ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.06.01 18:10
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Тетяна Левицька
2020.06.01 17:06
Барвисте літо -
світ малахітом,
яскраве сонце,
як мандарин.
З ковша сузір'я
в день перелито
сусальні зорі -
в'язкий бурштин.

Володимир Бойко
2020.06.01 16:52
Вразумейте, граждане тупые –
В речке не ворОтится вода.
Украина – это не Россия,
И не будет ею никогда.

Ігор Деркач
2020.06.01 11:52
З Мавкою ніколи не прощаюсь,
бо ширяю з нею у віках.
У дугу зінуло, а не каюсь,
як її утішу, – ах-ах-ах!

Бо вона м'яка як та резина –
поки натягаєш, каже, – вйо!
А коли потягне чим по спині,

Сергій Губерначук
2020.06.01 10:59
Ґеніальний спосіб був і є –
книгою…
напиши її рукою
лівою –
не виходить!
піт цигкий на пучках
стане кригою –
надто холод розуму

Олександр Сушко
2020.06.01 10:53
Вийшла заміж я, мойри. А чи з тим...
- Ні. Змирися,- не нарікай.
Не пізнаєш оази ніжності,
Зрада чорна - твоя ріка.

Від любові не буде користі,
І з твоєї до нас мольби.
Той, що поруч, - козак безсовісний,

Віктор Кучерук
2020.06.01 09:13
Дощ уперіщив і швидко калюжі
Стали глибокими – ого-го-го, –
Хочеться, хочеться, хочеться дуже,
Тільки не знаю, не знаю чого.
Мокрі дерева шурхочуть, як мітли, –
Тихо, задумливо і спроквола, –
Хочеться, хочеться, хочеться світла,
Тільки немає, н

Ігор Деркач
2020.06.01 08:02
Зелене й короноване мине,
хоча не діє поки-що вакцина.
Єдине обнадіює мене,
що вилікує рани Україна.

Відлунює небесний камертон
усі її духовні обертони
і гасне у етері моветон

Олександр Сушко
2020.06.01 06:43
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою? Так нащо ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте чи лупцюєте як лукавих кіз? « Випери шкарпетки!», «Звари їсти!»,

Микола Соболь
2020.06.01 04:49
Буря розхитує крони дерев,
Шелест здійнявся в зеленому листі
З неба краплинами срібне намисто
І громовиці звершається рев.

Чуєш там хтось мене зве за вікном?:
«Вийди до дуба я дам тобі сили,
Сльози мої щойно землю зросили

Ярослав Чорногуз
2020.05.31 23:25
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Ін О
2020.05.31 21:52
ці сутінки, наче примарна стіна.
мій демоне ночі, ця темінь - антанта.
з плечей і верхів'їв спускають атланти
на плеса бруківки старі письменА.
усесвіте! бачиш, ці зорі крихкі
шляхи обирають в небесній неволі...
цей серпень печалі й тонких алегорі

Євген Федчук
2020.05.31 19:50
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили земл

Володимир Бойко
2020.05.31 19:12
Сенс життя полягає у пошуку оптимальної температури. Мало бути впевненим у собі, у тобі повинні бути впевнені й інші. Людина слова і людина діла – то різні, не пов'язані між собою особи. Люди не надто мудрі вважають інших занадто мудрими. Тво

Микола Соболь
2020.05.31 17:45
А сенс твоєї вищої освіти
Коли ти лізеш ближньому в кишеню,
Останніх мідяків поцупиш жменю
І будеш надбанню цьому радіти…

Чи пройдеш повз людину, що присіла
Раптово біля дерева у парку.
А що тобі? Ні холодно, ні жарко…

Тетяна Левицька
2020.05.31 17:28
Ніч кине зажуру за ґрати,
розправивши хмари вітряк.
Навчиш мене в небі літати
і марочний пити коньяк.

На біле руно алергія,
тополі солодкі меди.
Чи зболене серце зігріє,

Олександр Панін
2020.05.31 16:41
Потаємно казали - "Чаклунка",
Та вона безтуротна була,
Юна дівчина, перша красуня,
Незнайомця в село привела.

Від людей відрізнявся місцевих,
В обладунках з плащем на плечах,
Коливався у хлопця свинцевий

Олександр Сушко
2020.05.31 12:47
Маю і сьогодні план амбітний,
Музі шепочу на вушко: - Вйо-о-о!
Як не втішу кралю - буду бідний,
А утішу - буде ой-йой-йой!

Кожен день здаю тяжкий екзамен,
Залікам "на п'ять" утратив лік.
Той, хто звик ширяти небесами -

Галина Сливка
2020.05.31 10:47
Забриніли крапелисті струни
Межи ще не викошених трав,
Я ішла крізь голоси і луни -
Ти на другім березі чекав.

Цілували швидкоплинну воду
Срібнодзвінні краплі дощові,
Я в стрімкій ріці шукала броду -

Сергій Губерначук
2020.05.31 08:55
Вічний голос замерз…
Звичний холод обрид…
Час – загострювач лез…
поміж сцілл і харібд…

Неділя, 13 листопада 2005 р., Київ

Богдан Манюк
2020.05.31 08:49
Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші. - Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підс

Віктор Кучерук
2020.05.31 05:40
Ні храму дзвони голосні,
Ні солов’їв міських пісні
Не можуть розбудити
Тебе поринуту у сни
Цієї кволої весни
Й утомлену досита.
Прогнати сни ті кілька раз
Уже збирався чаром фраз,

Микола Соболь
2020.05.31 05:28
Рядочки ледве зримі
У відсвіті вікна
Легкі лягають рими…
Прощай п’янка весна
З грозою та дощами,
Зі співом солов’їв,
Прекрасна до нестями,
Саме таку хотів,

Оксана Логоша
2020.05.30 22:21
І коні шалені,і трави у пояс, і там,
На відстані смутку,цвіркун зазіхнув на Шекспіра,
Й холодна роса доторкнеться до теплої шкіри
І стане гаряча... і з ранком відійде в туман.
А коні пасуться. Толочать копитами тиш,
І хоркають в ніздрі,і пахнуть тобі

Ігор Деркач
2020.05.30 21:58
А проти лома не було прийому...
тому що засвітилось еМВееС.
Колізія знайома,
якщо не всі удома,
історію очолює балбес.

***
А минуле блукає по колу,

Марія Дем'янюк
2020.05.30 21:32
Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?

Ігор Шоха
2020.05.30 21:18
Усе частіше на котурни
стає нувориш молодий,
коли виходить до трибуни
як генеральний лицедій,
коли йому уже здається,
що і воно Наполеон.
Мутуючий хамелеон
показує себе у герці

Євген Федчук
2020.05.30 19:17
Дідусю, дідусю, хто в садочку цюка?-
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло дід

Ігор Герасименко
2020.05.30 17:55
Як тільки повністю розтанув
на вулиці і в серці сніг,
кульбабця в хостел «Під каштаном»
вселилась в закутки ясні.

І той міцний, крислатий хостел,
немов хустина, захистив
тендітно-гордовиту гостю

Марія Дем'янюк
2020.05.30 14:12
Поклич мене в свій сон, благаю,
Під звук небесного роялю
Моє там серце заспіває
Як віддано тебе кохає:
Романс для двох….

Зови мене в свій сон, благаю,
Натхненно пензлем намалюю,

Іван Потьомкін
2020.05.30 13:37
ПЛЮС ВНУЧКА – Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина

Віктор Кучерук
2020.05.30 08:52
Я пишу, а вона не читає…
Я читаю – не чує вона…
Уляглася безмовно безкрая
Між серцями двома далина.
Хоч кохана ні слова не чує
І поезій не бачить країв, –
Я страждаю, й надіюся всує,
Бо люблю несказанно її…

Микола Соболь
2020.05.30 08:21
Вітер колише ще сонні лілеї,
Трави спивають ранкову росу,
Мрія прокинулась, лину до неї.
Хочу побачити неба ясу.
Сонечко сходить, радіє планета,
Води Дніпрові шепочуть: «Привіт…» –
А на воротах розкинув тенета
Хоче зловити павук цілий світ.

Сергій Губерначук
2020.05.30 07:16
Ховала ніч закохані дощі
удалині, ген-ген поза лісами.
Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
порозумілися – й співали все те ж саме .

Ця вірна пара і єдин поет
спинили час розмовою про Всесвіт –
бо в кожного душа відчула злет

Євген Федчук
2020.05.29 19:36
У Римі паніка – розгнівані боги
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають

Олександр Панін
2020.05.29 16:35
Є Дивний Келих -
Панацеї Кубок,
Якого прагнуть
Пересохлі губи…
Невидимий жаданий
Келих цей -
Небес Дарунок,
Чи Пекельна Згуба?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Пиріг - [ 2006.09.13 10:17 ]
    ***
    Мене ненавидиш? Прости.
    Я виросла з твоїх обіймів.
    Ти дивно прагнеш висоти.
    Якось так низько...божевільно...
    Я знаю, навіть без прикмет,
    твоє життя – моя неволя.
    Немає зоряних карет.
    Є гарбузи посеред поля.
    А в них, звичайно, пацюки.
    ...Летить за вітром капелюшок.
    Я досі вірю у казки,
    а не в приватних попелюшок.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (6)


  2. Оксана Лущевська - [ 2006.09.13 04:10 ]
    етюд
    Тінь. Надвечір'я. Вітер. Пісок.
    Хвилини, як балерини -
    Танцюють в промінні буденних "але"
    Експозиції журавлині.

    Вагома розмова про справжню любов,
    Допитливі скиглять верби.
    Згадав - запитав - усміхнувся - пішов.
    Годинник на ратуші твердне.

    За межами міста малюють дощі
    Пейзажі свої - невгамовані.
    Тінь. Надвечір'я. Хвилини. Слова -
    Тапер уже неримовані.



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.31) | "Майстерень" 6 (5.31)
    Коментарі: (5)


  3. Кашеф Анаірда - [ 2006.09.12 16:59 ]
    ,,,
    Ніч не впаде сьогодні
    нікому з присутніх на плечі
    Не огорне собою
    цей закостенілий кошмар
    Це заманений в вічність
    Один незавершений вечір
    І по колу біжить
    Скаженілий годинникар
    Він розгублений в геть
    Він розчвалює свої секунди
    Міріадами нових таких
    От самих вечорів
    Я прямую за ним
    Розумію й сприймаю...
    В нікуди...
    Але йду уперед
    Стесавши взуття до колін.
    Ніч для когось залишить
    Послання з паролем про втечу
    А для мене - безглузді
    скавчання скупих ліхтарів
    Я втомилася бігти
    В один незавершений вечір
    Я втомилася дуже...
    В один з незавершених днів...


    Рейтинги: Народний 5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5)
    Прокоментувати: | "***"


  4. Кашеф Анаірда - [ 2006.09.12 14:32 ]
    ,,,
    Заходжу в сутінки твоїх думок...
    Навшпиньки...
    Не злякати інших
    Ця мить така -
    До неї тільки крок
    Який мені зробити
    Так не личить
    Торкаюсь вуст
    Вичікую навзайм
    Сама собі вигадую
    Майбутнє
    Я вже не тут,
    Але я ще й не там
    Я наче нота
    Збита у беззвуччя
    Тремчу між долями
    А де своя?...
    Нема
    Заплуталась в акорди
    Піднебесся?
    Навшпиньки ходжу
    По чужих серцях
    Бо своє чую...
    Майже вже не б*ється...


    Рейтинги: Народний 6 (5.06) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (4) | "***"


  5. Володимир Чернишенко - [ 2006.09.12 14:21 ]
    Осені день
    День. Осені день
    По стерні босий іде,
    Дихає терпким листом,
    Сонний такий, іскристий.

    Тінь. Падає тінь
    Від шелестіння стін,
    Від завмирання серця,
    Раннього тління сонця.

    Згинь, пропади, тінь,
    Тінь сірих стін в житті!
    Нині складаю пісню,
    Серцю у грудях тісно.

    Линь, пісне! Полинь,
    Кущем калини стань
    Й щемом тремким налий
    День, що лишаю в мрії.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.26) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  6. Тамара Маршалова - [ 2006.09.12 12:08 ]
    Коли ЛЮБОВ іще жива
    тепер залишаються віра, надія, любов —
    оці три, а найбільша з них — любов
    (1Кор. 13:13).


    До неба мрії враз злетять,
    То кинуться униз,
    То стануть попелом багать,
    То знову свіжий бриз.

    Вони початком є надій
    Та віри, що без меж.
    Чи є кінець у низці мрій?
    Якщо він є, то де ж?

    Його нема, - з віків слова, -
    Коли ЛЮБОВ іще жива.

    ***
    На сімох вітрах щастя прилетіло,
    На крутій горі втомлене осіло,
    На горі крутій, до небес, високо,
    Не торкне рука, не осягне око.

    Сіло на горі щастя й заспівало:
    - Дужо літ та зим я тебе шукало,
    Та з гори зійти вже немає сили,
    Бо летіло я крізь порошу й зливи.

    Напувай мене мовою любові,
    Хай снагу дадуть дії пречудові,
    І зійду тоді, сяду на долоні,
    Мир мій у тобі, не в гадань полоні.

    ***
    Адже небагато є щастя уявлень,
    Достатньо здоров'я, любові та прагнень,
    Досягнень, відради, в сім'ї чути ліру,
    Стійких добрих друзів та Божого миру.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Ірина Пиріг - [ 2006.09.11 21:56 ]
    ***
    Не сумуй. Не треба.
    Доля знає міру.
    Так повинно бути,
    так усе приймай.
    Вкрала ніч півнеба,
    і в шматину сіру
    встигла загорнути
    мій маленький рай.
    День новий прилине
    на блакитних конях,
    вихлюпне на трасу
    сонячну росу.
    Потримай хвилину
    небо у долонях,
    поки ще пегаси
    промені пасуть;
    поки ще розлука
    від кохання п’яна,
    і не тямить зовсім,
    що вона сама.
    Не хапай за руки...
    Там, за океаном,
    дуже довга осінь
    і така ж зима...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.67 (5.49)
    Коментарі: (4)


  8. Печарська Орися Москва - [ 2006.09.11 01:08 ]
    ***


    Любов до руїн як діагноз, як гола приреченість.
    Облуплені замки, забуті хати.
    Вчувається шерхіт чужої ходи,
    А власна стає недоречною.

    І знов вираховую кількість померлих цеглин,
    Так дивно і млосно від літнього хаосу,
    Шаленство природи й пташиного галасу .
    Під хащі маскується хижий старий часоплин.

    Сади дичавіють, кропива стає королевою,
    В городах росте найдобірніший пишний бурян.
    Його не здолати ні людям, ні богатирям,
    Усе вже давно перестало здаватись проблемою.

    Занурити руки в траву, що сховала пороги.
    Приміряти сотні імен й голосів
    До тих, хто лишився у дотиках стін,
    Хто хаос здолав протоптуванням дороги.

    Мовчать імена, переплутує карти історія.
    Прощаються вікна з останнім уламочком скла.
    Любов до руїн певно, первісна, щира й проста
    Ота, що не пише – а тільки легенди створює.









    Рейтинги: Народний 0 (5.44) | "Майстерень" 0 (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  9. Печарська Орися Москва - [ 2006.09.11 01:53 ]
    Виклик
    відлюдники й вокзали – вороги віддавна
    відчуваєш виклик? –
    втікай!
    володарю-відчаю воля вже віддана
    вихиляєшся від вигуків величань вітань

    Ваша величність вулице!
    Ваша величність вечоре!
    вибираєш всіх віддаєшся всім
    виховано вибачаєшся втікаючи вперше
    виставки вітрини вази на вікні...

    відразливі вірші вигукуєш виразно
    великому всесвіту ввечері – вночі
    відразливі вірші – вражень в’ялі вирізки...
    вертеп веремія... втікаєш? –
    втечи!

    всміхаєшся вітру – вам вільно, вам весело...
    воля воскресає вже – вір в рай.
    вулик віддаляється
    вірш вібрує веснами
    відчуваєш втому? –
    вмирай.








    Рейтинги: Народний 5 (5.44) | "Майстерень" 0 (5.36) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  10. Печарська Орися Москва - [ 2006.09.11 01:54 ]
    "Тиша. Кава. Тиша..."
    ***
    Тиша. Кава. Тиша.
    Хтось знову не прийде. Досить.
    Хтось знову когось залишить,
    як ви казали?.. Досвід?..

    Занадто багато правди.
    Болюче незатишне світло,
    воно – як зіниця кави,
    воно наче погляд звідти.

    Ти знімеш прокляття-вроки,
    я знайду для щастя повід.
    Чекатиму довгі роки
    на декілька днів любові...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5 (5.36)
    Коментарі: (4)


  11. Печарська Орися Москва - [ 2006.09.11 01:41 ]
    Всі відчуття загострились в сто раз...
    ***
    Всі відчуття загострились в сто раз.
    І сум чомусь виходить з-під контролю,
    цей сум, що був для мене, наче гра,
    тепер мене вважає просто грою.

    «І я мовчу, приречено мовчу»*,
    всміхаючись задля годиться.
    Хай би мене вовік ніхто не чув,
    хай я не жар, а просто собі птиця,

    та ледве-ледве все ж лечу вперед
    у захлинанні від гіркої слини.
    І пів-мене по-справжньому помре,
    а пів-мене – послання неспалиме.

    Пусті розмови, міріади слів,
    потоки співчуття – це ні до чого.
    Зустріну радісно сумні пісні,
    зустріну, як «Титанік», скромний човен.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" 5.13 (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  12. Ірина Кобевко - [ 2006.09.10 18:27 ]
    ВСЕ БУЛО ТАК, ЯК МАЛО БУТИ
    Все сталось так, як мало статись.
    Ну що ж, пора вже попрощатись,
    Забути муки і страждання –
    Сум невзаємного кохання.
    Я мусила тебе зустріти,
    Щоб полюбити, щоб забути
    Та гостювати в самоти.
    У цьому винна я, не ти.
    Усе проходить, все минає,
    Нічого вічного немає.
    Немов вода стікає час.
    Є я і ти – немає нас.
    Кругом по небу сірі хмари
    Висять, неначе злії чари.
    А дощ із них не накрапа,
    А лиш тремтить, як та сльоза,
    Що забриніла на очах,
    Коли відчула всюди страх.
    Ти геть пішов. Тебе нема.
    І забери назад слова
    Про те, як ти мене кохаєш,
    Лелієш, пестиш, поважаєш.
    Ти геть пішов й не забувай,
    Що навіть не сказав „прощай”.
    Тож мушу я тебе забути.
    Все було так, як мало бути.





    Рейтинги: Народний 4 (4.41) | "Майстерень" -- (4.5) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  13. Андрій Хорсун - [ 2006.09.10 10:52 ]
    Діти будують хату.
    Діти будують хату
    з пісків і дитячих мрій.
    Гарну,яскраву,багату-
    так вони бачать дім свій.
    Але коли виростають,
    гублять криштальнукрасу
    всіх своїх мрій дитячих,-
    чисту,наївну косу
    серед лиманів безодні,
    серед брудних планувань.
    Серця стають холодними
    в чергах безглуздих чекань.
    Так сподівання руйнуються.
    так човен падає вниз,
    замість хатини будується
    чийсь дурнуватий каприз.
    Діти оці народилися
    квітами в полі життя.
    та викидають їх силою
    в бруд,чагарі і сміття.
    Так розквіт нищать запаленням,
    квіти всі косять з травою,
    втому назвали осяянням,
    втрату - живою водою.
    Діти будують прекрасне,
    сповнене радості днів,
    гарне,мовСонце,ясне
    сяйво живих почуттів.
    Вони будують фортеці,
    пестять яскраві сни.
    треба лише не гасити
    в їхніх яскравих очах
    сяйво весни.




    Рейтинги: Народний 5 (4.96) | "Майстерень" 0 (5.06)
    Коментарі: (2)


  14. Андрій Хорсун - [ 2006.09.10 09:00 ]
    До натхнення.
    Напої мене своїм п,янким вином,
    буду з рук твоїх цю свіжість пити.
    Птаха-ніч злітає,під її крилом
    можем сісти на траві,і відпочити.

    Зупини хвилини і години,
    зупини те,що тече,біжить.
    Вже минула вся сваволя днини,
    зараз ніч.Усе життя -це мить.

    Мить одна-єдина.мить солодка,
    як вино з твоїх прекрасних рук,
    зупини усе,адже ти можеш
    це зробити без всіляких штук.

    А як тільки сонячне проміння
    увірветься.охолоне кров,
    ти підеш.з собою не покличеш,
    ти підеш,щоб повернутись знов.



    Рейтинги: Народний 0 (4.96) | "Майстерень" 0 (5.06)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Пиріг - [ 2006.09.09 22:09 ]
    Монолог Адама
    Чому згрішила Єва?
    На серці металева
    печать.

    Довкола всі рослини
    вслухаються в хвилини.
    Мовчать.

    То холодно, то спека...
    Вона десь так далеко...
    А де?

    Питань ще так багато!
    Нема кого питати...
    Іде

    прозорий дощ. Змиває
    той перший гріх із раю.
    Колись,

    моя прекрасна панно,
    було все бездоганно...
    Вернись....
    9 вересня 2006


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (2)


  16. Ірина Пиріг - [ 2006.09.09 21:55 ]
    все що снилось
    все що снилось тепер збувається
    і крадеться ходою тихою
    поки ніч за вікном хитається
    я лечу
    я мовчу
    не дихаю
    я з Тобою у центрі вічності
    забуваю про час нестриманий
    на межі простоти з магічністю
    душу в грудях ніяк не втримаю
    місця мало їй
    тісно
    Боже мій!
    чи можливо цю мить залишити
    і з хвилинами дуже схожими
    десь у серці промінням вишити

    НАЗАВЖДИ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (2)


  17. Ірина Пиріг - [ 2006.09.09 21:40 ]
    * * *
    В світі бутафорій
    не чекала дива.
    День за днем мотала
    у клубок контрастний.
    З-поміж всіх теорій
    тільки та правдива,
    що Твоєю стала...
    Будь таким же ясним…
    Розстелилось небо
    з дивного неону.
    В небі зорі квітли,
    гаснули години...
    Я ішла до Тебе
    стежкою з картону.
    Будь таким же світлим!

    Будь мені єдиним...

    27 бер.”04


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (2)


  18. Надія Горденко - [ 2006.09.09 18:17 ]
    Не твоя
    Засумувало знову небо
    Жаль смутку печія…
    Мені б полинути до тебе,
    Та не твоя вже, не твоя…

    Ну, ось і все – надій немає
    І втрата біль німий жене.
    Прощай, коханий, так буває…
    Ти не побачиш більш мене.

    А дощ все лиє й лиє з неба
    Свої краплинки самоти.
    Нічого більшого не треба,
    Як те, щоб був зі мною Ти!

    Та вже тебе нема й не буде, -
    Лишився спогад далебі…
    Не вірю я, що все забуду,
    Бо серце віддала тобі.

    Убийте пісню! – хай не грає…
    І келихи так не дзвенять!
    Душа моя в журбі згорає,
    Нехай і спогади згорять.


    Рейтинги: Народний 5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5.01)
    Прокоментувати:


  19. Тамара Маршалова - [ 2006.09.09 18:51 ]
    Все ближче до зими - чотиривiрш

    День за днем все ближче до зими,
    До чарівності у білому убранні
    Кришталево-крижаної диво-пані
    З тих казок, що ближче до зими.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Тамара Маршалова - [ 2006.09.09 18:41 ]
    Старий будинок (ностальгічне)


    У старенькому будинку
    Обмаль тиші та спочинку -
    Хтось на флейті зранку грає,
    Хтось танцює, хтось співає,
    Хтось м’яча, немов по полю,
    по кімнаті все ганяє...
    А старому ще б поспати,
    Вікна-вічка постуляти,
    Та у снах, у мрійне свято,
    З вітром разом погуляти.
    Вітерець його на крилах
    Враз підійме над землею,
    Хмарочки, мов ті вітрила,
    Дах, увінчаний зорею...
    Попливе у синім небі
    Кораблем старий будинок,
    Білосніжний, наче лебідь,
    Та легкий, як то з пір’їнок.
    Приземлиться на галяві
    У квітучу конюшину,
    В шовковистім різнотрав’ї,
    На м’якесеньку перину.
    І вдихне на повні груди
    Свіжість ранку зніме втому...
    Та будильник оце будить,
    Час вертатися додому.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  21. Ванда Савранська - [ 2006.09.09 16:02 ]
    Інтимний романс
    Догорав камін, напливала тінь,
    Промовляли подихи і руки…
    Душі піднялись в темну височінь
    І страждали від німої муки.

    Двоє за столом...Біль їх розділив,
    Бо несила бути так далеко!
    Поклику магніт їхні пальці сплів,
    Пульс зірвався й перейшов на клекіт.

    Губи – спраглий жар, очі – як слова.
    …Впав він перед нею на коліна,
    Линула вона – ближче не бува,
    Тільки й є, що злитись воєдино.

    Догорів камін, прокидався день.
    Спали двоє, всміхнені, як діти.
    Засвітився світ Піснею Пісень,
    У якій любити – значить жити.
    06.09.2006


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.36)
    Коментарі: (3)


  22. Ванда Савранська - [ 2006.09.09 16:42 ]
    * * *
    Напливала тінь,
    Догорав камін…
    Розлюбила – кинь.
    Я і так один.
    А моя любов –
    Наче та зола:
    Як прилинеш знов,
    Жарко запала.
    Пута не люблю,
    Ти для мене – мить.
    (Господи, молю…
    Як без неї жить?)


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.36)
    Коментарі: (3)


  23. Ванда Савранська - [ 2006.09.09 15:20 ]
    Вже вересень
    Вже вересень. Переді мною сад,
    Далекий грім нагадує про літо.
    Воно стомило нас. Час відлетіти
    Птахам, що з'їли синій виноград,

    Пора забути спеку, гомін гріз.
    Нехай некошена трава приляже
    І річечка прозора дно покаже,
    І стане вищим небо, ближчим – ліс.

    Ясніше все. І це – початок див…
    Вже вересень нарешті. Ось і душі
    Вже наливаються, як стиглі груші,
    Смаком медовим зрілих почуттів.
    06.09.2006


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.36)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Татчин - [ 2006.09.09 14:28 ]
    Бабине Літо
    Моїм осіннім друзям

    Іди-іди дощику,
    Зварю тобі борщику.
    (нічиє)

    1
    Дегустатором смаку неба,
    Я знімаю із хмар вершки –
    Вгамувати в собі потребу
    На калюжі і бульбашки,
    На прив’ялі листочки клена,
    На тепло , на спориш в руці,
    На зітхання, іще зелене,
    І на сонячні пухирці.

    2
    Здіймаються люди з насиджених місць,
    Злітають до неба й шикуються клином.
    І спрагле натхнення пустих передмість
    За ними сумними воронами лине.
    До сходу прозріння спиняється час,
    Графітове небо – неначе засклили.
    Із нього назад дочекатися нас
    У вересня з жовтнем не вистачить сили.
    Сумною хазяйкою осінь іде,
    Ховає під листям полишені речі –
    Під пломби каштанів, римує і жде –
    А може повернуться люди лелечі.

    3
    Неголений вітер коловся дощем –
    Обійми-цілунки.
    А я пакував листопадовий щем
    У спогади-клунки.
    Затим складував у твоєму дворі,
    Розмитім сльозами,
    Щоб день залишився нейроном в корі –
    Знервованим самим.

    4
    Осінь забризкала вохрою очі.
    Сонечко вже не пече.
    Ще не схололе кохання дівоче
    Хоче любитися ще.
    Теплий пилок золотого проміння
    Ріже мене навскоси.
    Це не бажання, не голод, не вміння,
    Не насолода краси.
    Це роззолочене бабине літо
    Серце в долонях трима,
    Доки від нас не залишиться й сліду,
    Щоб не шукала зима.


    II

    1
    Олов’яні солдати риють
    Для причетних до слів траншеї,
    Доки небо мене не вкриє –
    Щоб зігрівся нарешті вже я.
    Як зігріюсь, піду в солдати –
    Захищати минулий серпень:
    Не за тим, щоб життя віддати,
    А за тим, щоб від слів не вмерти.

    2
    Перша надія й надія остання
    Разом шукають мене.
    В Вінниці вересня – жовте повстання,
    Що до зими не мине.
    На барикадах достигли набої,
    Газами осені – дим,
    Місто рідіє й здається без бою:
    Серпень помер молодим.

    3
    Gasenwagen Осені
    Їздить мертвим містом.

    Ми виходим босими,
    Місим жовте тісто.

    Поминаєм квітні,
    Серпнями вагітні.

    Нас пристрелять в грудні
    Поліцаї-будні.


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (7)


  25. Вікторія Осташ - [ 2006.09.09 12:12 ]
    Стрітення
    Вихід 1

    цей світ і несвіт світу несвіт цей…
    а може й за межею світу
    десь там де смак не затуляє квіти
    душа не потребує панацей…

    ти вийдеш не розколюючи дух
    на вищий і низький – по заповіту
    де Вулицею Вулиць оповите
    спить Місто Міст – і спробуєш на слух
    музичну фразу теплої молитви


    Вихід 2

    це час трагедій як завжди невчасно
    незгасний сум недоболілий щем
    куди тобі збиратися – натще
    бездомне серце що не встигло вкрасти
    мене у тебе – наче ти в мені
    той сон що не збувається до скону
    наздоганяння втечі… в перегонах
    відгомони історії в зерні
    твого скупого погляду в мій спокій
    всередину знеболену в імлі
    і я мовчу тамуючи глибокий
    таємний всесвіт мушлі на стерні


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (1) | ""Візії, Львів, 2006""


  26. Вікторія Осташ - [ 2006.09.09 12:31 ]
    Віртуальне
    1
    комп’ютерні мережі мертва кров
    живих мерців залюблених у простір
    між “вір”-“туа” – банальний сховок-острів
    для штучних почуттів і штучних мов
    і де тепер подіти свій живіт
    антонім смерти противагу згуби
    хтось любить мертвих хтось минуле любить
    зневаживши майбутній переліт
    до вирію спекотного бажання
    живого тіла що його безжально
    твій сумнів точить в інтернеті літ

    2
    а я любила сонце і весну
    своє кохання і твоє бажання
    позбутися страхіть у тім безжальнім
    житті – крізь непролазні хащі сну
    а ти любив весну сонцеворот
    моїх очей незвідані глибини
    любив життя – вершини і низини
    і загадки на кшталт to be or not…
    і разом – у мереживі віків
    вишукували приклади і зваби
    хтось любить правду когось тиша вабить
    а нас поглинув літ від навпаки


    Рейтинги: Народний 6 (5.87) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (1) | ""Візії, Львів, 2006""


  27. Вікторія Осташ - [ 2006.09.09 12:03 ]
    * * *
                  гармонія
                  розпадається на гамори…

    ці гамори в тобі як гайморит
    постій-но вгомонися душе
    яка тебе пустеля сушить
    який тривожить колорит

    то проби голосу на слух
    то смакування чистих звуків…
    та де там – ріжеш ковбасу
    і краєш хліб і раниш руки

    і серце крається і шмат
    ковтаєш солі
    і споживаєш свіжий мат
    і дивишся як брата брат
    спустошує поволі

    гармонія… де верх де низ
    не вирахуєш і не зважиш
    ще вчора гілка завтра хмиз
    пробіл міжслівний нуль дефіс
    помилуй друже зглянься враже…


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.87) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (4) | ""Візії, Львів, 2006""


  28. Ірина Пиріг - [ 2006.09.08 22:37 ]
    Голос Твій - луною...
    Голос Твій – луною.
    В кожен звук вслухаюсь.
    В мареві нічному
    образ Твій – півтінню.
    Небо – пеленою,
    в ньому розчиняюсь.
    Гаснуть по одному
    теплі сновидіння.
    Я з Тобою вільна
    від турбот навколо.
    Сумніви і втому
    серце заколише.
    Я з Тобою сильна.
    Тільки вже ніколи
    не зізнаюсь в тому,
    що боюся тиші...


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 5 (5.49)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Пиріг - [ 2006.09.08 22:06 ]
    Місто...
    Місто. Площі.
    Вікна. Вежі.
    Осінь. Листя
    у пожежі.
    Ностальгія.
    Відчай. (Знову).
    Три хвилини
    на розмову.
    Кожна думка –
    за вітрами.
    Місто. Площі.
    Вежі. Храми.
    Світле небо.
    Є надія.
    Місто. Спокій.
    Літургія...

    6 жовт.” 02


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (1)


  30. Надія Горденко - [ 2006.09.08 16:13 ]
    Рандеву
    Вечір. Самотність.
    Думка. Надія.
    Спомини. Юність.
    Відданість. Мрія.

    Ночі. Страждання.
    Сон. Рандеву.
    Зустріч. Кохання.
    Пристрасть. Живу.

    Ранок. Світає.
    Одна. Неспроста.
    Чекаю. Кохаю.
    Біль. Пустота.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.06) | "Майстерень" 5.5 (5.01)
    Коментарі: (7)


  31. Кашеф Анаірда - [ 2006.09.08 15:15 ]
    ,,,
    Тут вмирають дерева, цілуючи тіло асфальту
    Ця самотність сезонна на курортах чужих сподівань
    Я пробігла життя все довкола...
    Прибігши до старту
    Я молюсь всім богам
    Всім підряд
    без всіляких вагань...
    А твій Бог спочиває на якомусь заземному пляжі
    І йому не до мене у нього богиня й коктейль
    Тут вмирають дерева під звуки зеленого джазу
    Ця самотність сезонна
    Й у тисячі інших людей


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (3) | "***"


  32. Тамара Маршалова - [ 2006.09.08 12:00 ]
    Надії щирі...
    Ісус сказав: “Я дорога, і правда, і життя..."
    (Від Іоанна 14:6).

    Надії щирі, вас молю, не заблукайте,
    Йдучи до Того, Хто надасть снаги,
    В омріяних світах, молю, не закружляйте,
    Спадаючи оманою в сніги.

    Летіть, мов птах, на дужих крилах віри
    Усупереч безжалісним вітрам,
    Гнітючої розпуки та зневіри,
    До в Кім життя, і це життя - Він Сам.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Володимир Ляшкевич - [ 2006.09.08 12:07 ]
    Томас Венцлова. Заріччя
    Лип юрміння на осонні влитих в камінь
    вод поквапливо-подібних Тибру - пряних,
    наче “Гілбевс”, що, з двома бороданями
    в літа сутіні, стаканів дзвоні димнім,
    п’ю, мов знаю і оцих, як і батьків їх.

    Що ж, минають покоління. В диктофоні -
    шерхи плівки, стук, і дивно, що нових їх
    те саме, що і мене колись, займає -
    сенс який у мук і жалю, переймає -
    чи мистецтво зберігає дух законів.

    Я таким був, як вони, і так, аж поки
    дивну долю не пізнав - не кращу інших,
    не дізнався - не зникає зло ніколи,
    та почасти сліпоту долають роки,
    і що менше значать снива, аніж вірші.

    Прокидаюсь на зорі усе частіше,
    і без остраху близькі вчуваю миті,
    що несуть у юні племена доволі -
    хліб і сіль, словник, руїни, небом вкриті,
    а мені нічого більше, окрім Волі.


    2006


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 5.75 (5.54)
    Коментарі: (18) | "Tomas Venclova"


  34. Сергій Єсенін - [ 2006.09.08 10:03 ]
    * * *
    Клен ты мой опавший, клен заледенелый,
    Что стоишь нагнувшись под метелью белой?

    Или что увидел? Или что услышал?
    Словно за деревню погулять ты вышел.

    И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
    Утонул в сугробе, приморозил ногу.

    Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
    Не дойду до дома с дружеской попойки.

    Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
    Распевал им песни под метель о лете.

    Сам себе казался я таким же кленом,
    Только не опавшим, а вовсю зеленым.

    И, утратив скромность, одуревши в доску,
    Как жену чужую, обнимал березку.

    28 ноября 1925


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Коментарі: (2)


  35. Кашеф Анаірда - [ 2006.09.08 10:57 ]
    ,,,
    Розриваю на клапті
    понівечену свідомість
    Одягаюсь у листя
    й гуляю по парках сама
    Ти пробачиш мене,
    я сьогодні пішла з твого дому
    Скрипалем дощ цілує
    всі видності твого вікна.
    Ти пробачиш мене
    в соту мить мого пребування
    Не в покорі твоїй
    поза межами твого єства
    Ти пробачиш мене...
    так прощають останні останніх
    Тим хто вперше вмирає
    Від звуків того скрипаля.


    Рейтинги: Народний 5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (1) | "***"


  36. Сергій Єсенін - [ 2006.09.08 10:17 ]
    Сестре Шуре
    Я красивых таких не видел,
    Только, знаешь, в душе затаю
    Не в плохой, а в хорошей обиде -
    Повторяешь ты юность мою.

    Ты - мое васильковое слово,
    Я навеки люблю тебя.
    Как живет теперь наша корова,
    Грусть соломенную теребя?

    Запоешь ты, а мне любимо,
    Исцеляй меня детским сном.
    Отгорела ли наша рябина,
    Осыпаясь под белым окном?

    Что поет теперь мать за куделью?
    Я навеки покинул село,
    Только знаю - багряной метелью
    Нам листвы на крыльцо намело.

    Знаю то, что о нас с тобой вместе
    Вместо ласки и вместо слез
    У ворот, как о сгибшей невесте,
    Тихо воет покинутый пес.

    Но и все ж возвращаться не надо,
    Потому и достался не в срок,
    Как любовь, как печаль и отрада,
    Твой красивый рязанский платок.

    Сентябрь 1925


    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (1)


  37. Латишев ДеТісЛ - [ 2006.09.08 00:58 ]
    закохані романтичні
    закохані романтичні
    у мріях осінь
    мені набридло шморгати носом
    зігріто ноги босі
    та на вечерю й досі
    годований просом...


    Рейтинги: Народний 4 (4.81) | "Майстерень" 4 (4.72)
    Коментарі: (1)


  38. Латишев ДеТісЛ - [ 2006.09.08 00:03 ]
    Спостереження
    пес чуха за вухом
    кляті блохи кусає тулуб
    по радіо дощ на вулиці сухо
    мурличе кіт спокуса голуб
    дивиться в небо щаслива малеча
    дорослі в асфальт кіно та газети
    календар річка завмерла течія
    на обідню перерву закрито буфети
    онде я сумний повільний
    ходжу ланками догори низу
    меланхолічні сходи хвилинні
    мої кроки шукають вітчизну...


    Рейтинги: Народний 5 (4.81) | "Майстерень" 4 (4.72)
    Коментарі: (1)


  39. Ірина Пиріг - [ 2006.09.07 22:43 ]
    Напливала тінь... Догорав камін...
    Напливала тінь… Догорав камін...
    Розчинявся день в келиху вина.
    Все було не так, як намріяв Він.
    З квітами в руці плакала Вона.

    Він не знав, чому. Він шукав сліди
    дотиків і слів, сказаних дарма.
    Час немов завмер. За вікном сади
    плакали дощем. Майже, як Вона.

    Він Її втішав, гладив по плечі,
    ніжно пригортав, наче немовля...
    А Вона Йому віддала ключі.
    Просто так...без слів, гідних короля.

    Серце билось в такт з кроками Її.
    Він чомусь чекав неймовірних змін.
    В душу влазив біль плавністю змії.
    …Напливала тінь… Догорав камін...


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (2)


  40. Лариса Вировець - [ 2006.09.07 21:34 ]
    ЧОВЕН . монолог поета.
    Самотність — нагорода і спокута,
    я здавна призвичаєний до неї.
    Я в річці літ шукав свою лілею:
    я — човен, що до берега прикутий
    і сповнений водою на три чверті.
    Гойдаю мрії та на сонці грію
    свої борти іржаві та подерті.
    Щовечір захід сонця пломеніє
    в моїй воді задумливо-глибокій,
    хмаринам осокори ріжуть боки.
    Міліє річка — в човні не міліє.
    …Спадає ніч, згасає сонця сонях,
    темнішає вода в чарівнім блюдці.
    До ранку у моїх цупких долонях
    зірки тріпочуть, плещуться й сміються.


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.44)
    Коментарі: (8)


  41. Лілія Мусіхіна - [ 2006.09.07 17:48 ]
    ***
    Тьмяний ламповий промінь,
    Тихе світло в вікні,
    Щось шепочеш на вушко
    Ти, зігнувшись, мені.

    Забринить тихо голос,
    Обніму тебе я,
    Та це просто чудово –
    Ми з тобою сім’я.

    І, клубочком згорнувшись,
    Спить в кутку янголя,
    Та це просто чудово:
    В мене – ти, в тебе – я…


    Рейтинги: Народний 5 (5.14) | "Майстерень" 5 (5.04)
    Коментарі: (1)


  42. Ірина Пиріг - [ 2006.09.07 16:13 ]
    Ти живеш у місті, дивному для мене...
    Ти живеш у місті,
    дивному для мене.
    Ти приносиш вісті
    із чужих світів.
    Погляд в Тебе теплий.
    А в очах зелених –
    вогники салютів
    і нічних мостів...

    Ти – у всьому вільний.
    І нема кордонів
    від Землі – до Неба,
    (потім – навпаки.)
    А думки, мов фільми,
    що давно готові
    втілитись для Тебе,
    навіть крізь роки.

    Ти – Велике Щастя,
    світле і незнане.
    І з тобою поряд
    я така жива!
    Вогники зелені
    гріють і не гаснуть,
    як не гаснуть зорі
    і Твої Слова...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (3)


  43. Кашеф Анаірда - [ 2006.09.07 14:14 ]
    ,,,
    Згораю мовчки
    згортаючись у тишу
    і відчуваю, що ти не прийдеш
    я не п*ю каву
    я не пишу вірші
    лиш створюю абстрактності
    для меж
    нові кордони
    і паркани втоми
    як страшно залишатися самій!!!!!! :(
    у подружок уже сини і доні,
    а в мене тільки Ти, і то не мій
    Твоя дружина -гарна
    темноока
    твоя дитина - мила і смішна
    я ж - злодійка
    Святе творіння пекла
    Ти не прийдеш...
    У тебе ж бо...
    :(
    СІМ*Я...
    Згортаюсь в тишу
    і вповзаю в вірші
    холодна постіль
    кроки сподівань
    ЇЇ цілуєш...
    А кохаєш іншу
    мабуть мене
    Мовчи - це такий стан...


    Рейтинги: Народний 5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5)
    Коментарі: (15) | "***"


  44. Кашеф Анаірда - [ 2006.09.07 12:46 ]
    ,,,
    Я втрачаю тебе
    поступово
    проходячи тіні
    різні рівні небес
    змінні сфери перебувань
    я втрачаю тебе
    набуваючи риси осінні
    золотавий процес
    у драперіях зм*ятих кохань
    Я втрачаю тебе
    стилізую прощання у спогад
    передерті сторінки
    чи просто записаний крик
    я втрачаю тебе
    як така що побачивши Бога
    НЕ відпустить... ніколи
    ЦЯ втрата кинжалом стирчить


    Рейтинги: Народний 5 (5.06) | "Майстерень" 5 (5)
    Прокоментувати: | "***"


  45. Роберт Бернс - [ 2006.09.07 10:08 ]
    „Come, Let Me Take Thee...”
    Come, let me take the to my breast,
    And pledge we ne’er shall sunder:
    And I shall spurn as vilest dust
    The world’s wealth and grandeur:
    And do I hear my Jeanie own
    That equal transports move her?
    I ask for dearest life alone
    That I may live to love her.

    Thus in my arms, wi’ all thy charms,
    I clasp my countless treasure;
    I’ll seek nae mair o’ heaven to share,
    Than sic a moment’s pleasure:
    And by thy een sae bonnie blue,
    I swear I’m thine for ever!
    And on thee lips I seal my vow,
    And break it shall I never.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5 (5.33) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  46. Оксана Лущевська - [ 2006.09.07 05:04 ]
    ноти
    Поговоримо поглядами - не словами.
    Можна ближче і голосніше? Аби розширити
    безкінечність потаємного. Ніби ніша
    імпровізованого діалогу
    (в чотири руки по клавіатурі)
    вкоротила всі палкі аналоги,
    й айстри -
    айстри кинула тобі в ноги.

    Поговоримо поглядами - не словами.
    Можна зважено і зазначено? Аби вивільнитись
    від енергії. Бо давно пробачено
    мимобіжні хиткі недоречності
    (врізнобіч колосальними зграями)
    вперше так, ніби ми приречені
    бути нотами -
    то ж зіграй мене!


    Рейтинги: Народний 5 (5.31) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  47. Оксана Лущевська - [ 2006.09.07 03:19 ]
    думка
    Приходила думка навшпиньки,
    Приносила в жменях ожину,
    В очах - ледве тепле сонце,
    В волоссі - барвисті жоржини.
    Щось ніжне прошепотіла,
    Поглянла прямо в душу,
    "Я, ніби, бездомна" -сказала.
    В садах наливались груші.

    І так вже багато років
    Снують думки нетутешні,
    П'ють каву чи чай. І з банки
    Куштують медові черешні.
    Про щось незнайоме говорять
    "будь ласка...пробачте...авжеж"
    Лишають "а - як - же - жити" ,
    Втікають - не здоженеш.
    .......................
    Приходила думка навшпиньки,
    В очах - невимовний жаль.
    Улюблена моя думка -
    Про тебе моя печаль.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.31) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Коментарі: (3)


  48. Ольга Вох - [ 2006.09.07 03:55 ]
    Ранок
    Нарцисовий жовтавий сніг
    Годинник цокав ранок близько
    На ліжко непомітно ліг
    Бузковий слід червоних іскор
    За рогом вулиць вітер вщух
    Минувши чергу люстер білих
    На сході кожний зайвий рух
    Горів квадратами на стінах


    Рейтинги: Народний 4.42 (5.14) | "Майстерень" 4.63 (5.08)
    Прокоментувати:


  49. Ольга Вох - [ 2006.09.07 03:26 ]
    Мілан
    Клерки закохано сонце ловлять
    Жменьками над конторками
    Білі бинти на зелених долонях
    Ще вранці були неторкані
    І тіні тікають угору від бруку
    Як рикошети від тіла
    І дружно лягли під обкладинку букви
    Ще вчора незрозумілі
    На чеканих станціях квітень і сон
    Ще так недавно боролись
    На П’яцца Дуомо сто парасоль
    Згорнули сонце в Макдональдс


    Рейтинги: Народний 5 (5.14) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Пиріг - [ 2006.09.06 22:36 ]
    * * *
    Торкатись, бачити Тебе,
    з долонь напитися відваги,
    аж поки думка прокладе
    останній міст нічної Праги;
    аж поки небо пролетить
    так низько понад головою...
    І зупиняти кожну мить,
    раніше стриману Тобою.
    І сонцем душу обпекти,
    і льодом опік остудити...
    Ходити там, де ходиш Ти
    і душу світлом оповити;
    і забувати, де кінець,
    щоб повернутись до початку,
    аж поки сонячний гінець
    запалить в небі ясну крапку
    і ніч зірчасту перетне
    найпершим променем любові...
    ...Ти знову вибереш мене,
    а я ловитиму на слові,
    на кожнім дотику очей
    Тебе, єдиного у світі…
    В душі від того аж пече,
    що можна так когось любити…


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   1499   1500   1501   1502   1503   1504   1505   1506   1507   ...   1546