***
Є наказ – іти на захід
за вєлікую страну.
Їй – нема безвізу. Ну,
а його у пекло аспид
посилає – на війну.

***
Осатанілі зеки лугандона
єдиної й ділимої на сто
міняють Харю, Бєса і Кобзона
на тисячу заручників АТО.

***
Є об'ява, що АТО й війна –
два боки офшорної монети.
Є кому платити аліменти –
розвелися біс та сатана.
Треба обирати резидента.

***
Повія вішає об'яву:
– Шукаю милого собі.
Так і Росія. Кучеряво
бажає жити ця проява.
Але не все їй по губі.

***
Є нова об'ява ідіоту,
а воно обманює себе:
«Санкції – то Пороха робота.
У Гаазі не чекає бота
у клітинку небо голубе?»

***
Має оголошення владика:
– Карла і Людовік не чужі
і йому ніде нема межі.
На усеньку голову каліку
вже не надувають вояжі,
та яке опудало велике!

                              2017

               I
Лірою, тихою ласкою,
вірою, сивою казкою
віють гаї і лани.
За позолотою обрію
сяє палітрою повною
літо у небі весни.

Ніччю, і рано, і вечором
чути її голоси.
Арії-оргії щебетом
заполонили ліси.

Це – весна! Це вона
і голосна її луна
мрії несе із колись.
Кинь жалі. Ми одні
на цій землі ночі і дні.
Слухай і не журись.

               II
Падає сонце за горами,
а поза тучами чорними
стогне далека гроза.
Бронзою, мідними дзвонами,
громом, новими акордами
б'ють у набат небеса.

Сіє тихесенько
дощик дрібнесенький.
Сонце над кресами
роси уже не зіп'є.
А поза хатами
з рутами-м'ятами
літо співатиме
соло вечірнє своє.

У долині
десь далеко
чую пісню.
Бачу одну
зо́рю ясну.
Лебединий
чую клекіт.
Нічка пізня.
Та не засну.
Ой не засну.

                              2011,2017

Ви ще не знаєте кацапа.
Літає мухою цеце,
а обнімає косолапо
і вічно має, як у цапа,
незадоволене лице.

Воно полює за чинами,
аби завоювати світ,
але відоме матюками
або махає кулаками
із малечку до сивих літ.

Воно людей не помічає
і визнає єдине – прес,
яким і давить, і повчає.
І у юрбі їх підла зграя
пильнує вовчий інтерес.

Його нема чому учити.
Усе відомо наперед.
Той буде оковиту пити,
цей мать і партію любити,
а решті треба пістолет.

Воно затято риє яму,
аби глибокою була
і ненавидить до безтями –
нахабне, люте, сите-п'яне –
америкоса і хахла.

А те, що нібито еліта,
богема, «барє» і шпана –
шурує гоголем по світу,
із мракобісами у свиті,
а їх ведучий – сатана.

Оце і є союзний Чомбе
серед опричників своїх
і хрюш у рясі – між святих.
Усі диктатори і зомбі
вилуплюються із таких.

У них ума – на дві палати.
У шостій – Дума й ковбаса.
Із Києва – колона п'ята,
і гастролююча попса,
і опозиція уся.

Не всі Андрії. Є й Остапи –
наємні рупори Кремля.
На всій малоросійській мапі
немає гірше за кацапа
із укґаїнця-москаля.

Відоме плем'я це пархате
не тим, що і нікчема – пан,
а тим, що заміняє ката,
коли тебе попре із хати
і поламає твій паркан.

Питається, а може досить
кататись на чужім горбі?

Та видно пана по губі.
Усе одно очима косить.

І як земля по світу носить
таку мерзоту на собі?

                              07.2017

***
Буває, і мініатюрні катрени
не лише образи, але і ...поеми,
і п'єси, і оди ...дощу.
Які то скажені путі Мельпомени,
якщо випадкові сюжети і теми
доводять когось до плачу!

***
І зоїли протирають очі.
Месники і месниці навколо.
Зрозуміло, що кусати хоче,
та не ясно, що воно мололо.

***
У всьому винні москалі.
Ця істина відома.
Надії є. І не малі.
Чекаю миру на землі,
але воюю вдома.

***
Я не живу на Україні,
а в Україні їм і п'ю.
Не важко уявити нині,
що чую соло солов'їне
не на краю, а – у краю.

***
Усе, що надбали у час есесеру
на смерть і життя в боротьбі
за мир і свободу майбутньої ери,
«працюючий жулік» у пенсіонера
на щастя здирає собі.

***
А ми живемо на початку
як є і було за дідів.
Корупція, кража, подачка
і каса, собі на «заначку»,
освоєні з юних років.

***
Замайоріло усе
у бойовий «Первомай».
Нація гасла несе:
«Банду – долой!
Путю – домой!
Хунту – ?
А Пєтя – good bye».

                              2017

Вона солодка з виглядом на всі…
Йому повзти і дертись крізь кордони
і кожен з них ще мріє по росі
це право їм дісталось за купони

і боляче і смішно - хеппі енд
він не турист, а хто? заробітчанин
найкращий із усіх сьогодні тренд
чому ж не віддіслати їх у Кани?!..
27-07-2017

З Борисполя до вас - куди не йшло
а звідси і до себе ціла вічність
на прив’язі теличка за селом
у погребі принишкло десь з півсічня
і це не все
сторінку розгорну
прописане розписане... дрібниці?
кипить бурлить на вуглях на пару
і черга по обіду до криниці
а ще про вас думки у кілька слів
а ще до вас ну щодо пропозицій
зібрати всі
ті образи зі снів
і як сім'я пройтися
по столиці...
26-07-2017

Якщо наш день візьме й завечорить
а сонце відштовхнеться від орбіти
зірву тобі і айстру і суниць
і тихого зворушливого літа
залиш усе скоріш біжи до верб
стежиною униз та й понад ставом
он місяць молодий неначе серп
а поруч польові по шию трави
чекатиму з гітарою чи без
зачуєш соловейка йди сміливо
погодилась пташина кілька тез
озвучити з нудьги чи то з пориву…
26-07-2017

Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Чи спеку перебуде в тіні крони,-
Вважай, що прокладаєш стежку до Любові.

Товарищ Пу, аэропорт
исчез с лица земли под утро
"эх бы ещё один
аборт -
и мир избавился б от Пута…"
не пожелание, вопрос
вот накопил себе на старость
чтобы не слышать больше "SOS"
я умереть готов задаром
за этих юных мальчуган
слегка небритых и безусых
готов в Кресты иль в Магадан
иль мы для вас не люди, мусор?
товарищ Пу, зачем вот так
толкаешь страны в мясорубку
исподтишка?… себе же враг
ну ведь бессмысленно и глупо
ой боже мой, патриотизм…
и это ради «новороссов»?!
да вы больны, не ваша Жизнь
и не увиливайте, бросьте
вот Мать в слезах
окаменев
на полный рост
свидетель Днепр -
есмь Дух Святой! наш Божий Нерв
а, кстати Пу, какой вы веры?..
не может быть, ну всё, держись
не уж -то вправду бес попутал
откуда вы? оттуда… из…
не впечатлительно но круто

...а я то здесь на кренделях
всё изгибаюсь, вены рву
а ну-ка хлопцы, тащи кляп
и на гиляку дрыгом ПУ…
2017

Я не пишу, а «вишиваю».
Хай крицю варить сталевар,
а я, буває, ще й клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город –
усе одно ази та буки
не озадачують народ.

Метафори беру зі стелі.
Є коцюба і рогачі.
Уранці списую пастелі
і силуети уночі.

А вечорами кличу Музу,
як не навідає сама.
Вона поету не обуза,
але мовчу, коли нема.

Відомо не мені одному,
що є боєць – один за всіх.
І що поганого у цьому
або у помислах моїх?

Не оминаю акварелі
не наполоханих сорок
і неопалених зірок.
Боюся лише мене-стрелів.

Думки хапаю на льоту
і маю те, чого не маю,
але нікому не зриваю
підметок з рипом на ходу.

Оце і всі мої секрети.
Казати може й не з руки:
– Я не люблю пусті сюжети
і неотесані думки.

Ніяке діло не минути.
Та пам'ятаю поміж тим:
одне – склепати і забути,
а інше – милуватись ним.


07.2017

І
Як любо, що немає смерті,
коли із вирію летять
високі думи не затерті
як вечорами зорепад.

А ще миліше йти до неї
дощем у недосяжну даль
і аж до осені цієї
сльозою сіяти печаль.

А ще, аби мені самому
на битому путі оцьому
судити, виживу чи ні
у колі милих, любих друзів,
чи із недолею в союзі
тужити у самотині.

ІІ
Дожили до останнього літа
і лишаються лише свої
три дороги по білому світу
у нові і забуті краї.

Завершили намічене коло
пережитої разом пори.
Осягаємо слово - ніколи
у підніжжі крутої гори.

У журі ти єдина і мила,
та немає у тому жалю,
що і ми не своє покосили,
забуваючи слово - люблю.


ІIІ
Сива осінь читає моралі
і тасує колоду життя.
Ти від мене все далі і далі
і тобі у юдолі печалі
не байдуже моє майбуття.

Ми не маємо іншої змоги
як іти у забуті світи.
Починаємо із перемоги.
Не буває такої дороги,
де немає до кого іти.

Розлітаються душі як птиці
з весняної у літню блакить,
де чекає зурочена мить.

Умиваємо росами лиця.
Наша доля дарується квітці,
а надія на волю летить.

07.2017

Терпимо, но
вот мамы только и отца…
в потусторонней жизни где-то бродят
на улицах прозрачных - радость без лица
не женятся и замуж не выходят
ты там бывал однажды (было… ) повезло
какой-то сбой
болезнью зацепило
оставил всех и всё
ходил через окно
способности? отмалчивался мило
скрывался ты
от санитаров и врачей
душа, она и скальпу неподвластна
ведь двадцать семь подряд
ты к ним ходил ночей
и зрел и знал и верил - не напрасно
умом своим познавши
вериться с трудом
и не постичь
как это всё случилось?
на берегу Десны стоит уставший дом
храни его и
Господи, помилуй…
22-07-2017.

Живемо у час перемін.
Така уже карта упала.
Не ми обирали, а він
у гавані долі причали.

У часу немає керма.
У люду опущені крила.
А на перепутті нема
кому напинати вітрила.

Надія веде уперед,
а вибору долі немає.
Ця дама у смужку буває...
І поки дорога не мед,
нехай хоч удачу поет
рукою за гриву тримає.

                              07.2017

Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.
Одне погано - як укусить муха
і настає у головах розруха,
то кожна жаба лізе у вожді.

Ми захищали волю і свободу.
Віками боронили рубежі
на заході, а нині по межі,
де є один обов'язок народу -
латати діри власні і чужі.

Надія каже, - уповай на себе,
твої діла повідає поет.
Любов і віра - наш менталітет.
Що на землі зав'язано, у небі
уже реалізований сюжет.

Опалені війною - обережні,
та граються як діти із вогнем,
від кого невідомо незалежні,
у всі калюжі падаючи чесно
охайним і опльованим лицем.

Ні бісами, ні Богом не почуті -
учора пацифісти і манкурти,
сьогодні - уособлення біди,
порукою й кайданами прикуті
до дикої імперії орди.

Сусіда має націю убогу,
а ми - сусіду, а її боги -
дияволу одному до снаги.

Чекаємо у ляха допомоги.
Але лукавий путає дороги.
Герої наші - їхні вороги.

07.2017

Аврагаму,
лікарю й піаністу

Руки музика поклав на рояль.
Очі заплющив, і тої ж миті
Долоні немов одійшли од зап’ясть
На дивну розмову з чорним і білим.
Ліва басила голосом Баха,
Переливом Зілоті права озвалась.
А за вікном партитуру на Пурим
Зливою й вітром зима догравала.
Пальма до шибки раз-у-раз припадала.
Може, хотіла хоч трохи зогрітись
Може, із нами музику слухать?
...Руки, мов птахи, з клавіш знялися –
Бах і Зілоті розмову скінчили.

Живемо – хто на що учився
у вирі дива і надій.
Повеселився, зажурився –
та й поганяй на упокій.

А що іще на цьому світі
тебе тримає на льоту?
Бажання квакати й летіти
і жаба має за мету.

Тягни себе бодай за коси
з болота у широке поле
і хай навколо аж гуде:
– Дивіться, люди, хто це, що се?
Ти є завжди, або – ніколи,
або не квакаєш ніде.

                              07.2017

Животріпощеться серце …
встигнути б до перехрестя
О Боже, прошу, не сердься
зустріну ії нарешті…

засіється сум думками
зашторені вікна знову
і сонце піде за браму
у діжку з водою повну

і випхне чомусь сопілку
до губ, що пропахли медом
як добре що є домівка -
шукати ночліг не треба...
21-07-2017.

Не дивись на жіночі принади
як на ласощі й море утіх.
Все, що маємо, буде позаду,
що попереду – думати гріх.

Не дивись на чуже й епатажне,
як буває, вальяжні коти,
бо ніяка сама не покаже
те, на що й не очікуєш ти.

Не дивися, бо це аморально,
все хороше – одному собі.
Не журися, хоча і печально
залишати її у юрбі.

Не дивись на жону як собака,
що забув, де масли заховав.
Самурай у азарті атаки
пам'ятає, яку обирав.

І як огир не п'яль на кобилу
косе око. Піймай за узду
і дивися на яблука білі,
а не фіги у райськім саду.

Не дивися на неї ніколи,
як вона, наче баба Яга,
де б у гречку не стала нога.

І гляди мені! Буде крамола
не тоді, як вона напівгола,
а коли абсолютно нага.

                              2012

***
Немає як апелювати
мені чужому – перехожій.
Найлегше чути і мовчати.
Не «вопіющим» воювати,
але і змовчати негоже.

***
Не заважають неживі боги
служити слову і годити Музі,
але перевелись запеклі друзі
і завелися любі вороги.

***
Сліпа Феміда і глуха.
Такі у неї вади.
Але тому вона й така,
що краще пацю, ніж бика,
на сало годувати.

***
Пора тікати за тини.
Уже закочують штани
і голови, і глави,
і бувші, й нинішні пани.
І роздаються ордени
наліво і направо.

***
Перевибори? Нічого.
Знову саме ті,
що ідуть до перемоги,
мочать мера бойового
у його смітті.

***
Кому, – ура! Кому, – ганьба!
Іде підпільна боротьба
за взятки і калими.
І не гидує голитьба
законами дурними.

                              2017

Кон’юнктури у мене немає
і тому не пишу я «поез»,
бо ніхто їх уже не чекає
і поезії не замовляє,
та не лаю себе, коли без
ремесла непутящого скнію
і чекаю на неї одну.
А коли од жари одурію,
то й ніяке до ночі утну.
Головне, аби рима охайна,
луки, озеро і вітерець…
І, буває, захочу – негайно
уявляю хороший кінець.
Не тому, що мені, бойовому,
захотілося миру в раю,
а тому, що люблю я солому
і травинки, буває, жую.
Запряжу віслюка в колимагу
і поїду на ній горілиць.
Як ніхто не звертає уваги,
не цураюсь веселих дурниць.
Хай полають за ці обертони
і поети, і панії ті,
що не знають мене у житті,
та навчають хорошому тону.
Дуже дякую. Так воно є,
що поету не треба таланту.
Пам’ятайте про небо моє,
поки інше тримають атланти.

……………………………..........
Мої очі – іще голубі
помічали, що небо зелене,
і дивились угору щоденно.

Епітафію пишу собі
не на камені, а на горбі,
де усе промовляє за мене.

                              07.2017

Минає у цирку на дроті
афера: «Російська весна».
І наче нема ідіота,
який у миру – сатана.

Нічого не пам'ятає,
нікого не визнає.
Батия на Рейні немає.
Чума обирає своє.

І поки затії на часі –
повія ніде не була.
Її не було на Донбасі
і Ялту вона не взяла.

За Віслу вона не ходила
і не розоряла Волинь,
і боїнга не зачепила,
і рейсу – Варшава-Хатинь.

У неї усі боголюби.
Є роги й зоря на чолі!
Але заявляє тригубо,
що укри – усі москалі.

А нині – лунатики в моді:
дивуються, в очі плюють,
не вірять у здачу по морді,
але наставляють на путь.

І не протираючи очі,
не чуючи анітелень,
«месія» п'яніє у пень.

Линяє афіша. Уроче
над чорною прірвою ночі
схиляється завтрашній день.

                              07.2017

У зеніті літа часу мало.
Коло переписує Велес.
Покотило колесо Купала
за гарячі обрії небес.

Зупиняють сонце вечорами
на ночівлю хрещені боги,
а червоне небо за лісами
не дає надії і снаги.

Капища руйнуються дощенту.
Істина – у вічності душі.
Храми – дорогі апартаменти,
особливо крадені й чужі.

Гея уповає ще на осінь.
І до неї недалека путь,
де сіріє істина і суть.
Ідемо у світанкові роси
ще не взуті, та нагі і босі
а боги жертовники несуть.

                              07.2017

...Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обранців прийдешнім царством,
не поривав із заповіданим Мойсеєві:
обрізали хлопчиків на восьмий день,
так і тепер годилось це робити неофітам,
щоб зберегти в’язь із Творцем світу.
А Павло був найздібнійшим з-поміж учнів
рабана Гамліеля, одного з наймудріших
на той час мудреців, котрому шану
віддавав навіть чванливий Рим.
Учитель і батьки гадали, що Шауль,
(названий так іменем першого царя Ізраїлю,
а потому переймований на латину в Савла),
сам згодом поповнить когорту мудреців.
Може б так і сталось, якби у ненависті
до перших християн по дорозі в Дамаск,
як оповідає сам апостол, не пролунало із Небес:
«Савле, Савле! Що ж ти женеш Мене?»
«Хто Ти, Господи?»- спитав Савл, упавши на коліна.
«Я Ісус Назорей, якого ти гониш!»
Відтоді Савл в когорту християн влився,
порвавши з усотаною змалечку вірою батьків.
«Коли ж каже «Новий Заповіт,-
наголошує він у «Посланні до євреїв»,-
то тим назвав перший старшим.
А що порохнявіє й старіє, то близьке до зотління».
Не приживсь Павло у своїм краї.
До варварів подавсь і тішивсь успіхом.
Фактично він оформив християнство як віру.
Коли ж йому вдалося зробити своїм учнем
Не когось там, а самого проконсула Павла,
його ім’ям нарік себе новоявлений апостол…
…А, може, поєднав першоапостолів гріх перед Ісусом?
Петра за те, що тричі відмовивсь од Учителя.
Павла - за розгул фанатизму?..
…Та все ж, напевне, поєднала їх смерть.
Хоча й вона була в кожного різна:
Павла як римського громадянина
не мали права вішать і голову мечем скосили.
А Петра, як і Вчителя, нa хресті розп’яли.
Щоправда,вдовольнили його прохання –
головою вниз, аби не бути поруч з Ісусом,
а тільки біля Його підніжжя.

P.S.
...Не просто уявить Петра за плугом,
Бо за життя лише на рибі знався,
Як і Павла - погоничем волів,
Адже освоїв мистецтво шить намети.
Але це, певно ж, все на тому світі.

Знесилив дощ поскубану ріллю
і вечір покотився спочивати
ти рівно о двадцятій на нулю
і ледь жевріє вогник циферблату…
росте число ти зміниш раптом курс
в той самий бік де видимі і справжні
таксі - минай тобі потрібен бус
повір мені від нього більше вражень…
16-07-2017.

Фата Моргана…
і це очевидно
Венесуела? а може Париж?.. і
зіллються в одне очей половинки
і вийдеш на двір
і пірнеш у спориш…
а там інший світ цвіте і буяє
Раю подібний
зайди покажу
о
спочатку полиш думки неохайні
і витри зісподу
кому я кажу?..
16-07-2017.

…опівночі пишу листа
чи дійде він, ніхто не знає
літ кілька взяв і відмотав
і розгорнув до Небокраю…
ой защеміло!
залюбки
від того майже посміхнувся
ти уявляєш це? прикинь
впіймав себе: -
собі я
снюся…
14-07-2017.

Біжиш було собі у тепле ліжко
на всяк випадок в мислях записник…
і пахне там твоїм вчорашнім віршем
одна невдала рима і - гаплик
всього одна… як ложка дьогтю в меді
як лезо попід горлом навкоси…
звучить попса...тобі потрібен Верді
і так завжди, і щоб ти не просив…
14-07-2017.

о як жахливо - власна безпорядність…
і це страхіття - покотом у сніг
спіткнеться хто
бува у першім ряді -
із потайбіччя стогін… крики…
сміх
і вкотре озираєшся на пам’ять…
і розумієш, все це неспроста
а жорна відпочинуть… мелять-чавлять
під корінь
наче по траві коса…
проснися, друже, ясний день на дворі!
он вітерець… он чайки реверанс
і човен неприборканий у морі
і море
ще народжене
до нас…
13-07-2017

0

Той – на нервах увесь, той – на тримерах,
а навкруг – електронний смог…
Заблукав я у інших вимірах
недовимірністю думок.

Щось гуде поза шкірою вуликом
і, вслухаючись в цей рінгтон,
я кручуся на місці нуликом,
в нього вкручений, мов ембріон.

Заблукав я в собі – не в просторах:
розуміння приходе це
і стукоче щось ззовні, мов костуром
б’ють у всесвіту чорне яйце.

Та це ж поряд!.. Та це ж не на віддалі!
Це у скронях – пульс, наче град.
Я вивалююся з точки відліку
в перший вимір всіх координат.

1

Я падінь довжину обчислити
зміг, та є в ній щось гамівне,
бо довгими думками мислити,
виявляється, не головне.

Взад-вперед… А навколо путнього –
трясцяма. І я залюбки
у минуле кочуся з майбутнього.
Потім, сплюнувши, навпаки.

І зникає місто потужністю
в тисячі чоловічих сил:
часу вісь довжин осоружністю
широчіні всі нищить довкіл.

Відштовхнувшись від стінки печерної,
як до неї – перпендикуляр,
в другий вимір абсциси химерної
лізу, наче з шахти – вугляр.

2

Другий вимір миттєво засліплює
широтою й, тамуючи крик,
я в плескату тінь себе виліплюю
за заплющеністю повік.

Тіней шириться машинерія
в прохолоді пласких мигтінь –
я у ній будую імперії,
але кожна уходе в тінь.

І в епоху глобальних затемнень,
як політ, що роз’ятрює сни,
відбувається відокремлення
височіні від площини.

Прокидаюсь… Майданам впокорююсь…
Хочу я по них розтектись!..
Та повільно вже випаровуюсь,
аби в третій вимір звестись.

3

Я у хмарах польотом купаний,
але щось непокоїть мене,
бо свободи вже маю три ступені,
а це знову не головне.

Треба, з’їхавши з неба крилаткою
по стерильних снігах теорем,
припинити вважатися цяткою
у механіці зимних систем.

І, сніжинки із зорями сплутавши,
усім тілом влетіти в замет,
аби, болем своїм сніг розкутавши,
закривавити сотні планет.

І свободу роздерти на клаптики,
і здолати границь печію,
щоб у світлому серці галактики
раптом вибухнути волею.

∞

В серцевині безлічі вимірів
мною влаштований волі теракт:
он втікає те, що не вимерло,
в простору тесеракт.

З нього – в інший. І так лабіринтами
відображень в мільйонах дзеркал
я біжу та й, немов на принтері,
свій розмножую ареал.

Втім, чи свій!?.. Адже в цьому всесвіті
не стіна я – лискуча грань.
Всі істоти тут є перехрестями
не вмирань, а нових блукань.

І навскісним до вітру клівером
руху я віддаюсь, не лічбі…
Головне, самому стати виміром,
аби хтось блукав у тобі.

2017

Довіряю й обожнюю ЇЇ…
стелю доріжку лише з позолоти
я заздрю сам собі, о світе мій
в тональності мінора раз і всоте
так пожирає вогнище траву!!!
і так дитя ще хилиться до мами!
я чоловік, що перший в Неї був
а вам я розповім двома словами…
тут марна порча і навіть приворіт
безсилі чвари, зайві ваші гніви
мені пора. Вона біля воріт
тай не одна, а з дівчинкою ніби…
11-07-2017.

впіймати погляд піддійти
запасти в очи - пас і скоро…
ще не палає тільки дим
чи то на щастя чи на горе
на щуп на дотик морем слів
почнеш обох переплітати
а вірний свій родинний німф
попросиш в снах оберігати
букети квіт вино і кеш
усе до крихти Їй у ноги
не зупинитися авжеш
і не проснутися від того…
09-07-2017.

… взяло і пожовкло
злочин це чи ні?..
ніченька намокла
упряж на коні
гавань - місце зброду
кажуть бенефіс
Правда хлебче воду
і сопе під ніс…
09-07-2017.

На тротуарі порозкидано книжки.
Вітер гортає їхні сторінки...
Поглинуті екранами й ерзацами,
Не плескаємо в долоні на схід сонця,
Не проводжаємо його роздумним щемом,
...Епоха наша робить ще і ще,
Аби назватись «пост-цивілізація».

Сякі такі пересякі
переперезані вітрами
як не кричи, з усіх боків
відлуння вас пошле до мами…
07-07-2017.

Щось таке… не сюди… не до Бога
і з лицем до лиця без причини
мельтешить і лоскоче… агов
тільки так, щоб нікому не винен
навпростець чи
подвірком повзком
свої мислі у тінь
під колоду
щоби їх воєдино
без ком
у броню
а найперше
зісподу…
07-07-2017.

На виліт
й підбадьорував живих ще…
І отаманив
мав до цього хист
А чули ви хоч раз як вітер свище?..
Так душі добираються увись…

Він й до Майдану виглядав пристойно…
Першопроходець, лікар, сім’янин
А спалахнуло, в нім проснувся воїн
В усіх куточках світу Україн…
Тепер вони у пам’яті рубцями
Шаленим вітром, блискавкою рим
Ти можеш заховатися в Маямі
А можеш від сьогодні бути
Ним…
06-07-2017.

Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Вбачається одна й та ж доля:
Сусіда невситимий клопочеться,
Аби шмат краю одчикрижить.
Отож, молю Всевишнього:
«Те, чим Ти Ізраїль наділяєш
У лиху годину, дай і Вкраїні --
Єдність і силу».

А-а… Нью-Йорк, там ранок тільки
ще бігти й бігти… вихідний
а ти вже встиг в томаті кільку…
під смак замурзатися Ним…
шморгнув, розгледівся, піджався
не від підлоги, від усіх
і не життя - суцільна лажа
і вже роки… подвійний збіг
06-07-2017.

Ось з таким я Сонечком дружу
ми в такому вигляді не перші…
Господи, мерсі… мадам бонжур
скільки ще лишилося до звершень
щоби ті промінчики в букет…
хай би шепотіли разом в ліжку
воєдино - вимовить Поет
а Художник пензлем зріже трішки…
спозаранку наш пташиний гам
порозбудить все живе на світі
ти тепер від щастя сам не сам
наче побував у Афродіти…

а воно ж таке… таке як всі
ну хіба сміється…
і кирпате
любить без усього
по росі…
і завжди - завжди недосипати…
04-07-2017.

Уперся ти - бетонний мур…
крізь вущко краще й легше
і ти погодився б на тур
якби ж то власний екшен…
Мерлін Монро якби ж то, і
кортеж і охорона
у множині… до скронь і вій
щоб стерео, не моно…
і щоб струмочком в чорні дні
попід паркан та й в річку
і ти відмовиш, скажеш: - ні!
хіба поставлю свічку…
04-07-2017.

Два береги ріки одної…
і там і там свій правдолюб
і кожен бореться з рікою
один із суду, інший в шлюб…
і так завзято і охоче
ріка тече… горить свіча…

скажи мені на вушко, Отче
невже ніяк нам без меча?…
02-07-2017.

…У променях ранкових світ сіяв
вдихав цілюще зілля від тривог я
дививсь услід точнісінько змія
коли її за хвіст та й об дорогу...
і виділась повзучка до Вершин
а їх - ого! таких на всю планету
де Світлофор - всія живого Син
окремо пропускав чомусь поетів…
… мій співрозмовник-серденько замовк
пошкандибав прямісінько за скирту
пора й мені вернутись під замок
а може, як проснуся, краще спирту?..
01-07-2017.

Весна зелена засіяє
і кращої пори немає
на нашій матінці Землі.
Летять із вирію лелеки,
аби озвучити далекі
свої нечувані жалі.

А літо бронзове, звичайно,
і де береться, запитай-но,
оце накраяне тепло
і де дівається, буває,
коли його оаза раю
минає, наче й не було.

І настає у черзі осінь.
Уже не бігаємо босі
і кроїмо свої літа,
свої жалі, чужі печалі,
і не бажаємо йти далі,
бо наша осінь – золота.

Та ось – зима. Не дуже сива
іще оздоблює красиво
укрите інеєм чоло.
Хоча вона, звичайно, срібна,
але уже літами бідна,
перефарбовує зело.

                              06.2017

***
Має visit in a sity
не КаГеБе, а купець.
Тихо сидять московіти.
Буде тікати еліта –
тут і Європі капець.

***
Утішаються «скитальці».
Черги є і буде тьма,
поки Russia is тюрма.
Вже не три – чотири пальці
і… поїхала юрма.

***
А ми гуляли по Парижу,
але увиділи усе,
кого й чого туди несе.
Тепер історію напишу
або невидане есе.

***
Прощай, Росія неумита.
Ukraine a junky favorite,
а не тюрма і Колима.
Тримай собі своє корито.
Там добре, де тебе нема.

***
Салют, освічена Європа.
Тебе вітає Одіссей.
Якщо котуються холопи,
чекай мене і Пенелопу
і наших навчених дітей.

***
Привіт, умита Україна
і ви із торбою діди,
що їздите туди-сюди,
і ти, народе-бедуїне, –
немає теплої води.

                              06.2017

Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
«Скупі ви! Живете не так, як інші.
Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
«Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
«Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
Я теж одвідав рабства.
Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
«Якщо цей мудрагель піде од нас,
То на весь світ ославить Дельфи.
Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
Так порішили всі старійшини дельфійські.
І не вступали в пересуди з байкарем,
А все зробили тишком-нишком:
Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
І присудили незвичайну смерть йому:
Самому кинутись зі скелі в прірву.
...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
Байку про доньку, що збесчестив батько:
«Краще б я дісталась ста чоловікам,
Аніж тобі, негіднику, одному».
Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
Сказав і кинувся у вічність.

Р.S.
За смерть одного мудреця
Чума прибрала згодом всіх дельфійців.
------------------------------------------------------------------
Езо́п (давньогрецьке -Αἴσωπος, точніш Есоп) — напівлегендарна постать давньогрецької літератури, байкар, який жив у VI ст. до н.е.

Вечір, перегнавши час,
увірвався, набуянив,
з диким воєм перебіг
поміж стін
і завчасну чорну тінь
гонить низько над полями.
Передмістя вже стріча
громобій!

Над Тернополем гроза.
І все ближче гуркіт грому,
змії-блискавки між хмар
раз-по-раз.
Кулі-краплі по дворах
пробивають оборону,
скло - неначе у сльозах
поміж рам.

Блискавично світла мить
і за склом - дівочі очі.
А у їхній глибині
йде війна...
В них горить Донеччина,
обрій танками гуркоче,
і забутий страх бринить
ніби в ній.

Ще у шафі поміж плать,
вже, неначе, недоречно
камуфляж на вішаку
спочива.
Залишилася жива
в грозовий гарячий вечір.
Було рано ще вмирать
на віку!

Там виблискує медаль,
де заштопано від кулі...
Чи згодиться ще колись
у житті?
Вже за гранню почуттів
незабутні дні минулі,
у міжгроззі пронеслись
десь у даль...

30.06.17 р.

Дев’ятсот дев’яносто дев’ять…
ці сходинки із пітьми
і скрегіт у всіх сталевий
я знаю, бо я їх мив…
навіщо я вам повідав
про сходини і пітьму?
це відстань до мого діда
він, кажуть, із кращих був…
29-06-2017.

Мені так соромно від того
чекав на дощ, а падав сніг…
ну майже вже дійшов до Бога
а скористатися не зміг…
29-06-2017.

Ти знов образилась... навіщо
здіймати галас до небес?!
он кілька днів вже вітер свище
зганяє з хмар делікатес…
погодь, навіє, ой навіє
чи з океану, чи з пустель
іди в обійми, ще успієш
упасти сонцем в акварель…
диви, поглянь яка картина
пірни і ти до забуття
десь тут розквітнути повино
якщо не помиляюсь я…
29-06-2017.

… воно не варто батьківських зусиль
чи щось не так, чи порча підіспіла
а може світ змінив завчасно стиль
пробігло поруч і
недоболіло?
все може бути, тут не до дрібниць
попереду бої за небосхили
о Господи! не дай упасти ниць
і поступитись місцем у вітрила…

Вона вартує батьківських зусиль!
хай тричі хай (невже?) перехрестили
з попутнім вітром дай дібратись хвиль
і перед нею розстелитись в килим…
28-06-2017.