ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лілія Ніколаєнко
2019.09.23 11:57
Хто муза для митця? – гірка свобода,
Із піднебесся таємничий глас.
Душа в мистецтві пілігримом бродить,
Ламає простір і спиняє час.

Пізнає у стражданні насолоду
Співець добра, паломник на Парнас.
Хоч глумляться навколо гріховоди,

Іван Потьомкін
2019.09.23 11:49
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, важлива й першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
розпростерши кр

Ігор Деркач
2019.09.23 11:44
Іще лишаються у моді
бої, погода й чудеса.
Такі прогнози у природі
віщують Божі небеса.

ІІ
Тай буде те, що є і нині –
орда й агонія яси,

Любов Бенедишин
2019.09.23 09:48
Ти створений з неба
І трохи… з вершини.
Зі спокою лева,
З амбіцій орлиних.

З ходінь по карнизу,
З мети марафонця.
З невловності бризу

Олександр Сушко
2019.09.23 06:56
Цей трактат, панове, не еклога
Чи закон - словесний хараман.
Марно сподіватися на Бога,
Як у лобі розуму нема.

Марно сподіватись і на владу
Як людина раб, а не козак.
Віра - взагалі то це неправда,

Олена Малєєва
2019.09.22 22:34
На вербі дозрівають грушки —
Сталося диво з див.
Краще буду вірити в це,
Ніж, що ти мене розлюбив.
Хто йде в ліс, а хто по дрова.
І у мене тернистий путь:
Я шукаю зерно в полові,
Відшукаю коли-небудь.

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ

Ігор Деркач
2019.09.21 11:56
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
то обоє у наше ніколи,
то на плаї у лузі, у полі,
у ліси по опалій красі.

Вишиває веселкою небо
на пейзажі свої міражі.

Любов Бенедишин
2019.09.21 11:07
Пробач мені, Боже!
Ця чаша – остання.
І не допоможе
мрій «кровопускання».

Хильнула зневіри,
мов дозу отрути.
Страждання – під шкіру –

Ніна Виноградська
2019.09.21 11:00
Старий Єлєць у день осінній
Убрався в молоді сніги.
І я чекаю на спасіння –
Дитяти крику. О, Боги!

У снах моїх, у породіллі,
Чия свідомість гнана в біль,
Де я неначе у похміллі

Олександр Сушко
2019.09.21 07:34
Я не суддя і не коп,
Вирок - поблажливий докір.
Жлоб - він і в Африці жлоб,
Знайде причину відмовки.

Перша - катма грошенят,
Пенсія теж малувата.
Ти ж бо, поете,- талант!

Віктор Кучерук
2019.09.21 06:25
Пітьму жовтаву і німотну тишу,
І супокій удаваний зірниць
Лиш той талановитіше опише,
Хто світ прекрасний бачить до дрібниць.
Він може буть жадливим самоуком,
Нечутним і невидним поблизу,
Та знати міру кольорам і звукам,
І відчувати запахам межу.

Ніна Виноградська
2019.09.20 18:41
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Стерня колюча, де покоси
Колись були хлібами. Це

Не повернути. Спілий вітер
Поніс твій голос вдалину,
Де яблуня вагітні віти

Іван Потьомкін
2019.09.20 18:02
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...

Любов Бенедишин
2019.09.20 17:13
«Вікно» мерехтливе…
І вогник зелений…
Ти, мабуть, щасливий.
І сниш – не про мене.

Чи, може, похмурий?
Та… знатиму звідки?
На клавіатурі –

Микола Соболь
2019.09.20 06:42
Із підвалу не вийти на волю
І не знаєш, чи день там, чи ніч.
Ниє тіло від втоми та болю,
Світить лампа у сорок свіч…

Ти підпишеш, усе, що захочуть,
Кров ніколи не спинить катів.
І ледь жевріють стомлені очі,

Віктор Кучерук
2019.09.20 06:40
Смолоскипами жовтими кленів,
Освітляючи зміряний шлях, –
Наближається осінь до мене,
Як нещастя незборного жах.
Наближається осінь до краю
Отієї сумної межі
За якою зими не буває
Й будуть квітнути весни чужі.

Сергій Губерначук
2019.09.19 18:38
Рожевий капюшон насунула на сум,
гадаючи, що відвернула зливу.
Пішла, помірно стримуючи струм,
ще не закохана, вже не щаслива.

Не райський плід належав цим вустам.
Вони грішили віршами три роки.
А я позаду відбувався сам,

Ігор Деркач
2019.09.19 17:39
Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,

Олена Багрянцева
2019.09.19 16:30
У тебе достатньо сили. Ти тільки вір.
Зійдуться усі дороги, затихне вітер.
І стрічкою будуть бігти фінальні титри.
Розтане зима, що нагадує вічний тир.

Останні акорди заграє чужа війна.
Не будуть влучати кулі. Заляже тиша.
І вранці у школі на дошц

Тетяна Левицька
2019.09.19 14:16
Доторкнися пелюсткових вуст
і метеликом забийсь в троянді,
в трепетних руках і я озвусь
чарівною скрипкою Вівальді.
Щоб єлейний почуття мотив
поліфоній, пристрасної румби,
душу вивертав і золотив
оксамитовим цілунком  губи.

Серго Сокольник
2019.09.19 13:02
маленька поема***

Здригнувся? Я не ворона.
Я Янгол твій охоронець.
Послухай, лінивий сплюхо,
Я дещо скажу на вухо...
.......................................................
Цей день у твоїх руках...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Микола Соболь - [ 2019.09.03 05:13 ]
    * * *
    Уже давно я не шукаю
    На схилах сивого Дніпра
    Свого загубленого раю
    І стежку-змійку до двора.
    Де вікна батьківської хати
    Гляділи в неосяжну даль
    І радісно стрічала мати…
    Тепер це все душі скрижаль.
    Люблю дивитися на зорі
    І чую ночі тихий спів.
    Здається, у небеснім хорі
    Озве мене хтось із Батьків.
    15.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. України Сокор - [ 2019.09.02 20:17 ]
    Українська осінь

    На деревах жевріє вже осінь,
    Різнобарвні надів кольори.
    Між дерев проглядається просинь,
    Крізь тумани і сірі хмари.

    У вирій вже відлетіли,
    Бусли, ластівки і шпаки.
    І в Бабине літо злетіли,
    На павутинні малі павуки.

    Вітер холодний й вологий,
    Колихнув листопад на траву
    І постеливши стежки і дороги,
    Мягку і барвисту листву.

    Все осінні холдні тумани,
    Спада на дерева росу,
    Ніби дощик гілками стікає,
    На пожовклу полеглу траву.

    Морозець закрався під іній,
    Застелив осінню красу.
    Та промінь сонячний ранній,
    Розтопив на іскристу росу.

    Ходить осінь по долам і полю,
    Різнобарвив сади і ліси.
    Нагулявшись вдосталь, у волю,
    Відпочива під ковдрою зими.
    2019.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Олексій Кацай - [ 2019.09.02 17:03 ]
    Імперське
    Джедаєм
    випханий з кантини,
    доповідаю, ваша мосць:
    я у пустелі Татуїна
    під світлотінями двох сонць.

    Під зад
    ударений бурмилом,
    я втямив – хоч як не моглось! –
    що з нашим темним боком Сили
    не світлий свариться, а щось,
    у чому
    все перемішалось –
    і гульбище, і самота,
    і пристрастей зірчаста парость,
    і еротична срамота.

    Це «щось»
    присутнє повсякчасно
    в корелліанському вині
    і в тому, як моргають масно
    панянкам дроїди дурні.

    Тож, думка вашого експерта
    петляє, мов різьбою – гвинт:
    це – зброя проти Зірки смерті?..
    А чи розмноження інстинкт!?..

    Ого!..
    Принцеса Лея з дому
    вже розмахалась не на жарт
    лайтсейбером і макогоном!..
    Закінчую. Ваш Вейдер Дарт.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  4. Олександр Сушко - [ 2019.09.02 17:44 ]
    Цей світ


    Вітаю небо помахом крила,
    Пірнаю у захмар'я загадкове.
    Цей дивний світ не створено для зла -
    Панує мир, поезія любові.

    Ошатні музи чемно гомонять,
    Орфеєва сміється щастям ліра.
    Нірвана, рай. Блищить озерна гладь,
    Сяйнисті віддзеркалює сузір'я...

    Втелющились дурниці у главу!
    Усе не так! В димах чорнильних обрій!
    У снах - живу, вмираю - наяву,
    Щоночі душать горло люті мойри.

    Перо недовго у руках тримав,
    Криваві плями бризнули на зшиток.
    В гарматнім громі корчиться зима,
    І котрий рік, ані весни, ні літа...

    02.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (3)


  5. Алла Устимчук - [ 2019.09.02 17:18 ]
    Думками торкнуся
    А я лиш думками до тебе торкнусь,
    Ти навіть цього не відчуєш,
    Лиш увісні до тебе пригорнусь
    І цього ти теж не почуєш.

    Очима шукаю серед людей,
    Очі ці рідні, знайомі,
    Усмішку побачу серед тіней
    Й слова всі забуду вагомі.

    Устами упнуся до скронь
    Й ніжно їх поцілую,
    Руками торкнуся долонь,
    За ними найбільше сумую.
    20.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Деркач - [ 2019.09.02 15:12 ]
    Хокнуті рубаї
    ***
    Не зупиняє небо наші жорна.
    І писане, і чуване повторно,
    а діє як на Раші новина.
    Усе, що біле, в Україні – чорне.

    ***
    Йдемо за Україну – і не раз,
    і за її енергію і газ...
    колоною державної машини
    бюрократія атакує нас.

    ***
    Тече вода, наповнює підвал...
    Це не валюта, а її обвал.
    А гривну відмиває і пакує
    теплоенерго і водоканал.

    ***
    Нікого це не гріє й не пече.
    Ще буде делегація і ще.
    Слуга народу теж уже чекає,
    що у його кишеню потече.

    ***
    Чого лише немає на віку.
    І ревнощі, і ать твою таку...
    Трикутники любовні – піраміди
    у першому і енному зв’язку.

    ***
    Хто у Росію – голови нема,
    хто у Європу, той не має серця,
    але у бацьки, іноді здається,
    уже і того, й іншого катма.

    ***
    Проблема України не у тому,
    що видно обивателю сліпому —
    вона на волю прагне триста літ,
    а кацапня вважає, що додому.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  7. Любов Бенедишин - [ 2019.09.02 13:24 ]
    ***
    Ти не підліток. Я не дівчинка.
    Купка спогадів… Бачиш – час який?
    Інші – рубчики. Різні – рівчики.
    Не складаються наші пазлики…

    01.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  8. Олександр Сушко - [ 2019.09.02 10:04 ]
    Казка


    Прийшов жидок і каже : " Лан давай!
    Комадують одині селюками,
    Хто на землі ні дня не працював,
    Не воював за неї з москалями."

    Ніколи пустомелею не був,
    Я ж - хлібороб, в ріллі до ночі ноги.
    Та дід перевертається в гробу,
    У сни приходить, сіючи тривоги.

    Помер давно. То хай би вже й лежав,
    Так ні - за мною приглядає з неба.
    З неспокою кричить його душа
    І пригинає долу житні стебла.

    - Онуче! Розпрягай хутчій воли,
    Бери меча й дорубуйся до правди!
    Чужим добром гендлює з-під поли
    Нечиста сила на верхівці влади!

    Як продадуть останній шмат землі,
    А заодно й тебе із нею в парі -
    Втікатимуть паяци-королі
    В офшори, натоптавши грішми ґаври.

    P.S.:

    А, може, казку цю писав дарма?
    Віршар повинен людям нести радість...
    Один лиш постріл - упира нема:
    Тримай пістолю - нічого боятись.

    02.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  9. Сергій Губерначук - [ 2019.09.02 10:16 ]
    Алфавіт
    Осінні дива́ злива змива,
    барви плутає вітер.
    Давай, іди – зривай плоди,
    розписані золотом літер.

    А. Апельсин. Сонця син.
    Сік з вогняного чарунку.
    Ллється в уста правда густа –
    перша з Господніх дарунків.

    Бе. Барвінок аж до сніжинок.
    Зелена ковдра під білою.
    Віночок розплівся, поплив, покотився
    з-під білого вельону хвилею.

    Ве. Виноград. Божественний сад.
    Ґрона рясні у вересні.
    Темне вино – на полотно
    з ока красного селезня.

    Ге. Гриби. Де. Дуби.
    Еге-ге-ге-ей! Ґа-аздо-о!
    Він заблукав, добра шукав –
    з дуба на гриб упасти.

    Є – це вже плід. Є вічний світ.
    Євангеліє, Єва.
    Же – жито, і все прожите
    жовтим лягло під дерева.

    Зе. Земля. Озимі поля.
    Зерно загартують морози.
    И?! Індик. Клювати звик,
    як зерна, мої сльози.

    Ї. Їжак не носить рюкзак,
    бо на голка́х його їжа.
    Йосип йоржем – мов гострим ножем!..
    Йой! Йодом на рану свіжу!..

    Ка. Калина у лузі достигла.
    Терпко, гірко і солодко.
    Кетяг зриваю, тебе визиваю.
    Одпий цеї крові, золотко!

    Льон на те́рниці треться, терниться.
    Полотняне волосся чеши.
    Ге-ен, лелека, послідня, далека.
    Ой, виший її, лиши.

    Мак у сту́пі, мов зорі вкупі.
    У тісто, в макітру – і в піч!
    Небо осіннє ще трішечки синє
    й смолисте у зоряну ніч.

    О! Огірочки. Солоні з бочки,
    під чарочку гарно йдуть!
    Пе. Перцівку, козацьку горілку.
    пани на Покрову п’ють!

    Ер. Русалку кохаю палко.
    Для того й рибалкою став.
    Лише під осінь її за коси,
    в любов потонувши, – спіймав.

    Соняшник сірий тулився без міри
    все літо до сонця – і всох.
    Звихнулася шийка, його насінинки
    лузають дід з бабою вдвох.

    Те. Трактор трахкає трактом,
    розгублюючи запчастини.
    Везе на спині добро чи злидні?
    Увесь урожай України…

    Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
    Хліб для художника – осінь.
    Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
    я зберігаю назовсім.

    Цибуля. Часник. – І вірус зник,
    бо запах надходив з малюнку.
    Шпинат. Щавель. – І борщ пливе
    зеленою річкою в шлунку.

    Юнак розквітав і вірші складав,
    і осінь – не на заваді.
    "Я, – він признавсь. – У рай прокравсь
    і яблук нарвав для Наді."

    І Бог сказав: "Ти дав, що мав.
    Отримай за це здачі."
    І був м’який знак – одна із ознак,
    що осінь не любить ледачих.

    Осінні дива́ злива змива,
    барви плутає вітер.
    Давай, іди – збирай плоди,
    розсипане золото літер.

    1–2 лютого 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 72–74"


  10. Тетяна Левицька - [ 2019.09.02 09:59 ]
    Три осені
    Ще осінь дівчинкою в ластовинні
    біжить в сандалях по колючім терню.
    У косах чорнобривці, горобині
    коралі, згарди - подарунок серпня.

    Вже королева, гарна,  загадкова
    і золотом хизується зухвало.
    В корзинці  зорі, місяця підкова
    і блискавиці зоряне кресало.

    Напудрена серпанком, малахіту
    не шкода їй ні хризантем, ні ружі.
    Кидає листя на поталу світу,
    під ноги заморозкам, їй байдуже.

    Змарніла на очах, так швидкоплинно,
    лиш вітровій їй грає на волинці.
    П'є яблучний узвар і чай з калини,
    гаптує плетиво дощу, сніжинці.

    Та несподівано зникає ница,
    нові карбує небо вернісажі.
    О, осене, вогненна руйнівнице.
    Зітліла... У багатті - крупка сажі.

    2019р




      



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  11. Микола Соболь - [ 2019.09.02 06:45 ]
    Московський синдром
    Московські зорі сяють сумовито.
    «Великий вождь» у Мавзолеї спить.
    Історія для неуків закрита.
    Московія манкурту – фаворит.
    Для них на сході не горять обози.
    Сліпі вони до вбитих і сиріт.
    Коли русню стрічають у дорозі,
    Кричать сатрапу: «Братику, привіт!»
    Це сон страшний. Суцільне зубожіння.
    І чорна зрада гетьманських епох.
    Вогнем війни палає Україна
    Та смерті не торкають багатьох.
    12.06.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  12. Ніна Виноградська - [ 2019.09.01 22:14 ]
    Не знала


    Надломлене слово
    Підпалює душу.
    Поволі гірчить
    Роз’їдаючи, дим.
    І я від безсилля
    Сідаю під грушу,
    Прибита чи словом,
    Чи спалахом тим.

    Схилюсь, обхопивши
    Стареньку руками,
    І полум’ям сліз
    Обпечу їй кору…
    Сховати б обличчя
    У пелену мами,
    Коли ще не знала
    Про зраду й журу…
    28.07.19


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  13. Юрій Сидорів - [ 2019.09.01 21:40 ]
    Амфібрахій
    Не знайти поетичних парафій
    І сектантів письменницьких сект,
    Що не чули би про амфібрахій.
    Однозначно чудовий ефект
    Виникатиме від розбудови
    І анапестом писаних стоп.
    Плагіатори та віршолови
    І за ними ідуть на гоп-стоп.

    Заберуть те, що їм до вподоби,
    Ще й означать - немов би своє.
    А для тропів найвищої проби
    Найстрашніша пора настає.

    Неприємність відбутися може -
    Плагіатор або віршолов
    Через бачення світу вороже
    Їх відніме без довгих розмов.

    Агресивні особи, пихаті
    Та скандальні оці типажі.
    Це баби протилежної статі,
    І для творчого світу чужі.

    Я за паствою йду до парафій -
    І щасливим, і в міру сумним.
    До вподоби мені амфібрахій,
    І тривожно, і радісно з ним...
    ...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  14. Анастасія Поліщук - [ 2019.09.01 20:37 ]
    Серпневе. Обіднє
    Уже котрий день поспіль у вухах самі лише дзвони
    Цикад
    У повітрі позначено спекою
    Тридцять
    Хвилин до обіду
    Хустинкою обличчя та скроні
    Витираю
    Готуюсь до трапези
    Ніби свічка

    Спина
    І пече десь поміж лопаток
    І плавиться віск
    Це все спека
    Чи, може, сутулість
    Ачи цикади
    Стомили
    І кінець аристократії
    Кріслом униз
    Апетит іще не приходив
    Квадрат шоколаду

    Два на два, непогано, авжеж? Трохи більше, ніж простір
    Для переговорів
    Квадрат за мною повторює:
    Зайнявши вичікувальні координати, восками
    Крапля за краплею стає все м'якшим
    А жорсткою

    Залишається спека... та цикади. І небажання
    Апетиту приходити вчасно
    Четвертий стакан
    Лимонаду випився залпом
    Встаю
    Передостання
    Обідня романтика літа
    Пора для споглядань


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  15. Алла Устимчук - [ 2019.09.01 18:03 ]
    Дозволь
    Згадую тебе навмисно
    Аби не забути образ ніжний,
    Аби повернути музу,
    Яка покидала невчасно.

    Знаю, що це безнадійно
    Думками торкатися губ,
    Та лиш це надає мені сили
    Податись далі у світ.

    Про це ніхто не дізнається
    Я тебе запевняю не раз,
    Просто дозволь мені інколи
    Бачити нас разом у снах.
    05.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Олена Побийголод - [ 2019.09.01 12:30 ]
    Жорстокий романс
    Шаланди, повні колорадок,
    із Криму водять москалі:
    кругом розводять свій «порядок», -
    аж лізе Сталін з-під землі!

          Я вам не скажу за всю Одесу -
          в мене недостатньо фактажу, -
          та в Будинок ВЦРПСу
          більше я палити не ходжу...

    Хоч три судна автокефалі
    в Азовскім морі утопи -
    аби вже п’ятами кивали
    геть до Москви її попи!

          Я вам не скажу за Маріуполь,
          щоб не упадати в декаданс,
          та коли курортник - п’яний в дупель,
          Біарріц - не кращий за Бердянськ...

    Шаланди, ніби євробляхи,
    урозтіч кидаються вмент...
    Який в країні бідолаха
    не міг би бути президент?

          Я вам не скажу за Жовті Води, -
          зайвих не шукаю я пригод;
          тільки, коли ти - «слуга народу»,
          маєш розважати свій народ!

    (Січень 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  17. Тетяна Левицька - [ 2019.09.01 11:06 ]
    Славень Україні
    Україно, ти рахманна!
    Посміхайся, сонце в скерцо!
    Бо надії повний жбанок
    день новий несе у серці!

    І світанки малинові,
    і роси сріблясті перли,
    непідкупної любові -
    Україна ще не вмерла!

    Любимо красуню-Матір -
    незалежну, щиру, горду!
    Подавіться супостати
    словом нашого народу!

    Материнську рідну мову
    увібрали з колисанки
    і веселку кольорову
    й золотих ланів серпанки.

    На чуже не зазіхаєм,
    і своїх скарбів не втратим.
    Над бузковим рідним краєм
    в'ється синьо-жовтий прапор!

    Чисте небо і пшениця -
    символ нашої держави.
    В пояс хочеться вклониться
    Батьківшині величавій!

    Не здолати правду нашу -
    Чорне море, степ, Карпати!
    І шляхетну, чисту душу
    у кайдани не скувати.

    День і ніч стоять на варті
    наші доблесні герої!
    Українські землі варті
    щастя, миру, супокою.

    Дружньою стіною станем
    проти сліз, війни, ординців.
    Час загоювати рани,
    І карати вражих вбивців.

    Хай звитяжна у родині
    ллється пісня водограєм!
    В нашій вільній Україні,
    у Козацькім славнім краї.

    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  18. Олександр Сушко - [ 2019.09.01 11:34 ]
    Піду


    Втопити б чорну істину в вині,
    Що всох Дніпро, тече степами Волга.
    Байдужість нас додавить без війни,
    Хохляцька маса виродилась в погань.

    Поглянь на пекло без лахміття мрій -
    Ти виніс Україні смертний вирок,
    Бо пам'ять роду забива пирій,
    А в результаті вироста невільник.

    Це - твій синок. Отруту з язика
    Розхлюпує кацапам на догоду.
    Продасть і душу, й землю з молотка,
    Аби лисніла від прибутків морда.

    Не сподівавсь дожити до ганьби,
    Щоб став народу власному чужинцем.
    Вже чути Лети здалеку прибій,
    Піду, бо тут не місце українцям.

    01.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (4)


  19. Любов Бенедишин - [ 2019.09.01 10:26 ]
    (Не)герої
    Усе «на злеті»
    Здавалось вічним –
    У цім сюжеті
    Не-прозаїчнім.

    Та не збулося…
    Не ті герої.
    Не вдвох і досі:
    Торги, двобої…

    Хто впав у герці?
    Кому – ще гірше?
    Любов-у-серці.
    Роман-у-віршах.

    01.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  20. Микола Соболь - [ 2019.09.01 07:45 ]
    Розмінний день
    І
    Доходить рік логічного кінця.
    Щоб не було, не дати і не взяти.
    Добавилася бганка до лиця.
    З півоніями не загляне мати
    І не почую братове: «Привіт!».
    Лише лелечий клекіт із-за гаю.
    Татусь і вітчим теж лишили світ…
    Лише сестра подзвонить, привітає.
    Іще один розмінний день минає.

    Дружина й доня це усе добро
    Мої багатство, щастя, і відрада.
    Є мудрість, що дає старий Дніпро
    І думка про незбіжність листопада.
    ІІ
    Життя прожить не поле перейти –
    Усе в руках Небесного Творця.
    Але крокуєш і на далі ти.
    Хоч рік дійшов логічного кінця.
    09.06.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  21. Віктор Кучерук - [ 2019.09.01 06:45 ]
    * * *
    Стала рано осінь до роботи,
    Працю літа зводить нанівець, –
    Убирає клени в позолоту,
    Із осик обтрушує багрець.
    Поле заялозила рудою
    Фарбою і в роздумі стоїть:
    – Щоб такого в світі ще накоїть,
    Чим іще зайнятись мимохідь?..
    01.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.01 04:19 ]
    Зустріч з осінню

    Отут, в саду, поміж беріз привітних,
    Коли поблідли зорі уночі,
    Прийшла тихенько осінь непомітно,
    І задрімала в мене на плечі.

    А я її тривожити боявся,
    Укрив легким - з вербових віт - плащем.
    Зів'ялим листям пахнула вона вся,
    І в душу змерзлу навівала щем.

    Й коли міцніш хотіла оповити,
    Я встав, їй уклонився і пішов...
    Вона дощем ридала сумовито,
    Аж краплі били поміж підошов.

    Немовби-то Цірцея в Одіссея
    Так закохалась, втративши навік...
    А я все думав: "Зла чи добра фея -
    Ота володарка жовтавих щік?!

    1 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  23. Ігор Деркач - [ 2019.08.31 17:23 ]
    Гібридне потепління
    І
    Гаряче літо і пекельні зони.
    Історію опанувало зло.
    Випалює радіаційне тло
    сухі отави. І стає червоне,
    і в’яне ненапоєне зело.

    Водою заливає океани.
    На суходолі поміж рік і гір
    палає Амазонія й Сибір.
    Горять оази й прерії савани,
    чекають азіати на ясир.

    ІІ
    На Україну зазіхає Раша.
    На Піренеї йде новий Батий.
    Моя-твоя не Розуміє, – наше!
    Кривавої не оминути чаші,
    допоки діє триголовий змій.

    Клонованому Пу не до Китаю.
    Орда уже опалює краї,
    де є ще опозиція її.

    Щось у тайзі таки повиздихає –
    Росія Україні обіцяє
    її людей за покидьки свої.

    ІІІ
    І настає фальшива епопея.
    Європа забуває за ордло,
    Америка із нею – не альо....
    Кацапія воює за ідеї
    і від війни немає панацеї.
    Надія є лише на еНеЛО.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  24. Тетяна Левицька - [ 2019.08.31 16:39 ]
    Поглядом
    Я мучилась нав'язливими думами -
    безсонням всоте розфарбовувала вірш.
    І огортала бідну душу рунами,
    витягувала  із грудей кривавий ніж.

    Пускала по воді легкі  камінчики.
    Кружляла чайкою над колами, а Ви -
    про катаклізми, війни і політиків,
    і про невтішну драму чорної вдови.

    Моїх сумних очей торкались  здалека,
    миттєвим позирком, ключ стиснувши в руці.
    Я ковзала по Вам лякливим равликом
    до губ вологих по неголеній щоці.
    2019р




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  25. Любов Бенедишин - [ 2019.08.31 15:36 ]
    ***
    Дивилася погідно,
    Горнулась: «Не тужи…»
    Здалось на хвильку: рідний.
    …А ти – чужий-чужий.

    31.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  26. Вікторія Лимарівна - [ 2019.08.31 14:35 ]
    Море
    МОРЕ відчує самотність і тугу.
    Хвилею змиє журбу.
    Подихом свіжості скине напругу.
    Втішить, як вітер вербу.

    МОРЕ – найкращий, зручний співрозмовник!
    Безліч у нього порад.
    Треба прислухатись: Так! Безумовно:
    Дати думкам своїм лад!

    МОРЕ поглинуло всі хвилювання.
    Тільки залишився слід…
    Чайки, кружляючи, чули зітхання,
    Бачили зморшки від сліз.

    МОРЕ спокійне: емоції вщухли.
    Спільна із небом блакить.
    Часу невпинного кроки лиш чутні:
    Неперевершена мить.

    МОРЕ втішає, не спить!

    31.08.2019
    Свидетельство о публикации №119083104791


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  27. Тамара Швець - [ 2019.08.31 11:19 ]
    Перше вересня – день знань
    Перше вересня – день знань,
    Перший дзвоник – для вітань,
    Як врочисто і святково,
    З кожним роком, завжди ново,
    На клас, на курс ти вже підріс,
    Також підтвердження - твій ріст.
    І відчуття є, і бажання,
    А з ними разом хвилювання,
    За ті знання, що є і будуть,
    Студенти, школярі добудуть,
    Що їх дадуть викладачі,
    Шановної професії творці.
    І кожен з нас, цей шлях пройшов,
    Одержав атестат, диплом,
    Ті зерна знань, дали ростки,
    І для майбутнього стежки…2009
    На фото- мій малюнок.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Віктор Кучерук - [ 2019.08.31 06:27 ]
    * * *
    Що за думи, що за сни,
    Хто їх заохотив, -
    Всюди чад трясовини
    І пітьма болота.
    І мовчання берегів,
    І вітрів гоміння, –
    Утомився я без слів
    На межі осінній.
    Ні улюблених озер,
    Ані гір узорів, –
    І ні натяку тепер
    На оте, що вчора
    І шуміло, і шкребло,
    І манило в далі, –
    Що наявним вже було
    І уявним стало…
    29.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  29. Олена Побийголод - [ 2019.08.31 06:18 ]
    Попсово-попсована
    Коли була я Україна,
    в мені діди були здавен;
    тепер я - тріснута вітрина,
    в якій вмостився манекен.

    Мені ввіпхали манекена -
    і я перетворилась вмент:
    я марнославству стала сцена,
    де заправляє манекент.

    Керує манекенська влада
    на рівні манекенських вмінь,
    і я - така собі естрада,
    і мною скаче манекінь...

    (серпень 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  30. Микола Соболь - [ 2019.08.31 06:48 ]
    Чи мало сплатили?
    Чи мало кров’ю ми данин сплатили?
    Юртує Кремль. Ізнов горить земля.
    Чуже вона відштовхує щосили
    Не брата, а катюгу москаля.

    Вставай, козаче, час іти до бою.
    Імла зі сходу сунеться на Русь.
    У всі часи Москва була з ордою
    І нині там: радянщина, союз…

    Згадай братів скатованих безвинно
    Вбивали всіх, і юних, і старих…
    Пішли, мій брате, поки ти людина
    Терор «червоних» не спинити – гріх!
    07.06.19р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Олексій Кацай - [ 2019.08.30 19:52 ]
    Музика
    Коли на сотнях сонць, допоки безіменних,
    протуберанців угамуються вогниська,
    десь на Землі, за пів галактики від мене,
    торкнеться клавіш опівнічна піаністка.

    Пітьма гойдне ледь космодром під зореносцем…
    Пітьму гойднуть акорди світла в зміні галсу…
    Адже у всесвіті ми є подвійним сонцем,
    що спільним полум’ям пульсує в ритмі вальсу.

    Проміння інших сонць, неначе в піруеті,
    оберне напрямки в сигналі входовому
    і я з таверни на закинутій планеті
    в скафандрі музики вертаюся додому.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  32. Величко Анастасія - [ 2019.08.30 18:32 ]
    Солодкі 16
    Коли годинник проб'є за дванадцять
    І світ навколо порине у сон,
    Я згадаю солодкі шістнадцять,
    Все, що зникло, як літній мусон.

    Я згадаю щасливі обійми,
    Якими щоранку будили друзі,
    І, звісно, вечірні фільми,
    Що дивилися у теплому крузі.

    Я згадаю розмови про вічність,
    І жарти дівчат про любов,
    Про симпатії наші, їх хаотичність,
    Що смішили нас знову й знов.

    Я згадаю й не скажу нікому,
    Все, що маю, залишу в секреті.
    Пригадаю, і в стані сумному
    Відмалюю ті рідні портрет.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. України Сокор - [ 2019.08.30 17:10 ]
    Ми — діти Божі

    Мене кличуть: Раб божий!
    Чому так кличуть? Пора знать!
    Хіба батько сина зможе,
    Рабом-невільником назвать.

    Раб невільний. Що ж він має?
    Він не належить сам собі.
    Господар волю підкоряє,
    І як товар, продає рабів.

    Бог створив людину Божу
    І назвав: Мої сини.
    І в молитвах назвіть тоже,
    Божі діти, Його сини.

    До Бога я всігда звернуся,
    Моя молитва - Отче наш.
    І я Бога не боюся,
    Бо Він любов, Отець наш.

    Бог- Отець нас оберігає,
    Світлом Сонця дає життя,
    Дощем Землю напуває
    І благодаті Його нема кінця.

    Я в молитві, Славлю Бога,
    Земним шляхом до Нього йду.
    В знак любові, до Його порога,
    З покірним серцем я прийду.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Ніна Виноградська - [ 2019.08.30 14:53 ]
    Стерте минуле


    В лікарні – жодного люстерка,
    На себе глянути, а де?
    Здається, все минуле стерто,
    А що за цим тепер гряде?

    Ще не окреслено. І ходять
    В минулім тіні, в забутті.
    Де із роками в хороводі
    Ти йдеш один в своїм житті.

    І не поглянути у «вчора»,
    Бо «завтра» ще не розцвіло.
    Та ненаписаним ще твором
    Воно у вічність вже лягло.
    31.07.19


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  35. Іван Потьомкін - [ 2019.08.30 12:50 ]
    ...Мені здається - тут я уже був


    Ліси палали...

    Дуби правічні корчились в агонії...

    Вся покарьожена, земля здригалась...

    Світ за очі тікала звірина...

    В усібіч розліталось птаство...

    Шкварчали голопузики у гніздах...

    То як же я, нікчемна трісочка,

    Наділена лиш правом на життя,

    В пожежі тій вселенській уцілів?

    Тільки через півстоліття відкрив,

    Як усе те сталось.

    То був не просто порятунок.

    Непритомного, зносили мене в ночвах з печі.

    Мабуть, тоді Він, похилившись наді мною,

    Нашіптував про дивний край,

    Що Він навічно передав юдеям.

    А наостанок ще й назвав ім’я моє справдешнє –

    Йоханан. Себто помилуваний Богом.

    Інакше й буть не може.

    Відки ж би взялись, скажіть на милість,

    Перші мої рядки на цій Святій Землі:

    «Мені здається – тут я уже був.

    От тільки мову дещо призабув?»












    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (4)


  36. Людмила Кірєєва - [ 2019.08.30 11:41 ]
    Чи сон?...
    Я бачила сон кольоровий:
    ...Крізь сяйну ранкову блакить
    В святім ореолі Любові
    До мене матуся спішить.

    Зустрітися з нею, охоче
    Лечу на смарагдовий луг.
    Тихенько струмочок дзюркоче ,
    Спокійна прозорість навкруг.

    Зустрілись.
    Хоч знаю, що неньки
    Немає в живих на землі,
    Та розповідаю тихенько
    Про все, що цікавить її.

    У тихім розкриленім небі
    Розлита Правічна Блакить...
    … Кортить розпитати у нені,
    Чи краще в «Тім Світі» їй жить?

    Чи править у нім справедливість,
    Чи видно їм нас з висоти?
    … Та в мене пропала сміливість,
    матусю боюсь засмутить

    згадавши, що стільки минуло
    років, як пішла навесні
    у Вічність!
    Можливо, забула,
    Що стрілися ми лиш у сні?

    Вона молода і красива,
    (Куди і поділись літа!)
    І я поряд з нею щаслива!...

    ... Аж раптом, матуся пита:
    Чому ти соромишся, доню,
    Промовити щирі слова
    про те, що померла давно я?
    Вважаєш, душа не жива?

    Даремна та пересторога!
    Читаю я душу твою.
    Знай: я недалеко від Бога
    У благословеннім Раю,

    За мною ж ти досі сумуєш.
    Себе не картай, не вини,
    Про Вічність я звістку благую
    Несу тобі, доню, у сни.
    , , , , ,

    Прокинулась я на тім слові...
    ...Ніч.
    Тиша.
    Дощ їм в унісон...

    А в пам'яті — сон кольоровий...

    ... А може,
    то був...
    ... і не сон?...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  37. Сергій Губерначук - [ 2019.08.30 10:43 ]
    Сон уві сні
    Ти з тим ідеш, кого обрав.
    А той, кого ти кинув, озиває.
    Кого ти кинув – озиває!

    Адже побачив ти,
    як він одягнений,
    по-чорному.

    По-чорному у шляпу шпигуна
    і в окуляри,
    які насунулись на блідо-білий шарф.

    А шарф – плече і гострий комір перескочив
    його високого весня́ного пальто.
    І ти побачив це.

    Як чорні арки ночі
    стояли нерухомо в чорнім часі –
    чим викрили його хвилястий рух;

    як він мав випадок наткнутися на тебе,
    не встигши замішатись між людей
    у переході тьми з минулого твого;

    як по́між нерозпізнаних істот,
    які водили тінь і змінювали форми,
    він розгубивсь.

    Це ті, хто вам складали інтерес
    і мали зустрічі для вас, яких не буде,
    і мали самовари золоті і ложки срібні.

    Це ті, посеред кого був і той,
    кого твій чорний анґел захотів
    так само, як тебе колись прослідкувати.

    Але ти викрив наміри його.
    Він ухопивсь за тебе.
    Бо ти побачив це.

    І ось, коли стоїш поміж обох,
    і дві руки твої тримають чорне й біле,
    що́ можеш ти, коли він озиває?

    "Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
    А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
    тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.

    Ти дивишся у чорні арки ночі,
    крізь очі "йдисюди́!" –
    там кожна тінь складає інтерес для нього.

    Ти не роздумуєш,
    ти гаркаєш у очі:
    "Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"

    І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
    Там світло, паузи і сни дедалі довші
    без того, хто від тебе одчепився.

    Твій білий анґел першим запитав:
    "Отак, коли лежиш ти на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    І кажеш ти:
    "Звичайно, радосте моя.
    Мені є добре."

    "А ти мене ніколи не покинеш?" –
    питає він крізь перше світло сну.
    "Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"

    "Ніко́ли" ще звучало на плечі,
    а ти схопивсь і відчував очима
    крізь перше світло сну цей діалог.

    "Ніко́ли" ще звучало, а роти –
    були німі!
    Плече сіяло! через підсвідомість!

    І підсвідомим був той діалог,
    він був з глибин майбутніх діалогів –
    між кращою людиною і Богом.

    Ти зацікавився крізь перше світло сну:
    чи білий анґел, дійсно, запитався
    про тебе щось?

    І той, кого обрав ти, – той крізь сон
    сказав, що – ні.
    Це був для тебе шок.

    Це був для тебе шок,
    бо розумів ти –
    про тебе знати щось він не хотів!

    І раптом ти, списавши це на сон,
    крізь перше світло сну прокинувсь.
    Ти запитав ще більш реально.

    А він з тобою ра́зом прокидавсь,
    і через силу, ніби у пологах,
    він заїкавсь на відповідь тобі.

    "Чи ти казав:
    Отак, коли лежу я на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
    Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
    Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.

    Крізь друге світло сну
    ти ра́зом з ним радієш,
    описуючи Божий дар реально.

    Плече сіяло через підсвідомість,
    а ви вже говорили через сон,
    якими треба буть близьки́ми.

    Якими треба буть близькими,
    щоб так без слів доносити думки
    і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!

    Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
    хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
    у переході тьми з минулого твого.

    Це та, хто форми змінює і час,
    і має самовари золоті і ложки срібні,
    і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"

    І ви лякаєтесь!
    Летиш крізь друге світло сну
    у цю реальність ти.

    І ви лякаєтесь у цій реальності,
    коли
    ти знов питаєш це спочатку!

    Коли тобі відповідають знов,
    що не казали,
    що не говорили!

    Коли тебе втішають
    і кладуть на це ж плече,
    що сяє підсвідомо!

    Сон уві сні.
    Але така реальність –
    крізь третє світло сну.

    28 липня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35"


  38. Ігор Деркач - [ 2019.08.30 10:19 ]
    Від першої особи
    А ми іще із тих базік
    і слуги у народу,
    що зупиняють маховик
    за волю і свободу.

    І ситуація така
    у вашій іншій владі –
    пообіцяю п’ятака,
    а ви і цьому раді.

    Тому підтягуйте штани,
    сідайте на дієту...
    Ми дуже класні пацани
    веселого сюжету.

    У вас у шані і село,
    і принципова мова.
    А нас виховує Пуйло,
    бо я на те і Вова.

    Скіперіада не засне,
    але сидіте тихо,
    коли у партері сяйне
    міледі Розумиха.

    Із-за бугра уже, мерсі,
    вертається пальміра.
    Реінкарнуємо в Русі
    і Яна, і Азіра.

    У нас ті самі пахани,
    чинуші і злодії,
    і гепи-допи зі шпани
    Кацапії-росії.

    Немає Нестора Махна,
    то є йому заміна.
    Свобода слова – то мана,
    у вашій хаті міна.

    Ми зобов’язані орді
    і біло-сині, і руді –
    усі хамелеони,
    але нові і молоді...
    із п’ятої колони...
    Ось потече по бороді
    і поміняємо тоді
    «понятія» й закони.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Любов Бенедишин - [ 2019.08.30 08:03 ]
    ***
    Було? Чи вже забули ми:
    Оманливе… правдиве?
    Кохання без минулого
    З’являється, мов привид.

    Ні доброго, ні путнього…
    Зі смутками обида*…
    Кохання без майбутнього
    Блукає, мов сновида.

    То дном нас випробовує,
    То небом спокушає –
    Кохання, у якого є
    Лиш мить, що проминає.

    30.08.2019




    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  40. Віктор Кучерук - [ 2019.08.30 00:03 ]
    * * *
    Г. С...
    Мигочуть зорі світоповні
    На скаламученій воді,
    Та хтось пітьмою переповнив
    Хисткого човника надій.
    Ріка повільної розмови
    Шумує й більшає углиб, -
    Про що іще, моя любове,
    Поговорити ми змогли б?
    Бо тільки піняться сріблясто,
    Неначе хвилі, звуки слів,
    А берег бажаного щастя
    Чомусь ізнов подаленів.
    Чи стане в нас терпіння й сили
    Не скніти й скиглить без ладу, -
    Здолать обмов підступних хвилі,
    У зір яскравих на виду?..
    28.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Зелененька - [ 2019.08.29 21:04 ]
    Dislike
    Постав собі смайлик,
    рандомна дівчинко,
    в літо хиренне, формальдегідне.
    Цей серпень, як ламер,
    і він біля тебе флудить.
    А ти – понтова, лілова, мідна,
    тобі тут нудно.
    Заганяєшся макаронами, сленгом,
    а між ними так мало нормальних слів,
    і менші мати більшими
    покалічені.
    Ти ж не воюєш на передку,
    просто погода не рулить –
    і вечір ванільно-банальний
    і сум вагінальний,
    і вишні висять
    еклектично приречено,
    майже як губи твої,
    перекривлені, спечені.
    Зняті на вебку
    зіниці потерті,
    схожі до нетлі…
    Совість лахає, петлями.

    Збитий танчик – тобі айфончик,
    пригадуєш?
    У нього тепер
    найліпша снаряга,
    висить на плечі
    ерпегешка –
    усе відлито в граніті
    із Коростишева.
    Тихше про нього думай!
    Світліше!
    Плач за ним, плач,
    хоч би трохи!
    Там
    літає шуліка вугільний
    і сонце руде стереже.
    І місяць над ним – як мітка.
    Квіти гільзами пересічені,
    квіти – не ти,
    їм, як мамам і сестрам,
    боляче.
    Їм, як і дідові, й бабі, як татові
    напівмертвому-п’яному,
    з похоронкою в чорних руках,
    п’ятий рік дико, рвотно пече…

    Жиза в дизлайках –
    це хейтерне літо,
    рандомна дівчинко.
    Хтось тобі пише в лс
    і стирає –
    вночі зависає меседжер.
    Імба і левел,
    крафтові зорі навколо,
    а ти запускаєш челендж
    за челенджем.
    Літо штиняє
    розтопленим оловом…

    Але...
    Чого я до тебе вчепилась
    і майже
    ненавиджу?
    Питаю себе, кажу –
    гуляй собі!
    У тебе ачівка –
    інста заселфлена.
    А в нього –
    земля на грудях,
    душа дрейфує,
    і тіні убитих найманців –
    навхрест,
    начетверо.
    Ти ще наколядуєш
    на все, що захочеш,
    попід Варшавою чи за Москвою.
    Бог із тобою!
    А в нього, бувало,
    до хліба нічого
    й без хліба нікого…
    Воду з калюжі
    у спеку, по стужі…
    Рвало бліндаж. І…
    братка в могилі,
    кориш за вітром,
    батя в мішку прилетів
    сімдесят шостим ілом,
    разом
    з іловайськими соняшниками...
    А старлеї красиві
    (по сажні косій у плечах),
    замішані ґрунтом…
    Їхні… очі… зміїні… сняться…
    І досі грається ковила
    нутрощами…
    Трьохсоті лежали в УРАЛІ,
    зеленим коридором їхали.
    Не лишилось ні кісточки…
    Ти щаслива,
    малихо?
    Десь у селі,
    що далеко від міста,
    по трасі Е 40,
    Ріддер – Кале,
    пересивлена жінка
    досі чекає звістку…


    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  42. Ігор Федів - [ 2019.08.29 21:30 ]
    Площина
    У цноті білосніжна площина
    Приваблює своєю чистотою.
    Уже художник пензель підніма,
    Аби у дії тішитись тобою.
    А починає він у таїні,
    У шепоті з коханою своєю,
    Будує виміри на полотні,
    Утілює у образи ідею.
    І у роботі набирає ритм,
    У лінії надія оживає,
    Останній рух, акцент і штрих…
    Як у оргазмі пензель завмирає…
    У цноті білосніжна площина
    Злилась з митцем у щирому бажанні.
    Живе у ній художника душа,
    Показує себе у покаянні.
    Ідеєю міняє полотно,
    Фіксацією радості і болю,
    Нюансами закриє біле тло,
    У кольорі дарує нову долю.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  43. Володимир Ляшкевич - [ 2019.08.29 13:56 ]
    Забута казка
    *
    Послухай, як в серці щемить гойдалка яблунева.
    тіниста рука виколисує злети малечі,
    угору і знову: за крону-корону, в предтечі,
    за доли і далі, де обрію річка рожева,
    несе звідки вітер казання водою і травами,
    з тридев’ять далекого - синню і суму загравами.

    Коли ж то і де це було, знають крила лелечі.

    Ти слухала казку з метеликами й драконами,
    відвагою лицарів, чарами-снами дівочими,
    не все замело забуття, перевернуті дати,
    о руку до серця свого приклади і торкнися:
    цвітіння пахкого по плечі, стежок до узлісся,
    таїнь чорнолісу, лиш очі прикрити – згадати!

    Гойдається гойдалка, тільки нічого не бійся…

    …Жарини багаття. Тремкі світляки бірюзові.
    І висі так близько. І стільки тепла і надії
    у пісні про крила: лети, моє серце, радій і
    здіймайся, як ночі і дні, наче рідні по крові
    два місяці в зоряних шатах, як витоки коренів, -
    о музики сонця тендітна цілителько променів!

    Лети переливами, сяйними райдуги зливами!

    Допоки високі тумани впиваються в щебеті,
    і повені лагідні, мрії - земні юні лебеді,
    смарагдово гусне липневого крою туніка -
    бриніти мотивами вдячності вічному літу,
    сіяти і жодного іншого більше завіту!
    Допоки не зрине тривога неждана, столика,

    в пустельного вітру повита обітницю хитру.

    І збудеться те передвістя очей і посвята
    у зло і добро, і примовкне любов і терпіння,
    і стануть в нестямі раптовій стискати каміння
    руками безкрилими випалі з гнізд пташенята,
    і змовкле минуле відлине розмитими снивами
    за миртами сивими, серця гіркими поривами, -

    сльози запізнілими згадками незрозумілими.

    Сліди загромадить, укриє розгубленим пір’ям,
    рясні сторінки у казки перелинуть змарніло,
    в метеликів хвилю дракона загорнеться тіло,
    обернеться в яблуні, квітом, далеким сузір’ям,
    навіки-віків, де лиш небо кружляє і міниться,
    і сонячно губиться ранками зоряна китиця,

    без осуду, просто надія - повернень провісниця.

    І знову, і знову малеча, захоплена грою,
    вертає до яблуні під восковою лускою,
    і все яскравіше всевишнього гам океану,
    у плюскоти листя і сонця вростають герої –
    наснажені гойдалки вершники - мрії одної:
    злітати і жити, вдихаючи радість духмяну,

    бо світло - вони, і вони поведуть за собою, -
    метелики з крил казкаря, хвилі Сині прибою…


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8) | " Я інколи чую – скрипить яблунева гойдалка"


  44. Сергій Губерначук - [ 2019.08.29 10:52 ]
    Півтори години
    Півтори години літа –
    до шептання від пристріту,
    до осінньої зими,
    у похилість ту, де ми.

    Півтори години вітру
    рознесуть життя, мов скирту.
    Зирять зе́рнятка сумні
    з пересохлої стерні.

    Півтори години грому
    на урочищі старому.
    Сновигають блискавиці,
    мов підстрелені лисиці.

    Півтори години зливи
    творять настрій особливий.
    Змиє все вода оця,
    не добігши до кінця…

    Півтори години Сонця,
    Бога Світу й Охоронця,
    між стихій проя́снять час –
    той, який затьмарив нас.

    4 липня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 220"


  45. Ігор Герасименко - [ 2019.08.29 10:24 ]
    Поет помирає


    Поет помирає від прози життя,
    каштани і клени запалюють свічі,
    бо не до значних поетичних звитяг,
    якщо «Київстар» попередила двічі.

    Його не тривожить артрозів шантаж,
    його не лякають неврозів погрози –
    Поет помирає від прози життя,
    Поет помирає від побуту прози.

    Зів’яли пісні, засихає сонет,
    якщо негаразди обсіли всілякі.
    Поета обличчя пісне і сумне:
    томати чомусь несолоні в салаті!

    Проблем завдяки надважкому ярму,
    не просяться рими в поему чи в оду,
    бо треба негайно зробити йому
    у полудень літній гарячою воду.

    Поет помирає в страшній німоті,
    серпнева краса неоспівана плаче.
    Мотив патетичний, токсичний мотив
    збудив, засмутив: «Забодав! Я неначе

    в пустелі безкрайній!» − Поет закричав.
    «О, друзі! – в облозі ворожої прози!»
    За Музою і за Пегасом печаль
    погаслу рясними сльозами зволожив.

    Поет помирає від прози життя.
    Щоб дару з нуждою в бою не померти –
    пришліть саквояжі взуття і шмаття
    і в крупних купюрах валюту в конверті!

    Щоб творчість його про квітучі сади
    над буднями й нами сіяла зорею –
    потрібно державі Поета завжди
    в теплиці тримати чи в оранжереї!

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (6)


  46. Адель Станіславська - [ 2019.08.29 10:53 ]
    * * *
    боялася себе не знала броду
    аби від себе д'собі перейти
    все мірилась ступити в темну воду
    як дотлівали спалені мости
    і не було нікого хто би руку
    а чи бодай соломинку простер
    аби до злуки знову від розпуки
    у світ старий що враз навіки вмер
    усохся в ній... зопалу ще хапалась
    за шмат буття що в попіл перетлів...
    ілюзій крихти густо опадали
    в дощ Персеїд поверх чужих голів...
    в тій магії розчахнутої ночі
    загадувала й щастя далебі
    з міжсвіття їй всміхався світу Зодчий
    на спроби не втонути у юрбі...

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (1)


  47. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.08.29 10:46 ]
    Передосінь


    Зело цинічності повзе і кровоточить.
    Новини - горобчачі та сорочі.
    Тече ручай кукібних, взори щирі.
    Безкрилих, доле, не лаштуй у вирій.

    Людва куйовдить правд масне волосся...
    О, не питай у серця: що збулося?
    Ляж на обніжку, там трава цикадна.
    Чекай у надвечір'ї Аріадну.
    Іди за ниткою, дивись на мокрі фрески.
    Сомнабулізм таки розвіє есемеска.

    А далі - кава гватемальська, пінна.
    Малюєш кактус, обрис цепеліна.

    За Кантемирівкою - Осінь, тягне мжичку...
    Турботи, клопоти - щоденні, невеличкі.

    2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  48. Тетяна Левицька - [ 2019.08.29 08:53 ]
    Аритмія
    Знову літо залишило осені
    чорнобривців серветки тернові.
    Ми по стернях босоніж - зурочені,
    розтинаємо душі до крові.

    Купіль чиста моя, свіжий вітер надій,
    що любові наповнює крила.
    Як до тебе віночком пливти по воді?
    Доля іншого не присудила.

    Не буди в мені звіра, я кішечка -
    гострі нігті, а шерстка шовкова,
    їх не випущу доки ця нічечка
    буде лагідна...більше ні слова.

    Наречена, блудниця, свята водночас,
    колючки і троянди бутони.
    Закружляли на пристані Шуберта вальс.
    Роз'єднають лиш армагедони.

    В поцілунках палких квітну маками,
    у очах перламутрово - сірих.
    Я - твоїх берегів білий птах, хоч ти
    в мого Бога ні краплі не віриш.
    2019р
     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  49. Ігор Деркач - [ 2019.08.29 08:29 ]
    Нюанси войовничого наративу
    І
    « Ось то я!» – позаймало висоти
    і видурює в нації час...
    У етері буває не раз,
    об’єднавши по фазі частоти,
    резонує енергія мас.

    Та лунає у басі фальцету
    і слащавої патоки слів
    ейфорія епохи Інету.
    У дуелі немає дуету,
    у війни не воєнний мотив.

    Пам’ятаємо міфи і міти
    у своїй історичній путі.
    Та «кацапіють» неуки діти,
    що взялися усім володіти,
    не шануючи мову і рід.

    Обирали, тай маємо дулю.
    Невідомо, куди нас несе
    на чолі із ватагою зе...

    Ми забули уроки минулі.
    Із лайна виливаємо кулю,
    і надіємось, що повезе.

    ІІ
    Очищаємо хати, подвір’я
    і поля, і свої береги
    од Кощія і баби Яги.
    Та утерлись у наше довір’я
    комедійні свої вороги.

    Не уміємо – око за око,
    не кусаються наші рої.
    Та розбоєм живуть солов’ї
    і наносить нам рани глибокі
    ще не вирване жало ЗМІї.

    Ще чекає погоди у неба
    «войовнича еліта» чужа.
    Їй у бучі і миру не треба.

    Та дамо і орді одкоша
    і «еліту» шлемо до Ереба.
    Є у нації инша душа.

    ІІІ
    Учений дід вичитує осанну
    за віру України... І кому?
    Не розумію... Може і пойму,
    коли зійдуть червоні могікани
    зі сцени, пощезають за тумани,
    за обрії, за межі, у пітьму.

    8/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.29 02:24 ]
    Любов і фантазії
    Фантазії вплітаєш у любов,
    А щастя береже моя підкова.
    Химери аж від неба й до основ…
    Кохання це для мене – загадкове.

    Вже вигадки обплутали мене,
    Мов на коня вдягли новеньку збрую.
    Чоловіки, веселе і сумне…
    І я тебе - до кожного – ревную.

    І мчать уяви коні вороні,
    Немов птахи з землі – у далі сині.
    Ти іншого цілуєш при мені –
    Моє так випробовуєш терпіння?!

    Зрадливі ці красуні - вчив Хайям.
    Замріялась про іншого наразі?
    І норовиш наліво йти. А я?
    Усіх іще не втілила фантазій?!

    Куди ж мене ця доленька несе,
    Невже тепер найкращі дні – позаду?
    Затуркуєш історіями все,
    Немов султанова Шахерезада.

    …Чарівні коси пестив я твої,
    Неначе наяву тобою марив.
    Розвіялися сумніви мої,
    Немов у небі тім – химерні хмари.

    Посивів я, та ще не облисів.
    Вдивляюся в реальний наш ужинок.
    Зрадливі є красуні, та не всі.
    Й найменше, кажуть, їх – між українок.

    Твоя любов – як небо те - без меж,
    Як ліки, що сердечні рани гоять.
    З болота витягнеш або впадеш
    Туди, аби умерти ізі мною.

    Коли ми разом – заздрить нам Ерот,
    І Афродіта вчиться буть в екстазі.
    Найвища з еротичних нагород –
    Ця гра розбурхана обох фантазій.

    Я в чудеса повірити готов,
    Для нас тепер ця справа вже є – звична.
    Фантазії вплітаєш у любов,
    Бо ця любов насправді – фантастична!!!

    28 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7