ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Надія Тарасюк
2019.06.24 23:45
У Княжому місті ліхтар ліхтарю
Холодить купелю фонтана.
Розгойдує літо вечірню зорю, —
Палац припасує на вбрання.

У Княжому місті моргає, як цвіт,
Колесам кармінна бруківка,
Коли під’їжджає віночок століть

Світлана Майя Залізняк
2019.06.24 23:44
У Жори відсутні дзеркальні нейрони,
бракує емпатії... Кілька емоцій:
від їжі вдоволення, злість, оборона.
Є аспідна латка на лівому оці.

Пірат-акробат, прибиральник у тирі.
"Тіп-топ"... Не зуміє художником бути.
Малюйте такого на якорі, гирі.

Олександр Сушко
2019.06.24 20:20
Я - вогнептах, дитина сонця,
Люблю цей світ, не вередун.
Та заздрий люд на кожнім кроці
Кричить озлоблено "Ату!".

Блукаю лезами Оккама,
Ступаючи в сліди старі.
А в спину посмішка лукава

Віктор Кучерук
2019.06.24 17:10
Захотілось неквапливо
Та, маскуючись найтихше,
Смакувати довго пиво
І писати дивні вірші.
Захотілося погнатись
До отого п’єдесталу
На якім подібних натиск
Тільки кращі зупиняли.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.24 15:36
Від хмари до хмари - драбинки хитляві.
Залізла малеча на яблуньку, явір.
До зірки не так і далеко... та сонце
розбризкало чай... і пряде з волоконця...

Індигова кішка вмиває кошатко.
Кладе забувайло стонадцяту латку.
Слимак виноградний упав на тар

Володимир Бойко
2019.06.24 11:36
Весна прийшла у наші села,
Корова гріється весела
І бик на вигоні гуля,
Спіймати хоче журавля.

Сидить ворона на сільмазі,
Неначе беркут на Кавказі,
Лежать пацята біля клубу

Ярослав Чорногуз
2019.06.24 10:26
Чого ж ятриться так душевна рана?
І серце невигойно все болить?
Зціли мене любовію, кохана,
Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

Бо він от-от, здається, душу вийме,
На інший світ нещадно зажене.
Даруй мені свої палкі обійми,

Козак Дума
2019.06.24 09:27
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.

В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом

Тетяна Левицька
2019.06.24 07:42
Ты близко и за морем в одночасье.
Мне плохо без...Мне без тебя никак,
Любить тебя, какое это счастье,
мой ненаглядный, искренний чудак.

Мне свет не мил, когда тебя нет рядом,
терзает ревность и гнетет тоска.
Мне, мой хороший, многого не надо -

Микола Соболь
2019.06.24 07:05
Матері відцвітають, як вишні.
Не успівши за нас порадіти.
Бережи їх, о Боже Всевишній!
Та моліться за матінку, діти.
Матері – відцвітають, як вишні.

У гармонії миру та злуки
Мати завжди чекає додому.

Ігор Федів
2019.06.23 23:50
Дитя малює світ на площині -
Будинок, сонце, квіти і дерева,
Блакиті смужка неба угорі,
Внизу земля по-літньому зелена.
Увесь сюжет - у лінії прості,
Емоції - у кольори локальні,
Без пафосу, де помисли складні,
Уписує у почуття звичайні.

Надія Тарасюк
2019.06.23 23:26
Гортало місто зшитки ліхтарів,
Дерев стрибали парасольки-тіні.
Десь наше сонце стомлений пиріг
Пило собі за ширмою мартіні.

Бриніла ніч, вростала у траву.
Кульбабам очі склеїла повидлом.
Йшли світлофори строєм за криву,

Олександр Сушко
2019.06.23 20:13
Енергія Всесвіту у зв’язаному стані, з урахуванням гравітаційного дефекту мас дорівнює нулю. Та це й не секрет,- маса ядра атома завжди менша, ніж маса нейтронів та протонів, які в нього входять, оскільки існує ще енергія зв’язку. Цю прописну істину я вже

Володимир Бойко
2019.06.23 19:17
Пісні порозбирали на слова,
А притчі розтягли на афоризми,
І, на догоду раціоналізму,
Вичавлювали людяність з єства.

Раціональність точить, як іржа,
Усе людське руйнуючи поволі.
Зростають люди – перекотиполе,

Вікторія Лимарівна
2019.06.23 14:40
За мотивами телефiльму "Чорнобиль")

Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.

Микола Дудар
2019.06.23 10:23
Привіт - привіт, неандретальцю!!!
Ай правда, чимось навіть схожі
Ці очі в дзеркалі і пальці…
Ні, краще вже крізь огорожу
Бо ще рванемось в бійку… можем
Є кілька сот претензій нині
Сумний занадто погляд, Боже
На фоні стрічки жовто-синій…

Домінік Арфіст
2019.06.23 09:35
о тягучі… медові… полином настояні дні…
щире золото крадуть у скелях заховані гноми…
сонце палить сюжет на забутому кимось рядні
і злітаються зорі зустрітися на Меганомі…

позбираю у серце розкидані морем пісні…
позшиваю дитинні стежини сирими нитк

Козак Дума
2019.06.23 09:29
Розлітались над лиманом
білокрилі пелікани.
Не збирають жолуді –
рибку вудять у воді!
Дзьоб у кожного з мішком,
пропливе під бережком,
не залишить навіть сліду –
все готове до обіду.

Юрій Сидорів
2019.06.23 08:22
Паризькою модою пахне "Шанель",
Мандрівками - чоботи та черевики,
Дорогою тхне залізничний тунель,
Амбре креозоту набравшись навіки.

Пропах ячменями наваристий ель,
А запахом кухні - трактирні музики.
Трагічним коханням несе від "Жізель",

Микола Соболь
2019.06.23 07:31
День починається о четвертій ранку.
Коли після сну беруся за склянку,
Ще півні зорі не співають пісень:
Чаюю, чатую, вшановую день.

Пізніше розписано все до хвилини.
Де буду потому, а де тільки нині.
Та іноді просто іду манівцями,

Микола Дудар
2019.06.23 01:28
Погляд зустрівся із тілом
Невтішні новини для мене
Згорбилось, нишком присіло
Час - нікудишній тренер…

Життя, воно - мінне поле
Вічно повзком, наче на фронті
Шлях нескінчений - по колу

Володимир Бойко
2019.06.22 22:47
Руда баба, рудий дід,
Руда каша на обід,
Руді діти, руді внуки,
Не зарадить і наука.

Ігор Деркач
2019.06.22 21:43
Уже готова мафія нових
облич і лиць нуворишів у Раді
із пиками хирляво-молодих.
І вови ситі, і овечки раді.

Є лісапета і одне цабе,
педалі є і очмана рулює,
а ми уже очікуємо дулю

Надія Тарасюк
2019.06.22 21:38
Образок Серпень сумлінно дозбирував у кошик розгублені колоски. Десь далеко ледь чутно прогуркотів комбайн, а може, спросоння позіхнув грім… Спека втомилася й забажала відпочинку. А в проміжку неба і землі кружляли лелеки, збираючись у далеку дорогу

Ігор Федів
2019.06.22 19:22
У вишиванці доля розмовляє,
У кожнім хрестику заховані світи,
На полотні орнамент залишає,
Утаємничені минулого сліди.
У вишиванці – правда, віра, воля,
Код нації нетлінний, істина свята.
На полотні – землі моєї доля
Чіткими барвами узори виклада.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.22 10:03
У передгроззя вишні гомонять.
Повчора чула шелестку розмову.
Тих балакух вціліло тільки п`ять.
Летіла зграя кажанів на лови.

А я стомилася від бесід, лиць,
Остуди прагла. У вишневий ґелґіт
Із дому вийшла під мечі грімниць.

Олександр Сушко
2019.06.22 09:51
Дідуганище я, а не мачо,
Вже такий собі - не о-го-го.
Не пишу про кохання гаряче,
Бо подумають - дядя... того.

На умі сіножпать і скотина,
Чуєш - рохка у клуні свиня?
Де пракорінь - давно павутина

Микола Соболь
2019.06.22 05:29
Помолися, мій брате.
Небо «Гради» полощуть,
Підвиваючи смерті
міни б’ють по землі.
Ми, за нашу свободу
віддамо найдорожче,
Хай дружини пробачать

Ярослав Чорногуз
2019.06.22 02:02
Життя легка й спокійна течія…
Погідний штиль і вітерець над нами.
Й раптово в серці відчуваю я,
Як болю піднімається цунамі.

Стихія мов - на ста семи вітрах
Вже стоголосо виє на всі боки –
Ридання розпачу. І зносить дах.

Надія Тарасюк
2019.06.21 23:03
Ідуть трояндові дощі:
Троянди плачуть уночі
Там, де спадає краплі щем,
Твоїм
Моїм
Отим дощем.

І на трояндовій землі

Олексій Кацай
2019.06.21 14:48
Галактику видніше в глупу ніч,
в яку найменша зірка власне світло
безстрашніше впинає в померк, ніж
озброєна до сяйва наднова.

Бо та мигне зі світлових сторіч
сама, та й все – загасла і одквітла,
лишивши нам від мерехтливих бриж

Вікторія Торон
2019.06.21 14:16
О переможна і стрімка прямолінійність,
з якою в русі залишається позаду
минула станція, де тліє точка болю!
Хоч і не хочеш – а підхоплять твою волю
доріг оглушливі чавунні водоспади,
і поїзд в даль тебе котитиме, без збою.

Ось у вагоні ти і

Козак Дума
2019.06.21 13:57
Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
наша ніндзя-черепаха.

Марія Дем'янюк
2019.06.21 11:20
Мамо, серце моє, цілую твої долоні.
Мамо, ніжність твоя зігріває завжди мене,
І хоч час залишив білу фарбу у мене на скронях,
Я дитиною горнусь до тебе й шепочу: нехай не мине..

Не мине ось ця мить, як у сяйво обіймів пірнаю,
Не мине оця мить, коли

Іван Потьомкін
2019.06.21 10:28
Ні, не з історії я знаю
Ту найстрашнішу поки що із воєн.
Самому довелося бачить,
Як вели колони наших бранців,
Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
Як начебто в качину зграю,
Регочучи фашисти цілились
В парашутистів на Букринськім плацдармі...

Світлана Майя Залізняк
2019.06.21 09:12
У клініці обслизли шиби, двері.
Лікує Дуремар до забуття.
Повзе піявство... Мокро на папері.
Холоне цапом варена кутя.

Смарагди мавка міряла - ще млосна,
намисто полетіло у спориш.
Сова мовчить, сіріють ветхі кросна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Віктор Сурженко
2019.06.19

Олекса Палій
2019.06.14

Матвій Смірнов
2019.06.11

Костинський Борис
2019.06.08

Наталія Дяк
2019.06.02

Алла Устимчук
2019.05.27

Лариса Братко
2019.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:02 ]
    ПІШОВ…
    За вітрами - хурделиця,
    А коханий мій жениться;
    Плаче сивая горлиця -
    Інша к серденьку горнеться.

    Замело всі стежки і дороги, -
    До самотнього мого порогу;
    Вороги веселяться, радіють,
    Що боротись не в силах, не смію.

    О, мій милий, коханий, прийди,
    Я благаю - до неї не йди,
    Обійми, пригорни, проведи...
    Ти мовчиш. Облітають сади.

    Десь за обрієм тануть сліди -
    Ти відходиш. Ридають сади.
    І назад вже нема вороття...
    Забуття.
    Забуття.
    Забуття...


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Коментарі: (2)


  2. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:26 ]
    * * *
    Я іду через будні своїх почуттів
    Крізь тумани в незвідані далі,
    Дивний голос нізвідки сюди долетів -
    Мене кличуть до себе печалі.

    Обминаю я бруд і калюжі життя
    Темний морок мене огортає.
    Я вже ніби - не я: за межею буття,
    Де земних почуттів вже немає.

    Не тривожать мене злоба й темрява зла,
    І навколо немає нікого.
    Лиш будинки чудні і чужі без тепла
    І заплетені смутком дороги.

    Але раптом - довкола немов розцвіло:­
    Досконале, яскраве і чисте
    Я побачила світло, відчула тепло.
    На душі стало легко й врочисто.

    Заворожено я до межі потяглась -
    Заніміла, безвольна, щаслива...
    Раптом зникло усе. Я прокинулась враз.
    ...Лиш ридала на вулиці злива.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  3. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:48 ]
    * * *
    Смуток серце моє огортає,
    Я ж благаю його заспівать,
    Чому ж більше воно не кохає,
    Заставляє мене лиш страждать?
    Я гадала, що легко любити,
    І навколо буяли сади.
    Не судилося. Встиг обтрусити
    Вітер листя, замести сліди.
    Знаю, там, за туманом, далеко
    Ходить десь половинка моя.
    І хоча будувати нелегко,
    Та до серця звертаюся я:
    ­­­­ - Затремти, закликаючи долю,
    Хай на зло цим холодним вітрам
    Повернеться, верне мені волю.
    ...Я сама зруйнувала свій храм...
    І збудую сама новий храм!


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Прокоментувати:


  4. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:12 ]
    * * *
    Листя падає з клена
    І шалено летить
    Нам зустрітися треба,
    Милий, хоч би на мить.
    Вітер листя жбурляє,
    Замітає сліди.
    Та кохання немає,
    Де поділось, куди?
    Вже чужі ми з тобою,
    Розійшлися шляхи,
    Поміж нами стіною
    Стали наші гріхи.
    Хочу їх обминути
    І зустрітися знов,
    Про печалі забути,
    Повернути любов.
    ...Вітру пісня студена
    І багряна земля...
    Листя падає з клена -
    І кружляє, кружля...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.41)
    Прокоментувати:


  5. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 15:42 ]
    Дитинство
    Поможи мені мамо, вернутись туди,
    Де дитинства мого загубились сліди.
    Підкажи, як вернутись в далекі роки,
    Де закриті дороги й забуті стежки.
    Хочу ще раз відчути той трепетний щем,
    Розпуститись, мов брунька, під теплим дощем
    І купатися в щебеті, пахощах трав,
    Пити промені ранку й вечірніх заграв,
    Де тихесенько вітер для квітки співа
    Колискову про місяць і різні дива.
    Хочу лихо забути, щасливо рости...
    Розкажи мені казку, матусю, і ти.
    Я заплющую очі і чую крізь сон,
    Як серця наші б'ються, і їм в унісон,
    Я, мов птаха, злітаю - й ніяк не злечу...
    - Пропустіть у минуле, прошу вас!!! - кричу,
    Та злетіти мені, певно, вже не дано...
    А було, а було ж... У дитинстві, давно,
    Я злітала під хмари, де сонця пісні
    Зігрівали щасливу мене уві сні.
    Я дивилась, розправивши крила свої,
    Як запилюють гречку бджолині рої,
    Як журилась калина, подруга моя,
    Розуміла що сови пугикають я.
    Там було мені легко - без фальшу і слів -
    Тільки місяць і зорі, і ночі без снів.
    Завжди бачила правду, добро і любов.
    Повернутися хочу, відчути це знов.
    Де ви, міфи й легенди! Я вірила вам!
    А душа, мов забутий спустошений храм,
    Де ні свічки, ні навіть ікони нема...
    Там я ходжу немов би глуха і німа -
    Поклик тиші не чую, немає і слів...
    Але часом вночі мені мариться спів,
    Твоє серцебиття і у пахощах сад...
    Забери мене, мамо, у казку, назад...


    Рейтинги: Народний 4.88 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  6. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 14:51 ]
    * * *
    Самотня весна ніжне листя зелене
    Голубить, ласкає промінням й теплом,
    І люди проходять щасливі повз мене -
    Весною всміхається доля лиш двом.

    Тому не люблю я весняної повені:
    Хлюпоче самотність в душі через край.
    Вклоняюсь холодній задуманій осені,
    Що серце остудить, як в кухлику чай.

    Не можу всміхнутися, весно, тобі я,
    Бо бачу кохання лиш тільки у сні.
    Ти вкрала у мене останню надію
    І серце безжально розбила мені.

    Закутає осінь кудлатими хмарами,
    І, може, й мені подарує любов.
    Тому огортаюсь осінніми чарами,
    Чекаю кохання я знову і знов.

    Квітує весна, і забутий вже нами
    Проходить повз мене закоханий світ.
    Лиш я заридала гіркими сльозами,
    Бо щастя мого загубився вже слід…


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  7. Галина Кантерук - [ 2006.04.04 14:17 ]
    * * *
    Я дивлюсь у вікно,
    і мене огортає журба.
    А навколо – зима
    і усе від морозу завмерло.
    Вже минулося все:
    зустрічання, розлуки, ганьба,
    Тільки спогади ще
    про минуле кохання не вмерли.
    А навколо сніги
    замітають останні стежки.
    Та не здатні вони
    заморозити люблячу душу.
    Не судилось разом
    нам пліч о пліч пройти крізь роки.
    Поміж нами сніги,
    на які я дивлюсь непорушно.
    Ми літали удвох,
    та зламала крило восени,
    І зимую тепер,
    і сумую тепер за тобою.
    У кімнаті – тепло.
    У кімнаті чотири стіни
    Переповнені смутком
    як сивий полин – гіркотою.
    У кімнаті – спокій.
    Залишилися - киця і я,
    Залишаєшся й ти –
    у душі незагоєна рана.
    У хурделицю цю
    тихо плаче хтось – вітер чи я.
    І шепоче у ніч,
    закликаючи:
    - Де ти, жаданий?


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.41)
    Коментарі: (3)


  8. Сергій Єсенін - [ 2006.04.04 08:05 ]
    Письмо к женщине
    Вы помните,
    Вы все, конечно, помните,
    Как я стоял,
    Приблизившись к стене,
    Взволнованно ходили вы по комнате
    И что-то резкое
    В лицо бросали мне.

    Вы говорили:
    Нам пора расстаться,
    Что вас измучила
    Моя шальная жизнь,
    Что вам пора за дело приниматься,
    А мой удел -
    Катиться дальше, вниз.

    Любимая!
    Меня вы не любили.
    Не знали вы, что в сонмище людском
    Я был, как лошадь, загнанная в мыле,
    Пришпоренная смелым ездоком.

    Не знали вы,
    Что я в сплошном дыму,
    В развороченном бурей быте
    С того и мучаюсь, что не пойму -
    Куда несет нас рок событий.

    Лицом к лицу
    Лица не увидать.
    Большое видится на расстоянье.
    Когда кипит морская гладь,
    Корабль в плачевном состоянье.

    Земля - корабль!
    Но кто-то вдруг
    За новой жизнью, новой славой
    В прямую гущу бурь и вьюг
    Ее направил величаво.

    Ну кто ж из нас на палубе большой
    Не падал, не блевал и не ругался?
    Их мало, с опытной душой,
    Кто крепким в качке оставался.

    Тогда и я
    Под дикий шум,
    Но зрело знающий работу,
    Спустился в корабельный трюм,
    Чтоб не смотреть людскую рвоту.
    Тот трюм был -
    Русским кабаком.
    И я склонился над стаканом,
    Чтоб, не страдая ни о ком,
    Себя сгубить
    В угаре пьяном.

    Любимая!
    Я мучил вас,
    У вас была тоска
    В глазах усталых:
    Что я пред вами напоказ
    Себя растрачивал в скандалах.

    Но вы не знали,
    Что в сплошном дыму,
    В развороченном бурей быте
    С того и мучаюсь,
    Что не пойму,
    Куда несет нас рок событий...
    . . . . . . . . . . . . . . .

    Теперь года прошли,
    Я в возрасте ином.
    И чувствую и мыслю по-иному.
    И говорю за праздничным вином:
    Хвала и слава рулевому!

    Сегодня я
    В ударе нежных чувств.
    Я вспомнил вашу грустную усталость.
    И вот теперь
    Я сообщить вам мчусь,
    Каков я был
    И что со мною сталось!

    Любимая!
    Сказать приятно мне:
    Я избежал паденья с кручи.
    Теперь в Советской стороне
    Я самый яростный попутчик.

    Я стал не тем,
    Кем был тогда.
    Не мучил бы я вас,
    Как это было раньше.
    За знамя вольности
    И светлого труда
    Готов идти хоть до Ла-Манша.

    Простите мне...
    Я знаю: вы не та -
    Живете вы
    С серьезным, умным мужем;
    Что не нужна вам наша маета,
    И сам я вам
    Ни капельки не нужен.

    Живите так,
    Как вас ведет звезда,
    Под кущей обновленной сени.
    С приветствием,
    Вас помнящий всегда
    Знакомый ваш
    С е р г е й Е с е н и н.


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.9) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (5)


  9. Епіграми, Наслідування Пародії, - [ 2006.04.03 20:02 ]
    Я прилечу!
    < чекати тебе >
    "в той час як психічно хворі
    серйозно застерігають
    від таких стосунків
    немає контрацепції..."
    Л.О.

    Природа!
    Навіщо несмачні презервативи?
    Хай лускають їх ті - психічно хворі!
    Повір вампіру, що нічні мотиви
    це не стосунки, а судинки (голі).


    Рейтинги: Народний 6 (4.42) | "Майстерень" -- (5.22)
    Прокоментувати: | ""


  10. Ольга Лазаренко - [ 2006.04.03 19:54 ]
    чекати тебе
    чекати тебе
    це все одно що
    захворіти туберкульозом
    відвертості
    не бракує випадковим перехожим
    що кепкуючи запитують
    вдома ти чи ні
    в той час як психічно хворі
    серйозно застерігають
    від таких стосунків
    немає контрацепції
    а якщо і є
    будь-який презерватив
    лусне від сорому
    що я знову
    вечеряла сама
    і лягла
    чекати тебе


    Рейтинги: Народний -- (4.81) | "Майстерень" -- (4.57)
    Коментарі: (1)


  11. Епіграми, Наслідування Пародії, - [ 2006.04.03 19:01 ]
    Як я помру. /Дмитро Павличко /
    < * * * >
    "Як я помру, до мене не підходь,
    І рук своїх ти не клади на мене,
    Бо дотик твій відчує моя плоть,
    І серце стрепенеться вже студене..."

    Філософічне
    Ти підійшла, поклала руки, він і встав...
    Краса! - поет зітхнув, - але зачнуть казати
    “який шкандаль...”, “що встав не без підстав...”,
    "що і в труні її хотів одримувати"... :(


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.42) | "Майстерень" 5.38 (5.22)
    Прокоментувати: | "Як я помру, до мене не підходь"


  12. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 18:15 ]
    * * *
    Як я помру, до мене не підходь,
    І рук своїх ти не клади на мене,
    Бо дотик твій відчує моя плоть,
    І серце стрепенеться вже студене.
    Та на моїм обличчі не сяйне
    Щасливий усміх – познак воскресіння,
    І мука смерті знов скує мене,
    І знову плоть мою оберне в тління.

    Та ні! Прийди і доторкнись чола,
    Де застигати будуть риси вперті.
    Дай тої муки, що в житті була
    Безтямою мого кохання й смерті.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4) | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  13. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:39 ]
    * * *
    Боже, яка ти в цілунку глибока,
    Неначе безодня в тремтячій сльозі
    Із всевидающого божого ока!
    Боже, яка ти в торканні спрагненна,
    Наче пустеля, що мріє в пісках
    Про океану рухливі рамена!
    Боже, яка ти в коханні пестлива,
    Наче той вітер вівсяний, що спить
    В полі! коли починаються жнива!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.68) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Коментарі: (1) | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  14. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:55 ]
    * * *
    Найліпше любитись в надрання,
    Як никне нічна каламуть,
    Як сон переходить в кохання,
    І крила на плечах ростуть.

    Як я до грудей твоїх злину,
    Торкнувшись крилом до стопи,
    Збудися – та наполовину,
    А наполовину ще спи!

    А вже, коли сонце погляне
    На нас крізь розквітле вікно,
    Сховай мене в лоно кохане,
    Небесна моя глибино!


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  15. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:25 ]
    * * *
    Злітає сукня і сорочка,
    Злітає ліфчик, як мотиль…
    І сиплеться із колосочка
    Зерно божественних зусиль.

    Зерно таємного творіння,
    Що з божої руки зросло,
    Що в ньому сховане коріння
    Й нового колоска стебло.

    Візьми собі, моя богине,
    І передай за даль століть
    Душі моєї всі клітини,
    А плоті – лиш єдину кліть.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  16. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:58 ]
    * * *
    Я в пазуху зайду тайком,
    Неначе злодій до комори.
    Там пахнуть груди молоком,
    Мов травами гуцульські гори.

    Нічого більше там нема,
    Лиш хрестик золотий – між ними,
    І запах, що мене з ума
    Збиває тайнами хмільними.

    Я не вкраду того хреста,
    Бо золота мені не треба.
    Я тільки притулю уста
    До тих висот, немов до неба.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  17. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:28 ]
    * * *
    На Лесбосі ніколи не була ти,
    Де ж ти взялась, до чорта, отака,
    Із ніжними колінами теляти,
    Яке навік злякалося бика?!

    Повір мені, бик має гарну вдачу,
    Ще жодного телятка він не вбив;
    Сам Зевс колись подобу взяв бичачу,
    Коли твою бабусю він любив.

    Ах, то була Європа златотіла,
    Жіночністю просяянє єство.
    Вона лиш в образі бика хотіла
    Спізнати закохання божество.

    Прекрасна ти! Я за тобою гину,
    Та не терплю твоїх лякливих втеч.
    Ти – мов рапіра, вбита в мою спину,
    Мов загнаний мені між роги меч.


    Рейтинги: Народний 0 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (1) | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  18. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:54 ]
    * * *
    Ти виходила з моря гола,
    Нікого ж не було надовкола,
    Тільки явір стояв на скелі,
    І дивився, немов Ботічеллі,
    На лона твойого диво,
    Що його ти сором’язливо
    Закривала рукою… Явір
    Записав це в своїй уяві.
    Ти пішла собі, але віти
    Яворові взялись горіти!
    Посипалась листва прозолотна
    На небесні високі полотна,
    І з’явився твій образ, богине,
    В тому злоті, що з вітром лине.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  19. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:48 ]
    * * *
    Я добре знаю, ти пішла б
    На поклик мій,
    Та я мовчу, бо я – твій раб,
    Слуга німий.

    Поклич мене сама, поклич,
    Поклич сама,
    Тоді візьму я в руки бич
    Теж мовчкома!

    Зроблюсь господарем твоїм,
    Мовчать навчу,
    Збудую осяйнистий дім
    З твого плачу.

    Та ні, не клич мене, але ж
    І не жалій,
    І рабське серце не бентеж
    Пучком надій.

    Блаженна тиша гробова,
    А в ній – наш час;
    Ходім же мовчки, щоб слова
    Не вбили нас.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  20. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:54 ]
    * * *
    Твої груди, наче свічі,
    Палахтять.
    Дві долоні чоловічі
    Вже горять.
    То горять мої долоні,
    І на грудях, і на лоні –
    Пальців сто – не п’ять!

    Може, я золотою стану
    І впаду.
    Саме біля твого стану
    В грань руду.
    Ти – моє святе кострище,
    То ж бери мене ще ближче
    В пломінь молоду.

    Закричи з жалю до мене
    Люто й зло,
    Щоб моє життя натхненне
    Ще жило,
    Щоб виймав я – ти ж горіла! –
    Біль солодкий з твого тіла,
    Як бджоли жало.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  21. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:22 ]
    * * *
    Спідниця, втята на півслові,
    Неначе тятива туга,
    І ліфчика дзвінки шовкові,
    Де схована грудей жага,
    І погляд, що шукає цілі,
    Брат ятагана й батога,
    І зуби, як сніжинки, білі,
    І млосна на устах юга…

    І я хмелію. Та не дуже,
    Кажу собі – це не вона!
    Це так із мене жарти струже
    І вже невперше – сатана!
    Борюсь! А після перемоги,
    Як лежемо вже ледь живі,
    Намацую маленькі роги
    Під косами на голові.


    Рейтинги: Народний 5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  22. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:56 ]
    * * *
    Спадала вниз оголена вода
    Просяяна, весела, молода,
    Як дівчина, що вибігла з ріки:
    Ряхтіли в сонці стегна і литки,
    Сміялась проть прозора і нага,
    Біліла на губах її жага,
    Горіли клином кучері між ніг,
    Я, роздягаючись, до неї біг,
    Вона приймала радісно мене,
    Як дух, я входив в тіло водяне.
    Вона сміялась від моїх торкань,
    Просила: “Що ти робиш? Перестань!”
    І тілом, що лилось, як сонця плин,
    Мені вмивала душу до глибин.
    Натішившись, я падав на траву,
    І слухав її мову дзвонкову,
    І чув, як сміх її під серце б’є,
    Як випаровує життя моє!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  23. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:22 ]
    * * *
    Ти дуже гарна, але я з тобою
    В ліс не піду, де пахне тінь хмільна,
    Де чорТ під папороттю голубою
    На нас чекає з чаркою вина.

    Питво і перевтілення химерне
    Чекає там звабливе і страшне:
    Боюсь, що біс мене в коня оберне,
    Дух амазонки в тебе зажене.

    Боюсь, що я іржатиму від щастя,
    Як по мені ковзне жіноча плоть,
    Боюсь, що скинути сідла не вдасться,
    Не вдасться зсунути з очей оброть.

    Та в цього світу дивній круговерті
    Моя істота вже конем була…
    То ж клич мене на мох! Неначе смерті,
    Боюсь і прагну я твого сідла.


    Рейтинги: Народний 0 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  24. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:50 ]
    * * *
    Між персами твоїми – жолобок,
    Задолина життя і пропадання,
    Туди, немов нитки в один клубок,
    Збігаються мої думки й жадання.

    Там погляд мій свої стежки снує,
    Вникаючи крізь блузу і сорочку,
    Зникає дивно там єство моє,
    Мов крапля на вишневому листочку.

    Та ні, я виникаю із води,
    Мов рятувальна виспа в океані.
    І починаються мої важкі труди
    Між горами на тій святій поляні.

    На мене сходить воля звідтіля,
    Де є одна гора, а поруч – друга.
    І твої груди тверднуть, як земля,
    Яка, немов рятунку, прагне плуга.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  25. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:20 ]
    * * *
    Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
    І грай, і грай, та струни не порви,
    Бо я прийшов з далекої дороги,
    Подібний до згорілої трави.

    Моя кохана, завтра я воскресну,
    Ти ж нині невоскреслого кохай.
    Я не поїду більше ні за Десну,
    Я не подамся більше за Дунай.


    Рейтинги: Народний 0 (5.68) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  26. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:47 ]
    * * *
    Ти, мов яблуко з галузки,
    Впала в трави молоді.
    Я звільнив тебе від блузки,
    Клавши руку на груді.

    Я звільнив тебе від льолі
    І від інших одежин,
    Розглядаючи поволі
    Кучерявий, гострий клин.

    Я на нього настромився,
    Я відчув небесний біль,
    Я злетів, я народився,
    Наче з кокона мотиль.

    Я крильми моливсь преклонно,
    Богу дякував за те,
    Що світило твоє лоно,
    Наче ябко золоте.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“Золоте ябко” (Київ, “Основи”, 1998)"


  27. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:32 ]
    * * *
    Де ждав я тебе, як свята
    Натруджений жде чоловік,
    Там птахи, дерева й звірята
    Закохані в тебе навік.

    Де запах твого волосся
    Розквітнув, як синій без,
    Там серце моє вознеслося
    В сліпучі верхів’я небес.

    Де я в молодому бентежжі
    Під руками твоїми горів,
    Там світять зоряні вежі
    Найкращих моїх вечорів.



    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  28. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:58 ]
    * * *
    Був день, коли ніхто не плаче,
    Був ясний день, як немовля.
    Та я здригнувся так, неначе
    Твоє ридання вчув здаля.

    Я знаю – ти не заридала,
    А в світі, що гуде й гримить,
    Мене лиш пошепки назвала,
    До себе кликнула в ту мить.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  29. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:32 ]
    * * *
    Моя любове, ти як Бог, –
    Я вже не вірю, що ти є.
    У безлічі земних тривог
    Згубилося ім’я твоє.

    Та я належу ще тобі,
    Хоч сам від себе це таю,
    Хоч не в молитві, а в клятьбі
    Я силу згадую твою.

    Жорстоко в правоті своїй
    Невірство не суди моє.
    З’явись, благослови, зігрій,
    Якщо ти є, якщо ти є!


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  30. Дмитро Павличко - [ 2006.04.03 17:03 ]
    * * *
    Живу, як той гірський потік,
    На спокій – ні хвилини.
    Іскрюсь від кременя в бігу,
    Туманюся від глини…

    Спадаю дзвінко з темних скель
    У плесо, повне гулу.
    Від крові пурпурним стаю,
    А чорним – від намулу.

    Та відновляється в мені
    Невигасна й воскресна
    Мого кохання чистота,
    Як та блакить небесна.

    Прояснює в мені любов,
    Як сонце неминуще,
    Все, що в моїй доші моє
    Джерельне і цілюще.



    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "“ТАЄМНИЦЯ ТВОГО ОБЛИЧЧЯ” (Київ, “Основи”, 1998)"


  31. Артем Демчук - [ 2006.04.03 14:03 ]
    ***
    Осіннє сонце сиплеться зі столу.
    Дивлюсь на нього. Щось у цьому є.
    Кривавий шлях, зустрілися ми знову
    в твоєму патетичному фойє.

    У каламбурі снів тебе я бачив
    сумним дячком, що смокче крем-брюле,
    дитиною, калікою і плачем.
    Чого прийшов?
    Чикають вже мене?
    На березі, який колись покинув,
    щоб плюнути чорнилом у віки.
    аби зацвів і у тім квіті згинув.
    Осіннє сонце сипить мідяки.



    Рейтинги: Народний 4 (4.46) | "Майстерень" -- (4.64)
    Прокоментувати:


  32. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:53 ]
    Бич Світу

    не спромігся взяти тебе
    крем’янецька горда твердине ?

    взяв тебе час

    горнуться пишні сади
    вілли і вулиці
    до стіп бувальщини

    всі підвладні
    потокові часу
    що забирає з собою
    бастилії й башти
    лівреї ліри і лаври



    Рейтинги: Народний 4.67 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Коментарі: (4)


  33. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:04 ]
    Вдягаюся в небо і хмари
    вдягаюся в небо і хмари
    в кучеряві кущі й дерева
    в надбережні палати й вежі
    у схід сонця і в його захід
    у птахів тварин і людські постаті
    що черпають з мене воду
    вдягаю юність і старість
    мілке щастя і горе глибоке
    швидкоплинні красу і славу

    все тоне в мені мов час




    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Прокоментувати:


  34. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:13 ]
    Десь завмирає в ліщині...
    десь завмирає в ліщині
    голубий зозулі голос
    скільки літ накувала ?

    відгоріли пожари осені
    відпливли всі потоки у вічність
    блукає зима по обголенім полі





    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Прокоментувати:


  35. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:17 ]
    Годі


    годі
    віслюком із замотаними очима
    день за днем рік за роком
    ходити колом
    тягти воду
    на чужі плянтації
    вдячна за торбу вівса
    і за хомут

    уже сверблять крила


    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Коментарі: (1)


  36. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:53 ]
    МОЛЬФАРИ


    Золотозубі мольфари
    Понапихали свої бесаги
    Нашим добром.

    Люто заіржав Черемош,
    Об Сокільське вдарив копитом :
    “Під котрим каменем спить Довбуш ?
    Треба збудити !”

    Мольфари в шинку бенкетують,
    Підносять чарки пінисті.
    Довбуш бариться.
    Вже не ірже Черемош,
    Тільки ячить.








    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" 4 (4.08)
    Прокоментувати:


  37. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:04 ]
    НОВІ ЛЕҐЕНДИ





    Мольфари й упирі
    Вішали леґінів на ялицях
    До звуків гармошки.

    На фірах везли
    Юнаків і дівчат у вишиванках,
    З руками пов’язаними
    Колючим дротом,
    Уже без очей.

    Це — нові леґенди Гуцульщини.
    Світ їм не вірить.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  38. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:00 ]
    ГУЦУЛЬСЬКА НІЧ



    Ніч у киптарі, вишитому жоржинами,
    — Молодиця розпалена в танці :
    Розвіяна хустка, розтоптані постоли,
    І намисто розірване бренить зорями.

    Не один леґінь скотився в провалля,
    Втопився в броді, повалився від кулі,
    Заки обняв її пояс гадючий
    І отруївся жалом поцілунка.



    Рейтинги: Народний 3 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  39. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:53 ]
    БАЛАДА ПРО ФІҐОВЕ ДЕРЕВО

    “Я — біблійне фіґове дерево,
    Що не вродило плодів.
    Не гойдаю на своїм тілі
    М’якости листя, як інші,
    Не опірююсь цвітом;
    Оберігаю своїм гіллям :
    Довгими пальцями, довгим волоссям,
    Якесь молоде гніздо
    І грію чужих пташат.
    Часом манна мене покриває :
    Здається, що це — пелюстки.
    Ірійні кличуть ключі :
    — Ти ростеш на пустелі,
    Стелиш коротку тінь
    І не знаєш, для кого.
    Ти самотнє, — кличуть ключі,
    Але вони не впізнали
    Вихра пустелі, що здатний
    Здійняти пóверх піску,
    Сараною затьмарити сонце,
    Обернути тотемом з оніксу.
    Вітер говорить зо мною,
    Хусткою мені розгортає
    Вісті з далеких кінців.
    Є й подорожні хмари зі світу :
    Небо висить повне кадильниць !
    Є дощі, що підмивають коріння,
    Щоб повалити мене. Такий їм наказ,
    Бо я — те біблійне дерево,
    Що не вродило плодів”.

    Так говорило фіґове дерево.
    Чумацький Шлях простирадлом
    Висів на його гілках.
    Перед іконостасом сузір
    Воно приклякло в дожиданні
    Святого кострища,
    В якому мало згоріти.


    І в рані серця, болючій від ласки,
    Зачався його перший плід.



    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Коментарі: (2)


  40. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:33 ]
    ****************
    Ми в Римі, мій Друже !
    На Вія Аппія вдарив град.
    Ви знаєте, що я гадаю ?
    Схопити в долоню блискавку
    Й заховати енергію !
    По тучі зійшли при дорозі
    Гробівці грибуваті,
    Зазеленіли ще дужче
    Пінії й кипариси.
    Друже мій милий,
    Я не кохаюся в мощах, як знаєте,
    В душних катакомбах !
    Багато з того, що бачила,
    Дивне мені, неначе зцілований
    Палюх 8 на нозі святого Петра.
    (Чи Ваш кардинальський перстень
    Вірні так само зужили ?
    Я не доглянула.)






    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  41. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:40 ]
    CHORINHO




    Через вікно хлипала флейта
    Мелодію на жвавих нотах.
    Було над морем. Смуток
    Лягав хвилею нам під ноги,
    І рештки сонця перелилися
    За келих гір. І вперше
    Я відчула, що в саду
    Цвинтарно тхнуло листя,
    Не було слів, ні жестів,
    Тільки голе життя.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  42. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:42 ]
    Велика Фуґа


    Ти нічого не ждеш
    Ні від Бога, ні від мене
    В накресленій еліпсі твого дня,
    Повного простих речей, —
    Тільки може кілька ниток веселки
    Над Верхами Органів 3,
    Кілька зрілих слів,
    Щоб злетіли з моїх уст,
    Як цвіття з вагітних яблунь,
    Кілька смеркань над роялем.
    Моя велика Фуґо !
    Я — твій контрапункт
    В трагічному відтінку слова !






    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  43. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:21 ]
    Я ПЛАЧУ, СЛЬОЗИ ЧЕРЕШНЕВІ




    Чому пішла я геть від тих
    Зелених яблунь, груш похилих ?
    Ще гагілковий спів не стих,
    Чічками грають небосхили ...

    Пішла у світ — був рівний плай —
    За сонця заходом вишневим.
    О Черемоше, ти не лай,
    Я плачу, сльози черешневі ...



    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  44. Віра Вовк - [ 2006.04.03 10:29 ]
    Я ТЕШУ ЗАЛІЗО


    Тешу й стругаю чоло сталеве,
    Аж загоріли щоки !
    А в небі хмари — невпинні леви —
    Біжать у світ широкий.

    Подруга в мене — зубата пилка,
    Друг — молот твердолобий.
    У світ поїду у вільну хвильку ...
    Лиш пальцями по ґльобі.


    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" -- (4.08)
    Прокоментувати:


  45. Микола Зеров - [ 2006.04.03 10:18 ]
    Обри
    Весна цвіте в усій своїй красі,
    Вже одгриміли зевсові перуни,
    Дощу буйного простяглися струни,
    Зазеленів сподіваний рижій.
    На полі катятся веселі вруна,
    В кущах лящить - співає соловій,
    А по шляху, немов казковий змій,
    На зсипище сільська ватага суне!
    І в селах плач. Герої саг і рун,
    Возкресли знов аварин, гот, і гун,
    Орава посіпацька, гадь хоробра...
    Сільської сироти останній трен,
    Усюди лемент - крик дулібських жен
    Під батогом зневажливого обра.
    25.05.1921 рік.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.54) | "Майстерень" 5.25 (5.43)
    Коментарі: (1)


  46. Микола Зеров - [ 2006.04.03 10:22 ]
    У степу
    Високий, рівний степ. Зелений ряд могил
    І мрійна далечінь, що млою синіх крил
    Чарує і зове до еллінських колоній.
    Ген-ген на обрії сильвети диких коней,
    Намети і вози, і скрити-орачі.
    Із вирію летять курличучи ключі,
    А з моря вітер дме, гарячий, нетерпливий.
    Але поки мені ці вітрові пориви,
    І жайворонків спів, і проростання трав?
    З якою б радістю я все те проміняв
    На гомін пристані, лиманів сині плеса,
    На брук і вулиці старого Херсонеса!


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.54) | "Майстерень" 5.25 (5.43)
    Коментарі: (1)


  47. Микола Зеров - [ 2006.04.03 10:49 ]
    Елегія
    Чорніє лід біля трамвайних колій,
    Синіє в темних вулицях весна;
    Мого юнацтва радість осяйна
    Встає назустріч нинішній недолі.

    "Це справді ти? В якій суворій школі
    Так без жалю розвіялась вона,
    Твоя веселість буйно-голосна?
    Які смутять тебе нудьга і болі?

    А згадуєш, яке тоді було
    Повітря? Небо? Гусяче крило,
    Здається, в нього пил і бруд змітало.

    Як лід дзвенів, як скоро танув сніг,
    І як того, що звалося "замало",
    Тепер би й сам ти витримать не зміг!"


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.43)
    Коментарі: (3)


  48. Микола Зеров - [ 2006.04.03 09:42 ]
    ************
    Так як нам жить хвилиною легкою,
    Коли такий на пам'яті тягар
    Речей, обставин, люду і примар
    Ліг і лежить нетерпною вагою?
    Як маєм крем направити з тобою,
    Коли щодня погроза і удар?
    І пилу впав усюди сірий шар
    і все значиться смутком і нудьгою?
    І як чуттям пустити буйну рощ,
    Коли їм кригою грозиться дощ -
    Вони ж слабі без хати, без покрова;
    Коли спадає мла, мов той хижак
    А ця на бруку знайдена підкова -
    Єдиний добрий, на майбутнє, знак.
    11.12.1931 рік.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.25 (5.43)
    Коментарі: (1)


  49. Микола Зеров - [ 2006.04.03 09:18 ]
    Арістарх
    В столиці світовій, на торжищі ідей,
    В музеях, портиках і в затінку алей
    Александрійських муз нащадки і послідки,
    Вони роїлися, поети і піїтки,
    Ловили темний крок літературних мод,
    Сплітали для владик вінки дотепних од
    І сперечалися - мирились і змагались.
    І був один куток, де їх нікчемний галас
    Безсило замовкав, - самотній кабінет,
    Де вчений Арістарх, філолог і естет,
    Для поколінь нових, на глум зухвалій моді,
    Заглибивсь в текст Гомерових рапсодій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Прокоментувати:


  50. Микола Зеров - [ 2006.04.03 09:26 ]
    Hoi Triakonta
    Ви пам'ятаєте: в дні тридцяти тиранів
    Була та сама навісна пора:
    Безмовний Пнікс, безлюдна Агора
    І безголосся суду і пританів.

    І тільки часом, мов якась мара
    Ще озивався сміх Аристофанів,
    Сократ, як перше, виявляв профанів,
    І весело роїлась дітвора.

    Так само і тепер. Усе заснуло.
    Все прилягло в чеканні Трасібула!
    А ми? - де ж заступ нам на нашу гич,

    І сапка на бур'ян, і лік на рани?
    Дитяча сліпота? Сократів бич?
    Чи невтишимий сміх Аристофана?



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1455   1456   1457   1458   1459   1460   1461   1462   1463   ...   1484