ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.05.01 17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.

Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,

Ілахім Поет
2024.05.01 17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди

Тетяна Левицька
2024.05.01 12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.

Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду

Іван Потьомкін
2024.05.01 10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна

Світлана Пирогова
2024.05.01 08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.

Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,

Микола Соболь
2024.05.01 05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.

Віктор Кучерук
2024.05.01 05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.

Артур Курдіновський
2024.05.01 05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.

Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...

Ярослав Чорногуз
2024.04.30 22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.

Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --

Микола Дудар
2024.04.30 14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…

Світлана Пирогова
2024.04.30 13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.

Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...

Іван Потьомкін
2024.04.30 11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.

Микола Соболь
2024.04.30 09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…

Ілахім Поет
2024.04.30 09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на

Леся Горова
2024.04.30 09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -

Віктор Кучерук
2024.04.30 06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,

Ірина Вовк
2024.04.29 23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.

Микола Дудар
2024.04.29 13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…

Олександр Сушко
2024.04.29 12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.

За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,

Ігор Шоха
2024.04.29 11:37
                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,

Леся Горова
2024.04.29 07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.

Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві

Світлана Пирогова
2024.04.29 07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.

Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,

Ілахім Поет
2024.04.29 07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –

Віктор Кучерук
2024.04.29 05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.

Артур Курдіновський
2024.04.28 23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.

Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,

Роксолана Вірлан
2024.04.28 18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,

облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,

Юлія Щербатюк
2024.04.28 18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші

Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє

Козак Дума
2024.04.28 16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…

Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –

Євген Федчук
2024.04.28 16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д

Ігор Деркач
2024.04.28 16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.

***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,

Світлана Пирогова
2024.04.28 14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.

І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,

Іван Потьомкін
2024.04.28 08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:

Ілахім Поет
2024.04.28 08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.

Леся Горова
2024.04.28 07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.

Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн

Віктор Кучерук
2024.04.28 05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15

Деконструктор Лего
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Василь Степаненко - [ 2009.03.30 21:58 ]
    Убоге дитинство
    *
    На кладовищі,
    Де рід оселився
    Серед хрестів і горбатих могил,
    Живе ностальгія –
    Вбоге дитинство…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  2. Юрій Лазірко - [ 2009.03.30 21:07 ]
    Симптоми кризи
    Картинно вимазав собі свідомість –
    вагу втрачає хутко нерухомість,
    її саркомно доїдає криза...
    Скидайте, наші любі друзі, ризи,
    яка правдива та насправді б`юті,
    йой, скільки в рідній хаті баламуті –
    отої у-ті-тю-ті. Так, по суті,
    не хоче горло схнути з кальвадосу,
    а лається в мені і крутить в носі.
    Народище, ота чавуча маса,
    не зчувся – як нема середніх класів,
    хрести
    угору тягне, як хвости,
    на них всю навіслючену еліту.
    Ну як мені його переболіти,
    своїх синів записуючи в янкі,
    зело життя тримаючи у банку,
    (а батьківщину – втаєно в коханках).
    Дивлюсь і думаю – як далі жити
    і вреші блюз у серці розторбити,
    історію переписати власну,
    де все для мене до нестями ясно,
    де я, ще незабутий невіджилий,
    батьківську кров вимотую по жилах.
    Та тільки там добро, де щирі сльози,
    де за словами в душу ходить розум.
    Ось і прийшов до себе я зігрітись,
    переписатися, переболіти
    (той час, коли самотньо чи так само)
    у слові "мама".

    30 Березня 2009


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (8)


  3. Василина Іванина - [ 2009.03.30 21:09 ]
    Мати-й мачуха
    на схилі річковому
    на осонні
    проклюнулися пітятка підбілу
    посеред хмизу
    і сухого листя
    з-поміж гумок шприців
    старих листів
    проклюнулись жовтаво-осяйні
    пухнасті квіти
    що на дотик теплі
    і Латориця стишила свій плин
    аби не змила хвиля каламутна
    не вирвала з корінням
    цю красу

    втішаймося
    допоки
    ще весна


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (4)


  4. Лілі Белінська - [ 2009.03.30 21:47 ]
    ***
    Назву ім’я твоє ледь чутно
    Як сутінки огорнуть небо
    Скажу строфами з пісні
    Як тяжко тут без тебе

    Щодня гортаю сторінки
    Життя, що могло бути
    Щодня не в змозі
    Ілюзорність цю
    Забути

    Та ти не відчуваєш…
    Та й не знаєш…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Хо - [ 2009.03.30 20:07 ]
    ***
    Руками в брюки
    на стільці,
    із репнутою головою.
    Конфеті вже слід прибирати,
    маски - спалювати.
    Фарби потріскалися,
    механізми слід змащувати.
    Клубком у горлі
    сипле зима.
    Назавтра - знову сніг.
    Знову підіймати руки
    й опускати.
    А твоя жінка
    спить у потязі
    за сотні кілометрів,
    і їй сниться море.
    І вона
    не прийде
    до тебе сьогодні,
    бо потяг їде в протилежний бік.
    Знову вірити в краще.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.36) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  6. Оксана Лозова - [ 2009.03.30 16:32 ]
    Чи перестану...
    Чи перестану
    бути
          для тебе найкращою
    Чи перестану
          для тебе бути


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (2)


  7. Оксана Лозова - [ 2009.03.30 16:12 ]
    ПОБАЧЕННЯ
    Не буде вогнища, бо дощ —
    Ну що ж...
    Вода потоками тече —
    Та й вже.
    Диви: з черемхи цвіт опав —
    Па-па!
    Біжу, бо ще втече трамвай —
    Бувай!


    Рейтинги: Народний 5.45 (5.61) | "Майстерень" 5.63 (5.64)
    Коментарі: (3)


  8. Володимир Мацуцький - [ 2009.03.30 14:51 ]
    Ми втрачаємо свідомість
    Ми втрачаємо свідомість,
    щось таке, що на зразок
    совісті. Натомість
    честі не втрачаємо візок.
    Тягнемо і тягнемось підвести
    до вершини прагнення богів
    два кінця, які ніяк не звести:
    перший – друзів, другий – ворогів.
    Чи з колін, чи з черева чужого:
    з’їдені – то ми самі –
    печією від чужого Бога.
    Українець, вихворій, зумій!
    Ти ж і розум, і краса народу
    в протосвятості Богів-Людей.
    Годі дути на холодну воду.
    Глянь у небо – де ж той іудей?
    Тільки простір йде Чумацьким шляхом,
    тільки простір – Бога Божий Світ.
    Не крови долоні чужим цвяхом –
    Бог один, і не чужий, а свій.

    2008-11-07


    Рейтинги: Народний -- (5.08) | "Майстерень" -- (4.89)
    Прокоментувати:


  9. Варвара Черезова - [ 2009.03.30 14:07 ]
    Це одне із проклять...
    І так пахло пеніциліном і оцтовою есенцією,
    І так чорно в очах і пекельно-холодні руки.
    Ти щось знаєш про світло чи може про трансценденції?
    Ти щось знаєш про морок, прогулянки мокрим бруком?

    Ти щось знаєш. Я бачу. Перкусії зливи зводили…
    І доводили до німого (ну майже) сказу.
    Затерпали мальовані ноти на дні мелодії.
    Це один із випадків: не можна усе й відразу.

    Ця свідомість межує із болем і трохи з вірою.
    І не голуби в небі, а ворони тільки й сови.
    Це одне із життів – де стаєш невимовно сірою.
    Це одне із проклять. Ностальгія іде на лови.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (20)


  10. Сергей Цюрко - [ 2009.03.30 13:23 ]
    Я оттолкнусь от звука...
    Я оттолкнусь от звука
    Яростного утра
    Это Весны наука
    Рвётся стихом из нутра

    В зимних пределах спячки
    Кончилась маета
    Песни капельной горячки
    Солнце поёт с листа

    Мартом поставлена точка
    Жизнь начала отсчёт
    Замер я - словно почка,
    Что поцелуев ждёт


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.38) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1) | ""


  11. Яна Іванна - [ 2009.03.30 11:28 ]
    як пахне дощ?
    Як пахне дощ?! Він пахне мною,
    він пахне молоком і медом,
    він за вікном моїм стіною
    ділитиме мене від тебе.

    І він цілує мої очі
    й шепоче : Не віддам нікому!
    Сумні дощі мої дівочі -
    то мого серця горда втома.

    Самотні ранки й пусті ночі,
    між ними - неважливі дні,
    чи хтось красу мою зурочив?
    чи просто я кажу їй "ні"!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  12. Яна Іванна - [ 2009.03.30 11:33 ]
    для тебе...
    Так насичено пахнуть дощі,

    Чи то сумом осіннього неба,

    Чи то радістю світла весни,

    Я дощі викликаю для тебе,

    Я дощі викликаю для тебе,

    І збираю їх також для тебе.



    По краплині тобі виливаю

    Кожен порух бентежного неба,

    І обличчя твоє омиваю,

    Я збираю дощі всі для тебе,

    Я збираю дощі всі для тебе,

    По краплині збираю для тебе.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  13. Яна Іванна - [ 2009.03.30 11:16 ]
    дощі і війни...
    Дощі і війни, війни і дощі,
    постійне, повсякденне поле бою,
    наші життя і просто ми з тобою
    таємні полігони для для баталій.
    Востаннє зізнаєшся у коханні,
    востаннє поцілуєш мої очі,
    і, ніби-то, востаннє просиш ночі,
    у наших перманентних днях змаганнях.
    І, ніби-то, востаннє йдеш від мене,
    і ніби-то востаннє я прощаю,
    ти знаєш, ми вже вбиті, нас немає,
    ми кожен день один у однім гинем.
    Від тебе кожен день стаю залежна,
    ненавиджу цю слабкість, ці кайдани,
    сьогодні я дурна, бо трохи п яна,
    і ні собі, ні світу не належу...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  14. Яна Іванна - [ 2009.03.30 10:34 ]
    ... запилені шляхи вчорашніх снів...

    ... запилені шляхи вчорашніх снів...
    ... і ніби-то нема туди вертання ,
    ... і звідтіля ніяк не знайду вихід,
    ще вчора я клялась, що це востаннє,
    й у мареннях по тобі мала втіху,
    ще вчора я збиралась забувати,
    хоч дивно, що роки тебе не стерли,
    чи варті твого погляду всі втрати,
    чи варто, взагалі, скажи відверто?...
    Сьогодні я здаюсь собі смішною,
    та в очі навертають чомусь сльози,
    від того, що смішна і не зімною
    ти зустрічаєш райдуги і грози...
    Від того, що наівно сподіваюсь,
    коли сніги твій образ давно вкрали,
    від того, що я знов туди вертаюсь,
    де ми колись цю пєсу не дограли...
    Та іноді, існують такі твори,
    яким просто не личять хепі-енди,
    і ні моє свавілля, ні покора
    не перетворять вірш цей на легенду..


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  15. Яна Іванна - [ 2009.03.30 10:32 ]
    Arbitrum brutum, liberum, sensitivum....
    Безудержной свободою пленима
    в погоне за улыбкой синей птицы,
    собой побеждена и так ранима,
    что, снежная весна, тебе вновь сниться?

    Не песни ли зовущих океанов,
    что разбивают боль всю о причалы,
    не сказочно ль пленительные страны,
    где ты концам всем ищешь все начала?

    Не шёпот ли ветров зовущих в бездну,
    что буйствуют, с вершинами играя,
    не мертвая ль трава, что вновь воскреснет,
    и обретает вечность умирая?

    Зачем себя так яростно терзаешь,
    рабыня необузданных желаний,
    скитаясь где-то там, здесь исчезаешь,
    без очага и веры вечный странник.

    Куда ты не придешь, там нет уж места,
    согревшись, вновь зовешь к себе дорогу,
    сбежавшая несмелая невеста,
    что снова упадет к чьим-то порогам.

    Нет сил тебя держать, нет сил проститься,
    ты будто на цепи, мой нрав нескромный,
    что, милая тебе, теперь присниться,
    я спрятала себя в себе укромно...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (4)


  16. Яна Іванна - [ 2009.03.30 10:19 ]
    Малюю сонце
    Десь у пітьмі я кличу сонце,
    малюю сонце власним пензлем,
    у мене вищі охоронці,
    хоча й в житті моєму безлад.
    Десь серед мороку зневіри,
    Воскресне раптом віра в світле,
    коли безбарвне все і сіре
    малюю промені тендітно.
    Візьму палітру свого серця,
    візьму я пензлі свого духу,
    і полотно раптом озветься,
    і заживуть на ньому рухи.
    І сонячні зайці цілують
    мої вологі гарні очі,
    вони життя моє римують,
    коли воно співать не хоче.
    І плаче вечір у тумані,
    і за вікном життя минає,
    я знов люблю ніби востаннє,
    лиш знов нічого ти не знаєш.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (1)


  17. Андрей Мединский - [ 2009.03.30 10:20 ]
    New-Labrador
    С детских лет мечтая о чужих краях,
    Нанесенных мною впервые на карты,
    Я прошел пол жизни, стал на якоря
    В съемной квартире, в холодном марте.

    Небеса развернувши, как полотно,
    От затоки Днепра к проливу Гудзона,
    Я вдыхал сквозь распахнутое окно
    Терпкий запах воды и озона.

    И сквозь дымку, ко лбу приложив ладонь,
    Я случайно увидел землю, которой
    Есть название местное – Оболонь,
    И назвал ее Нью-Лабрадором.



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  18. Микола Блоха - [ 2009.03.30 09:23 ]
    Вся наша жизнь.
    Вся наша жизнь, железная дорога,
    Один длиннющий перегон,
    И остановок, но не так чтоб много,
    Мелькают полустанки за окном.

    Сиюминутных отношений полустанки,
    Меняют, беглые пейзажи, собою украшая.
    Не долгий путь, конечно если будет узловая,
    Где два состава образуют третий.

    Но не всегда сливаются в один,
    И разбегаются по направлениях разным.
    Несясь по полустанкам украшая жизни,
    Не долгой остановкой ища и ожидая узловых.

    Тех узловых, что называем сексом,
    Что только иногда приводит к сортировке,
    К созданию одной семьи, и одного состава,
    С вагоном иль двумя, но прицепными.

    Как сами были мы, ещё детьми,
    Родителям своим вагоном прицепным.
    Кому везло, тот чувствовал себя ребёнком,
    Другой, действительно вагоном прицепным.

    По перегону жизнь несётся, расформировывая состав,
    Когда вагоны, забирая прицепные,
    Когда маршруты разводя или пуская,
    Пуская часть вагонов, под откос.

    Николай Блоха 30.03.09 г. 09:44


    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  19. Варвара Черезова - [ 2009.03.30 09:42 ]
    Візії. Морфій. Сік.
    І ніщо не триватиме вічно. Н і щ о.

    Ані секс, ані сум, ані ці миротворчі місії.
    Підставляю по черзі то праву то ліву щоку,
    Розуміючи, що милосердя – звичайна візія.
    І цей сенс не минаючи синьо стікає соком.

    Не молитися морфію. Просто молитись морфієм.
    І пливе конопляний туман, наче Стікс чи Лета.
    Повертаюсь синцями під очі, а рідше спокоєм.
    Повертатися знову, ти знаєш – погана прикмета.

    ***

    Підставляю плече, і що далі то навіть легше.
    І слова вилітають, немов камінці із пращі.
    Варіації снів. Трохи крові. Прощання. Перше.
    Без вокзалів і кроків услід безумовно краще.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  20. Дмитро Кремінь - [ 2009.03.30 09:09 ]
    ***
    Впала музика з неба, і сім її нот
    Долинає до мене із мороку літ.
    Молодому поетові дивляться в рот,
    А старому поетові дивляться вслід.
    Молодий – на естраді: гуде стадіон,
    І майбутнє щасливим експресом гуде.
    А старому поетові свій пантеон,
    А вже голос його не почуєш ніде.
    Був і я молодим, а розтанув, як дим,
    І січе мене люто із неба шрапнель.
    Але все мені – музика, й давній інтим,
    Коли муза з райцентру прийшла у готель.
    Ти прийшла – наче музика, повінню вод,
    І старому поету – видіння снує.
    Досі є в нас поети і є в нас народ,
    Але кожен із свого колодязя п’є.
    Полонезу стихія. І полум’я, й лід.
    Але впав я, мов янгол, із горних небес.
    Я пройду – ти прощально поглянеш услід,
    І заплачеш, як плакав колись полонез.

    Із книги "Скіфське золото". - Миколаїв: Іліон, 2008.


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (3)


  21. Дмитро Кремінь - [ 2009.03.30 09:26 ]
    ***
    Ми з моря поверталися. І тіло
    Світилося у бронзі, золотіло.
    Світило море. Золотів лиман.
    Ахіллові сліди світили мужні...
    А спогади, як равлики у мушлі,
    Таїлися. Вина прощальний жбан
    І юліанський древній календар.
    І вуст твоїх розпечений нектар.
    Навіщо ти вела мене сюди,
    До моря, щоб у морі сум розтанув,
    А ми чекали прісної води
    Із дна солоногорлих океанів?
    До сонця ми підносили вино
    В пакетику, неначе кров, прозоре.
    Ночей і днів не густо нам дано
    Там, де зійшлися і лиман, і море,
    І тисяча старих і денних бід,
    І каберне з кефаллю на обід.
    А скибка хліба всохла на столі,
    Бджола – і та тікала із намету...
    Чи ми востаннє тут, на цій землі,
    Чи це лише привиділось поету?
    Вітри з Гіпербореї загули –
    Прощай, прощай, ми стрінемось коли?
    Ще ти – мов юна грішниця Ліліт,
    А з мушлі равлик нам повзе услід,
    І ти сльозою з неба впала, зоре...
    І вороного вечора вогонь,
    І срібна павутинка біля скронь.
    І нас нема. Але зосталось море.
    І з моря ми вернулися. Прощай,
    Веселко рання за далеким лісом.
    Адамове ребро із чортом-бісом,
    І все, що нам світило з краю в край.
    Егейське море кличе – і зоря
    На жовтих сторінках календаря...

    Із книги "Скіфське золото". - Миколаїв: Іліон, 2008.


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (3)


  22. Дмитро Кремінь - [ 2009.03.30 09:18 ]
    ***
    Двадцять років тому,
    Тридцять років потому...
    І не знаю, чому
    Я приїхав додому.
    І тебе не зустрів –
    Де мої найрідніші?
    ...В глибині вечорів
    Чую музику тиші.
    Хто заграє мені
    Вічну музику снива?
    У вітражнім вікні –
    Жінка,
    горлиця сива.
    Перелітніх гусей
    Плач –
    і я зненавидів,
    Де блукав Одіссей,
    Де постарів Овідій.
    І з могильної мли –
    Тільки тиша і морок...
    І мої відійшли
    Двадцять, тридцять і сорок.
    А світило нічне
    Ставить срібну печатку.
    І ніхто не почне,
    Не почне від початку.
    А світило ж у тьму
    І мені, молодому,
    І в холодну зиму
    Світло рідного дому.
    Двадцять років тому,
    Тридцять років потому...
    Бачу в сивім диму
    Рідну постать знайому.
    Із плачів-голосінь
    Осінь стежку протопче...
    Де мій дім?
    Де ваш син?
    Пом’яніть його, отче.
    Скрипка грає йому,
    І в огні золотому
    Лине в білу зиму
    Світло рідного дому.
    Сорок років тому
    І сто років потому.
    Не забудьте питому
    Ані крапку, ні кому
    Ви простити йому!
    Двадцять років тому
    І всю вічність – потому...

    Із книги "Скіфське золото". - Миколаїв: Іліон, 2008.


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (2)


  23. Сергій Корнієнко - [ 2009.03.30 05:45 ]
    Двері

    Вийшов би
    до вас на веснянки
    та замовкли двері

    Запросив би
    на свої мовчання
    та у вас веснянки


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  24. Володимир Півторак - [ 2009.03.30 04:46 ]
    * * *
    Тричі грюкне вікно, тричі вітер скуйовдить волосся,
    Тричі випустиш з рук телефон… Знову… Хай йому грець!
    Може, час? Може, шанс? А можливо, все тільки здалося?
    Ти обрала з мелісою, я уподобав чебрець.

    Не згадаєш торкань, ні цілунків, ні запаху тіла,
    Хоч минулися тижні, а враження, наче, роки…
    Ніби, все відбулось: зайнялось – спалахнуло – зотліло…
    І лиш попіл – за вітром, і тіні – у різні боки.

    Ми повернем у світ, де знайомо і все зрозуміло.
    Але є незворотнє. Нутром відчуваємо це.
    Перетнемось колись ми (надвоє розділене ціле).
    Я замовлю собі із мелісою, ти – з чебрецем.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (11)


  25. Лариса Вировець - [ 2009.03.30 00:23 ]
    Відпусти
    Сповідатися у гріхах
    будеш батюшці — не мені.
    Відпусти, забудь, занехай,
    відшукай інакші пісні,

    веселіші — такі, як сам,
    щоб лягали в один мотив:
    «ламца-дріца і гоп-цаца»,
    а мене забудь, відпусти.

    На моєму календарі —
    інший рік і число, і день,
    не гравець я у спільній грі,
    бо — чужинка поміж людей.

    Я десь тут загубила ключ
    та не можу ніяк знайти...
    Ти не втримаєш, тож не муч —
    відпусти мене, відпусти.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (5)


  26. Лариса Вировець - [ 2009.03.30 00:45 ]
    Сніг
    По той бік міста, снігу із дощем,
    можливо, й час повільніше тече —
    там сніг тобі спадає на плече
    і тане.
    А в мене небо, мов старий кожух,
    що вже давно і кольором пожух:
    на клапті рваний, посірілий пух
    літає.

    І на шибках водою навскоси
    закреслює ті вулиці й часи,
    де ми блукали, догори носи,
    з тобою,
    і сніг летів, торкаючись наяд
    бетонних і не танучи ніяк,
    і сяяв нам на двох один маяк —
    Любові.

    Та сонце свою справу добре зна:
    прокинешся, підійдеш до вікна,
    немов терпкого увіллєш вина
    у груди:
    там сніг розтав, і висохли струмки,
    і місто інше, все в нім навпаки...
    Воно тих двох зимових диваків
    забуде.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  27. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.30 00:54 ]
    * * *

    Я потребую звуків цих, маестро!
    Для мене так ніхто іще не грав.
    Збирає вітер за вікном оркестр
    Дерев, і листя, і високих трав.

    Вплітає тиху радість і тривогу,
    Високий трепет, тугу, біль і щем…
    Ти грай, маестро, я іще нікого
    В душі не йменувала королем.

    Чи здатне слово так? А звуки можуть!
    Лише впусти – і музика знесе…
    Як дивно: ні на що вона не схожа,
    І – одночасно – схожа на усе.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (3)


  28. Олександр Некрот - [ 2009.03.29 22:18 ]
    Кобила винна
    Не любо - не слухай мене через силу,
    До лампи Некроту твоя похвала,
    Та дядько Микола рябу мав кобилу,
    І капосна раптом до лісу втекла.

    А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
    Ну як про таку не складати пісні?
    Не здохлою впала і навіть не в кому -
    Забулася враз в летаргійному сні.

    Не віриш, читачу, що сталось це диво?
    Та я доведу, що усе насправжкИ.
    В хероїв Майдану все мудро і криво,
    Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

    Тепер одне одного zеруть обоє,
    Хоч це для держави ганьба і біда.
    Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
    І винна в усьому та шкапа. Да, да!

    Нема за що жити? Конайте* до бору -
    Шукати конячку, будити зі сну.
    А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
    Спростовую я їхню в кризі вину!

    _______
    *Конати (жарг.) - іти.


    Рейтинги: Народний -- (5.11) | "Майстерень" -- (5.22)
    Прокоментувати:


  29. Василина Іванина - [ 2009.03.29 20:37 ]
    Ранкова ідилія

    І всеньку ніч
    мороз дбайливо
    ретушував
    вуличну багнюку
    вже
    ламка порцеляна світанку
    дзвінко зойкає
    під ногами
    це
    село поспішає
    втиснутись
    у перший
    «не-гумовий»
    автобус –
    до міста


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (7)


  30. Галина Косович - [ 2009.03.29 19:16 ]
    ***
    Пелюстя жоржини - великий червоний сонях.
    Холодна його серцевина ніяк не пахне,
    Його я впустила даремно в своє безсоння,
    Надумана казка розсипалась пухом-прахом.
    А мрія у серці як сонце-ватра горіла,
    Губами солодкими сни тулились гарячі
    І ніч невагому руки несли мов крила,
    Та колір вогню не гріє, хоч би і зрячий.
    Холодна краса і ще холодніші стебла…
    Пелюстя жоржини - великий чевоний сонях.
    А я вже дорогу забула у сни про тебе
    І раптом дізналась, що я у твоїм безсонні…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Прокоментувати:


  31. Володимир Висоцький - [ 2009.03.29 17:22 ]
    Моя цыганская
    В сон мне - желтые огни,
    И хриплю во сне я:
    "Повремени, повремени -
    Утро мудренее!"
    Но и утром все не так,
    Нет того веселья:
    Или куришь натощак,
    Или пьешь с похмелья.

    В кабаках - зеленый штоф,
    Белые салфетки, -
    Рай для нищих и шутов,
    Мне ж - как птице в клетке.
    В церкви - смрад и полумрак,
    Дьяки курят ладан...
    Нет и в церкви все не так,
    Все не так, как надо!

    Я - на гору впопыхах,
    Чтоб чего не вышло, -
    На горе стоит ольха,
    А под горою - вишня.
    Хоть бы склон увит плющом -
    Мне б и то отрада,
    Хоть бы что-нибудь еще...
    Все не так, как надо!

    Я - по полю вдоль реки:
    Света - тьма, нет Бога!
    В чистом поле - васильки,
    Дальняя дорога.
    Вдоль дороги - лес густой
    С бабами-ягами,
    А в конце дороги той -
    Плаха с топорами.

    Где-то кони пляшут в такт,
    Нехотя и плавно.
    Вдоль дороги все не так,
    А в конце - подавно.
    И ни церковь, ни кабак -
    Ничего не свято!
    Нет, ребята, все не так!
    Все не так, ребята...

    1967


    Рейтинги: Народний 6.5 (5.74) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  32. Володимир Висоцький - [ 2009.03.29 17:21 ]
    Дом хрустальный
    Если я богат, как царь морской,
    Крикни только мне: "Лови блесну!" -
    Мир подводный и надводный свой,
    Не задумываясь, выплесну!

    Дом хрустальный на горе - для нее,
    Сам, как пес бы, так и рос - в цепи.
    Родники мои серебряные,
    Золотые мои россыпи!

    Если беден я, как пес - один,
    И в дому моем - шаром кати, -
    Ведь поможешь ты мне, господи,
    Не позволишь жизнь скомкати!

    Дом хрустальный на горе - для нее,
    Сам, как пес бы, так и рос - в цепи.
    Родники мои серебряные,
    Золотые мои россыпи!

    Не сравнил бы я любую с тобой -
    Хоть казни меня, расстреливай.
    Посмотри, как я любуюсь тобой, -
    Как мадонной Рафаэлевой!

    Дом хрустальный на горе - для нее,
    Сам, как пес бы, так и рос - в цепи.
    Родники мои серебряные,
    Золотые мои россыпи!

    1967


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1) | "Пісня у виконанні автора"


  33. Сергій Татчин - [ 2009.03.29 16:44 ]
    Півсонети
    13
    Нести свій хрест. Писати ясно_й_просто.
    Чекати ночі. Пити. Разом з тим,
    культивувати в серці крихи зросту,
    щоб і самому статися простим.

    Я не про рими_й_теми – не про стиль я,
    і не про те, щоб стати як бадилля:
    все несуттєве болісно мине.
    Я про одвічне авторське юродство,
    коли за крок до зовнішнього скотства,
    поет і текст єднаються в одне!


    14
    З приходом ночі гусне власний морок.
    Зі всіх можливих розвитків подій
    я вибрав той, якому вже за сорок,
    а дружбани лишились молоді.

    Мене ніхто з-за обрію не кличе,
    та все ж не спиться десь на місяць тричі:
    "як би ж то..." – видих, "мати розум..." – вдих.
    І хоч довкола вдосталь ще жирку є,
    у мене піст: взаємності бракує –
    заримувати вічно молодих.


    15
    До центру світу тулиться хатина,
    в ній чоловік замало не зотлів:
    із ночі в ніч в його рядках_судинах
    жевріє чорна магма кревних слів.

    Словесний жар дискретно тане нині.
    Мені за нього поіменно винні
    всі ті, кого я з осені зігрів:
    одні – кохання, інші – мандри й вина,
    а треті – власних вражень половину.
    Та це пусте… без них би я згорів.


    16
    У чорнім небі – жовте маковиння.
    Драгдилер Місяць пухне з баришів.
    А ми з тобою нібито й не винні,
    що tet_a_tet не рідні_не_чужі.

    Не в сьогодення втілились, а в гру ми:
    ми два дроти з одним смертельним струмом,
    що в протилежні сторони тече.
    Ти віриш в літо, в місто, у крамниці,
    у власне тіло, в те, що люди ниці,
    і навіть в нас! А я – в Ґевару Че.


    17
    Народе мій, моя земна скорбото!
    Благий Господь про тебе пам’ятав,
    коли задумав обраним роботу:
    тягти на гору власного хреста.

    Суди мене по праву, мій народе!
    Бурлить життя, а я стою напроти –
    чекаю з неба манни, штибу слів,
    для власного тлумачення офіри,
    за крок – до себе і за два – до віри,
    приблудний син на батьківській землі.


    18
    У центрі світу хочеться пустелі.
    Немолодий лінивий бонвіан
    смакує дим, вивчає тінь на стелі,
    вкладає рештки серця у слова.

    I саме так судилося до скону:
    у чорних вікнах – зоряні ікони,
    а в римуванні стільки самоти,
    що навіть час на мене не впливає,
    бо у остатку вірю не в слова я,
    а в те, що десь живеш самітня ти.


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.7) | "Майстерень" 5.75 (5.76)
    Коментарі: (94)


  34. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.03.29 16:11 ]
    ЗА НАШИМ БУДИНКОМ
    (ДИПТИХ)

    1.
    За нашим будинком – справжнісінький ліс –
    Сосновий, дубовий, смерековий.
    Він через тини до сусідів заліз
    І причаївсь за аптекою.

    Щоранку стрічати йому школярів,
    Щоночі лякати вовчицею.
    Я вийшла збирати гриби... у дворі,
    Сюди ж ми йдемо за суницею.

    Нам буде знайома тут кожна сосна,
    Що знає казки не за книжкою.
    Із нами вже білочка дружить одна
    І пригощає горішками.

    2.
    За нашим будинком –
    Тепер не ліс.
    Я болем німотним
    Наповнена доверху:
    За нашим будинком –
    Будинок зріс
    За місяць –
    На два з половиною поверхи.

    Ніяк не забуду
    Тієї доби,
    Усе,
    Що від рання
    До ночі сталося:
    То голови буйні
    Ронили дуби,
    І впоперек сосни
    Живі
    Згиналися.

    І „байдуже”, прошу,
    Мені не кажіть,
    Бо ще від незвички
    Холоне потилиця:
    До ночі
    У простір наш
    Вікна чужі
    Нахабно і вперто
    Дивляться.

    І вітер, блукаючи,
    Жолуді рве
    У лісі,
    Як рана, роздертому.
    Десь місяць
    За нашим будинком живе...
    На поверсі
    Двадцять четвертому.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Прокоментувати:


  35. Володимир Висоцький - [ 2009.03.29 16:55 ]
    Прощание с горами
    В суету городов и в потоки машин
    Возвращаемся мы - просто некуда деться! -
    И спускаемся вниз с покоренных вершин,
    Оставляя в горах свое сердце.

    Так оставьте ненужные споры -
    Я себе уже все доказал:
    Лучше гор могут быть только горы,
    На которых еще не бывал.

    Кто захочет в беде оставаться один,
    Кто захочет уйти, зову сердца не внемля?!
    Но спускаемся мы с покоренных вершин, -
    Что же делать - и боги спускались на землю.

    Так оставьте ненужные споры -
    Я себе уже все доказал:
    Лучше гор могут быть только горы,
    На которых еще не бывал.

    Сколько слов и надежд, сколько песен и тем
    Горы будят у нас - и зовут нас остаться! -
    Но спускаемся мы - кто на год, кто совсем, -
    Потому что всегда мы должны возвращаться.

    Так оставьте ненужные споры -
    Я себе уже все доказал:
    Лучше гор могут быть только горы,
    На которых никто не бывал!

    1966


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  36. Василь Степаненко - [ 2009.03.29 15:09 ]
    Колись
    *
    Колись кохану
    Я свою голубив
    Над озером, де лебеді живуть.
    Тепер там інший
    Свою любу любить.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  37. Василь Степаненко - [ 2009.03.29 15:52 ]
    Голос дощу
    *
    Весь день палив бур’ян і картоплиння –
    і сизий дим
    захмарив неба вись.
    На ранок враз –
    дощу прорізавсь голос.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Володимир Висоцький - [ 2009.03.29 14:22 ]
    Тот, кто раньше с нею был
    В тот вечер я не пил, не пел -
    Я на нее вовсю глядел,
    Как смотрят дети, как смотрят дети.
    Но тот, кто раньше с нею был,
    Сказал мне, чтоб я уходил,
    Сказал мне, чтоб я уходил,
    Что мне не светит.

    И тот, кто раньше с нею был, -
    Он мне грубил, он мне грозил.
    А я все помню - я был не пьяный.
    Когда ж я уходить решил,
    Она сказала: "Не спеши!"
    Она сказала: "Не спеши,
    Ведь слишком рано!"

    Но тот, кто раньше с нею был,
    Меня, как видно, не забыл, -
    И как-то в осень, и как-то в осень -
    Иду с дружком, гляжу - стоят, -
    Они стояли молча в ряд,
    Они стояли молча в ряд -
    Их было восемь.

    Со мною - нож, решил я: что ж.
    Меня так просто не возьмешь, -
    Держитесь, гады! Держитесь, гады!
    К чему задаром пропадать,
    Ударил первым я тогда,
    Ударил первым я тогда -
    Так было надо.

    Но тот, кто раньше с нею был, -
    Он эту кашу заварил
    Вполне серьезно, вполне серьезно.
    Мне кто-то на плечи повис, -
    Валюха крикнул: "Берегись!"
    Валюха крикнул: "Берегись!" -
    Но было поздно.

    За восемь бед - один ответ.
    В тюрьме есть тоже лазарет, -
    Я там валялся, я там валялся.
    Врач резал вдоль и поперек.
    Он мне сказал: "Держись, браток!"
    Он мне сказал: "Держись, браток!" -
    И я держался.

    Разлука мигом пронеслась,
    Она меня не дождалась,
    Но я прощаю, ее - прощаю.
    Ее, как водится, простил,
    Того ж, кто раньше с нею был,
    Того, кто раньше с нею был, -
    Не извиняю.

    Ее, конечно, я простил,
    Того ж, кто раньше с нею был,
    Того, кто раньше с нею был, -
    Я повстречаю!

    1962


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати: | ""


  39. Володимир Висоцький - [ 2009.03.29 14:25 ]
    Две судьбы
    Жил я славно в первой трети, двадцать лет на белом свете, по влечению.
    Жил бездумно на пределе, плыл, куда глаза глядели, по течению.
    Думал вот она награда, ведь не вёслами не надо не ладонями.
    Комары, слепни да осы: донимали кровососы, да не доняли.
    Слышал с берега вначале, мне о помощи кричали, о спасении.
    Не дождались бедолаги. Я лежал чумной от браги в расслаблении.
    Крутанёт ли в повороте? Завернёт в водовороте? Все исправится.
    То разуюсь, то обуюсь, на себя в воде любуюсь – очень нравится.

    Берега текут за лодку, ну а я ласкаю глотку медовухою.
    После лишнего глоточку, глядь, плыву не в одиночку, со старухою.
    И пока я удивлялся, пал туман и оказался в гиблом месте я.
    И огромная старуха хохотнула прямо в ухо – злая бестия.
    Я кричу, не слышу крику, не вяжу от страха лыку, вижу плохо я.
    На ветру меня качает: - Кто здесь? - слышу, отвечает: - Я Нелёгкая.
    Брось грести запричитая, не спасёт тебя святая Богородица.
    Тех то руль да вёсла бросит, тех Нелёгкая заносит, так уж водится.

    Я впотьмах ищу дорогу, медовухи понемногу, только по сто пью.
    А она не засыпает, впереди меня ступает тяжкой поступью.
    Вот споткнулась о коренья, от дурного опьяненья гнусноокая,
    У неё отдышка даже, а заносит ведь туда же, тварь не Нелёгкая.
    Вдруг навстречу нам живая, кривоногая, кривая, морда хитрая.
    И кричит: - Стоишь над бездной. Я спасу тебя болезный, слёзы вытру я.
    Я спросил: - Ты кто такая? - а она мне: - Я Кривая воз, мол, вывезу.
    И хотя я кривобока, криворука, кривоока я, мол, вывезу.

    Я воскликнул наливая: - Вывози меня Кривая я на привязи.
    Я тебе и жбан поставлю, кривизну твою исправлю, только вывези.
    И ты Нелёгкая маманя, на-ка истину в стакане – больно нервная.
    Ты забудь себя на время, ты же, толстая, в гареме будешь первая.
    И упали две старухи у бутыли медовухи в пьянь - истерику.
    А я пока за кочки прячусь и тихонько задом пячусь прямо к берегу.
    Лихо выгреб на стремнину в два гребка на середину. Ох, пройдоха я:
    - Чтоб вы сдохли, выпивая две судьбы мои Кривая да Нелёгкая.


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  40. Марк Кнопкін - [ 2009.03.29 13:30 ]
    Цирюльник
    в профиль похожий на знак интеграла,
    он входит в цирюльню, похожую скорее
    на бордель в провинции Сенегала,
    нежели на место где стригут или бреют.

    городовой кивает ему, завидев в проходе.
    сдержанно. то ли от неприязни, то ли от лени.
    во время кивка он похож на знак coda.
    вчера цирюльник занял у него денег.

    а позавчера у начальника пожарной станции
    он выпил лишнего и не помнил,
    как кружился с женой мэра в танце,
    как попал домой приблизительно в полдень,

    а потом нужно было идти на работу...
    20.03.09.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  41. Марк Кнопкін - [ 2009.03.29 13:20 ]
    ***
    валун, брошеный с вершины холма,
    был бы, имей он другой размер,
    орфографической ошибкой. тюрьма,
    находящаяся в основаниии, которую мэр,

    имея на то причины, закрыл весной,
    была бы всего лишь препятствием на,
    между вершиной и тюрьмой,
    (если бы она была открыта) пути валуна.
    19.03.09.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.36) | "Майстерень" 5.25 (5.3)
    Коментарі: (1)


  42. Ірина Швед - [ 2009.03.28 23:56 ]
    Перехід вулиці
    * * *
    Клавіші білі,
    Клавіші чорні –
    Цей перехід вулиці
    Колись оживе
    І забринить
    Хітовою музикою –
    Бітлз…

    2007


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" 5.25 (5.4) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  43. Ірина Швед - [ 2009.03.28 23:33 ]
    Золоте весілля
    Умилось небо зорями осінніми,
    І чути десь, як падають горіхи.
    Мальовані, мов фарбами олійними,
    Сади злотаві вітру для утіхи.

    І вже цвіркун своє останнє соло
    Виводить тихо між посохлим зіллям.
    А в полі соняхи, мов обнялися в коло,
    Справляють сонцю золоте весілля.

    2004


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.39) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (1)


  44. Ірина Швед - [ 2009.03.28 23:37 ]
    Віднайди мене
    Перемріяно, переспівано,
    Між степів світанкових скошено –
    Нам кохатись з тобою прощено…
    Зацілуй мене.

    Одурманено, збезголовлено,
    Зоресвітом твоїм залюблено,
    В ластовинні усмішок радості
    Віднайди мене.

    2006


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" 5.25 (5.4)
    Коментарі: (5)


  45. Юрій Сегеда - [ 2009.03.28 21:14 ]
    Три жінки в житті навіки
    І будуть між нами стояти
    І будуть тебе заступати
    Три жінки в житті моєму

    Я іноді буду мовчати
    Я буду зникати блукати
    Крізь темне вікно мого серця
    Так сталось – я знав їх раніше

    І стали мені за супутниць
    І стали тобі за суперниць
    Три жінки в житті навіки

    Свобода моя кохана
    Моя нелюбов холодна
    І третя котрої не знаю


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (9)


  46. Ольга Шеремета - [ 2009.03.28 19:38 ]
    ***
    Давай кричати про наш біль!
    Давай про нього голосно співати!
    Давай поплачем крадькома від всіх,
    А потім разом будемо сміятись!

    Давай загубимось у морі трав...
    Ми назбираємо багато квітів
    І підем разом назустріч літу,
    Й пробачимо того,хто щастя наше вкрав.

    Давай забудемо що було!
    Давай почнемо все з початку.
    Давай незгадувати що минуло!
    Нарешті я тягну виграшну карту!


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  47. Ольга Шеремета - [ 2009.03.28 18:57 ]
    ***
    Я дарую тобі промінчик сонечка,
    Ти на нього глянеш -скажеш: "моя донечка!"
    Я подарую тобі гарячу сльозу,
    яка зігріє тебе у грозу.
    ось візьми іще краплину крові,
    Щоб тебе захистити від болю...
    Що ще? Ще маленьку зірочку,
    вона посвітить тобі в темну ніченьку.
    І ще візьми сніжинку,
    нехай тебе розважить в зимку..
    І маку квітку, і трохи колосся-
    сплету вінок і прикрашу волосся.
    Не забуть узяти цього вірша...
    Хочу дати ще щось більше:
    Ще посмішку, дотик і погляд
    І повернути весь той втрачений час,
    Де ми не були поряд...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  48. Ярослава Федунь - [ 2009.03.28 16:15 ]
    Оксюморон
    Оксюморон добра і зла
    іде собі у білі ночі,
    хоч сам живе лиш в наших снах,
    не дивлячись нікому в очі.
    Під зблиски темряви й жалю
    на тлі прощання сонячної криги,
    під треки листя і дощу
    він мріє місячним промінням.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  49. Галина Косович - [ 2009.03.28 16:13 ]
    ***
    Їдка сполука - розлука,
    Іржею вигризе простір,
    Поцілить у серце з лука
    Поранить глибоко й гостро.
    Я біль приручати вмію:
    Замовлю наскрізну рану,
    На флейті навчусь і змія,
    Приборкаю пізно- рано.
    У душу відкрию дверці:
    в легенях збільшиться кисню,
    Побільшає місця в серці –
    хоч боляче, та корисно.


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (3)


  50. Василь Степаненко - [ 2009.03.28 14:46 ]
    Закладка
    *
    Між білих сторінок
    Перистих хмар
    З’явилася веселка,
    Мов закладка,
    Між спекою і проливним дощем.

    надихнув Костянтин Мордатенко
    Судак (фото інет)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1454   1455   1456   1457   1458   1459   1460   1461   1462   ...   1771