ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням під теревені
у кріслах холу за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе до Різдва розбухлим
в телевізіях; клерк зі своїм гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Віктор Кучерук
2019.01.21 07:57
Мені б лише не збитися з дороги,
Моя любове – вічно молода, –
І я вкраду із терема чужого
Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
Звільню ураз безклопітно з полону,
Мальованих в уяві почуттів, –
І шанувати буду, як ікону
Всі віруючі люди, у житті.

Олександр Сушко
2019.01.21 07:44
Знайшов його обабіч лісової галявини, там де закінчується молодий сосняк і злітають до неба двохсотлітні ялини. Істота лежала на животі, а з-під її лівої лопатки текла густа, аж чорна кров. Арбалетна стріла сильно застрягла в кістці, невідомо наскільки, м

Ярослав Чорногуз
2019.01.21 00:56
Ти думаєш, тебе я спокушав
Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
І що твоя прекрасная душа
Позбутись хоче цього божевілля?

Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
І у небес очищення прохаєш…
Я умлівав од пестощів твоїх

Ігор Деркач
2019.01.20 21:53
Буває соромно мені
за несодіяне на часі:
не бив лихої кацапні,
не дав у вухо костомасі,
не уберігся відкоша,
не анґажований у п’янці...
Не підійшла моя душа
аполітичній вишиванці.

Тетяна Левицька
2019.01.20 09:34
Мені ділити
З дощами небо
не до снаги.
За хмари лину
шукати де Бог,
цвіт райдуги.

Я Водохрещем

Олександр Сушко
2019.01.20 04:54
Любить наш народ владу як собака редьку. Ой любить! Чого тільки не наслухаєшся про наших звитяжних очільників. Особливою популярністю користується Президент. Любить про нього мій сусіда навпроти детально оповідати. Іду уранці на поле косити (є в мене в кі

Марґо Ґейко
2019.01.19 23:44
Згадуй про мене, лягаючи спати.
Знаю, це пізно, глибокої ночі.
Тіні вповзають до чрева кімнати,
Грають у трупі німі поторочі.

Пам'ять птахами випростує крила,
Спогади в гнізда збирають події.
Плоть перепитують, що натворила,

Володимир Бойко
2019.01.19 18:37
В славном царстві з колонами щось негаразд зі законами:
Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

Хруні мої, перекинчики, ось вам папери т

Ластівка Польова
2019.01.19 18:26
Нехай на світі немає щастя,
Нехай життя – то суцільна лажа,
Ти душу знову відчиниш навстіж,
У неї плюнуть – не зауважать.

І скільки можна отак у стіну
До крові, крику, до болю в пальцях?
Чекати зустрічі, бути тінню,

Ольга Паучек
2019.01.19 17:13
Молюся, дитино, за тебе
Й здоров"я твоїх ворогів,
Щоб добру, щасливую долю
На ниві життєвій зустрів,
Щоб лихо-біда оминали
Стежини твої, дім і двір...
Усе в тебе буде, як треба -
Ти тільки у себе повір.

Ванда Савранська
2019.01.19 10:08
Їсти, їсти!" – сміються знову,
зображаючи наших мам.
Так, без зла.
Видно, там, в Айові,
"їстивного" тиску нема.
Діти фермерів з чорноземів,
що такі ж родючі, як в нас, –
"Їсти-їсти" – для них не в темі.

Шон Маклех
2019.01.19 09:11
Подорожуючи графствами Тірон (насправді Тір Еогайн) та Фермана (взагалі-то, Фер Манах, навіть ще правильніше Фер Маг Енах), я випадково потрапив у Місто Смутку. Раніше я думав, що таке місто існує тільки в потойбічному світі – в Сіді. Або в царстві Морфея

Віктор Кучерук
2019.01.19 06:11
Холодне серце не горить,
А лиш приречено німіє, –
Хоч позолочена блакить,
Хоч височінь уся в завіях.
Холодне серце, мов трофей,
Уже спустошений і марний, –
Який аж проситься в музей,
Неначе виріб антикварний.

Олександр Сушко
2019.01.19 04:26
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинк

Нінель Новікова
2019.01.18 17:10
Не дай Вам Бог життя своє покласти
На ниву творчу в прагматичний час!
Життя Петренка*, як за приклад взяте,
То – засторога, не дороговказ.

Ніхто тобі ніде не допоможе
І доброзичливо не прийме твір –
За все платити треба гроші, гроші,

Олександр Бобошко Заколотний
2019.01.18 13:30
Може, хтось запопадливий
здогадається й постелить соломи.
Втім, якщо вже оступиться –
червонітиме перед ровесницями.
Навіть Бог заколисаний

Іван Потьомкін
2019.01.18 11:48
Якщо хочеш мене затримать (поглянь відходжу) подай мені руку
іще може мене затримать тепло твоєї долоні
усміх теж має магнетичні властивості, слово
якшо хочеш мене затримать, вимов моє ім’я

слух має гостро окреслені межі
і плече набагато коротше н

Анонім Я Саландяк
2019.01.18 09:57
Микола Бердяєв (1874 – 1948)
Гоголь в російській революції (1918)
Гоголь належить до найзагадковіших російських письменників, і мало ще зроблено для його пізнання. Він загадковіший за Достоєвського. Достоєвський багато зробив, сам, для того,

Олександр Сушко
2019.01.18 09:25
У дитинство вже не повернути,
Дідуган зробився з хлопчака.
Бо в душі не червень - місяць лютий,

І горить кровиця на руках.
Все було - дружина і робота,
А тепер забризкав рай кармін.

Віктор Кучерук
2019.01.18 09:12
Морозним вітром дихає зима,
Рясні сніжинки сіються на стежку, –
Звисає із ялинки бахрома,
А сосонку оздоблює мережка.
Мов білий килим виткало життя, –
Без пагорбів, улоговин і ліній, –
На ньому чітко бачу відбиття
Кружляння маячливих світлотіней

Катерина Теліга
2019.01.17 21:16
паломництво
дорога до серця твого
пахне полинами і
обвітреною стернею
скошених трав

куди не поглянь пшениці й ковила
чіпляється лініями долі

Ігор Деркач
2019.01.17 12:00
Коли одного пам'ятаєш,
тоді усе – ніщо навкруг.
Іде у небуття товариш.
Лишається у серці друг.

Йому не снились лаври слави,
але займав свої щаблі,
любив поезію і барви

Нінель Новікова
2019.01.17 10:22
И куда не иду, что ни делаю,
То виденье забыть не могу:
Словно вышивка – белым по белому,
Две берёзки на белом снегу…

2017

Віктор Кучерук
2019.01.17 09:27
Проти ночі обмінялись
Номерами телефонів, –
І тепер щоніч зухвалість
Нищить скромності кордони.
Услухаюся терпляче
В монологи безупинні –
То у розпачі ти плачеш,
То смієшся безпричинно.

Олександр Сушко
2019.01.17 05:42
Дзвінок по смартфону відволік мою увагу від написання чергового опусу про кохання. Шукав риму до слова «циці». А це потребує особливої концентрації уваги. Уява мусить виразно виопуклити ті бездоганні витвори мистецтва, якими обдарувала жінок щедра природа

Віктор Кучерук
2019.01.16 22:52
Не так, як думаю, роблю,
Не так, як хочеться, буває,
Коли, подібно ручаю,
Ніде калюж не оминаю.
Та не спроможна жодна з них
Мій неугавний біг спинити
Ані далекістю доріг,
Ані ціною вічних витрат.

Іван Потьомкін
2019.01.16 18:22
Москві, а за нею й Києву привиділось,
Що в горах, неподалік таджицької столиці,
Не знаючи, що їй робить, ходить «сніжна людина».
Які там «єті », думалось, як опинився там,
Де скорш ведмедя стрінеш біля аличі,
Ніж звичайнісіньку людину?
Зрештою,

Марія Дем'янюк
2019.01.16 14:07
А Він переступив спокуси земних втіх,
І Боже Слово ніс безмірності доріг.

А Він ступав тихенько на поріг
І стукав кожному: у ношу збирав гріх.

Не всі оселі двері відчиняли,
Не всі миряни радо зустрічали...

Ігор Деркач
2019.01.16 12:14
Вичунюю. Перед очима – бісики,
якась церата лізе на батут...
Не вистачає хроніки і містики,
а фея, відчуваю, тут-як-тут.

Вирулюю оазами та плесами,
провалююся думкою у час...
Як силосують люди непричесане!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Анна Баняс
2019.01.13

Віктор Ковіпа
2019.01.08

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Леся Кесарчук
2018.12.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:05 ]
    Не та...
    Я блідий місяць в теплий день,
    Я чорний сніг на пелюстках троянди,
    Я тиша в голосі пісень,
    На теренах брехні я правда

    В волокнах снігу я роса,
    Весною йду багряним листям.
    Коли ти мій, я не твоя,
    і не бреши мені навмисне.

    Я дикий звір серед людей,
    Я тепла кров в холоднім тілі,
    Я серце, видране з грудей,
    Що б’ється в місячному світлі.

    Повія у стінах церков,
    Я муза у донецьких шахтах
    Дощем зіниць я виллюсь знов,
    Я ангел в небі, біс на хмарах.

    Я дірка в сукні. Навесні
    Жоржина я у темнім лісі.
    Не та, не там і не тоді....
    Та й ви хіба на свому місці?


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Прокоментувати:


  2. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:04 ]
    ***
    Ти келих терпкого вина
    Розлив на постіль. Наче кров
    Розлита тут наша любов,
    А ми пішли, лишив слова.

    Твій смак розпалених очей
    І тінь лишились на вікні
    І що було, то наче в сні,
    У сні не сповнених ночей.

    У чашці кава чорним колом
    На тілі білого стола,
    Так і чорніють в нас слова,
    Гірчать, як та без цукру кава.

    Ти третій день уже мовчиш,
    Я третій день ходжу до річки,
    З волосся вітер плете стрічки,
    Приходжу пізно – ти вже спиш.

    Знов терпне кров вина старого,
    Несміло місяць загляда,
    Немов питає, коли я
    Тобі пробачу, дорогому.




    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  3. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:08 ]
    так, я бунтар,
    так, я бунтар, козак я, гайдамака,
    якому спокою, у спокої, нема,
    якому чорт не брат.
    а вурдалака
    тремтить завбачливо,
    і побрататись рад.
    Та як зирну увужиться, як гад

    Бо я, грабіжник, лицар без докори,
    Я Довбуш, Карамель,
    Я весь Махновий,
    Забрав - віддав ...
    Дорога ця слизька,
    Зате на все вдивляюся зблизька
    І, не згори,
    на горе,
    а з низька.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  4. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:45 ]
    мабуть, із тихеньким стоном.
    у кімнаті з телефоном
    вже з пілюлею в руці
    мабуть, із тихеньким стоном
    тіло впало.
    На стільці,
    Як в житті, вже сил не стало
    Утриматись. І тому,
    Що нікому не бажалось
    Бути втриманцем йому.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  5. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:48 ]
    То, що там я ...
    То, що там я ! Я тільки в вуха.
    Господь у душі спромога…
    То хто ж мене, грішка, послуха,
    Коли від Бога ремега,
    А вимага, та й вимага…
    То, що там я, коли й волаю,
    Шийні й сердешні рву зв'язки,
    Коли на совість не зважають
    І тут же, раю, вимагають.
    І дбають лише про пузки

    То що там я, коли Шевченко
    На кручах велетнем повстав
    Через віка реве ревучи
    Та генієм своїм могучим
    Не догукається, о Ненько!..
    А я й підпаском ще не став.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  6. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:14 ]
    "муміє"
    * * *
    коли відчаєм, болем над міру,
    я стаю перевтомленим вкрай,
    коли думами, так спаленілий,
    що мій мозок свинцем закипа,
    коли вже ні молитви, ні лікар,
    ні чумак-чародій, ні відьмак
    неспроможні на щось, аж ніяк,
    і нікому на цілому світі
    не потрібний, як полю будяк,
    я берусь за перо і рятую
    свою душу і серце своє,
    сповідаючись, наче звітую,
    викладаючись, словоскирдую,
    надоумкуючись, донорую,
    зцілебніших нема "муміє" .


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  7. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:35 ]
    Маски
    Лужайка, поле, лес иль горы,
    А может волн морских поток…
    Но нет! Вокруг меня лишь ссоры,
    Забот мирских круговорот.

    Вокруг меня мир полон красок!
    А может все же не права…?
    Вокруг меня полно лишь масок,
    А истину не виду я.

    Пустыни, войны, кровь рекою…
    Чего добились мы теперь?
    И это звали мы мечтою?
    Весь мир покрыла смерти тень!

    Войной на войны отвечая,
    Решаете ли верно вы?
    Но я лишь воздух содрогаю
    Словами этими, увы!!!



    Рейтинги: Народний 4 (3.63) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:39 ]
    Кукла
    В глазах твоих лишь НЕБО и ЛУНА,
    А СОЛНЦЕ ты в них только отражаешь.
    А в сердце у тебя она одна-
    Та кукла сердце, что твое терзает!
    Лицо твое покрылось мраком,
    В глазах твоих лишь пустота,
    А пламя, что горело в них когда-то
    Давно угасло навсегда.
    И ты угаснешь, словно пламя,
    И куклой станешь как она,
    И в сердце будет только камень,
    В глазах останется ЛУНА!



    Рейтинги: Народний 3 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:17 ]
    ИЗМЕНИЛАСЬ
    Я изменилась… жизнь теряя
    Я проклинаю в тот же миг
    Все то, что в жизни оставляю
    И что так любит тот старик.

    Старик что знает цену жизни
    Что жить не может без утех
    Без роскоши любви и лести
    И на лице его лишь смех…

    Я ошибалась…Жизнь чужую
    Решила вдруг я изменить
    Он полюбил не ту-другую
    Меня не могут полюбить

    Я изменилась.…Верю слабо
    И на устах моих обман
    Я пеленой покрыла небо
    А на лице моем - туман.

    Я говорю но слов не слышу
    Не слышу смысла в тех словах
    А голос мой становится все тише
    И за спиной моей лишь страх.

    Я изменилась…тонны краски
    И не понятно, чей наряд
    Лицо меняю словно маски
    Люблю я всех мужчин подряд.

    Я крашу губы ярко-красным
    А ногти покрывает черный лак
    Но поцелуй не будет страстным
    И душу наполняет мрак

    Я улыбаюсь…смех и сладость
    Царит лишь счастье на лице
    Но я живу давно не в радость
    И пеленой не скрыть рубца.

    Любовь теряю быть любимой
    Не свойственно, таким как я
    Хоть маска кажется красивой
    Под ней же прячется змея.











    Рейтинги: Народний 4 (3.63) | "Майстерень" 4 (3.43) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  10. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:14 ]
    ДЕНЬ РОЖДЕНИЕ ДРУГА
    В руках моих бутон завявшей розы
    В глазах моих туман и страх
    Не от личить уж стих от прозы
    Лицо мое покроет мрак

    Опали листья снег и вьюга
    Бездушный холод и мороз
    И я несу на день рождения друга
    В своих руках букет завявших роз.

    Закрою я лицо вуалью
    Ты не увидеш моих слез
    Лиш каплей горечи и печалью
    Розбавлю я бокал нелепых грез.

    Тот см рад от роз вмиг рознесеться
    Наполнит комноту бездушной пустотой
    И друг мой криво улыбнется
    И в благодарность мне махнет рукой.

    Две капли крови ярко-красной
    Упали тихо в белый снег
    Два лепестка от розы страстной
    Пленяет сердце тяжкий грех

    Два лепестка тех губ прелестных
    Коснулись вдруг холодных рук
    И сладость фраз уж больно лестных
    Он был со мною очень груб.

    В который раз я ошибалась
    В который раз не знала слов
    В который раз я притворялась
    И исчезала в мире снов.

    Цветы я брошу на морозе
    Не заслужил он этих мук
    Стихи путь уступают прозе
    Он все же был мне просто друг.






    Рейтинги: Народний 3.5 (3.63) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:21 ]
    Взгляд сквозь жизнь
    Живем мы как в аду,
    Не знаем мы отрады.
    Мы – боги над мирком,
    В котором нет пощады.
    Мы легкою рукой
    Костры разводим смело
    И пепел оставляем
    Где раньше солнце грело.
    Над нами небеса
    Покрылись мраком мутным.
    И город стал пустым,
    Бывавший раньше людным.
    И вот в который раз
    Взлетает в небо смело
    Нет! Не орел прекрасный,
    А коршун озверелый.
    Кружат над нами стаи
    Железных птиц так смело
    И затмевают солнце…
    И всюду потемнело…
    Не возникают даже мысли
    О жизни светлой и чудной
    Где смех раздался бы, как искры
    И нет жестокости такой!



    Рейтинги: Народний 4 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  12. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:40 ]
    * * *
    И снова полночь. Снов нелепый цикл.
    И вновь в истерике безжизненно погаснет свет,
    И чая горький привкус – здравый смысл,
    Искусанные губы в кровь и полуночный бред.

    Измученное тело тяжко стонет,
    Покой уж разум ищет вновь
    И боль насильно веки склонит,
    Уста я искусаю в кровь.

    И снова пепел, терпкий привкус чая,
    И горький, гнусный сигаретный дым,
    И снова жизнь безмолвно проклиная,
    Я разбиваю сердце вновь безмолвием своим.

    Во тьме окурка огонек безбрежный
    зажжется и погаснет в тот же миг.
    И из груди моей отчаянный и нежный
    Пронзительно раздастся тихий крик.

    Во тьме, сжигая душу над конфоркой
    Мучением я наслаждаюсь до утра
    И шею сжав петлей из дыма тонкой
    Я приговор черкну движением пера.

    И снова тьма, безмолвие и холод,
    И тело просит хоть немножечко тепла,
    А душу жжет и разрывает гнусный голод
    И в сердце в глубь въедается стрела.

    Укроюсь пледом, плечи оголяя,
    И крик души потушит горький чай
    И ядовитую стрелу из сердца вынимая,
    Я пеплом нарисую светлый рай.

    Истерику угомонить пытаюсь,
    Припадки, гнев и бесконечный плач,
    И страх, и боль прогнать стараюсь,
    Но тишина – судьбы палач.

    Безжизненное тело…разум умирает
    И сердце замедляет бубна стук
    И вот уж кровь вновь в жилах остывает
    Дыханье не издаст посмертный звук.

    Тонны помады, тушь и горстка пепла,
    Восторги - крики – вопли – тишина….
    Удушье, кашель, дым безликий – сигаретный….
    И вновь глоток пьянящего вина.

    Легко я рану позабыла,
    Легко убила боль свою,
    Легко укрывшись жгучим пламям
    Я встретила судьбу свою.

    И сердце уж не будет биться громко,
    В душе лишь грязь и пустота.
    И чувства не нахлынут криком громким.
    В душе погибла вновь мечта…





    Рейтинги: Народний 3 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  13. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:30 ]
    * * *
    Дивний образ майнув пред очима,
    Чи то сонце,чи тінь то була....
    Так миттєво вона промайнула,
    Зазирнула на мить і втекла.
    Може промінь яскравий грайливо
    Зазирнув лиш на мить у вікно.
    А можливо то осінь мінлива
    Сумом серце моє залило.
    Рідні браття-кохання і смуток.
    І так важко їх вмить розпізнать.
    Як хотілось зламати ці пута
    І нарешті щасливою стать.
    Я б хотіла тебе не стрічати,
    Геть прогнати із серця навік,
    І ніколи кохання не знати
    Як та квітка,що мліла торік.
    А можливо кохаєш навіки
    І зімкнути не можеш очей,
    Все шукаєш від смутку ти ліки
    І від довгих безсонних ночей?
    Чи зустріну тебе,чи забуду,
    Чи побачу знов промінь в вікні...
    Може знов сумувати я буду
    І стрічати тебе лиш в вісні?...
    А ,можливо, усе ж не кохання
    Зазирнуло до мене в вікно?
    Може ти-лиш нестримне бажання
    І любові між нас не було?...
    Так!... я хочу тебе цілувати!
    Хочу пестити тільки тебе,
    Хочу ніжно тебе обійняти,
    Хочу знати ,що любиш мене.


    Рейтинги: Народний 3.88 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  14. Оленка Джонс - [ 2006.01.14 11:50 ]
    Шу
    Шу - так говорить ніч.
    Клич
    Вітру повільний свист.

    Знак
    Подиху на щоці -
    Спалах.
    Ці
    роси хрещених снів
    Місяць тобі розповів.

    - Пси голосних днів!
    Людский (чи Божий) гнів!
    А чи мине, мине?

    - Може за сто сторічч...
    Шу - заховайся в ніч.


    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" 4.5 (3.88) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  15. Оленка Джонс - [ 2006.01.14 01:29 ]
    Без назви
    Тобі не збагнути себе, ані змісту свободи.
    Ніколи не буде життя, як хотілось раніше.
    Ранкові таємні сліди - як малина у роті.
    Тобі не збагнути себе, і не змусити вірша.

    Хто серце м'яке загубив, той не вимовив слова.
    Бували ще вільними дні, і бували невільні.
    Розірваність змісту і слів - то моя насолода.
    Абстракція - молодість мрій - то крихка примітивність.

    Себе цінувати, себе - вимагає природа,
    Вовки називали мене - незбагненне бажання.
    Цю дівчину, що уночі має тіло і вроду.
    Тобі не збагнути себе, не збагнути кохання.

    ***

    І гордість мені неказала на долю страждання.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" 4 (3.88) | Самооцінка 3
    Коментарі: (5)


  16. Сергій Мекеда - [ 2006.01.12 10:21 ]
    ***
    Узимку в вічному Трипіллі,
    узявши в руки мокрий сніг,
    риплять дерева посивілі
    на скронях схилів мовчазних.

    В вітрах високих, стрімко-білих
    зійшлися радості, жалі.
    Немов сльоза в древесних жилах
    волога неба і землі.

    У відгомінні потепління
    з смиренним неквапом ченця
    тривожить дерева коріння
    прадавню глину і серця.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.26) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Коментарі: (4)


  17. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:18 ]
    так ось
    так ось
    коли вода пішла дощами
    і вкрила землю тричі
    як хрестом
    усе що існувало стало спомином
    хрестили немовля
    тримаючи в долонях зерна
    майбутніх вір у бога
    з’єднавшись долею
    зі шляхом


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  18. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:02 ]
    метелик
    метелик
    тріпоче існуванням крил
    за шклом січневого вікна
    за пелюстками квітів
    нектар не став густішим
    проте я знов
    дивлюсь у зелень кактуса на підвіконні
    коли у час цей сніг за шибкою іде
    і тануть обриси годинника
    в кімнаті
    ундина
    піди і пошукай води у морі
    а я у мушлях
    буду слухати нептуна
    а я зітхну з полегшенням
    й заплющу очі

    тріпоче існуванням крил
    за шклом січневого вікна
    за пелюстками квітів
    нектар не став густішим
    проте я знов
    дивлюсь у зелень кактуса на підвіконні
    коли у час цей сніг за шибкою іде
    і тануть обриси годинника
    в кімнаті
    ундина
    піди і пошукай води у морі
    а я у мушлях
    буду слухати нептуна
    а я зітхну з полегшенням
    й заплющу очі


    Рейтинги: Народний 5 (3.91) | "Майстерень" 5 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  19. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:15 ]
    тінь
    тінь
    тіньовий
    бік цієї справи більш придатний
    для поглядів її
    на день
    вікно не брама
    проте крізь нього хтось іде
    лишивши тут свою квітучу шану
    прихильників свого буття
    краси із рухами
    та їх плодів
    анубіс і некрофілія
    чи знайде тут ще хтось
    кохання


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  20. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:22 ]
    принадність жінки
    принадність жінки
    спокійність її вигляду
    та сміху
    у тінь
    скоріш у тінь
    не ян
    не ін
    не зле не добре
    не стигле не зелене
    не те що буде на картинах
    а те що лишить Борхес
    коли ти знайдеш видання
    яке друкують знову
    із написом
    “це вам мої нащадки”


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  21. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:40 ]
    ніч,
    ніч,
    м’яка на дотик
    наче хутро кішки
    ковтаю шмат за шматом твоє тіло
    милуюсь
    привидом своїх бажань
    існую
    чи майже зник

    пробач
    я зовсім неуважний
    до примх
    які такі рідні
    і не приручені собою
    які голодним псом
    стрибають слід за м’ясом
    щоб проковтнути
    і забути
    забутися
    своїм сподіваним малюнком
    пейзажем
    натюрмортом
    рисами облич
    що мають на меті
    впізнатися
    дізнатися про сенс
    свого буття
    про секс, судоми й
    судний день
    пробач? – гаразд іди
    і не стрибай за сонце


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  22. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:48 ]
    бачиш це я
    бачиш це я
    це моє буття
    це всі мої кулі
    стукають у новий рік нескінченним джинглбелсом Баха
    це зовсім не я
    це зовсім не квіти
    які дарували Ліліт на Різдво
    на вулицях пахне
    парфумами літа
    хоча Грен’лью Єж
    тримає себе.

    свічки романтичні із кулями Баха
    ось це моє щастя
    ось це саме я


    Рейтинги: Народний 4.5 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12)
    Прокоментувати:


  23. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:45 ]
    фортеці кришталю
    фортеці кришталю
    ховаю подалі
    весна зовсім поряд
    лікує себе

    можливо ти знаєш
    усіх тих коханок
    минулого сонця
    минулого дня


    Рейтинги: Народний 6 (3.91) | "Майстерень" 3 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  24. Владислав Бурик - [ 2006.01.11 16:13 ]
    АБО-АБО
    Або-або,
    Що гірше за негоду
    Червневі приморозки чи весна у січні
    На тротуарах білий панцир льоду
    Але ні літо, ні зима не вічні.

    Алло-алло
    Чекаю і боюся
    Не знаю ким блокована ця пам’ять
    І хвилювання в серпні
    гірше землетрусів.
    Слова – уламки криги –
    вухо ранять.

    Але-але
    Ніколи не здавався
    Коли здавалось лід – волога магма
    І сподіватися на зустріч справа марна
    Я пам’ятав завжди , яка ти гарна
    Ніколи не забуду місто „Че”
    За комір пташка ллє вино
    Тоді в житті лишається одне
    Або – але, або – алло.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1)


  25. Владислав Бурик - [ 2006.01.11 16:49 ]
    ПРОВІЗОР
    Е.А.По

    Кривавим оком телевізор
    Повідомляє нас про жертви
    А я дивлюся як провізор
    В газету пише „Світоч Смерти”.

    А я дивлюся, як жорстоко
    Стискає падло кульку ручки
    Маніяк сидить у колі свічки
    І видно до письма беручкий
    Лиш раз чи два у п’ятирічку
    Безумця блимне біле око.

    Щодо письма і я упертий
    Крилата тінь, скресають вікна
    Торочить телевізор: будуть жертви
    Стікає по губам солоний ліквор...
    Наступним вечором отримав „Світоч Смерти”
    І язиком намацав гостре ікло.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1)


  26. Ірина Шувалова - [ 2006.01.10 17:40 ]
    Хрести і мушлі
    (...В сознании минутной силы,
    В забвении печальной смерти
    О. Мандельштам)

    Я психо-пато-логі-зую
    Тебе, себе, дірки і грані,
    Фаллічні символи і знаки
    Позатутешніх зазіхань.
    Психоаналітичний скальпель
    Лишає на полотнах рани.
    Кігтьми вчепившися у рами,
    Стирчу розпластано-глуха.

    Я недовнутрішня, я вільно
    Ексгібіціоную душу
    На райдужках, відбитках пальців,
    Слідах ступнів і нігтів на
    Твоїй понадосяжній плоті,
    На вмістові таємних мушель,
    Де хтось із когось народився,
    І де у комусь хтось сконав.

    Я перемелююсь на жорнах
    Зізнань, зітхань, змістовних реплік.
    Я перетворююсь на попіл,
    На борошно, на хліб і тлін.
    Я завтра вирушу на небо,
    Я вірю, там мене потерплять,
    І янголів ошатні руки
    Уже торкаються колін.

    Я протипоставляюсь, навіть
    Я протипокладаюсь – навхрест
    Доісторично, органічно,
    Апокрифічно – їм усім,
    Котрих не впізнаю в обличчя.
    А може, це звичайна заздрість?
    А може, це звичайна вічність –
    І ми у неї на осі?



    А може, все збулося – тільки
    Залишилися ми – скінченні.
    Чотири сходинки до неба,
    Чотири сходинки – і там...
    І там побачимо. А поки –
    Ми злічені і незліченні,
    Ми знищені і незнищенні,
    Ми – сліпота і глупота.

    Але ж нам весело, ми недо-
    Осмислені, недотворенні,
    Недоокрилені і надто
    Божествені в своїх серцях.
    Склади свої хрести і мушлі,
    Зімкни свої вуста блаженні –
    Я психо-пато-логі-зую:
    Не відкривай мені лиця!

    18:55
    закінч.31.10.05



    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  27. Ірина Шувалова - [ 2006.01.08 21:26 ]
    но нейм
    Небо птахи грудьми розрізують,
    Світять душі дороговказами.
    Очі стрічних – як телевізори:
    Зараз там і мене показують.

    Стигнуть води, беруться кригою,
    Люди ходять до лісу вішаться.
    Я до завтра, мабуть, оклигаю,
    Я до завтра іще надишуся.

    Розсипається вечір ватяний,
    Білий сніг начорне залатано.
    І антени висять розп’яттями,
    А кого розіп’ято – не знати нам.

    Всі дерева руками вимахують,
    Не бояться упасти, вбитися.
    І молитви горло розчахують,
    І доволі страшно молитися.

    11:50
    10.02.05


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  28. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.06 19:49 ]
    Різдвяне
    Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
    І покій морської, принишклої хвилі.
    Відчуй, Кесаріє, як входить тремтіння
    у намертво стягнені латами груди,
    як сходить уроджена в далечі дальній
    невідана Риму солодка належність,
    як, летко відкинувши кари порядок,
    озорює зиму її протилежність.

    О, де, як не тут, кругозору видніше -
    подалі від Цезаря більшає неба,
    о де повертається найважливіше -
    дарована кожному дива потреба.
    Відчуй, Кесаріє, серцями еллінів
    і душами римлян – обіцяне в тому,
    у чому немає докору отчизни,
    а тільки - усміхненість Отчого дому,
    сяяння Зорі летом до Віфлеєму,
    туга пасовищ і здичілого саду,
    о, звідки полине звучання, повіє
    по світу новину, новину-розраду.

    Плин мирри, цвітіння привитої Гілки,
    і подиху мова нова Немовляти.
    Відчуй, Кесаріє, як Божа природа
    вдихає надію в догмати.


    2004


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  29. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:54 ]
    Летіла білим голубом зима...

    Летіла білим голубом зима,
    Святе Різдво тримаючи на крилах.
    Своїм теплом холодним обійма
    Пожовклі квіти на морозних нивах.
    Чорніли мертвим каменем дуби,
    Заснувши від одвічного чекання.
    І хмари, не минаючи журби,
    Застигли у страшному хвилюванні.
    Померла вся природа лиш за ніч.
    Лише сніжинка падає тремтяча...
    Та світ – не світ без дивних протиріч.
    На противагу смерті – сміх дитячий.
    На противагу болю – сміх дзвінкий,
    Що розчиняє небеса поснулі.
    На противагу горю – рік новий,
    Що змушує забути про минуле.
    На перевагу снігу – серця жар,
    Який спроможний кригу розтопити.
    На перевагу віхолі – стожар,
    Який повинен долю освітити.
    Різдвяна зірка сяє не дарма –
    Її мороз затьмарити не в силах...
    ...Летіла білим голубом зима,
    Святе Різдво тримаючи на крилах.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  30. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:03 ]
    Страта ночі
    Прокралась в сон, шепоче в унісон
    З моїм передосіннім хвилюванням,
    Стоїть в очах, спаливши гнів і страх,
    Переродилась з ніжного смеркання.

    Колише мить і тишу боронить,
    Щоб виплеснуть на зоряні обличчя.
    І як же жаль, що темная печаль
    Безслідно щезне в силі віковіччя.

    Бо вдалині, як в сивій давнині,
    Світанок, насуваючись, сміється.
    Мечем надій, забутих свілих мрій
    Розсік нічне пташине ніжне серце.

    Померла ніч. Між тисячі облич
    Лежить у світанковій домовині.
    І сонця блиск, мов вічний обеліск
    Її охоронятиме віднині.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  31. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:23 ]
    ГОРДІСТЬ
    Вона заганяє мене
    У віхолу стрімких помилок,
    І не сила їй опиратися.
    Вона, неначе тендітна інфузорія
    Війками непомітно підкрадається
    До ураженого кислотою серця.
    Вона прорізує ясновидющі щілини
    На місці темних очей,
    Безсердечно обтинаючи
    Невагому млість та вибуховий екстаз.
    Витанцьовуючи на гейзері самосвідомості,
    Вона залишається непомітною та невловимою.
    Золотокрила сарна вертикальних скель серця –
    Моя гордість.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  32. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:43 ]
    Голодомор
    Яскрава свічка гине теплим жаром,
    Стоїть свідоцтвом смерті на Землі.
    І в темному вікні дзвенять примари,
    Мов мертві затонулі кораблі.

    В трояндах, захололих від спокою
    Жевріють тихі очі півістот...
    О, як знущалась доля над тобою,
    Мій дорогий розстріляний народ!
    Як смертю невідверною блищали
    Хвилини льодового півжиття!
    Як матері відважно захищали
    Останнє з десяти своє дитя...
    Чи нишком на пекельному вогні
    Його варили з сіллю в казані...

    Хіба це люди? Люди це чи звірі?
    Хто їх довів до цих страшних висот?
    Хто винен, що їх душі помарнілі
    Вже душі не людей, а півістот?

    Найбільше – варвари розореного поля,
    Що знай співали в щасті та в біді,
    Які у них мета, держава, доля,
    Які у них турботливі вожді.
    Вина у них на совісті зігріта,
    Мов з домовини вряджений посол.
    Бо не вожді підносяться над світом,
    А світ неронів садить на престол.
    Вожді ж тим зміям просто підіграли,
    Сичали в такт, дивуючи людей.
    І кожне те сичання спричиняло
    Смертельний подих; тисячі смертей.
    І люди винні... кожне мертве тіло,
    Яке не ухопилося за ніж.
    За те, що світлі міфи не палило –
    Померли би всього на день раніш...
    І винна я... мої щасливі очі,
    Сп’янілі від щоденного вина,
    І грім біди, який іще гуркоче...
    Але ж не Україна, не вона!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" 5.5 (5.14) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  33. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.06 15:20 ]
    Каяття неповнолітньої
    Світило сонце, землю гріло,
    Благословило небо новий день.
    І я цей світ в останній раз любила,
    Прощалась з ним, коли ішла на смерть.

    Життя моє, не сповнене печалі,
    Коли її із кимось розділить.
    Гіркими заливать сльозами,
    Й горілкою гіркою затопить...

    А далі... далі тане в димі,
    У сірих хмарах цигарок,
    І у дурмані терпкім, сивім
    До прірви роблю новий крок.

    Я закрутилась в цьому вирі,
    Серед загублених назад доріг.
    Лиш руки зколоті, синцями вкриті
    Й нестерпний біль, розлитий скрізь.

    Ось так під чорним вбитим небом,
    Було кохання, світло й дим...
    Хіба кохання? – секс шалений,
    До ранку забуваючи із ким.

    А сонце грітиме, як гріло,
    Та не мене благословить земля...
    Життя прости, що я тебе згубила,
    Життя єдине – іншого нема.



    Рейтинги: Народний 4 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Коментарі: (1)


  34. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.06 15:30 ]
    Апокаліпсис
    Останній день добра і зла
    Остання ніч болю й тепла
    Остання ніч, останній день
    А далі, далі буде те,

    Чого не знали досі ми,
    Куди боялися ввійти,
    Прийшов цей день, прийшов цей час,
    Та біль в мені навіки згас

    Злетів на землю Херувим,
    Та мені іти за ним,
    Він сильно крилами махав,
    Усе кружляв, мене лишав.

    Все чорним світлом затягло,
    І змило все, і світ злило.
    Життя згоріло у вогні,
    Та чом же досі ми живі?

    Добро – не зло, а зло – добро,
    Життя – тринадцяте число,
    Прийшов кінець, а ми живі,
    На зло і богу й сатані...


    Рейтинги: Народний 3 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Коментарі: (1)


  35. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.05 20:09 ]
    Галатея
    І
    Рясні дощі, байдужі пасма неба,
    відсутні обрії, засмучені будинки -
    невже і справді неземна потреба
    веде тебе туди, куди стежинки
    вимощує жага оволодіння,
    принаймні від часів гріхопадіння?

    ІІ
    Ти юна, щоби зважувати вчинки,
    але кому за них відповідати?
    В місцині, де обожнюються ринки,
    своя у всіх ціна, купівлі дати,
    і в тебе є ціна. Ти з нею згідна?
    Не згідна?! О, ти вельми своєрідна.

    ІІІ
    А скільки коштує талант? А тіло,
    твоє доладне тіло, і з душею?
    Я заплатив би за таке, і вміло
    виточував із тебе Галатею.
    Тебе цікавлять гроші? Ні? Доволі
    зати́шного гнізда у кроні долі?

    ІV
    де сильний вітер: дужий і холодний,
    невпинний вітер. Спокою немає.
    І вигляд знизу, далебі, не модний,
    а сонце ці верхів'я осяває
    дізнатись тільки - мертвий чи прозорість
    твою довершила безмовна зрілість.

    V
    Отак воно складається - одвічно
    добра жадаєш, де воно відсутнє, -
    кохання, пристрасті, де споконвічно
    одна самотність - нетілесне сутнє.
    А може істина, що сон вчорашній,
    таки незвична? Світе бідолашний.


    "Дороги, що примножували юрби
    одного сонячного ранку зникли.
    І ти, яка донині жити звикла
    не так, як інші, посміхалась, ніби
    не диво, що дороги позникали,
    а дивно, що залиши́лися справи..."

    VІІ
    Не розрізнити звичне і незвичне,
    моє з твоїм - єднати-поєднати
    чим, окрім ложа, на якім ридати
    з-за краху любощів і є логічне
    продовження історії кохання,
    у тому ж напрямку – оволодіння.

    VІІІ
    Оволодіння, імовірно, раєм.
    Відмовитись чи зго́дитись – незручно.
    "Незручно", певно, ключ, з яким за краєм
    стосунків наших все благополучно,
    нове продовження не лиховісне,
    усе зумисне не лише тілесне.

    ІХ
    Немов кохання без любові - ноша,
    союз атланта і каріатиди,
    і далі тільки гіпсова пороша,
    і змучені архітектурні види
    на будь-яке майбутнє: "жили пильно,
    не кинувши набуте добровільно".

    Х
    Не кращий приклад? - виключень немає.
    Епітафійність справ матеріальних
    по суєті безмовно вигасає
    на кладовищі образів печальних.
    Високолобі кажуть: ентропія.
    А я тобі на вушко: є надія!

    ХІ
    Навпроти, у вікні, відбито вежу,
    де звикло крутить стрілками годинник
    у напрямку зворотнім, скільки стежу,
    і юний обрис твій, що поруч виник
    засвідчує одне - життя місцями
    йде до народження, а не до ями.

    ХІІ
    Тому в мистецтві вибір перспективи
    є вибором, по суті, відображень,
    де, Галатеє, видимі мотиви
    здобутків і утрат, і кращих вражень…
    То що таке життя, о мила діво? -
    Гляди крізь дзеркало, і свідчи диво.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  36. Владислав Бурик - [ 2006.01.05 12:16 ]
    Ван Гог
    Пам'ять - соняшник Ван Гога
    Я собі відріжу вухо
    Я без вуха красивіший
    Пам'ятник любові - вірші
    Уявляти постать Бога
    В мене не хватає духу.
    Я себе малюю краще
    Небезпечний і без вуха.
    Пам'ятник лихої долі
    Крізь зелений колір шкіри
    Шлях торує жовтий колір,
    Золота щетина Бога.
    Вухо - перший камінь віри.
    Соняшник - стіна Ван Гога.


    Рейтинги: Народний 4.8 (4.33) | "Майстерень" 5 (4.23)
    Коментарі: (1)


  37. Владислав Бурик - [ 2006.01.05 12:32 ]
    Тома
    Рожевощока Тома
    Кінчай свій апокаліпсис,
    Нехай огорне втома
    Твої луги і праліси.
    Бо я стомився хащею
    Блукати наче вітер,
    Роззявленою пащею
    Ловити кармеліток.
    Нехай огорне Тома
    Тебе солодка втома.
    Хай сором встромить вила
    В твоє прекрасне тіло.


    Рейтинги: Народний 4.14 (4.33) | "Майстерень" 5 (4.23)
    Прокоментувати:


  38. Владислав Бурик - [ 2006.01.05 12:23 ]
    РИМ
    Залишив Рим на вакаціях
    Думав спокій знайду вдома,
    Думав спокій знайду в праці,
    Знайшов холод і нелюдську втому.

    Замість праці - розчарування
    Замість дому - порожні стіни.
    Зруйноване серце - замість кохання
    Содом і Гоморру замість Риму.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.33) | "Майстерень" 4.5 (4.23)
    Прокоментувати:


  39. Марта Максимюк - [ 2006.01.05 11:23 ]
    * * *
    день хворий
    прагненням свободи
    все ж вільний вибирати
    цю каламутну воду з гір
    чи втечу в себе
    або що завгодно
    лиш проступають
    крізь нашарування слів
    як промовистий жест
    заховані спогади
    про день стирання
    своїх слідів
    і свого письма
    в чужому зошиті
    на ім`я життя


    Рейтинги: Народний 4 (4.55) | "Майстерень" -- (4.29)
    Прокоментувати:


  40. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:30 ]
    * * *
    Сын! Если я не мертв, то потому
    что, связок не щадя и перепонок,
    во мне кричит всё детское: ребенок
    один страшится уходить во тьму.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что молодости пламенной - я молод -
    с ее живыми органами холод
    столь дальних палестин не по уму.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что взрослый не зовет себе подмогу.
    Я слишком горд, чтобы за то, что Богу
    предписывалось, браться самому.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что близость смерти ложью не унижу:
    я слишком стар. Но и вблизи не вижу
    там избавленья сердцу моему.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что знаю, что в Аду тебя не встречу.
    Апостол же, чьей воле не перечу,
    в Рай не позволит занести чуму.

    Сын! Я бессмертен. Не как оптимист.
    Бессмертен, как животное. Что строже.
    Все волки для охотника - похожи.
    А смерть - ничтожный физиономист.

    Грех спрашивать с разрушенных орбит!
    Но лучше мне кривиться в укоризне,
    чем быть тобой неузнанным при жизни.
    Услышь меня, отец твой не убит.
    1967


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  41. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:32 ]
    * * *
    Я не то что схожу с ума, но устал за лето.
    За рубашкой в комод полезешь, и день потерян.
    Поскорей бы, что ли, пришла зима и занесла всё это —
    города, человеков, но для начала зелень.
    Стану спать не раздевшись или читать с любого
    места чужую книгу, покамест остатки года,
    как собака, сбежавшая от слепого,
    переходят в положенном месте асфальт.
    Свобода —
    это когда забываешь отчество у тирана,
    а слюна во рту слаще халвы Шираза,
    и, хотя твой мозг перекручен, как рог барана,
    ничего не каплет из голубого глаза.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Прокоментувати: | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  42. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:34 ]
    ДЕБЮТ
    1
    Сдав все экзамены, она
    к себе в субботу пригласила друга;
    был вечер, и закупорена туго
    была бутылка красного вина.

    А воскресенье началось с дождя;
    и гость, на цыпочках прокравшись между
    скрипучих стульев, снял свою одежду
    с непрочно в стену вбитого гвоздя.

    Она достала чашку со стола
    и выплеснула в рот остатки чая.
    Квартира в этот час еще спала.
    Она лежала в ванне, ощущая

    всей кожей облупившееся дно,
    и пустота, благоухая мылом,
    ползла в нее, через еще одно
    отверстие, знакомящее с миром.

    2
    Дверь тихо притворившая рука
    была - он вздрогнул - выпачкана; пряча
    ее в карман, он услыхал, как сдача
    с вина плеснула в недрах пиджака.

    Проспект был пуст. Из водосточных труб
    лилась вода, сметавшая окурки.
    Он вспомнил гвоздь и струйку штукатурки,
    и почему-то вдруг с набрякших губ

    сорвалось слово (Боже упаси
    от всякого его запечатленья),
    и если б тут не подошло такси,
    остолбенел бы он от изумленья.

    Он раздевался в комнате своей,
    не глядя на припахивавший потом
    ключ, подходящий к множеству дверей,
    ошеломленный первым оборотом.

    1970


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5 (5.93)
    Коментарі: (3) | "Бродський "Всі вірші""


  43. Марта Максимюк - [ 2006.01.04 09:46 ]
    вік падолисту
    вчора закінчився
    вік падолисту
    падало листя
    падали хмари
    безликим дощем
    капали сльози
    ти звісно не бачив
    вчора закінчився
    вік падолисту
    падали ми
    у безодню ночей і очей
    ночі минули
    сніг на світанку
    синім виблискує скло
    сонце устане
    але за хмарами
    ти не побачиш його
    сніг падолист
    відсвіти фар ліхтарі
    ніч проминає
    туман тиша ти
    ранок усе заховає
    вік падолисту
    закінчився вчора


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.55) | "Майстерень" 4 (4.29)
    Коментарі: (1)


  44. Марта Максимюк - [ 2006.01.04 09:16 ]
    просто
    як нестерпно
    (а може так треба)
    задивлятись на хмари
    і хотіти дощу
    а повз тебе
    раз-по-раз
    як хвилини
    що в вічність падуть
    пролітають птахи
    пішоходи і авта
    пролітає вчорашнє
    залишаючи лиш майбуття
    і ти колись
    пролетиш в небуття
    залишиш по собі
    чийсь жаль
    або біль
    або просто...


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.55) | "Майстерень" 4 (4.29)
    Прокоментувати:


  45. Марта Максимюк - [ 2006.01.04 09:41 ]
    Проростання
    проростаєш думками
    як корінням
    у день
    а він непомітно
    переходить у ніч
    ти не помічаєш цього
    продовжуєш розглядати
    тріщини в бруківці
    намагаючись розгадати
    їхню історію
    як чиєсь прадавнє письмо
    може, то хтось
    хотів залишити тобі
    послання?
    але ви володієте
    різними мовами
    плинність часу
    затирає слова
    адресовані, може, й тобі


    Рейтинги: Народний 4.2 (4.55) | "Майстерень" 3 (4.29)
    Коментарі: (1)


  46. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:23 ]
    цикл до W (завершення)
    W
    (цикл віршів з присвятою)

    7. W

    (нарешті пряма присвята)

    Не бувають дороги хибними,
    Бо ведуть вони всі до цілі.
    Об прозорий твій еквілібріум
    Розбиваються птахи білі.

    Увігнавшись у скло пальцями,
    Учепившись в політ поглядом,
    Долучитися намагаєшся,
    Але ти вже занадто гордий.

    Ти тепер вже занадто мертвий,
    Ти для мене занадто істинний,
    Засклянілий хлопчик упертий,
    В монохромній гамі написаний.

    Ти вже падав, і падав боляче –
    Тож удруге не помилися!
    Просто треба вмирати стоячи:
    На щитах повертаються ниці!

    Серед інших скляних виробів
    Ти стечеш своїм смутком теплим.
    Всі дороги ведуть до Риму-бо,
    Всі дороги ведуть до пекла.

    26.09.05
    18:55

    8. Теологія

    Моя теологія – руки по лікоть криваві.
    Це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.
    Моя тебе-логія пристрасно розчленувала
    Усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.

    Моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,
    Проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.
    Прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,
    Як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.

    Можливість переспіву, переосмислення плоті.
    Забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
    Я мовою п’яного тіла питаюся : Хто ти,
    Прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?

    Істото із болю і світла, із сперми і меду,
    Із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
    Я мушу тебе розтинати, любити. Це – credo.
    Це невідворотність кінечності. Будьмо відверті

    І не відвертаймось. Це – анатомічний театр,
    Видовище латексу, сталі, отрути і крові.
    Моя тебе-логія – телеологія* страти.
    Моя тебе-логія – це апофатика** болю.

    Це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
    Яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
    Коли ти ітимеш на небо (ти – Бог, а я – жінка),
    Всі янголи пошепки в мене питатимуть: “Хто це?”

    13:30
    1.10.05
    * - вчення, що стверджує про наявність
    певної загальної причини у всіх явищах.
    ** - заперечувальне богослів’я;
    окреслює сутність Бога через перерахування того,
    чим Він не є.


    9. Найостанніше (до W)

    Збиваюсь із кроку, а час не сповільнює ходу.
    Я – мертва, а кров усе рушить, пульсує у вухах.
    Я недолітаю. Я не дотикаюся споду.
    Я вічно під воду, під воду зсудомленим рухом.

    Я вічно крізь тебе, повз тебе – додолу, до скону,
    До крику, до тицяння в стіни безоко, насліпо.
    А ти – тільки знак, розумієш? Ти ідол, ікона,
    Зазначення напрямку, котрим прямують до світла.

    І хто тебе знаком призначив? Сприйму, як належне,
    Що я через кров, через плоть твою мушу вгризатись
    У життєпротяжність, у тривкість, у буттєбезмежність.
    У мене всередині – простором засклені ґрати.

    У мене всередині – бджоли, пухнасті і теплі:
    Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт.
    У мене всередині – сповнене відчаєм пекло,
    В якому безрото кричать недоношені весни.

    У мене всередині – німо закляклі пустоти.
    Відсутність тебе – як належність інакшому світу,
    Відсутність тебе – як останній наляканий спротив,
    Коли розумієш: все скінчено, можна летіти.

    19:02
    6.10.05


    10.PS?

    Слово “любов” на вустах, наче бруд, наче виразка.
    Я не вмію любити. Я вірю, що вмію щось більше.
    Так сидиш попід небом і палиш, і хочеться вирости
    Або просто нараз перекинутись в дещо світліше.

    І пливуть поза мною автобуси, люди і янголи.
    Ти мене навертаєш в свою обезбожену віру.
    Я сиджу, але я ж і танцюю шизоїдне танго
    З камуфльованим Богом так дивно подібним на звіра.

    Вже діватись немає куди – дощ напнувся, завершився.
    У пульсуючій капсулі замкнено, засклено місто.
    В нас по спинах вже скачуть жорстокі Йоанові вершники,
    Що прикінчать усіх, кого ми ще не встигли загризти.

    Всім, кому ще підборами черепа не розтрощили,
    Подарують маленький ковточок холодного раю.
    В тебе запах чужої, нестримно звабливої сили,
    І ця сила обіймів твоїх мені шию зламає.

    І я матиму честь доживати у тебе в долонях,
    Загорнувшися в тінь твоїх натяків, тлін твоїх дотиків,
    В твоє тіло – солодке од смерті, жадане і сонне –
    На горі із ужитих сьогодні вологих недопалків.

    18:50
    17.10.05

    11. Апофеоз кінця

    Тіла молодих монстрів
    Маршрути чужих ліній
    А жити таки просто
    А справа таки в ліні

    Для себе – себе мало
    Для тебе – тебе вдосталь
    Я знати таки мала б
    Що тут нас усіх спростять

    Над сплесками іс-терик
    Над простором без-силля
    Спокоєм мене встелять
    Спокоєм мене змиють

    Спокоєм заткнуть рота
    Кричати сто літ німо
    За це-ось мене, котик,
    З хреста цього й не знімуть

    Свої – не чужі – вади
    Свої – не чужі – стріли
    Мене – не тебе – зрадить
    Твоє – не моє – тіло

    Розбурханих крил надмір
    Із краю мене зрушить
    Коли розірве навпіл
    Мою – не твою – душу

    18:05
    31.10.05











    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (3)


  47. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:27 ]
    цикл до W (частина перша)
    W
    (цикл віршів з присвятою)

    1. Лікарняне

    Доторкання до спини
    гострими крилами чайки,
    силуетики болю,
    розпластані в синьому небі.
    Я люблю золотаві, ліниві
    торкання нагайки,
    що тоненькими кроками
    румбу танцює між ребер.

    Лопотіння і лопання в жилах
    розлючених іскор,
    металеві обійми,
    палкі металеві цілунки.
    Ми – прихильники пасків і масок,
    ми – любителі ігор.
    Тільки втрапили в ігри
    інакшого зовсім гатунку.

    Ми – болітелі,
    ми – айболиті у атомній піні.
    Ми – короста залежаних койок,
    заступаних кахлів.
    Зі стіни одколупані нігтями,
    майже невинні.
    І тоненько-болючо-хрусткі,
    і крихкі, наче вафлі.

    Нетривкі, наче білі бізе
    пересохлого болю.
    Але спраглі: суцільні роти
    і суцільне “Я вірю”.
    Металеві деталі
    над нами сміються до кольок,
    і у відповідь їм
    вищиряються вени до дірок.

    Ти приходь – я чекатиму тут,
    через присмерк і сморід,
    крізь проспирчену вату,
    закладену в тіло і душу.
    Між блідих порцелянових стін
    виглядаєм, як хворі.
    Ти приходь. Я чекаю. Я мушу.
    Це надто зворушливо.

    19:20
    5.08.05




    2. Ангелічне

    (“Vuba4, ale tu te* ne angel.” W)

    І янгол дурний із мене,
    Але ж я не прагла навіть,
    Я каменем впала з неба
    В твою – до небес – ненависть,
    В твою – до небес – затятість,
    До дурощів душ відкритість.
    І страшно було схилятись,
    Щоб з тебе отрут напитись.

    Ще більше за тебе й мене,
    Ще глибше за наші страхи,
    Лежало розкрите небо,
    Зірками подерте нафіг.
    Зірками уздовж розверсте –
    Безодня палка і п’яна.
    І мало ж таке приверзтись
    (Поганий із мене янгол),

    І мало ж таке приснитись,
    Привидітись серед поту,
    Що є безоплатні миті,
    Коли одбирає подих,
    Що сплачувать ми не будем
    Страшну і криваву требу.
    Запхавши в горлянки труби,
    Всі янголи йдуть – до тебе.

    19:40
    6.08.05

    3. Інсомнічне заклинання

    Дай мені унцію солі для духів і душ.
    Ти уже спиш – бризкотілий і довгий – авжеж.
    Місячне око, судомний колінчастий вуж,
    Що в мою душу так холодно й вперто повзеш?

    Хочеш наїстися білої вати гріхів?
    Хочеш напитися болю за сплячим, за ним?
    Дай мені унцію солі для душ і для снів –
    Хай відлітають, як дим – помирають, як дим.

    20:00
    6.08.05


    4. Тіні

    Танець із тілом твоїм, якого немає,
    Танець із тінню твоєю між простирадел,
    Танець із яблуком вчораминущого раю –
    Хто тебе вкраде у мене? о, хто тебе вкраде?

    Рухи од тіні до тіні, од світла до світла.
    Рухи лише задля рухів, лиш рухів заради.
    Десь попід ліктями бігають, бігають титри –
    Хто тебе звабить сьогодні? о, хто тебе звабить?

    Майже дотичний до мене твій обрис, твій голос,
    Майже дотичний – і страшно безглуздий, і зайвий.
    Серед подушок, зісунутих щільно, на волос,
    Хто тебе знайде сьогодні? о, хто тебе знайде?

    Мертво потреба зімкнулася, мертво, як зашморг.
    Час одповзає в куток недобитою миттю.
    Пальцям вже млосно од дотиків, тісно од зашпор –
    Хто тебе вип’є сьогодні? о, хто тебе вип’є?

    Котиться подих по тілі твоєму змією,
    Білим залізом на шкірі випалюю: “винна”.
    Та поза танцем тіней, поза хіттю моєю –
    Хто тебе кине сьогодні? о, хто тебе кине?

    11:14
    7.08.05

    5. Апокриф від Хоми

    Виконую свій нашкірний розпис
    Червоною барвою власної крові.
    Тіло – перепис, тіло – скоропис,
    Тіло все терпить, тіло все гоїть.

    Очі закрий – не віруй! не слухай!
    Пальці вклади в мої рани, Хомо,
    Темне питво безпритульного духа
    Пий із мого бездонного лона.

    11:45
    11.08.05

    6. На голос

    Малюй по мені своїм голосом риски,
    Розстав по мені своїм голосом віхи.
    По голосу нитці (ми ж любимо ризик)
    Над прірвою тиші ступаю до втіхи.

    Над привидом ночі – розставивши руки –
    Прямую у тебе – мій привиде світла.
    Вмирають світила – лишаються звуки,
    Твій голос – до пальців прирощена нитка.

    В які лабіринти ведеш мене? Хто ти?
    Собою весь світ мені білий завісив!
    Людські голоси – дивовижні істоти:
    Прекрасніші янголів, зліші за бісів.

    Людські голоси глибші світел небесних,
    Страшніша за тишу – почути! потреба.
    То лінії, котрими креслиться Всесвіт,
    То руки, якими тримає нас небо.

    Тому у твій голос обличчям вростаю.
    Пройду по воді, учепившись зубами.
    Крім голосу твого, нічого не маю.
    Люблю – голосами, живу – голосами.

    16:32
    11.08.05




    Рейтинги: Народний 5.63 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (3)


  48. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:48 ]
    сніг
    У янголів лущиться шкіра – так падає сніг.
    Важкий, неминучий, як вирок, ґрунтовний, як теза.
    Так падає сніг, або, може, так кришиться світ,
    Чи сипляться з неба надміру загострені леза.

    Ми думаєм: “Тане…”, а вістря пронизують шлак,
    Проходячи вперто крізь землю закругленостегну,
    І десь, у Америці, війки холодних кульбаб
    Смертельними списами плоть видирають з-під дерну.

    Це – лусочки білої фарби усюди й ніде.
    Це – маска, завіса. Обличчя уже неістотне.
    Це схиблений маляр свій кожний наступний шедевр
    Скажено здирає із кров’ю налитих полотен.

    Це древні космічні рибини втрачають луску.
    Їх голі скелети ще світяться в пінистих хмарах.
    Це – просто пісочний годинник, де, замість піску,
    Безвимірний сніг, що ховає всі вчора і зараз.

    Так падає сніг – наче світ добігає кінця.
    Так падає сніг, наче щось, що залишиться вічним.
    У янголів лущаться душі і білі серця,
    І фарба свинцева змивається разом з обличчям.

    15:10
    11.11.05


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (2)


  49. Ірина Шувалова - [ 2006.01.03 21:57 ]
    скінчитися
    Скінчитися варто.
    Скінчитися варто пізніше.
    Знайшовши зо тисячу входів і жодного виходу
    Із власного храму,
    Своєї маленької ніші,
    Де землю із кров’ю жувати простіше, ніж дихати.

    Це – здатність ходити,
    Відмова уміти літати.
    Квиток у якусь нетутешність – у Дойчланд,
    у Денмарк.
    Сукупність таємних методик
    І болісних практик,
    Які я із впертістю цегли вимучую денно.

    Щоб тіло скидаючи в прірву –
    Туди, де світліше,
    Я вміла стояти над краєм і просто мовчати.
    Скінчитися варто.
    Скінчитися варто пізніше.
    Коли вже забудеться значення слова “початок”.

    00:10
    9.11.05



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (4)


  50. Владислав Бурик - [ 2006.01.03 13:11 ]
    Кобо Абе
    на мій матрац, або на поле бою
    як називаю часом жартома
    раптово як завжди прийшла зима
    я ще заклеював шибки, готуючись зустріти
    листопад
    або я цілував солодкий виноград
    або я думав, буде все гаразд
    невміло притуляючи щоку
    до твого серця
    Але і осінь не для нас
    і я не Кобо Абе.


    Рейтинги: Народний 3.5 (4.33) | "Майстерень" 3 (4.23)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1455   1456   1457   1458   1459   1460