ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.03.19 07:39
Я - рідновір. Мій Бог - це Україна,
А братик уподобав Іордан.
Стоїть щодня у храмі на колінах,
Поклони б'є мальованим жидам.

Усе чуже - і родовід Абрама,
І ладан, і молитви, і хрести...
Вчорнішала за це хохляцька карма,

Ярослав Чорногуз
2019.03.19 00:18
Це віт судомне колихання –
Сміється місяць із небес.
Я задихаюсь від кохання,
Ним переповнений увесь.

Ох, розбудить би вікна сонні,
Явити давні їм дива –
Я б серенаду під балконом

Віктор Кучерук
2019.03.19 00:12
Не кажи мені нічого
Про оте, чого нема
На вибоїстих дорогах
Між блукальцями двома.
Не жури серця минулим
І майбутнім не втішай,
Бо гіркотного сьорбнули
Вже обоє через край.

Серго Сокольник
2019.03.18 21:55
як на почат-
ку темою порушити,
Що по очах
Не прочитаєш душу ти?..
-та і не тре-
ба. Ти сама хотіла
Польоту в не-
бо... Таїн прагне тіло

Ірина Білінська
2019.03.18 21:38
Чи знаєш, що ми не окремо з тобою?!
Ніколи не були окремо…
Мов зшиті чи склеєні диво-любов’ю.
Наповнені сонцем, течемо –
Зливаємось ріками чудних мелодій,
Аби розчинитися потім
У пісні веселки, в любові негордій
За межами власної плоті.

Микола Дудар
2019.03.18 20:06
У відносинах - наче колеги
А у подумках - свіжовичтаний реп
І бурлить, і штовхаємось - легко…
Крок за кроком роками - сонце і степ
Ні будівель тобі, ні криниці…
І ніякого плану, тим більш
А навіщо світ Неба без Птиці?
Чи поета на розстріл за вірш,

Олександр Сушко
2019.03.18 18:35
Вірш дочитано. Вигуки "Браво!",
Друг-руладник за плечі обняв.
Наче ловко і трішки лукаво,
Та насправді - одверта дурня.

Випрозорюю критики натяк,
Повизбирую гречку з пшонин:
Вштабелюють віршаток громаддя

Вікторія Лимарівна
2019.03.18 17:20
Пробуджується знов земля
І по-весінньому радіє.
Готові до сівби поля,
Є думка про врожай та мрія.

Жадана мрія досягти
Шалених успіхів у справі!
Шляхи тернисті до мети,

Петро Скоропис
2019.03.18 13:47
Вітряний літній день.
Рівняються по стіні
дерево і його тінь.
І тінь цікавіш мені.
До ставу збіга стежа,
чую ляск батогів.
Ба, і це не межа
забавкам дітлахів.

Тетяна Левицька
2019.03.18 11:00
Світочу, всміхнися, хмарки розтопи!
Променем ласкавим
сповивай безмежжя.
Світ збирає зорі в сонячні снопи,
золотим узором білоцвіт мережить.

Крильця у метеликів дивне -
рішельє,

Ніна Виноградська
2019.03.18 09:54
В глибині душі, на самім денці,
Бережу повагу до основ,
Тих, що українські западенці
Пронесли віками через кров.

Майже всі виходили з криївок
До маржин, колиби і снопа.
За божницю клали стос листівок,

Ярослав Чорногуз
2019.03.18 01:20
Віддай мені свій біль увесь,
Віддай мені усі страждання.
Хай сивина укриє рання –
Прийде здоров`я - днем чудес.
Віддай мені свій біль увесь.

Віддай мені усю скорботу,
Недуги тіла й серця – всі!

Віктор Кучерук
2019.03.18 00:15
Чи збагненним стало невідоме,
Чи кохання добавляє сил, –
Легко так, немов тягар утоми
З пліч упав, як тиша із могил.
Легко так, що хочеться літати
І собі самому довести,
Що умію й можу ще затято
Зводити зруйновані мости.

Іван Потьомкін
2019.03.17 21:20
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.

Олексій Кацай
2019.03.17 20:54
Коли мені наврочить ранок
будильника нечисту силу,
з пітьми завішених фіранок
пірну я в напрямку світила.

І, щоб не стати злу мішенню,
у заговорену кишеню
засуну заклинань детектор,

Тетяна Левицька
2019.03.17 15:56
Надворі весняні клопоти щоденні,
та дзвенить піснями небокрай.
Розгорланились птахи, як навіжені,
хоч бери та вуха затуляй.

Дихають п'янким на повні груди киснем -
парків, лісосмуг, степів, дібров.
На блакитнім хмарочосі сонце висне

Олександр Сушко
2019.03.17 15:55
З козла молока втричі більше,
Аніж з хитруна-хохлака.
- Рятуйте-е-е-!- у відповідь тиша,
Народ від халепи втіка.

Вирує доокола повінь,
Кричить бідолаха: - Спаси-и-и!
Утопленик - братик по крові,

Ніна Виноградська
2019.03.17 14:13
із гіркою долею своєю
прожила я непросте життя
замість манікюру в нігті глею
набивалося без співчуття

і боліли труджені всі пучки
та душа боліла в сто раз гірш
як виймала шпичаки – колючки

Ніна Виноградська
2019.03.17 13:38
Як виживаєш, націє рабів,
Тих, що за гречку продали свободу
І мову материнську, хату, спів,
Безчестям замінили честь народу?

Що продали майбутнє поколінь
За хліба шмат і сріблеників жменю.
Вам за державу воювати лінь,

Світлана Майя Залізняк
2019.03.17 11:38
Жінка - маківка на вітрі,
барви блякнуть у палітрі,
пригадалося... зустріла...
Лиш один - вогонь для тіла!

Десь у нього - лан, косиці,
блискотять млинки і спиці.
Угамуйся: скоро осінь,

Ніна Виноградська
2019.03.17 11:35
Пробач, матусю, в поминальний день
Є скибка хліба на столі і є водичка.
Плеча твого немає, слів, пісень,
Лише вогонь малесенький від свічки.

І є тепло і світло, ніби ти
Десь поряд є, але знайти не можу.
Матусю, де тепер мені знайти

Любов Бенедишин
2019.03.17 09:13
В тебе інші: вимір, осі,
вектори, координати…
А мені, що ти і досі
в снах мій дім шукаєш, –
знати б.

17.03.2019

Віктор Кучерук
2019.03.17 09:00
Гніздо порожнє на крислатій
і знеособленій вербі
могло б уже притулком стати
для здичавілих голубів,
але завжди пташині зграї,
не так, як родич чи сусід, –
чужу оселю оминають,
щоб не зневажити свій рід.

Юрій Сидорів
2019.03.17 08:21
Летять ранкові позивні,
А повідомлення - за ними.
Їх адресовано й мені
Оцими днями весняними.

Мене пробуджують вони,
Ці звуки, схожі на "морзянку".
Гінці місцевої луни

Сергій П'ятаченко
2019.03.16 22:44
нам звичайно ж не видно крізь хмар каламутні річки
але знай – угорі – де небесні сліпучі престоли
світлі янголи скролять там наші життєві стрічки
дещо лайкають тільки ось не коментують ніколи

а внизу колодій колобродить бреде сиропуст
нам науку н

Марґо Ґейко
2019.03.16 20:52
А нас південний вітер побратав.
Цей павітер із присмаком лаванди,
Що грав колись канатами, і ванти
Немов ченці – насмішливі ваганти
Гули всіма відтінками октав.

Та це колись, фрегатів тих нема –
Там інші звуки, присмаки і лови,

Любов Бенедишин
2019.03.16 17:30
Серцю боляче мовчати.
І самотньо – іпостасі…
Розминаємось у чаті.
Не збігаємось у часі.

03.2019

Ірина Білінська
2019.03.16 14:53
А чи потрібні Богові раби?!
Раби рабів беруть собі у рабство,
Будуючи своє «небесне царство»,
Чекаючи новітньої доби.
Тепер пророки, Господи прости, -
Ні прихистку тобі, ні порятунку.
То Юда зрадив чесно – поцілунком,
А ці свідомо спалюють мости,

Ін О
2019.03.16 14:38
всі торішні листи - пам'ять з минулого, що приніс листоноша від тебе нещодавно, Венді.
я зібрав старанно, наче збираєш літописи нащадкам у сувої ціле століття.
я усі прочитав твої тексти, відчув твої коми та крапки, стираючи власні легенди,
бо коли Шо

Світлана Майя Залізняк
2019.03.16 14:37
Не встрягатиму в халепи,
бо не йде ніхто
розглядати сотні сепій,
фалдочки пальто.

Не запрошують на свято,
де макітри й чад,
де підпал старої вати.

Ігор Деркач
2019.03.16 12:17
А на Росії сіло еНеЛО!
На Раші гуманоїди – це круто!
Європі та Америці – hello
покаже ВеВеПе. А ПеПеО
уявно ублажає
ліліпута.

***

Олександр Сушко
2019.03.16 12:15
Ерот осліп! Любов збиває з курсу,
Ступає на слизьку стезю нога.
Тебе поцілував би та..боюся,
А, може ти не хочеш, жінко, га?

Обмацати кулясту би м'якушку,
В трикутний рай загнати скакуна...
Але старий, пракореня не зрушу,

Тетяна Левицька
2019.03.16 07:44
Покинула  вдосвіта сонячна мрія!
Невже мої сни не належать мені?
Затемнення сонця, нічого не вдієш,
босоніж іду по колючій стерні.
Важкий хрест несу на Голгофу, о Боже!
Як, бідний, Ти ніс? Мій  нагрудний лише.
Презирство жбурляють услід  перехожі,

Серго Сокольник
2019.03.16 04:19
Дай, люба, тебе обійму
Під час хворобливого сну,
І сили тобі поверну
Собою. Розвіється сму-

ток... Він від цієї пори,
Що крони хитає дерев
Оголених... Горло дере

Віктор Кучерук
2019.03.16 00:25
Радощам – радуюсь, звісно...
Смутками – мучусь терпляче...
Невідворотності різні
Не призначають побачень
Ні за столом при вечері,
Ні на шляху до роботи –
Горе – постукає в двері,
Щастя – постане напроти.

Ярослав Чорногуз
2019.03.15 22:57
Життя сміялося із мене,
Поет, це – вічний наївняк.
Узяти б і порізать вени –
З наївняка будЕ мертвяк.

Хай слово золоте чи срібне –
Я краще вічності всміхнусь.
Кому життя моє потрібне?!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ліліт Легенда
2019.03.18

Ярослав Куцела
2019.03.17

Ірина Мучичка
2019.03.15

П'єро Місячний
2019.03.10

Єлена Дорофієвська
2019.03.10

Сергій Єрьоменко
2019.03.10

СвітланаГаноцька ЛанаСкіфянка
2019.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Мекеда - [ 2006.02.08 09:28 ]
    ***
    Моє хвилювання неможливо не помітити.
    І, поки йдеш відчиняти ти мені,
    в голову лізуть різні епітети,
    рими до твого імені.
    Але ти забарилась, кохана.
    Мені холодно й волого.
    Чудові рими та епітет “незрівняна”
    на кого ти залишаєш, для кого?
    Навіть якщо ти зараз мрієш під свій улюблений Garbige,
    чи омиваєш себе ніби принцесу,
    не можна мене залишати обабіч,
    осторонь цього процесу.
    Взагалі-то тут можна складати цілі поеми,
    навіть за відсутності світла і надмірній вологості.
    Але ні вони, ні ти не розв’яжуть мої проблеми,
    не позбавлять мене самотності.



    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Прокоментувати:


  2. Віка Шульга - [ 2006.02.07 22:52 ]
    Переспіви
    Дякуючи Рільке


    Самотність - дощ. Постала з моря
    назустріч вечорам, з долин далеких
    до неба пнеться, сповненого нею,
    на місто валить.
    Дощить захлинно зрадою годин,
    коли на ранок вулички - навспак,
    голодні утілеснення - щодалі:
    журливі й розчаровані. І люди,
    що ділять ненависть у ліжку.

    В цей час самотність як вперіщить.


    Рейтинги: Народний 5 (4.93) | "Майстерень" 5 (5.07)
    Коментарі: (3) | "оригінал"


  3. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.02.07 20:55 ]
    Зимова тиша...
    В хрумких обіймах крижаного неба
    Палала вранішня зоря.
    Затамувавши подих, срібна Стелла
    Сльозу кришталю пролила.

    Чарівно вкрила кригою та снігом
    В журбі замріяні поля –
    Неначе пір’ям з крил запорошила –
    В морозній тиші спить земля.


    Рейтинги: Народний 3 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Прокоментувати:


  4. Таня Невідома - [ 2006.02.07 18:36 ]
    От і все!
    Я кохала, я справді кохала,
    Нема сенсу приховувать це.
    Я страждала, я справді страждала.
    І я вдячна за це понад все.

    Мої сльози очистили душу,
    Розбита мрія загартувала дух.
    А печаль – безнадійна, безкрая – найбільшу
    користь принесла мені. А саме силу.

    Я сильнішою стала – це правда,
    Сила волі зросла в мене в мить,
    Та з’явилась і одна вада:
    Не вірю у щастя своє- полетить...

    Та це кохання принесло
    Не лише журбу, розчарування,
    Воно одну із головних сторін нутра мого відкрило:
    Я зрозуміла, що таке тепло...

    Тепло душі, палаюче, незгасне,
    Яке є завжди ніжним, хоч й пече,
    Й не так важливо, чи є парне
    Адже, своя любов палає понад все.

    І весь цей бруд, все павутиння слабне,
    Як тільки десь промінчик загорить...
    І згодом розумієш: „Недаремне!”
    Адже, колись всі спогади хорошими стають.

    Я кохала, я справді кохала,
    Й мені жаль, що закінчилось все,
    Жаль, хоча цього і хотіла,
    Та життя є таким...От і все!


    Рейтинги: Народний 3 (3.41) | "Майстерень" 3 (3.3)
    Прокоментувати:


  5. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.07 18:01 ]
    Твої сльози
    Я недогоди наші й не згадаю.
    Та їх ніколи не забудеш ти...
    О, кинь тягар минулого! - волаю, -
    Ті вічні варіації “страждаю”
    у грубій шкаралупі доброти,
    якої в тебе вже не пам’ятаю, -
    не пам’ятаю, власне, шкарлупи.

    Все інше в серці - мрійні очі, губи,
    чуттєва м’якість, витонченість і
    оманлива піддатливість натури,
    яку сторожать розімлілі мури
    казкових замків, сльози нереїд,
    вагітних од пустотливих амурів
    жагою неіснуючих боліт,

    і неіснуючих в природі рíчок.
    О сльози! сльози, струшені щодня,
    мов із небес у тропіках! А ніч як,
    палке продовження у сяйві свічок
    тієї ж зливи розпачу, де я,
    тобою ощасливлений самітник,
    шукаю порятунку навмання.

    Здираюся на береги терпіння,
    на скелі невимовної туги,
    даю собі обітниці мовчання,
    та раз у раз впадаю в гріх повчань, - я,
    продукт літературної руди,
    не можу стати тим, “до запитання”,
    і марні наді мною всі труди.

    "Прощай" сказати, втім, навряд чи зможу,
    напевно це відсутність прямоти,
    яку із відчуттями блазня множу
    на артефакти рим і слів сторожу,
    на скаменілі в класиці лади,
    усяку чортівню, і на пригожу,
    прекрасну нескінченість значень - “Ти”.


    2004


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" 5.25 (5.53)
    Прокоментувати:


  6. Сфорц Девор - [ 2006.02.07 18:33 ]
    XXL
    Оставив след в моём сердце
    Отправлю вниз отсохшые чуства
    Я готов для нового рождения
    Но готова ли ты…
    Для полового сношения? =)


    Рейтинги: Народний 3.75 (4) | "Майстерень" 3 (3.67)
    Коментарі: (2)


  7. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.07 18:00 ]
    Нова Античність
    Відтак "Коцюмбас" - вербальна пастка,
    з додатком “Леся”, сповна фізичним,
    аби жіноче "сюди, будь-ласка",
    вважати тільки метафоричним
    відлунням щастя або нещастя
    в безодню кинутого поета,
    що загадковість питання "Леся"
    беріг античним нутром естета,

    не обмінявши словес готівку
    в обміннім пункті анналів жанру
    на коломийську її голівку,
    на тіла викінчення Меандру,
    не заблукавши у плині ліній,
    перетинанні, переплетінні,
    у поєднанні жаги - до міні,
    і дна очей у зухвалій сині,

    попри тяжіння, чи притягання,
    небезуспішне й тому трагічне,
    де, мов оракул, ціна питання
    щось неминуче-міфологічне:
    "Він їй дарує життя оливи,
    вона - нагоду вдягання лавра,
    та шлюб прикрасять меча мотиви,
    і смерть Тезея від Мінотавра”.


    2003


    Рейтинги: Народний 0 (5.53) | "Майстерень" 0 (5.53)
    Прокоментувати:


  8. Олена Багрянцева - [ 2006.02.07 15:16 ]
    ГРА

    Грайся,
    Грай
    Гострим лезом
    Гарячим.
    Галасуй
    Голосніш,
    Гомони.
    Запечи мене
    Заревом
    Зрячим.
    Звуком
    Золота
    Знов
    Забрини.
    Стане
    Сонце
    Солодким
    Сиропом.
    Спалить
    Стомлений
    Світ на очах.
    Сонну землю
    Спасенним потопом
    Спеленає
    Сполоханий
    Страх.
    Тільки
    Ти темну ніч
    Таємничу
    Так
    Терпляче чекаєш.
    Тік-так -
    Топче час
    Теплі
    Тіні незвичні.
    Тягне
    Туга
    Туман…
    Тихо
    Так.
    12.11.03




    Рейтинги: Народний 5.6 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  9. Юрій Пустельний - [ 2006.02.07 13:01 ]
    Поети міняють минуле
    Збудилися дỳмки поснулі,
    Завбачивши щось незвичайне –
    Поети міняють минуле,
    Не радісне і не печальне.

    Жиріє потроху богема.
    Та хто я такий, щоб судити?
    Для нації це не проблема.
    Проблема – куди себе діти.

    Поети минуле міняють,
    Так хоч би й мені вже змінили.
    Перформенси й фести тривають...

    А твори тим часом поскніли.


    Рейтинги: Народний 4 (3.7) | "Майстерень" 5 (3.86)
    Прокоментувати:


  10. Юрій Пустельний - [ 2006.02.07 13:26 ]
    Бузкові сутінки
    Бузкові сутінки.
    Плач серця.
    Стеля.
    Танець тіні.
    Попереду чорніє ніч.



    Рейтинги: Народний 2.33 (3.7) | "Майстерень" 3 (3.86)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Пустельний - [ 2006.02.07 13:51 ]
    Хижа птаха
    Пильний погляд каже: „Стережись,
    Ближче не підходь і не дивись”.
    Та я потай поглядом ковзну
    Повз твою чарівну глибину.

    Ти немов шуліка вдалині,
    І зі страху стигне кров в мені.
    Хоч до тебе прагну я дійти,
    Все одно летиш від мене ти.


    Рейтинги: Народний 4 (3.7) | "Майстерень" 4 (3.86)
    Прокоментувати:


  12. Ліна Костенко - [ 2006.02.07 11:25 ]
    Ображений Торквемада
    Я інквізитор. Ну, і що із того?
    Чи то такі вже злочини страшні?
    Я не хвалюся. Віку золотого,
    звичайно ж, не було і при мені.
    Ну, катував. Ну, навертав до лона.
    Палив багаття вищі голови.
    Я їх убив, ну, може, півмільйона.
    Ану згадайте – скільки вбили ви?


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.62) | "Майстерень" 5 (5.8)
    Прокоментувати:


  13. Ліна Костенко - [ 2006.02.07 11:27 ]
    Тунгуський бог
    Я ж тебе вистругав, боже,
    З такого смаглявого дерева!
    Я ж вороною пір‘їнкою вуса тобі малював!
    Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
    Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
    Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
    Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
    Я ж тобі в ніздрі сережку!
    Щоб ти не світив мені пупом,
    Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
    Я ж тобі – зуб акули! Я ж тобі – роги марала!
    Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
    Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
    Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
    Зорі мої кедрові кров‘ю моєю нагусли.
    Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
    Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
    То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
    Я ж був ладен валятись в тебе тут під ногами,
    А ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
    Може, клячать даремно люди перед богами?
    Може, іноді треба бити своїх богів?
    Може, іноді варто кидати їх у полум‘я?
    Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
    Я ж тобі губи мазав кров‘ю найкращого оленя!
    А ти мені так віддячив?!
    Так на ж тобі, на тобі, на!!!


    Рейтинги: Народний 6 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (4)


  14. Ліна Костенко - [ 2006.02.07 11:22 ]
    Климена
    Орел впивався кігтями в рамено,
    клював печінку… Але не про те я.
    А як тобі жилось тоді, Климено,
    нещасна, вірна жінка Прометея?

    Ой, можна жити в пущі і в пустелі
    і можна харчуватися корою.
    Але коли підходила до скелі
    і бачила… як він… спливає кров‘ю!

    І як та кров по каменю рудому
    стікає вниз і капає, червона…
    Ковтала сльози і брела додому
    чучикати свого Девкаліона.
    Тужити, ждати, жити як в пустелі.
    Чекать, що хтось у спину засміється:
    - Це та, що в неї чоловік на скелі!
    Він, кажуть, злодій. Щось украв здається.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  15. Ліна Костенко - [ 2006.02.07 11:09 ]
    * * *
    Я пішла як на дно. Наді мною свинцеві води.
    Тихі привиди верб обмивають стежку з колін.
    Захлинулась і впала, як розгойданий сполох свободи,
    як з німої дзвіниці обрізаний ворогом дзвін.

    Я вгрузаю в пісок. Може, десь там, в часах потомних,
    Хтось, колись, пригадає і тихо мене позве.
    Дивні риби, і хмари, і тіні биків бетонних –
    все пливе наді мною… усе наді мною пливе…

    Мені сниться мій храм. Мені сняться золочені бані.
    У високому небі обгорілої віри хрести.
    Мені холодно тут. Та, принаймні, - ніякої твані.
    Глибина, вона що ж? – потойбічна сестра висоти.

    Забуваю свій голос. І вчуся тихо конати.
    Крижаніє ріка. Вже немає ні хвилі, ні хмар…
    Так зате хоч одне: перетлілі мої канати
    в не мої Великодні не сіпає жоден дзвонар.


    Рейтинги: Народний 6 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (2)


  16. Юрій Пустельний - [ 2006.02.06 12:04 ]
    Особисте життя
    Горить у снах зоря остання,
    А зранку – біль і самота.
    Плачу я гроші за кохання
    І на душі – лише сльота.

    За жриць кохання вправні рухи
    Плачу, не знаючи межі.
    А потім – знов душевні муки
    І відчуття якісь чужі.

    Коли нема кому сказати
    У цілім світі «Я люблю…»
    Лишається за гроші спати.
    Цього не хочу, та роблю.



    Рейтинги: Народний 3 (3.7) | "Майстерень" 4 (3.86)
    Прокоментувати:


  17. Тафія Епі - [ 2006.02.05 21:48 ]
    спогад (або "просто вирвана сторінка з мого щоденника")
    напівзігниле тіло розбитого кохання
    ще тліє на вогні моїх забутих снів
    я чую шепіт пульсу одвічного чекання
    я спалюю листи, залиті кровю слів

    старе пожовкле фото руйнує тишу ночі
    мої сталеві вії іржавіють від сліз
    одне бажання в думці-закрити навік очі
    блукає вслід за мною...живе зі мною скрізь

    я чую галас тиші...я бачу світло тьми
    я все ще бачу тіні, що ходять за людьми
    та вже не відчуваю...твоє серцебиття
    що жалило свідомість й давало їй життя...

    у мене на долоні-пожовклий віск надій
    від спаленої свічки забутих мною мрій
    на шкірі моїх рук-лиш шрами з поля бою
    у серці моїм ніж,залишений тобою...


    Рейтинги: Народний 4.17 (4) | "Майстерень" 4 (3.86)
    Коментарі: (1)


  18. Анна Хромова - [ 2006.02.05 21:11 ]
    Кубинська пісня №1
    Моє волосся пахне як ти,
    через це можна все забути
    Наче пісня
    під плин якої
    я танцюю повільно й недбало
    ніби за склом
    біла
    а світ весь напившись
    жаліє самого себе біля барної стійки
    він платить мені
    я танцюю
    мої очі зелені як море


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.13)
    Коментарі: (1)


  19. Анна Хромова - [ 2006.02.05 21:05 ]
    ***
    Горам залиш: вперед, вперед!
    Воду випий сам
    Контур світу лежить на твої вустах
    надмірність у кожному русі
    Якщо, скинувши небо із карку,
    Провин і вини ти упився до п’яних очей,
    То чому міліони запалених зір
    Не втамовують спраги?
    Чому ти сивієш?
    Горам залиш вперед, вперед
    Воду випий сам
    Вітрові дай розчесати тобі волосся
    Бо ще вічність триває


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.15) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (3)


  20. Анна Хромова - [ 2006.02.05 21:43 ]
    ***
    зазіхнула на спокій
    позіхнула і досить
    розбудилася зранку
    на кривавім світанку
    головою боліла
    тихо місяць об’їла
    заховала обгризки
    на поличці в білизні


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  21. Таня Невідома - [ 2006.02.05 17:42 ]
    Марті
    Не журись, якщо любиш,
    Якщо любов не взаємна,
    Не катуй своє серце, лиш
    Збагни, що вона недаремна.

    Хоча, я знаю, що нелегко,
    Я розумію, що нестерпно,
    Та поглянь на все глибоко,
    Тепер бачиш, що все кльово?

    В твоєму серці гріє світло –
    А це найбільший скарб у світі,
    Згадай: було колись так тепло?
    Певно, що ні. Та муки вперті...

    І ці страждання плямують душу,
    Любов стає неприязна, брудна,
    Та ти є сильна, скажи: „Мушу!”,
    І ти здолаєш біль! Печаль мине.

    І згодом ти подякуєш йому
    За нелюбов, любов, позчарування.
    Він допоміг зміцніти. Кому,
    як не тобі дано це розуміння?

    Багато днів мине,
    Хто-зна де будеш ти, де буде він.
    Ти пригадаєш радісне минуле,
    І лише в спогадах вже буде він.


    Рейтинги: Народний 3 (3.41) | "Майстерень" 3 (3.3)
    Прокоментувати:


  22. Ліна Костенко - [ 2006.02.04 21:48 ]
    Незнятий кадр незіграної ролі
                                       Іванові Миколайчуку

    Його обличчя знали вже мільйони.
    Екран приносить славу світову.
    Чекали зйомки, зали, павільйони, -
    чекало все!
    Іван косив траву.

    О, як натхненно вміє він неграти!
    Як мимоволі творить він красу!
    Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
    і в генах щось взялося за косу.

    Чорніли вікна долями чужими.
    Іван косив аж ген десь по корчі.
    Хрести, лелеки, мальви і жоржини
    були його єдині глядачі.

    І не було на вербах телефону.
    Русалки виглядали із річок.
    Щоденні старти кіномарафону
    несли на грудях фініші стрічок.

    Десь блискавки – як бліци репортера,
    Проекція на хмару грозову.
    На плечі стрибне слава, як пантера, -
    він не помітив, бо косив траву.

    Іваночку! Чекає кіноплівка.
    Лишай косу в сусіда на тину.
    Іди у кадр, екран – твоя домівка,
    два виміри, і третій – в глибину.

    Тебе чекають різні дивовижі.
    Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
    Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
    Іван косив у Халеп‘ї траву.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (5)


  23. Лариса Зіганшина - [ 2006.02.04 21:36 ]
    Весняна найдовша мить
    ВЕСНЯНА НАЙДОВША МИТЬ
    (елегія)

    Простір, як завжди, сопілкою диха,
    Поклик звитяжний на серці бринить,
    Листя кружляє і падає тихо -
    Все завмирає на мить.

    Все завмирає холодом скуте,
    Тільки злинає ввись голосна
    Думка і подих наповнює груди -
    Хай розквітає Весна!

    Вереском стелеться чи оксамитом,
    Рине додолу в краплях рясних.
    Землю заквітчує райдужне літо -
    Колос врожаю достиг.

    Все увібравши проміння небесне -
    Символ надії, життя.
    Прісно! То сонце у зернях воскресло
    Й кинуло слід в майбуття.

    Трави в покосах не зеленіють,
    Вітер їм коси не розплете,
    Губи від болю тільки німіють,
    Що недозріло - пусте.

    Доля і воля, як сестроньки схожі,
    Сходи і кроки, крила й політ,
    Низка бурштину і прожиті роки -
    Та не згубився слід.

    Простір, як завжди сопілкою диха,
    Поклик звитяжний на серці бринить,
    І вже немає ні болю ні лиха -
    Вічна: найдовша мить!

    Найдовша весняна мить!


    Рейтинги: Народний 6 (3.6) | "Майстерень" 5.5 (4.38)
    Коментарі: (1)


  24. Таня Невідома - [ 2006.02.04 19:26 ]
    Мовчи!
    Мовчи!
    Не треба більше слів!
    Вони нам вже не допоможуть!

    Поглянь!
    Поглянь мені ще раз у очі,
    Бо вони все скажуть краще мови.

    Всміхнись!
    Посміхнися мені, тоді лиш може
    Піднімеш настрій ти мені на мить.

    Мовчи...
    А лиш всміхнись і потопи в очах своїх –
    Я знаю, ти це можеш.


    Рейтинги: Народний 4 (3.41) | "Майстерень" 3 (3.3)
    Коментарі: (1)


  25. Ірина Дементьєва - [ 2006.02.04 19:56 ]
    Нефілологічні міркування
    Я не філолог. Марну трату часу
    Вбачаю в ваших думах і книжках.
    Підручників і монографій масу
    Хай догризають миші по кутках.
    Пишіть і далі, мудрствуя лукаво,
    Кого в сучасний вводити канон,
    Чи у Прево було моральне право
    В розпусті показать свою Манон,
    Чи справді це Вілінська – росіянка,
    Чи дійсно вірш Кониського слабий,
    І хто з поетів наших лесбіянка,
    А хто, сказати правду, - „голубий”.
    Пишіть про душу Гофмана столику,
    Про впливи на Старицького Москви,
    Бодлерів мак і Вайльдову гвоздику…
    Я не філолог. Будьте ними ви.


    Рейтинги: Народний 5.08 (5.18) | "Майстерень" 5.25 (5.22)
    Коментарі: (4)


  26. Ірина Дементьєва - [ 2006.02.04 19:36 ]
    без назви
    Дні, коли нікому ні писати,
    Ні говорити. Прекрасна осінь.
    Себе невідступно мати на оці,
    Непомітно скорочуватись. Згасати.
    Звужувати мислетворчу сферу.
    Аби здоров’я. наперед – психічне.
    Що ти посієш, розумне і вічне,
    На клаптях захапаного паперу.
    Часом маєш нахабство рухатись різко
    На канаті тривання, а чимсь скінчиться.
    Жовта видимосте, гірка, як гірчиця,
    Тобі вже недовго ці пудрити мізки.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.18) | "Майстерень" 5.25 (5.22)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Новіцька - [ 2006.02.04 19:05 ]
    Диптих
    Хочу звідси подалі До Індії, в Африку, в Ємен.
    Перестань ці слова, що печуть, мов розпечена грань,
    Забивати, мов цвяхи, в надтріснуту ніжність взаємин.
    Перестань. Перестань. Я благаю тебе, перестань.
    В чомусь я провинився. Напевно, ще міг обминути
    Певний день або ніч, чи принаймні прожити не так.
    Я тебе розумію, ти маєш за що дорікнути,
    Але ж не проклясти. Не веди ідіотських атак.
    * * *
    Це мовчання мене допекло до глибин, до останку.
    Щось таки відбулось, та гублюся у здогадах, з ким.
    Провінційна нудьга. Листоношу чекаю на ганку.
    Це мовчання дістало. Яким воно стало містким.
    Ти не пишеш так вперто, що віри не йму. Взагалі-то
    Що я знаю про те, що відчуєш негадано ти?
    Шерхле листя горіха. Ось-ось досотається літо.
    Хтось убив листоношу. Тому й не доходять листи.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.3)
    Коментарі: (4)


  28. Ірина Дементьєва - [ 2006.02.04 19:57 ]
    Летючий Голландець

    Обдерте віття рей гойдається безлисто,
    І сонця екіпаж не бачив кілька діб.
    Із небом океан замішений на тісто,
    Тугий і чорний хліб, на твій щоденний хліб.
    Пливем по морю тьми, вирів, западин, вм’ятин,
    У наш сріблястий бриг вода не затече.
    Про що задумався, голландче Ван Страатен,
    Яка гірка печаль гнітить тебе й пече?
    Він станув на юті, якийсь мовчанням повний,
    І брови стягував до перенісся біль.
    Невимовлений жах, а може, невимовний,
    На скроні навівав дочасну заметіль.
    Матроська братіє, ми нині в повній лажі.
    Це вперше нас життя в глухий загнало кут.
    Вам років вислуги не бракувало в стажі –
    То доплюсуйте ще, бо ми надовго тут.
    Забудуть нас жінки – вони не Пенелопи.
    І діти вирушать у мандри хто куди.
    І доведеться вік прожити без Європи,
    Такої рідної й чужої назавжди.
    Нам можна тішитись, що глиб нас не поглине,
    Що сонце не спече, що не візьме нас тлін,
    Та скорбний вітер цей, що віє щохвилини,
    Вітрила мертві вже для вітру перемін…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.18) | "Майстерень" 5.25 (5.22)
    Коментарі: (2)


  29. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.04 10:11 ]
    З послань Апостола Павла. (49)
    До Галатів
    3.19.
    “Навіщо нам Закон? Є доданим пізніше
    з-за злочинів, - Він до пори, як зійде сім’я,
    з яким Обітниця - як Ангели вістили, -
    що посередником передана була.
    4.1.
    І ще скажу: в роки дитячі спадкоємець
    не відрізнятиметься від раба нічим,
    хоча і є володарем всього:
    2
    опікуну, домоправителю підвладний
    він до призначеного батьком часу.
    3
    Так само й ми – доки були дітьми, були ми
    в неволі у речей первісних світу;
    4
    Та виповнився час і Сина Бог cвого
    послав Єдинородного, котрий од жінки
    народжений, Законові скоритись,
    5
    щоб визволити підзаконних так, аби
    отримали всиновлення.
    6                                        А як сини ви,
    то Бог в серця послав cвого вам Сина Духа,
    волаючого: “Авва, Отче!”
    7                                        Ти тому
    не раб, а син уже; і так, як син, то і
    через Христа - Ісуса - й Божий спадкоємець.”


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 0 (5.53)
    Прокоментувати:


  30. Таня Невідома - [ 2006.02.04 00:26 ]
    -------------------
    Пройшла зима, весна,
    Пройшло і літо,
    Опало листя вже і сніг...
    В моєму серці гасне світло...
    І не запалиться воно.
    Лише надія бориться з собою,
    А розум затьмарює вогонь.

    Колись вогонь палав,
    Жила й надія,
    І листя все цвіло.
    Та в одну мить прийшла зима,
    Холодна, підла і жорстока
    Не шкодувала осені й весни.
    Зірвала все...Вогонь погас...

    Померла радість і надія.
    Все гасне, змирюючись з сном...
    Холодний розум переміг над почуттями.
    Та чи на краще це? – хто зна...
    Одне лиш знаю:
    Вогонь не запалає знову,
    І весна не зацвіте для когось так.


    Рейтинги: Народний 2 (3.41) | "Майстерень" 2 (3.3)
    Прокоментувати:


  31. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:26 ]
    Ван-Гог
    Добрий ранок, моя одинокосте!
    Холод холоду. Тиша тиш.
    Циклопічною одинокістю
    Небо дивиться на Париж.
    Моя муко, ти ходиш по грані!
    Вчора був я король королів.
    А сьогодні попіл згорання
    Осідає на жар кольорів.
    Мертві барви.
    О руки-митарі!
    На мольбертах розп‘ятий світ.
    Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі.
    Кипариси горять в небозвід.
    Небо глухо набрязкло грозою.
    Вигинаються пензлів хорти.
    Чорним струсом палеозою
    переламано горам хребти.
    Струменіє моє склепіння.
    Я пастух. Я дерева пасу.
    В кишенях дня,
    Залатаних терпінням,
    Я кулаки до смерті донесу.
    Самовитий – несамовитий –
    Не Сезан – не Гоген – не Мане –
    Але що ж я можу зробити,
    Як в мені багато мене?!
    Він божевільний, кажуть. Божевільний!
    Що ж, може бути. Він – це значить я.
    Боже – вільний…
    Боже, я – вільний!
    На добраніч, Свободо моя!


    Рейтинги: Народний 5.46 (5.62) | "Майстерень" 5.63 (5.8)
    Коментарі: (5)


  32. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:28 ]
    ***
    Всі ми – яблуні, облиті купоросом.
    Всі ми здатні родити лише дрібні гіркущі
    яблучка.
    І коли наш господар чіпляє на нас рум‘яні
    бутафорські плоди –
    ілюзію урожаю –
    коріння наше болить у нашій землі.

    Я вийшла із цього саду.
    Наді мною нема господаря.
    Мені дорога лиш земля, з якої я росту.
    Я стою одиноко, але в промерзлих суцвіттях
    передчуваю свої перші справжні яблука


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.62) | "Майстерень" 0 (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:37 ]
    ***
    Великі поети не вміють писати віршів.
    Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.
    Графоманові краще. Графоман вирішив
    написати –
    і написав.

    Про що завгодно.
    Коли завгодно.
    Скільки завгодно.
    І завжди всує.
    Головне, що не антинародно.
    Народ засилосує.

    А геніальні поети – такі бездарні!
    Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою.
    А ті клаптенята паперу – то смертельні плацдарми
    самотньої битви з державами,
    з часом,
    з самим собою.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (15)


  34. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:43 ]
    Міс Істина
    Красива жінка – Істина відносна.
    Найперша міс на конкурсі оман.
    Порадниця духовним альбіносам,
    коли вчиняють вірші чи роман.

    У неї сукня з правди перешита,
    і мозок є, завбільшки, як горіх.
    І вельми зручно з нею согрішити –
    вона ж сама і відпускає гріх.

    Вселенська шльондра, вміє дівувати.
    Під ліхтарем тупцюючи старим,
    ще й святістю потрафить здивувати.
    Воістину, велике діло грим!

    З часів прапрадіда Гомера
    аж до сьогоднішнього дня
    немає кращого гримера,
    ніж добросовісна брехня.

    Підновлює затаскану весталку,
    що продавалась біля різних ватр.
    Давно пора подати у відставку.
    Не ті часи. Не той театр.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (1)


  35. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:57 ]
    ***
    В дні, прожиті печально і просто,
    все було як незайманий сніг.
    Темнооким чудесним гостем
    я чекала тебе з доріг.
    Забарився, прийшов нескоро.
    Марнувала я дні в жалю.
    І в недобру для серця пору
    я сказала комусь: - Люблю. –
    Хтось підносив мене до неба,
    я вдихала його голубе…
    І не мріяла вже про тебе,
    щоби цим не образить тебе.
    А буває – спинюсь на місці,
    простягаю руки без слів,
    ніби жду чудесної вісті
    з невідомих нікому країв…
    Є для серця така покута –
    забувати скоріше зло,
    аніж те, що мусило бути
    і чого в житті не було.


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (2)


  36. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:25 ]
    ***
    Не треба класти руку на плече.
    Цей рух доречний, може, тільки в танці.
    Довіра – звір полоханий, втече.
    Він любить тиху паморозь дистанцій.

    Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
    Він дивний звір, він любить навіть муку.
    Він любить навіть відстань і розлуку,
    Але не любить на плечі руки.

    У цих садах, в сонатах солов‘їв,
    він чує тихі кроки браконьєра.
    Він пастки жде від погляду, від слів,
    і цей спектакль йому вже не прем‘єра.

    Душі людської туго і тайго!
    Це гарний звір, без нього зле живеться.
    Але не треба кликати його.
    Він прийде сам і вже не відсахнеться.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.62) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (1)


  37. Ліна Костенко - [ 2006.02.03 20:02 ]
    Маруся Чурай
    СТРАТА
    Розділ V (уривок)

    ...І прокотилось натовпом строкатим:
    "Ведуть!"
    Тітки – біліші наміток.

    Проноза швець шепочеться із катом,
    щоб потім дав мотузочки шматок.
    Замовкли всі,
    ніхто й не ворухнеться.

    Лиш дві куми,
    сусідки Вишняка:
    – Диви яка, іде і не спіткнеться!
    – Іде під зашморг, а диви яка!

    – На матір схожа, тільки трохи вища.
    Ті ж самі очі і така ж коса.
    – Ну, от скажіте, людоньки, навіщо
    такій убивці та така краса?

    – А це як хто. Я маю іншу гадку.
    Якась вона не схожа на убивць.
    Злочинниця, – а так би й зняв би шапку.
    На смерть іде, – а так би й поклонивсь.

    – Бо ти такий вже, чоловіче, зроду,
    все б тільки очі й витріщав на вроду, –
    сказала жінка з усміхом терпким. –
    Знімати шапку?! Себто перед ким?

    Перед цією? Себто отакою,
    що отруїла власною рукою?
    Та щоб над нею обвалилась твердь!
    – Побійся Бога, вона йде на смерть!

    …Вона ішла. А хмари як подерті.
    І сизий степ ще звечора в росі.
    І з кожним кроком до своєї смерті
    була усім видніша звідусіль.

    Стояли люди злякані, притихлі.
    Вона ішла туди, як до вершин.
    Були вже риси мертві і застиглі,
    і тільки вітер коси ворушив.

    І тільки якось страшно, не до речі,
    на тлі тих хмар і зашморгу, була
    ота голівка точена, ті плечі,
    той гордий обрис чистого чола.

    І в тиші смертній, вже такій, аж дивній,
    коли вона цілує образок, –
    на тій високій шиї лебединій
    того намиста доброго разок.

    Аж навіть кат не витримав, зачовгав,
    заніс мішок, узявшись за краї, –
    чи щоб вона не бачила нічого,
    чи так нестерпно бачити її!..


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (3)


  38. Віка Шульга - [ 2006.02.03 13:33 ]
    Ані
    щороку гарніша. сталі:
    пасмо на чолі, страх меду,
    мужчина, захват сторонніх,
    пальці нервові, море,
    втрачений досвід, терпіння

    заміж виходять інакше
    про всіх дітей дізнаються —
    так само, як і про вірші —
    тільки на тому світі


    Рейтинги: Народний 5 (4.93) | "Майстерень" 0 (5.07)
    Прокоментувати:


  39. Віка Шульга - [ 2006.02.03 13:56 ]
    Евтерпо?!
    Моя муза
    (вигадки греків,
    що натхнення — окрема сила,
    непідвладна людині)
    віднині
    буде в чорному тілі
    аскетки,
    у тугому корсеті.
    Шнурівку
    власноруч затягатиму, поки
    не придушу язичницьку дівку
    волооку.
    Віділлються мені її сльози,
    зцементують мовчання тижні.
    Хижі
    пазурі після смерті
    відростатимуть, та недовго
    в плоті лишаться —
    загартуюсь,
    загрубію —
    повипадають.
    Я сміюсь:
    “Хто моя?”


    Рейтинги: Народний 5.13 (4.93) | "Майстерень" 5.25 (5.07)
    Прокоментувати:


  40. Віка Шульга - [ 2006.02.03 13:12 ]
    Практика перекладу
    Я — твій переклад — з кожного рядка
    каліграфічно виписана рима —
    добачена в між-бережжі картина:
    тонкий туман, парк, осінь, /ти-/ріка.

    Авто-переклад — з почуттів в слова
    без словників, редакторів, приміток —
    видання принесу in der Nachmittag.
    Маршрути всі на карті Києва.

    У їх множинності — повторнй час —
    мій олівець — подільність на дванадцять —
    так перснів завжди більше, аніж пальців,
    так я перекладаю нас.


    Рейтинги: Народний 5 (4.93) | "Майстерень" 5 (5.07)
    Прокоментувати:


  41. Таня Невідома - [ 2006.02.02 19:56 ]
    -----------------------
    Ми прагнем взлетіти високо,
    Ми прагнем пірнути глибоко,
    Зазирнути у кожну щілинку
    І пізнати тонкощі світу.

    Віддаємось почуттям повністю,
    Як кохаєм – то палко й гаряче,
    Якщо любимо – то тільки віддано,
    Як страждаєм – то нестерпно палаєм.

    І часто, пізнавши кохання,
    І відчувши нестерпний серця крик,
    Ми надовго у кут забиваємось,
    І не можем повірити ще.

    Ми не віримо більше у щастя,
    На людей вже дивимось обачно.
    Та не треба серце закривати,
    Рани всі загоються колись.

    Так, справді, нестерпно бачити
    і розуміти, що він вже не твій,
    Та потрібно й надалі сподіватись
    І йти з усмішкою у світ новий.


    Рейтинги: Народний 3.5 (3.41) | "Майстерень" -- (3.3)
    Коментарі: (1)


  42. Таня Невідома - [ 2006.02.02 19:19 ]
    Без тебе
    Мені сумно...Сумно без тебе...
    Знаєш це?
    Мені порожньо...Порожньо у душі...
    Розумієш це?
    Я одна, я одна,
    Бо без тебе я.
    Мого серця нема уже –
    Воно в тебе є...
    Та я заберу, заберу
    Серце це,
    Це моє, це моє, а ти скривдив це...
    Ти завдав мені болю
    Нестерпного,
    Та я вдячна тобі за вогонь в душі.
    Ми не будемо разом
    Ніколи вже,
    І не розділимо печаль
    Чи щастя колись,
    Та я заберу в тебе серце своє
    І назавжди забуду тебе –
    Я вірю в це!


    Рейтинги: Народний 4 (3.41) | "Майстерень" -- (3.3)
    Коментарі: (1)


  43. Таня Невідома - [ 2006.02.02 19:26 ]
    Посміхнися природі!
    Яка чудова природа!
    Подивись-но довкола!
    Відчуй запах квітів,
    Пізнай таємниці лісу.

    Подружися з весною,
    Закохайся у літо,
    Заспівай із пташками
    І кружляй небесами.

    Потанцюй з жовтим листям,
    Поспілкуйся з вербами,
    І відчуй як ніколи
    Осінні чари.

    Піддайся морозу,
    Що щіпає ласкаво,
    Помилуйся сніжками,
    Що кружляють довкола.

    Посміхнися природі,
    Розділи печаль з нею,
    І радій кожній миті,
    Коли вона поруч тебе.


    Рейтинги: Народний 4 (3.41) | "Майстерень" -- (3.3)
    Коментарі: (1)


  44. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.02 16:16 ]
    ЛІКІЄЦЬ
    Пригадуючи вечір учорашній,
    бурмочу, що усе, усе даремно.
    Сидів би краще тихо, мудро, чемно
    і поглядав на персики і вишні,
    поспілі у садах чеснот і цноти...
    А нині божевілля - "що́-ти!", "що́-ти!"

    А усього́ ж - дивився на долоні,
    читав собі з очей і лиць буденне
    життя садів, між нами - не богемне,
    і шепотів у вушка про солоні
    сліди на квітниках, про сухостій,
    нестачу пташих і засилля змій.

    Питається - навіщо ти сердилась?
    Гадала, я освідчуюсь в коханні.
    Та й інші так гадали. Ці, останні,
    і зіпсували вечір... Те, що сталось,
    було моїм повтором Фермопіл,
    і з тим же результатом. Навіть тил,

    ворожа отруїла пропаганда.
    Утім, спартанки персів краще знали,
    і на політ стріли не підпускали,
    а ти, довірлива, як дика Панда
    мою звитягу стріла пазурами.
    Усе звела до рівня мелодрами!

    О, Лао-Дзи з Конфуцієм! - я, певно,
    іще не гідний мудрих церемоній,
    чи то сади у нас такі? - в полоні
    ми запашних цвітінь, і фей, - не дивно,
    що осідлала Вчителя* гетера,
    і так доїхала до Олександра.

    О, схоже, сад каміння, мила Пандо,
    єдиний вихід, що, усе ж, досадно.



    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Жорж Дикий - [ 2006.02.02 12:49 ]
    ЗЕРО
    Перехились над
    гранню Вiчностi -
    побачиш темряву,
    що випалить вуста.

    Всiєю масою
    ти досягнеш
    критичностi,
    але не вибухнеш -
    душа твоя пуста...


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.15) | "Майстерень" 0 (5.21)
    Коментарі: (4)


  46. Жорж Дикий - [ 2006.02.02 10:50 ]
    № 1
    Сльози безсилля
    зла не зупинять
    сльози - не зброя,
    кривава вiйна,
    люди вбивають,
    о! люди всесильнi!
    правда даремна,
    де совiсть нiма.

    Я все питаю:
    - Для чого? Для кого?
    жити, творити,
    палити серця,
    вити вiд болю
    від щастя радiти
    в кожнiй билинцi
    зріти Творця?

    Треба спокiйно
    дивитись на речi:
    ми, як i Всесвiт -
    все гра, тiльки гра,
    гра випадковостей -
    бавтеся ж, діти,
    виграє кращий -
    то Божi слова...


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Коментарі: (6)


  47. Надія Степула - [ 2006.02.02 09:57 ]
    ПРОВІНЦІЙНІ СЮЖЕТИ
    **
    Глуха провінція.
    Тут досі лиш дощі –
    Істотні й найважливіші події.
    На цвинтарі старім старі кущі
    Бузку цвітуть – як символи надії.

    Тут час розпластаний, мов чисте полотно, -
    На нім хто хоч що хоче вишиває.
    Тут носять вівці золоте руно,
    Яке Язон ніякий не шукає.

    Століття котяться, мов яблука, в траву
    І коситься трава – до небокраю.
    Тут можна воду віднайти живу.
    І вмерти лиш тому, що «всі вмирають».

    **
    Околиці в дощах. Поля порожні.
    Порожня хата мокне вдалині.
    Дорога. При дорозі – подорожній.
    Дерева при дорозі мовчазні.

    І котиться туман, як пес кудлатий,
    Мені під ноги – теплий і сумний.
    І хочеться зайти в порожню хату,
    І розпалити сонну грубку в ній.

    І думати про день – короткий, темний,
    І – довгу ніч, й мандрівника в плащі,
    Про шлях його - даремний? – недаремний?-
    Через поля та затяжні дощі…

    …А хата – на замку, хоч і порожня,
    І вікна зацвяховані навік.
    Розтанув у тамані подорожній.
    А дощ іде - живий, мов чоловік...


    **
    Подоба слів, яких давно не чутно,
    Озвалася забутим словником.
    В містечку Чуднів заплелися чудно
    Віночком вулиці, зарослі вишняком.

    Пливуть над містом чудернацькі хмарки,
    Скрипить дорога, як суха рілля,
    А центром ходять люди і пантарки –
    Таке собі вкраїнське „о-ля-ля”..

    В містечку Чуднів солов”їв не чути,
    Бо вже за містом відцвіли жита,
    Лиш солов”ята, що пищать ледь чутно,
    Над Чудновом навчаються літать.

    ...І я минаю по старенькім тракті
    маленьке місто – як малу печаль
    в театрі світу.
    І в сумнім антракті
    Слова пригадані в мені мовчать...

    **
    “Все можна сказати для всіх...
    Існує великий вогонь,
    у якому фантазії вмирають
    і воскресають.”
    Ф.Кафка

    ...Чоловік шукає Кафку на вселенських променадах,
    у золочених підвалах, у зачинених катівнях.
    Підступає сон, як ява, підступає яви знада,
    Але він шукає Кафку – на усіх можливих рівнях...

    Можна все усім сказати, можна сказане забути,
    Можна вийняти із серця і покласти у вогонь
    Краплю щирої спокути, філіжанку з-під цикути,
    Добрий спогад, власну долю, сивину гарячих скронь...

    Та чи всі усе почують?..
    - Як росте пісок над морем,
    як оливи кличуть воду з глибини глевкої глини,
    як Господь зриває зорі, як безмовно ходить горе,
    як цвітуть нарциси болю в лоні сонної долини?

    Ходять тіні безшелесні, дзеркала за ними квилять,
    Забуваються під ранок у тяжкому сні магнати.
    Вчаться гри на скрипці діти, що науку цю осилять,
    Аби “Реквієм” над морем для олив старих зіграти...

    Можна все усім сказати...Можна Кафку й не шукати...
    Але пахне день зимовий цвітом білого бузку,
    Сніг паде на чорні стіни, де стояли каземати,
    Але пахне день зимовий цвітом білого бузку,

    Сніг іде повз Чоловіка, що собі шукає Кафку,
    Але пахне день зимовий цвітом білого бузку.
    Кафка п”є вино із карфки і загвинчує карафку,
    Й зустрічає Чоловіка змерзлим спогадом бузку...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Прокоментувати:


  48. Таня Невідома - [ 2006.02.01 21:34 ]
    Осінь,ти мене облиш!

    Осінь, ти мене облиш!
    Облиш, не мучай, не нагадуй!
    Облиш назавжди – я благаю!
    Не можу більше пам’ятати,
    З останніх сил уже благаю...

    Та осінь смуток наганяє...
    Почуття потрібності згасає,
    Манить все у спогади свої:
    Жовте листя, теплий дощик, музика чарівна...
    Блиск в очах, тепло в душі –
    казка з дійсністю зустрілись!
    Я була мов Попелюшка,
    А він в ролі принца,
    Та, мабуть, кришталь чарівний
    взяв і...розбився.
    А може це була лише казка,
    Аж раптом годинник пробив „12”?
    І вона повернулась у книжку,
    А мене лишила на одинці...

    Я вдячна золотій сестриці за найкращі миті,
    Та я благаю її мене відпустити...


    Рейтинги: Народний 5 (3.41) | "Майстерень" -- (3.3)
    Прокоментувати:


  49. Таня Невідома - [ 2006.02.01 21:49 ]
    -----------------------
    Сьогодні нове життя розпочинаю,
    І в ньому не згадаю вже тебе,
    „Прощавай назавжди”,- тобі кажу,
    Хоча я ще досі кохаю тебе.
    Та я втомилась від цього,
    Почуття це – мій тягар в душі,
    Та я позбудусь його – обіцяю,
    Хоча не уявляю коли і де.
    Я не повернусь в спогади з журбою,
    Відпущу печаль за небокрай,
    І, можливо, справді коли-небудь зустрінусь з тобою
    І скажу: „Я позлюбила. Прощавай”.


    Рейтинги: Народний 2 (3.41) | "Майстерень" -- (3.3)
    Прокоментувати:


  50. Сергій Мекеда - [ 2006.02.01 17:24 ]
    ДЕРЕВА
    Коли ми сплітали нерівне коріння
    нервовим торканням у холоді тиші
    по нам струменіла волога осіння,
    і глина ставала солодша, тепліша.
    Щасливо занурені в дійство підземне,
    ми не помічали як листя жовтіло,
    і, міста поверхні вкриваючи темні,
    лягало шматочками мертвого тіла.
    Вітри шаленіли, обсіли ворОни
    судини, загорнуті в репані пальта.
    Ми стали палкіші, згинаючи крони,
    ногами здіймаючи ковдру асфальта.



    Рейтинги: Народний 5.33 (5.26) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   ...   1455   1456   1457   1458   1459   1460   1461   1462   1463   ...   1465