ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вероніка Новікова
2019.02.16 00:47
Темна чи світла буде твоя сторона,
іди до горіха, спускайся в старий підвал.
Спалимо ковдру і, може, старий диван.
Заліземо вище, до Інчиного вікна.

Там, за вікном, хтось провалився в тінь.
Скло у руці, зіниці блищать, як сталь.
Краще тримайся, мо

Віктор Кучерук
2019.02.16 00:13
Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень, -
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень!
Пробач, що плекати обновами
Тебе не навчуся чомусь, -
Що тільки з вітанням віршованим
Щоранку до тебе горнусь.

Ірина Вовк
2019.02.15 21:10
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:

Іван Потьомкін
2019.02.15 12:45
Ейн сомхім ал ганес На Бога покладайся, а розуму тримайся. Бог то Бог, та не будь і сам плох. Богу молись, а до берега гребись. Боже, поможи, а сам не лежи. Надія в Бозі, коли хліб у стозі. Ейн ані ела бедАат Бідний лише той, хто не має знань.

Олександр Сушко
2019.02.15 12:32
Дописав елегію таки,
Прочитай, мій братику, не бійся.
Космос чхнув, посипались зірки,
Захитався в піднебессі місяць.

Ласий люд до незвичайних тем,
А мені екзотики не треба.
Про любов писати - це святе,

Ігор Деркач
2019.02.15 10:13
Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.

Віктор Кучерук
2019.02.15 00:01
Мерехтлива віхола лютнева,
Попелом сріблястим уночі, –
Ластиться вагомо на деревах
І хоронить глибоко корчі.
Кружеляє, сиплеться і гусне
Втомлено на влежаних снігах,
Давній наст винищуючи з хрустом
І невидним роблячи весь шлях.

Сонце Місяць
2019.02.14 21:45
у вечір подібний на цей
без будь~ яких панацей
змальований трохи криво
та прискіпливим олівцем

мов деінде альтернатива
дощовий чи сум чи то дзен
градієнт карамельно~ сивий

Олександр Сушко
2019.02.14 21:06
Поете! Не сиди у хаті пнем!
Від компа геть! Існуднув як, ой леле!
Немає мавки - пишеться сумне,
А є красуня - радісне й веселе.

Ти з виду - кремез, ще не у літах,
Цікавити повинні пані пишні.
А в тебе - тьху! - в паперах борода,

Ярослав Чорногуз
2019.02.14 21:05
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Ігор Деркач
2019.02.14 19:27
Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,

Вероніка Новікова
2019.02.14 17:06
Цей вірш я писала нікому, тож він нічий.
Складала, як дім чи казку, з простих речей.
Ховаючи світло сорому, страху тінь
У темінь північну з виру його очей.

У темені цій північній горять ліси,
Як губи горять, які цілували мідь.
Хай спогад про це бе

Микола Дудар
2019.02.14 16:21
Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…

Володимир Бойко
2019.02.14 15:29
Ласкава жінко, тепла і м'яка,
В тобі усе принадне і доладне,
Солодка в міру, в міру і гірка,
Така жадана, ніжна моя ладо.

Які терни судилось нам пройти,
Якого лиха щедро почерпнути,
Ти лиш одна могла б розповісти...

Вікторія Торон
2019.02.14 13:18
Служити справі*? Відмовляюсь.
Вона невдячна і пуста,
грімка, розхристано-безкрая
і непотрібна, як сльота.

Вертка, насмішкувато-звабна,
перемішає з мулом глиб
і ловить підступом за зябра

Іван Потьомкін
2019.02.14 13:17
Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вер

Нінель Новікова
2019.02.14 12:13
Любове! Ти складна була.
Гіркі були твої розлуки.
Ти рай земний мені дала,
А також, всі пекельні муки!

У прірву розпачу вела,
Небесну втіху дарувала,
А скарб душевного тепла

Ігор Деркач
2019.02.14 10:09
У нас немає вищої мети
як об'єднати вільну – у єдину
і незалежну нашу Україну,
спокійну і достойну висоти.

Але даремно не дається воля.
Її ми захищаємо в боях,
і разом обираємо той шлях,

Адель Станіславська
2019.02.14 09:33
Я сповнююсь любові, повертаюсь
у свій минулий ще дитинний світ,
де так всеціло, тривко огортає
тепло, що з серця мироточить слід.
Де все таке наповнене і світле...
Де ніч і день - однакові дари,
а все єство, мов пуп'янка розквітла,
де серця жар -

Олександр Сушко
2019.02.14 09:16
Закусила вудила поезія й риссю пішла,
Замітає хвостищем Пегас перелякані зорі.
Крутить пальцем читач нетерплячий побіля чола,
Я ж усоте його переконую зріти у корінь.

Тягне сестронька втомлена ноута знов на диван,
Задоволено крекче, вчуваються о

Віктор Кучерук
2019.02.14 06:49
Ні стежини, ні дороги –
Тільки чийсь недавній слід, –
І обмоклі дуже ноги,
Уповільнюють мій хід.
Бо сніги такі глибокі
І грузькі, немов багно,
Що штовхати на всі боки
Їх доводиться стегном.

Ігор Деркач
2019.02.13 19:17
Ліричні поети – прості і цабе
за істину б'ються до крові,
а їхні герої шукають себе
у кожному щирому слові.

Хотів би усіх похвалити за те,
які вони файні, хороші
і де-не-де мудрі, цікаві, проте

Олена Балера
2019.02.13 15:37
В безумній круговерті, крізь вічний гул і гамір,
Де балачок багато і час іще дитина,
Спонтанно і химерно мандрується світами
І кожен Гуллівером себе вбачає чинно.

Тоді як Дон Кіхоти на млин вчиняють замах,
Філософи уламки збирають по крихтинах.
Ко

Володимир Бойко
2019.02.13 13:55
На подвір'ї у Свирида
Чергова забава,
Скучкувалися сусіди
І зліва і справа.
Дехто навіть не питає,
Що за пиятика.
Головне, що наливають –
Щедро і без ліку.

Микола Дудар
2019.02.13 12:40
Ти у мами один
З висоти до підніжжя
Як у вогника дим
Наче автор у вірша
Як планету-земля
Віршить небо навколо:
До-ре-мі… до-ре-ля
Як не оране поле...

Віктор Кучерук
2019.02.13 12:23
Чомусь не віриться відразу,
Що до цієї висоти
Я біг, ішов і перся плазом,
Повз вкляклі жалібно хрести.
Мені між них – безмовно й тісно,
І так зростає в серці злість,
Що навіть текст святковий пісні
Бере в полон суворий зміст.

Дмитро Куренівець
2019.02.13 11:01
У творчості його - де та пора,
Коли він не тримав в кишені дулю?
Сьогодні він оспівує Петра,
А вчора ще - так само славив Юлю.

Тризуб і ленінізм ... переплелись
Оба в його рядках, прославлені оба.
Написане гортаючи колись,

Галина Михайлик
2019.02.13 10:30
Глаголить раціо коротке : «Ні».
Емоціо волає вперте: «Хочу!»
Моє дитя, у внутрішній мені,
поплач, поскигли, не поспи півночі.

Придумай інші фабули казкам,
новим героям виверти сюжетні.
Сценарії для трагедійних драм

Адель Станіславська
2019.02.13 10:23
Коли у перервах між часом зникає мова,
коли у перервах між снами нема життя,
терзає нестерпним болем німа судома,
й нема ані слуху, ні зору, ані чуття,
ані говоріння, ані ні на грам свободи -
політ межи прірви знебарвлених сподівань...
Лиш кришить

Олександр Сушко
2019.02.13 09:32
Васько Лобстер Вася ніяк не хотів продаватися. Його колеги по нещастю, привезені в Україну однією всесвітньо відомою риболовецькою компанією, одне за одним виловлювалися з акваріумів та йшли на столи столичним гурманам. А цього морського рака ніхто не

Тетяна Левицька
2019.02.13 09:21
Синьою каймою
розлилася річка.
Кульчики яскравим
сонцем на вербі.
Не кохай козаче,
не твоя Марічка,
в неї очі карі -
в мене голубі.

Юрій Сидорів
2019.02.13 09:18
Звичайно - що небо у сяйві зірок,
І кожній горіти призначено строк.
Не знає де впасти залітна комета,
А Місяць не каже - йому без лорнета
Ні сховок не видно, ні чорних дірок.

Лякає громами небесний пророк,
І стріли пускає криві з арбалета,

Гренуіль де Маре
2019.02.12 18:55
Не плач, моє серце. Та ну ж, перестань.
Це просто зима. Просто зимно -
Тобі і котові, скуйовдженим горобцям,
Старій абрикосі та диму,

Що геть просочив і двори, й небосхил,
Неначе й без нього не гірко…
Лиш вітру дарма: он, розхристаний і лихий,

Олександр Сушко
2019.02.12 18:15
О, як же ця зима набридла,
Постійна мряка - в серце ніж.
Хай плавить яро промінь світла
Ранкову паморозь в капіж.

Здається, день - і буде спека,
Сяйне веселка над дощем...
Та соловейко ще далеко,

Нінель Новікова
2019.02.12 15:38
Віддай свою душу гарячу,
Не жив я – блукав між чужих…
О, сон мій! Незвідане бачу
В жагучих обіймах твоїх!

У млості твоїй до нестями
Нечувана туга весни,
Що променем гріє ласкавим

Богдан Манюк
2019.02.12 12:00
Дійові особи Омелян Котик, лісник Жанна Котик, його дружина Орест Котик, їхній син Тетяна Котик, їхня дочка Юрко, старший син Тетяни Павлик, молодший син Ольга Смик, колишня сваха Омеляна і Жанни Котиків Зіновій Смик, син Ольги, батько Юрка і Павл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Марк Поздняков
2019.02.15

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Ольга Кміт
2019.01.24

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Олексій Кацай - [ 2019.01.21 19:23 ]
    Берег
    Дивочний берег без води й прибою,
    без водоростей, мушель, суходолу,
    біля якого хвилі хилитають
    грузьку математичну порожнечу,
    що прилипає до бортів і тіла
    з імлою та фракталами галактик.
    Там, серед них, – моя. З якої випав
    броньований артилерійський катер,
    розсипавшись на кварки і фотони,
    на формули й матюччя, на команди,
    вібрації секунд, годин пульсації
    і мертві брижі світлових років,
    що лижуть, лижуть безбережний берег
    у пошуках солоних крапель крови.
    Годую їх з розкинутих долонь.
    Протуберанці сліз печуть повіки
    і просять, аби я розплющив очі.

    Я їх розплющую всередину, у себе,
    туди, де ще гуде Великий Вибух
    на березі між дзвоном і луною.
    На березі, якого ще немає.
    А тільки є із того здивування,
    що хтось із зорельотом сплутав катер
    прадавніх війн украденого моря,
    яке давно вже висохло у спогад,
    а в вигинах прозорого прибою
    вся піна скам’яніла до піску.
    Я в нього упираюся руками.
    Встаю. Роблю хиткі, мов краплі, кроки,
    по литки загрузаючи у космос.

    Старий намет на Арабатській стрілці,
    будівля бази у Сузір’ї Риби,
    зростають, як з води – кристали солі
    чи срібні іскри місячної стежки
    край оберегу берегу, якого
    торкнулась вперше течія слідів.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  2. Козак Дума - [ 2019.01.21 19:24 ]
    На волю!

    Я заблукав у місті смутку,
    де на престол зійшла печаль,
    нуди́ попід ногами згустки
    і серце огортає жаль…

    У голові мінорні мислі,
    а зверху відчай та журба.
    Нудьга фіранками повисла,
    як руки літнього раба.

    В жало́бі думи потонули,
    скорбота змінює журу́,
    а спогад – постріл у минуле,
    та це мені не по нутру́.

    Я вириваюсь з міста сму́ти,
    із міста су́му та сухо́т,
    зриваю з се́бе туги пута,
    як іпохо́ндрії оплот!



    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Петро Скоропис - [ 2019.01.21 17:52 ]
    З Іосіфа Бродського. Лагуна
    I
    Троє пані у кріслах глибоких, ревні
    у в’язанні, славлячи муки хресні;
    пансіон "Аккадеміа" зі усім
    світом зовні пливе до Різдва, канікул,
    телевізорів; клерк, непомильний в ліку,
    обертає колесо літ і зим.

    II
    І трапля у свій номер на борт по трапу
    чолов’яга, що гріє в кишені граппу,
    цілковитий ніхто, одинак в плащі,
    що утратив пам'ять, вітчизну, сина;
    по горбу його плаче в лісах осина,
    коли й чути деінде по нім плачі.

    III
    Передзвін венеційських церков, наразі
    скалок посуду буцім з нагод, оказій
    зайди. Бронзовий восьминіг
    люстри в трельяжі, узятий рястом,
    лиже просочений слізьми, святом,
    снами брудними сирий барліг.

    IV
    Адріатики східним вітром до рана
    канал добирає води, як ванна,
    яхти гойдає, що люлі; фіш,
    а не віл в узголів’ї стає на чатах
    і пучини морської промінь зірчатих
    шторі стачає, доки ти спиш.

    V
    Так і житимем, заллємо раз котрий
    неживою водою з графина мокрий
    пломінь граппи, ляща вжуємо і ми,
    наситить і нас не по гусю-птиці
    предок, а хордовий в стороні цій,
    ночі сирої серед зими.

    VI
    До Різдва ні кульок, ні снігу в хвої
    поморській од мапи берегової;
    мушлю молюска лишивши дну,
    хмурий з лиця, зі спини охвітніш,
    Час помічає з-під хвиль опівніч
    стрілку на вежі – її одну.

    VII
    Тонуче місто, де твердий розум
    стає того оком умить вологим,
    де сфінксу Півночі з Півдня брат,
    учений грамоти лев крилатий,
    книгу відклавши, не крикне "ратуй!",
    не похлинувшись з сіянь свічад.

    VIII
    Гондолу б’є об зогнилі палі.
    Звук хоронить слова чимдалі,
    слух, державу таку собі,
    де руки тягнуться хвойним лісом
    зі дрібним, але хижим бісом –
    в піннім инеї піднебінь.

    IX
    Схрестимо ж ліву, стромивши кігті
    правиці, зігнутій в її лікті;
    жест, зіставний зі всім, що гнув
    молот об серп, – і як чорт Солосі,
    сміло покажемо їх епосі
    втілень у я́ві жахного сну.

    X
    Тіло в плащі обживає ирій,
    де у Софії, Надії, Віри
    і Любові грядуще і заступа
    тут і тепер, що гірчить на дотик,
    як уста на цілунки ебре і гойок,
    ніби міста, де слідів стопа

    XI
    не полишає, як лоді – гладі
    водній, де миті на циферблаті
    стелються колією нулю –
    не обридає слідом глибоким –
    площам, немов «прощавай» широким,
    вулицям, вужчим за звук «люблю».

    XII
    Шпилі, колони, різьба, ліпнина
    арок, мостів і палаццо; видно:
    усміх лева і не тьмянів
    на незайманій вітром довкола стану,
    вежі, незгинній, як злак без лану,
    з поясом часу, а не ровів.

    XIII
    Ніч на Сан-Марко. Зайда зі м’ятим
    лицем, у млі нерізнимим знятим
    з безіменця обручкам, гризучи ні-
    готь, угадує оковиди
    того "нікуди", де уціліти
    думці можна, зіниці – ні.

    XIV
    Там, за ніде, за його наділом,
    чорним, ніяким, суцільно білим,
    зір і доречний, і річ сама.
    Може, і тіло. У темну пору
    швидкістю світла є швидкість зору;
    навіть як світла на те нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Вікторія Лимарівна - [ 2019.01.21 17:16 ]
    Зимова влада
    Сніжний ранок, сніжна днина:
    Всі дерева білі-білі.
    До зимової вітрини
    Долучилися намети
    Та й змінили силуети.
    У обіймах заметілі,
    Наче зовсім заніміли
    Кущики, паркани, хатки,
    Причаїлися навколо,
    Бо поставлена печатка
    Королеви снігової.
    Доторкнулась і до хвої,
    Зараз і вона в полоні:
    Заморожені долоні,
    Сивиною вкриті скроні.
    Поки що зима на троні,
    Ще міцні її кордони.

    21.01.2019
    Свидетельство о публикации №119012107217



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  5. Нінель Новікова - [ 2019.01.21 13:38 ]
    Так у нас ведеться...
    Добре б пригадать було
    Факти дуже давні –
    Скільки гетьманів пройшло
    В Україні славній!

    Так хотілось надарма
    Їсти їм і пити –
    Дозволяли жартома
    Навіть себе бити!

    Так би мовить, наперед,
    За гріхи грядущі –
    Хто ж при владі не бере?
    Грішні наші душі…

    І кого лиш не було –
    Військо обирало!
    Та хоча б одне прийшло,
    Щоб з казни не крало!

    Мудрі люди на селі –
    Вчитися в них треба –
    Кажуть: Ні одні граблі
    Не гребуть від себе!

    То біда ще не страшна,
    Як гребуть граблями…
    Вже вивозиться казна
    І грузовиками!

    І ведеться так, на жаль,
    Братці, і до нині.
    Ось тому така печаль
    В бідній Україні…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (7)


  6. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.21 10:36 ]
    У глибокому ярку
    Кущі глодові у ярку глибокім
    Давно ростуть і квітнуть навесні.
    І пробиває шлях у світ широкий
    Джерельце чисте там із-під землі.

    Зробився вже струмочок гомінливий
    І зеленіє рясно осока,
    Та й вільха, там де мокро має силу,
    В саме болото корені пуска.

    Там влітку бузьки походжають важно,
    Шукають харч для своїх діточок,
    Можна побачить навіть дику качку,
    Це значить поблизу десь є ставок.

    Як прийде осінь - червоніють стиглі
    На кущиках глодових ягідки,
    Листочки облетіти ще не встигли
    То й багряніють ними всі гілки.

    В цьому ярочку я не раз бувала
    І навесні, і влітку й восени,
    Красою дивною тією милувалась
    Аж до холодної студеної зими.

    Але й вона також тут не дрімає,
    Засипле снігом, запорошить скрізь.
    І лише джерело не замерзає,
    Водиця чиста з нього струменить.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Козак Дума - [ 2019.01.21 09:25 ]
    Діалектика життя

    Земна коловерть поглинає життя,
    щоденно долаєм буденності море,
    Сьогодні і зараз – це сутність буття,
    бо завтра й сьогодні перейде в учора…




    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Іван Потьомкін - [ 2019.01.21 09:57 ]
    Трунок для кохання
    Перше ніж сказати своє заповітне,
    Запросила козаченька шклянку вина випить.
    Випив першу – стрепенувся,
    Випив другу – похитнувся.
    Ноги, руки мліють.
    «Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
    «Та невже ж дурна така я чи несамовита,
    Щоб своєму коханому отруту підлити?
    Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
    Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
    Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
    Що робити, побіжу я спитати в циганки.
    Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
    Аби бути нам з тобою у парі довіку».
    «Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
    Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога».
    ...Козака несуть та в останню путь,
    Кінь голову хилить.
    Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  9. Віктор Кучерук - [ 2019.01.21 07:23 ]
    * * *
    Мені б лише не збитися з дороги,
    Моя любове – вічно молода, –
    І я вкраду із терема чужого
    Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
    Звільню ураз безклопітно з полону,
    Мальованих в уяві почуттів, –
    І шанувати буду, як ікону
    Всі віруючі люди, у житті.
    Ошукану надіями на диво
    І зраджену можливістю цвісти, –
    Плекати стану радо і дбайливо,
    Щоб душу від жури звільнила ти.
    Я подолаю мури надвисокі,
    А також варти пильної ряди, –
    Лишилося зробити кілька кроків,
    Щоб долі поєднати назавжди.
    21.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.21 00:27 ]
    Нехай тобі співають солов`ї
    Ти думаєш, тебе я спокушав
    Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
    І що твоя прекрасная душа
    Позбутись хоче цього божевілля?

    Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
    І у небес очищення прохаєш…
    Я умлівав од пестощів твоїх
    Й серед зими - весни зазнав розмаю!

    Немов би світ увесь для мене зник,
    І розчинився у очах коханих…
    Ти думаєш, я ниций чарівник,
    Підпоював тебе безперестану?!

    Боги мої, благаю Вас усіх –
    Нагоду дайте почуття явити.
    Щоб я від смерті врятувати міг
    Кохану… Впав поранений чи вбитий…

    І в мить останню цілував її
    І утирав сльозу гірку, прозрілу…
    Нехай тобі співають солов`ї
    Й розкажуть про мого кохання силу.

    20.11.7526 р. (Від Трипілля) (20.01.2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  11. Ігор Деркач - [ 2019.01.20 21:15 ]
    Компенсація втраченого
    І
    Буває соромно мені
    за несодіяне на часі:
    не бив лихої кацапні,
    не дав у вухо костомасі,
    не уберігся відкоша,
    не анґажований у п’янці...
    Не підійшла моя душа
    аполітичній вишиванці.
    Та мало що де не було,
    аж поки кануло у Лету.
    Нема межі нейтралітету...
    Коли заточене стило
    не колупає люте зло –
    буває соромно поету.

    ІІ
    Душа веде свою війну,
    хоча, доведена до краю,
    то упирається в стіну,
    то у провалля зависає.

    Історію учили всі –
    і москалі, і українці,
    але умремо поодинці
    і кожен у своїй Русі.

    Та годі гибіти рабами
    і хлібосолити орді!
    За неї випили. Віками
    стікає кров по бороді.

    Біснуються вовки неситі
    і вишкіряють пащі знов.
    Їм застує кайма блакиті
    і щире золото церков.

    Ще прахом не взялися кості,
    де покотом лежить село,
    буяє у ярах зело...

    Повеселились наші гості...
    Але не вистачає злості
    радіти, як воно було.

    ІІІ
    Усьому є першопричини.
    Коли життя було не мед,
    народні слуги і тичини
    вели ногами уперед.
    Але нічому не навчили
    ні вороженьки, ні брати.
    Кагатували у могили
    і доморощені кати.
    І досі ідолу Союзу
    слугують лідери юрби,
    що прилучаються й до музи
    у авангарді боротьби.
    І козаки – свої «у доску»
    шанують бізнес-інтерес,
    і анемічні підголоски
    осоловілих поетес.
    Усі нараєні і горді –
    ось-ось задавимо «клопа»!
    Але на кожному бігборді
    немає ризи у попа.
    Тепер чекаймо благодаті,
    бо небеса уже не ті.
    Ідуть попереду мутанти,
    у них за спиною – святі.

    Цю реформацію корита
    не угамує ні любов,
    ні ненависть, ні наша кров,
    ні сльози, ріками пролиті...
    Ґаранти нашої біди,
    і прокурори, і суди
    на Батьківщину ллють помиї...
    Надія взята на замки,
    а креативні земляки
    параші миють на Росії.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  12. Тетяна Левицька - [ 2019.01.20 09:57 ]
    Бермуди
    Мені ділити
    З дощами небо
    не до снаги.
    За хмари лину
    шукати де Бог,
    цвіт райдуги.

    Я Водохрещем
    цілунок витру -
    вуста пашать.
    На попелищі
    ятрити ватру,
    не поспішай.

    Вальяжно грає,
    в очах облуда -
    старий рояль.
    Та не потоне
    в твоїх Бермудах
    душа моя.

    Не запальничка
    і не бездонна -
    не смолоскип.
    Скуштуєш чорних
    слив беладони,
    не стримати.

    Хмелію швидко,
    той лід в мартіні.
    не айсберги.
    Вогонь в каміні,
    вуста кармінні,
    мов ягоди.
    2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (26)


  13. Марґо Ґейко - [ 2019.01.19 23:09 ]
    Спогад
    Згадуй про мене, лягаючи спати.
    Знаю, це пізно, глибокої ночі.
    Тіні вповзають до чрева кімнати,
    Грають у трупі німі поторочі.

    Пам'ять птахами випростує крила,
    Спогади в гнізда збирають події.
    Плоть перепитують, що натворила,
    Душу, чому несміливо радіє.

    Може й до мене завіється спогад.
    Схопить оте, несуттєве, приємне,
    Що не в словах пролунало, а понад,
    Й мовило більше розмови, напевне.

    Мабуть це відблиск небесної сині
    В тебе замріяних карих очах.
    Ти в них красивий, тому що єдиний,
    Може й не зовсім єдиний… хоча…

    Хочеш, згадай невибагливий дотик
    Вуст до зап’ястя чи лоскоти вій.
    Нині цей спогад як сильний наркотик,
    Що я знайшла у долоні твоїй.

    Може про ніжність і запах волосся,
    Вигини стану в обіймах… Про те,
    Що так (на щастя) тоді не збулося,
    Бо недоречне між нами… Проте...



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  14. Володимир Бойко - [ 2019.01.19 18:38 ]
    Казка про законодавство (переклад з Андрія Макаревича)
    В славному царстві з колонами щось негаразд зі законами:
    Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
    І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
    Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

    Хруні мої, перекинчики, ось вам папери та стільчики,
    Жде від вас царство готового законодавства дійо́вого.
    Хруні, мов коні, стараються, трудяться, не розгинаються.
    В день по законові но́вому, та, як завжди́, безтолковому.

    Ой ви писаки куповані – фраки та пики годовані,
    Ой, лизоблюди безславнії – та по дзвінку православнії.
    На повороті доріженьки Цар витре об Вас білі ніженьки
    І на очищені стільчики сядуть нові перекинчики.

    Вам же ходити причинними перед дітьми та дружинами.
    Все, як не як, забувається, тільки ганьба не змивається.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  15. Ластівка Польова - [ 2019.01.19 18:25 ]
    Хрест
    Нехай на світі немає щастя,
    Нехай життя – то суцільна лажа,
    Ти душу знову відчиниш навстіж,
    У неї плюнуть – не зауважать.

    І скільки можна отак у стіну
    До крові, крику, до болю в пальцях?
    Чекати зустрічі, бути тінню,
    Шукати звечора день вчорашній,

    Качатися по підлозі з горя,
    Топити горе в дешевих винах,
    Прокручувати свою «лав сторі»,
    Гадати: в чому моя провина?

    І вже прощати немає сили,
    І вже страждати немає змоги.
    Нехай чужий – аби був щасливий...
    Оце мій хрест. Зніміть мене з нього.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  16. Ольга Паучек - [ 2019.01.19 17:58 ]
    У себе повір
    Молюся, дитино, за тебе
    Й здоров"я твоїх ворогів,
    Щоб добру, щасливую долю
    На ниві життєвій зустрів,
    Щоб лихо-біда оминали
    Стежини твої, дім і двір...
    Усе в тебе буде, як треба -
    Ти тільки у себе повір.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  17. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.19 12:55 ]
    Зимова тиша
    Спить ставок маленький біля лісу,
    Кригою, мов ковдрою укрившись
    І верба дрімає, нахилившись,
    Лиш тихенько щось шепоче вітер.

    Мабуть колискової співає
    Чи розповіда цікаву казку,
    Та сніжок легесенько кружляє.
    Не сполохай тишу цю, будь ласка.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. олександр квітень - [ 2019.01.19 11:22 ]
    Малювала хурделиця ( зима в приазовських степах)
    Малювала хурделиця , в полі білим по білому ,
    Обіймала студеністю зачарований світ ,
    хвилювалася велично , небесами вітрилами ,
    Поринала за обрієм у моря степові .

    Простягалась заметами і снігами пухнастими ,
    Стугоніла вітриськами із безкраю в безкрай ,
    знов кружляла знов падала з неба зимно-прекрасного ,
    В танго бурі і віхоли , в дивоспів дивограй ...

    Й не ставало ні місяця а ні хмар а ні простору ,
    Все злилось в одночасності , і зникало за мить ,
    Щоб на ранок залишити , візерунковим розписом ,
    На мольберті віконному , січня сивого лід ..

    Олександр Квітень
    м.Мукачево


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  19. Ванда Савранська - [ 2019.01.19 10:19 ]
    Діти з Америки в українських сім`ях


    "Їсти, їсти!" – сміються знову,
    зображаючи наших мам.
    Так, без зла.
    Видно, там, в Айові,
    "їстивного" тиску нема.
    Діти фермерів з чорноземів,
    що такі ж родючі, як в нас, –
    "Їсти-їсти" – для них не в темі.
    Діти, що вам скажеш про час,
    Коли голодом нас вбивали?
    Всіх селян,
    щоб в колгоспи йшли?
    Що не скажеш – все буде мало.
    Порівняти із тим, коли
    У Америці темношкірі
    (тільки неграми не назви!)
    Пропадали в рабстві?
    Не вірять!
    Бо рабі потрібні живі!
    І раби не голодували!
    А в радянській країні – так...
    Чом корились?
    Ми повставали!
    Убивали нас.
    Був й ГУЛАГ –
    Табори для для рабів:
    Безплатно,
    за балАнду – за юшки ківш
    Піднімали країну знатну,
    і Сибір, і космос...
    Облиш!
    Не збагнути цим вільним дітям,
    у якій ми були дірі,
    Просто в чорній дірі століття.
    Навіть дико і говорить.
    Отже, просто ми зупинімось
    на традиціях,
    тож терпіть!
    Українська звична гостинність!
    Це святе:
    "Діти, їсти йдіть"...


    18.01.2019




    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (1)


  20. Віктор Кучерук - [ 2019.01.19 06:33 ]
    * * *
    Холодне серце не горить,
    А лиш приречено німіє, –
    Хоч позолочена блакить,
    Хоч височінь уся в завіях.
    Холодне серце, мов трофей,
    Уже спустошений і марний, –
    Який аж проситься в музей,
    Неначе виріб антикварний.
    Холодне серце не болить,
    У неприхованій скорботі, –
    І вже не мучиться щомить,
    Немов моє живе навпроти…
    14.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  21. України Сокор - [ 2019.01.18 22:09 ]
    Ланцюг єднання

    На вулиці тихо, сиро й самотньо,
    Святкових немає убрань, прапорів.
    А люди ще сплять безтурботно,
    І в вікнах не видно вогнів.

    Київ спить, ще темінь довкола долає,
    Та зірка Аврори сон з кліпів зніма.
    Прокиньтеся, люди, вас свято вітає.
    Єднайте рука до руки ланцюга!

    Люди, повстаньте — недобра година,
    Сліпила вам очі багато віків.
    І вірите, людині людина -
    Це об'єднає, моєї Вкраїни, синів.

    Ненька-Україна — рідна мати,
    Свято — Єднання, проспать не могла.
    Людям тепло змогла передати,
    Крига з душі відлягла.

    Правда в куточках Вкраїни вставала
    Люди вставали, й рука до руки -
    Тепло і єдність силу давали,
    Живим ланцюгом єднати віки.

    Їм в очі кидали незгод перепуття,
    Під прапором ідола з кашкетом в руці.
    Ніщо не може здолати майбутнє,
    Де руки єдналися, як кільце в кільці.

    Люди ідуть по шляхах на річницю,
    Синьо-жовті несуть Прапори.
    Це символ життя, ніби небо й пшениця,
    Що предки нам в руки із рук віддали.


    На віче зійшлись на майдані Софії,
    Співаючи гімн, сотні тисяч людей.
    І клятву дали Україні -
    На єдність, на вірність, за волю дітей.

    Луною клятва згукнулась по світу.
    Відбилась в серцях українських родин.
    Україну вітали із святом віку,
    На єдність, на вірність — і клялись, як один.
    21 січня 1990 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Нінель Новікова - [ 2019.01.18 17:34 ]
    Не дай Вам Бог...
    Не дай Вам Бог життя своє покласти
    На ниву творчу в прагматичний час!
    Життя Петренка*, як за приклад взяте,
    То – засторога, не дороговказ.

    Ніхто тобі ніде не допоможе
    І доброзичливо не прийме твір –
    За все платити треба гроші, гроші,
    Бо лиш вони у цім житті кумир.

    Людина пише, відкриває душу –
    Скарби сердечні сипле всім до ніг,
    Та зі скорботою признати мушу –
    Поету необхідний оберіг:

    Сім’я, робота, пенсія нехила,
    Щоб на життя було і на тираж –
    У кого гроші, блат, у того й сила –
    На презентаціях – ажіотаж!

    Буває, що із «гулькин ніс» таланту,
    Та є настирливість, цинізм, обман…
    І пробиває , справді, як тараном,
    Бюрократичні двері графоман.

    То ж, припадають пилом на полицях
    Державою оплачені книжки –
    На них ніхто не хоче і дивиться,
    А той все далі «творить» залюбки!

    17.09.2017








    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  23. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2019.01.18 13:43 ]
    Може, хтось запопадливий ...
    Може, хтось запопадливий
    здогадається й постелить соломи.
    Втім, якщо вже оступиться –
    червонітиме перед ровесницями.
    Навіть Бог заколисаний
    розмовами про блакитні шоломи.
    Тож солдатиків меншає, меншає…
    Та чомусь не реветься Йому.

    Обирають опитані
    нехай-приниження-аби-виживання.
    Електронні й друковані –
    по серцях
    результатами екзитполів.
    (Розіграли канали в орлянку
    умовні Кнуров і Вожеватов.
    Хоч ніколи не буде
    процес нав’язування думок
    не збитковим).

    Агрономи – із гонором.
    Преміювати б неуків кайлами.
    Ліві? Праві? Не суть.
    Не солома – то хай буде сіно. Падаймо?
    Як же важко сприймати
    й думку згаданих вище
    опитаних,
    і оце лихоліття,
    що вкрай потрібно
    перетерпіти нам.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  24. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.18 10:37 ]
    В густій траві дитинство заблукало
    Здавалося - вони такі високі,
    Сягають наче аж самого неба,
    Великий стовбур і гілля широке -
    Такі дитинство бачило дерева.

    В траві густій могло теж заблукати
    І плакало та кликало матусю,
    Бо не могло стежину відшукати,
    Назад додому втрапити не взмозі.

    Як знову опинялось біля хати,
    То згодом ще пригод воно шукало
    І ненароком з гойдалки упало,
    Доводилось матусі виручати

    Його з біди, поцілувати ніжно,
    Вести за руку неслуха додому,
    Замазати зеленкою коліна.
    Як же усім до болю це знайомо.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Олександр Сушко - [ 2019.01.18 09:54 ]
    Молодість
    У дитинство вже не повернути,
    Дідуган зробився з хлопчака.
    Бо в душі не червень - місяць лютий,

    І горить кровиця на руках.
    Все було - дружина і робота,
    А тепер забризкав рай кармін.

    На позицію крокує рота
    У невтішних спогадах про мир.
    Там де мрії - випалені вирви,
    Сонце застеляє чорний дим.

    Масть - одні хрести, немає чирви,
    Оберіг - із лиха та біди.
    Сумніваюсь, а чи був я юним -
    І вві сні вимахую мечем.

    Лопнули усі мажорні струни
    Та ненависть венами тече.

    Знову дзвони бемкають на сполох,
    У траві звиваюсь, наче в'юн.
    З-за Дінця стріляє лютий ворог,
    Убиває молодість мою.

    18.01.2019р.
    Не кради!
    У дурного, бо чесного хлопа горбак як дуга,
    Тать у люду гребе і в держави сонливої потай.
    Брати все, що погано лежить - в цім немає гріха,
    Копійчину злупити із ближньго - це насолода.

    Бідність - трута. Привчають цей напій ковтати рабів ,
    Щоб сумирно з кайлом у руках працювали у ярмах.
    Юнаком ще цю бовтанку мертву також пригубив
    І зі світлої на темно-сіру змінилася карма.

    Он, злодюга із торбою золота в Кончу біжить,
    У попа в діамантах хрести гроном виснуть на рясі.
    А вуста для молитви позичив у бога олжі,
    Щоб мовчав трудівник і терпів над собою образи.

    Для утіхи та щедрих дарів райський сад посадив
    Та сусіда неситий голляки ламає щоночі.
    Я кажу: - Дам чого забажаєш! Лише не кради!
    Та просив я дарма - знову світяться голодом очі...

    16.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Віктор Кучерук - [ 2019.01.18 09:50 ]
    * * *
    Морозним вітром дихає зима,
    Рясні сніжинки сіються на стежку, –
    Звисає із ялинки бахрома,
    А сосонку оздоблює мережка.
    Мов білий килим виткало життя, –
    Без пагорбів, улоговин і ліній, –
    На ньому чітко бачу відбиття
    Кружляння маячливих світлотіней.
    Між них моя… Куди вона іде?..
    Чому так вабить у негоду далеч, –
    Коли навколо ні душі ніде, –
    І псів не чути, і відсутня галич?
    Але вже трішки змореним ногам
    Лишилося розмірено ступати, –
    Аби, нарешті, пояснив я вам,
    Чому пішов стривожений із хати.
    Знайомою святковістю пісень
    Мене вітають збуджено синички,
    Адже несу голодним що не день
    Сухарики в фанерну годівничку.
    Стою, об сосну спершись, біля них
    І кожну вирізняю й впізнаю я, –
    І видається – снігопад притих,
    І відчувається, що вітер більш не дує...
    15.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Деркач - [ 2019.01.17 12:22 ]
    Світлій пам'яті
    Коли одного пам'ятаєш,
    тоді усе – ніщо навкруг.
    Іде у небуття товариш.
    Лишається у серці друг.

    Йому не снились лаври слави,
    але займав свої щаблі,
    любив поезію і барви
    своєї рідної землі.

    Усі у Леті невідомі.
    Нікому тут не заболить,
    коли душі його у комі
    поставить жирну точку мить.

    Не забуваються моменти.
    Ось він напучує мене, –
    приходь готовим у поети,
    тоді і успіх не мине.

    Твори себе не ради муки...
    Нема ліміту у науки...
    Не висихає океан...

    У небі ще літають круки.
    Даруйте, неуки, що «уки»
    огранили обсидіан.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Нінель Новікова - [ 2019.01.17 10:26 ]
    Зимний этюд
    И куда не иду, что ни делаю,
    То виденье забыть не могу:
    Словно вышивка – белым по белому,
    Две берёзки на белом снегу…

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (4)


  29. Віктор Кучерук - [ 2019.01.17 09:56 ]
    * * *
    Проти ночі обмінялись
    Номерами телефонів, –
    І тепер щоніч зухвалість
    Нищить скромності кордони.
    Услухаюся терпляче
    В монологи безупинні –
    То у розпачі ти плачеш,
    То смієшся безпричинно.
    Я – образити не здібний
    І тримаюсь етикету, –
    Та й такою не потрібна
    Ти нікому, крім поета.
    Сам не знаю, як так сталось,
    У порожньому вагоні, –
    Що ми просто обмінялись
    Номерами телефонів…
    12.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)



  30. Сторінки: 1   2   3   4   5