23 17:54 ]
    Ясний місяцю, світи
    Із якої далини -
    з лісових озер глибоких
    і джерел зеленооких -
    до людей приходять сни?

    З річки темної води,
    де верба купає віти,
    сни зринають, а сліди
    замітає теплий вітер.

    Вітре, вітре, з висоти,
    вітре, вітре, над водою,
    ходять хмари наді мною -
    звідки ждать мені біди?

    Ясний місяцю, світи!
    Де шукать твої сліди?
    Чи дозволить Вічна Мати
    між собою поєднати
    розмежовані світи?
    Ясний місяцю, світи!

    1993


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  22. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.11 20:55 ]
    Пряля
    Сонце зайшло, догорів обрій,
    ніч огорта, наче та хмара.
    Як же з тобою було добре!
    Та розумію, ми не пара.

    Долі, записані не в Книзі,
    сивої пряжі тонкі пасма -
    вітер гойднув — переплелися,
    поряд були, а тепер разом.

    Серце до серця шука стежку,
    тіло до тіла шука хвіртку.
    Пряля згори, сміючись, стежить:
    чи не пора обірвать нитку?

    Розпач накриє крилом чорним,
    смуток накриє крилом сірим,
    те, що здавалось навік вчора -
    іскра, і спалах, і згоріло.

    Вдосвіта встану, піду в поле -
    де моя хата і де жито? -
    плакати — падайте, сльози, в попіл!
    Що мені жати і як жити?

    Білим туманом печаль висне:
    не обминути того, така є
    доля тих доль, котрі не в Книзі.
    … Ріже нитки, сміючись, Пряля…

    2018




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  23. Олена Лоза - [ 2019.05.11 07:30 ]
    ***
    Ті що пішли - з водою, чи без води,
    стали слюдою, покладами руди,
    стали вугіллям, коренями дерев,
    зіллям, камінням - від блазнів до королев.
    Де і коли перерветься твоя струна?
    Сам і налий - доведеться пити до дна.
    Безмір і час, не порушений плин ріки...
    Бджолами струшені з яблуні, пелюстки....





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Герасименко - [ 2019.05.10 08:40 ]
    Дует нескошений
    І на улюбленій скосили
    моїй галявині красу,
    (вертунчиком гучним, скаженим)
    пісенну розквіту. Прощу...

    Заплачу, захлинусь печаллю.
    Та швидко радістю схопив
    квітуче: мчанням і звучанням
    дует нескошений - шпаків!

    05.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  25. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.08 21:01 ]
    Я, земля
    Тобі болять усі жалі земні
    А я - Земля. Я жалощів не знаю.
    Герой чи кат - однаково мені.
    Усіх прийму. У глибині сховаю.

    Твоє життя - невивчений урок,
    твоя душа - непевність і тривога.
    Очей не відриваєш від зірок -
    усе шукаєш там якогось Бога.

    Я ж зіркою ніколи не була -
    похмура маса каменю й металу.
    Та я тебе такого прийняла
    і ні про що ніколи не питала.

    Де народивсь? Де жив? Кого любив?
    Чого бажав? Яким богам молився?
    Скількох моїх сестер занапастив,
    коли до них непроханий прибився?

    Де твій початок? Де твоя межа?
    І головне: за що ти так зі мною?
    Поглянь - мої і тіло, і душа
    сплюндровані рукою нищівною!

    Мабуть, у нас майбутнього нема.
    Ой, схаменись! Оптимізуй потреби.
    Бо я проблему вирішу сама
    і зможу стати зіркою для тебе!

    2010



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (11)


  26. Світлана Ковальчук - [ 2019.05.05 09:49 ]
    Коли у часі вигустіє сад
    Коли у часі вигустіє сад
    і мовчки стане, сивий, наді мною,
    слова, що проростали невпопад,
    укриються блаженною габою.

    І буде тихо. Біло - до весни.
    Верба, відомо, заколише: "Сни".
    Усе - мов сни.
    А там - і лусне брунькою малою.
    То вже й весна.
    То й жити нам з тобою.

    Натхненний хто (а може, ми удвох),
    сопілку візьме, зроблену з ліщини.
    Я буду мавка, ти - вродливий бог.
    І не знайдеться жодної причини,
    щоб не весніти.
    Потім... знов спочинем.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (9)


  27. Ірина Залюбовська - [ 2019.05.01 15:51 ]
    До зустрічі
    Останній раз ходила по гриби.
    Сумують тихі верби край болота.
    Високі сосни вийшли на горби.
    З берізок облетіла позолота.

    О, сірий день, холодна далина,
    пронизана стрілою-колією,
    і сосни, що співають, мов струна,
    натягнута між небом і землею.

    О, рідна земле! Дай мені снаги
    здолати зиму і здобути весну!
    Хай нині я закована в сніги -
    напровесні, немов трава, воскресну.

    І літо знов дарунки принесе,
    а осінь в золоту покличе казку...
    Мій щедрий лісе, дякую за все.
    До зустрічі. Чекай мене. Будь ласка.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  28. Марґо Ґейко - [ 2019.04.26 20:00 ]
    Любов
    У тиші найгучніший резонанс.
    Минає ніч, а я не засинаю,
    Старі скрижалі, знесені з Синаю,
    Голгофа переписує для нас.

    Любов’ю переспівує закон,
    Що буде нам духовним камертоном,
    Хай час і стугонітиме потому –
    Вона звучить зі статуй і з ікон.

    Звучить, коли є мир і йде війна,
    Коли за неї нищать і вмирають,
    До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
    Забувши – ненав’язлива вона.

    Це ми її саджаємо на трон.
    Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
    Наскільки Богородиця, Мадонна
    Не схожа на піднесених матрон.

    Вона не знає фальші і гримас.
    Хто миє ноги – руки не вмиває,
    Дає і не очікує навзаєм,
    Голгофа – не Синай і не Парнас.

    А ніч перетинає Рубікон.
    Від розбрату навалюється втома,
    Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
    Закон любові – жертвенний закон.

    Лиш тиша ця – гучніша канонад.
    В неділю, в час весіннього розмаю –
    Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
    Що Він з любов’ю дивиться на нас.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  29. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.25 16:56 ]
    Переливаю біль
    Переливаю біль в слова
    у лінії й овали літер, -
    а втім, робота не нова...
    Осінній день. Холодний вітер
    з дерев мереживо зрива.

    Наївних образів рядки:
    жаринка сонця дотліває,
    латаття листячко ховає
    на дно глибокої ріки.

    І ніч настане навісна,
    туман нависне над водою,
    і я, - без тебе чи з тобою, -
    та все залишуся одна.

    Як не старалась - не змогла
    зламати цю стіну незриму.
    Чом я не Мавка? Я б на зиму
    суху вербу собі знайшла.
    І там би спала до весни.
    і споглядала білі сни.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  30. Ігор Герасименко - [ 2019.04.25 15:25 ]
    Весняний вернiсаж
    Весняний вернісаж: картини, де розквітлих
    розрадить, надихне краса міцна рослин -
    яскравих, запальних. Де крокус, як розвідник.
    Де пролісок, немов ясної сині син.

    Весняний вернісаж, де вранішні фіалки
    і пшінка, і нарцис до бджілок і джмелів
    звертаються: "Скоріш пірнайте і співайте,
    щоб наш нектар хмільний від чар і чвар звільнив!"

    Весняний вернісаж, де просить абрикоса:
    "Хай кроки і думки високі і легкі
    засвітяться у всіх. А збірку цю прикрасять,
    мов квіти весняні, окрилені рядки!"

    04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  31. Ірина Залюбовська - [ 2019.04.24 14:43 ]
    Інь ян
    Сонце і Місяць побачили нас.
    Вкрилися зеленню спалені ниви.
    Знову помчить, обганяючи час,
    кінь молодий, вороний, білогривий.

    Падає степ під копита коня,
    і не спинити шаленого бігу
    чорної ночі і білого дня,
    чорного неба і білого снігу.

    Крешуться іскри з-під чорних копит,
    стелиться степом розвіяна грива...
    Знов від єдиного слова згорить
    зіллям любовним засіяна нива.

    Місяць і Сонце сміються з гори.
    Вирвати б серце, щоб так не боліло!
    Знову два кОльори, два кольорИ -
    чорне і біле, чорне і біле...

    2010


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  32. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.18 21:35 ]
    Се подих слова
    Се подих слова.
    Дерево - як тіло,
    сухе, і тепле,
    і пропахле глицею.
    А ще душа,
    до сповіді доспіла,
    а ще ті сосни,
    що старими птицями
    клюють вітри.

    Дзвіниця. Тіні звіра.

    Се тіло поривається,
    і дихає,
    і знає бути
    золотою рибою.
    Крізь подихи і продихи
    як тихо є.
    Як голосно ворушить
    серце
    глибами.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  33. Олександр Олехо - [ 2019.04.18 08:20 ]
    * * *
    Ми хочемо правди, обравши оману?
    Шеренги затятих гримлять в барабани…
    Ми хочемо ладу у дикому полі?
    На рани минулі насиплемо солі…
    Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
    У сонному небі погасли сузір’я…
    Ми хочемо пісні, джерельного слова?
    Шансон ріже вуха – така наша мова...
    Ми хочемо хліба, видовищ і жартів?
    Останніх є досить у слуг олігархів…

    Ми хочемо щастя. Чи є, хто не хоче?
    Зростили надію… а дідько регоче…

    17.04.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (7)


  34. Ігор Герасименко - [ 2019.04.17 16:26 ]
    Абрикоси розцвiли
    Абрикоси, розумієш, розцвіли.
    І блакить, і синь цілують пелюстками!
    А злотисті бджоли і джмелі
    у обіймах у дзвінких їх постискали!

    Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
    І хоч сумніви давить не перестали,
    ти повір мені: і болі, і жалі
    відлетять у небуття із пелюстками.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  35. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.16 21:03 ]
    Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
    тонкострунних вишневих дерев
    вже опісля зимової прози.
    Вже опісля...
    (Сніги ж і морози!)
    Вже опісля всіх мрев.

    Так душа затужавіла плаче,
    як минається їй страдна путь.
    Люди йдуть, розглядаються, бачать...
    Що їм, людям?
    Цвітіння неначе.
    А душі?
    То навернення в суть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.52)
    Коментарі: (5)


  36. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.13 19:20 ]
    Сім голубів
    Сім голубів у сонячній ріці
    подрібнені на крихти сонця й щастя.
    Опісля бур, опісля манівців
    мені чи голубам - святе причастя.

    Сім голубів нарощені з води,
    такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

    як ранок цей блаженно-золотий,
    як я, на трохи птаха і дитина.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  37. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.10 12:13 ]
    ***
    Так безборонно стигнуть кольори
    Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
    О смертонько, боли мені, боли,
    І не боли, і не виболюй смутку.

    То човником безбарвним, і малим,
    І зморшкуватим, і недавньо-давнім
    Перебрідаю броди чи столи,
    Виписуючи путь свою астральну.

    Стоять у вазі стебла без човнів,
    Неначе вежі, пустки, поторочі.
    Човнята подались в сузір’я Псів
    Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

    А стебла доторкаються до хмар.
    Помежи пальців – перелітні зграї.
    Ворона кине звичне «кар» і «кар».
    А стебла? Знову квітами зростають.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (18)


  38. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.03 20:45 ]
    ***
    Ця котиків зелена брунькогіль
    мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
    І буде тепло. І ввійде у сіль
    мій корінь перший, зісланий із висі.

    А корінь другий глицею впаде,
    і стане щоглами високорунних сосен,
    І запитає: «Пагоне, ти де,
    моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

    А корінь третій, втомлене крило,
    повернеться із дальніх переміщень.
    «Ну що, дитино, як воно було
    в сипких світах, задуманих на вічність?»



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  39. Вікторія Торон - [ 2019.03.03 03:28 ]
    Буденності благословенні жорна
    Вона
    цю мить, здається, бачила вві сні
    (і упізнання вразило, як хворість),
    була у ній не звична випадковість,
    а щось кільцеве, і на вишині
    підозри -- що отак саме життя
    не йде нікуди, тільки лиш по колу,
    набридлі міти нам являє знову
    і видає за свіжі відкриття --
    відчула, як потьмарилась її
    свідомість, що колись була ясною,
    й предмети карусельною юрбою
    поплили у немитому вікні
    обмежених можливостей душі
    щось цілісно і вірно відчувати,
    і раптом їй схотілося тікати
    від заданості...
    Вкрадливий рушій
    всього, що зупинилося на мить,
    посунув враз годинникові стрілки,
    ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
    шепнув їй про обов’язок крутить –
    -- засапано – педалі денних справ
    (пісок з руки пересипати в руку),
    вона убік штовхнула лже-науку
    про весь отой surreal (дивний) стан,
    і знов навколо все було нове,
    а кожна мить рутини -- неповторна.
    Буденності благословенні жорна,
    хай труд ваш неоспіваний живе!


    Рейтинги: Народний 6 (5.46) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (6)


  40. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 18:21 ]
    В пам`ять про дідуся
    Я не встигла сказати банальне "Привіт"
    І не встигну сказати жахливе "Прощай".
    Я стою...і стоїть біля мене весь світ!
    А на серці осіла болюча печаль...


    Не обійму тебе,не заварю нам чай,
    Не побачу уже очі ясні й сумні.
    І десятки років вкрила чорна вуаль,
    Залишивши лиш фото старі на стіні.


    Свічка тихо горить,я стою і мовчу.
    Завтра знов новий день,робота,сім`я,
    А в душі я ридаю й безтямно кричу!
    Як за тебе хтось молиться,знай,що це я.


    2019


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  41. Тетяна Квасниця - [ 2019.02.26 14:12 ]
    Коловорот
    День за днем летить навперегін...
    Квапляться хвилини і секунди!
    Комусь в житті трапляється свій дзвін,
    А хтось у нім лишається попутним...


    І так той час іде невпинно,невблаганно!
    Веде нас доля різними шляхами...
    Новорожденному ще жити притаманно,
    а хтось іде у вічність зі своїми орденами.


    Чи встиг ти все сказати,все зробити?
    Насіяти добра по всьому світу?
    Усіх пустити в серце й полюбити?
    Спіши...бо раптом можеш не успіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Олехо - [ 2019.02.11 10:13 ]
    * * *
    Мені так дивно: див нема.
    Святі з усмішкою печалі.
    Чернечі посох і сума
    на поміч духу в райські далі.
    Життя – предтеча? Ява – сон?
    Дощі холодні, зорепади…
    Душа відступника – притон
    і не знаходить він відради.

    Немов заховані в кулак,
    і мла, і світло завше поруч.
    Дві сторони – один п’ятак.
    Між ними ранок, мрії обруч.
    І ми затиснуті у час,
    неначе слово в лоні речень.
    Біжить рядок і гонить нас
    шляхами віри, ваг і зречень…

    02.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  43. Марґо Ґейко - [ 2019.02.08 20:45 ]
    Месір
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
    Старий прокуратор і тоскно
    Ходу споглядає Месір.
    За ним розчинилась у повні
    Фігура любимого пса,
    Почуто Пілатову сповідь
    І двох прийняли небеса.
    Не біле, не чорне, а сіре
    Сумління, яке він умив.
    Куди ж ви дивились, Месіре,
    В бездарно проґавлену мить?!

    І знов королева на лови,
    Лиш гинуть і діти, і пси:
    Навідліг зерно від полови, –
    Тому замість Генріха син,
    Од трути пітніючи кров’ю,
    Чіплявся за сукню сестри,
    Яку супроводив Коров’єв
    Крізь пекло придворних інтриг
    На бал, де цілують коліно
    Насельники древніх могил,
    Де вкотре «У захваті!»… тліном
    Й взуттям із чужої ноги.

    О, скільки б Майстри не писали
    Євангелій від сатани,
    Месіре, є та, що до зали
    Не піде, хоч як не мани.
    Що б «стала коханкою Босха»
    Та Фауст у серці посів,
    Відкинувши менторський посох,
    Улігся в найглибший з пазів.
    Опісля... то був її вибір,
    Бо гріх дітовбивства душив.
    А Генріх на шабаші випив
    Миттєвість своєї душі.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  44. Маріанна Бек - [ 2019.02.04 22:24 ]
    Невгамовна любов
    не треба ні слів, ні безслів’я,
    ні вступу, ні зморених висновків…
    ми знаєм це знатне прислів’я:
    любов – це поприще містиків.

    а з часом любов смачнішає:
    міцнішає, кольоріє,
    все глибшає і новішає,
    мужнішає і ніжніє…

    проста без позбавлення величі,
    помпезна - без втрати істини.
    константно присутня далечінь
    константно найвищого змісту.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Світлана Ковальчук - [ 2019.01.10 19:10 ]
    Це ліхтарів таємні письмена
    Це ліхтарів таємні письмена
    зриває вітер, в ніч жене причинно.
    Війна снігів, миттєвостей війна.
    У цій війні хтось плаче, мов дитина.

    А письмена впираються «під дих»,
    аж тисне в груди, млояться завії.
    Проз другу ніч – елегій вищий стих.
    Проз третю ніч – молитва до Марії.

    Падуть рої сніжинок у сувій.
    І слів нема, нема числа і ліку.
    Іде війна миттєвостей і мрій.
    Одну лиш ніч, і віч
    -ність, і
    довіку.




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  46. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  47. Олександр Сушко - [ 2019.01.09 15:04 ]
    Звільнення
    За пихату зневагу і купу образ аз воздам,
    Недовіри вручаю заочно віршований вотум.
    Ви мене знецікавили повністю, мудра мадам,
    І читати творіння безсмертні убили охоту.

    Це - розплата за підлий і мстивий у душу плювок,
    Руки друга в кишенях, не хочуть здоровкатись навіть.
    Розбігаються пахолки і цілувальників полк,
    Від шматочків пітьми поступово очиститься пам'ять.

    Пробачаю усе. Огортаюсь у зоряну шаль,
    Прохолодою ночі споліскую думи гіркаві.
    Нащо тиснете й досі на серце, немов на педаль?
    Краще йдіть у садочок свій кинутий сіяти мальви.

    Відпочити бажаю од вереску хвильку одну,
    Від мурашок вельбучних втомивсь одгризатися велет.
    Зняв навроки гаргарячі, тишею в тирло хлюпнув
    І на місяць пожбурив за коси настирливий шепіт.

    Я для вас недосяжний. Звільнився урешті від пут,
    Забирайте і вірші, і торби з грошима, і лахи,
    І чалапайте далі, полюйте деінде - не тут,
    Місце зайняте сонцем і мною - обпаленим злом вогнептахом.

    09.01.2019р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (17)


  48. Олександр Олехо - [ 2019.01.07 12:19 ]
    Ці кола...
    Ці кола… вужче, ширше, рівно.
    За роком рік минає час.
    Життя духовне і комірне.
    Дві шістки в прикупі – я пас.

    Молюся, марю, медитую.
    Я повернуся за віки.
    Нагода буде – не спасую
    Два рази поспіль не з руки…

    07.01.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  49. Олександр Олехо - [ 2018.12.31 07:29 ]
    * * *

    Життя-графіті уві сні,
    ілюзій формули і догми.
    Крива ховається на дні,
    маскує горб у ситі форми.

    А на поверхні сто ідей.
    І сто руїн – дорога зречень.
    Пустеля щастя без людей
    і дрібка хибних заперечень.

    А далі небо-висота.
    Світ затуляють чорні крила.
    Де скорбно стулені вуста,
    ідея вічності безсила.

    А вище неба тільки ми –
    чергова правда без омани.
    І гріш останній із суми.
    На свято кари, може, стане…

    12.2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (6)


  50. Марґо Ґейко - [ 2018.12.21 20:15 ]
    Допрожити
    Дні повертаються мов бумеранги.
    Партія йде до логічного пата.
    Тижні судьбі загинають фаланги.
    Миті у вічність летять водоспадом.

    Близяться строки збирати каміння.
    Вірш добігає останньої рими.
    Просить рукописів паща каміна.
    Ми в цьому світі лише пілігрими.

    Сниться преставлена батькова мати.
    Ворон сполохав зозулю – та й годі!
    Щойно навідались мірку знімати,
    Шиють незмінний атласовий одяг.

    Прагнуть завчасно робити заміри
    Поки людина влаштовує будні,
    Поки планує. Утім, Dies irae
    Все ж нагадає, що дні перебутні.

    Може, направду, для деяких добре,
    Й знати останню хвилину не варто –
    Час, у який розсуваючи обрій,
    З’являться духи, щоб взяти під варту.

    Будьмо! допоки костюм недошитий,
    Жити живими життя, що відлічено.
    Лиш не для того, щоб все доспожити,
    А долюбити і доль не скалічити.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   32