ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Любов Бенедишин
2017.02.28 12:49
Час ткати килими з квіток і зелені…
Стоїть весна, пригадує свій дар.
(Ліси здійняли ввись дубові гребені,
Вичісують кошлату вовну хмар).

Щоб гарно скрізь: у полі й за дібровою;
І де городець мріє про грядки.
А прийде дощик – ниткою шовковою

Леся Геник
2017.02.28 09:48
Знов паморозь, а завтра вже весна,
і лютий дремене далеко в гори.
Тепла кортить, та що ж це до вікна
вчепились вперто зірчасті узори?!

Та що ж це вітер бухкає у скло,
ще й, наче пес, півночі завиває?
Хіба ж йому не видно - відбуло

Олександр Олехо
2017.02.28 08:02
Все було колись інакше – люди, звичаї, природа.
В полі мамонти ходили – із печері видно добре.
На стіні висіли бивні. Старших вельми поважали
і смачну цукрову кістку їм, беззубим, віддавали.
А ті кістку не жували, а цілу за раз ковтали
і від того ли

Сергій Гупало
2017.02.27 21:40
Голосніші дівчата під вечір,
Як затихнуть дерева і птиці.
І повзуть міркування старечі:
Що велиться, а що не годиться.

Ох, і диво це – просто дівчата.
Заворожені власною суттю.
Хоч і вечір, не вміють мовчати,

Олена Малєєва
2017.02.27 20:25
А мені твій біль не болить, знаєш?
Що ж, покохав отаку - маєш.
Сніг розтає у місті, а під ним - як завжди...
Весна, хочеш не хочеш, являє світу сліди.

Під ковдрою вранці так тепло, а за вікном імла.
Мені так добре, коли ти є... і коли нема.
Принес

Лілія Домнічева
2017.02.27 20:02
А дощ мовчить. Криклива німота
Мене сьогодні зовсім не лякає.
Ти теж мовчиш. Закоханий в міста.
Чому ж від мене й з міста – утікаєш?

Вікно. Тривога. І душа скляна.
Аж дзенькає. Розіб’ється, шалена
Минувся рік? Чи вік? І знов весна.

Леся Геник
2017.02.27 19:50
І руки мої, мов крила,
коли у твоїх обіймах.
І серце моє, мов квітка,
і думка одна - "люблю!".
Хоча обпікає холод,
негода тривожить, війни...
І страшно, направду страшно!
Та добре з тобою, Лю...

Світлана Майя Залізняк
2017.02.27 13:37
Люди упевнені - прощені...
Гайда на ринг... чи війну...
Погомоніли над горщиком,
...джин бородою війнув...

Все дозволяється: капості,
Зради, підніжки, плювки.
Хтось препарує з цікавості,

Лесь Українець
2017.02.27 13:07
Зима нацьковує останні
Перед весною холоди,
Але спинити не у стані
Живої бистрої води;

Не заховають чорні хмари
Високе сонце назавжди,
Згадають старобутні чари,

Ігор Шоха
2017.02.27 12:04
               Не заберемо у чужі краї
               ні волі, ані поля, ані хати
               Шевченкової.
Виросли палати
між вишнями, а у кругу «сім’ї»
і «Заповіт» пора переписати,
і вимучені опуси свої.
               Єднаються творці макулату

Олександр Олехо
2017.02.27 11:34
А юнь погибає у розквіті сил,
а старість сумує і молить у Бога
не бачити ситі пащеки могил –
сльозами просякла остання дорога.

Життя алогічне порочне і зле.
Інакше у мрії би виросли крила
і кожне натхнення, велике й мале,

Анна Віталія Палій
2017.02.27 07:38
Падаєм, падаєм, падаєм
в тихім і легкім танку.
Що на землі нас привабило
в зиму холодну таку?
Що на землі нам обіцяно,
аби пустилися в тан?
Дні і години полічені
тим, хто у небі літав.

Володимир Бойко
2017.02.27 03:25
Ми знаєм, що нині стоїть на кону,
І що відбувається нині.
Хто нам нав’язав цю криваву війну,
Та ми стоїмо до загину.

Не страшно під кулями впасти в бою,
Не біймось пролитої крові,
Та страшно утратити мову свою,

Серго Сокольник
2017.02.26 22:57
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.

Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив

Світлана Майя Залізняк
2017.02.26 20:32
Він пише вірші, сам же коментує,
Запитує - чи краще... Сивий ас.
На статуї, що виліплена всує,
Висить планшет, у ньому аусвайс.

От-от поїде... Зметено тиночки,
У затінку червоні гарбузи.
Таркатий птах прокльовує сорочку...

Адель Станіславська
2017.02.26 18:42
Ламати стандарти.
І штампи, й себе.
Ламати...
Не світ, не устої,
а тільки по лезу йти
і жити десь поміж...
Довкруж ешафоти,
страти,

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа

Ніна Виноградська
2017.02.25 10:53
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Чужинці в хаті нині не для миру,
А для сваволі і задля обид.

Змирились ми, приречені так жити,
Віддавши найсвятішу булаву,
Витопчуючи зеленаве жито,

Мирослав Артимович
2017.02.25 09:38
Люблю самотність... Лоно тиші…
Коли розмашисто думкам…
Тоді душа слова колише –
І я в самотності не сам…

19.02.2017

Олександр Олехо
2017.02.25 08:49
Мені так легко гоже з Вами,
коли між нами сива даль,
роки, сповиті пеленами,
і гіркоти медовий жаль.

Ось тільки дотику бракує
і філософії вини,
коли наплине чорне «всує»

Володимир Бойко
2017.02.24 23:09
Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

Оповитий туманом небокрай даленіє,
У душі безталанній оживає замрія.

Загубивши надію на омріяну ласку,
Я складаю для себе втаємничену казку.

Леся Сидорович
2017.02.24 21:46
Черемош скинув льодовий сардак,
Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
Зима минає, і нема навспак
Туди дороги, де й смереки мерзли.

То льодохід. І крига креше креш,
І пре вперед, і гостро берег муля.
А на крижині – й слів не добереш! -

Роман Коляда
2017.02.24 20:34
Лоно матері наче лук
Відправляє тебе в політ.
Батько видобув з лука звук
І тобою поцілив світ.

Хто такий і куди летиш?
Хто зустріне - спитає всяк.
Ти не знаєш. Боїшся лиш

Роман Коляда
2017.02.24 20:32
Тихесенько падав сніг
На мури монастиря,
Молилася за усіх
Ранкова Свята Зоря.

За нею святі слова
Я пошепки промовляв,
Благаючи про дива.

Лілія Домнічева
2017.02.24 20:27
Мої спогади пахнуть медом, чебрецем. Та мені все мало.
Хоч від тебе тікаю в весни, щохвилинно біжу кудись.
Мені майже вдається жити, щоб не вірили й не тримали,
Щоб зрадливі червневі зливи не нашіптували: «Спинись!»

Я до спини тулила крила, намагаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Терен Тіна Терен Тіна
2017.02.26

Максим Личко
2017.02.25

Андрій Грановський
2017.02.24

Лілія Домнічева
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Олехо - [ 2017.02.28 08:46 ]
    Поети і мамонти(жартома)
    Все було колись інакше – люди, звичаї, природа.
    В полі мамонти ходили – із печері видно добре.
    На стіні висіли бивні. Старших вельми поважали
    і смачну цукрову кістку їм, беззубим, віддавали.
    А ті кістку не жували, а цілу за раз ковтали
    і від того лиш мудріли, і поетами ставали.
    А чого ще після ситі біля огнища робити,
    як наївшись маслаками, та й шедеври не творити?

    А тепер жада щезає, більше мамонтів не видно.
    Чи пішли у сиві гори, чи за клімат стало стидно?
    На стіні – шпалери-фото або просто голі діви.
    Тішать слух кумири року, не у моді чулі співи.
    І поети затаїлись, певно, кісточки бракує.
    Лиш мізерія затятих ще вірші римує всує.
    Ай-Ті світ заполонило, нема спасу від прогресу.
    Панахида за минулим у майбутнє править месу

    А гряде химерне завтра, чи поети повернуться?
    Генетичні клони часу із Ай-Кью машин зіткнуться.
    І усе тоді спочатку, ну, звичайно, що інакше.
    Десь у царині наживи віднайдуться ті, що натще
    гучно крикнуть в обшир висі: гей ви, мамонти зіркові,
    а слабО писати вірша на своїй прадавній мові!?
    А назад – могильна тиша, не зудить поезій муха,
    поетичні зуби-бивні ситно хрумкає ропуха.

    О, часи і люди в часі! О, поети без перуки!
    В полі мамонти не ходять, підупали і спонуки…

    23.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Шоха - [ 2017.02.27 12:58 ]
    Непутьова периПетія
                   Не заберемо у чужі краї
                   ні волі, ані поля, ані хати
                   Шевченкової.
    Виросли палати
    між вишнями, а у кругу «сім’ї»
    і «Заповіт» пора переписати,
    і вимучені опуси свої.
                   Єднаються творці макулатури,
                   аби перекричати москаля.
                   А на слуху – сигнали із кремля.
                   Уже не треба бувшої цензури –
                   усе поб’є живуча сіра тля.
    Немає у риторики простою,
    а ніша залишається пустою.
    Гарцює шоу, фейк і CINEMA,
    упоєні тією наркотою
    поезії, якої теж нема.
                   Сльозою упились дереворити…
                   Зате які високі почуття
                   естетів біля самого корита!
                   Аби іще ухвалена стаття,
                   яка забороняє говорити
                   з позиції реалії життя.
    Переживаємо найтяжчу пору.
    Хоча й далеко до голодомору,
    але у трутня той же апетит.
    Опорожняє вулики й комору
    освоєний тераріум терору
    такий же темний, як і антрацит.
                   Все всує – і сентенції ізгоя,
                   і гіркота іронії героя…
                   І Муза набирає в рот води…
    Іде еліта Петі до їди…
    Клює… Лишає крихти за собою…
                   Кувікають агенти параної
                   і затирають не́чисті сліди.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  3. Олександр Олехо - [ 2017.02.27 11:15 ]
    А юнь погибає...
    А юнь погибає у розквіті сил,
    а старість сумує і молить у Бога
    не бачити ситі пащеки могил –
    сльозами просякла остання дорога.

    Життя алогічне порочне і зле.
    Інакше у мрії би виросли крила
    і кожне натхнення, велике й мале,
    напнуло б до щастя рожеві вітрила.

    А юнь помирає у грізні часи.
    Раніше і нині… коли колотнеча.
    Цей світ не рятує офіра краси
    і навіть любові розп’ятий предтеча.

    Життя, наче шокер у тисячі вольт,
    вражає майбутнє, покинувши тіло,
    а поруч стенання згорьованих доль,
    а поруч невтішне, яке посивіло.

    А юнь полягає на чорних полях
    безмірного, наче терпець, лихоліття
    і сниться їй небо в земних журавлях
    й осіннього саду оголене віття…

    26.02.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (4)


  4. Олексій Кацай - [ 2017.02.26 16:13 ]
    Останній лист
    Під неба тьмяним пожарищем
    вростають злісним багрецем
    гілляччя вен в аорти тріщин
    планети й кров’яним тільцем
    її уносить непомітно
    в судин космічних живопліт.
    Червоного гіганту світлом
    скривавило
    мій зореліт,
    мов обідрало з нього шкіру
    до злого болю самоти.
    До глибочіні. І до віри,
    що в ній десь є і я, і ти,
    що звідти ми по вирвах траси
    жебонимо, мов кров чи сік,
    з розламів простору і часу
    в манливу
    людяність доріг,
    маршрутів, курсів, траєкторій…
    В себе самих, то й поготів…
    Розірвані на клапті зорі
    в часи важких передчуттів
    кружляють
    попелом світила,
    яке наголосило, що
    від іграшки
    людського тіла
    пора звільнятись. І в ніщо,
    усім наповнене, як завше,
    я входжу вдихом крізь вуста,
    метеоритом підписавши
    свого останнього листа.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Олехо - [ 2017.02.26 09:54 ]
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яке воно, життя без гіркоти?
    Приходить ніч і сниться світла воїн,
    який воює морок і світи.

    Але світи несхитні у гордині
    і мороку достатньо ще снаги
    бороти сяйво у душі людини,
    яке заповідали їй боги.

    Приходить день і марево інакше –
    навколо сонця ореол імли.
    Радіють ті, що вище і багатше,
    а бідні переймаються: коли

    постане той, що випрямить дороги,
    а з ними спотикання у ходу,
    і поведе до світлої знемоги,
    і прожене безумності орду?…

    25.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (7)


  6. Мирослав Артимович - [ 2017.02.25 09:29 ]
    Самотність
    Люблю самотність... Лоно тиші…
    Коли розмашисто думкам…
    Тоді душа слова колише –
    І я в самотності не сам…

    19.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (6)


  7. Олександр Олехо - [ 2017.02.25 08:23 ]
    * * *
    Мені так легко гоже з Вами,
    коли між нами сива даль,
    роки, сповиті пеленами,
    і гіркоти медовий жаль.

    Ось тільки дотику бракує
    і філософії вини,
    коли наплине чорне «всує»
    із лона тихої луни…

    02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  8. Олександр Олехо - [ 2017.02.24 14:00 ]
    * * *
    що мудрому печаль
    то іншому для сміху
    а може навпаки – початок із кінця
    у суєті життя
    одна-єдина втіха
    не пити сум очей із щасного лиця

    у всесвіті зеро
    єдине і залишу
    із глибини віків летить стрілою мить
    і клацає затвор
    і розтинає тишу
    а сіромаха-світ іще кудись спішить

    а чи у срібну даль
    а чи у чорні діри
    у поторочу-тло без імені й облич
    летить предтеча-мить
    безпам’ятної віри
    несе земне ніщо у неозоре нич

    13.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Шоха - [ 2017.02.23 14:52 ]
    Землякам
    Мої далекі земляки,
    рідня за генами й по кро́ві,
    мені казати не з руки,
    які ви сильні вояки
    для окупації любові.

    Як поживає Крим няш-ваш?
    Іще не вилізає боком?
    А двоголовий ще високо?
    Історії кривий палаш
    не усікає косооких?

    Ви ще рятуєте Донбас?
    Яка це буде Новораша!
    Гидоти – не почата чаша.
    Але у інший – добрий час
    і правда, й сила буде наша.

    «Піарся», юний піонер,
    на тлі палаючої плями
    доби герба еСеРеСеР,
    який в агонії помер
    і не прийде уже до тями.

    Я «щиро дякую» тобі
    за наші рани, наші біди.
    Але затям, що далебі
    «зелені коники» сусіда
    і селфі дурня на гербі –
    то кулі
            в душу
                    твого діда.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (15)


  10. Мирослав Артимович - [ 2017.02.23 14:51 ]
    Дитячі пацьорки-2
    Їжачок

    З лісу вибіг їжачок –
    Але ж він без голочок!
    Потрудився хтось – без ліні:
    Кожушок у нього з ріні*!

    Біля брами на пеньочку
    Він до сонця гріє очка,
    На живого зовсім схожий –
    Усміхається прохожим.



    Павучок

    Павучок не спав до ранку:
    Виплітав собі фіранку,
    Непомітну і тонку –
    Видно тільки павуку.
    Він завзятий – не лінюх:
    Полюватиме на мух.

    Бегемотик

    Бегемотик де? – Отам.
    Зветься він Гіпопо-там.
    А коли не там, а тут –
    Він тоді – Гіпопо-тут.

    Черепаха

    З черепахи дерли лаха,
    Що вона така невдаха:
    Поспішає, що є сили, –
    А ні кроку не ступила.

    Гірка

    Гìрка, звісно, винувата:
    Перекинула санчата.
    Із очей – сльоза гіркá
    у невдахи-хлопчака.
    І малюк ридає гìрко:
    – Ти чому нечемна, гìрко?!

    Лютий, 2017



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (16)


  11. Іван Потьомкін - [ 2017.02.23 13:44 ]
    Тірольські замальовки

    1
    Зусібіч білосніжні гори мовчазні,
    Схилились над оселею, мов охоронці,
    Щоб розганяти хвищі й вітровії навісні,
    Дарунок Божий віддавать тірольцям.
    2
    Катання на лижах під дощем?
    На таке здатні хіба що ізраїльтяни.
    Поки сніги дощенту не розстануть,
    Стать на лижню вони готові ще й іще.
    3
    Хай на сумлінні конюха провина ця пребуде:
    Перепочить дав змогу коням на лижні.
    І мої любі воронії так досхочу там пудили,
    Що в дальшу путь годилося б вже ліпше на човні.
    4
    Мости навіщо? Аби єднати?
    Та ці з лижнею роз’єднують мене .
    Так же не хочеться лижі скидати,
    Нести в руках... І ці мости клянеш.
    5
    Дружина поруч. А все ж не вистача
    Синів, невістоньки й онука...
    З якою б радістю я з ними мчав
    По цих засніжених альпійських луках.
    6
    Пухнасті котики на вітах верболозу,
    Немов свічки у вечоровій млі,
    Ведуть з потоком весняну розмову.
    Шкода, що долучитись не дано мені.

    Вейдах (Тіроль, Австрія)
    23 лютого 2017 року



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (5)


  12. Микола Дудар - [ 2017.02.22 15:42 ]
    Реабілітація...
    Йому сказали: - Буде слизько!
    До відпочинку сотня верст…
    І до веселощів не близько
    І спільних тем на трьох лиш перст
    А він погодився в дорогу!
    Не сорок літ блукать по ній?…
    А де ще так йому із Богом?…
    Хіба, згадає, на війні…
    22.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.02.22 14:53 ]
    На позицію...
    Ой чого нам ся журити?
    Козаку удача –
    йде у армію служити.
    А дівчина плаче.

                   Ой ти воленька гірка
                   у дикому полі.
                   Як немає козака,
                   то не буде й долі.

    Та нехай вона не плаче,
    поки не убили,
    поки ворон не закряче
    на його могилі.

                   Буде слава у бою.
                   Хай радіє мати.
                   За Америку свою
                   їде воювати.

    Личать воїну погони,
    є кольчуга, берці,
    у запасі три патрони
    та удар у серце.

                   Обнімає він її
                   і цілує очі.
                   Ой ви, очі чорнії,
                   у покрові ночі.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (16)


  14. Олександр Олехо - [ 2017.02.22 09:09 ]
    Нічого особистого
    Нічого особистого це бізнес
    І біль війни лиш паралель яви
    Людина мрії гроші офіс фітнес
    І збурення загалу йду на ви…
    Та не пішов безпечніше чекати
    На сонці плями затулили світ
    Сичі і пуги влізли у дебати
    У медоносів одібрали мід
    Тепер от ділять порівну чи різно
    В пропорціях до сили і ваги
    Аби собі і челяді не пісно
    Аби було натхнення і снаги
    Кричати гучно що ми переможці
    На горло покараємо убивць
    І тут же поруч бариші торговці
    І статус лиха – пів-країни ниць
    Нічого особистого – до влади
    Приходять …мени ситі хитруни
    Маніпулятори життя і правди
    Жалібники лежачих у труні

    Пильнують пси людей і біомасу
    Витьохкує солодкий соловей
    Падіння слів з високого Парнасу
    Азохен вей міняють на окей…

    21.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (10)


  15. Іван Низовий - [ 2017.02.21 20:40 ]
    ДО ПОДІЙ У КРИМУ

    Не второпав – потрапив туди,
    де одні остолопи
    мітингують,
    не чують себе,
    як завжди,
    на узбіччі шляху до Європи.

    Втратив чуба й позбувсь бороди,
    кинув копані в полі окопи,
    та й подався кудись
    від нової біди,
    сотворили яку остолопи…

    А куди, куд-куди?.. Всі сліди –
    перекопані Перекопи;
    ні душі; Сиваші – без питної води…
    «Пийте рідну горілку, холопи!»


    2006





    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (18)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.02.21 18:55 ]
    Час пік
    Ніч переписує наші взаємини
    у потойбічному сні.
    Ми віддаємося богу таємному,
    що у тобі і в мені.

    Ти у полоні моєму одвічному
    невідворотних стихій.
    Поки обоє ми танемо свічами,
    я вірнопідданий твій.

    Очі у очі, і сонячні зайчики,
    і онімілі уста –
    все завмирає. Уклалась калачиком
    фея моя золота.


    Із найпалкішої миті освідчення
    я понесу у віки
    той силует, що до мене усміхнений,
    в п'яді моєї руки.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (23)


  17. Мирослав Артимович - [ 2017.02.21 14:27 ]
    Медитація (з усміхом)
    ***

    Тужить душа по Інні.
    Тіло жадає Яни.
    От би утрьох на сіні –
    був би від щастя п’яний!

    М’яв би тіла дівочі:
    Сіно ж – кохання ложе.
    Завжди кохатись хочу –
    Але не завжди можу.

    Права нога – на Інні,
    Ліва – на Яні, звісно.
    Добре отак – на сіні,
    Але утрьох затісно.

    …Небо – єдиний свідок
    Медитування мóго…
    Навіть не стало сліду –
    Тільки затерпли ноги…

    21.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (22)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.02.20 22:57 ]
    Марна риторика миру
    ***
    Які не є гарячі дні
    і буйні ночі у вогні,
    а сон перемагає.
    І я радію уві сні,
    що невеселому мені
    ще весело буває.

    ***
    Ще сяє сонце у зеніті.
    Багато є чому радіти.
    АТО і НАТО. Йде весна.
    Але чому душа сумна?
    Кому я пишу заповіти?
    І чи закінчиться війна,
    коли сконає сатана?

    ***
    Марно мирно уповати
    на салюти і ура.
    Захищатися пора,
    а не евакуювати
    Україну до Дніпра.

    ***
    Не нарікай ні на людей,
    ані на біса, ні на Бога,
    що не веде до перемоги
    у світі вигаслих ідей
    тобою обрана дорога.

    ***
    Уже не радує і літо,
    що заглядає у вікно.
    На ярину посію жито.
    Але кому? Збирає мито
    війна. Осиплеться зерно.

    ***
    Заслуги наші немалі.
    Отримаємо на ужинок
    і бідняки, і королі
    за кожний недолугий вчинок,
    а за труди на цій землі –
    великий, довгий відпочинок.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  19. Віктор Кучерук - [ 2017.02.20 11:01 ]
    Чудове місце
    Не зви мене на людні площі міста,
    Бо я відвик од шуму й тісноти
    Допитливих, як малюки, туристів,
    Адже між ними спокій не знайти.
    І до кав'ярні звати не потрібно,
    Щоб посидіти тихо круг стола, -
    Я буду там, мов тіло чужорідне,
    Межи уламків одноликих скла.
    Не умовляй іти гуляти парком
    У затишку дрімотному дубів -
    Мені не подолати переярки,
    Напевно, вже й при стишеній ходьбі.
    Не говори мені про щось далеке
    Та маятись бездумно перестань,
    Якщо за рогом є бібліотека -
    Чудове місце вічних пізнавань.
    19.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (14)


  20. Мирослав Артимович - [ 2017.02.19 18:41 ]
    ***
    Коли непрохана болячка
    нахабно лізе на рожен –
    тоді душа скипає лячно
    і колько штрикає: «Невже?..»

    А тільки натягаєш сміло
    затій рожевих тятиву,
    і ще душі не зайве тіло –
    раюєш подумки: «Живу!..»


    05.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (16)


  21. Микола Дудар - [ 2017.02.19 17:22 ]
    Пам'ять...
    Піду до дня, щоб знову перестріти
    хай бликає тривожно світлофор
    і скаче від нудьги вчорашній вітер
    а я по колу знову на повтор…

    а ось бузько, а ось і вісник долі
    і очерет, і глиноньки заміс
    дощатий зруб й вітряк на дивнім полі
    і мама з татом, ще на повний зріст…
    19.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  22. Іван Потьомкін - [ 2017.02.19 15:57 ]
    Як барва й звук зхливаються в одне

    Коли аквамаринові акорди Гріга
    Занурюються в балтійські прохолодні води,
    В теплі долоні їх прийма Чюрльоніс
    Сонатами на дивовижнім тлі палаців,
    Які творить хіба що Ґауді під силу.
    На музику підводні сузір’я сходяться –
    Стрілець і Водолій, і Діва, і Тілець.
    І навіть королі перестають сваритись.
    Час від часу музика виринає з моря,
    Щоб розгойдать замовклі дзвони,
    Дать насолоду ластівкам погратися у високості,
    На деревах безлистих засвітить свічки...
    P.S.
    Знесилів Майстер од навали барв і звуків,
    Бо безнастану зливалися вони в одне.
    Тоді Всевишній обірвав життєву нить Майстра,
    Аби побіля Нього зміг він дива свої творить.





    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.02.19 09:22 ]
    Марнота слави
    У світі, повному спокус,
    нічого вічного немає.
    І воїн ти й не боягуз,
    а слава з іншими гуляє.

    Опалиш душу чи уста,
    а інший матиме науку,
    що не літає без хвоста
    і пір’я сокориста курка.

    Якщо кумі не угодив,
    то й куму будеш нехороший.
    Якщо пеню не уплатив,
    ще глибше сядеш у калошу.

    І не Мюнхаузен, і не
    уріжеш ненароком дуба,
    а із біди, яка й мине,
    не витягнеш себе за чуба.

    Усе, що маєш – трин-трава.
    Якщо себе не перескочиш,
    не уповай на ті слова,
    якими оправдатись хочеш.

    Але на долю не пеняй,
    що маєш все, що попереду:
    за віхоть слави – путь у Лету.

    Доточуй крила і літай.
    Усе, що «сумно аж за край»,
    пасує іноді поету.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (17)


  24. Віктор Кучерук - [ 2017.02.19 08:42 ]
    Вишивала сину...
    Вишивала сину мати сорочину,
    Наче малювала бачену місцину, –
    Щоб несла світами вишита сорочка
    Барви неповторні рідного куточка.
    Вишивала мати відсвіти озерні
    Та в ріллі врожайній вкриті потом зерна, –
    Вишивала мати вечорів багрових
    Полиски на сталі та на згустках крові.
    Вишивала мати хрестиком узори
    Ті, що їй вдавалось ухопити зором –
    Сплетені вітрами, ніби павутинки,
    Трав тремтливих стебла і квіток жаринки.
    Вишивала мати вдумливо й поволі
    Жовті майва сонця над зеленим полем, –
    Вишивала більше теплі фарби літа,
    Щоб могла сорочка первістка зігріти.
    Вишивала мати синові обнову
    З ніжністю і щастям вічної любові, –
    І подарувала вдячному нащадку
    І про Україну, і про себе згадку.
    18.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  25. Олександр Олехо - [ 2017.02.19 08:47 ]
    Була надія...
    Була надія – стане краще…
    Без ошуканства і мани
    життя почнеться. Все інакше:
    закони, люди і шляхи.

    Але не сталось як гадалось…
    Із пішаків у королі
    чимало погані прорвалось
    і стало козирем у грі.

    Комусь війна, липка від болю,
    і Божий суд на небесах,
    а хтось чужу ґвалтує долю,
    cльозу пустивши: ох і ах…

    А ще фанфари топ-реляцій:
    ми віддаємо всі борги,
    підняли ціни – без дотацій
    лишились дуки й вороги…

    О дурисвітство, мати лиха…
    Дороговкази в нікуди:
    із пекла в ад – стежину тиху
    хитає час туди-сюди…

    Дорожній сум й сума дороги
    ведуть в руїни і біду.
    Уже подолані пороги,
    усілись згуби на роду.

    Із кожним роком люд маліє,
    неначе чиститься земля.
    В ім’я чого та згуба діє?
    Побачить Кліо із-здаля.

    Печаль осінню вітровії
    перекотили до зими.
    Людина мрії теж сивіє,
    допоки є у неї ми…

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (9)


  26. Мирослав Артимович - [ 2017.02.18 18:34 ]
    По Стрітенню
    Молоденький дубе, кучеряві шати,
    Уві сні не чуєш? – йде весна косата!
    Всім несе обнови: зачіски, перуки,
    Весняна родзинка – перукарська штука*!

    Першими у черзі, – звісно, верболози
    Утирають носа снігові, морозам:
    Зарясніють віти котиками-бростю
    І зима поволі скапає у млості.

    А тоді й берізки вичешуть волосся,
    Кісники-листочки уплетуть у коси .
    А за ними інші з лісового братства
    Увінчають шати зéлені багатством.

    Та тобі не спішно - і у сні куняєш,
    Бо до перукарні ти у черзі скраю…
    А зима тим часом опускає віжки,
    Стрітення позаду. Відпочити б трішки…





    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (8)


  27. Олександр Олехо - [ 2017.02.18 09:27 ]
    Життя закотиться кудись
    Як жити далі у житті
    і поза ним як нам не жити?
    Ховати в марево путі
    і на удачу ворожити?

    Життя закінчиться колись,
    немов закотиться монета.
    Не маєш віри, не молись –
    над синім небом чорна Лета..

    В едемі благодать і сон
    На гіллі істини без ядер.
    А по периметру озон,
    а поза ним оаза-кратер.

    І вічні брехні, хто і з ким…
    І де течуть молочні ріки.
    А милостивий серафим
    у трьох кошах розносить ліки.

    А унизу своя рука,
    владика блуду і безсоння.
    На вістрі чорного крюка
    висить усміхнене осоння.

    Піариш «его», якщо встиг
    зайняти місце в казані ти.
    Інакше – муки «холодриг»,
    у пеклі палива ліміти…

    Така мана – то є, то ні…
    Душа, цнотлива і розпусна,
    іще катається в човні –
    іще сьогодні М’ясопусна...

    Життя закотиться кудись,
    скоріш за все, у сміхо-драму…
    А ти поплач і напиши
    на нього щиру епіграму.
    18.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  28. Микола Дудар - [ 2017.02.18 00:33 ]
    Тим, хто втратив тата...
    ..........
    все годували їх з ложеньки
    кутали в ніченьку ладненько
    слізно благали у Боженьки
    щоб повернулися татоньки…
    місяць по місяцю - річенька…
    ледве тримаються ніженьки
    йдуть по стежині до Вічного…
    хлопчики з мамами лишеньки
    18.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  29. Іван Низовий - [ 2017.02.17 22:58 ]
    * * *
    Спивайтесь, хто хоче і може,
    Хто з ранку до вечора п’є,
    А тим, хто не може,
    Сусіда підможе,
    На те ж він сусіда і є.
    І чарку наллє, і намаже
    Чим-небудь сякий бутерброд
    Ще й дулю в кишені покаже
    Й прикаже,
    Що ми – найрідніший народ.
    За це йому щира подяка
    І слізно-соплива хвала!

    Чого ж бо невдячно так гавка собака
    На схід з-під хмільного стола?!

    1995


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  30. Іван Низовий - [ 2017.02.17 22:28 ]
    * * *
    Занехаявши рідну мову
    І зневаживши власний рід,
    Іншій мові,
    Чужому слову
    Не навчилися ви,
    Як слід, –
    Прісну суржикову полову
    Перемелює ваш язик...
    Кричите ж про двомовність
    Знову
    Так,
    Що крик переходить в рик.

    Лиш у свята іще
    До чарки
    Наш мугичите ви
    Мотив,
    Яничари і яничарки,
    Блудні сестри й кати-брати.

    1997




    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  31. Микола Дудар - [ 2017.02.17 17:53 ]
    Моєму десятиріччю..
    Будяк, драпак, кальобух бризг...
    І остюка прилипки гострі
    І непролазний ніким хмиз
    І тут, і там, на високості…
    А ще окоп, бліндаж, трофей…
    Той штик без імені… з очима
    І крик сови усіх смертей
    І сухе листя замість «Прими»…
    А дома: - ой-йо-йо-йо-йой…
    І де ж ото тебе носило?
    І грізно вигукнуть: - Ковбой,
    Біжи і змий! Дивись, щоб з милом…
    17.02.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  32. Олександр Олехо - [ 2017.02.17 12:23 ]
    А що той світ
    А що той світ, в якому ходиш ти?
    А що той рух, що обертає зорі?
    Бог залишив безсмертя самоти,
    а люд на колотнечу вічно хворий.

    Позбавлені бентеги і сум’ять,
    ідуть угору не господні діти –
    уміють жити на звитяжні п’ять,
    у соромі ненавчені горіти.

    Усі віки ідуть в ура-похід
    і міріади зоряних імперій
    сумують срібно, дивлячись услід,
    як витікає сонце із артерій.

    Бог заповів покуту і любов,
    але убогі стільки натворили,
    що сам Господь стіну б не обійшов,
    якою небо від землі відгородили…

    У хащах блуду Істини нема,
    в юрбі суєт слабіє перше Слово.
    А може, це розпука і зима
    зустрілися у думах випадково?...

    17.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (15)


  33. Мирослав Артимович - [ 2017.02.16 21:43 ]
    В санаторії (з усміхом)
    Ну, ось і все. Останній день неволі.
    Бо завтра – на свободу, і без пут.
    А згадка про в’язницю-санаторій
    Уже сьогодні штрикає: «Забудь!»

    Уперше у житті піддався знаді
    (дарунок щедрий люблячих дітей).
    Путівки в зуби – і немає ради:
    Відмовитись – образяться, ачей.

    Приїхали... Ще не прийшли до тями –
    Одразу в руки присуд – еСКаКа*:
    А там – о, заступи нас, Боже правий! –
    Масажі, ванни, води… Зір шука –

    А де ж розваги, кава, насолода
    Від смаку закарпатського вина?
    А дзуськи – на тапчан і мов колода
    Лежи в озокериті. Засинай

    І байдужìй, оглухлий як тетеря,
    До всіх принад. Який жорстокий світ! –
    Сніданок, чи обід, а чи вечеря –
    За графіком. Ще не забаг живіт,

    У тебе напихають, як у гуску
    (заплачено ж!), – немовби на забій.
    А потім ти сопітимеш в подушку
    І кендюх розпиратиметься твій.

    Забудь усе: горілочки чарчинку,
    Дружину, книжку, жах який – гай-гай!
    Лиш пам’ятай, що ти не на спочинку –
    На оздоровчім курсі. Пам’ятай!

    …Читачу, усміхнись (хоч доля правди
    В написаному зовсім немала)!
    Мені словесні спогади-рулади
    Нагадують: «Цих днів не забувай!»

    Бо не забути усмішок навкружних,
    Ні персоналу ввічливих манер,
    Ані опіки юної обслуги,
    Ликуй і тішся – ти ж іще не вмер!

    Смоктав цілющу воду із бювету,
    Не опускав щоденний теренкур**,
    Тому ні відбивна, ані котлета
    Твоєму не спротивилась смаку.

    І на чарчину часу вистачало,
    І обрисів дружини не забув,
    А до чарчини – ще й домашнє сало:
    Хіба ж на нього накладеш табу?

    А завтра – повертатимеш додому,
    І спогад про оцей розкішний край
    Ти забереш. А він забрав утому
    Душі і тіла. То ж – не забувай!

    16.02.2017 с. Шаян, Закарпаття


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (10)


  34. Ігор Шоха - [ 2017.02.16 14:43 ]
    Сучасний Аріон
    Слова не убивають,
    аж поки не почую,
    який то я ніякий і лихий.
    А що душа? Чекає,
    коли почимчикую
    у інший край далекий і близький.

    Украдене у себе
    уже не має краю.
    Але до середини досягли.
    Радійте, що у небі
    ніхто не запитає,
    в якому світі іноді жили.

    Усе тече ...в минуле,
    де і його – немає,
    і не рятує скеля у біді.
    Трухлявіє у мулі
    мій човен і линяє
    вітрило біле у мутній воді.

                                  08.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (11)


  35. Микола Дудар - [ 2017.02.16 14:00 ]
    Пошук.
    у кав'ярні ще й попит на кисень…
    і самотність, як скисле вино…
    в мертвій тиші і миша не пискне…
    о четвертій під ранок кіно…
    брехлонавти дібрались в дрібнички:
    обнімають й цілують в засос
    день за днем - просинаєшся, звичка…
    наче в зграї один серед ос…
    граномет би? чи просто мачету …
    і піти, хай там що, на прорив
    Із церков, сінаґоґ і мечетей
    майоріють все ті прапори…
    а з війни не вертаються дітки
    і тріпоче норд-вест на щоглі
    щоб дібратись, туди, треба вміти
    і зусилля причин чималі…
    2017. 16.02.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  36. Віктор Кучерук - [ 2017.02.16 09:08 ]
    Не втішай...
    Не втішай щодня мене,
    Як малу дитину, –
    Тим, що скоро біль мине,
    А жура відхлине.
    Бо не в них печалі суть
    І жалів щоденних, –
    Не дає мені заснуть
    Світлий образ нені.
    Ні на мить не полиша
    Не гірка осмута,
    А матусина душа,
    Що в моїй присутня.
    Мов жаринка припеклась
    Там насподі, скраю, –
    І принадністю тепла
    Сина зігріває...
    16.02 17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  37. Олександр Олехо - [ 2017.02.16 09:26 ]
    Як тече вода… Як горить огонь…
    Як тече вода… Як горить огонь…
    Утікає час із земних долонь.

    У пісок вода, а огонь у дим.
    Попелясте дно і життя під ним.

    Але ж є любов… і кохання є.
    Хочеш порівну? Забирай своє...

    Опустилась ніч, ходить під вікном –
    місяць-оберіг сяє над селом.

    А над містом тло з руху і тепла,
    мурашиний сон і нічні діла.

    А над лісом плач – то кричить пуга,
    туманіє жах і не спить яга.

    А над полем тиш і зірковий пес
    озирає світ з висоти небес.

    Та минає ніч – суєта суєт,
    і маліє пал, а за ним поет.

    Як тече вода, як горить огонь –
    думи для очей із жаги безсонь.

    Наче й воля є… і свобода є,
    тільки час-пияк сурогат не п’є…

    Утікає десь, як огонь-вода.
    Залишає хміль – горе не біда…

    15.02.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (12)


  38. Мирослав Артимович - [ 2017.02.15 18:35 ]
    ***(з циклу «Парономазія»)
    Музика

    В парку мýзика лунає –
    то, либонь, музúка грає.
    Але пóслуху не вірте,
    краще добре перевірте –
    бо музúку, кожен знає,
    всі по слýху упізнають.

    Послуга

    В пóслузі слуга не відмовля –
    безвідмовний, Господи прости:
    слухає – горить під ним земля,
    ждуть – а по слузі і слід простиг.

    Удави

    Заповзли удáви
    у високі трáви,
    а як виповзуть – травú,
    чи одразу удавú.


    Заплив

    Як міцний у тебе сон,
    І з їством у мирі -
    будеш ти як сальцесон
    запливати жиром.
    - Але ж ні - це все байки!
    Буду я купатись
    і пірнати, й за буйки
    легко запливати!

    Замки

    Бовваніють зáмки
    над усякі рамки,
    а у них – секрет- замкú
    і собаки, як вовки

    Клеймо

    Як робота – не лайнó,
    клéймо фìрмове клеймó
    А як ні - то лáй-но
    виріб той негайно.

    Плакати

    …А на екранах замість лиць – одні живі плакáти,
    і як не плáкати, що нìчим душу лікувáти.
    Без лìку* вати хочеш туго натовкти у вуха –
    ликуй же, туго, політична розквіта порнуха.
    Від гóмону того у голові кишать рулади
    брехні, а ти чекаєш хоч би вìдгомону правди.
    Здоровий глузд у «слуг» ? – давно надії вийшли.
    За шкварками услуг я не ходив. А ви - йшли?

    * лік – лічба, рахунок

    Позолота

    Гей, осіння позолóто,
    звідки в тебе хист, охота,
    що тебе так окриля?
    Злото-фарби звідкіля?
    – Я по зóлото сусальне
    подолала трасу дальню –
    пробиралася крізь тéрни
    аж до сонечка майстерні!
    Щодо хисту – не розмова:
    пензликом тернú – й готово!

    01-06.02.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (8)


  39. Ігор Шоха - [ 2017.02.15 12:30 ]
    О, знав би я…
    О, знав би я , що так буває,
    Коли ішов на той дебют,
    Де пишуть – кров’ю і немає
    Поета, поки не уб’ють!

    Жартуючи, поранять легко
    І ніби іншим я воскрес.
    А успіх був такий далекий,
    Такий непевний інтерес.

    Але роки – то Рим, готовий
    У шоу масок, сміху, поз
    Побачити не гру актора
    У смерть, а гибель усерйоз.

    Де почуття перемагає
    Раба арени, ти – живий.
    Але ілюзії немає,
    Де подих долі неземний.

                                  1997,2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  40. Ігор Шоха - [ 2017.02.14 21:54 ]
    Інде, подекуди і де-не-де…
    ***
    Поезія – не тиша і цунамі,
    окрилені тобою у політ.
    Це інше – тими самими словами,
    що інде умирає біля ями
    і оживає тисячами літ.

    ***
    І проза має поетичні крила,
    і де-не-де поезії краса
    у ній – і нагорода, і яса.
    Та інде невідомо, що за сила
    тебе її отрутою споїла...
    Хоча усе диктують небеса.

    ***
    У кожного своя дорога,
    а ще й подекуди, до того,
    діла великі і малі.
    Те має ікла, інше – роги,
    а що є гріх в очах у Бога,
    ніде не знають на землі.

    ***
    Поети й воїни на варті
    оберігають житіє,
    яке дрімати не дає.
    Але поезія не бартер
    за право воїна віддати
    деінде і життя своє.

    ***
    Себе готуючи до бою,
    не забувай, що кожну мить
    війна залякує бідою.
    АТО відлунює грозою,
    а інде виє і гримить.

    ***
    Оживає лише той, хто у боях
    бачить де-не-де і небо голубе,
    і своє високе сонце у сльозах.
    І карбує наша пам'ять у серцях:
    «Він загинув, захищаючи тебе».

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  41. Мирослав Артимович - [ 2017.02.13 17:38 ]
    Едем (диптих)
    Дорогою до Закарпаття

    Смерековоликі пасма гір
    Сивою волічкою увиті
    І пливуть у неба Синевир,
    Де купають вовну у блакиті.

    Латориця-змійка поміж них
    Видиха студене шамотіння…
    А на схилах – прояви весни :
    Скапують зими останки тлінні…

    Шаян

    Мій уклін, перлинко між перлин
    У скарбонці див-дарів природи!
    Ти під сонцем вічна. Часу плин
    Ледь торкнувся, май, твоєї вроди.

    Щедро омиваєш день-у-день
    Тіло й дух у царство насолоди:
    І нектар твоїх лісів-легень
    І цілющі мінеральні води.

    Життєдайних струменів рої
    У єство усотую. Смиренно
    Напуваю-зцілюю свої –
    Містом загазовані – легені…

    11-13.02.2017 с. Шаян, Закарпаття


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (10)


  42. Олександр Олехо - [ 2017.02.13 12:26 ]
    Настане день
    Поволі обертаючись, Земля
    несе півкулю у весняну ласку,
    де в небі чути крики журавля,
    що повертає з далечі у казку

    своєї благодатної землі
    й такої незрадливої печалі,
    яка покличе знов у марні дні
    його летіти у чужинські далі.

    Поволі обертаючись, несе
    планета нас по колу часоплину,
    і пише хаос гибелі есе,
    а вічне заперечує: не згину…

    Іще зими феєрія жива,
    іще поля затаєні снігами,
    іще у піч вітрисько завива
    холодними нічними голосами,

    але поволі золота зоря,
    ота зоря, що нами Сонцем зветься,
    теплішає – листки календаря
    ведуть у час, коли земля проснеться:

    настане день, в якому голоси
    і журавля, і неба, і розмаю
    зіллються в хор весняної жаги
    оновлення надії, долі, краю…

    13.02.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (18)


  43. Микола Дудар - [ 2017.02.12 15:45 ]
    " Біла ворона"...
    там де горе скопищем зріло…
    там де зріло скопищем горе,
    ти виглядав кольором білим -
    серед усіх… з вихідом в море.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  44. Олексій Кацай - [ 2017.02.12 12:39 ]
    Розбомблених надій аеродром...
    Розбомблених надій
                    аеродром
    щоранку атакують
                    людолови
    й заручники
                    ненависті і крови
    стокгольмський не приховують синдром,
    про що
                не повідомить CNN,
    а ТАСС додасть
                    гібридної отрути…
    Лиш мандрівник у часі,
                    може бути,
    збагне весь жах
                    донецьких
                            ойкумен.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.34) | "Майстерень" 5.25 (5.32)
    Коментарі: (3)


  45. Віктор Кучерук - [ 2017.02.12 10:29 ]
    Жура
    Уперше так налякано журюся,
    Уперше довго маюся без сну, –
    Ніяк не йде із пам’яті матуся,
    Ніяк журу з душі не прожену.
    Тепер життя поділено надвоє,
    На “до” і “після” клопотів сумних, –
    На до проблем, накликаних бідою, -
    І вічної скорботи після них.
    Ех, мамо, мамо, – як ти засмутила
    Раптовою розлукою мене, –
    Згубилася в цвітінні заметілі,
    Пішла назавжди в мрево крижане...
    11.02.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  46. Микола Дудар - [ 2017.02.11 22:21 ]
    Ви скажіть там усім...
    умістились в одну довжину
    і підходим до весел по черзі
    Ви скажіть там усім: - я живу
    серед кращих з усіх в світі версій!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  47. Іван Потьомкін - [ 2017.02.11 19:37 ]
    Роман Петрів (Роман Писарчук)

    Цього року йому б виповнилось 90. Не дожив до цієї дати. Та якби життя міряти випробуваннями, що випали на його долю, то з певністю можна твердити, що прожив він кілька життів.
    Народився 11 лютого 1927 р. в с. Велика Воля Миколаївського району Львівської області в родині хлібороба. У рідному селі закінчив початкову школу. Згодом вступив до Львівської торговельної школи.
    Студентом, у 1943 р. вступив у лави ОУН і долучився до підпільної боротьби проти німецьких окупантів. Після вигнання німців з України в 1944 р. продовжував боротьбу в підпільних рядах ОУН проти більшовицької окупації. Працював на посаді помічника-референта пропаганди повітової екзекутиви. 22 березня 1945 р. натрапив на засідку МДБ, був поранений і опинився в Дрогобицькій тюрмі. Звідти етапом вивезений до Воркути й ревтрибуналом засуджений на десять років позбавлення волі та п’ять років позбавлення громадянських прав. Сидів з кардиналом Йосипом Сліпим, поетом Патрусом-Карпатським. 1954 р. Р. Петріва звільнено, а в 1957 р. знову заарештовано й Львівським облсудом засуджено за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР (ст. 54 КК УРСР відповідає ст. 58 КК РРФСР 1938 р.) на десять років таборів у Дубровлазі в Мордовії. У 1961 р. визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Постановою ПВР УРСР 1960 р. термін знижено до шести років. Звільнений 11.01.1963 р.
    Каторга, надзвичайно тяжкий фізичний труд у складних кліматичних умовах підірвали здоров’я, але не силу духу й інтерес до життя. Писав про те, що думав, про що болить і співає душа. Окрім віршів і прози, перекладав українською Лермонтова, Ахматову, польського поета В. Броневского, з української на російську «Мойсея» Франка.
    Пішов із життя 18 січня 2015 р.

    Бiлi, бiлi, задубiлi,
    Нi шматиночки на тiлi,
    А барак — труна.
    Дошка в дошку — нi щiлини.
    З десять кубикiв ялини,
    А труна одна.
    Лежать рiвно, штабелями,
    Наче знятi з пилорами
    Мерзлi горбилi.
    Скiльки їх — кому цiкаво?
    Ікс — налiво, ікс — направо...
    Етап до землi.
    А земля тверда, холодна
    I прийняти їх не годна,
    Каже: ждiть весни.
    Вчора зеки, нинi — трупи
    Щiльно складенi докупи,
    Хтозна-ч’ї сини.
    На пальцях фанернi бирки,
    Скрiзь нудотний запах сiрки,
    Чи, може, гниття.
    В грудях вiд пробою дiрки —
    Слiд останньої провiрки
    На смерть i життя.
    Тундра бiла, очумiла...
    Нiч на снiжну постiль сiла,
    Мiсяць пре в зенiт.
    Але сонце править свiтом,
    Водить промiнним магнiтом —
    Пише Богу звiт.
    Воркута, 1953 р.

    ***
    Летять лелеки, знов летять,
    Кружляють над старим потоком,
    І горда осінь крок за кроком
    Останню косить сіножать.
    Дотліли хмари вороні
    Та й гаснуть в сонячній пожежі.
    Пішли по них лелечі стежі,
    За ними — літо по стерні.
    Мов по весіллі. Тишина,
    Роз’їхались співучі гості...
    А на калиновому мості
    Чиясь прощається весна.
    1969 р
    ***
    Буває хіть в дозвіллях вечорових
    сповільнити ходу, призупинити час,
    і в пам’яті поміряти ще раз
    на всіх широтах пройдені дороги.
    Лінивих буднів каторжні обози
    з чужим добром утопій та обман,
    пролиту кров, солоний піт і сльози,
    гектари цвинтарищів каторжан.
    І тут подумаю: для кого
    ці дані дикої доби?
    Хай час замулює сліди
    діяній Молоха страшного.
    Хай в пам’яті оптичнім склі
    на всіх обновлених дорогах
    добрі діла, по волі Бога,
    стають оздобою Землі.
    Та за хвилину — думка справа
    з протестом гнівним: «Схаменись,
    мовчати ти не маєш права,
    бо суд іде, а ти спізнивсь!..
    Твої зізнання в ході справи —
    свідоцтво Правди під хрестом,
    надійний човен переправи
    перед розібраним мостом».
    Квітень 1995 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (3)


  48. Мирослав Артимович - [ 2017.02.11 12:46 ]
    На дурняк (З циклу «Прислів’янки»)
    «З дурнем каші не звариш»

    Каже якось товариш:
    «З дурнем каші не звариш».
    Стали бульбу ми варити,
    Щоб у дурні не пошитись.

    «Дурню море по коліна»

    Дурню море по коліна –
    Коли випита чарчина.
    Щоб не стати дурнем, брате, –
    Треба дві чарчини мати.

    ***
    Дурному море по коліна?
    Чудово! Щоб не утопати –
    Упрошуй дурника уклінно
    Іти у парі з ним купатись.

    «Дурням закон не писаний»

    Щоб закон був і для дурнів –
    Стали дýрні не дурнì:
    Бюлетені пхають в урни –
    В Раді будуть на коні!

    «Дурний як пень»

    Запиндючилися пні,
    Що вони усі дурнì
    Та почулось гасло шкурне:
    «Кожному пеньку – по дурню!
    А тоді ввійшли у смак:
    «Як пеньків, раптово, брак? –
    Хай тоді, без балачок,
    Дурня вибере пеньок.
    Решта дурнів – то розумні,
    Хай не корчать з себе дурнів,
    Без пеньків нехай не плачуть –
    Їм субсидії призначать! »

    «Пошли дурня по раки, а він жаб наловить»

    Колись давно в річках водились раки,
    Тепер і мудрий рака не найде.
    Пірнають вперто дýрні-небораки,
    А там лиш квакне жаба де-не-де.

    «Не тямить голова, що язик лепече»

    «Слуг народу» не назвеш дурнями нізащо –
    Кожен гострий на язик, а в ділах – ледащо.
    Червоніє мікрофон за тиради речі,
    Та не тямить голова, що язик лепече.

    04-05.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (12)


  49. Ігор Шоха - [ 2017.02.11 10:03 ]
    Гамлет
    Утихає зал. І я на сцені
    До людей іду із-за куліс.
    Чую я далеке сокровенне,
    Що усіх очікує колись.

    Чорний морок за імлою ночі
    Сліпить і пронизує мене,
    Та якщо можливо, Авва, Отче,
    Хай мене ця чаша омине.

    Я люблю сценарій непохитний
    І у п'єсі гратиму на біс.
    Та у драмі цій я буду вбитий.
    Кожна крапля крові – море сліз.

    Все жадає миті однієї.
    Від своєї долі не втекти.
    Я один. У ложі – фарисеї.
    Жити – це не поле перейти.

                                  1997, 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (13)


  50. Олексій Кацай - [ 2017.02.10 23:07 ]
    «Людина-амфібія»: sequel
    Ностальгія є мрії осадом
    в спогадання туманній сфері,
    а безмежна галактика – посагом
    для міжзоряної Гуттіере.

    Іхтіандр навчився літати
    і покинув земні океани,
    аби більш не сидіти за ґратами
    в тих, кому ще літати зарано.

    Бальтазар і Зуріта вже скніють.
    Молоді ж, навпаки, – багатіють
    і, з зірок повертаючись, дюзами
    знову збовтують осади в мрії.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   164