ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.06.22 19:22
Іван Франко поглиблено цікавився сходознавством, аби в процесі сходознавчих студій поглиблювати свої знання з української історичної лінгвістики та лексикології і доказати невігласам та політиканам, що коріння праукраїнської мови має ті ж часові виміри, щ

Ліна Масляна
2017.06.22 14:15
Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
І до тебе засвідчено різними правдами.

У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
Зав

Любов Бенедишин
2017.06.22 13:15
Цей океан безмежжя і блакиту…
Долонею прикрию пів вікна –
і вже здається,
що пливу над світом
в кімнаті,
де життя моє мина.

А хмари – повз.

Ірина Вовк
2017.06.22 09:42
Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
і у місті старому палким одкровенням озвуся.
Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
Княже Міс

Микола Соболь
2017.06.22 06:57
То янголи, які серед людей!
Свою роботу виконали сміло,
Коли земля і небо – все горіло…
Життя Ви видирали у смертей!

Червоний хрест для снайпера є – ціль!
У полі Вас не зупинили кулі,
І міни «граду» боязно минули…

Ігор Шоха
2017.06.21 22:14
Надоїли пряники,
батоги і злочини.
Полетіли яники,
прилетіли гоцмани.
Пролітає літечко,
а його й не бачимо.
У свою наміточку
потаємно плачемо.

Ігор Шоха
2017.06.21 22:09
Малюю картину. Палітру згущу.
Яка від людей допомога?
Очікую манну. У небо кричу.
Та де місяцями немає дощу,
немає ніякого Бога.

Мене випробовує сам сатана.
Який же це промисел Божий?

Тетяна Левицька
2017.06.21 20:07
На поліській землі,
Де в росі спориші,
Черешневі сади та жоржини,
Там містечко моє,
Там душа виграє
І в обійми Романова лине.

Зупинюся на мить,

Олександр Сушко
2017.06.21 16:33
Я задрімав. Але у голові
Уява одчибучує кульбіти.
Сидять довкола мене на траві
Святенники, пророки, неофіти.

Моє життя поставлено на кін-
Кому із них віддам безсмертну душу.
Їх - табуни. А я - лише один.

Світлана Майя Залізняк
2017.06.21 12:17
Місто, де можна жити.
Сплачено втретє мито,
Сходжено вибої, площі,
Склеєно плани, горщик...

Сказане - враз почуто,
Складено скарб у жмуток...
Місто, де гам.... і вірші,

Ірина Вовк
2017.06.21 08:31
Твоя стопа – в розжарений пісок,
а мозок – у гнітюче баговиння,
у чорно-біле пуху ластовиння,
в незайманість розкритих пелюсток,
в дитинну самозреченість молінь,
в намарний зойк почути голос Бога...
Оглянешся – іде твоя Дорога
по манівцях зотлілих

Ірина Вовк
2017.06.21 08:21
…І що то за мана, коли сивіють скроні,
коли Гнідий ірже, урвавши ланцюги…
Зненацька вирина все небо на долоні,
Мов у твоїх руках зімкнулись береги.
…Гей, конику, втечи в степи зеленотраві,
де вольності твоїй не стане владних меж,
де зло зчерствілих

Олександр Сушко
2017.06.20 18:56
Закон - це наймит у кабзи,
У золота - на побігеньках.
Хабар у лапу одгрузи -
Кради і далі помаленьку.

Феміду тішать срібняки,
Долоні, наче ті лопати.
Побільше сунь у п'ястуки,

Олександр Сушко
2017.06.20 17:46
Було, Венеру й Аполлона
Вином обносив щедрий Пан.
А нині досить самогону,
Або сивухи повний жбан.

Чавили сік із винограду
Ахейці, із янтарних грон.
А ми у рота свого ляду

Світлана Майя Залізняк
2017.06.20 10:49
Ой, кохання гріховне -
парубоче... дівоче...
Угрузає мій човен
в толерантність до збочень.

Релаксуючі бевзі,
продірявлено сіті.
В непозбувній бентезі

Ірина Вовк
2017.06.20 10:40
…і наче з затакту почнеться історія знову,
палкий монолог про утрачений знак покоління.

…Мчать лені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка

Ірина Вовк
2017.06.20 10:26
Підслухані голоси Стародавнього Вавілону)


СПІВРОЗМОВНИК І

- А й справді, диво: на камінні – сад!
Сяга на кілька ярусів угору…

Василь Бур'ян
2017.06.20 07:36
Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
І хилить сиву голову на трави.
А Божий день мольберта розгорта
І дощ малює в сонячній оправі.
Та й солов'ям урвалися пісні -
Наспіли птахам клопоти родинні,
Лиш де-не-де ще зойки голосні
Палким відлунком виснуть н

Олександр Сушко
2017.06.19 19:29
Нажахані вампіри, клопи та комарі
Бояться уночі піти на лови.
Зібралися на раду у заячій дірі,
Гадають, пійло де знайти здорове.

У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
Після вечері - ув очах тумани.
У крапельці вологи прихована біда -

Маріанна Алетея
2017.06.19 18:56
Пам'ять малює картини
Колишніх драм
І заступає собою
Безмежний світ,
І зупинити не хоче
Оте кіно,
Що колись називала
Своїм життям.

Володимир Бойко
2017.06.19 17:13
Очі чорнії, очі сяючі,
Очі пристрасні і палаючі!
Як люблю я вас! Як боюся вас!
Бо зустрів я вас у недобрий час!

Ох, темніші ви ночі темної!
Чую подзвін я по душі моїй,
Бачу полум'я спопеляюче,

Любов Бенедишин
2017.06.19 11:36
Осінні ябка соком наливаються, –
Порипують (а чи здалось?), тугі.

А доля – літня жінка чи літавиця –
Втекла у сад від смутків і страхів.
Помолиться своїм богам чи літові,
Заплющить очі – і пізнає суть…

Ірина Вовк
2017.06.19 09:44
Мільйони слів покладені на музику,
Мільйони руж упали у траву…
Душі затісно в тілі, мов у вузлику –
Співає «Ельза»… Я собі живу…
Самотньо так пахтить вечірня втома,
Холодний зойк промерзлого вікна…
Хлюпоче океан у мене вдома –
Лоскоче мозок келихом

Ірина Вовк
2017.06.19 09:08
драматичний діалог, навіяний знаменитим
вальсом Арама Хачатуряна)

ВОНА:
- Всі драми починалися з любові…

ВІН:
- … І врешті доходили до безумства –

Володимир Бойко
2017.06.19 08:24
Зимний вітер терниною грається,
У вікні задуває свічу.
Ти на зустріч з коханцем зібралася.
Я один. Я прощу. Я мовчу.

Ти не знаєш, на кого ти молишся –
Він кохає тебе жартома.
Ти об терня холодне поколешся,

Олександр Сушко
2017.06.18 19:04
пролог

О, Греціє! Зевес! Еллада!
Геракла нині зна усяк.
А наш божок із шоколаду,
Цукерка "Тузік" його знак.

Нацупив модну вишиванку,

Микола Дудар
2017.06.18 15:12
хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
все рівно об Камінь спіткнешся
бо ти, якщо тут - і хай не грішив
зіграв свою арію-сейшен...

хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
все рівно дощитиме в травні
затопчуть, зімнуть… принаймні колись

Серго Сокольник
2017.06.18 12:31
Спить сон- трава в лісах і жито коситься
У коловерті незворотності подій,
І відійшла весна у смуток осені,
Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.

Вже небеса здіймаються загравами,
Немов багаття з тогорічної трави...
Та у коханні розставання прави

Олександр Сушко
2017.06.18 12:28
Мандрую я підземкою щоднини,
Найважче, звісно, у годину-пік.
В юрмі людській обличчя моє синє,
Хтось парасолю угвинтив у бік.

Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
А зусібіч розставлено торби.
Мені пора виходити на волю,

Ірина Вовк
2017.06.18 09:08
То – вісь землі, розчахнута навпіл…
То – серце, перекраяне думками…
Веди мене між хмурими ровами
брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
пустот, і нечистот, і осміяння –
на твердь зеленобарвну… острівець –
і я назву твій дар благодіянням,
що я дійшл

Микола Соболь
2017.06.18 09:05
Нема ні краю, ані меж,
Де не ходили ми з тобою
Її стрічали всюди теж,
Бо ніби тінь іде з юрбою.

А вигинається – лоза,
Огидні підбирає форми,
І якщо жалить то – гюрза –

Ігор Рубцов
2017.06.17 23:58
Його прихопили разом із дружиною спекотного літнього дня. Про несподіваність не може бути мови: вляпалися, у повному сенсі, на гарячому. Гарячий асфальт, перегрітий мозок. А ті шимпанзоїди чітко вловили, що не холодне слівце «сволота» стосувалося їх. А н

Олександра Камінчанська
2017.06.17 23:53
Бігти за часом, крутитися білкою в колесі,
Сивий мольфар навіщує: недобре – мине…
Губиться віра у юрбищах, мітингах, в мороці,
Вабить чужими окрасами щастя хмільне.
Що нам зосталось – вагання, стремління, історія?
Вік неспокійний у вирі подій і крам

Микола Дудар
2017.06.17 23:20
і наче світ весь побілів
і вицвів цвітом безтілесним
та вітер все те перекреслив
і випер зелень із морів
семи стихій своїх небесних

людської сутності сувій
не перетнув забракло сили

Олександр Сушко
2017.06.17 16:34
До церкви дехто бігає щодня,
Поститься,обціловує ікони.
Гадає, що від чорта це - броня,
Від сатани - надійна охорона.

Дає на храм грабунок, хабарі,
Священника слова у вухо ловить.
Каплицю власну має у дворі,

Іван Потьомкін
2017.06.17 14:01
Я вивчив науку розставання
В простоволосих скаргах нічних.
Жують воли і трива чекання –
Останній час вігілій міських,
Обряд шаную тої півня ночі,
Як скрух дорожніх піднято вантаж,
Дивились в далечінь заплакані очі,
Зі співом муз мішавсь жіночи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06

Козенець Дар'я Козенець Дар'я
2017.06.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:12 ]
    Що діється!
    Надоїли пряники,
    батоги і злочини.
    Полетіли яники,
    прилетіли гоцмани.
    Пролітає літечко,
    а його й не бачимо.
    У свою наміточку
    потаємно плачемо.
    Біженці, чорнобильці,
    а між ними гопники.
    Половина молиться, –
    ой, мої АТОшники.
    Половина чергою
    лізе за безвізою.
    Та із есесерії
    поки-що не їду я.
    Наварю у горщику
    і масли, і ратиці,
    почекаю дощику
    і нової п'ятниці.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  2. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:38 ]
    Божий промисел
                            І
    Малюю картину. Палітру згущу.
    Яка від людей допомога?
    Очікую манну. У небо кричу.
    Та де місяцями немає дощу,
    немає ніякого Бога.

    Мене випробовує сам сатана.
    Який же це промисел Божий?
    Краса у луги подалася одна.
    За хатою – вата, у хаті – війна
    і доля знущається, схоже.

    Не хочу я видіти пику, і тин,
    і як заглядає у двір сукин син,
    хоча я людина не горда.
    Моє суєвір'є гірке як полин.
    Допоки ще я виживаю один,
    мене виживає природа.

                            ІІ
    Не дивина, що і дощу немає,
    і вітер тучі в тартари несе,
    і двоєликих Бог недочуває,
    коли одне теля двох маток ссе.

    В моїм краю одна існує мова
    яка лунає ще споконвіків.
    Не чує небо язика катів,
    ані молитви, ні чужого слова.

    Не чує ні лукавих, ні лихих,
    ні злодія з великої дороги,
    ні того, що чекає допомоги,
    у відьми обиваючи пороги.
    Не знає небо і минає тих,
    що моляться і сатані, і Богу.

                            ІІІ
    Мені щебече соловейко,
    усім куняти не дає.
    Не дихаю і за Бутейко
    треную житіє своє.

    А я і грому не почую.
    І поки насуває ніч,
    радію, що одне не всує –
    на мене не чатує сич.

    Зариюся у сіновалі.
    Позавмирали слухачі.
    По радіо наобіцяли
    метеорологи дощі.

    А Бозя не кує й не меле.
    Очима блимає Зевес.
    Чекає житіє веселе,
    немає манни із небес.

    Напевне приклади почули,
    що обіцяли нам орли,
    як неоперені були
    і як обіцяне забули.
    Позачергово обманули
    і учергове підвели.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  3. Микола Дудар - [ 2017.06.18 15:53 ]
    Хоч Сонце малюй... хоч книгу пиши...
    хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
    все рівно об Камінь спіткнешся
    бо ти, якщо тут - і хай не грішив
    зіграв свою арію-сейшен...

    хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
    все рівно дощитиме в травні
    затопчуть, зімнуть… принаймні колись
    настане їх день предостаній

    і все промайне в секунду оту
    зітреться і грань панібратства
    живіть собі, люди, серед тортур
    не вас притомило від блядства...

    в мереживі Крим, ковбасить Донбас
    безвізом накакали в душу
    півсвіта оце глузує із нас
    я перед ним повзати мушу?..

    та ні… та ви що? хто сироїд?
    гасаю по колу подібних
    родили ж не вас серед горя і бід?
    отож бо, цураймося бідних…

    хоч Сонце малюй…
    хочу книгу пиши…

    18.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  4. Микола Дудар - [ 2017.06.17 23:17 ]
    Як завжди...
    і наче світ весь побілів
    і вицвів цвітом безтілесним
    та вітер все те перекреслив
    і випер зелень із морів
    семи стихій своїх небесних

    людської сутності сувій
    не перетнув забракло сили
    і знову плач біля могили
    бо той хто смерть сюди навіяв
    у вічі посміхався мило…

    2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  5. Олексій Кацай - [ 2017.06.16 22:53 ]
    Швець
    Урочисто так, не шпарко,
    лине борт мій попід аркою.

    То кільце є орбітальне.

    Не летальне, а літальне
    хмаромор’є піді мною
    мріє даллю неземною,
    а попереду – зоря.

    Там, за нею десь, – Земля.

    Колір в неї – теж блакить.

    Слід інверсії, мов нить…

    Я свого польоту ниттю
    хочу зшити дві блакиті.

    Аби мостом для шевця
    став, нарешті, звід кільця.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  6. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:19 ]
    * * *

    Мати сіяла льон.
    Льон скосила війна.
    Народивсь я без льолі – не було полотна.

    Полотна не було, й моя мати сумна
    Сорочину пошила з цупкого сукна.

    Довоєнне сукно – із шинелі пола –
    Хоч і груба сорочка,
    Зате ж тепла була!

    В ній я ріс-виростав
    То в добрі, то в нужді,
    Мов зозулик-підкидьок в чужому гнізді.

    …Сіють жито батьки,
    Матері сіють льон,
    Щоб і хліба доволі,
    І м'якесеньких льоль.
    А дружина моя все купує мені
    Дорогі, із нейлону (бо ж дешеві – лляні)…

    Та до тіла найближче
    Та, одна, що з сукна:
    Полотна не було.
    Не було полотна…

    1971


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  7. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:06 ]
    ДИПТИХ

    I
    Сни по казармі навшпиньки ходять,
    І ходики ходять вночі обережно...
    Спить мій земляк, мій товариш – Володя;
    Біла подушка чубом його помережана.
    А надворі – зорі, мов зірки на кашкетах,
    І місяць, немов емблема на голубім погоні;
    Креслять кола орбіт металеві планети –
    Супутники – запущені в космос сьогодні.
    Спить мій товариш...
    А в снах розцвітають маки,
    Сняться суниці і схожий на сонце сонях...
    ...А десь далеко про сина задумалась мати,
    До ранку розплутуючи сивий клубок безсоння.
    Пахне в кутках у пучечки пов’язана м’ята,
    А в серці – колючка злюча...
    (Мати ніколи не замикає хати,
    А серце для болю замкнула б...
    Та де той ключик?)
    Мати, як чайка...
    Усі матері споконвіку
    Носять у грудях палаючу рану –
    Тривогу.
    І лиш єдині на світі є вірні ліки:
    Сина обняти живого біля порогу.
    Спить мій товариш.
    Бо в нього є мати,
    Яка не спить, бо в неї є син...
    А в моєї матері на могилі
    Трава неприм’ята
    Плаче важкими сльозами роси.
    ...Тихо в казармі.
    А сни мені дмухають в очі
    І ходики зовсім нечутно ходять...
    Мамо!
    Я тебе уві сні цілувати хочу,
    Міцно цілувати,
    Як маму свою Володя.


    II
    Мати…
    Мабуть, гарно її мати…
    (А мені приснилася хоча б!).
    Мабуть, гарно мамою назвати
    Жінку, що сивіє на очах.
    А моя не встигла посивіти
    (На могилі посивів полин).
    А моя не буде вже сивіти.
    І за неї посивіє син.
    Пожовтіли довоєнні фото,
    Як жовтіє жовтень за селом…
    Пожовтіли довоєнні фото
    (А твого немає… не було…).

    Стежка на кладовищі нерівна,
    І на стежку хиляться бузки.
    Стали сиві люди на коліна,
    Стали, щоб оплакати близьких.
    Плачуть очі.
    Сухо плачуть очі,
    А рука стискає глини шмат.
    Мамо, мамо!
    Я війни не хочу –
    Я в війну націлив автомат.
    Я – солдат. Не вбивця окаянний,
    Серце в мене, що зоря огненна.
    Матері,
    материки
    і океани
    Дивляться з надією на мене.


    1963


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Шоха - [ 2017.06.14 23:40 ]
    Що діється!
    Надоїли пряники,
    батоги і злочини.
    Полетіли яники,
    прилетіли гоцмани.
    Пролітає літечко,
    а його й не бачимо.
    У свою наміточку
    потаємно плачемо.
    Біженці, чорнобильці,
    а між ними гопники.
    Половина молиться, –
    ой, мої АТОшники.
    Половина чергою
    лізе за безвізою.
    Та із есесерії
    поки-що не їду я.
    Наварю у горщику
    не масли, а ратиці,
    почекаю дощику
    і нової п'ятниці.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  9. Ігор Шоха - [ 2017.06.14 21:54 ]
    Багаж неофіта
    Минає термін дії рандеву,
    коли атрофувались апетити.
    І ради чого я іще живу,
    якщо немає ради кого жити?

    А доля ще продовжує політ
    і буде що недолі забувати.
    Бодай іще якихось -надцять літ
    мене у Леті є кому згадати.

    І може бути, що стезя моя,
    нечуваного ще багатія,
    не заросте одними бур'янами.

    Це означає, що не марно жив
    і поки мав надію і любив,
    то багатів майбутніми літами.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  10. Іван Потьомкін - [ 2017.06.13 20:51 ]
    Сновида
    Він до мобільника припав,
    Мов немовля до цицьки матері.
    Хитається у такт із заплющеними очима,
    Немов сновида, там, де мала б сидіть ,
    А тепер стоїть, скоцюрбившись, бабуся.
    Ніколи йому глянуть за вікно,
    Аби побачить, що намалювала ніч...
    В режимі автономнім домчить так до роботи.
    Немов папуга, привітається з колегами.
    А по роботі, уже вдома,зануриться
    У такий звичний віртуальний світ...

    P.S.
    Прогрес спроможен поліпшити життя,
    Але безсилий надолужить те,
    Що не додала родина.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  11. Ігор Шоха - [ 2017.06.13 19:39 ]
    Тій, що чекає
    Чого ти снишся? Не літа між нами,
    а буревії і сухі дощі.
    А ти чоло опалюєш устами…,
    тримаєш руку на моїм плечі.
                   Хіба на це бувало часу мало,
                   коли не римувалася весна
                   із нинішньою назвою – війна?
    Тоді зоря Полярна ще сіяла.
    Тоді не віщували ще сичі
    такої віроломної омани.
                   Ти дивишся у сивину туману,
                   а я не ту чекаю уночі.
    І що узріє сніжна королева?
                   Скалки неутолимої душі
                   у серці Кая, що малює мрево,
                   які ми одинокі і чужі.
    А я й не помічаю ту пилину,
    що ранила у серце ще живе.
    Уміють люди на лиху годину
    полірувати дзеркало криве.
                   І я тобі наснитися боюся
                   понурою вороною у лузі.
    Доведений орлами до плачу,
    я ще іду, хоча летіти маю.
    І хай чоло від опіку палає,
    а ти чекай.
                   У вирій –
                                  долечу.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  12. Ігор Шоха - [ 2017.06.13 18:17 ]
    Співавтор
    Чуєш, мій ангеле неба,
    як то я вторю тобі,
    поки чекаю на тебе
    у суєті і журбі?

    Може і ти одиноко
    маєшся десь уночі,
    поки дрімаюче око
    люду пильнують сичі?

    Ніби чекають годину
    заходу нашого дня…

    …і колискову щодня, –
    люлі, ой люлі, дитино.

    Може, і ми двоєдині,
    поки п'ємо на коня?

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 20:51 ]
    Ау
                            І
    Одного разу, так буває
    і не один, буває, раз,
    коли її уже немає,
    щось «зааукає» у нас.

    І пригадаємо кубіту,
    яку чекали за селом,
    аби надією зігріти,
    якби судилися обом

    урочі сни у віщі ночі,
    усміхнені віч-на-віч очі
    і у руці рука її.

    Але Дунаєм чи Невою
    тече надія за водою
    у володіння нічиї.

                            ІІ
    Жила-була. І як її не звали:
    Гафійка, і Оксана, і Орися...
    Якби ми не боялись опектися,
    кого би ми лишень не цілували?

    На головне не вистачає часу.
    Ні. То не те – фарбовані лисиці
    або чужі і файні молодиці.
    А от свою упізнаю́ одразу.

    Найперше – щира усмішка й довіра.
    А далі – як усю себе покаже
    і як її душа на душу ляже...
    Але вона напевне із ефіру?

                            ІІІ
    Уже не парсеки між нами,
    а води на самому дні.
    Живемо одними думками,
    плекаємо мрії одні.
    Хоча я гадаю, що знаю,
    що – всує і як – напока́з,
    у сто разів більше згадаю,
    якщо поцілуєш цей раз,
    коли залишаю навіки
    і землю свою, і любов.
    Немає у серці обнов.
    Обійми живої – це ліки.
    Але не об'єднують ріки,
    як дух у душі охолов.

                                  2016-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 10:50 ]
    Без вибору
    Не уявляю те моє село
    без неї – не тієї, що немає,
    а тої, що у поле вибігає,
    яке снігами ще не замело.
    Але якби зустрілися ми знову,
    то із якою? Їх же явно є
    за все моє святеє житіє –
    що і не грішно вимовити слово.
    Але уже ніколи не скажу
    оте єдине, що не забуваю.
    Та – не почує, інша не чекає
    і лиш одну у серці бережу.
    Немає долі – оживає мрія,
    яка веде до іншої мети.
    Ой, не одній у полі вітер віє.
    І замість неї появилась ти.

    Були ми і зелені, і дозрілі,
    дивилися за обрії краси,
    але в'язати долю не уміли
    на вольній волі путами яси.
    Пережили негоди і пригоди,
    вилазили сухими із води,
    минали гречку, поки дідоводи
    занадилися у чужі сади.

    І ти чужа. Зів'яле – не зелене.
    Не оживає зжате на межі.
    Була ти незамінною у мене,
    аж поки стала тягарем душі.
    І де – у полі вітер, янь у небі,
    ручай зелений і таємний гай?

    Чому усе минає, не питай.
    Нікому перевіяне не треба.
    Я інь уже чекаю біля себе.
    А ти у полі іншого шукай.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 10:12 ]
    Всяка всячина
    ***
    А на світі є іще пілати,
    що не чують істини і правди,
    що існує у собі сама.
    Повелись на іншому таланти
    і пейзажі є кому писати,
    а про всяку всячину – нема.

    ***
    А на Ялті, як і має бути,
    виродились йєті і манкурти.
    Одвисає хоботом губа.
    Горді і буряти, і якути –
    з чукчею в одній державі – круто,
    а із Україною – ганьба.

    ***
    А на небі ідоли – ніякі,
    а розперезались, забіяки,
    і те саме діють на землі.
    Помічають деякі поети
    Марса і Арея силуети,
    а скелети їхні – у Кремлі.

    ***
    А на тій Кубані-Лугандоні
    чуки й геки, наче на долоні,
    але їх там нібито нема.
    То не зеки-фурії воюють,
    а великі гобліни торгують
    і охороняється тюрма.

    ***
    А на нашій сусіді-повії
    не одна іще санкція діє
    за її інтереси чужі.
    Захотілось безвізу
    і гарпія лізе
    за неписані їй рубежі.

    ***
    А за успіхи наші великі
    наша влада не в'яже ні лика,
    ні розв'язаного язика.
    Запізнилося НАТО.
    А чекати й мовчати –
    це стратегія наша така.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 00:39 ]
    Істини Геракліта
    Усе минає. Імовірно –
    і час, і люди, і Земля.
    І Сонце падає у прірву,
    яка невидима здаля.

    Все падає. Тіла, і трони,
    і водопади, аж гуде,
    і, може, яблуко Ньютона
    на тім'я йєті упаде.

    Усе кочує – горе, лихо,
    війна, стихія і біда.
    У світі не буває тихо,
    коли на Ви іде орда.

    Усе іде. Дощі і гради
    як не великі, то малі.
    У душу заповзають гади,
    хоча літають журавлі.

    Усе літає. Кулі, тучі,
    орли у бій за ратью рать
    і урагани неминучі
    кудись у тартари біжать.

    Усе біжить у дні урочі –
    літа, і весни, і роки,
    І як не мріяти щоночі,
    аби втекли бойовики?

    Усе тече: вода і ріки –
    у океани і моря,
    аптекою – пілюлі й ліки,
    а газ і нафта – з димаря.

    Усе очікує моменту
    і думає, – піде у Лету,
    аби осмислити старе.

    Нове на лапу... ой, бере.
    Одні поети на дієті,
    а решта чавкає й жере.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  17. Ігор Шоха - [ 2017.06.10 19:34 ]
    Війна дитячими очима
    Уже немає фотокопій
    соціалізму і війни.
    А нащо? Є живі окопи.
    Аудиторія Європи
    фіксує роги сатани.
    Така історія. Уміє
    наваксувати і – ...адью.
    Тому у ній шукати всує
    фізіономію мою.
    Якщо то я – отой, на фото,
    іще вигукую, – я сам!
    то це душа моя на фронті
    набої подає бійцям.
    А той один, що біля мене
    ховає цівочки очей,
    не має імені нацмена.
    Його рука – моє плече.
    І ці героями бували,
    і їм казали, що – орли!
    ...коли за пайкою вмирали,
    аби стахановці жили.

    Якби тодішні непорядки
    винищували «на корню»,
    то ми раніше із рогатки
    повибивали б кацапню.
    І нагадали би Полтаву,
    Батурин, і четвертий Рим,
    і нашу кров, і їхню славу,
    і як завоювали Крим,
    як у забої наші хлопці
    виховували їхню рвань
    і де стояли запорожці,
    коли освоїли Кубань.
    Якби то діяли мазепи,
    а не палили палії,
    то ми не мали би халепи,
    що й нині є ще москалі
    у школі, в армії, у владі,
    у кривославній сарані,
    і у мундирі на параді,
    і командиром на війні.
    І не було б тоді зарази
    із тилових АТОшних крис,
    що не почує наше, – брись!
    на їх команди і укази
    як мало бути ще колись.

    Ідуть вісімнадцятилітні.
    Ідуть батькам на зміну діти,
    напевне чуючи щодня,
    як озвіріла кацапня
    висотує полки елітні.

    О Боже, Боже, де ти є,
    коли Тебе ніде немає
    у цьому нищеному краї,
    коли диявол на моє
    купує душі й продає,
    і за чужі гріхи карає?

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.06.10 15:38 ]
    Бравур без пафосу
                            І
    Вірують люди у міфи, завіти
    і неминучий один епілог,
    поки існує на білому світі
    істина Слова по імені – Бог.

    Знаємо Духа. Чекаємо Сина.
    Вільні у виборі ідола зла –
    ліпимо глину. Ідемо у глину.
    Маса велика. А сила – мала.

    Пізно доходить, із ким по дорозі.
    Дуже розумні, та заднім умом,
    а насолили – йдемо напролом.

    Поки народ почиває у Бозі,
    підстерігає на кожному розі
    мафія партії із батогом.

                            ІІ
    Ми на землі – на своїй! – споконвіку
    і на сторожі із давніх давен
    пережили не одного владику
    іноязиких і диких племен.

    Та метастази пускає короста,
    що завелась ще на княжій горі.
    Братія вуличного відморозка
    має і нині свої пазурі.

    Ірод і досі ще діє підпільно:
    іго церковне, солодка яса,
    ниці раби і колонія підла –
    п'ята колона скаженого пса.

    Ідеологію ...комуністичну
    опанували мої вороги –
    нищити націю. Всю. До ноги.

    Та надолужує силу і масу
    нація духу критичного часу
    і додає до снаги і ваги.

    Маємо вже і дорогу єдину,
    і у душі золоту середину,
    то й не хитає туди і сюди.

    Ще нагадаємо світу билини
    протистояння Руси-України
    і золотого кощія орди.

                            ІІІ
    На подвиги великі і малі
    ідуть ті самі, що ішли й раніше.
    А решта – і не кращі, і не гірші:
    тузи і кавалери..., королі...

    Ми відбули своє на цій землі.
    Чому його відбути мають інші?

                                  10.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  19. Іван Потьомкін - [ 2017.06.10 12:55 ]
    Про реінкарнацію без скепсису

    На пішохідній доріжці стрілись ми раннього ранку.
    На прив’язі він біг попереду хазяїна.
    І раптом, наче вкопаний, спинивсь переді мною
    І пильно так, по-людськи начебто на мене глянув.
    Хвилина, друга, а він усе дививсь.
    Погляд карих очей його непросто витримать було.
    «Ходімо!- сказав хазяїн і за пасок дьорнув.
    Пес неохоче зробив крок, прощально на мене глянув,
    На подив хазяїна заскавучав і знехотя подріботів.
    Може, намірявсь сказать щось на прощання?..
    ... Про реінкарнацію подумав я тоді без скепсису.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  20. Іван Потьомкін - [ 2017.06.08 19:58 ]
    Майбутнє наблизилось до мене

    В спідничці джинсовій, у кофтинці з візерунками
    Вистрибує малятко на колінах маминих
    І тягнеться до всіх сусідів рученятками.
    Мов на виставу, задивились ми і беремо в ній участь.
    Не зуздривсь, як малятко притулилось щічкою до мене.
    Од несподіванки і насолоди склепив повіки й думаю:
    «Та це ж третє тисячоліття надійшло майже впритул!..»
    Розумію, що цілунок цей – тільки інстинкт:
    Дотиком, смаком, голосом, болем, плачем і сміхом
    Дитятко відкрива для себе непізнаний поки що цей світ.
    І все ж начебто вочевидь наблизилось майбутнє.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  21. Микола Дудар - [ 2017.06.06 22:14 ]
    ***
    Ви дозвольте, відсиплю жменьку
    Ваших іскр з очей і губ…
    Я вже поруч, зовсім близенько
    Вам від того ж не сумно, ну?..

    Ну, відсипте, бо пізно буде
    Вас з орбіти зірвуть ось-ось
    І обсмокчуть не бджілки, люди...
    Не за себе, за Вас боюсь

    Не шкодуйте, прошу, не треба —
    Я вдихав і п’янів з краси —
    А Вона задивлясь в небо --
    Може я щось не те просив?...
    2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  22. Микола Дудар - [ 2017.06.04 11:16 ]
    Стертись від дум...
    Пташка на дроті…
    Сонце навпроти
    Час, зупинись!
    Пам’ять, минуле
    Випхни із мулу —
    Тільки озвись!
    Нею побуду
    Хай і без буди
    Так як колись…
    По конюшині
    Хороше нині
    Літній парфюм…
    І щоб на дроті
    Безповортньо
    Стертись від
    Дум…
    04.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  23. Олексій Кацай - [ 2017.06.01 20:15 ]
    Сон
    Є дивні астероїди, які
    не падають на злякані планети,
    а линуть по орбітах і тенета
    інверсії сплітаються в м’які
    сріблясті хмари, сповнені дощем.
    Отим, що напуває океани,
    яких нема ще. Стеляться тумани
    пустелями і от бентежний щем
    на континенту сивій мілині
    через мільярди років, геть невміло,
    торкається мого земного тіла…
    Послухай, любо, снилось що мені…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  24. Микола Дудар - [ 2017.06.01 12:05 ]
    ***
    Вашої Святости не дорости
    Зеленого світла завадило
    Зорана стежка і зникли мости
    І пошук, і вихід… завалено
    І тільки Надія жевріє… якраз
    Ще б в руки кресало зі спокоєм… )
    Із серця мойого - серед поразк -
    На розтині бризне молокою…
    01.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Шоха - [ 2017.05.31 20:32 ]
    Трикутники задзеркалля
    Дивлюсь на юнь і згадую свої
    літа недавні і роки забуті.
    Угадую себе, його, її
    у погляді з минулого в майбутнє.

    Реальне і уявне cinema.
    Вона його усмішкою дарує,
    а той, між ними, може і ревнує,
    але його у неї ще нема.

    Наївні і до болю нерозумні
    вона і він – ті самі, що і ми
    з надією, що будуть вічно юні
    у апогей любові між людьми.

    І я – ще той, собі не уявляю,
    що час минає колом перемін.
    що я сьогодні – це колишній він
    іще не одинокий і не скраю
    у цьому пеклі на путі до раю
    у черзі вічно юних поколінь.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2017.05.30 22:02 ]
    Зарубцьовані стигми
    Ідуть літа, біжать роки
    і утікає невловимо
    моя коротка на віки
    любов з лукавими очима.
    Але радію цій весні
    із первоцвітами у лузі,
    коли усе твоє мені
    уже належить по заслузі,
    коли засіяне зійде
    озиминою. Все минеться,
    а я ніколи і ніде
    уже не вилікую серця.
    Хіба що, може, уві сні
    ще полюбуюся тобою,
    коли зійдеш у ярині
    бодай волошкою живою.
    Ідуть роки, летять літа,
    перетікаючи у мрію,
    а ти усе моя свята,
    якій молитися не cмію.

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  27. Ігор Шоха - [ 2017.05.30 21:31 ]
    Дуалізм триєдиного
    Поки у вирії осінь,
    літо чекає весни.

    Що за життя не збулося,
    ходить ночами у сни.

    Щастя людині дається
    як осіяння душі.

    Не спокушається серце
    на золоті міражі.

    А стрепенеться, буває,
    то і вогонь охолов.

    Поки шукаємо раю,
    свічкою тане любов.

    І на путі до могили
    гасне надія сама.

    Віри такої нема,
    що піднімає на крила.

    Що за життя не цінили,
    позамітає зима.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)


  28. Іван Потьомкін - [ 2017.05.30 21:52 ]
    ...Аби Всевишній тішивсь нами
    А краще б нам було не знать
    Про чвари, що коїлись поміж дідами,
    Про те, що хтось когось там обдурив,
    До нитки обібрав чи за межу священну виліз...
    Ми, зрештою, як і вони, так звані вороги,
    Вийшли на світ оцей безгрішними.
    Навіщо ж каятися привселюдно в тім,
    Що просто не могли ми бачити й чинити?
    Бо ж каяття – постійно оглядатися назад.
    На поступ уперед – сили потрібні...
    То ж чи не краще в злагоді та мирі
    Свої й чужі нам доглядать могили?
    Хай квіти й дерева, посаджені отам,
    Загоять давні чвари й рани.
    Може, тоді Всевишній скаже нам:
    «Отак живіть, щоб тішився Я вами!»




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  29. Ігор Шоха - [ 2017.05.29 19:12 ]
    Жуйка з післямовою
    ***
    Не начхаєш, як би не свербіло
    в носі чи у вусі. Далебі,
    річ у тому, що погане діло
    мати справу з его у собі.

    ***
    Чого плювати у криницю,
    з якої питимеш за мить?
    Чого боятись, що блакить
    наллє цілющої водиці?
    Уже боялися синиці,
    «що хоче море запалить».

    ***
    Не біда, коли орлу подібний,
    має кігті і своє лице,
    а біда, коли – не дуже бідний
    на косе Дем'янове слівце.

    ***
    Ховайся, хто на буйне чуйний
    і начувайся, бойовий.
    Лякає байкою заумний,
    боїться істини – отруйний...
    А усміхається який?

    ***
    Радіє навіть і Яга,
    коли почує, – дорога!
    Неначе то ключі до раю
    або Куліш чи Кочерга
    високі титули вручає.

    ***
    У запої мене-стрелі.
    Забувають, що й коли
    накалякали були.
    Нагадаю. Акварелі
    пишуть леді-спаніелі,
    а «виписують» орли.

    ..............................
    Нікому я не допікаю.
    Але якщо і зачепив,
    то що типовим не буває,
    коли озвучений мотив?
    Мініатюри є негарні
    або й колючі аж за край.
    Та їх не буде у книгарні
    тай годі. Зайве не читай.
                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (7)


  30. Ігор Шоха - [ 2017.05.29 19:09 ]
    Від кінця до краю
                            І
    Ми убогі по задуму Бога.
    Та потуги людей немалі!
    Убиваємо Гею потроху.
    За епохою буде епоха
    і не буде цієї землі.

    Уявімо нечувану еру
    і нові неосяжні краї.
    Ліліпутія із еСеСеРу
    буде «гузно лизать» Гуліверу,
    аби той уподобав її.

    Посуворіє ідол Перуна.
    Завоює Європу Зевес.
    Опанує Америка руни,
    і упаде колода Фортуни
    на засіяне «поле чудес».

    Папа Карло розколе поліно
    і натеше героїв Перро…
    Шапіто обере Буратіно,
    революцію – син Чіполіно,
    а казну – онучата П’єро.

                            ІІ
    Все минає. І на перехресті,
    де куються мечі сатани,
    Україна, заручником честі,
    на чолі революцій, протестів
    оживає у пащі війни.

    Від Ісаії є – і «гонимі»,
    і улюблені Бога Отця,
    і предтечі Донбасу і Криму
    від Содому і до Херосіми,
    від Чорнобиля і до кінця.

    Бо така от історія клята,
    що немає добра без хули
    і тер-акції без кабали…

    Репетицій ми мали багато.
    Необхідно одних розіп’яти,
    аби інші святими були.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  31. Ігор Шоха - [ 2017.05.28 19:03 ]
    Неубієнна геєнна
                                ***
    Є ще безсмертя.
    Та годі біситись
    неубієнному полку
    совків...
    Є мотивація
    у москалів, –
    краще повіситись,
    аніж гордитись,
    що у Союзі
    убивцею жив.

    ***
    Живе совок, жирує і пасеться,
    а то й нап'ється чистої води.
    Але, буває, іноді плюється,
    аби заслуги мати у орди.

    ***
    У Харона оновили шлюзи.
    Течією Вакха – вояжі.
    Убивають голоси чужі.
    Вишкіряють зуби боягузи
    за свої маєтки й багажі.

    ***
    Іде колона бойова.
    Жахають клекоти орлині.
    Із ночі лупає сова.
    Тать колупається у глині,
    перепираються богині.
    Гряде утопія нова.

    ***
    Дай худобині по різці
    і минеш лиху годину.
    Треба ставити на місце
    ненажерливу скотину.

    ***
    Чекаємо ясної миті,
    коли засяє із блакиті
    знак перемоги у вікні,
    коли московській сарані
    заперті двері і закриті
    усі путі її «весні».

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  32. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:16 ]
    Повернення Улісса
    Усі на цьому світі одіссеї,
    ну, себто – ми, одні чоловіки.
    Не можемо лише без однієї,
    а з усіма, буває, залюбки.

    Але його чекає Пенелопа.
    І мій герой подався із війни
    по морю-океану автостопом
    до першої єдиної жони.

    Далеко однолюбу до Ітаки.
    А по дорозі – диво-острови,
    а на одному жіночок, як маку,
    і не одна солодша од халви.

    А він один як мати народила.
    І каже повелителька йому:
    « Коли наяда кожна буде мила,
    тоді й поїдеш далі – напряму».

    І що робити неборака має?
    Це ж поратися – нічку не одну!
    Тоді герой їй так відповідає:
    « А я з найпоганішої почну».

    Але й наяди – не дереворити.
    І кожна має «ґо́нори» свої,
    аби «уподоба́ли» не її.

    Посадовили грека у корито –
    свою найнекрасивішу любити
    жене Еол Улісса до сім'ї.

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  33. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:37 ]
    Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
    таку незаяложену, ясну.
    А я її, – о горе! У могилу –
    її єдину – на усіх одну.
    Із неї Ліру вижали за бали
    і не мене одного виживали...
    Прозорою – не бачили її.
    І у болоті цьому поховали,
    аби дали їй циці бабаї.
    Вона і Музу тягне за собою.
    Нехай міняє коси на косу,
    а крокодили щирою сльозою
    оплакують її живу красу.

                          ІІ
    Її зоїли буцають лобами,
    аж клепкою упала сьома п'ядь.
    Любителі у тартари біжать,
    майстри перекидаються словами,
    кусають пересмішники зубами,
    губителі поезії стоять
    в почесній варті
                          щільними рядами.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)


  34. Мирослав Артимович - [ 2017.05.27 08:40 ]
    Букетик для мами (пісня)
    Буяє травень яблуневим цвітом,
    не за горами довгождане літо.
    Проте допоки ще весна довкола -
    то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

    Приспів:

    А ми такі, а ми такі затяті,
    зірвиголові, вперті, язикаті,
    у школі - непосиди на уроці,
    бешкетники завжди на кожнім кроці.
    Та в осяйне травневе свято мами
    щось дуже дивне коїться із нами -
    для матерів ми у новій оправі:
    синочки ніжні, чемні та ласкаві.

    Бува, попросить часом тихо мати:
    «Учи уроки, не тікай із хати…»
    «Ой мамо, мамо, вивчу їх у школі -
    мене чекають друзі на футболі!»

    Приспів.

    Сьогодні зранку усміхнуся мамі,
    за шию ніжно обійму руками,
    вручу букетика весняних квітів:
    «Матусю! Ти моя найкраща в світі!»

    Приспів.

    14.04.2013





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (5)


  35. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 17:01 ]
    Відгомін
    Її лірична героїня –
    ікона із далеких літ,
    де ще існує і єдиний,
    і не один, а цілий світ.

    Вона залюблена у себе
    і вірна лиш самій собі,
    але живе на тому небі,
    де все минає у журбі.

    І забуває, що навколо
    усе повторюється знов
    як нерозривне вічне коло –
    життя, і сльози, і любов.

    Квітують не одні мімози
    на перехресті до вінця
    і не одні жіночі сльози
    лікують душі і серця.

    Усі трагедії жіночі
    вміщає майже кожен твір.
    Але надійний поводир
    веде її еЛГе крізь ночі.

    Такі її війна і мир,
    і щирі друзі ...ой буває –
    і плакати допомагає,
    і підведе під монастир.

    І терпеливу, і привітну
    її запоєм пізнавав.
    У «пригорщі …такого… світу»
    і я її надії мав.

    Вона сміється і страждає,
    малює сни і міражі,
    і поведе у спориші
    одній лиш їй відомим плаєм.

    Одне життя формує жінку,
    яка – і грішна, і свята,
    закривши чергову сторінку,
    почне із чистого листа.

    Аби піднятися на крила,
    що виросли не з рукавів,
    а із високих почуттів.

    Полум'яніють ще вітрила,
    аби її еЛГе раділа,
    що світ навколо подобрів.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (12)


  36. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 15:00 ]
    Чужа бабуся
    Стоїть, у щось замислена, бабуся.
    Її рука зависла біля уст.
    Чужа усім. Признатися боюся,
    що я не намотав собі на вуса,
    які були літа моїх бабусь.

    І цю уже ніхто не запитає,
    кудою понесуть її літа
    і хто її у вирії чекає.
    Сиріт багато у моєму краї.
    А ця узята з іншого хреста.

    Дві ягоди із меж одного поля
    її скорбота і моя недоля.
    У пам'яті – химерний диво-світ.

    Додумую і я за неї думу.
    А у її тоненьку пучку суму
    висотується баговиння літ.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)


  37. Ігор Шоха - [ 2017.05.25 22:13 ]
    Відкриття на заїжджених маршрутах
    ***
    Не такі синоптики уперті
    як ясна погода у імлі
    і її неписані секрети.
    Та не марно метео-поети
    провіщають літо на землі.

    ***
    Метеорологія – наука
    про дощі і бурі у негоду –
    як у небі перевозять воду
    незалежні лебідь, рак та щука.

    ***
    Утопія! Усе навколо
    її оази опертя –
    засіяне дощами поле.
    Не пересіяні ніколи
    круїзи пам'яті життя.

    ***
    Я не їду по медалі.
    Нажимаю на педалі
    свого самоката.
    Далина не залякає.
    Хто і де мене чекає –
    як мені не знати?

    ***
    Все, що лишається на сльози,
    нехай – ні людям, ні мені.
    Але не радують прогнози,
    коли почуєш уві сні,
    які ми чуйні – кам'яні.

    ***
    Відкриті двері у Європу,
    а вікна ще у москаля.
    Усі чекаємо потопу.
    І лише карли, – опа-опа! –
    та ще коняка туго-ока
    рубають, аж гуде земля.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (8)


  38. Іван Потьомкін - [ 2017.05.25 19:50 ]
    В родиннім ґроні

    Як гарно, коли дорослі діти
    Не вдовольняються скайпом,
    А йдуть без примусу до нас, батьків,
    І лічать дні, коли в родиннім ґроні
    За чаєм з коржиками та варенням
    Почнеться бесіда про музику й книжки,
    А далі –шахові баталії з онуком,
    Де, крім самих гравців, усі знавці...
    Як відрадно відчувати, що збулося те,
    Про що лиш мріяв в парубоцтві -
    Найперше бути другом дітям,
    Щоб дружбі цій ніщо не стало на заваді.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  39. Мирослав Артимович - [ 2017.05.25 13:37 ]
    Сторож у раю

    Працює сторожем будинку –
    відпочинкового, між гір,
    дідусь трирічної Христинки –
    всезнайки, милої на взір.

    – А де працюєш ти, дідусю? –
    жартує, чи… – не розбереш.
    Дідусь у вуса усміхнувся:
    – У раю сторожем, егеж!

    – А де той рай? – Моя дитино,
    він не у небі – на землі:
    тут кожен плай і полонина –
    це Божий замисел і плід.

    Тут, у Карпатах, б’ється серце
    нерукотворної краси –
    цілющих вод живі джерельця
    і гори, влиті в небосинь.

    Потоки рік снують легенди
    про Богом викоханий край.
    Тому і рай не десь, не генде -
    отут, Христинко, справжній рай!

    21.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (12)


  40. Віктор Кучерук - [ 2017.05.24 07:06 ]
    Збайдужілому товаришу
    За попелища і могили
    На щедро скровленій землі, –
    Невже москаликам простили
    Твої скорботи і жалі?
    І незлічимі домовини,
    І плач удів отут і там, –
    Чомусь забулися віднині
    Твоїм застояним сльозам.
    Про найгіркіші наші втрати
    Бринить щодня людська печаль
    В осиротілій кожній хаті,
    Чого не чуєш ти, на жаль.
    А я тому не забуваю
    Ні про сиріт, ні про калік,
    Що душу зболену до краю
    Вогнем війни довічно спік.
    23.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  41. Іван Потьомкін - [ 2017.05.23 17:22 ]
    Єрусалимська фата-моргана
    Дріма Єрусалим у тумані,
    Немовби Богом з неба знятий.
    І якось млосно на душі мені,
    Так конче хочеться дізнатись,
    Чи, може, й там усе, як тут:
    Снують авто, сопуть трамваї,
    «Сови» неохоче на роботу йдуть: .
    Не «жайвори», тож смачно позіхають.
    Ворона на пенькові в роздумі куняє,
    Кіт гордовито шлях перетинає...
    ...Та раптом рожевіє. Все довкруж в обнові.
    Єрусалим небесний поступається земному,


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  42. Мирослав Артимович - [ 2017.05.23 17:24 ]
    Хай живе! (про серйозне з усміхом)
    Не піддаюсь…
    Пручаюся…
    Спиняю…
    Воно ж все лізе,
    чорт його бери…
    – Ану не лізь! – у розпачі волаю. –
    Бо придушу!
    У м’якості перин
    І тіло м’якне…
    Волю ж не зламати…
    Але таки узяло за живе...
    Яке нахабне! – хоч тікай із хати.
    Та ліньки встать.
    Тоді – нехай живе…

    23.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (9)


  43. Мирослав Артимович - [ 2017.05.20 14:58 ]
    Етюд
    Травнево-ніжна вишуканість гір.
    Смереки урочисті, наче панни.
    Пречисте око неба угорі.
    Душа життю виспівує осанну.

    Як не було мирської суєти.
    В обіймах раю матінки-природи
    Купаюся в оазі чистоти,
    І дякую за повінь осолоди…

    20.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (12)


  44. Іван Потьомкін - [ 2017.05.19 22:08 ]
    ***

    Якби було можливо взять на той світ
    задумане на цьому, та не зроблене,
    в передпокої вироку я б докінчив його
    і тими, хто повернувсь на Землю
    вдалося б передати в Україну завершену
    Господом Богом дану місію,-
    я б уже не думав про свою подальшу долю.




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  45. Віктор Кучерук - [ 2017.05.19 05:16 ]
    Вічний слід
    Вона всміхнулася привітно
    І відвернулася нараз, –
    Немов раптово промінь світла
    В пітьмі засяяв і погас.
    Немов веселка водограю
    Знялась на захід чи на схід, –
    Лиш із уяви не зникає
    Солодких марень вічний слід…
    18.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  46. Віктор Кучерук - [ 2017.05.18 08:15 ]
    * * *
    Р. А...
    Знов даремно
    смерть недремна
    підкрадалася в бою, –
    оминули
    ласі кулі
    сиву голову мою.
    Тільки влучать
    неминуче,
    без жалю і співчуття, –
    і погасне
    передчасно
    в тілі дужому життя…

    Я навмисне
    скрізь дивився
    ворогам завжди в лице, –
    і загинув
    за Вкраїну,
    їх шануючи за це.
    17.05.15


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  47. Віктор Кучерук - [ 2017.05.16 07:42 ]
    Плин
    А. Ч...
    Від весни до осені –
    Тільки літа мить, –
    Наче клаптик просині
    Крізь імлу струмить.
    Від весни до осені –
    Море кольорів, –
    І різноголосиця
    Плодоносних днів.
    Від весни до осені –
    Життєдайний зріст, –
    Пам’ятні відносини
    Повнять щастя зміст.
    Від весни до осені –
    Веселіє люд, –
    Ти ніколи осторонь
    Від розваг не будь.
    15.05.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  48. Іван Потьомкін - [ 2017.05.15 10:05 ]
    ***
    Цієї одчайдушної пори
    усім зустрічним «Будьте здорові!» говори.
    «І злодію, й спокуснику, й катюзі?»
    Усім, бо ж як розрізнити мусиш
    кожного вдосвіта до пуття?
    А втім… може,скоріше настане каяття.




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  49. Ігор Шоха - [ 2017.05.14 22:38 ]
    Із народного лексикону
    ***
    Молотити не те саме,
    що байдики бити,
    і молоти язиками,
    і ляси точити.

    ***
    А попу іде кадило,
    а дякові – кварта,
    а на рило мало мила…
    А які помиї лила
    Феська язиката!

    ***
    Не зійде небесна манна.
    Що посію, не пожну.
    Що одним по барабану –
    це не те, що сіль на рану,
    а горохом об стіну.

    ***
    Ласа ласиця на яйця,
    а куна – на куру,
    молодиці – на причастя,
    козаки – на інше трясця
    і чужу натуру.

    ***
    Як не пий, усе до дна
    піде босе й голе,
    все одно, душа одна –
    перекотиполе.

    ***
    Усі – за пазухою Бога
    і дами, й кавалери...
    У кожного своя дорога
    і кожен хоче жити довго
    як селекціонери.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  50. Ігор Шоха - [ 2017.05.14 17:04 ]
    Гра на клепсидрі
    Говорять люди, – час покаже.
    Але одного разу
    нав’ючити мою поклажу
    уже не буде часу.

    То вибачайте, добрі люди,
    що бігаю прямою.
    Мені уже і того буде,
    що піде за водою.

    І того буде, що минає,
    і того, що не любий,
    і не почую, – баю-баю,
    коли заціплю зуби.

    А, може, і мене почує,
    як іноді бувало,
    ота кубіта, що дарує
    кебету, а не бали.

    І вороги, і друзі – раді…
    А зорі на параді
    уже готують місце скраю.

    Не хочу бути на заваді.
    Усе, нараяне по правді,
    минулого не має.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   168