ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2017.03.24 21:32
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довір

Ярослав Чорногуз
2017.03.24 20:34
Тремтлива гілка, мов рука,
Втирає слізоньки небесні.
Чого ж заплакана така,
Моя омріяная весно?!

І брівки супить чарівні,
Свою голівку відвертає.
Затихли радісні пісні

Ярина Чаплинська
2017.03.24 17:11
Ми не станем
травою.
Ми не будем
камінням.

За нами
дороги.
Під нами

Юра Ерметов
2017.03.24 12:40
Небесной "слабостью" слова
Горят... Горит слеза –
Алмаза стыд горчит
Чуть-чуть... Но это всё...
Ушли б скорее доктора –
Своей болезнью болен
Сон. Пришли б скорее –
От стыда кто не болеет

Світлана Майя Залізняк
2017.03.24 11:19
В черевичках зозулиних фея присіла на тин.
Розглядає малюнки, намистечка, вишиті мальви.
Підбігає до черги окроплений дощиком син...
Не приніс їй нічого, общипує китицю сальвій...

На столі між гайок - недоліплений палевий кінь,
Олівець Н-4, бл

Олександр Олехо
2017.03.24 08:43
Если долго долго долго…
то, конечно, устаёшь…

Если худо, если плохо,
значит спёрли хорошо…

Мы, конечн,о не в Париже,
но «шерше ляфам» не прочь…

Микола Соболь
2017.03.24 05:37
А дитинка, що за диво?
Народилася щаслива.

Хіба можуть маму й тата
Не любити немовлята?

Інша справа то дорослі,
По життю ідуть наосліп.

Віктор Кучерук
2017.03.24 00:55
Соромливо, мов дівка, весна
Заглядає крізь шпарки у вікна, –
То теплом усміхнеться вона,
То холодними блисками зникне.
Голосна цілий день і німа
Уночі, як поснула пустеля, –
Чи боїться, чи тями нема
Господинею бути в оселі?

Світлана Майя Залізняк
2017.03.23 22:42
Вважаю, що не зайвим буде нагадати про цікаву статтю

"ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ЩИРОГО ГРАФОМАНА, АБО ШЛЯХ У ГЛУХИЙ КУТ"

Ось посилання:

http://poezia.org/ru/publications/27433

Микола Соболь
2017.03.23 18:39
Поки бабця тихо спала,
Мама щось собі плела,
Я тихенько малювала
Біля самого вікна.

Пальму, і далеке море,
І на морі легкий бриз,
Сонечко, високі гори,

Любов Бенедишин
2017.03.23 17:26
Вже не видко денця…
Цівка…
Зло незряче…

Дірочка у серці:
Боляче – то й плаче.
Дзбан…
Весни по вінця.

Нінель Новікова
2017.03.23 17:04
ЛІНА КОСТЕНКО

ПРАЩУР

Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,

Віктор Кучерук
2017.03.23 08:31
Життя моє, струмком дзвінким,
Крізь товщу літ біжить невпинно, –
Не боячись приходу зим,
Які спинити біг повинні.
Його бурхлива течія
Долає різні перешкоди –
Струмує прудко і сія,
Неначе блискавка в негоду.

Микола Соболь
2017.03.23 05:39
А доки мова є, то є – народ!
Який себе об'єднує в державу,
Й примножує на рідних землях славу.
Народ і мову береже Господь.

А доки віра є то є – життя!
Бо віра то і є єдина сила,
Яка народ життям благословила.

Серго Сокольник
2017.03.23 01:59
Сезам, зачинись! ...кам"яні двері зачиняються і морок печери охоплює шукача скарбів... Господи, ну як важко боротись з ранковим недосипом, особливо коли ти півночі читав... Ці східні сюжети ще й досі у напівсонній голові, і голова у вагоні метро сама

Мирослав Артимович
2017.03.22 17:08
Мені давно не чотирнадцять*
й на сорок вісім* не утну,
але і вісімка, на щастя,
не вередує ще: «Ану,
стань, шісткочко, позаду,
мені у лідери – з руки…»

Тому треную хитрий задум –

Уляна Ч
2017.03.22 12:26
З миті у вічність від Створення котиться віз -
Знову на небі засяяли зірчасті Риби.
Люди не можуть без радощів, як і без сліз….
Біле і чорне у парі. Окремо змогли би?

Гояться спогади… Грає крилатий арфіст…
Слабшає світло, зникають німі голограми.

Олексій Кацай
2017.03.22 11:21
В кожної планети є своє кільце:
чи радіаційно-плазмове кільце,
а чи то камінно-крижане кільце,
а чи сателітно-роблене кільце.

Кільцями усесвіт оповив планети.
Кільцями смертельні оповив планети.
Кільцями живлющі оповив планети.

Петро Скоропис
2017.03.22 11:15
Коли слабує рівновагою
твоя свідомість з її алібі,
коли драбиною хитлявою
іти несила
над проваллями,
коли плювати щодо людності
твоїй полуночній самотності, –
ти можеш

Світлана Майя Залізняк
2017.03.22 10:41
Жінки хороші - пляцки. Ніжний крем
І насолода-екстазі під каву.
А я - у вируванні теорем...
Вуж очеретний прошкварчав: "...лукава".

Світи пунктирні, ветхі острови.
На Лесбосі Сапфо віршує й досі.
А я, чужі рівняючи рови,

Олександр Олехо
2017.03.22 08:55
Кане час у Лету – постаріє Сонце.
Скільки тих мільярдів? Швидко промине…
Встанеш рано-вранці, глянеш у віконце:
небо паленіє, плавиться земне.

Роздобріє Сонце. Статусом гіганта
козиряти зможе в колі інших зір.
Подихом палючим, пальцями мутанта

Микола Соболь
2017.03.22 06:09
Втомився жити? Загляни у душу.
Ніщо не вічне! Визнати я мушу.

Але посеред тисячі шляхів,
Знайди один, той свій, яким хотів
Земне життя, що нам дарує доля,
Пройти в надії: – на все Божа воля!
І вийти серед тисячі доріг,

Віктор Кучерук
2017.03.22 04:41
Мигтять в імлі безсонні ліхтарі
Чомусь так тьмяно, що не видно східців
Отих, що ждуть на мене угорі,
Якщо почати рахувати звідси.
Багато їх лишилося чи ні –
Довідаюся, певно, я не скоро,
Хоч хочеться вже спокою для ніг
І відпочинку трішечки для

Ярослав Чорногуз
2017.03.22 00:59
Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
Ловіть натхнення на льоту,
Я весняній вклоняюсь Музі
У сонце, мряку і сльоту!

Вона – пресвітлая цариця –
Відточить кожному перо.
І слова перлами іскриться

Юра Ерметов
2017.03.22 00:36
де ж поезія?..
І чи не нагода
для імпровізації?
Подуркувати можна трішки,
адже серйозність полишимо
задля мурах без
грації?

Анастасія Поліщук
2017.03.21 22:49
Дотик долоні - донизу, додолу,
Дотик долоні - увись і до неба,
Дотик - для щастя, дотик - для болю,
Дотик - це воля чи кинутий жереб?

Має людина всю владу - на дотик,
Може зціляти лиш порухом пальців,
Може труїти, Тож - виклик природи

Марія Дем'янюк
2017.03.21 22:18
Всі потуги смішні та непотрібні,
якщо ти небо продаєш за мідні,
чи як ховаєш зорі у кишеню,
щоби додати ярлика своєму йменню,
якщо додолу погляд прилипає,
в той час як небо глибочінь леліє
й руде дівчатко дивиться з віконця
і крапельки дощу впліта

Леся Сидорович
2017.03.21 20:19
«Людей мільярди, і мільярди слів»…
Хтось правду мовив, ну, а хтось – як завше.
Аби цей світ в мені не онімів,
СВОЇ слова я вимовлю уперше.

І хто осудить – чи ж мої вони?
Тут – схожа рима, не новий епітет.
МОЇ слова – зі серця глибини,

Іван Потьомкін
2017.03.21 19:55
У скількох казках стрічав котів, що розмовляли по-людськи, та ніде не вдалося дізнатись, як вони цьому навчились. Аж ось у підручнику англійської мови К.Е.Еккерслі натрапив на докладне відтворення цього неабиякого процесу. Йдеться про жінку, котрій здал

Світлана Луцкова
2017.03.21 19:42
Весняні діти - хлопчики-мізинчики -
Розбіглися, пустуючи, гайком.
Колисочкою пахнуть їх корінчики,
А губенята пахнуть молоком.

Їм байдуже, що дні якісь несонячні
І байдуже до розкоші, прикрас.
Цілую теплі пальчики й долонечки.

Анна Віталія Палій
2017.03.21 18:37
Тризуб – етнічно-національний і духовний символ українців, є і символом духовності всього людства. Він охоплює поняття цілісності онтологічного у його духовно-матеріальному вимірі і показує людині шлях до Всевишнього відповідно до Його програми. Існує ціл

Олександр Сірко
2017.03.21 16:18
У знаменитого поета,
Якісь підпільні вороги
Украли мідного кашкета,
Баригам здали за борги.

Спиляли лобзиком під вуха,
Ще й пейси вирвали живцем,
Казали - це робота з РУХу,

Лілея Дністрова
2017.03.21 13:52
Сліпучий усміх сонця…сон п'янкий…
Такий бажаний, ніжно-променистий.
І ластовинням сипались квітки,
Торкалася весна пером барвистим.
Зазеленілась мріями трава,
Замаювала зазелень діброви,
Мережками конвалій розцвіла…
Моя веснянко! Пісне світанкова!

Олександр Олехо
2017.03.21 11:15
Поезія – це Інь, високості натхнення,
із гамми почуттів і вічно юних літ,
метафоричний шарм на тілі сьогодення
і рими зорепад у прозаїчний світ.

Поезія – це тиш: відлуння, що стихає
у пошуках весни поміж осінніх дум.
У мареві жаги над спорожнілим

Світлана Майя Залізняк
2017.03.21 09:22
А мова рідна – золотавий лан,
Де кожний колос – ваговите слово.
Зміяться тлусті манівці блукань:
Розшукую Пегасову підкову.

Над ланом вигримляє сив Перун,
В тополі поціляє. Спека. Роси.
У житі проростаю – крізь кору…

Віктор Кучерук
2017.03.21 07:35
Голубу далечінь виднокраю
Не затьмарюють тіні хмарин, –
Видно зоране поле безкрає
Аж до самих суєтних глибин.
Бачу те, що навчився любити
На моїй українській землі, –
Що ясніє й зростає щомиті
Навкруги в березневім теплі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юра Верес
2017.03.21

Неоніла Гуменюк
2017.03.18

Олександр Сірко
2017.03.14

Пилип Лавров
2017.03.12

ОКСАНА ЛОГОША ОКСАНА ЛОГОША
2017.03.09

Віктор Наумчиклуцьк
2017.03.09

Одна Думка
2017.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2017.03.24 21:45 ]
    ***

    Не буряним Бетховен входить до мене,
    А цими сріблястими струмками,
    Що на галяву вибігають сміючись,
    Наввипередки мчать, вливаючись
    У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
    Бачу його - іще не генія глухого,
    А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
    І кохання прирекло на довічну муку...
    А ще – поруч з Андрієм Розумовським -
    Не вельможним графом і послом,
    А скрипалем,спроможним оцінити новий опус.
    Влюбити юнака в милу йому Вкраїну,
    Де селюками батько й дядько залюбки співали...
    …І задушевні оповіді ті переливаються в мелодії.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  2. Віктор Кучерук - [ 2017.03.24 00:46 ]
    Омани
    Соромливо, мов дівка, весна
    Заглядає крізь шпарки у вікна, –
    То теплом усміхнеться вона,
    То холодними блисками зникне.
    Голосна цілий день і німа
    Уночі, як поснула пустеля, –
    Чи боїться, чи тями нема
    Господинею бути в оселі?
    Довгождана така, – увійди, –
    Перестань доокола кружляти!..
    Бачу всюди знайомі сліди,
    Та не видно принадних у хаті.
    23.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  3. Віктор Кучерук - [ 2017.03.23 08:03 ]
    Моє життя
    Життя моє, струмком дзвінким,
    Крізь товщу літ біжить невпинно, –
    Не боячись приходу зим,
    Які спинити біг повинні.
    Його бурхлива течія
    Долає різні перешкоди –
    Струмує прудко і сія,
    Неначе блискавка в негоду.
    Життя, відмірюючи час,
    Спішить, у радощах і смутках,
    Межи горбами по ярах,
    Щоб загубитися в майбутнім…
    22.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  4. Мирослав Артимович - [ 2017.03.22 17:55 ]
    Арифметика літ (самоіронічне)
    Мені давно не чотирнадцять*
    й на сорок вісім* не утну,
    але і вісімка, на щастя,
    не вередує ще: «Ану,
    стань, шісткочко, позаду,
    мені у лідери – з руки…»

    Тому треную хитрий задум –
    літа укоськати таки.
    Вони ж підсміюються з мене:
    «Наївний ти не по роках!»

    …Мого життя всевладний тренер
    мене тримає у руках…

    22.03.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (6)


  5. Олексій Кацай - [ 2017.03.22 11:16 ]
    В потязі
    В кожної планети є своє кільце:
    чи радіаційно-плазмове кільце,
    а чи то камінно-крижане кільце,
    а чи сателітно-роблене кільце.

    Кільцями усесвіт оповив планети.
    Кільцями смертельні оповив планети.
    Кільцями живлющі оповив планети.
    Кільцями розумні оповив планети.

    Так на шию бранця вдягнено нашийник,
    так закуті ноги у важкі кайдани,
    так до стінки неба ланцюгом тяжіння
    вічний рух по колу навіки припнутий.

    Але якщо небо кинути під крила
    і на кільця з ребер їхніх подивитись,
    роз’яснить пілоту світло вертикальне,
    що вони – колеса для планет одчайних.

    Що на них спіраллю вічного безмежжя
    можна нескінченно всесвітом котитись…
    Чуєш, як колеса стукотять по стиках
    всесвітів проекцій на лискучі рейки?

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Олехо - [ 2017.03.22 08:26 ]
    Кане час у Лету
    Кане час у Лету – постаріє Сонце.
    Скільки тих мільярдів? Швидко промине…
    Встанеш рано-вранці, глянеш у віконце:
    небо паленіє, плавиться земне.

    Роздобріє Сонце. Статусом гіганта
    козиряти зможе в колі інших зір.
    Подихом палючим, пальцями мутанта
    забреде наосліп у хазяйській двір.

    Стане трохи жарко, а точніше дуже.
    У сусіда-бевзя запалає дім.
    Висохне від палу глибочінь-калюжа,
    що посеред двору заважала всім.

    Ось такі прогнози нам дає наука.
    Поки ще не пізно, то робімо щось.
    Погребицю глибше рити є спонука.
    Авто-землерийку ще б позичив хтось…

    Зачинитись в льосі на велику клямку?
    Сонце погуляє й забереться геть?…
    У сузір’ї Овна вічність тягне лямку
    із живого раю у задуху-смерть.

    03.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (16)


  7. Віктор Кучерук - [ 2017.03.22 04:57 ]
    На східцях
    Мигтять в імлі безсонні ліхтарі
    Чомусь так тьмяно, що не видно східців
    Отих, що ждуть на мене угорі,
    Якщо почати рахувати звідси.
    Багато їх лишилося чи ні –
    Довідаюся, певно, я не скоро,
    Хоч хочеться вже спокою для ніг
    І відпочинку трішечки для зору.
    Ізнов узрівши сходинку – іду
    Вперед поволі, обережно, звично,
    Крізь темряву холодну і руду,
    По східцях вічно фантасмагоричних.
    Шукаю фініш бажаний і шквал
    Очікую гучних аплодисментів, –
    Адже зійду колись на п’єдестал
    І бронзовітиму на постаменті.
    21.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  8. Олександр Олехо - [ 2017.03.21 11:59 ]
    Поезія
    Поезія – це Інь, високості натхнення,
    із гамми почуттів і вічно юних літ,
    метафоричний шарм на тілі сьогодення
    і рими зорепад у прозаїчний світ.

    Поезія – це тиш: відлуння, що стихає
    у пошуках весни поміж осінніх дум.
    У мареві жаги над спорожнілим гаєм
    витає, наче сон, її утішний сум.

    Поезія – це Ян, маестро без докОру,
    оцінювач вірша на вагівниці СІ,
    отой, що музу дня веде на лису гору –
    у сумці коньячок і банка «Івасі»…

    Поезія – це вир, де боротьба емоцій
    (розтрощені щити та зоряні мечі),
    де безліч спотикань на необачнім кроці,
    а потім торжество і золото парчі.

    Поезія – це ми, із плоті, духу й мрії
    по рейтингу КаПе і по словах своїх.
    І хай в саду спокус іще кусають змії,
    але боятись їх – то необачний гріх…

    20.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  9. Віктор Кучерук - [ 2017.03.21 07:23 ]
    Навесні
    Голубу далечінь виднокраю
    Не затьмарюють тіні хмарин, –
    Видно зоране поле безкрає
    Аж до самих суєтних глибин.
    Бачу те, що навчився любити
    На моїй українській землі, –
    Що ясніє й зростає щомиті
    Навкруги в березневім теплі.
    Тож немає ніякого дива
    В тім, що я в золотому краю,
    Навесні, мов дитина, щасливий,
    Повню радістю душу свою.
    20.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  10. Мирослав Артимович - [ 2017.03.20 22:18 ]
    Сніговієва сімейка
    ***

    Хуртови́на й Снігові́й, тобто мама й тато,
    узялись навперебій діток рахувати.
    Перебрали імена – немала сімейка:
    донь – як снігу, то не сміх, а синочків – жменька.
    Почали лічбу з дівчат – тішаться, нівроку,
    але їх – немов курчат у рябої квоки!
    Хугави́ця, Заметі́ль, Ху́га і Заві́я,
    Завірю́ха, Кушпела́, – непроста затія.
    Далі – Ві́хола, Юга́, Хви́ща і Заме́та,
    Хви́жа, Хи́за і Пурга́, – снігові тенета.
    Ще Мете́лиця, Кура́, Крутія́, Шару́га,
    Снігові́йниця, Меті́ль і, звичайно, Фу́га.
    А найменшенькі між них – За́меть і Сніжни́ця,
    Заметі́льниця, і ще – спритна Снігови́ця.
    І Хуртеча тут-як-тут, осьдечки й Хурде́ля,
    Снігокру́тниця мала сніжної пустелі.
    А Хурде́лиця притьмом обняла Хурди́гу
    і Заві́йницю умить вигнали на кригу.
    – Скільки можна рахувать – то коли ж сніданок? –
    Обізвалися нараз Хугові́й з Бура́ном.
    – Ось тепер, здається, всі! – засміявся татко.
    – Ні, не всі! – сипнуло сніг Ві́хало -малятко.

    18.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (7)


  11. Ігор Шоха - [ 2017.03.20 18:22 ]
    Доля на три дороги
    Є у світі три дороги
    однієї долі,
    що від отчого порогу
    і на небо, і на волю,
    і одна – до Бога.

    Є якою йти одному,
    є куди – юрбою.
    А піде – у невідому.
    Усе одно – за водою,
    до чужого дому.

    Було кому не радіти
    як ішов із хати.
    За літами кане літо.
    І нема кому чекати,
    і нікуди діти.

    Ніхто його не спитає,
    чи буває тепло?
    Сам не знає, що шукає.
    І не хочеться у пекло,
    і немає раю.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  12. Олександр Олехо - [ 2017.03.20 10:38 ]
    Майже сороміцьке
    Якби я знав, якби я міг,
    то був би юно-мудрим,
    а так глузує сивий сніг
    над житієм осудним.

    Але утім… так завше є –
    чогось нема в комплекті.
    Лямур, дружище, – не твоє,
    бо ти в сімейній секті.

    Дивлюся й бачу та не йму –
    етичні перешкоди.
    Сиджу собі, у вус не дму
    у поетичній цноті.

    Але жага, немов багно,
    затягує у мрію.
    Ось монітор, у світ вікно,
    а там таке узрію…

    Навіщо ерос те утяв?
    Панянка майже гола!
    А хай би дідько та й узяв
    ці еротичні кола!

    У них блукати можна вік
    у пошуках мішені,
    а ти – звичайний чоловік
    без ліхтаря в кишені…

    Таке насниться на біду –
    дружина скаже: годі!
    Куди, скажіть, тоді піду
    у мнимій осолоді?...

    Ото ж бо є… а ще: еге ж –
    падіння із престолу.
    Шукаю спіднє між одеж
    на ту дівчину голу.

    03.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (12)


  13. Віктор Кучерук - [ 2017.03.20 08:49 ]
    Справжній Гриць
    Обіймає, наче душить, -
    Хоч біжи від нього геть,
    Бо вминає спину в душу
    Так, що ломиться хребет.
    Добродушний та незграбний,
    Налягає і на плоть, -
    Ніби хоче безпощадно
    Друга навпіл розколоть.
    Мне долоню і регоче,
    Що я злякано поник, –
    Що з орбіт полізли очі,
    А в гортань упав язик.
    Це ж яку безмірну силу
    Має досі чоловік,
    Що видавлює із тіла
    Піт, неначе з плоду сік?
    Не зігнувся, не знесилів,
    Не упав, як інші, ниць, –
    Однокласник мій – Курило, –
    Український справжній Гриць!
    19.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  14. Мирослав Артимович - [ 2017.03.19 14:04 ]
    Я світлію душею, коли усміхаєшся Ти… (пісня)*
    Даленіють за обрій літа, прудконогі, мов лані,
    Наче сяйво туманне, дитинства зоря розтає,
    Все частіше на думку спадає вклонитися мамі
    За розхристано-буйне малече шаленство моє.

    Приспів:

    Мамо!
    Ти пробач мені, рідна, за довгі недоспані ночі
    І за кожне уперте «не хочу», «не буду» – прости.
    Я тулюся до Тебе і чую ласкаве: «Синочку…»
    І світлію душею, коли усміхаєшся Ти.

    Вишиваєш Ти долю мою золотими стібками
    І гаптуєш любов’ю дороги у мирне життя.
    Та упала орда… і стількох не діждалися мами –
    Бо синочки навічно вросли у скрижалі звитяг.

    Приспів.

    Зігрівають мене Твої очі замріяно-ніжні,
    Вберігає молитва, як віють вітри навісні.
    Я люблю Тебе, мамо, й служитиму рідній Вітчизні –
    Лиш би Ти якнайдовше, матусю, світила мені.

    Приспів.

    2016





    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (6)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.03.19 13:40 ]
    Нікому і ні від кого
    І
    Агітація

    Ніякому нічим не докучаю.
    Усякому радію уві сні.
    Ну – не літаю... Але крила маю.
    А що іще лишається мені?

    Ну що іще, як не писати вірші?
    Ну хай і рветься іноді тонке.
    Але кому від того буде гірше,
    коли моє шугає у піке?

    Ну помічаю дещо недолуге,
    про що мовчати, ну буває, гріх.
    Ну обійду на повороті друга,
    але хіба це ображає всіх?

    Ну от візьму й понатикаю: збіги,
    рашизми, ізми тощо, ну то що –
    мені за це іти у вищу лігу,
    аби явити, що таке ніщо?

    Ну намалюю ради епатажу
    одну копицю невідомих слів,
    ну, не поїду, поки не помажу,
    коли поетофобу надоїв.

    Ну, рию землю і пиляю дрова,
    і не шаную язикатий рід,
    ну, заримую слово до любові,
    аби уже не каятись, що дід.

    Ну не умію я копати яму,
    або іти у ногу як усі,
    але умію видувати гаму,
    на сонечку ходити по росі.

    То вилізайте і дивіться вгору,
    і запихайте іншого на дно.
    Ну уявіть, що ви моє кіно
    і не пишіть, а думайте прозоро.
    Яке кому від того буде горе,
    що не читають люди все одно?

    ІІ
    Апробації імітації
    Я дуже мирний до пори,
    коли біда мені – не горе
    і на іронію з нори
    буває по коліно море.

    Надія є, що омине
    мої путі та веремія,
    яка спокушує мене
    укоротити жало змія.

    Адже, коли у парвеню
    язик не прикусити вчасно,
    то і коню буває ясно,
    що уявляє це нещасне,
    яке сидить у позі ню.

    Ну і нехай. Про що я, власне?
    Слова – то іскри із вогню,
    що родять полум'я незгасне.

    ІІІ
    Апеляції на інсинуації
    Біда, коли паяци-ерудити
    уміють і дурниці городити,
    і заглядати у чужий город.
    І не поймеш, за що його судити,
    і де кого чекає ешафот?

    Коли Феміді затулити очі,
    то true & false дають одне зеро
    і протяги якої-небудь ночі
    доточують оказії сорочі
    і усікають гусяче перо.

    На бестію пера немає ради.
    Але яка підсудному досада
    за скоєні й не скоєні діла...

    І як не согрішити у гордині,
    коли усе прощається людині,
    яка тебе до цього довела?

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (5)


  16. Олександр Олехо - [ 2017.03.19 11:40 ]
    Плацебо
    Усі перейдені світи
    живуть у галасі людському,
    де тінь земної суєти
    ще не відмовила нікому.

    А десь ілюзія весни,
    гармонії душі і слова.
    В саду бажань літають сни,
    і мліє пам'ять світанкова.

    Та що було, уже нема.
    Усяке суще не навіки.
    Одна бентежна давнина.
    Плацебо, кажуть, також ліки...

    18.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (8)


  17. Віктор Кучерук - [ 2017.03.19 09:07 ]
    * * *
    Чи оплакують зиму дощі,
    Чи весною від радості плачуть, –
    Не розкажуть промоклі плащі
    Молодят після довгих побачень.
    Але я й не чекаю в цю мить
    Від одежі ніяких пояснень
    Ні про те, чом донині дощить,
    Ні про те, чом немає прояснень.
    Адже скоро малини кущі
    Мені живо пояснять на дачі
    Чи оплакують зиму дощі,
    Чи весною від радості плачуть.
    18.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (9)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.03.18 21:16 ]
    Ілюстрації весни
    Весна – вона і в Африці весна.
    Куди не їдь, не меншає народу.
    І як не нарікай, вона одна
    виводить суєту на чисту воду.

    Омиє повінь коси берегів
    і понесе дощі до водопою
    потоками з ярів і ручаїв
    новою повноводною рікою.

    Напоїть плеса, ниви і луги,
    і у лози її зелені віти.
    А пломінь веселкової дуги,
    посіє білі й сині первоцвіти.

    І оживуть оазою гаї,
    і вигоять ночами солов'ї
    чиєсь забуте одиноке серце.

    Аукнуться забуті міражі,
    і залунає арія душі
    веселою мелодією скерцо.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  19. Іван Потьомкін - [ 2017.03.18 17:56 ]
    ...Як світ не стелеться під ноги
    Він злий на увесь божий світ,
    Бо той не стелеться йому під ноги.
    А те, до чого змалку звик,
    Стає щоразу поперек дороги.
    В літах уже - і варто б щось змінить
    Собі і людям на догоду,
    Та він розмову припиняє вмить,
    Відбувшися категоричним: «Годі!»
    Отак-от і стовбичить посеред життя,
    Де попри сварки порозумітись хочуть...
    ...Серед буйнотрав’я наїжачений будяк
    До сонця намагається доскочить.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (7)


  20. Олександр Олехо - [ 2017.03.18 12:39 ]
    Їжачок в тумані
    Я – ідіот?! А чом і ні?
    Із давньогрецької: особа,
    яка в свої приватні дні
    заради «Ми» не тратить лоба.

    Нехай усе побив би грець,
    ознаки тої не зрікаюсь.
    Це не діагноз, а гравець.
    А хто із мудрих скаже: каюсь?!...

    Багато з них давно в умі
    вознесли догми в постулати,
    живуть осяяні в пітьмі
    новонароджені пілати.

    Феміди слово є закон,
    а чи слухняне право-дишло,
    в якому правда – моветон:
    само собою якось вийшло…

    І нині маєм те, що є,
    що не згубили по дорозі,
    коли згрібали в міх своє,
    а ще чуже, хто був у змозі.

    Я не покину жур святих
    заради свята на омані.
    Із глини зліплю трьох дурних
    і їжачка, що у тумані…

    17.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  21. Віктор Кучерук - [ 2017.03.18 07:49 ]
    Тобі на втіху
    Мов соловейко, світ наповню співом
    І піснею твій спокій обірву, –
    Впаду на тебе, наче літня злива
    На стоптану і вицвілу траву.
    Тобі на втіху, швидко не втомлюся,
    В тобі, як вітер в лісі, не згублюсь, –
    Щоб час утіхи стримати у русі,
    На заздрість безіменному комусь.
    Моя любове – сонце цілоденне, –
    Вогонь, в якому радісно горю, –
    Вливайся жаром блискавично в мене,
    Лиш не згаси в моїй душі вогню!
    17.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)


  22. Ігор Шоха - [ 2017.03.17 20:14 ]
    Правда навиворіт
    ***
    На путі до комунізму
    є лише одна «страна»,
    із якої йде війна.
    Гідра імперіалізму
    виявляється – вона.

    ***
    Самі на себе кидаємо міни,
    самі собі найбільші вороги…
    І за́ що ображаються боги?
    Немає у Росії України –
    такі моєї нації борги.

    ***
    Ми не маємо освіти
    і культура ще не та,
    щоб Росію засудити.
    Обрусіли неофіти,
    ощетинилась орда.

    ***
    Ніякої претензії немає
    до моськи у великого слона,
    коли вона не дуже голосна.
    Але як він на неї наступає,
    то як не буде гавкати вона?

    ***
    І з українця роблять москаля,
    подібного не звіру, то худобі.
    Невиліковні у тотальній злобі
    дефекти ген у променях кремля
    і у рентгенах ящика для зомбі.

    ***
    Є у Гаазі суди й адвокати,
    а в Україні дві жовті палати –
    Крим і веселий Донбас.
    А на Росію Європа напала...
    А у ефірі немає каналу,
    щоб не охаяли нас.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  23. Віктор Кучерук - [ 2017.03.17 04:49 ]
    Встиг
    Пітьма, завісою своєю,
    Покрила обриси дерев, –
    Лягла, між небом і землею,
    Смоли густої тягарем.
    Сховала в мороці бруківку
    Та по узбіччях розповзлась, –
    І, уповільнивши мандрівку,
    Лишила виміряним час.
    Отож пробач, що дуже довго
    Я, повен пристрасті й жалю,
    Немов сліпий, до тебе човгав,
    Щоб гордо мовити: “люблю”…
    16.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)


  24. Олександр Олехо - [ 2017.03.16 17:24 ]
    Минуле
    Стомився день і впав додолу
    тонкими тінями доріг.
    Люд повертався із футболу
    і спотикався о поріг.

    Недільний вечір: пиво п'ється
    і галасує дітвора,
    хмільна стежина криво в'ється
    у межах рідного двора.

    А дома щастя: зла дружина
    і «Огонёк» за давній рік.
    На ньому глянцева світлина
    і молодий ще чоловік

    в юрбі(у касці і спецівці)
    вітає радісно когось,
    а той, ватаг(навколо вівці),
    віщує пафосно про щось…

    Про щось таке, у що й не вірить,
    але є статус і статут,
    є гастрономи із кефіром
    і секретар, отой, що Брут…

    Пройшли літа, як сон минули,
    усохла значимість життя.
    жилаві руки вже збагнули –
    не буде свята-вороття

    в оте минуле, що найкраще
    (брехня солодка і липка)…
    Стає із кожним роком важче
    іти з футболу без ціпка.

    І після пива(old tradition),
    як кажуть люди за бугром.
    Дружині – жменю чорних вишень,
    щоб солодилась за столом…

    16.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (18)


  25. Іван Потьомкін - [ 2017.03.16 16:09 ]
    Гомін Голосієва
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
    Іще довкруг оголені дерева,
    Травиця назирці іще,
    Та вже весни передковічне мрево
    Стискає серце в нерозважний щем
    І так саднить-розсаджує словами.
    Ішов на сповідь, думав
    Притулюся до мовчазної злагоди кори
    І, може, вчую в дикім сокотворі
    Слова, які Поет не встиг договорить.
    Буйнує сік, нуртує, мови повен,
    Та вухо ловить натяк на слова...
    ...Вертаю.
    А навстріч – мурашка личинку тягне,
    Наче хмиз баби.
    Даю дорогу.
    В скроні лунко гатить:
    «На слово треба заробить.
    Вилущуй, вигрібай, викопуй
    Слова не здумані ніким,
    Бо гомін Голосієва – лиш спомин
    Про Майстром знайдені рядки».

    P.S.
    Не кваплюсь вирішить,
    Кому скорше завдячувать –
    Поету
    Чи місцям, де жив Поет?




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  26. Олександр Олехо - [ 2017.03.16 12:54 ]
    А я все бачив і мовчав
    А я все бачив і мовчав.
    А що казати, слів бракує.
    Заброда-пес у ніч гарчав
    на бліх своїх, та, мабуть, всує.

    А зорі падали на спід
    і зігрівали голу землю,
    і вишивався срібний слід –
    котився з неба через греблю.

    А хтось навпомацки ішов
    і віщував про путь Господній,
    хтось сипав сіль на рану-шов,
    не довіряв угоді жодній.

    На біле мовили брудне.
    На чорне правили осяйне.
    Казали, кара не мине
    і все потайне стане явне.

    Хтось спіднє дер на прапори
    і вішав ідолам на вуха,
    затято дерся догори,
    а на вікні… зуділа муха.

    І так товклися поміж меж,
    своїх, чужих і пересічних,
    що закортіло мені теж
    сягнути обріїв магічних.

    Та оголилась маячня
    уже при першій юдо-спробі
    і стало жаль святого дня
    у рясно-перченій утробі.

    Тож відійшов і став убік.
    Нехай вирує і клекоче
    війна питань, де ветхий вік
    не розуміє тамагочі…

    Без мене праведне життя
    на грішні теми поділили.
    Живу, мов кат, без каяття.
    Офіри ж вибачень просили.

    І я простив – собі і всім
    аж до кінця, на …надцять років.
    Моя фортеця – крайній дім,
    де до провалля кілька кроків.

    Бо я все бачив й розумів,
    та не віддав на осуд слова.
    Напевно, іншого хотів.
    Тепер сиджу, ламаю дрова…

    15.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (4)


  27. Мирослав Артимович - [ 2017.03.16 11:14 ]
    Синонімічне
    Розбишака – ой, ганьба,
    зовсім сорому нема:
    у безчестя, у безслав’я
    і неславу поринає.
    Соромóта, осорóма,
    опорóка - як оскома,
    страм і стид, хула, наруга –
    отака його недуга!
    А без бéшкету, скандалу
    добрі справи – на поталу,
    страмовѝсько, страмотá
    випирають без кнута,
    а стидóвисько, осýда –
    як бальзам йому на груди.
    Без стидóвища, публìки –
    без’язикий і безликий.

    І позóрищем бридким
    мова його ллється,
    з неї нéчесть пре, як дим
    з комина нечéстя.

    Осудóвисько, бо в нім,
    знать, живе лукавий,
    оминайте його дім -
    дім лихої слави!

    22.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (9)


  28. Віктор Кучерук - [ 2017.03.16 06:04 ]
    Степ
    Переораний “градами” степ,
    Наче попіл, сухий і гарячий, –
    Лиш полин обгорілий росте
    Та акація зранена плаче.
    Ніби сльози, там роси гіркі
    На світанках зволожують сушу, –
    Мов оплакує степ вояків
    Одчайдушних впокоєні душі.
    15.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  29. Олександр Олехо - [ 2017.03.15 10:36 ]
    А скільки коштує олжа?...
    А скільки коштує олжа?
    На терезах у клептомана
    лежить оголена душа,
    сухий остаток дерибана.

    Доросла казочка, як є –
    де «більший меншого кусає»,
    а той останнє віддає
    і кров за пана проливає.

    Усе під крики: Ми – народ!
    Шануймося, бо тОго варті!
    Пряма дорога до свобод,
    лиш ноги ковзають по карті.

    Забули знову про багно,
    про височини і яруги,
    де люди падають на дно
    і дно замулює потуги.

    У лабіринті до мети
    остання рації не має.
    Ходи собі туди-сюди
    попід утіх над мертвим плаєм.

    А чи душа не вміє вже
    життя любити без омани,
    чи дідько долю стереже –
    де ті козачі отамани?

    І вільний дух, і мрії лет
    над золотавими полями?
    Лиш крап злодійських еполет,
    а ще вибоїни і ями…

    То скільки коштує олжа
    без вихваляння і овацій?
    Кишеню гріють два гроша,
    остача правди і дотацій.

    14.03.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (13)


  30. Віктор Кучерук - [ 2017.03.15 08:20 ]
    Вікова відрада
    Мов пісня зроджена з любові,
    Як сонце в далечі ясній, –
    Бринить і сяє рідна мова
    В одвічній величі своїй.
    Вона на душі наші схожа,
    На їх до правди ненасить, -
    Адже закохуватись можуть
    І вміють марно не любить.
    Чи українська має крила,
    Чи вічність міряє їй шлях,
    Бо понад іншими злетіла
    І ниць не впала опісля.
    У нетрях часу не пропали
    Наймилозвучніші слова –
    Звучи світами і надалі,
    Моя відрадо вікова!
    14.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (7)


  31. Мирослав Артимович - [ 2017.03.14 20:27 ]
    Не купуй кота в мішку (з циклу Прислів'янки)
    На котячому базарі
    Всі коти – то красота!
    А Михасик так і марить
    Мати власного кота.

    Але довго вибирає
    (Щось на думці у Мишка)
    І питає тітку скраю:
    – А чи є коти в мішках?

    Та дивується хлопчині
    Й забаганці отакій –
    І жартує продавчиня:
    – Є в мішках, та дорогі!

    Покупець, з усього видно,
    Враз допетрав, що і як:
    Вибирати треба спритно,
    Щоб недорого, однак.

    Бо малий не з пальця виссав, –
    Тато говорив Мишку:
    – Добре, синку, обдивися –
    Не купуй кота в мішку!

    28.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (10)


  32. Віктор Кучерук - [ 2017.03.14 06:37 ]
    Неприваблива акварель
    Коли наповнені рови
    Кругом іржавою водою, –
    Стеблини мокрої трави
    Гниють під товщею брудною.
    Із дна спливає повсть руда
    Незмінно плямою густою
    І, прогріваючись, вода
    У муках корчиться весною.
    Багато днів ця тиха гниль
    Пахтить одним смердючим чадом, –
    Мов поривається звідтіль
    Якась отрута, або падаль.
    Вилазить мляво чи знайти
    В покрові отвору не може, –
    Чи жде на зливи і вітри,
    Які утоплять бруду ложе?
    Шубовсне зрідка жаба в муть
    І хутко кинеться навтьоки
    Від рівчаків, де ще гниють
    Стеблинки трав і різна покидь.
    12.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  33. Ігор Шоха - [ 2017.03.12 19:46 ]
    Реванш
    ***
    Буйні метафори, файні епітети...
    Друзі мої, еталонами світите!
    У «битії» житія
    Муза сивіє моя.
    Незаяложене важко помітити,
    маючи наголос – я.

    ***
    Оточення у вітряної Музи
    зриває їй підметки на ходу.
    Не треба ні Єхидни, ні Медузи.
    «Полєтіки» і бойові французи
    існують ще поету на біду.

    ***
    Гора печалі, і усмішок – море,
    і слово наливається туге –
    memento mori – і собі на горе
    нечутне его чуйного еЛГе.

    ***
    Ой не умію я, їй Бо',
    роняти сльози, чути пафос,
    як діва, на скоромне ласа,
    і уявляє, що Рембо
    те саме, що і крез Ωνάσης.

    ***
    У каплі сміху – море сліз,
    коли душа слугує Музі
    і бачить ворога наскрізь,
    але недобачає друзів.

    ***
    Про себе знати правду неприємно
    поету, і паяцу, і рантьє…
    Таке воно уявне житіє,
    що краще поховати потаємне
    і виглядати кращими, ніж є.


                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (10)


  34. Мирослав Артимович - [ 2017.03.12 14:34 ]
    "Язик до Києва доведе" (з циклу "Прислів'янки")


    Йде Миколка по дорозі,
    Не ховає язика.
    І дивуються прохожі –
    от оказія яка!
    – Бережи язик, малечо,
    Ще прикусиш на біду!
    Той у відповідь лепече:
    «Не сховаю, бо іду.
    А язик – мій навігатор:
    Знає певно – Київ де,
    І мене – казав же тато –
    До столиці доведе!»

    28.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (12)


  35. Ігор Шоха - [ 2017.03.12 09:54 ]
    Не від Імені...
    Як допікати, що не всі удома,
    є у зоїла варіацій сто,
    і що таке ніщо уже відомо,
    а ху із ху – не відає ніхто.

    Тому то за уявні еполети
    пиляє інших явний тугодум,
    аби і тирсу сипати з поета,
    і неабияк показати ум.

    Тоді і видно, де ума – палата,
    яка у кого лексика багата,
    кому писати, а кому – і ні…

    І думи навіваються сумні, –
    буває, що й від імені Пілата
    не пишеться
                         розп'ятому
                                        мені.

                                  11.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  36. Віктор Кучерук - [ 2017.03.12 05:37 ]
    * * *
    Без упину гонить хвилі
    Зрання вітровій.
    Неспокійно чайки квилять
    Знов навперебій.
    Чи віщують про негоду,
    Чи про інший жах, –
    Важко відповідь знаходить
    В їхніх голосах.
    Що приховано в квилінні –
    Взнаю опісля, –
    Повен довгого терпіння,
    Почекаю я…
    11.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  37. Іван Потьомкін - [ 2017.03.11 16:06 ]
    Гаман

    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
    І я зависну на шибениці тій,
    Що сам звелів поставить спішно...
    Як усе перекрутилось за ніч!..
    Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
    Що сталося після розмови з Ахашверошем.
    «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
    Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
    І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
    «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
    І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
    «Так честь належну віддає наш цар!»
    Дружина й гості, видно, вже знали правду,
    Та я не міг спинитись: лють переповняла
    При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
    Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
    Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
    А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
    За сором слід відплатить подвійно:
    На Мордехая вже шибеницю зводять,
    А непокірне й гордовите його плем’я
    Зо дня на день чека погибель:
    Царська печать уже скріпила мій указ.
    «Не чини цього!»- дружина й гості.-
    Якщо з юдейського насіння Мордехай,
    Перед яким сьогодні зачав ти падать,
    То не здолать тобі його нізащо!»
    Не послухав, хоч зненависть і пиха
    Уже попідруки вели мене до лиха.
    Та ще якого!.. Відки ж було знати,
    Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
    Вчинила в себе учту цареві та мені...
    Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
    А, може, й для десятьох моїх синів.

    P.S.
    Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  38. Віктор Кучерук - [ 2017.03.11 08:33 ]
    Вабливі видива
    Вабливим видивом весна,
    Як прудконога юність вчора, –
    Майне швиденько перед зором,
    Що й не натішуся сповна.
    Адже стрічалися не раз,
    В охайних парках середмістя, –
    Мені картини ці барвисті,
    Коли яснів віднови час.
    Та потім видива, мов сни,
    Кудись зникали непомітно,
    Щоб яскравіше ще розквітнуть
    Уже наступної весни...
    10.03.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  39. Олексій Кацай - [ 2017.03.10 21:32 ]
    Прозорі крила
    Де пелехи міжзоряного пилу,
    бескидами здіймаються в зеніт,
    там у безодні кольору чорнила
    прозорі крила крають рух орбіт.

    Чудовий вир залюднених світів
    і незалюднених політ одчайний
    за ними вслід шумують, і вітрів
    пір’їни хмар торкаються потайно.

    Зникають відстані. Прозорокрилий птах
    не спричиняє поглядам завад,
    бо він не відбивається в очах
    і в лінзах нашорошених облад.

    Тоді чому спимо ми горілиць,
    нехай над нами й нависають стелі
    невиспаних містечок та столиць,
    розсипаних по зоряній пустелі?

    Яких епох літаючий релікт
    у чорні діри, вікна та зіниці,
    безсониться і збуджує інстинкт
    поєднання людини й таємниці!?

    Безсоння сонцем вигинає рання,
    мов помах, що триває без кінця…
    Лиш доторки слабкого повівання
    прозорістю струмують край лиця.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (7)


  40. Ігор Шоха - [ 2017.03.10 16:28 ]
    Та сама весна
    Весна іде у явленій красі
    сіяючої гами первоцвіту,
    хрещатого барвінку у росі
    і рясту – першій сходинці у літо.

    І дощ іде, і півень воду п’є,
    і чути листя потаємні речі,
    і коло починаючи своє,
    не засинає пелехатий вечір.

    Курликають у небі журавлі,
    шукаючи ознак своєї хати –
    найпершого притулку на землі,
    якого інде годі і шукати.

    Тому що там салюти не весні,
    а бойовій опінії і тризні,
    тому що Україна у вогні
    і мало місця на малій вітчизні.

    Та сонечко пряде із вишини
    п'янке повітря, щоб усе зігріти,
    зачаєне зимою й восени.

    І диригує непосида-вітер
    за нотами небесного пюпітра
    акордами оказії весни.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (7)


  41. Іван Потьомкін - [ 2017.03.10 14:12 ]
    Плач Марка Вовчка
    Як він мене любив!..
    В душі, може, так як інші,
    Що добивалися прихильності моєї ,
    Та словом жодним про це не прохопивсь.
    Натомість одразу донею, хрещеницею звав.
    Дарував найдорожче, що мав.
    Шкода, що я лишила в нього
    Портрет, як був він молодий,
    Тетрадку, що списав був у неволі,
    Євангеліє, що читав отам.
    Як знайдеться портрет, проситиму,
    Щоб у Париж переслали.
    Хай хоч на портрет його дивитимусь.
    А присвяти які мені робив...А вірші ...
    «Пророче наш! Моя ти доне!»-
    Чи ж заслужила я на ті слова високі?
    Він один у нас Пророк!
    За нас усіх одмучився, та не скоривсь.
    Як його просила, коли прощалась:
    «Мій друже дорогий!
    Говорю Вам і прошу Вас дуже:
    Бережіть себе. Чи такими, як Ви,
    Поле в мене засіяне?»
    Не послухав ні мене, ні інших.
    «Щоб і на різдво б то не виходить?-
    Казав котромусь з товариства.-
    А кутя? А узвар? Ні, не висиджу,
    Колядувати хоч рачки до куми вилізу».
    Мабуть, відчував, що другого різдва не буде.
    «Кобзарем» новим востаннє звернувсь до мене:
    «Моїй єдиній Марусі Маркович –
    І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» .
    Плачу над долею нашого Пророка
    І більше ні об чім не можу говорити.
    ================================================================================
    Це перший в українській і російській літературах випадок, щоб навколо жінки-письменниці зчинилася була така «парубоцька» віхола, « законні» жінки багатьох письменників, спостерігаючи за тією віхолою, переживали справжній шок і навперебій доводили одна одній, що Марія Вовчок ніяка не красуня, що в неї «просте» обличчя і т.ін.- Див.: Михайло Наєнко. Художня література України. Київ, Видавничий центр «Просвіта», 2012, стор. 347.
    В «Щоденнику» Тараса Шевченка 18 лютого 1858 року є такий запис: «Малюга сообщил мне, что Марко Вовчок – псевдоним некоей Маркович…Какое возвышенно прекрасное создание та женщина...Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги». Через півроку поет присвячує вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала»). Ще через півроку (січень 1859) особисте знайомство в Петербурзі, яке надихнуло на створення вірша «Марку Вовчку» з підзаголовком «На пам’ять 24 генваря 1859».-

    Кума -Тарновська Надія Василівна, з якою 1845 року Тарас Шевченко в селі Потоці на Київщині хрестив дитину в дяка. Там же , стор.575.
    Ось що згадував Іван Тургенєв про ставлення Тараса Шевченка до Марка Вовчка: «Он был искренне к ней привязан и высоко ценил ее талант...Однажды на мой вопрос: какого автора мне следует читать, чтобы поскорее выучить малороссийскому языку?- он с живостью отвечал: «Марко Вовчка! Он один владеет нашей речью!».- Там же, стор.543.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (5)


  42. Ігор Шоха - [ 2017.03.09 21:25 ]
    Від імені...
    Оживаю я, панове,
    у раю своєму,
    як почую моє слово
    аж до Віфлеєму,

    як прийду у кожну хату
    по всій Україні,
    отоді і буду знати,
    що я не загину,

    як омиєте офіру
    у дикому полі,
    отоді і я повірю,
    що рай мій – на волі,

    що зруйновані кайдани,
    тюрми й каземати
    і про мене на майдані
    є кому співати.

    І тоді, усі поети,
    у новому світі –
    ви за мене доживете
    мої недожиті.

                                  09.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (10)


  43. Іван Потьомкін - [ 2017.03.09 17:45 ]
    Од рідної землі набрався сили
    Він землю їв і їв-
    Масний черкаський наш чорнозем.
    Кричали сестри:
    «Боже!Не смій, Тарасику, не смій!»
    І він тікав у провалля:
    Село і ліс десь зависоко,
    А тут лежиш, обидві щоки
    Так млосно переповнює земля.

    Р.S.
    Відки йому, малому, і навіть старшим знать було,
    Що скоро лише спогадом і болем стане село?
    Так Небеса напевне порішили,
    Щоб од землі набрався він до скону сили.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  44. Мирослав Артимович - [ 2017.03.09 10:55 ]
    Уклін Кобзареві
    Пливуть століття… Слово Кобзаря
    Не потьмяніло в часі і на йоту –
    Його живлюче сяйво, мов зоря,
    У ньому – міць, і віра, і турбота,

    Гнів і ненависть, ніжність і любов,
    Бунтарський дух, смирення дум у скиті,
    І воля, кров’ю скроплена. Або…
    Подножкам і рабам навіщо жити?

    Кайдани порвано… На видноколі – час,
    Коли «врага не буде, супостата»,
    Гряде нестримно , – як прорік Тарас…
    Рабами вже довіку нам не стати!

    09.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (10)


  45. Віктор Кучерук - [ 2017.03.09 07:22 ]
    Вишгород
    Вище Вишгорода – небо, –
    Небо без кінця…
    Звідтіля пташиний щебет
    Збуджує серця.
    Тільки тут душа ясніє,
    Вперто в лет рвучись, –
    І розпалює надії,
    Згашені колись.
    Вишгородські схили вищі
    Від печерських круч, –
    Княжих храмів дзвони віщі
    Чують Дон і Збруч.
    Помолитися всіх кличуть
    За своїх синів, –
    І щоб край наш трудівничий
    Щастям заяснів.
    Межигір’я, Межиріччя
    І Почайни шлях, –
    Не впокорили паліччям
    Ні монгол, ні лях.
    Постарілий, посивілий,
    Вишгороде, – ти
    Де в собі знаходиш сили
    Час перемогти?..
    09.03.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  46. Олександр Олехо - [ 2017.03.08 08:43 ]
    * * *
    Жінок, красивих і гарненьких
    (в природі інших не існує),
    рудих, білявок і чорненьких
    хай благодать весни віншує!

    Ходіть здорові і щасливі,
    натхненні словом і коханням,
    і на життєвій щедрій ниві
    зростайте яблуком бажання…
    08.03.2017

    Те саме, жартуючи

    Жінкам, красивим і гарненьким
    (в природі інших не існує),
    мужчина гожий так пасує,
    коли той поруч, біля ніг.
    Даси команду – він побіг
    сміття виносити ще з рання
    чи вірш писати(привітання!).
    Команда інша – в магазин,
    а звідти торби сам один,
    неначе мул або ішак,
    додому тягне бідолах.
    На всі капризи каже: Єс
    (найбільше диво із чудес)!
    Такий розумний, яко пес.
    Жагучий Муз для поетес…

    Горнятко кави зранку в ліжко,
    і цьомки в носик, ручку, ніжку
    і цілий день такий чемненький,
    що хоч до рани прикладай…
    Матріархатний сон весни.
    Після кохання – мила, спи!
    А він посидить біля ложа,
    бо, крім статури, й совість гожа.
    Все мовчки робить – нітелень
    у цей жіночий псевдо-день…


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (12)


  47. Іван Потьомкін - [ 2017.03.07 17:23 ]
    Наймиліша в світі пісня

    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
    Освітлюють нам лиця,-
    Такими всі ви бачитесь мені,
    Вагітні різномовні молодиці.
    Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
    Лякають війнами в словесному двобої,
    Інші громи вчуваються мені:
    То діти, наче квіти, пориваються на волю.
    Гриміть частіш, майбутнього громи,
    Квітчайте землю безтурботним сміхом,
    Робіть нас, як велів Господь, людьми
    Для праці мирної та для земної втіхи.
    Носіть же з гордістю, любі жінки,
    Життям налиті перші чи й десяті гулі,
    Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
    А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  48. Іван Потьомкін - [ 2017.03.06 19:10 ]
    ...бо ти - Жінка
    Ти поспішаєш...
    Ну, скажи на милість,
    Куди летиш, що гнуться закаблуки?
    Забула праску вимкнуть?
    Вередували діти?
    По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
    ...Просто мусиш поспішать...
    Бо ти - Жінка...
    А ти притиш ходу.
    Заворожені, спиняються чоловіки.
    (Отже, не все люстерко знає…)
    На білий світ виходять навіть ті,
    Чия рука навчилась гладить
    Одну лиш смертоносну кнопку.
    Дивіться, лобуряки,
    В яку мішень націлились гармати,
    Куди упасти мають бомби...
    Спинися, Жінко,
    Кричи на повні груди,
    Що, швидкості додаючи планеті,
    Самі ж ми й зірвемо її із вісі.
    Спинися, Жінко,
    Світ весь зупини.
    Нехай побачить,
    Що життя – це ти.
    Може, нарешті зникне лихоманка,
    І не кричатимуть спросоння діти.




    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (3)


  49. Мойсей Фішбейн - [ 2017.03.06 13:20 ]
    * * *
    Це пульсування безлічі краплин
    там, де правічний безмір часоплину.
    Тремтливу невпізнавану краплину
    несе у нескінченне часоплин.
    А у краплині падали сніги,
    перелітали віхоли грудневі,
    і все довкола ждало день по дневі
    приходу празникової снаги,
    світилися прикраси ялинкові,
    засяяло засніженим світам
    те свято світле й сріберне, і там
    дивилось немовля у сповиткові
    крізь плівочку краплини: часоплин,
    і цей правічний безмір часоплину
    несе у нескінченне ту краплину,
    де свята ждуть, між безлічі краплин.



    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (6) | "МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. MOSES FISHBEIN"


  50. Олексій Кацай - [ 2017.03.05 18:24 ]
    Приводнення
    Уламком ночі зореліт
    над океаном зціпенів…
    А потім чорний моноліт
    у течії вітрів
    полинув через обрій хмар
    до світлопаду ранку,
    аби вронити свій тягар
    краплинок вишиванкою.

    Й веселкою земних думок
    та зливою сигналів
    зробити чи не перший крок
    в порозуміння сталі,
    проміння, вітру та води,
    і до чужих планет ходи
    прокласти, їх з’єднавши враз
    безоднім виром дивних фраз.

    Як досвітку оздоблення
    потребувало слів!..
    Бо збурило приводнення
    чернетки бурунів.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   165